Зелені повстанці або зеленоармійці також зелені партизани зелений рух узагальнена назва нерегулярних переважно селянськи

Зелені повстанці, або «зеленоармійці» (також «зелені партизани», «зелений рух») — узагальнена назва нерегулярних, переважно селянських і козацьких збройних формувань, що протистояли іноземним інтервентам, більшовикам і білогвардійцям у роки Громадянської війни в Росії та Україні. У більш широкому сенсі, «зелені» — визначення для «третьої сили» у Громадянській війні.

Поширення

Найбільшого поширення зелений рух набув у 1919—1921 роках як стихійний спротив селянства продзагонам, які зі зброєю без компенсації вилучали «надлишки» хлібу, репресіям та методам управління, які насаджували більшовики у селах. В Україні, під час революції, рух був переважно пов'язаний зі супротивом реформам Скоропадського.

У цей період найбільшими зеленими повстаннями стали:

Ідеологія

Зелений колір, а також комбінації з ним часто використовувалися у знаменах повстанців

Мали національно-демократичні, анархічні, а також, іноді, близькі раннього більшовизму цілі. Одні вимагали скликання Установчих зборів, інші були прихильниками безвладдя і вільних Рад. У побуті існували поняття «червоно-зелені» (більше тяжіють до червоних) і «біло-зелені». Національно-демократичне крило повстанського руху виникло у Краснодарському краї, до нього входили жителі села Роздольного, Ізмайлівка та інших сіл Краснодарського краю.^[] До «зелених» найчастіше відносять повстанську армію Махна і тамбовських повстанців. Лідером російського «зеленого» руху намагався представити себе Б. В. Савінков, який підтримував партизанський загін С. Н. Булак-Балаховича. В Україні, Башкортостані, Сибіру та козацьких регіонах соціальні гасла зелених повстанців поєднувалися з національними або регіоналістськими.

Символіка

Гасло «Смерть всім, хто на пиришкоді добутья вільності трудовому люду»

Зелений і чорний, а також їх комбінація часто використовувалися як кольори знамен повстанців. Конкретні варіанти залежали від політичної орієнтації — анархісти, соціалісти тощо, просто подобу «загонів самооборони» без виражених політичних пристрастей. У деяких районах використовувався і червоний колір (наприклад, в районі Сочі, де в зеленому русі лідируючі позиції належали есерам, використовувався червоний прапор з прямим зеленим хрестом).

Гасла

«Бий червоних, поки не побіліють, бий білих поки не почервоніють»
«Хочемо комунізму без більшовиків»
«За Ради без більшовиків»
«Уся влада установчим зборам»

Примітки

Д.В. Архірейський «Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918—1921 pp.» Темпора: Серія «Militaria Ucrainica» 2015 296 с. (10 с.)

Література

Radkey, O. H. (1976). The unknown civil war in Soviet Russia: A study of the Green Movement in the Tambov Region, 1920—1921. Stanford, Calif: Hoover Institution Press, Stanford University.

[1] Д.В. Архірейський «Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918—1921 pp.» Темпора: Серія «Militaria Ucrainica» 2015 296 с. (10 с.)