Єврейське населення України

Чисельність насе́лення Украї́ни — 43 528 136 осіб наявного населення на 1 січня 2022 року, включно з тимчасово окупованими територіями Донецької і Луганської областей та Автономною Республікою Крим з містом Севастополь, за оцінкою ЦРУ у Всесвітній книзі фактів. Україна є 35-ю державою за чисельністю населення у світі.

Населення України
Статево-вікова піраміда населення України на 1 січня 2023 року за даними ООН
Чисельність	▼ 40,96 млн (1 лютого 2022) осіб
Густота	▼ 68,2 особи/км²
Коефіцієнт міграції	▲0,9 ‰
Природний рух
Природний приріст	▼- %
Народжуваність	▼7,3 ‰
Фертильність	▼1,16 коефіцієнт дітей на 1 жінку
Смертність	▲18,5 ‰
Смертність немовлят	▲7,2 ‰
Вікова структура
• до 14 років	▼15,2 %
• 15–64 років	▼67,4 %
• старіші за 65 років	▲17,4 %
Середня тривалість життя	▼69,8 року
• чоловіків	▼65,2 року
• жінок	▼74,4 року
Статева структура
загалом	0.86 чол./жін.
при народженні	1.06 чол./жін.
до 15 років	1.06 чол./жін.
15–64 років	0.94 чол./жін.
після 65 років	0.42 чол./жін.
Етнічні групи
Найбільший етнос	українці
Нацменшини	росіяни, білоруси, кримські татари, молдовани
Мови
Офіційна	українська
Також у побуті	російська, кримськотатарська, румунська, угорська

Статево-вікова піраміда населення України з 1989 року

Щільність населення України за районами.

Чисельність — 41 167 335 осіб наявного населення та 40 997 699 осіб постійного населення на 1 січня 2022 за оцінкою Державної служби статистики України. Важливо, що з 2014 року Державна служба статистики України не враховує дані тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя через Російсько-українську війну (з 2014) з посиленням російської агресії (2022), що триває. Розрахунки чисельності населення здійснює на основі наявних адміністративних даних щодо державної реєстрації народження і смерті та зміни реєстрації місця проживання. Згідно з останніми даними Державної служби статистики, на 1 лютого 2022 року чисельність наявного населення склала 41 130 432 осіб, постійного населення України становила 40 960 795 осіб; за підсумками річних даних 2021 року коефіцієнти: народжуваності становив 7,3 ‰, смертності —18,5 ‰, природного приросту — -11,2 ‰, міграційного приросту — 0,9 ‰. З 1991 року природний приріст населення має від'ємне значення — природне убуття населення, що не забезпечує заміщення поколінь. Чисельність населення України різко зменшується з 1994 року .

Населення країни розміщене нерівномірно. Велика кількість населення сконцентрована у великих промислових центрах східних областей і Центрального Придніпров'я, навколо приморських міст Північного Причорномор'я, Південного узбережжя Криму, у столиці та навколо неї. Водночас сільське населення найбільше сконцентроване в Прикарпатті, Галичині та на Поділлі .
Пересічна густота населення — 68,2 особи/км² .
Рівень урбанізованості досить високий — 65,09 %; в країні налічується 1345 міських поселень, з яких три міста-мільйонники — Київ (столиця), Харків, й Одеса. Міста Дніпро і Донецьк внаслідок депопуляції втратили частину населення і статус мільйонника .

Україну населяють переважно українці, їхня частка превалює над частками інших народів в усіх областях, окрім Криму, де частка росіян трохи більша за половину. У містах, особливо сходу та півдня, присутня певна частка росіян та представників інших народів, що обумовлено масовою імміграцією в часи перебування у складі Російської імперії та особливо Радянського Союзу. Регіонами компактного проживання національних меншин є: кримські татари — Крим, румуни й молдовани — Буковина, угорці — Закарпаття, болгари, молдовани й гагаузи — Одещина, болгари й греки — Приазов'я .

Офіційна мова — українська, поширена в ужитку російська мова, регіонально — кримськотатарська (Крим), румунська (Буковина), угорська (Закарпаття) та інші .

Більшість населення України сповідує християнську віру і відносить себе до однієї з конфесійних громад: Української православної церкви Московського патріархату, Православної церкви України, Української греко-католицької і римо-католицької церков. Стрімко розвиваються різноманітні громади протестантських церков (переважно на сході); відроджуються громади мусульман (у Криму) створюються нові (переселенцями у великі міста сходу); історично широко представлені юдейські громади у містах і містечках від Львова до Харкова, від Києва до Одеси .

У науковій дисципліні демографії спостерігають і описують склад і розвиток населення, також графічно обробляють статистичні дані та шукають пояснення довгострокових змін і спроможності розвитку. Ця стаття показує наслідки природних і штучних змін на населення України. Демографічні й соціологічні дослідження в країні ведуться рядом державних органів і науково-освітніх установ .

Після Другої світової війни (1939—45) здійснено 5 загальних (переписів населення України), а також проводились регіональні. Перший повоєнний загальний перепис України відбувся у складі колишнього СРСР в 1959 році, останній — за часів незалежності у 2001 році Всеукраїнський перепис. ООН рекомендує проводити переписи кожні 10 років у перший чи останній рік десятиліття. Перепис 2010-го чи 2011-го (за рекомендацією ООН) не відбувся. Під час війни та відразу після війни перепис не проводиться .

Природний розвиток населення, фактори впливу

Природний розвиток населення у ХХ сторіччі в Україні мав «демографічний перехід» від (як правило) сільського (рільного) населення з високим рівнем народжуваності та смертності та повільним зростанням населення (пропустив стадію падіння смертності (через прогрес медицини) та швидших темпів зростання населення) до стадії низького рівня народжуваності та смертності зі, знову ж таки, нижчими темпами зростання. Стадія покращення медичної допомоги була замінена на (штучний голод), коли «унаслідок катастрофічних подій 1932—1933 рр. високий шлюбний потенціал українського села було втрачено назавжди». (Процес урбанізації) на початку XX століття був посилен «колективізацією» в Україні. Скеровані союзною владою обидва процеси, урбанізації в місті з комунальними квартирами та колективізації на селі з колективним господарюванням, мали повернення до племінного характеру співіснування, коли родина, як одиниця структури спільноти ще не постала.

Природний приріст населення України утворюється перевищенням народжуваності над смертністю — природний приріст. Надлишок смертності — природне убуття населення. Падіння народжуваності нижче від рівня природного відтворення населення в Україні відбулося у 1963 році, коли в репродуктивному віці (15—49 років) були жінки, що народилися у 1914—48 роках. За цей час на теренах України пройшли:

• Перша світова війна (1914—18),
• Визвольні змагання (1917—21) та Воєнний комунізм,
• Сталінські репресії (1929—50-ті),
• Голодомори (повоєнний 1921—23, штучний 1932—33, повоєнний 1946—47),
• Друга світова війна (1939—45),
• Депортації населення — примусове переселення ((1914), (1930), (1939), (1941—52)).

Ці чинники значно вплинули на природне відновлення виду — народжуваність в Україні . У 1955 році була знята заборона на здійснення (абортів), що діяла з 1936 року. Через народжуваність нижчу за рівень заміщення населення з 1963 року, за наступного покоління (~25 років) на 1 січня 1991 року Україна вже мала природне убуття населення. Показник оновлення поколінь (СКН) має дорівнювати 2,13—2,15 на кожну жінку в репродуктивному віці (15—49 років) — трохи більше ніж дві дитини для заміщення батьків і компенсації дитячої смертності та бездітності. З 1963 року СКН лише у 1986 році піднявся до рівня відтворення населення за останні 60 років. Це на короткий проміжок часу покращило ситуацію з народжуваністю — єдиним чинником природного розвитку населення, зменшилось природне убуття населення у 2012 році. Зниження СКН у проміжку 1987—2001 років має відбиток на ситуацію за ~25 років (зміна (вікової групи жінок репродуктивного віку)) — 2012—2026 роки. На цей проміжок часу, до природних змін (що є наслідком штучно заподіяних на початку ХХ сторіччя) РФ додає штучні зміни війною (2014—24): руйнування житла, інфраструктури, вбивства, каліцтва, викрадення, депортації, заміна населення на тимчасово окупованих територіях України, кількість біженців з України, зареєстрованих для тимчасового захисту в Європі, станом на 31 січня 2023 року склала 4 мільйони 823,33 тисячі осіб .

Вплив міграційного чинника на убуття чисельності населення був значним під час війн, проте посилив вимушене «коливання» СКН у проміжку 1987—2001 року (спадок 1963—69, 1972—82 року), коли мав істотну «хвилю» міграційного убуття населення у 1994—2001 році.

Природний рух населення разом з міграційним складають загальний рух населення .

Історичний огляд зміни чисельності

Докладніше: Історична демографія України

У XX столітті чисельність населення країни зростала так:
станом на 1917 рік на території у сучасних межах України мешкало 38,8 мільйонів осіб (11-те місце у світі серед сучасних держав);
на початок Другої світової війни, 1939 року — 39 мільйонів осіб;
після війни у межах УРСР 1959 року мешкало 42 мільйони осіб;
1970 року — 47 мільйонів осіб;

1984 року — 50,7 мільйонів осіб;
на момент здобуття незалежності, 1991 року — 52 мільйони осіб;
згідно з переписом 2001 року — 48,5 мільйонів осіб;
перед початком російсько-української війни, на початку 2014 року — 45,5 мільйонів осіб.

У першій половині XX століття, населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями. За деякими оцінками демографічні втрати України за цей період становлять близько 16 мільйонів осіб.

У другій половині XX століття динаміка показників демографії України характеризується швидким відновленням населення з подальшим зниженням темпів приросту населення до убуття чисельності населення у 1993 році. У Другій світовій війні Україна втратила 14 мільйонів осіб. Лише у 1959 році, в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, чисельність населення сягнула довоєнного періоду в 42,1 мільйони осіб. Проте, при подальшому збільшенні загальної чисельності населення, динаміка показників природного та міграційного приросту людності вже характеризується тенденцією до зниження. Упродовж першого повоєнного міжпереписного періоду (1959—1970 роки) чисельність населення зросла на 12,5 %, протягом другого (1970—1979 роки) — на 5,4 %, третього (1979—1989 роки) — лише на 3,7 %. У період 1989—1993 років чисельність населення України зросла всього на 1,5 %. Того ж 1993 року було зафіксовано найбільшу чисельність населення України — 52,2 мільйони осіб та убуття населення на 129,7 тисяч осіб. З 1993 року Україна почала втрачати населення. Кількість людності в Україні 2001 року в порівнянні з 1993 роком скоротилася на 7,2 %.

На початку XXI століття кількість населення України скорочується й далі, у 2001—2014 роках — зменшилася на 7,1 %.

Зміна чисельності населення України 1989—2021 роки

Примітка: З 2015 року дані без урахування населення тимчасово окупованих АР Крим, м. Севастополь, районів у Донецькій та Луганській областях.

• Зміна чисельності населення України
• 1970-1979 роки
• 1970-1989 роки
• 1989-2001 роки
• 1989-2012 роки

• 2002-2006 роки
• 2006-2010 роки
• 2010-2014 роки

Історична чисельність населення України в сучасних кордонах

Рік	Чисельність	Примітка
1300	2 600 000 ▲
1400	3 600 000 ▲
1500	4 800 000 ▲
1550	4 900 000 ▲
1600	5 200 000 ▲
1719	5 707 000 ▲
1764	8 000 000 ▲
1795	10 411 000 ▲
1811	11 300 000 ▲
1838	13 500 000 ▲
1851	14 600 000 ▲
1867	18 100 000 ▲
1897	28 800 000 ▲
1913	38 590 000 ▲
1926	37 900 000 ▼
1930	41 776 000 ▲
1934	36 500 000 ▼
1939	41 300 000 ▲
1945	28 611 000 ▼
1950	36 588 000 ▲
1959	41 869 000 ▲
1970	47 127 000 ▲
1979	49 609 000 ▲
1989	51 452 000 ▲
1993	52 244 000 ▲
2001	48 457 000 ▼
2010	45 963 000 ▼
2014	45 426 000 ▼
2018	44 736 804 ▼
2020	44 264 176 ▼

Динаміка позиції України серед країн світу за чисельністю населення

Рік	Позиція	Примітка
1918	7 ▬	УНР + ЗУНР + КубНР=50,23 млн осіб
1950	14 ▼	УРСР обійшли Індонезія, Бразилія, Велика Британія, Італія, Бангладеш, Франція та Пакистан.
1955	14 ▬
1960	14 ▬
1965	15 ▼	УРСР обійшла Нігерія.
1970	16 ▼	УРСР обійшла Мексика.
1975	16 ▬
1980	18 ▼	УРСР обійшли В'єтнам і Таїланд.
1985	19 ▼	УРСР обійшли Філіппіни.
1990	22 ▼	УРСР обійшли Єгипет, Туреччина, Іран.
1995	23 ▼	Україну обійшла Ефіопія.
2000	25 ▼	Україну обійшли ДР Конго і М'янма.
2005	27 ▼	Україну обійшли Південна Корея і ПАР.
2010	29 ▼	Україну обійшли Колумбія, Іспанія.
2015	32 ▼	Україну обійшли Танзанія, Кенія і Аргентина.
2020	35 ▼	Україну обійшли Алжир, Судан і Уганда.

