Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Лукомський Олександр Сергійович (10 (22) липня 1868 — †25.02.1939) — український аристократ із малоросійської шляхти Гетьманщини. Генерал-лейтенант РІА (1914). Один із кандидатів на пост Міністра оборони України (1918). Згодом діяч Білого руху, мемуарист.
| Лукомський Олександр Сергійович | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Лукомский Александр Сергеевич | |||||||||
 | |||||||||
| Народження | 10 (22) липня 1868 с. Журавка, Полтавська губернія | ||||||||
| Смерть | 25 січня 1939 (70 років) Париж, Франція | ||||||||
| Країна |  Російська імперія СРСР | ||||||||
| Приналежність | Російська імперія Кубанська Народна Республіка | ||||||||
| Освіта | Миколаївське інженерне училище[d] | ||||||||
| Звання | генерал-лейтенант | ||||||||
| Війни / битви | Громадянська війна (Росія) Перша світова війна | ||||||||
| Рід | Лукомські | ||||||||
| Автограф |  | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
 Лукомський Олександр Сергійович у Вікісховищі | |||||||||
Життєпис
По батьківській лінії походив від литовських князів Лукомських (один з їхніх представників наприкінці 17 ст. переїхав на Полтавщину, його нащадки мешкали у с. Журавка — нині село Варвинського району, Чернігівської області, — звідти родом був батько — Лукомський Сергій Родіонович). Батько служив військовим інженером. У дитячі роки Олександр жив переважно біля матері — Віри Володимирівни Шпіцберг.
З 1876 мешкав у м. Севастополь. У 1879 був зарахований до 2-го класу Симбірської військової гімназії, наступного року переведений до Полтавської військової гімназії (з 1882 р. — Петровський кадетський корпус у м. Полтава). Після закінчення у 1885 р. корпусу був направлений в Санкт-Петербург для продовження навчання в Павловському військовому училищі. Через 2 роки отримав звання портупей-юнкера і перейшов на 3-й курс до Миколаївського інженерного училища. У 1888 р. отримав звання офіцера і був направлений на службу в Одесу — в 11-й саперний імператора Миколи I батальйон. У 1894 поступив для подальшого навчання до Миколаївської академії Генерального штабу в Санкт-Петербурзі. По її закінченні у 1897 за власним бажанням направлений служити у Київський військовий округ.
По дорозі до Києва відвідав Бердянськ, де його батько будував комерційний порт. У Київському військовому окрузі служив спершу старшим ад'ютантом штабу 12-ї піхотної дивізії (дислокувалася в м. Проскурів; нині м. Хмельницький), потім (з травня 1998) — помічником (з жовтня 1899 один рік командував 16-ю ротою в 131-му піхотному Тираспольському полку), а з 1902 — старшим ад'ютантом окружного штабу в Києві. Узяв шлюб (вдруге, перша його дружина — Ольга Перетц — покінчила життя самогубством, коли він навчавсь на останньому курсі академії) з донькою командуючого Київським військовим округом генералом М. Драгомирова — Софією.
Спеціалізувався на питаннях мобілізації військ і зосередження армії на кордоні після її мобілізації. У 1904 кілька місяців командував батальйоном 131-го піхотного Тираспольського полку. Цього ж року брав участь у наведенні і порядків серед солдатів Полтавського полку, який напередодні відмовився виконувати наказ командира (винні були арештовані й передані до суду). З початку революції 1905—1907 став одним з організаторів гуртка офіцерів Генерального штабу, які виступали за вживання жорстких заходів для захисту правопорядку. Вважав, що «холості» залпи чи постріли поверх голів натовпу лише провокують натовп до агресивних дій і сприяють «братанню» військ із заколотниками, а в підсумку призводять до значних жертв, що обов'язково матимуть місце там, де влада діє безвідповідально.
Влітку 1905 зініціював виступ карального підрозділу проти київської демонстрації, до якої приєдналися 4-й і 5-й понтонні батальйони. В районі Єврейської площі демонстрацію розстріляли — 20 осіб було вбито, близько 100 поранено.
Влітку 1906 пройшов курс артилерійської підготовки на Київському артилерійському полігоні. У грудні 1907 назначений начальником штабу 42-ї піхотної дивізії (штаб розташовувався в Києві). Улітку 1908 відряджений до м. Рівне для розробки там проекту укріплення міста. Восени цього ж року був викликаний до Санкт-Петербурга для головування в комісії, що проводила ревізію Мобілізаційного відділу Генерального штабу ЗС Росії. У 1909 призначений керівником цього відділу. Наступного року (не маючи належної вислуги років у чині полковника) отримав чин генерал-майора.
