У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Карпати Карпа ти пол Karpaty нім Karpaten словац Karpaty угор Kárpá

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Карпати.

Карпа́ти (пол. Karpaty, нім. Karpaten, словац. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpaţi, серб. Карпати) — гірська система у центральній частині Європи. Гірські хребти Карпат простяглися велетенською підковоподібною дугою довжиною понад 1500 км від пагорбів Гайнбурзьких Карпат (включно) на правобережжі Дунаю в Австрії до міста Ниш, що на річці Нишава у Сербії. Це третя за довжиною простягання у Європі гірська система після Уральських (2500 км) і Скандинавських гір (1700 км). Загальна площа Карпатської гірської країни за уточненими даними становить 211,6 тис. кв. км. Вона входить до складу території восьми держав: Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі, України, Угорщини, Румунії та Сербії. Понад половину площі (53,4%) гірських масивів Карпат знаходиться у межах Румунії, 16,6% — Словаччини, 10,2% — України, майже 9,3% — Польщі. У Словаччині гірські хребти Карпат охоплюють 71,6% території держави.

Карпати

Топографія Карпат
Країна	Україна, Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Сербія, Австрія
Площа	190 000 км²
Довжина	1 500 км
Найвища точка	Герлаховський штит
- висота	2655 м
Найвищі гори	Список вершин Карпат Вершини Українських Карпат

Карпати у Вікісховищі

Переважні висоти Карпат 800—1200 м, найбільша висота — 2655 м (гора Герлаховський штит у Татрах)

Етимологія

Назву «Карпати» вперше навів Геродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку «Κάρπις» (), що впадає в Дунай. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в регіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90—168).

Походження назви «Карпати» однозначно не з'ясоване. Є низка інтерпретацій цієї назви — від доіндоєвропейських (С. Роспонд) до слов'янських. Назва «Карпати» (пол. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpați, серб. Карпати, чех. i словак. Karpaty, нім. Karpaten) дуже давня. Її корені простежуються в середземноморському доіндоєвропейському субстраті.

А. Попов (1965, 1973), А. Байцар (2016) доводять, що оронім виник із назви фракійського племені карпи, що проживало на території Передкарпаття у ІІІ—IV століттях н. е. В. Георгієв (1956) уважає давньовірменську мову особливим фракійським діалектом і пояснює топонім Карпати від фракійського «(s)korpa-ta» — скеляста. С. Распонд (1957) переконаний, що назва Карпати походить із доіндоєвропейського «caro» — камінь. Такого ж погляду дотримуються І. Хубшмід (1967, 1969), виводячи топонім Карпати від доіндоєвропейського «kar» — камінь (кам'яні гори) і порівнюють його з такими топонімами, як Каринтія (південна область Австрії), острів Карпатос у Критському морі та Крас (вапнякове море у Словенії). Він зачисляє до цього ряду рум. «scarpa» — скеля; сербськохорв. «skrapa» — тріщина в каміннях і в діалекті — дрібні камені; словен. «ceren» — скелясте місце.

В. Чихарж (1960) убачає базис «carra» — камінь у середземноморському доіндоєвропейському субстраті. Р. Козлова (1987) виводить назву Карпати з псл. *kъrpatъ(jь) «з вигинами, виступами, горбатий, нерівний» <*kъrpa «щось криве, вигнуте, вигин, виступ» <іє. (s) ker- гнути; крутити у ступені редукції з детермінативом -р-. Словацький та чеський мовознавець і етнограф П. Шафарик, а за ним Є. Поспелов (1967) виводять оронім Карпати — від слов'янського орографічного терміна «хрб», «харабат» — хребет. У літературі цей термін зустрічається ще у батька історії та географії Геродота У назві однієї з лівих приток Дунаю — Karpis. Вважається що ця притока отримала свою назву від гір, в яких брала початок.

Від можливого дакійського значення — «гори», може походити назва племені — «карпи» — «ті хто живуть у горах», які населяли Карпати за часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово «Karn» — означало «камінь» або «купа каміння». Вражаюча схожість назви гір простежується з назвою острова Карпатос між Критом і Родосом.

Русини цей гірський хребет називали Бещади.

Інша назва — Сарматські гори — трапляється в роботах античних і середньовічних географів. У Птолемея від назви кельтського племені бастарнів, які тут проживали, гори Карпат мали назву — лат. Alpes Bastarnidae.

