Історія Полтавської області — частина історії України, що пов'язана з подіями у межах нинішньої Полтавської області (від формування Полтавської губернії). Історію у межах Полтавської області можна поділити на декілька періодів:
- період до утворення адміністративних формувань на території сучасної Полтавської області з адміністративним центром у місті Полтаві (княжа доба, литовсько-польська доба)
- період адміністративно-територіальних утворень з центром у місті Полтаві, які передували Полтавській області: Полтавський полк, Полтавська губернія, Полтавська округа
- період власне історії Полтавської області.
Період до утворення адміністративних формувань з центром у Полтаві
Історія заселення Полтавщини
Полтавщина була заселена ще в давньокам'яному віці, більше 15 тис. років тому. У 1871 році учитель лубенської гімназії Ф. І. Камінський виявив біля села Гінців Лубенського повіту першу на території нашої країни стоянку пізнього палеоліту. Згодом пам'ятки цього періоду були виявлені також біля сіл В'язівок Лубенського повіту, Сергіївни Гадяцького повіту, містечка Городища Пирятинського повіту.
Густо заселеною була територія нинішньої області в епоху нового кам'яного віку (IV—III тис. до н. е.): про це свідчать рештки більш як 30 поселень. Найбільш відомі з них — в урочищі Білій Горі поблизу Полтави, біля села Макухівки Полтавського району та в селі Попівці Глобинського району.
На Полтавщині є більш як 60 пам'яток епохи бронзи. Найцікавіші серед них — Чикалівське поселення, поселення та кургани в урочищі Лисій Горі біля міста Лубен та скарб пізньої бронзи, знайдений наприкінці XIX століття поблизу у Кобеляцькому повіті.
Виявлено близько 50 пам'яток скіфо-сарматського часу, які датуються VII—VI та V—III століттями до н. е. Серед них особливо виділяється Більське городище. Головним заняттям жителів городища було землеробство — про це свідчать знайдені під час розкопок речі: серпи, кам'яні зернотерки, обвуглені жмутки невимолоченої пшениці. Досить відомими пам'ятками цього часу є також кургани поблизу сіл Мачух і Пожарної Балки Полтавського району та Книшівське городище у Гадяцькому районі.
Серед археологічних пам'яток Полтавської області особливе місце посідають ті, що лежать біля витоків слов'янських племен. Зокрема, в Лубнах виявлено поховання зарубинецької культури (II століття до н. е. — II століття н. е.), біля села Верхньої Мануйлівки Козельщинського району — рештки поселення цієї ж культури. Понад 70 пам'яток характеризують черняхівську культуру (II—VI століття н. е.). Найбільш відомі з них — могильник та поселення біля села Кантемирівки Чутівського району, могильник поблизу колишнього хутора Григоро-Бригадирівської сільради Кобеляцького району, де розкопано 467 поховань, могильники біля Лохвиці, Полтави, на хуторі , в селі Писарівці Новосанжарського району та поселення поблизу сіл і Максимівки Кременчуцького району. Пам'ятки роменської культури (VIII—X століття н. е.) досліджувалися в Полтаві та в смт. Опішні Зіньківського району.
Понад 50 знахідок, виявлених на території області, належать до періоду Київської Русі (IX—XIII століття), найбільш відомі з них — могильник, городище та поселення біля села Броварок Гадяцького району. На могильнику розкопано 80 курганів VIII—X століть; 3 поховання — на могильнику біля села Скоробагатьки Лохвицького району.
Численні скарби, знайдені на Полтавщині, свідчать про майнову нерівність і нагромадження багатств в окремих слов'янських сім'ях уже в перших віках нашої ери. Скарби срібних римських монет II—III століть н. е. знайдено біля сіл Остап'є Великобагачанського району та Лукищини Полтавського району. Поблизу села Великої Рублівки Котелевського району виявлено скарб золотих монет кінця IV — середини V століття н. е. Під селом Яхниками Лохвицького району та під Полтавою розкрито скарби срібних прикрас початку X століття н. е. Особливий інтерес становить величезний скарб VIII століття н. е. (вагою 75 кг), знайдений у 1912 році поблизу села Малої Перещепини (нині Новосанжарського району), що складався з речей візантійського та іранського походження.
Зустрічаються на території Полтавщини сліди перебування в цей час і неслов'янських народів. Біля села Мачухи виявлено горно з десятьма посудинами VIII століття н. е., близькими за типом до салтівської сармато-аланської культури.
На території Полтавщини в VIII—IX століттях жили переважно сіверяни. У XI—XII століттях цей край входив до складу Переяславського князівства. Тоді була «осаджена городами», тобто більш-менш густо заселена, тільки західна частина Полтавщини, до річки Сули. В числі найстаріших поселень стародавньої Русі літописець згадує такі міста на території нинішньої Полтавщини, як Хорол (1084), Говтва (1095), Горошин (1096), Кснятин (1069), Лубни (1107), Пісочинь (1092), Пирятин (1155), Лукім'я (1179), Лтава (1174), Лохвиця (1320). Звичайно, не всі вони були справжніми містами, деякі, певно, відігравали роль прикордонних укріплень.
Нижня і середня течія Ворскли становила частину південного кордону древньоруської держави, який відокремлював її спочатку від печенігів, а згодом — від половців та інших кочових племен. З середини XI століття і до татаро-монгольської навали територія сучасної Полтавщини була ареною безперервної боротьби з половецькими ордами.
У 1238—1239 рр. татаро-монголи загарбали середнє Подніпров'я. Частина населення з Полтавщини, рятуючись від них, відійшла на Полісся, інші шукали глухі, неприступні для татарської кінноти місця і продовжували займатися сільським господарством та промислами.
У XIV—XV століттях територія Полтавщини увійшла до Великого Князівства Литовського. Про заселення цього краю протягом XVI — першої половини XVII століть можна судити з карти України, складеної французьким інженером Бопланом, що перебував на польській службі. В межах сучасної Полтавської області на карті позначено понад 300 поселень, серед яких були міста, слободи, села. Найгустіше заселялися землі на берегах рік Сули та Хоролу. На узбережжі і в долині Дніпра значилося тільки 29 поселень, а по річці Ворсклі та її басейну — 9.
Багата шляхта одержувала тут королівські «пожалування». Великі володіння мали на Полтавщині польські магнати Потоцький, Жолкевський, Конєцпольський тощо. Не відставали від них і українські феодали. Одному лише магнатові Яремі Вишневецькому, католику, сину православних українських шляхтичів, належало тут близько 40 тис. селянських і міщанських господарств.
Основна територія сучасної Полтавщини входила в цей час до Черкаського староства Київського воєводства. Частина її земель, що пізніше належали до Лохвицького, Роменського та Гадяцького повітів, була південно-західною окраїною Російської держави (в середині XVI століття т. зв. — кордон Росії з Польсько-Литовською державою проходив по р. Сулиці).
На кінець першої чверті XVII століття землі нинішньої Полтавщини розподілялися між обводами, чи староствами,— Черкаським, Переяславським та , що були в складі Київського воєводства.
Полтавщина за часів Речі Посполитої Обох Народів та козацької держави Війська Запорізького. Анексія земель Полтавщини Московією. XVI—XVII ст
У травні 1596 року селяни й козаки — учасники повстання під проводом С. Наливайка — після поразки біля Білої Церкви і в урочищі Гострий Камінь створили укріплений табір під Лубнами в урочищі Солониці. До них приєдналися жителі навколишніх сіл. Понад 10 днів повстанці мужньо оборонялись і завдали численних втрат ворожому війську. Польський гетьман Жолкевський не зміг захопити табір і пішов на переговори, пообіцявши помилувати учасників повстання. Повстанці повірили йому, але за це поплатилися кров'ю. Тисячі козаків і селян, що склали зброю, шляхтичі порубали. Були також забиті старі, жінки й діти, які перебували в таборі. Жителі Полтавщини брали активну участь у повстанні під проводом Т. Федоровича (Трясила) у 1630 році, а навесні 1638 року — в повстанні під керівництвом Я. Острянина. Повстанці захопили тоді Кременчук, Хорол, Омельник, Говтву.
Яскраві сторінки вписало населення Полтавщини в літопис визвольної війни 1648—1654 рр. На початку червня 1648 року повсталі селяни штурмом оволоділи містом Лубнами, де був замок Вишневецького. До них приєдналося також багато драгунів з польського війська, «которые иманы из мещан и ис пашенных мужиков». На території сучасної Полтавської області формувалися сотні і полки, які звідси йшли па захід, щоб взяти участь у боротьбі проти польської шляхти. Вже на початку визвольної війни були утворені Полтавський, Миргородський, Лубенський і Гадяцький козацькі полки. Зберігся запис про те, що 29 квітня 1649 року «…из Гадича, из Миргорода, из Платавы, с Опошни, с Куземчина, из Зинькова, из Лютенки, из Веприка казацкие атаманы и полковники и сотники со всеми казаки пошли к казацкому гетману к Богдану Хмельницкому стоять войною против ляхов».
Полтавщина, як і Чернігівщина, була тривким тилом армії Б. Хмельницького: звідси він черпав людські резерви, тут вироблявся порох та інше військове спорядження, звідси його війську постачали продовольство. Наприклад, напередодні Зборівської битви Б. Хмельницький, за свідченням рильського воєводи, надіслав на Полтавщину листа, щоб «…казаки, пашенные и непашенные крестьяня, бежали наспех в казацкие полки к гетьману к Богдану Хмельницкому, у ково есть пищали и те б де шли с пищали, а у ково де пищалей нет, и те б де шли с рогатины и с киями». Відповіддю на цей лист був «подъем большой». А в одному з документів 1650 року йдеться про те, що на Полтавщині «в черкасских де городах порох делают и сыплют в бочки и возят к Богдану Хмельницкому».
За Білоцерківською угодою 1651 року на Полтавщину мали повернутись польська шляхта і польське військо, козаки ж, які потрапили до реєстру, повинні були переселитися до королівських міст Київського воєводства. Однак селяни й козаки Полтавщини не пустили шляхтичів у свої міста й села, а реєстрові козаки відмовилися переїхати за Дніпро.
Одним з найближчих сподвижників Богдана Хмельницького був полковник Полтавського полку Мартин Пушкар. І коли після смерті Богдана Хмельницького купка козацької старшини на чолі із гетьманом Виговським зробила спробу відновити в Україні незалежність, відірвавши її від впливу Росії, Пушкар очолив повстання (1657—1658 рр.), яке підтримувала Москва. Навесні 1658 року воно охопило Гадяч, Миргород, Лохвицю, Зіньків. Повстання з допомогою кримських татар було придушене, багато населених пунктів Полтавщини (Полтава, Диканька, Опішня, Зіньків) зазнали жахливого спустошення.
Щоб зміцнити в Україні феодально-кріпосницькі відносини, розхитані в період народно-визвольної війни, царський уряд всіляко підтримував місцеву феодальну верхівку. Багато маєтностей віддав козацькій старшині в тимчасову чи повну власність гетьманський уряд. Не тільки козацька старшина й монастирі, а й заможні козаки поступово закріпачували селян та збідніле козацтво — підпомічників і підсусідків.
Про соціальне розшарування населення Полтавщини свідчить склад полків — адміністративно-територіальних одиниць, що існували до 1782 року. У Гадяцькому полку було 21986 виборних козаків, 18 002 підпомічники, 29 814 різночинців тощо; у Лубенському — 39 065 козаків виборних, 29 136 підпомічників, 78 730 різночинців, посполитих тощо; у Миргородському — виборних козаків —17 664, підпомічників — 11 361, різночинців, посполитих тощо — 41 378 чоловік.
Після загарбання Лівобережної України Московським царством на Полтавщину поширювалась влада його центральних установ. Разом з тим зберігалося і козацьке управління, яке підлягало гетьманському уряду. Всього на території Полтавщини після укладення Зборівського миру було 7 полків: Гадяцький (Зіньківський), Кропивнянський (Іркліївський), Лубенський, Миргородський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, які поділялися на 114 козацьких сотень. Межі полків не були сталими. Так, 1658 року Іркліївський полк було ліквідовано, а в 1660-х рр. виник Кременчуцький полк. У 1763 році в межах полків було запроваджено також поділ на повіти. Після ліквідації полків у 1782 році окремі частини території Полтавщини входили спочатку до намісництв — Київського, Чернігівського, Катеринославського та Новоросійської губернії, потім до новоствореної Чернігівської губернії (з 1797 року — Малоросійська), у 1801 році — до Малоросійського генерал-губернаторства.
У відповідь на закріпачення козаки села Кліщинців (тепер Черкаської області) в 1761 році повстали. Для придушення виступу сюди прибули каральні загони, озброєні гарматами. Учасники повстання виявили виняткову витримку і відвагу. Лише в 1774 році війська змогли зламати їх опір. У 1789 році вибухнуло повстання в селі Турбаях проти поміщиків Базилевських. Повстанці створили за козацьким звичаєм самоврядування і протягом чотирьох років не корилися царській владі.
Полтавщина у XIX ст. Поглинання та інкорпорація в самодержавну систему Російської імперії
Полтавська губернія створена царським указом від 27 лютого 1802, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адм. центр — Полтава) і Чернігівську.
Повіти
Спершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 — 15 повітів:
- Гадяцький,
- Зіньківський (утворений 1803 року),
- Золотоніський,
- Кобеляцький (утворений 1803 року),
- Костянтиноградський,
- Кременчуцький,
- Лохвицький (утворений 1803 року),
- Лубенський,
- Миргородський,
- Переяславський,
- Пирятинський,
- Полтавський,
- Прилуцький,
- Роменський,
- Хорольський.
На час утворення губернії тут налічувалося 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4518 нас. пунктів (260 037 дворів), у тому числі губернське і повітове місто Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків.
Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — із Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південного заходу Дніпро відділяв її від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній.
Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верств.
Культура і соціально-економічний стан Полтавщини в XIX столітті
Основними власниками землі, пасовиськ та лісів у губернії були поміщики. У 1846 році 72,2 % усієї землі належало поміщикам.
Селяни і козаки займалися головним чином хліборобством і скотарством. Землю обробляли плугом, ралом та бороною. Строки сівби дуже розтягувались: озимину починали сіяти в перших числах серпня, а закінчували в листопаді. Зернові жали здебільшого серпами. Навіть у 40-х рр. XIX століття тут «лише в крайності» застосовували замість серпа косу. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великий попит мали мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 1859 тут налічувалося 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах. Продукти тваринництва все більше ставали предметами внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Сприятливі природні умови та зростання попиту зумовили швидке збільшення поголів'я худоби. У 1845 році в Полтавській губернії було 224 950 голів коней, 82 210 волів та корів, 639 909 свиней. Худоба в основному була зосереджена в маєтках поміщиків та в господарствах заможних селян, а переважна більшість населення не мала ні волів, ні коней.
Поволі розвивалися ремесла. Вже на початку XIX століття в повітових містах працювало близько 3000 ремісників: шевців, кравців, шапошників, столярів, мідників та інших. Значна частина селян, не пориваючи із землеробством, займалась різними промислами: в Зіньківському й Гадяцькому повітах, наприклад,— чинбарством та чоботарством, у Полтавському — бондарським промислом, у Миргородському — виготовленням коліс; в Опішні виробляли глиняний посуд, а в Решетилівці обробляли смушки і т. д. Значну частину продукції продавали часто на досить віддалених ринках. Так, грунські колісники відправляли свої вироби в Кременчук і Полтаву; решетилівські смушки через скупщиків та оптових торговців потрапляли не тільки на найбільші російські ярмарки, а навіть і за кордон.
Багато селян-кріпаків працювало на поміщицьких підприємствах. За неповними даними, на початку XIX століття на Полтавщині було 35 промислових підприємств, що виробляли продукції на 18301 карбованець. Найзначнішими серед них були селітрові буди, де працювало 684 робітники. Згодом виникли суконні фабрики, шкіряні, миловарні та цегельні заводи. На початку 2-ї чверті XIX століття були засновані цукрові заводи. Перший завод побудував у селі Бодакві Лохвицького повіту поміщик Майоров у 1828 році, а через рік завод виробив 180 пудів цукру. Виникли підприємства для виробництва сільськогосподарських знарядь. 1859 діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 чол., що виробляли продукції на 6,5 млн крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Напередодні реформи 1861 року в Полтавській губернії було: 16 суконних фабрик, 71 селітрова буда, 18 цукрових заводів, 10 шкіряних, 15 — по виробництву свічок, 12 салотопних, 7 миловарних, 14 цегельних, 7 пивоварних, один маслотопний, 4 кахельні, 4 канатні, 3 ткацькі заводи, 2 фабрики килимів, поташний завод, тютюнова фабрика, Кременчуцьке підприємство Потьомкіна, де вироблялися молотарки, віялки, плуги, соломорізки тощо. Протягом 1862—1896 рр. вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На кінець 19 ст. в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 року в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міських — 274 294. Як і раніше, в 1900 губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость.
Чималу питому вагу в господарстві мало гуральництво. Горілчані заводи були майже в кожному поміщицькому маєтку. Вартість продукції гуралень значно перевищувала вартість продукції всіх інших промислових підприємств губернії.
Станом на середину XIX ст. на Полтавщині сформувався свій стиль домашнього іконопису. Для нього характерний небесний фон, рум'яні обличчя святих, м'які і світли тони барв. Чимала колекція полтавських ікон міститься в Музеї української домашньої ікони історико-культурного комплексу «Замок Радомисль».
В умовах самодержавства і кріпосництва культурний рівень широких мас народу був низький, їх свідомість була обплутана тисячами передсудів і забобонів. І все ж ліквідація польсько-шляхетського засилля в результаті визвольної війни 1648—1654 рр. сприяла піднесенню грамотності трудящих. У великих селах при церквах були створені початкові (дяківські) школи, де вчилися діти козаків, селян і духівництва. В містах працювали школи, засновані братствами.
У 1803 році на 1763 містечка і села було 87 дяківських шкіл, де навчалося 783 учні.
У т. зв. народних училищах двох губерній — Полтавської та Чернігівської — в 1802 році навчалися всього 894 учні, серед них 70 дівчат. За 20 років — з 1831 по 1850 — гімназичну освіту в губернії здобули всього 296 учнів. У 1830 році була створена перша громадська бібліотека в губернії.
З 2 квітня 1838 року на Полтавщині почала видаватися перша газета «Полтавские губернские ведомости». Виходила вона раз на тиждень, її передплачували у 1842 році лише 30, а в 1848 році — 38 чоловік.
На Полтавщині була високо розвинута народна творчість. З уст в уста передавалися чудові твори напівлегендарної співачки, поетеси і складальниці пісень Марини Гордіївни (Марусі) Чурай, яка народилася поблизу Полтави. Відомо понад 20 пісень Марусі Чурай, серед них «Засвистали козаченьки», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні», яку І. П. Котляревський згодом використав у п'єсі «Наталка Полтавка», та інші.
Багато перлин української народної творчості було записано із слів видатного українського народного кобзаря О. М. Вересая, який жив у селі Сокиринцях на Прилуччині. Нещадно засуджував у своїх творах тогочасний суспільний лад видатний просвітитель, філософ і поет Г. С. Сковорода, який народився у селі Чорнухах Лохвицького повіту.
Провідна роль у розвитку української літератури дошевченківського періоду належала І. П. Котляревському. На його творчості яскраво відбився вплив декабристів. З його іменем пов'язано створення першого театру в Полтаві, на сцені якого виступав великий український актор М. С. Щепкін.
Видатним явищем української національної культури став переклад «Іліади» Гомера, здійснений українським поетом і перекладачем, уродженцем Полтави М. І. Гнідичем.
Суперечності тодішнього суспільства відобразив у своїх творах український письменник Є. П. Гребінка, який народився на хуторі Убіжищі, недалеко від Пирятина. Автором гострої сатири на кріпосницькі та судові порядки був В. В. Капніст — український письменник і громадський діяч, який тривалий час працював директором училищ та генеральним суддею Полтавської губернії.
Дружні стосунки з передовою українською інтелігенцією підтримував класик грузинської літератури Давид Ґурамішвілі, що понад 45 років прожив на Миргородщині і створив чимало ліричних творів за мотивами українських та російських народних пісень.
Про зв'язки української і російської літератури яскраво свідчить творчість видатного українського та російського письменника М. В. Гоголя, який народився у селі Великих Сорочинцях Миргородського повіту. На Полтавщині — у Полтаві, Лубнах, Пирятині, Хоролі, |Миргороді, Яготині та в інших селах і містечках — бував великий український народний поет, художник, революційний демократ Т. Г. Шевченко. Тут він написав такі твори, як «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм», «Великий льох», «Невольник», «Минають дні, минають ночі», «Заповіт» та інші.
У скарбницю вітчизняного образотворчого мистецтва помітний вклад внесли уродженці Полтавщини художники Д. Г. Левицький та В. Л. Боровиковський.
У Гадячі народився визначний учений-природодослідник М. М. Тереховський, який жив і працював у Санкт-Петербурзі. В селі Пашенній народився М. В. Остроградський — відомий математик, академік Петербурзької академії наук та кількох іноземних академій.
Після обнародування царського маніфесту від 19 лютого 1861 року було видано ряд «положень», «додаткових правил» та інших законодавчих актів про реформу. Для Полтавщини, Чернігівщини та частини Харківщини було видано окреме «Положення», яке виходило з деяких особливостей економічного розвитку цих губерній. Оскільки тут майже не існувало общинного землекористування, наділення землею провадилось подвірно.
Найбільший земельний наділ у Полтавській губернії становив 2,75 десятини землі на ревізьку душу, а найменший — 1,3—1,4 десятини. Оброк дорівнював 2 крб. 50 коп. за десятину орної землі та 5 крб. 10 коп. за десятину присадибної землі. Подекуди він був і більший.
В тому ж разі, коли в маєтку залишалася панщинна повинність для тимчасовозобов'язаних селян, то вона визначалась у чоловічих піших днях. За кожну десятину польового наділу селянин мав відробити 21 день на рік, з них 3/5 — у літні місяці.
Поміщики залишили найродючіші землі у своїх руках. До селян перейшло лише 22,7 % гірших земель. Середній душовий наділ колишніх кріпаків на Полтавщині був найменшим в Україні.
Крім того, поміщики переносили селянські садиби, міняли угіддя, забирали собі городи, конопельники, пасіки тощо. В селі Власівці Зіньківського повіту селянин Григорій Шиян одержав 2,5 десятини землі в 6 місцях, а Петро Прокопенко — 5 десятин 1545 сажнів у 14 місцях. В селі Крутому Березі Лубенського повіту селянин Давид Мозоль одержав 2 десятини 150 сажнів у 7 місцях, Пилип Осташко — 4 десятини 100 сажнів у 12 місцях і т. ін.
На грабіжницьку реформу селяни Полтавщини відповіли масовими виступами. Відразу ж після проголошення маніфесту заворушення охопили всю губернію. Найвищого рівня селянський рух досяг у 1862 році — тут було 173 виступи селян з 902 виступів по всій Україні. Селянський рух на Полтавщині не припинявся і в 1863 та 1864 рр., а поодинокі виступи тривали протягом усього пореформеного періоду. Однак боротьба селян не мала успіху, передусім через те, що робітничий клас, який міг би очолити народні маси, тоді ще тільки формувався.
Незважаючи на значні залишки кріпосництва, після реформи помітно посилився розвиток капіталістичної промисловості. Важливим резервом для неї були кустарні промисли і ремесла, пов'язані з виготовленням одягу, взуття, тканин, деревообробною, ковальською справою, переробкою продуктів тваринництва тощо. На 1900 рік у селах Полтавщини налічувалося 77,5 тис. ремісників. За кількістю ремісників Полтавська губернія посідала одне з перших місць в Російській імперії. Вироби з дерева, виготовлені в селах Зіньківського, Миргородського і Лубенського повітів, не тільки задовольняли місцеві потреби, а й вивозилися в південні губернії України; рибальські сіті з села Вороньків продавалися дніпровським і чорноморським рибалкам; гарні кошики з рогозу, які виготовляли ремісники Лохвицького і Лубенського повітів, вивозилися в найбільші центри країни. По всій Україні славилися керамічні вироби опішнянських і миргородських гончарів.
Під натиском великого машинного виробництва дрібні кустарні промисли занепадали. Ремісники, що дуже терпіли від дорожнечі сировини і постійного безгрошів'я (заробіток більшості з них не перевищував 70—75 крб. на рік), потрапляли в кабалу до оптових скупників.
За період з 1862 по 1896 рік загальна вартість промислових виробів у губернії зросла з 4,1 до 23,6 млн крб., або в 5,9 раза. Переважала харчова промисловість, борошномельна, цукрова, горілчана, тютюнова, шкіряна. Особливо швидко зростало промислове виробництво в останньому десятиріччі XIX століття. Саме в цей час було побудовано більшість великих промислових підприємств губернії (117 з 215). Тільки в 1896 році 143 найбільші борошномельні заводи губернії, зосереджені переважно в Кременчуці та Полтаві, змололи зерна на 9,3 млн крб., що становило близько 2/6 усієї промислової продукції Полтавщини.
