Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності Будь ласка допоможіть удосконалити цю с

Жанри фантастичної літератури — усі напрямки літератури, що описують надприродне, розкривають фантастичні теми і сюжети чи містять певні фантастичні елементи та мають те чи інше відношення до жанру химерної, або фантастичної літератури, а також віршовані твори у жанрі фантастичної поезії тощо.

Жанри твердої наукової фантастики

Прикладами твердої наукової фантастики , в основі сюжету якої як правило лежить якась наукова експедиція, гіпотеза, ідея чи відкриття, є романи Гола Клемента «Експедиція «Тяжіння»», Роберта Л. Форварда «Яйце дракона», Чарльза Еріка Мейна «Глибокий вакуум», Ґреґорі Бенфорда . Різновидами твердої наукової фантастики є , темпоральна фантастика, , , , тощо.

Серед найпомітніших романів фантастики винаходу — «Франкінштайн, або сучасний Прометей» Мері Шеллі, «Зелений промінь» Жуля Верна, «Гіперболоїд інженера Гаріна» Олексія Толстого, «Собаче серце» Михайла Булгакова чи «Фонтани Раю» Артура Ч. Кларка . Важливою частиною твердої наукової фантастики також є аерокосмічна фантастика, до якої відносяться , та . Повітроплавна фантастика представлена такими книгами як «Робур-завойовник» Жуля Верна, Хесуса де Арагона чи Владислава Уміньського. До міжпланетної фантастики належать Курда Лассвіца, «На срібній планеті» Єжи Жулавський та «Між планетами» Роберта Хайнлайна. Зразками міжзоряної фантастики є «Втеча Землі» Франсіса Карсака, Браєна Олдіса, «Туманність Андромеди» Івана Єфремова, , Марка Джестона, Ясутаки Цуцуя та «Полонений всесвіт» Гаррі Гаррісона..

До темпоральної фантастики, сюжети якої присвячені питанням подорожей у часі, належать книги «Машина часу» Герберт Веллса, = Тауфіка ель Хакіма, «Безмежний час» Фріца Лайбера, Аріадни Громової та , Рене Баржавеля та Джека Фінні.

описує паралельні світи, інші виміри та подорожі у часі та просторі. Такими є романи Айзека Азімова та «Брама» Фредеріка Пола.

— сукупність особливих піджанрів наукової фантастики, що моделюють світ на суттєво інакшому технологічному рівні, що передбачає інші закони соціуму. Серед напрямків таймпанку — стоунпанк, сандалпанк, клокпанк, стімпанк,паропанк, дизельпанк, нанопанк, біопанк, космопанк. Та все ж найвідомішим напрямом таймпанку є кіберпанк. Помітними зразками фантастики у жанрі «кіберпанк», сюжети якого пов'язані з віртуальним світом, є романи «Програмне забезпечення» Руді Рюкера, Вільяма Ґібсона, «Шизматриця» Брюса Стерлінґа, «Вакуумні квіти» Майкла Свонвіка, «Вірт» Джеффа Нуна та Бена Бова.

