Географія

Геогра́фія, або заст. земле́пис (від дав.-гр. γεωγραφία — опис Землі; де γεια — Земля і γραφειν — писати, описувати) — система наук, що вивчає географічну оболонку Землі (епігеосферу), її просторову природну і соціально-економічну різноманітність, господарство і населення планети, окремих її регіонів та країн, а також зв'язки між природним середовищем і діяльністю людини. В сучасному розумінні поняття «географія» заміщено поняттям «географічні науки».

Поняття

Уперше термін «географія» був запропонований давньогрецьким географом Ератосфеном (276—194 до н. е.).

Структура

Анімація трансформування палеогеографічної карти світу від Пангеї до наших днів

Основне завдання сучасної географії полягає у вивченні законів і закономірностей розміщення та взаємодії компонентів географічного середовища та їхніх поєднань на різних рівнях. Складність об'єкта дослідження і широта предметної області зумовили диференціацію єдиної географії на низку спеціалізованих (галузевих) наукових дисциплін, які утворюють систему географічних наук. Водночас окремі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий спосіб починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис. Відповідно до об'єктів вивчення в сучасній географії виділяють природничо-географічні і суспільно-географічні науки, які тісно між собою пов'язані спільними завданнями всебічного вивчення природно- і та їхніх компонентів.

Природничо-географічні (фізико-географічні) науки вивчають закономірності будови й розвитку географічної оболонки та її окремих складових частин (рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ). До них належать загальна фізична географія (землезнавство), ландшафтознавство, палеогеографія та галузеві фізико-географічні дисципліни — геоморфологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, гляціологія, геокріологія, географія ґрунтів, біогеографія.

До суспільно-географічних (соціально-економічних) належать науки, що вивчають географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах — економічна, політична, географія населення, галузей економіки (промисловості, сільського господарства, транспорту тощо).

Система географічних наук включає також інтегральні наукові дисципліни: геоекологію, історичну географію, картографію, країнознавство та теоретичну географію. Крім того, до географії належать дисципліни прикладного характеру: військова, інженерна, космічна, меліоративна, медична та рекреаційна географія тощо.

Фізична географія

Докладніше: Фізична географія

Фізична географія вивчає закономірності будови і розвитку географічної поверхні та її окремих частин. Тобто об'єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка загалом, або окремі її «сфери» — атмосфера, літосфера, гідросфера, педосфера, біосфера. Основу фізичної географії становить загальне землезнавство і ландшафтознавство. За довге існування людської популяції її дослідники склали значний перелік географічних фізичних дисциплін, які створюють поняття «науки про Землю». Система фізичної географії включає також картографію, хоча інколи її окремо виділяють від головної гілки як окрему географічну дисципліну.

До фізико-географічних наук належать:

• Землезнавство (загальна фізична географія) — наука, що вивчає закономірності географічної оболонки загалом.
• Фізична географія — наука, що вивчає .
• Ландшафтознавство — наука, що вивчає природно-територіальні комплекси (ландшафтні), сформовані в межах географічної оболонки.

Розкол палеоконтиненту Пангеї та утворення Атлантичного океану 250 млн років тому

• Палеогеографія (від дав.-гр. παλαιός — древній) — наука, що вивчає давноминулий стан географічної оболонки Землі. Тобто древні фізико-географічні обстановки, їхню динаміку та фактори цієї динаміки в геологічному минулому (зміни клімату, тектонічні рухи, ґрунти і кори вивітрювання, зниклі екотопи). Існує два підходи, які розглядають науку або в комплексі геологічних наук, як розділ історичної геології (займається вивченням історії розвитку земної кори і Землі загалом), або географічних, як частину фізичної географії (займається вивченням фізико-географічних умови минулого). Поділяється на палеогеоморфологію, ~педологію, ~кліматологію, ~гідрологію, ~біогеографію, ~ландшафтознавство та інші. Тісно пов'язана із землезнавством, геологією, біологією та іншими природничими науками. Давню природу земної поверхні відтворюють шляхом дослідження решток, що збереглися (палеогеографічних пам'яток), та слідів (палеогеографічних індикаторів), що спільно утворюють категорію палеогеографічних документів. Палеогеографія широко застосовує загальногеографічні методи й інструменти в історичному аспекті, виробивши на їхній основі власні спеціальні: палеогеоморфологічний, ~педологічний, ~кліматичний, ~ландшафтний та інші. Практичне завдання науки полягає у розробці палеогеографічних аспектів основ раціонального природокористування при пошуках і розвідці корисних копалин, меліорації земель, прогнозуванні майбутніх змін сучасного стану навколишнього середовища тощо.

