Галичина́ (пол. Galicja, нім. Galizien) — історико-географічна область на заході України, яка також включала Надсяння і Лемківщину, колись населені переважно українцями (зараз східна частина Підкарпатського воєводства Польщі).
Галичина | |||
---|---|---|---|
— історичний регіон — | |||
Вид з Левової гори на історичний центр Львова | |||
| |||
Держави | Польща Україна | ||
Найбільше місто | Краків, Львів | ||
Королівство Галичини та Володимирії (на тлі сучасних кордонів країн). | |||
Існує кілька трактувань території Галичини. Перша пов'язана із межами колишнього Галицького князівства, що включало Перемиську, Звенигородську, Теребовельську та Галицьку волості, і відповідає верхів'ям басейну Дністра та Сяну. Друга пов'язана із межами Королівства Галичини та Володимирії — провінції імперії Габсбургів, яка існувала у XVIII — поч. ХХ ст. У цей час територія краю обіймала також частину історичної Краківщини. Після утворення УРСР та депортації українського населення із Надсяння та Лемківщини під Галичиною переважно розуміють території сучасних Тернопільської (крім північної частини), Львівської, Івано-Франківської областей України. Згідно з Енциклопедією Українознавства, в етнографічних межах має площу 55700 км².
Назва «Галичина» походить від міста Галич — столиці Галицького князівства. З другої половини XIII століття політичним та культурним центром краю стало місто Львів. Серед інших найбільших міст Галичини є Тернопіль, Івано-Франківськ (раніше Станиславів), Ряшів та ін.
У період входження Галичини до складу Габсбурзької імперії у XVIII столітті до Галичини додали частину польських земель (Малопольща) включно з Краковом, а також міста Освенцим і Затор та утворили провінцію Королівство Галичини та Володимирії, після чого виник умовний поділ на Західну (польську) і Східну (українську, основну) частини Королівства. Після 1850 року межею поміж Східною і Західною Галичиною прийнято вважати не давню межу між Галицьким князівством (Руським королівством) та польськими князівствами (пізніше — між воєводствами), що пролягає по межиріччю Віслока і Дунайця та території так званої Сандомирської пущі, а межу розподілу між двома апеляційними судами у Львові й Кракові. Тому центром Західної Галичини вважалося малопольське місто Краків, Східної — Львів. Таким чином західна околиця українських земель була віднесена адміністративно до апеляційного суду в Кракові. Межі Східної Галичини майже повністю збігаються з кордонами Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), проголошеної 1 листопада 1918 року. Після окупації Галичини поляками в 1919 році термін «Галичина» в офіційному вжитку було замінено на «Східна Малопольща».
У межах Галичини виділяють культурно-етнографічні регіони: Західне Поділля, Опілля, Наддністрянщина, Підгір'я, Покуття, Надсяння, північні частини Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини. За діалектними, етнографічними особливостями Галичина — регіон неоднорідний. Зокрема, на теренах краю побутують наддністрянський, бойківський, покутсько-буковинський, надсянський та лемківський говори.
Галичина мала як свою державність — Галицьке князівство (1084—1199), так і перебувала у складі різних держав, серед яких Галицько-Волинське князівство (1199—1349), Угорське королівство (1349—1387), Королівство Польське (1387—1569), Річ Посполита (1569—1772), Королівство Галичини та Володимирії — коронний край, складова частина Габсбурзької монархії (1772—1804), Австрійської імперії (1804—1867) і Австро-Угорщини у 1867–1918 роках, Західноукраїнська Народна Республіка (1918—1919), Українська Народна Республіка (1919), Польська Республіка (1919—1939). Після Другої світової війни Галичина розділена кордоном: західна частина — у складі Польщі, а східна — у складі СРСР (до 1991 року) і України (з 1991 року).
Через часткову лібералізацію національної політики в Австро-Угорщині після «Весни народів» 1848 року Східна Галичина стала осередком розвитку української та польської культури (західна частина переважно польської культури), літератури та науки, в той час як у підросійській Україні (у складі Російської імперії) проводилася політика жорсткого зросійщення і дискримінація української культури. Через це Східна Галичина отримала назву «Український П'ємонт».
Назва
Ім'я регіону дала назва міста Галич (столиці Галицького князівства). Найбільш раннім геральдичним знаком пов'язаним з Галичиною був лев, що спирається на скеллю (герб Лева ІІ). В пізніші часи стала використовуватись галка — птах сімейства воронових. Перша письмова згадка міста з'явилася в Іпатіївському літописі 1140 року, в Лаврентіївському літописі 1144 року. У старі часи галіци («галицы»*) у множині це назва зграї птахів галок, а може, і граків, але від воронів цих птахів точно відрізняли бо: «Тогда по Руской земли ретко ратаеве кикахуть, но часто врани граяхуть, трупиа себе деляче, а галици свою речь гозоряхуть, хотять полетети на уедие».* («Тоді по Руській землі рідко орачі перегукуються, але часто каркають ворони трупи ділячи і галки по-своєму говорять, хочуть полетіти на бенкет»). Ще згадки:1) «Галици стады бежать к Дону великому»* («Зграї галок летять до великого Дону»). 2) «Щекот славий успе, говор галичь убудиси»* («Затих спів солов'їв прокинувся гомін галок»).*
* Ці три цитати зі Слова о полку Ігоревім 12 століття.
У гербі Галичини та Галича багато сотень років зображується галка (Галичини — що йде, Галича — стоїть).
Отже, герб міста Галич із галкою і дав назву регіону.
За поширеною версією, назва має походження від грецького слова 'αλάς (галас) — «сіль». Вперше таку версію висловив австрійський історик кінця XVIII століття Гакет, якого підтримав німецький географ Й. Еґлі, а також історик Теофіль Коструба, який проводив паралелі із подібними назвами соледобувних центрів як Гальштадт в Австрії і Галле у Німеччині та Ярослав Пастернак.
За однією з інших версій, назва походить від кельтського племені галлів, які проживали на території сучасної Франції та нібито прийшли у цей регіон у IV—III століттях до нашої ери. Кельтські племена залишили подібні (бо також належали до індоєвропейської мовної сім'ї) або кельтизовані назви на території усієї Європи та інших місць міграції (наприклад, Галісія, Галатія (від «галли»), Баварія, Богемія (від «бойї» — одне з кельтських племен), та інші).
Однією із перших згадок слова «Галичина» є фрагмент візантійської хроніки, в якій князь Роман Мстиславич названий «ігемоном Галичини» (грец. Γαλίτζης ἡγεμών).
У грамоті Угорського королівства від 2 травня 1189 року Бела ІІІ (1145—1196) титулується «славетним королем Угорщини, Далмації, Рами та Галіції» (лат. gloriosissimi regis Ungariae, Dalmatiae, Ramaeque et Galaciae). Є певна недовіра щодо згадки 1189 року, тому що в документі зазначено непоширене формулювання поняття Галичина — «Galacia» замість поширеного в ХІІІ ст. «Gallicia» або «Galicia». Документ 1189 року не є офіційним актом угорського королівського двору, а документом однієї з церковних канцелярій. До початку ХІІІ століття схожих формулювань в угорських грамотах не було виявлено.
Географія
Галичина | |
| |
Територія історичного регіону Галичина | |
| |
Площа Ринок у Львові — історичній столиці Галичини | |
| |
| |
Руїни старостинського замку Галича — першої столиці Галичини
| |
Руїни Княжого замку у Перемишлі (нині на території Польщі) |
Територія Галичини — північні схили Карпатських гір, басейн верхнього і середнього Дністра, Західного Бугу (верхня течія), верхнього Сяну, зі сходу обмежена річкою Збруч.
До складу Галичини входять:[]
- у Польщі
- південно-східна частина Малопольського воєводства
- Підкарпатське воєводство
- в Україні
- Тернопільська область (крім більшої частини Кременецького району на півночі області)
- Львівська область
- Івано-Франківська область
Східна Галичина лежить у межах території сучасної України, а також до неї входять прикордонні регіони Польщі (частина Закерзоння), решта територій зараховують до Західної Галичини.