Сучасний загальний рух

Коефіцієнти загального руху населення, 2012 рік

Зміни порівняно з попереднім подібним періодом

	січень 2021		січень 2022
Народжених	21 931	▼	18 062
Померлих	57 721	▼	57 248
Природний рух	-35 790	▼	-39 186
Міграційний рух	2 272	▲	2 282

Динаміка руху населення України з 1990 року
(тисяч осіб)

Рік	Природний	Міграційний	Загальний
1990	+27,6	+78,3	+105,9
1991	-39,1	+151,3	+112,2
1992	-100,3	+287,8	+187,5
1993	-184,2	+54,5	-129,7
1994	-243,1	-142,9	-386,0
1995	-299,7	-131,6	-431,3
1996	-309,5	-169,2	-478,7
1997	-311,6	-136,0	-447,6
1998	-300,7	-152,0	-452,7
1999	-350,0	-138,3	-488,3
2000	-373,0	-133,6	-506,6
2001	-369,5	-152,2	-521,7
2002	-364,2	-33,8	-398,0
2003	-356,8	-24,2	-381,0
2004	-334,0	-7,6	-341,6
2005	-355,9	+4,6	-351,3
2006	-297,7	+14,2	-283,5
2007	-290,2	+16,8	-273,4
2008	-243,9	+14,9	-229,0
2009	-194,2	+13,4	-180,8
2010	-200,5	+16,1	-184,4
2011	-162,0	+17,1	-144,9
2012	-142,4	+61,8	-80,6
2013	-158,7	+31,9	-126,8
2014	-166,8	+22,6	-144,2
2015	-183,0	+14,2	-168,8
2016	-186,6	+10,6	-176,0
2017	-210,1	+11,9	-198,1
2018	-251,8	+18,6	-233,2
2019	-272,3	+21,5	-250,8
2020	-323,4	+9,3	-314,1
2021	-442,2	+21,2	-421,0

Природний рух

Докладніше: Природний рух населення України

Природний рух населення України в 1950—2020 роках

Рік	Чисельність населення (тис. осіб)	Живих народжень	Смертей	Природний приріст	Природний приріст (‰)			Фертильність (СКН) ^#			Офіційних абортів
					Народжуваність	Смертність	Приріст	Загальна	Міська	Сільська
1950	36 905	844 585	315 300	529 300	22,9	8,5	14,3	2,81
1951	37 569	858 052	327 500	530 600	22,8	8,7	14,1
1952	38 141	846 434	325 700	520 700	22,2	8,5	13,7
1953	38 678	795 652	326 800	468 900	20,6	8,4	12,1
1954	39 131	845 128	318 500	526 600	21,6	8,1	13,5
1955	39 506	792 696	296 200	496 500	20,1	7,5	12,6	2,70
1956	40 082	822 569	293 000	529 600	20,5	7,3	13,2
1957	40 800	847 781	304 800	543 000	20,8	7,5	13,3
1958	41 512	873 483	286 700	586 800	21,0	6,9	14,1	2,30
1959	42 155	880 552	316 800	563 800	20,9	7,5	13,4	2,29
1960	42 469	878 768	296 171	582 597	20,7	7,0	13,7	2,24
1961	43 097	843 482	304 346	539 136	19,6	7,1	12,5	2,17
1962	43 559	823 151	331 454	491 697	18,9	7,6	11,3	2,14
1963	44 088	794 969	323 556	471 413	17,9	7,3	10,6	2,06
1964	44 664	741 668	315 340	426 328	16,5	7,0	9,5	1,96
1965	45 133	692 153	342 717	349 436	15,3	7,6	7,7	1,99
1966	45 548	713 492	344 850	368 642	15,6	7,5	8,1	2,02
1967	45 997	699 381	368 573	330 808	15,1	8,0	7,2	2,01
1968	46 408	693 064	374 440	318 624	14,9	8,0	6,8	1,99
1969	46 778	687 991	404 151	283 840	14,7	8,6	6,0	2,04
1970	47 127	719 213	418 679	300 534	15,2	8,9	6,4	2,10			1 130 315
1971	47 507	736 691	424 717	311 974	15,4	8,9	6,5	2,12
1972	47 903	745 696	443 038	302 658	15,5	9,2	6,3	2,08
1973	48 274	719 560	449 351	270 209	14,9	9,3	5,6	2,04
1974	48 571	736 616	455 970	280 646	15,1	9,4	5,8	2,04
1975	48 881	738 857	489 550	249 307	15,1	10,0	5,1	2,02			1 110 223
1976	49 151	747 069	500 584	246 485	15,2	10,2	5,0	1,99
1977	49 388	726 217	517 967	208 250	14,7	10,5	4,2	1,94
1978	49 578	732 187	529 681	202 506	14,7	10,7	4,1	1,96
1979	49 755	735 188	552 019	183 169	14,7	11,1	3,7	1,96
1980	50 044	742 489	568 243	174 246	14,8	11,4	3,5	1,95			1 197 000
1981	50 222	733 183	568 789	164 394	14,6	11,3	3,3	1,93			1 112 734
1982	50 388	745 591	568 231	177 360	14,8	11,3	3,5	1,94			1 131 437
1983	50 573	807 111	583 496	223 615	16,0	11,6	4,4	2,11			1 125 686
1984	50 768	792 035	610 338	181 697	15,6	12,0	3,6	2,08			1 127 627
1985	50 941	762 775	617 548	145 227	15,0	12,1	2,9	2,02			1 179 000
1986	51 143	792 574	565 150	227 424	15,5	11,1	4,4	2,13			1 166 039
1987	51 373	760 851	586 387	174 464	14,8	11,4	3,4	2,07			1 168 136
1988	51 593	744 056	600 725	143 331	14,4	11,6	2,8	2,04			1 080 029
1989	51 770	690 981	600 590	90 391	13,3	11,6	1,7	1,92	1,78	2,33	1 058 414
1990	51 838	657 202	629 602	27 600	12,7	12,1	0,6	1,84	1,69	2,27	1 019 038
1991	51 944	630 813	669 960	−39 147	12,1	12,9	−0,8	1,77	1,61	2,33	957 022
1992	52 056	596 785	697 110	−100 325	11,4	13,4	−2,0	1,67	1,48	2,19	932 272
1993	52 244	557 467	741 662	−184 195	10,7	14,2	−3,5	1,56	1,37	2,07	860 996
1994	52 114	521 545	764 669	−243 124	10,0	14,7	−4,7	1,47	1,28	1,97	798 538
1995	51 728	492 861	792 587	−299 726	9,6	15,4	−5,8	1,40	1,22	1,86	740 172
1996	51 297	467 211	776 717	−309 506	9,2	15,2	−6,1	1,33	1,16	1,77	687 035
1997	50 818	442 581	754 151	−311570	8,7	14,9	−6,2	1,27	1,11	1,68	596 740
1998	50 370	419 238	719 954	−300 716	8,4	14,4	−6,0	1,20	1,04	1,62	525 329
1999	49 918	389 208	739 170	−349 962	7,8	14,9	−7,0	1,12	0,97	1,51	495 760
2000	49 429	385 126	758 082	−372 956	7,8	15,4	−7,6	1,11	0,96	1,49	434 223
2001	48 923	376 479	745 953	−369 474	7,7	15,3	−7,6	1,085	0,96	1,41	369 750
2002 ¹	48 457	390 687	754 911	−364 224	8,1	15,7	−7,6	1,12	1,03	1,47	345 967
2003	48 003	408 591	765 408	−356 817	8,5	16,0	−7,5	1,17	1,09	1,48	315 835
2004	47 622	427 259	761 263	−334 004	9,0	16,0	−7,0	1,21	1,12	1,53	289 065
2005	47 280	426 085	781 964	−355 879	9,0	16,6	−7,6	1,21	1,16	1,48	263 950
2006	46 929	460 368	758 093	−297 725	9,8	16,2	−6,4	1,31	1,21	1,61	229 618
2007	46 646	472 657	762 877	−290 220	10,2	16,4	−6,2	1,34	1,28	1,69	210 454
2008	46 372	510 588	754 462	−243 874	11,0	16,3	−5,3	1,46	1,31	1,72	201 087
2009	46 143	512 526	706 740	−194 214	11,1	15,3	−4,2	1,46	1,33	1,77	194 845
2010	45 962	497 689	698 235	−200 546	10,8	15,2	−4,4	1,44	1,31	1,78	176 774
2011	45 778	502 595	664 588	−161 993	11,0	14,5	−3,5	1,46	1,32	1,80	156 193
2012	45 633	520 704	663 139	−142 435	11,4	14,5	−3,1	1,53	1,39	1,87	141 396
2013	45 553	503 656	662 368	−158 712	11,1	14,6	−3,5	1,51	1,37	1,83
2014	45 426	465 882 ³	632 296 ³	−166 414 ³	10,8 ³	14,7 ³	−3,9 ³	1,50 ³	1,35 ³	1,83 ³	70 694
2015	42 844 ²	411 783 ³	594 795 ³	−183 012 ³	10,7 ^4	14,9 ^4	−4,2 ^4	1,51 ^4	1,39 ^4	1,71 ^4
2016	42 672 ²	397 039 ³	583 631 ³	−186 592 ³	10,3 ^4	14,7 ^4	−4,4 ^4	1,47 ^4	1,36 ^4	1,64 ^4
2017	42 386 ²	363 987 ³	574 123 ³	−210 136 ³	9,4 ^4	14,5 ^4	−5,1 ^4	1,37 ^4	1,28 ^4	1,52 ^4
2018	42 153 ²	335 900 ³	587 700 ³	−233 200 ³	8,7 ^4	14,8 ^4	−6,1 ^4	1,30 ^4	1,22 ^4	1,43 ^4	46 552
2019	41 902 ²	308 817 ³	581 114 ³	−272 297 ³	8,1 ^4	14,7 ^4	−6,6 ^4	1,23 ^4	1,16 ^4	1,34 ^4	74 606
2020	41 588 ²	293 457 ³	616 835 ³	−323 378 ³	7,8 ^4	15,9 ^4	−8,1 ^4	1,22 ^4	1,13 ^4	1,36 ^4	64 574
2021	41 167 ²	271 983 ³	714 263 ³	−442 280 ³	7,3 ^4	18,5 ^4	−11,2 ^4	1,16 ^4	1,08 ^4	1,29 ^4
Рік	Чисельність населення (тис. осіб)	Живих народжень	Смертей	Природний приріст	Народжуваність	Смертність	Приріст	Загальна	Міська	Сільська	Офіційних абортів
					Природний приріст (‰)			Фертильність (СКН) ^#
Примітки: # На одну жінку. Чисельність населення — на 1 січня року з 1990. Червоним — убуття населення. Синім — значення на рівні відтворення населення. ¹ За даними Всеукраїнського перепису населення на 5 грудня 2001 року. ² Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя. ³ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та адміністративних даних тимчасово окупованих районів у Донецькій та Луганській областях. ^4 Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

• Природний рух населення України
• 2003 рік
• Міське населення областей, 2009 рік
• Міське населення районів, 2009 рік
• Сільське населення, 2009 рік
• 2010 рік
• 2011 рік
• 2012 рік

Коефіцієнт природного руху населення України (на 1000 осіб)
Рік
1860	1911	1926	1940	1950	1955	1960	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2015¹
+15,0	+17,5	+24,0	+13,0	+14,3	+12,6	+13,6	+6,4	+5,1	+3,5	+2,9	+0,5	–5,8	–7,6	–7,6	–4,4	–4,2
2019¹
–6,6
Примітки: ¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

Народжуваність

Коефіцієнт народжуваності у 2003 році

Коефіцієнт народжуваності у 2010 році

Докладніше: Народжуваність в Україні

Народжуваність в Україні дорівнює 9 народжень на 1000 осіб (203-тє місце у світі) за оцінкою 2022 року, що враховує тимчасово окуповані території.

