Пізній новий період

Не плутати з ^[en], ^[en].

Пізній новий період — у багатьох періодизаціях історії людства це період, який іде наступним за раннім новим періодом. Починається з кінцем раннього нового періоду (кінець XVIII — початок XIX століття) та завершується (в залежності від автора) початком новітньої історії (початок XX століття) або включає період сучасної історії до наших днів.

До визначних історичних подій кінця 18 століття, які ознаменували перехід від раннього нового періоду до пізнього нового періоду, належать Американська революція (1765–91), Французька революція (1789–99) і початок промислової революції близько 1760 року. Промислова революція була періодом великої індустріалізації в кінці 18 і на початку 19 століття. Вона почалася у Великобританії і швидко поширилася по всьому світу. У цю епоху відбулися масштабні зміни в соціальних, економічних і культурних умовах, спричинені технологічними інноваціями у виробництві, гірничодобувній промисловості, транспорті та сільському господарстві. Ключові зміни включали використання енергії пари, зростання заводів і масове виробництво товарів.

Початок 20 століття ознаменувався двома світовими війнами та численними політичними революціями. Перша світова війна (1914–18) і Друга світова війна (1939–45) були глобальними конфліктами, які змінили політичний, соціальний та економічний ландшафт світу. Ці війни призвели до падіння імперій і перекроювання національних кордонів. У цей період відбулися значні політичні революції, такі як Російська революція 1917 року, яка призвела до створення СРСР, і Китайська комуністична революція, кульмінацією якої стало створення Китайської Народної Республіки в 1949 році.

За всю історію людства до 1804 року населення світу досягло 1 мільярда; лише через 123 роки населення світу досягло 2 мільярдів у 1927 році. З того часу до 1999 року населення світу втричі збільшилося до 6 мільярдів.

Знакові події

У результаті промислової революції та політичних революцій у ранній новий період з'явилися світогляди модернізму^[]. Індустріалізація багатьох країн почалася з індустріалізацією Королівства Великої Британії. Окремі аспекти пізнього модерного періоду включають:

• Зростання ролі науки і техніки
• Поширення громадських рухів
• Встановлення представницької демократії
• Скасування рабства
• Гаїтянська революція — найбільш значуща подія після Французької революції
• Новий імперіалізм і колоніальний розподіл Африки, а пізніше деколонізація
• Індустріалізація
• Урбанізація
• Зростання ролі медицини та санітарії
• Масова грамотність і поширення ЗМІ
• Права жінок
• Соціалізм і Холодна війна
• Демографічний перехід
• Зелена революція в сільському господарстві
• Інформаційна ера наприкінці 20-го та на початку 21-го століття

Інші важливі події в розвитку пізнього нового періоду включають:

• Опіумні війни та Нерівні договори в Китаї (прибл. середина 19 століття)
• Невдалі революції 1848 року в Європі
• Створення телеграфу (прибл. кінець 18 ст.) і запровадження азбуки Морзе (прибл. середина 19 ст.)
• Громадянська війна в США (1860—1865) і скасування рабства в США (1863—1865)
• Реставрація Мейдзі в Японії (прибл. 1868)
• Французько-прусська війна (1870—1871), об'єднання Німеччини (1871), об'єднання Італії (1871)
• Берлінська конференція (1884—1885) і колоніальний розподіл Африки.
• Розвиток радіотелекомунікацій (прибл. 1894)
• Іспансько-американська війна і американська анексія Філіппін
• Перша світова війна (1914—1918) і падіння Австро-Угорської та Османської імперій
• Угода Сайкса — Піко (1916) між Британською та Французькою імперіями створює сучасні кордони Сирії та Іраку
• Російська революція (1917) і громадянська війна в Росії (1917—1922)
• Турецька війна за незалежність (1919—1922); геноцид греків (1913—1922), вірмен (1914—1923) і ассирійців (1914—1924)
• Марш на Рим і піднесення фашизму в Італії (1922)
• Велика депресія (1929 — кінець 1930-х років) у всьому світі та новий курс у США
• Невдалий Пивний путч (1923) і ^[en] в Німеччині (1931—1933)
• Голод у СРСР (1932—1933), у тому числі Голодомор в УРСР та голод у Казахстані в КРСР.
• Японське вторгнення в Маньчжурію (1931) і Друга японо-китайська війна (1937—1945)
• Друга світова війна (1939—1945) і Голокост в окупованій нацистами Європі (1941—1945)
• Заснування Організації Об'єднаних Націй (1945) як наступниці Ліги Націй (1920—1946)
• Голод у Бенгалії (1943) і відокремлення Індії від Британської імперії (1947)
• Громадянська війна в Китаї (початок 1927) і Китайська революція (1945—1949)
• Холодна війна (1947—1991) (включаючи Берлінську блокаду (1948—1949), Корейська війна (1950—1953), Угорська революція (1956), Кубинська революція (1953—1959) і Карибська криза (1962), війна у В'єтнамі (1955—1975), Празька весна в Чехословаччині (1968), і війна в Афганістані (1979—1989))
• Десталінізація (прибл. середина 1950-х років) і Хрущовська відлига (прибл. 1950-ті — початок 1960-х років) у Радянському Союзі та подальший радянсько-китайський розкол (1956—1966)
• Кампанія «Великий стрибок» (1958—1962), подальший великий китайський голод (1959—1961), і культурна революція (1966—1976) в Китаї
• Рух за громадянські права в США в 1954—1968 роках
• Перші польоти в космос, початок космічної ери (1957–дотепер) і космічні перегони, перша людина в космосі (1961) і перша людина на Місяці (1969)
• ^[en] (1971) і Війна за незалежність Бангладеш від Пакистану (1971)
• Шестиденна війна (1967) і війна Судного дня (1973) в Ізраїлі, а також подальше нафтове ембарго ОПЕК проти західних країн (1973)
• Геноцид у Камбоджі (1975—1979)
• Ісламська революція в Ірані (1979) і Ірано-іракська війна (1980—1988)
• Вторгнення Іраку в Кувейт (1990) і Війна в Перській затоці (1990—1991)
• Розпад СРСР та Східного блоку (1989—1991) і возз'єднання Західної та Східної Німеччини (1990)

Можливе закінчення пізнього нового періоду

Існують різні підходи до визначення можливого завершення або закінчення пізнього нового періоду, а також щодо того, чи можна взагалі вважати його завершеним; якщо вважати цей період дійсно завершеним, то існують різні варіанти того, як позначити наступну еру, тобто поточну сучасну еру, як описано нижче.

• Інформаційна ера — це історичний період, який розпочався в середині 20-го століття і характеризується швидким епохальним переходом від традиційної індустрії, створеної промисловою революцією, до економіки, яка в основному базується на інформаційних технологіях.
• Деякі дослідники описують кінець пізнього нового періоду занепокоєнням про навколишнє середовище, яке почалося в 1950 році, оскільки це знаменує собою кінець сучасної впевненості про домінування людства над світом природи.
• Епоха постмодерну — це економічний чи культурний стан суспільства, який, як кажуть, існує після модерну. Деякі школи думки вважають, що період модерну закінчився наприкінці 20-го століття — у 1980-х чи на початку 1990-х років — і що його замінив постмодерн, а інші вважають, що період модерну охоплює події, позначені як постмодерн, тоді як деякі вважають, що період модерну закінчився після Другої світової війни. Ідею постмодерністського стану іноді характеризують як культуру, позбавлену здатності функціонувати в будь-якому лінійному чи автономному стані, як, наприклад, регресивний ізоляціонізм, на противагу прогресивному стану розуму модернізму.

Постмодернізм — це інтелектуальна позиція або спосіб дискурсу, який визначається ставленням скептицизму до того, що він описує як великі наративи та ідеології модернізму. Він ставить під сумнів або критикує точки зору, пов'язані з раціональністю Просвітництва починаючи з 17 століття.

• Постіндустріальне суспільство — це етап розвитку суспільства, коли сектор послуг генерує більше багатства, ніж виробничий сектор економіки. Термін був створений Аленом Туреном і тісно пов'язаний із подібними соціологічними теоретичними концепціями, такими як постфордизм, інформаційне суспільство, економіка знань, постіндустріальна економіка, ^[en] і мережеве суспільство. Усі вони можуть бути використані в економіці чи соціальних науках як загальна теоретична основа для планування дослідження. При використанні цього терміну почали з'являтися кілька спільних тем. По-перше, економіка переходить від виробництва товарів до надання послуг; крім того, створення ідей є основним способом розвитку економіки. Термін використовується різними дослідниками та соціологами.

Можливі підрозділи

Крім того, пізній новий період можна розділити на різні менші періоди; існують різні думки та підходи до того, які часові періоди потрібно при цьому використовувати.

• Післявоєнна доба. Цей період відноситься головним чином до соціальної історії та внутрішньої економічної діяльності, оскільки він пов'язаний із суспільним прогресом і ^[en], яке відбулося в Сполучених Штатах і частинах Західного світу.
• ^[en]. Пов'язана зі значним зростанням деколонізації, яка сталася безпосередньо в результаті Другої світової війни з 1946 року, оскільки великі європейські держави формально відмовилися від політичного контролю майже над усіма своїми колоніями та заморськими володіннями, що призвело до створення великих нових країн з повним суверенітетом.
• Епоха холодної війни. Холодна війна була періодом геополітичної напруженості між Сполученими Штатами та Радянським Союзом та їхніми відповідними союзниками, Західним і Східним блоками, яка почалася після Другої світової війни. Історики не повністю дійшли згоди щодо його початкової та кінцевої точок, але зазвичай вважається, що цей період охоплює доктрину Трумена 1947 року (12 березня 1947 року) до розпаду Радянського Союзу 1991 року (26 грудня 1991 року). Термін холодна війна використовується тому, що безпосередньо між двома наддержавами не було великомасштабних боїв, але кожна з них підтримувала великі регіональні конфлікти, відомі як проксі-війни.

У 1989 році падіння залізної завіси після Панєвропейського пікніка та мирної хвилі революцій (за винятком Румунії та Афганістану) призвело до повалення майже всіх комуністичних урядів у Східному блоці. Сама Комуністична партія Радянського Союзу втратила контроль над Радянським Союзом і була заборонена після невдалої спроби державного перевороту в серпні 1991 року. Це, у свою чергу, призвело до офіційного розпуску СРСР у грудні 1991 року, проголошення незалежності його складових республік і краху комуністичних урядів у більшості країн Африки та Азії. Сполучені Штати залишилися єдиною наддержавою світу.

• Цифрова революція (також відома як Третя промислова революція) — це перехід від механічних і аналогових електронних технологій до цифрової електроніки, який розпочався у другій половині 20-го століття з прийняттям і поширенням цифрових комп'ютерів і цифрового обліку, що продовжується до наших днів. Опосередковано, цей термін також відноситься до радикальних змін, викликаних цифровими обчислювальними і комунікаційними технологіями в цей період. Цифрова революція, аналогічна аграрній та промисловій революціям, поклала початок інформаційній ері. Центральне місце в цій революції займає масове виробництво та широке використання цифрової логіки, МДН-транзисторів, мікросхем і похідних від них технологій, включаючи комп'ютери, мікропроцесори, цифрові стільникові телефони та Інтернет. Ці технологічні інновації змінили традиційні методи виробництва та бізнесу.
• Ера Інтернету починається з кінця 1990 року, коли Тім Бернерс-Лі розробив HTML і створив першу в світі веб-сторінку, поклавши початок World Wide Web.

Промислові революції

Докладніше: Промислова революція та Друга промислова революція

Парова машина Джеймса Ватта

Розробка парової машини поклала початок промисловій революції у Великій Британії. Парова машина була створена для викачування води з вугільних шахт, що дозволяє поглиблювати їх за рівень ґрунтових вод. Дата промислової революції не є точною, але деякі дослідження припускають, що вона відбулася після завоювання Ост-Індською компанією Бенгалії Моголів, князівства Майсур та решти Індії, де вже спостерігалася ^[en]. Ерік Гобсбаум стверджував, що промислова революція «розгорілася» в 1780-х роках, але не була повністю відчутною до 1830-х чи 1840-х років, тоді як ^[en] стверджував, що це сталося приблизно між 1760 і 1830 роками (фактично під час правління Георга III, Регентства та правління Георга IV). Великі зміни до 19-го сторіччя були більше пов'язані з ідеями, релігією чи військовими завоюваннями, а технічний прогрес лише в невеликій мірі змінив матеріальне багатство звичайних людей.

Перша промислова революція перейшла в другу промислову революцію приблизно в 1850 році, коли технологічний і економічний прогрес набрав обертів із розвитком парових суден і залізниць, а пізніше в 19 столітті з двигуном внутрішнього згоряння та виробництвом електроенергії. Друга промислова революція була фазою промислової революції, позначеною як окрема ^[en]. З технологічної та соціальної точок зору між ними немає чіткої різниці. Основні інновації в цей період відбулися в хімічній, електротехнічній, нафтовій та сталеливарній промисловості. Конкретні досягнення включали впровадження парової турбіни, що працює на нафті, і сталевих суден із двигуном внутрішнього згоряння, розробку літака, практичну комерціалізацію автомобіля, масове виробництво споживчих товарів, вдосконалення консервації, механічного охолодження та інших технологій консервування їжі, а також винайдення телефону.

