Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Історія Білору́сі — історія земель сучасної Республіки Білорусь, білоруської нації та інших національностей, що проживають на території Білорусі, від доісторичних часів до сьогодення. Письмова історія Білорусі розпочалась у 862 році, коли датується згадка про перший державотворчий центр Білорусі — Полоцьк. Після періоду феодальної консолідації, білоруські землі преєднались до складу Великого Князівства Литовського (Див. литвинство), яке утворилося в середині XII столітті навколо Новоградка і незабаром об'єднало всі сучасні етнічні білоруські землі. У 1569 році Велике князівство Литовське утворило монархічну федеративну державу — Річ Посполиту із Польським королівством, на користь якого Підляшшя та сучасні українські землі були втрачені Великим Князівством Литовським. У результаті трьох поділів Речі Посполитої в 1772—1795 роках землі Білорусі потрапили під владу Російської імперії, яка проводила політику насильницького зросійщення. Під час розпаду Російської імперії 25 березня 1918 р. білоруси проголосили свою незалежність утворенням Білоруської Народної Республіки. Однак БНР не змогла захистити свою територію від більшовицької анексії й окупації, які 1 січня 1919 р. утворили Соціалістичну Радянську Республіку Білорусі, яка 31 січня 1919 року вийшла зі складу Російської СФРР, 27 лютого об'єдналася з Литовською Радянською Республікою у Соціалістичну Радянську Республіку Литви та Білорусі. РСР Литбіл припинила своє існування внаслідок польської операції в ході радянсько-польської війни. 12 липня 1920 року в результаті Московського договору 1920 р., укладеного між РСФРР та Литвою РСР Литбіл було фактично ліквідовано. Юридично РСР Литбіл припинила існування 31 липня 1920 року, коли в Мінську було відновлено Радянську Соціалістичну Республіку Білорусь, у подальшому змінило назву на Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку, а пізніше на Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку.
 |  | |
Державний прапор Білорусі в 1918, 1991–1995 рр. (зліва) — радянський прапор БРСР (справа) | ||
 |  | |
Державний герб Білорусі в 1918, 1991–1995 рр. (зліва) — радянський герб БРСР (справа) | ||
12 жовтня 1920 р. була утворена Республіка Серединна Литва, яка проіснувала до 24 березня 1922 р., коли Віленський сейм був розпущений, а Віленщина увійшла до складу Польської Республіки. Тим часом західна частина країни в результаті Рижського більшовицького договору 1921 року потрапила під владу міжвоєнної Польської Республіки і була приєднана до БРСР лише в 1939 році в результаті агресії проти Польщі Третього Рейху та Радянського Союзу. Білорусь втратила кожного третього жителя під час Другої світової війни, яка закінчилася в 1945 р. Є однією із членкинь-засновниць ООН. Під час розпаду СРСР 27 липня 1990 р. парламент проголосив державний суверенітет білоруської республіки, а 25 серпня 1991 році — незалежність Республіки Білорусь. У 1995 році перший президент Олександр Лукашенко встановив в державі проросійський авторитарний режим, який проявився в зросійщені Білорусі, насильстві, тортурах і вбивствах білорусів під час придушення масових акцій протесту проти фальсифікацій президентських виборів 2020 року.
Походження назви
Походження назви «Біла Русь» невідомо, перша її згадка зустрічається в Дублінському рукописі середини XIII століття.
До XVI століття у західноєвропейських джерелах і мапах назва «Біла русь» застосовується як назва Великого князівства Московського, а територія сучасної Республіки Білорусь переважно іменувалась Литвою. Сучасні Литовська Республіка, литовці та литовська мова у білоруській мові називаються — Летувіская Рэспубліка, летувісы та летувіская мова, також застарілі назви — жамойты та жамойцкая мова. Офіційно Літва, ліцьвіны, ліцьвінская мова застосовувалися білорусами як самоназви до трьох поділів Речі Посполитої, коли назва Біла Русь, завдяки російському уряду та зросійщенню, почала поширюватися на всю територію проживання білоруського етносу, поки остаточно не закріпилася в XX столітті.
Стародавня історія Білорусі
Кам'яна доба
Заселення території сучасної Білорусі почалося близько 100-35 тис. років тому. Вважається, що першими поселенцями на території Білорусі були неандертальці, які опинилися тут під час короткого потепління у період так званого Ризького обмерзання, або ще до нього. На території Білорусі поки не було знайдено жодного скелета цього періоду, залишки діяльності були знайдені на стоянках Юровіча та Бєрдиж, які датуються приблизно 26-23 тис. років тому. Нарешті, ці дати дозволяють у будь-якому випадку віднести появу першого населення на території Білорусі до верхнього палеоліту, яке могло жити тут тільки після відступу або відходу льодовика. Чисельність населення у верхньому палеоліті не перевищувала декількох сотень. Близько 16 тис. років тому відбулося нове сильне похолодання, й ця місцевість була знову залишена.
27-24 тисячі років тому в Білорусі оселилися перші люди сучасного типу, які заклали в Білорусі кам'яний вік, який проіснував приблизно до 1700 року до нашої ери. Найдавніші поселення людей, виявлені біля сіл Юровичі (Калинковицький район) та Бердиж (Чечерський район), відносяться до епохи верхнього палеоліту, їх вік 26-23 тис. років. Вони належали до споконвічної громаді кроманьйонців. Через сильне похолодання і настання льодовика 22-14 тисяч років тому люди пішли з території Білорусі на південь.
Останній льодовик зійшов приблизно 13-8 тис. років тому, після чого на території Білорусі почався мезоліт. У міру танення і відступу льодовика клімат ставав все теплішим, територія поступово покривалася лісом. Переходячи з місця на місце, людина поступово рухалася на північ. Був винайдений лук, який змінив характер полювання. Почалося інтенсивне освоєння нових територій. У Білорусі відомо 120 мезолітичних стоянок трьох основних археологічних культур (гренської, свідерської та сожської), а загальна чисельність населення становила близько 4,5 — 6 тис. чоловік.
Приблизно в Х тисячолітті до н. e. датовані перші археологічні культури: лінгбійська, що прийшла із заходу і зайняла захід сучасної території Білорусі; ґренська культура (із сучасної України, південний схід), до якої незабаром приєдналися носії шведської культури, сфера якої охоплювала захід та центр нинішньої території Білорусі. Близькість льодовиків зробило країну зоною тундрового клімату та рослинности, внаслідок чого тут жили майже повністю лише кочові популяції, традиції яких були зумовлені економікою, пов'язаною з північними оленями. У населення пізнього палеоліту існували вірування, пов'язані з мисливською магією, потойбічним світом, жіночою плодючістю. Мистецтво також керувалося віруваннями. Відповідно, населення поділялося на племінні громади, де велику роль, швидше за все, відігравали жінки.
В епоху неоліту в (4-3 тис. років до н. е.) клімат став ще теплішим. Привласнююче господарство досягло свого розквіту. У Білорусі до неоліту відносяться племена німанської, дніпро-донецької, нарвенської та верхньодніпровської культур. Вивчення кладовищ дніпро-донецької культури в Україні довели, що представники цієї культури належали до північних європеоїдів або пізніх кроманьйонців. Основним заняттям неолітичних племен було рибальство, всі інші заняття не були такі поширені.
Мезоліт і неоліт
У VIII—IV тисячоліттях до н. e. льодовик тає, а клімат потеплішає, у зв'язку з чим частина популяцій оленярських традицій мігрувала на північ. Через потепління сучасна територія Білорусі повністю заселена, але лише вздовж водосховищ, що вже припадає на епоху мезоліту (IX—VI тисячоліття до н. е.).
З середини мезоліту з півдня приходять нові хвилі населення, які в контексті подальшої історії палеоліту в Білорусі визначать нові умови управління та матеріальної культури. На південному сході утвердилось населення дніпровсько-донецької культури, неманської культури на заході, верхньодніпровської на сході та норвенської культури в сучасному Озерному краї. Загалом така ситуація тривала з початку нового кам'яного віку (неоліту), що розпочався наприкінці V—IV тисячоліть до н. e. і тривала близько 2000 років. Значний приріст населення в неоліті сприяв появі нових етнічних спільнот людей. У другій половині ІІІ тис. до н. e. від Балтики до Білорусі проникає грабеньчата-ямкова культура (заселена північчю), а також культура воронкоподібних чашок (захід) та Десна (південний схід). У Білорусі налічується близько 600 неолітичних поселень, більшість з яких зосереджена в долинах річок, басейнах річок Прип'ять, Сож та Німан. Це характеризується розширенням сільського господарства та тваринництва, що сприяло зростанню населення та міграції. У ранньому неоліті рибальство відігравало важливу роль в економіці, аж до II тис. до н.e. спокійно все ще продовжував перехід до землеробства та тваринництва. Релігійні вірування базувалися на тотемізмі та культі предків, тоді як при виготовленні їх зображень використовувався лише образ чоловіка, що вказує на його головну роль. У похованнях містяться жертви, в тому числі і людські.
З кінця третього тисячоліття до нашої ери розвивається північнобілоруська культура, що проіснувала до бронзової доби. Наприкінці III — початку II тис. до н. е. на територію Понімання і Полісся проникли племена шнурової керамічної культури, що входили до складу індоєвропейців — предків сучасних народів Європи, в тому числі балто-слов'ян. Взаємовідносини нових племен і аборигенів характеризувалися різними формами культур, взаємодії та етнічної асиміляції. У мові індоєвропейців було багато діалектів. Розвиток взаємин призвело до створення різних індоєвропейських груп і народів. Територія південного сходу Білорусі та сусідніх областей України була заселена племенами середньодніпровської культури.
Під впливом нових племен відбувся перехід місцевого населення в епоху бронзи (кінець III — початок I тис. до н. е.). У цей період південно-західна територія Білорусі вперше була зайнята культурами Полісся, західна Білорусь — прибалтською, Поазер'я — північно-білоруською культурою. До середини II тис. до н.e. на Поліссі та Подніпров'ї сформувалася тшцинецька культура та сосиницька культура. У залізну добу (тривала з VIII—VI століть до VIII століття нашої ери) в Білорусі існувало кілька археологічних культур, дніпрово-дзвінська, мілоградська, зарубинецька, поморська. Як окрему культурно-історичну групу в південно-східній Білорусі виокремлено пам'ятники київської культури II—IV століть н. е., яку більшість вчених вважає слов'янською.
Бронзова доба
Близько 2000 років до н. е. почалася бронзова доба, спочатку на півдні сучасної Білорусі. Бронза використовувалася не так часто як камінь, оскільки матеріалів для створення бронзових знарядь праці — міді та олова — тут не було. Але мідні та бронзові речі знаходять на території Білорусі, що свідчить про торговельні зв'язки тодішнього населення. Основні культури цього часу — середньодніпровська, вісло-німанська, тшцінецька. Поступово Білорусь населяли індоєвропейці, з приходом яких почався поступовий перехід до виробничого господарства (основним заняттям індоєвропейців було тваринництво). З кінця бронзової доби більшість території сучасної Білорусі була заселена балтами.
Зросла роль сільського господарства та тваринництва, які в цьому суспільстві стали практично провідними галузями діяльності, збільшилася кількість посуду з пласкими днами та зросла її різноманітність, що говорить на користь зростання культури життя. Ці тенденції, а також існування багатих чоловічих поховань, свідчать про виникнення майнової нерівности в цей період, а померлі мали статус полководців або старших. У сукупності це говорить про розвинуту патріархальну систему, зародження родової аристократії та існування соціальної організації. Наявність широкого асортименту зброї, виготовленої для вбивства людини, свідчить про збільшення кількости конфліктів. З середини ІІ тис. до н.e. релігійно зростає роль сонячного культу (поклоніння сонцю), поклоніння вогню.
Залізна доба
Залізна доба на території сучасної Білорусі почалася в 8-7 ст. до н. е. На відміну від міді, на території Білорусі зустрічаються родовища заліза (у вигляді так званих «болотних руд» або «лугових руд»). Місцеві майстри почали виготовляти залізні знаряддя праці. За допомогою залізних сокир людина поступово освоїла новий метод землеробства — підсвічено-вогневий (лядно). Дерева зрубували, спалювали й золою удобрювали ґрунт. В нього висівали зерно та боронували. Декілька років отримували хороше зерно. Якщо врожай різко знижувався, переходили на нову ділянку. Вирощували просо, пшеницю, боби.
Провідну роль у діяльності населення мало землеробство та тваринництво. Люди жили в патріархальній системі як частина великої племінної громади, яка мала певну оброблювану територію та поселення. Швидше за все, розвиток суспільного ладу і відносин, а також здобуття матеріальної культури йшли швидше на півдні Білорусі. Принаймні, з високою точністю можна стверджувати, що період залізного віку історії Білорусі всіх заздалегідь написаних епох стає найбільш точним і прозорим з точки зору встановлення соціальної, культурної та етнічної картини населення. Населення почало концентруватися в укріплених поселеннях, особливо на півночі та південному сході, які складалися з колонних будинків або бліндажів. Річки, в яких були зосереджені поселення, зберегли свою фундаментальну роль, хоча нове племінне дворянство потребувало захисту. Приблизно в середині І тис. до н.e. погіршення кліматичних умов змінює виробництво глини (гончарне колесо ще не винайдено) і до проникнення в Прибалтику поморської культури, яка витіснила Мілаградську в районі сучасного Пінська. З IV ст. п. e. зміцнюються торгові зв'язки з лятенською культурою.
З часом дніпровсько-дзвінська культура розпадається на Дзвінську та Дніпровську, торгові зв'язки яких загалом занепадають. На північному заході спостерігається деяке зміщення штриховників західними балтами. З III—II століть до н.e. Мілаградську культуру остаточно витісняється зарубинецька культура. Крайній південний захід стає зоною панування населення падклошової культури, яка найбільше характеризується похованнями урн і дуже часто асоціюється зі слов'янами.
Оновлюється культурне життя населення. Спільним для носіїв усіх культур Білорусі є шанування тварин (їх ритуальне поховання в мілаградцями та жертвоприношення в зарубинців, статуетки коней у дніпро-дзвінців). У поселеннях виділяються святилища. Тут є поховання священників, сонячна символіка.
Утворення державності
Слов'янська колонізація
Слов'яни виділилися з індоєвропейської етнічної групи в самостійну приблизно до середини I тисячоліття до н. е. Масові міграції людей в епоху Великого переселення народів впливали і на рухливість слов'ян. У V—VI століттях н. е. вони з'явилися на Балканах, звідки почали рухатися в бік багатих римських провінцій і на схід.
Елементи державної організації на території Білорусі існували задовго до її письмової історії. У V—VIII ст. слов'янські племена празької культури, або, точніше, його локального варіанту — культури типу Корчак, оселилися в південній частині Білорусі, середню і північну частину займали племена банцеравської культури. Свою назву вона отримала від городища Банцеровщина на лівому березі Свіслочі. Що стосується приналежности банцеровської культури, то між вченими немає єдиної думки. Процес розселення слов'ян у другій половині І тис. супроводжувався міжетнічними контактами з місцевими балтійськими племенами (литвями, ятвягами та ін.). Рухаючись по річках слов'яни селилися поруч з балтами. Вони перевершували їх за рівнем соціальної організації, мали розвиненіше господарство. Невідомо, наскільки мирним було співіснування двох етносів на території Білорусі. На деяких балтійських городищах VII—VIII ст. зафіксовані сліди пожеж, що може свідчити про військові конфлікти. У IX—XI ст. утворились громади кривичів, дреговичів, радимичів. Кривичі утворили три великі групи — Полоцьк, Смоленськ та Псков (за назвами їх головних міст). Хронологічно це збіглося з початком розпаду загальнослов'янської мови. Ці племена були не родоплемінними, а територіально-політичними утвореннями. Колонізація земель, раніше обжитих іншим населенням, вимагала від них потужної військової організації, зведення своїх опорних пунктів — міст, які виконували функцію і адміністративних центрів, і форпостів освоєння нової території. Про те, як і коли розселилися слов'яни на території Білорусі, письмових джерел майже не збереглося. Тому до теперішнього часу не вщухають наукові суперечки, мають місце різні точки зору, гіпотези з усіх цих питань. Основні дані, якщо не брати до уваги коротких відомостей про розселення слов'ян з «Повісті минулих літ», вчені черпають з археологічних джерел.
Перша згадка про державні утворення на території Білорусі датується 862 роком, коли, згідно з літописом, князь Рюрик, який перебував у Новгороді, роздав своєму «мужам своїм, тому — Полоцьк, тому — Ростов, тому — Біловозера». Приблизно в цей час на основі родового правління кривичів-полочан утворилося велике Полоцьке князівство — незалежна сильна середньовічна держава на території Білорусі. Його жителів у літописах 1127, 1129, 1140 і 1162 років називають кривичами, також вживалася назва половці. До нього, окрім Полоцька, входили міста: Вітебськ, Мінськ, Лукомаль, Браслав, Заславль, Лагойськ, Орша, Копись, Борисов. Полоцьке князівство мало всі атрибути державної незалежности — суверенну владу князя і ради, адміністрацію, столицю, військову, грошову систему тощо. Одним із таких атрибутів було проведення власної геополітики, яка полягала у протистоянні агресії Київського князівства та власному розширенню до Балтійського моря. У 980 р. київський князь Володимир Святославич захопив Полоцьк, вбив його князя Роґволода і приєднав Полоцьке князівство до Києва. Однак після князя Ізяслава, сина Володимира та Роґнеди, онука Роґволода, Полоцьк відновив свою незалежність. Найбільшого розквіту Полоцьке князівство досягло в 11-12 ст. за правління Всеслава Брячилавича, якого називали Чародієм (1044—1101). Пізніше Полоцьке Князівство було розділений на окремі князівства — Мінське, Вітебське, Друцьке, Логойське.
У середині X ст. на землях дреговичів виділялося Туровське князівство, яке приблизно з 988 р. потрапило в залежність до Києва. Зазвичай великі київські князі дарували Турів своїм третім синам. 3 другої половини XII ст. Турівське князівство здобуло незалежність і незабаром розкололося на Пінське, Клецьке, Слуцьке, Дубровицьке, Капильське та інші удільні князівства. З кінця XI ст. територія корінних жителів була розділена між Чернігівським та Смоленським князівствами. Політичне відокремлення Смоленська від Києва розпочалось у XI столітті, а в 1120-х роках тут була створена незалежна династія на чолі з Растиславом Мстиславичем (1125—1259). У цей час Смоленське князівство досягло найбільшого розширення, коли до нього увійшли Кричев, Пропойськ, Амстислав (згодом стало окремим Амстиславським князівством), а також відібрані в Мінську Копись та Орша. У XII—XIII століттях на землях Верхнього Панямоння виникли окремі князівства. Найвизначнішу роль відіграли Городненське та Новогрудське князівства. Соціальний розвиток земель Білорусі йшов тим же шляхом, що й у інші східних слов'ян, що входили до складу Руси. Тут у X—XII ст. перепліталися 3 основні соціально-економічні внески: соціальний, рабовласницький і феодальний, які поступово ставали панівними.
Наприкінці X ст. християнство почало поширюватися за візантійським обрядом. У 992 р. в Полоцьку з'явилася перша єпархія, у 1005 р. — Турівська, а в 1136 р. — Смоленська. Однак елементи язичництва в деяких районах зберігалися протягом багатьох століть. Християнська церква сприяла розвитку білоруської культури, зокрема монументальної архітектури, живопису, ужиткового мистецтва та літератури.
Становлення і розвиток феодалізму (VI — перша половина XIII ст.)
Досі залишається відкритим питання, коли виникла державність у народів Східної Європи. Це обумовлено недостатністю письмових джерел, що дійшли до наших часів. Результатом цього стали безліч теорій, розроблених вченими різних історичних періодів, які називають свої дати і причини походження державности на території Білорусі. Відповідно до норманської теорії, котра домінувала в московській історичній науці у 19 столітті, перші держави у Східній Європі були створені іноземними князями-варягами в IX столітті. Однак ця теорія заперечується багатьма вченими.
Першим антинорманістом був Михайло Ломоносов, який звертав увагу на те, що запрошені в Росію німецькі вчені в значній мірі придумали цю теорію. У радянський період норманську теорію критикували Юшков С. В., Греков Б. Д., Рибаков Б. О. та інші. Так, на думку Рибакова Б. О., державність у слов'ян виникла на межі старої та нової ери. Він зазначав, що археологічні джерела свідчать про значний економічний розвиток східнослов'янського суспільства вже в V—III ст до н. е., яке в цей період дійшло «до рівня державности», однак було призупинено сарматською навалою у II ст. до н. е.
В IX — X століттях на території Білорусі розселилися слов'яни. Деякі їхні племінні союзи перетворилися в державні утворення — князівства, з відповідними центрами — містами. В кривичів виділився Полоцьк, в дреговичів — Турів. Протягом кількох десятиліть відбувався складний процес входження цих володінь до Київської держави. Однак підпорядкування Полоцького та Турово-Пінського князівств Києву не було постійним.
Турово-Пінське князівство — найбільше після Києва, Новгорода та Полоцька, займало величезну територію в басейні річки Прип'ять, перебувало в залежності від Києва, зазвичай київські князі давали Турів своїм третім синам. 3 другої половини XII століття Турово-Пінське князівство здобуло незалежність від Києва і швидко роздрібнилося на уділи, які потрапили в коло інтересів володимир-волинських князів: Пінське, Кльоцьке, Слуцьке, Дубровіцьке, Степанське князівства. У XIII столітті в залежності від Турово-Пінського були такі князівства, як Копильське, Брагінське, Кльоцьке, Несвіжське, Мозирське, Речицьке.
Доля територій західної частини Білорусі була не менш складною та суперечливою. Найбільшим князівством тут було Городненське, з якого пізніше виділилися Новгородське, Волковиське. У середині XIII століття ці землі увійшли до складу Великого князівства Литовського.
Велике князівство Литовське (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)
На початку XIII століття було утворено Велике князівство Литовське (ВКЛ) за часів удільних князівств матеріальна та духовна культура стали фундаментом державотворчих процесів у XIII-XIV ст., ВКЛ включало значну частину етнічних білоруських земель. Такі процеси були проявом та органічною частиною мирної балто-слов'янської взаємодії у двоетнічному регіоні верхнього Панямоння. Перехід балто-слов'янського симбіозу на новий етап еволюції відбувся внаслідок руйнування політичної системи Східної Європи (агресія Лівонського і Тевтонського ореднів, монголо-татарська навала). Утворення Великого князівства Литовського дало жителям краю можливість відстояти свою незалежність та створити умови для подальшого соціального, політичного, економічного та культурного розвитку.
На початку XIII століття було утворено Велике князівство Литовське (ВКЛ), яке включало значну частину етнічних білоруських земель.
Велике князівство Литовське з центром у Новогрудку виникло приблизно в 1240-х роках, коли Міндовг став правити тут на запрошення місцевих бояр. Обороною регіону керував найсильніший полководець, випробуваний у боях та експедиціях, етнічне походження якого не було відоме, особливо в регіоні, де ці етнічні групи жили століттями. До приїзду Міндовга центр Городненського князівства переїхав до Новогрудка, де правив князь Ізяслав, який, швидше за все, мирно передав владу і деякий час брав участь у походах Міндовга на польські землі.
3 середини XIII століття в державній побудові земель, що відповідають території сучасної Білорусі, відбулися кардинальні зміни. Землі Полоцького князівства були включені до складу Великого князівства Литовського. В основі цього поступового процесу було безліч причин, проте головною метою було створення політичного, військового та економічного союзу між Полоцькою та землями проти хрестоносців, галицько-волинських князів, Золотої Орди. Остаточно Полоцька земля увійшла до складу Великого князівства Литовського на правах автономії, за договором, у 1307 році. В 1320 році було приєднано Вітебське князівство.
Процес формування Великого князівства Литовського був тривалим. Династичні шлюби, угоди (у окремих випадках захоплення) між окремими князівствами привели до виникнення федеративного об'єднання. Провідну роль в ньому грали давньоруські форми управління державою з відповідними законами, мовою, релігією.
Після смерті великого князя Ґедиміна (1341) і відносно короткого періоду відокремлення деяких територій державу очолив син Ґедиміна — Ольгерд (час князювання 1345–1377). Його зусиллями володіння Великого князівства Литовського розширилися, було приєднано Чернігово-Сіверські, Волинські, Переяславські землі, Смоленське князівство, а також території в басейнах Дністра, Південного Бугу, південного Дніпра. Після перемоги військ Великого князівства Литовського на чолі з князем Ольгердом над військами Золотої Орди, у 1363 були повністю приєднані землі південно-східних районів Білорусі, в тому числі й володіння Турівського князівства. У результаті військових дій з Московії в 1368—1372 роках до князівства було приєднано значні райони на північному сході до Можайська і Коломни.
Незабаром решта удільних князівств на території сучасної Білорусі добровільно приєдналися до Великого князівства Литовського: Вітебське — у 1320 р.; Берестейське, Мінське, Турівське та Пінське — у 1320-1330 рр.; Амстиславське — у 1358 році. Найуспішніші процеси об'єднання білоруських земель відбулися за правління Ґедиміна (1316-1341), який переніс столицю з Новогрудка до Вільно. Його важливим досягненням було створення незалежної литовської православної митрополії з центром у Новогрудку. Одночасно Ґедимін заклав основу руського вектору політики Великого князівства Литовського, яке склалося в наступні десятиліття.
Велике князівство Литовське отримало значні територіальні здобутки під час правління Ольґерда (1345-1377). Після нього до складу держави входили Чернігово-Сіверське, Подільське, Волинське та Київське князівства, Смоленське князівство, і також Жемайтія. У результаті землі сучасної Білорусі зайняли центральне місце, що забезпечило ріст їх економіки, культурний розвиток, зміцнення білоруської (руської чи литвинської) мови як офіційної.
Перемога над Тевтонським орденом у Ґрюнвальдській битві 1410 р. мала велике значення для зміцнення Великого князівства Литовського. Після Великого князя Вітовта (1392-1430) Велике князівство Литовське значно розширило свою територію.
5 серпня 1392 року було укладено Острівську угоду, згідно з якою за Великим князівством Литовським зберігалася самостійність (незалежний уряд, казна, військо), а великим князем був проголошений Вітовт. Угода також забороняла полякам купувати чи отримувати у спадок землі в Великому князівстві Литовському. Вітовт, спираючись на своїх заступників, прагнув до повної незалежности держави. 3 цією метою він збирався стати королем. Але здійснити задуми завадила передчасна смерть, можливо, і вбивство.
На долю білоруських земель у складі Великого князівства Литовського суттєво вплинув перехід литовської знаті наприкінці XIV століття в католицизмі. У 1377 році на княжий престол сходить син Ольґерда Великий князь Яґайло (1377–1392 рр.). 3 цього часу починається складний період боротьби за владу в князівстві між братом Ольґерда Кейстутом, його сином Вітовтом і Яґайлом. Але вона зупинилася у зв'язку з посиленням агресії Тевтонського ордену. Така ж небезпека загрожувала і Польському Королівству. Тому Яґайло погодився хрестити населення Литви за латинським обрядом як одну з умов здобуття престолу польського короля і в 1385 році в Кревському замку була укладена унія, згідно з якою Яґайло був проголошений польським королем і отримав нове ім'я Владислав I. Після шлюбу з польською королевою Ядвігою він повинен був приєднати до Польщі Велике князівство Литовське і ввести в ньому католицьку релігію (Кревська унія). Це послужило початком гострої внутрішньодержавної боротьби, яку очолив гродненський князь Вітовт (брат Ягайла). Ягайло та польські магнати змушені були змінити умови Кревської унії. Звідси у ВКЛ почала назрівати внутрішня напруженість між православним та католицьким населенням. З часу прийняття Горадельського привілею в 1413 р. (законодавчий акт, який юридично закріплював Городельську унію) політична ситуація у Великому князівстві Литовському стала характеризуватися пануванням католицької знаті, яка отримала виключне право обіймати державні посади та титул панів. Східнослов'янські бояри та князі зберегли свою участь у ВКЛ, вони підтримували державу, сприяли зростанню її могутности, але прагнули посилити свій вплив на ухвалення політичних рішень. Їхні інтереси висловив великий князь Свидригайло (1430-1432), який розпочав роздавати державні посади, замки та волості православним феодалам, що призвело до тривалої феодальної війни (Громадянська війна у Великому князівстві Литовському 1432-1438).
Після Кревської унії ВКЛ та Польща об'єдналися на основі династично-персональної унії при збереженні ними певної самостійности у внутрішній і зовнішній політиці. Неодноразове відновлення та переукладення уній (в 1401, 1413, 1446, 1501) свідчить, по-перше, про їх слабкість, по-друге, про наявність у житті обох держав факторів, які підштовхували їх до зближення. У XV—XVI століттях визначилася міцна тенденція: чим більше загострювалися відносини Вільно з Москвою, тим більше ВКЛ схилялася до об'єднання з Польщею. Невдачі в Лівонській війні, захоплення військами Івана Грозного Прибалтики і Полоцька відсікли східну і центральну частини Білорусі від моря, що було важким ударом по торгівлі. Сили держави були на межі можливого. Ця війна, як відзначали пізніше політики, пригнала ВКЛ до нової унії з Польщею.
З кінця XIV століття керівництво ВКЛ взяло курс на союз з Польщею. До 1430 року, під час князювання Вітовта, князівство досягло певної максимальної потужности та територіального розширення, однак швидко стало втрачати території, перш за все на користь Польщі (південно-західні руські землі), а з кінця XV століття на сході на користь Москви.
У 1432 р. Свидригайло втік до Полоцька, де руські князі та бояри посадили його на престол Великого князівства Руського, таким чином виник короткочасний розкол у Великому князівстві Литовському, і Полоцьк на деякий час став столицею Руської держави. Католицькі верхівки Великого князівства Литовського пішли на компроміс. Привілей 1432 р. Ягайла та привілей 1434 р. Сигізмунда Кейстутовича прирівнювали православних феодалів у деяких економічних та політичних правах до католиків. Під час правління великого князя Казимира (1440—1492) окремі землі (Новогрудок, Полоцьк, Вітебськ, Смоленськ та ін.) отримали права на автономне управління. Казимир затвердив судовий кодекс 1468 року — перший упорядкований збірник законів. Після його смерті Московія розгорнула кілька воєн проти об’єднання земель Руси навколо Великого князівства Литовського. Під час цих воєн до Московії в XV-XVI ст. були передані деякі східнослов’янські землі Великого князівства Литовського. Через невдачі воєн політичні еліти Великого князівства Литовського почали залучати великих православних феодалів до більш активного управління; православним вже фактично не забороняли обіймати ключові державні посади. У 1563 р. положення про те, що православні феодали не можуть засідати в господарській раді, було законно скасовано. Великий вплив на державні справи мали магнати Острозькі, Ходкевичі, Сапіги, Ілліничі та інші.
До середини XVI ст. остаточно сформувався державний устрій Великого князівства Литовського, основи якого закріплені в Статуті Великого князівства Литовського 1529 р. та Статуті Великого князівства Литовського 1566 р. Державною мовою Великого князівства Литовського була руська мова. Главою держави вважався великий князь (господар). Разом із Радою він здійснював діяльність верховного суду. Рада Великого князівства Литовського (пани-рада) виникла в XV столітті, як дорадчий орган великого князя, а до кінця XV — початку XVI ст. перетворився на вищий орган державної влади. З XV ст. на засідання ради були запрошені представники місцевих феодалів, тобто збирався сейм. У 1413 р. територія Великого князівства Литовського була поділена на Віленське та Троцьке воєводства. На початку XVI ст. було утворено Полоцьке, Новогрудське, Смоленське та Підляське воєводства; у результаті адміністративно-територіальної реформи 1565—1566 рр. — Брестське, Мінське, Амстиславське воєводства, більшість із них були поділені на повіти. Шляхта отримала право брати участь у повітових сеймиках, де до вольного сейму обирались посли (депутати). Мала великий вплив на долю Великого князівства Литовського. Лівонська війна 1558–1583 рр. мала великий вплив на долю Великого князівства Литовського.
З кінця XIV століття керівництво ВКЛ взяло курс на союз з Польщею. До 1430 року, під час князювання Вітовта, князівство досягло певної максимальної потужности та територіального розширення, однак швидко стало втрачати території, перш за все на користь Польщі (південно-західні руські землі), а з кінця XV століття на сході на користь Москви.
Новий час
Річ Посполита
Невдачі армії Великого князівства Литовського, включаючи окупацію Полоцька московськими військами в 1563 р., штовхнули Великого князя Великого князівства Литовського та шляхту до більш тісного військово-державного союзу з Польщею. У результаті Люблінської унії 1569 р. Велике князівство Литовське та Королівство Польське об’єдналися в федерацію — Річ Посполиту. За умовами унії, ВКЛ зберігало свій адміністративний апарат, законодавство, армію, герб погоню та державну печатку. Вищим органом об’єднаної держави був Генеральний сейм, який вперше засідав на території Королівства Польського, а з середини XVII ст. кожен третій сейм, скликаний у Городні, як символ окремої позиції Великого князівства Литовського. Главою держави був король Речі Посполитої, якого обирала знать. Одночасно він був великим князем Великого князівства Литовського. Під час роботи Люблінського сейму землі України відійшли до Польщі, тож у 1569 р. Велике князівство Литовське складалося переважно з литовських та жамойтійських земель. Король і великий князь Стефан Баторій (1576-1586) на чолі об'єднаної армії звільнив Полоцьк в 1579 році і переніс бойові дії до Московії. Успішне завершення Лівонської війни посилило роль Великого князівства Литовського в Речі Посполитій. Прийняття Статуту Великого князівства Литовського в 1588 р. Підкреслювало особливе становище Великого князівства Литовського у федеративній державі з його армією, законодавством та гербом. Положення союзу, згідно з якими поляки та інші іноземні громадяни могли отримувати земельні володіння та адміністративні посади у ВКЛ, були скасовані.
У 1596 р. була прийнята Берестейська унія, до її ухвалення підштовхнуло створенням патріархату в Московії в 1589 р., який намагався підпорядкувати собі православних жителів Великого князівства Литовського. Згідно з умовами унії, православна церква Великого князівства Литовського визнала зверхність Папи Римського, прийняла католицьку догму, але зберегла свої обряди та окрему організацію. До кінця XVIII ст. близько 80% населення Білорусі, переважно селяни, належало до греко-католицької (уніатської) церкви. Православні, які не прийняли унію, на початку XVII ст. створили власну церковну організацію, легітимізовану державною владою.
У результаті війни між Річчю Посполитою та Московією в 1609-1618 роках Смоленщина повернулася до складу Великого князівства Литовського. Війна між Московією та Річчю Посполитою 1654-1667 рр. катастрофічно позначилася на економіці та культурному житті. Їй передувала антифеодальна війна 1647-1651 рр., розгорнута українськими козаками. Скориставшись смертю короля і великого князя Владислава Вази (1633-1648), козаки вторглися на Полісся і очолили місцеві виступи. У 1654 р. московські війська окупували східну Білорусь до Двіни та Дніпра, в 1655 р. її більшу частину. За умовами Андрусавського перемир'я 1667 р., яке закінчило цю війну, білоруські землі залишались у Речі Посполитій. Київ, Лівобережна Україна, Сіверщина та Смоленське воєводство відійшли до Московії. Масове винищення міського населення призвело до занепаду міст, посилення позицій дворянства та уповільнення розвитку капіталістичних відносин. Після війни полонізація посилилася, охопивши широке коло білоруської знаті та міщан. Ян Казимир (1648-1668) відмовився від престолу через невдачі. Наступні королі та великі князі Міхал Томаш Корибут Вишневецький (1669–1673) та Ян III Собеський (1674–1696) не змогли запобігти зростанню впливу дворянства та приборкати його злидні. Обраний на престол Речі Посполитої, саксонський курфюрст Авґуст Сильний під час Північної війни 1700-1721 років був союзником московського господаря Петра I. Шведи, які частково окупували Білорусь, підтримали свого ставленика на троні Станіслава Лещинського. Військові дії та внутрішня боротьба аристократичних угруповань призвели до занепаду економіки, яку відбудували лише до середини XVIII ст. Внутрішньополітична анархія в країні тривала, стало звичним порушувати роботу сейму через витівки дворянства. Річ Посполита почала потрапляти під політичний вплив сусідніх держав. Останній король і великий князь Станіслав-Авґуст Понятовський (1764-1795) був ставлеником московської коханки Катерини II, але прагнув проводити самостійну політику. Частина державних кіл Речі Посполитої взяла курс на модернізацію політичної системи країни, насамперед на зміцнення центральної влади. У 1764 р. були утворені Військова та Казначейська комісії Великого князівства Литовського, в 1773 р. — освітня комісія, а в 1791 р. — поліцейська комісія.
Розвитку капіталістичних відносин заважали панування магнатів, національні та релігійні суперечності. Російська імперія, Пруссія та Австрійська монархія прагнули скористатися складною внутрішньополітичною ситуацією в Речі Посполитій. Різні групи знаті діяли на їх користь. У 1786 р. була утворена Барська конфедерація — дворянський союз, спрямований як проти втручання Російської імперії у внутрішні справи держави, так і проти політичних реформ. Поразка конфедерації російськими військами в 1772 р. призвела до першого поділу Речі Посполитої між Росією, Пруссією та Австрією. Східні землі Білорусі з Полоцьком, Вітебськом, Могилівом та Гомелем опинилися під владою Росії. Частина правлячих кіл бачила порятунок держави в антифеодальних реформах. Чотирирічний сейм 1788-1792 рр. прийняв Конституцію від 3 травня 1791 р., згідно з якою він встановлював захист держави над кріпаками і розширював політичні права міщан, реорганізовував і централізував управління. У відповідь консервативна шляхта за допомогою Росії створила Тарговишченську конфедерацію, з офіційних запрошень якої було здійснено нову російську інтервенцію. У 1793 р. відбувся другий поділ Речі Посполитої, внаслідок чого землі центральної Білорусі з Борисовом, Мінськом, Слуцьком та Пінськом опинилися під владою Росії. Погоджувальна позиція правлячих кіл Речі Посполитої спричинила політичний підйом, що призвів до повстання 1794 р. на чолі з Тадеушем Костюшко. Росія направила додаткові війська, які в ряді битв придушили повстання. У результаті третього поділу Речі Посполитої землі західної Білорусі з Вільно, Городнею, Новоградком та Берестом опинилися під владою Росії. Підляшшя відійшло до Пруссії, а федеративна держава — Річ Посполита, яка проіснувала 226 років — припинила своє існування.
