Левицький Дмитро Григорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левицький.

Дмитро́ Григо́рович Леви́цький (1735, ймовірно, Київ, Гетьманщина — 4 (16) квітня 1822(18220416), Петербург, Російська імперія) — український живописець-портретист, який працював у модних аристократичних салонах Російської імперії. Академік Петербурзької академії мистецтв.

Левицький Дмитро Григорович
Автопортрет, 1783 р.
При народженні	Левицький Дмитро Григорович
Народження	1735(1735) ймовірно, Київ, Гетьманщина
Смерть	4 (16) квітня 1822(1822-04-16)
	Петербург, Російська імперія
Поховання	Смоленське православне кладовище
Національність	українець
Країна	Гетьманщина  Російська імперія
Жанр	Портрети
Навчання	у художника Антропова
Діяльність	художник
Напрямок	реалізм
Вплив	художників Соколова, В. Боровиковського, Г. Угрюмова.
Вчитель	Антропов Олексій Петрович і Левицький Григорій Кирилович
Відомі учні	Боровиковський Володимир Лукич і Калиновський Лаврентій
Твори	портрети
Батько	Левицький Григорій Кирилович
Роботи в колекції	Третьяковська галерея, Російський музей, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Музей Хіллвуд, Національна галерея Вірменії, Харківський художній музей, Женевський музей мистецтва і історії, Саратовський художній музей імені Радищева, ^d, ^d, Одеський національний художній музей, Павловськ, Державний Літературний музей і Державний історичний музей
Левицький Дмитро Григорович у Вікісховищі

Життєпис

Син відомого маляра і гравера Григорія Левицького-Носа. Народився у Київському полку на Гетьманщині. Ще як студент Київської академії, молодий Дмитро запопадливо малював, не раз допомагаючи батькові при його графічних працях для лаврських видань.

1752—1755 — навчання у художника Антропова Олексія Петровича, що приїхав до Києва.

У 1758 дістався до Петербурга, де продовжив навчатися в майстерні Антропова, а відтак у робітнях Карла Легрена й Джузеппе Валеріані (1708?—1761).

1762 — участь в декоративних роботах з приводу коронації нової імператриці Катерини ІІ в місті Москва як помічник Антропова.

1764 — початок самостійної художньої практики в Москві.

1770 — перша участь в виставці Академії вільних мистецтв в Петербурзі й отримання звання академіка за парадний портрет архітектора Кокорінова. Звання дало право на фахову діяльність митця в Петербурзі.

1771 — отримав призначення керівника непрестижного на той час портретного класу Академії.

1772—1776 — серія портретів смолянок.

1778 — відставка з академії (формальний привід — хвороба очей, неформальний — інтрига імператриці).

1807 — нове запрошення в Академію при новому імператорі Олександру І.

1822 — смерть в Петербурзі, де і похований.

При житті зустрічався з гравером, медальєром Якобом Штеліним автором книги «Спогади про художників в Росії» (перевидана з новою назвою російською «Записки об изящных искусствах в России», в 2-х томах, М, 1990). Окрема стаття присвячена портретам Левицького і нотаткам з його біографією.

Творчість

Уже 1763 був модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, дарма що тоді ж у столиці працювала ціла низка європейських знаменитостей. Цикл портретів вихованок  — це справжній шедевр тогочасного портретного малярства.

У Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет Дідро — єдиний із портретів, що його великий французький енциклопедист визнав добрим. Назагал Левицький спортретував ледве не всіх помітніших представників свого часу.

Російський живописець і мистецтвознавець Ігор Грабар писав:

«Найбільшим російським митцем цього часу є учень Антропова — Левицький, твори якого належать до найкращих подвигів європейського портретного мистецтва 18 століття. Успадкувавши від Антропова його серйозність і вдумливість, з'єднав їх Левицький із засліплюючою технікою. І коли в останньому він ще мав суперників на Заході, то в переданні інтимного, невловимого чару обличчя, що не виблискувало красою, не вирізнялося оригінальністю, в зображенні простого, пересічного, непомітного обличчя — не мав він собі пари. Поряд із ним не тільки мистецтво Рейнолдса виходить жорстким і холодним віртуозівством, але й музикальна творчість Гейнсборо здається надто підробленою, її чар — настирливим, а прийоми — завченими, деколи навіть банальними. Такі портрети, як портрет Борщевої, ритмом лінії, несподіваністю й викінченістю цілої композиції, легкої й незвичайно архітектурної під оглядом правдивості малярства, можна рівняти не з тогочасними портретами, а з архітворами Ренесансу».

Вибрані твори

• Портрет архітектора Кокорінова, 1770
• Портрет Урсули Мнішек
• Воронцова Катерина Олексіївна
• Львов Микола Олександрович
• Портрет Н. Сезьомова, 1770
• Портрет Катерини Нелідової,1773
• Портрет Прокофія Акинфійовича Демидова, 1773
• , 1776
• , 1778
• Старий священик, 1779
• Акторка Анна Давіа Бернуцці, 1782
• Портрет Олександра Ланського, 1782
• Портрет дочки в російському вбранні, 1785
• Невідома з трояндою, 1788
• Портрет Миколи Новикова.

Галерея

• Портрет архітектора Олександра Кокорінова. 1769 (Російський музей, Санкт-Петербург).
• Феодосія Степанівна Ржевська та Анастасія Михайлівна Давидова. 1772? (Російський музей, Санкт-Петербург).
• Письменник і філософ Дені Дідро, 1773, Женевський музей мистецтва і історії
• Катерина Миколаївна Хрущова та Катерина Миколаївна Хованська. 1773 (Російський музей, Санкт-Петербург).
• Портрет Прокофія Акинфійовича Демидова. 1773 (Третьяковська галерея, Москва).
• Портрет Олександра Дмитровича Ланського. 1782 (Російський музей, Санкт-Петербург).
• Портрет Урсули Мнішек. 1782 (Третьяковська галерея, Москва).
• Віце-канцлер Олександр Голіцин, 1772
• Алимова, випускниця Смольного інституту, 1775
• Катерина Нелідова, 1773
• Катерина II
• Катерина Воронцова-Дашкова, 1784
• Генерал , 1790
• Микола Новиков, 1797

Пам'ять

• Пам'ятна монета РФ
• Поштова марка СРСР, 1972
• Поштова марка РФ, 2010: Автопортрет
• Поштова марка РФ, 2010: Портрет Г. Алимової

Див. також

• Російське бароко
• Просвітництво
• Парадний портрет
• Санкт-Петербург у мистецтві

Посилання

• Левицький Дмитро [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 814-815. — 1000 екз.
• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 84. Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський
• Дмитро Григорович Левицький (1737 рік — 1822 рік). Від Полтави до Лувра^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Дмитро Григорович Левицький на порталі «Культура Росії» [ 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
• Левицький Дм. Г Д. Левицький / передм. К. Буровія ; моногр. І. Чукина. — Київ: Рух, 1930. — 30 с., XIX арк. : репрод., портр. — (Українське малярство). [ 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Джерела

• В. М. Матях. Левицький Дмитро Григорович [ 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 86. — .

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — 551, [1] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 89.
• Валицкая А. П. «Дмитрий Григорьевич Левицкий», Ленинград, «Художник РСФСР», 1985
• Молева Н. М. «Дмитрий Григорьевич Левицкий», М., «Искусство», 1980