Індустріалізація

У пізній новий період відбулися значні зміни в способі життя людей, включаючи індустріалізацію. На фотографії жінки працюють над деталями на фабриці ^[en] у 1936 році, а чоловіки спостерігають.

Індустріалізація — це процес соціальних та економічних змін, у результаті якого група людей перетворюється з доіндустріального суспільства на індустріальне. Це підрозділ більш загального процесу модернізації, де соціальні зміни та економічний розвиток тісно пов'язані з технологічними інноваціями, зокрема з розвитком великомасштабного виробництва енергії та металургії. Це екстенсивна організація економіки з метою виробництва. Індустріалізація також вводить форму філософських змін, коли люди приходять до іншого ставлення до природи.

Революція у виробництві та енергетиці

Залізниця Ліверпуль — Манчестер 1830 року, перша залізниця у світі.

На зміну економіці, заснованій на ручній праці, прийшла економіка з домінуванням промисловості та виробництва машин. Цей процес почався з механізації текстильної промисловості та розвитку техніки виробництва заліза, а розширення торгівлі стало можливим завдяки впровадженню каналів, покращенню доріг, а потім і залізниць.

Запровадження парової енергії (яка працює головним чином на вугіллі) та двигунів машин (головним чином у ^[en]) стало основою різкого збільшення виробничих потужностей. Розвиток суцільнометалевих верстатів у перші два десятиліття 19 століття сприяв створенню більшої кількості виробничих машин для виробництва в інших галузях промисловості.

Сучасна нафтова промисловість почалася в 1846 році з відкриття процесу очищення гасу з вугілля Абрахамом Геснером з Нової Шотландії. У 1852 році Ігнатій Лукасевич удосконалив метод Геснера, щоб розробити спосіб очищення гасу з ^[en] більш доступної «кам'яної нафти» («петролеуму»), а наступного року була побудована перша нафтова шахта в Бубрці, поблизу Коросно в Галичині. У 1854 році Бенджамін Силліман, професор Єльського університету в Нью-Хейвені, першим розбив нафту на фракції шляхом дистиляції. Ці відкриття швидко поширилися по всьому світу.

Відомі інженери

Нікола Тесла з його високочастотним трансформатором на East Houston Street, Нью-Йорк

Інженерні досягнення революції варіювалися від електрифікації до розробок у матеріалознавстві. Прогрес зробив великий внесок у якість життя. Під час першої промислової революції ^[en] першим винайшов роликове прядіння, основи водяної рами для прядіння бавовни на бавовняній фабриці. Удосконалення парового двигуна Метью Боултоном і Джеймсом Ваттом були фундаментальними для змін, які принесла промислова революція як у Королівстві Великобританії, так і в усьому світі.

Наприкінці другої промислової революції Томас Алва Едісон розробив багато пристроїв, які суттєво вплинули на життя в усьому світі, і йому часто приписують створення першої промислової дослідницької лабораторії. У 1882 році Едісон увімкнув першу в світі велику мережу електропостачання, яка забезпечувала постійним струмом напругою 110 вольт п'ятдесят дев'ять споживачів у нижньому Манхеттені. Крім того, наприкінці другої промислової революції Нікола Тесла зробив великий внесок у галузі електрики та магнетизму наприкінці 19-го та початку 20-го століть.

Соціальні наслідки та класи

Промислові революції були великими технологічними, соціально-економічними та культурними змінами наприкінці 18-го та на початку 19-го століть, які почалися в Британії та поширилися по всьому світу. Наслідки поширилися по всій Західній Європі та Північній Америці протягом 19-го століття, зрештою торкнувшись більшості країн світу. Вплив цих змін на суспільство був величезним, і його часто порівнюють з неолітичною революцією, коли людство розвинуло сільське господарство та відмовилося від кочового способу життя.

Стверджується, що ВВП на душу населення був набагато стабільнішим і розвивався набагато повільніше до промислової революції та появи сучасної капіталістичної економіки і що відтоді він швидко зріс у капіталістичних країнах.

Європейські повстання середини 19 століття

Німецька революція, Берлін, 1848 рік

Європейські революції 1848 року, відомі в деяких країнах як Весна народів або Рік революції, були серією політичних потрясінь на всьому європейському континенті. Період заворушень, описаний як революційна хвиля, почався у Франції, а потім, завдяки Французькій революції 1848 року, незабаром поширився на решту Європи. Незважаючи на те, що більшість революцій було швидко придушено, у багатьох регіонах спостерігався значний рівень насильства, десятки тисяч людей були закатовані та вбиті. Хоча безпосередні політичні наслідки революцій були скасовані, довгострокові наслідки подій були далекосяжними.

Реформізм індустріальної епохи

^[en] індустріальної епохи почали поступово змінювати суспільства і загалом не призвели до швидких фундаментальних змін. Ідеї реформістів часто ґрунтувалися на лібералізмі, хоча вони також мали аспекти утопічних, соціалістичних чи релігійних концепцій. Радикальний рух виступав за виборчу реформу, реформу законів про бідних, вільну торгівлю, освітню реформу, реформу пошти, реформу в'язниць та громадську санітарію.

Слідуючи ідеям Просвітництва, реформатори звернулися до наукової революції та промислового прогресу, щоб вирішити соціальні проблеми, які виникли з промисловою революцією. Натурфілософія Ньютона поєднала математику аксіоматичного доказу з механікою фізичного спостереження, створивши послідовну систему перевірених передбачень і замінивши попередню опору на одкровення та натхненну істину. У застосуванні до суспільного життя цей підхід призвів до кількох успішних кампаній за зміну соціальної політики.

Імперська Росія

Докладніше: Російська імперія

Селянські дівчата Російської імперії, 1900

За Петра I Росія була проголошена імперією в 1721 році і стала визнаною світовою державою. Правлячи з 1682 по 1725 рік, Петро I переміг Швецію у Великій Північній війні, змусивши її поступитися Західною Карелією та Інгриєю (два регіони, втрачені Московськім царством в Смутні часи), а також Естляндією та Лівонією, забезпечивши доступ Російській імперії до моря і морської торгівлі. На березі Балтійського моря Петро I заснував нову столицю під назвою Санкт-Петербург, пізніше відому як «Вікно Росії в Європу». Реформи Петра I принесли в Російську імперію значні західноєвропейські культурні впливи. Катерина II (Велика), яка правила в 1762—1796 роках, поширила російський політичний контроль над Річчю Посполитою та включила більшість її територій до Російської імперії під час поділів Речі Посполитої, розсуваючи російські кордони на захід і південь. Російська імперія колонізує великі простори Сибіру в Азії поширюючись по суші до тихоокеанського узбережжя Азії та ^[en]. Як абсолютна монархія Російська імперія залишалася більш консервативною, ніж її західні сусіди. У 19 столітті Російська імперія зазнала вторгнення Франції в 1812 році, але згодом стала могутнішою державою. Тим не менш, індустріалізація прийшла в Російську імперію лише в 1870-х роках. Середньовічна практика кріпосного права була скасована в 1861 році, звільнивши понад тридцять мільйонів селян Російської імперії. Зрештою в Російській імперії остаточно склалася ринкова економіка. Однак класова війна зростала, і нація була вразливою через суперництво з Великою Британією, Османською та Японською імперіями.

Північна Америка

Докладніше: Європейська колонізація Америки

^{[en] [en]}, на якій зображено ^[en], відповідальний за розробку Декларації в 1776 році в процесі презентації своєї роботи Другому Континентальному конгресу в Філадельфії

Французько-індіанські війни були серією конфліктів у Північній Америці, які були пов'язані з європейськими династичними війнами. У Квебеку ці війни зазвичай називають міжколоніальними війнами. Хоча в деяких конфліктах брали участь іспанські та голландські війська, головне протистояння було між Великою Британією та Францією, з їхніми відповідними колоніями та союзниками серед американських індіанців з кожного боку.

Французькі та британські колонії, що розширювалися, боролися за контроль над західними або внутрішніми територіями. Щоразу, коли європейські країни вступали у війну, конфлікти також спалахували між колоніями, хоча дати конфлікту не обов'язково точно збігалися з датами більших конфліктів.

Починаючи з Епохи революції, Американської революції та подальших політичних потрясінь в останній половині XVIII століття тринадцять колоній Північної Америки повалили правління парламенту Великої Британії, а потім відмовилися від самої британській монархії щоб стати суверенними Сполученими Штатами Америки. У цей період колонії вперше відмовилися від повноважень парламенту керувати ними без представництва та утворили самоврядні незалежні держави. У цей час Другий Континентальний конгрес об'єднався проти британців, щоб захистити це самоврядування у збройному конфлікті з 1775 по 1783 рік, відомому як Війна за незалежність США.

Американська революція почалася з боїв під Лексінгтоном і Конкордом. 4 липня 1776 року була прийнята Декларація незалежності, яка проголосила незалежність від Великої Британії та створення кооперативного союзу. У червні 1776 року Бенджамін Франклін був призначений членом ^[en], який розробив Декларацію незалежності. Незважаючи на те, що Франклін був тимчасово недієздатним через подагру і не міг відвідувати більшість засідань комітету, Франклін вніс кілька невеликих змін у проект, надісланий йому Томасом Джефферсоном.

Повсталі штати перемогли Велику Британію у Війні за незалежність США, першій успішній колоніальній війні за незалежність. Хоча штати вже відмовилися від парламентського правління, завдяки Декларації нові Сполучені Штати тепер відкинули законну можливість монархії вимагати вірності. Війна тривала сім років, і Америка фактично перемогла, після чого Великобританія офіційно відмовилася від будь-яких претензій на Сполучені Штати за Паризьким договором.

Філадельфійський конвент 1787 року заснував нинішні Сполучені Штати; ратифікація Конституції Сполучених Штатів наступного року зробила штати частиною єдиної республіки з обмеженим центральним урядом. Білль про права, що складається з десяти конституційних поправок, які гарантують багато основних громадянських прав і свобод, був ратифікований у 1791 році.

Європейське домінування та 19 століття

Докладніше: XIX століття та Міжнародні відносини (1814–1919)

Історики визначають історичну епоху 19 століття як період з 1815 року (Віденський конгрес) до 1914 року (початок Першої світової війни). Крім того, Ерік Гобсбаум визначив «довге дев'ятнадцяте століття» як період з 1789 по 1914 роки.

Імперіалізм та імперії

Докладніше: Імперіалізм

Див. також: ^[en]

Монтаж картин із зображенням європейських імперіалістичних війн. За годинниковою стрілкою війни включають французько-алжирську війну, опіумну війну, ^[en] та зулуську війну

У 1800-х і на початку 1900-х років великі та могутні Іспанська, Португальська, Османська імперії та імперія Великих Моголів почали розпадатися. Іспанія, якій свого часу не було рівних у Європі, тривалий час була у занепаді через шкоду, завдану вторгненням Наполеона Бонапарта. Відчувши, що час настав, величезні колонії Іспанії в Південній Америці почали серію повстань, які закінчилися тим, що майже всі іспанські території отримали незалежність.

Османська імперія була зруйнована серією революцій, в результаті чого вона утримувала лише невеликий регіон, який оточував столицю Стамбул.

Імперію Великих Моголів, яка походить від Монгольського ханства, перемогла Імперія Маратха, яка набирала силу. Справи маратхів йшли добре, поки багатствами Індії не зацікавилися англійці, які згодом заволоділи не тільки територіями в межах сучасної Індії, а й Пакистаном, Бірмою, Непалом, Бангладеш і деякими південними регіонами Афганістану.

Велика територія, контрольована Португалією — Бразилія перетворилася на незалежну Бразильську імперію. Після поразки наполеонівської Франції Британія стала, безсумнівно, наймогутнішою країною світу і до кінця Першої світової війни контролювала чверть населення світу та третину його території. Однак могутність Британської імперії не закінчувалася на суші, оскільки вона мала найбільший флот на планеті. Електроенергія, сталь і нафта дозволили Німеччині стати великою міжнародною державою, яка поспішала створити власну імперію.

Суттєва ^[en] відбулася через різні революції та війни за незалежність, які вели нові країни в Америці проти європейських колонізаторів наприкінці 18 і до середини 19 століття. Війни за незалежність іспанських колоній в Америці тривали з 1808 по 1829 рік, і були безпосередньо пов'язані з наполеонівським вторгненням Франції в Іспанію. Конфлікт почався з протистояння недовготривалих правлячих хунт, створених у Чукісаці та Кіто, проти складу Вищої центральної хунти Севільї. Поразка Центральної хунти французам призвела до появи численних нових хунт по всій Америці, що зрештою призвело до створення ланцюга нових незалежних країн, що простягнулися від Аргентини та Чилі на півдні до Мексики на півночі. Після смерті короля Фердинанда VII у 1833 році лише Куба та Пуерто-Рико залишалися під владою Іспанії до іспано-американської війни 1898 року. На відміну від іспанців, португальці не ділили свою колоніальну територію в Америці. Створені ними порт. captaincies були підпорядковані централізованій адміністрації в Сальвадорі (згодом перенесена до Ріо-де-Жанейро), яка підпорядковувалася безпосередньо португальській короні до здобуття нею незалежності в 1822 році, ставши Бразильською імперією.