Галузеві дисципліни:

• Геодезія — .
• Геоморфологія — .
  • Берегознавство — .
  • Карстознавство — .
  • Спелеологія — .

Ураган Катрина з космосу

• Метеорологія — .

Кліматична карта світу за Кеппеном та Гейгером

• Кліматологія — .
• Гідрологія — .
  • Гідрологія суходолу — .
  • Океанологія — .
• Кріологія — .
  • Геокріологія — .
  • Гляціологія — .
• Ґрунтознавство — .
  • Географія ґрунтів — .
• Біогеографія — .
  • Фітогеографія (географія рослин) — .
  • Зоогеографія (географія тварин) — .

Палеогеографічний цикл дисциплін:

• • Четвертинна геологія — .
  • Палеогеоморфологія — .
  • Палеокліматологія — .
  •  — .
  • Палеогідрологія — .
  •  — .
  •  — .

Біогеографія	Кліматологія та Метеорологія	Берегознавство	Екологічний менеджмент
Геодезія	Геоморфологія	Гляціологія	Гідрологія та Гідрографія
Ландшафтна екологія	Океанографія	Ґрунтознавство	Палеогеографія
Четвертинна геологія

Суспільна географія

Докладніше: Соціальна географія та Економічна географія

Економічна та соціальна географія (у деяких країнах суспільна географія отримала назву «антропогеографія» — людська географія) — це розділ географії, який вивчає особливості людського існування на об'єкті Земля, що передбачає глибоке вивчення процесу взаємодії суспільства з природою, розміщення виробництва, розселення населення, умови та особливості їхнього розвитку в різних країнах і регіонах, організації території з урахуванням природних, соціальних, економічних і екологічних чинників. Виокремлюють окремі галузі суспільної географії: географія населення, промисловості, сільського господарства, транспорту, невиробничої сфери та інші. Соціальну географію часто розглядають у комплексі з економічною географією.

До соціально-економічних географічних наук належать:

• Економічна географія — наука, що вивчає .
• Соціальна географія — наука, що вивчає .
• Політична географія — наука, що вивчає .
• Географія населення — наука, що вивчає .

Галузеві дисципліни:

Соціальний цикл дисциплін:

• Гуманітарна географія — наука, що вивчає .
• Географія культури — наука, що вивчає .
  • Географія релігії — дисципліна, що вивчає .
  •  — дисципліна, що вивчає .
  • Етнографія — наука, що вивчає .
•  — наука, що вивчає .

Політичний цикл дисциплін:

• • Геополітика — наука, що вивчає .
  •  — наука, що вивчає .
  • Електоральна географія — наука, що вивчає .
• Регіоналістика — наука, що вивчає .

Економічний цикл дисциплін:

•  — дисципліна, що вивчає .
• Географія світового господарства — дисципліна, що вивчає .
  •  — дисципліна, що вивчає .
  •  — дисципліна, що вивчає .
  •  — дисципліна, що вивчає .
  •  — дисципліна, що вивчає .
  • Географія транспорту — дисципліна, що вивчає .
  • Географія туризму — дисципліна, що вивчає .

Демографічний цикл дисциплін:

• Демографія — наука, що вивчає .
  • Геоурбаністика — наука, що вивчає .

Географія культури		Економічна географія	Медична географія
Історична географія та	Політична географія та Геополітика	Географія населення або Демографія	Географія релігії
Соціальна географія	Транспортна географія	Географія туризму	Геоурбаністика

Політична географія

Політична карта світу

Докладніше: Політична географія

Політична географія — суспільно-географічна дисципліна, яка займається вивченням територіальної (геопросторової) організації та дослідженням географічних закономірностей формування і розвитку політичної сфери життя суспільства.