Частина Галичини в межах сучасної України займає 8,2 % площі країни, тут проживає 10,4 % її населення.[]
Історія
Землі Галичини були ареалом розселення людини вже в добу палеоліту. Археологічна карта цього регіону надзвичайно багата і барвиста, що свідчить про сприятливі умови для проживання тут людини.
З XIV ст. до н. е. до кінця V ст. до н. е. на цих теренах були поселення носіїв Лужицької культури, яких одна частина дослідників відносить до кельто-германських племен, інша — до протослов'янських.
Наприкінці V ст. до н. е. Лужицька культура занепадає і на зміну їй поступово приходить Латенська культура кельтських племен, які мігрували з південної Швейцарії на схід. Винайшовши першими в Європі кінноту як рід війська, кельти легко підкорили й асимілювали лужицькі племена; крім того, кельтська залізна зброя і амуніція була кращою за лужицьку. Саме серед знахідок Латенської культури в галицьких землях уперше з'являється гончарне коло.
Унікальний археологічний комплекс Латенської культури, досліджений біля с. Бовшів на р. Гнила Липа (11 км на північ від Галича), беззаперечно свідчить про перебування кельтських племен на території Галичини задовго до появи слов'ян. Вік цієї археологічної знахідки дослідники визначають як середина II ст. до н. е. — друга чверть I ст. до н. е. Перебування кельтів у верхньому Подністров'ї підтверджується також і писемними джерелами. Клавдій Птолемей згадує в цій місцевості чотири кельтомовні урбаноніми: Карродунон, Маетоніум, Вібантаваріум та Ерактон. Перший з них, Карродунон, етимологізується виключно на кельтському ґрунті: від кельт. karr- «каміння» та dun- «фортеця».
У ранньому середньовіччі (VI ст. н. е.) ця територія була заселена конгломератом племен: кельтами, лужитами, готами і вандалами (Переворська і культури).
Під час великого переселення народів, через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів:
- IV—V ст. — сармати (алани);
- V ст. — гуни;
- VI—VIII ст. — авари;
- VI ст. — слов'янські племена сербів, хорватів, чехів та інші;
- IX ст. — болгари, мадяри, печеніги, половці.
Спустошливі набіги гунів зруйнували більшість місцевих поселень, сильно скоротилася кількість населення, культура прийшла до занепаду.
Зрештою, з середини VI ст. на цих землях оселилися прибулі слов'янські народи — карпатські хорвати (за іншими даними, білі і червоні хорвати), дуліби, тиверці, бужани, та ін. Місцеві кельтські й кельтсько-лужицькі племена були частково витіснені в західну Європу, частково асимільовані. Проте багато топонімів і культурно-побутових елементів кельтського фольклору залишилося в культурі слов'янських племен (Бойківщина).
Раннє середньовіччя
Згіно деяких припущень 891–892 років моравський король Святоплук І міг долучити майбутні галицькі землі разом із Перемишлем до складу Великоморавського королівства. Незабаром, послаблена усобицями між синами Святоплука І і тривалою війною зі Східнофранкським королівством, Великоморавія була неспроможна утримувати периферійні території. Цим скористались мадярські кочові племена і близько 898 року захопили Галич та прилеглі землі, про що згадує анонімний хроніст угорського короля Бели II у своєму літописі Gesta Hungarorum:
A negyedik héten Álmos vezér övéivel együtt Halicsba jött, s ott pihenőhelyet választott magának és övéinek. Midőn ezt Halics vezére meghallotta, minden hozzátartozójával mezítláb elébe ment Álmos vezérnek, és különféle ajándékokat nyújtott át Álmos vezér használatára: majd Halics városának a kapuját megnyitván, mint a saját urát, úgy látta vendégül, egyetlen fiát az ország főembereinek a fiaival együtt túszul adta, azonfelül tíz kitűnő arab paripát meg háromszáz más lovat nyergestül, fékestül, továbbá háromezer márka ezüstöt meg kétszáz márka aranyat és gyönyörűséges ruhákat ajándékozott a vezérnek, sőt minden katonájának is. Mikor aztán Álmos vezér egy hónapja tartott pihenőt Halicsban, akkor Halics vezére és többi társai, akiknek a fiai kezességben voltak, azzal a kérelemmel folyamodtak Álmos vezérhez és nemeseihez, hogy a Havason túl nyugat felé, Pannónia földjére szálljanak le.
У 907 році Прикарпатські хорвати беруть участь у поході київського князя Олега на Константинополь, що свідчить про їх політичний зв'язок із Руссю. Проте основна частина угорських племен перейшла Карпати і розселилась в Паннонії, що дозволило чеському князю близько 955 року легко відвоювати галицькі землі.
979 року польський князь Мешко I, приєднавши до держави П'ястів землю, відому пізніше як північно-східна Малопольща, ймовірно, взяв під свій контроль і деякі терени сучасної Галичини. Ймовірно, у 981 році внаслідок військового походу київського князя Володимира Святославовича «червенські городи» (Галичина і Волинь) були включені до складу Київської Русі й згодом набули назви Червона Русь. Проте дворічне панування «ляхів» над цим тереном дозволило київському літописцю Нестору через майже півтора століття написати про ті події:
В лѣт̑. ҂s҃ у҃. п҃ѳ. [6489 (981)] Иде [Володимеръ] к Лѧхомъ и заӕ грады их̑. Перемышль Червенъ. и ины грады. єже суть и до сего дн҃е подъ Русью
1018 року під час походу на Київ (на прохання Святополка Володимировича) військо польського князя Болеслава I Хороброго на річці Західний Буг розгромило військо київського князя Ярослава Володимировича і взяло Київ:
В лѣт̑. ҂s҃. ф҃. к҃s [6526 (1018)] Приде Болеславъ съ Ст҃ополкомь на Ѧрослава с Лѧхы. Ѧрославъ же. совокупивъ Русь. и Варѧгы. и Словѣнѣ. поиде противу Болеславу. и Стополку. [и] приде Волыню и сташа ѡбаполъ рѣкы. Буга. и бѣ оу Ѧрослава кормилець. и воєвода. именемь Буды. нача оукарѧти Болеслава глѧ. да то ти прободемъ трѣскою черево твоє толъстоє бѣ бо Болеславъ великъ и тѧжекъ. ӕко и на кони не могы сѣдѣти. но бѧше смыслень. и реч̑ Болеславъ къ дружинѣ своєи. аще вы сего оукора не жаль. азъ єдинъ погыну. всѣдъ на конь вбреде в рѣку и по немь вои ѥго. Ѧрослав же не оутѧгну исполчитисѧ. и побѣди Болеславъ Ѧрослава Ѧрославъ же оубѣжа съ. д҃. ми мужи Новугороду. Болеславъ же вниде в Кыєвъ съ Ст҃ополкомь. и реч̑ Болеславъ разведѣте дружїну мою по городомъ на покоръмъ. и быс̑ тако.
Повертаючись з трофеями назад, Болеслав Хоробрий знову захопив Червону Русь. Але 1030–1031 років об'єднані війська князя київського Ярослава Володимировича і князя тмутороканського та чернігівського Мстислава Володимировича відібрали їх. На відвойованій території між Сяном і Бугом Ярослав Володимирович заклав фортецю Ярослав.
1069 року польський князь Болеслав II Сміливий, на прохання свого дядька Ізяслава I Ярославовича, якого кияни вигнали з міста, виступив у похід на Київ і взяв його. Повертаючись додому, польські війська, як і 51 рік тому, взяли міста Червоної Русі.
1080 року, за правління польського князя Владислава Германа, червенські городи й землі були вкотре відвойовані Києвом.
Після de facto розпаду Русі через міжусобні війни тут 1084 року утворилось незалежне Галицьке князівство, де князювали правнуки Ярослава Мудрого — Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі. Онук Володаря Ярослав Осмомисл суттєво поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами до пониззя Дунаю.
1199 року волинський князь Роман Великий об'єднав Галицьке князівство зі своїм Волинським князівством у єдину Галицько-Волинську державу.
1215–1221 — Галицько-Волинське королівство; угорський князь, король Андраш ІІ (або Андрій ІІ, лат. rex Galiciae et Lodomeriae).