Реставрація Мейдзі була ланцюгом подій, які призвели до величезних змін у політичній і соціальній структурі Японії, яка міцно утвердилася на початку ери Мейдзі, що збіглося з відкриттям Японії після прибуття ^[en][en]Метью Перрі; Японська імперія стала великою державою. Російська імперія та Китай династії Цин не змогли підтримувати темп інших світових держав, що призвело до масових соціальних заворушень в обох імперіях. Військова міць династії Цин ослабла протягом 19 століття, і зіткнувшись з міжнародним тиском, масовими повстаннями та поразками у війнах, династія занепала після середини 19 століття.

Європейські держави контролювали частини Океанії — Французьку Нову Каледонію з 1853 року та Французьку Полінезію з 1889 року; німці заснували колонії в Новій Гвінеї в 1884 році та Самоа в 1900 році. Сполучені Штати вийшли на Тихий океан, а Гаваї стали територією США з 1898 року. Розбіжності між США, Німеччиною та Великобританією щодо Самоа призвели до ^[en].

Деколонізація американського континенту
Країни американського континенту за датою здобуття незалежності. Зверніть увагу, що Сполучені Штати не завершили свою континентальну територіальну експансію до 1867 року Розвиток іспаноамериканської незалежності Карта територій, що стали незалежними під час цих воєн (синій).

Британська вікторіанська епоха

Докладніше: Британська імперія та Вікторіанська епоха

Британська імперія в 1897 році, позначена традиційним кольором для імперських британських домініонів на картах

Вікторіанська ера Сполученого Королівства — період правління королеви Вікторії з червня 1837 року по січень 1901 року. Це був тривалий період процвітання для британського народу, оскільки прибутки від Британської імперії за кордоном, а також промислові вдосконалення вдома дозволили розвинути великий, освічений середній клас. Деякі вчені перенесли б початок періоду на п'ять років назад до дати виборчої реформи 1832 року відповідно до сприйняття та реакції людей тієї епохи та політичних стратегій, які почали асоціювати з вікторіанською епохою. У «імперському столітті» Британії перемога над Наполеоном залишила Британію без жодного серйозного міжнародного суперника, окрім Російської імперії в Центральній Азії. Не маючи супротивників на морі, Британія взяла на себе роль світового поліцейського (період, пізніше відомий як Pax Britannica) і проводила зовнішню політику «блискучої ізоляції». Окрім формального контролю, який вона здійснювала над власними колоніями, домінуюча позиція Британії у світовій торгівлі означала, що вона фактично контролювала економіку багатьох номінально незалежних країн, таких як Китай, Аргентина та Сіам, що загалом характеризують як «^[en]». У цей час варто відзначити англо-зулуську війну, яка велася в 1879 році між Британською імперією та Зулуськім королівством.

Британська імперська сила була підкріплена ^[en] і , новими технологіями, винайденими в другій половині 19 століття, що дозволило їй контролювати і захищати імперію. До 1902 року Британська імперія була з'єднана мережею телеграфних кабелів, так званою ^[en]. У процесі зростання до 1922 року до Британської імперії було додано близько 13 000 000 кв. миль (34 000 000 км²) території та приблизно 458 мільйонів людей. Британці заснували колонії в Австралії в 1788 році, Новій Зеландії в 1840 році і на ^[en] в 1872 році, при цьому значна частина Океанії стала частиною Британської імперії.

Французькі уряди та конфлікти

Реставрація Бурбонів відбулася після вигнання Наполеона I з Франції в 1814 році. Союзники повернули на французький престол династію Бурбонів. Наступний період називається Реставрацією (відповідно до французької назви періоду) і характеризується різкою консервативною реакцією та відновленням впливу Римсько-католицької церкви у французькій політиці. Липнева монархія — період ліберальної конституційної монархії у Франції під керівництвом короля Луї-Філіпа, починаючи з Липневої революції (або Трьох славних днів) 1830 р. і закінчуючи Революцією 1848 року. Друга імперія — імперський бонапартистський режим Наполеона III з 1852 по 1870 роки, між Другою та Третьою республіками у Франції.

Наполеон III і Бісмарк після битви при Седані

Французько-прусська війна була конфліктом між Францією та Пруссією, в той час як Пруссія була підтримана Північнонімецьким союзом, членом якого вона була, і південнонімецькими землями Баден, Вюртемберг і Баварія. Повна перемога Пруссії та Німеччини призвела до остаточного об'єднання Німеччини під проводом короля Пруссії Вільгельма I. Це також ознаменувало падіння Наполеона III і кінець Другої французької імперії, на зміну якій прийшла Третя республіка. Відповідно до угоди майже вся територія Ельзасу-Лотарингії була захоплена Пруссією і увійшла до складу Німеччини, яку вона утримувала до кінця Першої світової війни..

Третя французька республіка — республіканський уряд Франції між кінцем Другої Французької імперії після поразки Луї-Наполеона у франко-прусській війні в 1870 році та режимом Віші після вторгнення до Франції німецького Третього Рейху в 1940 році. Третя республіка проіснувала сімдесят років, що зробило її найдовшим режимом у Франції з часів краху Старого порядку під час Французької революції 1789 року.

Об'єднання Італії

Рим або смерть, італійська патріотична картина ^[en], 1863 рік

Рісорджименто — політичний і соціальний рух, який об'єднав різні держави Апеннінського півострову в єдину державу Італію в 19 столітті. Немає єдиної думки щодо точних дат початку та кінця цього періоду, але багато вчених сходяться на думці, що процес почався з кінцем правління Наполеона та Віденським конгресом у 1815 році та приблизно закінчився з французько-прусською війною в 1871 році, хоча останні території під впливом іредентистського руху приєдналися до Королівства Італія лише після Першої світової війни.

Рабство та скасування рабства

Зображення рабства в Бразилії, період до 1823 року

Докладніше: Аболіціонізм

Рабство значно скоротилося в усьому світі в 19 столітті. Після успішного повстання рабів на Гаїті, Британія змусила берберських корсарів припинити практику викрадення та поневолення європейців, заборонила рабство на всій своїй території та доручила своєму флоту припинити глобальну ^[en]. Згодом рабство було скасовано в Російській імперії (1861), США (1865) і Бразилії (1888).

Колонізація Африки

Докладніше: Колонізація Африки

Після скасування работоргівлі в 1807 році та під впливом економічної експлуатації, «Боротьба за Африку» була офіційно розпочата на Берлінській конференції в 1884—1885 роках. Берлінська конференція мала на меті уникнути війни між європейськими державами, дозволивши конкуруючим європейським країнам поділити африканський континент на національні колонії. З африканськими представниками не консультувалися.

Великі європейські держави висунули претензії на території Африки, де вони могли продемонструвати сферу впливу на регіон. Щоб мати законну форму, ці претензії не обов'язково повинні були мати будь-які значні земельні володіння чи договори. Європейська держава, яка продемонструвала свій контроль над певною територією, приймала мандат на керування цим регіоном як національною колонією. Європейська нація, яка претендувала на колонію, розвивала і отримувала вигоду від комерційних інтересів своєї колонії, не боячись конкуренції з боку європейських країн. Колоніальні претензії також передбачали, що європейська держава, яка здійснювала контроль над колонією, використовуватиме свій мандат для надання захисту та забезпечення добробуту своїх колоніальних народів, але цей принцип залишався більше теорією, ніж практикою. Було задокументовано багато випадків погіршення матеріального та морального стану корінних африканців наприкінці дев'ятнадцятого та початку двадцятого століть під європейським колоніальним правлінням; в деяких випадках колоніальний досвід описували як «пекло на землі».

Європейські чиновники висувають претензії на Африку на Берлінській конференції

На час Берлінської конференції одна п'ята населення світу проживала в Африці на одній чверті світової суші. Однак, з точки зору Європи, вони ділили невідомий континент. До середини дев'ятнадцятого століття європейські країни заснували кілька прибережних колоній в Африці, до яких входили Капська колонія (Велика Британія), Ангола (Португалія) та Алжир (Франція), але до кінця дев'ятнадцятого століття Європа в основному торгувала з вільними африканськими державами без необхідності володіти територією. До 1880-х років більша частина Африки залишалася недослідженою, а на західних картах того періоду внутрішню територію континенту здебільшого відображали порожніми місцями.

З 1880-х до 1914 року європейські держави розширили свій контроль над африканським континентом, конкуруючи одна з одною за землі та ресурси Африки. Велика Британія контролювала різні колоніальні володіння в Східній Африці, які охоплювали всю довжину африканського континенту від Єгипту на півночі до Південної Африки. Французи здобули значні позиції в Західній Африці, а португальці утримували колонії в Південній Африці. Німеччина, Італія та Іспанія заснували невелику кількість колоній у різних частинах континенту, до яких входили Німецька Східна Африка (Танганьїка) та Німецька Південно-Західна Африка (Німеччина), Еритрея та Лівія (Італія), а також Канарські острови та Ріо-де-Оро на північному заході Африки (Іспанія). Нарешті, король Леопольд (правив з 1865 по 1909 рік), мав великий «шматок цього великого африканського пирога», відомий як Конго, який став його особистою вотчиною. До 1914 року майже весь континент був під контролем Європи. Ліберія, заселена звільненими американськими рабами в 1820-х роках, і Абісінія (Ефіопія) у східній Африці були останніми незалежними африканськими державами.

Японія Мейдзі

Докладніше: Період Мейдзі

Кобе, Японія та його гавань, 1865 р. Розмальовано вручну.

Період Мейдзі припав на час правління імператора Мейдзі приблизно в кінці 19 і на початку 20 століття. За цей час Японія почала модернізацію і піднялася до статусу світової держави. Назва цієї епохи означає «Освічене правління». В Японії реставрація Мейдзі почалася в 1860-х роках, ознаменувавши швидку модернізацію самими японцями за європейським зразком. Багато досліджень зосереджено на продовженні або відмові від традицій попереднього періоду Токугава. Лише на початку ери Мейдзі японський уряд почав серйозно сприймати модернізацію. Японія розширила базу військового виробництва, відкривши арсенали в різних місцях. Хьобу-сьо (військове відомство) було замінено Військовим і Морським Департаментами. У наступні роки самураї зазнали великого розчарування.

Були прийняті закони, які вимагали від кожного працездатного громадянина Японії чоловічої статі, незалежно від статусу, проходити обов'язкову трирічну підготовку в першому резерві та додаткову дворічну підготовку в другому резерві. Цим законам, які загрожували існуванню воїнів-самураїв та їхніх даймьо, спочатку чинили опір як селяни, так і воїни. Селянський клас сприймав строк військової служби кецу-екі («податок крови») буквально і намагався будь-якими способами уникати служби. Японський уряд почав розбудовувати свої сухопутні сили за зразком французьких військових. Французький уряд зробив великий внесок у підготовку японських офіцерів. Багато французьких військових працювали у військовій академії в Кіото, і багато інших швидко переклали французькі польові посібники для використання в японських лавах. Модернізована армія дозволила Японії стати імперіалістичною країною після перемоги над імперією Цін у першій китайсько-японській війні. Японія анексувала Тайвань, Корею і китайську провінцію Шаньдун.

Після смерті імператора Мейдзі трон посів імператор Тайсьо, період Тайсьо був часом демократичних реформ, які дали демократичні права всім японським чоловікам. Значну допомогу в модернізації Японії надали іноземці. Ключовим іноземним спостерігачем видатних і швидких змін у японському суспільстві в цей період був ^[en].

Сполучені Штати Америки

Докладніше: ^[en]

Докладніше: ^[en], Колоніальна історія США, Індіанські війни і Корінні народи США

Довоєнне розширення

Див. також: ^[en] та Дикий Захід

Американська експансія на захід ідеалізована у відомій картині Емануеля Лойце «На захід курс імперії бере свій шлях» (1861).

Довоєнний період був періодом посилення розколу в країні через зростання рабства на півдні США та на західних територіях Канзасу та Небраски, що зрештою призвело до Громадянської війни в 1861 році. Вважається, що довоєнний період почався з прийняттям закону Канзас-Небраска в 1854 році^[], хоча він міг початися ще в 1812 році. Цей період також важливий, оскільки він ознаменував перехід американського виробництва до промислової революції^[].

Доктрина «явного призначення» полягала в переконанні, що Сполученим Штатам судилося розширитися по всьому Північноамериканському континенту, від Атлантичного узбережжя до Тихого океану. Протягом цього часу Сполучені Штати розширилися до Тихого океану — «від моря до сяючого моря» — значною мірою визначивши кордони суміжних штатів, якими вони є сьогодні^[].