Основним об'єктом дослідження політичної географії є елементарні та інтегральні територіально-політичні системи — об'єктивно взаємопов'язані поєднання різноманітних елементів політичної сфери, що склалися на певній території — у їх взаємодії між собою і з географічним простором:

• просторові особливості формування і розвитку суспільних інститутів, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчі, виконавчі, судові, примусу і ін.), як державних (центральні і місцеві органи державного управління, міжнародні міжурядові організації), так і недержавних (політичні партії, профспілки, суспільні рухи, громадські об'єднання тощо);
• територіальні аспекти політичних відносин, які складаються між соціальними групами, націями і етносами, політичними партіями, суспільними рухами, державними і місцевими органами влади та іншими суб'єктами політичної діяльності з приводу завоювання, утримання і використання політичної влади;
• територіальна організація діяльності, внаслідок якої окремі особи, суспільні спільноти, у тому числі територіальні, і суспільні інститути відстоюють свої політичні інтереси (організація, проведення і участь у виборах й референдумах, страйках, демонстраціях, терористичних акціях, збройних виступах тощо).

Регіональна географія

Докладніше:

Інтегральна географія

Докладніше:

До інтегральних географічних наук належать:

• Геоекологія — наука, що вивчає .
  • Екологічний менеджмент — дисципліна, що вивчає .
  • Ландшафтна екологія — наука, що вивчає .
• Енвайронментологія — наука, що вивчає .
  • Ландшафтна архітектура — дисципліна, що вивчає .
  • Ландшафтна екологія — дисципліна, що вивчає .
  • Енвайроментальний менеджмент — дисципліна, що вивчає .
• Історична географія — наука, що вивчає .
  •  — наука, що вивчає .

Приклад ілюстрованої карти

• Картографія — наука, що охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів. Відображає і досліджує положення в просторі, поєднання, взаємозв'язки і розвиток у часі природних і суспільних об'єктів, явищ і процесів за допомогою картографічних зображень (топографічних і загальногеографічних карт, глобусів тощо). Картографічними символами на картах відображають об'єктивну дійсність. Термін «картографія» застосовують і до картографічного виробництва як галузі, яке забезпечує потреби суспільства в картографічних зображеннях. Розділами картографії є картознавство, географічна, математична, та , , складання та редагування карт, видання карт та , організація і економіка картографічного виробництва.

• Країнознавство — наука, що вивчає .
• Теоретична географія — наука, що вивчає .

Енвайронментальна географія та геоекологія

Докладніше: Геоекологія та Енвайронментологія

Прикладна географія

Докладніше:

Прикладні географічні дисципліни пов'язані як з природничими, так і з соціально-економічними географічними науками. Вони обслуговують практичні завдання людської діяльності.

До прикладних географічних наук належать:

• Військова географія — наука, що вивчає .
• Інженерна географія — наука, що вивчає .
• Космічна географія — наука, що вивчає .
• Медична географія — наука, що вивчає .
•  — наука, що вивчає .
•  — наука, що вивчає .
• Рекреаційна географія — наука, що вивчає .
•  — наука, що вивчає .

Пов'язані області

Об'єкт

Об'єкт вивчення географії — закони і закономірності розміщення і взаємодії компонентів географічного середовища і поєднань на різних рівнях. Об'єктом вивчення фізичної географії є як географічна оболонка загалом, так і окремі її компоненти (атмосфера, літосфера, гідросфера, педосфера, біосфера) як окремі системи.

Основною метою географічних досліджень на сучасному етапі є наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природовикористання, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію як науку, а решту її суспільних напрямків  — похідними наукового пізнання та суспільними проєктами, що переплітаються з різними сферами та науками.

Предмет

Завдання

Завдання географії:

• Дослідження природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів та їхніх компонентів, з метою раціонального природокористування, ефективного розміщення виробництва, та забезпечення сприятливих умов життя людини у навколишньому середовищі.
• Розробка проблем перетворення природи в рамках стійкого розвитку людства задля найбільш ефективного використання природних ресурсів, що не порушує незворотно стійкість місцевих і глобальних екологічних систем.