1253–1264 — Галицько-Волинське королівство; король Русі Данило (лат. rex Ruthenorum). Суперник Данила Галицького — Ростислав Михайлович — згадується як «князь Галичини» (лат. dux Galliciae). Рочнік Красінських згадує про коронацію Данила 1253 року: «Року Божого 1253 Данило князь Русії королем коронувався» (лат. Anno domini 1253 Daniel dux Russie in regem coronatus). Ще одним підтвердженням коронації є текст угоди між Данилом, мазовецьким князем Семовитом і віцемагістром Тевтонського ордену в Пруссії Бурхардом фон Горнхаузеном, яка була підписана у Рачонжі-Мазовецькому 1254 року, де згадується про передачу Орденом частини ятвязьких земель «Данилу першому королю рутенів» (лат. Danieli primo regi Ruthenorum).
Пізнє Середньовіччя
- Про війну між Короною та ВКЛ дивіться статтю Війна за галицько-волинську спадщину (1340—1392)
В середині XIV століття Галичина стала об'єктом суперечки між Польським королівством, Угорським королівством та Литовською державою. 7 квітня 1340 року у Володимирі галицьким[] боярством був отруєний останній галицько-волинський князь Юрій ІІ Тройденович. Цим скористалися королі польський (Казимир III) та угорський (Людовик І, який визнавав за собою традиційні королівські права на Галичину), які поспішили відправити до Галичини війська. Казимир III несподіваним нападом захопив кілька замків, забрав здобич. У відповідь правитель Королівства Руси Дмитро Дедько звернувся по допомогу до татар, тому поляки (зі значною здобиччю) змушені повернутись назад. Невдовзі Дмитро Дедько та Казимир ІІІ уклали мирну угоду.
Дмитро Дедько у своїй грамоті десь 1341 року називав князя Любарта-Дмитра володарем Галицько-Волинської держави, а татарського хана — зверхником. Після того, як минула загроза татарського нападу, Казимир ІІІ відновив свої дії щодо загарбання Галичини, також влітку 1341 звернувся до папи Бенедикта XII за розгрішенням («диспензою») через те, що мав намір не дотримуватись укладеної з Д. Дедьком угоди. Папа задовольнив прохання польського короля.
Казимир III за правом спадкування заявив претензії на галицько-волинський престол[]. 1349 р. військо Казимира III захопило Львів та інші галицькі міста. Галицько-Волинські землі увійшли до складу Польського королівства як окреме «Королівство Русі»[]. Окупована Польщею Галичина займала непевне становище між Угорським та Польським королівствами, бо на підставі історичних прав (результат Вишеградського договору між Казимиром III і угорським королем Карлом І Робертом, підтвердженого договором Казимира III та угорського короля Людовика у 1350 році) визнавалася землею угорською і польськими урядовими колами. Після смерті короля Казимира III (1370) Галичина перейшла під владу угорського та польського короля Людовика. Новий правитель 1372 року своєю чергою призначив управителем Руського королівства (Regni Russie) (де-факто — надав ці землі (Руське королівство) на княжому праві (jure ducali)) своєму вірному слузі — князеві Владиславові Опольському. 1378 року Владислав Опольчик передав Галичину знову під пряму владу короля, який у грудні 1378 року видав у Вишеграді грамоту (чим перетворював Галичину на звичайну провінцію Угорського королівства), якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і святої корони нашої». Відтоді безпосередню владу на місцях мали угорські старости; в багатьох галицьких містах була угорська залога.
1387 року відбувся похід поляків на Галичину під проводом королеви Ядвіги.
У 1434 р. відбулася інкорпорація Королівства Русі до складу Польщі, чим було скасовано автономне становище Галичини, скасоване руське право та судочинство, а галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут виникло Руське воєводство (з центром у Львові), що складалося з 5 земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Згодом, у 1462 р. на цих теренах було утворене Белзьке воєводство. В писемних, зокрема польських, джерелах 15-18 століття до Руського і Бельзького воєводств використовувалась назва Червона Русь.
У 1436 році утворилась конфедерація шляхти Руського воєводства та інших українських земель Корони з тих «галицьких панів», які були незадоволені зі свого, на їх думку, принизливого становища у Королівстві, бо вони були обтяжені спеціальними податками та обов'язками, яких не мали шляхтичі інших земель Польщі. У своїх грамотах її представники погрожували знищенням майна кожному шляхтичу чи уряднику, який не погоджувався з її вимогами. У грамоті 1438 року конфедерати попередили короля, що будуть вести з ним боротьбу, якщо він не виконає їх вимог. Проголошення королем Владиславом ІІІ зрівняння у правах «галицьких панів» викликало незадоволення вже вищих польських кіл.
У цей час у Галичині тривав процес закріпачення селянства, який завершився у 1505 р. Це викликало незадоволення селян і знайшло свій вияв у ряді повстань, найбільше серед яких відбулося у 1490–1492 рр. під керівництвом Мухи та Борулі. У першій половині XVI століття на Підкарпатті розгорнувся опришківський рух, який свого апогею досяг у XVIII столітті під проводом Олекси Довбуша.
Після того, як у 1478 р. Менґлі I Ґерай прийняв протекторат Османської імперії, стали частими набіги кримських татар на подільські околиці Галичини з метою грабежу та забирання в ясир галицької людності (можна згадати долю Роксолани). Ситуація стала гіршою після прийняття Штефаном III васальної залежності від Османської імперії; поліпшилась після 1530-х років (зокрема, завдяки діяльності Костянтина Острозького, Яна Амора Тарновського, Бернарда Претвича з розбудови мережі військових укріплень на Волині та Поділлі).
1594 року польний коронний гетьман Станіслав Жолкевський у Заліщиках збирав військо для відсічі татарам, які того року спалили прикарпатські міста Галич, Долина, Тлумач, Чешибіси, Калуш, Снятин, Тисмениця під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командування. Татари цього разу не брали в полон через те, що збиралися в далекий похід. Їх біля Самбору зустріли загони на чолі з Яном Замойським, але вони обдурили жовнірів та потрапили в Угорщину.
З XVI століття в Галичині виникають братства, які мали не тільки релігійний, а й культурно-просвітницький характер. Найвідомішим було Львівське Успенське Ставропігійське братство (1586 р.). На рубежі XVI-XVII ст. в Галичині тривав процес національно-культурного відродження. Розквітає українське шкільництво, книгодрукування, література та мистецтво. Вихідцями з Галичини були гетьман Петро Сагайдачний, Йов Борецький, Єлисей Плетенецький, 3ахарія Копистенський, Касіян Сакович, Памво Беринда, Стефан і Лаврентій Зизанії.
У Галичині було започатковано справу унії між Католицькою і Православною Церквами. Однак перемишльський — Михаїл Копистенський та львівський — Гедеон Балабан православні єпископи вже на завершальному етапі цього процесу відмовились прийняти церковну унію. Перемишльська єпархія прийняла унію лише у 1692 р., Львівська — у 1700 р., Львівське братство — у 1708 році.
У роки Хмельниччини (1648–1657 роки) гетьман Богдан Хмельницький здійснив два походи у Галичину (1648, 1655 рр.), під час яких двічі без успіху облягав Львів.
Новий час
Внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) Галичину включили до складу володінь Габсбургів (у Священній Римській імперії, згодом, з 1804 р. — Австрійська імперія). Тут було створено окрему провінцію — «Королівство Галичини і Володимирії» (Königreich Galizien und Lodomerien), до складу якої увійшли українські етнічні землі (Галичина) та південна частина Польщі з Краковом (Малопольща). У 1786–1849 рр. до складу провінції входила також Буковина.
Австрія застала Галичину у величезному занедбанні, без шкіл… доріг… великих міст… промислу, торгівлі, з бідним цілковито закріпощеним польською шляхтою сільським населенням… тому українське населення Галичини радо привітало окупацію Австрії, вірячи, що гірше ніяк не може бути…
Друга половина XVII століття — перша половина XVIII століття століть — період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого постійними війнами, слабкістю центральної влади Речі Посполитої. За Василем Веригою:
Останні роки XVIII і перші ХІХ ст.… безпросвітна, чорна доба в історії українців Галичини… його єдина «інтелігентна» верства — священство була поголовно зденаціоналізоване… одиниці мали деяке, дуже неясне почуття національної свідомості, проявом якої була симпатія до панщизняного раба-«хлопа» і відсутність погорди до його «мужицької» мови. Вище духовенство не мало національної свідомости, користувалося польською або латиною.