Утворення Карпатських гір

Ще до утворення карпатської геосинкліналі на місці сучасної гірської споруди Карпат і їхнього передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувало Свентокшиські та Судетські гори з Добруджею. Це давнє пасмо називають . Внаслідок рухів земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери на їхньому місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи.

Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю водяних басейнів давнього океану Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки — Гондвану на півдні, і Лавразію — на півночі.

Лише наприкінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. Вважається, що басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного і Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апенніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір та ін. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий у широтному напрямку, становить альпійський складчастий пояс. У його межах Карпати займають одне з центральних положень.

Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням у її межах осадових товщ. Їх формування відбувалося за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Східноєвропейської платформи, , Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.

Морські глибини

Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водоймами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах трапляється велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок тощо. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках, поряд із викопною морською фауною, трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.

Розпочавшись у кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.

У той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірські пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.

З двох боків Зовнішніх Карпат було в той час море. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.

На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Руської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.

Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин із Вигорлат-Гутинським вулканічним пасмом. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.

Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.

По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.

На південь від розміщений Дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногірським покривами (насувами). Тут найвищі в Українських Карпатах гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.

У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські річки руйнували слабкостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх видобували два калійні комбінати: Стебницький і .

Вулканізм

Вулканічне озеро Sfânta Ana поблизу М'єркуря-Чук у Румунії

Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5—2 млн років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вигорлат-Гутинський хребет. В центрі міста Хуст підноситься конус погаслого вулкана. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони . На цей замок часто нападали татари. Останній раз у 1717 році сюди добрався кримський хан Гірей.

Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачева, Берегового. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.

Ланцюг так званих похованих вулканів оголюється в районі сіл Доброні, Дрисіни і Шаланок. Вулканічні породи в цьому ланцюзі представлені в основному андезитами. Виходи їх відомі в районі сіл Дрисіни і Шаланок. Уздовж південної околиці Закарпатського внутрішнього прогину наявні потужні товщі ліпаритів. На поверхні вони оголюються на великій площі в Берегівському районі. Ці вулканічні виверження почалися в палеогені і закінчилися в кінці міоцену (близько 15 мільйонів років тому). Тому значна їх частина перекрита осадовими породами пліоцену.

Про недавню вулканічну діяльність Вигорлат-Гутинський хребта свідчать мінеральні, а в Келіман-Харгітських горах — в тому числі і гарячі джерела.

Про активні процеси в верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси, останній із яких відбувся 4 березня 1977 року в горах Вранча на території тодішньої Соціалістичної Республіки Румунії.

Зледеніння

У четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мараморського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.

У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Ґорґанів.

Карпати та Альпи в історії видобутку перших металів

У II тис. до н. е. на великій території від Карпат до Атлантики сформувалась Європейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стали багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, переважна більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність «вибуху» гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов'яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва в порівнянні з III тис. до н. е. Серед найбільших скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тисяч різноманітних виробів загальною вагою 1100 кг, а також концентрація більш як 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (район Мукачево — Ужгород), де виявлено понад 2 тисячі бронзових знарядь.

Клімат і природа

Середні температури січня від −2 до −5 °C (на вершинах нижче −10 °C), липня 17—20 °C (на вершинах до 4—5 °C). Опадів від 600 до 2000 мм на рік.

Для Карпат характерна висотна поясність ландшафтів. Широколистяні і мішані ліси змінюються хвойними, вище (місцями до 1600—1800 м) простягаються субальпійські чагарники, а найвищі вершини вінчають альпійські луки — полонини. Серед рослин багато видів є ендемічними (докладніше див. Список ендемічних рослин Карпат).

В Карпатах є національні парки (Карпатський в Україні, Татранський у Польщі, Татранський у Словаччині, Ретезат та інші), заповідники.

Екологія

22 травня 2003 року в Києві було ухвалено Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат — міжнародний договір, учасниками якого є сім країн Центральної та Східної Європи (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна). Ця конвенція є другою субрегіональною угодою щодо захисту гірських районів по всьому світі.

З 2004 року тимчасовий секретаріат Карпатської конвенції перебуває у компетенції Програми ООН із захисту довкілля у Відні та приймається Австрійською Республікою.