Громадянська війна та реконструкція

Докладніше: Громадянська війна в США та Реконструкція Півдня

Сучасний запис Геттісберзької промови президента США Авраама Лінкольна

Битва під Геттісбергом — реставрація Адама Куердена 0.5

Громадянська війна в США почалася, коли сім ^[en] оголосили про відокремлення від США та утворили Конфедеративні Штати Америки — Конфедерацію (пізніше до Конфедерації приєдналися ще чотири штати). На чолі з Джефферсоном Девісом вони боролися проти федерального уряду США (Союзу) під керівництвом президента Авраама Лінкольна, який підтримували всі вільні штати та п'ять ^[en] на півночі.

Лідери північних штатів погодилися, що для перемоги потрібно більше, ніж припинення бойових дій. Відокремлення та конфедеративний націоналізм мали бути повністю відкинуті, а всі форми рабства чи квазі-рабства мали бути скасовані. Лінкольн продемонстрував ефективність у мобілізації підтримки для досягнення цілей війни, створенні великих армій та їх постачанні, уникненні іноземного втручання та постановці мети війни — скасування рабства. Конфедерація мала більшу територію, ніж могла захистити, і їй не вдалося ні тримати свої порти відкритими, ні контролювати ріки, як це було у ^[en]. Північ продовжувала тиск, оскільки Південь ледве міг нагодувати та одягнути своїх солдатів. Солдати Півдня, особливо ті, хто знаходився на Сході під командуванням генерала Роберта Едварда Лі виявляли надзвичайну винахідливість, доки вони нарешті не були розгромлені генералами Уліссом С. Грантом і Вільямом Т. Шерманом у 1864–65 роках. Епоха Реконструкції (1863–77) почалася з прокламації про визволення рабів і включала свободу, повне громадянство та право голосу для чорношкірих мешканців Півдня. За цим слідував період реакції, який залишив чорношкірих громадян у статусі другого сорту в правовому, політичному, соціальному та економічному плані аж до 1960-х років.

Золочене століття і його спадок

Докладніше: Золочене століття піднесення економіки США

Перші хмарочоси Нью-Йорка, 1902 рік

Впродовж Золоченого століття спостерігалося значне зростання населення Сполучених Штатів і екстравагантна демонстрація багатства та надлишку американського вищого класу в період після громадянської війни та після Реконструкції — наприкінці 19 століття. Поляризація багатства виникла в основному внаслідок промислової експансії та зростання населення. Бізнесмени другої промислової революції створили промислові міста на північному сході з новими фабриками та сприяли створенню етнічно різноманітного промислового робітничого класу, який виробляв багатства, що належали зростаючому класу надбагатих ^[en]. Прикладом є компанія Джона Рокфеллера, який був важливою фігурою у формуванні нової нафтової промисловості. Використовуючи високоефективну тактику та агресивні методи, які пізніше широко критикувалися, Standard Oil поглинула або знищила більшу частину своїх конкурентів.

Відбулося створення сучасної індустріальної економіки. Зі створенням транспортної та комунікаційної інфраструктури, корпорація стала домінуючою формою організації бізнесу, а управлінська революція змінила бізнес-операції. У 1890 році Конгрес прийняв антимонопольний акт Шермана — джерело всіх американських антимонопольних законів. Закон забороняв будь-який контракт, схему, угоду чи змову щодо обмеження торгівлі, хоча фраза «обмеження торгівлі» залишалася суб'єктивною. До початку 20-го століття дохід на душу населення та ^[en] в Сполучених Штатах перевищили показники в будь-якій іншій країні, крім Великобританії. Тривалий робочий день і шкідливі умови праці змусили багатьох робітників спробувати створити профспілки, незважаючи на сильний спротив промисловців і судів. Але суди захищали ринок, оголосивши групу Standard Oil «надмірною» монополією згідно з антимонопольним законом Шермана в 1911 році. Суд наказав розділити Standard Oil на 34 незалежні компанії з різними радами директорів.

Наука і філософія

Приклад класичної музики 19 століття. Liszt- au bord d une, 1855

Зяблики Чарльза Дарвіна, художник Гулд, 1882. Чарлз Дарвін використав приклад зябликів на Галапагоських островах як доказ теорії еволюції.

Замінивши класичну фізику, яка використовувалася після закінчення наукової революції, ^[en] виникла на початку 20-го століття з появою квантової фізики, замінивши математичні дослідження експериментальними дослідженнями та розглядаючи рівняння для побудови теоретичної структури^[]. Стара квантова теорія була набором результатів, які передували сучасній квантовій механіці, але ніколи не були повними чи самоузгодженими. Колекція евристичних підходів для квантової механіки була першими поправками до класичної механіки. За межами квантової фізики різноманітні ^[en] в класичній фізиці, які припускали існування «п'ятого елементу», такого як ефір, були спростовані експериментом Майкельсона — Морлі — спробою виявити рух Землі скрізь ефір. У біології дарвінізм отримав визнання, просуваючи концепцію адаптації в теорії природного добору. Галузі геології, астрономії та психології також зробили крок вперед і отримали нові знання. У медицині досягнуто прогресу в ^[en] та методах лікування.

Філософія Просвітництва була поширеною наприкінці 17-го та 18-го століть, поки вона не стала предметом критичних дебатів у різних колах близько 1900-х років. Сучасні гуманістичні етичні філософії, що розвинулися на основі попередніх світських традицій, головним вважали гідність і цінність усіх людей, ґрунтуючись на здатності визначати добро і зло, апелюючи до загальнолюдських якостей, зокрема до раціональності, без звернення до надприродного чи нібито божественного авторитету релігійних текстів. Для ліберальних гуманістів, таких як Руссо і Кант, універсальний закон розуму проклав шлях до повного звільнення від будь-якої тиранії. Ці ідеї заперечував, наприклад, ^[en], який критикував проект політичної емансипації (втіленої у формі прав людини), стверджуючи, що він симптоматичний для самої дегуманізації, якій він мав протистояти. Для Фрідріха Ніцше, гуманізм був нічим іншим, як світською версією теїзму. У своїй праці Генеалогія моралі він стверджує, що права людини існують як засіб для слабких колективно стримувати сильних. Згідно з цією точкою зору, такі права не сприяють звільненню життя, а навпаки, нівелюють його. У 20-му столітті уявлення про те, що люди є раціонально автономними, було піддано сумніву концепцією про те, що людьми керують несвідомі ірраціональні бажання.

Визначні особи

Альберт Ейнштейн в 1921 році

Зигмунд Фрейд відомий своїм перевизначенням сексуального бажання як основної мотиваційної енергії людського життя, а також своїми терапевтичними техніками, зокрема використанням вільних асоціацій, його теорією перенесення в терапевтичних стосунках та тлумаченням снів як джерела проникнення в ^[en].

Альберт Ейнштейн відомий своїми теоріями спеціальної та загальної відносності. Він також зробив важливий внесок у статистичну механіку, особливо у математичне трактування броунівського руху, вирішення парадоксу питомої теплоємності, та встановлення зв'язку між флуктуаціями і розсіюванням. Незважаючи на сумніви щодо інтерпретації, Ейнштейн також зробив внесок у квантову механіку і, опосередковано, квантову теорію поля, насамперед завдяки своїм теоретичним дослідженням фотона.

Соціальний дарвінізм

Наприкінці 19-го століття був поширений соціальний дарвінізм, який включав різні ідеології, засновані на концепції, згідно з якою конкуренція між усіма індивідами, групами, націями чи ідеями є «природною» основою для соціальної еволюції в людських суспільствах. Згідно з цією точкою зору, прогрес суспільства залежить від «виживання найбільш пристосованих». Насправді цей термін був введений Гербертом Спенсером і згадується у «^[en]», написаному Ендрю Карнеґі.

Марксистське суспільство

Публікація газети Індустріальні робітники світу 1911 року, яка пропагує промислові профспілки, демонструючи критику капіталізму.

Карл Маркс узагальнив свій підхід до історії та політики у першому рядку першого розділу «Маніфесту комуністичної партії» (1848). Він написав:

Історія всього існуючого досі суспільства — це історія класової боротьби.

«Маніфест» видавався кілька разів з 1872 по 1890 рік; відомі нові передмови були написані Марксом і Енгельсом для німецького видання 1872 року, російського видання 1882 року, німецького видання 1883 року та англійського видання 1888 року. Загалом марксизм виділив п'ять послідовних етапів (і один перехідний етап) розвитку Західної Європи.

1. ^[en]: на прикладі кооперативних родових товариств.
2. Рабство: розвивається, коли плем'я стає містом-державою. Народжується аристократія.
3. Феодалізм: аристократія — правлячий клас. Купці розвиваються в капіталістів.
4. Капіталізм: капіталісти — це правлячий клас, який створює і використовує справжній робітничий клас.
5. Диктатура пролетаріату: робітники отримують класову свідомість, повалюють капіталістів і беруть контроль над державою.
6. Комунізм: безкласове і бездержавне суспільство.

Європейський занепад і 20 століття

Докладніше: XX століття

Незважаючи на те, що Австралія все ще пов'язана з Великою Британією у співдружності, вона досягла незалежності мирним шляхом в 1901 році.

Великі політичні події призвели до того, що колишня Британська імперія втратила більшу частину своєї політичної влади над країнами співдружності. Транссибірська магістраль, яка перетинала Азію залізницею, була завершена до 1916 року. Інші події включають ізраїльсько-палестинський конфлікт, дві світові війни та холодну війну.

Конституція Австралії

У 1901 році за допомогою процесу ^[en] шість окремих британських ^[en]Нового Південного Уельсу, Квінсленда, Південної Австралії, Тасманії, Вікторії та Західної Австралії сформували єдину націю. Вони зберегли систему правління, розроблену для окремих колоній, але також створили федеральний уряд, який відповідав за справи, що стосуються всієї нації. Коли Конституція Австралії набула чинності, колонії спільно стали штатами Австралійської Співдружності.

Революція і доба мілітаристів в Китаї

Синьхайська революція в Шанхаї; ^[en] організував цивільне населення Шанхаю для початку повстання і досяг успіху. На зображенні вгорі показано Нанкінську вулицю після повстання, прикрашену прапорами п'яти народів у одному союзі, які в той час використовувалися революціонерами.

Останні дні правління династії Цін були відзначені громадянськими заворушеннями, невдалими реформами та іноземними вторгненнями, такими як боксерське повстання. Реагуючи на ці громадянські невдачі та невдоволення, імператорський двір Цін дійсно намагався реформувати уряд різними способами, як-от рішення про розробку конституції в 1906 році, створення провінційних законодавчих зборів у 1909 році та підготовку до національного парламенту в 1910 році. Однак багато з цих заходів зустріли опір консерваторів двору Цін, і багато реформаторів були або ув'язнені, або страчені. Неспроможність імператорського двору вжити таких реформаторських заходів політичної лібералізації та модернізації змусила реформістів стати на шлях революції.

Твердження китайської філософії почали інтегрувати концепції західної філософії як крок до модернізації. Перед початком сіньхайської революції в 1911 році було багато закликів повністю скасувати старі імперські інститути та практики Китаю, як-от рух четвертого травня. Були спроби включити демократію, республіканізм та індустріалізацію у китайську філософію, зокрема Сунь Ятсеном на початку 20 століття.

У 1912 році було створено Китайську Республіку, і в Нанкіні відбулася інавгурація Сунь Ятсена як першого тимчасового президента. Але влада в Пекіні вже перейшла до Юань Шикая, який фактично контролював Беянську армію, наймогутнішу військову силу в Китаї на той час. Щоб громадянська війна та можливе іноземне втручання не підірвали новонароджену республіку, лідери погодилися з вимогою армії об'єднати Китай під керівництвом пекінського уряду. 10 березня в Пекіні Шикай склав присягу як другий тимчасовий президент Республіки Китай.

Після революцій початку 20-го століття непостійні альянси регіональних воєначальників Китаю почали війну за контроль над урядом Пекіна. Незважаючи на те, що різні воєначальники отримали контроль над урядом у Пекіні під час доби мілітаристів, це не стало новою ерою контролю чи управління, оскільки інші воєначальники не визнавали тимчасові уряди в цей період і були самі собі законом. Ці уряди, де домінували військові, були спільно відомі як ^[en]. Доба мілітаристів закінчилася приблизно в 1927 році.

Початок 20 століття

Світ у 1898 році, позначений кольорами великих імперій. Британська імперія, Російська імперія, династія Цін і Сполучені Штати були найбільшими країнами того часу.

Російсько-японська війна стала першою поразкою європейської країни від азіатської країни в новий час. Перемога Японії шокувала світ.

