Гедимі́новичі (лит. Gediminaičių dinastija, біл. Гедзімінавічы, рос. Гедиминовичи, пол. Giedyminowicze) — династія великих князів Литовських у 1316–1572 рр. та королів Польських у 1386–1572 рр., нащадків великого князя Гедиміна.
Гедиміновичі Русь, Литва, Жемайтія | |||
---|---|---|---|
Країна: | Велике Князівство Литовське, Королівство Русь, Річ Посполита | ||
Титули: | , Русі і Жемайтії; Король Литви; Король Русі; Король Польщі | ||
Засновник: | Гедимін | ||
Останній правитель: | Ягайло | ||
Національність: | Литвини | ||
Дочірні гілки: | Ягеллони |
Представники цілої низки славетних аристократичних родин Великого князівства Литовського, Білорусі, України, Росії та Польщі або дійсно походили від Гедиміна, або за родинними легендами виводили від нього свій родовід. Гедиміновичі, як і Рюриковичі, були «природними» князями, хоча через бідність та провінційність деякі роди надалі втратили титул. Представники численних родів нащадків Гедиміна обіймали найвищі державні посади, вони зробили вагомий внесок у розбудову державності Литви, Речі Посполитої та Росії. Окрім того, Гедиміновичі були одними з найбільших землевласників на цих землях.
Нащадки Гедиміна — Великі князі Литовські
- Євнут (1341–1345), один із молодших синів Гедиміна
- Ольгерд (1341–1377), 3-й син Гедиміна
- Ягайло (1377–1381), 6-й син Ольгерда
- Кейстут (1381—1382), 4-й син Гедиміна, брат Ольгерда та Євнута
- Ягайло (вдруге, 1382–1392), з 1385 р. також король Польщі (Владислав II)
- Вітовт (1392–1430), один із синів Кейстута
- Свидригайло (1430–1432 (1440)), наймолодший син Ольгерда
- Сигізмунд (1432–1440), молодший син Кейстута, брат Вітовта
Із 1440 р. і до 1572 р. великими князями Литовськими були лише Ягеллони.
- Казимир (1440—1492), другий син Ягайла, з 1444 р. також король Польщі (Казимир IV)
- Олександр (1492—1506), 4-й син Казимира Ягеллончика, з 1501 р. також король Польщі
- Сигізмунд (Старий) (1506—1548), 5-й син Казимира, також король Польщі (Сигізмунд І)
- Сигізмунд (Август) (1548–1572), єдиний син попереднього, також король Польщі (Сигізмунд II) з 1548 р. і єдиної Речі Посполитої — з 1569 р.
Після запровадження в Речі Посполитій виборної монархії лише один ймовірний Гедимінович був великим князем Литовським та королем Польщі — Михайло Корибут Вишневецький (1668–1672), нащадок Ольгерда (існує й версія, що він був Рюриковичем).
Походження Гедиміна
Достеменно родинний зв'язок між Гедиміном та його родичами по висхідній лінії прослідкувати неможливо через брак надійної джерельної бази. Вважається, що його батьком був Путувер Будивид (? — бл. 1295), «король» Литовський із 1282 року.
Він залишив декількох синів (від одного або кількох шлюбів), з яких відомі «король» Витень (?—1315), наступник батька на Литовському престолі; Гедимін (бл. 1275–1341, убитий при осаді орденського замка Баєрбург), наступник свого старшого брата; та Воїн (? — після 1326), попередник Наримунта на Полоцькому престолі.
Єдиний син Витеня Свалігот (? — бл. 1310) та єдиний син Воїна Любко-Любарт (? — 1342, убитий на війні з Тевтонським орденом), не залишили нащадків, позаяк про них нічого не відомо.
Шлюби та діти Гедиміна
Князь Гедимін був одружений тричі Першою його дружиною була Вінда Жмудська, дочка простого бортника Віндемунда. Від цього шлюбу народились сини Монтивид (Люнтивид) та Наримунт.
Наступного разу Гедимін одружився з княжною Ольгою Всеволодовною Смоленською Від цього шлюбу залишились сини Ольгерд, Кейстут та три дочки: одна невідома на ім'я, дружина старости Городенського Давида, друга — Данмила-Єлизавета, майбутня дружина князя Плоцького, третя — Марія, майбутня дружина великого князя Володимирського та Тверського Дмитра Михайловича «Грізні Очі».
Від третього шлюбу з княжною Євою народились сини Любарт-Дмитро, Євнут-Іван, Коріят-Михайло та дочки (з 1325 р. дружина короля Польщі Казимира III П'яста), Гаудемонта-Євфимія (дружина останнього галицького князя Юрія-Болеслава) та Айгуста-Анастасія (дружина великого князя Володимирського та Московського Семена Гордого).
Старший син Гедиміна Монтивид (бл. 1293–1348, вбитий у битві при Стреві 2 лютого 1348 р. разом із Наримунтом), князь Кернавський та Слонімський, не залишив нащадків.
Нащадки Наримунта
Другий син Гедиміна Наримунт (Гліб) (бл. 1294—1348) при житті свого великого батька шукав вотчин на стороні. У 1333 р. він затримав на Волині новгородського архієпископа Василя і шантажем домігся від останнього згоди на утвердження себе служилим князем у Новгороді. І хоча вже 1335 р. Наримунт залишив місто (щоб заволодіти вакантним престолом князівства Полоцького), проте його нащадки пам'ятали про першу «вотчину» пращура. У гербах старших російських Гедиміновичів — князів Голіциних, Куракіних та Хованських — разом із «Погонею» межує старовинний герб Новгородської землі. До речі, саме Наримунт першим і використав традиційний потім герб «Погоня» — на своїй власній печатці, якою скріпив договір із ризькими німцями в 1338 р.
Окрім Полоцька Наримунт успадкував також Пінське князівство.
Після загибелі Гедиміна в 1341 р. Наримунт підтримав батькового спадкоємця — молодшого брата Євнута Віленського. Тому коли в 1345 р. останній був скинутий із престолу Ольгердом, Наримунт потрапив в опалу та вимушений був тікати до Орди[]. І хоча згодом він отримав згоду на повернення, ані йому, ані його дітям не повернули Полоцька та більшості інших вотчин. Тому Наримунтовичі відповідного до свого походження ніколи не мали провідного становища ні, власне, у Литві, ні, пізніше, у Польщі. Вже з кінця XIV століття вони подались, головним чином, до Московії.
Наримунт був тричі одружений, проте найімовірніше лише від другої дружини, княжни Слонімської[], він мав дітей. Він залишив шістьох синів — Пунігайла, Патрикея, , Юрія, Семена-Феодосія та Михайла. Окрім Семена (князя Свіслоцького), усі вони залишили нащадків. Скоріш за все, у нього були також і дочки, проте про них нічого не відомо.
Князь Пунігайло (?—1380) залишився язичником, а єдиний його син Сунігайло помер бездітним.
Князі Патрикеєвичі
Патрикей-Давид двічі — у 1383–1386 та у 1398–1408 рр. був служилим Новгородським князем. Він же в 1408 р. одним із перших нащадків Гедиміна переїхав до Великого князівства Московського, де отримав вотчинні землі.
Корецькі
Старший син Патрикея князь Олександр Патрикеєвич у 1399 р. повернувся до Литви, де отримав у вотчину спочатку Стародуб, а з 1442 р. — Корець. Він же започаткував князівську гілку Корецьких — найстаршу серед Гедиміновичів. Після його смерті рід розпався на дві гілки — старшу (нащадки Семена Олександровича, який залишив Корець та згодом разом із дідом Патрикеєм та обома дядьками переїхав до Москви) та молодшу (нащадки Василя Олександровича, який отримав Корець у спадщину після смерті свого батька Олександра Патрикеєвича). Старша гілка згасла в середині XVI ст. на князеві Івані Богдановичі («Корецькі на Москві перевелися»).
Представники молодшої гілки Корецьких залишались удільними князями у Литві, проте не були впливовими, вони не підіймались вище посад каштелянів та старост. Після Люблінської унії князь Богуш-Єфим (1510–1576) першим у роду прийняв католицтво. Останній представник роду — правнук Богуша-Єфима князь Самійло-Кароль (1621–1651) помер від чуми у військовому таборі під час війни з козаками.
Патрикеєви та їх відгалуження
Другий син Патрикея Новгородського князь Юрій Патрикеєвич приїхав до Московії разом із батьком. Він був впливовою персоною за часів Василя I та Василя II, неодноразово виконував військові та дипломатичні доручення. Більше того, князь Юрій був спочатку обвінчаний з Анною Московською, дочкою Дмитра Донського (1387), потім — з княжною Марією, донькою Василя I (1418). Через ці шлюби його нащадки увійшли до вищої родової знаті Москви. Він мав двох синів — Василя, що помер раніше за батька, та Івана Гвоздя. Останній був значним державним діячем Московії у часи Івана III, проте потрапив в опалу у 1499 р. та прийняв насильницький чернечий постриг разом з синами Василем та Михайлом. Перший — Василь Патрикеєв (у чернецтві Вассіан, ?—1531, заморений голодом) — провідний діяч нестяжателів в часи Василя III, впав у боротьбі з йосифлянами.
Щодо рано померлого Василя Юрійовича, то у нього залишилось два сина — Іван Булгак (?—1498) та Данило Щеня (?—1519). Обидва вони вже не носили прізвище Патрикеєвих. Данило Щеня був значним воєводою Івана III. У 1500 р. він вщент розгромив гетьмана Острозького на Ведроші (проте в 1502 р. сам був розбитий орденськими німцями [ru]). Від Данила Щені пішов нечисленний рід князів Щенятєвих. За часів опричнини, у 1568 р., князь Петро Михайлович Щенятєв був страчений разом із сином за звинуваченнями у державній зраді, і з їхньою загибеллю рід згас.
Іван Васильович Булгак залишив чотирьох синів — князів Булгакових, проте з них мали дітей лише другий син — Михайло Голіца Булгаков (? — бл. 1558) та третій — Андрій Курака Булгаков (? — бл. 1521). Перший із них заарештував у 1514 князя Глинського за зраду і в тому ж році безславно програв разом із конюшим Челядниним битву при Орші (тому ж таки Острозькому), після якої 37 років сидів у литовському полоні. Від нього пішли князі Голіцини. Андрій Курака же заснував князівський рід Куракіних.
З початку XVII ст. Голіцини Куракіни та близькі до них Хованські отримували боярство автоматично по досягненню чоловіками дорослого віку, оминаючи чин окольничого (такий привілей мали лише 16 родів допетровської Росії).
Наприкінці XVII ст. рід Голіциних розпався на чотири гілки. З часом вони настільки подробилися та віддалилися одна від одної, що в наш час можна стверджувати не про окремі гілки одного роду, а навіть про різні княжі роди Голіциних.
Старша гілка («Васильовичі»), з якої походив фаворит Софії царівни князь Василь Васильович, після опали останнього не мала великих впливів у державі (старший онук Василя, князь Михайло «Квасник» (1687–1775) був навіть шутом Анни Іванівни). Її представники частіше дослуговувались лише до штаб-офіцерів. Ця гілка згасла за кордоном у 1952 р.
Друга гілка — «Івановичі» — була нечисленною та згасла ще в 1742 р.
Численні представники двох інших гілок, «Олексійовичі» та «Михайловичі» в XVIII–XX ст. дали країні велику кількість державних та військових діячів. Більше чотирьох десятків Голіциних були генералами. Численні нащадки обох гілок мешкають у Росії та за кордоном.
Серед інших з гілки «Олексійовичів» походили:
- князь Борис Олексійович (1651–1714) — вихователь Петра I, засновник архітектурного напрямку «голіцинське бароко».
- князь Валеріан Михайлович (1803–1859) — декабрист.
- князь Олександр Михайлович «Срібний» (1798–1858) — декабрист.
- князь Олександр Михайлович (1773–1844) — міністр народної освіти в 1817–1824 рр.
- князь Микола Дмитрович (1850–1925, розстріляний більшовиками) — останній голова уряду царської Росії в 1917 р.
- князь Лев Сергійович (1845–1915) — винороб, підприємець.
- князь Микола Сергійович (1809–1892) — генерал від інфантерії, військовий історик.
З гілки «Михайловичів» найбільш відомі:
- князь Дмитро Михайлович (1665–1737, вбитий в ув'язненні) — губернатор Києва, «верховник».
- князь Михайло Михайлович Старшой (1675–1730) — генерал-фельдмаршал.
- князь Михайло Михайлович Молодший (1684–1765) — генерал-адмірал флоту в часи Єлизавети Петрівни.
- князь Олександр Михайлович (1718–1783) — генерал-фельдмаршал.
Рід князів Куракіних не був таким численним як Голіциних, проте його представники теж зробили великий внесок у розбудову Російської імперії. Найбільш відомі з них князь Олександр Борисович (1752–1818), дипломат, віце-канцлер у часи Павла I, та його брат князь Олексій Борисович (1759–1829), генерал-прокурор, пізніше міністр внутрішніх справ. Останній деякий час обіймав посаду губернатора Малоросії.
Нині Куракіни майже вигасли. Останні представники цього роду — князь Олександр Михайлович (нар. 1959) та його син князь Дмитро Олександрович (нар. 1995) — мешкають у Франції.
Хованські
Третій син князя Патрикея Новгородського — князь Федір Патрикеєвич (?—1426), разом із батьком та іншими родичами теж переїхав до Москви. Син його князь Василь Ховака став родоначальником династії Хованських. Найбільш відомий із цього роду князь Іван Андрійович «Тараруй» (? — 1682, страчений разом із сином Андрієм). У 1657 р. при Гдові Хованський розгромив колишнього фаворита шведської королеви Магнуса Делагарді (але згодом був двічі розбитий поляками — під Полонкою та при Кушліках). У 1682 р. він намагався за допомогою повсталих стрільців захопити владу, проте впав у боротьбі з Софією царівною (за мотивами цих подій М. П. Мусоргський написав оперу).
Хованські теж дали країні значну кількість державних діячів та військових, які нині мешкають в Росії. Один із них — професор князь Аскольд Георгієвич (нар. 1947).
Згаслі роди Наримунтовичів. Ружинські, Белзькі та Пінські
Окрім Патрикея всі інші сини Наримунта залишились у Литві, проте володіли вони дрібнішими уділами, аніж нащадки Ольгерда.
Ружинські
Князь Олександр Наримунтович (згадується з 1330-х рр.) володів містом Корець та був намісником батька в Ореховці. Згідно з пізнішими даними, саме від нього веде свій початок рід князів Ружинських. Проте перший достовірний представник роду — князь Іван (? — бл. 1486). Генеалогія Ружинських вкрай заплутана, тому достовірність походження роду від Наримунта і взагалі від Гедиміна є доволі сумнівна. Спочатку вони називались князями Ружинськими-Роговицькими, а в XVI ст. їх рід розпався на дві гілки — старшу, представники якої потім іменувалися Наримунтовичами-Ружинськими, та молодшу гілку князів Бурдиновичів-Ружинських.
Представники цього збіднілого провінційного роду, обидві гілки якого згасли десь в середині — другій третині XVII ст., більш відзначились як вільні козацькі ватажки, аніж як королівські урядовці. Так представники старшої гілки Ружинських — князі Михайло Іванович (?—1586), брат його Остафій Іванович (?—1587), та сини останнього Кирило Остафійович (?—1599), Микола Остафійович (?—1592) та Михайло Остафійович (? — після 1592) були отаманами запорожців. Син Кирила князь Роман Кирилович «Чорний Гетьман» (1575–1610) — воєвода самозванця Лжедмитра II.
Белзькі
Юрій Наримунтович (? — кін. XIV ст.) був удільним князем у містах Кременець (до 1352 р.), Белз (1352—1377 та 1383—1387 рр.) та Холм (до 1377 р.). Рід його нащадків — князів Белзьких — був дуже нечисленним. Навіть родинний зв'язок між ними не можна прослідкувати достеменно. У 1398 р., зі смертю князя (служилого князя Новгородського), та його брата Івана у 1399 р., рід Белзьких згас.
Пінські
(?—1350-і рр.) після загибелі свого батька в 1348 р. отримав в уділ Пінськ. Нащадки його зберігали це місто як спадковий уділ. Рід Пінських вигас у 1471 р. на князеві Юрії Семеновичі, а згодом уділ відійшов до представника роду Олельковичів (вони володіли Пінським уділом до 1495 р.). У пізніші часи деякі представники збіднілих князівських родів Курцевичів та Буремльських наголошували на своєму походженні від князя Костянтина Пінського, проте навіть саме існування цього князя є доволі сумнівним.
