Уто пія з грец ύ немає τόπος місце тобто місце якого неіснує або грец еύ немає τόπος місце тобто блаженне місце тобто бл

Уто́пія (з грец. ύ (немає) + τόπος (місце), тобто «місце, якого неіснує», або грец. еύ (немає) + τόπος (місце), тобто «блаженне місце, тобто блаженна країна») — в художній літературі є абстрактною моделлю ідеальної соціальної системи, що відповідає уявленням автора про гармонію людини й суспільства. Це художнє (іноді алегоричне) зображення ідеального чи наближеного до нього суспільного устрою. Розрізняють комуністичні, ліберальні, християнські та інші види утопій. Утопічні соціуми описувалися як закритими (острів, комуна) так і глобальними (країна, політичний блок, планетарна чи галактична єдність); поміщалися у минулому, часто альтернативному, сьогоденні чи в майбутньому суспільстві (зустрічається найчастіше).

Амброзіус Гольбейн. Дереворит до видання «Утопії» 1518 р.

Утопія має позитивне значення як нормативний соціальний ідеал суспільства (або стану справ) досконалої якості.

Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Сьогодні «утопія» — різновид соціальної фантастики. Для нього характерним є те, що автор переконує читачів у правильності висловлених у творі суспільних проєктів та ідей.

Протилежним до утопії є жанр антиутопії («451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «1984» Джорджа Орвелла, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі та інші). На відміну від антиутопії, де основний акцент робиться на попередженні соціальних небезпек, утопія потребує змалювання правдивого життя в принципово новому суспільстві загального благоденства. Така особливість утопії як літературного жанру вимагає від автора художньої майстерності та переконливості в деталях, особливого суспільного чуття. Очевидним є факт соціального запиту на такого роду літературу, яка в різних історичних умовах набуває більшої чи меншої популярності. Тому утопій, як м'якої наукової фантастики, значно менше, ніж антиутопій.

Історія

Перелік утопічних творів

Утопія як жанр літератури зникає в епоху середньовіччя і набуває актуальності в добу Відродження і далі. За 450—500 років написано чимало утопічних творів, серед яких:

«Утопія» (Томас Мор , 1516)
«Місто Сонця» (Томмазо Кампанелла, 1602)
(«Фортеця Христа або опис республіки Христіанополь», Йоган Валентин Андрее, 1619)
«Нова Атлантида» (Френсіс Бекон, 1627)
(Дені Верас, 1675)
«Кодекс природи» (Етьєн-Габрієль Мореллі, 1755)
(, 1770)
«4338-й рік: Петербурзькі листи» (Володимир Одоєвський, 1835—1840)
(Етьєн Кабе, 1840)
«Погляд назад, 2000—1887» (Едвард Белламі, 1888)
(Вільям Морріс, 1891)
«На іншій планеті» (^[ru], 1896 (1901))
«Червона зоря» (Олександр Богданов, 1908)
«Країна Гонгурі» (Вівіан Ітін, 1922)
«Сонячна машина» (Володимир Винниченко, 1928)
«Волден два» (Б. Ф. Скіннер, 1948)
«Туманність Андромеди» (Єфремов Іван Антонович, 1956)
(Олдос Хакслі, 1962)
«Вєточкіни мандрують до майбутнього» (^[ru], 1963)
«Динотопія» (Джеймс Ґарні, 1992)

Утопія і художники

Худ. Лукас Кранах Старший, Золота доба з запозиченнями утопічних ідей з Біблії.1530 р.

З доби Відродження починається процес візуального відтворення утопій, до якого долучились художники. З'явились картини і гравюри з фантазійним відтворенням невідомого утопічного острову, міста, країни. Вони були як світлинами до книг про утопії, так і самостійними творами. Серед авторів відомі майстри (Лукас Кранах Старший), так і маловідомі чи аноніми (гравюра аноніма до «Утопії» Томаса Мора в виданні 1518 р. та ін.)