Народжуваність в Україні дорівнює 7,3 народжень на 1000 осіб у 2021 році за розрахунками Державної служби статистики України. У 2021 році в Україні народилося 271 983 дитини: 175 257 живонароджених у міській місцевості, 96 726 живонароджених у сільській місцевості.

2012 року середній коефіцієнт народжуваності становив 11,4 ‰ (народжень на 1000 осіб). Народжуваність у сільській місцевості є традиційно вищою — 12,6 ‰ проти 10,9 ‰ у міських поселеннях. Найвищий коефіцієнт народжуваності спостерігається у західних областях — Рівненській (15,9 ‰), Закарпатській (15,1 ‰), Волинській (14,8 ‰). 2012 року найбільша народжуваність в Україні була зафіксована на півночі Рівненської області: у Рокитнівському (25,8 ‰), Володимирецькому (22,5 ‰) та Березнівському (22,0 ‰) районах. Найнижчий коефіцієнт народжуваності спостерігається у північних та східних областях: Чернігівській (9,4 ‰), Луганській (9,6 ‰), Сумській (9,7 ‰), Донецькій (9,8 ‰). 2012 року найнижча народжуваність в Україні була зафіксована у деяких сільських районах лівобережних областей та в містах Донбасу (менш як 8 ‰).

Коефіцієнт народжуваності в регіонах України (1950—2019)

Регіон	1950	1960	1970	1990	2000	2012	2014	2019
Крим	23,0	20,6	16,0	13,0	7,3	12,6	—	—
Вінницька	22,4	19,2	14,2	12,4	8,4	11,2	10,9	7,6
Волинська	24,7	25,0	17,9	15,3	11,2	14,8	14,1	10,1
Дніпропетровська	20,4	20,4	15,1	12,3	7,1	11,2	11,1	7,1
Донецька	27,1	21,4	14,0	10,9	6,1	9,8	8,2	—
Житомирська	26,1	22,3	15,9	12,9	8,9	12,2	12,0	7,9
Закарпатська	31,4	27,3	20,7	16,8	11,5	15,1	14,6	10,4
Запорізька	21,9	19,7	15,0	12,4	7,1	10,6	10,6	6,8
Івано-Франківська	24,3	24,8	18,2	15,5	10,3	12,4	12,2	8,8
Київська	20,4	18,9	15,6	12,3	7,3	12,2	12,1	8,0
Кіровоградська	21,6	17,1	14,5	12,6	7,9	11,0	10,8	6,8
Луганська	26,2	23,5	14,4	11,6	6,2	9,6	5,1	—
Львівська	23,4	24,0	17,1	14,0	9,1	11,9	11,9	8,7
Миколаївська	21,1	19,4	15,5	13,7	8,0	11,5	11,2	7,1
Одеська	24,1	19,2	14,8	12,6	8,0	12,7	12,3	8,8
Полтавська	18,6	16,3	13,1	11,8	7,0	9,9	10,0	6,5
Рівненська	26,9	26,7	19,3	15,8	11,8	15,9	14,8	10,7
Сумська	21,6	18,4	13,2	11,5	7,0	9,7	9,2	6,0
Тернопільська	21,3	21,6	15,7	14,2	9,2	11,3	10,9	7,6
Харківська	19,7	17,3	14,0	11,4	6,8	9,9	10,1	6,8
Херсонська	20,8	21,4	16,6	14,3	8,5	11,7	11,5	8,1
Хмельницька	23,4	19,8	14,8	12,9	8,5	11,3	11,2	7,9
Черкаська	20,5	17,9	14,4	12,3	7,5	10,0	9,8	6,4
Чернівецька	24,7	21,8	17,0	14,8	10,1	12,8	12,9	9,2
Чернігівська	22,0	18,3	12,7	10,8	6,9	9,4	9,0	6,1
Київ		17,4	15,9	12,0	7,3	12,0	12,1	11,0
Севастополь				12,5	7,0	12,0	—	—
Україна	22,8	20,5	15,2	12,6	7,8	11,4	11,1	8,1

Фертильність

Коефіцієнт фертильності міського та сільського населення, 2010 рік

Фертильність у демографії — здатність жінки до дітонародження. Сумарний коефіцієнт народжуваності (СКН) або коефіцієнт фертильності — демографічний показник, що показує потенційну кількість народжень кожною жінкою в репродуктивному віці (15—49 років).

Коефіцієнт фертильності — 1,56 народжень у середньому на кожну жінку (193-тє місце у світі) за оцінкою 2022 року. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 26,2 роки за оцінкою 2019 року, що враховує тимчасово окуповані території.

Коефіцієнт фертильності — 1,16 живонароджень у середньому на кожну жінку у 2021 році за розрахунками Державної служби статистики України.

У 2012 році був найвищий коефіцієнт фертильності з 1994 року — 1,53. У західних і південних областях, особливо у Волинській, Рівненській та Закарпатській, де рівень народжуваності — 1,92—2,08 народжень на 1 жінку у 2012 році, був близький до рівня відтворення населення (2,13—2,15). Найнижча фертильність традиційно характерна для областей Донбасу, Лівобережжя та міста Києва — 1,32—1,40 народжень у середньому на 1 жінку репродуктивного віку.

• Коефіцієнт фертильності (кількість дітей на 1 жінку)
• 1990 рік
• 2000 рік
• 2011 рік
• 2020 рік¹

Примітка: ¹Здійснення розрахунку коефіцієнта є некоректним у зв'язку з відсутністю інформації по частині тимчасово окупованих територій.

Коефіцієнт фертильності в Україні (на 1 жінку)
Рік
1913	…	1925	1927	1929	…	1950	1951	1952	1953	1954	1955	1956	1957	1958	1959	1960
6,00	…	5,39	4,96	4,24	…	2,81	2,76	2,64	2,41	2,48	2,70	2,29	2,29	2,30	2,29	2,24
1961	1962	1963	1964	1965	1966	1967	1968	1969	1970	1971	1972	1973	1974	1975	1976	1977
2,17	2,14	2,06	1,96	1,99	2,02	2,01	1,99	2,04	2,10	2,12	2,08	2,04	2,04	2,02	1,99	1,94
1978	1979	1980	1981	1982	1983	1984	1985	1986	1987	1988	1989	1990	1991	1992	1993	1994
1,96	1,96	1,95	1,93	1,94	2,11	2,08	2,02	2,13	2,07	2,04	1,92	1,85	1,77	1,67	1,56	1,47
1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
1,40	1,36	1,27	1,21	1,13	1,12	1,08	1,10	1,17	1,22	1,21	1,31	1,35	1,46	1,47	1,44	1,46
2012	2013	2014¹	2015²	2016²	2017²	2018²	2019²	2020²	2021²
1,53	1,51	1,50	1,51	1,47	1,37	1,30	1,23	1,22	1,16
Примітки: ¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та адміністративних даних частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях. ² Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

Планування сім'ї

Рівень застосування контрацепції 65,4 % (станом на 2012 рік). Позашлюбна народжуваність 2011 року серед міського населення становила 21,1 %, серед сільського — 23,3 %. Кількість абортів в Україні останні півстоліття невпинно знижується, особливо сильно за часів незалежності, що пов'язане з підвищеним рівнем обізнаності про сімейне планування і контрацепцію, а також доступністю різноманітних засобів останньої в порівнянні з радянськими часами. Так 1960 року в Україні було здійснено 1,2 мільйон абортів, 1980 року — 1,1 мільйон, 1990 року — 1 мільйон, 2000 року — 0,4 млн, а 2010 року лише 0,18 млн.

• Народження й аборти в Україні у 1966—2010 роках
• Позашлюбна народжуваність, 2011 рік

Кількість абортів на 100 народжених

1960	1966	1970	1975	1980	1985	1990	1995	1997	2000	2002	2004	2006	2008	2010
138	185	157	150	153	149	155	150	135	113	68	48	38	43	36

Історична динаміка

До 1860—1870-х років українські землі характеризувалися традиційним типом народжуваності, яка була надзвичайно високою. У 1859—1863 роках становила приблизно 50 ‰ (50 народжень на 1000 осіб), тоді як у західноєвропейських державах народжуваність була значно нижчою — 40 ‰ в Австрії та Пруссії, 35—36 ‰ в Італії та Великій Британії, 32—33 ‰ у Швеції та Норвегії й тільки 27 ‰ у Франції. Найбільшою народжуваність була у лівобережних і степових губерніях (50—55 народжень на 1000 осіб). Дещо нижчою (45—47 ‰) була в правобережних губерніях, серед населення яких більший відсоток становили євреї, поляки, німці та інші народи з нижчими показниками народжуваності. З цієї ж причини нижчою була народжуваність і на території Західної України у складі Австро-Угорщини.

Економічне зростання та швидка урбанізація наприкінці XIX століття призводили до поступового зменшення народжуваності, хоча абсолютна кількість народжень постійно зростала. З 1860 по 1913 кількість народжень збільшилась більше ніж вдвічі. У 1906 році на українських землях народилося приблизно 1 мільйон 460 тисяч дітей, з них 1 мільйон 243,3 тисячі в межах губерній Російської імперії і 210—220 тисяч — в Австро-Угорщині. До 1911 року кількість народжень в російській частині збільшилася — до 1 мільйона 260,0 тисяч, хоча коефіцієнт народжуваності зменшився — з 44 до 40 живонароджень на 1000 осіб. Кількість народжень на західноукраїнських землях майже не змінювалась через велику перенаселеність та еміграцію.

Народжуваність в межах сучасної України

Рік	Кількість народжень	Коефіцієнт народжуваності	Коефіцієнт фертильності
1860	—	~50,0	—
1896	—	~47,5	—
1906	—	~44,0	—
1913	~1500,0	~40,0	~6,00
1925	~1400,0	~38,0	5,39
1940	~1100,0	27,3	—
1950	841,4	22,8	2,81
1955	790,1	20,0	—
1960	870,6	20,5	2,24
1965	690,5	15,3	—
1970	716,3	15,2	2,10
1975	738,1	15,1	—
1980	740,6	14,8	1,95
1985	764,2	15,0	—
1990	657,2	12,7	1,84
1995	492,9	9,6	1,33
2000	385,1	7,8	1,11
2005	428,3	9,0	1,22
2010	497,7	15,2	1,44
2015	411,8	10,7	1,50
2020	293,5	7,8	1,22

Попри значне скорочення коефіцієнту народжуваності (приблизно з 50 ‰ до 40 ‰ за 1860—1910 роки), розрив у народжуваності між українськими землями та європейськими країнами збільшився. У 1911—1914 роках народжуваність у Німеччині становила 28 ‰, Швеції й Великій Британії — 24 ‰, у Франції тільки 19 ‰. Найбільша народжуваність 1911 року, як і в середині XIX століття спостерігалася у південно-східних губерніях — Катеринославській (51,3 ‰), Харківській (45,6 ‰). Найнижчою вона була у Чернігівській (37,7 ‰), Полтавській (36,9 ‰), Волинській (37,7 ‰) та Подільській (31,1 ‰), в яких проживала значна кількість народів з порівняно низькою народжуваністю (у 1910 році в губерніях європейської частини імперії народжуваність серед православних і мусульман становила 47,1 ‰, католиків — 30,5 ‰, а серед протестантів та євреїв тільки 22,3 ‰ і 21,7 ‰ відповідно).

Перша світова війна, громадянська війна призвели до катастрофічного зниження народжуваності, яка у 1919 році зменшилась на третину порівняно з 1913 роком. Довоєнний рівень народжуваності відновився у 1925 році, але з кінця 20-х років знову почав знижуватися. Коефіцієнт фертильності в УРСР за 1925—1929 роки зменшився з 5,4 до 4,2 живонароджень у середньому кожною жінкою упродовж репродуктивного віку і продовжував зменшуватись. У 1958–1959 сумарний коефіцієнт народжуваності в УРСР (2,3) був одним з найнижчих у СРСР і за цим показником поступався всім республікам, за винятком Латвії (1,94) та Естонії (1,95). У 1963 році коефіцієнт фертильності опустився нижче рівня відтворення населення (2,06) і 1990 року знизився до 1,85.