Нащадки Ольгерда
Третій син Гедиміна Ольгерд (бл. 1296–1377) за життя батька був удільним князем Вітебським (з 1320 р.). Це княжіння він отримав та забезпечив за собою через свій перший шлюб з вітебською спадкоємицею княжною Марією Всеволодовною (? — 1346).
У 1345 р. Ольгерд за допомогою брата Кейстута Троцького скинув з престолу батькового спадкоємця, молодшого зведеного брата Євнута.
Ставши великим князем Литовським, Ольгерд значно розширив межі своєї держави, приєднавши Брянськ, Курськ, Чернігів, Поділля, Волинь, а в 1363 — і Київ. Більшість новоприєднаних земель він передав в уділи своїм численним дітям, тому в Литві а потім і в Польщі саме Ольгердовичі зайняли серед усіх Гедиміновичів найвище становище.
Старші Ольгердовичі
У Ольгерда від першого шлюбу з княжною Вітебською залишилось п'ятеро синів — Андрій-Вінгольд Горбатий, Дмитро, Костянтин, Володимир, Федір та три дочки — Феодора (дружина князя Карачевського), невідома на ім'я (дружина князя Одоєвського) та Агрипина (дружина князя Давида Дмитровича Городецького і великого князя Нижньогородського Бориса Костянтиновича).
Всі сини Ольгерда від першого шлюбу були хрещені в православну віру.
Нащадки Андрія Ольгердовича
Старший син Ольгерда Андрій Горбатий (бл. 1325–1399, загинув у битві на Ворсклі) неодноразово був служилим князем Пскова (в 1341–1348, 1377–1385, 1393–1399 рр.). На батьківщині він отримав в уділ Полоцьк (після втечі Наримунта), а з 1386 р. також і Лукомль. Андрій Ольгердович брав участь у всіх походах та битвах свого батька — з татарами, Москвою та орденцями. Проте він так і не став спадкоємцем Ольгерда. Через конфлікт зі зведеним братом Ягайлом в 1377 р. Андрій залишив Литву і разом із братом Дмитром Брянським переїхав на службу до Дмитра Донського. Він взяв участь в битвах на Вожі та на Куликовому полі. Надалі він повернувся до Литви, тримав сторону дядька Кейстута та кузена Вітовта проти Ягайла, примирився з останнім в 1392 р. та загинув у битві на Ворсклі.
Андрій мав трьох достовірно відомих синів — Михайла (вбитий в 1385 р. при поході на Рязань), Семена (вбитий в міжусобиці в 1387 р.) та Івана (? — 1439). Іван залишив єдиного сина Олександра (? — 1442), який в 1439–1442 рр. був служилим князем во Пскові.
У пізніші часи князі Лукомські та Полубинські виводили свій родовід від ще з одного сина Андрія — Федора, проте достовірність існування цього князя є дуже сумнівною.
Перший з достеменно відомих князів Лукомських, Василь (? — 1463) не мав дітей чоловічої статі. Інший представник роду — князь Іван в 1473 р. переїхав до Москви, де отримав вотчини, проте згодом був спалений живцем за зраду (в 1493 р.). Можливо, саме від цього Івана і походять всі відомі Лукомські. Родинний зв'язок між ними майже не прослідковується. Одні представники цього роду в XVI ст. називалися Ольгердовичами-Лукомськими, інші — Лукомськими-Шидуцькими. До кінця XVI ст. рід перейшов у католицтво, хоча за російської доби відомі і православні його представники. Лукомські були дуже бідним родом. Ще в XVII ст. вони втратили князівський титул та за часів Російської імперії були простими дворянами. З роду Лукомських походять декілька генералів XIX–XX ст.
Полубинські (або Полубінські) «з Лубна Полубінські» герба «Яструбець» відомі з кінця XV ст. Цей рід був значно багатшим, аніж Лукомські. З роду Полубинських походили і високопосадовці. Так, відомі князь Василь Андрійович (?—1550), маршалок Литовський; князь Андрій Андрійович (?—1556), маршалок коронний; князь Костянтин (?—1640), воєвода Варшавський; князь Олександр-Гілярій (?—1679), маршалок великий литовський та ін. З кінця XVI ст. Полубинські перейшли у католицтво. За часів Російської імперії рід втратив князівський титул.
Нащадки Дмитра Ольгердовича
Другий син Ольгерда Дмитро (? — 1399, загинув на Ворсклі) був удільним князем Стародуба, Брянська та Трубчевська. Після смерті батька він також виступив проти Ягайла і через ворожнечу з останнім в 1379 р. від'їхав до Москви, де отримав у вотчину Переславль-Залєський. Дмитро взяв участь у Куликовській битві. Після повернення до Литви йому були повернуті колишні уділи, якими під час еміграції володів зведений брат — Дмитро-Корибут Ольгердович.
Дмитро мав двох синів — Михайла та Івана. Молодший, Іван, загинув на Ворсклі разом з батьком.
Князь Михайло Дмитрович в 1399 р. успадкував Трубчевськ, і далі від нього пішла гілка князів Трубецьких.
Вже після смерті Михайла рід Трубецьких розпався на дві гілки — старшу (нащадки князя Семена Михайловича) та молодшу (нащадки князя Юрія Михайловича). Юрій ще в 1445 р. від'їхав до Москви. Гілка його нащадків згасла в 1543 р.
Трубчевськ на початку XVI ст. був захоплений Московським князівством. Місцеві князі керували своїм родовим уділом аж до його ліквідації в 1566 р. В першій половині XVI ст. ця гілка роду Трубецьких розпалася ще на дві — старшу, нащадків князя Андрія Івановича (? — 1546) та молодшу, нащадків князя Семена Івановича (? — 1566). Старша гілка вигасла в 1612 р. на князеві Андрії Васильовичі.
Молодшу гілку продовжив князь Микита Романович (? — 1608), колишній опричник. З трьох його синів старший — Юрій Микитович — в 1611 р. втік у Польщу, де прийняв католицтво під ім'ям Вігунда-Єронима. Два інших — Федір та Олексій Микитовичі — померли бездітними. Найбільш відомий з них князь Олексій Микитович (бл.1600 — 1680), значний військовий діяч, який відзначився у війнах з поляками та запорожцями (останні нанесли йому ганебну поразку при Конотопі), хрещений батько царя Петра I Олексійовича. До 1676 р. він був удільним володарем свого Трубчевська, відбитого в поляків. В 1662 р. він приборкав «Мідний бунт» в Москві. Піклуючись про продовження роду, Олексій Микитович в 1657 р. вивіз з Польщі єдиного свого спадкоємця, внучатого племінника князя Єжи-Юрія, та перехрестив його в православ'я.
Від цього боярина Єжи-Юрія Петровича Трубецького (? — 1679, з 1673 р. воєвода в Києві) і походять всі Трубецькі XVIII–XXI ст. Рід зробив великий внесок в розбудову Російської імперії. Серед інших відомі:
- Князь Іван Юрьєвич (1667–1750) — останній боярин, генерал-фельдмаршал.
- Князь Микита Юрьєвич (1699–1767) — генерал-прокурор, генерал-фельдмаршал.
- Князь Сергій Петрович (1790–1860) — декабрист.
- Князь Паоло-Павел Петрович (1866–1938) — скульптор.
- Князь Микола Сергійович (1890–1938, розстріляний більшовиками) — письменник, лінгвіст, євразієць.
Численні представники роду Трубецьких нині мешкають в різних країнах.
Нащадки Костянтина Ольгердовича
Третій син Ольгерда Костянтин (? — до 1393 р.) був удільним князем Чорторийським (до самої смерті) та Чернігівським (в 1370-і рр.). Він підтримував Ягайла проти його старших братів та Кейстута. Костянтин мав трьох синів — Гліба, Григорія та Василя. Від молодшого, Василя (? — 1416) і пішов знаменитий литовсько-польський рід Чорторийських. Два сина останнього, Іван Васильович (? — 1460-і рр.) та Олександр Васильович (? — бл. 1477) були соратниками Свидригайла та в 1440 р. вбили великого князя Сигізмунда Кейстутевича.
З кінця XVI ст. рід перейшов у католицтво. Представники роду Чорторийських у XV–XVIII ст. служили воєводами, каштелянами, намісниками, старостами, з початку XVIII ст. володіли величезними маєтками переважно в межах сучасної України та Білорусі. Чорторийським належали Клевань, Литовеж, Пропойськ, Чорторийськ та інші міста.
З початку XVI ст. рід розпався на численні гілки, із котрих дві старші — «Клеванська» (згасла в 1810 р. на князеві Юзефі-Клемесі) та «Корецька». З цього славетного роду походять єпископи, генерали, дипломати. Нині в Польщі та за її кордоном мешкає кілька десятків князів та княгинь Чорторийських трьох гілок.
Нащадки Володимира Ольгердовича
Володимир Ольгердович (? — бл. 1398) після Синіх Вод, в 1362–1395 рр. був удільним князем Київським. Він підтримував Ягайла проти Вітовта, і тому коли останній утвердився в Литві, Володимир втратив свою вотчину. Натомість він отримав в уділ Слуцьк, Копиль та Бельськ. В 1398 р. Володимир убіг на Москву, і подальша доля його невідома («пробігав вотчину свою Київ»). Він залишив трьох синів — князя Слуцького та Копильського Олександра-Олелька (? — 1454), князя Бельського Івана (? — 1435) та князя Андрія (? — 1457). Нащадки останнього згасли на сині Глібі (? — бл. 1457).
Князь Олександр-Олелько в 1443 р. отримав в уділ Київ і правив в ньому до своєї смерті. Від шлюбу з Анастасією Московською (дочкою Василя І) він оставив двох синів — спадкоємця Семена (? — 1471), останнього удільного Київського князя, та Михайла (? — 1481, страчений за державну зраду), служилого князя Новгородського, який спочатку невдало спробував повернути Київ, а потім захопити литовський престол (т. зв. «змова князів»).
Гілка Семена згасла на його сині Василі (? — 1495), князеві Пінськом.
Нащадкам же страченого князя Михайла залишили Слуцьк. Останні Олельковичі — брати князі Юрій Юрьєвич (? — 1587), Олександр Юрьєвич (? — 1591) та Семен Юрьєвич (? — 1593) — померли молодими та бездітними. Їх вотчини через шлюби відійшли до Радзивіллів.
Від князя же Івана Бельського (служилого князя Новгородського) пішов рід князів Бельських. Іван залишив чотирьох синів — Івана Большого, Івана Меньшого, Федора та Семена. Лише Федір залишив нащадків.
Князь (? — після 1506) в 1481 р. був активним учасником «змови князів», з метою посадити на литовський престол свого родича Михайла Олельковича. Після провалу заколоту втік до Москви, де одружився з дочкою великого князя Рязанського Анною та отримав вотчини. Діти та онуки його були боярами та воєводами. Князь Іван Федорович (? — 1542, вбитий в ув'язненні) — значний феодал, учасник війн з казанськими татарами, один з членів уряду в малолітство Івана IV, впав у боротьбі з князями Шуйськими. Князь Іван Дмитрович (? — 1571, загинув при осаді Москви татарами) — перший боярин Земщини, крупний воєначальник часів Івана IV Грозного.
Останній представник роду — князь Гаврило-Галактіон Іванович (? — 1612, чернець, вбитий поляками в монастирі) — правнук Федора Івановича.
Нащадки Федора Ольгердовича
Ще один син Ольгерда від Марії Вітебської, Федір (? — бл. 1400) був удільним князем Ратенським, Кобринським та Любомльським. В 1377 р. він присягнув Людовику Великому проти свого зведеного брата Ягайла, проте вже в 1386 р. примирився з останнім. Він залишив трьох синів — Романа, Гурка та Сангушка.
Князь Роман Федорович (? — бл. 1460) отримав в уділ Кобрин. Його нащадками стали князі Кобринські. Рід був нечисленним і згас на князеві (? — 1490) — внукові Романа.
Князь Гурко Федорович Лисятничський та Кросничинський (? — 1433) залишив двох синів — князів Гурковичів — Януша (католика, каноніка Плоцького, ? — бл. 1477) та Олександра (? — бл. 1484). Обидва вони померли, не залишивши нащадків.
Князь Сангушко Федорович (? — бл. 1454) отримав в уділ Ратне та Ковель. Від нього пішов відомий литовсько-польський рід Сангушків (хоча останні з XVII ст. сперечались між собою за походження, одні представники роду писались як Любартовичі-Сангушки, інші — як Ольгердовичі-Сангушки). З початку XVII ст. Сангушки поступово покатоличились.
Вже наприкінці XV ст. рід розпався на дві гілки — старшу, «Каширську» (згасла на волинському воєводі князеві Адамі Олександрі, 1590–1653) та молодшу — «Ковельську». Від «Каширської» гілки пішла «Несухоїжська» гілка (згасла на князеві Леві-Романі в 1591 р.). Представники двох гілок в XVI–XVII ст. були старостами, каштелянами, маршалками. Князь Федір Романович (1537–1571) — воєвода Брацлавський, польний литовський гетьман; князь Самуїл-Семен (? — 1638) — воєвода Вітебський; князь Павел-Кароль (1680–1750) — великий маршалок литовський та ін.
З XVII–XVIII ст. через шлюби з представницями згаслих феодальних родів (Вишневецькі, Конецпольські, Заславські) до Сангушків перейшли величезні маєтності, переважно в межах сучасної України (серед їх володіннь опинились Підгірці, Заслав, Тарнів, Славута). Аж до XX ст. вони були одними з найбільших землевласників.
Нині рід майже вигас. Єдиний відомий представник — підприємець князь Павел Францішек (нар. 1973), мешкає в Бразилії.
Молодші Ольгердовичі
Від другого шлюбу (1349 р.) з княжною Уляною Олександрівною Тверською (? — 1392) у Ольгерда залишилось 15 дітей: 8 синів — Ягайло, Іван-Скиргайло, Корибут-Дмитро, Семен-Лугвеній, Мінгайло-Василь, Коригайло-Казимир, Вігунт-Олександр, Свидригайло-Болеслав; та 7 дочок: Кенна-Іоанна (дружина князя Померанського), Марія (дружина князя Городецького), Вільгейда (дружина герцога Мекленбург-Старгардського), Ядвіга (дружина князя Освенцимського), Олександра (дружина князя Плоцького), Єлена (дружина князя Володимира Хороброго Серпухівського) та Євфросинья (дружина Олега Віщого, великого князя Рязанського). З молодших синів Ольгерда дітей мали лише Ягайло, Корибут-Дмитро та Лугвеній.
Князі Скиргайло (бл. 1354–1397, також князь Полоцька з 1387 р. та Києва з 1395 р., намісник свого брата Ягайла у Литві в 1386–1392 рр.), Мінгайло (? — 1382), Коригайло (? — 1390, вбитий при облозі орденцями та Вітовтом Вільни), Вігунд (? — 1392) та Свидригайло (? — 1452) були бездітними.
Найвідоміший з них Свидригайло, який у різні часи володів Вітебськом (1393), Поділлям (1400–1402), Володимиром та іншими залісськими містами (1408-1410), Новгород-Сіверським, Брянськом та Черніговом (1419-1430) та ін. Після смерті кузена Вітовта він на короткий час став великим князем. Проте через конфлікт з братом Ягайлом він швидко втратив престол, втягнувся у феодальну війну, та був розбитий польським ставлеником Сигізмундом (братом Вітовта) в 1435 р. Своє життя Свидригайло закінчив як останній Великий князь Волинський.
Ягайло та його нащадки
Старший син Ольгерда від другого шлюбу, Ягайло (бл. 1351–1434) в 1377 р. став батьковим наступником на великокнязівському престолі. Проте через тривалий конфлікт зі зведеними старшими братами та дядьком Кейстутом його підтримка в державі залишалась вкрай малою. Майже півтора десятиліття Ягайло воював з претендентами на литовський престол, і врешті-решт вимушений був в 1392 р. віддати Литву своєму кузенові Вітовту.
Ягайло також відомий тим, що першим з литовських великих князів прийняв католицтво (в 1385 р.), та шлюбом з королевою Ядвігою Анжуйською закріпив за собою та нащадками престол сусідньої Польської держави. В Польщі він став називатися «Владиславом ІІ Ягелло».
Ягайло був одружений чотири рази, проте лише остання дружина — княжна Софія Гольшанська (? — 1461) народила йому, вже літньому чоловіку, двох синів — Владислава (Владислав III Варненьчик, 1423–1444, вбитий при Варні), наступника батька на Польському престолі, та Казимира (1427–1492, великого князя Литовського з 1440). Останній після загибелі брата став наступним польським королем під ім'ям Казимира IV Ягеллончика.