Методи

У географії використовують такі методи:

• Порівняльно-географічний.
• Історико-географічний.
• Географічного моделювання.
• Картографічний.
• .
• Геофізичні.
• Геохімічні.
• Математичні, що органічно поєднують загальнонауковий підхід з гуманітарною складовою науки.
• Районування (фізико-географічне й економічне) — важливий спосіб виявлення закономірностей і взаємозв'язків досліджуваних об'єктів.
• Безпосереднє наукове спостереження.
• Статистичний.
• Комплексні.

Для збирання та обробки фактичного матеріалу проводять експедиційні, стаціонарні, лабораторні й дистанційні дослідження.

Картографічний

• Картографічний метод — метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Даний метод дослідження включає: опис та вимірювання за картами, графічні побудови, площинні обраховування, аналіз і вишукування нових закономірностей.

Геоінформаційні системи

Дистанційне зондування

Докладніше: Дистанційне зондування Землі

Кількісні

Якісні

Історія

Докладніше: Історія географії

Географія належить до найдавніших знань людства. Вона виникла як опис географічної оболонки Землі, її структури та динаміки, взаємодії та розповсюдження у просторі окремих компонентів. Декілька тисячоліть пішло на становлення фізичної географії і формування підвалин класичної географічної науки. Водночас поодинокі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий спосіб починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.

Перші знання про просторову організацію навколишнього світу ми знаходимо на древніших знаряддях праці, культу, наскельних малюнках. Як наука оформлюється в перших землеробських країнах Сходу (Шумері, Стародавньому Єгипті та Греції). На перших етапах географія мала переважно описовий характер і не диференціювалась на окремі галузі. Географічні знання накопичувались завдяки торгівлі, військовим походами, мореплавству. Вперше описові знання про відомі країни були узагальнені в працях Геродота (V ст. до н. е.), Арістотеля (384—322 до н. е.), Ератосфена (276—194 до н. е.), Страбона (63 до н. е.- 20-ті н. е.), Птолемея (II ст. н. е.) та ін. У їхніх працях містяться спроби перших наукових пояснень природи різних географічних явищ, висловлено припущення й теоретично доведено про кулястість Землі, вказується на взаємозв'язок між земними оболонками, дано опис відомих на той час країн Ойкумени.

• Глиняна табличка з картою Ніппуру, 1400 рік до н. е.
• Ератосфен, «батько географії», навчає студента
• Вимірювання Ератосфеном окружності Землі (англ.)
• Кварта Ойкумени з карти світу Птолемея. «Географія», близько 150 н. е.
• Карта світу «Tabula Rogeriana» середньовічного арабського вченого Мухамада аль-Ідрісі
• Сторінка з праці Бернгарда Вареніуса

Географічні уявлення і поняття за часів середньовіччя часто базувались на біблійних догмах. Проте діяльність учених, мандрівників, зокрема арабських і кавказьких (вірменський учений VII століття Ананія Ширакаці), венеційських і генуезьких купців сприяла одержанню нових географічних відомостей. Розквіт класичної західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначилась переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму. В епоху формування капіталізму потреба в розширенні ринків збуту продукції, пошуки нових джерел сировини, нових шляхів створювали передумови для дальшого розвитку науки.

В результаті Великих географічних відкриттів (XV—XVII століття), здійснених європейськими мандрівниками і мореплавцями, було встановлено контури майже всіх материків, досліджено більшу частину земної поверхні, одержані відомості про природу й господарство раніше невідомих країн. Значних успіхів за цей час досягла картографія, Герхардом Меркатором була розроблена незамінна для навігації картографічна проєкція, що названа його іменем. (лат. Geographia generalis; ) Бернгарда Вареніуса була найбільшою узагальненою географічною працею цього періоду. У Московській державі впродовж територіальної експансії XVI—XVII століть складаються «писцеві», «межові» книги та «чертежі» («Книга Большому чертежу») до яких потрапляють важливі дані про південь та схід України. Дані про природу та населення Сибіру і Далекого Сходу одержано внаслідок походів козаків-землепроходців. Розвиткові географічної науки в Росії у XVIII століття сприяли праці Івана Кирилова, Василя Татищева та Михайла Ломоносова, який очолював географічний департамент Російської академії наук. Останній стояв на позиціях стихійного матеріалізму, дійшов висновку про взаємозумовленість усіх елементів природи, запровадив термін «економічна географія», обґрунтував ідею про Північний морський шлях.