Воєнна фантастика виникла на межі воєнної літератури та твердої наукової фантастики. Серед її різновидів — , космічна опера, , та ). Філософськими зразками мілітаристської фантастики є романи «Зоряний десант» Роберта Е. Хайнлайна, Джеррі Пурнелла, «Гра Ендера» Орсона Скотта Карда чи Джона Скальці. Часним прикладом мілітаристської фантастики в області масової літератури є , такий як роман «Кобра» Тімоті Зана. Своєрідним прикладом космічної воєнної фантастики, часто з мелодраматичним сюжетом є космічна опера Едгар Р. Барроуза чи " . Інший зразок воєнної фантастики — романи про війни майбутнього, такі як „Янгол революції“ , , „Армагедон“ Стенлі Ватерлоо, „Рагнарок“ Шоу Дезмонда та . На противагу мілітаристській воєнній фантастиці народилася , що слідуючи канонам антивоєнної прози на фантастичному тлі, зображуючи сувору дійсність та негативні боки війни. Найвідомішими романами цього напрямку є „Вічна війна“ Джо Голдмена та „Світ смерті“ Гаррі Гаррісона. На межі фантастики з детективною літературою виникли такі напрямки фантастичного жанру як детективна фантастика та фантастичний детектив, тобто детективний твір, що має фантастичні елементи сюжету. Детективна фантастика охоплює фантастичні твори, що мають у сюжеті суттєву детективну складову, такі як романи Пера Вальо, „Сталеві печери“ Айзека Азімова та „Зруйнована людина“ Альфреда Бестера. Роман Джеймса Гедлі Чейза та цикл романів „Фантомас“ П'єра Сувестра є прикладами жанру фантастичний детектив.

Цікавим романом гостросюжетної фантастики є Джеймса Вайта. Серед фантастичних трилерів можна назвати книги Роберта Вейда, Альберта Санчеса Піньйоля і „Карантин“ Ґреґа Іґена. Симбіозом фантастичного трилеру та роману про близьке майбутнє є технотрилер.

Напрямки географічної та біологічної фантастики

Важливе місце у науковій фантастиці займають біологічні теми. До фантастики контакту належать романи „Станція для пересадки“ Кліффорда Саймака, Кларка Дарльтона, та Джона Крістофера. представлена зокрема романами , „Зоряне народження“ Герберт Дж. Веллса, Шоу Дезмонда, Веркора, „Планета мавп“ П'єра Буля та „Точка Омега“ . Значними творами зоологічної фантастики є романи Ідена Філлпотса, Веркора, Пітера С. Біґла, „Рій“ Артура Герцога, Патриції Маккілліп та „Звірі“ Джона Краулі. Прикладами флористичної фантастики є книги Філіппа Кюрваля, „День тріффідів“ Джона Віндема, Кліффорда Саймака, та .

Серед романів медичної фантастики виділяються Джеймса Ґанна, „Станція-шпиталь“ Джеймса Вайта, , „Ліки вибору“ Майкла Крайтона, „Ліки від раку“ Майкла Муркока, чи Джорджа Тьорнера.

Прикладами географічної та екологічної фантастики є романи Жуля Верна , Джеймса Балларда , , , Гаррі Гаррісона „Посуньтесь, посуньтесь“ та Жана-П'єра Андревона . Різновидами географічної фантастики є та . Яскравими прикладами книг про загублені світи є „Загублений світ“ Артура Конана Дойла, , „Втрачений горизонт“ , Ебрахама Мерріта, „Копальні царя Соломона“ Генрі Райдера Хаґґарда. Серед романів-катастроф можна виокремити , Сакьо Комацу, „Божа кузня“ Ґреґа Біра, „Темрява“ . Логічним продовженням жанру апокаліптичної фантастики є постапокаліптичні романи, серед яких виокремлюються „Нюрк“ Стефан Вуля, , , „Листоноша“ Дейвіда Бріна та апокаліптичної фантастики є постапокаліптичні романи, серед яких виокремлюються „Нюрк“ Стефан Вуля, , , „Листоноша“ Дейвіда Бріна та „Селище“ Кіра Буличова. Напрямком постапокаліптичної фантастики є постатомна фантастика, наприклад, книга Невіла Шюта .

Пригодницька фантастика сформувалася на межі пригодницької літератури та наукової фантастики. Яскравий її приклад — „Навколо світу за 80 днів“ Жуля Верна. Часним випадком пригодницької та географічної фантастики є фантастичні робінзонади. Прикладами фантастичних робінзонад „Життя та пригоди Пітера Вілкинса, корнвельца: в основному стосуються його корабельної аварії в районі Південного полюса, його дивовижної подорожі до підземного світу і зустрічі там з Гаурі-літаючої жінкою“ , „Робінзони космосу“ Франсіса Карсака та „Транзит“ . Близьким жанром до пригодницької фантастики є . Яскравими зразками останньої є романи „Мобі Дік, або Білий кит“ Германа Мелвілла, , , „Таємниця двох океанів“ , , „Левіафан“ П'єра Буля, „Хвилі“ .