Казимир IV домігся утвердження свого старшого сина Владислава (1456–1516) на престолі Богемії(в 1471 р., після смерті Георгія Подебрада), та Угорщини (в 1490 р., після смерті Матвія Корвіна). Таким чином під скіпетром Ягеллонів на початку XVI ст. опинилась більшість країн Центральної Європи.
Проте після загибелі в битві при Могачі сина і наступника Владислава Людовика ІІ (1506–1526) ця гілка Ягеллонів припинила своє існування, а Богемія та Угорщина через шлюб відійшли до Габсбургів.
Окрім Владислава Казимир IV мав також синів Казимира (1458–1484), Яна Ольбрахта (Ян I, 1460–1501, король Польщі після смерті батька), Олександра (1461–1506, великий князь литовський з 1492 р. та король Польщі з 1501 р.), Сигізмунда (Сигізмунд I Старий, 1467–1548, король Польщі та великий князь литовський з 1506 р.) та Фредеріка (1468–1503).
Нащадків залишив лише король Сигізмунд І, проте єдиний його син і спадкоємець Сигізмунд II Август (1520–1572, король з 1548 р.) не залишив закононароджених дітей. Таким чином польська гілка Ягеллонів теж згасла за чоловічою статтю, хоча в 1574 р. Стефан Баторій, одружений з сестрою Сигізмунда Анною, став польським королем. В 1588 р. принц шведський Сигізмунд Ваза, племінник останнього Ягеллона через ще одну його сестру Єкатерину, теж отримав польський престол.
Нащадки Дмитра-Корибута Ольгердовича
Ще один син Ольгерда від другого шлюбу, Дмитро-Корибут (? — 1404). Він був гарячим сторонником брата Ягайла, отримав від останнього уділ збіглого брата Дмитра — Новгород-Сіверський, Трубчевськ та Брянськ, і володів цими землями в 1386–1393. Після утвердження Вітовта він втратив вплив і повернув Дмитру Брянському його вотчину. Від дружини Анастасії (із Рязанського великокнязівського дому) він мав трьох синів — князів Івана (? — 1431), Сигізмунда (? — 1435, Чеський король) та Федора (? — після 1435).
Більшість сучасних дослідників схиляються до думки що Федір Корибутович не мав синів, і на ньому лінія Корибутовичів вигасла.
Однак традиційно від Федора (Федька Несвицького) вели своє походження численні аристократичні роди гербу «Корибут». У Федька було два сина — Юрій, князь Несвіжський та Василь, князь Збаразький.
Від Юрія Федорович пішов князівський рід Несвіцьких. Онук Юрія, князь Василь Семенович, в 1508 р. переїхав до Москви, де отримав вотчини. Представники роду Несвицьких в XVI–XVII ст. були стольниками та воєводами провінційних міст. Князь Василь Федорович (1704 -1771) — віце-адмірал; князь Іван Васильович (1740–1806) — камергер, масон, учасник палацевого перевороту 1762 р.
До 1917 р. рід ще існував. Нині про його нащадків нічого не відомо.
Другий син Федька, Василь (? — 1463) отримав у спадщину Збараж. Старший його нащадок Василь Васильович (? — 1473) залишив в свою чергу трьох синів — Михайла, Федора та Семена-Андрія.
Хоча всі вони залишили синів, лише діти молодшого — Семена-Андрія — надалі називалися князями Збаражськими.
Представники цього роду в XVI–XVII служили переважно старостами та каштелянами. З кінця XVI ст. Збаражські поступово покатоличились. Найбільш відомі: князь Іван Миколайович (? — 1608) — воєвода Брацлавський, та сини останнього Юрій (? — 1631) — коронний підчаший і Христофор (1580–1627) — коронний конюший. Обидва останніх не мали нащадків чоловічої статі, й на них рід власне Збаражських згас.
Старший же син Василя Збаражського князь Михайло (? — бл. 1516) від батька отримав у спадщину замок Вишневець . Нащадки його писалися князями Вишневецькими. Він залишив синів Івана, Федора Старшого, Федора Меньшого та Олександра. Дітей мали старший син Іван (? — 1542), родоначальник старшої гілки Вишневецьких, та наймолодший Олександр (? — 1555), від якого відповідно пішла молодша лінія роду. З XVII ст. представники роду йменували себе Корибут-Вишневецькими, наголошуючи таким чином на своєму походженні.
Представники роду Вишневецьких служили старостами, каштелянами, воєводами, володіли величезними територіями в Литві та Польщі. За загальною кількістю латифундій вони входили до трійки найзаможніших родів Речі Посполитої (наряду з Радзивіллами та Острозькими). Вони мали приватні війська та фортеці. З початку XVII ст. рід перейшов у католицтво.
Зі старшої гілки відомі:
- Князь Костянтин Іванович (? — 1574), воєвода Київський.
- Князь Костянтин Костянтинович (1564–1641), воєвода Руський, староста кременецький.
- Князь Януш-Костянтин (1598–1636), гетьман литовський.
- Князь Димитр-Єжи (1631–1682), гетьман литовський.
- князь Костянтин-Кшиштоф (1636–1686), воєвода Брацлавський.
Обидва сини останнього — Януш-Антоній (1678–1741) та Михайло-Сервацій (1680–1744, великий гетьман литовський), померли, так і не залишивши нащадків чоловічої статі. На них згасла і старша гілка, й взагалі рід Вишневецьких.
З молодшої гілки роду найбільш відомі:
- Князь Максим-Дмитро «Байда» (? — 1563, страчений турками) — атаман запорожців, молдовський господар в 1563 р.
- Князь Михайло Михайлович (? — 1616) — староста Овруцький, отримав від короля величезну територію на Лівобережжі- т. зв. «Задніпровську державу».
- Князь Ієремія-Михайло (1612–1651, помер від чуми в таборі під час Хмельниччини) — крупний військовий діяч в часи козацьких повстань, ворог православної віри.
- Князь Михайло (1640–1673) — син останнього, король Польщі (1669—1673). Він не залишив нащадків, і з ним згасла молодша гілка Вишневецьких.
Середній же син Василя Збаражського князь Федір отримав у вотчину Воронич (біля Луцька), і залишив синів — князів Степана, Юрія, та Олександра. Від Степана та Юрія пішов рід князів Воронецьких (Вороничів) старшої та молодшої гілок, а Олександр-Олехно (? — 1560) став засновником роду князів Порицьких (від місцевості Поритьє). Рід Порицьких був нечисленним і вигас на правнукові Олександра — князеві Стефані (? — 1637).
Воронецькі і Порицькі з початку XVII ст. покатоличились.
Старша гілка Воронецьких вигасла в XVI ст. Представники молодшої же з XVII ст. йменували себе Корибут-Воронецькими (ставлячи наголос на Корибуті — своєму пращурові).
Рід цей був дуже дрібним і представники його не підіймались вище провінційних каштелянів, старост та полковників. За часів Російської імперії деякі представники Воронецьких залишались при княжому титулі, а інші його втратили. Всього існуювало чотири гілки роду — «підляшська», «люблинська», «плоцька» та «галицька» (представники останньої служили Австро-Угорщині).
Нащадки Лугвенія Ольгердовича
Князь Лугвеній Ольгердович (? — 1431) під час усобиць підтримував Ягайла, а в 1388–1392 рр. був служилим князем Новгородським. По поверненню з Новгорода отримав у вотчину Мстиславль (1392). Він керував захопленням Смоленська (1404) та відзначився у війнах з Орденом, зокрема і під Грюнвальдом. В 1411–1412 рр. знову був князем Новгородським. Лугвеній боронив місто від шведів і вчинив напад на Виборг (1411).
Першим шлюбом Лугвеній був одружений з дочкою Дмитра Донського Марією (? — 1399). Син його Юрій (? — 1457) та онук Іван (? — 1486) були князями Мстиславськими. Після смерті Івана через шлюб його доньки Уляни (? — 1499) вотчина Мстиславських перейшла до князя Михайла Заславського — нащадка Євнутія Гедиміновича.
Кейстут та його нащадки
Кейстут Гедимінович (бл. 1297–1382, вбитий у в'язниці) ще за життя батька отримав у вотчину Троцьке князівство. В 1345 р. він був найактивнішим учасником заколоту проти молодшого брата Євнутія, після скинення якого отримав владу над Жмуддю. Фактично він був співправителем брата Ольгерда у великому князівстві Литовському.
Більшу частину свого правління Кейстут, свідомий язичник, провів у війнах з Тевтонським Орденом. Після смерті Ольгерда виступив проти племінника Ягайла і в 1381 р. захопив Литовський престол. Проте вже в наступному році він був переможений та вбитий за наказом Ягайла.
Від шлюбу з вайделоткою (жрицею) Бірутою(? — 1382, вбита за наказом Ягайла) у Кейстута народилось сім синів — Войшвил, Потирк (Патрикей), Бутовт, Войдат, Вітовт, Товтивилл та Сигізмунд, та чотири дочки — Данута-Анна (дружина князя Цехановського та Мазовецького), Миклова-Марія (дружина Івана Михайловича, великого князя Тверського), Анна (дружина князя Щецинського) та Рингайла-Єлизавета (дружина князя Мазовецького, потім — господаря Молдовського).
Войшвіл (? — 1387) помер бездітним. Патриг (? — 1360-і рр.) помер раніше батька. Він залишив двох синів — Яна, князя Дрогичинського, та Олександра, який прийняв католицтво в Ордені та став єпископом Ризьким (1396). Обидва вони померли бездітними. Бутовт-Генрих (? — після 1381) в 1365 р. хрестився в католицтво, потім перебував у свиті імператора Карла IV. Про його нащадків нічого не відомо. Войдат (? — після 1381) був князем Новогрудським. Він теж помер не залишивши нащадків.
Вітовт (в хрещенні Олександр, бл. 1350–1430) найбільш відомий з усіх синів Кейстута. У боротьбі з Ягайлом він підтримував свого батька, а після його загибелі сам став головою інсургентів. Після тривалої усобиці в 1392 р. він домігся таки пожиттєвого визнання за собою Великого князівства Литовського. Роки його правління стали часом максимальної експансії Литви на руських теренах.
Проте Вітовт не залишив синів. Єдина його дочка, Софія (? — 1453), з 1391 р. була дружиною Василя І, великого князя Володимирського та Московського. Василь ІІ та його численні сестри (одна з яких була візантійською імператрицею) таким чином приходяться Вітовту онуками.
Товтивилл-Конрад (? — 1390), князь Новогрудський, після смерті батька разом з Вітовтом воював проти Ягайла. Він був вбитий при штурмі Вітовтом Вільни в 1390 р. і не залишив дітей.
Молодший син Кейстута Сигізмунд(бл. 1365–1440) за часів княжіння Вітовта в усьому слухався брата і був абсолютно несамостійною персоною. До смерті Вітовта він був удільним князем Стародубським. Потім за підтримки поляків виступив проти великого князя Свидригайла Ольгердовича і після тривалої усобиці розбив того та утвердився на литовському престолі (1435). Проте правив він не довго і був убитий прихильниками антипольської партії — князями Чорторийськими.
Єдиний син Сигізмунда князь Михайлушко Сигізмундович (до 1380–1452) був активним співучасником свого батька у справі захоплення великокнязівського престолу. В 1435 р. саме він вщент розгромив Свидригайла при Вількомирі і тим самим забезпечив перемогу пробатьківської партії в Литві. Проте після загибелі Сигізмунда весь його вплив впав, і наступним великим князем став не він, а юний Казимир Ягайлович. Михайло інтригував проти Казимира, проте нічого не домігся та утік до Москви, де і помер (можливо був отруєний). Він був тричі одружений (всі три рази — на княжнах Мазовецьких), проте нащадків не залишив, і на ньому згасла гілка Кейстутовичів.
Любарт та його нащадки
Один з молодший синів Гедиміна Любарт-Дмитро (бл. 1300 — бл. 1383) ще за часів правління батька внаслідок шлюбу із княжною Волинською отримав в уділ Луцьк (1325). Після загибелі в 1340 р. останнього суверенного князя Галицько-Волинської держави Юрія-Болеслава він став претендентом на престол всієї держави останнього.
Проте втримати всю галицько-волинську спадщину він не зміг. Поляки захопили Галичину та, тимчасово, західну частину Волині.
Любарт до самої своєї смерті втримував Волинь, в значній мірі завдяки підмозі свого старшого брата Кейстута. Він був одружений двічі (вдруге — на княжні Ростовській), і залишив синів Івана, Федора, Лазаря та Семена. Іван, Лазарь та Семен померли молодими та бездітними невдовзі після смерті батька, і Волинь дісталась Федіру (бл. 1351–1431).
Федір Любартович в 1392 р. був відсторонений Владиславом ІІ з Волинського княжіння, яке було перейшло до Вітовта Кейстутовича та отримав як компенсацію Новгород-Сіверський уділ (до 1405), потім — Жидачів. В 1431 р. він став удільним князем Володимира-Волинського, проте помер через два тижні. З ним гілка Любартовичів і згасла (версія про походження від нього роду князів Сангушків не має під собою ґрунтовних підстав).
Євнутій та його нащадки
Один з молодших синів Гедиміна, Євнутій (1300-і рр. — після 1366) після смерті батька став князем Віленським та великим князем Литовським. Проте вже в 1345 р. він був зкинутий з престолу Ольгердом і Кейстутом та втік до Москви, де був хрещений під ім'ям Івана. По поверненню (1346) отримав в уділ Заславль біля Мінська. Він залишив двох синів — Михайла Заславського (? — 1399) та Семена Свислоцького (? — 1411). Семен не залишив нащадків, а у Михайла було три сини — Олександр, Андрій та Юрій.
Від Юрія (? — бл. 1450) і пішли князі Заславські (Гедиміновичі). Син його князь Іван Юрійович (? — бл. 1501) в свою чергу залишив трьох синів — Михайла, Федора та Богдана. Михайло (? — 1529) в 1495 р. через шлюб отримав уділ та титул князів Мстиславських, і нащадки його вже писалися Мстиславськими або Мстиславськими-Заславськими. Федір (? — 1539) та Богдан (? — 1530) Заславські померли не залишивши синів, і на них рід власне князів Заславських згас.
Із синів Михайла Мстиславського молодший, Василь, помер раньше батька, а старший Федір (? — 1537) в 1526 р. переїхав до Москви. Син його Іван (? — 1586, помер на засланні) — боярин, другий воєвода Земщини, впав у боротьбі проти Бориса Годунова. Всі сини Івана окрім Федора померли молодими та бездітними.
Князь Федір Іванович Мстиславський (? — 1622), боярин з 1577 р., воєвода, конюший, голова Семибоярщини — тимчасового уряду 1610 р. Федір Мстиславський був одним із найбагатших людей Росії, він мав величезну колекцію дорогоцінної зброї, яка після смерті володаря відійшла до персональної царської скарбниці. Він не залишив нащадків чоловічої статі, і на ньому рід Мстиславських вигас, як і загалом гілка Євнутьєвичів.
Коріятовичі
Наймолодший син Гедиміна Коріят-Михайло (1300-і рр. — до 1362) після смерті батька був удільним князем Новогрудським та Волковиським, потім — також і Новгород-Сіверським. Він помер ще до битви на Синіх водах, в якій узяли дієву участь його сини — князі Коріятовичі.
За часів Людовика Анжуйського Коріятовичі були фактичними правителями-співвладниками Поділля, частини Волині і навіть окремих підмадярських регіонів Галичини.
З синів Коріята відомі: Юрій, Олександр, Костянтин, Федір, Борис-Семен, Гліб, Дмитро та Василь.
Старші сини Коріята
Юрій (? — 1374) був князем Подільським (1370–1374) та господарем Валашським (до 1374 р). Він не залишив нащадків. Наступник Юрія на подільському княжінні Олександр (? — бл.1380, князь теребовлянський з 1349, Володимир-Волинський1366 — 1370) теж помер бездітним. Костянтин же (? — бл. 1389, князь Подільський з 1380) залишив сина Михайла Костянтиновича (? — бл. 1450, соратника Свидригайла).
Курцевичі
Від сина останнього, князя Василя Михайловича Курча (? — бл. 1464) і пішов князівський рід Курчевичів (Курцевичів) герба «Курч». Онуками Василя були князі Федір та Василь Івановичі. Перший заснував гілку князів Курцевичів-Буремльських або Буремльських (яка згасла на князеві Андрії в 1610 р.), а другий — гілку власне Курцевичів.
Одні представники цього роду іменувалися князями Коріятовичами-Курцевичами (наголошуючи таким чином на родстві з Коріятом Гедиміновичем), інші — князями Булигами-Курцевичами. Рід був вкрай бідним, ніхто з його представників не займав навіть каштелянств або староств, а лише підстароства. Фактично це була дрібна шляхта (в 1828 та 1847 рр. російська влада двічі підтведжувала Курцевичам їх княжий титул; рід володів маєтками на Волині та у Володимирський губернії). Одні представники роду Курцевичів були католиками, інші — православними. Найбільш відомий князь Йосип-Єзекіїл Дмитрович (1589–1642, помер на засланні) — підданий російського царства з 1625 р., архієпископ Суздальський і Таруський (1626–1634).