Наприкінці XVIII та протягом XIX століття західноєвропейськими дослідниками провадились інтенсивні географічні дослідження південної півкулі. До внутрішніх районів Африки дістаються француз Фредерік Кайо (1815—1822), британці Девід Лівінгстон (1840—1873), Джон Спік (1856—1863), Генрі Мортон Стенлі (1871—1888), (1884—1889) та ін. У цей час Південну Америку досліджують іспанець Фелікс де Асара (1781—1801), британець Роберт Фіцрой (1831—1832), французи Алсид д'Орбіньї (1826—1834) і Франсіс Кастельно (1844—1845) та ін. На Австралійському материку природничими дослідженнями займаються британці Чарлз Ґреґорі (1846—1858), Томас Мітчелл (1831—1847), (1861—1876), (1828—1860), (1842—1872). Поряд з науковими подорожами споряджалось чимало експедицій здебільшого колонізаторського штибу. В наукових дослідженнях Центральної Азії XIX—XX століття провідна роль належить російським мандрівникам та ученим, серед яких були й етнічні українці, або люди доля яких тісно пов'язана з Україною — Петро Семенов (1856—1857), Микола Пржевальський (1867—1888), Петро Козлов (1882—1909) та ін. З другої половини XIX століття активно починає розвиватись університетська географія. 1845 року створюється Російське географічне товариство.

• Карти недосліджених частин континентів та регіонів по завершенню епохи Великих відкриттів
• Внутрішня Австралія на початок XIX століття
• Внутрішня Африка на початок XIX століття
• Центральна Азія на середину XIX століття
• Арктика на середину XVII століття
• Антарктика на середину XIX століття
• Дослідження Тихого океану іспанцями

Велике значення для систематизації та аналізу накопичених великих обсягів фактичного матеріалу мали праці німецького мандрівника й дослідника природи Олександра Гумбольдта, який заклав основи сучасної академічної географії. Його найвідоміша праця «Космос» (1845—1862) ґрунтується на ідеях комплексного і порівняльного підходу у вивченні природних явищ. Порівняльний метод на базі ідеалістичного підходу до географічного детермінізму (його вирішальна роль у розвитку суспільства) розвивав також його співвітчизник Карл Ріттер. Фрідріх Ратцель був визначним представником антропогеографічного напряму. Для французької наукової школи цього періоду, заснованої Полем Відалем де ла Блашем, характерне намагання обмежити сферу географічних досліджень вивченням регіональних особливостей у межах окремих країн. В Росії Василь Докучаєв заснував школу комплексних фізико-географічних досліджень, в основу яких було покладено вчення про географічну зональність. Його співвітчизники Олександр Воєйков та Дмитро Анучин внесли вагомий вклад у пізнання взаємозв'язків елементів географічної оболонки. З кінця XIX століття поступово відбувається процес галузевої диференціації географії з одночасним насиченням загальнонауковими методами й інструментарієм.

Із переходом до централізованого державного господарювання в СРСР здійснюються комплексні наукові експедиції з вивчення території Північної Євразії, особливо віддалених і високогірних районів. Проведено великі роботи з дослідження Арктики й освоєння Північного морського шляху. Створено численні карти, атласи, монографії. Важливе значення для розвитку географії мали праці Андрія Григор'єва, який ввів поняття про географічну оболонку. Лев Берг запровадив дослідження географічних ландшафтів, які далі розвивали і . Дослідження рельєфу було теоретично узагальнено в працях , . Велике наукове й практичне значення мали дослідження Михайлом Будико і теплового балансів Землі, планетарного круговороту вологи, Борисом Алісовим циркуляції повітряних мас. Світовий океан та його біологічну продуктивність досліджували Юлій Шокальський та . Розробкою теоретичних проблем розміщення виробництва, питань природних умов і ресурсів, формування економічних районів тощо займались Микола Баранський та Микола Колосовський, велись конкретні дослідження окремих регіонів та районів. Результати досліджень галузевих географічних дисциплін було покладено в основу комплексного, синтетичного вивчення природних і виробничих територіальних комплексів та їхніх взаємозв'язків.

Географічні дослідження в Україні

Докладніше:

Центром наукових досліджень в Україні є Інститут географії. Дослідження проводять також інші установи національної академії наук (НАНУ), зокрема відділення географії Інституту геофізики, профільні кафедри вищих навчальних закладів.