У 1900 році населення світу досягло приблизно 1,6 мільярда. Через чотири роки після початку ХХ століття розпочалася російсько-японська війна з ^[en], у результаті якої японська імперія стала світовою державою. Постійною метою росіян був порт в теплих водах Тихого океану для їх флоту, а також для морської торгівлі. Маньчжурська кампанія Російської імперії була спрямована проти японців у боротьбі за Маньчжурію та Корею. Основними театрами бойових дій були Південна Маньчжурія, зокрема район навколо Ляодунського півострова і Мукдена, а також моря навколо Кореї, Японії та Жовтого моря. Вирішальні кампанії, в яких новоспечена японська армія незмінно перемагала російські війська, які їй протистояли, були несподіваними для світових спостерігачів. З плином часу ці перемоги кардинально змінили розподіл влади у Східній Азії, спричинивши переоцінку нещодавнього виходу Японії на світову арену. Ганебна низка поразок посилила невдоволення росіян неефективним і корумпованим царським урядом.

Російська революція 1905 року була хвилею масових політичних заворушень на величезних територіях Російської імперії. Деякі з них були спрямовані проти влади, а деякі — ні. Заворушення приймали форму тероризму, робітничих страйків, селянських бунтів і військових повстань. Вони призвели до встановлення обмеженої конституційної монархії, заснування Державної думи Російської імперії, та багатопартійної системи.

У Китаї династія Цин була повалена після Синьхайської революції. Синьхайська революція почалася з повстання в Учані 10 жовтня 1911 року і завершилася зреченням імператора Пуї 12 лютого 1912 року. Основними сторонами конфлікту були імперські сили династії Цін (1644—1911), і революційні сили Китайського революційного союзу (Тунменхой).

Едвардіанська Британія

Титанік був найбільшим кораблем, побудованим у свій час. Вважався непотоплюваним, але затонув після зіткнення з айсбергом біля узбережжя Лабрадору, Канада.

Едвардіанська епоха у Сполученому Королівстві — це період правління короля Едуарда VII до кінця Першої світової війни, включно з роками, пов'язаними з загибеллю королівського поштового судна «Титанік». У перші роки цього періоду друга англо-бурська війна в Південній Африці розколола країну на анти- і про-воєнні фракції. Імперська політика консерваторів зрештою виявилася непопулярною, і на ^[en] ліберали здобули величезну перемогу. Ліберальний уряд не зміг реалізувати всю свою радикальну програму без підтримки Палати лордів, яка була переважно консервативною. Конфлікт між двома палатами парламенту щодо ^[en] призвів до зменшення впливу Палати лордів у 1910 році. ^[en] повернули ^[en] із балансом сил у лейбористів та ^[en].

Перша світова війна

Докладніше: Перша світова війна

Причини Першої світової війни включали багато факторів, у тому числі конфлікти та антагонізми чотирьох десятиліть, що передували війні. Потрійна Антанта — це назва, яку дали вільному союзу між Сполученим Королівством, Францією та Російською імперією після підписання англо-російської угоди в 1907 році. Союз трьох держав, доповнений різними угодами з Японією, Сполученими Штатами та Іспанією, став потужною противагою Троїстому союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, остання фактично уклала додаткову таємну угоду з Францією, зводячи нанівець свої зобов'язання перед Троїстим союзом. Мілітаризм, альянси, імперіалізм і націоналізм відіграли головну роль у конфлікті. Безпосередні причини війни пов'язані з рішеннями, прийнятими державними діячами та генералами під час Липневої кризи 1914 року, іскрою (або casus belli) для якої стало вбивство ерцгерцога Австрії Франца Фердинанда.

Однак криза виникла не на порожньому місці; це сталося після довгої серії дипломатичних зіткнень між Великими державами з європейських та колоніальних питань упродовж десятиліть до 1914 року, що призвело до високої напруженості. Можна простежити зв'язок дипломатичних суперечок з зміною у балансі сил у Європі з 1870 року. Прикладом є Багдадська залізниця, яка мала з'єднати міста Османської імперії Конья та Багдад колією через сучасну Туреччину, Сирію та Ірак. Залізниця стала джерелом міжнародних суперечок у роки, що безпосередньо передували Першій світовій війні. Хоча стверджується, що розбіжності були залагоджені в 1914 році до початку війни, існує також думка, що залізниця була причиною Першої світової війни. В основному війна була спричинена напругою навколо території на Балканах. Австро-Угорщина змагалася з Сербією та Росією за територію та вплив у регіоні, і вони втягнули решту великих держав у конфлікт через свої різноманітні союзи та договори. Балканські війни — дві війни в Південно-Східній Європі в 1912—1913 роках, під час яких Балканська Ліга (Болгарія, Чорногорія, Греція та Сербія) спочатку захопила частини Фессалії, Македонії, Епіру, Албанії, які ще перебували під контролем Османської імперії, та більшу частину Фракії, а потім посварилися через поділ завойованих територій, цього разу з участю Румунії.

Різні періоди Першої світової війни; 1914.07.28 (російський цар Микола II наказує про часткову мобілізацію проти Австро-Угорщини), 1914.08.01 (Німеччина оголошує війну Росії), 1914.08.03 (Німеччина оголошує війну союзнику Росії Франції), 1914.08.04 (Британія оголошує війну Німеччині), 1914.12 (британсько-німецьке різдвяне перемир'я), 1915.12 (французько-німецьке різдвяне перемир'я), 1916.12 (^[en]), 1917.12 (британські війська відвойовують Єрусалим у Османської імперії) і 1918.11.11 (закінчення Першої світової війни: Німеччина підписує угоду про перемир'я з союзниками). Держави Антанти та Центральні держави в Першій світовій війні
         Держави та території Антанти
         Центральні держави та колонії або окуповані території
     Нейтральні країни

Перша світова війна почалася в 1914 році і тривала до остаточного перемир'я в 1918 році. Союзні держави на чолі з Британською імперією, Францією, Росією до березня 1918 року, а також Японією та Сполученими Штатами після 1917 року перемогли Центральні держави, на чолі з Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією та Османською імперією. Війна спричинила розпад чотирьох імперій — Австро-Угорської, Німецької, Османської та Російської, а також докорінну зміну карт Європи та Західної Азії. Союзні держави до 1917 року називалися Антантою або Потрійною Антантою, а Центральні держави — Троїстим союзом.

Італійські штурмові загони Ардіті використовують протигази для захисту від бойових отруйних речовин, вперше застосованих у Першій світовій війні.

Більша частина бойових дій у Першій світовій війні проходила вздовж Західного фронту, всередині системи протилежних окопів і укріплень (розділених «нічийною землею») яка простягалася від Північного моря до кордону зі Швейцарією. На Східному фронті великі східні рівнини та обмежена залізнична мережа не дозволили бойовим діям перерости в патову окопну війну, хоча масштаби конфлікту були такими ж великими. Бойові дії також велися на морі, під водою, і — вперше — з повітря. Понад 9 мільйонів солдатів загинули на різних полях битв і майже стільки ж у країнах-учасницях через нестачу продовольства та геноцид, вчинений під виглядом різних громадянських війн і внутрішніх конфліктів. Примітно, що наприкінці війни та незабаром після неї від всесвітнього спалаху грипу померло більше людей, ніж під час військових дій. Антисанітарні умови, спричинені війною, серйозна переповненість казарм, воєнна пропаганда, яка перешкоджала попередженню громадської охорони здоров'я, і міграція великої кількості солдатів по всьому світу допомогли спалаху перерости в пандемію.

Зрештою, Перша світова війна призвела до рішучого розриву зі старим світовим порядком, який виник після наполеонівських війн і був змінений націоналістичними революціями середини XIX століття. Результати Першої світової війни стануть важливими чинниками розвитку Другої світової війни приблизно через 20 років. У період після Першої світової війни більш важливою політичною подією, яка змінила політичні кордони Західної Азії, був розділ Османської імперії. Величезний конгломерат територій і народів, якими раніше керував султан Османської імперії, був розділений на кілька нових націй. Розділ призвів до створення сучасного арабського світу та республіки Туреччина. Ліга Націй надала Франції мандати на Сирію та Ліван, а Сполучене Королівство отримало мандати на ^[en] та Палестину (яка пізніше була розділена на два регіони: Палестина та Зайордання). Частини Османської імперії на Аравійському півострові стали частинами нинішніх Саудівської Аравії та Ємену.

Революція і війна в Росії

Докладніше: Російська революція (1917) та Громадянська війна в Росії

Ленін

Російська революція — низка революцій у Росії 1917 року, що призвели до знищення царського самодержавства та створення Радянського Союзу. Після зречення Миколи II від престолу було створено тимчасовий уряд Росії. У жовтні 1917 року стався жовтневий переворот, під час якого червона гвардія, озброєна група робітників і солдатів-дезертирів під керівництвом більшовицької партії, захопила контроль над Санкт-Петербургом (тоді відомим як Петроград) і розпочала негайне збройне захоплення міст і сіл по всій території колишньої Російської імперії.

Ще однією подією 1917 року, яку слід відзначити, було підписання між Росією та Центральними державами перемир'я в Бересті. Умовою миру з боку Центральних держав була передача величезної частини колишньої Російської імперії Німецькій та Османській імперіям, що сильно засмутило націоналістів і консерваторів. Більшовики уклали мир з Німецькою імперією та Центральними державами, як вони обіцяли російському народу перед революцією. Одним із пояснень такого рішення Володимира Леніна вважається його спонсорство міністерством закордонних справ німецького імператора Вільгельма II, запропоноване останнім в надії, що після революції Росія вийде з Першої світової війни. Ця підозра посилювалася тим фактом, що міністерство закордонних справ Німеччини спонсорувало повернення Леніна до Петрограда (Санкт-Петербурга). Західні союзники висловили своє занепокоєння діями більшовиків через:

1. вихід Російської імперії з війни,
2. можливість російсько-німецького союзу,
3. перспективу того, що більшовики втілять свої погрози не брати на себе відповідальності за величезні зовнішні позики Російської імперії і оголосити дефолт.

Два протилежних погляди на громадянську війну в Росії. Ліворуч пропаганда білої армії, праворуч пропаганда більшовиків.

Крім того, існувало занепокоєння, яке поділяли також багато центральних держав, що соціалістичні революційні ідеї поширяться на Захід. Через це занепокоєння багато з цих країн висловили свою підтримку Білій армії, зокрема надавши війська та постачання. Вінстон Черчилль заявив, що більшовизм має бути «задушений у його колисці».

Громадянська війна в Росії була багатопартійною війною, яка відбулася в колишній Російській імперії після того, як тимчасовий уряд Росії розпався і ради, в яких домінували більшовики, захопили владу спочатку в Петрограді, а потім і в інших місцях. Після жовтневого перевороту стару російську імператорську армію було демобілізовано; добровольча червона гвардія була основною військовою силою більшовиків, доповненою збройним військовим компонентом ЧК, більшовицького апарату державної безпеки. Встановлювався обов'язковий призов селянства до Червоної Армії. Опір населення у сільській місцевості призову до Червоної армії було подолано шляхом захоплення заручників і їх розстрілу, коли це було необхідно, щоб змусити населення підкоритися. Колишніх царських офіцерів використовували як «військових спеціалістів», беручи їхні родини в заручники для забезпечення лояльності. На початку війни офіцерський корпус Червоної Армії на три чверті складався з колишніх царських офіцерів. Наприкінці війни 83 % командирів дивізій і корпусів Червоної Армії були колишніми царськими солдатами.

Більше одинадцяти країн втрутилися в громадянську війну в Росії на користь Білого руху. На малюнку: японці окуповують Владивосток.

Основні бої точилися між більшовицькою Червоною армією та військами Білої армії. Багато іноземних армій воювали проти Червоної армії, особливо треба відзначити Союзні сили, але багато іноземних добровольців воювали по обидва боки громадянської війни в Росії. Інші націоналістичні та регіональні політичні угруповання також брали участь у війні, включаючи Зелену армію, Українську анархістську Повстанську армію та Чорну гвардію, а також воєначальників, таких як Унгерн фон Штернберг. Найбільш інтенсивні бої велися з 1918 по 1920 рік. Великі військові дії завершилися 25 жовтня 1922 року, коли Червона Армія окупувала Владивосток, який до того утримувався Тимчасовим Приамурським урядом. Останнім анклавом білих військ був Аяно-Майський район на узбережжі Тихого океану. Більшість бойових дій завершилася в 1920 році поразкою генерала Петра Врангеля в Криму, але помітний опір у деяких районах тривав до 1923 року (наприклад, Кронштадтське повстання, Тамбовське повстання, повстання басмачів, і остаточний опір Білого руху на далекому сході).

У той час як початок 1920-х років був періодом змін для революційної Росії та Центральної Азії, Союз Радянських Соціалістичних Республік був проголошений у 1922 році державою-наступником занепалої Російської імперії. Революційний лідер Володимир Ленін помер природною смертю, його наступником став Йосип Сталін.

Рання Китайська Республіка

У 1917 році Китай оголосив війну Німеччині сподіваючись повернути свою втрачену провінцію, яка тоді перебувала під контролем Японії. ^[en] охоплював період з 1917 по 1923 рік. Представники Китаю відмовилися підписати Версальський договір, через інтенсивні протести як студентів, так і громадськості.