У 1990-ті роки спад народжуваності значно прискорився і на початку XXI століття коефіцієнт народжуваності в Україні став одним із найнижчих у Європі (7,7 ‰ у 2001). З 2001 року народжуваність почала збільшуватися, через збільшення кількості жінок репродуктивного віку. За 2001—2009 кількість народжень збільшилась на 36 % і перевищила рівень 1995 року. На 34 % збільшився і коефіцієнт фертильності, досягнувши у 2008 році майже 1,5 живонароджень у середньому кожною жінкою репродуктивного віку.

У 2008—2009 роках сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні становив у середньому 1,46 народжень на кожну жінку. Традиційно він є вищим у сільського населення (1,8 проти 1,3 у міського). У порівнянні з 1988—1989 роками коефіцієнт фертильності скоротився більш ніж на 20 % — з 1,9. Найбільше скорочення (близько 30 %) було характерне для міського населення. У сільського населення сумарний коефіцієнт народжуваності скоротився приблизно на 20 %. Найвищий сумарний коефіцієнт народжуваності спостерігається у сільського населення Рівненської (2,5), Волинської (2,2), Одеської (2,0) областей. Найнижчий рівень народжуваності (1,2) характерний для міського населення Луганської, Сумської, Харківської, Полтавської, Черкаської, Чернівецької областей.

Смертність

Докладніше: Смертність в Україні

Смертність в Україні 2017 року становила 14,4 ‰ (5-те місце у світі). 2013 року в Україні померло 662 368 осіб, що становить 14,6 випадків на 1000 осіб. У порівнянні з 2012 роком кількість померлих зменшилась на 0,1 %, у порівнянні з 2005 роком, коли був зафіксований найбільший пік смертності з 1995 року — на 15,3 %. У регіонах показник смертності коливався від 9,9 на 1000 осіб у Києві до 18,7 ‰ у Чернігівській області. Найвищі показники смертності характерні для північно-східних районів Чернігівської та Сумської областей, де найбільш виражений процес старіння населення і де коефіцієнт смертності перевищує 25 померлих на 1000 осіб. Смертність сільського населення перевищує смертність міського населення. 2012 року середній коефіцієнт смертності у містах був на рівні 13,1 випадків на 1000 осіб (від 9,5 у Рівненській області до 15,8 у Донецькій), тоді як у селах коефіцієнт смертності дорівнював 17,7 смертей на 1000 осіб, від 12,1 ‰ у Закарпатській області до понад 27,2 ‰ у Чернігівській області. Найнижча смертність (менше 7—8 випадків на 1000 осіб) традиційно фіксується у містах Вараш, Теплодар, Нетішин, Південноукраїнськ, Енергодар, які характеризуються молодою структурою населення.

• Смертність міського/сільського населення, 2009 рік
• Кількість смертей на 1 народження у районах та містах, 2003 рік
• Кількість смертей на 1 народження у районах та містах, 2010 рік
• Коефіцієнт смертності у районах та містах, 2010 рік

Смертність населення України (1990—2020 роки)

Рік	Загалом	Коефіцієнт смертності (‰)	Померло дітей у віці до 1 року	Коефіцієнт смертності дітей (‰)
1990	629 602	12,1	8 525	12,8
1991	669 960	12,9	8 831	13,9
1992	697 110	13,3	8 429	14,0
1993	741 662	14,2	8 431	14,9
1994	764 669	14,7	7 683	14,5
1995	792 587	15,4	7 314	14,7
1996	776 717	15,2	6 779	14,3
1997	754 151	14,9	6 282	14,0
1998	719 954	14,4	5 423	12,8
1999	739 170	14,9	5 065	12,8
2000	758 082	15,4	4 606	11,9
2001	745 952	15,3	4 283	11,3
2002	754 911	15,7	4 023	10,3
2003	765 408	16,0	3 882	9,6
2004	761 261	16,0	4 024	9,5
2005	781 961	16,6	4 259	10,0
2006	758 092	16,2	4 433	9,8
2007	762 877	16,4	5 188	11,0
2008	754 460	16,3	5 049	10,0
2009	706 739	15,3	4 801	9,4
2010	698 235	15,2	4 564	9,1
2011	664 588	14,5	4 511	9,0
2012	663 139	14,5	4 371	8,4
2013	662 368	14,6	4 030	7,9
2014	632 667¹	14,7¹	3603¹	7,7¹
2015	594 796¹	14,9²	3318¹	7,9²
2016	583 631¹	14,7²	2955¹	7,4²
2017	574 123¹	14,5²	2786¹	7,6²
2018	587 665¹	14,8²	2397¹	7,0²
2019	581 114¹	14,7²	2189¹	7,0²
2020	616 835¹	15,9²	1988¹	6,7²
Примітки: ¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях. ² Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

Коефіцієнт смертності (на 1000 осіб)
Рік
1860	1878	1898	1911	1926	1940	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005
33,0	32,0	28,0	23,0	18,1	14,3	8,5	7,4	6,9	7,6	8,9	10,0	11,4	12,1	12,1	15,4	15,4	16,6
2010	2015¹	2020¹
15,2	14,9	15,9
Примітки: ¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

Основні причини смертності населення України, 2014 рік

Захворювання	Кількість смертей (тис.)	%
Серцево-судинна система (I00-I99)	425,6	67,3
Новоутворення (C00-D48)	83,9	13,3
Зовнішні причини смерті (V01-Y98)	40,1	6,3
Органи травлення (K00-K93)	25,2	4,0
Органи дихання (J00-J99)	14,8	2,3
Інфекційні та паразитарні (A00-B99)	11,0	1,7
Інші	31,7	5,0
Загалом	632,3	100,0

Дитяча смертність

     Смертність дітей у віці до 1 року.

Докладніше:

Смертність немовлят, до 1 року, становила 7,33 на 1000 живонароджених: хлопчиків — 8,26 ‰, дівчаток — 6,33 ‰ (157-ме місце у світі), за оцінкою 2022 року, що враховує тимчасово окуповані території.

Смертність немовлят, до 1 року, становила 7,2 на 1000 живонароджених у 2021 році за розрахунками Державної служби статистики України.

Висока смертність серед дітей була головною причиною надвисокої смертності серед населення в Російській імперії. У 1867–1881 році 58 % всіх смертей припадало на дітей у віці до 5 років, тоді як на осіб після 55 років припадало лише 16 % смертей. Особливо високою була смертність серед дітей до 1 року. По 50 губерніях європейської частини Російської імперії у 1867—1910 вона становила близько 260 випадків на 1000 живонароджених. В українських губерніях ситуації з дитячою смертністю була дещо кращою. Так, у 1867–1881 найбільша смертність серед дітей серед українських губерній спостерігалась у Чернігівській (216 на 1000) і Харківській губерніях (205), а найнижча — у Катеринославській (152) та Таврійській (160). В середньому по губерніях європейської частини Російської імперії вона становила 271 на 1000 і збільшувалась із заходу на схід — від 150 у прибалтійських губерніях до 350 у нечорноземних великоросійських губерніях.

Смертність дітей до 1 року (на 1000 народжених живими)

1898	1908	1925	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2015	2020
235	192	146	30	20	17	20	17	16	13	15	12	10	9,1	7,9	6,7

Вікова структура

Анімована статево-вікова піраміда українського населення з 1989 року

Докладніше: Вікова структура населення України

Середній вік населення України становить 41.2 рік (45-те місце у світі): для чоловіків — 38.2 років, для жінок — 44.3 роки, за оцінкою 2020 року, що враховує тимчасово окуповані території.

На 1 січня 2022 року середній вік населення України становить 42,2 роки: чоловіки — 39,4 років, жінки — 44,7 роки.

Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення України. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття частка дітей знизилась з приблизно 40 % на початку XX століття до 15 % на початку XXI століття. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60—62 %. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення віком за 60 років  — від 3—4 % на початку XX століття до 21 % на початку XXI століття.

• Статево-вікові піраміди населення України
• 1939 рік
• 1959 рік
• 1989 рік
• 2013 рік

Вікова структура населення України має такий вигляд:
за оцінкою 2020 року, що враховує тимчасово окуповані території,

• діти віком до 14 років — 16.16 % (3 658 127 чоловіків, 3 438 887 жінок);
• молодь віком 15—24 роки — 9.28 % (2 087 185 чоловіків, 1 987 758 жінок);
• дорослі віком 25—54 роки — 43.66 % (9 456 905 чоловіків, 9 718 758 жінок);
• особи передпохилого віку (55—64 роки) — 13.87 % (2 630 329 чоловіків, 3 463 851 жінка);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 17.03 % (2 523 600 чоловіків, 4 957 539 жінок);

на 1 січня 2022 року за розрахунками Державної служби статистики України

• діти віком до 14 років — 14,93 %;
• дорослі віком 15—64 роки — 67,43 %;
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 17,64 % .

В Україні спостерігаються відмінності у віковій структурі населення між різними регіонами. Станом на 1 січня 2009 року найбільш молоде населення було характерне для Закарпатської (середній вік — 36,2 років), Рівненської (36,7), Волинської (37,3) областей. Закарпатська та Рівненська області — єдині в Україні, в яких кількість дітей до 15 років перевищує кількість осіб, старшого за працездатний вік. Найстаріше населення — у Чернігівській області (середній вік 42,7 роки), Донецькій, Сумській (41,7), Луганській (41,6).

• Динаміка вікової структури населення України
• Середній вік населення, 2010 рік

Старіння населення найхарактерніше для областей центральної України та Донбасу. У Чернігівській, Сумській, Полтавській областях особи старші за працездатний вік становлять 27—30 %, а середній вік коливається в межах 41—43 роки. Найбільше старіння характерне для сільських районів цих областей. В областях Донбасу спостерігається найнижча частка дітей — 12—13 %.

За 1989—2013 роки середній вік населення України збільшився на 4 роки, з 36,5 до 40,5 років. Особливо швидко цей процес проходив серед міського населення, де середній вік збільшився на 5,6 років, з 34,8 до 40,4, тоді як серед сільського лише на 0,9 років — з 39,8 до 40,7. Середній вік жінок у 2013 році становив 42,9 роки, на 5,2 років більше ніж у чоловіків (37,7), що пов'язано з вищою смертністю та нижчою тривалістю життя чоловічого населення.

• Вікова структура населення України на 1 січня 2013 року
• Населення віком 0—14 років
• Населення віком після 65 років
• Відношення кількості населення віком до 14 років до групи за 65 років

Зміна середнього віку населення за роками

Населення	1989	1991	1993	1995	1997	1999	2001	2003	2005	2007	2009	2011	2013	2014	2020
Міське	34,8	35,2	35,5	36	36,6	37,2	37,9	38,5	39,0	39,4	39,7	40,1	40,4	40,5	42,0
Сільське	39,8	39,8	39,8	39,8	39,8	40	40,1	40,3	40,6	40,7	40,8	40,8	40,7	40,7	41,3
Загалом	36,5	36,7	36,9	37,2	37,6	38,1	38,6	39,1	39,5	39,8	40,1	40,3	40,5	40,6	41,8

Тривалість життя

Докладніше: Тривалість життя в Україні

Очікувана середня тривалість життя в Україні потроху збільшується та у 2021 році становить 69,8 років: для жінок — 74,4 роки, для чоловіків — 65,2 років.

Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008—2009 роках становила 69,3 років, в тому числі у міських поселеннях — 70,0 років, сільських — 67,8 років.

Тривалість життя у міських поселеннях на 2,2 роки вища, ніж у сільських (69,0 проти 66,8 років), Це характерно для всіх регіонів України, за винятком Закарпатської області, де тривалість життя в сільській місцевості на 0,9 років вища, ніж у містах. Найбільше перевищення тривалості життя у міських поселеннях над сільськими зафіксоване у Чернігівській (5,5 років) і Житомирській (4,4 роки) областях.

Середня тривалість життя жінок на 11,1 років більша, ніж у чоловіків (74,9 та 63,8 відповідно). Цей розрив є більшим у сільських поселеннях (11,9 років), ніж у міських (10,6 років). Найбільше перевищення (13,8 років) спостерігається у Чернігівській області, причому серед сільського населення воно становить 15,9 років). Найменші відмінності у тривалості життя чоловіків і жінок характерні для міста Києва (9 років) та Чернівецької області (9,6 років).