Чех, урядник Вацлав Коранда першим звернув увагу уряду на те, що населення Галичини не є польським, не говорить польською мовою. 1774 року Йозеф ІІ як співрегент вперше відвідав коронний край. Після встановлення панування Габсбурґів для господарського та культурного піднесення краю уряд провів ряд реформ:
- законом 1775 року дідичам було заборонено «вимагати від селян більше як записано в інвентарії, панщину в неділю, свята, примусову роботу за гроші без згоди селян, монополію корчмаря на горілку». Було обмежене застосування тілесних кар тощо.
- 1777 року уряд видав окрему заборону гнати сільських священників на панщину, але дідичі почали використовувати їх для двірських робіт
- запровадження нового судочинства,
- утворення ряду навчальних закладів для українського населення, зокрема, 1774 року відкрили «Барбареум» у Відні, відновили діяльність Львівський університет (1784 р.) та Галицька греко-католицька митрополія (1808 р.).
- у листопаді 1781 Йозеф ІІ видав тимчасовий закон, за яким панщина не повинна була тривати більше 3 днів на тиждень.
- 1782 року формально скасовано особисту залежність селян від панів (без згоди пана: женитися, посилати дітей до міської школи), примусову службу на панському дворі, надано елементарні громадянські права, сільським громадам — право самоврядування. Селянин був зобов'язаний точно означеною кількістю безплатної пішої чи тяглої роботи на користь пана; за це мав право безплатно користуватися дровами з лісу для опалення, пасовиськом, які були власністю дідича
- 12 січня 1782 року цісар видав декрет про ліквідацію українських монастирів і католицьких кляшторів, які не утримували шкіл, не займались наукою, не доглядали хворих; на жаль, було ліквідовано корисні монастирі, книгозбірні яких містили багато цінних рукописів. Чимало кириличних рукописів продали крамницям «за безцінь на опакування»
- 1785 року закрито Манявський Скит з чималою бібліотекою
- 1786 року тимчасовий закон листопада 1781 року став постійним; робочий день влітку мав становити 12 годин, взимку — 8
- у серпні 1786 відділено панські та державні (домінікальні) землі від селянських («рустикальних»), власникам маєтків заборонено ними розпоряджатися, замінювати, ділити, приєднувати до фільварків. Селяни отримали право спадкового користування своїми наділами тощо.
- ліквідація панщини законом цісаря Йозефа II від 10 лютого 1789 року,
- її відновлення наступником — Леопольдом II,
1805 року шовіністично налаштовані поляки отримали від цісарського двору право нагляду за всіма галицькими (також буковинськими) школами для римо-католицьких (де-факто — польських) консисторій. Через 10 років нагляд за українськими школами було передано греко-католицьким консисторіям. Заходами шляхти у 1812 році було скасовано обов'язкову шкільну освіту — багато селян перестало посилати дітей вчитись. Одним з головних противників поширення освіти серед русинів був львівський латинський архієпископ Анджей Анквіч, який добився заборони книгодрукування руською мовою.
У 1-й половині XIX століття в Галичині розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі Іваном Могильницьким «Клерикального товариства», діяльність митрополита Михайла Левицького й, особливо, утворення «Руської трійці» (1837 р.) та видання альманаху «Русалка Дністровая». Революційні події 1848–1849 рр. (т.з. «Весна народів») сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Галичини. Головна Руська Рада, що виникла у Львові (1848 р.), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було (скасування панщини в Галичині) у 1848 р., яке надало нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя.
Розвивається галицький народний іконопис, котрий ніс на собі впливи барокових зразків. Одним з улюблених сюжетів був образ Юрія Змієборця. Нині чимала збірка галицьких ікон міститься в колекції етнографічних музеїв — зокрема, Музею української домашньої ікони історико-культурного комплексу «Замок Радомисль».
Після утворення дуалістичної Австро-Угорщини в 1867 р. провінція Королівство Галичини та Володимирії увійшла до складу австрійської її частини (Ціслейтанії). Влада у провінції повністю належала польським аристократам, до Першої світової війни постійно існувало українсько-польське протистояння.
Наприкінці XIX ст. 598 тис. (48 %) селянських господарств мали менше 2 га, загалом — 9 % усієї площі, 400 тис. — до 5 га; разом без- та малоземельні складали понад 80 %. 3235 дідичів володіли бл. 3 млн га землі, що складало близько половини території краю (зокрема, двоє графів Потоцьких — 129 тис. моргів землі, граф Дідушицький — 42 тис., князь Сапіга — 36). 1891 року за цілоденну працю на фільварку, від досвітанку до ночі селяни отримували від дідичів 7 крейцерів (3 центи США), при цьому харчувалися своїм коштом.
ІІ-а половина XIX століття Галичина — період активного розвитку українських національно-культурних установ: товариство «Просвіта» (1868 р.), «Літературне товариство ім. Тараса Шевченка» (1873 р.), кооперативні організації, спортивні товариства «Січ», «Сокіл» тощо.
Працювали видатні українські діячі того часу — Іван Франко, Михайло Павлик, Анатоль Вахнянин, Юліян Романчук та інші. З 1894 р. у Львові працював проф. Михайло Грушевський.
1911 року з 409 професорів університетів українцями були 10, зі 129 професорів політехнік — жодного. Станом на 1914 поляки мали 2 університети, 10 торгових шкіл, 200 с/г шкіл нижчого типу, 2 Високі школи політичних наук, 18 державних, 12 — приватних — учительських семінарій.
Боротьба за автономію
Від 1848 р. українські політичні сили боролися за поділ провінції на українську і польську частини з утворенням окремої української автономної провінції (до розпаду Австро-Угорщини в жовтні 1918 р. цього не було досягнуто).
1861 р. провінція отримала автономію від австрійського цісаря. Діяв Галицький сейм, послів (депутатів) якого обирали, крайовий виділ і підпорядковані йому органи місцевого самоврядування. Влада в автономному краї належала фактично польським колам. Урядовою мовою в 1867 р. стала польська (українці — посли сейму — мали право виступати і подавати письмові внесення українською мовою).
Перша світова війна
У роки Першої світової війни в Галичині було сформовано Легіон Українських Січових Стрільців, перше українське військове формування нового часу.
19 жовтня 1918 року у Львові було проголошено створення Української держави на українських землях Австро-Угорщини, яка 13 листопада 1918 р. отримала назву — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) у складі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття, уряд якої 3 січня 1919 року ухвалив закон про Злуку з Українською Народною Республікою. Урочисто Акт Злуки УНР та ЗУНР було проголошено 22 січня 1919 р.
У липні 1919 р. територію Галичини зайняли польські війська під командуванням генерала Юзефа Галлера. Офіційне рішення про приєднання Галичини до Польщі Рада Послів Антанти ухвалила 15 березня 1923 р. Згідно з ним, польському уряду пропонувалось надати Галичині права автономії, що не було здійснено, тому викликало несприйняття та спротив переважного чисельно українського населення. Крім того, через 20 років (тобто 1943 року) планувалося повернутися до питання статусу Галичини.
Міжвоєнний період
У 1922 році сейм прийняв статут для Галичини, який не був запроваджений у життя. 14 березня 1923 конференція амбасадорів у Парижі ухвалила рішення приєднати Галичину до Польщі при умові надання краю автономного статусу.
Період 1919–1939 рр. характеризується заходами активної (полонізації) краю, складним соціально-економічним становищем сільського населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Польська колонізація Галичини проводилась вихідцями з земель етнічної Польщі — мазурами. Українці ухилялись від мобілізації до польської армії. На бойкот українцями перепису 1921 р. польська влада відповіла терором. Через прийняття Польщею виборчого закону з порушенням прав українців, передбачених Версальським трактатом, Сен-Жерменським договором, Севрським мирним договором і ухвалами Конференції у Спа, українці закликали бойкотувати вибори 1922 року. Окупаційна адміністрація провела арешти і заборонила передвиборчі віча, свобода яких була гарантована польською конституцією. У цих умовах розгорнулась активна підпільна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації та інших репресивних заходів. Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій: «Просвіта», «Рідна школа»,«Сільський господар» тощо — друкували газети: «Український Голос», «Вісти з Лугу», «Мета», «Назустріч», «Неділя», «Дажбог», «Жіноча Доля», «Нова Хата», «Діло», «Студентський Шлях», «Просвіта» та інші.