Географічна наука в НАНУ на початку її формування на академічному рівні була представлена фізико-географом і геоморфологом Павлом Тутковським (академік від 1918 року), економіко-географом Костянтином Воблим (академік з 1919), метеорологом і кліматологом Борисом Срезневським (академік з 1920). Важливу роль у розвитку географії відіграло вчення про біосферу і ноосферу українського академіка Володимира Вернадського — першого президента АН України.

У наступні роки географічну науку в АН України розвивали відомий географ і мандрівник Петро Козлов (академік з 1927), географ Степан Рудницький (академік з 1929), гідролог Євген Оппоков (академік з 1929), полярник Отто Шмідт (академік з 1934), фізико-географ і ґрунтознавець Георгій Висоцький (академік з 1939), економіко-географ Яків Фейгін (член-кореспондент з 1939).

року засновано самостійне Українське географічне товариство. У перші повоєнні роки в академії Петром Погребняком (академік з 1948) проводилися дослідження з географії ґрунтів, Володимиром Бондарчуком (академік з 1951) з геоморфології, Максимом Паламарчуком (академік з 1973) з економічного районування та іншими. року було створено окремий Секторі географії в АН УРСР (Максим Веклич і Андрій Золовський). Було широко розгорнуто географічні дослідження були на регіональних природничих кафедрах Київського (Олексій Діброва, Петро Заморій, Олександр Маринич, , Валентин Попов, Михайло Щербань), Харківського (Микола Дмитрієв), Одеського, Львівського (Каленик Геренчук, Петро Цись), Сімферопольського, Чернівецького університетів та ряду педагогічних інститутів, в установах гідрометеорологічної служби.

• Володимир Вернадський
• Борис Срезневський
• Павло Тутковський
• Костянтин Воблий
• Георгій Висоцький
• Степан Рудницький

Було проведено дослідження природно-територіальних комплексів та виробничо-територіальних систем, вивчення окремих компонентів природи, фізико-географічного та виробничо-територіального районування, раціонального використання природних ресурсів та охорони природи. Геоморфологічні й палеогеографічні дослідження Бондарчука й Дмитрієва продовжили Дмитро Соболєв, Петро Заморій, Максим Веклич, , Василь Галицький, Каленик Геренчук, Іван Рослий, Ігор Соколовський, Петро Цись. Дослідження кліматичних і гідрологічних умов країни проводили Євген Опоков, Борис Срезневський, Георгій Дубинський, , Віктор Назаров, Валентин Попов, Олександр Раєвський, Михайло Щербань. Ґрунти країни вивчали Олексій Соколовський, , Наталія Вернандер, , Іван Гоголев. Фізико-географічне районування проводили Каленик Геренчук, Олександр Маринич, Гаврило Міллер, Петро Погребняк, Генріх Швебс, Петро Шищенко. Широкі економіко-географічні дослідження були розгорнуті цілю плеядою вітчизняних вчених, серед яких особливо відзначились Костянтин Воблий, Максим Паламарчук, Опанас Ващенко, , Олексій Діброва, Федір Заставний, Микола Ігнатенко, Леонід Корецький, Ізраїль Мукомель, Микола Пістун, Юхим Пітюренко, Олександр Топчіев, Олег Шаблій, . На основі ґрунтовних досліджень створено докладні загальногеографічні та різноманітні тематичні карти і атласи. Географічним картографуванням займались Андрій Золовський, Іван Левицький, Леонід Руденко, Андрій Харченко.

Географічні відкриття

Докладніше: Географічне відкриття

Визначні географи

Докладніше: Список географів

• Ератосфен
• Страбон
• Клавдій Птолемей
• Мухаммад аль-Ідрісі
• Герард Меркатор
• Олександр Гумбольдт
• Карл Ріттер
• Вільям Морріс Девіс
• Поль Відаль де ла Блаш
• Гелфорд Джон Маккіндер

Основні проблеми і дискусії

На сучасному етапі географія більше набуває конструктивного характеру (експериментально-перетворювального). У зв'язку з науково-технічною революцією стали актуальними проблеми розробки теоретичних і методичних основ наукового прогнозування результатів впливу на природу людської діяльності, вирішення регіональних і глобальних екологічних проблем.