На межі географічної, соціальної та екологічної фантастики лежить , до якої належать такі романи як „Місто“ Кліфорда Д. Саймака, „Світвотер“ , Джеймса Балларда та Нільса Нільсена.

Жанри „м'якої“, або гуманітарної фантастики

Амброзіус Гольбейн. до видання книги „Утопія“ Томаса Мора 1518 р.

На противагу твердій природничонауковій фантастиці з'явилися напрямки жанру, що зосереджувалися преважно на гуманітарних питаннях — соціальних, психологічних, філософських, політичних, релігійних проблемах, а також мистецьких, спортивних, любовних чи інших аспектах майбутнього чи фантастичного життя . Ці течії фантастики об'єднані умовною назвою М'яка наукова фантастика. До визначних творів соціальної фантастики належать цикл Айзека Азімова „Фундація“ та роман Олександра Біляєва „Людина-амфібія“. Самобутніми піджанрами соціальної фантастики є утопія та антиутопія. Антиутопія — жанр фантастичної літератури, що описує державу, суспільство чи групу людей, або світ в цілому, в яких взяли гору негативні тенденції розвитку.

Серед антиутопій слід назвати „Залізна п'ята“ Джека Лондона, „Ми“ Євгена Зам'ятина, „Війна з саламандрами“ Карела Чапека, „Прекрасний новий світ“ Олдоса Гакслі, Карін Боє, „1984“ Джорджа Орвелла, „План втечі“ Адольфо Бйой Касареса, „451° за Фаренгейтом“ Рея Бредбері чи „Шарманка“ Еме Беекман. Антиутопія (англ. dystopia) є повною протилежністю утопії. Утопія (від грец οὐ „не“ і τόπος „місце“; за іншою версією Ου — „благо“ тобто „благе місце“) — жанр художньої літератури, що описує модель ідеального, з точки зору автора, суспільства. На відміну від антиутопії характеризується вірою автора в бездоганність моделі. Серед утопічних творів можна виокремити романи „Утопія“ Томаса Мора, „Місто Сонця“ Томмазо Кампанелли, „Острів пінгвінів“ Анатоля Франса, Б. Ф. Скіннера та „Гра у бісер“ Германа Гессе.

До мелодраматичної фантастики належать цикли романів Меріон Зіммер-Бредлі та „Сутінки. Сага“ Стефані Маєр, а також роман „Дружина мандрівника у часі“ .Прикладами любовної фантастики є книги Георгія Шаха, „Лід“ чи нова версія роману Анн Ґолон . Зразками нетадиційної міжвидової любовної фантастики є романи „Ліва рука темряви“ Урсули К. Ле Ґуїн чи Джона Бойда Серед романів еротичної фантастики можна назвати „Плоть“ Філіпа Хосе Фармера, Теніт Лі, , Фелікса Димова та „Аварія“ Джеймса Балларда, зразком ЛГБТ-фантастики „Повільна ріка“ Ніколи Ґріффіс. Цикл творів на перетині фантастичного детективу та еротичної фантастики створив у 80-—90-х роках ХХ стліття російський радянський фантаст Вадим Бєлоусов, який писав під псевдонімом Віллі Конн.