Районування Карпат

1. Зовнішні Західні Карпати 2. Внутрішні Західні Карпати 3. Зовнішні Східні Карпати 4. Внутрішні Східні Карпати 5. Південні Карпати (Трансильванські Альпи) 6. Західні Румунські гори 7. Трансильванське плато 8. Сербські Карпати

Західні Карпати — Татри — «Долина п'яти озер польських», Польща

Західні Карпати — Татри — пік Герлах (Герлах Пік), Словаччина

Західні Карпати — Велика Фатра — західний пік Ostrá, Словаччина

Східні Карпати — Бещади — Полонина, Польща

Льодовикове озеро в горах Фегераш у Румунії, на висоті близько 2000 м

Західні Румунські гори знамениті своїми печерами

Основними складовими частинами Карпатської гірської країни є Західні Карпати, Східні Карпати, Південні Карпати, Західні Румунські гори, Трансільванське плато та Сербські Карпати. На основі принципових відмінностей у тектонічній будові у межах Західних та Східних Карпат виділяють по дві підпровінції — відповідно та , Зовнішні Східні Карпати та Внутрішні Східні Карпати.

Західними Карпатами називають частину Карпатських споруд, які займають простір від правобережжя Дунаю в Австрії до верхів’їв річки Попрад, яка впадає на території Польщі у Дунаєць — праву притоку Вісли. Понад тридцять гірських вершин (у масиві Високі Татри) у їх межах підносяться більш як на 2500 м над рівнем моря. Здебільшого хребти Західних Карпат мають широтне простягання.

За Попрадом хребти Карпат змінюють напрям на південно-східний. Від долини Попраду на північному заході до верхів'їв річки Прахова (ліва притока річки Яломіци, що впадає у Дунай) на південному сході простяглися Східні Карпати. Переважна більшість гірських хребтів фізико-географічної провінції (за винятком масивів Чорногора, Родна та Келіманських гір) не досягає 2000 м над рівнем моря.

У південній частині Карпат від долини Прахової і перевалу Предял у західному напрямку простяглися Південні Карпати або Трансільванські Альпи. Їхні гірські хребти проходять майже в широтному напрямі. Ця велика гірська провінція Карпат об’єднує ряд гірських масивів, у чотирьох з яких є вершини із висотами понад 2500 м над рівнем моря.

Четвертою частиною Карпатської гірської країни є середньовисотні Західні Румунські гори (Апусені), які відділяються від Південних Карпат долиною річки Муреш. При районуванні до них включають й Банатські гори, які знаходяться західніше Південних Карпат.

Між Західними Румунськими горами, Східними та Південними Карпатами розташована ще одна велика частина Карпатської гірської країни — Трансільванське плато з абсолютними висотами 300–1080 м. Сильно розчленовані його горби поступово підвищуються із наближенням до хребтів Східних та Південних Карпат.

Сербські Карпати (менше 3,5% від площі Карпат) займають простір між долинами Дунаю та річки Нишава у Сербії.

Детальний список районів Карпат

Вид з Говерли на північно-західні простори

- - Білі Карпати
  - Яворники
- Західні Бескиди
  - Моравсько-Сілезькі Бескиди
- Центральні Бескиди
- Східні Бескиди (частково розташовані в Зовнішніх Східних Карпатах)
Зовнішні Східні Карпати
- Низькі Бескиди
- Східні Бескиди (частково розташовані Зовнішніх Східних Карпатах)
  - або
    - Західні Бещади
      - Буковське Врхи
    - Східні Бещади
      - У підніжжя Говерли
        Верховинський Вододільний хребет
    - Ґорґани
  - Полонинські Бескиди
    - Полонина Рівна
    - Хребет Чорногора
Внутрішні Східні Карпати
Південні Карпати
Західні Румунські Карпати
Трансильванське плато
Сербські Карпати

Панорама озера (Арджеш, Південні Карпати)

Цікаві факти

В долині річки Прут в околицях села Ворохта було знайдено скам'яніле яйце орла бородача. Яйцю близько 15 мільйонів років.
Знайдено відбитки листків міоценової флори лат. Liquidambar styraciflua (амбрового дерева) та .
Мамонт — унікальний екземпляр викопної фауни, знайдений в околицях села Старуні Івано-Франківської області.
У відкладах (тортонського) моря знайдено рештки шаблезубих тигрів і гігантських акул, які давно вимерли, останки дельфінів.
На Закарпатті знайдено рештки гінкго дволопатевого, а на Прикарпатті — бамбуку.
У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба.
У Карпатах росли: смілакс (сарсапарель), , дзельква, .
Біля Косова знайдена велика кількість відбитків родини лаврових, а біля Мукачева та Ільниці — родини пальмових.
Річки Прикарпаття вимивають з алювіальних відкладів рештки дерев четвертинного періоду. Біля Жидачева було знайдено дуб, вимитий р. Стрий, якому декілька тисячоліть.
На погаслому вулкані в середньовіччі збудовано Мукачівський замок.
На честь Карпат названо мінерал карпатит, що було вперше знайдено на Закарпатті.