• Середня очікувана тривалість життя при народженні, 2012 рік
• Динаміка зміни середньої тривалості життя населення України (1991—2009)

Середня очікувана тривалість життя в Україні при народжені

Рік	Загалом			Міське населення			Сільське населення
	Загалом	Чоловіки	Жінки	Загалом	Чоловіки	Жінки	Загалом	Чоловіки	Жінки
2002	68,32	62,70	74,13	68,60	63,08	74,21	67,64	61,93	73,89
2003	68,24	62,64	74,06	68,53	62,94	74,16	67,62	62,01	73,81
2004	68,22	62,60	74,05	68,57	63,00	74,19	67,44	61,78	73,76
2005	67,96	62,23	73,97	68,47	62,81	74,18	66,89	61,07	73,51
2006	68,10	62,38	74,06	68,67	63,05	74,33	66,85	61,06	73,47
2007	68,25	62,51	74,22	68,86	63,22	74,50	66,90	61,05	73,57
2008	68,27	62,51	74,28	68,95	63,31	74,57	66,77	60,86	73,58
2009	69,29	63,79	74,86	69,98	64,60	75,21	67,78	62,14	74,09
2010	70,44	65,28	75,50
2011	71,02	65,98	75,88
2012	71,15	66,11	76,02
2013	71,37	66,34	76,22
2014	71,37	66,25	76,37
2015	71,38	66,37	76,25
2016	71,68	66,73	76,46
2017	71,98	67,02	76,78
2018	71,76	66,69	76,72
2019	72,01	66,92	76,98
2020	71,35	66,39	76,22
2021	69,77	65,16	74,36

Історична динаміка

Приклад демографії приходу церкви сіл Хабарище, Невір, Залухів, Щитинська Воля Волинської губернії з 1842 по 1914 роки

Середня очікувана тривалість життя на території губерній Російської імперії, до якої входила більша частина території України, становила у 1838—1850 роках приблизно 26 років (чоловіки — 24,6, жінки — 27,0 років). Темпи зростання тривалості життя були невисокими — у 1874—1883 роках вона становила приблизно 29 років (чоловіки 28,0, жінки 30,2 років), у 1904—1913 — приблизно 33 роки (чоловіки 32,4, жінки 34,5 роки). Тривалість життя в українських губерніях була істотно вищою, ніж у середньому в європейській частині Російської імперії. Так, у 1896—1897 роках середня тривалість життя в українських губерніях становила для чоловіків — 35,9 років, для жінок — 36,9 років, що на 4 роки більше, ніж у середньому по Російської імперії (31,3 і 33,4 роки, відповідно). Водночас найнижчою тривалість життя була в губерніях центральної Росії, Поволжя та Уралу — 29,4 років в чоловіків, 31,7 у жінок, а найвищою — у прибалтійських губерніях — 40,4 і 44,4 роки, відповідно.

Динаміка середньої тривалості життя в Україні за роками

Рік	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2004	2008	2013
Чоловіки	61,3	65,4	67,4	67,9	66,3	65,5	64,6	65,2	65,7	61,3	62,3	62,0	62,2	66,3
Жінки	69,7	72,2	73,9	74,6	74,3	74,2	74,0	74,0	75,0	72,6	73,6	73,6	74,2	76,2

Статевий склад

Чисельність постійного населення
від 15 років за статтю та віком, 2001 рік

     Чоловіків. Чисельність 80 і старші — 234 688 чоловіків.
     Жінок. Чисельність 80 і старші — 826 089 жінок.

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року:
кількість чоловіків становила 22 мільйони 441 тисяча осіб, або 46,3 % загальної кількості населення країни,
жінок — 26 мільйонів 16 тисяч осіб, або 53,7 %.

Станом на 1 січня 2014 року, в Україні налічувалося 20 918 288 чоловіків (46,2 %) та 24 327 606 жінок (53,8 %).
Серед міського населення чоловіки становлять 45,8 %, жінки 54,2 %, серед сільського населення — 47,1 % та 52,9 % відповідно.

Станом на 1 січня 2022 року, в Україні налічувалося 19 006 979 чоловіків (46,4 %) та 21 990 719 жінок (53,6 %).
Серед міського населення чоловіки становлять 45,8 %, жінки 54,2 %, серед сільського населення — 47,6 % та 52,4 % відповідно.

Статеве співвідношення населення України (оцінка 2022 року):

• при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці 15—24 роки — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці 25—54 роки — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці 55—64 роки — 0,77 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці за 64 роки — 0,42 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• загалом — 0,86 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої.

• Частка чоловіків у населенні країни
• 1959 рік
• 2001 рік

Динаміка статевого складу населення України (%)

Рік	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2013	2021
Чоловіки	48,4	47,7	44,4	45,2	45,6	46,2	46,3	46,2	46,4
Жінки	51,6	52,3	55,6	54,8	54,4	53,9	53,7	53,8	53,6

Вікові групи та стать, 2021 рік

Вікові групи (років)	Чисельність чоловіків	у % чоловіки	Чисельність жінок	у % жінки	Обидві статі	у %
0–15	3 408 159	51,5	3 206 128	48,5	6 614 287	16,1
16—59	12 031 204	49,2	12 425 713	50,8	24 456 917	59,3
60 і старше	3 661 815	36,1	6 475 189	63,9	10 137 004	24,6
Всього	19 101 178		22 107 030		41 208 208
у %	46,4		53,6

Шлюбність — розлучуваність

Шлюбність — розлучуваність,
на 1000 осіб наявного населення

     Розлучуваність.
     Шлюбність.

(Коефіцієнт шлюбності), тобто кількість шлюбів на одну тисячу осіб за календарний рік, дорівнює 6,7;
(коефіцієнт розлучуваності) — 2,8;
(індекс розлучуваності), тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 42 (дані за 2010 рік).
Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 27 років, для жінок — 25 років, загалом — 26 років (дані за 2014 рік).

2012 року в Україні було зареєстровано 278,3 тисяч шлюбів (що на 21,8 % менше, ніж у 2011 році). Коефіцієнт шлюбності становив 6,1 на 1000 осіб населення і коливався від 5,1 на 1000 у Сумській та Чернігівській областях до 8,2 ‰ у Севастополі. Коефіцієнт шлюбності міського населення (6,8 на 1000) перевищив відповідний показник сільського населення (4,7 на 1000). Максимальний рівень шлюбності було зафіксовано серед міського населення Чернівецької області (8,4 на 1000 осіб), мінімальний — серед сільського населення Донецької області (2,3 на 1000).

Розлучень 2012 року було зареєстровано 49,8 тисяч, що на 19,5 % менше ніж 2011 року. Середній коефіцієнт розлучуваності становив 1,1 на 1000 осіб населення, від 0,5 ‰ у Закарпатській області до 1,8 ‰ у Севастопольській міськраді. Найнижча розлучуваність спостерігалася 2012 року серед сільського населення Волинської, Закарпатської, Львівської та Рівненської областей (0,4 ‰), найвища — серед міського населення Севастополя (1,8 ‰) та Дніпропетровської області (1,6 ‰).

• Співвідношення кількості зареєстрованих шлюбів і розлучень
• 2009 рік
• 2010 рік

Кількість розлучень на 1000 осіб

1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1992	1995	1997	2000	2003	2006	2009	2010	2011	2012
1,2	1,7	2,9	3,4	3,6	3,6	3,7	4,3	3,8	3,7	4,0	3,7	3,8	3,2	2,7	4,0	3,7

Кількість розлучень на 100 шлюбів

1990	1992	1994	1996	1998	2000	2002	2004	2006	2008	2010	2011	2012	2013
39,8	56,6	51,9	63,3	58,1	71,4	57,6	61,0	51,0	51,4	40,3	51,3	60,5	54,2

Розселення

Кількість населення за регіонами, 2012 рік

Див. також: Список областей України за чисельністю населення

Населення країни розміщене нерівномірно. Велика кількість населення сконцентрована у великих промислових центрах східних областей (Донецька, Луганська, Харківська) і Центрального Придніпров'я, навколо приморських міст Північного Причорномор'я, Південного узбережжя Криму, у столиці та навколо неї. Водночас сільське населення найбільше сконцентроване в Прикарпатті, Галичині та на Поділлі. Найменш заселеними залишаються заболочена лісова частина Полісся, вершини Карпат, Східна Слобожанщина, окремі степові райони на півдні та у Криму. На північ від Києва навколо Чорнобильської атомної електростанції 30-км зона відчуження, звідки внаслідок аварії на ЧАЕС населення було відселене в інші місця. Наприклад, місто Прип'ять було відселене в новозбудоване на території Чернігівської області місто Славутич (адміністративний анклав Київської області).

Густота

Докладніше: Густота населення України

Густота населення країни 2015 року становила 77,4 особи/км² (131-ше місце у світі); на 1 січня 2018 року — 75,15 осіб/км². Найбільша густота населення спостерігається на сході (Донбас) і заході (Прикарпаття), а також у Київській області (разом з Києвом). Значна кількість населення групується навколо великих міст: Київ, Харків, Львів, Дніпро, Кривий Ріг, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Горлівка. Досить низька густота населення у поліських і степових областях України. Максимальна густота населення (165,0 осіб/км²) зафіксована у Донецькій області, мінімальна (33,8 осіб/км²) — у Чернігівській.

Густота населення регіонів України
(на 1.2.2022)

Область/Регіон	Площа (км²)	Населення (осіб)	Густота (осіб/км²)
Автономна Республіка Крим	26 081	1 967 200	75,43
Вінницька область	26 513	1 507 738	56,87
Волинська область	20 143	1 020 770	50,68
Дніпропетровська область	31 914	3 093 151	96,92
Донецька область	26 517	4 056 405	152,97
Житомирська область	29 832	1 177 564	39,47
Закарпатська область	12 777	1 243 721	97,34
Запорізька область	27 180	1 636 322	60,2
Івано-Франківська область	13 928	1 350 565	96,97
Київська область	28 131	1 795 542	63,83
Кіровоградська область	24 588	902 275	36,7
Луганська область	26 684	2 101 653	78,76
Львівська область	21 833	2 476 113	113,41
Миколаївська область	24 598	1 090 492	44,33
Одеська область	33 310	2 349 749	70,54
Полтавська область	28 748	1 350 564	46,98
Рівненська область	20 047	1 140 902	56,91
Сумська область	23 834	1 034 364	43,4
Тернопільська область	13 823	1 020 953	73,86
Харківська область	31 415	2 596 250	82,64
Херсонська область	28 461	1 000 370	35,15
Хмельницька область	20 629	1 227 474	59,5
Черкаська область	20 900	1 159 200	55,46
Чернівецька область	8 097	889 928	109,91
Чернігівська область	31 865	957 665	30,05
Київ	839	2 950 702	3516,93
Севастополь	1 079	385 900	357,65
Україна	603 628	45 363 300	75,15

Динаміка густоти населення (осіб/км²) в межах сучасної України

Рік	Міське	Сільське	Загалом
1900	5,7	42,0	47,7
1913	9,6	54,3	63,9
1930	12,9	54,9	67,7
1940	23,2	45,0	68,2
1950	21,2	39,4	60,6
1959	31,7	37,6	69,4
1970	42,6	35,5	78,1
1979	50,2	32,2	82,4
1989	57,2	28,4	85,7
2001	54,0	26,3	80,3
2014	51,9	23,3	75,3

Певний вплив на густоту населення мають природні показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим. Низькі показники густоти населення характерні для посушливих районів степових областей: Херсонській області (38,4 осіб на 1 км²), а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи й особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15 % території України.

• Історія змін густоти населення районів та повітів України
• 1794 рік
• 1851 рік
• 1897 рік
• 1913 рік
• 1939 рік
• 1959 рік
• 1970 рік
• 2010 рік
• 2010 рік
• 2020 рік

Домогосподарства

Станом на 2001 рік в Україні налічувалося 18 200 567 домогосподарств (12 471 210 домогосподарств у міських поселеннях і 5 729 357 — у сільських). Середня величина становила 3,2 особи (3,1 — в міських поселеннях, 3,4 — в сільських).

Міські домогосподарства є меншими за сільські. На малі домогосподарства (1—2 особи) у них припадає 52,6 % загальної кількості (у сільських — 52,2 %), на середні (3—4 особи) — 40,0 % (у сільських 33,2 %), на великі (5 і більше осіб) — 7,4 % проти 14,6 % у сільських домогосподарств.