За обсягом виробництва друге місце в губернії належало тютюновим фабрикам (понад 10 %), найбільші з них були зосереджені в Кременчуці, Полтаві, Прилуках, Ромнах. На 1896 рік на тютюнових підприємствах губернії працювало 1500 робітників і було вироблено продукції на суму 2493 тис. крб., тоді як у 1861 році на цих підприємствах було зайнято лише 40 чоловік, а вартість виробленої ними продукції обчислювалася в 50 тис. карбованців. Полтавський тютюн вивозили на продаж у Москву, Санкт-Петербург, Ригу і навіть у Сибір. Значними капіталістичними підприємствами були також цукрові заводи Гадяцького повіту.
У 1899 році в Кременчуці побудували першу в губернії електростанцію, потужність якої не перевищувала 1150 кіловат. Струм її використовувався для освітлення і трамваю. За загальним обсягом великої фабрично-заводської промисловості Полтавська губернія поступалася перед промислово розвинутими губерніями України. Навіть наприкінці XIX століття в промисловості і ремеслах тут було зайнято всього 5,6 % населення, а в сільському господарстві — 81,6 % (в європейській частині Російської імперії — відповідно 9,7 і 74,2 %). В губернії налічувалося 841 промислове підприємство, де працювало 9211 робітників, що виробляли продукції на 23,6 млн карбованців. Великі промислові підприємства були зосереджені головним чином у Кременчуці і Полтаві, а в повітах переважали дрібні підприємства кустарного типу — олійниці, кузні, цегельні, млини, крупорушки тощо. Промислові підприємства, на яких працювало до 15 робітників, становили в губернії 99,2 %, від 16 до 100 — 0,7 %, понад 100 робітників — 0,1 %.
Економічному розвитку Полтавщини значно сприяло будівництво залізниць. У 1869 році одне з найбільших міст губернії — Кременчук — було з'єднано з Одесою, а в наступному році — введено в експлуатацію залізничну магістраль Харків — Полтава — Кременчук, яка сполучала східну і південно-східну частини Полтавщини з центрально-промисловим районом Російської імперії та Харковом. Велике економічне значення мала залізниця Ромни — Лібава, споруджена в 1874 році. Ця магістраль у 1888 році була продовжена до Кременчука. У 1-й половині 1890-х рр. побудували залізницю Полтава — Ромодан — Київ, яка перетнула магістраль Кременчук — Лібава і багаті сировиною повіти губернії. На 1901 рік загальна протяжність залізничної колії в Полтавській губернії становила 1052 верстви, тобто 24,2 верстви на тисячу квадратних верств (у європейській частині Російської імперії — 8 верств).
Будівництво залізниць викликало створення пристанційних промислових установ, залізничних майстерень (у Полтаві та Крюкові), паровозних депо, парових млинів, олійниць, складів, магазинів тощо.
Зростання промисловості, а також будівництво залізниць у губернії, які зв'язали її найважливіші господарські райони з промисловими центрами країни і закордонним ринком, сприяли більш інтенсивному розвитку і сільського господарства. У південних повітах Полтавщини, близьких до промислового Донбасу, почали вирощувати для продажу картоплю, кавуни, дині, огірки та інші овочі. Лубенський та Зіньківський повіти славилися промисловим садівництвом.
Визвольні змагання 1917—1920 рр. Повстанська боротьба проти більшовицької окупації у 1920-х роках на Полтавщині
Навесні 1920 р. селяни одержали, нарешті, поміщицьку землю в повному обсязі (т. зв. трудова норма на Полтавщині склала 15-20 дес. на пересічне господарство). Однак продрозкладка й розколювання села за допомогою комнезамів різко знизили підтримку влади основною масою селянства. В останні місяці 1920 р. і в перші місяці 1921 р. антирадянський рух не тільки не припинився, але й набув ще більшого розмаху. Внаслідок цього діяльність органів радянської влади на селі була фактично паралізована. На придушення «політичного бандитизму» більшовикам довелося кинути дві третини реґулярних військ РСЧА
Нова хвиля антирадянських повстань покотилася повітами Полтавщини у березні 1921 р. Практично повсюди діяли партизанські формування, чисельність яких нерідко сягала сотень багнетів і шабель. Найбільшими були загони отаманів Андрія Левченка, Петра Погорілого, Якова Андру-щенка в Кобеляцькому, Леонтія Христового і Максима Мандика в Гадяць-кому, Дмитра Боровика в Чутівському, Гаврила Куреди (Чорного) в Переяславському і Золотоніському, Сергія Греся в Лохвицькому повітах. Активно діяли десятки невеликих мобільних повстанських загонів. Активізації повстанського руху на Полтавщині сприяли останні рейди Н. Махна.
Боротьба повстанців із більшовицьким режимом відзначалася жорстокістю і безкомпромісністю з обох боків. Узагальнюючих даних про кількість жертв цієї боротьби в 1921—1922 pp. немає. Але й фраґментарні відомості вражають. Протягом 1921 р. повстанці знищили на Полтавщині одних лише продаґентів і продзаготівельників майже 400 чоловік. А кількість вбитих у боях та розстріляних органами влади повстанців становила понад 750 осіб.
Свідчення Начштабу і заступник голови Ради Революційної повстанської армії України (махновців) Віктор Білаш:
«…бійці так стомилися, так занепали духом, що не будь червоного терору, готові були розійтися по домівках. В армії їх утримувала не так ідейна боротба з Радвладою, як несправедливість влади, репресії і боязнь чека. Якби не це, махновщина на другий день після вранґелівщини припинила б своє існування. Батрацька група, яки раніше вірила в махновський „соціалізм“, нині майже вся покинула махновщину і стала об'єдуватися в ко-незами. Інші селянські групи (бідняки, середняки, куркулі), що завжди шукали у махновщині захисника, також були розчаровані…»
Уклавши угоду з більшовиками, Н. Махно здійснив два рейди по тилах П. Врангеля (четвертий і п'ятий рейди: 22-24, 26-31 жовтня 1920 р.) і знаменитий Кримський (шостий) рейд 2-15 листопада 1920 р. Після «чорної зради» більшовиків 26 жовтня 1920 р. Н. Махно знову підняв проти них зброю. Дочекавшись виходу в розташування головних сил Кримської групи (сьомий рейд: 26 жовтня — 6 грудня 1920 p.), Н. Махно відновив рейди у більшовицьке запілля (восьмий рейд: 20 грудня 1920 — 15 лютого 1921 pp.; дев'ятий рейд: 29 травня — 8 липня 1921 p.; десятий рейд: 9 липня — 27 серпня 1921 p.).
Маневруючи в оточенні реґулярних червоних військ, Н. Махно виявив неабиякі здібності полководця. Його марш-маневри були вражаючі за швидкістю і сміливістю. На одному місці махновці більше дня чи ночі не затримувалися, щоб не потрапити в оточення. У випадку невдачі проривалися дрібними групами, зарані визначивши місце збору. Більшовицькі стратеги називали воєнні дії проти Н. Махна «битвою лева з хмарою комарів». Удар лев'ячої лапи розсіював хмару без особливої шкоди для неї або марно розсікав повітря, а хмара купчилася в іншому місці. Воюючи проти вчорашніх союзників, Н. Махно широко оповіщав амністію червоноармій-цям і безжальну розправу з командирами і комісарами.
В цей час повстанці-махновці налічували у своїх лавах 15 тис. бійців, переважно кіннотників і кулеметників на тачанках. Відчутні втрати у безперервних боях із переважаючими силами противника, фізична і моральна втома знизили боєздатність армії.
Тому було прийнято рішення вийти в рейд на Херсонщину і Київщину для пошуку союзників і продовольчої бази та пропаґанди ідей Третьої Соціальної революції. 20 грудня 1920 р. 5-тисячний загін махновців вийшов із с. Заливне і наступного дня по льоду переправився на правий берег Дніпра. На розгром повстанців були кинуті кращі військові сили: 1-а Кінна армія і корпус Червоного козацтва. Однак зусилля червоних командирів не увінчалися успіхом. Упіймати Н. Махна не вдалося. Навпаки, у швидкоплинному бою біля с. Бучки махновці полонили і розстріляли командира 14-ї дивізії О. Я. Пархоменка.
Подолавши з боями 500 верст, повстанці 6 січня 1921 р. досягли с. Межиріч. Попри сподівання, великих повстанських загонів на Київщині, здатних поповнити армію, не виявилося. На нараді командирів було прийняте рішення продовжити рейд територією Полтавщини. 7 січня Н, Мах-но переправив своє поріділе військо (3 тис. чол., 200 кулеметів, 6 гармат) через Дніпро південніше Канева. 8 січня махновці з боєм зайняли с. Піщане за 15 верст від Золотоноші. Звідти головні сили махновців рушили на Оржицю. їх переслідувала 8-а дивізія Червоного козацтва, перекинута з Київщини залізницею і висаджена з ешелонів між Гребінкою і Золотоношею. Відірвавшись від переслідувачів, махновці 21 січня досягли Оржиці і рушили далі на схід. Неподалік від Хорола вони потрапили в оточення. Шлях перетинав крутий залізничний насип, перейти через який можна було тільки біля переїзду, де курсував бронепоїзд. Із флангів і тилу махновців охоплювали кіннотники 14-ї будьоннівської дивізії, зведеного загону Г. Котовського і червоних козаків. Однак Н. Махно знайшов вихід.
Свідчення І. Дубинський:
«Треба сказати правду — махновці в бою не були схожі на стадо баранів. Це був сильний противник, відважний і віроломний…»
Продовжуючи рейд, армія Н. Махна вийшла до Решетилівки. 15 січня махновці зайняли с. Бірки, де приєднали загін Л. Христового. На шляху повстанці захоплювали й роздавали селянам запаси продовольства, розстрілювали політпра-цівників, представників влади, комскладу. Червоноармійці неохоче вступали в бій із махновцями.
Свідчення М. Макушенко:
«Об 11 годині 10 липня із Недригашгіва через Красну на Бірки були кинуті загони тов. Зом-мера і тов. Бубенця. Загін тов. Бубенця в районі Соколової балки <…> виявив банду, яка рухалася по дорозі на Нехворощу і деякий час ішов паралельно <…> не доходячи 2-х верст до Нехворощі, загін зблизився з бандою на дистанцію, яка дозволяла перйти в атаку, і начальник загону т. Бубенець, подавши команду, з невеликою групою, що складалася переважно з командного складу, кинувся вперед, але загін услід не пішов, багато червоноармійиів навіть стали завертати своїх коней. Помітивши хитання І нерішучість загону, Махно швидким маневром повернув банду і навально атакував загін, який кинувся тікати. В результаті атаки загін втратив кілька чоловік убитими І пораненими і два кулемети. За щей ганебний випадок увесь особовий склад загону був відданий під суд Військова-Революційного Трибуналу і винні у боягузстві були розстріляні».
Із Бірок один загін махновців пішов до Миргорода, а головні сили рушили на північ. Через Лютеньку-Веприк-Липову Долину, а потім через Недригайлів-Тер-ни-Віри-Річки махновські загони вийшли до району, який контролювали повстанці O.G. Антонова. Через політичні розбіжності союз двох найбільших антибільшовицьких повстанських армій не склався. Повернувши на південний схід, махновці пройшли територією Курської, Воронезької і Харківської губерній до с. Берестове біля Ізюма, де 15 лютого 1921 р. закінчили свій зимовий рейд. Здолавши 2-ти-сячоверстний шлях, армія виснажилася. В її лавах залишилося бл. 2000 шабель з 2 гарматами і 50 кулеметами, майже без боєприпасів. Замість укрупнення, армія розпалася на дрібні загони. До весни 1921 р. Н. Махно маневрував територією Таврійської і Катеринославської губерній, а потім пішов у підпілля.
29 травня 1921 р. реорганізований штаб Революційної повстанської армії (штарм) повів махновців у новий рейд на Полтавщину. Кіннота та посаджена на тачанки піхота, долаючи на день десятки кілометрів, стрімко пройшли через Павлоградський, Новомосковський повіти Катеринославської губернії і увірвалися на територію нашого краю. Загальна кількість бійців під командуванням штарму не перевищувала 2000 шабель і 3000 штиків при 300 кулеметах і 12 гарматах. Пройшовши Сахновщину, повстанці 31 травня зайняли Мачухи і Решетилівку, за кілька верств від Полтави. У губернському центрі виникла паніка. Поява махновського з'єднання в районі полтавських цукрових заводів не на жарт стурбувала радянське командування. Проти махновців були кинуті реґулярні війська з бронепоїздами, в тому числі 8-а дивізія Червоного козацтва. 2 червня група повстанців здійснила наліт на Зіньків, а головні сили зайняли Шишаки.
Під час рейду махновці за підтримкою місцевих повстанських загонів на короткий час захоплювали села і навіть повітові центри, розганяли органи радянської влади, роздавали селянам із гамазеїв і складів заготовлений за продрозкладкою хліб.
Незабаром Полтавщина нагадувала військовий плацдарм. Антимахновські операції велися під безпосереднім керівництвом Командуючого всіма збройними силами України і Криму М. В. Фрунзе. Близько місяця він курсував на бронепоїзді й бронеавтомобілі у ромбі Харків-Синельниково-Кременчук-Конотоп. Ліквідація Н. Махна затягувалася, і командуючий нервував. 15 червня 1921 р., о 6-й годині ранку, на ст. Решетилівка прибув помічник Командуючого Р. П. Ейдеман з невтішною новиною: Н. Махно знову вирвався з «мішка». На думку Р. Ейдемана, батько знаходився десь поблизу. Після короткої наради було вирішено, що Р. Ейдеман поїде на автомобілі в Решетилівку і уточнить ситуацію на місці. Несподівано для всіх, через дві години М. В. Фрунзе наказав ординарцеві сідлати коней і в супроводі начдива І. С. Кутякова з ад'ютантом виїхав до Решетилівки. Ледве в'їхавши до містечка, вони зіткнулися з кінною колоною під червоним прапором.
Свідчення. Із інформаційного зведення Полтавського губвиконкому (7 липня 1921 р.):
«В Кобеляцькому повіті політстан після рейда банд Махна, Щуся, Марусі надзвичайно важкий, настрій селян пригнічений, влади на селі майже немає. На місцях зруйнована всі радянська і продовольча робота. Немає зв'язку з чотирма волостями… Банди оперували в Царичан-ській, Кустопавлівській, Велико-Кобе-ляцькій волостях. Прийшовши в Нові Санжари, пішли в Полтавський повіт. Всього бандами залишено жертв близько 22 чол.
Миргородський повіт. Зв язок з усіма волостями, крім трьох. Через Peuiemwiie-ку пройшла банда Махна на чолі n ятір-ки із Щуся, Махна, Тарановського, Ку-сенка і Хоми. <…> В Успіивииькій волості бандою захоплено 15 коней: іншим волостям завдано значних збитків, поки що не підрахованих…»
«Неймовірні трюки і бої» (В. Білаш) на теренах Полтавщини продовжувалися до 4 липня 1921 р. Незважаючи на величезну перевагу червоних військ, оточити й знищити Н. Махна не вдалося. Маневрені загони махновців прорвали червоні заслони і, перейшовши Роменський, Гадяцький, Зіньківський повіти, на поч. липня залишили територію Полтавщини. 8 липня рештки махновської армії (800 шабель, 700 штиків, 72 кулемети) відступили на територію Харківської губернії, де 8 липня закінчили свій рейд. У зв'язку з посухою і голодом ситуація для махновської армії влітку 1921 р. ускладнилася. Оголошена більшовиками амністія й обіцянка влади скасувати продрозкладку призвели до того, що значна частина активних учасників руху стала відходити від махновщини.
Не змиряючись з поразкою, 9 липня 1921 р. Н. Махно виступив у останній рейд в ім'я анархії. Він був упевнений, що збере нові повстанські сили на Дону і Волзі. Але голод у цих районах змусив його повернутися назад. Через Старобіль-щину, Ізюмщину і Костянтиноградщину Н. Махно пішов на Захід. В районі Сах-новщини до махновців приєднався загін Іванюка (100 чол.). Пройшовши Кобеляцький повіт, 16 серпня 1921 р. Н. Махно переправив біля Переволочної через Дніпро рештки своєї армії: 300 чол. із 4 кулеметами. В сутичці з комнезамами у с. Мишурин Рік батько одержав 11-те тяжке поранення. Подальший рейд нагадував втечу. 27 серпня 1921 p. H. Махно з кількома десятками соратників переправився через Дністер на територію Румунії.
Боротьба з селянським повстанським рухом стала для радянського уряду першочерговою і однією з найгостріших проблем. 8 грудня 1920 р. голова РНК УСРР X. Раковський, командуючий військами М. В. Фрунзе і секретар КП(б)У В. М. Молотов затвердили т. зв. «Стислу інструкцію по боротьбі з бандитизмом на Україні». «Стислий» документ містив 55 пунктів, причому майже всі вони закінчувалися погрозами: розстріляти, конфіскувати, знищити. 19 лютого 1921 р. була створена Постійна нарада по боротьбі з бандитизмом при Раді Народних Комісарів УСРР. На місцях, зокрема в Полтавській і Кременчуцькій губерніях, створювались губернські постійні наради на чолі з головами губвиконкомів. Членами нарад були секретарі губкомів КП(б)У, губвоєнкоми, голови ЧК (з 1922 р. — ДПУ).
Губернські постійні комісії по боротьбі з бандитизмом координували операції військ та каральних органів по ліквідації повстанських загонів, здійснювали загальний нагляд за станом охорони підприємств, складів і залізниць в межах губерній, керували формуванням частин особливого призначення (ЧОП) з комуністів і комсомольців, загонів комітетів незаможних селян (КНС), спрямовували діяльність ревтрибуналів при військових частинах, які переслідували повстанців.
Для боротьби з повстанцями на Полтавщині зосереджувались значні збройні сили: 7-а Володимирівська та 25-а стрілецькі дивізії, 14-а Полтавська піхотна школа комскладу, частини військ внутрішньої охорони, Полтавська бриґада частин особливого призначення, міліцейські підрозділи, загони ЧК та комітетів незаможних селян.
Із літа 1921 p., повстанський рух на Полтавщині став затухати. Відмова більшовицької верхівки від політики «воєнного комунізму» сприяла поліпшенню стосунків трудового селянства з радянською владою. Далася взнаки і дія закону ВУЦВК від 3 березня 1921 р. про амністію повстанцям, які добровільно складуть зброю. Чимало селян скористались цим законом і повернулися до мирного господарювання. І все ж у кін. 1921 р. — на поч. 1922 р. повстанський рух у Полтавській і Кременчуцькій губерніях залишався найсильнішим на Лівобережній Україні. За даними ДПУ, станом на 1 січня 1922 p., незважаючи на сувору зиму, на Полтавщині оперували 15 повстанських загонів чисельністю від 20 до 50 бійців. Із настанням весняного тепла кількість загонів зросла.
У 1922—1923 pp. у значній мірі змінилась тактика дій повстанців. Вони уникали нападати на військові частини, повітові міста і великі села. Удари тепер наносились по хлібозаготівельних пунктах, залізничних складах, комунах, вчинялись диверсії на транспорті, напади із засідок на невеликі групи військовиків, міліціонерів, сільських активістів. Відповідно змінювались і методи боротьби з повстанським рухом. Якщо в 1920 р. така боротьба розумілась каральними органами лише як необхідність знищення живої сили супротивника і зводилась до безсистемних переслідувань повстанських загонів мобільними частинами Червоної армії, то з кінця 1921 р. поряд із військовими операціями, посилюється робота по внутрішньому розкладу повстанського руху. З цією метою серед селянства та безпосередньо в самих загонах насаджувалась аґентура ДПУ (секретні співробітники — «сексоти»). Вони повідомляли про місця дислокації і пересування повстанців, розпалювали серед них чвари, сіяли зневіру в можливості перемоги в боротьбі з радянською владою.
Нова тактика дозволяла більшовикам більш вдало проводити облави, обшуки та каральні акції. У липні 1923 р. за «наводкою» чекістської аґентури були розгромлені основні сили гадяцьких повстанських загонів Л. Христового і М. Мандика. Сам Л. Христовий був тяжко поранений, а згодом убитий. У січні наступного року частини 57-го полку знищили загони П. Погорілого та А. Левченка. Отаман П. Погорілий тоді загинув, а А. Левченку вдалося втекти, але у квітні 1922 р. чекісти схопили його в Катеринославі і згодом розстріляли.
Серйозним ударом по повстанському рухові став розгром у 1921—1923 pp. національно-патріотичного підпілля на Полтавщині. Наприкінці липня 1921 р. органи ЧК викрили підпільну організацію учнів учительської семінарії в Пирятині. її учасники влаштували конспіративні зібрання в лісі й накопичували зброю для повстанців. Восени того ж року чекісти заарештували понад 50 членів підпільної організації в Чутовому. Влітку 1922 р. у с. Красносельце Кременчуцької губернії ДПУ розгромило підпільну організацію під назвою «1-й Український полк імені Симона Петлюри».
У 1923 р. було ліквідовано ще кілька підпільних організацій, серед них «Лубенський повстанський комітет» на чолі з учителем С. В. Ковалев-ським. Організація, до складу якої входили вчителі, студенти, колишні офіцери, підтримувала зв'язки із закордонним урядом УНР, із часом мала підняти на Лівобережжі масове антирадянське повстання та очолити тут всі збройні повстанські формування. Тоді ж викрито підпільну організацію «Українсько-російський національний союз повстання проти III Інтернаціоналу». ДПУ заарештувало керівників організації П. Ф. Чергинце-ва і Б. А. Михайловського та 17 рядових членів. При обшуку була вилучена зброя, знаряддя друку, чисті бланки з печатками, велика кількість прокламацій, плани Полтави з позначенням у місті військових частин, списки установ і відповідальних партійних і радянських працівників. Все це мало бути використане під час масового антирадянського повстання.
У серпні 1923 р. була ліквідована підпільна повстанська організація в Краснограді на чолі з О. Г. Коломієць. Організація, що прагнула до відновлення влади Української Народної Республіки, проводила свою роботу в межах Красноградського повіту, мала зв'язок з Кременчуком і Кобеляками. Тоді ж подібні підпільні організації були викриті в Переяславі, в Золотоноші, в селах Бреусівка Кобеляцького, Безручки і Жуки Полтавського повітів. Ці організації налічували по 20-25 чол. із числа учителів, студентів, селян. Деякі з них, наприклад, Переяслівська і Золотоніська мали зв'язки з повстанкомами в Холодному Яру, місцевими повстанськими загонами.
Створення Полтавської області
22 вересня 1937 року — згідно з постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР утворена Полтавська область.
Репресії 1937—1939
Пік репресій, як і по всій країні, тут припав на часи «Великого терору» 1937—1938 рр., коли в області було заарештовано 267 579 громадян.
Як свідчить статистична звітність органів НКВС, тільки з 1 по 31 грудня 1937 р. по «польській лінії» було заарештовано у Полтавській обл. 1432 громадян, причому не лише поляків. Серед заарештованих у цій справі було 422 українці, 42 білоруси, 70 євреїв, 32 росіянина, 12 румунів, 7 німців, 3 литовці і навіть 2 іранці.
Згідно з наказом НКВС СРСР від 25 липня 1937 р., «по німецькій лінії» було заарештовано 89 полтавців, із них 70 німців, 11 українців, 8 росіян. По «румунській» і «харбінській лініях» того року заарештували в області відповідно 26 і 29 громадян.
Операція «по латишах» розпочалася офіційно 3 грудня 1937 р., а вже 30 грудня того року нарком внутрішніх справ України відрапортував начальству в Москву про ліквідацію 72 шпигунсько-диверсійних резидентур, 14 націоналістичних організацій, 272 агентів латиської та інших розвідок. Працівники Полтавського управління УНКВС «знешкодили» тоді в найкоротші строки 43 «латиських агентів».
У другій половині 1937 р. у Полтавській області кількість заарештованих сягнула 5573 чол. Із них троцькістів — 39, правих есерів — 2, есерів — 73, членів контрреволюційних націоналістичних організацій — 3 281, «фашистів» — 39, білогвардійців — 241. За своїм характером приписані заарештованим злочини розподілялися так: зрада Батьківщині — 80, шпигунство — 1 611, терор — 18, диверсії — 7, шкідництво — 82, контрреволюційна агітація — 3 050, повстанська контрреволюційна діяльність — 459, інші злочини — 266. Більшість із вказаних «злочинів» були явно надумані, сфабриковані в Управлінні НКВС по Полтавській області.
Тільки з 1 січня по 1 липня 1938 р. на Полтавщині було заарештовано по харбінській, румунській, естонській, іранській, грецькій, болгарській, латвійській та інших лініях близько 1600 громадян, ні в чому не винних, як показав перегляд їхніх справ уже за часів незалежної України.