Молодші сини Коріята
Останнім суверенним князем Подільським (1389–1393) був Федір (? — 1416), до цього — володар Новогрудського та Гомельського уділів. У 1393 р. він був скинутий з княжіння Вітовтом та втік до Угорщини. Від шлюбу з хорваткою Єленою Контроманич Федір залишив лише двох дочок — майбутніх дружин угорських магнатів.
Василь Коріятович (? — після 1403) був удільним князем Бузьким. Разом із Федіром він в 1393 р. втік до Угорщини. Згодом, в 1403 р. він повернувся до Польщі, в склад якої входило Поділля, і відмовився від прав на нього. Подальша його доля невідома, нащадків він теж скоріш за все не залишив.
Волинські
Один із наймолодших синів Коріята, князь Дмитро Боброцький (? — 1399, вбитий на Ворсклі), після втрати княжіння (1366) перебрався до Москви, де став боярином та одним з головних воєвод Дмитра Донського (1371). Особливо він відзначився у Куликовській битві 1380 р.
Сини Дмитра Михайловича (від доньки Івана ІІ Красного Московського і сестри Дмитра Донського княжни Анни) — Борис та Давид — теж були боярами. Від Бориса пішов рід Волинських, а від Давида — рід Волинських-Вороних. І ті і інші в XV ст. втратили княжий титул. Представники обох гілок були воєводами, займали різноманітні придворні посади. Лише декілька Волинських були боярами.
Рід Вороних-Волинських згас наприкінці XVI -на початку XVII ст.
З власне Волинських найбільш відомі: Михайло Іванович «Крюк» (? — 1571), боярин, воєвода, загинув під Москвою в битві з татарами; Степан Іванович (? — після 1617) — посол до Англії; Василь Семенович (? — 1683), боярин, дипломат, голова низки приказів.
- Артемій Петрович Волинський (1689–1740, страчений) — державний діяч, генерал-аншеф, неодноразово губернатор, дипломат. Кабінет-міністр Анни Іванівни з 1738 р. Прибічник реформування самодержавства, впав у боротьбі з Біронівщиною.
Рід Волинських згас зі смертю генерал-майора Михайла Михайловича (1761–1837), який не залишив синів.
Старшість в роду
Генеалогічна першість нині живучих нащадків Гедиміна:
- Голіцини (Наримунтовичі, гілки «Олексійовичів» та «Михайловичів»)
- Куракіни (Наримунтовичі, 2 представника)
- Хованські (Наримунтовичі)
- Лукомські* (старші Ольгердовичі)
- Полубинські (старші Ольгердовичі)
- Трубецькі (старші Ольгердовичі)
- Чорторийські (старші Ольгердовичі, 3 гілки)
- Сангушки (старші Ольгердовичі, Ковельська гілка, 1 представник)
- Несвицькі* (молодші Ольгердовичі)
- Воронецькі (молодші Ольгердовичі, 4 гілки)
- Курцевичі (Коріятовичі)
Про живих достовірних нащадків князів Несвицьких та дворян Лукомських наразі нічого невідомо.
Генеалогія Гедиміновичів
- 1) Нащадки Наримунта Гедиміновича — Наримунтовичі:
- Корецькі (†1651 p.)
- Патрикеєви (†1531 p.)
- Хованські
- Ружинські (Ружинські-Роговицькі) (†друга третина XVII ст.)
- Будримовичі-Ружинські (†друга третина XVII ст.)
- Бельзські (Холмські, †1471 p.)
- (†1471 p.)
- 2) Нащадки Ольгерда Гедиміновича — Ольгердовичі:
- Від Андрія Ольгердовича:
- Лукомькі
- Полубенські
- Від Дмитра Ольгердовича:
- Трубецькі (Трубчевські)
- Від Костянтина Ольгердовича:
- Від Володимира Ольгердовича:
- Олельковичі Київські (Слуцькі, †1593 p.)
- Бельські (†1612 p.)
- Від Федора Ольгердовича:
- Кобринські (†1494 p.)
- Лисятничські (Гурковичі Красничинські) (†1470-і pp.)
- Сангушки
- Від Владислава-Ягайло Ольгердовича:
- Від Дмитра-Корибута Ольгердовича:
- Несвицькі
- Збаражські (†1631 p.)
- Передільницькі (†1478 p.)
- Від Лугвенія-Семена Ольгердовича:
- Мстиславські (†1486 p.)
- 3) Нащадки Кейстута Гедиміновича — (†1452 p.)
- 4) Нащадки Любарта Гедиміновича — (†1431 p.)
- 5) Нащадки Євнутія-Івана Гедиміновича:
- Заславські (†1539)
- Заславські-Мстиславські (†1622 p.)
- Заславські (†1539)
- 6) Нащадки Коріята-Михаїла Гедиміновича:
Герби родів Гедиміновичів
На родинних гербах більшості нащадків Гедиміна присутня старовинна литовська емблема «Погоня». На гербових щитах нащадків Корибута-Дмитра і князів Куракіних (як окремий елемент), зображена емблема «Корибут».
-
-
-
- Полубинські
-
-
-
-
- Куракіни
- Хованські
-
Див. також
Примітки
Посилання
- Николай фон Ерошин. Хроника земли Прусской. [ 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- Wolff J. Rod Gedimina. — Krakow, 1886. — S. 6.
- Vainius // Tarybų Lietuvos enciklopedija / ed. J.Zinkus. — Vilnius: Lithuania: Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988. — Т. IV. — pp. 419.
- Войтович, Левко (1996). Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у ХІІ-ХVI ст (укр.) . Львів: б.в. с. 32—44. ISBN .
- Jonynas I. Aldona // Lietuviškoji enciklopedija / Vaclovas Biržiška. — Kaunas : Spaudos Fondas, 1933. — T. I. — pp. 208—211.
- Rowell C. S. Lithuania Ascending: A Pagan Empire Within East-Central Europe, 1295—1345. — 1994. (англ.)
- Белы А. Нарымонт // Вялікае княства Літоўскае. — Т. 2. — Мн. : БелЭн, 2006. — С. 349—350.
- . Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Анхимюк Ю. В. Слово на «Списание Иосифа»-памятник раннего нестяжательства. — М., 1990. (рос.)
- . Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - http://www.zbulvar.ru/newspaper/streaks/articles/detail.php?STID=6431[недоступне посилання з липня 2019]
- Okolski S. Orbis Polonus. — P. 651—653.
- Яковенко М. Н. Українська шляхта. — С. 282—283.
- . Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 24 квітня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Tęgowski J. Który Konstanty — Olgierdowic czy Koriatowic — był przodkiem kniaziów Czartoryskich? // Europa Orientalis. Polska i jej wschodni sąsiedzi od średniowiecza po współczesność. — Toruń, 1996. — S. 53—59. (пол.)
- . Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 16 січня 2012. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 3 липня 2017. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Серков. А. И. Русское масонство 1731—2000. Энциклопедический словарь. 2001 г. 1224с.
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - http://serdityjistochnik.tk/stati/mixail-sigizmundovich[недоступне посилання з липня 2019]
- Gudavičius, Edvardas (2004). «Mykolas Žygimantaitis». In Vytautas Spečiūnas. Lietuvos valdovai (XIII—XVIII a.): enciklopedinis žinynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. pp. 97.
- . Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 8 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Русский биографический словарь: Кнаппе — Кюхельбекер. — Изд. под наблюдением председателя Императорского Русского Исторического Общества А. А. Половцова. — Санкт-Петербург: тип. Гл. упр. уделов, 1903 [2]. — Т. 9. — 708 с.
- . Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - . Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 25 січня 2012.
- . Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 9 травня 2011.
Література
- Русина О. Гедиміновичі [ 11 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 65. — .
- Ф. М. Шабульдо. Ольгердовичі [ 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 591. — .
- Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. — К., 1993. — 416 с.
- Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim Księstwie Litewskim w XV i XVI wieku. — Warszawa, 1883. — 425 + XLIX s p.
- Okolski S. Orbis Polonus in quo antiqua Sarmaturum gentilitia et arma delucidantur. — Cracowiae, 1641 Т. 1. — 688 p.
- Stadnicki K. Olgierd i Kiejstut, synowie Giedymina. — Kraków, 1886.
- . Synowie Giedymina wielko-wladcy Litwy. — Lwów, 1849—1853. — t. 1—2.
- Wasilewski T. Początkowe dzieje dynastii Giedymina // Człowiek w społeczeństwie œredniowiecznym. — Warszawa, 1997.
- Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. — Warszawa., 1895. — 698 s.
- История родов русского дворянства: В 2 кн. / авт.-сост. П. Н. Петров. — М. : Современник; Лексика, 1991. — Т. 1. — 431 с.
- Любавский М. К. О распределении владений и об отношениях между великими и другими князьями Гедиминова рода в XIV и XV вв. — Т. 1. — М., 1896.
- Нарбут А. Н. Генеалогия Белоруссии. Выпуск 2. — М., 1994.
- Петр из Дусбурга. Хроника земли Прусской. — М. : Ладомир, 1997.
Посилання
- Передача «В гостях у кепа». Ефір від 16.11.10.
- Цикл програм «Розмови про історію з Володимиром Івановичем Кепом», серія 4 від 25.12.12
- (рос.)
- Русский биографический словарь (Под ред. А. А. Половцова) [ 16 травня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Gedimi novichi lit Gediminaiciu dinastija bil Gedziminavichy ros Gediminovichi pol Giedyminowicze dinastiya velikih knyaziv Litovskih u 1316 1572 rr ta koroliv Polskih u 1386 1572 rr nashadkiv velikogo knyazya Gedimina Gedimin Uyavnij portret na gravyuri XVII st Gediminovichi Rus Litva Zhemajtiya Krayina Velike Knyazivstvo Litovske Korolivstvo Rus Rich Pospolita Tituli Rusi i Zhemajtiyi Korol Litvi Korol Rusi Korol Polshi Zasnovnik Gedimin Ostannij pravitel Yagajlo Nacionalnist Litvini Dochirni gilki Yagelloni Predstavniki ciloyi nizki slavetnih aristokratichnih rodin Velikogo knyazivstva Litovskogo Bilorusi Ukrayini Rosiyi ta Polshi abo dijsno pohodili vid Gedimina abo za rodinnimi legendami vivodili vid nogo svij rodovid Gediminovichi yak i Ryurikovichi buli prirodnimi knyazyami hocha cherez bidnist ta provincijnist deyaki rodi nadali vtratili titul Predstavniki chislennih rodiv nashadkiv Gedimina obijmali najvishi derzhavni posadi voni zrobili vagomij vnesok u rozbudovu derzhavnosti Litvi Rechi Pospolitoyi ta Rosiyi Okrim togo Gediminovichi buli odnimi z najbilshih zemlevlasnikiv na cih zemlyah Nashadki Gedimina Veliki knyazi LitovskiDokladnishe Gedimin Yevnut 1341 1345 odin iz molodshih siniv Gedimina Olgerd 1341 1377 3 j sin Gedimina Yagajlo 1377 1381 6 j sin Olgerda Kejstut 1381 1382 4 j sin Gedimina brat Olgerda ta Yevnuta Yagajlo vdruge 1382 1392 z 1385 r takozh korol Polshi Vladislav II Vitovt 1392 1430 odin iz siniv Kejstuta Svidrigajlo 1430 1432 1440 najmolodshij sin Olgerda Sigizmund 1432 1440 molodshij sin Kejstuta brat Vitovta Iz 1440 r i do 1572 r velikimi knyazyami Litovskimi buli lishe Yagelloni Kazimir 1440 1492 drugij sin Yagajla z 1444 r takozh korol Polshi Kazimir IV Oleksandr 1492 1506 4 j sin Kazimira Yagellonchika z 1501 r takozh korol Polshi Sigizmund Starij 1506 1548 5 j sin Kazimira takozh korol Polshi Sigizmund I Sigizmund Avgust 1548 1572 yedinij sin poperednogo takozh korol Polshi Sigizmund II z 1548 r i yedinoyi Rechi Pospolitoyi z 1569 r Pislya zaprovadzhennya v Rechi Pospolitij vibornoyi monarhiyi lishe odin jmovirnij Gediminovich buv velikim knyazem Litovskim ta korolem Polshi Mihajlo Koribut Vishneveckij 1668 1672 nashadok Olgerda isnuye j versiya sho vin buv Ryurikovichem Pohodzhennya GediminaStarovinnij umovnij portret Vitenya Dostemenno rodinnij zv yazok mizh Gediminom ta jogo rodichami po vishidnij liniyi proslidkuvati nemozhlivo cherez brak nadijnoyi dzherelnoyi bazi Vvazhayetsya sho jogo batkom buv Putuver Budivid bl 1295 korol Litovskij iz 1282 roku Vin zalishiv dekilkoh siniv vid odnogo abo kilkoh shlyubiv z yakih vidomi korol Viten 1315 nastupnik batka na Litovskomu prestoli Gedimin bl 1275 1341 ubitij pri osadi ordenskogo zamka Bayerburg nastupnik svogo starshogo brata ta Voyin pislya 1326 poperednik Narimunta na Polockomu prestoli Yedinij sin Vitenya Svaligot bl 1310 ta yedinij sin Voyina Lyubko Lyubart 1342 ubitij na vijni z Tevtonskim ordenom ne zalishili nashadkiv pozayak pro nih nichogo ne vidomo Shlyubi ta diti GediminaKnyaz Gedimin buv odruzhenij trichi Pershoyu jogo druzhinoyu bula Vinda Zhmudska dochka prostogo bortnika Vindemunda Vid cogo shlyubu narodilis sini Montivid Lyuntivid ta Narimunt Nastupnogo razu Gedimin odruzhivsya z knyazhnoyu Olgoyu Vsevolodovnoyu Smolenskoyu Vid cogo shlyubu zalishilis sini Olgerd Kejstut ta tri dochki odna nevidoma na im ya druzhina starosti Gorodenskogo Davida druga Danmila Yelizaveta majbutnya druzhina knyazya Plockogo tretya Mariya majbutnya druzhina velikogo knyazya Volodimirskogo ta Tverskogo Dmitra Mihajlovicha Grizni Ochi Vid tretogo shlyubu z knyazhnoyu Yevoyu narodilis sini Lyubart Dmitro Yevnut Ivan Koriyat Mihajlo ta dochki z 1325 r druzhina korolya Polshi Kazimira III P yasta Gaudemonta Yevfimiya druzhina ostannogo galickogo knyazya Yuriya Boleslava ta Ajgusta Anastasiya druzhina velikogo knyazya Volodimirskogo ta Moskovskogo Semena Gordogo Starshij sin Gedimina Montivid bl 1293 1348 vbitij u bitvi pri Strevi 2 lyutogo 1348 r razom iz Narimuntom knyaz Kernavskij ta Slonimskij ne zalishiv nashadkiv Nashadki NarimuntaUyavnij portret knyazya Narimunta XVIII st Drugij sin Gedimina Narimunt Glib bl 1294 1348 pri zhitti svogo velikogo batka shukav votchin na storoni U 1333 r vin zatrimav na Volini novgorodskogo arhiyepiskopa Vasilya i shantazhem domigsya vid ostannogo zgodi na utverdzhennya sebe sluzhilim knyazem u Novgorodi I hocha vzhe 1335 r Narimunt zalishiv misto shob zavoloditi vakantnim prestolom knyazivstva Polockogo prote jogo nashadki pam yatali pro pershu votchinu prashura U gerbah starshih rosijskih Gediminovichiv knyaziv Golicinih