Чубинський Павло Платонович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чубинський.

Павло́ Плато́нович Чуби́нський (15 (27) січня 1839(18390127), м. Бориспіль, Полтавська губернія — 14 (26) січня 1884, Київ) — український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор гімну України.

Чубинський Павло Платонович
Народився	15 (27) січня 1839^[1] Бориспіль, Київська губернія, Російська імперія
Помер	14 (26) січня 1884^[1](44 роки) Київ, Російська імперія
Поховання	Бориспіль
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець^[]
Діяльність	етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч
Галузь	поезія
Відомий завдяки	автор слів Гімну України
Alma mater	Друга київська гімназія
Знання мов	українська і російська
Титул	дворянин
Конфесія	православний
У шлюбі з	Катерина Порозова
Діти	Чубинський Михайло Павлович
Нагороди	золота медаль Російського географічного товариства (1873), золота медаль Міжнародного конгресу в Парижі (1875), Уваровська премія РАН (1879)
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 27 січня 1839 р. у містечку Борисполі Переяславського повіту Полтавської губернії (нині — Київська область, Україна), на вулиці Горянській, 14, у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського. Згідно деяких джерел родина належала до гербу Леліва.

Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку починає захоплюватися географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який своєю чергою знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими та іншими. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, і він деякий час жив на Чернігівщині, у селі Ропша.

1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.

Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).

У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».

Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.

Через рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою надіслано експедицію навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які вирушають на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).

У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.

Упродовж 1873–1875 років — секретар (1875—1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

В Емському указі 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.

У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

Помер 17 січня 1884 року. Прощалися з Чубинським в церкві Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Наукова діяльність

У період близько 1869—1871 років, за результатами широкомасштабної експедиції, Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів'я, гадання, повір'я, до другого — міфічні та побутові казки, до третього — народний календар, до четвертого — обрядові пісні, до п'ятого — побутові пісні, до шостого — волосні суди, до сьомого — національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган.

Карта «Південно-руські наріччя та говірки» 1871 р.

Ґрунтуючись на дослідженнях Павла Чубинського, за участю мовознавця Костянтина Михальчука у 1871 році була складена карта «південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття.
Чубинский, П. П. «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край» — Т.1-7. — СПб., 1872—1878.
Чубинский, П. П. «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии» — СПб., 1869.
Чубинский, П. П. «О состоянии Хлебной торговли и производительности в Северном районе» (Архангельська, В'ятська, Костромська, Вологодська, Новгородська губернії Росії) — СПб., 1870.

Літературна творчість

Відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка Павлуся» (1871).

Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

Родина

Павло Чубинський із дружиною

Дружина — Катерина Порозова, сестра дружини інженера-цукровара Толпигіна (Чубинський тоді служив у цукроварній фірмі Яхненків і Симиренка). Взяли шлюб 1872 року.

Діти: Олександра — оперна співачка, Михайло — професор-криміналіст, Федір — ветеринар і Павло — інженер (залізнична платформа Чубинський). Правнук Чубинського Володимир — поет і композитор, був переслідуваний за радянських часів, учинив самогубство.

Премії та нагороди

За свої цінні наукові праці одержав:

• срібну медаль (1869);
• другу срібну медаль (1870);
• золоту медаль від Російського географічного товариства (1873);
• золоту медаль 2 класу від Міжнародного конгресу в Парижі на Міжнародній Виставці в Парижі (1875);
• Уваровську премію Петербурзької академії наук (1879).

Вшанування

• У 1960-х рр. могилу Павла Чубинського було неофіційно впорядковано за участю окремих представників влади і народного господарства Бориспільщини, попри те, що у ті часи офіційного засудження «українського буржуазного націоналізму» це могло коштувати їм кар'єри, а то і свободи. Серед іншого цю ініціативу зокрема підтримав і тодішній перший секретар Бориспільського райкому партії Іван Степанович Деревець, про що згадано у книзі спогадів про нього.
• 1963 р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка.
• На будинку колишньої гімназії у Києві, де навчався П. Чубинський, встановлена меморіальна дошка.
• У 1994 р. в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».
• 20 липня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1144 було присвоєно ім'я Павла Чубинського. До 165-ї річниці від дня народження П.Чубинського у ліцеї був відкритий перший в Україні музей-кімната Павла Чубинського. Випускник ліцею 2001 року Юрій Цілик створив унікальне (єдине в Україні) «Мультимедійне зібрання матеріалів про життєвий шлях і творчість П. П. Чубинського», за що отримав перше місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів у рамках Малої академії наук.
• У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам'ятник.
• В 2015 році в Києві з'явилася вулиця Павла Чубинського, в 2016-му — провулок в Житомирі та вулиця у Кривому Розі.
• Заснована Всеукраїнська премія імені Павла Чубинського, а також премія Чубинського від Бориспільської міської ради.
• Восени 2016 року на будинку в с. Млієві (нині Городищенського району Черкаської області), де з 1870 по 1873 рік проживав Павло Чубинський, встановили пам'ятну дошку.
• У червні 1999 року засновано
• 26 січня у Борисполі та 6 квітня у Білій Церкві відбувся «ЧубинськийFEST» (2019)
• 15 квітня 2020 на Книшовому меморіально-парковому комплексі в Борисполі встановили перший в Україні пам'ятник Павлові Чубинському в повний зріст.
• 19 вересня 2019 року Комунальному закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв» було присвоєне ім'я Павла Чубинського.