У 2001 році налічувалось 6 935 309 домогосподарств (38,1 % загальної кількості), які мали дітей у віці до 18 років. У порівнянні з 1989 їхня кількість зменшилася на 12,6 %. Найвищий відсоток таких домогосподарств спостерігався у Закарпатській (52,4 %), Івано-Франківській (44,9 %), Волинській, Рівненській (44,0 %) областях, найнижчий — у Чернігівській (32,4 %), Харківській (35,0 %), Полтавській (35,3 %), Черкаській та Луганській (35,4 %).

Серед домогосподарств, які мають дітей, переважають малодітні — з однією дитиною — 64,1 %, та двома — 30,2 %. 4,3 % домогосподарств мають трьох дітей, 0,9 % — чотирьох, 0,5 % — п'ять і більше.

Кількість дітей у сім'ях зменшується з заходу на схід. Серед домогосподарств, у складі яких є діти, частка сімей з однією дитиною становила у 2001 році у західних областях 49—52 %, з двома — 38—40 %, з трьома і більше — 9—14 %. У центральних та південних 60-64 % з однією дитиною, 28—34 % — з двома, 4—6 % — з трьома і більше. У східних областях налічується 69—72 % домогосподарств з 1 дитиною, 25—26 % — з двома, 3—4 % — з трьома і більше. Найбільш малодітні домогосподарства характерні для міст Києва та Севастополя — у 74—75 % домогосподарств — 1 дитина, 23 % — 2 дитини, 2—3 % — 3 дитини і більше.

Чисельність домогосподарства за кількістю осіб, 2001 рік

Склад	Домогосподарств	%
1 особа	4 721 241	25,9
2 особи	4 832 090	26,5
3 особи	4.005 830	22,0
4 особи	2 885 032	15,9
5 осіб	1 105 256	6,1
6 осіб	438 974	2,4
7 осіб	133 429	0,7
8 і більше осіб	78 715	0,4

Урбанізація

Динаміка чисельності сільського та міського населення України

Докладніше: Урбанізаційні процеси в Україні та Міста України

Україна високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 70,1 % населення країни (станом на 2017 рік), темпи збільшення частки міського населення — 0,35 % % (оцінка тренду на 2015—2020 роки). Процес урбанізації на території України розпочався у XIX столітті. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 році та початку швидкого розвитку промисловості. Але міське населення й далі становило незначну частку всього населення: Частка міського населення 1897 року.

• Волинська губернія — 7,8 %;
• Катеринославська губернія — 11,4 %;
• Київська губернія — 12,9 %;
• Курська губернія — 9,3 %;
• Подільська губернія — 7,4 %;
• Полтавська губернія — 9,9 %;
• Таврійська губернія — 20,0 %;
• Харківська губернія — 14,7 %;
• Херсонська губернія — 28,9 %;
• Чернігівська губернія — 9,1 %.

За переписом населення 1926 року в УРСР міське населення становило 5,37 млн осіб (18,5 %) від усього населення в 29,0 млн осіб.

• Частка міського населення, 1897—1900 роки
• Частка міського населення, 1926 рік
• Зміна частки міського населення впродовж 1989-2001 років
• Частка міського населення, 2010 рік
• Частка міського населення по областях, 2019 рік

Рівень урбанізації України, 1926 рік

Підрайон	Міське населення		Сільське населення
	Чисельність (тис. осіб)	%	Чисельність (тис. осіб)	%
Подільський	429,0	14,5	2530,0	85,5
Правобережний	1450,0	16,1	7547,7	83,9
	1117,2	15,8	5949,7	84,2
	1061,6	19,1	4506,7	80,9
	464,0	19,4	1927,1	80,6
	851,6	41,8	1184,6	58,2

Відсоток міських жителів у населенні України та її регіонів (у сучасних кордонах областей) від 1926 року

Область/Регіон	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2014	2019
Вінницька	11,2	11,9	17,0	25,4	34,4	43,9	45,9	50,0	51,7
Волинська		16,3	25,9	32,1	39,2	48,6	49,8	51,8	52,3
Дніпропетровська	22,1	53,1	70,2	76,2	80,3	83,2	82,9	83,5	84,0
Донецька	39,4	78,0	85,8	87,4	89,0	90,2	90,0	90,6	90,9
Житомирська	16,3	20,5	25,8	34,9	43,9	52,9	55,6	58,4	59,3
Закарпатська			28,8	29,7	36,7	40,7	36,7	36,8	37,2
Запорізька	11,6	39,3	56,6	65,7	70,9	75,6	75,4	76,9	77,4
Івано-Франківська		22,9	22,8	30,7	35,6	41,7	41,7	43,1	44,4
Київська	9,0	12,2	25,5	35,7	45,0	53,3	57,2	61,6	62,1
Кіровоградська	10,8	18,4	30,4	43,8	51,6	59,5	60,0	62,4	63,4
Луганська	21,6	65,8	79,3	82,6	84,4	86,3	86,0	86,8	87,1
Львівська		31,7	38,9	47,3	52,4	59,1	58,9	60,4	61,1
Миколаївська	17,9	27,0	39,6	52,7	60,1	65,5	66,1	67,7	68,6
Одеська	37,9	37,7	47,0	55,9	61,7	65,7	65,3	66,5	67,2
Полтавська	12,4	20,2	29,7	39,8	49,5	56,1	58,2	61,2	62,5
Рівненська		13,2	17,0	27,5	35,6	45,2	46,4	47,4	47,5
Сумська	12,9	19,1	32,4	43,5	52,6	61,5	64,6	67,9	69,4
Тернопільська		14,4	16,6	23,3	30,6	40,5	42,2	44,0	45,6
Харківська	25,5	52,6	62,5	69,3	74,7	78,4	78,3	80,2	81,2
Херсонська	13,6	22,5	49,3	53,9	57,7	61,1	59,9	61,0	61,4
Хмельницька	11,4	11,8	19,0	26,7	35,4	47,1	50,7	55,5	57,4
Черкаська	10,5	14,0	23,0	36,7	43,7	52,5	53,4	56,3	56,9
Чернівецька		20,4	26,2	34,6	37,5	41,9	40,1	42,3	43,3
Чернігівська	12,1	15,7	22,4	34,6	43,9	53,1	58,0	63,5	65,5
Київ	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Крим і Севастополь	46,3	52,1	64,5	63,2	66,1	69,3	67,2	67,4	—
Україна	19,2	33,5	45,7	54,5	60,8	66,7	66,9	68,7	69,5

Співвідношення міського і сільського населення України за даними переписів

Рік	Міське		Сільське
	Чисельність (тис. осіб)	%	Чисельність (тис. осіб)	%
1926	5374	18,5	23 645	81,5
1939	11 190	36,2	19 756	63,8
1959	19 147	45,7	22 722	54,3
1970	25 689	54,5	21 438	45,5
1979	30 169	60,8	19 440	39,2
1989	34 297	66,7	17 155	33,3
2001	32 574	67,2	15 883	32,8
2011	31 442	68,7	14 337	31,3
2020	29 139	69,5	12 763	30,5

Розселення населення України за типами та величиною населених пунктів, 2011 рік

Тип населених пунктів	Загальне населення	% від населення України
Міста > 1 млн мешканців	5 263 782	11,53
Міста 500—1000 тис. мешканців	4 117 289	9,02
Міста 100—500 тис. мешканців	8 699 378	19,06
Міста 50—100 тис. мешканців	3 002 027	6,58
Міста 20—50 тис. мешканців	3 502 016	7,67
Міста 10—20 тис. мешканців	2 267 791	4,97
Міста < 10 тис. мешканців	677 793	1,49
смт > 10 тис. мешканців	551 460	1,21
смт < 10 тис. мешканців	3 299 337	7,23
Села	14 252 764	31,23

• Зміна чисельності населення районних центрів та міст обласного підпорядкування
• 1970—1989 роки
• 1989—2010 роки

Станом на 1 січня 2009 року в Україні налічується 1345 міських поселень. З них 459 міст (з яких 159 — міста республіканського або обласного значення) та 886 селищ міського типу. Найбільша кількість міст у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (без Києва) (26), Дніпропетровській (20) областях. Найменше міст у Херсонській, Миколаївській (по 9), Волинській, Житомирській, Рівненській, Чернівецькій (по 11) областях. Головні міста держави: Київ (столиця) — 2,94 мільйони осіб, Харків — 1,44 мільйон осіб, Одеса — 1,01 мільйон осіб, Дніпро — 957,0 тисяч осіб, Донецьк — 934,0 тисячі осіб, Запоріжжя — 753,0 тисячі осіб (дані за 2014 рік).

Згідно з даними перепису 2001 року, в Україні налічувалося 454 міста, в яких проживало 28,185 мільйонів осіб, та 889 селищ міського типу з населенням 4,105 мільйони осіб. Серед міських поселень переважали малі міста (з населенням до 50 тисяч осіб) — 1246. У малих поселеннях мешкало 10434,6 тис. осіб (32,3 % міського населення). У 52 середніх містах (з населенням від 50 тис. до 100 тис.) мешкало 3603,4 тис. осіб (11,2 % міського населення). У 20 великих містах (з населенням від 100 тис. до 250 тис.) мешкало 3235,9 тис. осіб (10,0 % міського населення). У 16 надвеликих містах (з населенням від 250 тис. до 500 тис.) мешкало 5216,6 тис. осіб (16,2 % міського населення). У 4 найбільших містах (з населенням від 500 тис. до 1 млн) мешкало 2711,7 тис. осіб (8,4 % міського населення). У 5 містах-мільйонерах (з населенням понад 1 млн) мешкало 7088,5 тис. осіб (22,0 % міського населення).

• Динаміка чисельності міського населення (1989-2010 роки)
• Динаміка чисельності міського населення (2005-2010 роки)
• Зміна чисельності населення обласних центрів у 1989—2014 роках
• Частка населення обласних центрів у населенні регіонів, 2011 рік

Найбільша концентрація селищ міського типу у східних областях — Донецькій (131), Луганській (109), Харківській (61). Найменша у Чернівецькій (8), Черкаській (15), Рівненській (16), Миколаївській (17).

• Середня людність сільських населених пунктів, 2011 рік
• Динаміка чисельності сільського населення (1989-2010)
• Динаміка чисельності сільського населення (2005-2010)

Див. також: Міста України (за алфавітом), Список найбільших міст на території України за роками та Міста України (за областями)

Міграція

Питома вага уродженців регіону у населенні, 2001 рік

Докладніше:

Зовнішня міграція для України була тривалий час бурхливим явищем, що мало своїм витоком драматичну історію українського народу, гноблення різноманітними окупантами та відсутність власної державності. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, у 1990-х року з України щороку емігрувало 300 тисяч осіб (переважно євреїв та німців), одночасно щороку до України на постійне проживання прибувало близько 300 тисяч мігрантів із сусідніх країн. Наразі в Україні переважає еміграція. Найбільш інтенсивним залишається обмін населенням між Україною і колишніми республіками СРСР, проте його обсяги значно зменшилися. Так 2008 року брутто-міграція становила 44,8 тисячі осіб, тобто була майже в 15 разів меншою, ніж у перші роки після розпаду СРСР.

За січень — листопад 2017 року міграційний приріст населення України становив 7889 осіб. Міграційний приріст в Україні протягом тривалого часу був додатнім (до країни приїжджало більше людей, ніж виїжджало з неї:

• 1950—1960 +549 тис. осіб;
• 1961—1970 +530 тис. осіб;
• 1971—1980 +200 тис. осіб;
• 1981—1987 −228 тис. осіб.

За переписом 1989 року різниця між кількістю уродженців союзних республік СРСР, що проживали в УРСР, та кількістю уродженців УРСР в інших союзних республіках становила 396,3 тисяч осіб. Найбільше додатне сальдо міграції УРСР було з Російською РФСР (616,1 тис.) та Білоруської РСР (151,0 тис.), додатним воно було і з республіками Закавказзя (всього 89,8 тис.). З іншими республіками Союзу УРСР мала від'ємне сальдо міграції, найбільше — з Казахською РСР (167,0 тис.), Молдавською РСР (79,6 тис.) та Латвійською РСР (72,6 тис.).