Прикладами психологічної фантастики є романи „Квіти для Елджернона“ Деніела Кіза, „Пошук витоків“ Ліно Альдані, та . Зразки філософської фантастики являють собою „Володар мух“ Вільяма Ґолдінґа, („Чи мріють андроїди про електроовець?“) Філіп К. Діка, Роберта Е. Хайнлайна, Павела Вежинова та „Ксеноцид“ Орсона Скотта Карда. До релігійної фантастики мають відношення книги „Кантата за Ляйбовицем“ Волтера Міллера-молодшого, „Космічна трилогія“ Клайва Стейплза Льюїса, Лестера дель Рея, „Падіння міста Пассау“ Карла Амері, „Агасфер“ , , „Рим без Папи Римського“ .

Цікавими романами спортивної фантастики є книги „Гравець у крокет“ Герберта Дж. Веллса, Кнуда Люндберга, „Зоряний гамбіт“ Жерара Клайна, „Велике колесо“ , „Гравець“ та „Роллербол“ . Мистецька фантастика представлена зокрема повістю Волтера Міллера-молодшого та романами Роберта Грейвза, Джона Б. Прістлі, Ллойд Біґґла-молодшого, „Альтист Данилов“ Володимира Орлова.

Жанри фантастики гумору та абсурду

Прикладами сатиричної фантастики є романи „Механічний апельсин“ Ентоні Бьорджеса, Майю Лассіла, „Ваш покірний слуга кіт“ Сосекі Нацуме, „Нотатки про котяче місто“ Лао Ше, „Доктор Стренджлав“ Пітера Джорджа, , „Путівник для тих, хто подорожує автостопом по Галактиці“ Даґласа Едамса. До класичних книг пародійної фантастики належать цикли Сема Люндвалла та Гаррі Гаррісона. Зразками гумористичної фантастики є збірки оповідань Генрі Каттнера та Кетрін Мур чи цикл творів „Щур з нержавіючої сталі“ Гаррі Гаррісона.

До абсурдистської фантастики належать такі романи як „Еліс у дивозем'ї“ Льюїса Керролла, „Світ-підробка“ , „Обмін розумів“ Роберта Шеклі та „Білосніжка“ , цикли творів Коліна Вілсона чи „Плаский світ“ Террі Претчетта. Яскравим прикладом алегоричної фантастики може слугувати „Майстер і Маргарита“ Михайла Булгакова. Прикладом плутівського роману є книга Сола Беллоу.

Жанри фентезі та надприродної фантастики

Фентезі — жанр фантастики, який зазвичай використовує чари та інші надприродні явища як первинний елемент сюжету, тему чи місце подій книги. Багато творів в межах жанру відбувається в уявних світах, де магія і магічні істоти є загально прийнятними. Фентезі, як правило, відрізняється від жанрів наукової фантастики і фантастики жахів тим, що автори її творів, як правило, уникають наукових і моторошних тем відповідно, хоча є багато спільного між трьома, бо всі вони є піджанрами фантастичної літератури. Різновидами фентезі , , наукова фентезі (або сайнс фентезі), міське фентезі, , дитяча фентезі та казкова фантастика, та , та темна фентезі.

Обрі Бердслі. З циклу ілюстрацій до „Смерті Артура“.

Дитяча фентезі — жанр фентезі, орієнтований на дитячу та підліткову аудиторію, проте не виключає наявності у тексті твору жорстких елементів сюжету, непритаманних казковій фантастиці, на базі яких він виник . Яскравою демонстрацією подібного твердження є присутність подібних деталей у книгах циклу „Гаррі Поттер“ Джоан К. Роулінґ. Казкова фантастика являє собою ту частину дитячої літератури, твори якої містять фантастичні елементи. Прикладами казкової фантастики є „Снігова королева“ Ганса Крістіана Андерсена, „Пітер Пен та Венді“ Джеймса Беррі, „Чарівник країни Оз“ Л. Френка Баума, Моріса Метерлінка, „Маленький принц“ Антуана де Сент-Екзюпері та „Міо, мій Міо“ Астрід Ліндґрен. Помітними зразками міфологічної фантастики, що розкриває та розвиває теми та сюжети міфів, є „Володар світла“ Роджера Желязни, „Аргонавти“ Хаїма Олівера, , , „Мінотавр“ , „Мідас“ Вольфганга Жешке та Ріка Ріордана.

