Історична демографія України

У статті описується історичну динаміку чисельності населення та інших демографічних та етномовних характеристик територій, які увійшли до складу України, а також фактори впливу на демографічні процеси.

Історія

Чисельність населення в 1926 р.

Чисельність населення в 1939 р.

Чисельність населення в 1959 р.

Чисельність населення в 1989 р.

Чисельність населення у 2014 р.

За оцінками, станом на 1719 р. на території, яка зараз входить до складу України, мешкало приблизно 5,7 млн населення. Зокрема на правобережній Україні, яка входила до складу Польщі 3,6 млн (63,5 %), на лівобережній, яка входила до складу Росії, 1,9 млн (33,3 %). Загальне населення Закарпаття і Північної Буковини оцінювалося в 185—190 тис. осіб (3,2 %).

У другій половині XVIII ст. внаслідок змін кордонів у східній Європі, територія України опинилася розділеною між Російською та Австрійською імперіями. Більша частина території (Лівобережжя, Причорномор'я, Київщина, Поділля, Волинь) увійшли до складу Російської імперії, населення цих регіонів у 1795 р. оцінювалося у 7,95 млн осіб, або 76,3 % населення українських земель. У Австрійській частині (Галичина, Буковина, Закарпаття) мешкало 2,47 млн осіб, або 23,7 % населення. Загальне населення українських земель станом на 1795 р. оцінювалося в 10,4 млн осіб.

Австрійські території західної України були більш густонаселені і раніше стикнулися з проблемою аграрного перенаселення. Це призводило до зниження природного приросту населення, який був основним фактором, що впливав на динаміку його чисельності. Іншою була ситуація на території підросійської України, де існували слабозаселені регіони Причорномор'я і куди спрямовувалась міграція «надлишкового» населення з густонаселених регіонів центральної України. Внаслідок цього українські землі у складі Російської імперії протягом XIX ст. характеризувалися дуже високими темпами приросту населення. З 1795 до 1897 чисельність їхнього населення збільшилося втричі, до 23,78 млн, тоді як населення австрійської частини — лише вдвічі, до 5,02 млн за переписом 1900 р. Загальна чисельність населення українських земель на початку XX ст. становило близько 29 млн осіб.

Починаючи з другої половини XIX ст. все більшу роль почали грати міграційні процеси. В австрійській частині це була еміграція, основними її напрямками були США (українці, євреї), Канада і Бразилія (українці). Для російської частини були характерні як еміграція так і іміграція. Основними еміграційними процесами були переселення українського населення на малозаселені території Сибіру та Далекого Сходу, а також еміграція євреїв до Північної Америки. Натомість, відбувалося переселення на українські території інших народів, особливо росіян та німців.

У 1913 р. населення українських земель оцінювалося у 38,59 млн, зокрема у складі Росії 32,24 млн (83,5 %), у складі Австро-Угорщини — у 6,35 млн. (16,5 %). У містах мешкало лише 15 % населення. 85 % населення були сільськими жителями, а густота сільського населення перевищувала 54 ос. на км². У багатьох повітах Галичини, Поділля та Київщини густота сільського населення перевищувала 100 ос. на км².

Багатомільйонні втрати населення України втрати від військових дій, епідемій, еміграції, погіршення економічного становища під час Першої Світової, Громадянської війни та Голоду 20-х років призвели до різкого скорочення чисельності населення в 1917—1922 рр. Лише у другій половині 1920-х років чисельність населення перевищила рівень 1913 р. За даними перепису 1926 р. в УРСР мешкало 28995 тис. осіб, у Криму — 707 тис. У Східній Галичині та Волині за переписом 1931 року мешкало 6,83 млн осіб. На Північній Буковині  проживало 0,64 млн осіб, у Південній Бессарабії  0,29 млн за румунським переписом 1930 р. На Закарпатті мешкало 0,73 млн за даними чехословацького перепису 1930 р. На всій території України наприкінці 1920-х років мешкало близько 38,6 млн осіб.

У 1939 р. на території України мешкало бл. 41,3 млн осіб. Населення УРСР у кордонах до 1939 р. становило 31,3 млн, що лише на 7,3 % більше ніж за переписом 1926 року. Високі темпи природного приросту населення (від 2,4 % на рік у 1925—1927 рр. до 1,5 % на рік наприкінці 1930-х) та активний міграційний притік населення у східні промислові регіони (понад 2 млн осіб) змогли компенсувати багатомільйонні втрати населення від голоду, колективізації та репресій. Скорочення чисельності населення за 1926—1939 рр. було зафіксоване у всіх центральних та деяких південних областях, приріст — у східних, особливо Донецькій, чиє населення збільшилося на 1,5 млн осіб (89 %). На території західних областей, які увійшли в 1939—1945 рр. до складу УРСР у 1939 р. проживало бл. 8,9 млн осіб, на кримському півострові 1,1 млн.

У роки Другої світової війни втрати населення України становили за різними оцінками від 5 до 7 млн осіб. У 1950 р. в Україні мешкало 36,6 млн осіб. Довоєнної чисельності населення було досягнуто тільки наприкінці 1950-х років. За переписом 1959 р. в Україні мешкало 41,9 млн осіб, що на 1 % більше ніж у 1939 р. Динаміка була нерівномірною, зростання чисельності населення відносно довоєнного періоду було зафіксовано у Києві (29,8 %), східних (17,9 %) і південних (4,2 %) областях. Зменшення чисельності населення за 1939—1959 рр. спостерігалося у західних (–12,3 %) та центральних (–6,8 %) областях.

У 1970 р. населення України становило 47,1 млн осіб, у 1979 р. — 49,8 млн, у 1989 р. — 51,7 млн осіб. Найшвидші темпи приросту населення у повоєнний період були у південно-східних та деяких західних областях. Так, населення Криму збільшилося за 1959—1989 рр. на 104 %, Херсонської області на 50 %. Значне збільшення чисельності населення у цей період спостерігалося також у Дніпропетровській (44 %), Запорізькій (42 %) та Закарпатській (36 %) областях. Натомість, у більшості центральних областей України було зафіксована стагнація або зменшення чисельності населення.

У 1993 р. чисельність населення України досягла історичного максимуму, 52,24 млн осіб, і далі почала невпинно скорочуватися. За переписом 2001 року в Україні мешкало 48,46 млн осіб. За даними держкомстату 1 січня 2014 року чисельність населення України становила 45,43 млн, порівняно з 1989 р. вона скоротилося на 12,5 %.

Динаміка чисельності населення за 1989—2014 рр.

Зростання	Київ, Закарпатська обл.
Скорочення до 5 %	Рівненська обл., Севастополь, Волинська, Івано-Франківська, Чернівецька обл., АР Крим
Скорочення від 5 до 10 %	Львівська, Тернопільська, Одеська обл.
Скорочення від 10 до 15 %	Київська, Миколаївська, Херсонська, Харківська, Хмельницька, Запорізька обл.
Скорочення від 15 до 20 %	Дніпропетровська, Вінницька, Полтавська, Черкаська, Житомирська, Донецька
Скорочення більше 20 %	Кіровоградська, Сумська, Луганська, Чернігівська

За офіційними даними держкомстату 1 січня 2015 року чисельність населення України становила 42928,9 тис. осіб (у кордонах без окупованого Криму), втім ця цифра може бути неточною через недосконалість обліку, пов'язаного з подіями на Донбасі.

Історична чисельність

Наприкінці XVIII ст. населення території в межах сучасної України перевищило 10 млн осіб, у 70—80-х роках XIX ст. — 20 млн осіб. На початку XX ст. населення перевищило 30 млн осіб. У другій половині 1930-х років населення українських земель перевищило 40 млн, після Другої світової війни цей рівень було досягнуто в 1956 році. У 1964 р. населення України перевищило 45 млн, у 1980 р. — 50 млн. Максимальна чисельність населення України (52,2 млн) була зафіксована 01.01.1993 р. Станом на 2014 р. населення становило 45,4 млн осіб (87 % від максимального), що відповідає чисельності населення в 1966 році.

Історична чисельність населення у сучасних кордонах України

	Кількість населення, тис. осіб
	Гетьманщина/Росія		Польща	Угорщина	Молдова/Туреччина
1719	1896		3624	135	52
	Російська імперія^[а]			Австро-Угорщина^[б]
1795	7945			2466
1811	8656
1838	10729
1851	11612
1867	14552			~3500
1897—1900	23776			5016
1913	32236			~6350
1917	30021			5670
	УРСР^[в]		Польща^[г]	Румунія^[д]	Чехословаччина^[е]
1920	24529		5667		605
1926	29732
1930—1931			6828	1427	725
1939	~32073		~7237
	УРСР^[ж]
1940	~41194
1950	36588
1959	41869
1965	45133
1970	47127
1979	49609
1989	51452
	Україна
1993	52244
2001	48457
2005	47101
2013	45553
^а Волинська, Подільська, Київська, Полтавська, Катеринославська, Харківська, Херсонська, Таврійська губернії, 11 повітів Чернігівської губернії, 3 повіти Бессарабської губернії, 1 повіт Курської губернії. ^б Північна Буковина, Закарпаття, Східна Галичина ^в Разом із Кримською областю РРФСР ^г Воєводства Волинське, Станіславське, Тернопільське, 12 повітів Львівського та Камінь-Каширський повіт Поліського воєводства ^д Північна Буковина (повіти Чернівецький, Сторожинецький, Радовецький), Південна Бессарабія (Аккерманський, Ізмаїльський повіти), Північна Бессарабія (Хотинський повіт) ^е В межах сучасної Закарпатської області ^ж Разом із приєднаними з часом Північною Буковиною, Південною Бессарабією, Закарпаттям та Кримом

Чисельність населення України, 1950—2014 р.
рік	населення, тис.
1950	36 588
1951	37 223
1952	37 915
1953	38 366
1954	38 991
1955	39 271
1956	39 742
1957	40 422
1958	41 179
1959	41 869
1960	42 469
1961	43 097
1962	43 559
1963	44 088
1964	44 664
1965	45 133
1966	45 548
1967	45 997
1968	46 408
1969	46 778
1970	47 118
1971	47 507
1972	47 903
1973	48 274
1974	48 571
1975	48 881
1976	49 151
1977	49 388
1978	49 578
1979	49 752
1980	49 953
1981	50 135
1982	50 309
1983	50 468
1984	50 679
1985	50 858
1986	51 025
1987	51 261
1988	51 484
1989	51 702
1990	51 839
1991	51 944
1992	52 057
1993	52 244
1994	52 114
1995	51 728
1996	51 297
1997	50 818
1998	50 371
1999	49 918
2000	49 430
2001	48 923
2002	48 457
2003	48 004
2004	47 622
2005	47 281
2006	46 930
2007	46 646
2008	46 373
2009	46 144
2010	45 963
2011	45 779
2012	45 634
2013	45 553
2014	45 426

Губернії

Динаміка населення повітів за 1897—1913 рр.

Населення губерній, територія яких нині входить до складу України тис.

Губернія	1811	1838	1851	1867	1897	1913	1811—1913
Бессарабська*	126	332	367	442	817	1113	+ 783,3 %
Волинська	1213	1314	1469	1643	2990	4070	+ 235,6 %
Катеринославська	666	790	902	1282	2114	3290	+ 393,9 %
Київська	1066	1460	1636	2144	3559	4664	+ 337,4 %
Курська*	100	107	117	131	164	215	+ 114,7 %
Подільська	1298	1548	1578	1947	3018	3955	+ 204,8 %
Полтавська	1625	1622	1689	2002	2778	3716	+ 128,7 %
Таврійська	255	520	609	659	1448	2007	+ 687,2 %
Харківська	1030	1334	1366	1682	2492	3367,7	+ 227,0 %
Херсонська	370	766	889	1498	2734	3610	+ 874,7 %
Чернігівська*	907	936	990	1124	1663	2228	+ 145,6 %
Всього	8656	10729	11612	14552	23777	32236	+ 272,4 %

*- тільки повіти розташовані в межах сучасної України

Області

Динаміка чисельності населення регіонів України з 1926 р. (у сучасних кордонах), тис.