Швидке міграційне зростання спостерігалось на початку 1990-х років, коли протягом 1990—1993 років населення країни збільшилося лише за рахунок іммігрантів на 572 тисячі осіб. Економічні труднощі, які виникли в Україні у зв'язку з переходом до ринкових відносин істотно вплинули на інтенсивність і територіальні напрями міграцій. З 1992 року міграційний приріст почав швидко зменшуватися — від 287,8 тис. до 54,5 тис. у 1993 році. У 1994 році вже спостерігалося міграційне убуття, яке становило 142,9 тис. За 1994—2001 роки кількість емігрантів з України перевищила кількість іммігрантів на 1155,8 тис. осіб, щорічне міграційне убуття становило 144 тисячі осіб. Найбільше людей з України емігрувало в Російську Федерацію, США, Німеччину, Канаду, Ізраїль. Значну частину емігрантів становили євреї та члени їх сімей: за 1990—2006 роки єврейська еміграція оцінюється у 0,5 млн осіб, з яких 314,5 тис. виїхали до Ізраїлю, 94,9 тис. до США та 55,8 тис. до Німеччини.

• Міграційний приріст населення України
• 2009 рік
• 2011 рік
• 2012 рік

З 2002 року міграційне убуття швидко зменшувалось і за 2002—2004 роки становило 65,6 тис., або 22 тис. на рік. З 2005 року спостерігається міграційний приріст який за 2005—2013 становив 190,8 тис. осіб, в середньому 21,2 тис. на рік. Найбільший міждержавний міграційний приріст населення характерний для Києва, Одеської, Харківської областей та Криму.

Міграційний приріст населення України (на 1000 осіб)
Рік
1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2004	2007	2009	2011	2012	2013	2014¹
2,9	–0,7	1,1	1,4	1,9	0,4	0,1	0,4	1,5	–2,6	–2,7	–2,9	0,3	0,3	0,4	1,4	0,7	0,5
2020²
0,96
Примітки: ¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та адміністративних даних тимчасово окупованих районів у Донецькій та Луганській областях. ² Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

62,5 % населення України проживає на місці свого постійного проживання все життя. Серед міського населення цей показник становить 57,8 %, серед сільського — 72,2 %. Найвищим він є у західних областях (70-87 %), найнижчим — у Автономній Республіці Крим — 39,4 %, Севастополі — 39,5 %, Києві — 47,2 %.

Крім виїзду за кордон власних громадян, включення у світові міграційні процеси після здобуття незалежності, виявилося для України в тому, що територія держави стала використовуватись в якості як транзитного коридору для нелегальних мігрантів, так і кінцевого місця призначення шукачів притулку громадян країн Африки й Азії.

Україна є членом Міжнародної організації з міграції (IOM).

Див. також: Населення України за місцем народження та Трудова міграція в Україні

Внутрішні міграції

Див. також: Внутрішня міграція

Постійні внутрішні міграції в Україні загалом відбувалися на початку 1990-х років між містами: 40 % — переважно з малих міст у великі, 30 % припадає на переселення з села в місто, 15 % — з міста в сільську місцевість і тільки 10 % — між селами. 70 % усіх цих потоків зосереджено в межах своїх областей. У середині 1990-х років ця загальна тенденція дещо порушилася через невизначеність з умовами проживання у містах у період економічної кризи, проте пізніше вона знову набрала попереднього вигляду.

Незначні міжобласні потоки мігрантів в основному спрямовуються із західного регіону на схід та у південні області. Частину з них в минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій 1999 року було характерне для Києва (6,7 ‰, тобто 6,7 на 1000 осіб) та Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської областей, міста Севастополя (0,8 ‰), найменше — для Кіровоградської (-2,0 ‰).

Маятникові міграції, як правило, здійснюються у великі міста з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька і Луганська області) та західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська). Цьому сприяли густа сітка транспортних шляхів у них, а також високий рівень розвитку індустрії на Донбасі та велика густота сільського населення у західних областях.

Еміграція

Докладніше: Еміграція з України

1991-2014

За період 1991—2008 років з України до країн Заходу виїхало понад 600 тис. громадян. Пік еміграції припав на 1990 рік (понад 90 тис. осіб, понад 60 % становили євреї), 2008 року еміграція становила 7,5 тис. осіб (лише 5,6 % з них євреї). Окрім етнічного забарвлення змінилася і географія країн призначення: 1995 року до Ізраїлю прямували 38,9 % емігрантів, 2008 року — більше половини до США і Німеччини, до Ізраїлю лише 14,3 %.

Відкриття кордонів створило можливості для досягнення громадянами основної мети еміграції — підвищення рівня життя шляхом тимчасових поїздок за кордон з метою заробітку. Це спричинило зростання тимчасової трудової міграції, яка в 2010-х роках сягнула 2–3 млн осіб (Росія — 1 млн заробітчан, Польща — 300 тис. заробітчан, Італія — 200 тис., Чехія — 200 тис., Португалія — 150 тис., Іспанія — 100 тис., Туреччина — 35 тис., США — 20 тис. заробітчан). Масштаби сучасної трудової міграції з України оцінюються у 1,4-2,7 млн осіб, з них більше половини — нелегали. Основні країни трудової міграції — Росія (48 %), Чехія (12 %), Італія (13 %), Польща (8 %), Угорщина, Іспанія (3 %), Португалія (3 %). Станом на початок 2012 року громадяни України становили найбільшу групу легальних мігрантів у країнах ЄС. Трудова міграція забезпечує добробут багатьох сімей, є джерелом валютних надходжень (у 2010-х роках 4–6 млрд доларів США щорічно). Серйозною проблемою залишається нелегальна трудова міграція, торгівля людьми, зокрема, продаж жінок у сексуальне рабство.

За даними дослідження трудової міграції з України, 29,5 % трудових мігрантів перебувають у віці 15—29 років, 30,3 % у віці 30—39 років, 40,2 % у віці після 40 років. Повну, базову або неповну вищу освіту мали 31 % мігрантів, 59 % — повну середню освіту і 10 % — неповну середню освіту. Значні відмінності спостерігаються у напрямах трудових міграцій чоловіків та жінок. Так, жінки переважають серед мігрантів до Італії, Греції, Туреччини, Японії. Чоловіча міграція спрямована переважно до Росії, Португалії, Польщі, Чехії. Мігранти-чоловіки зайняті переважно у сфері будівництва. У Росії також спостерігається підвищена частка зайнятих у сфері зв'язку та транспорту, у Польщі — в сільському господарстві. Серед жінок, які працюють у Росії, найбільша зайнятість спостерігається у торгівлі та будівництві, у Чехії — в громадському харчуванні й промисловості, у Польщі та Італії — в сільському господарстві та як домашня прислуга.

2014-2022

Річний рівень еміграції 2015 року становив 2,25 ‰ (171-ше місце у світі). Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Після падіння режиму Януковича та початку російсько-української війни зник суттєвий потік трудової міграції до РФ. Число дозволів на трудову діяльність для громадян України скоротилося із близько 400 тисяч у 2014 до 25 тисяч у 2020.

Станом на 2020 рік українську діаспору у світі УВКБ ООН оцінювало в 6.1 млн, зокрема в Європі - 5 млн.

Станом на кінець 2021 року 1.6 млн українських громадян мали легальний дозвіл на перебування у країнах ЄС (з яких 650 тис. у Польщі, 230 тис. в Італії та 193 тис. у Чехії), з них 1.2 млн дозвіл протягом 1 року та більше.

У 2022 році близько 30 тисяч громадян України отримали громадянство ЄС.

Після повномасштабного російського вторгнення

Згідно з даними ООН, станом на початок 2023 року в Україні було 5.9 млн внутрішньо переміщених осіб.

За даними Мінреінтеграції в Україні обліковано 4.8 млн внутрішньо переміщених осіб, однак їх реальна кількість становить (2023) майже 7 млн.

За даними ООН, станом на початок 2023 року в Україні було близько 8 млн осіб, що покинули Україну.

Станом на липень 2023 року було зареєстровано 4 млн українських громадян, які мали тимчасовий захист у країнах ЄС.

Докладніше: Міграційна криза внаслідок російсько-української війни

Імміграція

Країни походження іммігрантів в Україну

Докладніше: Імміграція в Україну

Для початку 1990-х років для України було типовим значне переважання в'їзду над виїздом; додатне міграційне сальдо швидко збільшувалося (1989 рік — 44,3 тисячі, 1992 рік — 288 тисяч осіб). Міграційний приріст забезпечувався передусім поверненням на батьківщину вихідців з України; з «гарячих точок» прибували представники корінного населення (62 тисячі біженців із Придністров'я (Молдова); 3 тисячі осіб з Абхазії (Грузія); 2 тисячі з Ічкерії (Росія); 5 тисяч осіб з Таджикистану. За період 1991—2008 років до України в'їхало приблизно 150 тисяч осіб із країн Заходу (більшість військовослужбовці Радянської армії, що виводилася з країн Центральної Європи). На батьківщину реемігрують українці з Росії, Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану; до Криму повертаються депортовані кримські татари. У середині 1990-х відбулося значне скорочення імміграції, вперше за повоєнний період сальдо міграції було від'ємним (1994 рік — -142,9 тисячі осіб). Після стабілізації економіки міграція між новоутвореними республіками набула паритетного характеру, 1999 від'ємне сальдо впало до –0,5 тисяч, а від 2004 набуло додатного значення (2008 рік додатне сальдо у 15 тисяч осіб). За період 1991—2008 років до України з країн колишнього СРСР прибуло понад 2,2 мільйони осіб, вибуло приблизно 2 мільйони, додатне сальдо становило приблизно 250 тисяч осіб.

За переписом 2001 року, з 48,24 мільйонів жителів України 42,91 мільйони (88,9 %) народились на території України. На території держав СНД народились 4,837 мільйони (10,0 %), серед них в Росії — 3,6 мільйони (7,5 %), Білорусі — 270,75 тисяч (0,6 %), Казахстану — 245,07 тисяч (0,5 %). У державах Європи народились 288,5 тисяч (0,6 %), у тому числі 145,106 тисяч (0.3 %) — в Польщі. Народженими у країнах Америки є 3,16 тисячі осіб, 24,32 тисячі — Азії, 2,7 тисячі — Африки, 281 — Австралії та Океанії. Не вказали місце народження 175,19 тисяч осіб. Найвищий відсоток людей, народжених на території України, спостерігається у західних та центральних областях (без Києва) — 91—97 %. Меншим він є у східних — 85—87 %, південних — 65—87 %, а також у містах Києві — 87,0 % та Севастополі — 65,9 %.

У 2000-х роках в імміграційних потоках України переважає обмін населенням з країнами колишнього СРСР. За повідомленням Державного комітету статистики лише у 2011 році в Україну на постійне місце проживання приїхало 20 тисяч мешканців Росії. Ця країна посіла перше місце за кількістю іноземців, які переїхали до України. Серед нелегальних іммігрантів зросла частка уродженців з країн СНД — Молдови і Грузії, а також російських громадян із Чечні.

• Населення регіонів України за країною народження (перепис 2001 року)
• Україна
• Росія
• Білорусь
• Польща

Частка народжених на території України серед найчисельніших національностей

Національність	Загальна кількість	Народжених на території України	Частка народжених на території України (%)
Українці	37 541 693	36 517 880	97,3
Росіяни	8 334 141	4 962 990	59,6
Білоруси	275 763	71 056	25,8
Молдовани	258 619	179 250	69,3
Кримські татари	248 193	76 382	30,8
Болгари	204 574	194 276	95,0
Угорці	156 566	154 770	98,9
Румуни	150 989	149 448	99,0
Поляки	144 130	129 838	90,1
Інші	737 595	401 268	54,4
Не вказали	188 639	72 316	38,3
Загалом	48 240 902	42 909 474	88,9

Відсоток населення України за країною народження

Країна	1989	2001
Україна	86,2	88,9
Росія	10,1	7,5
Білорусь	0,8	0,6
Казахстан	0,7	0,5
Інші країни СНД та Балтії	1,2	1,6
Інші країни	1,0	0,9

Громадянство

У країні, станом на 2015 рік, мешкає 35 228 осіб без громадянства. Громадянами України за переписом 2001 року було 99,35 % населення України, громадянами країн СНД 0,33 %, 86,0 тис. осіб без громадянства (0,18 %). Законом України громадянство було надане автоматично усім, хто на час здобуття незалежності 1991 року проживав на території держави. Кримські татари, корейці, що прибули до країни після 1991 року, а також особи з , що вчасно не змінили їх на українські зіткнулись з певними проблемами в натуралізації. Проблеми репатрійованих кримських татар вирішувались на міждержавному рівні урядами України та Узбекистану.

