Бурмистенко Михайло Олексійович

Бурми́стенко Миха́йло Олексі́йович (9 (22) листопада 1902, Олександрівка, ^d, Саратовська губернія, Російська імперія — 20 вересня 1941(1941-09-20), Лохвицький район, Полтавська область) — український радянський державний і партійний діяч. 2-й секретар ЦК КП(б)У (1938–1941), член Політбюро ЦК КП(б)У (січень 1938 — вересень 1941), член Оргбюро ЦК КП(б)У (червень 1938 — вересень 1941), член ЦК КП(б)У (1938–1941). Депутат, перший голова Верховної ради Української РСР 1-го скликання (1938–1941). Член ЦК ВКП(б) (1939–1941). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937–1941).

Михайло Олексійович Бурмистенко
Михайло Олексійович Бурмистенко
Голова Верховної Ради УРСР
25 липня 1938 — вересень 1941
Попередник:	посаду утворено
Спадкоємець:	Олександр Корнійчук
Другий секретар ЦК КП(б)У
27 січня 1938 — вересень 1941
Попередник:	Сергій Кудрявцев
Спадкоємець:	Дем'ян Коротченко (з 10.7.1946)
Народження:	9 (22) листопада 1902 Олександрівка, ^d, Саратовська губернія, Російська імперія
Смерть:	20 вересня 1941(1941-09-20) (38 років) Лохвицький район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Підданство:	Російська імперія (до 1917 року)
Країна:	РРФСР  СРСР
Партія:	ВКП(б) (20 вересня 1941)
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 9 (22) листопада 1902(19021122) року в бідній селянській родині в селі Олександрівка, тепер Ртищевський район, Саратовська область, Росія. У 1912 році закінчив два класи церковно-приходської школи в Семиріченській області Туркестанського краю, у 1918 році закінчив Моршанську радянську трудову школу 2-го ступеня Тамбовської губернії. У 1918 році вступив до комсомолу. У 1918–1919 роках — секретар, голова Моршанського повітового комітету комсомолу Тамбовської губернії. Член РКП(б) з березня 1919 року.

У 1919–1920 роках — співробітник транспортної Надзвичайної комісії (ЧК) міста Моршанськ. У червні — жовтні 1920 року — помічник уповноваженого, уповноважений, а у жовтні 1920 — травні 1922 року — начальник інформаційного відділу, заступник начальника секретної частини транспортної Надзвичайної комісії (ЧК) міста Пензи. У червні — жовтні 1922 року — начальник інформаційного відділу транспортної Надзвичайної комісії (ЧК) міста Покровська Трудової Комуни німців Поволжя.

У жовтні 1922 — вересні 1923 року — завідувач відділу політичної просвіти Обласного комітету комсомолу Трудової Комуни німців Поволжя. У вересні — жовтні 1923 року — студент комуністичного університету (комвузу) в місті Петрограді.

У жовтні 1923 — квітні 1924 року — рядовий, політрук, уповноважений особливого відділу ДПУ 33-ї дивізії РСЧА Західного фронту. У травні 1924 — грудні 1926 року — начальник Політичного секретаріату обласного Військового комісаріату АРСР Німців Поволжя.

У грудні 1926 — березні 1927 року — заступник відповідального редактора, а у квітні — грудні 1927 року — відповідальний редактор обласної газети АРСР Німців Поволжя «Трудовая правда» у місті Покровську.

У грудні 1927 — липні 1929 року — студент редакторського відділу Комуністичного державного інституту журналістики у Москві, здобув спеціальність газетного робітника-журналіста.

У серпні 1929 — січні 1932 року — відповідальний редактор обласної газети АРСР Німців Поволжя «Трудовая правда» у місті Покровську (Енгельсі).

У лютому 1932 — листопаді 1935 року — 2-й секретар Калмицького обласного комітету ВКП(б).

У січні 1936 — серпні 1937 року — інструктор, у серпні 1937 — січні 1938 року — заступник завідувача відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б).

Від 27 січня до 13 червня 1938 року — виконувач обов'язків 2-го секретаря ЦК КП(б) України, від 18 червня 1938 до 9 вересня 1941 року — 2-й секретар ЦК КП(б) України. Від 27 січня 1938 року — член Політбюро ЦК КП(б) України.

26 червня 1938 року обраний депутатом до Верховної Ради УРСР 1-го скликання по Вінницькій міській виборчій окрузі Вінницької області. На першій сесії вперше обраної Верховної Ради УРСР 25 липня 1938 року обраний головою Верховної Ради Української РСР. З початком німецько-радянської війни займався організацією диверсійних загонів на території України.

У серпні 1941 року призначений членом Військової ради Південно-Західного фронту. У складі командування фронту потрапив в оточення під час оборони Києва. Зник безвісти 20 вересня 1941 року в урочищі Шумейкове поблизу села Ісківці Полтавської області при спробі виходу з оточення.

Нагороди

• орден Леніна (7.02.1939, за видатні успіхи в сільському господарстві)
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (посмертно).

Примітки

1. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про нагородження передовиків сільського господарства Української РСР» від 7 лютого 1939 року // Пролетарська правда : газета. — Київ, 1939. — № 32 (5138). — 9 лютого. — С. 1–2.

Посилання

• Бурмистенко Михаил Александрович // Вебсайт «Хронос». (рос.) [ 12 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Джерела

• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
• Руденко Н. М. Бурмистенко Михайло Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — . [ 23 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Бурмистенко Михайло Олексійович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. [ 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]

Нагороди

• орден Леніна (7.02.1939, за видатні успіхи в сільському господарстві)
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (посмертно).

Примітки

1. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про нагородження передовиків сільського господарства Української РСР» від 7 лютого 1939 року // Пролетарська правда. — Київ, 1939. — № 32 (5138). — 9 лютого. — С. 1–2.

Посилання

• Бурмистенко Михаил Александрович [ 12 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Вебсайт «Хронос». (рос.)

Джерела

• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
• Руденко Н. М. Бурмистенко Михайло Олексійович [ 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — .
• Бурмистенко Михайло Олексійович [ 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.