регіон	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2014
Вінницька область	2434	2268	2142	2132	2046	1933	1772	1618
Волинська область		1034	890	974	1016	1061	1061	1041
Дніпропетровська область	1790	2273	2705	3343	3639	3881	3568	3292
Донецька область	1645	3104	4262	4892	5161	5332	4841	4344
Житомирська область	1760	1692	1604	1627	1597	1545	1389	1263
Закарпатська область			920	1057	1154	1252	1258	1257
Запорізька область	1108	1389	1464	1775	1946	2082	1929	1776
Івано-Франківська область		1282	1095	1249	1332	1423	1410	1382
Київська область	1931	1716	1719	1834	1924	1940	1828	1725
Кіровоградська область	1522	1222	1218	1259	1251	1239	1133	988
Крим	642	1005	1049	1559	1850	2066	2034	1967
Луганська область	1322	1837	2452	2751	2787	2863	2546	2239
Львівська область		2457	2108	2429	2584	2748	2627	2538
Миколаївська область	940	917	1014	1148	1243	1331	1265	1168
Одеська область	1277	2079	2027	2389	2544	2643	2469	2396
Полтавська область	2199	1890	1632	1706	1741	1753	1630	1458
Рівненська область		1052	926	1048	1121	1170	1173	1159
Сумська область	1824	1673	1514	1505	1463	1433	1300	1133
Тернопільська область		1413	1086	1153	1163	1169	1142	1073
Харківська область	2325	2554	2520	2826	3056	3195	2914	2737
Херсонська область	736	743	824	1030	1163	1240	1175	1073
Хмельницька область	1788	1732	1611	1615	1558	1527	1431	1307
Черкаська область	1825	1556	1503	1535	1547	1532	1403	1260
Чернівецька область		812	774	845	890	938	923	909
Чернігівська область	1863	1799	1554	1560	1502	1416	1245	1067
м. Київ	514	851	1104	1632	2144	2603	2611	2869
м. Севастополь	70	119	152	255	333	393	379	386
Україна			41869	47127	49755	51707	48457	45426

Макрорегіони

Приналежність різних частин України до різних державних утворень та соціально-економічні відмінності призводили до нерівномірної динаміки чисельності населення у різних регіонах України. До початку XX ст. основною тенденцією було прискорене зростання чисельності населення у південних та східних регіонах, за рахунок міграції населення з центральної України та Росії. Трохи нижчі темпи зростання чисельності були характерні центральних та особливо західних регіонів, які першими стикнулася з проблемою аграрного перенаселення та міграційного відтоку.

Починаючи з 1920-х років динаміка населення у різних регіонах стала ще більш нерівномірною. Абсолютна більшість приросту чисельності населення України припадала на східні і південні області а також Київ. З 13,78 млн приросту чисельності населення УРСР За 1926—1989 рр. на п'ять східних областей припадало 9,16 млн, на чотири південних — 3,69 млн, на Київ — 2,09 млн, на сім західних областей — 1,67 млн. Чисельність населення дев'яти центральних областей за 1926—1989 рр. скоротилася на 2,83 млн осіб. Відносно 1926 р. населення Києва в 1989 р. зросло на 406,4 %, східних областей — на 111,9 %, південних — на 92,5 %, західних — на 20,7 %, тоді як чисельність населення центральних зменшилася на 16,5 %.

За 1989—2014 рр. скорочення чисельності населення було зафіксоване у всіх макрорегіонах, за винятком столиці. Центральні області втратили 2,5 млн осіб (17,5 %), східні області — 2,96 млн (17,1 %), південні 0,68 млн (8,9 %), західні 0,4 млн (4,1 %). Чисельність населення Києва збільшилася на 0,27 млн (10,2 %).

Частка макрорегіонів у загальній чисельності населення з 1926 року, %

	1926		1939		1959		1970		1979		1989		2001		2014
	тис.	%	тис.	%	тис.	%	тис.	%	тис.	%	тис.	%	тис.	%	тис.	%
Центр	17146	45,2	15548	▼ 37,6	14497	▼ 34,6	14773	▼ 31,3	14629	▼ 29,4	14318	▼ 27,7	13132	▼ 27,1	11819	▼ 26,0
Київ	514	1,4	851	▲ 2,1	1104	▲ 2,6	1632	▲ 3,5	2144	▲ 4,3	2603	▲ 5,0	2611	▲ 5,4	2869	▲ 6,3
Захід	8090	21,3	8895	▲ 21,5	7799	▼ 18,6	8755	▬ 18,6	9260	▬ 18,6	9761	▲ 18,9	9594	▲ 19,8	9359	▲ 20,6
Південь	3985	10,5	4863	▲ 11,8	5066	▲ 12,1	6381	▲ 13,5	7133	▲ 14,3	7672	▲ 14,8	7322	▲ 15,1	6991	▲ 15,4
Схід	8190	21,6	11157	▲ 27,0	13403	▲ 32,0	15586	▲ 33,1	16589	▲ 33,3	17353	▲ 33,6	15798	▼ 32,6	14389	▼ 31,7
Україна	37925	100,0	41314	100,0	41869	100,0	47127	100,0	49755	100,0	51707	100,0	48457	100,0	45426	100,0

Питома вага центральних областей (без Києва) зменшувалася у всі міжпереписні періоди з 1926 р., від 45 % населення України до 34,6 % у 1959 р. і 26 % у 2014 р. Натомість, у всі міжпереписні періоди збільшувалася питома вага Києва, з 1,4 % населення в 1926 р. до 6,3 % у 2014 р., а також південних областей, з 10,5 % до 15,4 %. Питома вага східних збільшувалася протягом всього радянського періоду, від 21,6 % у 1926 р. до 33,6 % у 1989 р., та зменшувалася у пострадянський період, до 31,7 % у 2014 р. Питома вага західних областей була відносно стабільною протягом 1926—1939 та 1959—1989 рр., зменшення було зафіксоване за період 1939—1959 р. коли їх частка у населенні скоротилася з 21,5 % до 18,6 %, а збільшення — у пострадянський період, коли за 1989—2014 рр. питома вага західних областей у населенні зросла з 18,9 % до 20,6 %.

Густота населення

Докладніше: Густота населення України

Густота населення районів, округ та повітів на території України, осіб на км²

2013 рік		1970 рік		1926 рік

1913 рік		1897 рік		1851 рік		1794 рік

Статево-вікова структура

Докладніше: Вікова структура населення України

Динаміка статевої структури наявного населення України

	1897	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2014
Чоловіки	50,3	48,6	47,7	44,4	45,2	45,7	46,2	46,3	46,2
Жінки	49,7	51,4	52,3	55,6	54,8	54,3	53,8	53,7	53,8

Протягом XX ст. вікова структура населення України трансформувалася з дуже молодої на початку XX ст. до однієї з найстаріших у світі на початку XXI ст. За переписом 1897 р. медіанний вік населення українських губерній Російської імперії становив менше 19 років. На дітей у віці до 15 років припадало понад 40 % всього населення, тоді як на населення старше 60 років менше 4 %.

За переписом 1926 р. медіанний вік населення УРСР становив майже 20 років. На дітей у віці до 15 років припадало 37,2 % населення, у віці старшому за 60 років були 5,8 % населення. У 1939 р. медіанний вік населення УРСР становив вже 23,7 років, у 1959 р. — 27,6 років, у 1970 р. — 32,2 років, у 1990 р. — 35,0 років. У 2014 р. медіанний вік населення України становив 39,8 років.

Медіанний вік населення України, років

1897	1926	1939	1950	1960	1970	1980	1990	1995	2000	2005	2010	2014
18,9	19,7	23,7	27,6	29,8	32,2	33,8	35,0	36,0	37,7	38,9	39,3	39,8

Питома вага дітей у віці 0—14 років зменшилася з 37,2 % у 1926 р. до 26,0 % у 1959 р., 21,6 % у 1989 р. і 16,5 % у 2001 р. Питома вага населення у віці старше 60 років зросла з 5,8 % у 1926 р. до 10,5 % у 1959 р., 18,0 % у 1989 р. і 21,4 % у 2001 р.

Динаміка частки вікових груп у населенні, %

Осіб віком	1897	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2010	2012	2014
0 — 14 років	~41,0	37,2	33,0	26,0	24,9	21,5	21,6	16,5	14,2	14,4	14,8
15 — 59 років	~55,5	56,6	61,2	63,5	61,2	62,8	60,4	62,1	65,1	64,4	63,6
понад 60 років	~3,5	5,8	6,3	10,5	13,9	15,7	18,0	21,4	20,7	21,2	21,6

Статево-вікові піраміди населення України

1897		1939		1959		2014

Шлюбність та розлучуваність

Відношення кількості розлучень до кількості шлюбів з 1924 р.

Динаміка кількості шлюбів та розлучень в Україні

рік	шлюбів, тис.	розлучень, тис.	розлучуваність
1925	294,2	50,0	17,0 %
1935	283,1	72,2	25,5 %
1940	304,3	38,9	12,8 %
1946	399,3	2,8	0,7 %
1950	433,5	9,8	2,3 %
1955	424,1	21,1	5,0 %
1960	458,9	53,0	11,5 %
1970	465,8	135,4	29,1 %
1980	463,3	181,7	39,2 %
1990	482,8	192,9	39,9 %
2000	274,5	198,1	72,2 %
2010	305,9	126,0	41,2 %

Природний рух

Історична динаміка природного руху населення України

Природний приріст населення з 1950 року

Динаміка відношення кількості народжень до кількості смертей

Докладніше: Природний рух населення України

До другої половини XIX ст. природний приріст на українських землях був невисоким і рідко перевищував 1 % на рік. У роки епідемій та неврожаїв смертність перевищувала народжуваність. У другій половині XIX ст., завдяки розвитку медицини, смертність знизилась, тоді як народжуваність залишалася високою. Коефіцієнт природного приросту в українських губерніях у 1870—1880-х роках зріс до 15—20 на 1000 осіб. Наприкінці XIX ст. рівень природного приросту стабілізувався, деяке зниження смертності нівелювалося зниженням рівня народжуваності. У 1900—1904 рр. коефіцієнт природного приросту в українських губерніях Російської імперії становив бл. 20 на 1000, у передвоєнне десятиліття знизився до 16—18 на 1000. Природний приріст на австрійській частині був дещо меншим, за рахунок нижчого рівня народжуваності. Середньорічний природний приріст населення в 1900—1914 р. на українських землях становив в середньому 600—650 тис. осіб, з них 500—550 тис. на російській частині та бл. 100 тис. на австрійській частині.

У середині 1920-х природний приріст вперше досяг довоєнного рівня. У 1926 р. в Українській РСР народжуваність перевищувала смертність на 689,3 тис., річний природний приріст населення становив 24 на 1000.

З кінця 1920-х в УРСР почалося зменшення природного приросту, пов'язане зі стрімким падінням рівня народжуваності. У 1932—1933 рр. відбувся різкий сплеск смертності і було зафіксовано природне скорочення чисельності населення. З середини 1930-х коефіцієнт природного приросту стабілізувався, проте на рівні нижчому ніж у 1920-ті роки. У 1940 р. він становив 13,0 осіб на 1000 (для УРСР у нових кордона) і зберігався на такому рівні, за винятком воєнних років та голоду 1946—1947 рр., до кінця 1950-х. У 1950 р. коефіцієнт природного приросту становив 14,3 на 1000, у 1955 р. — 12,6, у 1960 р. — 13,6 на 1000.

Черговий етап зниження природного приросту почався на початку 1960-х років і тривав, до початку 2000-х років. Особливо швидкі темпи скорочення були зафіксовані в 1960—1965 рр., коли коефіцієнт природного приросту зменшився з 13,6 до 7,7 на 1000 осіб, та в 1986—1995 рр., коли коефіцієнт зменшився з 4,4 до –5,8 на 1000.

Крім демографічних причин зниження темпів природного приросту (старіння населення, низький рівень фертильності), які були основними в 1960—1970 рр., все більшу роль з кінця 1980-х рр. почали відігравати інші фактори, особливо погіршення економічної ситуації. Найнижчий рівень природного приросту (–7,6 осіб на 1000) було зафіксовано у 2000—2002 рр. та 2005 р. У 2000—2001 рр. смертність перевищувала народжуваність на 370—373 тис. З 2006 р. по 2012 р. відбувалося зниження темпів природного скорочення, до −3,1 осіб на 1000. У 2013 р. природне скорочення досягло −3,5 на 1000, у 2014 р. −3,9 на 1000. Загалом, з 1991—2014 рр. смертність в Україні перевищила народжуваність на 6,15 млн осіб. На природне скорочення припадало 92,3 % всього зменшення чисельності населення України.

Коефіцієнти природного руху населення України

коефіцієнт	1912	1926	1940	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2012	2014
народжуваності	42,2	42,1	27,3	22,8	20,1	20,5	15,3	15,2	15,1	14,8	15,0	12,6	9,6	7,8	9,0	10,8	11,4	10,8
смертності	23,4	18,1	14,3	8,5	7,5	6,9	7,6	8,9	10,0	11,4	12,1	12,1	15,4	15,4	16,6	15,2	14,5	14,7
природного приросту	18,8	24,0	13,0	14,3	12,6	13,6	7,7	6,3	5,1	3,4	2,9	0,5	–5,8	–7,6	–7,6	–4,4	–3,1	–3,9

У більшості центральних областей процес природної депопуляції розпочався у середині 1980-х років, тоді як у західних — в середині 1990-х. У Закарпатській та Рівненській областях смертність перевищила народжуваність тільки в 1999 р. У другій половині 2000-х років у деяких регіонах знову почав фіксуватися природний приріст населення. З 2006 р. народжуваність перевищувала смертність у Закарпатській області, з 2008 р. — у Волинській, Рівненській областях та Києві. У Івано-Франківській області природний приріст спостерігався у 2012 р., а Чернівецькій області у 2011—2012 та 2014 роках.