Загалом у першій половині 1938 р. у Полтавській обл. за «контрреволюційні злочини та шпигунство» було заарештовано 6896 чол. Із них українців — 5 411, поляків — 785, євреїв — 248, німців — 121, росіян — 116, білорусів — 59, латишів — 55, румунів — 43, корейців — 14, іранців — 12, громадян інших національностей — 32.
За політичним забарвленням заарештовані у першому півріччі 1938 р. розподілялися так: есерів — 289, троцькістів — 100, меншовиків — 56, правих — 41, анархістів — 12, членів українських націоналістичних контрреволюційних організацій — 1 265, активних учасників сіоністських організацій — 134, інших антирадянських контрреволюційних формувань — 2 769, «фашистів» — 40, церковників і сектантів — 156, білогвардійців — 451. У статистичній звітності НКВС по Полтавській області відзначається також характер злочинів. Серед них: зрада Батьківщині — 181, терор — 3, диверсія — 29, шкідництво — 44, повстанська контрреволюційна діяльність — 4 455, контрреволюційна агітація — 467, інші контрреволюційні злочини — 127. Показання вибивали катуванням заарештованих. Розстрілювали чи відправляли на каторгу без суду і слідства за вироком особливих трійок на чолі із секретарями обкому КП(б)У.
До катівень НКВС потрапляли люди з різних соціальних груп і прошарків — від вищих партійних і радянських працівників до неписьменних домогосподарок, воєначальники, командири і рядові бійці, вчені, письменники, учителі, лікарі, колишні служителі культу, робітники і колгоспники. Але найбільше репресованих та страчених припадало на селян, інтелігенцію, духовенство. Тільки у процесі фабрикації справи «Українського національного центру» на Полтавщині було заарештовано понад 1 600 осіб, більше половини з них за вироком «трійки» засуджено до страти, решту — до тривалих строків каторжних робіт у виправно-трудових таборах.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. були утворені Кіровоградська та Сумська області. До Кіровоградської обл. від Полтавської відійшли райони: Новогеоргіївський та Онуфріївський, а до Сумської — Липоводолинський і Синівський.
У 1939 р. із Кременчуцької міської ради виділився Кременчуцький сільський район (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 17 травня 1939 р.), у липні того року утворився Полтавський сільський район (виділився з Полтавської міськради). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1939 р. із частин Опішнянського і Чутівського районів створено Котелевський район.
19 вересня 1940 р. Полтава поділена на 3 міські райони: Київський, Ленінський і Жовтневий, а в Кременчуці того ж року виділився один район — Крюківський. Завдяки цим змінам область поділялася на 44 сільські та 4 міські райони. У 2016 році Жовтневий район перейменовано на Шевченківський, а Ленінський — на Подільський.
Станом на 15 жовтня 1939 р. до складу області входили такі 44 сільські райони: Великобагачанський, Великокринківський, Гадяцький, Гельмязівський, Глобинський, Градизький, Гребінківський, Диканський, Драбівський, Золотоніський, Згурівський, Зіньківський, Іркліївський, Карлівський, Кишеньківський, Кобеляцький, Ковалівський, Козельщинський, Комишнянський, Лазірківський, Лохвицький, Лубенський, Машівський, Миргородський, Нехворощанський, Новосанжарський), Оболонський, Опішнянський, Оржицький, Петрівсько-Роменський, Пирятинський, Покровсько-Багачанський, Полтавський, Решетилівський, Семенівський, Сенчанський, Хорольський, Чорнобаївський, Чорнухинський, Чутівський, Шишацький, Яготинський. У такому складі Полтавська область існувала до німецько-радянської війни.
Німецько-радянська війна
14 вересня 1941 року німецьким військам у районі Лубни — Лохвиця вдалося зімкнути оточення навколо військ 21-ї, 5-ї, 37-ї та 26-ї армій Південно-Західного фронту. Радянські частини змушені були вести тяжкі, кровопролитні бої, щоб вирватися із оточення.
20 вересня під хутором Дрюківщиною загинули командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник М. П. Кирпонос, член Військової ради фронту, секретар ЦК КП(б)У М. О. Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал-майор В. І. Тупіков.
У вересні 1941 року територію області окупували німецькі війська, що встановили тут, як і перед цим російські більшовики, режим воєнної диктатури і терору, втім, не настільки кривавого, як червоний терор.
У вересні 1943 року на території Полтавщини розгорнулися жорстокі бої РСЧА проти німецьких військ.
21 вересня 1943 року війська 53-ї та 5-ї Гвардійських армій Степового фронту, якими командував генерал І. С. Конєв, вийшли на лівий берег Ворскли. Вночі вони форсували річку північніше і південніше Полтави, а 23 вересня після запеклих боїв зайняли Полтаву, 29 вересня — Кременчук.
Підпілля ОУН на Полтавщині. Боротьба за Укранську Державу.
Із початком радянсько-німецької війни із Західної України на схід вирушили утворені ОУН похідні групи мельниківського та бандерівського спрямування, до складу яких за різними даними входило від 4 до 7 тис. чоловік. Здебільшого це були молоді люди, щирі патріоти України, які прагнули в умовах нацистської окупації згуртувати українців навколо національної ідеї і повести їх на боротьбу за свободу й незалежність своєї Батьківщини, яка потерпала під гнітом двох тоталітарних режимів — сталінського, комуністичного й гітлерівського.
Шлях похідних груп ОУН на Слобожанщину і Донбас пролягав через Полтавщину. У Києві мельниківці створили свій керівний орган — ОСУЗ (осередні та східні українські землі), який охоплював Київську, Полтавську, Чернігівську, Житомирську і Вінницьку області України. Одну з похідних груп ОУН (мельниківців) очолив Ярослав Якимець. До неї входили студенти-галичани Ярослав Лашин, Володимир Попович і Степан (прізвище невідоме). Серед учасників похідних груп були й полтавці, учасники визвольних змагань 1917—1921 років, які з різних причин опинилися на еміграції. Зокрема, протягом 17–19 липня 1941 року на схід вирушили Іван Гармаш, Григорій Падалка, Юрій і Денис Матвіїви, Іван Прохват, Степан Шахрай, Володимир Бідик та Марія Безпалова. У кінці вересня 1941 року до Полтави перевели голову обласного проводу ОУН на Вінниччині Василя Яворіва.
Значну роботу з виявлення і згуртування національних сил на Полтавщині провів один із лідерів ОУН мельниківської орієнтації, уродженець міста Рогатина на Галичині Богдан Онуфрик («Коник»). Одним із його завдань було формування з українських патріотів органів місцевої влади — допоміжної окупаційної адміністрації з тим, щоб ці люди стали носіями української державницької ідеї на окупованих німцями землях.
Після нетривалого перебування в Полтаві Б. Онуфрик вирушив на Слобожанщину. Ідучи пішки від Полтави до Харкова, він, за спогадами Осипа Жалоби, в Іскрівці, Чутовому, Коломаку, Валках і Люботині скликав збори місцевої інтелігенції та української людності і за їх рекомендаціями підбирав «ідейних українців» на посади районних і сільських старост, адже легальна робота в органах місцевого самоврядування, хоч би які обмежені права вони мали, створювала більш сприятливі умови для пропаганди ідеї Української національної державності.
Із різних джерел, що збереглися, достеменно відомо, що українське націоналістичне підпілля у формі осередків чи симпатиків ОУН діяло в Полтаві, Кременчуці, Лубнах, Миргороді, Пирятині, Лохвиці, Золотоноші, Яготині, Кишеньках і Малій Перещепині.
Центром національно-патріотичного підпілля мельниківського спрямування в Полтаві стала міська управа. Її очолював бургомістр Федір Борківський — колишній старшина армії УНР, особисто знайомий із Симоном Петлюрою та Євгеном Коновальцем. Проходив у справі Спілки визволення України, протягом 10 років поневірявся у Соловецькому таборі особливого призначення. Після звільнення мешкав у Полтаві на вулиці Монастирській, 15. Напередодні радянсько-німецької війни працював бухгалтером Полтавського хлібзаводу.
У Полтаві діяли підпільники ОУН як мельниківської, так і бандерівської орієнтації. Прикриттям для підпілля ОУН була робота в органах місцевої окупаційної адміністрації та тилових німецьких установах і штабах. Притулок їм давали українські патріоти, які ще залишалися живими після двадцяти років більшовицького терору. Зокрема, допомогу членам похідних груп ОУН надавала Полтавська управа Українського Червоного Хреста, у тому числі голова управи Галина В'юн та її мати Єлизавета Гришко, священник Української автокефальної православної церкви Демид Бурко та його дружина Антоніна, родини Потапенків, Потульницьких та ін.
Полтавські енкавеесівці вважали, що підпільну організацію мельниківців у Полтаві очолював Петро Петрович Дейнеко — службовець міської управи. Напередодні війни П. Дейнеко працював садівником у Полтаві, зокрема доглядав Корпусний сад. Найближчим його помічником, як вважали енкавеесівці, була Галина В'юн (у написаних у 1961 році спогадах вона про це не згадує), а активними учасниками — Андрій Багмет і Олександр Дигас. За словами М. Соколовського, мельниківцями були бургомістр Полтави Ф. Борківський, редактор обласної газети «Голос Полтавщини» Петро Сагайдачний (можливо, це — псевдо), начальник полтавської поліції, член ОУН ще з еміграції Петро Чуй та його заступник Мирошниченко, завідувач земельного відділу міської управи Микола Скрипченко, агроном Григорій Оснач, майор Червоної армії Петро (прізвище невідоме), брати Петро й Олексій Громи та ін. Із підпіллям ОУН(м) був пов'язаний і кобзар Іван Скляр.
Полтавська поліція поряд із міською управою стала основним осередком мельниківців. До складу мельниківського підпілля ОУН, як свідчив 19 жовтня 1943 року на допиті в органах НКВС Степан Грига, входило близько 30 чоловік із числа жителів Полтави та навколишніх сіл. Крім названих вище, серед них були: Костянтин Павлович Вайденко, 1893 року народження — завідувач паливним відділом міської управи; Яків Семенович Четверило, 1895 року народження, уродженець села Чорноглазівки; Пацагула — завідувач Інвалідним будинком при Добродійному відділі Полтавської міської управи; Іван Трохимович Васильченко — виконавець міської управи; Петро Васильович Грінченко — бухгалтер міської управи; Степан Степанович Грига — завідувач адресним столом міської управи, а також Петро Прокопович Марченко й Арсеній Григорович Дникало.
Бандерівці також мали в Полтаві свою «п'ятірку», яку очолювали Ярослав Мудрий («Окулярчик») та Василь Яворів («Зелений»). Вони прибули до Полтави зі Львова незабаром після приходу німців. Осідок бандерівці мали на квартирі Олександри (Олесі) Потапенко на вулиці Котляревського, навпроти скверика. Господарка квартири була донькою відомого полтавського поета Мусія Кононенка і дружиною Митрофана Потапенка — працівника споживчої кооперації, репресованого в 1937 році. Будучи членом ОУН(б), О. Потапенко працювала в Полтавській управі Українського Червоного Хреста. «Це була жертовна і відважна жінка-патріотка, — згадував пізніше М. Мартинюк, — безмежно віддана справі чинного націоналізму». Запасна явка бандерівців знаходилася в їдальні на вулиці Олександрівській, де деякий час працювала Антоніна Кушнір (навпроти нинішнього ЦУМу).
Основним завданням українських патріотів, як указувалося в доповідній записці наркома НКВС УРСР Рясного на ім'я М. Хрущова, було ведення націоналістичної пропаганди серед населення і військовополонених, яким вони доносили "ідеї боротьби з більшовиками, а також із німцями за створення «самостійної Української держави». Найбільш сприятливий ґрунт вона знаходила серед національно свідомої української інтелігенції та селянства, серед якого панували сильні антиколгоспні настрої. У числі інших завдань українських націоналістів було залучення нових членів до свого підпілля, створення фонду допомоги сім'ям репресованих комуністичним режимом людей, збір коштів для ОУН та ін.
Ідеї державної незалежності України підпільники ОУН пропагували під час збирання продуктів, грошей і одягу для радянських військовополонених, якими опікувався Український Червоний Хрест, по містах і селах Полтавщини. З цією метою вони неодноразово були в Котельві, Нових Санжарах, Опішному, Диканьці, Мачухах та ін. Організацією допомоги військовополоненим від Українського Червоного Хреста займалися Андрій Багмет та Зінаїда Потульницька — дружина протоієрея Олексія Потульницького. З дозволу окупаційної влади вони виїжджали в села, скликали сходи й закликали людей робити пожертви для українських бранців-полонених.
Український Червоний Хрест у Полтаві став легальним осередком, навколо якого гуртувалися всі національно свідомі українські елементи, у тому числі й підпілля ОУН. У своїх спогадах про співпрацю з українськими патріотами Г. В'юн писала: "Зовсім природно в колах нашого товариства знайшло значну підтримку українське національно-визвольне підпілля, очолюване тоді, як відомо, обома гілками ОУН.
Навесні 1942 року німецьке фронтове командування передало Полтавщину в управління цивільної влади — вона була включена до рейхскомісаріату «Україна». Відтоді й почалися масові репресії проти національно свідомих українців. Першими жертвами нацистського терору стали учасники Похідних груп ОУН — молоді підпільники-націоналісти, які прибули на Полтавщину з Галичини та еміграції, щоб допомогти полтавцям у будівництві національного життя. Завдяки спільним клопотанням Полтавської управи Українського Червоного Хреста та керівництва Полтавської міської управи, зокрема Борківського, перших в'язнів удалося врятувати. Але в кінці березня 1942 року, невдовзі після Шевченківських свят, які урочисто пройшли в приміщенні міської управи, було заарештоване і її керівництво на чолі з бургомістром Борківським. Нацистська служба безпеки у одному документі писала: «У Полтаві було заарештовано мера і трьох інших осіб. Мер проводив у себе збори з прибічниками Бандери, в ході яких він пропагував ідею створення української армії для її боротьби з німецьким вермахтом». За це його і розстріляли нацистські окупанти у 1942 році.
Якщо на початку окупації України нацисти ставилися до спроб українського національного відродження з настороженістю і зневажливою байдужістю, то надалі почали вбачати в ньому джерело неприємного клопоту для себе. З весни 1942 року почалися гоніння на будь-які прояви українського національного життя. Зі шпальт українських окупаційних газет зникають публікації про героїчні сторінки минулого, зменшується кількість повідомлень про місцеве життя. Нацисти заборонили використовувати українську національну символіку, виконувати гімн «Ще не вмерла Україна», діяльність «Просвіт» та інших українських громадських організацій. Водночас посилюється пропаганда нацистської ідеології, збільшується обсяг офіційних німецьких повідомлень.
Прикриттям для вцілілих прихильників Української державності в Полтаві стала управа Українського Червоного Хреста, яку очолювала Галина В'юн. Нарком НКВС Рясний, як видно з його доповідної записки на ім'я секретаря ЦК КП(б)У Д. Коротченка, вважав її наступником керівника полтавського підпілля ОУН П. Дейнеки, де вона начебто відала організаційними питаннями. Після ліквідації німцями в липні 1942 року УЧХ деякі його функції перебрав благодійний відділ Полтавської міської управи. Офіційно відділ займався наданням матеріальної допомоги соціально незахищеним верствам населення, але його співробітники, як вважали чекісти, проводили «контрреволюційну націоналістичну агітацію» серед військовополонених і цивільного населення та намагалися залучити до підпілля ОУН українську інтелігенцію
Після повернення комуністичного режиму на Полтавщину ті з українських патріотів, які врятувалися від нацистів, опинилися в застінках НКДБ. У жовтні 1943 року чекісти заарештували П. Марченка, С. Григу, А. Багмета та ін. Кілька учасників націоналістичного підпілля (К. Вайденко, Я. Четверило, А. Даниленко, І. Шпигун та Деркач) перебували в розшуку.
Після проведених органами НКДБ арештів українське національно-патріотичне підпілля не було остаточно викорінене. У доповідній записці комісара внутрішніх справ УРСР Рясного на ім'я М. С. Хрущова відзначалося, що "в період окупації Полтави була створена підпільна Організація українських націоналістів, яка ставила за мету залучення нових учасників у організацію, проведення серед населення і військовополонених націоналістичної пропаганди. Організація проіснувала до листопада 1943 року. На підставі свідчення арештованих можна зробити переконливі висновки, що на території Полтавської області існує глибоке націоналістичне підпілля.
Частина українських патріотів, яка, рятуючись від репресій радянських каральних органів, втекла на захід, вступила до Української повстанської армії. Так, в одному з підрозділів УПА воювали Сергій Нестеренко («Туча»), Петро Гребенюк («Сагайдачний») та Григорій Жалинський («Чабан») із Мачух, Андрій Винник («Сагайдачний») з Верхолів, Євген Піддубник («Наливайко») із Жуків, Володимир Захарченко («Всесвітній») із Гребінки та ін.
Саме з жителів Наддніпрянщини керівництво ОУН—УПА організовувало нові Похідні групи, які після короткотермінової підготовки направлялися для підпільної роботи у східні й центральні області України після повернення туди радянської влади. На відміну від першої хвилі Похідних груп вони були менш чисельними і складалися майже виключно з місцевих жителів, які з різних причин опинилися на західних теренах України.
Німецький окупаційний режим і радянська влада в однаковій мірі були ворожими до національних домагань українського народу. Але, незважаючи на терор нацистів і комуністів, серед полтавців продовжувала жити ідея незалежності України, яку ціною власного життя поширювали учасники національно-патріотичного підпілля. Як бачимо з доповіді Чарнецького, зробленої 6 червня 1944 року на зборах партійно-господарського активу області, ОУН «в період окупації Полтавщини провела немалу роботу по згуртуванню антирадянських націоналістичних сил. Вели підготовчу роботу по створенню банд у Кременчуцькому та інших районах області з метою залишити їх у нашому тилу із завданням вести підривну роботу».
Ні нацистський, ні комуністичний більшовицький режими не змогли знищити прагнення українців бути господарями на своїй землі й господарями власної долі.
Втрати
Війна завдала Полтавщині величезних матеріальних і людських втрат. Усе лежало в руїнах і згарищах. Повністю було спалено 355 населених пунктів. Особливо постраждали Полтава і Кременчук, Диканський, Кременчуцький, Котелевський, Полтавський, Решетилівській, Семенівський, Чутівський, Шишацький райони. Під час форсування Дніпра мешканців Полтавщини без одягу, без інструктажу, з половиною цеглини на двох як зброєю радянські окупанти кидали воювати проти інших — німецьких окупантів. Всього з 23 червня 1941 р. по травень 1945 р. на стороні СРСР загинуло 269 442 полтавці, зокрема 2 500 жінок.
Віддали свої життя 186 тис. полтавців. Ця цифра називається по сучасній території за даними, зібраними при написанні «Книг пам'яті України. Полтавська область…».
В історичній літературі називалися й інші цифри кількості полтавців — «жертв фашизму» та загиблих на фронтах у роки війни. Так, у виданнях до 90-х років XX ст. включно зазначено, що під час німецької окупації території, яка перед тим належала до радянської Полтавської області, нацисти знищили 221 895 чол. (із них 115 тис. військовополонених), зокрема у Полтаві — 20 237, у Кременчуці — 97 000, Лубнах — 19 500, Хоролі — 9 300, Золотоноші — 12 750 осіб, вивезли на примусові роботи до Німеччини понад 156 тис. громадян. Але тут вказано цифри із тими районами, які пізніше відійшли від Полтавської області, деякі дані уточнені вже під час підготовки «Книг пам'яті…».
Територіальний перерозподіл
Під час німецької окупації території (вересень—жовтень 1941 р. — вересень—листопад 1943 р.) гітлерівці значну частину України включили до складу райхскомісаріату «Україна». Райхскомісаріат поділявся на генеральні округи, а вони, своєю чергою, на округи (), які об'єднували кілька районів. Територія Київської та Полтавської областей входила до складу генеральної округи Київ, яка складалася з 26 округ (ґебітів). Полтавщина була поділена на 12 ґебітів, до кожного з яких входило по 3-4 райони. Тільки Пирятинський включав 6 районів.
Список ґебітів Полтавщини та райони, що вони охоплювали:
- Гадяцький: Роменський, Зіньківський і Петрівсько-Роменський
- Золотоніський — Гельмязівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський
- Карлівський — Карлівський, Машівський, Чутівський
- Кобеляцький — Кишеньківський, Кобеляцький, Козельщинський
- Кременчуцький — Великокринківський, Градизький, Глобинський, Кременчуцький
- Лохвицький — Лохвицький, Сенчанський, Чорнухинський
- Лубенський — Лазірківський, Лубенський, Оржицький
- Миргородський — Великобагачанський, Комишнянський, Миргородський, Шишацький
- Опішнянський — Диканський, Котелевський, Опішнянський
- Пирятинський — Гребінківський, Драбівський, Згурівський, Ковалівський, Пирятинський, Яготинський
- Полтавський — Новосанжарський, Нехворощанський, Полтавський, Решетилівський
- Хорольський — Оболонський, Покровсько-Багачанський, Семенівський і Хорольський
Повоєнні роки
Після відновлення окупаційної російсько-більшовицької влади на території Полтавщини вона і далі залишалася в складі довоєнних 44 сільських районів.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 7 січня 1954 року була утворена Черкаська область із частин Київської, Полтавської та Кіровоградської областей. До її складу увійшло 6 районів Полтавської області: Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський і Шрамківський.
Особливо велике промислове будівництво розгорнулося поблизу Кременчука. У 1956 році на Дніпрі почалось будівництво Кременчуцької ГЕС, а вже наприкінці 1959 року, раніше строку — були введені в дію її перші агрегати. На околицях міста виросли корпуси комбайнового заводу, який потім було переобладнано в автомобільний завод. У квітні 1959 року він випустив перші потужні великовагові автомобілі.
В результаті розгортання геологорозвідувальних робіт у ці роки в області були відкриті значні родовища нафти і газу (Радченківське, Сагайдацьке, Глинсько-Розбишівське, Солохівське, Зачепилівське, Чорнухинське, Більське тощо) і покладено початок розвиткові нафтогазової промисловості. За видатні заслуги в розвідці нафтогазових родовищ і підготовку їх до експлуатації головний геолог тресту «» та головний геолог Миргородської контори буріння удостоєні Ленінської премії. У 1956 році було побудовано газопроводи Радченкове — Миргород (14,5 км) і Радченкове — Полтава (68,5 км). Перехід на газове опалення дав трудящим Полтави 7,5 млн крб. економії на рік, а державні витрати на будівництво газопроводу Радченкове — Полтава компенсувались за рахунок економії вже через 2 роки.
Швидкими темпами розгорнулось нове будівництво в 1959—1965 рр. Обсяг капіталовкладень, порівняно з попередніми роками, зріс утроє і в 1965 році становив 200 млн крб. Це в 1,5 раза більше, ніж за всю п'яту п'ятирічку. За 7 років загальна сума капіталовкладень в народне господарство області перевищила 1 млрд крб. Було введено в дію 37 нових великих підприємств, а основні виробничі фонди промисловості області збільшилися вдвоє. В цілому по області виробництво промислової продукції зросло майже в 2 рази, в тому числі в машинобудівній промисловості — в 3,8 раза, випуску збірного залізобетону — в 9 разів, видобутку нафти — в 11,8 раза, газу — в 7,4 раза, легкої промисловості — на 126 %, а харчової — в 1,5 раза. Розвинулись нові галузі промисловості — автомобільна, електронна, приладобудування, виробництво газорозрядних ламп, сажі, литва і штамповок, фарфорова. Були створені великі підприємства по виробництву збірного залізобетону, по переробці гібридного насіння кукурудзи та інші.
Серед новобудов семирічки особливо важливе значення мають нафтопереробний і сажовий заводи в Кременчуці, заводи хімічного устаткування, «», і у Полтаві, Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат, підприємства по виробництву залізобетонних конструкцій та інших будівельних матеріалів у Полтаві, Кременчуці і Лубнах, заводи по виробництву засобів автоматизації в Лохвиці та Лубнах, цукровий завод у Яреськах та інші. Полтавський паровозоремонтний завод в 1964 році реорганізували в тепловозоремонтний.
Усього на Полтавщині було 365 промислових підприємств, на яких трудилося більш як 150 тис. робітників та інженерно-технічних працівників. У загальному обсязі продукції народного господарства частка промисловості досягала понад 60 %. Дедалі більшого значення набувала машинобудівна промисловість. У 1958 році вона давала 19 % усієї промислової продукції області, а в 1965 році — 33 %. Освоєно виробництво нових машин, приладів, устаткування, а також товарів народного споживання. Кременчуцький автомобільний завод давав народному господарству та на експорт нові марки великовагових автомобілів КрАЗ-256, КрАЗ-257, КрАЗ-258. освоїв виробництво універсальних круглошліфувальних верстатів нового типу; Крюківський вагонобудівний завод — виробництво вагонів для перевезення цементу, шестиосьових напіввагонів для перевезення вугілля, кранів та комишозбиральних самохідних машин; Полтавський завод м'ясного устаткування — конвеєрних ліній для переробки водоплавної птиці; Полтавський турбомеханічний завод — фільтрувальних пресів нового типу; — нових приладів та засобів автоматизації.