Студентські виступи 3 червня 1919 року

Рух четвертого травня допоміг відновити справу республіканської революції, яка на той час згасала. У 1917 році Сунь Ятсен став головнокомандувачем конкуруючого військового уряду в Гуанчжоу у співпраці з південними воєначальниками. Однак спроби Суня отримати допомогу від західних демократій були проігноровані, і в 1920 році він звернувся до Радянського Союзу, який нещодавно здійснив власну революцію. Радянський Союз прагнув подружитися з китайськими революціонерами, пропонуючи гострі напади на західний імперіалізм. Але з політичної доцільності радянське керівництво розпочало подвійну політику підтримки як Суня, так і новоствореної Комуністичної партії Китаю (КПК).

Завдяки ^[en], китайська промисловість і армія були вдосконалені безпосередньо перед війною проти Японії.

На початку 1927 року суперництво Гоміньдану і КПК призвело до розколу в революційних лавах. КПК і ліве крило Гоміньдану вирішили перенести резиденцію націоналістичного уряду з Гуанчжоу до Уханя. Але Чан Кайші, чий Північний похід виявився успішним, спрямував свої сили на знищення апарату Шанхайської КПК і заснував антикомуністичний уряд у Нанкіні у квітні 1927 року.

Нанкінський період у Китаї

Докладніше: ^[en]

«Нанкінське десятиліття» 1928—1937 років було періодом консолідації та досягнень під керівництвом націоналістів, зі змішаним, але загалом позитивним результатом в економіці, соціальному прогресі, розвитку ^[en] та культурної творчості. Деякі аспекти сурових умов, нав'язаних Китаю іноземними державами, були пом'якшені за допомогою дипломатії.

1920-ті роки і Велика Депресія

Докладніше: Міжвоєнний період, Ревучі двадцяті та Велика депресія

Світ у 1920 роках, які є частиною міжвоєнного періоду. Велика Британія і Франція значно розширилися за рахунок колишньої Німецької імперії

Міжвоєнний період — період між закінченням Першої світової війни та початком Другої світової війни. Цей період був відзначений потрясіннями в більшості країн світу, оскільки Європа намагалася оговтатися від руйнувань Першої світової війни.

Американська дівчина-флеперка. У 1920-х роках жінки відчули певне звільнення.

У Північній Америці, особливо в першій половині цього періоду, люди переживали значний розквіт в «Ревучі двадцяті». Соціальні та суспільні потрясіння, відомі як «Ревучі двадцяті», почалися в Північній Америці та поширилися на Європу після Першої світової війни. «Ревучі двадцяті», які часто називають «^[en]», відзначилися соціальним, мистецьким і культурним динамізмом. «^[en]» повернулася в політику, розквітла джазова музика, флеперки переосмислили сучасну жіночність, ар-деко досягло апогею. Дух Ревучих двадцятих був відзначений загальним відчуттям розриву, пов'язаного з сучасністю, розриву з традиціями. Складалось враження що, з допомогою сучасних технологій не було нічого неможливого. Нові технології, особливо автомобілі, кіно та радіо, поширили «сучасність» на значну частину населення. У 1920-ті роки загальна перевага практичності віддавалася як в архітектурі, так і в повсякденному житті. 1920-ті роки були відзначені кількома винаходами та відкриттями, екстенсивним промисловим зростанням і збільшенням споживчого попиту та прагнень, а також значними змінами способу життя.

I got the Ritz from the one I love, радіопередача джазової музики 1932 року

В Європі ці роки були присвячені відновленню та примиренню з величезними людськими втратами конфлікту. Окупація Стамбула та Ізміра в Османській імперії союзниками після Першої світової війни спонукала до створення Турецького національного руху. Війна за незалежність Туреччини (1919—1923) велася з метою скасування умов Севрського договору. Після перемоги Туреччини Лозаннський договір від 24 липня 1923 року призвів до міжнародного визнання суверенітету новоутвореної «Турецької Республіки» як держави-наступниці Османської імперії, а республіку було офіційно проголошено 29 жовтня 1923 року в Анкарі, новій столиці країни. Лозаннська конвенція передбачала обмін населенням між Грецією та Туреччиною, відповідно до якого 1,1 мільйона греків виїхали з Туреччини до Греції в обмін на 380 000 мусульман, переселених з Греції до Туреччини. Економіка Сполучених Штатів все більше перепліталася з економікою Європи. У Німеччині Веймарська республіка не змогла завадити епізодам політичних та економічних потрясінь, кульмінацією яких стала ^[en] 1923 року та невдалий Пивний путч того ж року. Коли Німеччина більше не могла дозволити собі виплати репарацій, Уолл-стріт вклала значні кошти в європейські борги, щоб зберегти європейську економіку на плаву як великий споживчий ринок для американських товарів масового виробництва. До середини десятиліття економіка Європи стрімко розвивалась, в Німеччину, Великобританію та Францію прийшли «Ревучі двадцяті», а друга половина десятиліття стала відомою як «^[en]». У Франції та франкомовній Канаді їх також називали «фр. années folles» («Божевільні роки»).

Велика депресія, довга черга людей, які чекають, коли їх нагодують, Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки

Процвітання в усьому світі різко змінилося з початком Великої депресії в 1929. Крах Уолл-стріт 1929 року став символом кінця попередньої ери, коли почалася Велика депресія. Велика депресія була світовим економічним спадом, який почався в більшості країн у 1929 році та закінчився в різний час у 1930-х або на початку 1940-х для різних країн. Це була найбільша та найважливіша економічна депресія 20-го століття, і в 21-му столітті її використовують як приклад того, наскільки глибоко може впасти світова економіка.

Велика депресія мала руйнівний вплив практично на кожну країну, багату чи бідну. Падіння міжнародної торгівлі, особистих доходів, податкових надходжень, цін і прибутків, за оцінками, становило від половини до двох третин. ^[en] сильно постраждали, особливо ті, що залежали від важкої промисловості. У багатьох країнах будівництво було практично припинено. Сільське господарство та сільські райони постраждали, оскільки ціни на врожай впали приблизно на 60 відсотків. Зіткнувшись із різким падінням попиту з невеликою кількістю альтернативних джерел робочих місць, найбільше постраждали регіони, залежні від первинних галузей промисловості. Велика депресія закінчилася в різний час у різних країнах, і її наслідки були відчутні в ^[en]. Велика депресія в Америці закінчилася в 1941 році вступом Америки у Другу світову війну. Більшість країн запровадили програми допомоги, і більшість із них пережили певну форму політичного потрясіння, яке штовхало країни ліворуч чи праворуч у політичному спектрі. У деяких країнах світу зневірені громадяни звернулися до націоналістичних демагогів — найганебнішим з яких був Адольф Гітлер — створюючи основу для наступної ери війни. Конвульсії, викликані всесвітньою депресією, привели до зростання нацизму. В Азії Японія ставала все більш напористою державою, особливо по відношенню до Китаю.

Ліга Націй та криза

Прем'єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен намагався домовитися з Адольфом Гітлером оскільки нацистська Німеччина проводила політику експансії.

Міжвоєнний період також був відзначений радикальною зміною міжнародного порядку, відходом від балансу сил, який домінував у Європі до Першої світової війни. Однією з головних інституцій, яка мала на меті забезпечити стабільність, була Ліга Націй, яка була створена після Першої світової війни з наміром підтримувати світову безпеку та мир і заохочувати економічне зростання між країнами-членами.

Однак Ліга не змогла вирішити жодної серйозної кризи, і вже в 1938 році вона не була головним гравцем. Ліга була підірвана войовничістю нацистської Німеччини, імперської Японії, Радянського Союзу та Італії Муссоліні, а також недостатньою участю Сполучених Штатів.

Китайські солдати-націоналісти обороняються в битві біля Великої стіни, Лайюань, Хебей, Китай, восени 1937 року. Друга китайсько-японська війна забрала щонайменше двадцять мільйонів життів.

Низка міжнародних криз підштовхнула Лігу Націй до межі можливостей, першою кризою було вторгнення Японії в Маньчжурію та Абіссинська криза 1935/36 років, коли Італія вторглася в Абіссінію, одну з небагатьох вільних африканських націй на той час.

Ліга безуспішно намагалася запровадити економічні санкції проти Італії. Цей інцидент підкреслив слабкість Франції та Британії, прикладом чого було їхнє небажання налаштувати Італію проти себе та втратити її як союзника. Обмежені дії, вжиті західними державами, підштовхнули Італію Муссоліні до альянсу з гітлерівською Німеччиною. Абіссінська війна показала Гітлеру, наскільки слабкою була Ліга, і сприяла ремілітаризації Рейнської області, грубо порушуючи Версальський договір. Це був перший у серії провокаційних актів, які завершилися вторгненням до Польщі у вересні 1939 року та початком Другої світової війни.

Тристоронній пакт, Друга світова війна та новітня історія (після 1945 р.)

Докладніше: Друга світова війна

Вторгнення Німеччини в Польщу в 1939 році є офіційним початком Другої світової війни.

Зіштовхнувшись із дефіцитом ресурсів через зростання населення, Японія захопила Маньчжурію у вересні 1931 року та поставила колишнього імператора династії Цін Пуї головою маріонеткової держави Маньчжоу-Го в 1932 році. Під час японо-китайської війни (1937—1945) втрата Маньчжурії та її величезного потенціалу для військово-промислового розвитку стала ударом по китайській економіці. Після 1940 року на ^[en] почастішали конфлікти між Гоміньданом і комуністами. Комуністи по можливості розширювали свій вплив через масові організації, адміністративні реформи, земельну та податкову реформи на користь селян, тоді як Гоміньдан намагався нейтралізувати поширення комуністичного впливу. Друга японо-китайська війна призвела до зростання напруженості між Імперською Японією та Сполученими Штатами; такі події, як ^[en] та різанина в Нанкіні, налаштували американську громадську думку проти Японії. Після окупації Французького Індокитаю в 1940—1941 роках і триваючої війни в Китаї Сполучені Штати наклали ембарго на метали та нафту для Японії, які були життєво важливими для її військових зусиль. Японці зіткнулися з вибором або вийти з Китаю, або захопити та утримувати контроль над новим джерелами сировини в багатих на ресурси колоніях Південно-Східної Азії, контрольованих Європою, зокрема Британській Малайї та Нідерландській Ост-Індії (сучасна Індонезія).

Друга світова війна на піку експансії держав Осі (чорний), які протистояли Антигітлерівській коаліції (синій) і Комінтерну (червоний). Важливо відзначити, що Японська імперія не була у стані війни з Радянським Союзом незважаючи на те, що була частиною Троїстого пакту.

Хоча Японія напала на Китай у 1937 році, прийнято вважати, що Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу. Протягом двох днів Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині, хоча бойові дії обмежувалися територією Польщі. Згідно з тодішнім секретним пунктом пакту Молотова-Ріббентропа, Радянський Союз приєднався до Німеччини 17 вересня 1939 року, щоб завоювати Польщу та розділити Східну Європу. Спочатку антигітлерівська коаліція складалася з Польщі, Сполученого Королівства, Франції, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Південної Африки, а також країн Британської Співдружності, які контролювалися безпосередньо Великобританією, наприклад Індійська імперія. Усі ці країни оголосили війну Німеччині у вересні 1939 року.

В'язні сумнозвісного німецького концтабору Аушвіц, розташованого на території окупованої Польщі, яким вдалося пережити Голокост.

Після затишшя у бойових діях, відомого як «Дивна війна», Німеччина вторглася в Західну Європу в травні 1940 року. Через шість тижнів Франція, яка також була атакована Італією, капітулювала перед Німеччиною, яка потім безуспішно намагалася завоювати Британію. 27 вересня Німеччина, Італія та Японія, які були відомі як країни Осі, підписали угоду про взаємну оборону — Троїстий пакт. Через дев'ять місяців, 22 червня 1941 року, Німеччина почала масове вторгнення в Радянський Союз, що спонукало його приєднатися до антигітлерівської коаліції. Німеччина почала вести війну на два фронти. Це виявилося помилкою – Німеччині не вдалося вторгнутися до Британії, і війна обернулася проти країн Осі.

7 грудня 1941 року Японія напала на Сполучені Штати в Перл-Гарборі, втягнувши США у війну на боці антигітлерівської коаліції. Китай також приєднався до коаліції, як і більшість решти світу. У той час Китай перебував у безладі, і опір японській армії здійснювався шляхом партизанської війни. На початок 1942 року розподіл основних бойових дій був таким: Британська Співдружність, Радянський Союз і Сполучені Штати воювали проти Німеччини та Італії; Китай, Британська Співдружність націй і США воювали проти Японії. Сполучене Королівство, Сполучені Штати, Радянський Союз і Китай називали «опікою сильних» під час Другої світової війни і були визнані союзницькою «Великою четвіркою» Декларацією Об'єднаних Націй. Ці чотири країни вважалися «Чотирма поліцейськими» або «чотирма шерифами» антигітлерівської коаліції і основними переможцями Другої світової війни. Битви точилися по всій Європі, на півночі Атлантичного океану, в Північній Африці, по всій Південно-Східній Азії, по всьому Китаю, в Тихому океані і в повітрі над Японією. Італія капітулювала у вересні 1943 року і була розділена на окуповану Німеччиною маріонеткову державу на півночі та дружню до союзників державу на півдні; Німеччина капітулювала в травні 1945 року. Після атомного бомбардування Хіросіми та Нагасакі, Японія капітулювала, що позначило кінець війни 2 вересня 1945 року.