У 1913 переведений на посаду помічника начальника канцелярії військового міністра В. Сухомлинова, у березні 1914 став начальником цієї ж канцелярії. З початком Першої світової війни здійснив загальну мобілізацію російської армії (за це — вперше у практиці нагород — був удостоєний ордена св. рівноапостольного князя Володимира 4-го ст. на Георгіївській стрічці). У серпні 1915 назначений помічником міністра на час війни із залишенням на посаді начальника канцелярії Військового міністерства.
З квітня 1916 служив начальником 32-ї піхотної дивізії на Південно-Західному фронті, потім — начальником штабу 10-ї армії.
За успішні дії із захоплення м. Чернівці нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня. Від листопада 1916 — генерал-квартирмейстер Верховного головнокомандуючого (Верховним головнокомандувачем тоді був імператор Микола II), товариш (заступник) голови Особливої наради із захисту держави.
Після Лютневої революції 1917 — знову на фронті: командував 1-м армійським корпусом. З 16 червня 1917 — начальник штабу Верховного головнокомандуючого (Верховним головнокомандувачем на той час став генерал від кавалерії О.Брусилов). У серпні звільнений з посади у зв'язку з притягненням до суду за участь «у заколоті».
Разом з генералом від інфантерії Л.Корніловим і генералом-лейтенантом А.Денікіним утримувався під арештом у Бихові (нині місто Могильовської обл., Білорусь). Після взяття у листопаді керованими більшовиками частинами ставки Верховного головнокомандуючого генерал-лейтенанта М.Духоніна в м. Могилів (нині місто в Білорусі; перед цим Лукомський радив М.Духоніну перенести ставку до Києва) і жорстокого вбивства М.Духоніна інкогніто перебрався на Дон. Там брав участь у створенні Добровольчої армії (у січні—лютому 1918 очолював її штаб). Потому таємно направлений в Єкатеринодар (нині м. Краснодар) як представник Добровольчої армії при уряді Кубанської Народної Республіки. Був схоплений більшовиками, проте втік. Перебрався до Києва (на той час українські землі перебували під контролем австро-німецьких військ. Зустрічався з гетьманом П.Скоропадським, той запропонував йому очолити військове міністерство Української Держави, однак він відмовився, зіславшись на те, що повинен був, за його власними спогадами, повернутися в Добровольчу армію, а головне — «никогда и нипри каких условиях не мог согласиться работать с немцами». Мав зустріч з П.Мілюковим (той прибув до Києва, щоб вести переговори з німецьким командуванням про боротьбу з більшовиками), намагався довести йому, що Німеччина обов'язково програє війну.
У липні 1918 прибув до штабу Добровольчої армії. Був назначений помічником головнокомандуючого і начальником військового та морського управлінь. З жовтня 1919 — голова Особливої наради при головнокомандувачеві Збройних сил Півдня Росії, з грудня — голова уряду при ньому.
У лютому 1920 наказом генерала А.Денікіна увільнений (разом з генералами П.Врангелем, П.Шатіловим і віце-адміралами Д.Ненюковим і О.Бубновим) від служби за підтримку кандидатури П.Врангеля на місце командувача в Криму замість генерала М.Шилінга.
У березні 1920 призначений П.Врангелем як представник Російської армії при союзному командуванні Антанти в Стамбулі. В еміграції став помічником великого князя Миколи Миколайовича — дядька Миколи II. 1921—1922 оприлюднив спогади. За дорученням великого князя Миколи Миколайовича з серпня 1923 до жовтня 1924 був у США, потім здійснив поїздку на Далекий Схід.
У 1926 брав участь у роботі закордонного з'їзду російських емігрантів. 31 липня 1926 став головою всіх військових союзів і організацій на Далекому Сході та в Америці (виконував ці обов'язки до 1928). Після смерті князя Миколи Миколайовича відійшов від політичної діяльності. З 1928 був у розпорядженні голови Російського військового союзу.
У 1937 завершив «Очерки из моей жизни» (рукопис не опублікував; 1938 передав його разом з іншими документами в пакеті з приписом «Відкрити після 1950» до Російського закордонного історичного архіву в Празі; після Другої світової війни ці рукописи були перевезені до Москви).