Своєрідним різновидом міфологічної фантастики є химерна проза. Також до міфологічної фантастики є близькою епічна фантастика, до якої належать Рамаяна та Махабхарата, „Беовульф“ та роман , „Калевала“ під редакцією та однойменний цикл романів Еміля Петайя. До героїчної фентезі належать цикл „Конан-варвар“ Роберта Говарда та Майкла Муркока. Близькою до героїчної фентезі є так звана , найбільш яскравим зразком якої є всесвітньо відомий роман Джона Р. Р. Толкіна „Володар перснів“ . Стандартним обов'язком автора високої фентезі стало виписування дрібних деталей фантастичного світу, в якому відбуваються події книги. Жанр, як правило, характеризується наявністю у творі певних фантастичних рас (ельфи, гноми, гобліни), концепції чар, докладними мапами місць подій, пророцтвами, що віщують лихо, винайденими мовами та великими чи навіть багатотомними розмірами тексту. Прикладами романів про видумані країни є „Історія без кінця“ Міхаеля Енде та „Малафрена“ Урсули К. Ле Ґуїн. Найбільш популярним різновидом історичної фентезі є , серед найпомітніших зразків якої „Смерть Артура“ Томаса Мелорі, „Меч у камені“ Теренса Г. Вайта та Мері Стюарт та Віри Чепмен. На межі фентезі та наукової фантастики знаходиться такий напрям жанру фантастичної літератури як наукова фентезі, класичними прикладами якої є повісті Джека Венса»" та . Міську фентезі репрезентують Миколи Гоголя чи «Нічна варта» Сергія Лук'яненка. До темної фентезі, що лежить посередині між героїчною фентезі та фантастикою жахів, належать цикли Стівена Кінґа, , Глена Кука чи Енн Райс.

Містика (від грец. Μυστικός — «прихований», «таємний») — жанр надприродної фантастики, що обґрунтовує віру в існування надприродних сил, з якими таємничим чином пов'язана і здатна спілкуватися людина, а також художньо описує сакральну релігійну практику, яка ставить на меті переживання безпосереднього єднання з Богом (чи богами, духами, іншими нематеріальними сутностями) та займається розкриттям сукупністі теологічних і філософських доктрин, присвячених виправданню та осмислення цієї практики. Гідними зразками містики та містичної фантастики є «Ґолем» Густава Майрінка, Джеймса Бліша, та Є Юнле. Готичну прозу у фантастиці представляютьтакі книги як , «Мельмот-блукач» , «Привид опери» Ґастона Леру, «Химерна історія доктора Джекіла та містера Гайда» Роберта Льюїса Стівенсона, Е. Т. А. Гофманна, Пітера С. Біґла та Італо Кальвіно.

Фантастика жахів (англ. Horror literature, horror fiction; часто просто «жахи» або навіть «ужастики», іноді й запозичене з англійської «хорор») — жанр художньої літератури, що розкриває сюжети та теми, які призначені чи мають потенціал, щоб налякати або досягти переляку своїх читачів, викликаючи почуття жаху і терору . Літературний історик Дж. Е. Каддон [] визначив твір жахів, як «шматок фантастики в прозі змінної довжини, який шокує … або навіть лякає читача, чи, можливо, викликає почуття відрази чи ненависті». Це створює моторошну і страшну атмосферу. Цей жанр близький до жанрів «фентезі» та «містики», хоча кожен з них являє собою окремі течії фантастичної літератури . Містика і фантастика жахів, тим не менш, часто відносять до однієї підгрупи фантастики через численні подібності, проте відмінності в них є також. Слід зазначити, що термін «фантастика жахів» не завжди сприймається тотожним терміну «література жахів», бо останній має більш широке значення, адже «жахи» далеко не завжди належать до фантастики . Книги жанру мають як абсолютно незбагненні сюжетні моменти, так і прозу, засновану на реальних подіях (наприклад, «психологічні трилери», як правило, часто взагалі не мають жодного фантастичного елементу). Проте, все ж таки, жах у книгах жанру, як правило, є надприродним, хоча він може і не мати суто надприродного характеру. В таких випадках центральна загроза твору у жанрі «хоррор» може бути витлумачено як метафора для великих страхів суспільства.