Адмінподіл
Відбуваються у другій половині 50-х років XX ст. і деякі зміни в адмінподілі у межах області. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1957 р. ліквідовано Петрівсько-Роменський і Покровсько-Багачанський райони, територія яких розподілена між Гадяцьким, Лохвицьким, Лубенським і Хорольським районами. Відповідно до Указу від 28 червня 1959 року ліквідовано міський район м. Кременчука — Крюківський.
У 1959 році, як пише М. Ф. Коломієць, територія Полтавської області становила 28,9 тис. км, тобто 4,8 % території України. До складу області тоді входили 34 сільські адміністративно-територіальні райони: Великобагачанський, Великокринківський, Гадяцький, Глобинський, Гоголівський, Градизький, Гребінківський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кишеньківський, Кобеляцький, Козельщинський, Комишнянський, Котелевський, Кременчуцький, Лазірківський, Лохвицький, Лубенський, Машівський, Миргородський, Нехворощанський, Новосанжарський, Оболонський, Опішнянський, Оржицький, Пирятинський, Полтавський, Решетилівській, Семенівський, Сенчанський, Хорольський, Чорнухинський, Чутівський.
Починаючи з 1950-го року, виконавчий комітет Полтавської обласної ради депутатів трудящих виносив постанови про об'єднання — укрупнення сільрад: із 2-3 утворювали одну. З'являються й нові населені пункти. Рішенням виконкому Полтавської обласної ради депутатів трудящих від 25 грудня 1961 р. населений пункт будівництва гірничо-збагачувального комбінату Кременчуцького району віднесено до категорії селищ міського типу з присвоєнням йому назви Комсомольське. 15 січня 1962 року його передано у підпорядкування Кременчуцькій міській раді депутатів трудящих. Селища Жовтневе, Нікітовка та Шевченківка Карлівської міськради, які фактично злилися з містом Карлівкою, з 8 червня 1962 року включено в смугу останнього.
На кінець 1962 року в області було 2 міста обласного підпорядкування: Полтава і Кременчук, 10 міст районного підпорядкування: Гадяч, Гребінка, Зіньків, Карлівка, Кобеляки, Лохвиця, Лубни, Миргород, Пирятин та Хорол; 19 селищ міського типу: Артемівка, Білики, Велика Багачка, Велика Кохнівка (Кременчуцький район), Власівка (Градизький район), Глобине, Гоголеве (Великобагачанський район), Градизьк, Диканька, Козельщина, Комишня, Комсомольське (Кременчуцький район), Нові Санжари, Опішня, Решетилівка, Ромодан (Миргородський район), Семенівка, Червонозаводське (Лохвицький район), Чутове.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. в області проведено чимало змін адміністративно-територіального поділу. До категорії міст обласного підпорядкування було віднесено: Полтаву, Кременчук (із селищами міського типу Білики, Власівка, Комсомольське), Гребінку, Карлівку, Лубни, Миргород та укрупнено сільські райони. Їх стало 14: Гадяцький, Глобинський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кобеляцький, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Пирятинський, Полтавський, Решетилівській, Хорольський. Але таке надмірне укрупнення районів не виправдало себе, як і штучне «притягнення» до Кременчука віддалених селищ. 10 січня 1963 року смт Білики Кременчуцької міськради передано до складу Кобеляцького району, а смт Власівку 1 квітня того ж року — до Кіровоградської області. 4 січня 1965 р. в області затверджено 19 районів, відновлено такі райони: Котелевський, Новосанжарський, Оржицький, Семенівський, Чутівський. Містами обласного підпорядкування залишено було Полтаву і Кременчук із Комсомольськом. Наступного року Указом від 8 грудня 1966 р. у Полтавській області відновлено ще 6 районів: Великобагачанський, Гребінківський, Козельщинський, Машівський, Чорнухинський та Шишацький.
У 60-ті роки XX ст. відбувалася низка змін щодо передачі сільрад з одних районів до інших, укрупнення сільрад, утворення нових тощо. Із 27 січня 1964 р., враховуючи клопотання жителів сіл Вереміївки, Жовниного, Кліщинців, Тимченків Глобинського району Полтавської області, їх територію включено до складу Золотоніського району (з січня 1965 р. до Чорнобаївського району) Черкаської області. 29 грудня 1965 р. Великокохнівську селищну раду передано у підпорядкування Кременчуцькому міськвиконкому. При спорудженні Кременчуцької ГЕС, у зв'язку із затопленням чаші Кременчуцького штучного моря, основна маса жителів с. Ялинці Градизького району наприкінці 50-х — на початку 60-х р. XX ст. була переселена на територію Кременчуцького району, де збудували нове село під старою назвою. 28 жовтня 1966 р. рішенням облвиконкому центр Пухальщинської сільради Кременчуцького району перенесено в с. Ялинці, а сільраду перейменовано в Ялинцівську. 7 грудня Максимівську сільраду Глобинського району передано до складу Кременчуцького району. Відбуваються й подальші подібні зміни в адміністративному поділі в межах сільрад, перейменування низки населених пунктів у зв'язку з укрупненням районів. Але масове несерйозне перейменування без врахування історії, призвело до ліквідації сотень давніх топонімів, які складалися історично й існували протягом віків.
На 1 січня 1968 р. область поділялася на 25 районів. У її межах було 12 міст (2 обласного підпорядкування та 10 районного), 18 селищ міського типу, 3 робітничі селища та 2 224 сільські населених пункти, підпорядковані 18 селищним і 378 сільським радам
І в наступні десятиліття територія Полтавської області залишається незмінною — 28,8 тис. км, як і кількість сільських районів — 25. Кілька міст, що відігравали важливу роль у житті краю, межі яких розширювалися, а кількість населення зросла, було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування: Лубни Указом Президії Верховної Ради від 20 березня 1972 р., Миргород — Указом від 6 грудня 1976 р.; смт Комсомольськ Указом від 24 квітня 1972 року віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а Указом від 6 квітня 1977 року — до категорії міст обласного підпорядкування. Таким чином, на 1 січня 1978 року на території області було 5 міст обласного підпорядкування — Полтава, Кременчук, Лубни, Миргород, Комсомольск.
Змінилася протягом 70-х років і кількість районів у містах. Указом від 3 березня 1975 р. утворено Автозаводський і Крюківський райони у м. Кременчук. До категорії міст віднесені селища міського типу: Указом від 16 грудня 1976 р. Глобине, а Указом від 28 березня 1977 р. — Червонозаводське.
Полтавська область сьогодні
Нині Полтавська область — індустріально-аграрна область України, що спеціалізується на видобутку нафти і газу, залізної руди, переробці нафти, виробництві вантажних автомобілів та залізничних вагонів. У Полтаві діє філія Північно-Східного наукового центру НАН України та Міністерства освіти і науки України, науково-освітній потенціал області представлений 4-ма вищими навчальними закладами (Полтавська державна аграрна академія, Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Короленка, Полтавський національний технічний університет ім. Ю.Кондратюка, Українська медична стоматологічна академія).
На Полтавщині народилися: літописець С.Величко, відомий байкар Л.Глібов, письменник М.Гоголь, письменник, громадський діяч О.Гончар, історик, громадський діяч М.Драгоманов, письменник П.Загребельний, поет М.Зеров, винахідник у галузі ракетної техніки Ю.Кондратюк (О.Шаргей), класик української літератури І.Котляревський, композитор М. В. Лисенко, письменник П.Мирний, голова Директорії УНР С.Петлюра, письменниця Олена Пчілка (Косач-Драгоманова), поет В.Симоненко, філософ Г.Сковорода.
Основні історичні пам'ятки: у Полтаві — Хрестовоздвиженський собор, Спаська церква, Кругла площа, будинок духовної семінарії, садиба І.Котляревського, в області — Більське городище, Спасо-Преображенська церква, музей-заповідник родини Гоголів, Мгарський Лубенський Спасо-Преображенський монастир, Національний музей-заповідник українського гончарства, історико-краєзнавчий музей Г.Сковороди.
Персоналії
- Симон Петлюра — Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).
- Гончаренко Аверкій Матвійович — сотник Армії УНР, старшина штабу 30-го полку дивізії СС «Галичина».
- Олександр Доценко — підполковник Армії УНР.
- Падалка Лев Васильович — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.
- Володимиров Леонід Євстахійович — український правознавець, доктор кримінального права, професор.
- Максимейко Микола Олексійович — український історик права. Доктор права, професор, член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук.
- Лісовський Олексій Миколайович — український літературознавець, фольклорист.
- Присецька Софія Миколаївна (1856—1892) — революціонерка-народниця, одна з очільниць «Південно-Російського робітничого союзу». Мати академіка Олександра Богомольця. Прапрабабуся доктора Ольги Богомолець (нар. 1966) — засновниці історико-культурного комплексу «Замок Радомисль»
Джерела
- Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967. — 352 с.
- Полтавщина. Енциклопедичний довідник. За редакцією А. В. Кудрицького. — К., 1992.
- Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка. — Т. 2 : Г—Д. — 2004. — 528 с. : іл. —
- Полтава. Історичний нарис. — Полтава: Полтавський літератор, 1999. — 280 с, іл. + 24 с. вкл. .
- Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
- Реабілітовані історією. Науково-документальна серія книг. У 27 т./ Ред. колег.: Тронько П. Т.(голова), Реєнт О. П., Данилюк Ю. З. та ін.: Полтавська область. Кн. 5. / Обласна ред. колегія Соловей С. А. (голова), Білоусько О. А.,Пустовгар О. М. та ін. Упорядник О. А. Білоусько. — Київ-Полтава: Оріяна, 2007.— 720 с.
- Реабілітовані історією. Науково-документальна серія книг. У 27 томах. Ред. колегія: Тронько П. Т.(голова), Реєнт О. П., Данилюк Ю. З. та ін.: Полтавська область. Кн. 1. / Обласна ред. колегія Соловей С. А. (голова), Білоусько О. А.,Пустовгар О. М. та ін. Упоряд. О. А. Білоусько, Т. П. Пустовіт. — Київ-Полтава: АСМІ, 2009. — 432 с.
Примітки
- Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
- Вісті (м. Київ). — 1937. — 23 вересня
- Реабілітовані історією. — К.: Полтава: Рідний край, 1992., с. 20-21
- Реабілітовані історією. — К.: Полтава: Рідний край, 1992, с. 23
- Реабілітовані історією. — К.: Полтава: Рідний край, 1992, с. 24
- Реабілітовані історією. — К.: Полтава: Рідний край, 1992, с. 38
- Реабілітовані історією. — К.: Полтава: Рідний край, 1992, с. 39
- Полтавщина. Історичний нарис. — Полтава: Дивосвіт, 2005., с. 257—258
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—1941 рр.): Довідник з історії адмністративно-територіального поділу. Частина 1. — Полтава: Департамент поліграфії ПП «ЕНТ», 2002., с. 91, 96
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—1941 рр.): Довідник з історії адмністративно-територіального поділу. Частина 1. — Полтава: Департамент поліграфії ПП «ЕНТ», 2002., с. 91-92
- Вісті. — 1939. — 24 серпня.
- Жук В. Н., Пустовіт П. М. Наш рідний край. Полтавська область (історико-статистичний нарис). Випуск 10. — Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1991, с. 7
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—1941 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина 1. — Полтава: Департамент поліграфії ПП «ЕНТ», 2002., с. 92
- Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис. — Вид. 2-е вид. перероб. і доп. / За ред. К. О. Маца. — Полтава: Полтавський літератор, 1998., с. 19
- Книга пам'яті України. Полтавська область. — Т. І. м. Полтава. — Полтава: Полтавський літератор, 1995., с. 12-13
- Книга пам'яті України. Полтавська область. — Т. 6. Місто Кременчук. Місто Комсомольськ. Кременчуцький район. — Полтава: Полтавський літератор, 1998., с. 11-12
- Полтавщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: Українська Енциклопедія, 1992., с. 19-20
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—1941 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина 1. — Полтава: Департамент поліграфії ПП «ЕНТ», 2002, с. 92-93
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648—1941 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина 1. — Полтава: Департамент поліграфії ПП «ЕНТ», 2002, с. 93
- Указ Президії ВР СРСР від 7 січня 1954 року «Про утворення в складі УРСР Черкаської обалсті»
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002, с. 6
- Коломієць М. Ф. Полтавська область. — Х.: Вид-во Харківського ордена Трудового Червоного Прапора Державного університету ім. О. М. Горького, 1959. — 92 c. 5
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002., с. 7
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002., с. 8
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002, с. 8
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002, с. 8-12
- Жук В. Н., Пустовіт П. М. Наш рідний край. Полтавська область (історико-статистичний нарис). Випуск 10. — Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1991., с. 21
- Полтавщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: Українська Енциклопедія, 1992., с. 21-22
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002., с. 13-14
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1943—2003 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. Частина ІІ. — Полтава: Полтавський літератор, 2002., с.17
- Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 146 с.
Посилання
- Пост Методика, № 3(74), 2007 Полтавській області — 70, с. 2-9[недоступне посилання з червня 2019]
- Офіційний сайт історико-культурного комплексу «Замок Радомисль»
Див. також
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Istoriya Poltavskoyi oblasti chastina istoriyi Ukrayini sho pov yazana z podiyami u mezhah ninishnoyi Poltavskoyi oblasti vid formuvannya Poltavskoyi guberniyi Istoriyu u mezhah Poltavskoyi oblasti mozhna podiliti na dekilka periodiv period do utvorennya administrativnih formuvan na teritoriyi suchasnoyi Poltavskoyi oblasti z administrativnim centrom u misti Poltavi knyazha doba litovsko polska doba period administrativno teritorialnih utvoren z centrom u misti Poltavi yaki pereduvali Poltavskij oblasti Poltavskij polk Poltavska guberniya Poltavska okruga period vlasne istoriyi Poltavskoyi oblasti Period do utvorennya administrativnih formuvan z centrom u PoltaviIstoriya zaselennya Poltavshini Poltavshina bula zaselena she v davnokam yanomu vici bilshe 15 tis rokiv tomu U 1871 roci uchitel lubenskoyi gimnaziyi F I Kaminskij viyaviv bilya sela Ginciv Lubenskogo povitu pershu na teritoriyi nashoyi krayini stoyanku piznogo paleolitu Zgodom pam yatki cogo periodu buli viyavleni takozh bilya sil V yazivok Lubenskogo povitu Sergiyivni Gadyackogo povitu mistechka Gorodisha Piryatinskogo povitu Gusto zaselenoyu bula teritoriya ninishnoyi oblasti v epohu novogo kam yanogo viku IV III tis do n e pro ce svidchat reshtki bilsh yak 30 poselen Najbilsh vidomi z nih v urochishi Bilij Gori poblizu Poltavi bilya sela Makuhivki Poltavskogo rajonu ta v seli Popivci Globinskogo rajonu Na Poltavshini ye bilsh yak 60 pam yatok epohi bronzi Najcikavishi sered nih Chikalivske poselennya poselennya ta kurgani v urochishi Lisij Gori bilya mista Luben ta skarb piznoyi bronzi znajdenij naprikinci XIX stolittya poblizu u Kobelyackomu poviti Viyavleno blizko 50 pam yatok skifo sarmatskogo chasu yaki datuyutsya VII VI ta V III stolittyami do n e Sered nih osoblivo vidilyayetsya Bilske gorodishe Golovnim zanyattyam zhiteliv gorodisha bulo zemlerobstvo pro ce svidchat znajdeni pid chas rozkopok rechi serpi kam yani zernoterki obvugleni zhmutki nevimolochenoyi pshenici Dosit vidomimi pam yatkami cogo chasu ye takozh kurgani poblizu sil Machuh i Pozharnoyi Balki Poltavskogo rajonu ta Knishivske gorodishe u Gadyackomu rajoni Sered arheologichnih pam yatok Poltavskoyi oblasti osoblive misce posidayut ti sho lezhat bilya vitokiv slov yanskih plemen Zokrema v Lubnah viyavleno pohovannya zarubineckoyi kulturi II stolittya do n e II stolittya n e bilya sela Verhnoyi Manujlivki Kozelshinskogo rajonu reshtki poselennya ciyeyi zh kulturi Ponad 70 pam yatok harakterizuyut chernyahivsku kulturu II VI stolittya n e Najbilsh vidomi z nih mogilnik ta poselennya bilya sela Kantemirivki Chutivskogo rajonu mogilnik poblizu kolishnogo hutora Grigoro Brigadirivskoyi silradi Kobelyackogo rajonu de rozkopano 467 pohovan mogilniki bilya Lohvici Poltavi na hutori v seli Pisarivci Novosanzharskogo rajonu ta poselennya poblizu sil i Maksimivki Kremenchuckogo rajonu Pam yatki romenskoyi kulturi VIII X stolittya n e doslidzhuvalisya v Poltavi ta v smt Opishni Zinkivskogo rajonu Ponad 50 znahidok viyavlenih na teritoriyi oblasti nalezhat do periodu Kiyivskoyi Rusi IX XIII stolittya najbilsh vidomi z nih mogilnik gorodishe ta poselennya bilya sela Brovarok Gadyackogo rajonu Na mogilniku rozkopano 80 kurganiv VIII X stolit 3 pohovannya na mogilniku bilya sela Skorobagatki Lohvickogo rajonu Chislenni skarbi znajdeni na Poltavshini svidchat pro majnovu nerivnist i nagromadzhennya bagatstv v okremih slov yanskih sim yah uzhe v pershih vikah nashoyi eri Skarbi sribnih rimskih monet II III stolit n e znajdeno bilya sil Ostap ye Velikobagachanskogo rajonu ta Lukishini Poltavskogo rajonu Poblizu sela Velikoyi Rublivki Kotelevskogo rajonu viyavleno skarb zolotih monet kincya IV seredini V stolittya n e Pid selom Yahnikami Lohvickogo rajonu ta pid Poltavoyu rozkrito skarbi sribnih prikras pochatku X stolittya n e Osoblivij interes stanovit velicheznij skarb VIII stolittya n e vagoyu 75 kg znajdenij u 1912 roci poblizu sela Maloyi Pereshepini nini Novosanzharskogo rajonu sho skladavsya z rechej vizantijskogo ta iranskogo pohodzhennya Zustrichayutsya na teritoriyi Poltavshini slidi perebuvannya v cej chas i neslov yanskih narodiv Bilya sela Machuhi viyavleno gorno z desyatma posudinami VIII stolittya n e blizkimi za tipom do saltivskoyi sarmato alanskoyi kulturi Na teritoriyi Poltavshini v VIII IX stolittyah zhili perevazhno siveryani U XI XII stolittyah cej kraj vhodiv do skladu Pereyaslavskogo knyazivstva Todi bula osadzhena gorodami tobto bilsh mensh gusto zaselena tilki zahidna chastina Poltavshini do richki Suli V chisli najstarishih poselen starodavnoyi Rusi litopisec zgaduye taki mista na teritoriyi ninishnoyi Poltavshini yak Horol 1084 Govtva 1095 Goroshin 1096 Ksnyatin 1069 Lubni 1107 Pisochin 1092 Piryatin 1155 Lukim ya 1179 Ltava 1174 Lohvicya 1320 Zvichajno ne vsi voni buli spravzhnimi mistami deyaki pevno vidigravali rol prikordonnih ukriplen Nizhnya i serednya techiya Vorskli stanovila chastinu pivdennogo kordonu drevnoruskoyi derzhavi yakij vidokremlyuvav yiyi spochatku vid pechenigiv a zgodom vid polovciv ta inshih kochovih plemen Z seredini XI stolittya i do tataro mongolskoyi navali teritoriya suchasnoyi Poltavshini bula arenoyu bezperervnoyi borotbi z poloveckimi ordami U 1238 1239 rr tataro mongoli zagarbali serednye Podniprov ya Chastina naselennya z Poltavshini ryatuyuchis vid nih vidijshla na Polissya inshi shukali gluhi nepristupni dlya tatarskoyi kinnoti miscya i prodovzhuvali zajmatisya silskim gospodarstvom ta promislami U XIV XV stolittyah teritoriya Poltavshini uvijshla do Velikogo Knyazivstva Litovskogo Pro zaselennya cogo krayu protyagom XVI pershoyi polovini XVII stolit mozhna suditi z karti Ukrayini skladenoyi francuzkim inzhenerom Boplanom sho perebuvav na polskij sluzhbi V mezhah suchasnoyi Poltavskoyi oblasti na karti poznacheno ponad 300 poselen sered yakih buli mista slobodi sela Najgustishe zaselyalisya zemli na beregah rik Suli ta Horolu Na uzberezhzhi i v dolini Dnipra znachilosya tilki 29 poselen a po richci Vorskli ta yiyi basejnu 9 Bagata shlyahta oderzhuvala tut korolivski pozhaluvannya Veliki volodinnya mali na Poltavshini polski magnati Potockij Zholkevskij Konyecpolskij tosho Ne vidstavali vid nih i ukrayinski feodali Odnomu lishe magnatovi Yaremi Vishneveckomu katoliku sinu pravoslavnih ukrayinskih shlyahtichiv nalezhalo tut blizko 40 tis selyanskih i mishanskih gospodarstv Osnovna teritoriya suchasnoyi Poltavshini vhodila v cej chas do Cherkaskogo starostva Kiyivskogo voyevodstva Chastina yiyi zemel sho piznishe nalezhali do Lohvickogo Romenskogo ta Gadyackogo povitiv bula pivdenno zahidnoyu okrayinoyu Rosijskoyi derzhavi v seredini XVI stolittya t zv kordon Rosiyi z Polsko Litovskoyu derzhavoyu prohodiv po r Sulici Na kinec pershoyi chverti XVII