Регіони України за роком початку природного скорочення чисельності населення

рік	регіон
до 1990	Вінницька, Донецька, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Чернігівська
1990	Житомирська, Київська, Луганська, Хмельницька
1991	Дніпропетровська, Запорізька, Одеська
1992	АР Крим, Миколаївська, Тернопільська, Севастополь
1993	Херсонська, Київ (до 2008)
1995	Волинська (до 2008), Львівська, Чернівецька (до 2011)
1997	Івано-Франківська
1999	Закарпатська (до 2006), Рівненська (до 2008)

Коефіцієнти природного руху населення за регіонами

1990		1995		2000		2005		2010

Історична динаміка природного руху
рік	природний приріст	коефіцієнт (на 1000 осіб)
1900	542 611	21,7
1901	465 636	18,3
1902	525 932	20,3
1903	525 337	19,8
1904	546 048	20,3
1905	381 201	13,5
1906	501 906	18,0
1907	577 576	20,3
1908	540 238	18,6
1909	481 337	16,2
1910	386 167	12,7
1911	570 243	18,5
1912	591 201	19,3
1913	506 353	16,2
1914	523 239	16,9
1926	689 251	24,0
1927	605 366…661 766	20,6…22,6
1928	591 268…643 568	19,6…21,4
1929	496 069…542 269	16,1…17,7
1930	441 952…484 852	14,1…15,6
1931	361 014…456 414	11,2…14,7
1932	24 372…151 572	0,4…5,4
1933	–3 179 000…–1 458 900	–107,5…–45,8
1934	42 100…89 000	0,8…3,4
1935	397 075…417 193	12,2…13,3
1936	513 055…533 517	15,7…16,6
1937	699 017…785 605	21,4…24,4
1938	587 467…682 645	17,4…20,7
1939	560 972…660 918	17,5…20,6
1940	434 741	13,0
1946	380 028	~11,4
1947	78 541	~2,3
1948	401 039	~11,5
1949	577 892	~16,1
1950	530 008	14,3
1951	531 343	14,1
1952	521 596	13,6
1953	468 807	12,1
1954	526 628	13,4
1955	496 496	12,6
1956	529 569	13,2
1957	542 981	13,3
1958	586 783	14,1
1959	563 752	13,3
1960	582 597	13,6
1961	539 136	12,4
1962	491 697	11,2
1963	471 413	10,6
1964	426 328	9,5
1965	349 436	7,7
1966	368 642	8,1
1967	330 808	7,2
1968	318 624	6,8
1969	283 840	6,0
1970	300 534	6,4
1971	311 974	6,5
1972	302 658	6,3
1973	270 209	5,6
1974	280 646	5,8
1975	249 307	5,1
1976	246 485	5,0
1977	208 250	4,2
1978	202 506	4,1
1979	183 169	3,7
1980	174 246	3,5
1981	164 394	3,3
1982	177 360	3,5
1983	223 615	4,4
1984	181 697	3,6
1985	145 227	2,9
1986	227 424	4,4
1987	174 464	3,4
1988	143 331	2,8
1989	90 391	1,7
1990	27 600	0,5
1991	–39 147	–0,8
1992	–100 325	–1,9
1993	–184 175	–3,5
1994	–243 124	–4,7
1995	–299 726	–5,8
1996	–309 506	–6,0
1997	–311 570	–6,2
1998	–300 671	–6,0
1999	–349 962	–7,1
2000	–372 956	–7,6
2001	–369 474	–7,5
2002	–364 223	–7,6
2003	–356 819	–7,5
2004	–334 002	–7,0
2005	–355 875	–7,6
2006	–297 724	–6,4
2007	–290 220	–6,2
2008	–243 871	–5,4
2009	–194 214	–4,2
2010	–200 546	–4,4
2011	–161 993	–3,5
2012	–142 434	–3,0
2013	–158 711	–3,5
2014	–166 774	–3,9

Народжуваність

Докладніше: Народжуваність в Україні

До початку XX ст. українські землі характеризувалися високим рівнем народжуваності. На початку 1860-х років на кожну 1 тис. населення в середньому припадало по 50 народжень, на початку XX ст. — 45 народжень. Відчутне падіння народжуваності почало фіксуватися з 1890-х років, проте кількість народжень була стабільною через загальне зростання чисельності населення. У 1900—1913 рр. на території України в середньому народжувалося по 1,4—1,45 млн дітей, зокрема у межах Росії 1,2 — 1,25 млн, у межах Австро-Угорщини 0,2 — 0,23 млн. Коефіцієнт народжуваності в українських губерніях Російської імперії становив у 1900—1904 рр. — 45,9, у 1905—1909 рр. — 42,7, у 1910—1914 рр. — 40,1 народжень на 1000 осіб.

Після значного падіння у роки громадянської війни, рівень народжуваності швидко відновився і вже у середині 1920-х років досягнув довоєнного рівня. У 1924—1927 рр. в УРСР у тогочасних кордонах щорічно народжувалося в середньому по 1,19 млн дітей, а загалом народжуваність на українських землях, незважаючи на людські втрати в 1914—1922 рр., досягла абсолютного рівня 1900—1913 рр. і становила понад 1,4 млн дітей.

З кінця 1920-х років почалося швидке падіння народжуваності в УРСР. Кількість народжених у 1931 р. скоротилася на 19,6 % порівняно з 1926 р. і продовжила падіння у наступні роки, досягнувши історичного мінімуму в 1933—1934 рр. До кінця 1930-х років народжуваність зросла, проте стабілізувалася на рівні значно нижчому за показники 1920-х років. У 1940 р. в УРСР у нових кордонах було зареєстровано 1,13 млн народжень (27,3 на 1000 осіб), на всю територію України у сучасних кордонах припадало бл. 1,16 млн народжень.

Історична динаміка кількості народжень на один випадок смерті

1900	1913	1926	1940	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2014
1,82	1,71	2,33	1,90	2,68	2,68	2,97	2,02	1,72	1,51	1,31	1,24	1,04	0,62	0,51	0,54	0,71	0,74

Після падіння у роки Другої світової війни, народжуваність у 1950-х роках знову стабілізувалася на рівні нижчому за попередній. У 1950—1954 рр. в Україні щорічно народжувалося в середньому 838 тис. дітей, або 21,9 на 1000 осіб., у 1955—1959 рр. — 843 тис. дітей, або 20,6 на 1000 осіб.

У наступні десятиліття поступове зниження рівня народжуваності в Україні продовжувалося. У 1960—1964 рр. в середньому народжувалося по 816 тис. дітей (18,6 на 1000), у 1970—1974 рр. — 732 тис. (15,2 на 1000), у 1980—1984 рр. — 764 тис. (15,2 на 1000). Швидке зниження рівня народжуваності почалося в 1987 р. і тривало до 2001 р. За цей період кількість народжень зменшилася на 52 %, до 376 тис., а коефіцієнт народжуваності на 50 %, до 7,8 на 1000 осіб.

З 2002 р. народжуваність в Україні почала зростати. У 2012 р. кількість народжень зросла порівняно з 2001 р. на 38,3 %, до 521 тис., а коефіцієнт народжуваності зріс на 47,4 %, до 11,5 на 1000. У 2013 р. в Україні народилося 504 тис. дітей (11,1 на 1000 осіб), у 2014 р. без врахування Криму і Севастополя — 466 тис. дітей (10,8 на 1000).

Історична динаміка народжуваності
рік	народжених	коефіцієнт (на 1000 осіб)
1900	1 203 334	48,2
1901	1 123 519	44,1
1902	1 207 512	46,6
1903	1 188 404	44,9
1904	1 228 116	45,6
1905	1 160 308	41,1
1906	1 225 951	43,9
1907	1 279 027	45,0
1908	1 232 862	42,4
1909	1 226 155	41,3
1910	1 225 658	40,5
1911	1 240 985	40,2
1912	1 245 358	40,7
1913	1 222 277	39,2
1914	1 240 114	40,0
1915		~35
1916		~29
1917		~25
1918		~25
1919		~25
1920		~30
1921		~31
1922		~33
1923	929 451	~35
1924	1 162 852	42,5
1925	1 196 799	42,7
1926	1 207 907	42,1
1927	1 184 366	40,2
1928	1 139 268	37,8
1929	1 080 969	35,2
1930	1 022 952	32,8
1931	971 114	30,8
1932	~782 000	~26
1933	~564 000	~20
1934	~540 000	~18
1935	759 075	~25
1936	893 055	~29
1937	1 214 017	~39
1938	1 113 467	~35
1939	1 073 516	~33,5
1940	1 134 700	27,3
1946	721 943	~21,6
1947	697 261	~20,3
1948	742 147	~21,2
1949	891 242	~24,9
1950	844 600	22,8
1951	858 000	22,8
1952	846 400	22,1
1953	795 600	20,5
1954	845 100	21,5
1955	792 700	20,0
1956	822 600	20,5
1957	847 800	20,7
1958	873 500	21,0
1959	880 500	20,8
1960	878 768	20,5
1961	843 482	19,5
1962	823 151	18,8
1963	794 969	17,9
1964	741 668	16,5
1965	692 153	15,3
1966	713 492	15,6
1967	699 381	15,1
1968	693 064	14,9
1969	687 991	14,7
1970	719 213	15,2
1971	736 691	15,4
1972	745 696	15,5
1973	719 560	14,9
1974	736 616	15,1
1975	738 857	15,1
1976	747 069	15,2
1977	726 217	14,7
1978	732 187	14,7
1979	735 188	14,7
1980	742 489	14,8
1981	733 183	14,6
1982	745 591	14,8
1983	807 111	16,0
1984	792 035	15,6
1985	762 775	15,0
1986	792 574	15,5
1987	760 851	14,8
1988	744 056	14,4
1989	690 981	13,3
1990	657 202	12,7
1991	630 813	12,1
1992	596 785	11,4
1993	557 487	10,7
1994	521 545	10,0
1995	492 861	9,6
1996	467 211	9,2
1997	442 581	8,7
1998	419 283	8,4
1999	389 208	7,8
2000	385 126	7,8
2001	376 478	7,8
2002	390 688	8,1
2003	408 589	8,5
2004	427 259	9,0
2005	426 086	9,0
2006	460 368	9,8
2007	472 657	10,2
2008	510 589	11,0
2009	512 525	11,1
2010	497 689	10,8
2011	502 595	11,0
2012	520 705	11,5
2013	503 657	11,1
2014	465 893	10,8

Фертильність

Сумарний коефіцієнт народжуваності (коефіцієнт фертильності) в Україні, дітей на 1 жінку

Коефіцієнт фертильності (сумарний коефіцієнт народжуваності) є показником рівня народжуваності, який характеризує середню кількість потенційних народжень у кожної жінки в репродуктивному віці незалежно від зовнішніх факторів і смертності. Наприкінці XIX ст. коефіцієнт фертильності на території України становив бл. 7 дітей на одну жінку. Перед Першою світовою війною коефіцієнт сумарний коефіцієнт народжуваності становив близько 6 дітей на жінку. У 1910 р. на кожен укладений шлюб в українських губерніях припадало в середньому 4,8 народжених дітей, від 4,4 до 5,4 в залежності від губернії.

Після спаду у роки громадянської війни, народжуваність досягла максимуму в 1925 році, фертильність в УРСР у цей рік становила 5,4 дітей на жінку. Після 1925 року почалося зменшення коефіцієнту фертильності до 4,2 у 1929 р., 3,8 у 1931 р. У 1933—1934 рр. сумарний коефіцієнт народжуваності опускався до 2. З 1935 по 1937 рр. відбувалося швидше відновлення рівня фертильності, переважно внаслідок фактору відкладених у першій половині 1930-х народжень. У 1937 р. коефіцієнт фертильності в Україні досягнув 4,5 дітей на жінку і з наступного року продовжив падіння. У 1938 р. фертильність в Україні дорівнювала 4,1 дітей, у 1940 р. — 3,8 дітей.

Падіння фертильності продовжувалося і протягом 1940—1950 рр. У 1950 р. вона становила 2,8 дітей на жінку, у 1960 — 2,2. У 1962 р. фертильність населення УРСР становила 2,14 дітей на жінку, зокрема сільського — 2,43, міського — 1,89. У 1963 р. народжуваність населення України опустилася нижче рівня відтворення населення (2,1 дітей), серед міського населення це відбулося ще в 1950-ті роки З середини 1960-х років до кінця 1980-х сумарний коефіцієнт народжуваності становив в середньому від 1,9 до 2,1 дітей на жінку.