Найчастіше у фантастиці жахів є обмежений набір тематизованих персонажів, запозичених, як правило, з окультної прози чи низової міфології різних народів: вампіри, зомбі, перевертні, примари, демони та ін. Часто, але не завжди в фантастиці жахів розповідається про надприродне в прямому сенсі слова. До фантастики жахів належать Мора Йокаї, «Міфи Ктулху» Говарда Лавкрафта, , Томаса М. Діша, «Дзвоник» Кодзі Судзукі, «Мішок з кістками» Стівена Кінґа чи Дена Сіммонса. Окультна проза — це саме той жанр на основі якого і виникла фантастика жахів. Він присвячений контакту з потойбічними силами та художньо описує сюжети і теми окультизму (від лат. Occultus — прихований) — сукупності навчань і традицій, які стверджують, що існують приховані і невідомі науці сили і явища в людині і космосі (природі), досвід яких доступний лише людям з «особливими здібностями» або «обраним». До таких вчень відносяться алхімія, астрологія, каббала, спіритуалізм, теософія, теургія. З цим пов'язані ворожіння, спіритизм, чаклунство, магія, шаманізм, парапсихологія, паранормальні явища, екстрасенсорика, вірування в зв'язок з потойбічним світом. Окультизм часто розуміється синонімом езотеризм — або позначає лише традиції ритуальних практик.

Найвідомішими зразками окультної прози є романи , Віри Крижановської, «Майя» , «Омен» , «Екзорцист» Вільяма Пітера Блетті та Айри Левіна. Ще одним жанром фантастичної літератури, що має свої витоки в окультній прозі — жанр фантастичної літератури, в якому перебіг сюжетів творів зосереджується навколо людей чи іншопланетян з надприродними здібностями, та зокрема її різновид — екстрасенсорна фантастика. Помітні книги цього жанру , Зенни Гендерсон, «Бар'єр» Павела Вежинова, «Мертва зона» Стівена Кінґа, «Таємне коло» та Альфреда Бестера.

Жанри історичної та реалістичної фантастики

На стику наукової фантастики та фентезі з історичною прозою з'явилися такі жанри фантастичної літератури як альтернативна історія, криптоісторія, квазісторична проза та історична фентезі. Виразними зразками альтернативної історії, що описує так званий кружний шлях історичний подій, показуючи альтернативний шлях історії на відміну від реального минулого, є романи Ворда Мура, «Людина у високому замку» Філіпа К. Діка, Отто Базіля, «Павана» Кіта Робертса, , «Ґарібальді біля Ґетисбергу» , Йозефа Несвадба. Прикладом криптоісторії є романи «Бізнес» Ієна Бенкса чи Андрія Валентинова. Прикладом квазіісторичної прози є книга Італо Кальвіно. У жанрі магічний реалізм написані романи Габріеля Гарсія Маркеса, та «Алхімік» Па́улу Коелью.

«Сюрреалістична проза» представлена книгами Кобо Абе, «Пустеля» Жана М. Ґ. Ле Клезльо чи . Особливе місце з-поміж творів фантастичної літератури займають романи про доісторичне минуле — такі як По вогонь" Жозефа Роні-старшого, , , «Діти Землі» Джин Марі Еуел та цикл Джуліен Мей. Останній також має відношення до паранормальної фантастики, та зокрема її напрямку — екстрасенсорної фантастики.