stolittya zemli ninishnoyi Poltavshini rozpodilyalisya mizh obvodami chi starostvami Cherkaskim Pereyaslavskim ta sho buli v skladi Kiyivskogo voyevodstva Poltavshina za chasiv Rechi Pospolitoyi Oboh Narodiv ta kozackoyi derzhavi Vijska Zaporizkogo Aneksiya zemel Poltavshini Moskoviyeyu XVI XVII stU travni 1596 roku selyani j kozaki uchasniki povstannya pid provodom S Nalivajka pislya porazki bilya Biloyi Cerkvi i v urochishi Gostrij Kamin stvorili ukriplenij tabir pid Lubnami v urochishi Solonici Do nih priyednalisya zhiteli navkolishnih sil Ponad 10 dniv povstanci muzhno oboronyalis i zavdali chislennih vtrat vorozhomu vijsku Polskij getman Zholkevskij ne zmig zahopiti tabir i pishov na peregovori poobicyavshi pomiluvati uchasnikiv povstannya Povstanci povirili jomu ale za ce poplatilisya krov yu Tisyachi kozakiv i selyan sho sklali zbroyu shlyahtichi porubali Buli takozh zabiti stari zhinki j diti yaki perebuvali v tabori Zhiteli Poltavshini brali aktivnu uchast u povstanni pid provodom T Fedorovicha Tryasila u 1630 roci a navesni 1638 roku v povstanni pid kerivnictvom Ya Ostryanina Povstanci zahopili todi Kremenchuk Horol Omelnik Govtvu Yaskravi storinki vpisalo naselennya Poltavshini v litopis vizvolnoyi vijni 1648 1654 rr Na pochatku chervnya 1648 roku povstali selyani shturmom ovolodili mistom Lubnami de buv zamok Vishneveckogo Do nih priyednalosya takozh bagato draguniv z polskogo vijska kotorye imany iz meshan i is pashennyh muzhikov Na teritoriyi suchasnoyi Poltavskoyi oblasti formuvalisya sotni i polki yaki zvidsi jshli pa zahid shob vzyati uchast u borotbi proti polskoyi shlyahti Vzhe na pochatku vizvolnoyi vijni buli utvoreni Poltavskij Mirgorodskij Lubenskij i Gadyackij kozacki polki Zberigsya zapis pro te sho 29 kvitnya 1649 roku iz Gadicha iz Mirgoroda iz Platavy s Oposhni s Kuzemchina iz Zinkova iz Lyutenki iz Veprika kazackie atamany i polkovniki i sotniki so vsemi kazaki poshli k kazackomu getmanu k Bogdanu Hmelnickomu stoyat vojnoyu protiv lyahov Poltavshina yak i Chernigivshina bula trivkim tilom armiyi B Hmelnickogo zvidsi vin cherpav lyudski rezervi tut viroblyavsya poroh ta inshe vijskove sporyadzhennya zvidsi jogo vijsku postachali prodovolstvo Napriklad naperedodni Zborivskoyi bitvi B Hmelnickij za svidchennyam rilskogo voyevodi nadislav na Poltavshinu lista shob kazaki pashennye i nepashennye krestyanya bezhali naspeh v kazackie polki k getmanu k Bogdanu Hmelnickomu u kovo est pishali i te b de shli s pishali a u kovo de pishalej net i te b de shli s rogatiny i s kiyami Vidpoviddyu na cej list buv podem bolshoj A v odnomu z dokumentiv 1650 roku jdetsya pro te sho na Poltavshini v cherkasskih de gorodah poroh delayut i syplyut v bochki i vozyat k Bogdanu Hmelnickomu Za Bilocerkivskoyu ugodoyu 1651 roku na Poltavshinu mali povernutis polska shlyahta i polske vijsko kozaki zh yaki potrapili do reyestru povinni buli pereselitisya do korolivskih mist Kiyivskogo voyevodstva Odnak selyani j kozaki Poltavshini ne pustili shlyahtichiv u svoyi mista j sela a reyestrovi kozaki vidmovilisya pereyihati za Dnipro Odnim z najblizhchih spodvizhnikiv Bogdana Hmelnickogo buv polkovnik Poltavskogo polku Martin Pushkar I koli pislya smerti Bogdana Hmelnickogo kupka kozackoyi starshini na choli iz getmanom Vigovskim zrobila sprobu vidnoviti v Ukrayini nezalezhnist vidirvavshi yiyi vid vplivu Rosiyi Pushkar ocholiv povstannya 1657 1658 rr yake pidtrimuvala Moskva Navesni 1658 roku vono ohopilo Gadyach Mirgorod Lohvicyu Zinkiv Povstannya z dopomogoyu krimskih tatar bulo pridushene bagato naselenih punktiv Poltavshini Poltava Dikanka Opishnya Zinkiv zaznali zhahlivogo spustoshennya Shob zmicniti v Ukrayini feodalno kriposnicki vidnosini rozhitani v period narodno vizvolnoyi vijni carskij uryad vsilyako pidtrimuvav miscevu feodalnu verhivku Bagato mayetnostej viddav kozackij starshini v timchasovu chi povnu vlasnist getmanskij uryad Ne tilki kozacka starshina j monastiri a j zamozhni kozaki postupovo zakripachuvali selyan ta zbidnile kozactvo pidpomichnikiv i pidsusidkiv Pro socialne rozsharuvannya naselennya Poltavshini svidchit sklad polkiv administrativno teritorialnih odinic sho isnuvali do 1782 roku U Gadyackomu polku bulo 21986 vibornih kozakiv 18 002 pidpomichniki 29 814 riznochinciv tosho u Lubenskomu 39 065 kozakiv vibornih 29 136 pidpomichnikiv 78 730 riznochinciv pospolitih tosho u Mirgorodskomu vibornih kozakiv 17 664 pidpomichnikiv 11 361 riznochinciv pospolitih tosho 41 378 cholovik Pislya zagarbannya Livoberezhnoyi Ukrayini Moskovskim carstvom na Poltavshinu poshiryuvalas vlada jogo centralnih ustanov Razom z tim zberigalosya i kozacke upravlinnya yake pidlyagalo getmanskomu uryadu Vsogo na teritoriyi Poltavshini pislya ukladennya Zborivskogo miru bulo 7 polkiv Gadyackij Zinkivskij Kropivnyanskij Irkliyivskij Lubenskij Mirgorodskij Pereyaslavskij Poltavskij Priluckij yaki podilyalisya na 114 kozackih soten Mezhi polkiv ne buli stalimi Tak 1658 roku Irkliyivskij polk bulo likvidovano a v 1660 h rr vinik Kremenchuckij polk U 1763 roci v mezhah polkiv bulo zaprovadzheno takozh podil na poviti Pislya likvidaciyi polkiv u 1782 roci okremi chastini teritoriyi Poltavshini vhodili spochatku do namisnictv Kiyivskogo Chernigivskogo Katerinoslavskogo ta Novorosijskoyi guberniyi potim do novostvorenoyi Chernigivskoyi guberniyi z 1797 roku Malorosijska u 1801 roci do Malorosijskogo general gubernatorstva U vidpovid na zakripachennya kozaki sela Klishinciv teper Cherkaskoyi oblasti v 1761 roci povstali Dlya pridushennya vistupu syudi pribuli karalni zagoni ozbroyeni garmatami Uchasniki povstannya viyavili vinyatkovu vitrimku i vidvagu Lishe v 1774 roci vijska zmogli zlamati yih opir U 1789 roci vibuhnulo povstannya v seli Turbayah proti pomishikiv Bazilevskih Povstanci stvorili za kozackim zvichayem samovryaduvannya i protyagom chotiroh rokiv ne korilisya carskij vladi Poltavshina na karti 1745 roku Poltavshina u XIX st Poglinannya ta inkorporaciya v samoderzhavnu sistemu Rosijskoyi imperiyiPoltavska guberniya stvorena carskim ukazom vid 27 lyutogo 1802 za yakim Malorosijska guberniya bula podilena na dvi Poltavsku adm centr Poltava i Chernigivsku Poviti Spershu v skladi Poltavskoyi guberniyi bulo 10 zgodom 12 a z 1803 15 povitiv Gadyackij Zinkivskij utvorenij 1803 roku Zolotoniskij Kobelyackij utvorenij 1803 roku Kostyantinogradskij Kremenchuckij Lohvickij utvorenij 1803 roku Lubenskij Mirgorodskij Pereyaslavskij Piryatinskij Poltavskij Priluckij Romenskij Horolskij Na chas utvorennya guberniyi tut nalichuvalosya 1 343 029 zhiteliv Za danimi 10 yi reviziyi 1859 1 762 564 zhiteliv 4518 nas punktiv 260 037 dvoriv u tomu chisli gubernske i povitove misto Poltava 14 povitovih i 2 zashtatni mista Gradizk i Glinsk ta posad Kryukiv Mezhuvala Poltavska guberniya na pivnochi z Chernigivskoyu na pivnichnomu shodi iz Kurskoyu ta Harkivskoyu guberniyami na pivdni z Katerinoslavskoyu a z pivdennogo zahodu Dnipro viddilyav yiyi vid Kiyivskoyi Hersonskoyi i chastkovo Katerinoslavskoyi gubernij Poltavska guberniya z podilom na poviti i stani u 1860 h rokah Plosha 43 844 kv versti Lisi zajmali 2341 kv versti 24 854 desyatin orni zemli 31 705 luki 5229 sadi 303 bolota 960 piski 570 kv verstv Kultura i socialno ekonomichnij stan Poltavshini v XIX stolitti Osnovnimi vlasnikami zemli pasovisk ta lisiv u guberniyi buli pomishiki U 1846 roci 72 2 usiyeyi zemli nalezhalo pomishikam Selyani i kozaki zajmalisya golovnim chinom hliborobstvom i skotarstvom Zemlyu obroblyali plugom ralom ta boronoyu Stroki sivbi duzhe roztyaguvalis oziminu pochinali siyati v pershih chislah serpnya a zakinchuvali v listopadi Zernovi zhali zdebilshogo serpami Navit u 40 h rr XIX stolittya tut lishe v krajnosti zastosovuvali zamist serpa kosu Viroshuvali zernovi kulturi lon konopli sonyashnik tyutyun ovochevi kulturi Znachnij pributok davalo viroshuvannya sliv Zokrema velikij popit mali mgarski maciyivski glinski sarski opishnyanski zinkivski machuski komishanski slivi Vazhlivu galuz gospodarstva stanovilo viroshuvannya velikoyi rogatoyi hudobi konej ovec svinej 1859 tut nalichuvalosya 233 kinni zavodi Najbilshe yih bulo v Horolskomu Priluckomu Kostyantinogradskomu Kobelyackomu i Romenskomu povitah Produkti tvarinnictva vse bilshe stavali predmetami vnutrishnoyi i zovnishnoyi torgivli Spriyatlivi prirodni umovi ta zrostannya popitu zumovili shvidke zbilshennya pogoliv ya hudobi U 1845 roci v Poltavskij guberniyi bulo 224 950 goliv konej 82 210 voliv ta koriv 639 909 svinej Hudoba v osnovnomu bula zoseredzhena v mayetkah pomishikiv ta v gospodarstvah zamozhnih selyan a perevazhna bilshist naselennya ne mala ni voliv ni konej Poltavske gubernske zemstvo Povoli rozvivalisya remesla Vzhe na pochatku XIX stolittya v povitovih mistah pracyuvalo blizko 3000 remisnikiv shevciv kravciv shaposhnikiv stolyariv midnikiv ta inshih Znachna chastina selyan ne porivayuchi iz zemlerobstvom zajmalas riznimi promislami v Zinkivskomu j Gadyackomu povitah napriklad chinbarstvom ta chobotarstvom u Poltavskomu bondarskim promislom u Mirgorodskomu vigotovlennyam kolis v Opishni viroblyali glinyanij posud a v Reshetilivci obroblyali smushki i t d Znachnu chastinu produkciyi prodavali chasto na dosit viddalenih rinkah Tak grunski kolisniki vidpravlyali svoyi virobi v Kremenchuk i Poltavu reshetilivski smushki cherez skupshikiv ta optovih torgovciv potraplyali ne tilki na najbilshi rosijski yarmarki a navit i za kordon Bagato selyan kripakiv pracyuvalo na pomishickih pidpriyemstvah Za nepovnimi danimi na pochatku XIX stolittya na Poltavshini bulo 35 promislovih pidpriyemstv sho viroblyali produkciyi na 18301 karbovanec Najznachnishimi sered nih buli selitrovi budi de pracyuvalo 684 robitniki Zgodom vinikli sukonni fabriki shkiryani milovarni ta cegelni zavodi Na pochatku 2 yi chverti XIX stolittya buli zasnovani cukrovi zavodi Pershij zavod pobuduvav u seli Bodakvi Lohvickogo povitu pomishik Majorov u 1828 roci a cherez rik zavod virobiv 180 pudiv cukru Vinikli pidpriyemstva dlya virobnictva silskogospodarskih znaryad 1859 diyalo 575 pidpriyemstv na yakih pracyuvali 15 782 chol sho viroblyali produkciyi na 6 5 mln krb Zokrema diyalo 57 selitrovaren 23 vinokurni 21 cukrovij 15 salotopnih zavodiv 13 tyutyunovih 10 vovnyanih fabrik 13 chinbaren Naperedodni reformi 1861 roku v Poltavskij guberniyi bulo 16 sukonnih fabrik 71 selitrova buda 18 cukrovih zavodiv 10 shkiryanih 15 po virobnictvu svichok 12 salotopnih 7 milovarnih 14 cegelnih 7 pivovarnih odin maslotopnij 4 kahelni 4 kanatni 3 tkacki zavodi 2 fabriki kilimiv potashnij zavod tyutyunova fabrika Kremenchucke pidpriyemstvo Potomkina de viroblyalisya molotarki viyalki plugi solomorizki tosho Protyagom 1862 1896 rr vartist vipusku promislovih virobiv zrosla z 4 1 mln do 23 6 mln krb Na kinec 19 st v Poltavskij guberniyi diyalo 841 pidpriyemstvo Za Vserosijskim perepisom 1897 roku v guberniyi nalichuvalosya 2 778 151 zhiteliv u tomu chisli miskih 274 294 Yak i ranishe v 1900 guberniya dililasya na 15 povitiv 261 volost Chimalu pitomu vagu v gospodarstvi malo guralnictvo Gorilchani zavodi buli majzhe v kozhnomu pomishickomu mayetku Vartist produkciyi guralen znachno perevishuvala vartist produkciyi vsih inshih promislovih pidpriyemstv guberniyi Stanom na seredinu XIX st na Poltavshini sformuvavsya svij stil domashnogo ikonopisu Dlya nogo harakternij nebesnij fon rum yani oblichchya svyatih m yaki i svitli toni barv Chimala kolekciya poltavskih ikon mistitsya v Muzeyi ukrayinskoyi domashnoyi ikoni istoriko kulturnogo kompleksu Zamok Radomisl V umovah samoderzhavstva i kriposnictva kulturnij riven shirokih mas narodu buv nizkij yih svidomist bula obplutana tisyachami peredsudiv i zaboboniv I vse zh likvidaciya polsko shlyahetskogo zasillya v rezultati vizvolnoyi vijni 1648 1654 rr spriyala pidnesennyu gramotnosti trudyashih U velikih selah pri cerkvah buli stvoreni pochatkovi dyakivski shkoli de vchilisya diti kozakiv selyan i duhivnictva V mistah pracyuvali shkoli zasnovani bratstvami U 1803 roci na 1763 mistechka i sela bulo 87 dyakivskih shkil de navchalosya 783 uchni U t zv narodnih uchilishah dvoh gubernij Poltavskoyi ta Chernigivskoyi v 1802 roci navchalisya vsogo 894 uchni sered nih 70 divchat Za 20 rokiv z 1831 po 1850 gimnazichnu osvitu v guberniyi zdobuli vsogo 296 uchniv U 1830 roci bula stvorena persha gromadska biblioteka v guberniyi Z 2 kvitnya 1838 roku na Poltavshini pochala vidavatisya persha gazeta Poltavskie gubernskie vedomosti Vihodila vona raz na tizhden yiyi peredplachuvali u 1842 roci lishe 30 a v 1848 roci 38 cholovik Na Poltavshini bula visoko rozvinuta narodna tvorchist Z ust v usta peredavalisya chudovi tvori napivlegendarnoyi spivachki poetesi i skladalnici pisen Marini Gordiyivni Marusi Churaj yaka narodilasya poblizu Poltavi Vidomo ponad 20 pisen Marusi Churaj sered nih Zasvistali kozachenki Oj ne hodi Gricyu Viyut vitri viyut bujni yaku I P Kotlyarevskij zgodom vikoristav u p yesi Natalka Poltavka ta inshi Bagato perlin ukrayinskoyi narodnoyi tvorchosti bulo zapisano iz sliv vidatnogo ukrayinskogo narodnogo kobzarya O M Veresaya yakij zhiv u seli Sokirincyah na Priluchchini Neshadno zasudzhuvav u svoyih tvorah togochasnij suspilnij lad vidatnij prosvititel filosof i poet G S Skovoroda yakij narodivsya u seli Chornuhah Lohvickogo povitu Providna rol u rozvitku ukrayinskoyi literaturi doshevchenkivskogo periodu nalezhala I P Kotlyarevskomu Na jogo tvorchosti yaskravo vidbivsya vpliv dekabristiv Z jogo imenem pov yazano stvorennya pershogo teatru v Poltavi na sceni yakogo vistupav velikij ukrayinskij aktor M S Shepkin Vidatnim yavishem ukrayinskoyi nacionalnoyi kulturi stav pereklad Iliadi Gomera zdijsnenij ukrayinskim poetom i perekladachem urodzhencem Poltavi M I Gnidichem Superechnosti todishnogo suspilstva vidobraziv u svoyih tvorah ukrayinskij pismennik Ye P Grebinka yakij narodivsya na hutori Ubizhishi nedaleko vid Piryatina Avtorom gostroyi satiri na kriposnicki ta sudovi poryadki buv V V Kapnist ukrayinskij pismennik i gromadskij diyach yakij trivalij chas pracyuvav direktorom uchilish ta generalnim suddeyu Poltavskoyi guberniyi Druzhni stosunki z peredovoyu ukrayinskoyu inteligenciyeyu pidtrimuvav klasik gruzinskoyi literaturi David Guramishvili sho ponad 45 rokiv prozhiv na Mirgorodshini i stvoriv chimalo lirichnih tvoriv za motivami ukrayinskih ta rosijskih narodnih pisen Pro zv yazki ukrayinskoyi i rosijskoyi literaturi yaskravo svidchit tvorchist vidatnogo ukrayinskogo ta rosijskogo pismennika M V Gogolya yakij narodivsya u seli Velikih Sorochincyah Mirgorodskogo povitu Na Poltavshini u Poltavi Lubnah Piryatini Horoli Mirgorodi Yagotini ta v inshih selah i mistechkah buvav velikij ukrayinskij narodnij poet hudozhnik revolyucijnij demokrat T G Shevchenko Tut vin napisav taki tvori yak Kavkaz I mertvim i zhivim i nenarodzhenim zemlyakam moyim Velikij loh Nevolnik Minayut dni minayut nochi Zapovit ta inshi U skarbnicyu vitchiznyanogo obrazotvorchogo mistectva pomitnij vklad vnesli urodzhenci Poltavshini hudozhniki D G Levickij ta V L Borovikovskij U Gadyachi narodivsya viznachnij uchenij prirododoslidnik M M Terehovskij yakij zhiv i pracyuvav u Sankt Peterburzi V seli Pashennij narodivsya M V Ostrogradskij vidomij matematik akademik Peterburzkoyi akademiyi nauk ta kilkoh inozemnih akademij Pislya obnaroduvannya carskogo manifestu vid 19 lyutogo 1861 roku bulo vidano ryad polozhen dodatkovih pravil ta inshih zakonodavchih aktiv pro reformu Dlya Poltavshini Chernigivshini ta chastini Harkivshini bulo vidano okreme Polozhennya yake vihodilo z deyakih osoblivostej ekonomichnogo rozvitku cih gubernij Oskilki tut majzhe ne isnuvalo obshinnogo zemlekoristuvannya nadilennya zemleyu provadilos podvirno Najbilshij zemelnij nadil u Poltavskij guberniyi stanoviv 2 75 desyatini zemli na revizku dushu a najmenshij 1 3 1 4 desyatini Obrok dorivnyuvav 2 krb 50 kop za desyatinu ornoyi zemli ta 5 krb 10 kop za desyatinu prisadibnoyi zemli Podekudi vin buv i bilshij V tomu zh razi koli v mayetku zalishalasya panshinna povinnist dlya timchasovozobov yazanih selyan to vona viznachalas u cholovichih pishih dnyah Za kozhnu desyatinu polovogo nadilu selyanin mav vidrobiti 21 den na rik z nih 3 5 u litni misyaci Pomishiki zalishili najrodyuchishi zemli u svoyih rukah Do selyan perejshlo lishe 22 7 girshih zemel Serednij dushovij nadil kolishnih kripakiv na Poltavshini buv najmenshim v Ukrayini Krim togo pomishiki perenosili selyanski sadibi minyali ugiddya zabirali sobi gorodi konopelniki pasiki tosho V seli Vlasivci Zinkivskogo povitu selyanin Grigorij Shiyan oderzhav 2 5 desyatini zemli v 6 miscyah a Petro Prokopenko 5 desyatin 1545 sazhniv u 14 miscyah V seli Krutomu Berezi Lubenskogo povitu selyanin David Mozol oderzhav 2 desyatini 150 sazhniv u 7 miscyah Pilip Ostashko 4 desyatini 100 sazhniv u 12 miscyah i t in Na grabizhnicku reformu selyani Poltavshini vidpovili masovimi vistupami Vidrazu zh pislya progoloshennya manifestu zavorushennya ohopili vsyu guberniyu Najvishogo rivnya selyanskij ruh dosyag u 1862 roci tut bulo 173 vistupi selyan z 902 vistupiv po vsij Ukrayini Selyanskij ruh na Poltavshini ne pripinyavsya i v 1863 ta 1864 rr a poodinoki vistupi trivali protyagom usogo poreformenogo periodu Odnak borotba selyan ne mala uspihu peredusim cherez te sho robitnichij klas yakij mig bi ocholiti narodni masi todi she tilki formuvavsya Nezvazhayuchi na znachni zalishki kriposnictva pislya reformi pomitno posilivsya rozvitok kapitalistichnoyi promislovosti Vazhlivim rezervom dlya neyi buli kustarni promisli i remesla pov yazani z vigotovlennyam odyagu vzuttya tkanin derevoobrobnoyu kovalskoyu spravoyu pererobkoyu produktiv tvarinnictva tosho Na 1900 rik u selah Poltavshini nalichuvalosya 77 5 tis remisnikiv Za kilkistyu remisnikiv Poltavska guberniya posidala odne z pershih misc v Rosijskij imperiyi Virobi z dereva vigotovleni v selah Zinkivskogo Mirgorodskogo i Lubenskogo povitiv ne tilki zadovolnyali miscevi potrebi a j vivozilisya v pivdenni guberniyi Ukrayini ribalski siti z sela Voronkiv prodavalisya dniprovskim i chornomorskim ribalkam garni koshiki z rogozu yaki vigotovlyali remisniki Lohvickogo i Lubenskogo povitiv vivozilisya v najbilshi centri krayini Po vsij Ukrayini slavilisya keramichni virobi opishnyanskih i mirgorodskih gonchariv Pid natiskom velikogo mashinnogo virobnictva dribni kustarni promisli zanepadali Remisniki sho duzhe terpili vid dorozhnechi sirovini i postijnogo bezgroshiv ya zarobitok bilshosti z nih ne perevishuvav 70 75 krb na rik potraplyali v kabalu do optovih skupnikiv Za period z 1862 po 1896 rik zagalna vartist promislovih virobiv u guberniyi zrosla z 4 1 do 23 6 mln krb abo v 5 9 raza Perevazhala harchova promislovist boroshnomelna cukrova gorilchana tyutyunova shkiryana Osoblivo shvidko zrostalo promislove virobnictvo v ostannomu desyatirichchi XIX stolittya Same v cej chas bulo pobudovano bilshist velikih promislovih pidpriyemstv guberniyi 117 z 215 Tilki v 1896 roci 143 najbilshi boroshnomelni zavodi guberniyi zoseredzheni perevazhno v Kremenchuci ta Poltavi zmololi zerna na 9 3 mln krb sho stanovilo blizko 2 6 usiyeyi promislovoyi produkciyi Poltavshini Za obsyagom virobnictva druge misce v guberniyi nalezhalo tyutyunovim fabrikam ponad 10 najbilshi z nih buli zoseredzheni v Kremenchuci Poltavi Prilukah Romnah Na 1896 rik na tyutyunovih pidpriyemstvah guberniyi pracyuvalo 1500 robitnikiv i bulo virobleno produkciyi na sumu 2493 tis krb todi yak u 1861 roci na cih pidpriyemstvah bulo zajnyato lishe 40 cholovik a vartist viroblenoyi nimi produkciyi obchislyuvalasya v 50 tis karbovanciv Poltavskij tyutyun vivozili na prodazh u Moskvu Sankt Peterburg Rigu i navit u Sibir Znachnimi kapitalistichnimi pidpriyemstvami buli takozh cukrovi zavodi Gadyackogo povitu U 1899 roci v Kremenchuci pobuduvali pershu v guberniyi elektrostanciyu potuzhnist yakoyi ne perevishuvala 1150 kilovat Strum yiyi vikoristovuvavsya dlya osvitlennya i tramvayu Za zagalnim obsyagom velikoyi fabrichno zavodskoyi promislovosti Poltavska guberniya postupalasya pered promislovo rozvinutimi