Ідея регулярного розпланування утопічного міста привабила і реальних архітекторів (Філарете, Франческо ді Джорджо Мартіні, Скамоцци, Олександр Леблон). А ті створили проєкти ідеальних міст, а трохи згодом і вибудували подібні міста в різних країнах (місто П'єнца, місто-фортеця Пальма Нуова поблизу Венеції (арх. Вінченцо Скамоцци, 1593 р.), Італія; відбулося розпланування міст Жовква , Броди Україна). Ідея ідеального (утопічного за витоками) міста була підхоплена як гуманістично налаштованими діячами, так і реакційними (теократичні міста єзуїтів у Латинській Америці, які лише номінально підкорялися Папі римському. Їх залишки — це й досі видатні пам'ятки доби бароко і пам'ятки химерних намагань перевести в реальність неперевірені і недосконалі ідеї, що обернулись в руках реакціонерів свавіллям, злочином і насиллям.)

Були надруковані і вигадані мапи Утопії (1730 року тощо.)

«Держава» Платона

Докладніше: Держава (Платон)

Початок жанру утопій сягає в істоію Стародавньої Греції. Найвідомішим прикладом став твір філософа Платона «Держава». Платон і дав в книзі опис ідеального суспільства з позицій рабовласницької доби. Афіняни зацікавлено спостерігали за Спартою і її суспільним устроєм, несхожим на устрій в Афінах. Але спостереження відкрили ганебні сторони суспільства Спарти, її повальну корупцію, практику хабарів (які брали навіть царі Спарти), систему тотальних доносів, дефіцит вільних громадян, постійну загрозу рабських повстань тощо.

Платон добре знав жахи сучасної йому історії рабовласницького періоду (постійна війна полісів, повстання рабів, постійне чекання війни, постійна підготовка до війни тощо). Тому його Держава в уособленні грецького міста-поліса штучно позбавлена майже всіх недоліків сучасних міст. Це місто — механізм. В центрі — Акрополь з агорою. Вулиці — прямі, всі будинки схожі один на одного. Громадяни харчуються в їдальнях. Дозволені праця і нечасті розваги на зразок музики і танців. З полісу вигнано всіх поетів, гуляк, жебраків, індивідуальність особи під підозрою, це не схвалюється і не виховується.

Три групи в «Державі» Платона

Полісне суспільство за Платоновим планом має свою ієрархію — три групи :

Уряд (філософи).
Стражі порядку (карні органи).
Виробники (землероби та ремісники)

Устрій «Держави»

Платон залишає уряд. Урядові функції виконують філософи, з ними щільно співпрацюють карні органи. Карним дозволяється бути злими, але не позбавленими філософії. Лише виробникам Платон залишив звичайні людські почуття на зразок різних емоцій, вказавши, однак, що ті жадібні і здатні лише на глупоту. Тому філософи (уряд) важко працюють з карними органами, контролюють, опікають і вистежують виробників, зберігаючи заведений і начебто непорушний лад.

Феномен людської родини

Платон зупинився перед феноменом родини. Вона і тоді була фактом недослідженим, незрозумілим, малокерованим, підвласним якимось своїм законам. Щоби приборкати родину як інститут, Платон запропонував взагалі скасувати її. Дітей, що все одно народжуються, забирають з родин і віддають на виховання Державі. (Це була копія звичаїв Спарти. Дітей вибраковували вже після народження. Каліки і хворі підлягали убивству. Дитину до 7 років залишали з матір'ю для виживання. Потім забирали в особливі табори, де виховували вояків, заохочуючи хитрість, бійки, крадіжки, навіть вбивства рабів, щоб утримувати тих в покорі). Громадяни Спарти принципово не працювали. Усе виробництво переклали на рабів, яких налічували до 250 000. У громадян і вояків підтримували стійкість до бідності, зневагу до болі і слабкості характеру, доноси. Діти мали все це успадкувати і всіляко підтримувати консервативні за змістом традиції). Фактично це була націоналізація живих дітей з подальшим їх використанням урядом у власних намірах. Воякам (тобто пересічним громадянам Спарти) залишили лише два життєвих сценарії :

воювати до 60 років і випадково не бути вбитим ;
померти на війні.