Kurakinih ta Hovanskih razom iz Pogoneyu mezhuye starovinnij gerb Novgorodskoyi zemli Do rechi same Narimunt pershim i vikoristav tradicijnij potim gerb Pogonya na svoyij vlasnij pechatci yakoyu skripiv dogovir iz rizkimi nimcyami v 1338 r Okrim Polocka Narimunt uspadkuvav takozh Pinske knyazivstvo Pislya zagibeli Gedimina v 1341 r Narimunt pidtrimav batkovogo spadkoyemcya molodshogo brata Yevnuta Vilenskogo Tomu koli v 1345 r ostannij buv skinutij iz prestolu Olgerdom Narimunt potrapiv v opalu ta vimushenij buv tikati do Ordi dzherelo I hocha zgodom vin otrimav zgodu na povernennya ani jomu ani jogo dityam ne povernuli Polocka ta bilshosti inshih votchin Tomu Narimuntovichi vidpovidnogo do svogo pohodzhennya nikoli ne mali providnogo stanovisha ni vlasne u Litvi ni piznishe u Polshi Vzhe z kincya XIV stolittya voni podalis golovnim chinom do Moskoviyi Narimunt buv trichi odruzhenij prote najimovirnishe lishe vid drugoyi druzhini knyazhni Slonimskoyi dzherelo vin mav ditej Vin zalishiv shistoh siniv Punigajla Patrikeya Yuriya Semena Feodosiya ta Mihajla Okrim Semena knyazya Svislockogo usi voni zalishili nashadkiv Skorish za vse u nogo buli takozh i dochki prote pro nih nichogo ne vidomo Knyaz Punigajlo 1380 zalishivsya yazichnikom a yedinij jogo sin Sunigajlo pomer bezditnim Knyazi Patrikeyevichi Patrikej David dvichi u 1383 1386 ta u 1398 1408 rr buv sluzhilim Novgorodskim knyazem Vin zhe v 1408 r odnim iz pershih nashadkiv Gedimina pereyihav do Velikogo knyazivstva Moskovskogo de otrimav votchinni zemli Korecki Starovinnij portret knyazya Samuyila Koreckogo 1586 1622 b Dokladnishe Korecki Starshij sin Patrikeya knyaz Oleksandr Patrikeyevich u 1399 r povernuvsya do Litvi de otrimav u votchinu spochatku Starodub a z 1442 r Korec Vin zhe zapochatkuvav knyazivsku gilku Koreckih najstarshu sered Gediminovichiv Pislya jogo smerti rid rozpavsya na dvi gilki starshu nashadki Semena Oleksandrovicha yakij zalishiv Korec ta zgodom razom iz didom Patrikeyem ta oboma dyadkami pereyihav do Moskvi ta molodshu nashadki Vasilya Oleksandrovicha yakij otrimav Korec u spadshinu pislya smerti svogo batka Oleksandra Patrikeyevicha Starsha gilka zgasla v seredini XVI st na knyazevi Ivani Bogdanovichi Korecki na Moskvi perevelisya Predstavniki molodshoyi gilki Koreckih zalishalis udilnimi knyazyami u Litvi prote ne buli vplivovimi voni ne pidijmalis vishe posad kashtelyaniv ta starost Pislya Lyublinskoyi uniyi knyaz Bogush Yefim 1510 1576 pershim u rodu prijnyav katolictvo Ostannij predstavnik rodu pravnuk Bogusha Yefima knyaz Samijlo Karol 1621 1651 pomer vid chumi u vijskovomu tabori pid chas vijni z kozakami Patrikeyevi ta yih vidgaluzhennya Drugij sin Patrikeya Novgorodskogo knyaz Yurij Patrikeyevich priyihav do Moskoviyi razom iz batkom Vin buv vplivovoyu personoyu za chasiv Vasilya I ta Vasilya II neodnorazovo vikonuvav vijskovi ta diplomatichni doruchennya Bilshe togo knyaz Yurij buv spochatku obvinchanij z Annoyu Moskovskoyu dochkoyu Dmitra Donskogo 1387 potim z knyazhnoyu Mariyeyu donkoyu Vasilya I 1418 Cherez ci shlyubi jogo nashadki uvijshli do vishoyi rodovoyi znati Moskvi Vin mav dvoh siniv Vasilya sho pomer ranishe za batka ta Ivana Gvozdya Ostannij buv znachnim derzhavnim diyachem Moskoviyi u chasi Ivana III prote potrapiv v opalu u 1499 r ta prijnyav nasilnickij chernechij postrig razom z sinami Vasilem ta Mihajlom Pershij Vasil Patrikeyev u chernectvi Vassian 1531 zamorenij golodom providnij diyach nestyazhateliv v chasi Vasilya III vpav u borotbi z josiflyanami Knyaz Mihajlo Mihajlovich Starshij Golicin general feldmarshal Predstavnik gilki Mihajlovichiv Svitlishij knyaz Dmitro Volodimirovich Golicin general vid infanteriyi geroj vijni 1812 r predstavnik gilki Oleksijovichiv Shodo rano pomerlogo Vasilya Yurijovicha to u nogo zalishilos dva sina Ivan Bulgak 1498 ta Danilo Shenya 1519 Obidva voni vzhe ne nosili prizvishe Patrikeyevih Danilo Shenya buv znachnim voyevodoyu Ivana III U 1500 r vin vshent rozgromiv getmana Ostrozkogo na Vedroshi prote v 1502 r sam buv rozbitij ordenskimi nimcyami ru Vid Danila Sheni pishov nechislennij rid knyaziv Shenyatyevih Za chasiv oprichnini u 1568 r knyaz Petro Mihajlovich Shenyatyev buv strachenij razom iz sinom za zvinuvachennyami u derzhavnij zradi i z yihnoyu zagibellyu rid zgas Golicinska likarnya v Moskvi 1802 r persha likarnya dlya bidnih Zbudovana na koshti knyazya D M Golicina Ivan Vasilovich Bulgak zalishiv chotiroh siniv knyaziv Bulgakovih prote z nih mali ditej lishe drugij sin Mihajlo Golica Bulgakov bl 1558 ta tretij Andrij Kuraka Bulgakov bl 1521 Pershij iz nih zaareshtuvav u 1514 knyazya Glinskogo za zradu i v tomu zh roci bezslavno prograv razom iz konyushim Chelyadninim bitvu pri Orshi tomu zh taki Ostrozkomu pislya yakoyi 37 rokiv sidiv u litovskomu poloni Vid nogo pishli knyazi Golicini Andrij Kuraka zhe zasnuvav knyazivskij rid Kurakinih Z pochatku XVII st Golicini Kurakini ta blizki do nih Hovanski otrimuvali boyarstvo avtomatichno po dosyagnennyu cholovikami doroslogo viku ominayuchi chin okolnichogo takij privilej mali lishe 16 rodiv dopetrovskoyi Rosiyi Naprikinci XVII st rid Golicinih rozpavsya na chotiri gilki Z chasom voni nastilki podrobilisya ta viddalilisya odna vid odnoyi sho v nash chas mozhna stverdzhuvati ne pro okremi gilki odnogo rodu a navit pro rizni knyazhi rodi Golicinih Starsha gilka Vasilovichi z yakoyi pohodiv favorit Sofiyi carivni knyaz Vasil Vasilovich pislya opali ostannogo ne mala velikih vpliviv u derzhavi starshij onuk Vasilya knyaz Mihajlo Kvasnik 1687 1775 buv navit shutom Anni Ivanivni Yiyi predstavniki chastishe doslugovuvalis lishe do shtab oficeriv Cya gilka zgasla za kordonom u 1952 r Druga gilka Ivanovichi bula nechislennoyu ta zgasla she v 1742 r Chislenni predstavniki dvoh inshih gilok Oleksijovichi ta Mihajlovichi v XVIII XX st dali krayini veliku kilkist derzhavnih ta vijskovih diyachiv Bilshe chotiroh desyatkiv Golicinih buli generalami Chislenni nashadki oboh gilok meshkayut u Rosiyi ta za kordonom Cerkva v Dubrovicyah bilya Podolska 1690 1704 shedevr mayetku knyazya B O Golicina Sered inshih z gilki Oleksijovichiv pohodili knyaz Boris Oleksijovich 1651 1714 vihovatel Petra I zasnovnik arhitekturnogo napryamku golicinske baroko knyaz Valerian Mihajlovich 1803 1859 dekabrist knyaz Oleksandr Mihajlovich Sribnij 1798 1858 dekabrist knyaz Oleksandr Mihajlovich 1773 1844 ministr narodnoyi osviti v 1817 1824 rr knyaz Mikola Dmitrovich 1850 1925 rozstrilyanij bilshovikami ostannij golova uryadu carskoyi Rosiyi v 1917 r knyaz Lev Sergijovich 1845 1915 vinorob pidpriyemec knyaz Mikola Sergijovich 1809 1892 general vid infanteriyi vijskovij istorik Z gilki Mihajlovichiv najbilsh vidomi knyaz Dmitro Mihajlovich 1665 1737 vbitij v uv yaznenni gubernator Kiyeva verhovnik knyaz Mihajlo Mihajlovich Starshoj 1675 1730 general feldmarshal knyaz Mihajlo Mihajlovich Molodshij 1684 1765 general admiral flotu v chasi Yelizaveti Petrivni knyaz Oleksandr Mihajlovich 1718 1783 general feldmarshal Portret knyazya Oleksandra Borisovicha Kurakina u vbranni maltijskogo licarya hudozhnik V Borovikovskij Rid knyaziv Kurakinih ne buv takim chislennim yak Golicinih prote jogo predstavniki tezh zrobili velikij vnesok u rozbudovu Rosijskoyi imperiyi Najbilsh vidomi z nih knyaz Oleksandr Borisovich 1752 1818 diplomat vice kancler u chasi Pavla I ta jogo brat knyaz Oleksij Borisovich 1759 1829 general prokuror piznishe ministr vnutrishnih sprav Ostannij deyakij chas obijmav posadu gubernatora Malorosiyi Nini Kurakini majzhe vigasli Ostanni predstavniki cogo rodu knyaz Oleksandr Mihajlovich nar 1959 ta jogo sin knyaz Dmitro Oleksandrovich nar 1995 meshkayut u Franciyi Hovanski Knyaz Mikola Mikolajovich Hovanskij derzhavnij diyach general vid infanteriyi uchasnik vijni 1812 r Tretij sin knyazya Patrikeya Novgorodskogo knyaz Fedir Patrikeyevich 1426 razom iz batkom ta inshimi rodichami tezh pereyihav do Moskvi Sin jogo knyaz Vasil Hovaka stav rodonachalnikom dinastiyi Hovanskih Najbilsh vidomij iz cogo rodu knyaz Ivan Andrijovich Tararuj 1682 strachenij razom iz sinom Andriyem U 1657 r pri Gdovi Hovanskij rozgromiv kolishnogo favorita shvedskoyi korolevi Magnusa Delagardi ale zgodom buv dvichi rozbitij polyakami pid Polonkoyu ta pri Kushlikah U 1682 r vin namagavsya za dopomogoyu povstalih strilciv zahopiti vladu prote vpav u borotbi z Sofiyeyu carivnoyu za motivami cih podij M P Musorgskij napisav operu Hovanski tezh dali krayini znachnu kilkist derzhavnih diyachiv ta vijskovih yaki nini meshkayut v Rosiyi Odin iz nih profesor knyaz Askold Georgiyevich nar 1947 Zgasli rodi Narimuntovichiv Ruzhinski Belzki ta Pinski Okrim Patrikeya vsi inshi sini Narimunta zalishilis u Litvi prote volodili voni dribnishimi udilami anizh nashadki Olgerda Ruzhinski Dokladnishe Ruzhinski Knyaz Oleksandr Narimuntovich zgaduyetsya z 1330 h rr volodiv mistom Korec ta buv namisnikom batka v Orehovci Zgidno z piznishimi danimi same vid nogo vede svij pochatok rid knyaziv Ruzhinskih Prote pershij dostovirnij predstavnik rodu knyaz Ivan bl 1486 Genealogiya Ruzhinskih vkraj zaplutana tomu dostovirnist pohodzhennya rodu vid Narimunta i vzagali vid Gedimina ye dovoli sumnivna Spochatku voni nazivalis knyazyami Ruzhinskimi Rogovickimi a v XVI st yih rid rozpavsya na dvi gilki starshu predstavniki yakoyi potim imenuvalisya Narimuntovichami Ruzhinskimi ta molodshu gilku knyaziv Burdinovichiv Ruzhinskih Predstavniki cogo zbidnilogo provincijnogo rodu obidvi gilki yakogo zgasli des v seredini drugij tretini XVII st bilsh vidznachilis yak vilni kozacki vatazhki anizh yak korolivski uryadovci Tak predstavniki starshoyi gilki Ruzhinskih knyazi Mihajlo Ivanovich 1586 brat jogo Ostafij Ivanovich 1587 ta sini ostannogo Kirilo Ostafijovich 1599 Mikola Ostafijovich 1592 ta Mihajlo Ostafijovich pislya 1592 buli otamanami zaporozhciv Sin Kirila knyaz Roman Kirilovich Chornij Getman 1575 1610 voyevoda samozvancya Lzhedmitra II Belzki Yurij Narimuntovich kin XIV st buv udilnim knyazem u mistah Kremenec do 1352 r Belz 1352 1377 ta 1383 1387 rr ta Holm do 1377 r Rid jogo nashadkiv knyaziv Belzkih buv duzhe nechislennim Navit rodinnij zv yazok mizh nimi ne mozhna proslidkuvati dostemenno U 1398 r zi smertyu knyazya sluzhilogo knyazya Novgorodskogo ta jogo brata Ivana u 1399 r rid Belzkih zgas Pinski 1350 i rr pislya zagibeli svogo batka v 1348 r otrimav v udil Pinsk Nashadki jogo zberigali ce misto yak spadkovij udil Rid Pinskih vigas u 1471 r na knyazevi Yuriyi Semenovichi a zgodom udil vidijshov do predstavnika rodu Olelkovichiv voni volodili Pinskim udilom do 1495 r U piznishi chasi deyaki predstavniki zbidnilih knyazivskih rodiv Kurcevichiv ta Buremlskih nagoloshuvali na svoyemu pohodzhenni vid knyazya Kostyantina Pinskogo prote navit same isnuvannya cogo knyazya ye dovoli sumnivnim Nashadki OlgerdaDokladnishe Olgerdovichi Olgerd Starovinna gravyura Tretij sin Gedimina Olgerd bl 1296 1377 za zhittya batka buv udilnim knyazem Vitebskim z 1320 r Ce knyazhinnya vin otrimav ta zabezpechiv za soboyu cherez svij pershij shlyub z vitebskoyu spadkoyemiceyu knyazhnoyu Mariyeyu Vsevolodovnoyu 1346 U 1345 r Olgerd za dopomogoyu brata Kejstuta Trockogo skinuv z prestolu batkovogo spadkoyemcya molodshogo zvedenogo brata Yevnuta Stavshi velikim knyazem Litovskim Olgerd znachno rozshiriv mezhi svoyeyi derzhavi priyednavshi Bryansk Kursk Chernigiv Podillya Volin a v 1363 i Kiyiv Bilshist novopriyednanih zemel vin peredav v udili svoyim chislennim dityam tomu v Litvi a potim i v Polshi same Olgerdovichi zajnyali sered usih Gediminovichiv najvishe stanovishe Starshi Olgerdovichi U Olgerda vid pershogo shlyubu z knyazhnoyu Vitebskoyu zalishilos p yatero siniv Andrij Vingold Gorbatij Dmitro Kostyantin Volodimir Fedir ta tri dochki Feodora druzhina knyazya Karachevskogo nevidoma na im ya druzhina knyazya Odoyevskogo ta Agripina druzhina knyazya Davida Dmitrovicha Gorodeckogo i velikogo knyazya Nizhnogorodskogo Borisa Kostyantinovicha Vsi sini Olgerda vid pershogo shlyubu buli hresheni v pravoslavnu viru Nashadki Andriya Olgerdovicha Dmitro Donskij zustrichaye Andriya Polockogo ta Dmitra Bryanskogo pered Kulikovskoyu bitvoyu Miniatyura XVII st General lejtenant Oleksandr Sergijovich Lukomskij bilogvardiyec Knyaz Oleksandr Gilyarij Polubinskij Malyunok XVII st Starshij sin Olgerda Andrij Gorbatij bl 1325 1399 zaginuv u bitvi na Vorskli neodnorazovo buv sluzhilim knyazem Pskova v 1341 1348 1377 1385 1393 1399 rr Na batkivshini vin otrimav v udil Polock pislya vtechi Narimunta a z 1386 r takozh i Lukoml Andrij Olgerdovich brav uchast u vsih pohodah ta bitvah svogo batka z tatarami Moskvoyu ta ordencyami Prote vin tak i ne stav spadkoyemcem Olgerda Cherez konflikt zi zvedenim bratom Yagajlom v 1377 r Andrij zalishiv Litvu i razom iz bratom Dmitrom Bryanskim pereyihav na sluzhbu do Dmitra Donskogo Vin vzyav