Біженці й вимушені переселенці

Близько 2 тисяч іноземців щорічно клопочуться про набуття статусу біженця в Україні. Офіційно в України перебувають біженці з понад 40 країн світу, найбільше серед них афганців. Упродовж 1991—2008 років на кордонах України було затримано понад 100 тис. нелегальних мігрантів (1991 рік — 148 осіб, 1999 рік — 14,6 тис. осіб). Найбільше серед них громадян Молдови, Російської Федерації, Індії, Пакистану, Афганістану. Посилення охорони державного кордону, удосконалення візового контролю дали змогу загальмувати наростання нелегальної міграції через Україну.

Станом на 2016 рік в Україні було офіційно зареєстровано 800 тисяч внутрішньо переміщених осіб (ВПО) через війну на сході — етап Російсько-української війни (з 2014). Точне число уточнюється .

Докладніше: Біженці та вимушені переселенці російсько-української війни (з 2014)

Расово-етнічний склад

Етноси

Етнічний склад (2002 рік)
Етнос:			Відсоток:
українці			77.8%
росіяни			17.3%
білоруси			0.6%
молдовани			0.5%
кримські татари			0.5%
інші			3.3%

Докладніше: Національний склад населення України та Національні меншини в Україні

Основні етноси країни: українці — 77,8 %, росіяни — 17,3 %, білоруси — 0,6 %, молдовани — 0,5 %, кримські татари — 0,5 %, болгари — 0,4 %, угорці — 0,3 %, румуни — 0,3 %, поляки — 0,3 %, євреї — 0,2 %, інші — 1,8 % населення (перепис 2001 року).

За національним складом Україна належить до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населення України. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами. За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8 % загальної чисельності населення держави. Українці становлять абсолютну більшість (понад 90 %) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90 %) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60 % лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50 % і становить 24,3 %. Майже моноетнічною є Тернопільська область, у якій українці становлять 97,8 % населення області.

• Національний склад населення України
• Секторна діаграма національного складу населення (англ.)
• Мовний склад населення українських земель за переписом 1897 року
• Перепис 1926 року
• Перепис 1939 року
• Перепис 2001 року

• Частка українців у містах і селах за переписом 2001 року
• Все населення
• Частка в міському населенні
• Частка в сільському населенні

Етнічні групи в Україні станом на 2001 рік

Національність	Загалом	%	У містах	%	У селах	%
Українці	37 541 693	77,82	23 658 227	73,27	13 883 466	87,04
Росіяни	8 334 141	17,28	7 236 704	22,41	1 097 437	6,88
Білоруси	275 763	0,57	214 635	0,66	61 128	0,38
Молдовани	258 619	0,54	73 593	0,23	185 026	1,16
Кримські татари	248 193	0,51	84 116	0,26	164 077	1,03
Болгари	204 193	0,42	84 483	0,26	120 091	0,75
Угорці	156 566	0,32	56 611	0,18	99 955	0,63
Румуни	150 989	0,31	32 401	0,10	118 588	0,74
Поляки	144 130	0,30	99 646	0,31	44 484	0,28
Євреї	103 591	0,21	102 085	0,32	1 506	0,01
Вірмени	99 894	0,21	79 145	0,25	20 749	0,13
Греки	91 548	0,19	61 873	0,19	29 675	0,19
Татари	73 304	0,15	58 954	0,18	14 350	0,09
Цигани	47 587	0,10	33 432	0,10	14 155	0,09
Азербайджанці	45 176	0,09	36 849	0,11	8 327	0,05
Грузини	34 199	0,07	29 836	0,09	4 363	0,03
Німці	33 302	0,07	24 605	0,08	8 697	0,05
Гагаузи	31 923	0,07	8 554	0,03	23 369	0,15
Інші	366 091	0,76	314 980	0,98	50 730	0,32
Україна	48 240 902	100,00	32 290 729	100,00	15 950 173	100,00

Етнічний склад населення України в сучасних кордонах у відсотках (%) за період 1897—2001 років

Етнічні групи	1897—1900 роки	1926—1930 роки	1959 рік	1989 рік	2001 рік	2001 до 1897—1900 (%)
Українці	72,0	74,8	76,8	72,7	77,8	177,9
Росіяни	8,8	8,1	16,9	22,1	17,3	374,1
Євреї	9,0	6,5	2,0	0,9	0,2	4,0
Поляки	4,4	5,4	0,9	0,4	0,3	11,5
Німці	2,1	1,5	0,1	0,1	0,1	5,4
Молдовани/румуни	1,0	1,1	0,8	0,9	0,8	97,7
Загалом	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	164,1

За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, найчисельнішою етнічною меншиною в Україні є росіяни. Вони становлять близько 17,3 % загальної чисельності населення України. Найбільше росіян проживає в Автономній Республіці Крим. Це єдиний регіон України, де вони становлять більшість (58,3 %). До 40 % загальної чисельності населення регіонів становлять росіяни в Луганській та Донецькій областях і представляють близько третини усіх росіян України. З 1897 року по 2001 чисельність росіян в межах сучасної України збільшилась на 374,1 %.

Близько 5 % населення України представлене західними (поляки, чехи, словаки) та південними (болгари) слов'янами, романомовними (молдовани та румуни), фіно-угорцями (угорці та естонці), тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанці та гагаузи) народами. До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї, вірмени та греки. Проте кількість населення кожної з названих національностей в Україні не досягає 1 % загальної чисельності населення держави. За регіонами ці показники виглядають інакше. Так, 12 % населення Автономної Республіки Крим становлять кримські татари; 1,6 % населення Донецької області — греки; 3,5 % населення Житомирської та 1,6 % — Хмельницької областей — поляки. В Закарпатській області в структурі населення 12,1 % становлять угорці, 1,1 % — цигани, 2,6 % — румуни, на яких у Чернівецькій області припадає 12,5 %. У Запорізькій та Одеській областях проживають болгари (1,4 та 6,1 % відповідно). Молдовани становлять 5 % населення Одеської та понад 7 % — Чернівецької областей.

• Національний склад населення України, перепис 2001 року
• Частка етнічних меншин у населенні
• Перша за чисельністю національність
• Друга за чисельністю національність
• Третя за чисельністю національність

Національний склад серед уродженців України та мігрантів за даними перепису 2001 року

Національність	Уродженці України (%)	Іммігранти (%)	Населення загалом
Українці	85,1	19,2	77,8
Росіяни	11,6	63,2	17,3
Білоруси	0,2	3,8	0,6
Молдовани	0,4	1,5	0,5
Кримські татари	0,2	3,2	0,5
Болгари	0,5	0,2	0,4
Угорці	0,4	0,0	0,3
Румуни	0,3	0,0	0,3
Поляки	0,3	0,3	0,3
Інші	0,9	6,3	1,6
Не вказано	0,2	2,2	0,4

Генетика

Докладніше:

У антропологічному і генетичному відношенні населення України є відносно одноманітним. Населена переважно представниками східнослов'янських народів, що належать до великої європеоїдної раси. Більшість росіян, українців, білорусів і деяких інших народів, включно з кримськими татарами, відносяться до перехідних (між європеоїдною та монголоїдною) малих рас європеоїдів. Це є наслідком тривалого, майже два тисячоліття, проживання в контактній зоні Великого степу, своєрідного етнографічного коридору масованого переселення народів з Азії до Європи (гуни, тюрки, монголи, калмики). Представники негроїдної раси в населенні України — відсутні, максимум студенти із Африки та приїжджі заробітчани.

Антропологічні дослідження населення території сучасної України мають довгу історію. Перші його описи зафіксовані в античну епоху: у Геродота і Аристотеля про скіфів, Помпонія Мели про сарматів, Амміана Марцелліна та Йордана про аланів. Сучасний науковий підхід до антропологічних досліджень уперше був застосований українцем Павлом Чубинським; росіянами Анатолієм Богдановим, Дмитром Анучиним, , Віктором Бунаком; поляками Ізидором Коперницьким, Ю. Талько-Гринцевичем і Яном Чекановським; французами й Жозефом Денікером; німцями і . Пік антропологічних досліджень народів, зокрема й України припав на першу половину XX століття і згас у 1940-х, внаслідок дискредитації таких досліджень нацистськими політичними колами. Перші систематичні антропологічні досліди на всіх українських землях провів український вчений Федір Вовк, пізніше дослідження продовжили представники його школи: Іван Раковський, Лев Ніколаїв, Анатолій Носов і Ростислав Єндик.

• Антропологічні типи українців за Ф. Вовком
• Чоловіки
• Жінки

Згідно з антропометричними дослідженнями Федора Вовка, населення України відносно однорідне з переважанням темноволосих, темнооких, вищого за середній зросту; круглоголове, розмірно високоголове (доліхокефальне), вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, із розмірно короткими горішніми та довгими долішніми кінцівками. За цими ознаками українці виявляють найбільшу спорідненість із південними слов'янами. Він відносив українців до так званої (динарської), виділяючи окремі смуги антропологічних підтипів:

1. Північна. Полісся від Холмщини до Курщини. Населення здебільшого середнього росту, зі світлим волоссям й очами, переважно півкруглоголові, доліхокефальні, середньолиці, ніс широкий, часто кирпатий.
2. Середня. Від Волині та Східної Галичини до Східної Слобожанщини та Вороніжчини. Населення вищого за середній зросту, темніше волосся й очі, голови круглясті, доліхокефальні, лице середньо-широке, ніс вузький, переважно рівного профілю.
3. Південна. Від Закарпаття, Бойківщини, Гуцульщини, через південь Поділля, Причорномор'я, Запоріжчину до Криму й Кубані. З анклавом Бачка (Сербія). Населення високого зросту, темноволосі й кароокі, голова кругла й висока, лице — середньошироке, видовжене, ніс вузький, у профілі переважно рівний, часом орлиний.

• Спадкові компоненти балто-слов'янської популяції (англ.)
• Генетична структура балто-слов'янської популяції (англ.)

Згідно останніх генетичних досліджень єдина балто-слов'янська гілка підродини індоєвропейських народів дві тисячі років зазнала швидкої дивергенції внаслідок просторової експансії з Центральної Європи на схід та південь (Балканський півострів), особливо в часи раннього Середньовіччя. Це розширення призвело до включення генетичних компонентів численних автохтонних популяцій до слов'янського генофонду. Для сучасного населення України таким елементом слугував субстрат іранських народів (скіфів-землеробів, сарматів), що населяли Північне Причорномор'я та Середнє Подніпров'я. Генетичні відстані серед популяцій балто-слов'янських народів, заснованих на аутосомних та Y-хромосомних локусах, показують високу кореляцію як між собою (0,9), так і з географією розселення (0,7), мітохондріальною ДНК та мовною приналежністю. Різноманітність сучасних слов'янських народів була сформована вже на місцях, завдяки місцевим автохтонними субстратами.

Мови

Мови України (2001 рік)
Мова:			Відсоток:
українська			67.5%
російська			29.6%
інші			2.9%

Докладніше: Мови в Україні та Етномовний склад населення України

Офіційна мова: українська — розмовляє 67,5 % населення країни. Інші мови: російська (офіційна регіональна в деяких південних і східних областях) — 29,6 %, інші мови (кримськотатарська, румунська, угорська) — 2,9 % (оцінка 2001 року). Конституція України гарантує вільний розвиток мов національних та етнічних меншин що проживають на території України. Статус регіональної для мов нацменшин, згідно з законом 2012 року, може бути наданий в окремих адміністративних одиницях, якщо кількість носіїв цієї мови перевищує 10 %. Регіональна мова може на рівних застосовуватись в судочинстві, державних органах влади, закладах освіти. Україна як член Ради Європи 2 травня 1996 року підписала і ратифікувала 19 вересня 2005 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 січня 2006 року). Регіональними мовами визнані: білоруська, болгарська, кримськотатарська, гагаузька, грецька, німецька, угорська, іврит, їдиш, румунська, польська, російська, словацька.

• Найбільші розповсюджені рідні мови, 2001 рік
• У районах та містах обласного підпорядкування
• У міських, селищних та сільських радах

Рідна мова населення України згідно з переписами у %

Рік перепису	Українська	Російська	Інша
1897-1900	70,7	9,6	19,7
1920-1926	71,3	11,9	16,8
1959	73,0	24,3	2,7
1970	69,4	28,1	2,5
1979	66,4	31,3	2,3
1989	64,7	32,8	2,5
2001	67,5	29,6	2,9

Рідна мова населення України, перепис 2001 року

Мова	Кількість носіїв	%
Українська	32 577 468	67,53
Російська	14 273 670	29,59