Утопія за Мором

У своїй «Утопії» Томас Мор устами головного героя Рафаїла Гітлодея, критикує несправедливість і безчинства, які існували у тогочасній Англії. На противагу їм він змальовує картину ідеального суспільного устрою на неіснуючому острові Утопія. Там немає приватної власності, немає грошей, майже всі працюють, крім учених і посадових осіб. Усе, що виробляється на острові, люди здають у спільні комори й потім безкоштовно отримують звідти все необхідне для життя.

Проте на острові немає зрівнялівки — розподіл усіх благ здійснюється відповідно до заслуг людини перед суспільством. Посадовці обираються народом. Це повинні бути «кришталево чисті» та чесні люди, які мають здібності до управління. Найважливіші питання обговорюються всіма жителями острова. Їхній розумовий і моральний рівень мусить бути надзвичайно високим.

Утопія за Кампанеллою

«Місто Сонця» — філософський твір Томмазо Кампанелла, «поетичний діалог», одна з найвідоміших утопій і найвідоміший твір його автора. Написаний у в'язниці інквізиції близько 1602 року італійською мовою, вперше опублікований 1623 року у Франкфурті латинською мовою як додаток до «Політики» — третьої частини «Реальної філософії». У тексті очевидний вплив «Держави» Платона та «Утопії» Томаса Мора, однак «Місто Сонця» відрізняється від них наявністю астрологічного контексту. Праця Томмазо Кампанелли містить опис «ідеальних», на думку автора, елективних генітур (гороскопічних елекцій), пов'язаних з питаннями підбору оптимального часу для злучки домашньої худоби (овець, коней, корів, домашньої птиці), зачаття і заснування міст. Нової популярності «Місто Сонця» набуло з середини XIX століття в контексті соціал-демократичних і комуністичних рухів, на думку Карла Каутського Кампанелла був одним з «попередників наукового соціалізму». Цю ідею використала радянська історіографія. Володимир Ленін вважав деякі ідеї, висловлені в «Місті Сонця», придатними для ^[ru]. В історіографії XX століття співіснують полярно несхожі інтерпретації ідеалу «Міста Сонця» — сцієнтистський і теологічний.

Див. також

Примітки

http://babanata.ru/?m=201303
Perný, Lukáš (1 серпня 2020). Utopisti. Vizionári sveta budúcnosti: Dejiny utópií a utopizmu (словац.). Matica slovenská. ISBN .
Hall, 1993, с. 613.
Баткин, 1995, с. 395.
Штекли, 1978, с. 8—9.