Організації

З року проводяться міжнародні конгреси географів-науковців, на основі яких року в Брюсселі було створено Міжнародний географічний союз (МГС; IGU).

Провідні географічні товариства світу:

• Американське (англ. American Geographical Society; US) (Нью-Йорк, США).
• Національне географічне товариство (англ. National Geographic Society; NGS) (Вашингтон, США).
• Американська асоціація географів (англ. American Association of Geographers; AAG) (Вашингтон, США).
• Британське (англ. Royal Geographical Society) (Лондон, Велика Британія).
• (дан. Det Kongelige Danske Geografiske Selskab) (Копенгаген, Данія).
• Європейська асоціація студентів та молодих географів (англ. European Geography Association of students and young geographers; EGEA) (Утрехт, Нідерланди).
• (англ. The Institute of Geographical Studies; TIGS) (Бенґалуру, Індія).
• (англ. The National Association of Geographers; NAGI) (Делі, Індія).
• Канадське (англ. Royal Canadian Geographical Society) (Оттава, Канада).
• Німецьке (нім. Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin) (Берлін, Німеччина).
• (англ. Institute of Geographical Information Systems; IGIS) (Ісламабад, Пакистан).
• (англ. Karachi Geographical Society) (Карачі, Пакистан).
• Польське (пол. Polskie Towarzystwo Geograficzne, PTG) (Варшава, Польща).
• (словен. Geografski inštitut Antona Melika) (Любляна, Словенія).
• Російське (рос. Русское географическое общество; РГО) (Санкт-Петербург, Російська Федерація).
• Українське (англ. Ukrainian Geographical Society; UGS) (Київ, Україна).
• Французьке (фр. Société de géographie) (Париж, Франція).

• Будівлі штаб-квартир географічних товариств
• Американського національного у Вашингтоні
• Американської асоціації географів у Вашингтоні
• Британського королівського у Кенсінгтоні
• Канадського в Оттаві
• Російського у Санкт-Петербурзі
• Французького в Парижі

Періодика

Головною географічною науковою періодикою в Україні є міжвідомчі збірники: «Фізична географія та геоморфологія», «Часопис картографії», , «Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія», «Економічна та соціальна географія», «Географія та туризм».

Освіта

Шкільна

Докладніше:

Вища

Україна

Докладніше:

В Україні перші географічні кафедри було створено при Київському (Петро Броунов), Харківському (Андрій Краснов) та Одеському (Гаврило Танфільєв) університетах.

Примітки

1. землепис // Російсько-українські словники на R2U.
2. . Etymonline.com. Архів оригіналу за 12 лютого 2009. Процитовано 17 квітня 2009.
3. . The American Heritage Dictionary of the English Language, Fourth Edition. Houghton Mifflin Company. Архів оригіналу за 9 листопада 2006. Процитовано 9 жовтня 2006.
4. Маринич О. М. Географія [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
5. Pattison, W.D. (1990). (PDF). Journal of Geography. 89 (5): 202—6. doi:10.1080/00221349008979196. ISSN 0022-1341. Архів оригіналу (PDF) за 30 листопада 2016. Процитовано 19 березня 2010. — репринт статті 1964 року.
6. Маринич О. М. Географія // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — .
7. . AAG Career Guide: Jobs in Geography and related Geographical Sciences. Association of American Geographers. Архів оригіналу за 6 жовтня 2006. Процитовано 9 жовтня 2006.
8. Маринич О. М. Географія // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — С. 249-251. — 416 с. — 33 000 екз. — .
9. Картографія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
10. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 вересня 2008. Процитовано 19 березня 2010.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
11. . Physicalgeography.net. Архів оригіналу за 1 травня 2009. Процитовано 17 квітня 2009.

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .
• Географія [ 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 234. — 1000 екз.
• Жупанський Я. І. Історія географії в Україні : навчальний посібник. — К., 2006.
• Сосса Р. І. Історія картографування території України : підручник для студ. ВНЗ. — К. : Либідь, 2007. — 334 с. — .
• Удовиченко В. В. Методи комплексних географічних досліджень. — К., 2009. — 100 с.
• Влах М., Котик Л. Теорія і методологія географічної науки: навч. посібник [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.]. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2018. - 344 с.