Праці
- Воспоминания, т. 1—2. Берлин, 1922;
- Очерки из моей жизни. «Вопросы истории», 2001, № 1—12.
Джерела та література
- Д. В. Грузін. Лукомський Олександр Сергійович [ 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 295. — .
- Т. П. Пустовіт. Лукомський Олександр Сергійович [ 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
Література
- Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995;
- Брусилов А. А. Мои воспоминания. М., 2001;
- Волков С. В. Белое движение. СПб., 2002;
- Рутыч Н. Н. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных сил Юга *России: Материалы к истории Белого движения. М., 2002;
- Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. Биографический энциклопедический словарь. М., 2003.
- Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Lukomskij Oleksandr Sergijovich 10 22 lipnya 1868 18680722 25 02 1939 ukrayinskij aristokrat iz malorosijskoyi shlyahti Getmanshini General lejtenant RIA 1914 Odin iz kandidativ na post Ministra oboroni Ukrayini 1918 Zgodom diyach Bilogo ruhu memuarist Lukomskij Oleksandr Sergijovichros Lukomskij Aleksandr SergeevichNarodzhennya 10 22 lipnya 1868 1868 07 22 s Zhuravka Poltavska guberniyaSmert 25 sichnya 1939 1939 01 25 70 rokiv Parizh FranciyaKrayina Rosijska imperiya SRSRPrinalezhnist Rosijska imperiya Kubanska Narodna RespublikaOsvita Mikolayivske inzhenerne uchilishe d Zvannya general lejtenantVijni bitvi Gromadyanska vijna Rosiya Persha svitova vijnaRid LukomskiAvtografNagorodi Orden Svyatogo Georgiya Orden Svyatogo Volodimira 2 stupenya Orden Svyatogo Volodimira 3 stupenya Orden Svyatogo Volodimira 4 stupenya Orden Svyatogo Stanislava 1 stupenya Orden Svyatogo Stanislava 2 stupenya Orden Svyatogo Stanislava 3 stupenya Lukomskij Oleksandr Sergijovich u VikishovishiZhittyepisPo batkivskij liniyi pohodiv vid litovskih knyaziv Lukomskih odin z yihnih predstavnikiv naprikinci 17 st pereyihav na Poltavshinu jogo nashadki meshkali u s Zhuravka nini selo Varvinskogo rajonu Chernigivskoyi oblasti zvidti rodom buv batko Lukomskij Sergij Rodionovich Batko sluzhiv vijskovim inzhenerom U dityachi roki Oleksandr zhiv perevazhno bilya materi Viri Volodimirivni Shpicberg Z 1876 meshkav u m Sevastopol U 1879 buv zarahovanij do 2 go klasu Simbirskoyi vijskovoyi gimnaziyi nastupnogo roku perevedenij do Poltavskoyi vijskovoyi gimnaziyi z 1882 r Petrovskij kadetskij korpus u m Poltava Pislya zakinchennya u 1885 r korpusu buv napravlenij v Sankt Peterburg dlya prodovzhennya navchannya v Pavlovskomu vijskovomu uchilishi Cherez 2 roki otrimav zvannya portupej yunkera i perejshov na 3 j kurs do Mikolayivskogo inzhenernogo uchilisha U 1888 r otrimav zvannya oficera i buv napravlenij na sluzhbu v Odesu v 11 j sapernij imperatora Mikoli I bataljon U 1894 postupiv dlya podalshogo navchannya do Mikolayivskoyi akademiyi Generalnogo shtabu v Sankt Peterburzi Po yiyi zakinchenni u 1897 za vlasnim bazhannyam napravlenij sluzhiti u Kiyivskij vijskovij okrug Po dorozi do Kiyeva vidvidav Berdyansk de jogo batko buduvav komercijnij port U Kiyivskomu vijskovomu okruzi sluzhiv spershu starshim ad yutantom shtabu 12 yi pihotnoyi diviziyi dislokuvalasya v m Proskuriv nini m Hmelnickij potim z travnya 1998 pomichnikom z zhovtnya 1899 odin rik komanduvav 16 yu rotoyu v 131 mu pihotnomu Tiraspolskomu polku a z 1902 starshim ad yutantom okruzhnogo shtabu v Kiyevi Uzyav shlyub vdruge persha jogo druzhina Olga Peretc pokinchila zhittya