Ювілейна монета

Реверс ювілейної монети

14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський» .

На аверсі монети угорі розміщено малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч від якого — стилізований рослинний орнамент, у центрі — композиція, що символізує етнографічні дослідження науковця — народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо, над якою напис — НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу — 2 ГРИВНІ, 2009 та логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено портрет Чубинського в орнаментальному обрамленні та розміщено напис — ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ (угорі півколом), роки життя — 1839 (ліворуч), 1884 (праворуч).

Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.

Меморіальна дошка П. Чубинському на будинку колишньої гімназії у Києві (бульв. Тараса Шевченка, 18), де він навчався (скульптор — Б. С. Довгань)

Галерея

• Артоб'єкт "Книга Чубинського" в Борисполі
• Пам'ятна дошка в Борисполі, де стояв будинок у якому народився Павло Чубинський
• Символічна могила Павла Чубинського на Книшовому кладовищі в Борисполі

Див. також

• Ще не вмерла Україна

Примітки

1. Енциклопедія історії України — Київ: Наукова думка, 2003. —
   d:Track:Q1032143d:Track:Q1899d:Track:Q6981212
2. А. Ф. Кистяковский. Павел Платонович Чубинский (род. 15 янв. 1839 г., ум. 14 янв. 1884 г.) // Киевская старина. — 1884. — Февраль. — С. 343—349.
3. Віднайдено герб автора українського національного гімну "Ще не вмерла Україна"
4. “Сенсація — Леліва”: історики виявили шляхетський родовий герб автора українського гімну Павла Чубинського
5. . Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 3 липня 2012.
6. Емський указ, Повний текст Емського указу (рос.)
7. Українська мова. Хрестоматія: в 3 кн. Книга 2 [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.]. Укладачі: М. Железняк, Г. Козачук; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова — Київ 2014. 252 с. / С.167 — с.171-181 // Михальчук К. П. Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины / Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. Материалы и изслѣдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ. Томъ седьмой съ тремя картами, изданный подъ наблюденіемъ чл.-сотр. П. А. Гильтебрандта. — С.-Петербургъ, 1872.
8. Павло Чубинський писав вірші «під Шевченка» [ 25 лютого 2016 у Wayback Machine.] Газета по-українськи
9. . Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 8 вересня 2012.
10. . Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 15 червня 2020.
11. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року № 1144
12. . Блог города Кривой Рог| Фоторепортажи. 23 травня 2016. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 10 грудня 2016.
13. Осипенко О. Вшанували Чубинського [ 10 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Голос України. — 2016. — № 213 (6467) (9 лист.). — С. 16. — (З пошти).
14. Пам'ятник Чубинському стане окрасою міста [ 8 серпня 2020 у Wayback Machine.] Газета «Вісті», Бориспіль 16.04.2020
15. Академія мистецтв імені Павла Чубинського. Вікіпедія (укр.). 1 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
16. . Архів оригіналу за 23 січня 2009. Процитовано 25 січня 2009.

Джерела та література

• Автори-упорядники: Н. В. Зелінська, І. І. Капраль, О. І. Думанська, О. В. Палюх (2009). "Я сіяв те, що Бог послав..." : Сторінки публіцистичної, наукової та літературної творчості Павла Чубинського. Львів: Світ. с. 256. ISBN .
• Н. А. Шип. Чубинський Павло Платонович [ 9 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 578. — .
• Бібліографічний покажчик праць Чубинського / уклав П. Єфименко у «Киевской Старине». — 1884. — травень.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 964—965.
• Жадько D. Український некрополь. — К., 2005. — С. 330.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
• Чередниченко Д. Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 376 с.; іл. — (Особистість і доба). — .

Література

• І. Гирич. Чубинський Павло Платонович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.777
• Народознавець. Павло Чубинський і його доба / А. Зиль. − К. : Казка, 2009. − 396 с. : іл. − Бібліогр. : с. 375−383 (494 назви).− Анот. покажч. імен: с. 385−395. − .

Посилання

• Чубинський Павло Платонович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 805-806.
• Чубинський П. П. [ 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 419. — .
• Чубинський Павло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2063-2064. — 1000 екз.
• ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)
• Біографія П. П. Чубинського [ 28 січня 2016 у Wayback Machine.]
• Ігор Шаров. 100 видатних імен України. — К.: АртЕк, 2004.
• Він відомий не тільки гімном. [ 10 березня 2010 у Wayback Machine.] Киевский телеграфъ. 31 жовтня — 6 листопада 2008 № 44 (442) (рос.)
• Твори Чубинського на аудіобібліотеці litplayer [ 11 січня 2012 у Wayback Machine.]
• Володимир Панченко.
• Людина з великої літери Павло Платонович Чубинський [ 23 вересня 2016 у Wayback Machine.]

Відео

Музичні твори на слова Павла Чубинського:

• «Минулося» [ 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.] (музика Сергія Ярунського)
• «Любив козак молоденький» (музика Сергія Ярунського)
• «Їдуть степом чумаченьки» (музика Ірини Мринської)
• «Діалог століть» (музика Сергія Ярунського, слова Павла Чубинського та Клавдії Дмитрів)

Вистави за мотивами творів Павла Чубинського:

• «Казочки з Борисполя»