З кінця 1980-х років почалася нова хвиля зменшення сумарного коефіцієнту народжуваності, яка тривала до початку 2000-х. Порівняно з 1986 р. фертильність знизилася вдвічі, з 2,13 до 1,09 дітей на жінку. У 1999—2002 рр. коефіцієнт фертильності в Україні був одним із найнижчих у світі. З 2001 р. по 2012 рр. фертильність в Україні зросла на 40 %, до 1,53 дітей на жінку. Середньорічний рівень фертильності зріс з 1,14 дітей у 2000—2004 рр. до 1,48 дітей у 2010—2013 рр.

Аборти

Народження і аборти в Україні в 1966—2010 рр. (вертикальна вісь — сумарна кількість народжень і абортів)

Динаміка кількості абортів в Україні з 1960 року

рік	кількість абортів, тис.	кількість живонароджених, тис.	кількість абортів на 1 народження
1960	1213,3	878,8	1,38
1966	1321,3	713,5	1,85
1970	1130,1	719,2	1,57
1975	1110,2	738,9	1,50
1980	1137,4	742,5	1,53
1985	1135,5	762,8	1,49
1990	1019,0	657,2	1,55
1995	740,2	492,9	1,50
2000	434,2	385,1	1,13
2005	264,2	426,1	0,62
2010	176,8	497,7	0,36
2013	148,0	503,7	0,29

Смертність

Докладніше: Смертність в Україні

У 1860—1880-х роках коефіцієнт смертності населення українських губерній коливався в межах від 30 до 35 померлих на 1000 осіб. У 1867—1870 рр. він становив 32,0 на 1000, у 1871—1875 — 35,7, у 1876—1880 — 31,9, 1881—1885 — 32,5, 1891—1895 — 31,7 на 1000.

З середини 90-х років XIX ст. почалося поступове зниження смертності. У 1891—1895 рр. коефіцієнт смертності в українських губерніях становив 31,7 на 1000 осіб (зокрема у голодний 1892 р. — 34 на 1000), у 1896—1900 рр. — 27,6 на 1000. У 1901—1910 рр. коефіцієнт смертності в середньому дорівнював 26,1 на 1000, а в 1911—1914 рр. — 22,7 на 1000.

У 1926 р. коефіцієнт смертності населення Української РСР становив 18,1 випадків на 1000 осіб, проте за розрахунками, проведеними демографами після розсекречення архівних матеріалів, реальний рівень смертності був вище офіційно заявленого і для УРСР міг сягав 20 на 1000.

Різке збільшення смертності спостерігалося в 1931—1933 р. За офіційними даними в УРСР у 1933 р. померло 1909 тис. осіб (на 1,4 млн більше ніж у 1928—1931 рр.), а коефіцієнт смертності становив 61,3 на 1000 осіб. За оцінками дослідників, реальний рівень смертності в УРСР у 1933 р. становив бл. 3629 тис. осіб (123 на 1000, або 12,3 % населення). Розрахункова смертність перевищувала офіційну в 1927—1930 рр. на 8—11 %, у 1931—1932 рр. на 1932 р. на 18,5—19,0 %, у 1933 р. на 90,1 %.

	кількість померлих, тис.		коефіцієнт смертності (на 1000 осіб)
рік	зареєстрована	розрахункова	зареєстрований	розрахунковий
1927	522,6	579,0	17,6	19,6
1928	495,7	548,0	16,4	18,2
1929	538,7	584,9	17,5	19,1
1930	538,1	581,0	17,2	18,7
1931	514,7	610,1	16,1	19,6
1932	668,2	795,4	20,6	25,6
1933	1908,9	3629,0	61,3	123,0
1934	471,0	517,9	15,9	18,5
1935	341,9	362,0	11,7	12,8
1936	359,5	380,0	12,4	13,3
1937	428,4	515,0	14,6	17,6
1938	430,8	526,0	14,3	17,6

У 1940 р. коефіцієнт смертності в Україні у нових кордонах становив від 14,3 смертей на 1000 осіб (за офіційними даними радянської статистики) до 16—17 смертей на 1000 осіб (за даними демографічного аналізу архівних матеріалів).

Розвиток медицини, який відбувся в 1940-ві роки, призвів до різкого зниження смертності від інфекцій, особливо дитячої. У 1950 р. смертність населення України становила 8,5 випадків на 1000 осіб, у 1955 р. — 7,4 на 1000. Історичний мінімум смертності в Україні було досягнуто в 1958 і 1960 р., коли коефіцієнт смертності був на рівні 6,9 на 1000. Тоді ж було зафіксовано і історичний мінімум кількості смертей за останні століття, у 1958 р. померли тільки 287 тис. осіб, на 1 смерть припадало 3,05 народжень.

З 1960-х років почалося поступове зростання рівня смертності населення, викликане старінням населення (збільшенням частки населення старшого віку) а також аномальним зниженням тривалості життя чоловіків. Так, за 1960—1965 рр. кількість смертей в УРСР зросла на 15,7 %, до 342,7 тис., а коефіцієнт смертності зріс з 6,9 до 7,6 на 1000.

У 1970 р. коефіцієнт смертності становив вже 8,9 випадків на 1000, перевищивши рівень 1950 року, а загальна кількість смертей збільшилася до 418,7 тис. У 1975 р. померло 489,6 тис. осіб (10 на 1000), у 1980 р. — 568,2 тис. осіб (11,4 на 1000). У 1985 р. кількість смертей досягла 617,5 тис., а коефіцієнт смертності — 12,1 на 1000. Порівняно з 1958 р. кількість смертей у 1985 р. була більшою у 2,1 рази, а коефіцієнт смертності населення — більшим на 75 %.

Антиалкогольна кампанія середини 1980-х років призвела до деякого зниження смертності в 1986 р. Порівняно з 1985 р. кількість померлих зменшилася на 8,5 %, до 565,2 тис., а коефіцієнт смертності знизився з 12,1 до 11,1 на 1000 осіб. Проте вже з 1987 р. смертність знову почала зростати, з 11,4 на 1000 осіб у 1987 р. до 11,6 у 1988—1989 рр.

З початку 1990-х років почалося швидке збільшення рівня смертності, пов'язане як із погіршенням економічної ситуації, так і з демографічною хвилею, початком смертності чисельного покоління, народженого в 1920-ті роки. У 1990 р. коефіцієнт смертності становив 12,1 на 1000 осіб, у 1991 р. — 12,9, у 1993 р. — 14,2, у 1995 р. — 15,4 на 1000 осіб. У 1995 р. було зафіксовано 792,6 тис. смертей, що стало історичним максимумом у повоєнний період.

У 1996—1998 рр. відбулося короткочасне зниження рівня смертності, з 15,4 до 14,4 померлих на 1000 осіб. З 1999 р. почалася нова хвиля зростання смертності, яка досягла піку у 2005 р. У цей рік померло 782,0 тис. осіб (16,6 на 1000). Наступний період зниження смертності припадав на 2006—2011 рр. До 2012 р. коефіцієнт смертності знизився до 14,5 на 1000, а кількість смертей до 663,1 тис. У 2013 р. смертність знову зросла до 14,6 на 1000. У 2014 р. в Україні без тимчасово окупованої території Криму було зафіксовано 632,3 тис. смертей (14,7 на 1000).

Історична динаміка смертності
рік	померлих	коефіцієнт (на 1000 осіб)
1900	660 723	26,5
1901	657 883	25,8
1902	681 580	26,3
1903	663 067	25,1
1904	682 068	25,3
1905	779 107	27,6
1906	724 045	25,9
1907	701 451	24,7
1908	692 624	23,8
1909	744 818	25,1
1910	839 491	27,7
1911	670 742	21,7
1912	654 157	21,4
1913	715 924	23,0
1914	716 875	23,1
1926	518 656	18,1
1927	522 600 — 579 000	17,6 — 19,6
1928	495 700 — 548 000	16,4 — 18,2
1929	538 700 — 584 900	17,5 — 19,1
1930	538 100 — 581 000	17,2 — 18,7
1931	514 700 — 610 100	16,1 — 19,6
1932	668 200 — 795 400	20,6 — 25,6
1933	1 908 900 — 3 629 000	61,3 — 123,0
1934	471 000 — 517 900	15,9 — 18,5
1935	341 900 — 362 000	11,7 — 12,8
1936	359 500 — 380 000	12,4 — 13,3
1937	428 400 — 515 000	14,6 — 17,6
1938	430 800 — 526 000	14,3 — 17,6
1938	412 598	~13
1940	595 800	14,3
1946	351 315	~11
1947	622 297	~19
1948	350 483	~10
1949	325 968	~9,1
1950	315 300	8,5
1951	327 500	8,7
1952	325 700	8,5
1953	326 800	8,4
1954	318 500	8,1
1955	296 200	7,4
1956	293 000	7,3
1957	304 800	7,4
1958	286 700	6,9
1959	316 800	7,5
1960	296 171	6,9
1961	304 346	7,0
1962	331 454	7,6
1963	323 556	7,3
1964	315 340	7,0
1965	342 717	7,6
1966	344 850	7,5
1967	368 573	8,0
1968	374 440	8,0
1969	404 151	8,6
1970	418 679	8,8
1971	424 717	8,9
1972	443 038	9,2
1973	449 351	9,3
1974	455 970	9,4
1975	489 550	10,0
1976	500 584	10,2
1977	517 967	10,5
1978	529 681	10,7
1979	552 019	11,1
1980	568 243	11,4
1981	568 789	11,3
1982	568 231	11,3
1983	583 496	11,5
1984	610 338	12,0
1985	617 548	12,1
1986	565 150	11,1
1987	586 387	11,4
1988	600 725	11,6
1989	600 590	11,6
1990	629 602	12,1
1991	669 960	12,9
1992	697 110	13,4
1993	741 662	14,2
1994	764 669	14,7
1995	792 587	15,4
1996	776 717	15,3
1997	754 151	15,0
1998	719 954	14,5
1999	739 170	15,0
2000	758 082	15,5
2001	745 952	15,4
2002	754 911	15,7
2003	765 408	16,1
2004	761 261	16,1
2005	781 961	16,7
2006	758 092	16,3
2007	762 877	16,5
2008	754 460	16,4
2009	706 739	15,4
2010	698 235	15,3
2011	664 588	14,6
2012	663 139	14,6
2013	662 368	14,6
2014	632 667	14,7

Дитяча смертність

У 1867—1881 рр. в українських губерніях Російської імперії у віці до 1 року в середньому вмирало 199 з 1000 народжених дітей, або 19,9 %, у 1896—1897 рр. — 200 з 1000 народжених (20 %).. У 1909 році дитяча смертність становила 191 випадок на 1000 народжених, а в епідемічному 1910 році, у віці до 1 року померли 218 з 1000 народжених дітей. За даними офіційної радянської статистики, у 1926 р. смертність дітей до 1 року в УРСР становила 141,9 випадків на 1000 народжених, на неї припадала третина всієї смертності населення (~175 з 518 тис.). Проте за даними деяких демографічних досліджень, показники дитячої та загальної смертності в СРСР 1920—1930-х років була занижена або через недосконалість обліку смертей або з ідеологічних мотивів, і реальна дитяча смертність була суттєво вищою; в УРСР вона сягала близько 180—200 випадків на 1000 народжень у 1926 і значно зросла в 1932—1933 рр.

Рівень дитячої смертності зменшувався з середини 1930-х років, проте до війни залишався порівняно високим (164 на 1000 народжених у 1940 році). У воєнні роки почалося широке використання антибіотиків у медицині, яке призвело до стрімкого зменшення рівня дитячої смертності, особливо від інфекційних хвороб. У 1950 р. дитяча смертність становила 73 випадки на 1000 народжених, у 1955 р. — 56,0, у 1960 р. знизилась 29,6 випадків на 1000 народжень, що майже у 6 разів менше ніж у 2 половині 1920-х років. Протягом наступних десятиліть продовжувалося повільне зменшення показника дитячої смертності завдяки розвитку медицини та підвищенню рівня життя.

період	смертність до 1 року (на 1000 народжених)
1950—1954	70,0
1955—1959	44,0
1960—1964	25,1
1965—1969	18,9
1970—1974	17,5
1975—1979	18,8
1980—1984	16,1
1985—1989	14,4
1990—1994	14,0
1995—1999	13,9
2000—2004	10,5
2005—2009	10,0
2010—2013	8,7

Загальна кількість смертей дітей у віці до 1 року в межах сучасної України з кінця XIX ст. до початку 1930-х років становила бл. 240—280 тис. на рік. У 1940 р. смертність дітей становила 196,9 тис., 1950 — 63,2 тис., 1960 р. — 26,0 тис. дітей, 1970 р. — 12,4 тис., 1980 р. — 12,3 тис., 1990 р. — 8,4 тис., 2000 р. — 4,6 тис., 2013 р. — 4,0 тис. Частка смертності немовлят у загальній смертності населення до Другої світової війни становила 30—35 %. У 1940 р. на дітей до 1 року припадало 33,0 % загальної кількості смертей, у 1950 р. — 20,0 %, 1955 р. — 15,3 %, 1960 р. — 8,8 %, 1990 р. — 1,4 %, 2000 р. — 0,6 %, 2013 р. — 0,6 %.