uchast v bitvah na Vozhi ta na Kulikovomu poli Nadali vin povernuvsya do Litvi trimav storonu dyadka Kejstuta ta kuzena Vitovta proti Yagajla primirivsya z ostannim v 1392 r ta zaginuv u bitvi na Vorskli Andrij mav troh dostovirno vidomih siniv Mihajla vbitij v 1385 r pri pohodi na Ryazan Semena vbitij v mizhusobici v 1387 r ta Ivana 1439 Ivan zalishiv yedinogo sina Oleksandra 1442 yakij v 1439 1442 rr buv sluzhilim knyazem vo Pskovi U piznishi chasi knyazi Lukomski ta Polubinski vivodili svij rodovid vid she z odnogo sina Andriya Fedora prote dostovirnist isnuvannya cogo knyazya ye duzhe sumnivnoyu Pershij z dostemenno vidomih knyaziv Lukomskih Vasil 1463 ne mav ditej cholovichoyi stati Inshij predstavnik rodu knyaz Ivan v 1473 r pereyihav do Moskvi de otrimav votchini prote zgodom buv spalenij zhivcem za zradu v 1493 r Mozhlivo same vid cogo Ivana i pohodyat vsi vidomi Lukomski Rodinnij zv yazok mizh nimi majzhe ne proslidkovuyetsya Odni predstavniki cogo rodu v XVI st nazivalisya Olgerdovichami Lukomskimi inshi Lukomskimi Shiduckimi Do kincya XVI st rid perejshov u katolictvo hocha za rosijskoyi dobi vidomi i pravoslavni jogo predstavniki Lukomski buli duzhe bidnim rodom She v XVII st voni vtratili knyazivskij titul ta za chasiv Rosijskoyi imperiyi buli prostimi dvoryanami Z rodu Lukomskih pohodyat dekilka generaliv XIX XX st Polubinski abo Polubinski z Lubna Polubinski gerba Yastrubec vidomi z kincya XV st Cej rid buv znachno bagatshim anizh Lukomski Z rodu Polubinskih pohodili i visokoposadovci Tak vidomi knyaz Vasil Andrijovich 1550 marshalok Litovskij knyaz Andrij Andrijovich 1556 marshalok koronnij knyaz Kostyantin 1640 voyevoda Varshavskij knyaz Oleksandr Gilyarij 1679 marshalok velikij litovskij ta in Z kincya XVI st Polubinski perejshli u katolictvo Za chasiv Rosijskoyi imperiyi rid vtrativ knyazivskij titul Nashadki Dmitra Olgerdovicha Dokladnishe Trubecki Drugij sin Olgerda Dmitro 1399 zaginuv na Vorskli buv udilnim knyazem Staroduba Bryanska ta Trubchevska Pislya smerti batka vin takozh vistupiv proti Yagajla i cherez vorozhnechu z ostannim v 1379 r vid yihav do Moskvi de otrimav u votchinu Pereslavl Zalyeskij Dmitro vzyav uchast u Kulikovskij bitvi Pislya povernennya do Litvi jomu buli povernuti kolishni udili yakimi pid chas emigraciyi volodiv zvedenij brat Dmitro Koribut Olgerdovich Monument Oleksandru III v Peterburzi na begemoti obormot na obormoti shapka Skulptor P P Trubeckoj Dmitro mav dvoh siniv Mihajla ta Ivana Molodshij Ivan zaginuv na Vorskli razom z batkom Knyaz Mihajlo Dmitrovich v 1399 r uspadkuvav Trubchevsk i dali vid nogo pishla gilka knyaziv Trubeckih Vzhe pislya smerti Mihajla rid Trubeckih rozpavsya na dvi gilki starshu nashadki knyazya Semena Mihajlovicha ta molodshu nashadki knyazya Yuriya Mihajlovicha Yurij she v 1445 r vid yihav do Moskvi Gilka jogo nashadkiv zgasla v 1543 r Trubchevsk na pochatku XVI st buv zahoplenij Moskovskim knyazivstvom Miscevi knyazi keruvali svoyim rodovim udilom azh do jogo likvidaciyi v 1566 r V pershij polovini XVI st cya gilka rodu Trubeckih rozpalasya she na dvi starshu nashadkiv knyazya Andriya Ivanovicha 1546 ta molodshu nashadkiv knyazya Semena Ivanovicha 1566 Starsha gilka vigasla v 1612 r na knyazevi Andriyi Vasilovichi Molodshu gilku prodovzhiv knyaz Mikita Romanovich 1608 kolishnij oprichnik Z troh jogo siniv starshij Yurij Mikitovich v 1611 r vtik u Polshu de prijnyav katolictvo pid im yam Vigunda Yeronima Dva inshih Fedir ta Oleksij Mikitovichi pomerli bezditnimi Najbilsh vidomij z nih knyaz Oleksij Mikitovich bl 1600 1680 znachnij vijskovij diyach yakij vidznachivsya u vijnah z polyakami ta zaporozhcyami ostanni nanesli jomu ganebnu porazku pri Konotopi hreshenij batko carya Petra I Oleksijovicha Do 1676 r vin buv udilnim volodarem svogo Trubchevska vidbitogo v polyakiv V 1662 r vin priborkav Midnij bunt v Moskvi Pikluyuchis pro prodovzhennya rodu Oleksij Mikitovich v 1657 r viviz z Polshi yedinogo svogo spadkoyemcya vnuchatogo pleminnika knyazya Yezhi Yuriya ta perehrestiv jogo v pravoslav ya Ostannij boyarin knyaz I Yu Trubeckoj Vid cogo boyarina Yezhi Yuriya Petrovicha Trubeckogo 1679 z 1673 r voyevoda v Kiyevi i pohodyat vsi Trubecki XVIII XXI st Rid zrobiv velikij vnesok v rozbudovu Rosijskoyi imperiyi Sered inshih vidomi Knyaz Ivan Yuryevich 1667 1750 ostannij boyarin general feldmarshal Knyaz Mikita Yuryevich 1699 1767 general prokuror general feldmarshal Knyaz Sergij Petrovich 1790 1860 dekabrist Knyaz Paolo Pavel Petrovich 1866 1938 skulptor Knyaz Mikola Sergijovich 1890 1938 rozstrilyanij bilshovikami pismennik lingvist yevraziyec Chislenni predstavniki rodu Trubeckih nini meshkayut v riznih krayinah Nashadki Kostyantina Olgerdovicha Dokladnishe Chortorijski Muzej Chortorijskih u Krakovi Tretij sin Olgerda Kostyantin do 1393 r buv udilnim knyazem Chortorijskim do samoyi smerti ta Chernigivskim v 1370 i rr Vin pidtrimuvav Yagajla proti jogo starshih brativ ta Kejstuta Kostyantin mav troh siniv Gliba Grigoriya ta Vasilya Vid molodshogo Vasilya 1416 i pishov znamenitij litovsko polskij rid Chortorijskih Dva sina ostannogo Ivan Vasilovich 1460 i rr ta Oleksandr Vasilovich bl 1477 buli soratnikami Svidrigajla ta v 1440 r vbili velikogo knyazya Sigizmunda Kejstutevicha Goluhovskij zamok XVI XIX st Odna z chislennih rezidencij rodu Chortorijskih Z kincya XVI st rid perejshov u katolictvo Predstavniki rodu Chortorijskih u XV XVIII st sluzhili voyevodami kashtelyanami namisnikami starostami z pochatku XVIII st volodili velicheznimi mayetkami perevazhno v mezhah suchasnoyi Ukrayini ta Bilorusi Chortorijskim nalezhali Klevan Litovezh Propojsk Chortorijsk ta inshi mista Z pochatku XVI st rid rozpavsya na chislenni gilki iz kotrih dvi starshi Klevanska zgasla v 1810 r na knyazevi Yuzefi Klemesi ta Korecka Z cogo slavetnogo rodu pohodyat yepiskopi generali diplomati Nini v Polshi ta za yiyi kordonom meshkaye kilka desyatkiv knyaziv ta knyagin Chortorijskih troh gilok Nashadki Volodimira Olgerdovicha Dokladnishe Olelkovichi Uyavnij portret knyazya Olelka Volodimirovicha Volodimir Olgerdovich bl 1398 pislya Sinih Vod v 1362 1395 rr buv udilnim knyazem Kiyivskim Vin pidtrimuvav Yagajla proti Vitovta i tomu koli ostannij utverdivsya v Litvi Volodimir vtrativ svoyu votchinu Natomist vin otrimav v udil Sluck Kopil ta Belsk V 1398 r Volodimir ubig na Moskvu i podalsha dolya jogo nevidoma probigav votchinu svoyu Kiyiv Vin zalishiv troh siniv knyazya Sluckogo ta Kopilskogo Oleksandra Olelka 1454 knyazya Belskogo Ivana 1435 ta knyazya Andriya 1457 Nashadki ostannogo zgasli na sini Glibi bl 1457 Knyaz Oleksandr Olelko v 1443 r otrimav v udil Kiyiv i praviv v nomu do svoyeyi smerti Vid shlyubu z Anastasiyeyu Moskovskoyu dochkoyu Vasilya I vin ostaviv dvoh siniv spadkoyemcya Semena 1471 ostannogo udilnogo Kiyivskogo knyazya ta Mihajla 1481 strachenij za derzhavnu zradu sluzhilogo knyazya Novgorodskogo yakij spochatku nevdalo sprobuvav povernuti Kiyiv a potim zahopiti litovskij prestol t zv zmova knyaziv Gilka Semena zgasla na jogo sini Vasili 1495 knyazevi Pinskom Nashadkam zhe strachenogo knyazya Mihajla zalishili Sluck Ostanni Olelkovichi brati knyazi Yurij Yuryevich 1587 Oleksandr Yuryevich 1591 ta Semen Yuryevich 1593 pomerli molodimi ta bezditnimi Yih votchini cherez shlyubi vidijshli do Radzivilliv Vid knyazya zhe Ivana Belskogo sluzhilogo knyazya Novgorodskogo pishov rid knyaziv Belskih Ivan zalishiv chotiroh siniv Ivana Bolshogo Ivana Menshogo Fedora ta Semena Lishe Fedir zalishiv nashadkiv Knyaz pislya 1506 v 1481 r buv aktivnim uchasnikom zmovi knyaziv z metoyu posaditi na litovskij prestol svogo rodicha Mihajla Olelkovicha Pislya provalu zakolotu vtik do Moskvi de odruzhivsya z dochkoyu velikogo knyazya Ryazanskogo Annoyu ta otrimav votchini Diti ta onuki jogo buli boyarami ta voyevodami Knyaz Ivan Fedorovich 1542 vbitij v uv yaznenni znachnij feodal uchasnik vijn z kazanskimi tatarami odin z chleniv uryadu v malolitstvo Ivana IV vpav u borotbi z knyazyami Shujskimi Knyaz Ivan Dmitrovich 1571 zaginuv pri osadi Moskvi tatarami pershij boyarin Zemshini krupnij voyenachalnik chasiv Ivana IV Groznogo Ostannij predstavnik rodu knyaz Gavrilo Galaktion Ivanovich 1612 chernec vbitij polyakami v monastiri pravnuk Fedora Ivanovicha Nashadki Fedora Olgerdovicha Dokladnishe Sangushki Portret knyazya Pavla Karolya Sangushko She odin sin Olgerda vid Mariyi Vitebskoyi Fedir bl 1400 buv udilnim knyazem Ratenskim Kobrinskim ta Lyubomlskim V 1377 r vin prisyagnuv Lyudoviku Velikomu proti svogo zvedenogo brata Yagajla prote vzhe v 1386 r primirivsya z ostannim Vin zalishiv troh siniv Romana Gurka ta Sangushka Knyaz Roman Fedorovich bl 1460 otrimav v udil Kobrin Jogo nashadkami stali knyazi Kobrinski Rid buv nechislennim i zgas na knyazevi 1490 vnukovi Romana Knyaz Gurko Fedorovich Lisyatnichskij ta Krosnichinskij 1433 zalishiv dvoh siniv knyaziv Gurkovichiv Yanusha katolika kanonika Plockogo bl 1477 ta Oleksandra bl 1484 Obidva voni pomerli ne zalishivshi nashadkiv Knyaz Sangushko Fedorovich bl 1454 otrimav v udil Ratne ta Kovel Vid nogo pishov vidomij litovsko polskij rid Sangushkiv hocha ostanni z XVII st sperechalis mizh soboyu za pohodzhennya odni predstavniki rodu pisalis yak Lyubartovichi Sangushki inshi yak Olgerdovichi Sangushki Z pochatku XVII st Sangushki postupovo pokatolichilis Barokovij palac Sangushkiv u Pidgircyah Vzhe naprikinci XV st rid rozpavsya na dvi gilki starshu Kashirsku zgasla na volinskomu voyevodi knyazevi Adami Oleksandri 1590 1653 ta molodshu Kovelsku Vid Kashirskoyi gilki pishla Nesuhoyizhska gilka zgasla na knyazevi Levi Romani v 1591 r Predstavniki dvoh gilok v XVI XVII st buli starostami kashtelyanami marshalkami Knyaz Fedir Romanovich 1537 1571 voyevoda Braclavskij polnij litovskij getman knyaz Samuyil Semen 1638 voyevoda Vitebskij knyaz Pavel Karol 1680 1750 velikij marshalok litovskij ta in Z XVII XVIII st cherez shlyubi z predstavnicyami zgaslih feodalnih rodiv Vishnevecki Konecpolski Zaslavski do Sangushkiv perejshli velichezni mayetnosti perevazhno v mezhah suchasnoyi Ukrayini sered yih volodinn opinilis Pidgirci Zaslav Tarniv Slavuta Azh do XX st voni buli odnimi z najbilshih zemlevlasnikiv Nini rid majzhe vigas Yedinij vidomij predstavnik pidpriyemec knyaz Pavel Francishek nar 1973 meshkaye v Braziliyi Molodshi Olgerdovichi Dokladnishe Svidrigajlo Olgerdovich Vid drugogo shlyubu 1349 r z knyazhnoyu Ulyanoyu Oleksandrivnoyu Tverskoyu 1392 u Olgerda zalishilos 15 ditej 8 siniv Yagajlo Ivan Skirgajlo Koribut Dmitro Semen Lugvenij Mingajlo Vasil Korigajlo Kazimir Vigunt Oleksandr Svidrigajlo Boleslav ta 7 dochok Kenna Ioanna druzhina knyazya Pomeranskogo Mariya druzhina knyazya Gorodeckogo Vilgejda druzhina gercoga Meklenburg Stargardskogo Yadviga druzhina knyazya Osvencimskogo Oleksandra druzhina knyazya Plockogo Yelena druzhina knyazya Volodimira Horobrogo Serpuhivskogo ta Yevfrosinya druzhina Olega Vishogo velikogo knyazya Ryazanskogo Z molodshih siniv Olgerda ditej mali lishe Yagajlo Koribut Dmitro ta Lugvenij Umovne zobrazhennya Svidrigajla z gravyuri XVII st Knyazi Skirgajlo bl 1354 1397 takozh knyaz Polocka z 1387 r ta Kiyeva z 1395 r namisnik svogo brata Yagajla u Litvi v 1386 1392 rr Mingajlo 1382 Korigajlo 1390 vbitij pri oblozi ordencyami ta Vitovtom Vilni Vigund 1392 ta Svidrigajlo 1452 buli bezditnimi Najvidomishij z nih Svidrigajlo yakij u rizni chasi volodiv Vitebskom 1393 Podillyam 1400 1402 Volodimirom ta inshimi zalisskimi mistami 1408 1410 Novgorod Siverskim Bryanskom ta Chernigovom 1419 1430 ta in Pislya smerti kuzena Vitovta vin na korotkij chas stav velikim knyazem Prote cherez konflikt z bratom Yagajlom vin shvidko vtrativ prestol vtyagnuvsya u feodalnu vijnu ta buv rozbitij polskim stavlenikom Sigizmundom bratom Vitovta v 1435 r Svoye zhittya Svidrigajlo zakinchiv yak ostannij Velikij knyaz Volinskij Yagajlo ta jogo nashadki Dokladnishe Yagajlo ta Yagelloni Yagajlo Umovnij portret XIX st Starshij sin Olgerda vid drugogo shlyubu Yagajlo bl 1351 1434 v 1377 r stav batkovim nastupnikom na velikoknyazivskomu prestoli Prote cherez trivalij konflikt zi zvedenimi starshimi bratami ta dyadkom Kejstutom jogo pidtrimka v derzhavi zalishalas vkraj maloyu Majzhe pivtora desyatilittya Yagajlo voyuvav z pretendentami na litovskij prestol i vreshti resht vimushenij buv v 1392 r viddati Litvu svoyemu kuzenovi Vitovtu Dokladnishe Gromadyanska vijna u Velikomu knyazivstvi Litovskomu 1381 1384 Dokladnishe Litovsko ruska gromadyanska vijna 1389 1392 Yagajlo takozh vidomij tim sho pershim z litovskih velikih knyaziv prijnyav katolictvo v 1385 r ta shlyubom z korolevoyu Yadvigoyu Anzhujskoyu zakripiv za soboyu ta nashadkami prestol susidnoyi Polskoyi derzhavi V Polshi vin stav nazivatisya Vladislavom II Yagello Krayini Centralnoyi Yevropi pid vladoyu Yagelloniv kinec XV st Yagajlo buv odruzhenij chotiri