Під владою Російської імперії (кінець XVIII — початок ХХ ст.)
1772, 1793 і 1795 р. — у підсумку трьох поділів Польщі, землі Білорусі включені до складу Російської імперії, не отримавши при цьому державного статусу. Це знайшло віддзеркалення в офіційній назві «Північно-західний край» (з 1840 року). Етнічна територія білорусів з 1801 року входила до складу Мінської, Могильовської, Вітебської, Гродненської і Віленської губерній.
1812 року існувало Велике князівство Литовське під протекторатом Наполеона І.
На анексованих Російською імперією землях було встановлено територіально-адміністративний поділ за російським зразком — повіти, провінції, губернії та генерал-губернаторства. У 1772 р. було утворене з двома губерніями — Псковську (з 1776 р. Полоцьку, потім Вітебську) та Могилівську. У 1793 р. були утворені Мінська, в 1795 р. — Слонімська та Віленська губернії. У 1796-1801 рр. територія Білорусі адміністративно-територіально поділялась на Білоруську, Мінську та Литовську губернії, які в 1801 р. були розділені на Вітебську, Могилівську, Мінську, Городненську та Віленську губернії. У губерніях створювались кримінальні палати (діяли на основі закону Російської імперії) та цивільні (цивільні справи вирішувались за нормами Статуту ВКЛ 1588 р.). Після присяги на вірність московській імператриці Катерині II шляхта Білорусі отримала права та привілеї російської знаті. Водночас шляхта втратила право обирати монарха, вирішувати місцеві справи при воєводських та повітових радах, створювати конфедерації для захисту своїх свобод і привілеїв. Магнати були позбавлені права мати власні укріплення та війська. Проведена чистка дворянства (аналіз дворянства). Катерина II і Павло I практикували роздачу державних земель із кріпаками російським землевласникам, солдатам і високопосадовцям. Загальноросійська система державних податків і зборів поширювалася на Білорусь. Основний податок був на душу населення, який був набагато важчим за попередній підйом. Селяни виконували панщину, платили орендну плату, натуральну данину та ін. Міщани відповідали за утримання військових гарнізонів, міліції, в'язниць, міського магістрату, поштової служби, навчальних та медичних установ. Для селян і міщан Білорусі був важким обов’язком забезпечувати новобранців на 25 років (з 1834 р. — на 20 років, з 1856 р. — на 15 років) під час їхньої військової служби. Ряд законів обмежував права єврейського населення: єврейська межа поселення, податок на душу населення та призовні повинності були вдвічі вищими, ніж для християн; урядовий синод Московської церкви в Білорусі отримав статус державної, тоді як Католицька церква втратила своє привілейоване становище і потрапила під контроль російського уряду. Латинське католицьке духовенство отримало свободу здійснювати релігійні обряди, але заборонялося переконувати православних (у тому числі тих, хто прийняв Берестейську унію) перейти в латинський католицизм. Агітація, примус та матеріальні винагороди уніатського духовенства використовувались для спонукання уніатської церкви приєднатися до урядового синоду Московської церкви.
Під час війни 1812 року білоруська знать підтримала французького імператора Наполеона, сподіваючись з його допомогою відновити Велике князівство Литовське та Річ Посполиту. 1 липня 1812 року Наполеон підписав указ про утворення Великого князівства Литовського у складі Віленюського, Городненського, Мінського та Білостоцького департаментів і призначив Тимчасовий уряд з числа представників місцевої знаті. Основними його завданнями були: мобілізація населення до французької армії, її матеріальне забезпечення, захист зв’язку, підтримання порядку в тилу і т.д. Наполеон не вживав заходів щодо ліквідації кріпосного права, тому серед селянства він не отримував підтримки в відповідь на вимагання та пограбування партизанського руху.
Вплив Французької революції 1789-1799 рр. та подій 1812 р. сприяли поширенню в Білорусі демократичних та національно-визвольних ідей. На початку ХІХ ст. у Віленському університеті та ряді навчальних закладів, в окремому литовському будинку були групи місцевої молоді, які виступали за відновлення Речі Посполитої. Діяло товариство філоматів і філаретів, товариство «Військових друзів». У 1830-1831 рр. бідбулося визвольне Листопадове повстання, метою якого було відновлення державности Великого князівства Литовського та створення Речі Посполитої вже трьох націй. Після його придушення російський уряд взяв за мету поступово послабити економічні та політичні позиції знаті та католицького духовенства. Маєтки повсталих були конфісковані, церкви та монастирі, ректори та мешканці яких брали участь у повстанні, були закриті. Посилився "аналіз" дворянства. Від дворянства було висунуто понад 10 000 дворян. Діловодство в установах місцевого самоврядування та навчання в школі було перекладено з польської на російську мову. У 1832 р. російська влада закрила Віленський університет для участі студентів і викладачів у повстанні та "пропольському дусі" освіти. У січні 1831 р. вони скасували Статут Великого князівства Литовського 1588 р. у Вітебській та Могилівській, у червні 1840 р. — у Мінській, Городнянській та Віленській губерніях. Посилювались репресії проти руської унійної церкви. 12 лютого 1839 р. Рада вищого унійного духовенства в Полоцьку прийняла акт про "возз'єднання" уніатів з урядовим синодом Російської імперії (Московська церква). Залежність православної та католицької церков від держави зростала. У 1841-1843 рр. вони були переведені на державну підтримку.
Основою економіки білоруських земель у XIX столітті було сільське господарство, в якому переважало велике аристократичне землеволодіння. Попит на зерно в Західній Європі спонукав землевласників до розширення фальварків. До середини XIX ст. 97% поміщиків білоруських земель перебували в панщині, тобто вони були прикріплені до панських фальварків і позбавлені можливости шукати інші заробітки, переселятися в місця, проявляти підприємницьку ініціативу в промисловості та торгівлі, в якій були селяни центральних губерній Російської імперії. У 1840-1850 рр. У Білорусі з'явилася криза феодально-рабовласницьких відносин: зменшились врожаї, зменшилася врожайність, все більше селян не було в змозі сплачувати податки та виконувати повинності на користь держави; близько 70% кріпаків було закладено в банківських та кредитних установах: посилювався антирабовласницький рух селян. У 1856-1860 рр. відбулися масові виступи селян у 66 маєтках, 11 з яких були придушені військами та поліцією. Поразка в Кримській війні 1853-1856 рр. та загроза селянської революції змусили московського царя Олександра II приступити до буржуазних реформ. 19 лютого 1861 р. він підписав Маніфест та "Положення" про звільнення поміщиків від кріпацтва. У результаті аграрних реформ у Білорусі землевласники врятували більше половини земель.
Відбувається національно-визвольне Січневе повстання 1863-1864 рр. проти російського панування та відновлення Речі Посполитої трьох народів в 1772 р., яке розпочалося з проголошення Маніфесту Тимчасового національного уряду 10 січня 1863 р. Російській владі вдалося придушити виступ, його учасники були репресовані. Маєтки тих, хто брав участь у повстанні, були вивезені до російської державної скарбниці та продані на пільгових умовах людям із центральних російських губерній.
Реформа 1861 р. прискорила формування робітничого класу. Ідеологами та виразниками селян та інших дрібних виробників Російської імперії були організації революційних народників («Зямля і воля», «Народная воля»). У другій половині 1870-х — на початку 1880-х народницькі угруповання існували в Могилеві, Мінську, Вітебську, Городні, Пінську, Горі-Горках, Слуцьку та Орші, переважно серед студентської молоді, військових, робітників. Під впливом Польської соціалістичної партії «Пролетаріат» та російської групи «Визволення праці» частина народників Білорусі в середині 1880-х років зайняла позиції марксизму. У 1895-1900 рр. у 23 населених пунктах Білорусі відбулися 292 економічні страйки, у яких взяло участь близько 11,5 тис. робітників. У 1896 р. утворився Союз робітників Литви, в 1897 р. — Бунд (Загальний єврейський союз у Литві, Польщі та Росії). У 1898 р. з'їзд представників соціал-демократичних організацій у Петербурзі, Москві, Києві, Катеринославі та Бунді, що відбувся в Мінську, оголосив про створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). На початку 1900-х рр. робітничий рух у містах і містечках Білорусі очолювали бундські організації. У Городні та Бресті на робітників впливали організації Польської соціалістичної партії в Литві (ДПП). У 1902-1904 рр. в Білорусі виникли організації Партії соціалістів-революціонерів (ПСР). У 1903 р. була утворена Білоруська соціалістична грамада (БСГ). У 1903-1904 рр. виникли організації РСДРП (Північно-Західний комітет РСДРП, Поліський комітет РСДРП). Сіоністи широко агітували серед єврейського населення Білорусі з 1890-х років. Під час революції 1905-1907 рр. у Білорусі було завершено партійне формування з 3 політичних таборів: революційного (РСДРП, ПСР, ППС, БСГ, Бунда, Паолео-сіоністів, сіоністів-соціалістів та ін.), ліберального (КДП, Альянс для досягнення рівности в Росії), сіоністи, конституційно-католицька партія Литви та Білорусі), урядового (Альянс російського народу, Союз 17 жовтня). У I Державну Думу з 5 західних провінцій обрано 36 депутатів, у тому числі 29 прихильників кадетів. Дві контрреволюційні націоналістичні групи, російська та польська, перемогли на виборах до Другої Державної думи в 5 західних провінціях.
Аграрно-політичний рух селян змусив російський уряд визнати необхідність реформ, результатом яких стала аграрна реформа Столипіна. На виборах до III Державної думи в 5 західних провінціях чорносотенці та октябристи отримали 29 і 36 мандатів. Католицьке населення Віленської та Городнянської губерній обрало 6 представників білорусько-польських автономістів («крайовиків»). З подібними результатами пройшли вибори до IV Державної думи (1912 р.). Октябристи та їхні пресові органи заперечували незалежність білоруського етносу, звинувачували білоруський національний рух та його газету «Наша ніва» в сепаратизмі. Проти білоруського національного відродження виступали також польські поміщики та духовні групи. У 1907 р. майже всі місцеві організації лівих партій були розгромлені або сильно ослаблені. Ліквідаційний рух поширювався серед меншовиків та бундистів. БСГ закрила свої підпільні структури і тимчасово припинила свою діяльність як партія. Її керівники зосереджувались на легальній діяльності в газеті «Наша ніва» і очолювали білоруський національно-культурний рух. У 1905-1915 роках він значно розширився і здобув міжнародну популярність. Особливо значних успіхів досягнуто в розвитку білоруської літератури (Янка Купала, Якуб Колас, Максим Багданович та інші).
1 серпня 1914 р. Російська імперія вступила у війну з Німецькою імперією (Перша світова війна). Білоруські губернії одними з перших були переведені на воєнний стан. Внаслідок наступу (Свенцянський прорив, 1915 р.) німецькі війська зайняли західну частину Білорусі. До жовтня 1915 р. фронт стабілізувався на лінії Двінськ — Постави — Барановичі — Пінськ. Війна призвела до занепаду білоруської економіки. У сільській місцевості бракувало робочої сили, зменшувались посівні площі, зменшувалась кількість худоби. Близько 1/3 білоруських промислових підприємств були евакуйовані або демонтовані. Міста Білорусі були переповнені солдатами та біженцями.
Контроль війська Німецької імперії майже всієї Віленської, Городнянської та західних частин Мінських губерній, мобілізація в армію та масове заслання на схід тимчасово дезорганізували білоруський рух. Білоруські національно-культурні організації розпалися, випуск білоруських газет і книг припинився. Частина керівників «Наша ніва» (брати Антон та Іван Луцкевичі, Вацлав Ластовський та інші) залишились у Вільні й очолювали комітет допомоги жертвам війни. У Вільні діяли Білоруська соціал-демократична робоча група та Союз незалежности та неподільности Білорусі. Координатором білоруського національного руху був Центральний союз білоруських національних організацій на чолі з Білоруським народним комітетом, під керівництвом якого в 1916-1917 рр. з дозволу Німецької імперії розпочато видання шкільних підручників газети «Гоман». У 1916 р. в Петрограді з'являються щотижневі газети «Дзяньніца» й «Śvietač».
Новітній час
Боротьба за створення білоруської державності
Перша світова війна прискорила перемогу Лютневої революції 1917 року в Росії. У результаті повалення самодержавства влада перейшла до Тимчасового уряду. За прикладом Петрограда в Білорусі були створені Ради робітничих і солдатських депутатів та Народна міліція. Вплив більшовиків відзначався в Мінській Раді. Після Лютневої революції БСГ відновила свою діяльність.
У той же час багато інших білоруських національних організацій та громад виникли не лише в Білорусі, а й у російських містах, де було багато білоруських біженців. 25-27 березня 1917 р. в Мінську відбувся З'їзд білоруських національних організацій, який вимагав державної автономії Білорусі в складі Російської Федеративної Демократичної Республіки, проголосив себе «вищою крайовою установою» до скликання Білоруської крайової ради (БКР), а її виконавчим органом — Білоруський національний комітет (БНК) Національний комітет (БНК), якому було доручено підготувати вибори до БКР. Його головою був обраний Роман Скірмунт. Він також очолив делегацію переговорів з Тимчасовим урядом з питань автономії Білорусі. Але уряд відмовився вирішити це питання до Установчих зборів. За ініціативою БКР у липні 1917 р. відбувся з'їзд білоруських організацій і партій. БНК замінив Центральну раду білоруських організацій, яка була реорганізована в жовтні 1917 р. у Велику білоруську раду (ВБР).
25 жовтня 1917 р. в результаті збройного повстання під керівництвом більшовиків у Петрограді Тимчасовий уряд було повалено і влада перейшла до Ради Народних Комісарів на чолі з Володимиром Ульяновим (Ленін). 26 жовтня в Мінську було оголошено радянську владу. На початку листопада Верховний революційний комітет Західного фронту став найвищою більшовицькою владою в регіоні. 18-25 листопада Радянську владу визнали З'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, Третій з'їзд селянських депутатів Мінської та Віленської губерній, другий з'їзд армій Західного фронту. 26 листопада обрані з’їздами виконавчі комітети об’єдналися, утворивши Обласний виконавчий комітет Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Західного регіону та фронту (облвиконкому). У грудні 1917 — січні 1918 р. відбулися з'їзди Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Вітебської та Могилівської губерній, на яких робота по встановленню більшовицької влади в цих губерніях була завершена. Облвиконкоми ігнорували білоруське національне питання і не визнавали існування незалежного білоруського народу.
У відповідь на жовтневий переворот 1917 р. в Росії ВБР разом із Центральною білоруською військовою радою звернувся з «Грамотою до білоруського народу» із засудженням діяльності більшовиків. ВБР скликала Перший Загальнобілоруський конгрес 1917 р. в Мінську. Перший конгрес визнав необхідність створення білоруської державности, не визнав влади облвиконкому, тому за наказом його керівників був розформований із застосуванням військової сили.
9 грудня 1917 між Радянською Росією і Німецькою імперією розпочалися мирні перемовини, які були зірвані у зв'язку з позицією Л. Троцького й більшовицького уряду. Німецьке командування віддало своїм військам наказ розпочати 18 лютого 1918 наступ, що різко загострило ситуацію на Західному фронті. Німецькі війська швидко наближалися до Гомеля й Мінська. У таких умовах керівництво Облвиконзаху й СНК Західної області вимушені були евакуюватися до Смоленська.
Виконком Всебілоруського з'їзду вирішив узяти владу до своїх рук. 21 лютого 1918 він звернувся до білоруського народу з Першою статутною грамотою, у якій проголосив себе тимчасовою владою на теренах Білорусі. До відкриття Всебілоруського Установчого з'їзду функції влади покладалися на створений Виконкомом Народний Секретаріат, головою якого став один із лідерів БСГ Язеп Варонка.
Наприкінці лютого 1918-го в Мінську, де знаходився уряд Білоруської Народної Республіки, прийшли війська кайзерівської Німеччини. Вони забрали скарбницю Народного Секретаріату, зірвали з його будинку біло-червоно-білий стяг, вигнали службовців. Провідники БНР були попереджені, що окупаційна влада не допустить у Білорусі серйозної політичної діяльності.
3 березня 1918-го між Радянською Росією і Німеччиною був укладений Берестейський мирний договір, за яким землі на захід від лінії Двинська — Свенцяни — Пружани, що раніше належали Росії, передавалися Німеччині й Австро-Угорщині, які мали вирішити майбутнє цих земель. Це ще більше породжувало незалежницькі від більшовицької Радянської Росії течії в рядах білоруського національного руху.
9 березня 1918-го Виконком Ради Всебілоруського з'їзду у відповідь на Берестейський мир ухвалив Другу Статутну грамоту, що є конституційною. У ній іде мова про створення Білоруської Народної Республіки в межах розселення й кількісної переваги білорусів. Законодавчу владу отримує Рада БНР, голова якої представник БСГ Янка Середа. Вона проголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого Сейму. Виконавчу владу БНР отримує Народний Секретаріат БНР (Олесь Бурбіс, Ян Сєрада, Язеп Варонка, Василь Захарка, Аркадзь Смолич, Петро Кречевський, Кастусь Єзовитів, Антін Авсяник, Лявон Заяц). Німеччина до створення державних органів БНР не мала жодного стосунку. Члени Ради БНР і уряду БНР були обранцями білоруського народу (Всебілоруський з'їзд, грудень 1917).
Білоруська Народна Республіка була проголошена «на землях, де живе білоруський народ і має чисельну перевагу». У склад БНР включалися: Могилівщина, білоруська частина Мінщини, Городнянщина (з містами Городня та Білосток), Віленщина, Смоленщина, Чернігівщина і сусідні частини сусідніх губерній, заселених білорусами (мається на увазі провінції Сувалки та Каунас). Планувалося розділити територію БНР на воєводства — Новоградське, Брестське, Городнянське, Мінське, Віленське Полоцьке, Вітебське, Смоленське та Мстиславське, які в свою чергу були б поділені на повіти.
8 березня Рада БНР запросила до свого складу представників російських соціалістичних партій (серед них були представники національних меншин у Білорусі — росіяни, поляки, євреї, українці, литовці), а трохи пізніше — і Віленської Білоруської ради (Іван Луцкевич, Антін Луцкевич, Вацлав Іванівський), яка діяла у Вільні під назвою Білоруського народного комітету від часу окупації західної частки Білорусі.
У відповідь на Берестейський мирний договір, 25 березня після тривалих суперечок між прихильниками незалежности й прихильниками автономії Білорусі в складі Росії більшістю голосів була ухвалена Третя Статутна грамота, у якій Білоруська Народна Республіка проголошувалася незалежною державою, Берестейський мирний договір скасовувався. Офіційною мовою було проголошено білоруську, столицею нової держави — Мінськ.
Після листопадової революції в Німеччині (1918 рік) Радянський уряд відмовився від Берестейського договору й рушив Червоною армією на захід. 10 грудня Червона армія зайняла Мінськ. Мінська Рада проголосила відновлення Радянської влади. На середину лютого 1919 по всій території Білорусі знову встановилася влада більшовиків.
Білоруський національний комітет (Білнацком) на чолі з Олександром Чарвяковим пропонував перетворення Західної області в автономну республіку в складі РРФСР. Пропозицію Білнацкому підтримали білоруські секції РКП(б), які об'єднували білорусів-комуністів на чолі з Дмитром Жилуновичем. Більшовицьке керівництво дослухалося до вимог національних секції ЦК РКП(б) і пішло назустріч, ухваливши рішення про створення БРСР.
У 1918 році напередодні проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки, виникла необхідність кодифікації білоруської мови як державної. Провідні лінгвісти країни запропонували кілька проєктів:
- «Biełaruskaja hramatyka dla škoł» Броніслава Тарашкевича — стала основою для цього правопису, спершу вийшла латиницею, але того ж року видано й кириличний варіант. Відповідні правила білоруської мови домінували з 1918 року до реформи 1933 року;
- «Hramatyka biełaruskaj mowy» Баляслава Пачопкі;
- «Biełaruski prawapis» Антона Луцкевича і Яна Станкевича;
- «Prosty sposab stacca u karotkim časie hramatnym» Рудольфа Абіхта і Яна Станкевича.
Перемогу кодифікації Тарашкевича визначали такі фактори: вона була найбільш ґрунтовною; охоплювали більшість ортографічних колізій; більшою мірою продовжив практику білоруської преси попереднього періоду; містили практики, корисні для дидактичного використання; з'явився на прохання білоруської політичної еліти. Навіть офіційне радянське мовознавство визнало, що робота Тарашкевича була дуже успішною для висвітлення основних законів білоруської мови, і всі подальші проєкти та реформи білоруської мови базувались на цій кодифікації.
На думку мовознавців, прийнята кодифікація зіграла виняткову роль у стабілізації морфологічних норм білоруської мови. Її швидкому та загальному сприйняттю білорусами сприяла відсутність нав'язування авторами власного мовного смаку та орієнтації на широку діалектну основу, на якій не було надано перевагу лише одному діалекту.
Після поразки Німеччини в Першій світовій війні і підписання мирної угоди, за якою Німеччина була зобов'язана вивести війська з окупованих територій, Радянський уряд денонсував Брестський мир і направив війська на звільняються території. Зважаючи на наближення радянських військ 3 грудня 1918 року члени Ради БНР і уряду покинули Мінськ і переїхали у Вільно, а 10 грудня 1918 року німецькі війська залишили Мінськ. 27 грудня 1918 року Рада переїхала Городню, яка ще контролювалась німцями, 27 квітня 1919 року Городня перейшла під польський контроль і залишалася номінальною столицею БНР до вересня 1919 року.
Найбільш тісною була співпраця БНР з Українською Народною Республікою. Енциклопедія історії Білорусі (1993) стверджує, що в червні 1918 року білоруська делегація на чолі з Скірмунтом відвідала Київ, і уряд УНР відмовилося визнавати БНР, до тих пір, поки БНР не визнає частину білоруських територій українськими, проте в червні 1918 року Українська Центральна Рада УНР вже не існувала, а в Україні був встановлений гетьманат Української Держави Павла Скоропадського, який проіснував до відновлення Української Народної Республіки, але вже з Директорією на чолі. Між БНР і УНР стався обмін консульствами, в Києві була відкрита Білоруська торгова палата. УНР надавала БНР фінансову допомогу. Україна першою з іноземних держав визнала БНР. 3 червня 1918 року О. Квасницький був призначений українському консулом в Мінську. У тому ж місяці П. Таимповіч очолив білоруське консульство в Києві, а білоруське консульство в Одесі очолив С. Некрашевич. Залишилося невирішеним питання про державний кордон через претензії керівництва БНР на що знаходиться під державним контролем України Полісся. Незважаючи на визнання від України один з ініціаторів проголошення БНР, глава Народного секретаріату БНР І. Воронко в 1919 році писав з цього приводу: «... нелюдські зусилля білоруських діячів поставити Білорусь хоча б в середу малих держав і домогтися визнання самостійности Білоруської Народної Республіки ні до чого не привели».
30 грудня 1918 в Смоленську відбулася 5-та Північно-Західна обласна конференція РКП(б), на якій вирішилося питання про створення Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки — БРСР і перейменування РКП(б) у КПБ. ЦК КПБ очолили Олександр Масніків (Маснікян) і Вільгельм Кнорин, уряд БРСР — Дмитро Жилунович. 1 січня 1919 роду було оприлюднено Маніфест уряду про створення БРСР. Уся влада передавалася до рук більшовиків, столицею призначений Мінськ, розпочалася підготовка до 1-го з'їзду Рад, аби законодавчо оформити створення нової держави.
Російські військові та політичні розрахунки, міжнародна ситуація, діяльність БНР стали причинами офіційного визнання більшовицькою владою Москви права білоруського народу на національну державність. Відповідно до резолюції Центрального комітету РКП (б), VI Північно-Західна обласна конференція в Смоленську ухвалила рішення про проголошення Соціалістичної Радянської Республіки Білорусі (СРРБ) у межах Вітебської, Городнянської, Могилівської, Мінської, білоруських районів Віленської, Каунаської та Смоленської губернії. Утворення СРББ зі столицею в Мінську у складі РРФСР було проголошено 1 січня 1919 р. маніфестом Тимчасового робітничо-селянського радянського уряду Білорусі. 8 січня уряд РСРБ переїхало з Смоленська в Мінськ, який на той час уже був зайнятий без бою Червоною армією в ході радянсько-польської війни. 31 січня 1919 року РСРБ вийшла зі складу РРФСР і була перейменована на Соціалістичну Радянську Республіку Білорусь. Того ж дня уряд Радянської Росії (Президія ВЦВК) прийняв постанову «Про визнання незалежности Соціалістичної Радянської Республіки Білорусь». 2 лютого 1919 року в Мінську зібрався I Всебілоруський з'їзд Рад робітничих, солдатських і червоноармійських депутатів, який прийняв 3 лютого Конституцію СРРБ. До середини лютого Радянська влада була встановлена майже на всій території сучасної Білорусі (крім Берестя, Кобриня, Вовковиська і Городні). На прохання ЦК РКП (б) 27 лютого 1919 р. була утворена Литовсько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (ЛітБел) зі столицею у Вільно.
Друге проголошення радянської Білорусі відбулося 31 липня 1920 року в Мінську утворенням Білоруської Соціалістиної Радянської Республіки (БСРР), яке фактично було відповіддю на проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки.
До Мінська діячі Ради повернулися в серпні — вересні 1919 року, після того як 8 серпня 1919 року в місто увійшло Військо Польське.
Коли у вересні в Мінськ приїхав Ю. Пілсудський, його вітали всі білоруські партії, крім більшовиків. Але згодом в білоруських національних колах стало складатися негативне ставлення до польського керівництва. У грудні 1919 року стався розкол Ради БНР на Вищу Раду і Народну Раду. Вища Рада під керівництвом А. Луцкевича орієнтувалася на співпрацю з польською владою і шукала форми здійснення білоруської державности на основі федерації з Польщею. Луцкевич вважав, що в союзі з Польщею білоруси можуть не тільки створити автономію, а й зберегти землі на сході, аж до Смоленська. Однак польський уряд проігнорував пропозиції білоруських політиків. У свою чергу Народна Рада під керівництвом В. Ластовського протестувала проти «колонізаторської політики» Польщі і своїми союзниками розглядала прибалтійські республіки. Обидві Ради БНР вступили в жорстку конкуренцію між собою, доводячи своє виняткове право на представництво Білорусі на міжнародній арені. Після відходу поляків з Мінська в липні 1920 року Вища рада БНР переїхала до Польщі. Більшість прихильників Народної Ради переїхало в Каунас.
У жовтні 1919 року в естонській газеті з'явилася публікація про проголошення Білоруської Народної Республіки.
Незалежність Білоруської Народної Республіки була визнана Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Українською Народною Республікою, Чехословацькою Республікою, Османською імперією, Грузинською Демократичною Республікою, Азербайджанською Демократичною Республікою, Німецькою імперією, Болгарським царством.
28 грудня 1919 року, через рік після фактичного припинення існування БНР, Н. Вершинін, що жив в Празі і виконував в Чехословаччині обов'язки консула уряду БНР у вигнанні, отримав від А. Луцкевич, що жив у Варшаві і виконував обов'язки народного секретаря (глави) ради міністрів БНР у вигнанні, телеграму, в якій Луцкевич стверджував, що він отримав телеграму від представника БНР в Латвії про те, що в Юр'єва в ході конференції з припинення військових дій між армією Української РСР і армією Естонської Демократичної Республіки мало місце «визнання незалежности Білорусі» як самої конференцією, так і Фінляндією. Дипломатичну місію БНР в Фінляндії очолив білогвардійський генерал, уродженець Білорусі, О. Васильківський, який в 1919 році виконував обов'язки дипломатичного представника БНР в Прибалтиці. У травні 1920 року Васильківський переїхав до Фінляндії, де 25 червня 1920 року одержав від уряду БНР у вигнанні повноваження військово-дипломатичного представника уряду БНР при уряді Фінляндії, проте восени 1920 року Васильківський залишив Фінляндію і знову переїхав до Естонії, де отримав від уряду БНР в вигнанні повноваження надзвичайного посла БНР в Естонії.
Білоруський історик Алесь Смалянчук зазначає, що де-юре жодна держава не визнавала БНР державою, а лише налагоджувала стосунки з представниками БНР.
Німецький дослідник Е. Енгельгарт зазначає, що Німеччина з різних причин не визнавала білоруський уряд, і тому він був змушений обмежити представництво білоруського народу в національно-культурних питаннях. Річард Пайпс приходить до висновку, що німці не збиралися підтримувати незалежність, проголошену Радою БНР, оскільки вважали Білорусь джерелом дешевої сировини та робочої сили.
Хоча БНР не отримала визнання, однак підтримувалися неформальні контакти з Польщею. 3 січня 1920 року в Варшаві відбулася зустріч Голови Ради Народних Міністрів БНР Антона Луцкевича і Повноважного Представника БНР в Польщі Леона Вітан-Дубейковського з польським президентом Юзефом Пілсудським.
Під наглядом німців лідери БНР займалися державною діяльністю майже в усіх її областях, окрім військової. Уряду БНР не дозволяли мати свою армію і міліцію. Німеччина не допустила передислокації до Білорусі з Румунського фронту білоруської дивізії. Розчарування німцями підштовхнуло білоруських есерів до створення селянських партизанських загонів для боротьби з окупантами. З цією метою була створена організація «Союз білоруського трудового селянства». Десятки тисяч осіб входили в партизанські загони, у тому числі й воювали за державну незалежність БНР (Лукаша Семенюка, Юрки Монича В'ячеслава Адамовича — «Деркача» й інших). Існували й інші форми опору. На повну державну незалежність без власного війська розраховувати не доводилося. Німеччина спеціально до останнього стримувала формування білоруських військових об'єднань.
Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвитку освіти. За короткий час були створені до 350 початкових шкіл, кілька гімназій, Мінський педагогічний інститут, виходило 28 газет, діяло 11 видавництв, видавництво «Освіта» («Адукацыя») активно друкувало підручники для шкіл, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадзь Смолич, М. Довнар-Запольський, В. Ігнатівський). Підготовка вчителів, окрім Свислочської гімназії, велася в Мінському педагогічному інституті, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадій Смолич, Митрофан Довнар-Запольський, Юхим Карський, Всеволод Ігнатовський та інші). У планах БНР було також відкриття сільськогосподарського й політехнічного інститутів. У квітні 1918 відкрилася Мінська вища музична школа, перетворена в тому ж році в Білоруську консерваторію. Заняття почалися й у відновленій Католицькій духовній семінарії (ректор — доктор філософії ксьондз Ф. Абрантовіч). З ініціативи А. Луцкевича в 1918 році утворилася перша білоруська наукова установа — Білоруське наукове товариство у Вільнюсі. Велася підготовка до відкриття Віленської білоруської гімназії. У 1918 році в БНР білоруською мовою виходило 6 газет і 3 журнали, діяло 11 видавництв. Видавництво «Освіта» активно друкувало підручники. 19 травня 1918 на базі Товариства драми й комедії виник Білоруський державний театр БНР.
У 1919 році білоруські діячі намагалися утворити свої військові формування в Польщі й Литві. В Одесі, де в той період перебували білогвардійці й війська Антанти, вдалося організувати одну білоруську дивізію (до 1000 осіб) і Білоруський гусарський полк. Однак після взяття Одеси Червоною армією дивізія припинила своє існування. Не вдалося сформувати білоруську армію і в Польщі.
Про свої симпатії до БНР заявляв і генерал-майор Станіслав Булак-Балахович, який зі своїм загоном у 1919 році на якийсь час перейшов «на білоруську службу», а після разом із польськими військами воював проти більшовиків у районі Ковеля й Володимира-Волинського. У листопаді 1920 року Булак-Балахович оголосив у Мозирі про незалежність білоруської держави, але незабаром його армія була розбита Червоною армією і відійшла до Польщі.
За підрахунками історика Олега Латишонка, автора книги «Солдати БНР», у білоруських військових загонах протягом 1917—1923 років служили близько 11 тисяч осіб, переважно добровольців. Найбільш героїчний епізод боротьби за БНР — Слуцьке збройне повстання 1920 року, коли спішно сформована Слуцька бригада стрільців БНР упродовж місяця вела бої із Червоною армією.
У жовтні 1920 року польський генерал Л. Желіговський з негласної санкції керівництва Польщі підняв заколот проти майбутньої передачі Вільна Литві, зайняв місто і проголосив Республіку Серединної Литви. Ліга Націй відмовилася визнати дії Желіговського законними. Передбачалося, що статус Віленщини буде визначений в ході плебісциту. Після цього уряд Литви стало шукати підтримки серед білоруського населення спірних територій, і 11 листопада 1920 був підписаний секретний договір між урядом Ластовського і Литовської Тарібо про взаємне визнання та співпрацю. Керівництво Литви обіцяло надати фінансову допомогу уряду БНР і національним білоруським організаціям Віленщини і Городнянщини. Народна Рада БНР обіцяла Литві підтримку білоруського населення в ході плебісциту і погоджувалася на використання урядом Литви білоруських військових формувань. Також була досягнута домовленість, що етнічні білоруські території Віленщини і Городнянщини отримають статус автономії і будуть перебувати в складі Литовської держави на основі федерації. У договорі нічого не говорилося про схід Білорусі. Пізніше член Ради БНР А. Цвікевіч згадував:
 | Литовський уряд вирішив використовувати нас для боротьби з Польщею за Вільно, а ми вирішили використовувати "литовську базу" для боротьби за незалежність Білоруси. |  |
9-12 листопада 1920 армія отамана Балаховича на кілька днів зайняв містечка Петриков, Хомічкі, Прудок, і нарешті місто Мозир. Генерал-майор оголосив незалежність Білорусі, 16 листопада було створено уряд БНР, було оголошено про початок створення білоруської армії. На зайнятій Булак-Балаховича території пройшли єврейські погроми. Але вже 18 листопада Червона армія вибила Балаховича з Мозиря. Відступили на територію Польщі війська були інтерновані і роззброєні.
У той же час польський уряд в боротьбі за Вільну використовувало «полонофільскую» Вищу Раду БНР, яка до того моменту вже практично припинила свою діяльність. Її лист, в якому говорилося, що «білоруське населення не поділяє побажання Каунаса», було аргументом польської делегації на польсько-литовських переговорах в Брюсселі в квітні 1921 року. Однак в підсумку переговори виявилися безрезультатними, Ліга Націй виявилася не в силах вирішити конфлікт, і плебісцит так і не відбувся. 24 березня 1922 року польський сейм ратифікував рішення про прийняття Віленщини до складу Польщі. Після цього литовське керівництво втратило інтерес до співпраці з Радою БНР і відмовилося фінансувати її діяльність. У листопаді 1923 року члени уряду БНР покинули Каунас і переїхали до Праги.
Під час радянсько-польської війни 1920—1921 багато діячів БНР змагалися на боці Польської Республіки. Після війни терени Білорусі були поділені між поляками й більшовиками. У листопаді-грудні 1920 розгорілося Слуцьке повстання, яке стало останньою поразкою БНР.
У вересні 1921 року розпочала роботу сесія Ліга Націй в Женеві, на яку прибула і делегація БНР в еміграції. 11 вересня вона була прийнята президією Ліги Націй.
Діячі БНР неодноразово намагалися привернути увагу світової громадськости до «білоруського питання» на різних післявоєнних конференціях, однак ці спроби були безуспішними. Провідні держави світу не розглядали навіть можливості надання білорусам автономії. На Паризькій конференцій французькі дипломати правдиво і відверто заявили А. Луцкевичу:
| | Якби Ви мали хоч клаптик землі, де б Ви були господарями, питання про міжнародне визнання незалежності було б вирішено позитивно і Вам була б дана допомога. | |
Більшовики пропагандували, що створення БНР — це спроба буржуазно-поміщицьких кіл відірвати Білорусь від Радянської Росії, долучити її до Німеччини. Рада БНР звернулася до німецького кайзера з телеграмою, у якій дякувала за визволення Білорусі, просили допомогти в створенні державної незалежности в союзі з Німецької імперією. Посилання телеграми викликало в БНР гостру політкризу, БСГ розкололася, утворилися нові партії. Хоч німці й частково визнавали БНР, вони лишалися союзниками більшовиків, тому були змушені розпустити БНР і Народний Секретаріат БНР. Однак, німецька адміністрація не перешкоджала спільчанинам БНР самостійно вирішувати низку культурницьких і освітніх питань.
Незважаючи на проголошення незалежною державою, державні структури БНР були сформовані тільки частково, а територія перебувала під контролем німецької військової адміністрації, що не визнала незалежність БНР. Уряд БНР змогло домогтися від німців лише обмежених повноважень в культурній сфері. Німці пішли на якісь поступки владі БНР, стали навіть давати гроші на культурні справи.
У містах Каунасі, Ризі, Константинополі, Києві, Одесі, Празі, Берліні, Ґданську, Копенгагені та інших працювали білоруські дипломатичні та військово-дипломатичні місії, консульства і представництва. Однак історик В. Ляховський зазначає, що всі ці представництва не мали юридичного визнання. Білорусі при цьому претендували на частину території Латвії, які вважали «етнічними» — Двінськ (Дауґавпілс) і деякі волості Двінського і Люцинського (Лудзенському) повітів.
Еміграція Ради БНР
У січні 1919 р. Рада та уряд БНР переїхали до Вільно, а потім (внаслідок наступу Червоної Армії та діяльності польських воєнізованих формувань) до Городні. Це місто вважалося столицею БНР до вересня 1919 року. Деякі місцеві організації перебували під егідою уряду БНР, видавались 5 білоруських газет (зокрема «Білоруський народ» та «Рідний край»). Уряд БНР у той час боровся з претензіями польської держави на білоруські території, добивався права брати участь у Паризькій мирній конференції, успішно вів переговори з урядом УНР щодо позиції уряду А. Луцкевича.
У зв’язку з діями польських легіонерів наприкінці березня 1919 р. уряд БНР виїхав до Берліна. Тут була дезавуйована резолюція "Загальнобілоруського конгресу", який нібито відбувся в Новоградку, про приєднання Білорусі до Польщі. У травні 1919 р. голова мирної конференції отримав дозвіл на приїзд білоруської делегації до Парижа.