guberniyami Ukrayini Navit naprikinci XIX stolittya v promislovosti i remeslah tut bulo zajnyato vsogo 5 6 naselennya a v silskomu gospodarstvi 81 6 v yevropejskij chastini Rosijskoyi imperiyi vidpovidno 9 7 i 74 2 V guberniyi nalichuvalosya 841 promislove pidpriyemstvo de pracyuvalo 9211 robitnikiv sho viroblyali produkciyi na 23 6 mln karbovanciv Veliki promislovi pidpriyemstva buli zoseredzheni golovnim chinom u Kremenchuci i Poltavi a v povitah perevazhali dribni pidpriyemstva kustarnogo tipu olijnici kuzni cegelni mlini kruporushki tosho Promislovi pidpriyemstva na yakih pracyuvalo do 15 robitnikiv stanovili v guberniyi 99 2 vid 16 do 100 0 7 ponad 100 robitnikiv 0 1 Ekonomichnomu rozvitku Poltavshini znachno spriyalo budivnictvo zaliznic U 1869 roci odne z najbilshih mist guberniyi Kremenchuk bulo z yednano z Odesoyu a v nastupnomu roci vvedeno v ekspluataciyu zaliznichnu magistral Harkiv Poltava Kremenchuk yaka spoluchala shidnu i pivdenno shidnu chastini Poltavshini z centralno promislovim rajonom Rosijskoyi imperiyi ta Harkovom Velike ekonomichne znachennya mala zaliznicya Romni Libava sporudzhena v 1874 roci Cya magistral u 1888 roci bula prodovzhena do Kremenchuka U 1 j polovini 1890 h rr pobuduvali zaliznicyu Poltava Romodan Kiyiv yaka peretnula magistral Kremenchuk Libava i bagati sirovinoyu poviti guberniyi Na 1901 rik zagalna protyazhnist zaliznichnoyi koliyi v Poltavskij guberniyi stanovila 1052 verstvi tobto 24 2 verstvi na tisyachu kvadratnih verstv u yevropejskij chastini Rosijskoyi imperiyi 8 verstv Budivnictvo zaliznic viklikalo stvorennya pristancijnih promislovih ustanov zaliznichnih majsteren u Poltavi ta Kryukovi parovoznih depo parovih mliniv olijnic skladiv magaziniv tosho Zrostannya promislovosti a takozh budivnictvo zaliznic u guberniyi yaki zv yazali yiyi najvazhlivishi gospodarski rajoni z promislovimi centrami krayini i zakordonnim rinkom spriyali bilsh intensivnomu rozvitku i silskogo gospodarstva U pivdennih povitah Poltavshini blizkih do promislovogo Donbasu pochali viroshuvati dlya prodazhu kartoplyu kavuni dini ogirki ta inshi ovochi Lubenskij ta Zinkivskij poviti slavilisya promislovim sadivnictvom Vizvolni zmagannya 1917 1920 rr Povstanska borotba proti bilshovickoyi okupaciyi u 1920 h rokah na PoltavshiniNavesni 1920 r selyani oderzhali nareshti pomishicku zemlyu v povnomu obsyazi t zv trudova norma na Poltavshini sklala 15 20 des na peresichne gospodarstvo Odnak prodrozkladka j rozkolyuvannya sela za dopomogoyu komnezamiv rizko znizili pidtrimku vladi osnovnoyu masoyu selyanstva V ostanni misyaci 1920 r i v pershi misyaci 1921 r antiradyanskij ruh ne tilki ne pripinivsya ale j nabuv she bilshogo rozmahu Vnaslidok cogo diyalnist organiv radyanskoyi vladi na seli bula faktichno paralizovana Na pridushennya politichnogo banditizmu bilshovikam dovelosya kinuti dvi tretini regulyarnih vijsk RSChA Nova hvilya antiradyanskih povstan pokotilasya povitami Poltavshini u berezni 1921 r Praktichno povsyudi diyali partizanski formuvannya chiselnist yakih neridko syagala soten bagnetiv i shabel Najbilshimi buli zagoni otamaniv Andriya Levchenka Petra Pogorilogo Yakova Andru shenka v Kobelyackomu Leontiya Hristovogo i Maksima Mandika v Gadyac komu Dmitra Borovika v Chutivskomu Gavrila Kuredi Chornogo v Pereyaslavskomu i Zolotoniskomu Sergiya Gresya v Lohvickomu povitah Aktivno diyali desyatki nevelikih mobilnih povstanskih zagoniv Aktivizaciyi povstanskogo ruhu na Poltavshini spriyali ostanni rejdi N Mahna Borotba povstanciv iz bilshovickim rezhimom vidznachalasya zhorstokistyu i bezkompromisnistyu z oboh bokiv Uzagalnyuyuchih danih pro kilkist zhertv ciyeyi borotbi v 1921 1922 pp nemaye Ale j fragmentarni vidomosti vrazhayut Protyagom 1921 r povstanci znishili na Poltavshini odnih lishe prodagentiv i prodzagotivelnikiv majzhe 400 cholovik A kilkist vbitih u boyah ta rozstrilyanih organami vladi povstanciv stanovila ponad 750 osib Svidchennya Nachshtabu i zastupnik golovi Radi Revolyucijnoyi povstanskoyi armiyi Ukrayini mahnovciv Viktor Bilash bijci tak stomilisya tak zanepali duhom sho ne bud chervonogo teroru gotovi buli rozijtisya po domivkah V armiyi yih utrimuvala ne tak idejna borotba z Radvladoyu yak nespravedlivist vladi represiyi i boyazn cheka Yakbi ne ce mahnovshina na drugij den pislya vrangelivshini pripinila b svoye isnuvannya Batracka grupa yaki ranishe virila v mahnovskij socializm nini majzhe vsya pokinula mahnovshinu i stala ob yeduvatisya v ko nezami Inshi selyanski grupi bidnyaki serednyaki kurkuli sho zavzhdi shukali u mahnovshini zahisnika takozh buli rozcharovani Uklavshi ugodu z bilshovikami N Mahno zdijsniv dva rejdi po tilah P Vrangelya chetvertij i p yatij rejdi 22 24 26 31 zhovtnya 1920 r i znamenitij Krimskij shostij rejd 2 15 listopada 1920 r Pislya chornoyi zradi bilshovikiv 26 zhovtnya 1920 r N Mahno znovu pidnyav proti nih zbroyu Dochekavshis vihodu v roztashuvannya golovnih sil Krimskoyi grupi somij rejd 26 zhovtnya 6 grudnya 1920 p N Mahno vidnoviv rejdi u bilshovicke zapillya vosmij rejd 20 grudnya 1920 15 lyutogo 1921 pp dev yatij rejd 29 travnya 8 lipnya 1921 p desyatij rejd 9 lipnya 27 serpnya 1921 p Manevruyuchi v otochenni regulyarnih chervonih vijsk N Mahno viyaviv neabiyaki zdibnosti polkovodcya Jogo marsh manevri buli vrazhayuchi za shvidkistyu i smilivistyu Na odnomu misci mahnovci bilshe dnya chi nochi ne zatrimuvalisya shob ne potrapiti v otochennya U vipadku nevdachi prorivalisya dribnimi grupami zarani viznachivshi misce zboru Bilshovicki strategi nazivali voyenni diyi proti N Mahna bitvoyu leva z hmaroyu komariv Udar lev yachoyi lapi rozsiyuvav hmaru bez osoblivoyi shkodi dlya neyi abo marno rozsikav povitrya a hmara kupchilasya v inshomu misci Voyuyuchi proti vchorashnih soyuznikiv N Mahno shiroko opovishav amnistiyu chervonoarmij cyam i bezzhalnu rozpravu z komandirami i komisarami V cej chas povstanci mahnovci nalichuvali u svoyih lavah 15 tis bijciv perevazhno kinnotnikiv i kulemetnikiv na tachankah Vidchutni vtrati u bezperervnih boyah iz perevazhayuchimi silami protivnika fizichna i moralna vtoma znizili boyezdatnist armiyi Tomu bulo prijnyato rishennya vijti v rejd na Hersonshinu i Kiyivshinu dlya poshuku soyuznikiv i prodovolchoyi bazi ta propagandi idej Tretoyi Socialnoyi revolyuciyi 20 grudnya 1920 r 5 tisyachnij zagin mahnovciv vijshov iz s Zalivne i nastupnogo dnya po lodu perepravivsya na pravij bereg Dnipra Na rozgrom povstanciv buli kinuti krashi vijskovi sili 1 a Kinna armiya i korpus Chervonogo kozactva Odnak zusillya chervonih komandiriv ne uvinchalisya uspihom Upijmati N Mahna ne vdalosya Navpaki u shvidkoplinnomu boyu bilya s Buchki mahnovci polonili i rozstrilyali komandira 14 yi diviziyi O Ya Parhomenka Podolavshi z boyami 500 verst povstanci 6 sichnya 1921 r dosyagli s Mezhirich Popri spodivannya velikih povstanskih zagoniv na Kiyivshini zdatnih popovniti armiyu ne viyavilosya Na naradi komandiriv bulo prijnyate rishennya prodovzhiti rejd teritoriyeyu Poltavshini 7 sichnya N Mah no perepraviv svoye poridile vijsko 3 tis chol 200 kulemetiv 6 garmat cherez Dnipro pivdennishe Kaneva 8 sichnya mahnovci z boyem zajnyali s Pishane za 15 verst vid Zolotonoshi Zvidti golovni sili mahnovciv rushili na Orzhicyu yih peresliduvala 8 a diviziya Chervonogo kozactva perekinuta z Kiyivshini zalizniceyu i visadzhena z esheloniv mizh Grebinkoyu i Zolotonosheyu Vidirvavshis vid peresliduvachiv mahnovci 21 sichnya dosyagli Orzhici i rushili dali na shid Nepodalik vid Horola voni potrapili v otochennya Shlyah peretinav krutij zaliznichnij nasip perejti cherez yakij mozhna bulo tilki bilya pereyizdu de kursuvav bronepoyizd Iz flangiv i tilu mahnovciv ohoplyuvali kinnotniki 14 yi budonnivskoyi diviziyi zvedenogo zagonu G Kotovskogo i chervonih kozakiv Odnak N Mahno znajshov vihid Svidchennya I Dubinskij Treba skazati pravdu mahnovci v boyu ne buli shozhi na stado baraniv Ce buv silnij protivnik vidvazhnij i virolomnij Prodovzhuyuchi rejd armiya N Mahna vijshla do Reshetilivki 15 sichnya mahnovci zajnyali s Birki de priyednali zagin L Hristovogo Na shlyahu povstanci zahoplyuvali j rozdavali selyanam zapasi prodovolstva rozstrilyuvali politpra civnikiv predstavnikiv vladi komskladu Chervonoarmijci neohoche vstupali v bij iz mahnovcyami Svidchennya M Makushenko Ob 11 godini 10 lipnya iz Nedrigashgiva cherez Krasnu na Birki buli kinuti zagoni tov Zom mera i tov Bubencya Zagin tov Bubencya v rajoni Sokolovoyi balki lt gt viyaviv bandu yaka ruhalasya po dorozi na Nehvoroshu i deyakij chas ishov paralelno lt gt ne dohodyachi 2 h verst do Nehvoroshi zagin zblizivsya z bandoyu na distanciyu yaka dozvolyala perjti v ataku i nachalnik zagonu t Bubenec podavshi komandu z nevelikoyu grupoyu sho skladalasya perevazhno z komandnogo skladu kinuvsya vpered ale zagin uslid ne pishov bagato chervonoarmijiiv navit stali zavertati svoyih konej Pomitivshi hitannya I nerishuchist zagonu Mahno shvidkim manevrom povernuv bandu i navalno atakuvav zagin yakij kinuvsya tikati V rezultati ataki zagin vtrativ kilka cholovik ubitimi I poranenimi i dva kulemeti Za shej ganebnij vipadok uves osobovij sklad zagonu buv viddanij pid sud Vijskova Revolyucijnogo Tribunalu i vinni u boyaguzstvi buli rozstrilyani Iz Birok odin zagin mahnovciv pishov do Mirgoroda a golovni sili rushili na pivnich Cherez Lyutenku Veprik Lipovu Dolinu a potim cherez Nedrigajliv Ter ni Viri Richki mahnovski zagoni vijshli do rajonu yakij kontrolyuvali povstanci O G Antonova Cherez politichni rozbizhnosti soyuz dvoh najbilshih antibilshovickih povstanskih armij ne sklavsya Povernuvshi na pivdennij shid mahnovci projshli teritoriyeyu Kurskoyi Voronezkoyi i Harkivskoyi gubernij do s Berestove bilya Izyuma de 15 lyutogo 1921 r zakinchili svij zimovij rejd Zdolavshi 2 ti syachoverstnij shlyah armiya visnazhilasya V yiyi lavah zalishilosya bl 2000 shabel z 2 garmatami i 50 kulemetami majzhe bez boyepripasiv Zamist ukrupnennya armiya rozpalasya na dribni zagoni Do vesni 1921 r N Mahno manevruvav teritoriyeyu Tavrijskoyi i Katerinoslavskoyi gubernij a potim pishov u pidpillya 29 travnya 1921 r reorganizovanij shtab Revolyucijnoyi povstanskoyi armiyi shtarm poviv mahnovciv u novij rejd na Poltavshinu Kinnota ta posadzhena na tachanki pihota dolayuchi na den desyatki kilometriv strimko projshli cherez Pavlogradskij Novomoskovskij poviti Katerinoslavskoyi guberniyi i uvirvalisya na teritoriyu nashogo krayu Zagalna kilkist bijciv pid komanduvannyam shtarmu ne perevishuvala 2000 shabel i 3000 shtikiv pri 300 kulemetah i 12 garmatah Projshovshi Sahnovshinu povstanci 31 travnya zajnyali Machuhi i Reshetilivku za kilka verstv vid Poltavi U gubernskomu centri vinikla panika Poyava mahnovskogo z yednannya v rajoni poltavskih cukrovih zavodiv ne na zhart sturbuvala radyanske komanduvannya Proti mahnovciv buli kinuti regulyarni vijska z bronepoyizdami v tomu chisli 8 a diviziya Chervonogo kozactva 2 chervnya grupa povstanciv zdijsnila nalit na Zinkiv a golovni sili zajnyali Shishaki Pid chas rejdu mahnovci za pidtrimkoyu miscevih povstanskih zagoniv na korotkij chas zahoplyuvali sela i navit povitovi centri rozganyali organi radyanskoyi vladi rozdavali selyanam iz gamazeyiv i skladiv zagotovlenij za prodrozkladkoyu hlib Nezabarom Poltavshina nagaduvala vijskovij placdarm Antimahnovski operaciyi velisya pid bezposerednim kerivnictvom Komanduyuchogo vsima zbrojnimi silami Ukrayini i Krimu M V Frunze Blizko misyacya vin kursuvav na bronepoyizdi j broneavtomobili u rombi Harkiv Sinelnikovo Kremenchuk Konotop Likvidaciya N Mahna zatyaguvalasya i komanduyuchij nervuvav 15 chervnya 1921 r o 6 j godini ranku na st Reshetilivka pribuv pomichnik Komanduyuchogo R P Ejdeman z nevtishnoyu novinoyu N Mahno znovu virvavsya z mishka Na dumku R Ejdemana batko znahodivsya des poblizu Pislya korotkoyi naradi bulo virisheno sho R Ejdeman poyide na avtomobili v Reshetilivku i utochnit situaciyu na misci Nespodivano dlya vsih cherez dvi godini M V Frunze nakazav ordinarcevi sidlati konej i v suprovodi nachdiva I S Kutyakova z ad yutantom viyihav do Reshetilivki Ledve v yihavshi do mistechka voni zitknulisya z kinnoyu kolonoyu pid chervonim praporom Svidchennya Iz informacijnogo zvedennya Poltavskogo gubvikonkomu 7 lipnya 1921 r V Kobelyackomu poviti politstan pislya rejda band Mahna Shusya Marusi nadzvichajno vazhkij nastrij selyan prignichenij vladi na seli majzhe nemaye Na miscyah zrujnovana vsi radyanska i prodovolcha robota Nemaye zv yazku z chotirma volostyami Bandi operuvali v Carichan skij Kustopavlivskij Veliko Kobe lyackij volostyah Prijshovshi v Novi Sanzhari pishli v Poltavskij povit Vsogo bandami zalisheno zhertv blizko 22 chol Mirgorodskij povit Zv yazok z usima volostyami krim troh Cherez Peuiemwiie ku projshla banda Mahna na choli n yatir ki iz Shusya Mahna Taranovskogo Ku senka i Homi lt gt V Uspiiviikij volosti bandoyu zahopleno 15 konej inshim volostyam zavdano znachnih zbitkiv poki sho ne pidrahovanih Nejmovirni tryuki i boyi V Bilash na terenah Poltavshini prodovzhuvalisya do 4 lipnya 1921 r Nezvazhayuchi na velicheznu perevagu chervonih vijsk otochiti j znishiti N Mahna ne vdalosya Manevreni zagoni mahnovciv prorvali chervoni zasloni i perejshovshi Romenskij Gadyackij Zinkivskij poviti na poch lipnya zalishili teritoriyu Poltavshini 8 lipnya reshtki mahnovskoyi armiyi 800 shabel 700 shtikiv 72 kulemeti vidstupili na teritoriyu Harkivskoyi guberniyi de 8 lipnya zakinchili svij rejd U zv yazku z posuhoyu i golodom situaciya dlya mahnovskoyi armiyi vlitku 1921 r uskladnilasya Ogoloshena bilshovikami amnistiya j obicyanka vladi skasuvati prodrozkladku prizveli do togo sho znachna chastina aktivnih uchasnikiv ruhu stala vidhoditi vid mahnovshini Ne zmiryayuchis z porazkoyu 9 lipnya 1921 r N Mahno vistupiv u ostannij rejd v im ya anarhiyi Vin buv upevnenij sho zbere novi povstanski sili na Donu i Volzi Ale golod u cih rajonah zmusiv jogo povernutisya nazad Cherez Starobil shinu Izyumshinu i Kostyantinogradshinu N Mahno pishov na Zahid V rajoni Sah novshini do mahnovciv priyednavsya zagin Ivanyuka 100 chol Projshovshi Kobelyackij povit 16 serpnya 1921 r N Mahno perepraviv bilya Perevolochnoyi cherez Dnipro reshtki svoyeyi armiyi 300 chol iz 4 kulemetami V sutichci z komnezamami u s Mishurin Rik batko oderzhav 11 te tyazhke poranennya Podalshij rejd nagaduvav vtechu 27 serpnya 1921 p H Mahno z kilkoma desyatkami soratnikiv perepravivsya cherez Dnister na teritoriyu Rumuniyi Borotba z selyanskim povstanskim ruhom stala dlya radyanskogo uryadu pershochergovoyu i odniyeyu z najgostrishih problem 8 grudnya 1920 r golova RNK USRR X Rakovskij komanduyuchij vijskami M V Frunze i sekretar KP b U V M Molotov zatverdili t zv Stislu instrukciyu po borotbi z banditizmom na Ukrayini Stislij dokument mistiv 55 punktiv prichomu majzhe vsi voni zakinchuvalisya pogrozami rozstrilyati konfiskuvati znishiti 19 lyutogo 1921 r bula stvorena Postijna narada po borotbi z banditizmom pri Radi Narodnih Komisariv USRR Na miscyah zokrema v Poltavskij i Kremenchuckij guberniyah stvoryuvalis gubernski postijni naradi na choli z golovami gubvikonkomiv Chlenami narad buli sekretari gubkomiv KP b U gubvoyenkomi golovi ChK z 1922 r DPU Gubernski postijni komisiyi po borotbi z banditizmom koordinuvali operaciyi vijsk ta karalnih organiv po likvidaciyi povstanskih zagoniv zdijsnyuvali zagalnij naglyad za stanom ohoroni pidpriyemstv skladiv i zaliznic v mezhah gubernij keruvali formuvannyam chastin osoblivogo priznachennya ChOP z komunistiv i komsomolciv zagoniv komitetiv nezamozhnih selyan KNS spryamovuvali diyalnist revtribunaliv pri vijskovih chastinah yaki peresliduvali povstanciv Dlya borotbi z povstancyami na Poltavshini zoseredzhuvalis znachni zbrojni sili 7 a Volodimirivska ta 25 a strilecki diviziyi 14 a Poltavska pihotna shkola komskladu chastini vijsk vnutrishnoyi ohoroni Poltavska brigada chastin osoblivogo priznachennya milicejski pidrozdili zagoni ChK ta komitetiv nezamozhnih selyan Iz lita 1921 p povstanskij ruh na Poltavshini stav zatuhati Vidmova bilshovickoyi verhivki vid politiki voyennogo komunizmu spriyala polipshennyu stosunkiv trudovogo selyanstva z radyanskoyu vladoyu Dalasya vznaki i diya zakonu VUCVK vid 3 bereznya 1921 r pro amnistiyu povstancyam yaki dobrovilno skladut zbroyu Chimalo selyan skoristalis cim zakonom i povernulisya do mirnogo gospodaryuvannya I vse zh u kin 1921 r na poch 1922 r povstanskij ruh u Poltavskij i Kremenchuckij guberniyah zalishavsya najsilnishim na Livoberezhnij Ukrayini Za danimi DPU stanom na 1 sichnya 1922 p nezvazhayuchi na suvoru zimu na Poltavshini operuvali 15 povstanskih zagoniv chiselnistyu vid 20 do 50 bijciv Iz nastannyam vesnyanogo tepla kilkist zagoniv zrosla U 1922 1923 pp u znachnij miri zminilas taktika dij povstanciv Voni unikali napadati na vijskovi chastini povitovi mista i veliki sela Udari teper nanosilis po hlibozagotivelnih punktah zaliznichnih skladah komunah vchinyalis diversiyi na transporti napadi iz zasidok na neveliki grupi vijskovikiv milicioneriv silskih aktivistiv Vidpovidno zminyuvalis i metodi borotbi z povstanskim ruhom Yaksho v 1920 r taka borotba rozumilas karalnimi organami lishe yak neobhidnist znishennya zhivoyi sili suprotivnika i zvodilas do bezsistemnih peresliduvan povstanskih zagoniv mobilnimi chastinami Chervonoyi armiyi to z kincya 1921 r poryad iz vijskovimi operaciyami posilyuyetsya robota po vnutrishnomu rozkladu povstanskogo ruhu Z ciyeyu metoyu sered selyanstva ta bezposeredno v samih zagonah nasadzhuvalas agentura DPU sekretni spivrobitniki seksoti Voni povidomlyali pro miscya dislokaciyi i peresuvannya povstanciv rozpalyuvali sered nih chvari siyali zneviru v mozhlivosti peremogi v borotbi z radyanskoyu vladoyu Nova taktika dozvolyala bilshovikam bilsh vdalo provoditi oblavi obshuki ta karalni akciyi U lipni 1923 r za navodkoyu chekistskoyi agenturi buli rozgromleni osnovni sili gadyackih povstanskih zagoniv L Hristovogo i M Mandika Sam L Hristovij buv tyazhko poranenij a zgodom ubitij U sichni nastupnogo roku chastini 57 go polku znishili zagoni P Pogorilogo ta A Levchenka Otaman P Pogorilij todi zaginuv a A Levchenku vdalosya vtekti ale u kvitni 1922 r chekisti shopili jogo v Katerinoslavi i zgodom rozstrilyali Serjoznim udarom po povstanskomu ruhovi stav rozgrom u 1921 1923 pp nacionalno patriotichnogo pidpillya na Poltavshini Naprikinci lipnya 1921 r organi ChK vikrili pidpilnu organizaciyu uchniv uchitelskoyi seminariyi v Piryatini yiyi uchasniki vlashtuvali konspirativni zibrannya v lisi j nakopichuvali zbroyu dlya povstanciv Voseni togo zh roku chekisti zaareshtuvali ponad 50 chleniv pidpilnoyi organizaciyi v Chutovomu Vlitku 1922 r u s Krasnoselce Kremenchuckoyi guberniyi DPU rozgromilo pidpilnu organizaciyu pid nazvoyu 1 j Ukrayinskij polk imeni Simona Petlyuri U 1923 r bulo likvidovano she kilka pidpilnih organizacij sered nih Lubenskij povstanskij komitet na choli z uchitelem S V Kovalev skim Organizaciya do skladu yakoyi vhodili vchiteli studenti kolishni oficeri pidtrimuvala zv yazki iz zakordonnim uryadom UNR iz chasom mala pidnyati na Livoberezhzhi masove antiradyanske povstannya ta ocholiti tut vsi zbrojni povstanski formuvannya Todi zh vikrito pidpilnu organizaciyu Ukrayinsko rosijskij nacionalnij soyuz povstannya proti III Internacionalu DPU zaareshtuvalo kerivnikiv organizaciyi P F Chergince va i B A Mihajlovskogo ta 17 ryadovih chleniv Pri obshuku bula viluchena zbroya znaryaddya druku chisti blanki z pechatkami velika kilkist proklamacij plani Poltavi z poznachennyam u misti vijskovih chastin spiski ustanov i vidpovidalnih partijnih i radyanskih pracivnikiv Vse ce malo buti vikoristane pid chas masovogo antiradyanskogo povstannya U serpni 1923 r bula likvidovana pidpilna povstanska organizaciya v Krasnogradi na choli z O G Kolomiyec Organizaciya sho pragnula do vidnovlennya vladi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki provodila svoyu robotu v mezhah Krasnogradskogo povitu mala zv yazok z Kremenchukom i Kobelyakami Todi zh podibni pidpilni organizaciyi buli vikriti v Pereyaslavi v Zolotonoshi