Англійською

1. (англ.) Key Methods in Geography / N. Clifford, S. French, G. Valentine (Eds.). — SAGE, 2010. — 569 p.
2. (англ.) Research Methods in Geography: A Critical Introduction / B. Gomez, J.P. Jones (Eds.). — Blackwell Publishing, 2010. — 459 p.

Німецькою

1. (нім.) Hanno Beck: Geographie. Europäische Entwicklung in Texten und Erläuterungen. (Orbis academicus. Problemgeschichten der Wissenschaft in Dokumenten und Darstellungen. Band II/16). Karl Alber, Freiburg / München 1973,
2. (нім.) Hans Gebhardt, Rüdiger Glaser, Ulrich Radtke, Paul Reuber (plus 130 Autoren): Geographie — Physische Geographie und Humangeographie. Spektrum Akademischer Verlag in Elsevier, Heidelberg 2006/2007, .
3. (нім.) Hans Heinrich Blotevogel: Geographie. In: E. Brunotte, H. Gebhardt, M. Meurer, P. Meusberger, J. Nipper (Hrsg.): Lexikon der Geographie. Spektrum, Heidelberg 2002, .
4. (нім.) Hartmut Leser (Hrsg.): Wörterbuch Allgemeine Geographie. DTV und Westermann, München 2005, .
5. (нім.) Katharina Fleischmann; Ulrike Meyer-Hanschen, Stadt Land Gender: Einführung in feministische Geographien. Helmer, Königstein/Taunus 2005,

Іспанською

1. (ісп.) Canal Apaza, Luis (2007). Geografía Regional. CBT.
2. (ісп.) Cuadrat, J.M; PITA, Mº.F. (2000). Climatología, Segunda edición, Madrid: Cátedra Geografía.
3. (ісп.) Ferreras, C.; Fidalgo, C.E. (1999). Biogeografía y edafología. Madrid: Síntesis.
4. (ісп.) López Bermúdez, Francisco y Otros (1992). Geografía física. Madrid: Cátedra Geografía.
5. (ісп.) Méndez, Ricardo (1997). Geografía económica. La lógica espacial del capitalismo. Barcelona: Ariel Geografía.
6. (ісп.) Puyol, Rafael; Estébanez, José; Méndez, Ricardo (1995). Geografía humana. Madrid: Cátedra Geografía.
7. (ісп.) Valencia Rangel, Francisco (1987). Introducción a la Geografía Física, 13a edición, México: Herrero.

Російською

• (рос.) Баранский Н. Н. Научные принципы в географии // Избранные труды. — М. : Лепсель, 1980.
• (рос.) Дьяконов К. Н., Касимов Н. С., Тикунов В. С. Современные методы географических исследований. — М. : АО «Учебная литература», 1996. — 207 с. — .
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. В 2-х книгах. — М. : Дрофа, 2006. — С. 495.
• (рос.) Мересте У. Н., Ныммик С. Я. Современная география : вопросы теории. — М. : Мысль, 1984.
• (рос.) От Страбона до наших дней : Эволюция географических представлений и идей. — М. : Мысль, 1985. — 240 с. — 45 000 прим.
• (рос.) Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. — М., 1973.
• (рос.) Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. — М. : Издательство Московского университета, 1976.
• (рос.) Хаггет П. География : синтез современных знаний. — М. : Прогресс, 1979. — 684 с.
• (рос.) Хореев Б. С. Некоторые методологические вопросы науковедения и развития теории географической науки // География в системе наук. — Л. : Наука, 1987.

Посилання

• geography.in.ua — інформаційна підтримка фахівців у сфері геотехнологій
• National Geographic
• (англ.) Новини у світі наук про Землю на сайті журналу «Smithsonian» Смітсонівського інституту.
• Royal Geographical Society
• Royal Canadian Geographical Society
• Сайт знавців географії
• Col.legi de Geògrafs — Catalunya
• ГЕОГРАФІКА географічний портал
• All OpenEdition. Journals catalogue — наукові географічні журнали англійською та іншими мовами.
• All OpenEdition. Environmental studies, Geography & Development Books — наукова географічна література французькою та іншими мовами.