На початку червня 1919 р. урядова делегація БНР прибула до Парижа. Делегація разом з представниками Литви, Латвії, Естонії, України та інших домагалися визнання своїх держав повноправними суб'єктами міжнародних відносин.
Тим часом у квітні 1919 р. Польська армія окупувала Вільно та Городню, а на початку серпня Мінськ. 19 вересня Аркадій Смоліч та Язеп Лесик надіслали листа главі польської держави Й. Пілсудському з проханням відновити діяльність структур БНР. Восени 1919 р. А. Луцкевич довгий час перебував у Варшаві, домагаючись визнання незалежности Білорусі польською державою.
1 грудня 1919 р. А. Луцкевич, В. Захарко, П. Крачевський та інші члени уряду БНР повернулися до Мінська. 13 грудня Рада БНР розпалася на Верховну Раду БНР (пропольську) та Народну Раду БНР. Їх головами стали відповідно соціал-демократ Я. Льосік та соціаліст-федераліст П. Крачевський. Також було сформовано два уряди БНР. Верховна Рада залишила А. Луцкевича на чолі кабінету, а Народна Рада визнала В. Ластовського головою кабінету. Польська влада швидко наказала розпустити Народну Раду, заарештувала В. Ластовського, П. Бадунова та Я. Мамоньку. Побачивши, що польський уряд не визнає права Білорусі на державну незалежність, 28 лютого 1920 р. А. Луцкевич подав у відставку з посади голови Ради народних міністрів. Раніше, у січні, голова Народної ради П. Крачевський та його помічник В. Захарко виїхали до Берліна. Лише у травні В. Ластовський, П. Бадунов, Т. Гриб, Ю. Мамонько змогли виїхати до Риги.
У березні 1920 р. Польське керівництво розпочало переговори з Найвищою Радою БНР, польська комісія відхилила більшість пропозицій Вищої Ради, але виділила певні кошти на потреби білоруської школи та культури. Під час радянсько-польської війни активісти БНР шукали підтримки як з польської, так і з радянської сторін. Однак коли в липні радянські війська увійшли до Мінська, а уряд РРФСР підписав угоду з Литвою про передачу їй значної частини білоруських земель, це викликало протести як Вищої Ради, так і Народної ради. Надія на те, що БНР буде визнана Радянською Росією, зникла.
У той час, коли радянська та польська сторони обговорювали умови мирного договору в Ризі без участі білоруського народу, в Ризі відбулася політична конференція, на якій було вирішено створити єдиний національний блок навколо уряду В. Ластовського. Народна Рада БНР була визнана єдиним представником білоруського народу і стала називатися Радою БНР. Тим часом уряд Латвії на основі угоди з РРФСР від 11 серпня 1920 р. запропонував Раді та уряду Ластовського залишити територію держави. 11 листопада було підписано угоду між БНР та Литовською Республікою про взаємне визнання, співпрацю та спільну боротьбу за звільнення білоруських та литовських земель від польської окупації. Рада БНР та уряд Ластовського переїхали до Каунаса, тодішньої столиці Литви. У той час уряд БНР намагався зірвати радянсько-польські переговори в Ризі, шукаючи підтримки в різних європейських країнах. Ці зусилля доклали лише того, що Паризька мирна конференція зобов’язала Польщу поважати права національних меншин. 18 березня 1921 р. було підписано Ризький мирний договір.
Наприкінці березня 1921 р. в Празі відбулася національно-політична нарада, в якій взяли участь 37 представників білоруських партій та організацій із заходу Білорусі, Литви, Чехословаччини та Німеччини — Перша Всебілоруська конференція. Конференція підтвердила акт від 25 березня 1918 р., визнаючи Раду БНР єдиною законною владою в Білорусі.
Уряд БНР не припиняв своєї діяльності на міжнародній арені. 27 квітня 1922 р. В. Ластовський та міністр закордонних справ А. Цвікевич прибули на Генуезьку міжнародну конференцію з економічних та фінансових питань. Голові конференції була вручена нота про визнання Вільно урядом БНР столицею Литви та згода на включення Республіки Серединої Литви до складу Литовської держави як автономії. Меморандум з проханням підняти питання про визнання БНР був заслуханий на засіданні політичної комісії конференції, але після демаршу делегації РРФСР білоруське питання не було включено до порядку денного конференції.
20 травня 1922 р. нота Ластовського та Цвікевича була засуджена урядом БНР. В. Ластовський подав у відставку, але її не прийняли. Тоді Ластовський хотів скликати загальнонаціональні збори в Двінську, але Голова Ради БНР П. Крачевський виступив проти. Почалася урядова криза. 11 жовтня 1922 р. було сформовано Державне правління з членів Президії Ради БНР та деяких міністрів. 20 квітня 1923 р. В. Ластовський та державний писар Дуж-Душевський оголосили про вихід із складу Державної колегії. 23 серпня 1923 р. на зустрічі білоруських громадських та політичних діячів у Каунасі було сформовано новий уряд БНР на чолі з А. Цвікевичем. Політика литовського уряду незабаром призвела до того, що 1 листопада 1923 р. Президія Ради та уряд БНР виїхали з Каунаса до Праги (Цвікевич залишився в Литві).
Тим часом політика білорусизації, що проводилася в БСРР, та оголошена амністія сприяли зростанню прорадянських настроїв серед активістів БНР, що посилилися після розширення БРСР у 1924-1926 рр. 12-16 жовтня за ініціативою А. Цвікевича в Берліні відбулася Друга Всебілоруська конференція, яка визнала Мінськ єдиним центром відродження Білорусі. Цвікевич та члени його уряду переїхали до Мінська.
Президія Ради БНР не визнала рішення конференції і залишилася вірною акту 25 березня 1918 року. Хоча пізніше члени Президії Бадунов і Мамонько також переїхали до БСРР, Голова Ради БНР Петро Крачевський та його заступник Василь Захарко не визнали Радянську Білорусь. Державна печатка та державний архів БНР залишились у них.
Після смерті П. Крачевського (8 березня 1928 р.) його функції виконував В. Захарко. Після окупації Чехії нацистською Німеччиною з ініціативи німецької сторони в 1939 році представники міністерства закордонних справ Рейху провели переговори з В. Захарком. Останній відхилив пропозицію нацистів про співпрацю. Перед смертю Захарко передав печатку та державний архів Миколі Абрамчику, який до 1970 року був головою Ради БНР.
Після Другої світової війни суперником уряду БНР в еміграції була Білоруська центральна рада, утворена Радославом Островським у 1943 р., яка продовжувала існувати в еміграції. На відміну від БЦР, яка майже повністю складалася з колишніх нацистських службовців, до складу уряду БНР входили як колишні активісти БЦР (наприклад, Борис Рагуля, Ауген Калубович, Антон Адамович, Станіслав Станкевич, Францішак Кушаль, Ян Станкевич), так і ті, хто воював проти нацистів. (Вінсент Жук-Гришкевич, Лявон Ридлевський, Петро Сич).
В еміграції Рада БНР продовжувала боротьбу з комуністичною окупацією, відомо про співпрацю Ради БНР з Центральним розвідувальним управлінням. Таким чином, деякі білоруські емігранти пройшли курс навчання в американській розвідувальній школі, з подальшою метою переїзду на територію БРСР для розгортання там активної розвідки та націоналістичної роботи, найвідоміший з яких — Янка Філістович.
У 1970 р. еміграційна рада БНР обрала своїм головою В. Жука-Гришкевича, а в 1982 р. — Язепа Сажича.
До початку 90-х Рада БНР із резиденцією в Нью-Йорку складалася приблизно з 200 осіб з усього світу, у тому числі й із Білорусі, але більшість із них проживала в США. Відповідно до статуту президент або голова Ради є «вищим представником Ради БНР і білоруського народу», якого Рада обирає на 6-річний термін.
Еміграція не визнавала БРСР і її межі. Одним із можливих шляхів повернення білоруських земель, що входили до складу РРФСР (Смоленська, частини Брянської та Псковської областей), еміграція вважала конфлікт між СРСР і Заходом, унаслідок якого комуністична система неминуче впаде. У зверненнях до західних держав та ООН Рада БНР просила створити комісію ООН з розслідування «колоніальної політики Радянського Союзу в Білорусі», у тому числі «фальшивого представництва» інтересів Білорусі в ООН делегацією БРСР.
Після проголошення незалежности Білорусі Рада БНР обережно сприйняла зміни в країні, не висловивши свого офіційного ставлення до Декларації про державний суверенітет та ухвалення нової державної символіки, хоча саме за такий розвиток подій вона боролася в еміграції; проте 1993 на святкуванні 75-річчя проголошення БНР заявлялося про можливість передачі повноважень Ради БНР уряду Республіки Білорусь, обраному під час демократичних виборів.
Тим не менше, після приходу до влади Олександра Лукашенка, прийняття ним державної символіки, практично ідентичної символіці БРСР, скасування статусу білоруської мови як єдиної державної та «початку наступу на демократичні свободи» Рада БНР відмовилася від таких намірів. Таким чином, на відміну від емігрантських урядів України, Балтійських країн, Польщі, які визнали нові уряди в пострадянських і постсоціалістичних країнах і передали їм свої повноваження, Білорусь залишається єдиною країною Східної Європи, що має свій «уряд у вигнанні». З 1997 р. Раду БНР в еміграції очолювала Івонка Сурвіла. У 2010 році Івонка Сурвіла була переобрана головою Ради БНР.
Голова Ради БНР Івонка Сурвіла коментуючи президентську кампанію 2020 року заявила, що вона як і всі минулі вибори, не є чесною і вільною. Зокрема, Сурвіла сказав, що абсолютна більшість білорусів бажає, щоб Білорусь стала «вільною, демократичною і незалежною», а також щоб вона керувалася по закону, а не з волі однієї людини:
| | Нинішня влада боїться чесної боротьби на виборах. Ця влада знає, що не зможе на них перемогти. Але в чомусь нинішні вибори відрізняються від попередніх. У перший раз за довгі роки білоруський народ по всій країні тисячами виходить під біло-червоно-білим прапором, домагаючись змін. | |
У вересні 2020 року голова Ради БНР Івонка Сурвіла поспілкувалася по телефону зі Світланою Тихановською – привітала її з перемогою і сказала слова підтримки від імені діаспори та Ради БНР.
Республіка Серединна Литва
Республіка Серединна Литва — державно-політичне утворення на території Віленщини та Городнянщини в 1920-1922 рр. Це була остання спроба відновити Литву в історичному та конфедеративному розумінні. Створення держави стало можливим після «повстання Жаліговського» завдяки Першій литовсько-білоруській дивізії польської армії під керівництвом родом з Ошмянщини Люціаном Жаліговським. За офіційними даними влади Республіки Серединної Литви, 40% населення складали білоруси (насправді, набагато більше).
З центром в історичній столиці Великого князівства Литовського — Вільно (Вільнюс), протягом 18 місяців державне утворення служило буферною державою між Польською Республікою, від якої воно залежало, та Литвою, яка претендувала на цю територію.
У своїх мемуарах, опублікованих у Лондоні в 1943 р., Люціан Жаліговський засудив політику анексії, політику закриття білоруських шкіл та неприйняття польськими «союзниками» конфедеративних планів маршала Пілсудського:
| | 9 жовтня 1920 року Вільно зайняв не польський генерал Жаліговський, а Литвин Жаліговський. Мрією останнього було жити серед співвітчизників на литовській землі. Я не виділив серед них поляків, русинів чи жмудинців. Будучи литовцем, я ніколи не переставав бути поляком. Ці два поняття взаємопов’язані. Вони доповнюють одне одного. | |
Також генерал захоплювався ідеями пан-славізму:
| | Але не лише географічно Литва була серцем слов’янства. Це була мораль для них. Вона, один із усіх слов’янських народів, могла легко розмовляти з усіма. Як з Польщею, так і з Росією, так і з Україною. Розумовий внесок литовських народів був ніби створений для примирення всіх. Він ніколи не мав ворожости, ні національної, ні релігійної, ні культурної. | |
Десятиліттями раніше у звіті про допит 19-річного революціонера від 10 березня 1887 р. зазначалося, що Пілсудський сказав:
| | Мене звуть Осип Осипович Пілсудський; з роду мені 19 років; походження та національність дворян, білорус... | |
За задумом Пілсудського, держави, що виникли на руїнах Російської і Австро-Угорської імперій (польська, литовська, білоруська, українська) мали утворити федерацію, яка б відтворювала Першу Річ Посполиту. Але в Польській республіці, Литві та сусідніх країнах до завершення Першої світової війни запанувала ідея національної держави. Проте Пілсудський прагнув до створення союзної з Польщею литовської федерації — Литви Північної (Литви Ковенської), Литви Серединної і Литви Південної (із столицею в Новогрудці). Як модифікація цієї ідеї пізніше з'явився «план Гіманса» — висунутий навесні 1921 р. бельгійським дипломатом Полем Гімансом план врегулювання польсько-литовського конфлікту, що передбачав створення держави з двох кантонів, — з центром у Вільно і з центром у Ковно.
Після Першої світової війни як Польща, так і Литва відновили незалежність. Невдовзі між ними виник конфлікт, коли Литва та Польща почали претендували на Віленщину.
Поки Польща за часів Юзефа Пілсудського намагалася створити федерацію під керівництвом Польщі на цій території, яка включала б ряд етнічно непольських територій (Міжмор'я), Литва прагнула створити повністю незалежну державу, яка включала б Віленщина. Два переписи на початку 20 століття показали, що носії литовської мови, мова яких у другій половині 19 століття була придушена російською політикою та мала несприятливі умови в Католицькій церкві, стала меншиною в регіоні. Виходячи з цього, влада Литви стверджувала, що більшість мешканців, які там мешкають, навіть якщо вони на той час не розмовляли литовською, були, таким чином, полонізованими (або зросійщеними) литовцями.
Що ще більше ускладнювало ситуацію існування двох польських фракцій, які мали абсолютно різні погляди на створення сучасної держави в Польщі. Одна партія, очолювана Романом Дмовським, розглядала сучасну Польщу як етнічну державу, інша — на чолі з Юзефом Пілсудським — бажала відбудувати Річ Посполиту. Обидві сторони були твердо налаштовані взяти Вільно. Пілсудський намагався відбудувати Велике князівство Литовське в кантонській структурі, як частина федерації Міжмор'я:
- Литва Каунаса з литовською мовою
- Литва Віленщини або Серединна Литва з польською мовою
- Литва Мінська з білоруською мовою
Зрештою, план Пілсудського зазнав краху; їй протистояли як литовський уряд, так і фракція Дмовського в Польщі. Станіслав Грабський, представник фракції Дмовського, відповідав за переговори Ризького договору з Радянським Союзом, в яких вони відхилили пропозицію СРСР територій, необхідних для Мінського кантону (Дмовський віддав перевагу Польщі, яка була б меншою, але з більшим відсотком етнічних поляків). Включення територій, де переважають неполяки, послабило б підтримку Дмовського.
У липні 1920 р. під час радянсько-польської війни більшовицькі війська перейшли в наступ. Польська держава, виснажена дворічними бойовими діями та експансією на Сході, вирішила звернутися за допомогою до Антанти. Прем'єр-міністр Владислав Грабський відправився до Спа (Бельгія) на конференцію європейських держав. Країни Антанти ставлять умову перед польським прем'єр-міністром: військова та фінансова допомога Польщі буде надана, якщо Варшава відмовиться від своїх політичних претензій на Вільно та Віленщини. 10 липня 1920 р. було підписано угоду між польською державою та країнами Антанти.
Через два дні, 12 липня, уряд Радянської Росії підписав Московський договір з Литвою, в якому визнав її незалежність і передав в обмін на нейтралітет у радянсько-польському конфлікті Віленщину з Вільно, а також Городню, Ліду, Смаргонь, Ошмяни, Нароч та Браславські озера. 14 липня Червона Армія окупувала Вільно, а у вересні передала його литовцям.
Під час контрнаступу в серпні-вересні 1920 року, після битви при Віслі, польські війська відбили 12 білоруських повітів у Радянської Росії, а також Городню, Ліду, Швянченіс у Литви. Віленщина залишалася частиною Литви, хоча, за різними оцінками, етнічні литовці становили від 5% до 18% (у самому Вільно їх було 4,5%). Жорстоке завоювання регіону польськими військами викликало б різкий протест з боку Європи та Ліги Націй, тому захоплення Вільно та Віленщини мало виглядати як звичайний "бунт". Роль "повстанців" була відведена литовсько-білоруській дивізії під командуванням Люціана Жаліговського. Дивізія Жаліговського складалася з 90% білоруських солдатів, і значна частина їх, у свою чергу, походила з Віленщини.
Прецедент несанкціонованого завоювання регіону вже існував. У вересні 1919 року італійський поет і націоналіст Габріеле Д’Аннунціо на чолі групи добровольців завоював вільне місто Фуме (Рієка), порт на східному узбережжі Адріатики, та оголосив про приєднання його до Італії.
За негласним розпорядженням Юзефа Пілсудського Л. Желіговський сформував оперативне військове угрупування з 15 393 осіб, ядро якого склали частини 1-й Литовсько-білоруської дивізії, і 8 жовтня нібито самостійно рушив її на Вільно, імітуючи непокору верховному командуванню. Дії частин, сформованих з уродженців Вільно і Віленського краю, повинні були імітувати стихійний характер, що виражає волю населення, і виглядати як повернення законних господарів у рідний край.
Розташовані за 50 км від Вільно частини зайняли місто 9 жовтня. Увечері того ж дня генерал Желіговський радіограмою, адресованою урядам Польської республіки, США, інших держав і Лізі Націй, сповістив про те, що солдати родом з Віленського краю відмовилися підкорятися Верховному головнокомандувачу, що він прийняв над ними командування та ним створена тимчасова виконавча комісія. Одночасно було випущено звернення солдатів 1-ї Литовсько-білоруської дивізії, в якому оголошувалося, що поки хоч би один з них у змозі тримати в руках зброю, могили предків не захопить «литовець, більшовик або німець», а «англієць» не вирішуватиме їх долю.
Про утворення Серединної Литви сповіщали три ноти, вислані 12 жовтня 1920 генералом Л. Желіговським уряду Польської республіки у Варшаві, уряду Литви у Каунасі та державам Антанти.
Ліга націй зажадала припинення бойових дій, втрутившись у мить, коли, на думку деяких дослідників, литовським військам після вдалих боїв під (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада) відкривалася дорога на Вільно. За посередництвом контрольної комісії Ліги націй 29 листопада було підписано перемир'я. 17 грудня 1920 р. військова контрольна комісія Ліги націй позначила нейтральну смугу в 10 км, що розділяє Литовську Республіку і Серединну Литву.
Після провалу переговорів у Брюсселі напруженість у цьому регіоні зростала. Найважливішим питанням була величезна армія, яку виставила Серединна Литва (27 000). Генерал Луцян Желіговський вирішив передати владу цивільній владі і підтвердив дату виборів (8 січня 1922 р.). Проводилася значна пропагандистська кампанія з виборів, коли поляки намагалися заручитися підтримкою інших етнічних груп, присутніх у цьому районі. Польський уряд також звинувачували в різній політиці сильної зброї (наприклад, закриття литовських газет або порушення виборів, як-от непрохання дійсного документа у виборця). Вибори бойкотували литовці, більшість євреїв та частина білорусів. Поляки були єдиною основною етнічною групою, серед якої голосувала більшість людей.
Польські фракції, які отримали контроль над парламентом (сеймом) республіки, 20 лютого передали запит про включення до складу Польщі.
| | Пілсудський сказав, що Польща офіційно покинула Вільно в Спа, і тепер немає іншого способу повернути місто. Потрібно, щоб громадяни відстоювали свої права... Нам просто потрібно пам’ятати, що може прийти час, коли Сейм, Сенат та Польща зречуться від вас, тож ми повинні бути готові взяти все під свою відповідальність. Цього не можна сказати вголос. | |
Пізніше, за наполяганням Польської республіки, конференція послів Великої Британії, Французької республіки, Королівства Італія, Японської імперії 15 березня 1923 ухвалила рішення про ліквідацію нейтральної смуги, встановивши демаркаційну лінію на захід від залізниці Даугавпілс — Гродно. Литовський уряд з цим рішенням не погодився, але був змушений зважати на існування демаркаційної лінії, яку уряд Польської республіки трактував як державний кордон. Прохання про входження Віленщини в склад Польської Республіки було прийнято польським сеймом 22 березня 1922 р. Зрештою вся територія Республіки Серединної Литви була включена до новоутвореного Віленського воєводства. Литва відмовилася прийняти польську владу над цією територією. Натомість вона продовжував розглядати так Віленщину як частину власної території, а саме місто як свою конституційну столицю, а Каунас був лише тимчасовим місцем уряду. Суперечка щодо Віленщини спричинила велику напруженість у польсько-литовських відносинах у міжвоєнний період.
Захід Білорусі в складі Польської Республіки (1921—1939 рр.)
Захід Білорусі відійшов до Польської Республіки за Ризьким мирним договором між нею, з одного боку, та РСФРР та УСРР, з іншого. Сучасні Берестя, Городня, частини Мінської та Вітебської областей були частиною Польської Республіки до 17 вересня 1939 року. Радянська влада тероризували захід Білорусі, найрадикальніший випадок — радянський рейд на Столпце. Польща створила Корпус охорони кордону в 1924 році.
Територія заходу Білорусі і прилеглі до неї українські, литовські та польські території були розділені владою Польщі на чотири воєводства: Білостоцьке, Віленське, Новогрудське і Поліське. На території заходу Білорусі польський уряд не дотримувалося положення Ризького договору про рівноправність всіх етнічних груп. До березня 1923 року з 400 білоруських шкіл залишилося 37. Одночасно на заході Білорусі було відкрито 3380 польських шкіл. У 1938-1939 роках залишалося тільки 5 загальноосвітніх білоруських шкіл. 1300 православних церков було перетворено в католицькі, нерідко із застосуванням насильства.
Після виборів 1922 роки 11 депутатів і 3 сенатори від західно-білоруських земель утворили «Білоруський депутатський клуб», метою якого було захист інтересів білоруського населення Польщі. У жовтні 1923 на правах автономної організації в складі компартії Польщі (КПП) була організована Комуністична партія Західної Білорусі (КПЗБ). У 1925 була заснована Білоруська селянсько-робітничої громада (БКРГ). Після встановлення в Польщі авторитарного режиму «санації» в 1926 році відбувалося все більше обмеження культурних прав національних меншин. У 1927 року лідери БКРГ Броніслав Тарашкевич, Симон Рак-Михайлівський та інші, які були депутатами польського сейму, були арештовані, а в березні БКРГ була заборонена. У 1928 році в сейм від білоруських земель було вибрано 10 депутатів-білорусів і 2 сенатора, в 1930 — всього 1 білоруський депутат, а в 1935 і 1938 — жодного. У 1934 році в місті Береза-Картузька (нині м Береза, Берестейська область) діяв польський концентраційний табір в якості місця позасудового інтернування на термін до 3 місяців супротивників правлячого режиму. Удар по національно-визвольному руху завдало і рішення Комінтерну 1938 року про розпуск КПП і КПЗБ як її складової частини (нібито в їх керівництво проникли ворожі агенти). Пізніше багато хто з колишніх керівників КПЗБ були репресовані.
У середині 1930-х років 43% західних білорусів були як і раніше неграмотні, а студентів-білорусів у всій Польщі не налічувалося і 200 чоловік. Світова економічна криза тяжко позначилась на економічній відсталості і аграрному перенаселенню заходу Білорусі, багато десятків тисяч жителів заходу Білорусі емігрували до Західної Європи і Америки. На території заходу Білорусі до того, як та перейшла під польський контроль, функціонувало 400 білоруських шкіл, 2 вчительські семінарії, 5 гімназій. До 1939 року всі білоруські навчальні заклади були ліквідовані. На території заходу Білорусі в ті роки не було жодного білоруського театру, музичного установи, були відсутні радіомовлення і кінематограф на білоруській мові.
Польська частина Білорусі підлягала політиці полонізації (особливо в 30-х роках), тоді як Радянська Білорусь була однією з первинних республік, що утворили СРСР. На землях, які раніше належали російській царській родині та російській аристократії, було поселено до 30 000 сімей польських ветеранів (). У результаті виборів 1930 року представництво білорусів у польському парламенті було зменшено. З початку 30-х років уряд Польщі запровадив низку політик, спрямованих на полонізацію всіх меншин (білорусів, українців, євреїв тощо). Вживання білоруської мови не рекомендувалося, і білоруські школи стикалися з серйозними фінансовими проблемами. Навесні 1939 року в Польщі вже не було ні єдиної білоруської офіційної організації, ні єдиної виключно білоруської школи (залишилось лише 44 школи, де викладали білоруську мову).
На підставі договору про розподіл сфер впливу між Нацистською Німеччиною та СРСР, 17 вересня 1939 року радянські війська зайняли територію заходу Білорусі. У тилу польських військ білоруські комуністи підняли Скідельському повстання. 22 вересня Червона армія вступила в Брест. 28 вересня 1939 року було підписано Договір про дружбу і кордон між СРСР і Нацистською Німеччиною, який встановив кордон СРСР і Німеччини і тим самим поставив західний кордон заходу Білорусі. Південна частина зайнята радянськими військами території Східної Польщі (захід України) були передані до складу Української РСР, а місто Вільно і його околиці, з півночі межують із заходом Білорусі, відповідно до секретного протоколу пакту Молотова — Ріббентропа вже 10 жовтня 1939 були передані Литві.
22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних зборів заходу Білорусі, яке працювало 28-30 жовтня в Білостоці. Воно взяло ряд рішень, в тому числі декларацію про входження заходу Білорусі до складу Білоруської РСР і рішення про націоналізацію промисловості і конфіскації земель поміщиків. 14 листопада 1939 року на позачерговій Третій сесії Верховної Ради Білоруської РСР був прийнятий Закон про прийняття заходу Білорусі до складу Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки. У результаті об'єднання площа Білоруської РСР склала 225,7 тис. км², а населення — 10,2 млн осіб. Захід Білорусі був розділений на 5 областей — Барановицьку, Білостоцьку, Берестейську, Вілейську і Пінську.
Після того як влітку 1940 року відбулась перша радянська окупація Литви, 6 листопада 1940 року в склад Литовської РСР зі складу Білоруської РСР були передані 2,6 тис. км² території з містами Свенцяни (з Вілейської області), Солечніки (з Барановицької області) і Друскеніки (з Білостоцької області) з околицями.
БСРР у міжвоєнний період (1920 — вересень 1939 рр.)
31 липня 1920 року відбулося друге проголошення СРРБ. 30 грудня 1922 року СРРБ (з цього часу — Білоруська Соціалістична Радянська Республіка, БССР) була включена до складу СРСР разом Українською Соціалістичною Радянською Республікою і Закавказькою Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою.
Наприкінці 20-х років був проведений курс на радянізацію Білорусі, а індустріалізація та колективізація в 30-х роках знищили сотні тисяч білорусів, які переїхали до міст Білорусі та Сходу СРСР.
У грудні 1923 політбюро ЦК РКП(б) формально погодилось з пропозицією ЦБ КП(б)Б про приєднання до БРСР частини етнічних білоруських територій, які знаходились до того у складі Росії. У 1926 році, під час погіршення відносин між СРСР та Польщею СРСР спробував завоювати симпатії західних білорусів, долучивши до БРСР Гомельщину та деякі інші райони.
У березні 1924 рішення про передачу 15 повітів і окремих волостей Вітебської, Гомельської та Смоленської губерній до БРСР було прийнято ЦВК СРСР і затверджено VI надзвичайних з'їздом рад БСРР. Однак згідно з попереднім планом 1923 року, в БССР повинні були увійти також Гомельський і Речицький повіти Гомельської губернії і Велижський, Невельський і Себежський повіти Вітебської губернії, однак кордони були переглянуті комісією ЦВК СРСР за участю її секретаря та начальника комісії з районування Тимотея Сапронова. Територія БСРР збільшилася до 110 584 км², населення — до 4,2 млн осіб. 70,4% населення становили білоруси. Цей етап в історії республіки в радянській історіографії отримав назву «Перше укрупнення Білоруської СРР».
Після перевороту Юзефа Пілсудського в Польській Республіці 12 травня 1926 року інтерес до приєднання Гомельського та Речицького повітів до БСРР проявив НКЗС СРСР. Планувалося, що возз'єднання всіх східнобілоруських земель в рамках БСРР не дозволить польському керівництву загравати з національними меншинами. Уже 4 грудня 1926 року секретар ЦК ВКП (б) Микола Шверник поінформував Гомельські губернський і міський комітети КП (б) про приєднання Гомельського та Речицького повітів до БССР. Таким чином, рішення про розширення меж БССР і приєднання до неї східних білоруських земель приймалися в Москві. Територія БССР збільшилася на 15 727 км², а населення — на 649 тис. Чоловік. Це було так зване «Друге укрупнення Білоруської РСР».
До початку індустріалізації в БСРР проживало 3,4% населення і вироблялося всього 1,6% промислової продукції СРСР. Розвивалися переважно легка, харчова, деревообробна і хімічна промисловість, а починаючи з другої п'ятирічки — машинобудування і виробництво будівельних матеріалів. Значна увага приділялася такій галузі, як текстильна, оскільки її розвиток дозволяло швидко вирішити проблему безробіття і аграрного перенаселення. Під час перших двох п'ятирічок були відкриті Гомельський завод сільськогосподарського машинобудування «Гомсельмаш», швейна фабрика «Прапор індустріалізації» і фабрика КІМ в Вітебську, Оршанський льонокомбінат, Кричевський цементний завод, Могилівський авторемонтний завод, Гомельський скляний завод, дві черги БелГРЕС. Було побудовано 11 великих торфозавод. За 3 п'ятирічки промислове виробництво в БСРР виросло в 23 рази. Перед початком Другої світової війни БРСР виробляла 33% загальносоюзного виробництва фанери, 27% сірників і 10% металорізальних верстатів.
У 1920-ті роки білоруська, їдиш, польська і російська були офіційними мовами БСРР. Деякий час гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» був написаний на гербі БРСР на всіх чотирьох мовах. У БСРР в 1932-1938 роках існувала польська національна автономія Дзержинський польський національний район.
У середині 1920-х років в БСРР активно проводилася так звана «білорусизація» — комплекс заходів щодо розширення сфери застосування білоруської мови і розвитку білоруської культури. Однак справжньої метою білорусизації, як і українізації, було розкриття «націонал-демократів» з подальшими репресіями та знищенням білоруських політичних діячів та культурної еліти. Загалом 1930го року по всій території підконтрольної більшовикам частини Білорусі було зафіксовано 508 антирадянських повстань .
Під час мовної реформи 1933 року сталася відмова від класичного правопису білоруської мови Броніслава Тарашкевича, що потягло створення так званої «наркомівки» — в білоруську мову було введено більше 30 фонетичних і морфологічних особливостей, які зблизили його з російською мовою.
У певних випадках кодифікація Тарашкевича фіксувала паралельні граматичні форми, що в початковий період становлення літературної мови було викликане прагненням відобразити якомога більше суто білоруських мовних особливостей, щоб перевірити їх життєздатність у процесі функціонування літературної мови. Творець білоруської граматики сподівався, що узус, який згодом стане єдиною нормою, кристалізується під час мовної практики.
Розширення сфер застосування білоруського альфабету призвело до актуалізації питань подальшої стандартизації правопису, що проявилося в 20-х роках у працях першого Йосипа Лесика. У 1926 році в Мінську відбулася представницька міжнародна академічна конференція з питань реформи білоруського правопису та альфабету, яка виявила невирішені питання, визначила можливі шляхи їх вирішення, але не прийняла жодних документів про кодифікацію. Восени 1927 р. була створена Ортографічна комісія у складі академіків Степана Некрашевича (голова), Язепа Льосіка, Вацлава Ластовського, Яна Луцевича (Янка Купала), доцента БДУ Анатолія Богдановича (секретаря), доктора наук Петра Бузуку, дослідників Інбілкульта Янка Бєлькевича та Владислава Чаржинського.
У 1929 р. з приходом до влади Сталіна в СРСР і згодом згортанням політики білорусизації Народний комісар БССР звільнив Степана Некрашевича з посади віце-президента Білоруської академії наук одночасно правописна комісія була розпущена. Однак, незважаючи на несприятливу політичну ситуацію, результати її діяльності були опубліковані в 1930 році. Цей проєкт в основному продовжував і розвивав правопис Тарашкевича.
Робота над проєктом проходила у вкрай політизованій атмосфері ескалації зросійщуваних тенденцій, боротьби з «націонал-демократами», сталінських репресій та жорстокої колективізації, проєкт виявився вкрай суперечливим та багатовекторним. Таким чином, разом із змінами, спрямованими на очевидне наближення білоруської мови до російської, існували діаметрально протилежні речі. Незважаючи на помітний зросійщених ухил академічного проєкту 1933 р., він не задовольнив радянське керівництво через занадто велику толерантність у наближенні білоруської мови до російської мови. Крім того, новий етап у боротьбі з білоруським націоналізмом поставила стаття «Под фальшиво-национальным флагом», опублікована 3 лютого 1933 року в московській газеті «Правда». Спеціальний кореспондент видання А. Давидюк сказав із Мінська:
| | Мова йде про активізацію буржуазних націоналістів у Білорусі, про політичний характер їх виступів, що відображають опір пролетарської держави загиблим куркулям. | |
Відразу після цієї публікації Академічний проєкт був поспішно розглянутий і обговорений у Наркоматі освіти під керівництвом новопризначеного (замість репресованого) наркома Олександра Чернушевича, педінститутом, різними радянськими та партійними організаціями. У результаті до документа були чітко додані пропозиції щодо зросійщення, які мала засвідчити лояльність, «правильну ідеологічну спрямованість» як творців, так і дискутантів Проєкту. Але, незважаючи на це, документ був повністю переглянутий.
5 травня ЦК Комуністичної партії Білорусі створило спеціальну «Політичну комісію для перегляду російсько-білоруського словника та нових правил написання білоруської мови». Примітно, що жоден мовознавець не входив до складу комісії, а членами її були переважно політики.
До 21 липня Бюро ЦК КП(б)Б видало постанову, у якій зазначено, що робота над проєктом реформи завершена: «Погодьтеся з пропозицією товариша Чернушевича направити проєкти нового білоруського правопису на розгляд культпропа ЦК УсеКП(б)». 26 серпня документ був затверджений Наркоматом БРСР, а 27 серпня — Білоруським ЦК. Таким чином, прийняття проєкту відбувалося за замовленням без попередньої публікації та громадського обговорення. Резолюція мала назву — «Про зміни та спрощення білоруського правопису», але насправді ортографічні зміни не принесли спрощення. Деякі правила, запроваджені реформою, пропонувалося змінити в наступних правописних проєктах (1939 і 1951 рр.), і це було зроблено майже негайно в результаті зміни політичного режиму — для «розвінчання культу особистости» (1956 р.).
Документ прийняв усі пропозиції Академічного проєкту 1933 р., який передбачав зближення з російською мовою. У той же час технічна підготовка відповідної частини документа набагато краща за новостворені розділи, які містять багато суперечностей, фактичних та методологічних помилок та упущень.
Реформа правопису 1933 р. вплинула не тільки на фонетичні та морфологічні особливості, а й на словниковий запас білоруської мови. Наприклад, якщо дореформений «російсько-білоруський словник» Степана Некрашевича і Миколи Байкова для перекладу російського слова «государство» пропонували синоніми «дзяржава», «гаспадарства», «панства», пореформений словник Олександровича — лише «дзяржава», те саме перекладене слово і російське «держава», еквівалентне російському «город» в першому словнику були «места», «горад», а в другому — лише «горад»). У цьому ж словнику є такі притаманні білоруській мові прикметникові форми, як «забыўчывы», «неўстрашымы», «брадзячы». За наказом більшовиків російсько-білоруський словник 1953 року також був зросійщений. До білоруських слів додавали російські синоніми, часто ставлячи їх на перше місце: рос. батрак — біл. батрак, парабак; большак — гасцінец, бальшак; поезд — поезд, цягнік; минута — мінута, хвіліна. Ще далі пішов словник 1982 р., який рекомендував вживати поряд із словами «вавёрка», «бусак» також «белка», «багор» тощо. Подібна практика була продовжена в наступному «Російсько-білоруському словнику» в 1953 р., коли на перше місце ставилася калька з російської мови, а за нею, як правило, слідувало оригінальне білоруське слово.
Загалом радянська влада наказала знищити рукописи попередньо підготовлених академічних словників, включаючи багатотомний Словник живої білоруської мови, двотомні російсько-білоруські та білорусько-російські словники, польсько-білоруський та білорусько-польський, есперанто-білоруський та білорусько-есперанто, та латиська-білоруський, історичні та ортографічні.
Недобросовісність реформаторів, а також їхня риторика того часу добре видно з наступної цитати:
| | Багато націонал-демократів постраждало від "окання" на словах іноземного походження. Такі слова, як «кааперацыя, калгас, трактар» та інші були написані через «о», мотивуючи це правило тим, що слово «калгас, кааперацыя» та інші не прийняті в білоруській мові, не ввійшли в ужиток. Те, що слова «калгас» і подібні до них чужі і ворожі, зрозуміло, як і буржуазна «апрацоўка» ортографії «стовпами лінгвістики» націонал-демократів. З огляду на процес засвоєння широкими робочими масами слів іноземного походження, ми зобов'язані передавати ці слова відповідно до їх вимовою, тобто через «акання», яке в рішенні ВНС про зміну ортографії і проводилося. Інтернаціонально-революційні слова, слова, які народилися в результаті пролетарської революції і які у всіх мовах всесвіту були розширені вимовою до «о», і в нашому новому написанні революційна якість зберігається. Слова «комуна» ... [далі — фактично цитата з Додатків до Постанови 1933 р про які див. нижче] — в нашому випадку теж пишуться через "о", тобто їх першоджерело зберігається в корені, і, таким чином, мова піднімається на новий, більш високий рівень розвитку шляхом пролетарського інтернаціоналізму. | |
Через три місяці після прийняття першої резолюції «правопису» 3 грудня 1933 р. голова Наркомату БССР Микола Голадзед підписав нову постанову РНК «Додатки до постанови РНК БРСР „Про зміни та спрощення правопису білоруської мови“», який виправив помилки в серпневому документі. Цим закінчився перший етап реформи правопису 1933 року.