samogubstvom koli vin navchavs na ostannomu kursi akademiyi z donkoyu komanduyuchogo Kiyivskim vijskovim okrugom generalom M Dragomirova Sofiyeyu Specializuvavsya na pitannyah mobilizaciyi vijsk i zoseredzhennya armiyi na kordoni pislya yiyi mobilizaciyi U 1904 kilka misyaciv komanduvav bataljonom 131 go pihotnogo Tiraspolskogo polku Cogo zh roku brav uchast u navedenni i poryadkiv sered soldativ Poltavskogo polku yakij naperedodni vidmovivsya vikonuvati nakaz komandira vinni buli areshtovani j peredani do sudu Z pochatku revolyuciyi 1905 1907 stav odnim z organizatoriv gurtka oficeriv Generalnogo shtabu yaki vistupali za vzhivannya zhorstkih zahodiv dlya zahistu pravoporyadku Vvazhav sho holosti zalpi chi postrili poverh goliv natovpu lishe provokuyut natovp do agresivnih dij i spriyayut bratannyu vijsk iz zakolotnikami a v pidsumku prizvodyat do znachnih zhertv sho obov yazkovo matimut misce tam de vlada diye bezvidpovidalno Vlitku 1905 ziniciyuvav vistup karalnogo pidrozdilu proti kiyivskoyi demonstraciyi do yakoyi priyednalisya 4 j i 5 j pontonni bataljoni V rajoni Yevrejskoyi ploshi demonstraciyu rozstrilyali 20 osib bulo vbito blizko 100 poraneno Vlitku 1906 projshov kurs artilerijskoyi pidgotovki na Kiyivskomu artilerijskomu poligoni U grudni 1907 naznachenij nachalnikom shtabu 42 yi pihotnoyi diviziyi shtab roztashovuvavsya v Kiyevi Ulitku 1908 vidryadzhenij do m Rivne dlya rozrobki tam proektu ukriplennya mista Voseni cogo zh roku buv viklikanij do Sankt Peterburga dlya golovuvannya v komisiyi sho provodila reviziyu Mobilizacijnogo viddilu Generalnogo shtabu ZS Rosiyi U 1909 priznachenij kerivnikom cogo viddilu Nastupnogo roku ne mayuchi nalezhnoyi vislugi rokiv u chini polkovnika otrimav chin general majora U 1913 perevedenij na posadu pomichnika nachalnika kancelyariyi vijskovogo ministra V Suhomlinova u berezni 1914 stav nachalnikom ciyeyi zh kancelyariyi Z pochatkom Pershoyi svitovoyi vijni zdijsniv zagalnu mobilizaciyu rosijskoyi armiyi za ce vpershe u praktici nagorod buv udostoyenij ordena sv rivnoapostolnogo knyazya Volodimira 4 go st na Georgiyivskij strichci U serpni 1915 naznachenij pomichnikom ministra na chas vijni iz zalishennyam na posadi nachalnika kancelyariyi Vijskovogo ministerstva Z kvitnya 1916 sluzhiv nachalnikom 32 yi pihotnoyi diviziyi na Pivdenno Zahidnomu fronti potim nachalnikom shtabu 10 yi armiyi Za uspishni diyi iz zahoplennya m Chernivci nagorodzhenij ordenom sv Georgiya 4 go stupenya Vid listopada 1916 general kvartirmejster Verhovnogo golovnokomanduyuchogo Verhovnim golovnokomanduvachem todi buv imperator Mikola II tovarish zastupnik golovi Osoblivoyi naradi iz zahistu derzhavi Pislya Lyutnevoyi revolyuciyi 1917 znovu na fronti komanduvav 1 m armijskim korpusom Z 16 chervnya 1917 nachalnik shtabu Verhovnogo golovnokomanduyuchogo Verhovnim golovnokomanduvachem na toj chas stav general vid kavaleriyi O Brusilov U serpni zvilnenij z posadi u zv yazku z prityagnennyam do sudu za uchast u zakoloti V yazni bihivskoyi v yaznici Pid nomerom 6 Lukomskij Razom z generalom vid infanteriyi L Kornilovim i generalom lejtenantom A Denikinim utrimuvavsya pid areshtom u Bihovi nini misto Mogilovskoyi obl Bilorus Pislya vzyattya u listopadi kerovanimi bilshovikami chastinami stavki Verhovnogo golovnokomanduyuchogo general lejtenanta M Duhonina v m Mogiliv nini misto v Bilorusi pered cim Lukomskij radiv M Duhoninu perenesti stavku do Kiyeva i zhorstokogo vbivstva