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карпати

Примітки

Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
Байцар Андрій. Історія походження та використанняназви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
стор. 99, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р.
Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путеводитель. — Ужгород: Карпати, 1978. —96 с., ил., 16 л. ил.
Пиотровский Г.Л. Карпатит — новый органический минерал из Закарпатья // Минерал. сб. Львов. геол. об-ва. — 1955. — Вип. 9. — С. 120-127. (рос.)

Джерела та література

Кагало О. Карпати (Карпатські гори) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
Подкур Р. Карпати // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 118. — .
Ясь О. В. Сарматські гори // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 460. — .
Karpaty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 854. (пол.) — S. 854—878. (пол.)

Література

Атлас світу. // Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України. ДНВП «Картографія». — 2002 р. — 192 с.
Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016. — С. 22—33.
Волощук М. Д., Гілецький Й. Р. Водно-ерозійні процеси у природних комплексах Українських Карпат: монографія. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2022. 124 с.
Володимир Собашко (2003). Дорогами і стежками Карпат. Львів: «Центр Європи». ISBN .
Гілецький Йосип. Площа Карпатської фізико-географічної країни та Українських Карпат //Геотуризм: практика і досвід. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції (20-22 жовтня 2022, Львів). – Львів: Каменяр, 2022. — С.103- 105.
Гілецький Й.Р., Тимофійчук Н.М. Фізико-географічне районування Українських Карпат для цілей пізнавального туризму. / Й. Р. Гілецький, Н.М. Тимофійчук. //Географія та туризм: Науковий збірник, Випуск 53. – Київ, 2020. С. 103– 109.
Дикі звірі і птахи Карпат: облік та оберігання / Ю. В. Юркевич ; Івано-Франківське обласне управління лісового господарства України. — Надвірна: [б. в.], 1996. — 92 с.
Екосистеми лентичних водойм Чорногори (Українські Карпати): колективна монографія / Т. І. Микітчак, О. Решетило, А. Костюк, О. Попельницька, І. Данилик; Наук. ред. Т. І. Микітчак.– Львів: ЗУКЦ, 2014.– 287 с. : іл., табл.– 350 пр.– Містить бібліогр. —
Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4-х т. — Т. ІІ: Етнологія та мистецтвознавство / гол. ред. Степан Павлюк.- Львів, 2006. — 812 с.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .
Пам'ятки підгір'я Українських Карпат першої половини I тисячоліття н. е. / Л. В. Вакуленко. — К. : Наукова думка, 1977. — 139 с.
Стойко С., Ермоленко Ю. Карпати очима допитливих. — Львів : Каменяр, 1976. — 96 с.
Сучасна геодинаміка та геофізичні поля Карпат і суміжніих територій: монографія / К. Р. Третяк, В. Ю. Максимчук, Р. І. Кутас та ін. ; за заг. ред. К. Р. Третяка, В. Ю. Максимчука, Р. І. Кутаса ; М-во освіти і науки України, НАН України, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Карпат. від-ня Ін-ту геофізики ім. С. І. Субботіна. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 420 с. : іл. — Режим доступу: . — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 390—418 (548 назв). —
Типологія лісів Українських Карпат: навч. посібник для лісогосп. спец. вузів / З. Ю. Герушинський ; Український держ. лісотехнічний ун-т. — Львів: Піраміда, 1996. — 208 с.
Українські Карпати. Природа. Економіка. Історія. Народознавство: Бібліогр. покажч. л-ри за 1998 р. / ред.: М. А. Голубець; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Л., 2003. — 302 с.

[ReferenceA-1] Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33

[2] Байцар Андрій. Історія походження та використанняназви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33

[3] стор. 99, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р.

[Карпати_очима_допитливих-4] Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.

[Лазаренко-5] Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путеводитель. — Ужгород: Карпати, 1978. —96 с., ил., 16 л. ил.

[6] Пиотровский Г.Л. Карпатит — новый органический минерал из Закарпатья // Минерал. сб. Львов. геол. об-ва. — 1955. — Вип. 9. — С. 120-127. (рос.)