Вкрай непослідовність та зросійщенні цілі реформи були визнані офіційним радянським мовознавством очевидними ще за часів т. зв. «Хрущовської відлиги»:
| | ... правило про передачу акання та якання залишалося невирішеним. Багато невиправданих винятків із цього правила не принесли бажаного полегшення при написанні іноземної лексики, правило написання складних слів було дуже складним і невпорядкованим. Правило про перехід від д і т у дз’ і ц’ спричинило труднощі та ортографічні відмінності. Правила написання імен, прізвищ та географічних назв були плутаними та суперечливими Однак, незважаючи на недоліки, рішенням РНК БССР загалом виконало своє завдання ... ... Наблизьте білоруський правопис якомога ближче до російського. | |
Білорусі за межами СРСР, насамперед захід Білорусі, а також білоруські центри в Латвії, Празі та Берліні, не прийняли змін, введених в білоруську мову. Зокрема, Білоруське наукове товариство у Вільно на своєму надзвичайному засіданні 31 жовтня 1933 р. прийняло резолюцію проти реформи, у якій відзначалося її зросійщенна спрямованість та слабке наукове підґрунтя.
Основним наслідком реформи стала поява двох правописів (норм) білоруської мови, один з яких — наркомівка — почав офіційно застосовуватися в Радянському Союзі, а інший — традиційний класичний правопис — продовжував використовується білорусами за межами СРСР. Створення наркомівки розглядається як один із заходів політики зросійщення Білорусі, яка здійснювалася у двох основних напрямках: по-перше, безперервне зросійщення білоруської мови і, по-друге, систематичне витіснення цієї зросійщеної мови та її заміна російською мовою.
Після реформи 1933 року класичний правопис продовжував застосовуватися, розвиватися та вдосконалюватися за межами СРСР, а також у Білорусі під час Другої світової війни. За даними газети «Biełarus», жодне білоруськомовне видання, яке вийшло за межі СРСР, не використовувало наркомівку. У 1942 р. в Мінську відбулася лінгвістична конференція, результатом якої став новий правописний збірник Антона Льосіка «Biełaruski pravapis», виданий латиницею в 1943 р. і трохи пізніше того ж року — кирилицею: «Беларускі правапіс».
Новий етап у розвитку білоруського класичного правопису розпочався в середині 1940-х років, пов'язаний із появою білоруської політичної еміграції. Лінгвістичні дискусії проводились під час наукових зустрічей у Білоруському інституті науки та мистецтва в Нью-Йорку та Білоруській бібліотеці імені Франциска Скорини в Лондоні. Результати цих дискусій були опубліковані в періодичних виданнях (понад 100 назв). Крім того, проводилась велика лексикографічна робота. Такі люди, як Ян Станкевич та Антон Адамович, мали найбільший вплив на розвиток білоруського правопису за кордоном. У той же час, відкидаючи весь академічний розвиток після 1933 р. (який, однак, характеризувався нестабільністю офіційних норм і недостатньою послідовністю письмової практики), білоруська еміграційна громада залишила невирішеними питання, що виникли в 20-х роках XX століття.
Метою ухвалення наркомівки було зросійщення білоруської мови та витіснення класичного правопису білоруської мови Броніслава Тарашкевича, який видав білоруські граматики для шкіл 1918 року і таку ж граматику 1929 року. Наркомівна повністю відкинула ухвалені рішення Академічної конференції з реформи білоруського правопису та абетки 1926 року. Наркомівка зазнала критики через її прийняття в 1933 році Наркоматом БРСР згідно з проєктом Політичної комісії ЦК КП(б)Б в умовах жорстокого терору радянської влади без публічного та наукового обговорення що виявилося насправді штучним, неприродним та примусовим зближенням до російської мови. Створення наркомівки розглядається як один із заходів політики зросійщення Білорусі, яка здійснювалася у двох основних напрямках: по-перше, безперервне зросійщення білоруської мови і, по-друге, систематичне витіснення цієї зросійщеної мови та її заміна російською мовою.
У ході репресій багато представників інтелігенції, культурного і творчої еліти, заможні селяни були розстріляні, заслані в Сибір і Середню Азію. З 540-570 літераторів, які друкуються в Білорусі в 1920-1930-х роках було репресовано не менше 440-460 (80%), а якщо враховувати авторів, вимушених покинути батьківщину, то репресій зазнали не менше 500 (90%), чверть від усієї кількості літераторів (2000), репресованих в СРСР. Кількість які пройшли через табори оцінюється приблизно в 600-700 тис. людей, розстріляних — не менше 300 тис. людей. Певну частину репресованих складали поляки з ліквідованого у 1938 році Дзержинського польського національного району, які були депортовані в Казахстан і Сибір.
БРСР у роки Другої світової війни (вересень 1939—1945 рр.)
Друга світова війна (1939-1945) почалася в Білорусі 1 вересня 1939 р., коли німецькі війська напали на Польську Республіку, до якої входив захід Білорусі. З першого дня війни білоруси брали участь у боротьбі — в армії Другої Речі Посполитої. 17 вересня 1939 року в східну частину Польщі були введені радянські війська. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа, захід Білорусі був включений до складу СРСР і приєднаний до БРСР.
22 червня 1941 р. розпочалася війна між Німеччиною та СРСР. Не минуло і тижня після боїв, німецькі війська дійшли до Мінська і взяли його. Територія Білорусі була оголошена генеральним округом Білорутенія в складі Рейхскомісаріату Остланд. Частина території заходу Білорусі (так звана Білостоцька округа, що включає Білосток та Гродно) повинна була бути включена до складу німецької Східної Пруссії. У грудні 1943 р. було сформовано уряд Білоруської Центральної Ради, який виконував переважно дорадчі та каральні функції.
Партизанський рух, широко розгорнувся в Білорусі, що стало важливим чинником для німців тримати тут значний контингент і сприяв швидкому звільненню Білорусі. У 1944 році всього в партизанських загонах на території Білорусі налічувалося 373 942 особи.
Східні і південно-східні райони Білорусі були зайняті Червоною армією восени 1943 року, а вся республіка цілком — влітку 1944 року в ході операції «Багратіон». На території Білорусі німецькими окупантами було створено 287 концентраційних таборів, в яких було знищено близько 1,7 млн чоловік цивільного населення і радянських військовополонених. З території Білорусі німцями на роботи в Німеччину було вивезено 399 374 людей.
Згідно з даними Меморіального комплексу Хатинь, всього німці провели в Білорусі більше 182 великих каральних операцій; населення районів, підозрюваних в підтримці партизанів, знищували, гнали в табори смерти або на примусові роботи до Німеччини. З 9857 населених пунктів, зруйнованих і спалених німецькими окупантами і колабораціоністами в Білорусі, понад 5460 були знищені разом з усім або з частиною населення. Згідно з іншими даними, кількість знищених населених пунктів в ході каральних операцій — 628.
Деякі історики вважають, що мало місце проведення каральних операцій проти мирних жителів радянськими партизанами.
Кількість жертв Другої світової війни в Білорусі спірне і оцінюється різними дослідниками в діапазоні 2,5-3 млн осіб. У результаті Голокосту було знищено, за різними оцінками, від 400 до 840 тис. євреїв з майже мільйонної їх довоєнної чисельности. За підрахунками Е. Г. Іоффе, на території Білорусі, включаючи Білостоцьку область, за роки Другої світової війни загинуло 946 тис. євреїв, з них 898 тис. безпосередньо в результаті «остаточного вирішення єврейського питання» і 48 тис. — на фронтах). У Бресті, наприклад, з 25 000 євреїв у 1941 році, до 1945 року залишилося в живих лише 186 осіб.
Після закінчення війни на території Білорусі ще кілька років діяли антирадянські партизанські групи. З деякими з них намагалися встановити зв'язок західні спецслужби. Загони НКВС влаштовували каральні операції проти антирадянського підпілля.
БРСР в 1945 — 1991 рр.
У 1945 році, після закінчення Другої світової війни, БРСР була засновником і увійшла до складу Організації Об'єднаних Націй. 26 червня 1945 року Кузьма Кисельов на чолі делегації Білоруської РСР підписав Статут ООН, який був ратифікований Президією Верховної Ради БРСР 30 серпня 1945 року. У листопаді — грудні 1945 року білоруська делегація взяла участь в роботі Підготовчої комісії Генеральної Асамблеї Об'єднаних Націй в Лондоні, на якій глава делегації Білоруської РСР Кисельов був обраний віце-головою четвертого комітету.
У серпні 1945 року була встановлена нова межа між БРСР і Польською Народною Республікою. Білостоцька область і 3 райони Берестейської області відходили ПНР.
Під час німецької окупації шкільні будівлі, а також обладнання були знищені. Ремонтом та будівництвом шкіл займалися будівельники, вчителі, батьки учнів, військовослужбовці. Це дозволило вже в 1945/46 навчальному році ввести в дію 80% від довоєнної кількости шкіл. У 1950/51 навчальному році кількість учнів було меншим, ніж в довоєнні роки. Це результат великих втрат в роки війни. Щоб залучити до навчання дітей, які в зв'язку з війною не відвідували школу, в початкові класи приймали дітей до 15-річного віку, а в перший і другий класи — одинадцятилітніх.
У перший навчальний рік в відновлених школах працювало лише близько половини вчителів в порівнянні з довоєнним періодом. У школи на роботу направлялися демобілізовані з армії колишні вчителі. У результаті вже в 1946 році кількість вчителів склало 80% від довоєнного відсотка.
У 1950 р. Кількість білорусів у містах Білорусі перевищила частку інших етнічних груп (росіян, поляків та євреїв). Хрущовська відлига була суперечливим періодом для Білорусі — з одного боку, тисячі політичних в'язнів, в т.ч. та відомі представники білоруської культури, повернулися з таборів, але водночас посилився тиск на білоруське національне життя, білоруська школа була поступово ліквідована. Активно проводилася політика зросійщення Білорусі, яку трохи пізніше, в 1959 році, Хрущов проголосив під час свого візиту до Мінська програмною лінією КПРС. Але громадська атмосфера після XX з’їзду КПРС допомогла скласти думку, що певних змін можна досягти шляхом відкритих та публічних апеляцій. До 70-х років республіка стала розвиненим економічним регіоном СРСР. З урбанізацією та зростанням промисловости процес асиміляції білорусів посилився. Державна політика освіти сприяла цьому процесу, як і збільшення тиражів російськомовних видань, і в переважній більшості шкіл російська мова стала основною мовою викладання.
У 1959 році у Вітебську при земляних роботах на площі Свободи була знайдена перша в Білорусі берестяна грамота, що датується межею XIII і XIV століть.
У перші повоєнні роки БРСР продовжувала розвиватися по сталінської моделі соціалістичного суспільства. У західних областях була завершена колективізація. У 1947-1948 за публікації в журналі «Science» і за відкритий виступ проти поглядів Т. Лисенка був спочатку зміщений з посади президента АН БРСР, а потім і вигнаний з неї генетик А. Жебрак. У 1949 році на честь 70-річчя Й. Сталіна ЦК КП (б) Б направив прохання секретарю ЦК ВКП (б) Г. Малєнкова, зокрема, з пропозиціями перейменувати місто Бобруйськ в Сталінськ, а також привласнити Мінському тракторному заводу ім'я Сталіна.
У 1950-1970-ті роки швидкими темпами йшло подальший розвиток країни. Економіка БРСР була ключовою частиною народногосподарського комплексу СРСР, Білорусь називали «складальним цехом» радянської економіки. Найбільш активно розвивалися машинобудування і хімічна промисловість (Солігорські калійні комбінати, нафтопереробні заводи в Новополоцьку і Мозирі, «Білшина»).
У результаті прискореного промислового розвитку країни отримали значний розвиток процеси урбанізації, пов'язані з необхідністю забезпечити промислові підприємства робочою силою, в тому числі і висококваліфікованої.
На території БРСР розміщувався Білоруський військовий округ, одна з найбільш великих і боєздатних угруповань Радянської армії. Більше 32 тис. білорусів воювали в складі радянського контингенту в Афганістані. Загинула майже тисяча білорусів, ще стільки ж повернулося додому інвалідами.
Політичні процеси, репресії та економічна неспроможність кінця 1980-х — початку 1990-х років привели до розпаду СРСР. На суспільно-політичне життя БРСР під час перебудови найбільший вплив зробили 2 події — аварія на ЧАЕС і величезний резонанс в суспільстві виявлення місць масових розстрілів в Куропатах під Мінськом.
15 грудня 1986 р. група творчої інтелігенції Білорусі (28 осіб, у тому числі В. Биков, Н. Гілевич, Р. Барадулін) направила листа Генеральному секретарю ЦК КПРС Михайлу Горбачову з пропозиціями щодо вдосконалення національної мова в республіці. У червні 1987 року представники білоруської інтелігенції (134 особи) надіслали Горбачову новий лист про ситуацію з білоруською мовою та культурою. Питання національного відродження набули політичного значення в діяльності Білоруського народного фронту «Відродження» (БНФ), Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини та інших організацій та об'єднань.
Виявлення місць масових розстрілів в Куропатах стало для БНФ приводом для початку антирадянських акцій протесту. Перший мітинг, проведений 30 жовтня 1988 року, був розігнаний міліцією із застосуванням сльозогінного газу.
24-25 червня 1989 року в Литві був проведений з'їзд БНФ. На ньому було затверджено програму партії. У Мінську було проведено акції протесту. На мітингу 19 лютого 1989 року, який зібрав 40 тис. осіб, було оголошено про намір відновити символіку Білоруської Народної Республіки (1918-1919) — біло-червоно-білий прапор і герб «Погоня». Однак вибори до Верховної ради Білорусі закінчилися для БНФ невдало. Після них був проведений новий мітинг, який зібрав близько 100 тис. Чоловік. Потім БНФ провело ряд численних демонстрацій на площі Леніна.
Під тиском БНФ, 27 липня 1990 року Верховна Рада БРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Рішення про підготовку Декларації було схвалено 18 червня 1990 під впливом Декларації про державний суверенітет РРФСР 12 червня. Проєкт декларації був представлений 23 липня і знаходився на затвердження за статтями і окремим формулюванням. У результаті 27 липня за прийняття Декларації цілком проголосувало 229 депутатів з 232 зареєстрованих (три не голосували).
Республіка Білорусь (1991— поч. XXI ст.)
Після подій серпневого путчу 1991 року п'ята позачергова сесія Верховної Ради БРСР 24-25 серпня 1991 року ухвалила 25 серпня рішення про надання «Декларації про державний суверенітет» статусу конституційного закону і постанову «Про забезпечення політичної та економічної самостійності Білоруського РСР». У той же день були також прийняті постанови про забезпечення політичної і економічної самостійности республіки і про припинення діяльності КПБ. 19 вересня 1991 року Білоруська Радянська Соціалістична Республіка була перейменована в Республіку Білорусь, були повернуті державний герб «Погоня» і державний біло-червоно-білий прапор, а пізніше — нова Конституція і паспорт громадянина Республіки Білорусь.
8 грудня 1991 року в результаті Біловезьких угод Республіка Білорусь вирішила денонсувати Договір про утворення СРСР та створити разом з Росією й Україною — Співдружность Незалежних Держав (Верховна Рада України не ратифікувала угоду про утворення СНД на відміну від Верховної Ради Республіки Білорусь, тобто Україна ніколи не була членом СНД, а її асоційоване членство припинилось у 2018 році). Верховна Рада Республіки Білорусь ратифікував угоду про утворення СНД і денонсував Союзний договір 1922 року вже 10 грудня 1991 р..
Посилення проросійських настроїв у правлячих колах Білорусі відзначається з осені 1993 р., що знайшло своє відображення в роботі Конституційної комісії: більшість її членів закликали згадати джерела білоруської державности — не лише Велике князівство Литовське і Білоруську Народну Республіку, а й Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку в тексті Конституції Республіки Білорусь. Це рішення підтримала більшість депутатів.
Загалом, у 1991-1994 рр. Білорусь була єдиною країною в колишніх радянських республіках, де національні політичні сили не були представлені в міністерствах та структурах місцевої виконавчої влади — фактично не мали доступу до реального управління державою. Однак повне відновлення мовної та культурної політики зросійщення Білорусі відбулося лише після того, як Лукашенко почав встановлювати авторитарний режим, що збігся з інтересами російської влади, яка відродила
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Istoriya Biloru si istoriya zemel suchasnoyi Respubliki Bilorus biloruskoyi naciyi ta inshih nacionalnostej sho prozhivayut na teritoriyi Bilorusi vid doistorichnih chasiv do sogodennya Pismova istoriya Bilorusi rozpochalas u 862 roci koli datuyetsya zgadka pro pershij derzhavotvorchij centr Bilorusi Polock Pislya periodu feodalnoyi konsolidaciyi biloruski zemli preyednalis do skladu Velikogo Knyazivstva Litovskogo Div litvinstvo yake utvorilosya v seredini XII stolitti navkolo Novogradka i nezabarom ob yednalo vsi suchasni etnichni biloruski zemli U 1569 roci Velike knyazivstvo Litovske utvorilo monarhichnu federativnu derzhavu Rich Pospolitu iz Polskim korolivstvom na korist yakogo Pidlyashshya ta suchasni ukrayinski zemli buli vtracheni Velikim Knyazivstvom Litovskim U rezultati troh podiliv Rechi Pospolitoyi v 1772 1795 rokah zemli Bilorusi potrapili pid vladu Rosijskoyi imperiyi yaka provodila politiku nasilnickogo zrosijshennya Pid chas rozpadu Rosijskoyi imperiyi 25 bereznya 1918 r bilorusi progolosili svoyu nezalezhnist utvorennyam Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki Odnak BNR ne zmogla zahistiti svoyu teritoriyu vid bilshovickoyi aneksiyi j okupaciyi yaki 1 sichnya 1919 r utvorili Socialistichnu Radyansku Respubliku Bilorusi yaka 31 sichnya 1919 roku vijshla zi skladu Rosijskoyi SFRR 27 lyutogo ob yednalasya z Litovskoyu Radyanskoyu Respublikoyu u Socialistichnu Radyansku Respubliku Litvi ta Bilorusi RSR Litbil pripinila svoye isnuvannya vnaslidok polskoyi operaciyi v hodi radyansko polskoyi vijni 12 lipnya 1920 roku v rezultati Moskovskogo dogovoru 1920 r ukladenogo mizh RSFRR ta Litvoyu RSR Litbil bulo faktichno likvidovano Yuridichno RSR Litbil pripinila isnuvannya 31 lipnya 1920 roku koli v Minsku bulo vidnovleno Radyansku Socialistichnu Respubliku Bilorus u podalshomu zminilo nazvu na Bilorusku Socialistichnu Radyansku Respubliku a piznishe na Bilorusku Radyansku Socialistichnu Respubliku Derzhavnij prapor Bilorusi v 1918 1991 1995 rr zliva radyanskij prapor BRSR sprava Derzhavnij gerb Bilorusi v 1918 1991 1995 rr zliva radyanskij gerb BRSR sprava 12 zhovtnya 1920 r bula utvorena Respublika Seredinna Litva yaka proisnuvala do 24 bereznya 1922 r koli Vilenskij sejm buv rozpushenij a Vilenshina uvijshla do skladu Polskoyi Respubliki Tim chasom zahidna chastina krayini v rezultati Rizhskogo bilshovickogo dogovoru 1921 roku potrapila pid vladu mizhvoyennoyi Polskoyi Respubliki i bula priyednana do BRSR lishe v 1939 roci v rezultati agresiyi proti Polshi Tretogo Rejhu ta Radyanskogo Soyuzu Bilorus vtratila kozhnogo tretogo zhitelya pid chas Drugoyi svitovoyi vijni yaka zakinchilasya v 1945 r Ye odniyeyu iz chlenkin zasnovnic OON Pid chas rozpadu SRSR 27 lipnya 1990 r parlament progolosiv derzhavnij suverenitet biloruskoyi respubliki a 25 serpnya 1991 roci nezalezhnist Respubliki Bilorus U 1995 roci pershij prezident Oleksandr Lukashenko vstanoviv v derzhavi prorosijskij avtoritarnij rezhim yakij proyavivsya v zrosijsheni Bilorusi nasilstvi torturah i vbivstvah bilorusiv pid chas pridushennya masovih akcij protestu proti falsifikacij prezidentskih viboriv 2020 roku Pohodzhennya nazviPohodzhennya nazvi Bila Rus nevidomo persha yiyi zgadka zustrichayetsya v Dublinskomu rukopisi seredini XIII stolittya Do XVI stolittya u zahidnoyevropejskih dzherelah i mapah nazva Bila rus zastosovuyetsya yak nazva Velikogo knyazivstva Moskovskogo a teritoriya suchasnoyi Respubliki Bilorus perevazhno imenuvalas Litvoyu Suchasni Litovska Respublika litovci ta litovska mova u biloruskij movi nazivayutsya Letuviskaya Respublika letuvisy ta letuviskaya mova takozh zastarili nazvi zhamojty ta zhamojckaya mova Oficijno Litva licviny licvinskaya mova zastosovuvalisya bilorusami yak samonazvi do troh podiliv Rechi Pospolitoyi koli nazva Bila Rus zavdyaki rosijskomu uryadu ta zrosijshennyu pochala poshiryuvatisya na vsyu teritoriyu prozhivannya biloruskogo etnosu poki ostatochno ne zakripilasya v XX stolitti Starodavnya istoriya BilorusiKam yana doba Teritoriya suchasnoyi Bilorusi periodu paleolitu Zaselennya teritoriyi suchasnoyi Bilorusi pochalosya blizko 100 35 tis rokiv tomu Vvazhayetsya sho pershimi poselencyami na teritoriyi Bilorusi buli neandertalci yaki opinilisya tut pid chas korotkogo poteplinnya u period tak zvanogo Rizkogo obmerzannya abo she do nogo Na teritoriyi Bilorusi poki ne bulo znajdeno zhodnogo skeleta cogo periodu zalishki diyalnosti buli znajdeni na stoyankah Yurovicha ta Byerdizh yaki datuyutsya priblizno 26 23 tis rokiv tomu Nareshti ci dati dozvolyayut u bud yakomu vipadku vidnesti poyavu pershogo naselennya na teritoriyi Bilorusi do verhnogo paleolitu yake moglo zhiti tut tilki pislya vidstupu abo vidhodu lodovika Chiselnist naselennya u verhnomu paleoliti ne perevishuvala dekilkoh soten Blizko 16 tis rokiv tomu vidbulosya nove silne poholodannya j cya miscevist bula znovu zalishena 27 24 tisyachi rokiv tomu v Bilorusi oselilisya pershi lyudi suchasnogo tipu yaki zaklali v Bilorusi kam yanij vik yakij proisnuvav priblizno do 1700 roku do nashoyi eri Najdavnishi poselennya lyudej viyavleni bilya sil Yurovichi Kalinkovickij rajon ta Berdizh Checherskij rajon vidnosyatsya do epohi verhnogo paleolitu yih vik 26 23 tis rokiv Voni nalezhali do spokonvichnoyi gromadi kromanjonciv Cherez silne poholodannya i nastannya lodovika 22 14 tisyach rokiv tomu lyudi pishli z teritoriyi Bilorusi na pivden Ostannij lodovik zijshov priblizno 13 8 tis rokiv tomu pislya chogo na teritoriyi Bilorusi pochavsya mezolit U miru tanennya i vidstupu lodovika klimat stavav vse teplishim teritoriya postupovo pokrivalasya lisom Perehodyachi z miscya na misce lyudina postupovo ruhalasya na pivnich Buv vinajdenij luk yakij zminiv harakter polyuvannya Pochalosya intensivne osvoyennya novih teritorij U Bilorusi vidomo 120 mezolitichnih stoyanok troh osnovnih arheologichnih kultur grenskoyi sviderskoyi ta sozhskoyi a zagalna chiselnist naselennya stanovila blizko 4 5 6 tis cholovik Priblizno v H tisyacholitti do n e datovani pershi arheologichni kulturi lingbijska sho prijshla iz zahodu i zajnyala zahid suchasnoyi teritoriyi Bilorusi grenska kultura iz suchasnoyi Ukrayini pivdennij shid do yakoyi nezabarom priyednalisya nosiyi shvedskoyi kulturi sfera yakoyi ohoplyuvala zahid ta centr ninishnoyi teritoriyi Bilorusi Blizkist lodovikiv zrobilo krayinu zonoyu tundrovogo klimatu ta roslinnosti vnaslidok chogo tut zhili majzhe povnistyu lishe kochovi populyaciyi tradiciyi yakih buli zumovleni ekonomikoyu pov yazanoyu z pivnichnimi olenyami U naselennya piznogo paleolitu isnuvali viruvannya pov yazani z mislivskoyu magiyeyu potojbichnim svitom zhinochoyu plodyuchistyu Mistectvo takozh keruvalosya viruvannyami Vidpovidno naselennya podilyalosya na pleminni gromadi de veliku rol shvidshe za vse vidigravali zhinki V epohu neolitu v 4 3 tis rokiv do n e klimat stav she teplishim Privlasnyuyuche gospodarstvo dosyaglo svogo rozkvitu U Bilorusi do neolitu vidnosyatsya plemena nimanskoyi dnipro doneckoyi narvenskoyi ta verhnodniprovskoyi kultur Vivchennya kladovish dnipro doneckoyi kulturi v Ukrayini doveli sho predstavniki ciyeyi kulturi nalezhali do pivnichnih yevropeoyidiv abo piznih kromanjonciv Osnovnim zanyattyam neolitichnih plemen bulo ribalstvo vsi inshi zanyattya ne buli taki poshireni Mezolit i neolit U VIII IV tisyacholittyah do n e lodovik taye a klimat poteplishaye u zv yazku z chim chastina populyacij olenyarskih tradicij migruvala na pivnich Cherez poteplinnya suchasna teritoriya Bilorusi povnistyu zaselena ale lishe vzdovzh vodoshovish sho vzhe pripadaye na epohu mezolitu IX VI tisyacholittya do n e Z seredini mezolitu z pivdnya prihodyat novi hvili naselennya yaki v konteksti podalshoyi istoriyi paleolitu v Bilorusi viznachat novi umovi upravlinnya ta materialnoyi kulturi Na pivdennomu shodi utverdilos naselennya dniprovsko doneckoyi kulturi nemanskoyi kulturi na zahodi verhnodniprovskoyi na shodi ta norvenskoyi kulturi v suchasnomu Ozernomu krayi Zagalom taka situaciya trivala z pochatku novogo kam yanogo viku neolitu sho rozpochavsya naprikinci V IV tisyacholit do n e i trivala blizko 2000 rokiv Znachnij pririst naselennya v neoliti spriyav poyavi novih etnichnih spilnot lyudej U drugij polovini III tis do n e vid Baltiki do Bilorusi pronikaye grabenchata yamkova kultura zaselena pivnichchyu a takozh kultura voronkopodibnih chashok zahid ta Desna pivdennij shid U Bilorusi nalichuyetsya blizko 600 neolitichnih poselen bilshist z yakih zoseredzhena v dolinah richok basejnah richok Prip yat Sozh ta Niman Ce harakterizuyetsya rozshirennyam silskogo gospodarstva ta tvarinnictva sho spriyalo zrostannyu naselennya ta migraciyi U rannomu neoliti ribalstvo vidigravalo vazhlivu rol v ekonomici azh do II tis do n e spokijno vse she prodovzhuvav perehid do zemlerobstva ta tvarinnictva Religijni viruvannya bazuvalisya na totemizmi ta kulti predkiv todi yak pri vigotovlenni yih zobrazhen vikoristovuvavsya lishe obraz cholovika sho vkazuye na jogo golovnu rol U pohovannyah mistyatsya zhertvi v tomu chisli i lyudski Z kincya tretogo tisyacholittya do nashoyi eri rozvivayetsya pivnichnobiloruska kultura sho proisnuvala do bronzovoyi dobi Naprikinci III pochatku II tis do n e na teritoriyu Ponimannya i Polissya pronikli plemena shnurovoyi keramichnoyi kulturi sho vhodili do skladu indoyevropejciv predkiv suchasnih narodiv Yevropi v tomu chisli balto slov yan Vzayemovidnosini novih plemen i aborigeniv harakterizuvalisya riznimi formami kultur vzayemodiyi ta etnichnoyi asimilyaciyi U movi indoyevropejciv bulo bagato dialektiv Rozvitok vzayemin prizvelo do stvorennya riznih indoyevropejskih grup i narodiv Teritoriya pivdennogo shodu Bilorusi ta susidnih oblastej Ukrayini bula zaselena plemenami serednodniprovskoyi kulturi Pid vplivom novih plemen vidbuvsya perehid miscevogo naselennya v epohu bronzi kinec III pochatok I tis do n e U cej period pivdenno zahidna teritoriya Bilorusi vpershe bula zajnyata kulturami Polissya zahidna Bilorus pribaltskoyu Poazer ya pivnichno biloruskoyu kulturoyu Do seredini II tis do n e na Polissi ta Podniprov yi sformuvalasya tshcinecka kultura ta sosinicka kultura U zaliznu dobu trivala z VIII VI stolit do VIII stolittya nashoyi eri v Bilorusi isnuvalo kilka arheologichnih kultur dniprovo dzvinska milogradska zarubinecka pomorska Yak okremu kulturno istorichnu grupu v pivdenno shidnij Bilorusi viokremleno pam yatniki kiyivskoyi kulturi II IV stolit n e yaku bilshist vchenih vvazhaye slov yanskoyu Bronzova doba Blizko 2000 rokiv do n e pochalasya bronzova doba spochatku na pivdni suchasnoyi Bilorusi Bronza vikoristovuvalasya ne tak chasto yak kamin oskilki materialiv dlya stvorennya bronzovih znaryad praci midi ta olova tut ne bulo Ale midni ta bronzovi rechi znahodyat na teritoriyi Bilorusi sho svidchit pro torgovelni zv yazki todishnogo naselennya Osnovni kulturi cogo chasu serednodniprovska vislo nimanska tshcinecka Postupovo Bilorus naselyali indoyevropejci z prihodom yakih pochavsya postupovij perehid do virobnichogo gospodarstva osnovnim zanyattyam indoyevropejciv bulo tvarinnictvo Z kincya bronzovoyi dobi bilshist teritoriyi suchasnoyi Bilorusi bula zaselena baltami Zrosla rol silskogo gospodarstva ta tvarinnictva yaki v comu suspilstvi stali praktichno providnimi galuzyami diyalnosti zbilshilasya kilkist posudu z plaskimi dnami ta zrosla yiyi riznomanitnist sho govorit na korist zrostannya kulturi zhittya Ci tendenciyi a takozh isnuvannya bagatih cholovichih pohovan svidchat pro viniknennya majnovoyi nerivnosti v cej period a pomerli mali status polkovodciv abo starshih U sukupnosti ce govorit pro rozvinutu patriarhalnu sistemu zarodzhennya rodovoyi aristokratiyi ta isnuvannya socialnoyi organizaciyi Nayavnist shirokogo asortimentu zbroyi vigotovlenoyi dlya vbivstva lyudini svidchit pro zbilshennya kilkosti konfliktiv Z seredini II tis do n e religijno zrostaye rol sonyachnogo kultu pokloninnya soncyu pokloninnya vognyu Zalizna doba Zalizna doba na teritoriyi suchasnoyi Bilorusi pochalasya v 8 7 st do n e Na vidminu vid midi na teritoriyi Bilorusi zustrichayutsya rodovisha zaliza u viglyadi tak zvanih bolotnih rud abo lugovih rud Miscevi majstri pochali vigotovlyati zalizni znaryaddya praci Za dopomogoyu zaliznih sokir lyudina postupovo osvoyila novij metod zemlerobstva pidsvicheno vognevij lyadno Dereva zrubuvali spalyuvali j zoloyu udobryuvali grunt V nogo visivali zerno ta boronuvali Dekilka rokiv otrimuvali horoshe zerno Yaksho vrozhaj rizko znizhuvavsya perehodili na novu dilyanku Viroshuvali proso pshenicyu bobi Providnu rol u diyalnosti naselennya malo zemlerobstvo ta tvarinnictvo Lyudi zhili v patriarhalnij sistemi yak chastina velikoyi pleminnoyi gromadi yaka mala pevnu obroblyuvanu teritoriyu ta poselennya Shvidshe za vse rozvitok suspilnogo ladu i vidnosin a takozh zdobuttya materialnoyi kulturi jshli shvidshe na pivdni Bilorusi Prinajmni z visokoyu tochnistyu mozhna stverdzhuvati sho period zaliznogo viku istoriyi Bilorusi vsih zazdalegid napisanih epoh staye najbilsh tochnim i prozorim z tochki zoru vstanovlennya socialnoyi kulturnoyi ta etnichnoyi kartini naselennya Naselennya pochalo koncentruvatisya v ukriplenih poselennyah osoblivo na pivnochi ta pivdennomu shodi yaki skladalisya z kolonnih budinkiv abo blindazhiv Richki v yakih buli zoseredzheni poselennya zberegli svoyu fundamentalnu rol hocha nove pleminne dvoryanstvo potrebuvalo zahistu Priblizno v seredini I tis do n e pogirshennya klimatichnih umov zminyuye virobnictvo glini goncharne koleso she ne vinajdeno i do proniknennya v Pribaltiku pomorskoyi kulturi yaka vitisnila Milagradsku v rajoni suchasnogo Pinska Z IV st p e zmicnyuyutsya torgovi zv yazki z lyatenskoyu kulturoyu Z chasom dniprovsko dzvinska kultura rozpadayetsya na Dzvinsku ta Dniprovsku torgovi zv yazki yakih zagalom zanepadayut Na pivnichnomu zahodi sposterigayetsya deyake zmishennya shtrihovnikiv zahidnimi baltami Z III II stolit do n e Milagradsku kulturu ostatochno vitisnyayetsya zarubinecka kultura Krajnij pivdennij zahid staye zonoyu panuvannya naselennya padkloshovoyi kulturi yaka najbilshe harakterizuyetsya pohovannyami urn i duzhe chasto asociyuyetsya zi slov yanami Onovlyuyetsya kulturne zhittya naselennya Spilnim dlya nosiyiv usih kultur Bilorusi ye shanuvannya tvarin yih ritualne pohovannya v milagradcyami ta zhertvoprinoshennya v zarubinciv statuetki konej u dnipro dzvinciv U poselennyah vidilyayutsya svyatilisha Tut ye pohovannya svyashennikiv sonyachna simvolika Utvorennya derzhavnostiSlov yanska kolonizaciya Dokladnishe Polocke knyazivstvo Turovo