Випробування атомної бомби, 1946 р. Використання ядерних ударів по Хіросімі та Нагасакі призвело до раптового завершення Другої світової війни.

Президент США Франклін Рузвельт оголошує війну Японській імперії після атаки на Перл-Гарбор. Відео з субтитрами.

Уривок промови президента США Гаррі Трумена щодо ядерної атаки на Хіросіму, Японія. Відео з субтитрами.

Цілком можливо, що у війні загинуло близько 62 мільйонів людей; оцінки сильно відрізняються. Близько 60 % усіх жертв становили мирні жителі, які загинули внаслідок хвороб, голоду, геноциду (зокрема, Голокосту) і авіабомбардувань. Найбільше втрат зазнали Радянський Союз і Китай. За підрахунками, у Радянському Союзі загинуло близько 23 мільйонів, тоді як у Китаї постраждало близько 10 мільйонів. Жодна країна не втратила більшої частини свого населення, ніж Польща: приблизно 5,6 мільйона, або 16 %, її довоєнного населення, яке складало 34,8 мільйона, загинуло. Голокост (що у вільному перекладі означає «спалений повністю») — це навмисне та систематичне вбивство мільйонів євреїв та інших «небажаних осіб» під час Другої світової війни нацистським режимом у Німеччині. Існує кілька різних точок зору щодо того, чи планувалося розпочати Голокост на початку війни, чи ці плани були створені пізніше. Так чи інакше, переслідування євреїв почалося задовго до початку війни, наприклад, у «Кришталеву ніч» (Ніч розбитого скла). Нацисти дуже ефективно використовували пропаганду, щоб розпалити антисемітські почуття серед простих німців.

Після Другої світової війни Європа неофіційно була розділена на західну та радянську сфери впливу. Згодом Західна Європа утворила НАТО, а Східна Європа — Варшавський договір. Відбулася зміна співвідношення сил — статус наддержав від Західної Європи та Британської імперії перейшов до США та Радянського Союзу. Пізніше ці два суперники зіткнуться в Холодній війні. В Азії поразка Японії призвела до її демократизації. Громадянська війна в Китаї тривала під час війни та після неї, в результаті чого були створені Китайська Народна Республіка та Республіка Китай. Колишні колонії європейських держав почали свій шлях до незалежності.

Середина 20-го століття відрізнялася від більшої частини історії людства тим, що її найбільш значні зміни мали прямо чи опосередковано економічний і технологічний характер. Економічний розвиток був рушійною силою величезних змін у повсякденному житті, які досягли безпрецедентного рівня в історії людства.

Упродовж 20-го століття світовий валовий внутрішній продукт на душу населення зріс у п'ять разів, набагато більше, ніж за всі попередні століття разом узяті (включаючи 19-е з його промисловою революцією). Багато економістів стверджували що величина зростання занижена, оскільки багато товарів і послуг, які споживалися наприкінці 20-го століття, такі як вдосконалена медицина (яка зробила можливим збільшення тривалості життя у світі більш ніж на два десятиліття) і комунікаційні технології, були недоступні за будь-яку ціну на його початку. Однак прірва між багатими та бідними у світі дедалі ширшала, і більшість населення планети залишалася бідною.

Тим не менш, розвиток технологій і медицини мав великий вплив навіть на Глобальний Південь. Велика промисловість і більш централізовані засоби масової інформації зробили можливими жорстокі диктатури безпрецедентного масштабу в середині століття, що призвело до війн, які також були безпрецедентними. Проте зростання комунікацій сприяло демократизації. Технологічний розвиток включав розробку літаків і дослідження космосу, ядерні технології, прогрес у генетиці, та початок інформаційної ери.

Pax Americana

Докладніше: Pax Americana

Докладніше: ^[en]

Під час Pax Americana, індустрія популярної музики процвітала. На зображенні рок-гурт the Beatles.

Pax Americana — це назва, яка застосовується до історичної концепції відносного ліберального миру в західному світі, який став результатом панування влади Сполучених Штатів Америки приблизно на початку 20 століття. Хоча цей термін в основному застосовувався до другої половини 20 століття, він також використовувався для опису різних місць у різні епохи. Сучасне використання цієї назви стосується миру, встановленого після закінчення Другої світової війни в 1945 році.

Епоха холодної війни

Докладніше: Холодна війна

Холодна війна почалася в середині 1940-х і тривала до початку 1990-х. Протягом усього цього періоду конфлікт виражався через військові коаліції, шпигунство, розробку зброї, вторгнення, пропаганду та конкурентний технологічний розвиток. Конфлікт включав великі витрати на оборону, масштабні перегони ^[en] і ядерних озброєнь, а також численні посередницькі війни; дві супердержави ніколи не воювали одна з одною безпосередньо.

Кордони держав НАТО (синій) і Варшавського договору (червоний) в епоху холодної війни.

Радянський Союз створив Східний блок країн, які він окупував, анексувавши деякі як радянські соціалістичні республіки та зберігши інші як держави-сателіти, які пізніше сформують Варшавський договір. Сполучені Штати та різні західноєвропейські країни почали політику «стримування» комунізму та створили з цією метою декілька альянсів, включаючи НАТО. Кілька з цих західних країн також координували зусилля щодо відбудови Західної Європи, включаючи Західну Німеччину, проти якої виступав Радянський Союз. В інших регіонах світу, таких як Латинська Америка та Південно-Східна Азія, Радянський Союз сприяв комуністичним революційним рухам, проти яких виступали, а в деяких випадках намагалися «згорнути», Сполучені Штати та багато їхніх союзників. Багатьох країн заохочували приєднатися до країн, які пізніше сформують або НАТО, або Варшавський договір, Рух неприєднання виник із країн, які бажали нейтралітету.

Арсенали ядерної зброї США і СРСР

У Китаї Мао Цзедун (Máo zé dōng) використовував марксистсько-ленінську думку. Коли Комуністична партія Китаю прийшла до влади в 1949 році, попередні школи китайської думки, за винятком легалізму, були визнані відсталими^[]. Багато сторінок минулого Китаю було навіть стерто під час Культурної революції. Незважаючи на спочатку дружні стосунки з Радянським Союзом китайські та радянські комуністи розійшлися під час китайсько-радянського розколу в 1960 році. Після закінчення холодної війни Китай йде власним шляхом, відмінним від інших комуністичних країн, будуючи кращі відносини зі Сполученими Штатами після 1972 року. Економіка Китаю відновиться після Культурної революції завдяки ринково-орієнтованим реформам очолюваним Ден Сяопіном^[].

Під час холодної війни були періоди як підвищеної напруги, так і відносного спокою. Виникали міжнародні кризи, такі як Берлінська блокада (1948—1949), Корейська війна (1950—1953), Берлінська криза 1961 року, В'єтнамська війна (1955—1975), Кубинська ракетна криза (1962), Радянсько-Афганська війна (1979—1989) і навчання НАТО в листопаді 1983 р. Були також періоди зниження напруги, оскільки обидві сторони прагнули розрядки. Прямі військові атаки на супротивників стримувалися потенційною можливістю взаємного гарантованого знищення за допомогою доступної ядерної зброї.

Європейські торгові блоки наприкінці 1980-х років. Країни-члени ЄЕС позначені синім кольором, ЄАВТ — зеленим, РЕВ — червоним.

Схід і Захід у 1980 році, як це було визначено холодною війною. Холодна війна політично розділила Європу на Схід і Захід, а Центральну Європу розділила залізна завіса.

Холодна війна завершилася наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Сполучені Штати під керівництвом президента Рональда Рейгана посилили дипломатичний, військовий та економічний тиск на Радянський Союз, який і без того страждав від серйозної економічної стагнації. У другій половині 1980-х років новопризначений радянський лідер Михайло Горбачов запровадив реформи «перебудови» та «гласності». ^[en] в 1991 році, залишивши Сполучені Штати домінуючою військовою силою, хоча Росія зберегла більшу частину величезного радянського ядерного арсеналу.

Поляризація Латинської Америки

У Латинській Америці в 1970-х роках ліві отримали значний політичний вплив, що спонукало правих, церковну владу та більшу частину вищого класу в окремих країнах підтримувати державні перевороти, щоб уникнути того, що вони сприймали як комуністичну загрозу. Цьому також сприяло втручання Куби та Сполучених Штатів, що призвело до політичної поляризації. Більшість країн Південної Америки в деякі періоди перебували під владою військових диктатур, які підтримувалися Сполученими Штатами Америки. У 1970-х роках режими Південного конусу співпрацювали в операції «Кондор» убивши багатьох лівих дисидентів, у тому числі деяких представників міської герильї. Проте на початку 1990-х усі ці країни повернулися до демократії.

Космічна Ера

Докладніше: Космічна Ера

«Маленький крок» Ніла Армстронга на Місяці під час місії Аполлон-11, 20 липня 1969 року

Блакитна іграшкова куля, фотографія Землі 1972 року, як її видно з Аполлона-17. У другій половині 20 століття зріс інтерес як до дослідження космосу так і до природозахисного руху.

Космічна ера — це період, який охоплює дії, пов'язані з космічними перегонами, дослідженням космосу, космічними технологіями та культурним розвитком, на який вплинули ці події. Космічна ера почалася з розробки кількох технологій, що завершилося запуском Радянським Союзом першого штучного супутника Землі у жовтні 1957 року. Це був перший у світі штучний супутник, який обертався навколо Землі за 98,1 хвилини і важив 83 кг. Запуск «Супутника-1» відкрив нову еру політичних, наукових і технологічних досягнень, яка стала відомою як Космічна ера. Космічна ера характеризувалася швидким розвитком нових технологій у тісній боротьбі переважно між Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Космічна ера ознаменувала перший політ людини в космос під час програми «Восток» і досягла свого піку з програмою «Аполлон», яка захопила уяву більшої частини населення світу. Посадка «Аполлона-11» на Місяць у 1969 році була подією, за якою спостерігали понад 500 мільйонів людей у всьому світі, і широко визнана одним із визначальних моментів 20-го століття. Відтоді, а також із закінченням космічних перегонів внаслідок розпаду Радянського Союзу, увага громадськості здебільшого перемістилася в інші сфери.

Інформаційна ера

Докладніше: Інформаційна ера та Новітня історія

Інформаційна ера почалася в середині 20-го століття, характеризуючись швидким епохальним переходом від традиційної промисловості, створеної промисловою революцією, до економіки, заснованої головним чином на інформаційних технологіях. Початок інформаційної ери можна пов'язати з розвитком технології транзисторів, зокрема МДН-транзисторів (метал-оксид-напівпровідникових польових транзисторів), які стали основним будівельним блоком цифрової електроніки і зробили революцію в сучасних технологіях.

За даними ^[en], інформаційна ера була сформована завдяки використанню досягнень ^[en], які, за більш широкого використання в суспільстві, призвели до модернізації інформації та комунікаційних процесів, які стали рушійною силою соціальної еволюції.

Пояснювальні примітки

1. У цьому контексті «модерн» використовується не в значенні «сучасний», а як назва певного періоду в історії.
2. Додатково дивись Pax Britannica.
3. Виведені поняття інколи є абстракціями природних явищ для базових або еталонних станів. Вони можуть бути недосяжними на практиці, наприклад вакуум (електромагнетизм) і практичний абсолютний нуль (особливі від'ємні значення температури «холодніші», ніж нульові точки цих шкал, але «тепліші», ніж абсолютний нуль).
4. Матрична механіка та хвильова механіка витіснили інші дослідження, щоб покласти край епосі старої квантової теорії.
5. речовина, яка розглядалась в ранній фізиці як середовище, скрізь яке поширюється світло.
6. Див. також: ^[en], Макс Вебер та Еміль Дюркгайм.
7. Відомі як континентальна філософія.
8. Зокрема, завдяки поділу британської корони на кілька суверенітетів згідно з Вестмінстерським статутом, ^[en] конституцій згідно з Канадськім актом 1982 року та ^[en], а також незалежності таких країн, як Індія, Пакистан, Південна Африка та Ірландія.
9. Термін ^[en]" буде визначено пізніше.