razi prote lishe ostannya druzhina knyazhna Sofiya Golshanska 1461 narodila jomu vzhe litnomu choloviku dvoh siniv Vladislava Vladislav III Varnenchik 1423 1444 vbitij pri Varni nastupnika batka na Polskomu prestoli ta Kazimira 1427 1492 velikogo knyazya Litovskogo z 1440 Ostannij pislya zagibeli brata stav nastupnim polskim korolem pid im yam Kazimira IV Yagellonchika Lyudovik II Ugorskij z lancyugom ordenu Zolotogo Runa Drugij i ostannij bogemsko ugorskij Yagellon Kazimir IV domigsya utverdzhennya svogo starshogo sina Vladislava 1456 1516 na prestoli Bogemiyi v 1471 r pislya smerti Georgiya Podebrada ta Ugorshini v 1490 r pislya smerti Matviya Korvina Takim chinom pid skipetrom Yagelloniv na pochatku XVI st opinilas bilshist krayin Centralnoyi Yevropi Prote pislya zagibeli v bitvi pri Mogachi sina i nastupnika Vladislava Lyudovika II 1506 1526 cya gilka Yagelloniv pripinila svoye isnuvannya a Bogemiya ta Ugorshina cherez shlyub vidijshli do Gabsburgiv Okrim Vladislava Kazimir IV mav takozh siniv Kazimira 1458 1484 Yana Olbrahta Yan I 1460 1501 korol Polshi pislya smerti batka Oleksandra 1461 1506 velikij knyaz litovskij z 1492 r ta korol Polshi z 1501 r Sigizmunda Sigizmund I Starij 1467 1548 korol Polshi ta velikij knyaz litovskij z 1506 r ta Frederika 1468 1503 Nashadkiv zalishiv lishe korol Sigizmund I prote yedinij jogo sin i spadkoyemec Sigizmund II Avgust 1520 1572 korol z 1548 r ne zalishiv zakononarodzhenih ditej Takim chinom polska gilka Yagelloniv tezh zgasla za cholovichoyu stattyu hocha v 1574 r Stefan Batorij odruzhenij z sestroyu Sigizmunda Annoyu stav polskim korolem V 1588 r princ shvedskij Sigizmund Vaza pleminnik ostannogo Yagellona cherez she odnu jogo sestru Yekaterinu tezh otrimav polskij prestol Nashadki Dmitra Koributa Olgerdovicha Dokladnishe Zbarazki She odin sin Olgerda vid drugogo shlyubu Dmitro Koribut 1404 Vin buv garyachim storonnikom brata Yagajla otrimav vid ostannogo udil zbiglogo brata Dmitra Novgorod Siverskij Trubchevsk ta Bryansk i volodiv cimi zemlyami v 1386 1393 Pislya utverdzhennya Vitovta vin vtrativ vpliv i povernuv Dmitru Bryanskomu jogo votchinu Vid druzhini Anastasiyi iz Ryazanskogo velikoknyazivskogo domu vin mav troh siniv knyaziv Ivana 1431 Sigizmunda 1435 Cheskij korol ta Fedora pislya 1435 Bilshist suchasnih doslidnikiv shilyayutsya do dumki sho Fedir Koributovich ne mav siniv i na nomu liniya Koributovichiv vigasla Odnak tradicijno vid Fedora Fedka Nesvickogo veli svoye pohodzhennya chislenni aristokratichni rodi gerbu Koribut U Fedka bulo dva sina Yurij knyaz Nesvizhskij ta Vasil knyaz Zbarazkij Knyaz Ivan Vasilovich Nesvickij mason general major tayemnij radnik kamerger Katerini II Vid Yuriya Fedorovich pishov knyazivskij rid Nesvickih Onuk Yuriya knyaz Vasil Semenovich v 1508 r pereyihav do Moskvi de otrimav votchini Predstavniki rodu Nesvickih v XVI XVII st buli stolnikami ta voyevodami provincijnih mist Knyaz Vasil Fedorovich 1704 1771 vice admiral knyaz Ivan Vasilovich 1740 1806 kamerger mason uchasnik palacevogo perevorotu 1762 r Do 1917 r rid she isnuvav Nini pro jogo nashadkiv nichogo ne vidomo Drugij sin Fedka Vasil 1463 otrimav u spadshinu Zbarazh Starshij jogo nashadok Vasil Vasilovich 1473 zalishiv v svoyu chergu troh siniv Mihajla Fedora ta Semena Andriya Hocha vsi voni zalishili siniv lishe diti molodshogo Semena Andriya nadali nazivalisya knyazyami Zbarazhskimi Predstavniki cogo rodu v XVI XVII sluzhili perevazhno starostami ta kashtelyanami Z kincya XVI st Zbarazhski postupovo pokatolichilis Najbilsh vidomi knyaz Ivan Mikolajovich 1608 voyevoda Braclavskij ta sini ostannogo Yurij 1631 koronnij pidchashij i Hristofor 1580 1627 koronnij konyushij Obidva ostannih ne mali nashadkiv cholovichoyi stati j na nih rid vlasne Zbarazhskih zgas Starshij zhe sin Vasilya Zbarazhskogo knyaz Mihajlo bl 1516 vid batka otrimav u spadshinu zamok Vishnevec Nashadki jogo pisalisya knyazyami Vishneveckimi Vin zalishiv siniv Ivana Fedora Starshogo Fedora Menshogo ta Oleksandra Ditej mali starshij sin Ivan 1542 rodonachalnik starshoyi gilki Vishneveckih ta najmolodshij Oleksandr 1555 vid yakogo vidpovidno pishla molodsha liniya rodu Z XVII st predstavniki rodu jmenuvali sebe Koribut Vishneveckimi nagoloshuyuchi takim chinom na svoyemu pohodzhenni Predstavniki rodu Vishneveckih sluzhili starostami kashtelyanami voyevodami volodili velicheznimi teritoriyami v Litvi ta Polshi Za zagalnoyu kilkistyu latifundij voni vhodili do trijki najzamozhnishih rodiv Rechi Pospolitoyi naryadu z Radzivillami ta Ostrozkimi Voni mali privatni vijska ta forteci Z pochatku XVII st rid perejshov u katolictvo Zi starshoyi gilki vidomi Knyaz Kostyantin Ivanovich 1574 voyevoda Kiyivskij Knyaz Kostyantin Kostyantinovich 1564 1641 voyevoda Ruskij starosta kremeneckij Knyaz Yanush Kostyantin 1598 1636 getman litovskij Knyaz Dimitr Yezhi 1631 1682 getman litovskij knyaz Kostyantin Kshishtof 1636 1686 voyevoda Braclavskij Getman litovskij Mihajlo Servacij Vishneveckij ostannij predstavnik rodu Korol Mihajlo Vishneveckij Yedinij Gediminovich na polskomu prestoli z 1572 r Obidva sini ostannogo Yanush Antonij 1678 1741 ta Mihajlo Servacij 1680 1744 velikij getman litovskij pomerli tak i ne zalishivshi nashadkiv cholovichoyi stati Na nih zgasla i starsha gilka j vzagali rid Vishneveckih Z molodshoyi gilki rodu najbilsh vidomi Dokladnishe Vishnevecki Knyaz Maksim Dmitro Bajda 1563 strachenij turkami ataman zaporozhciv moldovskij gospodar v 1563 r Knyaz Mihajlo Mihajlovich 1616 starosta Ovruckij otrimav vid korolya velicheznu teritoriyu na Livoberezhzhi t zv Zadniprovsku derzhavu Knyaz Iyeremiya Mihajlo 1612 1651 pomer vid chumi v tabori pid chas Hmelnichchini krupnij vijskovij diyach v chasi kozackih povstan vorog pravoslavnoyi viri Knyaz Mihajlo 1640 1673 sin ostannogo korol Polshi 1669 1673 Vin ne zalishiv nashadkiv i z nim zgasla molodsha gilka Vishneveckih Serednij zhe sin Vasilya Zbarazhskogo knyaz Fedir otrimav u votchinu Voronich bilya Lucka i zalishiv siniv knyaziv Stepana Yuriya ta Oleksandra Vid Stepana ta Yuriya pishov rid knyaziv Voroneckih Voronichiv starshoyi ta molodshoyi gilok a Oleksandr Olehno 1560 stav zasnovnikom rodu knyaziv Porickih vid miscevosti Poritye Rid Porickih buv nechislennim i vigas na pravnukovi Oleksandra knyazevi Stefani 1637 Voronecki i Poricki z pochatku XVII st pokatolichilis Starsha gilka Voroneckih vigasla v XVI st Predstavniki molodshoyi zhe z XVII st jmenuvali sebe Koribut Voroneckimi stavlyachi nagolos na Koributi svoyemu prashurovi Rid cej buv duzhe dribnim i predstavniki jogo ne pidijmalis vishe provincijnih kashtelyaniv starost ta polkovnikiv Za chasiv Rosijskoyi imperiyi deyaki predstavniki Voroneckih zalishalis pri knyazhomu tituli a inshi jogo vtratili Vsogo isnuyuvalo chotiri gilki rodu pidlyashska lyublinska plocka ta galicka predstavniki ostannoyi sluzhili Avstro Ugorshini Nashadki Lugveniya Olgerdovicha Knyaz Lugvenij Olgerdovich 1431 pid chas usobic pidtrimuvav Yagajla a v 1388 1392 rr buv sluzhilim knyazem Novgorodskim Po povernennyu z Novgoroda otrimav u votchinu Mstislavl 1392 Vin keruvav zahoplennyam Smolenska 1404 ta vidznachivsya u vijnah z Ordenom zokrema i pid Gryunvaldom V 1411 1412 rr znovu buv knyazem Novgorodskim Lugvenij boroniv misto vid shvediv i vchiniv napad na Viborg 1411 Pershim shlyubom Lugvenij buv odruzhenij z dochkoyu Dmitra Donskogo Mariyeyu 1399 Sin jogo Yurij 1457 ta onuk Ivan 1486 buli knyazyami Mstislavskimi Pislya smerti Ivana cherez shlyub jogo donki Ulyani 1499 votchina Mstislavskih perejshla do knyazya Mihajla Zaslavskogo nashadka Yevnutiya Gediminovicha Kejstut ta jogo nashadkiDokladnishe Kejstut Kejstut Gediminovich bl 1297 1382 vbitij u v yaznici she za zhittya batka otrimav u votchinu Trocke knyazivstvo V 1345 r vin buv najaktivnishim uchasnikom zakolotu proti molodshogo brata Yevnutiya pislya skinennya yakogo otrimav vladu nad Zhmuddyu Faktichno vin buv spivpravitelem brata Olgerda u velikomu knyazivstvi Litovskomu Bilshu chastinu svogo pravlinnya Kejstut svidomij yazichnik proviv u vijnah z Tevtonskim Ordenom Pislya smerti Olgerda vistupiv proti pleminnika Yagajla i v 1381 r zahopiv Litovskij prestol Prote vzhe v nastupnomu roci vin buv peremozhenij ta vbitij za nakazom Yagajla Poloneni Kejstut i Vitovt pered Yagajlom Kartina V Gersona Vid shlyubu z vajdelotkoyu zhriceyu Birutoyu 1382 vbita za nakazom Yagajla u Kejstuta narodilos sim siniv Vojshvil Potirk Patrikej Butovt Vojdat Vitovt Tovtivill ta Sigizmund ta chotiri dochki Danuta Anna druzhina knyazya Cehanovskogo ta Mazoveckogo Miklova Mariya druzhina Ivana Mihajlovicha velikogo knyazya Tverskogo Anna druzhina knyazya Shecinskogo ta Ringajla Yelizaveta druzhina knyazya Mazoveckogo potim gospodarya Moldovskogo Biruta Zhmudska druzhina Kejstuta mati Vitovta ta Sigizmunda Kejstutovichiv Umovne zobrazhennya XIX st Umovne zobrazhennya Vitovta na kartini XVIII st Vojshvil 1387 pomer bezditnim Patrig 1360 i rr pomer ranishe batka Vin zalishiv dvoh siniv Yana knyazya Drogichinskogo ta Oleksandra yakij prijnyav katolictvo v Ordeni ta stav yepiskopom Rizkim 1396 Obidva voni pomerli bezditnimi Butovt Genrih pislya 1381 v 1365 r hrestivsya v katolictvo potim perebuvav u sviti imperatora Karla IV Pro jogo nashadkiv nichogo ne vidomo Vojdat pislya 1381 buv knyazem Novogrudskim Vin tezh pomer ne zalishivshi nashadkiv Dokladnishe Vitovt Vitovt v hreshenni Oleksandr bl 1350 1430 najbilsh vidomij z usih siniv Kejstuta U borotbi z Yagajlom vin pidtrimuvav svogo batka a pislya jogo zagibeli sam stav golovoyu insurgentiv Pislya trivaloyi usobici v 1392 r vin domigsya taki pozhittyevogo viznannya za soboyu Velikogo knyazivstva Litovskogo Roki jogo pravlinnya stali chasom maksimalnoyi ekspansiyi Litvi na ruskih terenah Prote Vitovt ne zalishiv siniv Yedina jogo dochka Sofiya 1453 z 1391 r bula druzhinoyu Vasilya I velikogo knyazya Volodimirskogo ta Moskovskogo Vasil II ta jogo chislenni sestri odna z yakih bula vizantijskoyu imperatriceyu takim chinom prihodyatsya Vitovtu onukami Tovtivill Konrad 1390 knyaz Novogrudskij pislya smerti batka razom z Vitovtom voyuvav proti Yagajla Vin buv vbitij pri shturmi Vitovtom Vilni v 1390 r i ne zalishiv ditej Dokladnishe Sigizmund Kejstutovich Molodshij sin Kejstuta Sigizmund bl 1365 1440 za chasiv knyazhinnya Vitovta v usomu sluhavsya brata i buv absolyutno nesamostijnoyu personoyu Do smerti Vitovta vin buv udilnim knyazem Starodubskim Potim za pidtrimki polyakiv vistupiv proti velikogo knyazya Svidrigajla Olgerdovicha i pislya trivaloyi usobici rozbiv togo ta utverdivsya na litovskomu prestoli 1435 Prote praviv vin ne dovgo i buv ubitij prihilnikami antipolskoyi partiyi knyazyami Chortorijskimi Yedinij sin Sigizmunda knyaz Mihajlushko Sigizmundovich do 1380 1452 buv aktivnim spivuchasnikom svogo batka u spravi zahoplennya velikoknyazivskogo prestolu V 1435 r same vin vshent rozgromiv Svidrigajla pri Vilkomiri i tim samim zabezpechiv peremogu probatkivskoyi partiyi v Litvi Prote pislya zagibeli Sigizmunda ves jogo vpliv vpav i nastupnim velikim knyazem stav ne vin a yunij Kazimir Yagajlovich Mihajlo intriguvav proti Kazimira prote nichogo ne domigsya ta utik do Moskvi de i pomer mozhlivo buv otruyenij Vin buv trichi odruzhenij vsi tri razi na knyazhnah Mazoveckih prote nashadkiv ne zalishiv i na nomu zgasla gilka Kejstutovichiv Lyubart ta jogo nashadkiDokladnishe Lyubart Kolishnya rezidenciya Lyubarta v Lucku nini golovna pam yatka arhitekturi mista Odin z molodshij siniv Gedimina Lyubart Dmitro bl 1300 bl 1383 she za chasiv pravlinnya batka vnaslidok shlyubu iz knyazhnoyu Volinskoyu otrimav v udil Luck 1325 Pislya zagibeli v 1340 r ostannogo suverennogo knyazya Galicko Volinskoyi derzhavi Yuriya Boleslava vin stav pretendentom na prestol vsiyeyi derzhavi ostannogo Dokladnishe Vijna za Galicko Volinsku spadshinu Prote vtrimati vsyu galicko volinsku spadshinu vin ne zmig Polyaki zahopili Galichinu ta timchasovo zahidnu chastinu Volini Lyubart do samoyi svoyeyi smerti vtrimuvav Volin v znachnij miri zavdyaki pidmozi svogo starshogo brata Kejstuta Vin buv odruzhenij dvichi vdruge na knyazhni Rostovskij i zalishiv siniv Ivana Fedora Lazarya ta Semena Ivan Lazar ta Semen pomerli molodimi ta bezditnimi nevdovzi pislya smerti batka i Volin distalas Fediru bl 1351 1431 Fedir Lyubartovich v 1392 r buv vidstoronenij Vladislavom II z Volinskogo knyazhinnya yake bulo perejshlo do Vitovta Kejstutovicha ta otrimav yak kompensaciyu Novgorod Siverskij udil do 1405 potim Zhidachiv V 1431 r vin stav udilnim knyazem Volodimira Volinskogo prote pomer cherez dva tizhni Z nim gilka Lyubartovichiv i zgasla versiya pro pohodzhennya vid nogo rodu knyaziv Sangushkiv ne maye pid soboyu gruntovnih pidstav Yevnutij ta jogo nashadkiDerzhavnij shit perskoyi roboti Prikrashenij 1478 malimi koshtovnimi kamincyami ta 32 perlinami Nalezhav knyazyu F I