M Duhonina inkognito perebravsya na Don Tam brav uchast u stvorenni Dobrovolchoyi armiyi u sichni lyutomu 1918 ocholyuvav yiyi shtab Potomu tayemno napravlenij v Yekaterinodar nini m Krasnodar yak predstavnik Dobrovolchoyi armiyi pri uryadi Kubanskoyi Narodnoyi Respubliki Buv shoplenij bilshovikami prote vtik Perebravsya do Kiyeva na toj chas ukrayinski zemli perebuvali pid kontrolem avstro nimeckih vijsk Zustrichavsya z getmanom P Skoropadskim toj zaproponuvav jomu ocholiti vijskove ministerstvo Ukrayinskoyi Derzhavi odnak vin vidmovivsya zislavshis na te sho povinen buv za jogo vlasnimi spogadami povernutisya v Dobrovolchu armiyu a golovne nikogda i nipri kakih usloviyah ne mog soglasitsya rabotat s nemcami Mav zustrich z P Milyukovim toj pribuv do Kiyeva shob vesti peregovori z nimeckim komanduvannyam pro borotbu z bilshovikami namagavsya dovesti jomu sho Nimechchina obov yazkovo prograye vijnu U lipni 1918 pribuv do shtabu Dobrovolchoyi armiyi Buv naznachenij pomichnikom golovnokomanduyuchogo i nachalnikom vijskovogo ta morskogo upravlin Z zhovtnya 1919 golova Osoblivoyi naradi pri golovnokomanduvachevi Zbrojnih sil Pivdnya Rosiyi z grudnya golova uryadu pri nomu U lyutomu 1920 nakazom generala A Denikina uvilnenij razom z generalami P Vrangelem P Shatilovim i vice admiralami D Nenyukovim i O Bubnovim vid sluzhbi za pidtrimku kandidaturi P Vrangelya na misce komanduvacha v Krimu zamist generala M Shilinga U berezni 1920 priznachenij P Vrangelem yak predstavnik Rosijskoyi armiyi pri soyuznomu komanduvanni Antanti v Stambuli V emigraciyi stav pomichnikom velikogo knyazya Mikoli Mikolajovicha dyadka Mikoli II 1921 1922 oprilyudniv spogadi Za doruchennyam velikogo knyazya Mikoli Mikolajovicha z serpnya 1923 do zhovtnya 1924 buv u SShA potim zdijsniv poyizdku na Dalekij Shid U 1926 brav uchast u roboti zakordonnogo z yizdu rosijskih emigrantiv 31 lipnya 1926 stav golovoyu vsih vijskovih soyuziv i organizacij na Dalekomu Shodi ta v Americi vikonuvav ci obov yazki do 1928 Pislya smerti knyazya Mikoli Mikolajovicha vidijshov vid politichnoyi diyalnosti Z 1928 buv u rozporyadzhenni golovi Rosijskogo vijskovogo soyuzu U 1937 zavershiv Ocherki iz moej zhizni rukopis ne opublikuvav 1938 peredav jogo razom z inshimi dokumentami v paketi z pripisom Vidkriti pislya 1950 do Rosijskogo zakordonnogo istorichnogo arhivu v Prazi pislya Drugoyi svitovoyi vijni ci rukopisi buli perevezeni do Moskvi Pomer u m Parizh Franciya PraciVospominaniya t 1 2 Berlin 1922 Ocherki iz moej zhizni Voprosy istorii 2001 1 12 Dzherela ta literaturaD V Gruzin Lukomskij Oleksandr Sergijovich 15 veresnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2009 T 6 La Mi S 295 ISBN 978 966 00 1028 1 T P Pustovit Lukomskij Oleksandr Sergijovich 14 veresnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya suchasnoyi Ukrayini red kol I M Dzyuba ta in NAN Ukrayini NTSh K Institut enciklopedichnih doslidzhen NAN Ukrayini 2001 2023 ISBN 966 02 2074 X Literatura Skoropadskij P Spogadi Kinec 1917 gruden 1918 K Filadelfiya 1995 Brusilov A A Moi vospominaniya M 2001 Volkov S V Beloe dvizhenie SPb 2002 Rutych N N Biograficheskij spravochnik vysshih chinov Dobrovolcheskoj armii i Vooruzhennyh sil Yuga Rossii Materialy k istorii Belogo dvizheniya M 2002 Zalesskij K A Kto byl kto v Pervoj mirovoj vojne Biograficheskij enciklopedicheskij slovar M 2003 Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 2019 ISBN 966 00 0632 2