Тривалість життя

Докладніше: Тривалість життя в Україні

У 1896—1897 рр. середня очікувана тривалість життя при народженні в українських губерніях Російської імперії становила 35,9 років для населення чоловічої та 36,9 років для жіночої статі. Такий низький рівень був пов'язаний із високою смертністю дітей у віці до 5 років. Так, тривалість життя дітей, які доживали до 1 року, була вже на 9—11 років вищої, і становила 46,7 років для чоловіків та 45,8 років для жінок. А очікувана тривалість життя дітей, які доживали до 5 років становила 56,4 роки для чоловіків та 54,6 для жінок.

З розвитком медицини та зменшенням смертності, особливо дитячої, тривалість життя поступово зростала. Важливий імпульс її зростанню дало масове використання антибіотиків у медицині, яке розпочалося в 1940-х роках. Середня очікувана тривалість життя при народженні в 1950 рр. збільшилася порівняно з 1939 р. більше ніж на 15 років. Тривалість життя чоловіків зросла з 47,7 до 61,3 років, жінок із 52,5 до 69,7 років. У 1964 р. середня очікувана тривалість життя при народженні досягла 71,5 років, чоловіків 67,9 років, жінок 74,6 років. На початку 1960-х тривалість життя в Україні була на рівні найрозвинутіших країн світу.

Середня очікувана тривалість життя при народженні в 1964 р., років

	чоловіки	жінки
Канада	68,6	75,1
Україна	68,5	75,0
Велика Британія	68,4	74,6
Франція	67,7	74,8
Німеччина	67,6	73,3
Іспанія	67,8	73,1
Італія	67,6	73,2
США	66,8	73,8

З кінця 1960-х років в СРСР почали фіксувати зменшення тривалості життя, особливо серед чоловіків. Цей процес не оминув Україну, за 1964—1980 рр. середня очікувана тривалість життя при народженні для чоловіків зменшилася на 3,9 роки, з 68,5 до 64,6 років, для жінок на 0,9 роки, з 75 до 74,1 року.

Зміна тривалості життя чоловіків в Україні та США з 1960 р.

	1960	1964	1968	1972	1976	1980	1984	1988	1992	1996	2000	2004	2008	2012	2013
Україна	67,4	68,5	67,4	66,5	65,7	64,6	64,6	66,6	63,8	61,5	62,1	62,0	62,3	66,1	66,4
США	66,6	66,8	66,6	67,4	69,1	70,0	71,1	71,3	72,3	73,1	74,2	75,0	75,7	76,4	76,4
Різниця, років	+0,8	+1,6	+0,8	–0,9	–3,4	–5,4	–6,5	–4,8	–8,5	–11,6	–12,1	–13,0	–13,5	–10,3	–10,0

Після деякого зростання в 1981—1986 рр., тривалість життя знову почала знижуватися і досягла в 1995 р. мінімального значення з початку 1950-х. Середня очікувана тривалість життя при народженні в 1995 р. становила 66,8 років (чоловіки 61,2 роки, жінки 72,5 роки). Низький рівень тривалості життя (67—68 років) спостерігався до 2008 р. З 2009 року тривалість життя зростала і у 2013 становила вже 71,4 роки (чоловіки 66,3 роки, жінки 76,2 роки), повернувшись на рівень початку 1960-х років. Тривалість життя серед жінок у 2012—2013 рр. вже перевищувала історичні максимуми 50-річної давнини, тоді як тривалість життя чоловіків залишається на 1—2 роки нижчою.

Динаміка тривалості життя у XX ст. відзначался поступовим зростанням розриву між тривалістю життя чоловіків і жінок. На початку XX ст. середня очікувана тривалість життя при народженні для жінок перевищувала тривалість для чоловіків приблизно на 1 рік. Наприкінці 1920-х років розрив зріс до 3—4 років, у 1960-х він становив вже бл. 6,5 років, у 1975—1985 рр. — 9 років. У 1992—2011 рр. тривалість життя жінок була вищою ніж у чоловіків більш ніж на 10 років, у 2005 і 2007 роках — на 11,9 років. З 2008 року тривалість життя чоловіків зростає швидшими темпами проте розрив залишається високим. У 2012—2013 рр. середня очікувана тривалість життя для жінок була на 9,9 років більшою ніж для чоловіків.

Середня очікувана тривалість життя при народженні, років

	1900	1905	1912	1916	1920	1922	1923	1928	1933	1939	1942	1947	1948	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2004	2008	2013
Чоловіки	36,9	35,0	41,1	31,0	29,0	35,0	42,3	45,1	11,3	47,7	17,7	40,3	53,3	61,3	65,4	67,4	67,9	66,3	65,5	64,6	65,2	65,7	61,3	62,3	62,0	62,2	66,3
Жінки	37,6	37,0	41,6	39,0	35,0	41,0	46,4	48,5	14,3	52,5	25,6	50,2	62,0	69,7	72,2	73,9	74,6	74,3	74,2	74,0	74,0	75,0	72,6	73,6	73,6	74,2	76,2

Міграція

Міграційний приріст населення з 1950 року

Міграційний приріст у 2012 році

Через відносну малозаселеність та сприятливі природні умови, українські землі здавна приваблювали мігрантів з сусідніх країн. На XIV—XV ст. припадає активне розселення поляків, німців та євреїв на Галичині та Волині, у другій половини XV ст. — на Поділлі та Київщині. Друга хвиля зовнішньої міграції почалася у другій половині XVIII ст. Влада Російської імперії заохочувала підданих європейських держав переселятися на малозаселені землі Причорномор'я, відвойовані у Туреччини. Найбільшими переселенськими групами у цей період були німці, болгари, молдовани та серби. У XIX ст. іміграція німців, чехів, болгар продовжувалася; важливим напрямком, окрім Причорномор'я, стала Волинь.

Іміграція росіян на територію України (переважно Слобощанщину та степові регіони) розпочалася в XVIII ст. і значно прискорилася у другій половині XIX ст. За 1858—1900-ті роки їхня чисельність зросла більш ніж у 4 разів, з 0,5 млн до 2,5 млн осіб, а питома вага у населенні з 3,5 % до понад 8 %.

Наприкінці XIX ст. почалася і масова еміграція населення. Першими емігрантами були євреї, які їхали переважно у США, менше — до країн Західної Європи. У 1880-х почалася еміграція українців та поляків з австрійської Галичини до Північної та Південної Америки. З 1890-х років почалося переселення сільського населення російської України на малозаселені території Сибіру та Далекого сходу, яке досягло піку у десятиліття перед Першою світовою війною.

Перша світова війна, революція та громадянська війна призвели до значного міграційного відтоку населення всіх національностей. Міграційна привабливість УРСР знову виросла з середини 1920-х років, під час проведення індустріалізації. Після закінчення Другої світової війни, Українська РСР три десятиліття характеризувалася високим міграційним приростом населення. За 1950-ті роки кількість прибулих до Української РСР перевищила кількість вибулих на 580 тис. осіб, за 1960-ті на 489 тис. Міграційна ситуація змінилася у середині 1970-х років. Якщо в 1970—1974 рр. спостерігався міграційний приріст, який становив 294 тис. осіб, то в 1975—1979 рр. вже було зафіксоване міграційне скорочення у 22 тис. осіб, у 1980—1984 рр. — на 14 тис. осіб.

Міграційний приріст, пов'язаний із погіршенням економічної та соціально-політичної ситуації у деяких республіках СРСР та відтоком звідти населення, почав зростати з середини 1980-х, особливо з 1987 р. та досяг піку у на початку 1990-х рр. Тільки за 1990—1991 рр. в Україну в'їхали на 439 тис. осіб більше, ніж виїхали, а загалом за 1985—1992 рр. міграційний приріст становив 768 тис. осіб. Внаслідок міграції, у 1993 р. було зафіксовано історичний максимум чисельності населення України, 52,2 млн осіб.

Економічна криза в Україні та уповільнення міграції з республік колишнього СРСР призводили до різкого погіршення міграційного балансу. Якщо в 1992 р. міграційний приріст становив 287,8 тис. осіб, то в 1993 р. тільки 54,5 тис., а в 1994 р. вперше з 1984 р. був зафіксований міграційний відтік, який становив 142,9 тис. осіб.

За 1994—2001 рр. кількість вибулих перевищила кількість прибулих на 1155,8 тис. осіб. За даними держкомстату, у 2005 р. кількість прибулих знову перевищила кількість вибулих на 4,6 тис., за 2005—2013 рр. — на 191,0 тис., а за період після перепису 2001 року — на 125,4 тис. осіб. Втім, ці дані можуть бути уточнені після проведення наступного перепису населення.

Міграційний баланс України
	Сальдо міграції, тис.	Коефіцієнт міграційного приросту (на 1000 осіб)
1950	106,1	2,9
1951	160,1	4,3
1952	–72,0	–1,9
1953	157,3	4,1
1954	–245,6	–6,3
1955	–27,5	–0,7
1956	151,0	3,8
1957	214,2	5,3
1958	102,9	2,5
1959	33,5	0,8
1960	46,0	1,1
1961	–75,1	–1,7
1962	38,3	0,9
1963	104,8	2,4
1964	44,9	1,0
1965	67,4	1,5
1966	79,5	1,7
1967	80,0	1,7
1968	49,3	1,1
1969	54,0	1,2
1970	87,1	1,8
1971	83,6	1,8
1972	67,4	1,4
1973	25,1	0,5
1974	31,1	0,6
1975	20,2	0,4
1976	–10,0	–0,2
1977	–20,2	–0,4
1978	–28,6	–0,6
1979	16,2	0,3
1980	5,9	0,1
1981	11,4	0,2
1982	–16,1	–0,3
1983	–11,2	–0,2
1984	–4,0	–0,1
1985	22,8	0,4
1986	7,8	0,2
1987	46,3	0,9
1988	73,2	1,4
1989	46,2	0,9
1990	78,3	1,5
1991	151,3	3,0
1992	287,8	5,6
1993	54,5	1,0
1994	–142,9	–2,7
1995	–131,6	–2,6
1996	–169,2	–3,4
1997	–136,0	–2,6
1998	–152,0	–3,0
1999	–138,3	–2,7
2000	–133,6	–2,7
2001	–152,2	–3,1
2002	–33,8	–0,7
2003	–24,2	–0,5
2004	–7,6	–0,2
2005	4,6	0,1
2006	14,2	0,3
2007	16,8	0,4
2008	14,9	0,3
2009	13,4	0,3
2010	16,1	0,4
2011	17,1	0,4
2012	61,8	1,3
2013	31,9	0,7

Динаміка

Історична динаміка природного та міграційного приросту

Динаміка чисельності населення за 1989—2014 рр.

Динаміка чисельності населення у 2012 році

Основним фактором зміни чисельності населення України був природний рух населення, різниця між кількістю народжених і померлих. У окремі історичні періоди значний вплив мала міграція: на початку XX ст. еміграція сільського населення у Сибір та на Далекий Схід, у 1920—1930-х роках іміграція населення з республік СРСР у промислові міста Східної України. У окремі роки під час Громадянської війни та Світових воєн спостерігалися як міграційний відтік населення, так і природне скорочення населення. Перевищення смертності над народжуваністю та міграційним сальдо спостерігалося також у окремі періоди під час голоду 1921—1923 та 1932—1933 рр.

Після 1947 р. в Україні встановився високий рівень приросту населення, який тривав до середини 1960-х років. У 1950—1964 рр. чисельність населення України збільшувалася в середньому на 570 тис. щорічно і за 15 років зросла на 23,4 % (8,55 млн осіб). Основним фактором був природний рух населення, на який припадало 91,4 % всього приросту (7,81 млн), тоді як на міграційний приріст — 8,6 % (0,74 млн).

З кінця 1950-х почалося поступове зменшення приросту населення через зменшення як природного так і міграційного приросту. Середньорічний коефіцієнт приросту населення в 1955—1959 рр. становив 15,7 на 1000 осіб і зменшився у до 12,2 у 1960—1964 рр., 8,6 у 1965—1969 рр. і 7,3 у 1970—1974 рр. У 1976—1984 рр. сальдо міграції УРСР було від'ємним і весь приріст населення забезпечувався природним приростом. У цей період приріст населення досяг мінімуму, середньорічний коефіцієнт приросту населення в 1975—1979 рр. становив тільки 4,3 на 1000, у 1980—1984 рр. — 3,6 на 1000, у 1985—1989 рр. — 3,8 на 1000. Порівняно з 1950-ми роками темпи приросту населення зменшилися у 3—4 рази.