В Галичині внаслідок урядової програми спольщення освіти в 1937 році діяли тільки 352 українські школи, в той час як за часів Австро-Угорщини — 2417.
Друга світова війна, «совіти»
Під час Другої світової війни, 17 вересня 1939 р. на підставі «пакту Молотова — Ріббентропа» радянські війська вступили на територію Галичини, де було встановлено тоталітарний режим. Розпочалися масові репресії проти місцевого населення. В тюрмах НКВС на Західній Україні з 1939 по 1941 роки відбувалися масові вбивства, катування, четвертування людей тощо. Загони НКВС на території Галичини не гребували навіть храмами, використовуючи їх у своїх «цілях»; наприклад, Церква Святої Покрови в Бучачі, де було знайдено останки 148 осіб, у тому числі дітей.
В таких умовах 26 жовтня 1939 р. маріонеткові селянсько-пролетарські «Народні Збори Західної України» ухвалили рішення про включення Західної України до складу Радянської України. На землях Галичини було утворено 4 області УРСР — Тернопільську (до 1944 р. — Тарнопільська) , Львівську, Станіславську (з 1962 р. — Івано-Франківська), та Дрогобицьку (у 1959 р. об'єднана зі Львівською).
Здійснювалися чотири масові депортації поляків, українців, білорусів, євреїв, німців, росіян, чехів, вірмен та інших з колишніх східних воєводств Речі Посполитої (західних областей УРСР і БРСР).
Приблизно колишніх 335 000 польських громадян було виселено в північно-східні регіони європейської частини РРФСР, Казахстан та Сибір і на Далекий Схід. Мінімум 198 536 осіб було депортовано із західних областей УРСР:
- лютий 1940 р. — 89 062 осіб (приблизно 84,8 % поляків, 13,8 % українців, 1,4 % євреї та інших) вивезених в північно-східні регіони європейської частини РСФСР (Архангельська область, Комі АРСР, та інші), Сибір та Казахстан;
- квітень 1940 р. — 31 332 осіб (приблизно 70,6 % поляків, 25,0 % українців, 3,0 % євреїв, 1,4 % росіян, німців та інших) вивезених в Казахстан;
- червень-липень 1940 р. — 67 049 осіб (приблизно 84,6 % євреїв, 11,0 % поляків, 3,3 % українців, 0,4 % німців, 0,7 % інших) вивезених в Сибір і на Далекий Схід, та в північно-східні регіони європейської частини РСФСР (Архангельська область, Вологодська область, Марійська АРСР, та інші);
- травень-червень 1941 р. — 11 093 осіб (більшість українців, а також поляки та інші) вивезених в Сибір і Казахстан.
Під час радянсько-німецької війни 1941–1945 рр. Галичина була окупована німецькими військами і 1 серпня 1941 р. її включили до складу Генеральної губернії як окремий дистрикт.
У воєнні роки було змінено західний кордон Галичини. Уклавши договори з Польщею у 1945 р. і 1951 рр., радянський уряд віддав західну частину регіону — (Лемківщину і Надсяння) Польщі.
Післявоєнний час
Після війни на галицьких землях було відновлено тоталітарний режим, який супроводжувався масовими репресіями, виселенням мирного населення на схід СРСР. Проведено колективізацію сільського господарства. На Львівському церковному псевдособорі 1946 р. було ліквідовано Українську Греко-Католицьку Церкву (вийшла з підпілля аж 1989 року). Відповіддю тоді став широкий рух опору, який вела Українська Повстанська Армія та збройне підпілля ОУН (тривав до 1956 року).
Майже весь післявоєнний радянський період назва «Галичина» була табуїзованою. Доходило до курйозних випадків. Наприклад, для того, щоб винести в назву монографію про класову боротьбу українців в Австрійській імперії формулювання «Східна Галичина», потрібна була заледве не згода ідеологічного відділу ЦК КП УРСР. В усіх підручниках історії Галичина проходила окремим параграфом під назвою «Західноукраїнські землі в добу…» Майже вся ідеологічна машина працювала на затирання факту існування в минулому багатоетнічного краю, зміщуючи акценти на соціальне протистояння та класову боротьбу. Назву «Галичина» було дозволено вживати виключно в негативному контексті, або пишучи про факти української колаборації з нацистами та про дивізію СС «Галичина». З ліквідацією і забороною діяльності Української греко-католицької церкви та з проведенням нового церковного-територіального поділу з ужитку зникла ще одна згадка про Галичину, а саме — «Галицька митрополія». |
У 1960-1970-х рр. Галичина була центром діяльності українських дисидентів, яка наприкінці 1980-х рр. переросла у хвилю широкого національно-демократичного руху. Саме тоді з'явився відомий вислів: «Галичина — це український П'ємонт».
Про українську Галичину часів незалежності говорять такі цитати: «Галичина, поза сумнівом, є однією з тих символічних „останніх територій“, що їх боронить і боронитиме від агресивного (пост)совєтизму … уся прозахідна українська інтелігенція. Для кожного з них Галичина є тим клаптиком України, котрий здатен, — завдяки своїй польсько-австрійській спадщині — певним чином легалізувати європейські амбіції усієї країни.» (Микола Рябчук, 2003)[]
«Галичина, будучи в сфері західного культурного впливу, вже в давні часи відігравала роль „українського вікна“ в Західну Європу. Це й було причиною того, що Львів став першим вогнищем української культури ще до революції Богдана Хмельницького і звідси почалось культурне й національне-політичне відродження всього українського народу» (Ісидор Нагаєвський, 1989)[]
«Альтруїзм галичан призвів до того, що вони постійно будують Україну, але втрачають Галичину.» (Тарас Возняк, 2005)[]
Населення
Основою населення майбутньої Галицької землі стали хорвати, до яких доєднались уличі й тиверці, що рятуючись від натиску печенігів у другій половині Х століття переселилися у Подністров'я.
Населення Королівства Галичини та Володимирії 1816—1880 рр.
- 1816 — 3454,6 тис.
- 1820 — 3664,9 тис.
- 1830 — 4201,3 тис.
- 1840 — 4463,1 тис.
- 1850 — 4667,6 тис.
- 1860 — 4836,0 тис.
- 1870 — 5417,9 тис.
- 1880 — 5881,3 тис.
період | природний рух тис. | міграційний рух тис. |
---|---|---|
1816-1820 | +271,3 | +10,5 |
1821-1830 | +467,1 | +28,8 |
1831-1840 | +283,1 | −1,2 |
1841-1850 | +44,9 | −3,6 |
1851-1860 | +160,4 | +166,4 |
1861-1870 | +588,5 | +20,9 |
1871-1880 | +436,3 | −1,8 |
1881-1890 | +710,4 | −82,2 |
1891-1900 | +1010,8 | −320,1 |
1901-1910 | +1198,2 | −480,9 |
1911-1920 | +44,3 | −581,7 |
1921-1930 | +1110,0 | −135,5 |
1931-1940 | +771,4 | −32,2 |
Національний склад
Рік | етнічних українців | греко-католиків | українськомовних |
---|---|---|---|
1800 | 51,0 % | 46,3 % | |
1811 | 47,3 % | ||
1846 | 50,1 % | 45,3 % | |
1857 | 46,3 % | 44,8 % | 45,0 % |
1869 | 45,0 % | 42,5 % | 44,0 % |
1880 | 43,9 % | 42,3 % | 42,8 % |
1890 | 43,6 % | 42,2 % | 42,8 % |
1900 | 43,0 % | 42,4 % | 42,0 % |
1910 | 42,9 % | 41,1 % | 39,9 % |
1921 | 40,5 % | 40,4 % | 35,8 % |
1931 | 39,4 % | 39,2 % | 33,9 % |
Рік | етнічних українців | греко-католиків | українськомовних |
---|---|---|---|
1800 | 78,6 % | ||
1811 | 71,9 % | ||
1846 | 78,4 % | 70,9 % | |
1857 | 68,5 % | 66,4 % | 66,6 % |
1869 | 68,4 % | 64,9 % | |
1880 | 65,9 % | 63,3 % | 64,3 % |
1890 | 65,5 % | 62,8 % | 64,4 % |
1900 | 63,5 % | 62,7 % | 62,3 % |
1910 | 61,8 % | 61,7 % | 58,6 % |
1921 | 60,6 % | 60,5 % | 53,6 % |
1931 | 58,6 % | 58,5 % | 50,7 % |
1939 | 73,2 % | 64,4 % | 72,9 % |
1943 | 77,2 % |
Населення Галичини у XX ст. (кінець XIX — початок XX ст.).