v selah Breusivka Kobelyackogo Bezruchki i Zhuki Poltavskogo povitiv Ci organizaciyi nalichuvali po 20 25 chol iz chisla uchiteliv studentiv selyan Deyaki z nih napriklad Pereyaslivska i Zolotoniska mali zv yazki z povstankomami v Holodnomu Yaru miscevimi povstanskimi zagonami Stvorennya Poltavskoyi oblasti22 veresnya 1937 roku zgidno z postanovoyu Centralnogo Vikonavchogo Komitetu SRSR utvorena Poltavska oblast Represiyi 1937 1939Pik represij yak i po vsij krayini tut pripav na chasi Velikogo teroru 1937 1938 rr koli v oblasti bulo zaareshtovano 267 579 gromadyan Yak svidchit statistichna zvitnist organiv NKVS tilki z 1 po 31 grudnya 1937 r po polskij liniyi bulo zaareshtovano u Poltavskij obl 1432 gromadyan prichomu ne lishe polyakiv Sered zaareshtovanih u cij spravi bulo 422 ukrayinci 42 bilorusi 70 yevreyiv 32 rosiyanina 12 rumuniv 7 nimciv 3 litovci i navit 2 iranci Zgidno z nakazom NKVS SRSR vid 25 lipnya 1937 r po nimeckij liniyi bulo zaareshtovano 89 poltavciv iz nih 70 nimciv 11 ukrayinciv 8 rosiyan Po rumunskij i harbinskij liniyah togo roku zaareshtuvali v oblasti vidpovidno 26 i 29 gromadyan Operaciya po latishah rozpochalasya oficijno 3 grudnya 1937 r a vzhe 30 grudnya togo roku narkom vnutrishnih sprav Ukrayini vidraportuvav nachalstvu v Moskvu pro likvidaciyu 72 shpigunsko diversijnih rezidentur 14 nacionalistichnih organizacij 272 agentiv latiskoyi ta inshih rozvidok Pracivniki Poltavskogo upravlinnya UNKVS zneshkodili todi v najkorotshi stroki 43 latiskih agentiv U drugij polovini 1937 r u Poltavskij oblasti kilkist zaareshtovanih syagnula 5573 chol Iz nih trockistiv 39 pravih eseriv 2 eseriv 73 chleniv kontrrevolyucijnih nacionalistichnih organizacij 3 281 fashistiv 39 bilogvardijciv 241 Za svoyim harakterom pripisani zaareshtovanim zlochini rozpodilyalisya tak zrada Batkivshini 80 shpigunstvo 1 611 teror 18 diversiyi 7 shkidnictvo 82 kontrrevolyucijna agitaciya 3 050 povstanska kontrrevolyucijna diyalnist 459 inshi zlochini 266 Bilshist iz vkazanih zlochiniv buli yavno nadumani sfabrikovani v Upravlinni NKVS po Poltavskij oblasti Tilki z 1 sichnya po 1 lipnya 1938 r na Poltavshini bulo zaareshtovano po harbinskij rumunskij estonskij iranskij greckij bolgarskij latvijskij ta inshih liniyah blizko 1600 gromadyan ni v chomu ne vinnih yak pokazav pereglyad yihnih sprav uzhe za chasiv nezalezhnoyi Ukrayini Zagalom u pershij polovini 1938 r u Poltavskij obl za kontrrevolyucijni zlochini ta shpigunstvo bulo zaareshtovano 6896 chol Iz nih ukrayinciv 5 411 polyakiv 785 yevreyiv 248 nimciv 121 rosiyan 116 bilorusiv 59 latishiv 55 rumuniv 43 korejciv 14 iranciv 12 gromadyan inshih nacionalnostej 32 Za politichnim zabarvlennyam zaareshtovani u pershomu pivrichchi 1938 r rozpodilyalisya tak eseriv 289 trockistiv 100 menshovikiv 56 pravih 41 anarhistiv 12 chleniv ukrayinskih nacionalistichnih kontrrevolyucijnih organizacij 1 265 aktivnih uchasnikiv sionistskih organizacij 134 inshih antiradyanskih kontrrevolyucijnih formuvan 2 769 fashistiv 40 cerkovnikiv i sektantiv 156 bilogvardijciv 451 U statistichnij zvitnosti NKVS po Poltavskij oblasti vidznachayetsya takozh harakter zlochiniv Sered nih zrada Batkivshini 181 teror 3 diversiya 29 shkidnictvo 44 povstanska kontrrevolyucijna diyalnist 4 455 kontrrevolyucijna agitaciya 467 inshi kontrrevolyucijni zlochini 127 Pokazannya vibivali katuvannyam zaareshtovanih Rozstrilyuvali chi vidpravlyali na katorgu bez sudu i slidstva za virokom osoblivih trijok na choli iz sekretaryami obkomu KP b U Do kativen NKVS potraplyali lyudi z riznih socialnih grup i prosharkiv vid vishih partijnih i radyanskih pracivnikiv do nepismennih domogospodarok voyenachalniki komandiri i ryadovi bijci vcheni pismenniki uchiteli likari kolishni sluzhiteli kultu robitniki i kolgospniki Ale najbilshe represovanih ta strachenih pripadalo na selyan inteligenciyu duhovenstvo Tilki u procesi fabrikaciyi spravi Ukrayinskogo nacionalnogo centru na Poltavshini bulo zaareshtovano ponad 1 600 osib bilshe polovini z nih za virokom trijki zasudzheno do strati reshtu do trivalih strokiv katorzhnih robit u vipravno trudovih taborah Ukazom Prezidiyi Verhovnoyi Radi SRSR vid 10 sichnya 1939 r buli utvoreni Kirovogradska ta Sumska oblasti Do Kirovogradskoyi obl vid Poltavskoyi vidijshli rajoni Novogeorgiyivskij ta Onufriyivskij a do Sumskoyi Lipovodolinskij i Sinivskij U 1939 r iz Kremenchuckoyi miskoyi radi vidilivsya Kremenchuckij silskij rajon Ukaz Prezidiyi Verhovnoyi Radi SRSR vid 17 travnya 1939 r u lipni togo roku utvorivsya Poltavskij silskij rajon vidilivsya z Poltavskoyi miskradi Ukazom Prezidiyi Verhovnoyi Radi SRSR vid 23 serpnya 1939 r iz chastin Opishnyanskogo i Chutivskogo rajoniv stvoreno Kotelevskij rajon 19 veresnya 1940 r Poltava podilena na 3 miski rajoni Kiyivskij Leninskij i Zhovtnevij a v Kremenchuci togo zh roku vidilivsya odin rajon Kryukivskij Zavdyaki cim zminam oblast podilyalasya na 44 silski ta 4 miski rajoni U 2016 roci Zhovtnevij rajon perejmenovano na Shevchenkivskij a Leninskij na Podilskij Stanom na 15 zhovtnya 1939 r do skladu oblasti vhodili taki 44 silski rajoni Velikobagachanskij Velikokrinkivskij Gadyackij Gelmyazivskij Globinskij Gradizkij Grebinkivskij Dikanskij Drabivskij Zolotoniskij Zgurivskij Zinkivskij Irkliyivskij Karlivskij Kishenkivskij Kobelyackij Kovalivskij Kozelshinskij Komishnyanskij Lazirkivskij Lohvickij Lubenskij Mashivskij Mirgorodskij Nehvoroshanskij Novosanzharskij Obolonskij Opishnyanskij Orzhickij Petrivsko Romenskij Piryatinskij Pokrovsko Bagachanskij Poltavskij Reshetilivskij Semenivskij Senchanskij Horolskij Chornobayivskij Chornuhinskij Chutivskij Shishackij Yagotinskij U takomu skladi Poltavska oblast isnuvala do nimecko radyanskoyi vijni Nimecko radyanska vijna14 veresnya 1941 roku nimeckim vijskam u rajoni Lubni Lohvicya vdalosya zimknuti otochennya navkolo vijsk 21 yi 5 yi 37 yi ta 26 yi armij Pivdenno Zahidnogo frontu Radyanski chastini zmusheni buli vesti tyazhki krovoprolitni boyi shob virvatisya iz otochennya 20 veresnya pid hutorom Dryukivshinoyu zaginuli komanduyuchij Pivdenno Zahidnim frontom general polkovnik M P Kirponos chlen Vijskovoyi radi frontu sekretar CK KP b U M O Burmistenko nachalnik shtabu frontu general major V I Tupikov U veresni 1941 roku teritoriyu oblasti okupuvali nimecki vijska sho vstanovili tut yak i pered cim rosijski bilshoviki rezhim voyennoyi diktaturi i teroru vtim ne nastilki krivavogo yak chervonij teror U veresni 1943 roku na teritoriyi Poltavshini rozgornulisya zhorstoki boyi RSChA proti nimeckih vijsk 21 veresnya 1943 roku vijska 53 yi ta 5 yi Gvardijskih armij Stepovogo frontu yakimi komanduvav general I S Konyev vijshli na livij bereg Vorskli Vnochi voni forsuvali richku pivnichnishe i pivdennishe Poltavi a 23 veresnya pislya zapeklih boyiv zajnyali Poltavu 29 veresnya Kremenchuk Pidpillya OUN na Poltavshini Borotba za Ukransku Derzhavu Iz pochatkom radyansko nimeckoyi vijni iz Zahidnoyi Ukrayini na shid virushili utvoreni OUN pohidni grupi melnikivskogo ta banderivskogo spryamuvannya do skladu yakih za riznimi danimi vhodilo vid 4 do 7 tis cholovik Zdebilshogo ce buli molodi lyudi shiri patrioti Ukrayini yaki pragnuli v umovah nacistskoyi okupaciyi zgurtuvati ukrayinciv navkolo nacionalnoyi ideyi i povesti yih na borotbu za svobodu j nezalezhnist svoyeyi Batkivshini yaka poterpala pid gnitom dvoh totalitarnih rezhimiv stalinskogo komunistichnogo j gitlerivskogo Shlyah pohidnih grup OUN na Slobozhanshinu i Donbas prolyagav cherez Poltavshinu U Kiyevi melnikivci stvorili svij kerivnij organ OSUZ oseredni ta shidni ukrayinski zemli yakij ohoplyuvav Kiyivsku Poltavsku Chernigivsku Zhitomirsku i Vinnicku oblasti Ukrayini Odnu z pohidnih grup OUN melnikivciv ocholiv Yaroslav Yakimec Do neyi vhodili studenti galichani Yaroslav Lashin Volodimir Popovich i Stepan prizvishe nevidome Sered uchasnikiv pohidnih grup buli j poltavci uchasniki vizvolnih zmagan 1917 1921 rokiv yaki z riznih prichin opinilisya na emigraciyi Zokrema protyagom 17 19 lipnya 1941 roku na shid virushili Ivan Garmash Grigorij Padalka Yurij i Denis Matviyivi Ivan Prohvat Stepan Shahraj Volodimir Bidik ta Mariya Bezpalova U kinci veresnya 1941 roku do Poltavi pereveli golovu oblasnogo provodu OUN na Vinnichchini Vasilya Yavoriva Znachnu robotu z viyavlennya i zgurtuvannya nacionalnih sil na Poltavshini proviv odin iz lideriv OUN melnikivskoyi oriyentaciyi urodzhenec mista Rogatina na Galichini Bogdan Onufrik Konik Odnim iz jogo zavdan bulo formuvannya z ukrayinskih patriotiv organiv miscevoyi vladi dopomizhnoyi okupacijnoyi administraciyi z tim shob ci lyudi stali nosiyami ukrayinskoyi derzhavnickoyi ideyi na okupovanih nimcyami zemlyah Pislya netrivalogo perebuvannya v Poltavi B Onufrik virushiv na Slobozhanshinu Iduchi pishki vid Poltavi do Harkova vin za spogadami Osipa Zhalobi v Iskrivci Chutovomu Kolomaku Valkah i Lyubotini sklikav zbori miscevoyi inteligenciyi ta ukrayinskoyi lyudnosti i za yih rekomendaciyami pidbirav idejnih ukrayinciv na posadi rajonnih i silskih starost adzhe legalna robota v organah miscevogo samovryaduvannya hoch bi yaki obmezheni prava voni mali stvoryuvala bilsh spriyatlivi umovi dlya propagandi ideyi Ukrayinskoyi nacionalnoyi derzhavnosti Iz riznih dzherel sho zbereglisya dostemenno vidomo sho ukrayinske nacionalistichne pidpillya u formi oseredkiv chi simpatikiv OUN diyalo v Poltavi Kremenchuci Lubnah Mirgorodi Piryatini Lohvici Zolotonoshi Yagotini Kishenkah i Malij Pereshepini Centrom nacionalno patriotichnogo pidpillya melnikivskogo spryamuvannya v Poltavi stala miska uprava Yiyi ocholyuvav burgomistr Fedir Borkivskij kolishnij starshina armiyi UNR osobisto znajomij iz Simonom Petlyuroyu ta Yevgenom Konovalcem Prohodiv u spravi Spilki vizvolennya Ukrayini protyagom 10 rokiv poneviryavsya u Soloveckomu tabori osoblivogo priznachennya Pislya zvilnennya meshkav u Poltavi na vulici Monastirskij 15 Naperedodni radyansko nimeckoyi vijni pracyuvav buhgalterom Poltavskogo hlibzavodu U Poltavi diyali pidpilniki OUN yak melnikivskoyi tak i banderivskoyi oriyentaciyi Prikrittyam dlya pidpillya OUN bula robota v organah miscevoyi okupacijnoyi administraciyi ta tilovih nimeckih ustanovah i shtabah Pritulok yim davali ukrayinski patrioti yaki she zalishalisya zhivimi pislya dvadcyati rokiv bilshovickogo teroru Zokrema dopomogu chlenam pohidnih grup OUN nadavala Poltavska uprava Ukrayinskogo Chervonogo Hresta u tomu chisli golova upravi Galina V yun ta yiyi mati Yelizaveta Grishko svyashennik Ukrayinskoyi avtokefalnoyi pravoslavnoyi cerkvi Demid Burko ta jogo druzhina Antonina rodini Potapenkiv Potulnickih ta in Poltavski enkaveesivci vvazhali sho pidpilnu organizaciyu melnikivciv u Poltavi ocholyuvav Petro Petrovich Dejneko sluzhbovec miskoyi upravi Naperedodni vijni P Dejneko pracyuvav sadivnikom u Poltavi zokrema doglyadav Korpusnij sad Najblizhchim jogo pomichnikom yak vvazhali enkaveesivci bula Galina V yun u napisanih u 1961 roci spogadah vona pro ce ne zgaduye a aktivnimi uchasnikami Andrij Bagmet i Oleksandr Digas Za slovami M Sokolovskogo melnikivcyami buli burgomistr Poltavi F Borkivskij redaktor oblasnoyi gazeti Golos Poltavshini Petro Sagajdachnij mozhlivo ce psevdo nachalnik poltavskoyi policiyi chlen OUN she z emigraciyi Petro Chuj ta jogo zastupnik Miroshnichenko zaviduvach zemelnogo viddilu miskoyi upravi Mikola Skripchenko agronom Grigorij Osnach major Chervonoyi armiyi Petro prizvishe nevidome brati Petro j Oleksij Gromi ta in Iz pidpillyam OUN m buv pov yazanij i kobzar Ivan Sklyar Poltavska policiya poryad iz miskoyu upravoyu stala osnovnim oseredkom melnikivciv Do skladu melnikivskogo pidpillya OUN yak svidchiv 19 zhovtnya 1943 roku na dopiti v organah NKVS Stepan Griga vhodilo blizko 30 cholovik iz chisla zhiteliv Poltavi ta navkolishnih sil Krim nazvanih vishe sered nih buli Kostyantin Pavlovich Vajdenko 1893 roku narodzhennya zaviduvach palivnim viddilom miskoyi upravi Yakiv Semenovich Chetverilo 1895 roku narodzhennya urodzhenec sela Chornoglazivki Pacagula zaviduvach Invalidnim budinkom pri Dobrodijnomu viddili Poltavskoyi miskoyi upravi Ivan Trohimovich Vasilchenko vikonavec miskoyi upravi Petro Vasilovich Grinchenko buhgalter miskoyi upravi Stepan Stepanovich Griga zaviduvach adresnim stolom miskoyi upravi a takozh Petro Prokopovich Marchenko j Arsenij Grigorovich Dnikalo Banderivci takozh mali v Poltavi svoyu p yatirku yaku ocholyuvali Yaroslav Mudrij Okulyarchik ta Vasil Yavoriv Zelenij Voni pribuli do Poltavi zi Lvova nezabarom pislya prihodu nimciv Osidok banderivci mali na kvartiri Oleksandri Olesi Potapenko na vulici Kotlyarevskogo navproti skverika Gospodarka kvartiri bula donkoyu vidomogo poltavskogo poeta Musiya Kononenka i druzhinoyu Mitrofana Potapenka pracivnika spozhivchoyi kooperaciyi represovanogo v 1937 roci Buduchi chlenom OUN b O Potapenko pracyuvala v Poltavskij upravi Ukrayinskogo Chervonogo Hresta Ce bula zhertovna i vidvazhna zhinka patriotka zgaduvav piznishe M Martinyuk bezmezhno viddana spravi chinnogo nacionalizmu Zapasna yavka banderivciv znahodilasya v yidalni na vulici Oleksandrivskij de deyakij chas pracyuvala Antonina Kushnir navproti ninishnogo CUMu Osnovnim zavdannyam ukrayinskih patriotiv yak ukazuvalosya v dopovidnij zapisci narkoma NKVS URSR Ryasnogo na im ya M Hrushova bulo vedennya nacionalistichnoyi propagandi sered naselennya i vijskovopolonenih yakim voni donosili ideyi borotbi z bilshovikami a takozh iz nimcyami za stvorennya samostijnoyi Ukrayinskoyi derzhavi Najbilsh spriyatlivij grunt vona znahodila sered nacionalno svidomoyi ukrayinskoyi inteligenciyi ta selyanstva sered yakogo panuvali silni antikolgospni nastroyi U chisli inshih zavdan ukrayinskih nacionalistiv bulo zaluchennya novih chleniv do svogo pidpillya stvorennya fondu dopomogi sim yam represovanih komunistichnim rezhimom lyudej zbir koshtiv dlya OUN ta in Ideyi derzhavnoyi nezalezhnosti Ukrayini pidpilniki OUN propaguvali pid chas zbirannya produktiv groshej i odyagu dlya radyanskih vijskovopolonenih yakimi opikuvavsya Ukrayinskij Chervonij Hrest po mistah i selah Poltavshini Z ciyeyu metoyu voni neodnorazovo buli v Kotelvi Novih Sanzharah Opishnomu Dikanci Machuhah ta in Organizaciyeyu dopomogi vijskovopolonenim vid Ukrayinskogo Chervonogo Hresta zajmalisya Andrij Bagmet ta Zinayida Potulnicka druzhina protoiyereya Oleksiya Potulnickogo Z dozvolu okupacijnoyi vladi voni viyizhdzhali v sela sklikali shodi j zaklikali lyudej robiti pozhertvi dlya ukrayinskih branciv polonenih Ukrayinskij Chervonij Hrest u Poltavi stav legalnim oseredkom navkolo yakogo gurtuvalisya vsi nacionalno svidomi ukrayinski elementi u tomu chisli j pidpillya OUN U svoyih spogadah pro spivpracyu z ukrayinskimi patriotami G V yun pisala Zovsim prirodno v kolah nashogo tovaristva znajshlo znachnu pidtrimku ukrayinske nacionalno vizvolne pidpillya ocholyuvane todi yak vidomo oboma gilkami OUN Navesni 1942 roku nimecke frontove komanduvannya peredalo Poltavshinu v upravlinnya civilnoyi vladi vona bula vklyuchena do rejhskomisariatu Ukrayina Vidtodi j pochalisya masovi represiyi proti nacionalno svidomih ukrayinciv Pershimi zhertvami nacistskogo teroru stali uchasniki Pohidnih grup OUN molodi pidpilniki nacionalisti yaki pribuli na Poltavshinu z Galichini ta emigraciyi shob dopomogti poltavcyam u budivnictvi nacionalnogo zhittya Zavdyaki spilnim klopotannyam Poltavskoyi upravi Ukrayinskogo Chervonogo Hresta ta kerivnictva Poltavskoyi miskoyi upravi zokrema Borkivskogo pershih v yazniv udalosya vryatuvati Ale v kinci bereznya 1942 roku nevdovzi pislya Shevchenkivskih svyat yaki urochisto projshli v primishenni miskoyi upravi bulo zaareshtovane i yiyi kerivnictvo na choli z burgomistrom Borkivskim Nacistska sluzhba bezpeki u odnomu dokumenti pisala U Poltavi bulo zaareshtovano mera i troh inshih osib Mer provodiv u sebe zbori z pribichnikami Banderi v hodi yakih vin propaguvav ideyu stvorennya ukrayinskoyi armiyi dlya yiyi borotbi z nimeckim vermahtom Za ce jogo i rozstrilyali nacistski okupanti u 1942 roci Yaksho na pochatku okupaciyi Ukrayini nacisti stavilisya do sprob ukrayinskogo nacionalnogo vidrodzhennya z nastorozhenistyu i znevazhlivoyu bajduzhistyu to nadali pochali vbachati v nomu dzherelo nepriyemnogo klopotu dlya sebe Z vesni 1942 roku pochalisya goninnya na bud yaki proyavi ukrayinskogo nacionalnogo zhittya Zi shpalt ukrayinskih okupacijnih gazet znikayut publikaciyi pro geroyichni storinki minulogo zmenshuyetsya kilkist povidomlen pro misceve zhittya Nacisti zaboronili vikoristovuvati ukrayinsku nacionalnu simvoliku vikonuvati gimn She ne vmerla Ukrayina diyalnist Prosvit ta inshih ukrayinskih gromadskih organizacij Vodnochas posilyuyetsya propaganda nacistskoyi ideologiyi zbilshuyetsya obsyag oficijnih nimeckih povidomlen Prikrittyam dlya vcililih prihilnikiv Ukrayinskoyi derzhavnosti v Poltavi stala uprava Ukrayinskogo Chervonogo Hresta yaku ocholyuvala Galina V yun Narkom NKVS Ryasnij yak vidno z jogo dopovidnoyi zapiski na im ya sekretarya CK KP b U D Korotchenka vvazhav yiyi nastupnikom kerivnika poltavskogo pidpillya OUN P Dejneki de vona nachebto vidala organizacijnimi pitannyami Pislya likvidaciyi nimcyami v lipni 1942 roku UChH deyaki jogo funkciyi perebrav blagodijnij viddil Poltavskoyi miskoyi upravi Oficijno viddil zajmavsya nadannyam materialnoyi dopomogi socialno nezahishenim verstvam naselennya ale jogo spivrobitniki yak vvazhali chekisti provodili kontrrevolyucijnu nacionalistichnu agitaciyu sered vijskovopolonenih i civilnogo naselennya ta namagalisya zaluchiti do pidpillya OUN ukrayinsku inteligenciyu Pislya povernennya komunistichnogo rezhimu na Poltavshinu ti z ukrayinskih patriotiv yaki vryatuvalisya vid nacistiv opinilisya v zastinkah NKDB U zhovtni 1943 roku chekisti zaareshtuvali P Marchenka S Grigu A Bagmeta ta in Kilka uchasnikiv nacionalistichnogo pidpillya K Vajdenko Ya Chetverilo A Danilenko I Shpigun ta Derkach perebuvali v rozshuku Pislya provedenih organami NKDB areshtiv ukrayinske nacionalno patriotichne pidpillya ne bulo ostatochno vikorinene U dopovidnij zapisci komisara vnutrishnih sprav URSR Ryasnogo na im ya M S Hrushova vidznachalosya sho v period okupaciyi Poltavi bula stvorena pidpilna Organizaciya ukrayinskih nacionalistiv yaka stavila za metu zaluchennya novih uchasnikiv u organizaciyu provedennya sered naselennya i vijskovopolonenih nacionalistichnoyi propagandi Organizaciya proisnuvala do listopada 1943 roku Na pidstavi svidchennya areshtovanih mozhna zrobiti perekonlivi visnovki sho na teritoriyi Poltavskoyi oblasti isnuye gliboke nacionalistichne pidpillya Chastina ukrayinskih patriotiv yaka ryatuyuchis vid represij radyanskih karalnih organiv vtekla na zahid vstupila do Ukrayinskoyi povstanskoyi armiyi Tak v odnomu z pidrozdiliv UPA voyuvali Sergij Nesterenko Tucha Petro Grebenyuk Sagajdachnij ta Grigorij Zhalinskij Chaban iz Machuh Andrij Vinnik Sagajdachnij z Verholiv Yevgen Piddubnik Nalivajko iz Zhukiv Volodimir Zaharchenko Vsesvitnij iz Grebinki ta in Same z zhiteliv Naddnipryanshini kerivnictvo OUN UPA organizovuvalo novi Pohidni grupi yaki pislya korotkoterminovoyi pidgotovki napravlyalisya dlya pidpilnoyi roboti u shidni j centralni oblasti Ukrayini pislya povernennya tudi radyanskoyi vladi Na vidminu vid pershoyi hvili Pohidnih grup voni buli mensh chiselnimi i skladalisya majzhe viklyuchno z miscevih zhiteliv yaki z riznih prichin opinilisya na zahidnih terenah Ukrayini Nimeckij okupacijnij rezhim i radyanska vlada v odnakovij miri buli vorozhimi do nacionalnih domagan ukrayinskogo narodu Ale nezvazhayuchi na teror nacistiv i komunistiv sered poltavciv prodovzhuvala zhiti ideya nezalezhnosti Ukrayini yaku cinoyu vlasnogo zhittya poshiryuvali uchasniki nacionalno patriotichnogo pidpillya Yak bachimo z dopovidi Charneckogo zroblenoyi 6 chervnya 1944 roku na zborah partijno gospodarskogo aktivu oblasti OUN v period okupaciyi Poltavshini provela nemalu robotu po zgurtuvannyu antiradyanskih nacionalistichnih sil Veli pidgotovchu robotu po stvorennyu band u Kremenchuckomu ta inshih rajonah oblasti z metoyu zalishiti yih u