З 1991 р. в Україні почалося природне скорочення чисельності населення, яке однак компенсувалося до 1992 р. міграційним приростом. У 1993 р. природне скорочення населення перевищило величину міграційного приросту і чисельність населення зменшилася вперше з 1940-х років. У 1994 р. вперше було зафіксоване перше за 10 років міграційне скорочення, а темпи депопуляції зросли порівняно з 1993 р. у 3 рази.

З 1994 по 2004 р. динаміка населення України характеризувалася як природним скороченням так і міграційним відтоком. Максимального піку депопуляція досягла в 1999—2001 рр., коли чисельність населення щорічно зменшувалася на 480—520 тис. осіб., а коефіцієнт приросту населення опускався до −10,7 на 1000 осіб. З 2002 р. відбувалося зменшення природного скорочення та покращення міграційного сальдо, яке тривало до 2012 р. Абсолютна величина депопуляції зменшилася з 521,7 тис. у 2001 р. (–10,7 на 1000 осіб) до 61,8 тис. у 2012 р. (–1,8 на 1000 осіб). У 2013 р. знову було зафіксоване збільшення природного скорочення та зменшення міграційного приросту, яке продовжилося у 2014 р.

За період 1991—2014 рр. чисельність населення України скоротилася на 6662 тис. осіб. Частка природного скорочення становила 92,3 % (кількість смертей перевищувала кількість народжень на 6148 тис.), частка міграційного скорочення 7,7 % (кількість вибулих перевищила кількість прибулих на 514,2 тис.).

У перший період (1991—1993 рр), який характеризувався значним міграційним приростом, загальний приріст чисельності населення становив 170 тис. осіб. (природне скорочення 324 тис., міграційний приріст 494 тис.). У другий період (1994—2005 рр.), який характеризувався найвищими темпами як природної так і міграційної депопуляції, загальне скорочення чисельності населення становило 5185 тис. осіб (природне скорочення 3968 тис., міграційне скорочення 1217 тис.). У третій період (2006—2014 рр.), який характеризувався деяким покращенням демографічної ситуації, скорочення чисельності населення становило 1647 тис. осіб (природне скорочення 1856 тис., міграційний приріст 209 тис.).

Щорічна динаміка населення України в 1950—2014 рр.
	природн. приріст	сальдо міграції	загальн. приріст	коеф. приросту
рік	тис. осіб			на 1000 осіб
1950	529,3	106,1	635,4	17,2
1951	530,5	160,1	690,6	18,4
1952	520,7	–72,0	448,7	11,8
1953	468,8	157,3	626,1	16,2
1954	526,6	–245,6	281,0	7,2
1955	496,5	–27,5	469,0	11,9
1956	529,6	151,0	680,6	17,0
1957	543,0	214,2	757,2	18,6
1958	586,8	102,9	689,7	16,6
1959	563,7	33,5	597,2	14,2
1960	582,6	46,0	628,6	14,7
1961	539,1	–75,1	464,0	10,7
1962	491,7	38,3	530,0	12,1
1963	471,4	104,8	576,2	13,0
1964	426,3	44,9	471,2	10,5
1965	349,4	67,4	416,8	9,2
1966	368,6	79,5	448,2	9,8
1967	330,8	80,0	410,8	8,9
1968	318,6	49,3	367,9	7,9
1969	283,8	54,0	337,8	7,2
1970	300,5	87,1	387,6	8,2
1971	312,0	83,6	395,6	8,3
1972	302,7	67,4	370,0	7,7
1973	270,2	25,1	295,3	6,1
1974	280,6	31,1	311,7	6,4
1975	249,3	20,2	269,5	5,5
1976	246,5	–10,0	236,5	4,8
1977	208,3	–20,2	188,1	3,8
1978	202,5	–28,6	173,9	3,5
1979	183,2	16,2	199,4	4,0
1980	174,2	5,9	180,1	3,6
1981	164,4	11,4	175,8	3,5
1982	177,4	–16,1	161,3	3,2
1983	223,6	–11,2	212,4	4,2
1984	181,7	–4,0	177,7	3,5
1985	145,2	22,8	168,1	3,3
1986	227,4	7,8	235,2	4,6
1987	174,5	46,3	220,8	4,3
1988	143,3	73,2	216,5	4,2
1989	90,4	46,2	136,6	2,6
1990	27,6	78,3	105,9	2,0
1991	–39,1	151,3	112,2	2,2
1992	–100,3	287,8	187,5	3,7
1993	–184,2	54,5	–129,7	–2,5
1994	–243,1	–142,9	–386,0	–7,4
1995	–299,7	–131,6	–431,3	–8,4
1996	–309,5	–169,2	–478,7	–9,4
1997	–311,6	–136,0	–447,6	–8,8
1998	–300,7	–152,0	–452,7	–9,0
1999	–350,0	–138,3	–488,3	–9,8
2000	–373,0	–133,6	–506,6	–10,3
2001	–369,5	–152,2	–521,7	–10,7
2002	–364,2	–33,8	–398,0	–8,3
2003	–356,8	–24,2	–381,0	–8,0
2004	–334,0	–7,6	–341,6	–7,2
2005	–355,9	4,6	–351,3	–7,5
2006	–297,7	14,2	–283,5	–6,1
2007	–290,2	16,8	–273,4	–5,8
2008	–243,9	14,9	–229,0	–5,0
2009	–194,2	13,4	–180,8	–3,9
2010	–200,5	16,1	–184,4	–4,0
2011	–162,0	17,1	–144,9	–3,1
2012	–142,4	61,8	–80,6	–1,8
2013	–158,7	31,9	–126,8	–2,8
2014	–166,8	22,6	–144,2	–3,4

Області

Динаміка чисельності населення регіонів України (у сучасних кордонах)

1926—1939		1939—1959		1959—1970

1970—1979		1979—1989		1989—2001

Райони

Динаміка чисельності населення районів та міст України

1970—1979		1970—1989		1989—2012		1970—2010

1989—2001		2002—2006		2006—2010		2010—2014

Урбанізація

Частка міського населення в 1897 р.

Частка міського населення в 1926 р.

Частка міського населення у 2010 р.

Наприкінці XIX ст. у містах мешкало 12 % населення українських земель. Цей показник був найвищим у слабозаселених степових губерніях, Херсонській (28,9 % за переписом 1897 р.) і Таврійській (20,0 %). Вище середнього (від 13 до 15 %) була частка міського населення у Київській і Харківській губерніях із великими губернськими містами, а також у австрійській Східній Галичині, де щільність населених пунктів зі статусом міста була історично вищою. Це відрізняло австрійську частину України від російської, де містечка офіційно не відносилися до міського населення. Найнижчий рівень урбанізації спостерігався у губерніях правобережної України, Подільській та Волинській, де міські жителі становили менше 8 %. Ці губернії характеризувалися і найбільшим поширенням містечок, перехідних населених пунктів, які мали певні ознаки міського населення, але офіційно до нього не відносилися. Перед Першою Світовою у містах мешкало понад 15 % населення України. Порівняно з початком століття чисельність міського населення зросла більше ніж на 60 %.

За даними перепису 1926 р. в Українській РСР і Криму налічувалося 5673 тис. міського населення, що становило 19,2 % всього населення. Рівень урбанізації був нерівномірним, від 11—13 % у центральних областях до понад 30 % у Криму, Донецькій та Одеській областях. У сучасних межах п'яти східних областей налічувалося 2053 тис. міського населення, що становило 25,1 % їхнього загального населення, у чотирьох південних 1082 тис. (29,5 %). На центральні області разом із Києвом припадало 2538 тис. міських жителів, або 14,4 % всього населення).

На 1920—1930-ті припадає період форсованої індустріалізації в СРСР і безпрецедентного зростання чисельності міського населення, особливо на сході УРСР. Так, за період між переписами 1926—1939 р. чисельність міського населення в межах Донецької області виросла у 3,7 рази (з 0,65 до 2,42 млн), Луганської — у 4,2 рази (з 0,29 до 1,21 млн), Запорізької — у 4,2 рази (з 0,13 до 0,55 млн), Дніпропетровської — у 3 рази (з 0,40 до 1,21 млн). У 1930-х роках у 5 регіонах (Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Криму) чисельність міського населення вперше перевищила чисельність сільського. У Донецькій області частка міського населення досягла 78 %, у Луганській 66 %. На 5 східних областей припадало 6,73 млн міського населення, або 49,6 % загальноукраїнської чисельності. Рівень урбанізації східної України досяг у 1939 р. 60,3 % населення, що майже вдвічі перевищувало середній показник по УРСР (33,5 %). У той же час у більшості центральних областей темпи урбанізації були дуже низькими, у деяких областях за 1926—1939 рр. була зафіксована або стагнація чисельності міського населення (Хмельницька область) або навіть скорочення його чисельності (Вінницька область). Менше 12 % населення цих областей у 1939 р. відносилися до міських жителів.

Станом на 1939 р. у межах УРСР у кордонах 1926 р. і Криму налічувалося 11,82 млн міських жителів. Порівняно з 1926 р. чисельність міського населення УРСР у старих кордонах зросла у 2,1 рази, а рівень урбанізації — з 19,2 % до 38,5 % населення. У 1939—1940 рр. до складу УРСР увійшли 6 областей Галичини, Волині та Буковини, де за оцінками радянської статистики в 1939 р. налічувалося 1,75 млн міських жителів, а рівень урбанізації становив 21,8 %. Найвища урбанізація серед новоприєднаних регіонів була зафіксована у межах сучасної Львівської області (31,7 %), а найнижча — у межах Рівненської та Тернопільської (12—13 %). Загальна чисельність міського населення території України (без Закарпаття) у 1939 р. становила 13,57 млн осіб, або 33,5 % всього населення, сільського — 26,90 млн (66,5 %).

За переписом 1959 р. міське населення України налічувало 19,15 млн осіб, або 45,7 % населення. На початку 1960-х чисельність міського населення України вперше перевищила чисельність сільського. За переписом 1970 р. у міських поселеннях мешкало 25,69 млн осіб (54,5 % населення), за переписом 1979 р. — 30,51 млн (61,3 %), за переписом 1989 року — 34,59 млн (66,9 %).

Чисельність міського та сільського населення України, тис.

	міста			села
	населення	%		населення	%
1897	4 320	15,2		24 125	84,8
1913	6 790	19,3		28 420	80,7
1939	13 569	33,5		26 900	66,5
1959	19 147	45,7		22 722	54,3
1970	25 689	54,5		21 438	45,5
1979	30 512	61,3		19 243	38,7
1989	34 588	66,9		17 119	33,1
2001	32 574	67,2		15 883	32,8
2014	31 337	69,0		14 090	31,0

Протягом 1970—1980-х років темпи урбанізації поступово зменшувалися, досягнувши мінімуму в 1990-ті роки. За період між переписами 1989 і 2001 рр. чисельність міського населення України скоротилася на 2,01 млн осіб, до 32,57 млн, а рівень урбанізації у 2001 р. порівняно з 1989 р. зріс всього на 0,3 відсоткові пункти, до 67,2 %. За даними держкомстату станом на 1 січня 2014 р. у міських поселеннях України проживали 31,34 млн осіб (69,0 %), що на 3,8 % менше ніж за результатами останнього перепису.

Найбільші міста

Докладніше: Міста України (за населенням)

До XIV ст. найбільшим за населенням містом на території України був Київ, з XIV ст. до середини XIX ст. — Львів. Станом на 1810 р. у Львові мешкало 41,4 тис. осіб, у Києві 23,3 тис. Населення інших великих міст (Одеси, Харкова, Полтави, Бродів, Тернополя) не перевищувало 10—14 тис. осіб.

У першій половині XIX ст. швидко зростала чисельність населення міст Причорномор'я, особливо Одеси, чиє населення в 1840 р. налічувало 55 тис. осіб. Львів у цей час ще залишався найбільшим містом на території України з населення бл. 58 тис. осіб, проте темпи його росту були порівняно низькими. Київ був за чисельністю населення третім містом на українських землях, у ньому в 1840 р. проживало 44,7 тис. осіб.

З середини XIX ст. найбільшим містом на українських землях стала Одеса, у 1863 р. її населення становило 119,0 тис. осіб, в той час як у Львові бл. 77 тис. осіб, у Києві — 68,4 тис. осіб. Іншими великими містами в 1863 р. були Миколаїв (64,6 тис.), Бердичів (53,2 тис..), Харків (52,0 тис.), Херсон (40,1 тис.), Житомир (38,4 тис.).

У другій половині XIX ст. зростання чисельності населення найбільших міст значно прискорилося. За переписом 1897 року в Одесі проживало 403,8 тис. осіб, у Києві 247,7 тис., у Харкові 174,0 тис. Львів за чисельністю населення посідав вже тільки четверте місце, у ньому мешкало бл 165 тис. осіб. Населення Катеринослава становило 112,8 тис. осіб, Миколаєва 92,0 тис., Житомира 65,9 тис., Кременчука 63,0 тис., Чернівців і Єлисаветграда — бл. 62 тис. осіб.