Національний склад населення | Східна Галичина 55300 км² | Західна Галичина 23200 км² |
---|---|---|
українці | 64,5 % | 13,2 % |
поляки | 21,0 % | 78,7 % |
євреї | 13,7 % | 7,6 % |
німці | 0,3 % | 0,3 % |
інші національності | 0,5 % | 0,2 % |
греко-католики | римо-католики | юдеї | протестанти |
Міста Галичини
Межа поміж Східною і Західною Галичиною пролягає західніше від річки Сян. На берегах ріки знаходяться міста: Лісько, Сянік, Перемишль, Ярослав.
Міста Східної Галичини
- Львів
- Тернопіль
- Івано-Франківськ
- Миколаїв (Львівська область)
- Калуш
- Коломия
- Жовква
- Надвірна
- Снятин
- Дрогобич
- Долина
- Борислав
- Хирів
- Самбір
- Теребовля
- Тлумач
- Тисмениця
- Галич
- Сокаль
- Червоноград
- Стрий
- Чортків
- Бережани
- Борщів
- Броди
- Заліщики
- Збараж
- Перемишль
- Лісько
- Сянік
- Скалат
- Підгайці
- Кросно
- Ярослав
- Бучач
- Рогатин
- Бурштин
- Косів
- Городенка
Міста Західної Галичини
Див. також
- Східна Галичина
- Нова (Західна) Галичина
- Королівство Галичини та Володимирії
- Білі хорвати
- Пониззя
- Галісія — автономний регіон в Іспанії
- Галатія — історичний регіон в Туреччині
- Галлія — давньоримська область в Західній Європі
- Отто фон Габсбург (титулярний король Галичини)
Примітки
- Ісаєвич Я. Д. Галичина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 40. — .
- «історична країна» — такий термін вжитий в ЕУ, — С. 343
- Галичина… — С. 343.
- Я.Ісаєвич Перемишль і Перемишльська земля. Перші сторінки історії. Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Збірник наукових праць та матеріалів Міжнародної наукової конференції. 24–25 червня 1994 року в Перемишлі / Під ред. С. Заброварного; Упорядн. М. Литвин. Наукове товариство ім. Т. Шевченка в Польщі; Видавнича рада в Перемишлі. — Перемишль; Львів, 1996. — 368 с.
- формально — і пізніше, з 1387 року після походу поляків
- Haquet, Neueste Phisiologicshe Reisen in den Jahren 1791-93, I.c I, 196
- Egli J. Nomina Geographica, Ляйпціґ, 1893, 339
- Коструба Т. Звідки пішла «Галичина». — Львів: Життя і знання ХІ, 1938. — С. 145—146.
- Пастернак Я. Старий Галич. — Ів.-Франківськ : Плай, 1991. — С. 25.
- Ідзьо В. С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів : СПОЛОМ, 2004. — С. .
- Nicetae Choniatae Historia / Rec. I. A. van Dieten. Berolini; Novi Eboraci, 1975. P. 522—523.
- Головко, Олександр. Некороновані і короновані королі Південно-західної Русі // Княжа доба: історія і культура. 2015. — Вип. 9. с. 183—216.
- Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства [ 10 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 47.
- Смолій В. А. Історія України. — К. : Альтернатива, 1997. — С. 24—25.
- Юсупович А. Чи ходив Вололимир Великий на/до ляхів? (польсько-руські відносини наприкінці Х — на початку ХІ с.) // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 5 (524) (вер.—жовт.). — С. 43—69. — ISSN 0130-5247.
- Полное собрание Русских летописей. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. — Стлб. 69-102. (рос.)
- Полное собрание Русских летописей. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. — Стлб. 143
- Головко, О.Б. Коронація князя Данила Романовича в контексті ідеологічного життя і міжнародних відносин слов’янства Східної Європи. Історичні науки. с. 218.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 29.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 26—27.
- Там само. — С. 28, 30.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 33—34.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 100.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 101—102.
- Там само. — С. 103.
- з листопада 1370 → див.: Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 103.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 105.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 107.
- Там само. — С. 104.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 112.
- М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 221—222.
- Томашівський С. Українська історія. Старинні і середні віки [ 28 грудня 2013 у Wayback Machine.]. — Львів : Вчора і нині, 1919. — С. 141—143.
- Леп'явко С. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — .
- Василь Верига. Нариси з історії України… С. 137
- Верига В. Нариси з історії України… — С. 145.
- Там само. — С. 138.
- Верига В. Нариси з історії України… — С. 142.
- Верига В. Нариси з історії України… — С. 146.
- Там само. — С. 145
- Верига В. Нариси з історії України… — С. 143.
- Верига В. Нариси з історії України… — С. 150.
- Богомолець О. Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia. — Київ, 2013. — С. .
- Макух І. На народній службі [ 13 липня 2018 у Wayback Machine.]. — Детройт : Видання Української Вільної Громади Америки, 1958. — С. 36—37.
- Верига В. Нариси з історії України… — С. 180.
- Галичина… — С. 347.
- Державний архів Івано-Франківської області, ф. 2, о. 1, спр. 41, а. 89-110.
- . Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
- . Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
- . Архів оригіналу за 21 травня 2011. Процитовано 5 листопада 2010.
- Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 5 листопада 2010.
- . Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 5 листопада 2010.
- Jan Tomasz Gross, Irena Grudzińska-Gross, W czterdziestym nas matko na Sybir zesłali …, Publisher: London: Aneks, 1983.
- Архів оригіналу за 21 травня 2011. Процитовано 5 листопада 2010.
- Архів оригіналу за 8 липня 2010. Процитовано 5 листопада 2010.
- . Архів оригіналу за 9 липня 2010. Процитовано 13 липня 2010.
- Седов В. Восточные славяне в VI—XIII вв. — Москва, 1982. — С. 128. (рос.)
- Кабузан В. М. «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения» — М., 2006. (рос.)
- Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [ 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. XV.
- Перепис 1.03.1943
- (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 травня 2011. Процитовано 1 листопада 2010.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Piotr Eberhardt. Ethnic groups and population changes in twentieth-century Central-Eastern Europe: history, data, analysis. M.E. Sharpe, 2003. pp.92-93.
Джерела
- Ісаєвич Я. Д. Галичина [ 2 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — .
- Верига Василь. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — .
- Галичина // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — . — Т. 1. — С. 343—351.
- Галичина: етнічна історія: Тематичний збірник статей. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 216 с.
- Грушевський Михайло. Історія України-Руси (у 10-ти томах).
- Левицький Кость. Історія політичноі думки галицьких украінців 1848—1914. На підставі споминів. — Львів, 1926.
- Пірко В. О. Галицьке село наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. (історико-економічний нарис за матеріалами Перемишльської землі) [ 11 листопада 2007 у Wayback Machine.]. — Донецьк : Український культурологічний центр. Східний видавничий дім, 2006. — 148 с.
- Романишин Н. Політика польського уряду щодо Галичини напередодні другої світової війни. — С. 222—229.
- Шубарт П. Про українську федералізацію і латинізацію української мови // Чорноморські новини, 2009. — № 123—124.
- Пашаева Н. Очерки истории Русского Движения в Галичине XIX—XX вв. — Москва, 2001.
- Петрушевичъ А. Сводная Галичско-Русская Лѣтопись съ 1700 до конца августа 1772 года. — Львовъ, 1887.
- Полное собрание Русских летописей. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. — Ст-Пб. — С. 69—102.
- Свистун П. Прикарпатская Русь подъ владѣніемъ Австріи. — Львовъ, 1895.
- Свистун П. Прикарпатская Русь подъ владѣніемъ Австріи. Часть вторая (1850—1895). — Львовъ, 1896.