Mstislavskomu Odin z molodshih siniv Gedimina Yevnutij 1300 i rr pislya 1366 pislya smerti batka stav knyazem Vilenskim ta velikim knyazem Litovskim Prote vzhe v 1345 r vin buv zkinutij z prestolu Olgerdom i Kejstutom ta vtik do Moskvi de buv hreshenij pid im yam Ivana Po povernennyu 1346 otrimav v udil Zaslavl bilya Minska Vin zalishiv dvoh siniv Mihajla Zaslavskogo 1399 ta Semena Svislockogo 1411 Semen ne zalishiv nashadkiv a u Mihajla bulo tri sini Oleksandr Andrij ta Yurij Vid Yuriya bl 1450 i pishli knyazi Zaslavski Gediminovichi Sin jogo knyaz Ivan Yurijovich bl 1501 v svoyu chergu zalishiv troh siniv Mihajla Fedora ta Bogdana Mihajlo 1529 v 1495 r cherez shlyub otrimav udil ta titul knyaziv Mstislavskih i nashadki jogo vzhe pisalisya Mstislavskimi abo Mstislavskimi Zaslavskimi Fedir 1539 ta Bogdan 1530 Zaslavski pomerli ne zalishivshi siniv i na nih rid vlasne knyaziv Zaslavskih zgas Iz siniv Mihajla Mstislavskogo molodshij Vasil pomer ranshe batka a starshij Fedir 1537 v 1526 r pereyihav do Moskvi Sin jogo Ivan 1586 pomer na zaslanni boyarin drugij voyevoda Zemshini vpav u borotbi proti Borisa Godunova Vsi sini Ivana okrim Fedora pomerli molodimi ta bezditnimi Knyaz Fedir Ivanovich Mstislavskij 1622 boyarin z 1577 r voyevoda konyushij golova Semiboyarshini timchasovogo uryadu 1610 r Fedir Mstislavskij buv odnim iz najbagatshih lyudej Rosiyi vin mav velicheznu kolekciyu dorogocinnoyi zbroyi yaka pislya smerti volodarya vidijshla do personalnoyi carskoyi skarbnici Vin ne zalishiv nashadkiv cholovichoyi stati i na nomu rid Mstislavskih vigas yak i zagalom gilka Yevnutyevichiv KoriyatovichiDokladnishe Koriyatovichi Najmolodshij sin Gedimina Koriyat Mihajlo 1300 i rr do 1362 pislya smerti batka buv udilnim knyazem Novogrudskim ta Volkoviskim potim takozh i Novgorod Siverskim Vin pomer she do bitvi na Sinih vodah v yakij uzyali diyevu uchast jogo sini knyazi Koriyatovichi Za chasiv Lyudovika Anzhujskogo Koriyatovichi buli faktichnimi pravitelyami spivvladnikami Podillya chastini Volini i navit okremih pidmadyarskih regioniv Galichini Z siniv Koriyata vidomi Yurij Oleksandr Kostyantin Fedir Boris Semen Glib Dmitro ta Vasil Starshi sini Koriyata Yurij 1374 buv knyazem Podilskim 1370 1374 ta gospodarem Valashskim do 1374 r Vin ne zalishiv nashadkiv Nastupnik Yuriya na podilskomu knyazhinni Oleksandr bl 1380 knyaz terebovlyanskij z 1349 Volodimir Volinskij1366 1370 tezh pomer bezditnim Kostyantin zhe bl 1389 knyaz Podilskij z 1380 zalishiv sina Mihajla Kostyantinovicha bl 1450 soratnika Svidrigajla Kurcevichi Vid sina ostannogo knyazya Vasilya Mihajlovicha Kurcha bl 1464 i pishov knyazivskij rid Kurchevichiv Kurcevichiv gerba Kurch Onukami Vasilya buli knyazi Fedir ta Vasil Ivanovichi Pershij zasnuvav gilku knyaziv Kurcevichiv Buremlskih abo Buremlskih yaka zgasla na knyazevi Andriyi v 1610 r a drugij gilku vlasne Kurcevichiv Odni predstavniki cogo rodu imenuvalisya knyazyami Koriyatovichami Kurcevichami nagoloshuyuchi takim chinom na rodstvi z Koriyatom Gediminovichem inshi knyazyami Buligami Kurcevichami Rid buv vkraj bidnim nihto z jogo predstavnikiv ne zajmav navit kashtelyanstv abo starostv a lishe pidstarostva Faktichno ce bula dribna shlyahta v 1828 ta 1847 rr rosijska vlada dvichi pidtvedzhuvala Kurcevicham yih knyazhij titul rid volodiv mayetkami na Volini ta u Volodimirskij guberniyi Odni predstavniki rodu Kurcevichiv buli katolikami inshi pravoslavnimi Najbilsh vidomij knyaz Josip Yezekiyil Dmitrovich 1589 1642 pomer na zaslanni piddanij rosijskogo carstva z 1625 r arhiyepiskop Suzdalskij i Taruskij 1626 1634 Molodshi sini Koriyata Ostannim suverennim knyazem Podilskim 1389 1393 buv Fedir 1416 do cogo volodar Novogrudskogo ta Gomelskogo udiliv U 1393 r vin buv skinutij z knyazhinnya Vitovtom ta vtik do Ugorshini Vid shlyubu z horvatkoyu Yelenoyu Kontromanich Fedir zalishiv lishe dvoh dochok majbutnih druzhin ugorskih magnativ Vasil Koriyatovich pislya 1403 buv udilnim knyazem Buzkim Razom iz Fedirom vin v 1393 r vtik do Ugorshini Zgodom v 1403 r vin povernuvsya do Polshi v sklad yakoyi vhodilo Podillya i vidmovivsya vid prav na nogo Podalsha jogo dolya nevidoma nashadkiv vin tezh skorish za vse ne zalishiv Volinski Dokladnishe Bobrok Volinskij Dmitro Mihajlovich A P Volinskij na zasidanni kabinetu ministriv Kartina V I Yakobi Odin iz najmolodshih siniv Koriyata knyaz Dmitro Bobrockij 1399 vbitij na Vorskli pislya vtrati knyazhinnya 1366 perebravsya do Moskvi de stav boyarinom ta odnim z golovnih voyevod Dmitra Donskogo 1371 Osoblivo vin vidznachivsya u Kulikovskij bitvi 1380 r Sini Dmitra Mihajlovicha vid donki Ivana II Krasnogo Moskovskogo i sestri Dmitra Donskogo knyazhni Anni Boris ta David tezh buli boyarami Vid Borisa pishov rid Volinskih a vid Davida rid Volinskih Voronih I ti i inshi v XV st vtratili knyazhij titul Predstavniki oboh gilok buli voyevodami zajmali riznomanitni pridvorni posadi Lishe dekilka Volinskih buli boyarami Rid Voronih Volinskih zgas naprikinci XVI na pochatku XVII st Z vlasne Volinskih najbilsh vidomi Mihajlo Ivanovich Kryuk 1571 boyarin voyevoda zaginuv pid Moskvoyu v bitvi z tatarami Stepan Ivanovich pislya 1617 posol do Angliyi Vasil Semenovich 1683 boyarin diplomat golova nizki prikaziv Artemij Petrovich Volinskij 1689 1740 strachenij derzhavnij diyach general anshef neodnorazovo gubernator diplomat Kabinet ministr Anni Ivanivni z 1738 r Pribichnik reformuvannya samoderzhavstva vpav u borotbi z Bironivshinoyu Rid Volinskih zgas zi smertyu general majora Mihajla Mihajlovicha 1761 1837 yakij ne zalishiv siniv Starshist v roduGenealogichna pershist nini zhivuchih nashadkiv Gedimina Golicini Narimuntovichi gilki Oleksijovichiv ta Mihajlovichiv Kurakini Narimuntovichi 2 predstavnika Hovanski Narimuntovichi Lukomski starshi Olgerdovichi Polubinski starshi Olgerdovichi Trubecki starshi Olgerdovichi Chortorijski starshi Olgerdovichi 3 gilki Sangushki starshi Olgerdovichi Kovelska gilka 1 predstavnik Nesvicki molodshi Olgerdovichi Voronecki molodshi Olgerdovichi 4 gilki Kurcevichi Koriyatovichi Pro zhivih dostovirnih nashadkiv knyaziv Nesvickih ta dvoryan Lukomskih narazi nichogo nevidomo Genealogiya Gediminovichiv1 Nashadki Narimunta Gediminovicha Narimuntovichi Korecki 1651 p Patrikeyevi 1531 p Bulgakovi 1514 p Golicini Golicini Bulgakovi Kurakini Kurakini Bulgakovi Shenyatyevi 1568 p Hovanski Ruzhinski Ruzhinski Rogovicki druga tretina XVII st Budrimovichi Ruzhinski druga tretina XVII st Belzski Holmski 1471 p 1471 p 2 Nashadki Olgerda Gediminovicha Olgerdovichi Vid Andriya Olgerdovicha Lukomki Polubenski Vid Dmitra Olgerdovicha Trubecki Trubchevski Vid Kostyantina Olgerdovicha Chortorijski Vid Volodimira Olgerdovicha Olelkovichi Kiyivski Slucki 1593 p Belski 1612 p Vid Fedora Olgerdovicha Kobrinski 1494 p Lisyatnichski Gurkovichi Krasnichinski 1470 i pp Sangushki Vid Vladislava Yagajlo Olgerdovicha Yagelloni 1572 p Ugorski Yagelloni 1526 p Vid Dmitra Koributa Olgerdovicha Nesvicki Zbarazhski 1631 p Koribut Vishnevecki 1744 p Koribut Voronecki Poricki 1637 r Peredilnicki 1478 p Vid Lugveniya Semena Olgerdovicha Mstislavski 1486 p 3 Nashadki Kejstuta Gediminovicha 1452 p 4 Nashadki Lyubarta Gediminovicha 1431 p 5 Nashadki Yevnutiya Ivana Gediminovicha Zaslavski 1539 Zaslavski Mstislavski 1622 p 6 Nashadki Koriyata Mihayila Gediminovicha Koriyaatovichi XV st Kurcevichi Koriyatovichi Kurcevichi g Buremlski 1610 r 1837 r Voroni Volinski pochatok XVII st Gerbi rodiv GediminovichivNa rodinnih gerbah bilshosti nashadkiv Gedimina prisutnya starovinna litovska emblema Pogonya Na gerbovih shitah nashadkiv Koributa Dmitra i knyaziv Kurakinih yak okremij element zobrazhena emblema Koribut Korecki Sangushki Ruzhinski Lukomski Polubinski Chortorijski Zbarazki Vishnevecki Voronecki Nesvicki ta Poricki Kurcevichi Golicini Kurakini Hovanski TrubeckiDiv takozhKnyazhataPrimitkia Za nedostovirnimi danimi vid Sunigajla bere pochatok litovskij knyazivskij rid Sapeg b Knyaz zaginuv u tureckij nevoli v Isnuye dumka sho same Fedir a ne Andrij buv starshim sinom Olgerda g Za inshimi danimi rodi Kurcevichiv ta Buremlskih pohodyat vid Pinskih NarimuntovichivPosilannyaNikolaj fon Eroshin Hronika zemli Prusskoj 11 zhovtnya 2008 u Wayback Machine Wolff J Rod Gedimina Krakow 1886 S 6 Vainius Tarybu Lietuvos enciklopedija ed J Zinkus Vilnius Lithuania Vyriausioji enciklopediju redakcija 1988 T IV pp 419 Vojtovich Levko 1996 Udilni knyazivstva Ryurikovichiv i Gediminovichiv u HII HVI st ukr Lviv b v s 32 44 ISBN 966 02 0006 4 Jonynas I Aldona Lietuviskoji enciklopedija Vaclovas Birziska Kaunas Spaudos Fondas 1933 T I pp 208 211 Rowell C S Lithuania Ascending A Pagan Empire Within East Central Europe 1295 1345 1994 angl Bely A Narymont Vyalikae knyastva Litoyskae T 2 Mn BelEn 2006 S 349 350 Arhiv originalu za 17 lipnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Anhimyuk Yu V Slovo na Spisanie Iosifa pamyatnik rannego nestyazhatelstva M 1990 ros Arhiv originalu za 16 travnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 16 travnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 5 serpnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 5 serpnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 5 serpnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 24 zhovtnya 2013 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya http www zbulvar ru newspaper streaks articles detail php STID 6431 nedostupne posilannya z lipnya 2019 Okolski S Orbis Polonus P 651 653 Yakovenko M N Ukrayinska shlyahta S 282 283 Arhiv originalu za 12 serpnya 2014 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 24 kvitnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 25 bereznya 2012 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 6 serpnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 30 zhovtnya 2013 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Tegowski J Ktory Konstanty Olgierdowic czy Koriatowic byl przodkiem kniaziow Czartoryskich Europa Orientalis Polska i jej wschodni sasiedzi od sredniowiecza po wspolczesnosc Torun 1996 S 53 59 pol Arhiv originalu za 9 lipnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 16 sichnya 2012 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 9 lipnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 3 lipnya 2017 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 14 travnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 5 serpnya 2011 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Serkov A I Russkoe masonstvo 1731 2000 Enciklopedicheskij slovar 2001 g 1224s Arhiv originalu za 5 bereznya 2016 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya http serdityjistochnik tk stati mixail sigizmundovich nedostupne posilannya z lipnya 2019 Gudavicius Edvardas 2004 Mykolas Zygimantaitis In Vytautas Speciunas Lietuvos valdovai XIII XVIII a enciklopedinis zinynas Vilnius Mokslo ir enciklopediju leidybos institutas pp 97 Arhiv originalu za 17 chervnya 2017 Procitovano 8 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Russkij biograficheskij slovar Knappe Kyuhelbeker Izd pod nablyudeniem predsedatelya Imperatorskogo Russkogo Istoricheskogo Obshestva A A Polovcova Sankt Peterburg tip Gl upr udelov 1903 2 T 9 708 s Arhiv originalu za 5 serpnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Arhiv originalu za 15 chervnya 2013 Procitovano 25 sichnya 2012 Arhiv originalu za 7 zhovtnya 2011 Procitovano 9 travnya 2011 LiteraturaRusina O Gediminovichi 11 sichnya 2017 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2004 T 2 G D S 65 ISBN 966 00 0405 2 F M Shabuldo Olgerdovichi 19 zhovtnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2010 T 7 Ml O S 591 ISBN 978 966 00 1061 1 Yakovenko N Ukrayinska shlyahta z kincya XIV do seredini XVII st K 1993 416 s Boniecki A Poczet rodow w Wielkim Ksiestwie Litewskim w XV i XVI wieku Warszawa 1883 425 XLIX s p Okolski S Orbis Polonus in quo antiqua Sarmaturum gentilitia et arma delucidantur Cracowiae 1641 T 1 688 p Stadnicki K Olgierd i Kiejstut synowie Giedymina Krakow 1886 Synowie Giedymina wielko wladcy Litwy Lwow 1849 1853 t 1 2 Wasilewski T Poczatkowe dzieje dynastii Giedymina Czlowiek w spoleczenstwie œredniowiecznym Warszawa 1997 Wolff J Kniaziowie litewsko ruscy od konca czternastego wieku Warszawa 1895 698 s Istoriya rodov russkogo dvoryanstva V 2 kn avt sost P N Petrov M Sovremennik Leksika 1991 T 1 431 s Lyubavskij M K O raspredelenii vladenij i ob otnosheniyah mezhdu velikimi i drugimi knyazyami Gediminova roda v XIV i XV vv T 1 M 1896 Narbut A N Genealogiya Belorussii Vypusk 2 M 1994 Petr iz Dusburga Hronika zemli Prusskoj M Ladomir 1997 PosilannyaPeredacha V gostyah u kepa Efir vid 16 11 10 Cikl program Rozmovi pro istoriyu z Volodimirom Ivanovichem Kepom seriya 4 vid 25 12 12 ros Russkij biograficheskij slovar Pod red A A Polovcova 16 travnya 2011 u Wayback Machine ros