Перед Першою Світовою війною найбільшими містами на території України були Київ (520,5 тис.) і Одеса (499,5 тис.). Більше 100 тис. населення мали Харків (244,7 тис.), Львів (бл. 215 тис.), Катеринослав (211,1 тис.), Миколаїв (103,5 тис.). До найбільших міст станом на початок 1914 року належали також Херсон (96,2 тис.), Чернівці (бл. 90 тис.), Житомир (86,4 тис.).

Світова війна, революція, громадянська війна та голод 1914—1923 рр. призвели до економічного занепаду багатьох міст, їх депопуляції. За переписом 1926 р. чисельність населення найбільших міст, Києва і Одеси, була меншою ніж до війни: у Києві мешкало 493,9 тис. осіб, у Одесі 411,4 тис. Значне зростання чисельності населення, до 409,5 тис. осіб, було зафіксоване у Харкові, який став першою столицею УРСР. У Львові проживало бл. 220 тис. осіб, у Дніпропетровську 187,6 тис., у Донецьку 105,7 тис.

Кінець 1920-х і 1930-ті роки характеризувалися бурхливим зростанням промислових міст сходу УРСР, особливо Донбасу. За переписом 1939 р. 7 З 10 найбільших міст на території України знаходилися у п'яти східних областях (у 1926 р. — тільки 3), з них 3 — у Донецькій області. Найбільшими містами в 1939 р. залишалися Київ (846,7 тис.), Харків (832,9 тис.) та Одеса (601,7 тис.). Майже втричі за 13 років зросла чисельність населення Дніпропетровська, до 527,0 тис. осіб. Населення Донецька збільшилося у 4,4 рази, до 466,3 тис. осіб. Темпи зростання населення Львова значно поступалися темпам міст УРСР. До кінця 1930-х років він опустився на 6 місце за чисельністю, його населення становило 320 тис. осіб. Іншими великими містами в 1939 р. були Запоріжжя (за 13 років населення зросло у 5,1 рази, до 281,8 тис.), Макіївка (збільшення чисельності населення у 4,8 рази за 1926—1939 рр., до 241,9 тис. Населення Маріуполя за міжпереписний період зросло у 5,4 рази, до 221,5 тис., а Луганська — у 3 рази, до 214,6 тис.

За переписом 1959 р. найбільшими містами були Київ (1104,3 тис.) та Харків (934,1 тис.). На третє місце піднявся Донецьк (704,8 тис.), випередивши Одесу (667,2 тис.) та Дніпропетровськ (661,5 тис.). У Запоріжжі налічувалося 434,6 тис. жителів, у Львові 410,7 тис., у Кривому Розі 387,6 тис., у Макіївці 357,6 тис., у Горлівці 292,6 тис. Як і в 1939 р. найбільша концентрація великих міст була характерна для східних областей, 7 з 10 найбільших міст УРСР знаходилися там, зокрема 3 у Донецькій області.

Починаючи з 1960-х років прискорилися темпи зростання чисельності населення Києва, натомість значно зменшилися темпи у східних областях, особливо на Донбасі. Так, якщо в 1959 р. населення другого міста УРСР, Харкова, становило 85 % від населення Києва, то в 1989 р. тільки 62 %, населення Донецька — 64 % і 43 % відповідно. За переписом 1989 р. 10 міст України мали населення понад 500 осіб, зокрема Київ (2587,9 тис.), Харків (1610,0 тис.), Дніпропетровськ (1177,9 тис.), Одеса (1115,4 тис.), Донецьк (1109,1 тис.), Запоріжжя (883,9 тис.), Львів (790,9 тис.), Кривий Ріг (713,1 тис.), Маріуполь (518,9 тис.), Миколаїв (502,8 тис.).

Депопуляція, яка почалася в Україні з 1990-х років, призвела до зниження чисельності населення у багатьох містах, особливо східних. Станом на початок 2014 р. в Україні залишилося три міста-мільйонника: Київ (2868,7 тис.), Харків (1451,1 тис.) та Одеса (1017,0 тис.). Ще п'ять міст мають населення понад 500 тис. осіб: Дніпропетровськ (995,5 тис.), Донецьк (965,8 тис.), Запоріжжя (766,3 тис.), Львів (758,4 тис.), Кривий Ріг (654,9 тис.). До десятки найбільших міст увійшли також Миколаїв (494,9 тис.) та Маріуполь (480,4 тис.).

Розселення населення України в залежності від типу поселень

Історична динаміка кількості великих міст (з населення понад 100 тис.)

	1897	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2014
100—250 тис.	4	4	14	12	27	27	25	20	21
250—500 тис.	1	3	3	7	6	10	15	16	16
500—750 тис.			2	3	3	3	3	3	2
750—1000 тис.			2	1	3	1	2	1	3
> 1000 тис.				1	2	5	5	5	3
всього	5	7	21	24	41	46	50	45	45

Протягом XX ст. більша частина приросту міського населення припадало на великі міста. Кількість міст із населенням понад 100 тис. на українських землях зросла з 5 у 1897 р. до 21 у 1939 р. і до 50 у 1989 р. Станом на 2014 р. таких міст налічувалося 45 і у них мешкало 57,8 % міського населення України.

	кількість великих міст	чисельність населення, тис.	% населення України
1897	5	1 103	3,8
1926	7	1 929	5,0
1939	21	6 092	14,7
1959	24	8 364	20,0
1970	41	13 479	28,6
1979	46	17 101	34,4
1989	50	19 881	38,5
2001	45	18 452	38,1
2014	45	18 103	39,9

Регіональна динаміка

Історична динаміка рівня урбанізації (частки міського населення) українських макрорегіонів, %:

Зміна чисельності міського населення (1989—2010)

	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001
захід		21,2	27,0	34,4	41,2	47,8	47,5
центр	14,4	20,2	30,0	41,6	51,7	60,4	63,2
південь	29,5	36,7	48,6	57,1	62,8	66,4	65,6
схід	25,1	60,3	73,9	78,4	81,7	84,2	83,9
Україна	19,2	33,5	45,7	54,5	61,3	66,9	67,2

Рівень урбанізації населення України та її регіонів з 1926 р. (у сучасних кордонах областей), %

область	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2014
Вінницька	11,2	11,9	17,0	25,4	34,4	43,9	45,9	50,0
Волинська		16,3	25,9	32,1	39,2	48,6	49,8	51,8
Дніпропетровська	22,1	53,1	70,2	76,2	80,3	83,2	82,9	83,5
Донецька	39,4	78,0	85,8	87,4	89,0	90,2	90,0	90,6
Житомирська	16,3	20,5	25,8	34,9	43,9	52,9	55,6	58,4
Закарпатська			28,8	29,7	36,7	40,7	36,7	36,8
Запорізька	11,6	39,3	56,6	65,7	70,9	75,6	75,4	76,9
Івано-Франківська		22,9	22,8	30,7	35,6	41,7	41,7	43,1
Київська	9,0	12,2	25,5	35,7	45,0	53,3	57,2	61,6
Кіровоградська	10,8	18,4	30,4	43,8	51,6	59,5	60,0	62,4
Луганська	21,6	65,8	79,3	82,6	84,4	86,3	86,0	86,8
Львівська		31,7	38,9	47,3	52,4	59,1	58,9	60,4
Миколаївська	17,9	27,0	39,6	52,7	60,1	65,5	66,1	67,7
Одеська	37,9	37,7	47,0	55,9	61,7	65,7	65,3	66,5
Полтавська	12,4	20,2	29,7	39,8	49,5	56,1	58,2	61,2
Рівненська		13,2	17,0	27,5	35,6	45,2	46,4	47,4
Сумська	12,9	19,1	32,4	43,5	52,6	61,5	64,6	67,9
Тернопільська		14,4	16,6	23,3	30,6	40,5	42,2	44,0
Харківська	25,5	52,6	62,5	69,3	74,7	78,4	78,3	80,2
Херсонська	13,6	22,5	49,3	53,9	57,7	61,1	59,9	61,0
Хмельницька	11,4	11,8	19,0	26,7	35,4	47,1	50,7	55,5
Черкаська	10,5	14,0	23,0	36,7	43,7	52,5	53,4	56,3
Чернівецька		20,4	26,2	34,6	37,5	41,9	40,1	42,3
Чернігівська	12,1	15,7	22,4	34,6	43,9	53,1	58,0	63,5
м. Київ	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Крим і Севастополь	46,3	52,1	64,5	63,2	66,1	69,3	67,2	67,4
Україна	19,2	33,5	45,7	54,5	60,8	66,7	66,9	68,7

Зміна чисельності сільського населення (1989—2010)

Зміна чисельності міського населення (2005—2010)

Зміна чисельності сільського населення (2005—2010)

Питома вага макрорегіонів у чисельності міського та сільського населення

Розселення міського населення України за макрорегіонами за даними переписів, %:

	1939	1959	1970	1979	1989	2001
захід	13,6	11,0	11,7	12,5	13,5	14,0
центр	24,2	24,4	26,5	28,4	29,6	30,5
південь	13,0	12,9	14,2	14,7	14,7	14,7
схід	49,2	51,7	47,6	44,4	42,2	40,7

Розселення сільського населення України за макрорегіонами за даними переписів, %:

	1939	1959	1970	1979	1989	2001
захід	25,2	25,1	26,8	28,3	29,8	31,7
центр	47,5	48,1	44,7	42,1	39,1	36,5
південь	11,2	11,5	12,8	13,8	15,1	15,9
схід	16,1	15,4	15,7	15,8	16,0	16,0

Альтернативна демографія

Соціальні катаклізми XX ст. призвели до значних втрат населення та істотного зниження демографічного потенціалу України. Існують оцінки гіпотетичної чисельності населення України на базі вікової структури населення на рубежі XIX і XX ст. у випадку відсутності соціальних потрясінь XX ст. але при збереженні фактичного терміну демографічного переходу. Гіпотетична чисельність населення України з урахування міграційного чинника станом на піковий 1993 рік у такому випадку була би на 69 % більше ніж фактична (51,9 млн осіб) і становила б 87,5 млн осіб, з урахуванням міграційного чинника — 81,2 млн осіб. За цією ж оцінкою гіпотетичне населення України у 2013 р. мало становити 73,0 — 79,1 млн осіб залежно від урахування міграційного приросту.

Загальні демографічні втрати (прямі і непрямі) оцінюються у 27,7 млн осіб. Найбільші демографічні втрати були наслідками Другої світової війни, Голодомору 1932—1933 рр., періоду Першої Світової та громадянської воєн 1914—1922 рр.

період	основні події	загальні втрати (прямі та непрямі), млн осіб	% від загальної чисельності втрат у соціальних катаклізмах
1910	Епідемія холери	0,72	2,6
1914—1917	Перша світова війна	3,49	12,6
1918—1920	Революція та громадянська війна	3,79	13,7
1921—1923	Голод та громадянська війна	2,69	9,7
1932—1933	Голодомор	5,79	20,9
1937—1938	«Великий терор»	0,25	0,9
1939—1945	Друга світова війна	8,86	32,0
1946—1947	Голод	0,80	2,9

За даними іншого дослідження втрати населення України за 1900—1948 рр. становили 26,5 млн осіб, зокрема 20,7 млн — прямі людські втрати та 5,8 млн — дефіцит народжень внаслідок прямих втрат. Гіпотетична чисельність населення на 1949 р. — 62,5 млн осіб, на 74 % більше ніж фактична чисельність населення України в 1949 р., 36 млн осіб.

Демографічні втрати населення України у першій половині XX ст., млн осіб

	1900—1913	1914—1917	1918—1923	1932—1934	1937—1940	1941—1945	1946—1948	всього за 1900—1948
втрати від підвищеної смертності	0,3	1,3	2,3	4,0	0,3	6,5	0,4	15,1
втрати від міграції	2,8	0,3	0,5		0,6	1,4		5,6
дефіцит народжень	0,1	1,4	1,1	1,0		2,2		5,8
загальні демографічні втрати	3,2	3,0	3,9	5,0	0,9	10,1	0,4	26,5

Етномовна структура населення

Національний склад

Докладніше: Національний склад населення України

Етнічний склад населення України в сучасних кордонах (1897 — 2001 рр.),% (показані етноси, чисельність яких наприкінці 1920-х років перевищувала 1 % загальної чисельності населення)

	1897—1900	1926—1930	1959	1970	1979	1989	2001
українці	72,0	74,8	76,8	74,9	73,6	72,7	77,8
росіяни	8,8	8,1	16,9	19,4	21,1	22,1	17,3
євреї	9,0	6,5	2,0	1,6	1,3	0,9	0,2
поляки	4,4	5,4	0,9	0,6	0,5	0,4	0,3
німці	2,1	1,5	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
молдовани і румуни	1,0	1,1	0,8	0,8	0,8	0,9	0,8
інші	2,7	2,7	2,2	2,6		3,0	3,1

Найбільші етнічні групи у районах та містах

Україна, 2001		Українська СРР, 1926

Мовний склад

Докладніше: Мови в Україні

Рідна мова населення України за переписами

	1897—1900	1920—1926	1959	1970	1979	1989	2001
українська мова	70,7	71,3	73,0	69,4	66,4	64,7	67,5
російська мова	9,6	11,9	24,3	28,1	31,3	32,8	29,6
інша мова	19,7	16,8	2,7	2,5	2,3	2,4	2,5

Рідна мова населення за переписами

Україна, 2001		УСРР, 1926

Освіта

Докладніше: Освіта в Україні

На початку 1880-х років рівень грамотності населення, що визначався як вміння читати, в українських губерніях Російської імперії не перевищував 10 %. Серед сільського населення Чернігівської губернії грамотними були 5,3 %, Полтавської і Харківської 6 — 6,2 %. Серед новобранців, прийнятих на військову службу в 1870—1880 рр. грамотними були 1/7 частина, у 1894 р. — кожен третій.