Pinske knyazivstvo Smolenske knyazivstvo ta Kiyivska Rus Vsesav Polockij Kiyivskij knyaz Volodimir i polocka knyaginya Rogneda Kartina A Losenko 1770 rik Slov yani vidililisya z indoyevropejskoyi etnichnoyi grupi v samostijnu priblizno do seredini I tisyacholittya do n e Masovi migraciyi lyudej v epohu Velikogo pereselennya narodiv vplivali i na ruhlivist slov yan U V VI stolittyah n e voni z yavilisya na Balkanah zvidki pochali ruhatisya v bik bagatih rimskih provincij i na shid Elementi derzhavnoyi organizaciyi na teritoriyi Bilorusi isnuvali zadovgo do yiyi pismovoyi istoriyi U V VIII st slov yanski plemena prazkoyi kulturi abo tochnishe jogo lokalnogo variantu kulturi tipu Korchak oselilisya v pivdennij chastini Bilorusi serednyu i pivnichnu chastinu zajmali plemena banceravskoyi kulturi Svoyu nazvu vona otrimala vid gorodisha Bancerovshina na livomu berezi Svislochi Sho stosuyetsya prinalezhnosti bancerovskoyi kulturi to mizh vchenimi nemaye yedinoyi dumki Proces rozselennya slov yan u drugij polovini I tis suprovodzhuvavsya mizhetnichnimi kontaktami z miscevimi baltijskimi plemenami litvyami yatvyagami ta in Ruhayuchis po richkah slov yani selilisya poruch z baltami Voni perevershuvali yih za rivnem socialnoyi organizaciyi mali rozvinenishe gospodarstvo Nevidomo naskilki mirnim bulo spivisnuvannya dvoh etnosiv na teritoriyi Bilorusi Na deyakih baltijskih gorodishah VII VIII st zafiksovani slidi pozhezh sho mozhe svidchiti pro vijskovi konflikti U IX XI st utvorilis gromadi krivichiv dregovichiv radimichiv Krivichi utvorili tri veliki grupi Polock Smolensk ta Pskov za nazvami yih golovnih mist Hronologichno ce zbiglosya z pochatkom rozpadu zagalnoslov yanskoyi movi Ci plemena buli ne rodopleminnimi a teritorialno politichnimi utvorennyami Kolonizaciya zemel ranishe obzhitih inshim naselennyam vimagala vid nih potuzhnoyi vijskovoyi organizaciyi zvedennya svoyih opornih punktiv mist yaki vikonuvali funkciyu i administrativnih centriv i forpostiv osvoyennya novoyi teritoriyi Pro te yak i koli rozselilisya slov yani na teritoriyi Bilorusi pismovih dzherel majzhe ne zbereglosya Tomu do teperishnogo chasu ne vshuhayut naukovi superechki mayut misce rizni tochki zoru gipotezi z usih cih pitan Osnovni dani yaksho ne brati do uvagi korotkih vidomostej pro rozselennya slov yan z Povisti minulih lit vcheni cherpayut z arheologichnih dzherel Persha zgadka pro derzhavni utvorennya na teritoriyi Bilorusi datuyetsya 862 rokom koli zgidno z litopisom knyaz Ryurik yakij perebuvav u Novgorodi rozdav svoyemu muzham svoyim tomu Polock tomu Rostov tomu Bilovozera Priblizno v cej chas na osnovi rodovogo pravlinnya krivichiv polochan utvorilosya velike Polocke knyazivstvo nezalezhna silna serednovichna derzhava na teritoriyi Bilorusi Jogo zhiteliv u litopisah 1127 1129 1140 i 1162 rokiv nazivayut krivichami takozh vzhivalasya nazva polovci Do nogo okrim Polocka vhodili mista Vitebsk Minsk Lukomal Braslav Zaslavl Lagojsk Orsha Kopis Borisov Polocke knyazivstvo malo vsi atributi derzhavnoyi nezalezhnosti suverennu vladu knyazya i radi administraciyu stolicyu vijskovu groshovu sistemu tosho Odnim iz takih atributiv bulo provedennya vlasnoyi geopolitiki yaka polyagala u protistoyanni agresiyi Kiyivskogo knyazivstva ta vlasnomu rozshirennyu do Baltijskogo morya U 980 r kiyivskij knyaz Volodimir Svyatoslavich zahopiv Polock vbiv jogo knyazya Rogvoloda i priyednav Polocke knyazivstvo do Kiyeva Odnak pislya knyazya Izyaslava sina Volodimira ta Rognedi onuka Rogvoloda Polock vidnoviv svoyu nezalezhnist Najbilshogo rozkvitu Polocke knyazivstvo dosyaglo v 11 12 st za pravlinnya Vseslava Bryachilavicha yakogo nazivali Charodiyem 1044 1101 Piznishe Polocke Knyazivstvo bulo rozdilenij na okremi knyazivstva Minske Vitebske Drucke Logojske Hrest Yefrosiniyi Polockoyi Smolensk Plan mista 1627 rik U seredini X st na zemlyah dregovichiv vidilyalosya Turovske knyazivstvo yake priblizno z 988 r potrapilo v zalezhnist do Kiyeva Zazvichaj veliki kiyivski knyazi daruvali Turiv svoyim tretim sinam 3 drugoyi polovini XII st Turivske knyazivstvo zdobulo nezalezhnist i nezabarom rozkololosya na Pinske Klecke Slucke Dubrovicke Kapilske ta inshi udilni knyazivstva Z kincya XI st teritoriya korinnih zhiteliv bula rozdilena mizh Chernigivskim ta Smolenskim knyazivstvami Politichne vidokremlennya Smolenska vid Kiyeva rozpochalos u XI stolitti a v 1120 h rokah tut bula stvorena nezalezhna dinastiya na choli z Rastislavom Mstislavichem 1125 1259 U cej chas Smolenske knyazivstvo dosyaglo najbilshogo rozshirennya koli do nogo uvijshli Krichev Propojsk Amstislav zgodom stalo okremim Amstislavskim knyazivstvom a takozh vidibrani v Minsku Kopis ta Orsha U XII XIII stolittyah na zemlyah Verhnogo Panyamonnya vinikli okremi knyazivstva Najviznachnishu rol vidigrali Gorodnenske ta Novogrudske knyazivstva Socialnij rozvitok zemel Bilorusi jshov tim zhe shlyahom sho j u inshi shidnih slov yan sho vhodili do skladu Rusi Tut u X XII st pereplitalisya 3 osnovni socialno ekonomichni vneski socialnij rabovlasnickij i feodalnij yaki postupovo stavali panivnimi Naprikinci X st hristiyanstvo pochalo poshiryuvatisya za vizantijskim obryadom U 992 r v Polocku z yavilasya persha yeparhiya u 1005 r Turivska a v 1136 r Smolenska Odnak elementi yazichnictva v deyakih rajonah zberigalisya protyagom bagatoh stolit Hristiyanska cerkva spriyala rozvitku biloruskoyi kulturi zokrema monumentalnoyi arhitekturi zhivopisu uzhitkovogo mistectva ta literaturi Stanovlennya i rozvitok feodalizmu VI persha polovina XIII st Dosi zalishayetsya vidkritim pitannya koli vinikla derzhavnist u narodiv Shidnoyi Yevropi Ce obumovleno nedostatnistyu pismovih dzherel sho dijshli do nashih chasiv Rezultatom cogo stali bezlich teorij rozroblenih vchenimi riznih istorichnih periodiv yaki nazivayut svoyi dati i prichini pohodzhennya derzhavnosti na teritoriyi Bilorusi Vidpovidno do normanskoyi teoriyi kotra dominuvala v moskovskij istorichnij nauci u 19 stolitti pershi derzhavi u Shidnij Yevropi buli stvoreni inozemnimi knyazyami varyagami v IX stolitti Odnak cya teoriya zaperechuyetsya bagatma vchenimi Pershim antinormanistom buv Mihajlo Lomonosov yakij zvertav uvagu na te sho zaprosheni v Rosiyu nimecki vcheni v znachnij miri pridumali cyu teoriyu U radyanskij period normansku teoriyu kritikuvali Yushkov S V Grekov B D Ribakov B O ta inshi Tak na dumku Ribakova B O derzhavnist u slov yan vinikla na mezhi staroyi ta novoyi eri Vin zaznachav sho arheologichni dzherela svidchat pro znachnij ekonomichnij rozvitok shidnoslov yanskogo suspilstva vzhe v V III st do n e yake v cej period dijshlo do rivnya derzhavnosti odnak bulo prizupineno sarmatskoyu navaloyu u II st do n e V IX X stolittyah na teritoriyi Bilorusi rozselilisya slov yani Deyaki yihni pleminni soyuzi peretvorilisya v derzhavni utvorennya knyazivstva z vidpovidnimi centrami mistami V krivichiv vidilivsya Polock v dregovichiv Turiv Protyagom kilkoh desyatilit vidbuvavsya skladnij proces vhodzhennya cih volodin do Kiyivskoyi derzhavi Odnak pidporyadkuvannya Polockogo ta Turovo Pinskogo knyazivstv Kiyevu ne bulo postijnim Turovo Pinske knyazivstvo najbilshe pislya Kiyeva Novgoroda ta Polocka zajmalo velicheznu teritoriyu v basejni richki Prip yat perebuvalo v zalezhnosti vid Kiyeva zazvichaj kiyivski knyazi davali Turiv svoyim tretim sinam 3 drugoyi polovini XII stolittya Turovo Pinske knyazivstvo zdobulo nezalezhnist vid Kiyeva i shvidko rozdribnilosya na udili yaki potrapili v kolo interesiv volodimir volinskih knyaziv Pinske Klocke Slucke Dubrovicke Stepanske knyazivstva U XIII stolitti v zalezhnosti vid Turovo Pinskogo buli taki knyazivstva yak Kopilske Braginske Klocke Nesvizhske Mozirske Rechicke Dolya teritorij zahidnoyi chastini Bilorusi bula ne mensh skladnoyu ta superechlivoyu Najbilshim knyazivstvom tut bulo Gorodnenske z yakogo piznishe vidililisya Novgorodske Volkoviske U seredini XIII stolittya ci zemli uvijshli do skladu Velikogo knyazivstva Litovskogo Velike knyazivstvo Litovske druga polovina XIII persha polovina XVI st Dokladnishe Velike knyazivstvo Litovske Mindovg I Novogrudok Fara ta ruyini zamku Kartina Vinkentiya Dmahovskogo 1856 rik Na pochatku XIII stolittya bulo utvoreno Velike knyazivstvo Litovske VKL za chasiv udilnih knyazivstv materialna ta duhovna kultura stali fundamentom derzhavotvorchih procesiv u XIII XIV st VKL vklyuchalo znachnu chastinu etnichnih biloruskih zemel Taki procesi buli proyavom ta organichnoyu chastinoyu mirnoyi balto slov yanskoyi vzayemodiyi u dvoetnichnomu regioni verhnogo Panyamonnya Perehid balto slov yanskogo simbiozu na novij etap evolyuciyi vidbuvsya vnaslidok rujnuvannya politichnoyi sistemi Shidnoyi Yevropi agresiya Livonskogo i Tevtonskogo oredniv mongolo tatarska navala Utvorennya Velikogo knyazivstva Litovskogo dalo zhitelyam krayu mozhlivist vidstoyati svoyu nezalezhnist ta stvoriti umovi dlya podalshogo socialnogo politichnogo ekonomichnogo ta kulturnogo rozvitku Na pochatku XIII stolittya bulo utvoreno Velike knyazivstvo Litovske VKL yake vklyuchalo znachnu chastinu etnichnih biloruskih zemel Velike knyazivstvo Litovske z centrom u Novogrudku viniklo priblizno v 1240 h rokah koli Mindovg stav praviti tut na zaproshennya miscevih boyar Oboronoyu regionu keruvav najsilnishij polkovodec viprobuvanij u boyah ta ekspediciyah etnichne pohodzhennya yakogo ne bulo vidome osoblivo v regioni de ci etnichni grupi zhili stolittyami Do priyizdu Mindovga centr Gorodnenskogo knyazivstva pereyihav do Novogrudka de praviv knyaz Izyaslav yakij shvidshe za vse mirno peredav vladu i deyakij chas brav uchast u pohodah Mindovga na polski zemli 3 seredini XIII stolittya v derzhavnij pobudovi zemel sho vidpovidayut teritoriyi suchasnoyi Bilorusi vidbulisya kardinalni zmini Zemli Polockogo knyazivstva buli vklyucheni do skladu Velikogo knyazivstva Litovskogo V osnovi cogo postupovogo procesu bulo bezlich prichin prote golovnoyu metoyu bulo stvorennya politichnogo vijskovogo ta ekonomichnogo soyuzu mizh Polockoyu ta zemlyami proti hrestonosciv galicko volinskih knyaziv Zolotoyi Ordi Ostatochno Polocka zemlya uvijshla do skladu Velikogo knyazivstva Litovskogo na pravah avtonomiyi za dogovorom u 1307 roci V 1320 roci bulo priyednano Vitebske knyazivstvo Vilno stolicya Litvi Atlas Gogenberga i Brauna 1576 rik Proces formuvannya Velikogo knyazivstva Litovskogo buv trivalim Dinastichni shlyubi ugodi u okremih vipadkah zahoplennya mizh okremimi knyazivstvami priveli do viniknennya federativnogo ob yednannya Providnu rol v nomu grali davnoruski formi upravlinnya derzhavoyu z vidpovidnimi zakonami movoyu religiyeyu Pislya smerti velikogo knyazya Gedimina 1341 i vidnosno korotkogo periodu vidokremlennya deyakih teritorij derzhavu ocholiv sin Gedimina Olgerd chas knyazyuvannya 1345 1377 Jogo zusillyami volodinnya Velikogo knyazivstva Litovskogo rozshirilisya bulo priyednano Chernigovo Siverski Volinski Pereyaslavski zemli Smolenske knyazivstvo a takozh teritoriyi v basejnah Dnistra Pivdennogo Bugu pivdennogo Dnipra Pislya peremogi vijsk Velikogo knyazivstva Litovskogo na choli z knyazem Olgerdom nad vijskami Zolotoyi Ordi u 1363 buli povnistyu priyednani zemli pivdenno shidnih rajoniv Bilorusi v tomu chisli j volodinnya Turivskogo knyazivstva U rezultati vijskovih dij z Moskoviyi v 1368 1372 rokah do knyazivstva bulo priyednano znachni rajoni na pivnichnomu shodi do Mozhajska i Kolomni Gedimin Nezabarom reshta udilnih knyazivstv na teritoriyi suchasnoyi Bilorusi dobrovilno priyednalisya do Velikogo knyazivstva Litovskogo Vitebske u 1320 r Berestejske Minske Turivske ta Pinske u 1320 1330 rr Amstislavske u 1358 roci Najuspishnishi procesi ob yednannya biloruskih zemel vidbulisya za pravlinnya Gedimina 1316 1341 yakij perenis stolicyu z Novogrudka do Vilno Jogo vazhlivim dosyagnennyam bulo stvorennya nezalezhnoyi litovskoyi pravoslavnoyi mitropoliyi z centrom u Novogrudku Odnochasno Gedimin zaklav osnovu ruskogo vektoru politiki Velikogo knyazivstva Litovskogo yake sklalosya v nastupni desyatilittya Velike knyazivstvo Litovske otrimalo znachni teritorialni zdobutki pid chas pravlinnya Olgerda 1345 1377 Pislya nogo do skladu derzhavi vhodili Chernigovo Siverske Podilske Volinske ta Kiyivske knyazivstva Smolenske knyazivstvo i takozh Zhemajtiya U rezultati zemli suchasnoyi Bilorusi zajnyali centralne misce sho zabezpechilo rist yih ekonomiki kulturnij rozvitok zmicnennya biloruskoyi ruskoyi chi litvinskoyi movi yak oficijnoyi Rekonstrukciya prapora Vitolda z Gryunvaldskoyi bitvi z gerbom Kolyumni 1410 rik Peremoga nad Tevtonskim ordenom u Gryunvaldskij bitvi 1410 r mala velike znachennya dlya zmicnennya Velikogo knyazivstva Litovskogo Pislya Velikogo knyazya Vitovta 1392 1430 Velike knyazivstvo Litovske znachno rozshirilo svoyu teritoriyu 5 serpnya 1392 roku bulo ukladeno Ostrivsku ugodu zgidno z yakoyu za Velikim knyazivstvom Litovskim zberigalasya samostijnist nezalezhnij uryad kazna vijsko a velikim knyazem buv progoloshenij Vitovt Ugoda takozh zaboronyala polyakam kupuvati chi otrimuvati u spadok zemli v Velikomu knyazivstvi Litovskomu Vitovt spirayuchis na svoyih zastupnikiv pragnuv do povnoyi nezalezhnosti derzhavi 3 ciyeyu metoyu vin zbiravsya stati korolem Ale zdijsniti zadumi zavadila peredchasna smert mozhlivo i vbivstvo Vitovt Velikij Na dolyu biloruskih zemel u skladi Velikogo knyazivstva Litovskogo suttyevo vplinuv perehid litovskoyi znati naprikinci XIV stolittya v katolicizmi U 1377 roci na knyazhij prestol shodit sin Olgerda Velikij knyaz Yagajlo 1377 1392 rr 3 cogo chasu pochinayetsya skladnij period borotbi za vladu v knyazivstvi mizh bratom Olgerda Kejstutom jogo sinom Vitovtom i Yagajlom Ale vona zupinilasya u zv yazku z posilennyam agresiyi Tevtonskogo ordenu Taka zh nebezpeka zagrozhuvala i Polskomu Korolivstvu Tomu Yagajlo pogodivsya hrestiti naselennya Litvi za latinskim obryadom yak odnu z umov zdobuttya prestolu polskogo korolya i v 1385 roci v Krevskomu zamku bula ukladena uniya zgidno z yakoyu Yagajlo buv progoloshenij polskim korolem i otrimav nove im ya Vladislav I Pislya shlyubu z polskoyu korolevoyu Yadvigoyu vin povinen buv priyednati do Polshi Velike knyazivstvo Litovske i vvesti v nomu katolicku religiyu Krevska uniya Ce posluzhilo pochatkom gostroyi vnutrishnoderzhavnoyi borotbi yaku ocholiv grodnenskij knyaz Vitovt brat Yagajla Yagajlo ta polski magnati zmusheni buli zminiti umovi Krevskoyi uniyi Zvidsi u VKL pochala nazrivati vnutrishnya napruzhenist mizh pravoslavnim ta katolickim naselennyam Z chasu prijnyattya Goradelskogo privileyu v 1413 r zakonodavchij akt yakij yuridichno zakriplyuvav Gorodelsku uniyu politichna situaciya u Velikomu knyazivstvi Litovskomu stala harakterizuvatisya panuvannyam katolickoyi znati yaka otrimala viklyuchne pravo obijmati derzhavni posadi ta titul paniv Shidnoslov yanski boyari ta knyazi zberegli svoyu uchast u VKL voni pidtrimuvali derzhavu spriyali zrostannyu yiyi mogutnosti ale pragnuli posiliti svij vpliv na uhvalennya politichnih rishen Yihni interesi visloviv velikij knyaz Svidrigajlo 1430 1432 yakij rozpochav rozdavati derzhavni posadi zamki ta volosti pravoslavnim feodalam sho prizvelo do trivaloyi feodalnoyi vijni Gromadyanska vijna u Velikomu knyazivstvi Litovskomu 1432 1438 Bitva pid Gryunvaldom Gravyura Marcina Belskogo z Hronik cilogo svitu 1554 rik Pislya Krevskoyi uniyi VKL ta Polsha ob yednalisya na osnovi dinastichno personalnoyi uniyi pri zberezhenni nimi pevnoyi samostijnosti u vnutrishnij i zovnishnij politici Neodnorazove vidnovlennya ta pereukladennya unij v 1401 1413 1446 1501 svidchit po pershe pro yih slabkist po druge pro nayavnist u zhitti oboh derzhav faktoriv yaki pidshtovhuvali yih do zblizhennya U XV XVI stolittyah viznachilasya micna tendenciya chim bilshe zagostryuvalisya vidnosini Vilno z Moskvoyu tim bilshe VKL shilyalasya do ob yednannya z Polsheyu Nevdachi v Livonskij vijni zahoplennya vijskami Ivana Groznogo Pribaltiki i Polocka vidsikli shidnu i centralnu chastini Bilorusi vid morya sho bulo vazhkim udarom po torgivli Sili derzhavi buli na mezhi mozhlivogo Cya vijna yak vidznachali piznishe politiki prignala VKL do novoyi uniyi z Polsheyu Z kincya XIV stolittya kerivnictvo VKL vzyalo kurs na soyuz z Polsheyu Do 1430 roku pid chas knyazyuvannya Vitovta knyazivstvo dosyaglo pevnoyi maksimalnoyi potuzhnosti ta teritorialnogo rozshirennya odnak shvidko stalo vtrachati teritoriyi persh za vse na korist Polshi pivdenno zahidni ruski zemli a z kincya XV stolittya na shodi na korist Moskvi U 1432 r Svidrigajlo vtik do Polocka de ruski knyazi ta boyari posadili jogo na prestol Velikogo knyazivstva Ruskogo takim chinom vinik korotkochasnij rozkol u Velikomu knyazivstvi Litovskomu i Polock na deyakij chas stav stoliceyu Ruskoyi derzhavi Katolicki verhivki Velikogo knyazivstva Litovskogo pishli na kompromis Privilej 1432 r Yagajla ta privilej 1434 r Sigizmunda Kejstutovicha pririvnyuvali pravoslavnih feodaliv u deyakih ekonomichnih ta politichnih pravah do katolikiv Pid chas pravlinnya velikogo knyazya Kazimira 1440 1492 okremi zemli Novogrudok Polock Vitebsk Smolensk ta in otrimali prava na avtonomne upravlinnya Kazimir zatverdiv sudovij kodeks 1468 roku pershij uporyadkovanij zbirnik zakoniv Pislya jogo smerti Moskoviya rozgornula kilka voyen proti ob yednannya zemel Rusi navkolo Velikogo knyazivstva Litovskogo Pid chas cih voyen do Moskoviyi v XV XVI st buli peredani deyaki shidnoslov yanski zemli Velikogo knyazivstva Litovskogo Cherez nevdachi voyen politichni eliti Velikogo knyazivstva Litovskogo pochali zaluchati velikih pravoslavnih feodaliv do bilsh aktivnogo upravlinnya pravoslavnim vzhe faktichno ne zaboronyali obijmati klyuchovi derzhavni posadi U 1563 r polozhennya pro te sho pravoslavni feodali ne mozhut zasidati v gospodarskij radi bulo zakonno skasovano Velikij vpliv na derzhavni spravi mali magnati Ostrozki Hodkevichi Sapigi Illinichi ta inshi III Statut VKL Vidano drukarneyu Mamonichiv 1588 rik Velike knyazivstvo Litovske 1613 rik Do seredini XVI st ostatochno sformuvavsya derzhavnij ustrij Velikogo knyazivstva Litovskogo osnovi yakogo zakripleni v Statuti Velikogo knyazivstva Litovskogo 1529 r ta Statuti Velikogo knyazivstva Litovskogo 1566 r Derzhavnoyu movoyu Velikogo knyazivstva Litovskogo bula ruska mova Glavoyu derzhavi vvazhavsya velikij knyaz gospodar Razom iz Radoyu vin zdijsnyuvav diyalnist verhovnogo sudu Rada Velikogo knyazivstva Litovskogo pani rada vinikla v XV stolitti yak doradchij organ velikogo knyazya a do kincya XV pochatku XVI st peretvorivsya na vishij organ derzhavnoyi vladi Z XV st na zasidannya radi buli zaprosheni predstavniki miscevih feodaliv tobto zbiravsya sejm U 1413 r teritoriya Velikogo knyazivstva Litovskogo bula podilena na Vilenske ta Trocke voyevodstva Na pochatku XVI st bulo utvoreno Polocke Novogrudske Smolenske ta Pidlyaske voyevodstva u rezultati administrativno teritorialnoyi reformi 1565 1566 rr Brestske Minske Amstislavske voyevodstva bilshist iz nih buli podileni na poviti Shlyahta otrimala pravo brati uchast u povitovih sejmikah de do volnogo sejmu obiralis posli deputati Mala velikij vpliv na dolyu Velikogo knyazivstva Litovskogo Livonska vijna 1558 1583 rr mala velikij vpliv na dolyu Velikogo knyazivstva Litovskogo Z kincya XIV stolittya kerivnictvo VKL vzyalo kurs na soyuz z Polsheyu Do 1430 roku pid chas knyazyuvannya Vitovta knyazivstvo dosyaglo pevnoyi maksimalnoyi potuzhnosti ta teritorialnogo rozshirennya odnak shvidko stalo vtrachati teritoriyi persh za vse na korist Polshi pivdenno zahidni ruski zemli a z kincya XV stolittya na shodi na korist Moskvi Novij chasRich Pospolita Dokladnishe Rich Pospolita ta Polonizaciya Lev Sapiga Lyublinska uniya Kartina Yana Matejka 1869 rik Nevdachi armiyi Velikogo knyazivstva Litovskogo vklyuchayuchi okupaciyu Polocka moskovskimi vijskami v 1563 r shtovhnuli Velikogo knyazya Velikogo knyazivstva Litovskogo ta shlyahtu do bilsh tisnogo vijskovo derzhavnogo soyuzu z Polsheyu U rezultati Lyublinskoyi uniyi 1569 r Velike knyazivstvo Litovske ta Korolivstvo Polske ob yednalisya v federaciyu Rich Pospolitu Za umovami uniyi VKL zberigalo svij administrativnij aparat zakonodavstvo armiyu gerb pogonyu ta derzhavnu pechatku Vishim organom ob yednanoyi derzhavi buv Generalnij sejm yakij vpershe zasidav na teritoriyi Korolivstva Polskogo a z seredini XVII st kozhen tretij sejm sklikanij u Gorodni yak simvol okremoyi poziciyi Velikogo knyazivstva Litovskogo Glavoyu derzhavi buv korol Rechi Pospolitoyi yakogo obirala znat Odnochasno vin buv velikim knyazem Velikogo knyazivstva Litovskogo Pid chas roboti Lyublinskogo sejmu zemli Ukrayini vidijshli do Polshi tozh u 1569 r Velike knyazivstvo Litovske skladalosya perevazhno z litovskih ta zhamojtijskih zemel Korol i velikij knyaz Stefan Batorij 1576 1586 na choli ob yednanoyi armiyi zvilniv Polock v 1579 roci i perenis bojovi diyi do Moskoviyi Uspishne zavershennya Livonskoyi vijni posililo rol Velikogo knyazivstva Litovskogo v Rechi Pospolitij Prijnyattya Statutu Velikogo knyazivstva Litovskogo v 1588 r Pidkreslyuvalo osoblive stanovishe Velikogo knyazivstva Litovskogo u federativnij derzhavi z jogo armiyeyu zakonodavstvom ta gerbom Polozhennya soyuzu zgidno z yakimi polyaki ta inshi inozemni gromadyani mogli otrimuvati zemelni volodinnya ta administrativni posadi u VKL buli skasovani Stefan Batorij Velike Knyazivstvo Litovske 1770 rik U 1596 r bula prijnyata Berestejska uniya do yiyi uhvalennya pidshtovhnulo stvorennyam patriarhatu v Moskoviyi v 1589 r yakij namagavsya pidporyadkuvati sobi pravoslavnih zhiteliv Velikogo knyazivstva Litovskogo Zgidno z umovami uniyi pravoslavna cerkva Velikogo knyazivstva Litovskogo viznala zverhnist Papi Rimskogo prijnyala katolicku dogmu ale zberegla svoyi obryadi ta okremu organizaciyu Do kincya XVIII st blizko 80 naselennya Bilorusi perevazhno selyani nalezhalo do greko katolickoyi uniatskoyi cerkvi Pravoslavni yaki ne prijnyali uniyu na pochatku XVII st stvorili vlasnu cerkovnu organizaciyu legitimizovanu derzhavnoyu vladoyu Yan Karol Hodkevich Velike Knyazivstvo Litovske 1780 rik U rezultati vijni mizh Richchyu Pospolitoyu ta Moskoviyeyu v 1609 1618 rokah Smolenshina povernulasya do skladu Velikogo knyazivstva Litovskogo Vijna mizh Moskoviyeyu ta Richchyu Pospolitoyu 1654 1667 rr katastrofichno poznachilasya na ekonomici ta kulturnomu zhitti Yij pereduvala antifeodalna vijna 1647 1651 rr rozgornuta ukrayinskimi kozakami Skoristavshis smertyu korolya i velikogo knyazya Vladislava Vazi 1633 1648 kozaki vtorglisya na Polissya i ocholili miscevi vistupi U 1654 r moskovski vijska okupuvali shidnu Bilorus do Dvini ta Dnipra v 1655 r yiyi bilshu chastinu Za umovami Andrusavskogo peremir ya 1667 r yake zakinchilo cyu vijnu biloruski zemli zalishalis u Rechi Pospolitij Kiyiv Livoberezhna Ukrayina Sivershina ta Smolenske voyevodstvo vidijshli do Moskoviyi Masove vinishennya miskogo naselennya prizvelo do zanepadu mist posilennya pozicij dvoryanstva ta upovilnennya rozvitku kapitalistichnih vidnosin Pislya vijni polonizaciya posililasya ohopivshi shiroke kolo biloruskoyi znati ta mishan Yan Kazimir 1648 1668 vidmovivsya vid prestolu cherez nevdachi Nastupni koroli ta veliki knyazi Mihal Tomash Koribut Vishneveckij 1669 1673 ta Yan III Sobeskij 1674 1696 ne zmogli zapobigti zrostannyu vplivu dvoryanstva ta priborkati jogo zlidni Obranij na prestol Rechi Pospolitoyi saksonskij kurfyurst Avgust Silnij pid chas Pivnichnoyi vijni 1700 1721 rokiv buv soyuznikom moskovskogo gospodarya Petra I Shvedi yaki chastkovo okupuvali Bilorus pidtrimali svogo stavlenika na troni Stanislava Leshinskogo Vijskovi diyi ta vnutrishnya borotba aristokratichnih ugrupovan prizveli do zanepadu ekonomiki yaku vidbuduvali lishe do seredini XVIII st Vnutrishnopolitichna anarhiya v krayini trivala stalo zvichnim porushuvati robotu sejmu cherez vitivki dvoryanstva Rich Pospolita pochala potraplyati pid politichnij vpliv susidnih derzhav Ostannij korol i velikij knyaz Stanislav Avgust Ponyatovskij 1764 1795 buv stavlenikom moskovskoyi kohanki Katerini II ale pragnuv provoditi samostijnu politiku Chastina derzhavnih kil Rechi Pospolitoyi vzyala kurs na modernizaciyu politichnoyi sistemi krayini nasampered na zmicnennya centralnoyi vladi U 1764 r buli utvoreni Vijskova ta Kaznachejska komisiyi Velikogo knyazivstva Litovskogo v 1773 r osvitnya komisiya a v 1791 r policejska komisiya Tadeush Kostyushko Alegoriya do Pershogo podilu Rechi Pospolitoyi Zhan Mishel Maro 1773 rik Rozvitku kapitalistichnih vidnosin zavazhali panuvannya magnativ nacionalni ta religijni superechnosti Rosijska imperiya Prussiya ta Avstrijska monarhiya pragnuli skoristatisya skladnoyu vnutrishnopolitichnoyu situaciyeyu v Rechi Pospolitij Rizni grupi znati diyali na yih korist U 1786 r bula utvorena Barska konfederaciya dvoryanskij soyuz spryamovanij yak proti vtruchannya Rosijskoyi imperiyi u vnutrishni spravi derzhavi tak i proti politichnih reform Porazka konfederaciyi rosijskimi vijskami v 1772 r prizvela do pershogo podilu Rechi Pospolitoyi mizh Rosiyeyu Prussiyeyu ta Avstriyeyu Shidni zemli Bilorusi z Polockom Vitebskom Mogilivom ta Gomelem opinilisya pid vladoyu Rosiyi Chastina pravlyachih kil bachila poryatunok derzhavi v antifeodalnih reformah Chotiririchnij sejm 1788 1792 rr prijnyav Konstituciyu vid 3 travnya 1791 r zgidno z yakoyu vin vstanovlyuvav zahist derzhavi nad kripakami i rozshiryuvav politichni prava mishan reorganizovuvav i centralizuvav upravlinnya U vidpovid konservativna shlyahta za dopomogoyu Rosiyi stvorila Targovishchensku konfederaciyu z oficijnih zaproshen yakoyi bulo zdijsneno novu rosijsku intervenciyu U 1793 r vidbuvsya drugij podil Rechi Pospolitoyi vnaslidok chogo zemli centralnoyi Bilorusi z Borisovom Minskom Sluckom ta Pinskom opinilisya pid vladoyu Rosiyi Pogodzhuvalna poziciya pravlyachih kil Rechi Pospolitoyi sprichinila politichnij pidjom sho prizviv do povstannya 1794 r na choli z Tadeushem Kostyushko Rosiya napravila dodatkovi vijska yaki v ryadi bitv pridushili povstannya U rezultati tretogo podilu Rechi Pospolitoyi zemli zahidnoyi Bilorusi z Vilno Gorodneyu Novogradkom ta Berestom opinilisya pid vladoyu Rosiyi Pidlyashshya vidijshlo do Prussiyi a federativna derzhava Rich Pospolita yaka proisnuvala 226 rokiv pripinila svoye isnuvannya Pid vladoyu Rosijskoyi imperiyi kinec XVIII pochatok HH st Dokladnishe Rosijska imperiya Pivnichno Zahidnij kraj ta Rusifikaciya Bilorusi 1772 1793 i 1795 r u pidsumku troh podiliv Polshi zemli Bilorusi vklyucheni do skladu Rosijskoyi imperiyi ne otrimavshi pri comu derzhavnogo statusu Ce znajshlo viddzerkalennya v oficijnij nazvi Pivnichno zahidnij kraj z 1840 roku Etnichna teritoriya bilorusiv z 1801 roku vhodila do skladu Minskoyi Mogilovskoyi Vitebskoyi Grodnenskoyi i Vilenskoyi gubernij 1812 roku isnuvalo Velike knyazivstvo Litovske pid protektoratom Napoleona I Mihal Kleofas Oginskij Vilenskij universitet ta jogo gerb Pogonya 1781 rik Na aneksovanih Rosijskoyu imperiyeyu zemlyah bulo vstanovleno teritorialno administrativnij podil za rosijskim zrazkom poviti provinciyi guberniyi ta general gubernatorstva U 1772 r bulo utvorene z dvoma guberniyami Pskovsku z 1776 r Polocku potim Vitebsku ta Mogilivsku U 1793 r buli utvoreni Minska v 1795 r Slonimska ta Vilenska guberniyi U 1796 1801 rr teritoriya Bilorusi administrativno teritorialno podilyalas na Bilorusku Minsku ta Litovsku guberniyi yaki v 1801 r buli rozdileni na Vitebsku Mogilivsku Minsku Gorodnensku ta Vilensku guberniyi U guberniyah stvoryuvalis kriminalni palati diyali na osnovi zakonu Rosijskoyi imperiyi ta civilni civilni spravi virishuvalis za normami Statutu VKL 1588 r Pislya prisyagi na virnist moskovskij imperatrici Katerini II shlyahta Bilorusi otrimala prava ta privileyi rosijskoyi znati Vodnochas shlyahta vtratila pravo obirati monarha virishuvati miscevi spravi pri voyevodskih ta povitovih radah stvoryuvati konfederaciyi dlya zahistu svoyih svobod i privileyiv Magnati buli pozbavleni prava mati vlasni ukriplennya ta vijska Provedena chistka dvoryanstva analiz dvoryanstva Katerina II i Pavlo I praktikuvali rozdachu derzhavnih zemel iz kripakami rosijskim zemlevlasnikam soldatam i visokoposadovcyam Zagalnorosijska sistema derzhavnih podatkiv i zboriv poshiryuvalasya na Bilorus Osnovnij podatok buv na dushu naselennya yakij buv nabagato vazhchim za poperednij pidjom Selyani vikonuvali panshinu platili orendnu platu naturalnu daninu ta in Mishani vidpovidali za utrimannya vijskovih garnizoniv miliciyi v yaznic miskogo magistratu poshtovoyi sluzhbi navchalnih ta medichnih ustanov Dlya selyan i mishan Bilorusi buv vazhkim obov yazkom zabezpechuvati novobranciv na 25 rokiv z 1834 r na 20 rokiv z 1856 r na 15 rokiv pid chas yihnoyi vijskovoyi sluzhbi Ryad zakoniv obmezhuvav prava yevrejskogo naselennya yevrejska mezha poselennya podatok na dushu naselennya ta prizovni povinnosti buli vdvichi vishimi nizh dlya hristiyan uryadovij sinod Moskovskoyi cerkvi v Bilorusi otrimav status derzhavnoyi todi yak Katolicka cerkva vtratila svoye privilejovane stanovishe i potrapila pid kontrol rosijskogo uryadu Latinske katolicke duhovenstvo otrimalo svobodu zdijsnyuvati religijni obryadi ale zaboronyalosya perekonuvati pravoslavnih u tomu chisli tih hto prijnyav Berestejsku uniyu perejti v latinskij katolicizm Agitaciya primus ta materialni vinagorodi uniatskogo duhovenstva vikoristovuvalis dlya sponukannya uniatskoyi cerkvi priyednatisya do uryadovogo sinodu Moskovskoyi cerkvi Vidstup francuziv cherez Vilno Yan Damel 1846 rik Litografiya z Vilenskogo albomu Pid chas vijni 1812 roku biloruska znat pidtrimala francuzkogo imperatora Napoleona spodivayuchis z jogo dopomogoyu vidnoviti Velike knyazivstvo Litovske ta Rich Pospolitu 1 lipnya 1812 roku Napoleon pidpisav ukaz pro utvorennya Velikogo knyazivstva Litovskogo u skladi Vilenyuskogo Gorodnenskogo Minskogo ta Bilostockogo departamentiv i priznachiv Timchasovij uryad z chisla predstavnikiv miscevoyi znati Osnovnimi jogo zavdannyami buli mobilizaciya naselennya do francuzkoyi armiyi yiyi materialne zabezpechennya zahist zv yazku pidtrimannya poryadku v tilu i t d Napoleon ne vzhivav zahodiv shodo likvidaciyi kriposnogo prava tomu sered selyanstva vin ne otrimuvav pidtrimki v vidpovid na vimagannya ta pograbuvannya partizanskogo ruhu Vpliv Francuzkoyi revolyuciyi 1789 1799 rr ta podij 1812 r spriyali poshirennyu v Bilorusi demokratichnih ta nacionalno vizvolnih idej Na pochatku HIH st u Vilenskomu universiteti ta ryadi navchalnih zakladiv v okremomu litovskomu budinku buli grupi miscevoyi molodi yaki vistupali za vidnovlennya Rechi Pospolitoyi Diyalo tovaristvo filomativ i filaretiv tovaristvo Vijskovih druziv U 1830 1831 rr bidbulosya vizvolne Listopadove povstannya metoyu yakogo bulo vidnovlennya derzhavnosti Velikogo knyazivstva Litovskogo ta stvorennya Rechi Pospolitoyi vzhe troh nacij Pislya jogo pridushennya rosijskij uryad vzyav za metu