nashomu tilu iz zavdannyam vesti pidrivnu robotu Ni nacistskij ni komunistichnij bilshovickij rezhimi ne zmogli znishiti pragnennya ukrayinciv buti gospodaryami na svoyij zemli j gospodaryami vlasnoyi doli Vtrati Vijna zavdala Poltavshini velicheznih materialnih i lyudskih vtrat Use lezhalo v ruyinah i zgarishah Povnistyu bulo spaleno 355 naselenih punktiv Osoblivo postrazhdali Poltava i Kremenchuk Dikanskij Kremenchuckij Kotelevskij Poltavskij Reshetilivskij Semenivskij Chutivskij Shishackij rajoni Pid chas forsuvannya Dnipra meshkanciv Poltavshini bez odyagu bez instruktazhu z polovinoyu ceglini na dvoh yak zbroyeyu radyanski okupanti kidali voyuvati proti inshih nimeckih okupantiv Vsogo z 23 chervnya 1941 r po traven 1945 r na storoni SRSR zaginulo 269 442 poltavci zokrema 2 500 zhinok Viddali svoyi zhittya 186 tis poltavciv Cya cifra nazivayetsya po suchasnij teritoriyi za danimi zibranimi pri napisanni Knig pam yati Ukrayini Poltavska oblast V istorichnij literaturi nazivalisya j inshi cifri kilkosti poltavciv zhertv fashizmu ta zagiblih na frontah u roki vijni Tak u vidannyah do 90 h rokiv XX st vklyuchno zaznacheno sho pid chas nimeckoyi okupaciyi teritoriyi yaka pered tim nalezhala do radyanskoyi Poltavskoyi oblasti nacisti znishili 221 895 chol iz nih 115 tis vijskovopolonenih zokrema u Poltavi 20 237 u Kremenchuci 97 000 Lubnah 19 500 Horoli 9 300 Zolotonoshi 12 750 osib vivezli na primusovi roboti do Nimechchini ponad 156 tis gromadyan Ale tut vkazano cifri iz timi rajonami yaki piznishe vidijshli vid Poltavskoyi oblasti deyaki dani utochneni vzhe pid chas pidgotovki Knig pam yati Teritorialnij pererozpodil Pid chas nimeckoyi okupaciyi teritoriyi veresen zhovten 1941 r veresen listopad 1943 r gitlerivci znachnu chastinu Ukrayini vklyuchili do skladu rajhskomisariatu Ukrayina Rajhskomisariat podilyavsya na generalni okrugi a voni svoyeyu chergoyu na okrugi yaki ob yednuvali kilka rajoniv Teritoriya Kiyivskoyi ta Poltavskoyi oblastej vhodila do skladu generalnoyi okrugi Kiyiv yaka skladalasya z 26 okrug gebitiv Poltavshina bula podilena na 12 gebitiv do kozhnogo z yakih vhodilo po 3 4 rajoni Tilki Piryatinskij vklyuchav 6 rajoniv Spisok gebitiv Poltavshini ta rajoni sho voni ohoplyuvali Gadyackij Romenskij Zinkivskij i Petrivsko Romenskij Zolotoniskij Gelmyazivskij Zolotoniskij Irkliyivskij Chornobayivskij Karlivskij Karlivskij Mashivskij Chutivskij Kobelyackij Kishenkivskij Kobelyackij Kozelshinskij Kremenchuckij Velikokrinkivskij Gradizkij Globinskij Kremenchuckij Lohvickij Lohvickij Senchanskij Chornuhinskij Lubenskij Lazirkivskij Lubenskij Orzhickij Mirgorodskij Velikobagachanskij Komishnyanskij Mirgorodskij Shishackij Opishnyanskij Dikanskij Kotelevskij Opishnyanskij Piryatinskij Grebinkivskij Drabivskij Zgurivskij Kovalivskij Piryatinskij Yagotinskij Poltavskij Novosanzharskij Nehvoroshanskij Poltavskij Reshetilivskij Horolskij Obolonskij Pokrovsko Bagachanskij Semenivskij i HorolskijPovoyenni rokiPislya vidnovlennya okupacijnoyi rosijsko bilshovickoyi vladi na teritoriyi Poltavshini vona i dali zalishalasya v skladi dovoyennih 44 silskih rajoniv Vidpovidno do Ukazu Prezidiyi Verhovnoyi Radi URSR vid 7 sichnya 1954 roku bula utvorena Cherkaska oblast iz chastin Kiyivskoyi Poltavskoyi ta Kirovogradskoyi oblastej Do yiyi skladu uvijshlo 6 rajoniv Poltavskoyi oblasti Gelmyazivskij Drabivskij Zolotoniskij Irkliyivskij Chornobayivskij i Shramkivskij Osoblivo velike promislove budivnictvo rozgornulosya poblizu Kremenchuka U 1956 roci na Dnipri pochalos budivnictvo Kremenchuckoyi GES a vzhe naprikinci 1959 roku ranishe stroku buli vvedeni v diyu yiyi pershi agregati Na okolicyah mista virosli korpusi kombajnovogo zavodu yakij potim bulo pereobladnano v avtomobilnij zavod U kvitni 1959 roku vin vipustiv pershi potuzhni velikovagovi avtomobili V rezultati rozgortannya geologorozviduvalnih robit u ci roki v oblasti buli vidkriti znachni rodovisha nafti i gazu Radchenkivske Sagajdacke Glinsko Rozbishivske Solohivske Zachepilivske Chornuhinske Bilske tosho i pokladeno pochatok rozvitkovi naftogazovoyi promislovosti Za vidatni zaslugi v rozvidci naftogazovih rodovish i pidgotovku yih do ekspluataciyi golovnij geolog trestu ta golovnij geolog Mirgorodskoyi kontori burinnya udostoyeni Leninskoyi premiyi U 1956 roci bulo pobudovano gazoprovodi Radchenkove Mirgorod 14 5 km i Radchenkove Poltava 68 5 km Perehid na gazove opalennya dav trudyashim Poltavi 7 5 mln krb ekonomiyi na rik a derzhavni vitrati na budivnictvo gazoprovodu Radchenkove Poltava kompensuvalis za rahunok ekonomiyi vzhe cherez 2 roki Shvidkimi tempami rozgornulos nove budivnictvo v 1959 1965 rr Obsyag kapitalovkladen porivnyano z poperednimi rokami zris utroye i v 1965 roci stanoviv 200 mln krb Ce v 1 5 raza bilshe nizh za vsyu p yatu p yatirichku Za 7 rokiv zagalna suma kapitalovkladen v narodne gospodarstvo oblasti perevishila 1 mlrd krb Bulo vvedeno v diyu 37 novih velikih pidpriyemstv a osnovni virobnichi fondi promislovosti oblasti zbilshilisya vdvoye V cilomu po oblasti virobnictvo promislovoyi produkciyi zroslo majzhe v 2 razi v tomu chisli v mashinobudivnij promislovosti v 3 8 raza vipusku zbirnogo zalizobetonu v 9 raziv vidobutku nafti v 11 8 raza gazu v 7 4 raza legkoyi promislovosti na 126 a harchovoyi v 1 5 raza Rozvinulis novi galuzi promislovosti avtomobilna elektronna priladobuduvannya virobnictvo gazorozryadnih lamp sazhi litva i shtampovok farforova Buli stvoreni veliki pidpriyemstva po virobnictvu zbirnogo zalizobetonu po pererobci gibridnogo nasinnya kukurudzi ta inshi Sered novobudov semirichki osoblivo vazhlive znachennya mayut naftopererobnij i sazhovij zavodi v Kremenchuci zavodi himichnogo ustatkuvannya i u Poltavi Dniprovskij girnichozbagachuvalnij kombinat pidpriyemstva po virobnictvu zalizobetonnih konstrukcij ta inshih budivelnih materialiv u Poltavi Kremenchuci i Lubnah zavodi po virobnictvu zasobiv avtomatizaciyi v Lohvici ta Lubnah cukrovij zavod u Yareskah ta inshi Poltavskij parovozoremontnij zavod v 1964 roci reorganizuvali v teplovozoremontnij Usogo na Poltavshini bulo 365 promislovih pidpriyemstv na yakih trudilosya bilsh yak 150 tis robitnikiv ta inzhenerno tehnichnih pracivnikiv U zagalnomu obsyazi produkciyi narodnogo gospodarstva chastka promislovosti dosyagala ponad 60 Dedali bilshogo znachennya nabuvala mashinobudivna promislovist U 1958 roci vona davala 19 usiyeyi promislovoyi produkciyi oblasti a v 1965 roci 33 Osvoyeno virobnictvo novih mashin priladiv ustatkuvannya a takozh tovariv narodnogo spozhivannya Kremenchuckij avtomobilnij zavod davav narodnomu gospodarstvu ta na eksport novi marki velikovagovih avtomobiliv KrAZ 256 KrAZ 257 KrAZ 258 osvoyiv virobnictvo universalnih krugloshlifuvalnih verstativ novogo tipu Kryukivskij vagonobudivnij zavod virobnictvo vagoniv dlya perevezennya cementu shestiosovih napivvagoniv dlya perevezennya vugillya kraniv ta komishozbiralnih samohidnih mashin Poltavskij zavod m yasnogo ustatkuvannya konveyernih linij dlya pererobki vodoplavnoyi ptici Poltavskij turbomehanichnij zavod filtruvalnih presiv novogo tipu novih priladiv ta zasobiv avtomatizaciyi AdminpodilVidbuvayutsya u drugij polovini 50 h rokiv XX st i deyaki zmini v adminpodili u mezhah oblasti Ukazom Prezidiyi Verhovnoyi Radi URSR vid 4 sichnya 1957 r likvidovano Petrivsko Romenskij i Pokrovsko Bagachanskij rajoni teritoriya yakih rozpodilena mizh Gadyackim Lohvickim Lubenskim i Horolskim rajonami Vidpovidno do Ukazu vid 28 chervnya 1959 roku likvidovano miskij rajon m Kremenchuka Kryukivskij U 1959 roci yak pishe M F Kolomiyec teritoriya Poltavskoyi oblasti stanovila 28 9 tis km tobto 4 8 teritoriyi Ukrayini Do skladu oblasti todi vhodili 34 silski administrativno teritorialni rajoni Velikobagachanskij Velikokrinkivskij Gadyackij Globinskij Gogolivskij Gradizkij Grebinkivskij Dikanskij Zinkivskij Karlivskij Kishenkivskij Kobelyackij Kozelshinskij Komishnyanskij Kotelevskij Kremenchuckij Lazirkivskij Lohvickij Lubenskij Mashivskij Mirgorodskij Nehvoroshanskij Novosanzharskij Obolonskij Opishnyanskij Orzhickij Piryatinskij Poltavskij Reshetilivskij Semenivskij Senchanskij Horolskij Chornuhinskij Chutivskij Pochinayuchi z 1950 go roku vikonavchij komitet Poltavskoyi oblasnoyi radi deputativ trudyashih vinosiv postanovi pro ob yednannya ukrupnennya silrad iz 2 3 utvoryuvali odnu Z yavlyayutsya j novi naseleni punkti Rishennyam vikonkomu Poltavskoyi oblasnoyi radi deputativ trudyashih vid 25 grudnya 1961 r naselenij punkt budivnictva girnicho zbagachuvalnogo kombinatu Kremenchuckogo rajonu vidneseno do kategoriyi selish miskogo tipu z prisvoyennyam jomu nazvi Komsomolske 15 sichnya 1962 roku jogo peredano u pidporyadkuvannya Kremenchuckij miskij radi deputativ trudyashih Selisha Zhovtneve Nikitovka ta Shevchenkivka Karlivskoyi miskradi yaki faktichno zlilisya z mistom Karlivkoyu z 8 chervnya 1962 roku vklyucheno v smugu ostannogo Na kinec 1962 roku v oblasti bulo 2 mista oblasnogo pidporyadkuvannya Poltava i Kremenchuk 10 mist rajonnogo pidporyadkuvannya Gadyach Grebinka Zinkiv Karlivka Kobelyaki Lohvicya Lubni Mirgorod Piryatin ta Horol 19 selish miskogo tipu Artemivka Biliki Velika Bagachka Velika Kohnivka Kremenchuckij rajon Vlasivka Gradizkij rajon Globine Gogoleve Velikobagachanskij rajon Gradizk Dikanka Kozelshina Komishnya Komsomolske Kremenchuckij rajon Novi Sanzhari Opishnya Reshetilivka Romodan Mirgorodskij rajon Semenivka Chervonozavodske Lohvickij rajon Chutove Ukazom Prezidiyi Verhovnoyi Radi URSR vid 30 grudnya 1962 r v oblasti provedeno chimalo zmin administrativno teritorialnogo podilu Do kategoriyi mist oblasnogo pidporyadkuvannya bulo vidneseno Poltavu Kremenchuk iz selishami miskogo tipu Biliki Vlasivka Komsomolske Grebinku Karlivku Lubni Mirgorod ta ukrupneno silski rajoni Yih stalo 14 Gadyackij Globinskij Dikanskij Zinkivskij Karlivskij Kobelyackij Kremenchuckij Lohvickij Lubenskij Mirgorodskij Piryatinskij Poltavskij Reshetilivskij Horolskij Ale take nadmirne ukrupnennya rajoniv ne vipravdalo sebe yak i shtuchne prityagnennya do Kremenchuka viddalenih selish 10 sichnya 1963 roku smt Biliki Kremenchuckoyi miskradi peredano do skladu Kobelyackogo rajonu a smt Vlasivku 1 kvitnya togo zh roku do Kirovogradskoyi oblasti 4 sichnya 1965 r v oblasti zatverdzheno 19 rajoniv vidnovleno taki rajoni Kotelevskij Novosanzharskij Orzhickij Semenivskij Chutivskij Mistami oblasnogo pidporyadkuvannya zalisheno bulo Poltavu i Kremenchuk iz Komsomolskom Nastupnogo roku Ukazom vid 8 grudnya 1966 r u Poltavskij oblasti vidnovleno she 6 rajoniv Velikobagachanskij Grebinkivskij Kozelshinskij Mashivskij Chornuhinskij ta Shishackij U 60 ti roki XX st vidbuvalasya nizka zmin shodo peredachi silrad z odnih rajoniv do inshih ukrupnennya silrad utvorennya novih tosho Iz 27 sichnya 1964 r vrahovuyuchi klopotannya zhiteliv sil Veremiyivki Zhovninogo Klishinciv Timchenkiv Globinskogo rajonu Poltavskoyi oblasti yih teritoriyu vklyucheno do skladu Zolotoniskogo rajonu z sichnya 1965 r do Chornobayivskogo rajonu Cherkaskoyi oblasti 29 grudnya 1965 r Velikokohnivsku selishnu radu peredano u pidporyadkuvannya Kremenchuckomu miskvikonkomu Pri sporudzhenni Kremenchuckoyi GES u zv yazku iz zatoplennyam chashi Kremenchuckogo shtuchnogo morya osnovna masa zhiteliv s Yalinci Gradizkogo rajonu naprikinci 50 h na pochatku 60 h r XX st bula pereselena na teritoriyu Kremenchuckogo rajonu de zbuduvali nove selo pid staroyu nazvoyu 28 zhovtnya 1966 r rishennyam oblvikonkomu centr Puhalshinskoyi silradi Kremenchuckogo rajonu pereneseno v s Yalinci a silradu perejmenovano v Yalincivsku 7 grudnya Maksimivsku silradu Globinskogo rajonu peredano do skladu Kremenchuckogo rajonu Vidbuvayutsya j podalshi podibni zmini v administrativnomu podili v mezhah silrad perejmenuvannya nizki naselenih punktiv u zv yazku z ukrupnennyam rajoniv Ale masove neserjozne perejmenuvannya bez vrahuvannya istoriyi prizvelo do likvidaciyi soten davnih toponimiv yaki skladalisya istorichno j isnuvali protyagom vikiv Na 1 sichnya 1968 r oblast podilyalasya na 25 rajoniv U yiyi mezhah bulo 12 mist 2 oblasnogo pidporyadkuvannya ta 10 rajonnogo 18 selish miskogo tipu 3 robitnichi selisha ta 2 224 silski naselenih punkti pidporyadkovani 18 selishnim i 378 silskim radam I v nastupni desyatilittya teritoriya Poltavskoyi oblasti zalishayetsya nezminnoyu 28 8 tis km yak i kilkist silskih rajoniv 25 Kilka mist sho vidigravali vazhlivu rol u zhitti krayu mezhi yakih rozshiryuvalisya a kilkist naselennya zrosla bulo vidneseno do kategoriyi mist oblasnogo pidporyadkuvannya Lubni Ukazom Prezidiyi Verhovnoyi Radi vid 20 bereznya 1972 r Mirgorod Ukazom vid 6 grudnya 1976 r smt Komsomolsk Ukazom vid 24 kvitnya 1972 roku vidneseno do kategoriyi mist rajonnogo pidporyadkuvannya a Ukazom vid 6 kvitnya 1977 roku do kategoriyi mist oblasnogo pidporyadkuvannya Takim chinom na 1 sichnya 1978 roku na teritoriyi oblasti bulo 5 mist oblasnogo pidporyadkuvannya Poltava Kremenchuk Lubni Mirgorod Komsomolsk Zminilasya protyagom 70 h rokiv i kilkist rajoniv u mistah Ukazom vid 3 bereznya 1975 r utvoreno Avtozavodskij i Kryukivskij rajoni u m Kremenchuk Do kategoriyi mist vidneseni selisha miskogo tipu Ukazom vid 16 grudnya 1976 r Globine a Ukazom vid 28 bereznya 1977 r Chervonozavodske Poltavska oblast sogodniNini Poltavska oblast industrialno agrarna oblast Ukrayini sho specializuyetsya na vidobutku nafti i gazu zaliznoyi rudi pererobci nafti virobnictvi vantazhnih avtomobiliv ta zaliznichnih vagoniv U Poltavi diye filiya Pivnichno Shidnogo naukovogo centru NAN Ukrayini ta Ministerstva osviti i nauki Ukrayini naukovo osvitnij potencial oblasti predstavlenij 4 ma vishimi navchalnimi zakladami Poltavska derzhavna agrarna akademiya Poltavskij nacionalnij pedagogichnij universitet im V Korolenka Poltavskij nacionalnij tehnichnij universitet im Yu Kondratyuka Ukrayinska medichna stomatologichna akademiya Na Poltavshini narodilisya litopisec S Velichko vidomij bajkar L Glibov pismennik M Gogol pismennik gromadskij diyach O Gonchar istorik gromadskij diyach M Dragomanov pismennik P Zagrebelnij poet M Zerov vinahidnik u galuzi raketnoyi tehniki Yu Kondratyuk O Shargej klasik ukrayinskoyi literaturi I Kotlyarevskij kompozitor M V Lisenko pismennik P Mirnij golova Direktoriyi UNR S Petlyura pismennicya Olena Pchilka Kosach Dragomanova poet V Simonenko filosof G Skovoroda Osnovni istorichni pam yatki u Poltavi Hrestovozdvizhenskij sobor Spaska cerkva Krugla plosha budinok duhovnoyi seminariyi sadiba I Kotlyarevskogo v oblasti Bilske gorodishe Spaso Preobrazhenska cerkva muzej zapovidnik rodini Gogoliv Mgarskij Lubenskij Spaso Preobrazhenskij monastir Nacionalnij muzej zapovidnik ukrayinskogo goncharstva istoriko krayeznavchij muzej G Skovorodi PersonaliyiSimon Petlyura Golovnij otaman vijsk UNR z listopada 1918 r golova Direktoriyi UNR 13 lyutogo 1919 r 10 listopada 1920 r Goncharenko Averkij Matvijovich sotnik Armiyi UNR starshina shtabu 30 go polku diviziyi SS Galichina Oleksandr Docenko pidpolkovnik Armiyi UNR Padalka Lev Vasilovich ukrayinskij statistik istorik arheolog etnograf krayeznavec gromadskij diyach Volodimirov Leonid Yevstahijovich ukrayinskij pravoznavec doktor kriminalnogo prava profesor Maksimejko Mikola Oleksijovich ukrayinskij istorik prava Doktor prava profesor chlen korespondent Vseukrayinskoyi Akademiyi Nauk Lisovskij Oleksij Mikolajovich ukrayinskij literaturoznavec folklorist Prisecka Sofiya Mikolayivna 1856 1892 revolyucionerka narodnicya odna z ochilnic Pivdenno Rosijskogo robitnichogo soyuzu Mati akademika Oleksandra Bogomolcya Praprababusya doktora Olgi Bogomolec nar 1966 zasnovnici istoriko kulturnogo kompleksu Zamok Radomisl DzherelaIstoriya mist i sil Ukrayinskoyi RSR Poltavska oblast K Golovna redakciya URE AN URSR 1967 352 s Poltavshina Enciklopedichnij dovidnik Za redakciyeyu A V Kudrickogo K 1992 Enciklopediya istoriyi Ukrayini U 10 t Redkol V A Smolij golova ta in K Nauk dumka T 2 G D 2004 528 s il ISBN 966 00 0405 2 Poltava Istorichnij naris Poltava Poltavskij literator 1999 280 s il 24 s vkl ISBN 966 7462 22 6 Poltavika Poltavska enciklopediya Tom 12 Religiya i Cerkva Poltava Poltavskij literator 2009 Reabilitovani istoriyeyu Naukovo dokumentalna seriya knig U 27 t Red koleg Tronko P T golova Reyent O P Danilyuk Yu Z ta in Poltavska oblast Kn 5 Oblasna red kolegiya Solovej S A golova Bilousko O A Pustovgar O M ta in Uporyadnik O A Bilousko Kiyiv Poltava Oriyana 2007 720 s Reabilitovani istoriyeyu Naukovo dokumentalna seriya knig U 27 tomah Red kolegiya Tronko P T golova Reyent O P Danilyuk Yu Z ta in Poltavska oblast Kn 1 Oblasna red kolegiya Solovej S A golova Bilousko O A Pustovgar O M ta in Uporyad O A Bilousko T P Pustovit Kiyiv Poltava ASMI 2009 432 s PrimitkiBogomolec O Zamok muzej Radomisl na Shlyahu Koroliv Via Regia Kiyiv 2013 Visti m Kiyiv 1937 23 veresnya Reabilitovani istoriyeyu K Poltava Ridnij kraj 1992 s 20 21 Reabilitovani istoriyeyu K Poltava Ridnij kraj 1992 s 23 Reabilitovani istoriyeyu K Poltava Ridnij kraj 1992 s 24 Reabilitovani istoriyeyu K Poltava Ridnij kraj 1992 s 38 Reabilitovani istoriyeyu K Poltava Ridnij kraj 1992 s 39 Poltavshina Istorichnij naris Poltava Divosvit 2005 s 257 258 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1648 1941 rr Dovidnik z istoriyi admnistrativno teritorialnogo podilu Chastina 1 Poltava Departament poligrafiyi PP ENT 2002 s 91 96 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1648 1941 rr Dovidnik z istoriyi admnistrativno teritorialnogo podilu Chastina 1 Poltava Departament poligrafiyi PP ENT 2002 s 91 92 Visti 1939 24 serpnya Zhuk V N Pustovit P M Nash ridnij kraj Poltavska oblast istoriko statistichnij naris Vipusk 10 Poltava Drukarnya vid va Poltava 1991 s 7 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1648 1941 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina 1 Poltava Departament poligrafiyi PP ENT 2002 s 92 Poltavska oblast priroda naselennya gospodarstvo Geografichnij ta istoriko ekonomichnij naris Vid 2 e vid pererob i dop Za red K O Maca Poltava Poltavskij literator 1998 s 19 Kniga pam yati Ukrayini Poltavska oblast T I m Poltava Poltava Poltavskij literator 1995 s 12 13 Kniga pam yati Ukrayini Poltavska oblast T 6 Misto Kremenchuk Misto Komsomolsk Kremenchuckij rajon Poltava Poltavskij literator 1998 s 11 12 Poltavshina Enciklopedichnij dovidnik Za red A V Kudrickogo K Ukrayinska Enciklopediya 1992 s 19 20 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1648 1941 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina 1 Poltava Departament poligrafiyi PP ENT 2002 s 92 93 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1648 1941 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina 1 Poltava Departament poligrafiyi PP ENT 2002 s 93 Ukaz Prezidiyi VR SRSR vid 7 sichnya 1954 roku Pro utvorennya v skladi URSR Cherkaskoyi obalsti Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 6 Kolomiyec M F Poltavska oblast H Vid vo Harkivskogo ordena Trudovogo Chervonogo Prapora Derzhavnogo universitetu im O M Gorkogo 1959 92 c 5 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 7 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 8 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 8 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 8 12 Zhuk V N Pustovit P M Nash ridnij kraj Poltavska oblast istoriko statistichnij naris Vipusk 10 Poltava Drukarnya vid va Poltava 1991 s 21 Poltavshina Enciklopedichnij dovidnik Za red A V Kudrickogo K Ukrayinska Enciklopediya 1992 s 21 22 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 13 14 Administrativno teritorialnij podil Poltavshini 1943 2003 rr Dovidnik z istoriyi administrativno teritorialnogo podilu Chastina II Poltava Poltavskij literator 2002 s 17 Tinchenko Ya Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Naukove vidannya K Tempora 2007 146 s ISBN 966 8201 26 4PosilannyaPost Metodika 3 74 2007 Poltavskij oblasti 70 s 2 9 nedostupne posilannya z chervnya 2019 Oficijnij sajt istoriko kulturnogo kompleksu Zamok Radomisl Div takozhIstoriya Poltavshini Lubenska okruga Kremenchucka okruga