Рівень грамотності серед новобранців, прийнятих на військову службу, %

	1874- 1883	1894	1904
Волинська	12	22	35
Катеринославська	18	35	62
Київська	14	28	48
Подільська	11	24	43
Полтавська	13	37	58
Таврійська	24	45	66
Харківська	14	30	54
Херсонська	24	38	58
Чернігівська	19	40	64

За переписом 1897 р. в українських губерніях Російської імперії рівень грамотності серед населення у віці від 9 до 45 років становив 27,9 %. Серед чоловіків грамотними були 41,7 %, серед жінок тільки 14,0 %. Серед міського населення — 53,9 %, серед сільського 23,5 %. Найвищий рівень грамотності в 1897 р. було зафіксовано серед міських чоловіків (65,1 %), найнижчий — серед сільських жінок (9,8 %).

Перша половина XX ст. відзначалася швидким зростанням рівня освіти населення. У 1920 р. майже половина населення України у віці 9—45 років вміла читати. За переписом 1926 р. рівень грамотності в УРСР становив вже 63,6 %, зокрема серед міського населення 82,1 %, серед сільського 58,7 %. Рівень грамотності серед чоловіків (81,1 %) продовжував значно випереджати рівень жіночого населення (47,2 %). Рівень грамотності міських чоловіків у 1926 р. становив 90,0 %, тоді як сільських жінок тільки 40,3 %.

Історична динаміка рівня грамотності населення України у віці 9—45 років за переписами, %

	все населення	чоловіки	жінки
1897	27,9	41,7	14,0
1926	63,6	81,1	47,2
1939	88,2	93,9	82,9
1959	99,1	99,6	98,8
1970	99,8	99,8	99,9

За переписом 1939 р. грамотними були 88,2 % населення УРСР у віці 9—45 років, зокрема 94,2 % міського та 85,0 % сільського. Рівень освіти чоловіків та жінок продовжував зближуватися, грамотність серед них становила 93,9 % і 82,9 % відповідно. За переписом 1959 р. грамотність населення УРСР становила 99,1 %, за переписом 1970 р. — 99,8 %. Практично зникли відмінності у рівні грамотності міського та сільського населення, а також чоловіків і жінок.

Частка неграмотних серед різних демографічних груп за переписами 1897—1970 рр., %

	1897	1926	1939	1959	1970
все населення	72,1	36,4	11,8	0,9	0,2
чоловіки	58,3	18,9	6,1	0,4	0,2
жінки	86,0	52,8	17,1	1,2	0,1
міське населення	46,1	17,9	5,8	0,9	0,1
міські чоловіки	34,9	10,0	2,4	0,3	0,1
міські жінки	59,2	25,8	9,0	1,3	0,1
сільське населення	76,5	41,3	15,0	0,9	0,3
сільські чоловіки	62,6	21,4	8,1	0,5	0,3
сільські жінки	90,2	59,7	21,5	1,1	0,3

За переписом 1939 р. 12,0 % населення УРСР мали середню або вищу освітку. У 1959 р. цей показник зріс до 37,3 %, у 1970 р. до 49,4 %. У 1979 р. середню або вищу освіту мали 63,1 % населення, у 1989 р. — 73,1 % населення, у 2001 р. — 82,2 % населення.

Рівень освіти населення України за переписами (на 1000 осіб)

	повна вища	неповна вища	повна середня	базова середня	початкова
1959	21	55	64	233	299
1970	40	79	138	236	278
1979	65	119	225	222	252
1989	95	179	285	172	203
2001	136	177	349	160	142

Див. також

• Населення України
• Демографічні прогнози для України
• Демографічні втрати України в першій половині XX століття

Примітки

1. Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с. [ 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
2. . Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 21 травня 2015.
3. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 травня 2022.
4. Статистический сборник Население СССР (Численность, состав и движение населения). 1973 [ 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] — Москва., «Статистика», 1975
5. . Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 10 березня 2014.
6. Держстат України — Чисельність населення (за оцінкою) на 1 січня 2015 року та середня чисельність за 2014 рік [ 6 серпня 2018 у Wayback Machine.]
7. . Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 17 березня 2013.
8. Демоскоп — Численность населения на 1 января (тысяч человек), 1950–2013 [ 28 березня 2015 у Wayback Machine.]
9. . Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 9 січня 2014.
10. дев'ять областей областей Придніпров'я, Поділля та Волині, які були у складі УРСР з 1920-х років
11. сім західних областей, які увійшли до складу УРСР у 1939-1945 рр.
12. Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Крим
13. Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області
14. . Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 9 червня 2015.
15. . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 9 червня 2015.
16. . Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 9 червня 2015.
17. . Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 9 червня 2015.
18. . Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 9 червня 2015.
19. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 травня 2022.
20. . Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 19 травня 2022.
21. Дев'ять українських губерній Російської імперії
22. у межах УРСР до 1939 року
23. вік, який поділяє чисельність населення на дві рівні за обсягом частини: одна молодше медіанного віку, друга — старше його
24. . Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 9 січня 2014.
25. . Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
26. . Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
27. Демоскоп — 15 новых независимых государств. Медианный возраст населения [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
28. . Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 9 червня 2015.
29. Демоскоп — Ежегодное число заключенных браков [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
30. Демоскоп — Общий коэффициент брачности (на 1000 жителей) [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
31. Демоскоп — Общий коэффициент разводимости (на 1000 жителей) [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
32. Естественное движение населения Союза ССР в 1926 г. Том I. Выпуск 2 [ 10 червня 2015 у Wayback Machine.] — Издание ЦСУ СССР. Москва. 1929
33. Демоскоп — Естественное движение населения республик СССР, 1935–1990 [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
34. А. Г. Рашин. Население России за 100 лет. Глава 8. Естественный прирост населения России за 1861–1913 гг. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
35. . Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 22 червня 2015.
36. . Архів оригіналу за 16 червня 2017. Процитовано 22 жовтня 2010.
37. Демоскоп — Коэффициент естественного прироста населения (на 1000 населения), 1950–2012 [ 9 січня 2014 у Wayback Machine.]
38. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 травня 2022.
39. Демоскоп — Общий коэффициент рождаемости (на 1000 жителей), 1950–2013 [ 27 березня 2013 у Wayback Machine.]
40. Демоскоп — Общий коэффициент смертности (на 1000 жителей), 1950–2013 [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
41. середнє за 1911–1913 рр.
42. Е. М. Андреев, Л. Е. Дарский, Т. Л. Харькова — Население Советского Союза: 1922–1991 [ 25 липня 2015 у Wayback Machine.] — М., Наука, 1993, 143
43. Голодомор 1932—1933 років в Україні: Причини, демографічні наслідки, правова оцінка [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] - Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ, 25 — 26 вересня 2008 року - К., Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009, 447 с.
44. Демоскоп — Естественное движение населения регионов республик СССР (кроме РСФСР), 1933–1976 [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
45. без врахування тимчасово окупованої території Криму та Севастополя
46. А. Г. Рашин. Население России за 100 лет. — Глава 6. Рождаемость населения России за 1861 −1913 гг. [ 9 лютого 2017 у Wayback Machine.]
47. Курило И. А. — Тенденции рождаемости в Украине за последние сто лет [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
48. М. В. Птуха — Очерки по статистике населения [ 25 липня 2015 у Wayback Machine.] — Москва, Госстатиздат ЦСУ СССР, 1960
49. Демоскоп — Число родившихся, 1960–2013 [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
50. Демоскоп — Численность умерших, 1960–2013 [ 1 липня 2015 у Wayback Machine.]
51. Новосельский С. А. — Влияние войны на естественное движение населения [ 25 грудня 2014 у Wayback Machine.]
52. . Архів оригіналу за 27 березня 2013. Процитовано 10 червня 2015.
53. Боярский А. Я. — К вопросу о естественном движении населения в России и в СССР в 1915–1923 гг. [ 2 січня 2017 у Wayback Machine.]
54. Рудницький, Омелян (2009). (PDF) (експертний висновок). Київ: 33. Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 12 листопада 2021. {{}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= ()
55. без врахування Кримської області РРФСР
56. Kuczynsky R. Robert. The Balance of Births and Deaths. Volume II. Eastern and Southern Europe. — Washington, D. C.: The Brookings Institution, 1931. — P.61-64
57. Демоскоп — Коэффициент суммарной рождаемости [ 5 квітня 2016 у Wayback Machine.]
58. . Архів оригіналу за 17 січня 2014. Процитовано 11 червня 2015.
59. А. Г. Рашин. Население России за 100 лет (1811–1913 гг.) — Смертность населения России за 1861 −1913 гг. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
60. А. Вишневский — Демография сталинской эпохи [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
61. офіційні дані
62. дані розраховані на основі відкритих архівних джерел
63. Андреев Е., Дарский Л., Харькова Т. Демографическая история России: 1927–1959. М., 1998, с. 164–165.
64. Е. А. Кваша — Младенческая смертность в России в XX веке [ 17 серпня 2015 у Wayback Machine.]
65. Демоскоп — Коэффициент младенческой смертности [ 28 березня 2015 у Wayback Machine.]
66. Демоскоп — Смертность населения Украины в трудоактивном возрасте [ 11 квітня 2014 у Wayback Machine.]
67. Демоскоп — 15 новых независимых государств. Ожидаемая продолжительность жизни при рождении, 1950-2012 [ 31 серпня 2015 у Wayback Machine.]
68. Демоскоп — Ожидаемая продолжительность жизни при рождении, 1960–2013 (лет) [ 1 вересня 2015 у Wayback Machine.]
69. . Архів оригіналу за 9 січня 2014. Процитовано 9 січня 2014.
70. Банк даних Державної служби статистики України - Таблиця: 19A0501_01. Кількість наявного населення (0) [ 25 квітня 2016 у Wayback Machine.]
71. . Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 6 червня 2015.
72. Історична динаміка чисельності населення міських населених пунктів України. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 6 червня 2015.
73. без врахування населених пунктів, підпорядкованих міськрадам
74. Банк даних Державної служби статистики України - Перепис населення. Кількість наявного населення за типом поселень, 1979 - 2001 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
75. . Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 19 травня 2022.
76. . Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 19 травня 2022.
77. Гладун О. М. Оцінка гіпотетичних втрат населення України за період 1897–2012 рр. [ 25 січня 2022 у Wayback Machine.]
78. . Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 16 червня 2015.
79. . Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 16 червня 2015.
80. Р. Лозинський Тенденції мовної ситуації в Україні^{[недоступне посилання з травня 2019]}
81. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928
82. Банк даних переписів населення України - Національність та мовні ознаки. Розподіл населення за рідною мовою [ 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
83. А. Г. Рашин Население России за 100 лет (1813–1913) — Грамотность населения в России в XIX и начале XX вв [ 21 липня 2015 у Wayback Machine.]
84. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 травня 2022.
85. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 травня 2022.

Джерела

• О. С. Рубльов. Західноукраїнська еміграція в УСРР 1920—1930-х років [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 295. — .

Література

• Історична демографія України XVIII- початку ХХІ ст. : спецкурс / В. О. Романцов. — Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2010. — 160 с. — .

Посилання

• Кабузан В. М.  — Москва: Наука, 2006. — 658 с.
• Гладун О. М. Оцінка гіпотетичних втрат населення України за період 1897—2012 рр. [ 25 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року [ 1 лютого 2011 у Wayback Machine.].
• Державна служба статистики України. Демографічна та соціальна статистика / Населення та міграція (оперативна інформція) [ 4 серпня 2018 у Wayback Machine.].
• Держкомстат. Офіційний сайт «Населення України» [ 8 травня 2012 у Wayback Machine.].
• Статистика населення України (База даних демографічних показників) [ 30 травня 2015 у Wayback Machine.].
• Переписи населення України (База даних) [ 31 липня 2014 у Wayback Machine.].