- Чорновол І. Нариси з історії Галичини. — Львів, 2017. — 432 с. [1] [ 14 квітня 2022 у Wayback Machine.]
Література
- Охримович В. Галиція // Украинский народ в его прошлом и настоящем: [в 2 т.] / под ред. Ф. К. Волкова [и др.]. — Санкт-Петербург: Тип. т-ва «Общественная Польза», 1914—1916. — Т. 2. — 1916. — С. 407—418.
- Галичина в етнополітичному вимірі: [монографія / авт. кол.: В. О. Котигоренко (керівник) та ін.]. — К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2017. — 840 с. — .
- Галичина на зламі епохи: вибрані твори / І. Смолій. — Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 2009. — 704 с. — .
- До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини / М. Поллак ; пер. з нім. Н. Ваховська. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2017. — 272 с. — .
- Транспорт і зв'язок Галичини / В. М. Клапчук ; ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». — Івано-Франківськ: Фоліант, 2016. — 672 с. : іл., табл., портр. — Бібліогр.: с. 661—671 (299 назв) та в підрядк. прим. —
- Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації / С. Пахолків. — Львів: Піраміда, 2014. — 612 с. — .
- Черепанин М. В. Музична культура Галичини (друга половина XIX — перша половина XX століття): Монографія. — К.: Вежа, 1997. — 324 с.: іл. — Бібліогр.: с. 317—323.
- Бойко І. Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349—1569 рр.): монографія. — Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2009. — 628 c. (link 1 — archive.org, link 2 — chtyvo.org.ua [ 29 січня 2021 у Wayback Machine.])
Посилання
- Історико-географічний регіон
- Бібліотека Нью-Йорка виклала унікальну карту Галичини й Буковини 18 століття (ФОТО) [ 9 лютого 2019 у Wayback Machine.], 12 Січня 2016, сайт «Репортер»
- Олександр Палій. Галичина від моря до моря або Куди понаїхали «вуйки» [ 12 травня 2014 у Wayback Machine.] // Історична правда, 28 лютого 2013
- Königreich Galizien und Lodomerien [ 15 січня 2005 у Wayback Machine.]
- Galizien und Bukowina [ 27 вересня 2004 у Wayback Machine.]
- Лосєв І. Українське й галицьке [ 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- Франк Сисин. Про «Ідею Галичину» Ларі Вулфа [ 29 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Larry Wolff. On his book The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture. Cover Interview of August 16, 2010 // rorotoko.com [ 21 серпня 2012 у Wayback Machine.]
- Нумізматика — Шуст P. M. Розділ 7. Грошовий обіг на Західноукраїнських землях у другій половині XVIII — на початку XX ст. § 1. Монетний ринок Галичини, Буковини та Закарпаття в умовах австрійського панування (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) [ 4 липня 2014 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Galichina pol Galicja nim Galizien istoriko geografichna oblast na zahodi Ukrayini yaka takozh vklyuchala Nadsyannya i Lemkivshinu kolis naseleni perevazhno ukrayincyami zaraz shidna chastina Pidkarpatskogo voyevodstva Polshi Galichina istorichnij region Vid z Levovoyi gori na istorichnij centr LvovaVid z Levovoyi gori na istorichnij centr LvovaGerbDerzhavi Polsha UkrayinaNajbilshe misto Krakiv LvivKorolivstvo Galichini ta Volodimiriyi na tli suchasnih kordoniv krayin Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi na tli suchasnih kordoniv krayin U Vikipediyi ye statti pro Zahidna Ukrayina U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Galichina znachennya Isnuye kilka traktuvan teritoriyi Galichini Persha pov yazana iz mezhami kolishnogo Galickogo knyazivstva sho vklyuchalo Peremisku Zvenigorodsku Terebovelsku ta Galicku volosti i vidpovidaye verhiv yam basejnu Dnistra ta Syanu Druga pov yazana iz mezhami Korolivstva Galichini ta Volodimiriyi provinciyi imperiyi Gabsburgiv yaka isnuvala u XVIII poch HH st U cej chas teritoriya krayu obijmala takozh chastinu istorichnoyi Krakivshini Pislya utvorennya URSR ta deportaciyi ukrayinskogo naselennya iz Nadsyannya ta Lemkivshini pid Galichinoyu perevazhno rozumiyut teritoriyi suchasnih Ternopilskoyi krim pivnichnoyi chastini Lvivskoyi Ivano Frankivskoyi oblastej Ukrayini Zgidno z Enciklopediyeyu Ukrayinoznavstva v etnografichnih mezhah maye ploshu 55700 km Nazva Galichina pohodit vid mista Galich stolici Galickogo knyazivstva Z drugoyi polovini XIII stolittya politichnim ta kulturnim centrom krayu stalo misto Lviv Sered inshih najbilshih mist Galichini ye Ternopil Ivano Frankivsk ranishe Stanislaviv Ryashiv ta in U period vhodzhennya Galichini do skladu Gabsburzkoyi imperiyi u XVIII stolitti do Galichini dodali chastinu polskih zemel Malopolsha vklyuchno z Krakovom a takozh mista Osvencim i Zator ta utvorili provinciyu Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi pislya chogo vinik umovnij podil na Zahidnu polsku i Shidnu ukrayinsku osnovnu chastini Korolivstva Pislya 1850 roku mezheyu pomizh Shidnoyu i Zahidnoyu Galichinoyu prijnyato vvazhati ne davnyu mezhu mizh Galickim knyazivstvom Ruskim korolivstvom ta polskimi knyazivstvami piznishe mizh voyevodstvami sho prolyagaye po mezhirichchyu Visloka i Dunajcya ta teritoriyi tak zvanoyi Sandomirskoyi pushi a mezhu rozpodilu mizh dvoma apelyacijnimi sudami u Lvovi j Krakovi Tomu centrom Zahidnoyi Galichini vvazhalosya malopolske misto Krakiv Shidnoyi Lviv Takim chinom zahidna okolicya ukrayinskih zemel bula vidnesena administrativno do apelyacijnogo sudu v Krakovi Mezhi Shidnoyi Galichini majzhe povnistyu zbigayutsya z kordonami Zahidnoukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki ZUNR progoloshenoyi 1 listopada 1918 roku Pislya okupaciyi Galichini polyakami v 1919 roci termin Galichina v oficijnomu vzhitku bulo zamineno na Shidna Malopolsha U mezhah Galichini vidilyayut kulturno etnografichni regioni Zahidne Podillya Opillya Naddnistryanshina Pidgir ya Pokuttya Nadsyannya pivnichni chastini Bojkivshini Guculshini ta Lemkivshini Za dialektnimi etnografichnimi osoblivostyami Galichina region neodnoridnij Zokrema na terenah krayu pobutuyut naddnistryanskij bojkivskij pokutsko bukovinskij nadsyanskij ta lemkivskij govori Galichina mala yak svoyu derzhavnist Galicke knyazivstvo 1084 1199 tak i perebuvala u skladi riznih derzhav sered yakih Galicko Volinske knyazivstvo 1199 1349 Ugorske korolivstvo 1349 1387 Korolivstvo Polske 1387 1569 Rich Pospolita 1569 1772 Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi koronnij kraj skladova chastina Gabsburzkoyi monarhiyi 1772 1804 Avstrijskoyi imperiyi 1804 1867 i Avstro Ugorshini u 1867 1918 rokah Zahidnoukrayinska Narodna Respublika 1918 1919 Ukrayinska Narodna Respublika 1919 Polska Respublika 1919 1939 Pislya Drugoyi svitovoyi vijni Galichina rozdilena kordonom zahidna chastina u skladi Polshi a shidna u skladi SRSR do 1991 roku i Ukrayini z 1991 roku Cherez chastkovu liberalizaciyu nacionalnoyi politiki v Avstro Ugorshini pislya Vesni narodiv 1848 