postupovo poslabiti ekonomichni ta politichni poziciyi znati ta katolickogo duhovenstva Mayetki povstalih buli konfiskovani cerkvi ta monastiri rektori ta meshkanci yakih brali uchast u povstanni buli zakriti Posilivsya analiz dvoryanstva Vid dvoryanstva bulo visunuto ponad 10 000 dvoryan Dilovodstvo v ustanovah miscevogo samovryaduvannya ta navchannya v shkoli bulo perekladeno z polskoyi na rosijsku movu U 1832 r rosijska vlada zakrila Vilenskij universitet dlya uchasti studentiv i vikladachiv u povstanni ta propolskomu dusi osviti U sichni 1831 r voni skasuvali Statut Velikogo knyazivstva Litovskogo 1588 r u Vitebskij ta Mogilivskij u chervni 1840 r u Minskij Gorodnyanskij ta Vilenskij guberniyah Posilyuvalis represiyi proti ruskoyi unijnoyi cerkvi 12 lyutogo 1839 r Rada vishogo unijnogo duhovenstva v Polocku prijnyala akt pro vozz yednannya uniativ z uryadovim sinodom Rosijskoyi imperiyi Moskovska cerkva Zalezhnist pravoslavnoyi ta katolickoyi cerkov vid derzhavi zrostala U 1841 1843 rr voni buli perevedeni na derzhavnu pidtrimku Kostyantin Kalinovskij Osnovoyu ekonomiki biloruskih zemel u XIX stolitti bulo silske gospodarstvo v yakomu perevazhalo velike aristokratichne zemlevolodinnya Popit na zerno v Zahidnij Yevropi sponukav zemlevlasnikiv do rozshirennya falvarkiv Do seredini XIX st 97 pomishikiv biloruskih zemel perebuvali v panshini tobto voni buli prikripleni do panskih falvarkiv i pozbavleni mozhlivosti shukati inshi zarobitki pereselyatisya v miscya proyavlyati pidpriyemnicku iniciativu v promislovosti ta torgivli v yakij buli selyani centralnih gubernij Rosijskoyi imperiyi U 1840 1850 rr U Bilorusi z yavilasya kriza feodalno rabovlasnickih vidnosin zmenshilis vrozhayi zmenshilasya vrozhajnist vse bilshe selyan ne bulo v zmozi splachuvati podatki ta vikonuvati povinnosti na korist derzhavi blizko 70 kripakiv bulo zakladeno v bankivskih ta kreditnih ustanovah posilyuvavsya antirabovlasnickij ruh selyan U 1856 1860 rr vidbulisya masovi vistupi selyan u 66 mayetkah 11 z yakih buli pridusheni vijskami ta policiyeyu Porazka v Krimskij vijni 1853 1856 rr ta zagroza selyanskoyi revolyuciyi zmusili moskovskogo carya Oleksandra II pristupiti do burzhuaznih reform 19 lyutogo 1861 r vin pidpisav Manifest ta Polozhennya pro zvilnennya pomishikiv vid kripactva U rezultati agrarnih reform u Bilorusi zemlevlasniki vryatuvali bilshe polovini zemel Povstanci v Gorodni 1863 rik Vidbuvayetsya nacionalno vizvolne Sichneve povstannya 1863 1864 rr proti rosijskogo panuvannya ta vidnovlennya Rechi Pospolitoyi troh narodiv v 1772 r yake rozpochalosya z progoloshennya Manifestu Timchasovogo nacionalnogo uryadu 10 sichnya 1863 r Rosijskij vladi vdalosya pridushiti vistup jogo uchasniki buli represovani Mayetki tih hto brav uchast u povstanni buli vivezeni do rosijskoyi derzhavnoyi skarbnici ta prodani na pilgovih umovah lyudyam iz centralnih rosijskih gubernij Francishek Bogushevich Minsk Visokij rinok Litografiya Bartolomiya Leverna 1840 rik Reforma 1861 r priskorila formuvannya robitnichogo klasu Ideologami ta viraznikami selyan ta inshih dribnih virobnikiv Rosijskoyi imperiyi buli organizaciyi revolyucijnih narodnikiv Zyamlya i volya Narodnaya volya U drugij polovini 1870 h na pochatku 1880 h narodnicki ugrupovannya isnuvali v Mogilevi Minsku Vitebsku Gorodni Pinsku Gori Gorkah Slucku ta Orshi perevazhno sered studentskoyi molodi vijskovih robitnikiv Pid vplivom Polskoyi socialistichnoyi partiyi Proletariat ta rosijskoyi grupi Vizvolennya praci chastina narodnikiv Bilorusi v seredini 1880 h rokiv zajnyala poziciyi marksizmu U 1895 1900 rr u 23 naselenih punktah Bilorusi vidbulisya 292 ekonomichni strajki u yakih vzyalo uchast blizko 11 5 tis robitnikiv U 1896 r utvorivsya Soyuz robitnikiv Litvi v 1897 r Bund Zagalnij yevrejskij soyuz u Litvi Polshi ta Rosiyi U 1898 r z yizd predstavnikiv social demokratichnih organizacij u Peterburzi Moskvi Kiyevi Katerinoslavi ta Bundi sho vidbuvsya v Minsku ogolosiv pro stvorennya Rosijskoyi social demokratichnoyi robitnichoyi partiyi RSDRP Na pochatku 1900 h rr robitnichij ruh u mistah i mistechkah Bilorusi ocholyuvali bundski organizaciyi U Gorodni ta Bresti na robitnikiv vplivali organizaciyi Polskoyi socialistichnoyi partiyi v Litvi DPP U 1902 1904 rr v Bilorusi vinikli organizaciyi Partiyi socialistiv revolyucioneriv PSR U 1903 r bula utvorena Biloruska socialistichna gramada BSG U 1903 1904 rr vinikli organizaciyi RSDRP Pivnichno Zahidnij komitet RSDRP Poliskij komitet RSDRP Sionisti shiroko agituvali sered yevrejskogo naselennya Bilorusi z 1890 h rokiv Pid chas revolyuciyi 1905 1907 rr u Bilorusi bulo zaversheno partijne formuvannya z 3 politichnih taboriv revolyucijnogo RSDRP PSR PPS BSG Bunda Paoleo sionistiv sionistiv socialistiv ta in liberalnogo KDP Alyans dlya dosyagnennya rivnosti v Rosiyi sionisti konstitucijno katolicka partiya Litvi ta Bilorusi uryadovogo Alyans rosijskogo narodu Soyuz 17 zhovtnya U I Derzhavnu Dumu z 5 zahidnih provincij obrano 36 deputativ u tomu chisli 29 prihilnikiv kadetiv Dvi kontrrevolyucijni nacionalistichni grupi rosijska ta polska peremogli na viborah do Drugoyi Derzhavnoyi dumi v 5 zahidnih provinciyah Yanka Kupala Redakciya Nashoyi Nivi na vulici Zavalnij u Vilno 1907 rik Agrarno politichnij ruh selyan zmusiv rosijskij uryad viznati neobhidnist reform rezultatom yakih stala agrarna reforma Stolipina Na viborah do III Derzhavnoyi dumi v 5 zahidnih provinciyah chornosotenci ta oktyabristi otrimali 29 i 36 mandativ Katolicke naselennya Vilenskoyi ta Gorodnyanskoyi gubernij obralo 6 predstavnikiv bilorusko polskih avtonomistiv krajovikiv Z podibnimi rezultatami projshli vibori do IV Derzhavnoyi dumi 1912 r Oktyabristi ta yihni presovi organi zaperechuvali nezalezhnist biloruskogo etnosu zvinuvachuvali biloruskij nacionalnij ruh ta jogo gazetu Nasha niva v separatizmi Proti biloruskogo nacionalnogo vidrodzhennya vistupali takozh polski pomishiki ta duhovni grupi U 1907 r majzhe vsi miscevi organizaciyi livih partij buli rozgromleni abo silno oslableni Likvidacijnij ruh poshiryuvavsya sered menshovikiv ta bundistiv BSG zakrila svoyi pidpilni strukturi i timchasovo pripinila svoyu diyalnist yak partiya Yiyi kerivniki zoseredzhuvalis na legalnij diyalnosti v gazeti Nasha niva i ocholyuvali biloruskij nacionalno kulturnij ruh U 1905 1915 rokah vin znachno rozshirivsya i zdobuv mizhnarodnu populyarnist Osoblivo znachnih uspihiv dosyagnuto v rozvitku biloruskoyi literaturi Yanka Kupala Yakub Kolas Maksim Bagdanovich ta inshi 1 serpnya 1914 r Rosijska imperiya vstupila u vijnu z Nimeckoyu imperiyeyu Persha svitova vijna Biloruski guberniyi odnimi z pershih buli perevedeni na voyennij stan Vnaslidok nastupu Svencyanskij proriv 1915 r nimecki vijska zajnyali zahidnu chastinu Bilorusi Do zhovtnya 1915 r front stabilizuvavsya na liniyi Dvinsk Postavi Baranovichi Pinsk Vijna prizvela do zanepadu biloruskoyi ekonomiki U silskij miscevosti brakuvalo robochoyi sili zmenshuvalis posivni ploshi zmenshuvalas kilkist hudobi Blizko 1 3 biloruskih promislovih pidpriyemstv buli evakujovani abo demontovani Mista Bilorusi buli perepovneni soldatami ta bizhencyami Kontrol vijska Nimeckoyi imperiyi majzhe vsiyeyi Vilenskoyi Gorodnyanskoyi ta zahidnih chastin Minskih gubernij mobilizaciya v armiyu ta masove zaslannya na shid timchasovo dezorganizuvali biloruskij ruh Biloruski nacionalno kulturni organizaciyi rozpalisya vipusk biloruskih gazet i knig pripinivsya Chastina kerivnikiv Nasha niva brati Anton ta Ivan Luckevichi Vaclav Lastovskij ta inshi zalishilis u Vilni j ocholyuvali komitet dopomogi zhertvam vijni U Vilni diyali Biloruska social demokratichna robocha grupa ta Soyuz nezalezhnosti ta nepodilnosti Bilorusi Koordinatorom biloruskogo nacionalnogo ruhu buv Centralnij soyuz biloruskih nacionalnih organizacij na choli z Biloruskim narodnim komitetom pid kerivnictvom yakogo v 1916 1917 rr z dozvolu Nimeckoyi imperiyi rozpochato vidannya shkilnih pidruchnikiv gazeti Goman U 1916 r v Petrogradi z yavlyayutsya shotizhnevi gazeti Dzyannica j Svietac Novitnij chasBorotba za stvorennya biloruskoyi derzhavnosti Dokladnishe Biloruska Narodna Respublika Socialistichna Radyanska Respublika Bilorusi ta Litovsko Biloruska Radyanska Socialistichna Respublika Mapa Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki 1918 Roman Skirmunt Persha svitova vijna priskorila peremogu Lyutnevoyi revolyuciyi 1917 roku v Rosiyi U rezultati povalennya samoderzhavstva vlada perejshla do Timchasovogo uryadu Za prikladom Petrograda v Bilorusi buli stvoreni Radi robitnichih i soldatskih deputativ ta Narodna miliciya Vpliv bilshovikiv vidznachavsya v Minskij Radi Pislya Lyutnevoyi revolyuciyi BSG vidnovila svoyu diyalnist U toj zhe chas bagato inshih biloruskih nacionalnih organizacij ta gromad vinikli ne lishe v Bilorusi a j u rosijskih mistah de bulo bagato biloruskih bizhenciv 25 27 bereznya 1917 r v Minsku vidbuvsya Z yizd biloruskih nacionalnih organizacij yakij vimagav derzhavnoyi avtonomiyi Bilorusi v skladi Rosijskoyi Federativnoyi Demokratichnoyi Respubliki progolosiv sebe vishoyu krajovoyu ustanovoyu do sklikannya Biloruskoyi krajovoyi radi BKR a yiyi vikonavchim organom Biloruskij nacionalnij komitet BNK Nacionalnij komitet BNK yakomu bulo dorucheno pidgotuvati vibori do BKR Jogo golovoyu buv obranij Roman Skirmunt Vin takozh ocholiv delegaciyu peregovoriv z Timchasovim uryadom z pitan avtonomiyi Bilorusi Ale uryad vidmovivsya virishiti ce pitannya do Ustanovchih zboriv Za iniciativoyu BKR u lipni 1917 r vidbuvsya z yizd biloruskih organizacij i partij BNK zaminiv Centralnu radu biloruskih organizacij yaka bula reorganizovana v zhovtni 1917 r u Veliku bilorusku radu VBR Biloruskij nacionalnij bilo chervono bilij prapor nad budivleyu Narodnogo sekretariatu BNR kolishnij budinok gubernatora Minsk 1918 rik 25 zhovtnya 1917 r v rezultati zbrojnogo povstannya pid kerivnictvom bilshovikiv u Petrogradi Timchasovij uryad bulo povaleno i vlada perejshla do Radi Narodnih Komisariv na choli z Volodimirom Ulyanovim Lenin 26 zhovtnya v Minsku bulo ogolosheno radyansku vladu Na pochatku listopada Verhovnij revolyucijnij komitet Zahidnogo frontu stav najvishoyu bilshovickoyu vladoyu v regioni 18 25 listopada Radyansku vladu viznali Z yizd Rad robitnichih i soldatskih deputativ Tretij z yizd selyanskih deputativ Minskoyi ta Vilenskoyi gubernij drugij z yizd armij Zahidnogo frontu 26 listopada obrani z yizdami vikonavchi komiteti ob yednalisya utvorivshi Oblasnij vikonavchij komitet Rad robitnichih soldatskih i selyanskih deputativ Zahidnogo regionu ta frontu oblvikonkomu U grudni 1917 sichni 1918 r vidbulisya z yizdi Rad robitnichih soldatskih i selyanskih deputativ Vitebskoyi ta Mogilivskoyi gubernij na yakih robota po vstanovlennyu bilshovickoyi vladi v cih guberniyah bula zavershena Oblvikonkomi ignoruvali biloruske nacionalne pitannya i ne viznavali isnuvannya nezalezhnogo biloruskogo narodu Dmitro Zhilunovich Mapa Bilorusi Belaruskaj SSR 1919 g U vidpovid na zhovtnevij perevorot 1917 r v Rosiyi VBR razom iz Centralnoyu biloruskoyu vijskovoyu radoyu zvernuvsya z Gramotoyu do biloruskogo narodu iz zasudzhennyam diyalnosti bilshovikiv VBR sklikala Pershij Zagalnobiloruskij kongres 1917 r v Minsku Pershij kongres viznav neobhidnist stvorennya biloruskoyi derzhavnosti ne viznav vladi oblvikonkomu tomu za nakazom jogo kerivnikiv buv rozformovanij iz zastosuvannyam vijskovoyi sili 9 grudnya 1917 mizh Radyanskoyu Rosiyeyu i Nimeckoyu imperiyeyu rozpochalisya mirni peremovini yaki buli zirvani u zv yazku z poziciyeyu L Trockogo j bilshovickogo uryadu Nimecke komanduvannya viddalo svoyim vijskam nakaz rozpochati 18 lyutogo 1918 nastup sho rizko zagostrilo situaciyu na Zahidnomu fronti Nimecki vijska shvidko nablizhalisya do Gomelya j Minska U takih umovah kerivnictvo Oblvikonzahu j SNK Zahidnoyi oblasti vimusheni buli evakuyuvatisya do Smolenska Vikonkom Vsebiloruskogo z yizdu virishiv uzyati vladu do svoyih ruk 21 lyutogo 1918 vin zvernuvsya do biloruskogo narodu z Pershoyu statutnoyu gramotoyu u yakij progolosiv sebe timchasovoyu vladoyu na terenah Bilorusi Do vidkrittya Vsebiloruskogo Ustanovchogo z yizdu funkciyi vladi pokladalisya na stvorenij Vikonkomom Narodnij Sekretariat golovoyu yakogo stav odin iz lideriv BSG Yazep Varonka Naprikinci lyutogo 1918 go v Minsku de znahodivsya uryad Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki prijshli vijska kajzerivskoyi Nimechchini Voni zabrali skarbnicyu Narodnogo Sekretariatu zirvali z jogo budinku bilo chervono bilij styag vignali sluzhbovciv Providniki BNR buli poperedzheni sho okupacijna vlada ne dopustit u Bilorusi serjoznoyi politichnoyi diyalnosti 3 bereznya 1918 go mizh Radyanskoyu Rosiyeyu i Nimechchinoyu buv ukladenij Berestejskij mirnij dogovir za yakim zemli na zahid vid liniyi Dvinska Svencyani Pruzhani sho ranishe nalezhali Rosiyi peredavalisya Nimechchini j Avstro Ugorshini yaki mali virishiti majbutnye cih zemel Ce she bilshe porodzhuvalo nezalezhnicki vid bilshovickoyi Radyanskoyi Rosiyi techiyi v ryadah biloruskogo nacionalnogo ruhu Listivka Haj zhive Biloruska Narodna Respublika Gerbi Biloruskih voyevodstv 1918 1920 9 bereznya 1918 go Vikonkom Radi Vsebiloruskogo z yizdu u vidpovid na Berestejskij mir uhvaliv Drugu Statutnu gramotu sho ye konstitucijnoyu U nij ide mova pro stvorennya Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki v mezhah rozselennya j kilkisnoyi perevagi bilorusiv Zakonodavchu vladu otrimuye Rada BNR golova yakoyi predstavnik BSG Yanka Sereda Vona progoloshuvalasya zakonodavchim organom do sklikannya Ustanovchogo Sejmu Vikonavchu vladu BNR otrimuye Narodnij Sekretariat BNR Oles Burbis Yan Syerada Yazep Varonka Vasil Zaharka Arkadz Smolich Petro Krechevskij Kastus Yezovitiv Antin Avsyanik Lyavon Zayac Nimechchina do stvorennya derzhavnih organiv BNR ne mala zhodnogo stosunku Chleni Radi BNR i uryadu BNR buli obrancyami biloruskogo narodu Vsebiloruskij z yizd gruden 1917 Biloruska Narodna Respublika bula progoloshena na zemlyah de zhive biloruskij narod i maye chiselnu perevagu U sklad BNR vklyuchalisya Mogilivshina biloruska chastina Minshini Gorodnyanshina z mistami Gorodnya ta Bilostok Vilenshina Smolenshina Chernigivshina i susidni chastini susidnih gubernij zaselenih bilorusami mayetsya na uvazi provinciyi Suvalki ta Kaunas Planuvalosya rozdiliti teritoriyu BNR na voyevodstva Novogradske Brestske Gorodnyanske Minske Vilenske Polocke Vitebske Smolenske ta Mstislavske yaki v svoyu chergu buli b podileni na poviti 8 bereznya Rada BNR zaprosila do svogo skladu predstavnikiv rosijskih socialistichnih partij sered nih buli predstavniki nacionalnih menshin u Bilorusi rosiyani polyaki yevreyi ukrayinci litovci a trohi piznishe i Vilenskoyi Biloruskoyi radi Ivan Luckevich Antin Luckevich Vaclav Ivanivskij yaka diyala u Vilni pid nazvoyu Biloruskogo narodnogo komitetu vid chasu okupaciyi zahidnoyi chastki Bilorusi Pershij uryad BNR U vidpovid na Berestejskij mirnij dogovir 25 bereznya pislya trivalih superechok mizh prihilnikami nezalezhnosti j prihilnikami avtonomiyi Bilorusi v skladi Rosiyi bilshistyu golosiv bula uhvalena Tretya Statutna gramota u yakij Biloruska Narodna Respublika progoloshuvalasya nezalezhnoyu derzhavoyu Berestejskij mirnij dogovir skasovuvavsya Oficijnoyu movoyu bulo progolosheno bilorusku stoliceyu novoyi derzhavi Minsk Pislya listopadovoyi revolyuciyi v Nimechchini 1918 rik Radyanskij uryad vidmovivsya vid Berestejskogo dogovoru j rushiv Chervonoyu armiyeyu na zahid 10 grudnya Chervona armiya zajnyala Minsk Minska Rada progolosila vidnovlennya Radyanskoyi vladi Na seredinu lyutogo 1919 po vsij teritoriyi Bilorusi znovu vstanovilasya vlada bilshovikiv Biloruskij nacionalnij komitet Bilnackom na choli z Oleksandrom Charvyakovim proponuvav peretvorennya Zahidnoyi oblasti v avtonomnu respubliku v skladi RRFSR Propoziciyu Bilnackomu pidtrimali biloruski sekciyi RKP b yaki ob yednuvali bilorusiv komunistiv na choli z Dmitrom Zhilunovichem Bilshovicke kerivnictvo dosluhalosya do vimog nacionalnih sekciyi CK RKP b i pishlo nazustrich uhvalivshi rishennya pro stvorennya BRSR Bronislav Tarashkevich 1892 1938 U 1918 roci naperedodni progoloshennya nezalezhnosti Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki vinikla neobhidnist kodifikaciyi biloruskoyi movi yak derzhavnoyi Providni lingvisti krayini zaproponuvali kilka proyektiv Bielaruskaja hramatyka dla skol Bronislava Tarashkevicha stala osnovoyu dlya cogo pravopisu spershu vijshla latiniceyu ale togo zh roku vidano j kirilichnij variant Vidpovidni pravila biloruskoyi movi dominuvali z 1918 roku do reformi 1933 roku Hramatyka bielaruskaj mowy Balyaslava Pachopki Bielaruski prawapis Antona Luckevicha i Yana Stankevicha Prosty sposab stacca u karotkim casie hramatnym Rudolfa Abihta i Yana Stankevicha Peremogu kodifikaciyi Tarashkevicha viznachali taki faktori vona bula najbilsh gruntovnoyu ohoplyuvali bilshist ortografichnih kolizij bilshoyu miroyu prodovzhiv praktiku biloruskoyi presi poperednogo periodu mistili praktiki korisni dlya didaktichnogo vikoristannya z yavivsya na prohannya biloruskoyi politichnoyi eliti Navit oficijne radyanske movoznavstvo viznalo sho robota Tarashkevicha bula duzhe uspishnoyu dlya visvitlennya osnovnih zakoniv biloruskoyi movi i vsi podalshi proyekti ta reformi biloruskoyi movi bazuvalis na cij kodifikaciyi Na dumku movoznavciv prijnyata kodifikaciya zigrala vinyatkovu rol u stabilizaciyi morfologichnih norm biloruskoyi movi Yiyi shvidkomu ta zagalnomu sprijnyattyu bilorusami spriyala vidsutnist nav yazuvannya avtorami vlasnogo movnogo smaku ta oriyentaciyi na shiroku dialektnu osnovu na yakij ne bulo nadano perevagu lishe odnomu dialektu Biloruska komendatura v Gorodni 1919 rik Pislya porazki Nimechchini v Pershij svitovij vijni i pidpisannya mirnoyi ugodi za yakoyu Nimechchina bula zobov yazana vivesti vijska z okupovanih teritorij Radyanskij uryad denonsuvav Brestskij mir i napraviv vijska na zvilnyayutsya teritoriyi Zvazhayuchi na nablizhennya radyanskih vijsk 3 grudnya 1918 roku chleni Radi BNR i uryadu pokinuli Minsk i pereyihali u Vilno a 10 grudnya 1918 roku nimecki vijska zalishili Minsk 27 grudnya 1918 roku Rada pereyihala Gorodnyu yaka she kontrolyuvalas nimcyami 27 kvitnya 1919 roku Gorodnya perejshla pid polskij kontrol i zalishalasya nominalnoyu stoliceyu BNR do veresnya 1919 roku Najbilsh tisnoyu bula spivpracya BNR z Ukrayinskoyu Narodnoyu Respublikoyu Enciklopediya istoriyi Bilorusi 1993 stverdzhuye sho v chervni 1918 roku biloruska delegaciya na choli z Skirmuntom vidvidala Kiyiv i uryad UNR vidmovilosya viznavati BNR do tih pir poki BNR ne viznaye chastinu biloruskih teritorij ukrayinskimi prote v chervni 1918 roku Ukrayinska Centralna Rada UNR vzhe ne isnuvala a v Ukrayini buv vstanovlenij getmanat Ukrayinskoyi Derzhavi Pavla Skoropadskogo yakij proisnuvav do vidnovlennya Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki ale vzhe z Direktoriyeyu na choli Mizh BNR i UNR stavsya obmin konsulstvami v Kiyevi bula vidkrita Biloruska torgova palata UNR nadavala BNR finansovu dopomogu Ukrayina pershoyu z inozemnih derzhav viznala BNR 3 chervnya 1918 roku O Kvasnickij buv priznachenij ukrayinskomu konsulom v Minsku U tomu zh misyaci P Taimpovich ocholiv biloruske konsulstvo v Kiyevi a biloruske konsulstvo v Odesi ocholiv S Nekrashevich Zalishilosya nevirishenim pitannya pro derzhavnij kordon cherez pretenziyi kerivnictva BNR na sho znahoditsya pid derzhavnim kontrolem Ukrayini Polissya Nezvazhayuchi na viznannya vid Ukrayini odin z iniciatoriv progoloshennya BNR glava Narodnogo sekretariatu BNR I Voronko v 1919 roci pisav z cogo privodu nelyudski zusillya biloruskih diyachiv postaviti Bilorus hocha b v seredu malih derzhav i domogtisya viznannya samostijnosti Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki ni do chogo ne priveli 30 grudnya 1918 v Smolensku vidbulasya 5 ta Pivnichno Zahidna oblasna konferenciya RKP b na yakij virishilosya pitannya pro stvorennya Biloruskoyi Radyanskoyi Socialistichnoyi Respubliki BRSR i perejmenuvannya RKP b u KPB CK KPB ocholili Oleksandr Masnikiv Masnikyan i Vilgelm Knorin uryad BRSR Dmitro Zhilunovich 1 sichnya 1919 rodu bulo oprilyudneno Manifest uryadu pro stvorennya BRSR Usya vlada peredavalasya do ruk bilshovikiv stoliceyu priznachenij Minsk rozpochalasya pidgotovka do 1 go z yizdu Rad abi zakonodavcho oformiti stvorennya novoyi derzhavi Pechatka ChK LitBel 1919 Gerb SRRB 1919 roku Rosijski vijskovi ta politichni rozrahunki mizhnarodna situaciya diyalnist BNR stali prichinami oficijnogo viznannya bilshovickoyu vladoyu Moskvi prava biloruskogo narodu na nacionalnu derzhavnist Vidpovidno do rezolyuciyi Centralnogo komitetu RKP b VI Pivnichno Zahidna oblasna konferenciya v Smolensku uhvalila rishennya pro progoloshennya Socialistichnoyi Radyanskoyi Respubliki Bilorusi SRRB u mezhah Vitebskoyi Gorodnyanskoyi Mogilivskoyi Minskoyi biloruskih rajoniv Vilenskoyi Kaunaskoyi ta Smolenskoyi guberniyi Utvorennya SRBB zi stoliceyu v Minsku u skladi RRFSR bulo progolosheno 1 sichnya 1919 r manifestom Timchasovogo robitnicho selyanskogo radyanskogo uryadu Bilorusi 8 sichnya uryad RSRB pereyihalo z Smolenska v Minsk yakij na toj chas uzhe buv zajnyatij bez boyu Chervonoyu armiyeyu v hodi radyansko polskoyi vijni 31 sichnya 1919 roku RSRB vijshla zi skladu RRFSR i bula perejmenovana na Socialistichnu Radyansku Respubliku Bilorus Togo zh dnya uryad Radyanskoyi Rosiyi Prezidiya VCVK prijnyav postanovu Pro viznannya nezalezhnosti Socialistichnoyi Radyanskoyi Respubliki Bilorus 2 lyutogo 1919 roku v Minsku zibravsya I Vsebiloruskij z yizd Rad robitnichih soldatskih i chervonoarmijskih deputativ yakij prijnyav 3 lyutogo Konstituciyu SRRB Do seredini lyutogo Radyanska vlada bula vstanovlena majzhe na vsij teritoriyi suchasnoyi Bilorusi krim Berestya Kobrinya Vovkoviska i Gorodni Na prohannya CK RKP b 27 lyutogo 1919 r bula utvorena Litovsko Biloruska Radyanska Socialistichna Respublika LitBel zi stoliceyu u Vilno Druge progoloshennya radyanskoyi Bilorusi vidbulosya 31 lipnya 1920 roku v Minsku utvorennyam Biloruskoyi Socialistinoyi Radyanskoyi Respubliki BSRR yake faktichno bulo vidpoviddyu na progoloshennya nezalezhnosti Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki Do Minska diyachi Radi povernulisya v serpni veresni 1919 roku pislya togo yak 8 serpnya 1919 roku v misto uvijshlo Vijsko Polske Yuzef Pilsudskij u Minsku 1919 Koli u veresni v Minsk priyihav Yu Pilsudskij jogo vitali vsi biloruski partiyi krim bilshovikiv Ale zgodom v biloruskih nacionalnih kolah stalo skladatisya negativne stavlennya do polskogo kerivnictva U grudni 1919 roku stavsya rozkol Radi BNR na Vishu Radu i Narodnu Radu Visha Rada pid kerivnictvom A Luckevicha oriyentuvalasya na spivpracyu z polskoyu vladoyu i shukala formi zdijsnennya biloruskoyi derzhavnosti na osnovi federaciyi z Polsheyu Luckevich vvazhav sho v soyuzi z Polsheyu bilorusi mozhut ne tilki stvoriti avtonomiyu a j zberegti zemli na shodi azh do Smolenska Odnak polskij uryad proignoruvav propoziciyi biloruskih politikiv U svoyu chergu Narodna Rada pid kerivnictvom V Lastovskogo protestuvala proti kolonizatorskoyi politiki Polshi i svoyimi soyuznikami rozglyadala pribaltijski respubliki Obidvi Radi BNR vstupili v zhorstku konkurenciyu mizh soboyu dovodyachi svoye vinyatkove pravo na predstavnictvo Bilorusi na mizhnarodnij areni Pislya vidhodu polyakiv z Minska v lipni 1920 roku Visha rada BNR pereyihala do Polshi Bilshist prihilnikiv Narodnoyi Radi pereyihalo v Kaunas U zhovtni 1919 roku v estonskij gazeti z yavilasya publikaciya pro progoloshennya Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki Nezalezhnist Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki bula viznana Litvoyu Latviyeyu Estoniyeyu Finlyandiyeyu Ukrayinskoyu Narodnoyu Respublikoyu Chehoslovackoyu Respublikoyu Osmanskoyu imperiyeyu Gruzinskoyu Demokratichnoyu Respublikoyu Azerbajdzhanskoyu Demokratichnoyu Respublikoyu Nimeckoyu imperiyeyu Bolgarskim carstvom Vijskovo diplomatichna misiya BNR u Latviyi ta Estoniyi viviska 28 grudnya 1919 roku cherez rik pislya faktichnogo pripinennya isnuvannya BNR N Vershinin sho zhiv v Prazi i vikonuvav v Chehoslovachchini obov yazki konsula uryadu BNR u vignanni otrimav vid A Luckevich sho zhiv u Varshavi i vikonuvav obov yazki narodnogo sekretarya glavi radi ministriv BNR u vignanni telegramu v yakij Luckevich stverdzhuvav sho vin otrimav telegramu vid predstavnika BNR v Latviyi pro te sho v Yur yeva v hodi konferenciyi z pripinennya vijskovih dij mizh armiyeyu Ukrayinskoyi RSR i armiyeyu Estonskoyi Demokratichnoyi Respubliki malo misce viznannya nezalezhnosti Bilorusi yak samoyi konferenciyeyu tak i Finlyandiyeyu Diplomatichnu misiyu BNR v Finlyandiyi ocholiv bilogvardijskij general urodzhenec Bilorusi O Vasilkivskij yakij v 1919 roci vikonuvav obov yazki diplomatichnogo predstavnika BNR v Pribaltici U travni 1920 roku Vasilkivskij pereyihav do Finlyandiyi de 25 chervnya 1920 roku oderzhav vid uryadu BNR u vignanni povnovazhennya vijskovo diplomatichnogo predstavnika uryadu BNR pri uryadi Finlyandiyi prote voseni 1920 roku Vasilkivskij zalishiv Finlyandiyu i znovu pereyihav do Estoniyi de otrimav vid uryadu BNR v vignanni povnovazhennya nadzvichajnogo posla BNR v Estoniyi Biloruskij istorik Ales Smalyanchuk zaznachaye sho de yure zhodna derzhava ne viznavala BNR derzhavoyu a lishe nalagodzhuvala stosunki z predstavnikami BNR Nimeckij doslidnik E Engelgart zaznachaye sho Nimechchina z riznih prichin ne viznavala biloruskij uryad i tomu vin buv zmushenij obmezhiti predstavnictvo biloruskogo narodu v nacionalno kulturnih pitannyah Richard Pajps prihodit do visnovku sho nimci ne zbiralisya pidtrimuvati nezalezhnist progoloshenu Radoyu BNR oskilki vvazhali Bilorus dzherelom deshevoyi sirovini ta robochoyi sili Hocha BNR ne otrimala viznannya odnak pidtrimuvalisya neformalni kontakti z Polsheyu 3 sichnya 1920 roku v Varshavi vidbulasya zustrich Golovi Radi Narodnih Ministriv BNR Antona Luckevicha i Povnovazhnogo Predstavnika BNR v Polshi Leona Vitan Dubejkovskogo z polskim prezidentom Yuzefom Pilsudskim Pid naglyadom nimciv lideri BNR zajmalisya derzhavnoyu diyalnistyu majzhe v usih yiyi oblastyah okrim vijskovoyi Uryadu BNR ne dozvolyali mati svoyu armiyu i miliciyu Nimechchina ne dopustila peredislokaciyi do Bilorusi z Rumunskogo frontu biloruskoyi diviziyi Rozcharuvannya nimcyami pidshtovhnulo biloruskih eseriv do stvorennya selyanskih partizanskih zagoniv dlya borotbi z okupantami Z ciyeyu metoyu bula stvorena organizaciya Soyuz biloruskogo trudovogo selyanstva Desyatki tisyach osib vhodili v partizanski zagoni u tomu chisli j voyuvali za derzhavnu nezalezhnist BNR Lukasha Semenyuka Yurki Monicha V yacheslava Adamovicha Derkacha j inshih Isnuvali j inshi formi oporu Na povnu derzhavnu nezalezhnist bez vlasnogo vijska rozrahovuvati ne dovodilosya Nimechchina specialno do ostannogo strimuvala formuvannya biloruskih vijskovih ob yednan Najbilshih uspihiv uryad BNR dosyag u kulturnomu budivnictvi j rozvitku osviti Za korotkij chas buli stvoreni do 350 pochatkovih shkil kilka gimnazij Minskij pedagogichnij institut vihodilo 28 gazet diyalo 11 vidavnictv vidavnictvo Osvita Adukacyya aktivno drukuvalo pidruchniki dlya shkil gotuvalosya vidkrittya Biloruskogo derzhavnogo universitetu ciyeyu spravoyu zajmalisya Arkadz Smolich M Dovnar Zapolskij V Ignativskij Pidgotovka vchiteliv okrim Svislochskoyi gimnaziyi velasya v Minskomu pedagogichnomu instituti gotuvalosya vidkrittya Biloruskogo derzhavnogo universitetu ciyeyu spravoyu zajmalisya Arkadij Smolich Mitrofan Dovnar Zapolskij Yuhim Karskij Vsevolod Ignatovskij ta inshi U planah BNR bulo takozh vidkrittya silskogospodarskogo j politehnichnogo institutiv U kvitni 1918 vidkrilasya Minska visha muzichna shkola peretvorena v tomu zh roci v Bilorusku konservatoriyu Zanyattya pochalisya j u vidnovlenij Katolickij duhovnij seminariyi rektor doktor filosofiyi ksondz F Abrantovich Z iniciativi A Luckevicha v 1918 roci utvorilasya persha biloruska naukova ustanova Biloruske naukove tovaristvo u Vilnyusi Velasya pidgotovka do vidkrittya Vilenskoyi biloruskoyi gimnaziyi U 1918 roci v BNR biloruskoyu movoyu vihodilo 6 gazet i 3 zhurnali diyalo 11 vidavnictv Vidavnictvo Osvita aktivno drukuvalo pidruchniki 19 travnya 1918 na bazi Tovaristva drami j komediyi vinik Biloruskij derzhavnij teatr BNR U 1919 roci biloruski diyachi namagalisya utvoriti svoyi vijskovi formuvannya v Polshi j Litvi V Odesi de v toj period perebuvali bilogvardijci j vijska Antanti vdalosya organizuvati odnu bilorusku diviziyu do 1000 osib i Biloruskij gusarskij polk Odnak pislya vzyattya Odesi Chervonoyu armiyeyu diviziya pripinila svoye isnuvannya Ne vdalosya sformuvati bilorusku armiyu i v Polshi Pro svoyi simpatiyi do BNR zayavlyav i general major Stanislav Bulak Balahovich yakij zi svoyim zagonom u 1919 roci na yakijs chas perejshov na bilorusku sluzhbu a pislya razom iz polskimi vijskami voyuvav proti bilshovikiv u rajoni Kovelya j Volodimira Volinskogo U listopadi 1920 roku Bulak Balahovich ogolosiv u Moziri pro nezalezhnist biloruskoyi derzhavi ale nezabarom jogo armiya bula rozbita Chervonoyu armiyeyu i vidijshla do Polshi Za pidrahunkami istorika Olega Latishonka avtora knigi Soldati BNR u biloruskih vijskovih zagonah protyagom 1917 1923 rokiv sluzhili blizko 11 tisyach osib perevazhno dobrovolciv Najbilsh geroyichnij epizod borotbi za BNR Slucke zbrojne povstannya 1920 roku koli spishno sformovana Slucka brigada strilciv BNR uprodovzh misyacya vela boyi iz Chervonoyu armiyeyu Listivka BNR z derzhavnim bilo chervono bilim praporom U zhovtni 1920 roku polskij general L Zheligovskij z neglasnoyi sankciyi kerivnictva Polshi pidnyav zakolot proti majbutnoyi peredachi Vilna Litvi zajnyav misto i progolosiv Respubliku Seredinnoyi Litvi Liga Nacij vidmovilasya viznati diyi Zheligovskogo zakonnimi Peredbachalosya sho status Vilenshini bude viznachenij v hodi plebiscitu Pislya cogo uryad Litvi stalo shukati pidtrimki sered biloruskogo naselennya spirnih teritorij i 11 listopada 1920 buv pidpisanij sekretnij dogovir mizh uryadom Lastovskogo i Litovskoyi Taribo pro vzayemne viznannya ta spivpracyu Kerivnictvo Litvi obicyalo nadati finansovu dopomogu uryadu BNR i nacionalnim biloruskim organizaciyam Vilenshini i Gorodnyanshini Narodna Rada BNR obicyala Litvi pidtrimku biloruskogo naselennya v hodi plebiscitu i pogodzhuvalasya na vikoristannya uryadom Litvi biloruskih vijskovih formuvan Takozh bula dosyagnuta domovlenist sho etnichni biloruski teritoriyi Vilenshini i Gorodnyanshini otrimayut status avtonomiyi i budut perebuvati v skladi Litovskoyi derzhavi na osnovi federaciyi U dogovori nichogo ne govorilosya pro shid Bilorusi Piznishe chlen Radi BNR A Cvikevich zgaduvav Litovskij uryad virishiv vikoristovuvati nas dlya borotbi z Polsheyu za Vilno a mi virishili vikoristovuvati litovsku bazu dlya borotbi za