На межі політичного трилеру та наукової фантастики зародився піджанр політична фантастика. Серед книг політичної фантастики можна відзначити «Сім днів у травні» та , та .. Соціальним проблемам та темам політики найчастіше присвячені романи про близьке майбутнє. серед них виокремлюються «На вищих щаблях» Артура Гейлі, Кіт Рід, «Ветеринар» Пера Йоршильда та " . Близьким до політичної фантастики є твори Володимира Сіренка та його дружини Лариси Захарової і «Пліозавр-45». До романів про віддалене майбутнє можна віднести , Сюзанни Маршаль, а також повість Ганса Крістіана Андерсена.

Інші жанри фантастики

Зразками фантастичної поезії є віршовані романи та поеми «Божественна комедія» Данте Аліґ'єрі, «Гамлет» Вільяма Шекспіра, «Аніара» Харрі Мартінсона та збірки Рея Бредбері і . Окремо можна виділити піджанр науково-фантастичний роман у віршах.

Особливу нішу займають фантастичні графічні романи, і зокрема манга-романи, та фантастична літературна критика.

У зв'язку з багаторічним домінування чоловіків у фантастиці та власне чоловічої фантастики у жанрі виникла , що розкриває фантастичні теми з погляду жінки. Прикладами феміністичної фантастики «Жіночий чоловік» Джоанни Расс, «Прогулянка до межі світу» Сюзі Маккі Чарнас, Шері С. Теппер, . Проте не всі жінки працюють саме у феміністичній фантастиці, наприклад, колишній агент ЦРУ Еліс Шелдон (1915—1987), що писала під псевдонімом Джеймс Тіптрі-молодший, віддавала перевагу жорсткій фантастиці, зокрема описувала жінок скоріше з боку чоловіка, ніж жінки, причому настільки автентично, що майбутній гросмейстер фантастики Роберт Сілверберг висловив тезу, що «припускати думку, що Джеймс Тіптрі-молодший може виявитися жінкою — повна несенітниця».

Слід зазначити, що значна частина фантастичних книг має відношення не до одного певного жанру чи напрямку, а одразу до кількох, наприклад, книга Елджернона Блеквуда являє собою помісь окультної прози, медичної фантастики, паранормальної фантастики та фантастичного детектива.

Практично уся палітра жанрів, сюжетів та ідей фантастичної літератури представлена у багаторічній праці праці Генріха Альтова .

Примітки

. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Джерела

теми A-Z на сайті sf-encyclopedia.com, The Encyclopedia of Science fiction
http://www.isfdb.org/cgi-bin/directory.cgi?author [ 15 лютого 2015 у Wayback Machine.]
Генрих Альтов. Регистр научно-фантастических идей и ситуаций, 1996
http://www.bdfi.net/auteurs/ [ 10 червня 2015 у Wayback Machine.]
Cuddon, J.A. (1984). «Introduction». The Penguin Book of Horror Stories.
Стаття Фантастика жахів у англійській Вікіпедії
Мистика и мистицизм // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
Harmondsworth: Penguin. p. 11. .
http://archivsf.narod.ru/persona/person_r.htm [ 5 липня 2015 у Wayback Machine.]
Оккультизм // Большой энциклопедический словарь
Ляликов Д. Н. Оккультизм // Большая советская энциклопедия: В 30 т. — М.: «Советская энциклопедия», 1969—1978.
https://fantlab.ru/ [ 24 червня 2015 у Wayback Machine.]
Ушаков Д. Н. Оккультизм // Толковый словарь русского языка.
http://starylev.com.ua/ [ 17 квітня 2014 у Wayback Machine.]
http://www.sf-encyclopedia.com/category/authors [ 28 червня 2015 у Wayback Machine.] A-Z автори A-Z на сайті http://www.sf-encyclopedia.com [ 21 березня 2018 у Wayback Machine.]

[1] . Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()