Джерела

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Утопія

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Утопія

Святловский В. В. Каталог утопий. М.— Пг., 1923. С. 5.
Фрейденберг О. М. Утопия // Вопросы философии, 1990, № 5, с. 141—167
Маннхейм К. Идеология и утопия^{[недоступне посилання з жовтня 2019]} // Маннхейм К. Диагноз нашего времени. — М., 1994. — С. 7-276.
Леся Українка. Утопія в белетристиці
: Антология зарубежной литературы / Сост. В. Чаликова. — М.: Прогресс, 1991. — 405 с.
Чернышов Ю. Г. Социально-утопические идеи и миф о «золотом веке» в древнем Риме: В 2 ч. Изд. 2-е, испр. и доп. — Новосибирск, изд-во Новосибирского университета, 1994. 176 с.
Русские утопии / Сост. В. Е. Багно. СПб .: Terra Fantastica, 1995. — 351 с .
Аинса Ф. Реконструкция утопии: Эссе / Пред. Федерико Майора; Пер. с франц. Е. Гречаной, И. Стаф; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького РАН. — М.: Наследие — Editions UNESCO, 1999. — 206 с —
Российская утопия: От идеального государства к совершенному обществу Философский век. Альманах. Вып. 12/ Отв. редакторы Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. — СПб.: Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2000.
Философский век. Альманах. Вып. 13. Российская утопия эпохи Просвещения и традиции мирового утопизма Философский век. Альманах. Вып. 13/ Отв. редакторы Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. — СПб.: Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2000.
Американская утопия (на английском языке). — М., 1985.
В мире утопии: Пять диалогов об утопии, утопическом сознании и утопических экспериментах. — М., 1989.
«Утопия и утопическое» — материалы круглого стола // Славяноведение. — 1999. — № 1. — С. 22-47.
Утопия и утопическое в славянском мире. — М., 2002.
Геллер Л., Нике М. Утопия в России / Пер. с фр. — СПб.: Гиперион, 2003. — 312 с.
Гриценко М. Утопії: образи світлого майбутнього у фантастиці / М. Гриценко // Українська культура. — 2019. — № 1-3 [тематичний номер «Феномен фантастики»]. — С. 19-25.
Гуторов В. А. Античная социальная утопия. Л., 1989.
. Серия «Symposium», выпуск 31. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество , 2003.
Артемьева Т. В. От славного прошлого к светлому будущему: Философия истории и утопия в России эпохи Просвещения. — СПб.: Алетейя, 2005. — 496 с.
Мартынов Д. Е. К рассмотрению семантической эволюции понятия «утопия» // Вопросы философии. 2009. № .5. С. 162—171
Мортон А. Л. Английская утопия. Пер. О. В. Волкова. — М., 1956.
Мильдон В. : Очерк рус. лит. утопии и утопического сознания. — М.: РОССПЭН, 2006. — 288 с — (Российские Пропилеи). —
Егоров Б. Ф. : Исторический путеводитель. — СПб.: Искусство-СПБ, 2007. — 416 с —
Китайские социальные утопии. М., 1987.-312 с. ил.
Чернышов Ю. Г. Была ли у римлян утопия? // Вестник древней истории.1992.№ 1. С. 53-72.
Шадурский М. И. Литературная утопия от Мора до Хаксли: Проблемы жанровой поэтики и семиосферы. Обретение острова.— М.: Изд-во ЛКИ, 2007. — 160 с —
Shadurski, Maxim. Утопия как модель мира: границы и пограничья литературного явления. — Siedlce: Wydawnictwo IKR[i]BL, 2016. — XX, 150 c. — .
Штекли А. Э. Утопии и социализм. М., 1993.- 272 с.
«Мир Фантастики и Фэнтези», Борис Невский «Грезы и кошмары человечества. Утопия и антиутопия»
Дэвид Пирс, «Гедонистический императив» (1995)

Література

Юлий Кагарлицкий. Что такое фантастика? — Москва: Художественная литература, 1974.(рос.)
О. Лозовицький. Утопія політична // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.742
Т. Розова. Утопія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 659. — 742 с. — 1000 екз. — ББК (87я2). — .
Леся Українка. Утопія в беллетристиці // «Нова громада» (Київ). — 1906. — № 11. — Стор. 13-32; — № 12. — Стор. 42-65.

Посилання

Леся Українка. Утопія в беллетристиці (1906)
Утопія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 231. — .
Утопія Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с.
Малахіянство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 900. — 1000 екз.
Утопія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1971. — 1000 екз.
Утопія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 517-518.
Утопія // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 582-585. — 634 с.
Both W. Rote Blaupausen. Ein Wegweiser zu alten und neuen Utopien

[1] ttp://babanata.ru/?m=201303

[2] Perný, Lukáš (1 серпня 2020). Utopisti. Vizionári sveta budúcnosti: Dejiny utópií a utopizmu (словац.). Matica slovenská. ISBN .

[FOOTNOTEHall1993613-3] Hall, 1993, с. 613.

[FOOTNOTEБаткин1995395-4] Баткин, 1995, с. 395.

[FOOTNOTEШтекли19788—9-5] Штекли, 1978, с. 8—9.