nezalezhnist Bilorusi 9 12 listopada 1920 armiya otamana Balahovicha na kilka dniv zajnyav mistechka Petrikov Homichki Prudok i nareshti misto Mozir General major ogolosiv nezalezhnist Bilorusi 16 listopada bulo stvoreno uryad BNR bulo ogolosheno pro pochatok stvorennya biloruskoyi armiyi Na zajnyatij Bulak Balahovicha teritoriyi projshli yevrejski pogromi Ale vzhe 18 listopada Chervona armiya vibila Balahovicha z Mozirya Vidstupili na teritoriyu Polshi vijska buli internovani i rozzbroyeni U toj zhe chas polskij uryad v borotbi za Vilnu vikoristovuvalo polonofilskuyu Vishu Radu BNR yaka do togo momentu vzhe praktichno pripinila svoyu diyalnist Yiyi list v yakomu govorilosya sho biloruske naselennya ne podilyaye pobazhannya Kaunasa bulo argumentom polskoyi delegaciyi na polsko litovskih peregovorah v Bryusseli v kvitni 1921 roku Odnak v pidsumku peregovori viyavilisya bezrezultatnimi Liga Nacij viyavilasya ne v silah virishiti konflikt i plebiscit tak i ne vidbuvsya 24 bereznya 1922 roku polskij sejm ratifikuvav rishennya pro prijnyattya Vilenshini do skladu Polshi Pislya cogo litovske kerivnictvo vtratilo interes do spivpraci z Radoyu BNR i vidmovilosya finansuvati yiyi diyalnist U listopadi 1923 roku chleni uryadu BNR pokinuli Kaunas i pereyihali do Pragi Prezident i general Stanislav Bulak Balahovich Prapor pershogo Sluckogo polku strilciv BNR Pid chas radyansko polskoyi vijni 1920 1921 bagato diyachiv BNR zmagalisya na boci Polskoyi Respubliki Pislya vijni tereni Bilorusi buli podileni mizh polyakami j bilshovikami U listopadi grudni 1920 rozgorilosya Slucke povstannya yake stalo ostannoyu porazkoyu BNR U veresni 1921 roku rozpochala robotu sesiya Liga Nacij v Zhenevi na yaku pribula i delegaciya BNR v emigraciyi 11 veresnya vona bula prijnyata prezidiyeyu Ligi Nacij Diyachi BNR neodnorazovo namagalisya privernuti uvagu svitovoyi gromadskosti do biloruskogo pitannya na riznih pislyavoyennih konferenciyah odnak ci sprobi buli bezuspishnimi Providni derzhavi svitu ne rozglyadali navit mozhlivosti nadannya bilorusam avtonomiyi Na Parizkij konferencij francuzki diplomati pravdivo i vidverto zayavili A Luckevichu Yakbi Vi mali hoch klaptik zemli de b Vi buli gospodaryami pitannya pro mizhnarodne viznannya nezalezhnosti bulo b virisheno pozitivno i Vam bula b dana dopomoga Bilshoviki propaganduvali sho stvorennya BNR ce sproba burzhuazno pomishickih kil vidirvati Bilorus vid Radyanskoyi Rosiyi doluchiti yiyi do Nimechchini Rada BNR zvernulasya do nimeckogo kajzera z telegramoyu u yakij dyakuvala za vizvolennya Bilorusi prosili dopomogti v stvorenni derzhavnoyi nezalezhnosti v soyuzi z Nimeckoyi imperiyeyu Posilannya telegrami viklikalo v BNR gostru politkrizu BSG rozkololasya utvorilisya novi partiyi Hoch nimci j chastkovo viznavali BNR voni lishalisya soyuznikami bilshovikiv tomu buli zmusheni rozpustiti BNR i Narodnij Sekretariat BNR Odnak nimecka administraciya ne pereshkodzhala spilchaninam BNR samostijno virishuvati nizku kulturnickih i osvitnih pitan Nezvazhayuchi na progoloshennya nezalezhnoyu derzhavoyu derzhavni strukturi BNR buli sformovani tilki chastkovo a teritoriya perebuvala pid kontrolem nimeckoyi vijskovoyi administraciyi sho ne viznala nezalezhnist BNR Uryad BNR zmoglo domogtisya vid nimciv lishe obmezhenih povnovazhen v kulturnij sferi Nimci pishli na yakis postupki vladi BNR stali navit davati groshi na kulturni spravi U mistah Kaunasi Rizi Konstantinopoli Kiyevi Odesi Prazi Berlini Gdansku Kopengageni ta inshih pracyuvali biloruski diplomatichni ta vijskovo diplomatichni misiyi konsulstva i predstavnictva Odnak istorik V Lyahovskij zaznachaye sho vsi ci predstavnictva ne mali yuridichnogo viznannya Bilorusi pri comu pretenduvali na chastinu teritoriyi Latviyi yaki vvazhali etnichnimi Dvinsk Daugavpils i deyaki volosti Dvinskogo i Lyucinskogo Ludzenskomu povitiv Emigraciya Radi BNR Svyatkuvannya richnici Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki u Vilenskij biloruskij gimnaziyi Vilno 25 bereznya 1935 r U sichni 1919 r Rada ta uryad BNR pereyihali do Vilno a potim vnaslidok nastupu Chervonoyi Armiyi ta diyalnosti polskih voyenizovanih formuvan do Gorodni Ce misto vvazhalosya stoliceyu BNR do veresnya 1919 roku Deyaki miscevi organizaciyi perebuvali pid egidoyu uryadu BNR vidavalis 5 biloruskih gazet zokrema Biloruskij narod ta Ridnij kraj Uryad BNR u toj chas borovsya z pretenziyami polskoyi derzhavi na biloruski teritoriyi dobivavsya prava brati uchast u Parizkij mirnij konferenciyi uspishno viv peregovori z uryadom UNR shodo poziciyi uryadu A Luckevicha U zv yazku z diyami polskih legioneriv naprikinci bereznya 1919 r uryad BNR viyihav do Berlina Tut bula dezavujovana rezolyuciya Zagalnobiloruskogo kongresu yakij nibito vidbuvsya v Novogradku pro priyednannya Bilorusi do Polshi U travni 1919 r golova mirnoyi konferenciyi otrimav dozvil na priyizd biloruskoyi delegaciyi do Parizha Na pochatku chervnya 1919 r uryadova delegaciya BNR pribula do Parizha Delegaciya razom z predstavnikami Litvi Latviyi Estoniyi Ukrayini ta inshih domagalisya viznannya svoyih derzhav povnopravnimi sub yektami mizhnarodnih vidnosin Tim chasom u kvitni 1919 r Polska armiya okupuvala Vilno ta Gorodnyu a na pochatku serpnya Minsk 19 veresnya Arkadij Smolich ta Yazep Lesik nadislali lista glavi polskoyi derzhavi J Pilsudskomu z prohannyam vidnoviti diyalnist struktur BNR Voseni 1919 r A Luckevich dovgij chas perebuvav u Varshavi domagayuchis viznannya nezalezhnosti Bilorusi polskoyu derzhavoyu 1 grudnya 1919 r A Luckevich V Zaharko P Krachevskij ta inshi chleni uryadu BNR povernulisya do Minska 13 grudnya Rada BNR rozpalasya na Verhovnu Radu BNR propolsku ta Narodnu Radu BNR Yih golovami stali vidpovidno social demokrat Ya Losik ta socialist federalist P Krachevskij Takozh bulo sformovano dva uryadi BNR Verhovna Rada zalishila A Luckevicha na choli kabinetu a Narodna Rada viznala V Lastovskogo golovoyu kabinetu Polska vlada shvidko nakazala rozpustiti Narodnu Radu zaareshtuvala V Lastovskogo P Badunova ta Ya Mamonku Pobachivshi sho polskij uryad ne viznaye prava Bilorusi na derzhavnu nezalezhnist 28 lyutogo 1920 r A Luckevich podav u vidstavku z posadi golovi Radi narodnih ministriv Ranishe u sichni golova Narodnoyi radi P Krachevskij ta jogo pomichnik V Zaharko viyihali do Berlina Lishe u travni V Lastovskij P Badunov T Grib Yu Mamonko zmogli viyihati do Rigi U berezni 1920 r Polske kerivnictvo rozpochalo peregovori z Najvishoyu Radoyu BNR polska komisiya vidhilila bilshist propozicij Vishoyi Radi ale vidilila pevni koshti na potrebi biloruskoyi shkoli ta kulturi Pid chas radyansko polskoyi vijni aktivisti BNR shukali pidtrimki yak z polskoyi tak i z radyanskoyi storin Odnak koli v lipni radyanski vijska uvijshli do Minska a uryad RRFSR pidpisav ugodu z Litvoyu pro peredachu yij znachnoyi chastini biloruskih zemel ce viklikalo protesti yak Vishoyi Radi tak i Narodnoyi radi Nadiya na te sho BNR bude viznana Radyanskoyu Rosiyeyu znikla U toj chas koli radyanska ta polska storoni obgovoryuvali umovi mirnogo dogovoru v Rizi bez uchasti biloruskogo narodu v Rizi vidbulasya politichna konferenciya na yakij bulo virisheno stvoriti yedinij nacionalnij blok navkolo uryadu V Lastovskogo Narodna Rada BNR bula viznana yedinim predstavnikom biloruskogo narodu i stala nazivatisya Radoyu BNR Tim chasom uryad Latviyi na osnovi ugodi z RRFSR vid 11 serpnya 1920 r zaproponuvav Radi ta uryadu Lastovskogo zalishiti teritoriyu derzhavi 11 listopada bulo pidpisano ugodu mizh BNR ta Litovskoyu Respublikoyu pro vzayemne viznannya spivpracyu ta spilnu borotbu za zvilnennya biloruskih ta litovskih zemel vid polskoyi okupaciyi Rada BNR ta uryad Lastovskogo pereyihali do Kaunasa todishnoyi stolici Litvi U toj chas uryad BNR namagavsya zirvati radyansko polski peregovori v Rizi shukayuchi pidtrimki v riznih yevropejskih krayinah Ci zusillya doklali lishe togo sho Parizka mirna konferenciya zobov yazala Polshu povazhati prava nacionalnih menshin 18 bereznya 1921 r bulo pidpisano Rizkij mirnij dogovir Styag BNR u vignanni Naprikinci bereznya 1921 r v Prazi vidbulasya nacionalno politichna narada v yakij vzyali uchast 37 predstavnikiv biloruskih partij ta organizacij iz zahodu Bilorusi Litvi Chehoslovachchini ta Nimechchini Persha Vsebiloruska konferenciya Konferenciya pidtverdila akt vid 25 bereznya 1918 r viznayuchi Radu BNR yedinoyu zakonnoyu vladoyu v Bilorusi Uryad BNR ne pripinyav svoyeyi diyalnosti na mizhnarodnij areni 27 kvitnya 1922 r V Lastovskij ta ministr zakordonnih sprav A Cvikevich pribuli na Genuezku mizhnarodnu konferenciyu z ekonomichnih ta finansovih pitan Golovi konferenciyi bula vruchena nota pro viznannya Vilno uryadom BNR stoliceyu Litvi ta zgoda na vklyuchennya Respubliki Seredinoyi Litvi do skladu Litovskoyi derzhavi yak avtonomiyi Memorandum z prohannyam pidnyati pitannya pro viznannya BNR buv zasluhanij na zasidanni politichnoyi komisiyi konferenciyi ale pislya demarshu delegaciyi RRFSR biloruske pitannya ne bulo vklyucheno do poryadku dennogo konferenciyi 20 travnya 1922 r nota Lastovskogo ta Cvikevicha bula zasudzhena uryadom BNR V Lastovskij podav u vidstavku ale yiyi ne prijnyali Todi Lastovskij hotiv sklikati zagalnonacionalni zbori v Dvinsku ale Golova Radi BNR P Krachevskij vistupiv proti Pochalasya uryadova kriza 11 zhovtnya 1922 r bulo sformovano Derzhavne pravlinnya z chleniv Prezidiyi Radi BNR ta deyakih ministriv 20 kvitnya 1923 r V Lastovskij ta derzhavnij pisar Duzh Dushevskij ogolosili pro vihid iz skladu Derzhavnoyi kolegiyi 23 serpnya 1923 r na zustrichi biloruskih gromadskih ta politichnih diyachiv u Kaunasi bulo sformovano novij uryad BNR na choli z A Cvikevichem Politika litovskogo uryadu nezabarom prizvela do togo sho 1 listopada 1923 r Prezidiya Radi ta uryad BNR viyihali z Kaunasa do Pragi Cvikevich zalishivsya v Litvi Tim chasom politika bilorusizaciyi sho provodilasya v BSRR ta ogoloshena amnistiya spriyali zrostannyu proradyanskih nastroyiv sered aktivistiv BNR sho posililisya pislya rozshirennya BRSR u 1924 1926 rr 12 16 zhovtnya za iniciativoyu A Cvikevicha v Berlini vidbulasya Druga Vsebiloruska konferenciya yaka viznala Minsk yedinim centrom vidrodzhennya Bilorusi Cvikevich ta chleni jogo uryadu pereyihali do Minska Prezidiya Radi BNR ne viznala rishennya konferenciyi i zalishilasya virnoyu aktu 25 bereznya 1918 roku Hocha piznishe chleni Prezidiyi Badunov i Mamonko takozh pereyihali do BSRR Golova Radi BNR Petro Krachevskij ta jogo zastupnik Vasil Zaharko ne viznali Radyansku Bilorus Derzhavna pechatka ta derzhavnij arhiv BNR zalishilis u nih Pislya smerti P Krachevskogo 8 bereznya 1928 r jogo funkciyi vikonuvav V Zaharko Pislya okupaciyi Chehiyi nacistskoyu Nimechchinoyu z iniciativi nimeckoyi storoni v 1939 roci predstavniki ministerstva zakordonnih sprav Rejhu proveli peregovori z V Zaharkom Ostannij vidhiliv propoziciyu nacistiv pro spivpracyu Pered smertyu Zaharko peredav pechatku ta derzhavnij arhiv Mikoli Abramchiku yakij do 1970 roku buv golovoyu Radi BNR Emigracijna kartka do Dnya Voli 1949 Pislya Drugoyi svitovoyi vijni supernikom uryadu BNR v emigraciyi bula Biloruska centralna rada utvorena Radoslavom Ostrovskim u 1943 r yaka prodovzhuvala isnuvati v emigraciyi Na vidminu vid BCR yaka majzhe povnistyu skladalasya z kolishnih nacistskih sluzhbovciv do skladu uryadu BNR vhodili yak kolishni aktivisti BCR napriklad Boris Ragulya Augen Kalubovich Anton Adamovich Stanislav Stankevich Francishak Kushal Yan Stankevich tak i ti hto voyuvav proti nacistiv Vinsent Zhuk Grishkevich Lyavon Ridlevskij Petro Sich V emigraciyi Rada BNR prodovzhuvala borotbu z komunistichnoyu okupaciyeyu vidomo pro spivpracyu Radi BNR z Centralnim rozviduvalnim upravlinnyam Takim chinom deyaki biloruski emigranti projshli kurs navchannya v amerikanskij rozviduvalnij shkoli z podalshoyu metoyu pereyizdu na teritoriyu BRSR dlya rozgortannya tam aktivnoyi rozvidki ta nacionalistichnoyi roboti najvidomishij z yakih Yanka Filistovich U 1970 r emigracijna rada BNR obrala svoyim golovoyu V Zhuka Grishkevicha a v 1982 r Yazepa Sazhicha Do pochatku 90 h Rada BNR iz rezidenciyeyu v Nyu Jorku skladalasya priblizno z 200 osib z usogo svitu u tomu chisli j iz Bilorusi ale bilshist iz nih prozhivala v SShA Vidpovidno do statutu prezident abo golova Radi ye vishim predstavnikom Radi BNR i biloruskogo narodu yakogo Rada obiraye na 6 richnij termin Emigraciya ne viznavala BRSR i yiyi mezhi Odnim iz mozhlivih shlyahiv povernennya biloruskih zemel sho vhodili do skladu RRFSR Smolenska chastini Bryanskoyi ta Pskovskoyi oblastej emigraciya vvazhala konflikt mizh SRSR i Zahodom unaslidok yakogo komunistichna sistema neminuche vpade U zvernennyah do zahidnih derzhav ta OON Rada BNR prosila stvoriti komisiyu OON z rozsliduvannya kolonialnoyi politiki Radyanskogo Soyuzu v Bilorusi u tomu chisli falshivogo predstavnictva interesiv Bilorusi v OON delegaciyeyu BRSR Pislya progoloshennya nezalezhnosti Bilorusi Rada BNR oberezhno sprijnyala zmini v krayini ne vislovivshi svogo oficijnogo stavlennya do Deklaraciyi pro derzhavnij suverenitet ta uhvalennya novoyi derzhavnoyi simvoliki hocha same za takij rozvitok podij vona borolasya v emigraciyi prote 1993 na svyatkuvanni 75 richchya progoloshennya BNR zayavlyalosya pro mozhlivist peredachi povnovazhen Radi BNR uryadu Respubliki Bilorus obranomu pid chas demokratichnih viboriv Tim ne menshe pislya prihodu do vladi Oleksandra Lukashenka prijnyattya nim derzhavnoyi simvoliki praktichno identichnoyi simvolici BRSR skasuvannya statusu biloruskoyi movi yak yedinoyi derzhavnoyi ta pochatku nastupu na demokratichni svobodi Rada BNR vidmovilasya vid takih namiriv Takim chinom na vidminu vid emigrantskih uryadiv Ukrayini Baltijskih krayin Polshi yaki viznali novi uryadi v postradyanskih i postsocialistichnih krayinah i peredali yim svoyi povnovazhennya Bilorus zalishayetsya yedinoyu krayinoyu Shidnoyi Yevropi sho maye svij uryad u vignanni Z 1997 r Radu BNR v emigraciyi ocholyuvala Ivonka Survila U 2010 roci Ivonka Survila bula pereobrana golovoyu Radi BNR Mezhi etnichnoyi teritoriyi bilorusiv Vidpovidno do Yu Karskogo 1903 Vidpovidno do M Dovnar Zapolskogo 1919 Suchasni derzhavni kordoni Respubliki Bilorus Golova Radi BNR Ivonka Survila komentuyuchi prezidentsku kampaniyu 2020 roku zayavila sho vona yak i vsi minuli vibori ne ye chesnoyu i vilnoyu Zokrema Survila skazav sho absolyutna bilshist bilorusiv bazhaye shob Bilorus stala vilnoyu demokratichnoyu i nezalezhnoyu a takozh shob vona keruvalasya po zakonu a ne z voli odniyeyi lyudini Ninishnya vlada boyitsya chesnoyi borotbi na viborah Cya vlada znaye sho ne zmozhe na nih peremogti Ale v chomus ninishni vibori vidriznyayutsya vid poperednih U pershij raz za dovgi roki biloruskij narod po vsij krayini tisyachami vihodit pid bilo chervono bilim praporom domagayuchis zmin U veresni 2020 roku golova Radi BNR Ivonka Survila pospilkuvalasya po telefonu zi Svitlanoyu Tihanovskoyu privitala yiyi z peremogoyu i skazala slova pidtrimki vid imeni diaspori ta Radi BNR Respublika Seredinna Litva Dokladnishe Respublika Seredinna Litva Etnichne naselennya Polshi za dovoyennim perepisom naselennya 1912 r Chitko vidobrazhayetsya polska menshina na Vilenshini 6 12 Dvomovne progoloshennya Pilsudskim zhitelyam kolishnogo Velikogo knyazivstva Litovskogo kviten 1919 r Respublika Seredinna Litva derzhavno politichne utvorennya na teritoriyi Vilenshini ta Gorodnyanshini v 1920 1922 rr Ce bula ostannya sproba vidnoviti Litvu v istorichnomu ta konfederativnomu rozuminni Stvorennya derzhavi stalo mozhlivim pislya povstannya Zhaligovskogo zavdyaki Pershij litovsko biloruskij diviziyi polskoyi armiyi pid kerivnictvom rodom z Oshmyanshini Lyucianom Zhaligovskim Za oficijnimi danimi vladi Respubliki Seredinnoyi Litvi 40 naselennya skladali bilorusi naspravdi nabagato bilshe Z centrom v istorichnij stolici Velikogo knyazivstva Litovskogo Vilno Vilnyus protyagom 18 misyaciv derzhavne utvorennya sluzhilo bufernoyu derzhavoyu mizh Polskoyu Respublikoyu vid yakoyi vono zalezhalo ta Litvoyu yaka pretenduvala na cyu teritoriyu U svoyih memuarah opublikovanih u Londoni v 1943 r Lyucian Zhaligovskij zasudiv politiku aneksiyi politiku zakrittya biloruskih shkil ta neprijnyattya polskimi soyuznikami konfederativnih planiv marshala Pilsudskogo 9 zhovtnya 1920 roku Vilno zajnyav ne polskij general Zhaligovskij a Litvin Zhaligovskij Mriyeyu ostannogo bulo zhiti sered spivvitchiznikiv na litovskij zemli Ya ne vidiliv sered nih polyakiv rusiniv chi zhmudinciv Buduchi litovcem ya nikoli ne perestavav buti polyakom Ci dva ponyattya vzayemopov yazani Voni dopovnyuyut odne odnogo Takozh general zahoplyuvavsya ideyami pan slavizmu Ale ne lishe geografichno Litva bula sercem slov yanstva Ce bula moral dlya nih Vona odin iz usih slov yanskih narodiv mogla legko rozmovlyati z usima Yak z Polsheyu tak i z Rosiyeyu tak i z Ukrayinoyu Rozumovij vnesok litovskih narodiv buv nibi stvorenij dlya primirennya vsih Vin nikoli ne mav vorozhosti ni nacionalnoyi ni religijnoyi ni kulturnoyi Desyatilittyami ranishe u zviti pro dopit 19 richnogo revolyucionera vid 10 bereznya 1887 r zaznachalosya sho Pilsudskij skazav Mene zvut Osip Osipovich Pilsudskij z rodu meni 19 rokiv pohodzhennya ta nacionalnist dvoryan bilorus Marki Respubliki Seredinna Litva Za zadumom Pilsudskogo derzhavi sho vinikli na ruyinah Rosijskoyi i Avstro Ugorskoyi imperij polska litovska biloruska ukrayinska mali utvoriti federaciyu yaka b vidtvoryuvala Pershu Rich Pospolitu Ale v Polskij respublici Litvi ta susidnih krayinah do zavershennya Pershoyi svitovoyi vijni zapanuvala ideya nacionalnoyi derzhavi Prote Pilsudskij pragnuv do stvorennya soyuznoyi z Polsheyu litovskoyi federaciyi Litvi Pivnichnoyi Litvi Kovenskoyi Litvi Seredinnoyi i Litvi Pivdennoyi iz stoliceyu v Novogrudci Yak modifikaciya ciyeyi ideyi piznishe z yavivsya plan Gimansa visunutij navesni 1921 r belgijskim diplomatom Polem Gimansom plan vregulyuvannya polsko litovskogo konfliktu sho peredbachav stvorennya derzhavi z dvoh kantoniv z centrom u Vilno i z centrom u Kovno Pislya Pershoyi svitovoyi vijni yak Polsha tak i Litva vidnovili nezalezhnist Nevdovzi mizh nimi vinik konflikt koli Litva ta Polsha pochali pretenduvali na Vilenshinu Poki Polsha za chasiv Yuzefa Pilsudskogo namagalasya stvoriti federaciyu pid kerivnictvom Polshi na cij teritoriyi yaka vklyuchala b ryad etnichno nepolskih teritorij Mizhmor ya Litva pragnula stvoriti povnistyu nezalezhnu derzhavu yaka vklyuchala b Vilenshina Dva perepisi na pochatku 20 stolittya pokazali sho nosiyi litovskoyi movi mova yakih u drugij polovini 19 stolittya bula pridushena rosijskoyu politikoyu ta mala nespriyatlivi umovi v Katolickij cerkvi stala menshinoyu v regioni Vihodyachi z cogo vlada Litvi stverdzhuvala sho bilshist meshkanciv yaki tam meshkayut navit yaksho voni na toj chas ne rozmovlyali litovskoyu buli takim chinom polonizovanimi abo zrosijshenimi litovcyami Karta iz zaznachennyam polskogo naselennya yake prozhivaye v Seredinnij Litvi 1920 Vklyuchaye yak rajoni yaki mali polsku bilshist tak i ti sho mayut menshist Sho she bilshe uskladnyuvalo situaciyu isnuvannya dvoh polskih frakcij yaki mali absolyutno rizni poglyadi na stvorennya suchasnoyi derzhavi v Polshi Odna partiya ocholyuvana Romanom Dmovskim rozglyadala suchasnu Polshu yak etnichnu derzhavu insha na choli z Yuzefom Pilsudskim bazhala vidbuduvati Rich Pospolitu Obidvi storoni buli tverdo nalashtovani vzyati Vilno Pilsudskij namagavsya vidbuduvati Velike knyazivstvo Litovske v kantonskij strukturi yak chastina federaciyi Mizhmor ya Litva Kaunasa z litovskoyu movoyu Litva Vilenshini abo Seredinna Litva z polskoyu movoyu Litva Minska z biloruskoyu movoyu Zreshtoyu plan Pilsudskogo zaznav krahu yij protistoyali yak litovskij uryad tak i frakciya Dmovskogo v Polshi Stanislav Grabskij predstavnik frakciyi Dmovskogo vidpovidav za peregovori Rizkogo dogovoru z Radyanskim Soyuzom v yakih voni vidhilili propoziciyu SRSR teritorij neobhidnih dlya Minskogo kantonu Dmovskij viddav perevagu Polshi yaka bula b menshoyu ale z bilshim vidsotkom etnichnih polyakiv Vklyuchennya teritorij de perevazhayut nepolyaki poslabilo b pidtrimku Dmovskogo U lipni 1920 r pid chas radyansko polskoyi vijni bilshovicki vijska perejshli v nastup Polska derzhava visnazhena dvorichnimi bojovimi diyami ta ekspansiyeyu na Shodi virishila zvernutisya za dopomogoyu do Antanti Prem yer ministr Vladislav Grabskij vidpravivsya do Spa Belgiya na konferenciyu yevropejskih derzhav Krayini Antanti stavlyat umovu pered polskim prem yer ministrom vijskova ta finansova dopomoga Polshi bude nadana yaksho Varshava vidmovitsya vid svoyih politichnih pretenzij na Vilno ta Vilenshini 10 lipnya 1920 r bulo pidpisano ugodu mizh polskoyu derzhavoyu ta krayinami Antanti Cherez dva dni 12 lipnya uryad Radyanskoyi Rosiyi pidpisav Moskovskij dogovir z Litvoyu v yakomu viznav yiyi nezalezhnist i peredav v obmin na nejtralitet u radyansko polskomu konflikti Vilenshinu z Vilno a takozh Gorodnyu Lidu Smargon Oshmyani Naroch ta Braslavski ozera 14 lipnya Chervona Armiya okupuvala Vilno a u veresni peredala jogo litovcyam Demarkacijni liniyi 1919 1939 Pid chas kontrnastupu v serpni veresni 1920 roku pislya bitvi pri Visli polski vijska vidbili 12 biloruskih povitiv u Radyanskoyi Rosiyi a takozh Gorodnyu Lidu Shvyanchenis u Litvi Vilenshina zalishalasya chastinoyu Litvi hocha za riznimi ocinkami etnichni litovci stanovili vid 5 do 18 u samomu Vilno yih bulo 4 5 Zhorstoke zavoyuvannya regionu polskimi vijskami viklikalo b rizkij protest z boku Yevropi ta Ligi Nacij tomu zahoplennya Vilno ta Vilenshini malo viglyadati yak zvichajnij bunt Rol povstanciv bula vidvedena litovsko biloruskij diviziyi pid komanduvannyam Lyuciana Zhaligovskogo Diviziya Zhaligovskogo skladalasya z 90 biloruskih soldativ i znachna chastina yih u svoyu chergu pohodila z Vilenshini Precedent nesankcionovanogo zavoyuvannya regionu vzhe isnuvav U veresni 1919 roku italijskij poet i nacionalist Gabriele D Annuncio na choli grupi dobrovolciv zavoyuvav vilne misto Fume Riyeka port na shidnomu uzberezhzhi Adriatiki ta ogolosiv pro priyednannya jogo do Italiyi Polski vijskovi svyatkuyut vklyuchennya Vilno do Polskoyi Respubliki 1922 rik Za neglasnim rozporyadzhennyam Yuzefa Pilsudskogo L Zheligovskij sformuvav operativne vijskove ugrupuvannya z 15 393 osib yadro yakogo sklali chastini 1 j Litovsko biloruskoyi diviziyi i 8 zhovtnya nibito samostijno rushiv yiyi na Vilno imituyuchi nepokoru verhovnomu komanduvannyu Diyi chastin sformovanih z urodzhenciv Vilno i Vilenskogo krayu povinni buli imituvati stihijnij harakter sho virazhaye volyu naselennya i viglyadati yak povernennya zakonnih gospodariv u ridnij kraj Roztashovani za 50 km vid Vilno chastini zajnyali misto 9 zhovtnya Uvecheri togo zh dnya general Zheligovskij radiogramoyu adresovanoyu uryadam Polskoyi respubliki SShA inshih derzhav i Lizi Nacij spovistiv pro te sho soldati rodom z Vilenskogo krayu vidmovilisya pidkoryatisya Verhovnomu golovnokomanduvachu sho vin prijnyav nad nimi komanduvannya ta nim stvorena timchasova vikonavcha komisiya Odnochasno bulo vipusheno zvernennya soldativ 1 yi Litovsko biloruskoyi diviziyi v yakomu ogoloshuvalosya sho poki hoch bi odin z nih u zmozi trimati v rukah zbroyu mogili predkiv ne zahopit litovec bilshovik abo nimec a angliyec ne virishuvatime yih dolyu Pro utvorennya Seredinnoyi Litvi spovishali tri noti vislani 12 zhovtnya 1920 generalom L Zheligovskim uryadu Polskoyi respubliki u Varshavi uryadu Litvi u Kaunasi ta derzhavam Antanti Liga nacij zazhadala pripinennya bojovih dij vtrutivshis u mit koli na dumku deyakih doslidnikiv litovskim vijskam pislya vdalih boyiv pid 19 listopada i Shirvintami 21 listopada vidkrivalasya doroga na Vilno Za poserednictvom kontrolnoyi komisiyi Ligi nacij 29 listopada bulo pidpisano peremir ya 17 grudnya 1920 r vijskova kontrolna komisiya Ligi nacij poznachila nejtralnu smugu v 10 km sho rozdilyaye Litovsku Respubliku i Seredinnu Litvu Gerb Seredinnoyi Litvi Pislya provalu peregovoriv u Bryusseli napruzhenist u comu regioni zrostala Najvazhlivishim pitannyam bula velichezna armiya yaku vistavila Seredinna Litva 27 000 General Lucyan Zheligovskij virishiv peredati vladu civilnij vladi i pidtverdiv datu viboriv 8 sichnya 1922 r Provodilasya znachna propagandistska kampaniya z viboriv koli polyaki namagalisya zaruchitisya pidtrimkoyu inshih etnichnih grup prisutnih u comu rajoni Polskij uryad takozh zvinuvachuvali v riznij politici silnoyi zbroyi napriklad zakrittya litovskih gazet abo porushennya viboriv yak ot neprohannya dijsnogo dokumenta u viborcya Vibori bojkotuvali litovci bilshist yevreyiv ta chastina bilorusiv Polyaki buli yedinoyu osnovnoyu etnichnoyu grupoyu sered yakoyi golosuvala bilshist lyudej Prapor Seredinnoyi Litvi Polski frakciyi yaki otrimali kontrol nad parlamentom sejmom respubliki 20 lyutogo peredali zapit pro vklyuchennya do skladu Polshi Pilsudskij skazav sho Polsha oficijno pokinula Vilno v Spa i teper nemaye inshogo sposobu povernuti misto Potribno shob gromadyani vidstoyuvali svoyi prava Nam prosto potribno pam yatati sho mozhe prijti chas koli Sejm Senat ta Polsha zrechutsya vid vas tozh mi povinni buti gotovi vzyati vse pid svoyu vidpovidalnist Cogo ne mozhna skazati vgolos Piznishe za napolyagannyam Polskoyi respubliki konferenciya posliv Velikoyi Britaniyi Francuzkoyi respubliki Korolivstva Italiya Yaponskoyi imperiyi 15 bereznya 1923 uhvalila rishennya pro likvidaciyu nejtralnoyi smugi vstanovivshi demarkacijnu liniyu na zahid vid zaliznici Daugavpils Grodno Litovskij uryad z cim rishennyam ne pogodivsya ale buv zmushenij zvazhati na isnuvannya demarkacijnoyi liniyi yaku uryad Polskoyi respubliki traktuvav yak derzhavnij kordon Prohannya pro vhodzhennya Vilenshini v sklad Polskoyi Respubliki bulo prijnyato polskim sejmom 22 bereznya 1922 r Zreshtoyu vsya teritoriya Respubliki Seredinnoyi Litvi bula vklyuchena do novoutvorenogo Vilenskogo voyevodstva Litva vidmovilasya prijnyati polsku vladu nad ciyeyu teritoriyeyu Natomist vona prodovzhuvav rozglyadati tak Vilenshinu yak chastinu vlasnoyi teritoriyi a same misto yak svoyu konstitucijnu stolicyu a Kaunas buv lishe timchasovim miscem uryadu Superechka shodo Vilenshini sprichinila veliku napruzhenist u polsko litovskih vidnosinah u mizhvoyennij period Zahid Bilorusi v skladi Polskoyi Respubliki 1921 1939 rr Dokladnishe Zahidna Bilorus Zahid Bilorusi vidijshov do Polskoyi Respubliki za Rizkim mirnim dogovorom mizh neyu z odnogo boku ta RSFRR ta USRR z inshogo Suchasni Berestya Gorodnya chastini Minskoyi ta Vitebskoyi oblastej buli chastinoyu Polskoyi Respubliki do 17 veresnya 1939 roku Radyanska vlada terorizuvali zahid Bilorusi najradikalnishij vipadok radyanskij rejd na Stolpce Polsha stvorila Korpus ohoroni kordonu v 1924 roci Teritoriya zahodu Bilorusi i prilegli do neyi ukrayinski litovski ta polski teritoriyi buli rozdileni vladoyu Polshi na chotiri voyevodstva Bilostocke Vilenske Novogrudske i Poliske Na teritoriyi zahodu Bilorusi polskij uryad ne dotrimuvalosya polozhennya Rizkogo dogovoru pro rivnopravnist vsih etnichnih grup Do bereznya 1923 roku z 400 biloruskih shkil zalishilosya 37 Odnochasno na zahodi Bilorusi bulo vidkrito 3380 polskih shkil U 1938 1939 rokah zalishalosya tilki 5 zagalnoosvitnih biloruskih shkil 1300 pravoslavnih cerkov bulo peretvoreno v katolicki neridko iz zastosuvannyam nasilstva Selyani tikayut z PPS Vizvolennya Selyanskoyi Spilki i vstup u BKRG Yazep Gorid Bliskavka 13 1926 Pislya viboriv 1922 roki 11 deputativ i 3 senatori vid zahidno biloruskih zemel utvorili Biloruskij deputatskij klub metoyu yakogo bulo zahist interesiv biloruskogo naselennya Polshi U zhovtni 1923 na pravah avtonomnoyi organizaciyi v skladi kompartiyi Polshi KPP bula organizovana Komunistichna partiya Zahidnoyi Bilorusi KPZB U 1925 bula zasnovana Biloruska selyansko robitnichoyi gromada BKRG Pislya vstanovlennya v Polshi avtoritarnogo rezhimu sanaciyi v 1926 roci vidbuvalosya vse bilshe obmezhennya kulturnih prav nacionalnih menshin U 1927 roku lideri BKRG Bronislav Tarashkevich Simon Rak Mihajlivskij ta inshi yaki buli deputatami polskogo sejmu buli areshtovani a v berezni BKRG bula zaboronena U 1928 roci v sejm vid biloruskih zemel bulo vibrano 10 deputativ bilorusiv i 2 senatora v 1930 vsogo 1 biloruskij deputat a v 1935 i 1938 zhodnogo U 1934 roci v misti Bereza Kartuzka nini m Bereza Berestejska oblast diyav polskij koncentracijnij tabir v yakosti miscya pozasudovogo internuvannya na termin do 3 misyaciv suprotivnikiv pravlyachogo rezhimu Udar po nacionalno vizvolnomu ruhu zavdalo i rishennya Kominternu 1938 roku pro rozpusk KPP i KPZB yak yiyi skladovoyi chastini nibito v yih kerivnictvo pronikli vorozhi agenti Piznishe bagato hto z kolishnih kerivnikiv KPZB buli represovani U seredini 1930 h rokiv 43 zahidnih bilorusiv buli yak i ranishe negramotni a studentiv bilorusiv u vsij Polshi ne nalichuvalosya i 200 cholovik Svitova ekonomichna kriza tyazhko poznachilas na ekonomichnij vidstalosti i agrarnomu perenaselennyu zahodu Bilorusi bagato desyatkiv tisyach zhiteliv zahodu Bilorusi emigruvali do Zahidnoyi Yevropi i Ameriki Na teritoriyi zahodu Bilorusi do togo yak ta perejshla pid polskij kontrol funkcionuvalo 400 biloruskih shkil 2 vchitelski seminariyi 5 gimnazij Do 1939 roku vsi biloruski navchalni zakladi buli likvidovani Na teritoriyi zahodu Bilorusi v ti roki ne bulo zhodnogo biloruskogo teatru muzichnogo ustanovi buli vidsutni radiomovlennya i kinematograf na biloruskij movi Tradicijne yevrejske zhittya prodovzhuvalos u Pinsku Zahid Bilorusi do Drugoyi svitovoyi vijni Foto Altera Kacizna 1924 Polska chastina Bilorusi pidlyagala politici polonizaciyi osoblivo v 30 h rokah todi yak Radyanska Bilorus bula odniyeyu z pervinnih respublik sho utvorili SRSR Na zemlyah yaki ranishe nalezhali rosijskij carskij rodini ta rosijskij aristokratiyi bulo poseleno do 30 000 simej polskih veteraniv U rezultati viboriv 1930 roku predstavnictvo bilorusiv u polskomu parlamenti bulo zmensheno Z pochatku 30 h rokiv uryad Polshi zaprovadiv nizku politik spryamovanih na polonizaciyu vsih menshin bilorusiv ukrayinciv yevreyiv tosho Vzhivannya biloruskoyi movi ne rekomenduvalosya i biloruski shkoli stikalisya z serjoznimi finansovimi problemami Navesni 1939 roku v Polshi vzhe ne bulo ni yedinoyi biloruskoyi oficijnoyi organizaciyi ni yedinoyi viklyuchno biloruskoyi shkoli zalishilos lishe 44 shkoli de vikladali bilorusku movu Na pidstavi dogovoru pro rozpodil sfer vplivu mizh Nacistskoyu Nimechchinoyu ta SRSR 17 veresnya 1939 roku radyanski vijska zajnyali teritoriyu zahodu Bilorusi U tilu polskih vijsk biloruski komunisti pidnyali Skidelskomu povstannya 22 veresnya Chervona armiya vstupila v Brest 28 veresnya 1939 roku bulo pidpisano Dogovir pro druzhbu i kordon mizh SRSR i Nacistskoyu Nimechchinoyu yakij vstanoviv kordon SRSR i Nimechchini i