Примітки

1. World Population to Hit Milestone With Birth of 7 Billionth Person. PBS.org (англ.). 27 жовтня 2011. оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
2. World Population Hits 6 Billion
3. Zimmerman, Kathy Ann (7 вересня 2017). History of Computers: A Brief Timeline. livescience.com (англ.). оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
4. The History of Computers. thought.co (англ.). оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
5. The 4 industrial revolutions. sentryo.net (англ.). 23 лютого 2017. оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 10 листопада 2020.
6. Manuel, Castells (1996). The information age : economy, society and culture (англ.). Oxford: Blackwell. ISBN . OCLC 43092627.
7. Williams, Michael (1998). 'The End of Modern History'?. Geographical Review (англ.). 88 (2): 275—300. doi:10.2307/215805. JSTOR 215805.
8. Jameson, Fredric, The Cultural Logic of Late Capitalism, Postmodernism (London 1991), p. 27
9. Nuyen, A.T., 1992. The Role of Rhetorical Devices in Postmodernist Discourse. Philosophy & Rhetoric, pp. 183—194.
10. Torfing, Jacob (1999). New theories of discourse : Laclau, Mouffe, and Z̆iz̆ek (англ.). Oxford, UK Malden: Blackwell Publishers. ISBN .
11. Aylesworth, Gary (5 лютого 2015) [1st pub. 2005]. Postmodernism. У Zalta, Edward N. (ред.). The Stanford Encyclopedia of Philosophy. sep-postmodernism (англ.) (вид. Spring 2015). Metaphysics Research Lab, Stanford University. оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 12 травня 2019.
12. Duignan, Brian. Postmodernism. Britannica.com (англ.). оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 24 квітня 2016.
13. Boeckelman, Keith (1995). The American States in the Postindustrial Economy. State & Local Government Review (англ.). 27 (3): 182—187. JSTOR 4355128.
14. Work in the Postindustrial Economy of California. (2002) On the web, http://www.russellsage.org/publications/workingpapers/workpostindcalif/document [ 2011-07-27 у Wayback Machine.]
15. «The Coming of the Post-Industrial Society» [ 2022-01-06 у Wayback Machine.] by Daniel Bell, Basic Books, 1976.
16. Robert Service, The End of the Cold War: 1985—1991 (Macmillan, 2015)
17. E. Schoenherr, Steven (5 травня 2004). (англ.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2008.
18. Information Age (англ.). оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 5 січня 2022.
19. Debjani, Roy (2014). Cinema in the Age of Digital Revolution (PDF) (англ.). (PDF) оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 5 січня 2022.
20. Bojanova, Irena (2014). The Digital Revolution: What's on the Horizon?. IT Professional (англ.). 16 (1): 8—12. doi:10.1109/MITP.2014.11. S2CID 28110209.
21. Watt steam engine image: located in the lobby of into the Superior Technical School of Industrial Engineers of the UPM (Madrid)
22. Eric Hobsbawm, The Age of Revolution: Europe 1789—1848, Weidenfeld & Nicolson Ltd.
23. Inikori, Joseph E. (англ.). Архів оригіналу за 20 серпня 2020 — через Google Books., Cambridge University Press. .
24. Business and Economics. Leading Issues in Economic Development, Oxford University Press US. .
25. Russell Brown, Lester. Eco-Economy, James & James, Earthscan. .
26. Federal Reserve Bank of Minneapolis essay [ 27 листопада 2007 у Wayback Machine.] retrieved March 11, 2006
27. Cayley, E.S. (1856). The European revolutions of 1848. London: Smith, Elder & Co. Vol. I and II.
28. Harding, S.B., & Hart, A.B. (1918). New medieval and modern history. New York: American book company.
29. Solovyov, S. (2001). History of Russia from the Earliest Times (англ.). Т. 9, ch.1. AST. ISBN . оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 27 грудня 2007.
30. Solovyov, S. (2001). History of Russia from the Earliest Times (англ.). Т. 15, ch.1. AST. оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 13 жовтня 2019.
31. Edwards, B. T. (2004). Informal empire: Mexico and Central America in Victorian culture. Minneapolis, Minn: Univ. of Minnesota Press
32. Maddison, Angus (2001). The World Economy: A Millennial Perspective. Organisation for Economic Co-operation and Development. . pp. 98, 242.
33. Ferguson, Niall (2004). Colossus: The Price of America's Empire. Penguin. . p. 15
34. John Merriman, A History of Modern Europe, Volume Two: From the French Revolution to the Present, Third Edition (New York: W.W. Norton & Company, 2010), pp. 819–859
35. Kenneth B. Pyle, «Profound Forces in the Making of Modern Japan», Journal of Japanese Studies (2006) 32#2 pp. 393—418 in Project MUSE [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
36. See generally Standard Oil Co. of New Jersey v. United States, 221 U.S. 1 (1911).
37. F.K Richtmyer, E.H Kennard, T. Lauristen (1955). «Introduction». Introduction to Modern Physics (5th edition ed.). New York: McGraw-Hill Book Company. p. 1. LCCN 55-006862.
38. ter Haar, D. (1967). The Old Quantum Theory (англ.). Pergamon Press. с. 206.
39. ^[en]. «The Second Coming of Art». The Atlantic Monthly, Volume 119. ^[en]. p. 193 [ 5 травня 2016 у Wayback Machine.]
40. Enlightenment Contested. By Jonathan I. Israel. p. 765
41. Modern Christian Thought: The twentieth century, Volume 2. By James C. Livingston, ^[en]. p. 2.
42. ^[en]». Routledge Encyclopedia of Philosophy. By Routledge (COR), ^[en], ^[en]. p. 113.
    See also: ^[en].
43. Counter-Enlightenments: From the Eighteenth Century to the Present. By ^[en]. Routledge, 2004. p. 13.
44. Compact Oxford English Dictionary. Oxford University Press. 2007. humanism n. 1 a rationalistic system of thought attaching prime importance to human rather than divine or supernatural matters. 2 a Renaissance cultural movement that turned away from medieval scholastic-ism and revived interest in ancient Greek and Roman thought.. Typically, abridgments of this definition omit all senses except No. 1, such as in the Cambridge Advanced Learner's Dictionary [ 30 грудня 2003 у Wayback Machine.], Collins Essential English Dictionary [ 6 червня 2011 у Wayback Machine.], and Webster's Concise Dictionary. New York: RHR Press. 2001. с. 177. ISBN .
45. Collins Concise Dictionary. HarperCollins (опубліковано опубліковано 1990). 1999. The rejection of religion in favour of a belief in the advancement of humanity by its own efforts.
46. В англійському виданні «Маніфесту комуністів» 1888 року Фрідріх Енгельс додав виноску з коментарем: «That is, all written history. In 1847, the prehistory of society, the social organization existing previous to recorded history, was all but unknown. Since then Haxthausen discovered common ownership of land In Russia, Maurer concluded it to be the social foundation from which all Teutonic races started in history, and by and by village communities were found to be, or to have been, the primitive form of society everywhere from India to Ireland. The Inner organization of this primitive Communistic society was laid bare, In its typical form, by Morgan's work on the true nature of the gens and Its relation to the tribe. With the dissolution of these primaeval communities society begins to be differentiated into separate and finally antagonistic classes. I have attempted to retrace this process of dissolution in „Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats“», from Marx, Karl, Friedrich Engels, Leon Trotsky, and Karl Marx. The Communist Manifesto and Its Relevance for Today [ 27 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Chippendale, N.S.W.: Resistance Books, 1998. p. 46, see also Cornelius Castoriadis, Political and Social Writings [ 24 червня 2016 у Wayback Machine.]. Minneapolis: University of Minnesota Press, 1993. p. 204
47. Маркс не претендує на створення єдиного підходу до історії. Історичний матеріалізм не є «історико-філософською теорією про загальний курс, нав'язаний долею кожному народу, незалежно від історичних обставин, в яких він перебуває» (Marx, Karl, Letter to editor of the Russian paper Otetchestvennye Zapiskym, 1877). Його ідеї, пояснює він, ґрунтуються на конкретному вивченні реальних умов, які мали місце в Європі.
48. The Chinese Enlightenment. By Vera Schwarcz. p. 4.
49. Joseph, W.A. (2010). Politics in China: An introduction. Oxford: Oxford University Press. p. 423.
50. Jastrow, Morris Jr. (1917). The War and the Bagdad Railway (англ.). Adegi Graphics LLC. ISBN  — через Archive.org.
51. Barry, John M. (2004). The Great Influenza: The Epic Story of the Greatest Plague in History (англ.). Viking Penguin. ISBN .
52. Roderic H. Davison; Review «From Paris to Sèvres: The Partition of the Ottoman Empire at the Peace Conference of 1919—1920. by Paul C. Helmreich» in ^[en], Vol. 34, No. 1 (March 1975), pp. 186—187
53. ^[en] (2008) The Russian Civil War: 42
54. Cover Story: Churchill's Greatness. [ 4 жовтня 2006 у Wayback Machine.] Interview with Jeffrey Wallin. (The Churchill Centre)
55. Read, Christopher, From Tsar to Soviets, Oxford University Press (1996), p. 237: By 1920, 77 % of the Red Army's enlisted ranks were composed of peasant conscripts.
56. Williams, Beryl, The Russian Revolution 1917—1921, Blackwell Publishing Ltd. (1987), : Typically, men of conscriptible age (17–40) in a village would vanish when Red Army draft units approached. The taking of hostages and a few exemplary executions usually brought the men back.
57. Overy, R.J., The Dictators: Hitler's Germany and Stalin's Russia, W.W. Norton & Company (2004), , p. 446: By the end of the civil war, one-third of all Red Army officers were ex-Tsarist voenspetsy.
58. Williams, Beryl, The Russian Revolution 1917—1921, Blackwell Publishing Ltd. (1987),
59. Overy, R.J., The Dictators: Hitler's Germany and Stalin's Russia, W.W. Norton & Company (2004), , p. 446:
60. «Great Depression» [ 9 травня 2015 у Wayback Machine.], Encyclopædia Britannica
61. Charles Duhigg, «Depression, You Say? Check Those Safety Nets», New York Times, March 23, 2008
62. Commodity Data (англ.). US Bureau of Labor Statistics. оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 30 листопада 2008.
63. Cochrane, Willard W. (1958). Farm Prices, Myth and Reality (англ.). с. 15.
64. World Economic Survey 1932–33. League of Nations (англ.): 43.
65. Great Depression and World War II [ 29 червня 2011 у Wayback Machine.]. The Library of Congress.
66. Overview | Great Depression and World War II, 1929—1945 | U.S. History Primary Source Timeline | Classroom Materials at the Library of Congress | Library of Congress. Library of Congress, Washington, D.C. 20540 USA (англ.). Процитовано 29 квітня 2024.
67. F.P. Walters, A History of the League of Nations (Oxford UP, 1965). online free [ 21 травня 2020 у Wayback Machine.].
68. Doenecke, Justus D.; Stoler, Mark A. (2005). Debating Franklin D. Roosevelt's foreign policies, 1933–1945 (англ.). Rowman & Littlefield. ISBN . оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 13 жовтня 2019.
69. Hoopes, Townsend, and Douglas Brinkley. FDR and the Creation of the U.N. (Yale University Press, 1997)
70. Gaddis, John Lewis (1972). The United States and the Origins of the Cold War, 1941–1947 (англ.). Columbia University Press. с. 24–25. ISBN .
71. J. Bradford DeLong, Cornucopia: Increasing Wealth in the Twentieth Century [ 30 грудня 2005 у Wayback Machine.]. 2000.
72. Morrison, Wayne. Theoretical criminology: from modernity to post-modernism. p. 53.
73. ^[en] (Program). Ecosystems and Human Well-Being. The Millennium Ecosystem Assessment series. Washington, DC: Island Press, 2005. p. 12
74. Victor Flores Olea. . ^[en] (ісп.). Mexico. Архів оригіналу за 28 червня 2007. Процитовано 24 березня 2009.
75. Zimmerman, Kathy Ann (7 вересня 2017). History of Computers: A Brief Timeline. livescience.com (англ.). оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 1 квітня 2021.
76. The History of Computers. thought.co (англ.). оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 квітня 2021.
77. The 4 industrial revolutions. sentryo.net (англ.). 23 лютого 2017. оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 1 квітня 2021.
78. Raymer, Michael G. (2009). The Silicon Web: Physics for the Internet Age (англ.). CRC Press. с. 365. ISBN . оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 1 квітня 2021.
79. Triumph of the MOS Transistor. YouTube (англ.). Computer History Museum. 6 серпня 2010. оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 21 липня 2019.
80. Cressler, John D.; Mantooth, H. Alan (2017). Extreme Environment Electronics (англ.). CRC Press. с. 959. ISBN . оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 1 квітня 2021. While the bipolar junction transistor was the first transistor device to take hold in the integrated circuit world, there is no question that the advent of MOSFETs, an acronym for metal–oxide–semiconductor field-effect transistor, is what truly revolutionized the world in the so-called information age. The density with which these devices can be made has allowed entire computers to exist on a few small chips rather than filling a room.
81. Kluver, Randy. Globalization, Informatization, and Intercultural Communication. un.org (англ.). оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 18 квітня 2013.

Посилання

• Internet Modern History Sourcebook, fordham.edu