tim samim postaviv zahidnij kordon zahodu Bilorusi Pivdenna chastina zajnyata radyanskimi vijskami teritoriyi Shidnoyi Polshi zahid Ukrayini buli peredani do skladu Ukrayinskoyi RSR a misto Vilno i jogo okolici z pivnochi mezhuyut iz zahodom Bilorusi vidpovidno do sekretnogo protokolu paktu Molotova Ribbentropa vzhe 10 zhovtnya 1939 buli peredani Litvi Teritorialno administrativnij podil Biloruskoyi RSR v svoyih maksimalnih mezhah v period mizh 14 listopada 1939 ta 6 listopada 1940 roku 22 zhovtnya 1939 roku vidbulisya vibori do Narodnih zboriv zahodu Bilorusi yake pracyuvalo 28 30 zhovtnya v Bilostoci Vono vzyalo ryad rishen v tomu chisli deklaraciyu pro vhodzhennya zahodu Bilorusi do skladu Biloruskoyi RSR i rishennya pro nacionalizaciyu promislovosti i konfiskaciyi zemel pomishikiv 14 listopada 1939 roku na pozachergovij Tretij sesiyi Verhovnoyi Radi Biloruskoyi RSR buv prijnyatij Zakon pro prijnyattya zahodu Bilorusi do skladu Biloruskoyi Radyanskoyi Socialistichnoyi Respubliki U rezultati ob yednannya plosha Biloruskoyi RSR sklala 225 7 tis km a naselennya 10 2 mln osib Zahid Bilorusi buv rozdilenij na 5 oblastej Baranovicku Bilostocku Berestejsku Vilejsku i Pinsku Pislya togo yak vlitku 1940 roku vidbulas persha radyanska okupaciya Litvi 6 listopada 1940 roku v sklad Litovskoyi RSR zi skladu Biloruskoyi RSR buli peredani 2 6 tis km teritoriyi z mistami Svencyani z Vilejskoyi oblasti Solechniki z Baranovickoyi oblasti i Druskeniki z Bilostockoyi oblasti z okolicyami BSRR u mizhvoyennij period 1920 veresen 1939 rr Dokladnishe Biloruska Socialistichna Radyanska Respublika 31 lipnya 1920 roku vidbulosya druge progoloshennya SRRB 30 grudnya 1922 roku SRRB z cogo chasu Biloruska Socialistichna Radyanska Respublika BSSR bula vklyuchena do skladu SRSR razom Ukrayinskoyu Socialistichnoyu Radyanskoyu Respublikoyu i Zakavkazkoyu Socialistichnoyu Federativnoyu Radyanskoyu Respublikoyu Naprikinci 20 h rokiv buv provedenij kurs na radyanizaciyu Bilorusi a industrializaciya ta kolektivizaciya v 30 h rokah znishili sotni tisyach bilorusiv yaki pereyihali do mist Bilorusi ta Shodu SRSR U grudni 1923 politbyuro CK RKP b formalno pogodilos z propoziciyeyu CB KP b B pro priyednannya do BRSR chastini etnichnih biloruskih teritorij yaki znahodilis do togo u skladi Rosiyi U 1926 roci pid chas pogirshennya vidnosin mizh SRSR ta Polsheyu SRSR sprobuvav zavoyuvati simpatiyi zahidnih bilorusiv doluchivshi do BRSR Gomelshinu ta deyaki inshi rajoni U berezni 1924 rishennya pro peredachu 15 povitiv i okremih volostej Vitebskoyi Gomelskoyi ta Smolenskoyi gubernij do BRSR bulo prijnyato CVK SRSR i zatverdzheno VI nadzvichajnih z yizdom rad BSRR Odnak zgidno z poperednim planom 1923 roku v BSSR povinni buli uvijti takozh Gomelskij i Rechickij poviti Gomelskoyi guberniyi i Velizhskij Nevelskij i Sebezhskij poviti Vitebskoyi guberniyi odnak kordoni buli pereglyanuti komisiyeyu CVK SRSR za uchastyu yiyi sekretarya ta nachalnika komisiyi z rajonuvannya Timoteya Sapronova Teritoriya BSRR zbilshilasya do 110 584 km naselennya do 4 2 mln osib 70 4 naselennya stanovili bilorusi Cej etap v istoriyi respubliki v radyanskij istoriografiyi otrimav nazvu Pershe ukrupnennya Biloruskoyi SRR Pislya perevorotu Yuzefa Pilsudskogo v Polskij Respublici 12 travnya 1926 roku interes do priyednannya Gomelskogo ta Rechickogo povitiv do BSRR proyaviv NKZS SRSR Planuvalosya sho vozz yednannya vsih shidnobiloruskih zemel v ramkah BSRR ne dozvolit polskomu kerivnictvu zagravati z nacionalnimi menshinami Uzhe 4 grudnya 1926 roku sekretar CK VKP b Mikola Shvernik poinformuvav Gomelski gubernskij i miskij komiteti KP b pro priyednannya Gomelskogo ta Rechickogo povitiv do BSSR Takim chinom rishennya pro rozshirennya mezh BSSR i priyednannya do neyi shidnih biloruskih zemel prijmalisya v Moskvi Teritoriya BSSR zbilshilasya na 15 727 km a naselennya na 649 tis Cholovik Ce bulo tak zvane Druge ukrupnennya Biloruskoyi RSR Do pochatku industrializaciyi v BSRR prozhivalo 3 4 naselennya i viroblyalosya vsogo 1 6 promislovoyi produkciyi SRSR Rozvivalisya perevazhno legka harchova derevoobrobna i himichna promislovist a pochinayuchi z drugoyi p yatirichki mashinobuduvannya i virobnictvo budivelnih materialiv Znachna uvaga pridilyalasya takij galuzi yak tekstilna oskilki yiyi rozvitok dozvolyalo shvidko virishiti problemu bezrobittya i agrarnogo perenaselennya Pid chas pershih dvoh p yatirichok buli vidkriti Gomelskij zavod silskogospodarskogo mashinobuduvannya Gomselmash shvejna fabrika Prapor industrializaciyi i fabrika KIM v Vitebsku Orshanskij lonokombinat Krichevskij cementnij zavod Mogilivskij avtoremontnij zavod Gomelskij sklyanij zavod dvi chergi BelGRES Bulo pobudovano 11 velikih torfozavod Za 3 p yatirichki promislove virobnictvo v BSRR viroslo v 23 razi Pered pochatkom Drugoyi svitovoyi vijni BRSR viroblyala 33 zagalnosoyuznogo virobnictva faneri 27 sirnikiv i 10 metalorizalnih verstativ Gerb BRSR 1937 1938 rr Deviz Proletari vsih krayin yednajtesya na chotiroh oficijnih movah BRSR biloruskoyu rosijskoyu polskoyu ta yidishem U 1920 ti roki biloruska yidish polska i rosijska buli oficijnimi movami BSRR Deyakij chas gaslo Proletari vsih krayin yednajtesya buv napisanij na gerbi BRSR na vsih chotiroh movah U BSRR v 1932 1938 rokah isnuvala polska nacionalna avtonomiya Dzerzhinskij polskij nacionalnij rajon U seredini 1920 h rokiv v BSRR aktivno provodilasya tak zvana bilorusizaciya kompleks zahodiv shodo rozshirennya sferi zastosuvannya biloruskoyi movi i rozvitku biloruskoyi kulturi Odnak spravzhnoyi metoyu bilorusizaciyi yak i ukrayinizaciyi bulo rozkrittya nacional demokrativ z podalshimi represiyami ta znishennyam biloruskih politichnih diyachiv ta kulturnoyi eliti Zagalom 1930go roku po vsij teritoriyi pidkontrolnoyi bilshovikam chastini Bilorusi bulo zafiksovano 508 antiradyanskih povstan Pid chas movnoyi reformi 1933 roku stalasya vidmova vid klasichnogo pravopisu biloruskoyi movi Bronislava Tarashkevicha sho potyaglo stvorennya tak zvanoyi narkomivki v bilorusku movu bulo vvedeno bilshe 30 fonetichnih i morfologichnih osoblivostej yaki zblizili jogo z rosijskoyu movoyu U pevnih vipadkah kodifikaciya Tarashkevicha fiksuvala paralelni gramatichni formi sho v pochatkovij period stanovlennya literaturnoyi movi bulo viklikane pragnennyam vidobraziti yakomoga bilshe suto biloruskih movnih osoblivostej shob pereviriti yih zhittyezdatnist u procesi funkcionuvannya literaturnoyi movi Tvorec biloruskoyi gramatiki spodivavsya sho uzus yakij zgodom stane yedinoyu normoyu kristalizuyetsya pid chas movnoyi praktiki Rozshirennya sfer zastosuvannya biloruskogo alfabetu prizvelo do aktualizaciyi pitan podalshoyi standartizaciyi pravopisu sho proyavilosya v 20 h rokah u pracyah pershogo Josipa Lesika U 1926 roci v Minsku vidbulasya predstavnicka mizhnarodna akademichna konferenciya z pitan reformi biloruskogo pravopisu ta alfabetu yaka viyavila nevirisheni pitannya viznachila mozhlivi shlyahi yih virishennya ale ne prijnyala zhodnih dokumentiv pro kodifikaciyu Voseni 1927 r bula stvorena Ortografichna komisiya u skladi akademikiv Stepana Nekrashevicha golova Yazepa Losika Vaclava Lastovskogo Yana Lucevicha Yanka Kupala docenta BDU Anatoliya Bogdanovicha sekretarya doktora nauk Petra Buzuku doslidnikiv Inbilkulta Yanka Byelkevicha ta Vladislava Charzhinskogo U 1929 r z prihodom do vladi Stalina v SRSR i zgodom zgortannyam politiki bilorusizaciyi Narodnij komisar BSSR zvilniv Stepana Nekrashevicha z posadi vice prezidenta Biloruskoyi akademiyi nauk odnochasno pravopisna komisiya bula rozpushena Odnak nezvazhayuchi na nespriyatlivu politichnu situaciyu rezultati yiyi diyalnosti buli opublikovani v 1930 roci Cej proyekt v osnovnomu prodovzhuvav i rozvivav pravopis Tarashkevicha Stepan Nekrashevich Robota nad proyektom prohodila u vkraj politizovanij atmosferi eskalaciyi zrosijshuvanih tendencij borotbi z nacional demokratami stalinskih represij ta zhorstokoyi kolektivizaciyi proyekt viyavivsya vkraj superechlivim ta bagatovektornim Takim chinom razom iz zminami spryamovanimi na ochevidne nablizhennya biloruskoyi movi do rosijskoyi isnuvali diametralno protilezhni rechi Nezvazhayuchi na pomitnij zrosijshenih uhil akademichnogo proyektu 1933 r vin ne zadovolniv radyanske kerivnictvo cherez zanadto veliku tolerantnist u nablizhenni biloruskoyi movi do rosijskoyi movi Krim togo novij etap u borotbi z biloruskim nacionalizmom postavila stattya Pod falshivo nacionalnym flagom opublikovana 3 lyutogo 1933 roku v moskovskij gazeti Pravda Specialnij korespondent vidannya A Davidyuk skazav iz Minska Mova jde pro aktivizaciyu burzhuaznih nacionalistiv u Bilorusi pro politichnij harakter yih vistupiv sho vidobrazhayut opir proletarskoyi derzhavi zagiblim kurkulyam Vidrazu pislya ciyeyi publikaciyi Akademichnij proyekt buv pospishno rozglyanutij i obgovorenij u Narkomati osviti pid kerivnictvom novopriznachenogo zamist represovanogo narkoma Oleksandra Chernushevicha pedinstitutom riznimi radyanskimi ta partijnimi organizaciyami U rezultati do dokumenta buli chitko dodani propoziciyi shodo zrosijshennya yaki mala zasvidchiti loyalnist pravilnu ideologichnu spryamovanist yak tvorciv tak i diskutantiv Proyektu Ale nezvazhayuchi na ce dokument buv povnistyu pereglyanutij 5 travnya CK Komunistichnoyi partiyi Bilorusi stvorilo specialnu Politichnu komisiyu dlya pereglyadu rosijsko biloruskogo slovnika ta novih pravil napisannya biloruskoyi movi Primitno sho zhoden movoznavec ne vhodiv do skladu komisiyi a chlenami yiyi buli perevazhno politiki Do 21 lipnya Byuro CK KP b B vidalo postanovu u yakij zaznacheno sho robota nad proyektom reformi zavershena Pogodtesya z propoziciyeyu tovarisha Chernushevicha napraviti proyekti novogo biloruskogo pravopisu na rozglyad kultpropa CK UseKP b 26 serpnya dokument buv zatverdzhenij Narkomatom BRSR a 27 serpnya Biloruskim CK Takim chinom prijnyattya proyektu vidbuvalosya za zamovlennyam bez poperednoyi publikaciyi ta gromadskogo obgovorennya Rezolyuciya mala nazvu Pro zmini ta sproshennya biloruskogo pravopisu ale naspravdi ortografichni zmini ne prinesli sproshennya Deyaki pravila zaprovadzheni reformoyu proponuvalosya zminiti v nastupnih pravopisnih proyektah 1939 i 1951 rr i ce bulo zrobleno majzhe negajno v rezultati zmini politichnogo rezhimu dlya rozvinchannya kultu osobistosti 1956 r Dokument prijnyav usi propoziciyi Akademichnogo proyektu 1933 r yakij peredbachav zblizhennya z rosijskoyu movoyu U toj zhe chas tehnichna pidgotovka vidpovidnoyi chastini dokumenta nabagato krasha za novostvoreni rozdili yaki mistyat bagato superechnostej faktichnih ta metodologichnih pomilok ta upushen Reforma pravopisu 1933 r vplinula ne tilki na fonetichni ta morfologichni osoblivosti a j na slovnikovij zapas biloruskoyi movi Napriklad yaksho doreformenij rosijsko biloruskij slovnik Stepana Nekrashevicha i Mikoli Bajkova dlya perekladu rosijskogo slova gosudarstvo proponuvali sinonimi dzyarzhava gaspadarstva panstva poreformenij slovnik Oleksandrovicha lishe dzyarzhava te same perekladene slovo i rosijske derzhava ekvivalentne rosijskomu gorod v pershomu slovniku buli mesta gorad a v drugomu lishe gorad U comu zh slovniku ye taki pritamanni biloruskij movi prikmetnikovi formi yak zabyychyvy neystrashymy bradzyachy Za nakazom bilshovikiv rosijsko biloruskij slovnik 1953 roku takozh buv zrosijshenij Do biloruskih sliv dodavali rosijski sinonimi chasto stavlyachi yih na pershe misce ros batrak bil batrak parabak bolshak gascinec balshak poezd poezd cyagnik minuta minuta hvilina She dali pishov slovnik 1982 r yakij rekomenduvav vzhivati poryad iz slovami vavyorka busak takozh belka bagor tosho Podibna praktika bula prodovzhena v nastupnomu Rosijsko biloruskomu slovniku v 1953 r koli na pershe misce stavilasya kalka z rosijskoyi movi a za neyu yak pravilo sliduvalo originalne biloruske slovo Zagalom radyanska vlada nakazala znishiti rukopisi poperedno pidgotovlenih akademichnih slovnikiv vklyuchayuchi bagatotomnij Slovnik zhivoyi biloruskoyi movi dvotomni rosijsko biloruski ta bilorusko rosijski slovniki polsko biloruskij ta bilorusko polskij esperanto biloruskij ta bilorusko esperanto ta latiska biloruskij istorichni ta ortografichni Nedobrosovisnist reformatoriv a takozh yihnya ritorika togo chasu dobre vidno z nastupnoyi citati Bagato nacional demokrativ postrazhdalo vid okannya na slovah inozemnogo pohodzhennya Taki slova yak kaaperacyya kalgas traktar ta inshi buli napisani cherez o motivuyuchi ce pravilo tim sho slovo kalgas kaaperacyya ta inshi ne prijnyati v biloruskij movi ne vvijshli v uzhitok Te sho slova kalgas i podibni do nih chuzhi i vorozhi zrozumilo yak i burzhuazna apracoyka ortografiyi stovpami lingvistiki nacional demokrativ Z oglyadu na proces zasvoyennya shirokimi robochimi masami sliv inozemnogo pohodzhennya mi zobov yazani peredavati ci slova vidpovidno do yih vimovoyu tobto cherez akannya yake v rishenni VNS pro zminu ortografiyi i provodilosya Internacionalno revolyucijni slova slova yaki narodilisya v rezultati proletarskoyi revolyuciyi i yaki u vsih movah vsesvitu buli rozshireni vimovoyu do o i v nashomu novomu napisanni revolyucijna yakist zberigayetsya Slova komuna dali faktichno citata z Dodatkiv do Postanovi 1933 r pro yaki div nizhche v nashomu vipadku tezh pishutsya cherez o tobto yih pershodzherelo zberigayetsya v koreni i takim chinom mova pidnimayetsya na novij bilsh visokij riven rozvitku shlyahom proletarskogo internacionalizmu Cherez tri misyaci pislya prijnyattya pershoyi rezolyuciyi pravopisu 3 grudnya 1933 r golova Narkomatu BSSR Mikola Goladzed pidpisav novu postanovu RNK Dodatki do postanovi RNK BRSR Pro zmini ta sproshennya pravopisu biloruskoyi movi yakij vipraviv pomilki v serpnevomu dokumenti Cim zakinchivsya pershij etap reformi pravopisu 1933 roku Vkraj neposlidovnist ta zrosijshenni cili reformi buli viznani oficijnim radyanskim movoznavstvom ochevidnimi she za chasiv t zv Hrushovskoyi vidligi pravilo pro peredachu akannya ta yakannya zalishalosya nevirishenim Bagato nevipravdanih vinyatkiv iz cogo pravila ne prinesli bazhanogo polegshennya pri napisanni inozemnoyi leksiki pravilo napisannya skladnih sliv bulo duzhe skladnim i nevporyadkovanim Pravilo pro perehid vid d i t u dz i c sprichinilo trudnoshi ta ortografichni vidminnosti Pravila napisannya imen prizvish ta geografichnih nazv buli plutanimi ta superechlivimi Odnak nezvazhayuchi na nedoliki rishennyam RNK BSSR zagalom vikonalo svoye zavdannya Nablizte biloruskij pravopis yakomoga blizhche do rosijskogo Persha storinka protestu Biloruskogo naukovogo tovaristva u Vilno proti ukazu Narkomatu pro reformu biloruskogo pravopisu ta podalshogo uhvalennya narkomivki Bilorusi za mezhami SRSR nasampered zahid Bilorusi a takozh biloruski centri v Latviyi Prazi ta Berlini ne prijnyali zmin vvedenih v bilorusku movu Zokrema Biloruske naukove tovaristvo u Vilno na svoyemu nadzvichajnomu zasidanni 31 zhovtnya 1933 r prijnyalo rezolyuciyu proti reformi u yakij vidznachalosya yiyi zrosijshenna spryamovanist ta slabke naukove pidgruntya Osnovnim naslidkom reformi stala poyava dvoh pravopisiv norm biloruskoyi movi odin z yakih narkomivka pochav oficijno zastosovuvatisya v Radyanskomu Soyuzi a inshij tradicijnij klasichnij pravopis prodovzhuvav vikoristovuyetsya bilorusami za mezhami SRSR Stvorennya narkomivki rozglyadayetsya yak odin iz zahodiv politiki zrosijshennya Bilorusi yaka zdijsnyuvalasya u dvoh osnovnih napryamkah po pershe bezperervne zrosijshennya biloruskoyi movi i po druge sistematichne vitisnennya ciyeyi zrosijshenoyi movi ta yiyi zamina rosijskoyu movoyu Pislya reformi 1933 roku klasichnij pravopis prodovzhuvav zastosovuvatisya rozvivatisya ta vdoskonalyuvatisya za mezhami SRSR a takozh u Bilorusi pid chas Drugoyi svitovoyi vijni Za danimi gazeti Bielarus zhodne biloruskomovne vidannya yake vijshlo za mezhi SRSR ne vikoristovuvalo narkomivku U 1942 r v Minsku vidbulasya lingvistichna konferenciya rezultatom yakoyi stav novij pravopisnij zbirnik Antona Losika Bielaruski pravapis vidanij latiniceyu v 1943 r i trohi piznishe togo zh roku kiriliceyu Belaruski pravapis Novij etap u rozvitku biloruskogo klasichnogo pravopisu rozpochavsya v seredini 1940 h rokiv pov yazanij iz poyavoyu biloruskoyi politichnoyi emigraciyi Lingvistichni diskusiyi provodilis pid chas naukovih zustrichej u Biloruskomu instituti nauki ta mistectva v Nyu Jorku ta Biloruskij biblioteci imeni Franciska Skorini v Londoni Rezultati cih diskusij buli opublikovani v periodichnih vidannyah ponad 100 nazv Krim togo provodilas velika leksikografichna robota Taki lyudi yak Yan Stankevich ta Anton Adamovich mali najbilshij vpliv na rozvitok biloruskogo pravopisu za kordonom U toj zhe chas vidkidayuchi ves akademichnij rozvitok pislya 1933 r yakij odnak harakterizuvavsya nestabilnistyu oficijnih norm i nedostatnoyu poslidovnistyu pismovoyi praktiki biloruska emigracijna gromada zalishila nevirishenimi pitannya sho vinikli v 20 h rokah XX stolittya Metoyu uhvalennya narkomivki bulo zrosijshennya biloruskoyi movi ta vitisnennya klasichnogo pravopisu biloruskoyi movi Bronislava Tarashkevicha yakij vidav biloruski gramatiki dlya shkil 1918 roku i taku zh gramatiku 1929 roku Narkomivna povnistyu vidkinula uhvaleni rishennya Akademichnoyi konferenciyi z reformi biloruskogo pravopisu ta abetki 1926 roku Narkomivka zaznala kritiki cherez yiyi prijnyattya v 1933 roci Narkomatom BRSR zgidno z proyektom Politichnoyi komisiyi CK KP b B v umovah zhorstokogo teroru radyanskoyi vladi bez publichnogo ta naukovogo obgovorennya sho viyavilosya naspravdi shtuchnim neprirodnim ta primusovim zblizhennyam do rosijskoyi movi Stvorennya narkomivki rozglyadayetsya yak odin iz zahodiv politiki zrosijshennya Bilorusi yaka zdijsnyuvalasya u dvoh osnovnih napryamkah po pershe bezperervne zrosijshennya biloruskoyi movi i po druge sistematichne vitisnennya ciyeyi zrosijshenoyi movi ta yiyi zamina rosijskoyu movoyu U hodi represij bagato predstavnikiv inteligenciyi kulturnogo i tvorchoyi eliti zamozhni selyani buli rozstrilyani zaslani v Sibir i Serednyu Aziyu Z 540 570 literatoriv yaki drukuyutsya v Bilorusi v 1920 1930 h rokah bulo represovano ne menshe 440 460 80 a yaksho vrahovuvati avtoriv vimushenih pokinuti batkivshinu to represij zaznali ne menshe 500 90 chvert vid usiyeyi kilkosti literatoriv 2000 represovanih v SRSR Kilkist yaki projshli cherez tabori ocinyuyetsya priblizno v 600 700 tis lyudej rozstrilyanih ne menshe 300 tis lyudej Pevnu chastinu represovanih skladali polyaki z likvidovanogo u 1938 roci Dzerzhinskogo polskogo nacionalnogo rajonu yaki buli deportovani v Kazahstan i Sibir BRSR u roki Drugoyi svitovoyi vijni veresen 1939 1945 rr Dokladnishe Radyanska aneksiya zahidnobiloruskih zemel Biloruska RSR stanom na 1 veresnya 1939 roku Druga svitova vijna 1939 1945 pochalasya v Bilorusi 1 veresnya 1939 r koli nimecki vijska napali na Polsku Respubliku do yakoyi vhodiv zahid Bilorusi Z pershogo dnya vijni bilorusi brali uchast u borotbi v armiyi Drugoyi Rechi Pospolitoyi 17 veresnya 1939 roku v shidnu chastinu Polshi buli vvedeni radyanski vijska Zgidno z paktom Molotova Ribbentropa zahid Bilorusi buv vklyuchenij do skladu SRSR i priyednanij do BRSR 22 chervnya 1941 r rozpochalasya vijna mizh Nimechchinoyu ta SRSR Ne minulo i tizhnya pislya boyiv nimecki vijska dijshli do Minska i vzyali jogo Teritoriya Bilorusi bula ogoloshena generalnim okrugom Biloruteniya v skladi Rejhskomisariatu Ostland Chastina teritoriyi zahodu Bilorusi tak zvana Bilostocka okruga sho vklyuchaye Bilostok ta Grodno povinna bula buti vklyuchena do skladu nimeckoyi Shidnoyi Prussiyi U grudni 1943 r bulo sformovano uryad Biloruskoyi Centralnoyi Radi yakij vikonuvav perevazhno doradchi ta karalni funkciyi Partizanskij ruh shiroko rozgornuvsya v Bilorusi sho stalo vazhlivim chinnikom dlya nimciv trimati tut znachnij kontingent i spriyav shvidkomu zvilnennyu Bilorusi U 1944 roci vsogo v partizanskih zagonah na teritoriyi Bilorusi nalichuvalosya 373 942 osobi Shidni i pivdenno shidni rajoni Bilorusi buli zajnyati Chervonoyu armiyeyu voseni 1943 roku a vsya respublika cilkom vlitku 1944 roku v hodi operaciyi Bagration Na teritoriyi Bilorusi nimeckimi okupantami bulo stvoreno 287 koncentracijnih taboriv v yakih bulo znisheno blizko 1 7 mln cholovik civilnogo naselennya i radyanskih vijskovopolonenih Z teritoriyi Bilorusi nimcyami na roboti v Nimechchinu bulo vivezeno 399 374 lyudej Zgidno z danimi Memorialnogo kompleksu Hatin vsogo nimci proveli v Bilorusi bilshe 182 velikih karalnih operacij naselennya rajoniv pidozryuvanih v pidtrimci partizaniv znishuvali gnali v tabori smerti abo na primusovi roboti do Nimechchini Z 9857 naselenih punktiv zrujnovanih i spalenih nimeckimi okupantami i kolaboracionistami v Bilorusi ponad 5460 buli znisheni razom z usim abo z chastinoyu naselennya Zgidno z inshimi danimi kilkist znishenih naselenih punktiv v hodi karalnih operacij 628 Deyaki istoriki vvazhayut sho malo misce provedennya karalnih operacij proti mirnih zhiteliv radyanskimi partizanami Memorial Yama v Minsku pam yatnik zhertvam Golokostu Kilkist zhertv Drugoyi svitovoyi vijni v Bilorusi spirne i ocinyuyetsya riznimi doslidnikami v diapazoni 2 5 3 mln osib U rezultati Golokostu bulo znisheno za riznimi ocinkami vid 400 do 840 tis yevreyiv z majzhe miljonnoyi yih dovoyennoyi chiselnosti Za pidrahunkami E G Ioffe na teritoriyi Bilorusi vklyuchayuchi Bilostocku oblast za roki Drugoyi svitovoyi vijni zaginulo 946 tis yevreyiv z nih 898 tis bezposeredno v rezultati ostatochnogo virishennya yevrejskogo pitannya i 48 tis na frontah U Bresti napriklad z 25 000 yevreyiv u 1941 roci do 1945 roku zalishilosya v zhivih lishe 186 osib Pislya zakinchennya vijni na teritoriyi Bilorusi she kilka rokiv diyali antiradyanski partizanski grupi Z deyakimi z nih namagalisya vstanoviti zv yazok zahidni specsluzhbi Zagoni NKVS vlashtovuvali karalni operaciyi proti antiradyanskogo pidpillya BRSR v 1945 1991 rr Dokladnishe Biloruska Radyanska Socialistichna Respublika U 1945 roci pislya zakinchennya Drugoyi svitovoyi vijni BRSR bula zasnovnikom i uvijshla do skladu Organizaciyi Ob yednanih Nacij 26 chervnya 1945 roku Kuzma Kiselov na choli delegaciyi Biloruskoyi RSR pidpisav Statut OON yakij buv ratifikovanij Prezidiyeyu Verhovnoyi Radi BRSR 30 serpnya 1945 roku U listopadi grudni 1945 roku biloruska delegaciya vzyala uchast v roboti Pidgotovchoyi komisiyi Generalnoyi Asambleyi Ob yednanih Nacij v Londoni na yakij glava delegaciyi Biloruskoyi RSR Kiselov buv obranij vice golovoyu chetvertogo komitetu U serpni 1945 roku bula vstanovlena nova mezha mizh BRSR i Polskoyu Narodnoyu Respublikoyu Bilostocka oblast i 3 rajoni Berestejskoyi oblasti vidhodili PNR Pid chas nimeckoyi okupaciyi shkilni budivli a takozh obladnannya buli znisheni Remontom ta budivnictvom shkil zajmalisya budivelniki vchiteli batki uchniv vijskovosluzhbovci Ce dozvolilo vzhe v 1945 46 navchalnomu roci vvesti v diyu 80 vid dovoyennoyi kilkosti shkil U 1950 51 navchalnomu roci kilkist uchniv bulo menshim nizh v dovoyenni roki Ce rezultat velikih vtrat v roki vijni Shob zaluchiti do navchannya ditej yaki v zv yazku z vijnoyu ne vidviduvali shkolu v pochatkovi klasi prijmali ditej do 15 richnogo viku a v pershij i drugij klasi odinadcyatilitnih U pershij navchalnij rik v vidnovlenih shkolah pracyuvalo lishe blizko polovini vchiteliv v porivnyanni z dovoyennim periodom U shkoli na robotu napravlyalisya demobilizovani z armiyi kolishni vchiteli U rezultati vzhe v 1946 roci kilkist vchiteliv sklalo 80 vid dovoyennogo vidsotka U 1950 r Kilkist bilorusiv u mistah Bilorusi perevishila chastku inshih etnichnih grup rosiyan polyakiv ta yevreyiv Hrushovska vidliga bula superechlivim periodom dlya Bilorusi z odnogo boku tisyachi politichnih v yazniv v t ch ta vidomi predstavniki biloruskoyi kulturi povernulisya z taboriv ale vodnochas posilivsya tisk na biloruske nacionalne zhittya biloruska shkola bula postupovo likvidovana Aktivno provodilasya politika zrosijshennya Bilorusi yaku trohi piznishe v 1959 roci Hrushov progolosiv pid chas svogo vizitu do Minska programnoyu liniyeyu KPRS Ale gromadska atmosfera pislya XX z yizdu KPRS dopomogla sklasti dumku sho pevnih zmin mozhna dosyagti shlyahom vidkritih ta publichnih apelyacij Do 70 h rokiv respublika stala rozvinenim ekonomichnim regionom SRSR Z urbanizaciyeyu ta zrostannyam promislovosti proces asimilyaciyi bilorusiv posilivsya Derzhavna politika osviti spriyala comu procesu yak i zbilshennya tirazhiv rosijskomovnih vidan i v perevazhnij bilshosti shkil rosijska mova stala osnovnoyu movoyu vikladannya U 1959 roci u Vitebsku pri zemlyanih robotah na ploshi Svobodi bula znajdena persha v Bilorusi berestyana gramota sho datuyetsya mezheyu XIII i XIV stolit 50 rokiv Radyanskij Bilorusi radyanska poshtova marka 1969 Administrativnij podil BRSR v 1946 1954 roki U pershi povoyenni roki BRSR prodovzhuvala rozvivatisya po stalinskoyi modeli socialistichnogo suspilstva U zahidnih oblastyah bula zavershena kolektivizaciya U 1947 1948 za publikaciyi v zhurnali Science i za vidkritij vistup proti poglyadiv T Lisenka buv spochatku zmishenij z posadi prezidenta AN BRSR a potim i vignanij z neyi genetik A Zhebrak U 1949 roci na chest 70 richchya J Stalina CK KP b B napraviv prohannya sekretaryu CK VKP b G Malyenkova zokrema z propoziciyami perejmenuvati misto Bobrujsk v Stalinsk a takozh privlasniti Minskomu traktornomu zavodu im ya Stalina U 1950 1970 ti roki shvidkimi tempami jshlo podalshij rozvitok krayini Ekonomika BRSR bula klyuchovoyu chastinoyu narodnogospodarskogo kompleksu SRSR Bilorus nazivali skladalnim cehom radyanskoyi ekonomiki Najbilsh aktivno rozvivalisya mashinobuduvannya i himichna promislovist Soligorski kalijni kombinati naftopererobni zavodi v Novopolocku i Moziri Bilshina U rezultati priskorenogo promislovogo rozvitku krayini otrimali znachnij rozvitok procesi urbanizaciyi pov yazani z neobhidnistyu zabezpechiti promislovi pidpriyemstva robochoyu siloyu v tomu chisli i visokokvalifikovanoyi Na teritoriyi BRSR rozmishuvavsya Biloruskij vijskovij okrug odna z najbilsh velikih i boyezdatnih ugrupovan Radyanskoyi armiyi Bilshe 32 tis bilorusiv voyuvali v skladi radyanskogo kontingentu v Afganistani Zaginula majzhe tisyacha bilorusiv she stilki zh povernulosya dodomu invalidami Politichni procesi represiyi ta ekonomichna nespromozhnist kincya 1980 h pochatku 1990 h rokiv priveli do rozpadu SRSR Na suspilno politichne zhittya BRSR pid chas perebudovi najbilshij vpliv zrobili 2 podiyi avariya na ChAES i velicheznij rezonans v suspilstvi viyavlennya misc masovih rozstriliv v Kuropatah pid Minskom 15 grudnya 1986 r grupa tvorchoyi inteligenciyi Bilorusi 28 osib u tomu chisli V Bikov N Gilevich R Baradulin napravila lista Generalnomu sekretaryu CK KPRS Mihajlu Gorbachovu z propoziciyami shodo vdoskonalennya nacionalnoyi mova v respublici U chervni 1987 roku predstavniki biloruskoyi inteligenciyi 134 osobi nadislali Gorbachovu novij list pro situaciyu z biloruskoyu movoyu ta kulturoyu Pitannya nacionalnogo vidrodzhennya nabuli politichnogo znachennya v diyalnosti Biloruskogo narodnogo frontu Vidrodzhennya BNF Tovaristva biloruskoyi movi imeni Franciska Skorini ta inshih organizacij ta ob yednan Miting v Kuropatah Didi 1989 Viyavlennya misc masovih rozstriliv v Kuropatah stalo dlya BNF privodom dlya pochatku antiradyanskih akcij protestu Pershij miting provedenij 30 zhovtnya 1988 roku buv rozignanij miliciyeyu iz zastosuvannyam slozoginnogo gazu 24 25 chervnya 1989 roku v Litvi buv provedenij z yizd BNF Na nomu bulo zatverdzheno programu partiyi U Minsku bulo provedeno akciyi protestu Na mitingu 19 lyutogo 1989 roku yakij zibrav 40 tis osib bulo ogolosheno pro namir vidnoviti simvoliku Biloruskoyi Narodnoyi Respubliki 1918 1919 bilo chervono bilij prapor i gerb Pogonya Odnak vibori do Verhovnoyi radi Bilorusi zakinchilisya dlya BNF nevdalo Pislya nih buv provedenij novij miting yakij zibrav blizko 100 tis Cholovik Potim BNF provelo ryad chislennih demonstracij na ploshi Lenina Prapor Bilorusi na pochtovij marci 1992 roku Pid tiskom BNF 27 lipnya 1990 roku Verhovna Rada BRSR prijnyala Deklaraciyu pro derzhavnij suverenitet Rishennya pro pidgotovku Deklaraciyi bulo shvaleno 18 chervnya 1990 pid vplivom Deklaraciyi pro derzhavnij suverenitet RRFSR 12 chervnya Proyekt deklaraciyi buv predstavlenij 23 lipnya i znahodivsya na zatverdzhennya za stattyami i okremim formulyuvannyam U rezultati 27 lipnya za prijnyattya Deklaraciyi cilkom progolosuvalo 229 deputativ z 232 zareyestrovanih tri ne golosuvali Respublika Bilorus 1991 poch XXI st Pislya podij serpnevogo putchu 1991 roku p yata pozachergova sesiya Verhovnoyi Radi BRSR 24 25 serpnya 1991 roku uhvalila 25 serpnya rishennya pro nadannya Deklaraciyi pro derzhavnij suverenitet statusu konstitucijnogo zakonu i postanovu Pro zabezpechennya politichnoyi ta ekonomichnoyi samostijnosti Biloruskogo RSR U toj zhe den buli takozh prijnyati postanovi pro zabezpechennya politichnoyi i ekonomichnoyi samostijnosti respubliki i pro pripinennya diyalnosti KPB 19 veresnya 1991 roku Biloruska Radyanska Socialistichna Respublika bula perejmenovana v Respubliku Bilorus buli povernuti derzhavnij gerb Pogonya i derzhavnij bilo chervono bilij prapor a piznishe nova Konstituciya i pasport gromadyanina Respubliki Bilorus Leonid Kravchuk livoruch Stanislav Shushkevich v centri i Boris Yelcin drugij pravoruch pislya pidpisannya Bilovezkih ugod 8 grudnya 1991 roku v rezultati Bilovezkih ugod Respublika Bilorus virishila denonsuvati Dogovir pro utvorennya SRSR ta stvoriti razom z Rosiyeyu j Ukrayinoyu Spivdruzhnost Nezalezhnih Derzhav Verhovna Rada Ukrayini ne ratifikuvala ugodu pro utvorennya SND na vidminu vid Verhovnoyi Radi Respubliki Bilorus tobto Ukrayina nikoli ne bula chlenom SND a yiyi asocijovane chlenstvo pripinilos u 2018 roci Verhovna Rada Respubliki Bilorus ratifikuvav ugodu pro utvorennya SND i denonsuvav Soyuznij dogovir 1922 roku vzhe 10 grudnya 1991 r Posilennya prorosijskih nastroyiv u pravlyachih kolah Bilorusi vidznachayetsya z oseni 1993 r sho znajshlo svoye vidobrazhennya v roboti Konstitucijnoyi komisiyi bilshist yiyi chleniv zaklikali zgadati dzherela biloruskoyi derzhavnosti ne lishe Velike knyazivstvo Litovske i Bilorusku Narodnu Respubliku a j Bilorusku Radyansku Socialistichnu Respubliku v teksti Konstituciyi Respubliki Bilorus Ce rishennya pidtrimala bilshist deputativ Zagalom u 1991 1994 rr Bilorus bula yedinoyu krayinoyu v kolishnih radyanskih respublikah de nacionalni politichni sili ne buli predstavleni v ministerstvah ta strukturah miscevoyi vikonavchoyi vladi faktichno ne mali dostupu do realnogo upravlinnya derzhavoyu Odnak povne vidnovlennya movnoyi ta kulturnoyi politiki zrosijshennya Bilorusi vidbulosya lishe pislya togo yak Lukashenko pochav vstanovlyuvati avtoritarnij rezhim sho zbigsya z interesami rosijskoyi vladi yaka vidrodila