roku Shidna Galichina stala oseredkom rozvitku ukrayinskoyi ta polskoyi kulturi zahidna chastina perevazhno polskoyi kulturi literaturi ta nauki v toj chas yak u pidrosijskij Ukrayini u skladi Rosijskoyi imperiyi provodilasya politika zhorstkogo zrosijshennya i diskriminaciya ukrayinskoyi kulturi Cherez ce Shidna Galichina otrimala nazvu Ukrayinskij P yemont NazvaIm ya regionu dala nazva mista Galich stolici Galickogo knyazivstva Najbilsh rannim geraldichnim znakom pov yazanim z Galichinoyu buv lev sho spirayetsya na skellyu gerb Leva II V piznishi chasi stala vikoristovuvatis galka ptah simejstva voronovih Persha pismova zgadka mista z yavilasya v Ipatiyivskomu litopisi 1140 roku v Lavrentiyivskomu litopisi 1144 roku U stari chasi galici galicy u mnozhini ce nazva zgrayi ptahiv galok a mozhe i grakiv ale vid voroniv cih ptahiv tochno vidriznyali bo Togda po Ruskoj zemli retko rataeve kikahut no chasto vrani grayahut trupia sebe delyache a galici svoyu rech gozoryahut hotyat poleteti na uedie Todi po Ruskij zemli ridko orachi peregukuyutsya ale chasto karkayut voroni trupi dilyachi i galki po svoyemu govoryat hochut poletiti na benket She zgadki 1 Galici stady bezhat k Donu velikomu Zgrayi galok letyat do velikogo Donu 2 Shekot slavij uspe govor galich ubudisi Zatih spiv solov yiv prokinuvsya gomin galok Ci tri citati zi Slova o polku Igorevim 12 stolittya U gerbi Galichini ta Galicha bagato soten rokiv zobrazhuyetsya galka Galichini sho jde Galicha stoyit Otzhe gerb mista Galich iz galkoyu i dav nazvu regionu Za poshirenoyu versiyeyu nazva maye pohodzhennya vid greckogo slova alas galas sil Vpershe taku versiyu visloviv avstrijskij istorik kincya XVIII stolittya Gaket yakogo pidtrimav nimeckij geograf J Egli a takozh istorik Teofil Kostruba yakij provodiv paraleli iz podibnimi nazvami soledobuvnih centriv yak Galshtadt v Avstriyi i Galle u Nimechchini ta Yaroslav Pasternak Za odniyeyu z inshih versij nazva pohodit vid keltskogo plemeni galliv yaki prozhivali na teritoriyi suchasnoyi Franciyi ta nibito prijshli u cej region u IV III stolittyah do nashoyi eri Keltski plemena zalishili podibni bo takozh nalezhali do indoyevropejskoyi movnoyi sim yi abo keltizovani nazvi na teritoriyi usiyeyi Yevropi ta inshih misc migraciyi napriklad Galisiya Galatiya vid galli Bavariya Bogemiya vid bojyi odne z keltskih plemen ta inshi Odniyeyu iz pershih zgadok slova Galichina ye fragment vizantijskoyi hroniki v yakij knyaz Roman Mstislavich nazvanij igemonom Galichini grec Galitzhs ἡgemwn U gramoti Ugorskogo korolivstva vid 2 travnya 1189 roku Bela III 1145 1196 tituluyetsya slavetnim korolem Ugorshini Dalmaciyi Rami ta Galiciyi lat gloriosissimi regis Ungariae Dalmatiae Ramaeque et Galaciae Ye pevna nedovira shodo zgadki 1189 roku tomu sho v dokumenti zaznacheno neposhirene formulyuvannya ponyattya Galichina Galacia zamist poshirenogo v HIII st Gallicia abo Galicia Dokument 1189 roku ne ye oficijnim aktom ugorskogo korolivskogo dvoru a dokumentom odniyeyi z cerkovnih kancelyarij Do pochatku HIII stolittya shozhih formulyuvan v ugorskih gramotah ne bulo viyavleno GeografiyaGalichinaTeritoriya istorichnogo regionu GalichinaPlosha Rinok u Lvovi istorichnij stolici GalichiniRuyini starostinskogo zamku Galicha pershoyi stolici GalichiniRuyini Knyazhogo zamku u Peremishli nini na teritoriyi Polshi Teritoriya Galichini pivnichni shili Karpatskih gir basejn verhnogo i serednogo Dnistra Zahidnogo Bugu verhnya techiya verhnogo Syanu zi shodu obmezhena richkoyu Zbruch Do skladu Galichini vhodyat dzherelo u Polshi pivdenno shidna chastina Malopolskogo voyevodstva Pidkarpatske voyevodstvo v Ukrayini Ternopilska oblast krim bilshoyi chastini Kremeneckogo rajonu na pivnochi oblasti Lvivska oblast Ivano Frankivska oblast Shidna Galichina lezhit u mezhah teritoriyi suchasnoyi Ukrayini a takozh do neyi vhodyat prikordonni regioni Polshi chastina Zakerzonnya reshta teritorij zarahovuyut do Zahidnoyi Galichini Chastina Galichini v mezhah suchasnoyi Ukrayini zajmaye 8 2 ploshi krayini tut prozhivaye 10 4 yiyi naselennya dzherelo IstoriyaZemli Galichini buli arealom rozselennya lyudini vzhe v dobu paleolitu Arheologichna karta cogo regionu nadzvichajno bagata i barvista sho svidchit pro spriyatlivi umovi dlya prozhivannya tut lyudini Bronzova doba Z XIV st do n e do kincya V st do n e na cih terenah buli poselennya nosiyiv Luzhickoyi kulturi yakih odna chastina doslidnikiv vidnosit do kelto germanskih plemen insha do protoslov yanskih Zalizna doba Naprikinci V st do n e Luzhicka kultura zanepadaye i na zminu yij postupovo prihodit Latenska kultura keltskih plemen yaki migruvali z pivdennoyi Shvejcariyi na shid Vinajshovshi pershimi v Yevropi kinnotu yak rid vijska kelti legko pidkorili j asimilyuvali luzhicki plemena krim togo keltska zalizna zbroya i amuniciya bula krashoyu za luzhicku Same sered znahidok Latenskoyi kulturi v galickih zemlyah upershe z yavlyayetsya goncharne kolo Unikalnij arheologichnij kompleks Latenskoyi kulturi doslidzhenij bilya s Bovshiv na r Gnila Lipa 11 km na pivnich vid Galicha bezzaperechno svidchit pro perebuvannya keltskih plemen na teritoriyi Galichini zadovgo do poyavi slov yan Vik ciyeyi arheologichnoyi znahidki doslidniki viznachayut yak seredina II st do n e druga chvert I st do n e Perebuvannya keltiv u verhnomu Podnistrov yi pidtverdzhuyetsya takozh i pisemnimi dzherelami Klavdij Ptolemej zgaduye v cij miscevosti chotiri keltomovni urbanonimi Karrodunon Maetonium Vibantavarium ta Erakton Pershij z nih Karrodunon etimologizuyetsya viklyuchno na keltskomu grunti vid kelt karr kaminnya ta dun fortecya U rannomu serednovichchi VI st n e cya teritoriya bula zaselena konglomeratom plemen keltami luzhitami gotami i vandalami Perevorska i kulturi Pid chas velikogo pereselennya narodiv cherez galicki zemli v Zahidnu i Pivdennu Yevropu odna za odnoyu projshli hvili narodiv IV V st sarmati alani V st guni VI VIII st avari VI st slov yanski plemena serbiv horvativ chehiv ta inshi IX st bolgari madyari pechenigi polovci Spustoshlivi nabigi guniv zrujnuvali bilshist miscevih poselen silno skorotilasya kilkist naselennya kultura prijshla do zanepadu Zreshtoyu z seredini VI st na cih zemlyah oselilisya pribuli slov yanski narodi karpatski horvati za inshimi danimi bili i chervoni horvati dulibi tiverci buzhani ta in Miscevi keltski j keltsko luzhicki plemena buli chastkovo vitisneni v zahidnu Yevropu chastkovo asimilovani Prote bagato toponimiv i kulturno pobutovih elementiv keltskogo folkloru zalishilosya v kulturi slov yanskih plemen Bojkivshina Rannye serednovichchya Zgino deyakih pripushen 891 892 rokiv moravskij korol Svyatopluk I mig doluchiti majbutni galicki zemli razom iz Peremishlem do skladu Velikomoravskogo korolivstva Nezabarom poslablena usobicyami mizh sinami Svyatopluka I i trivaloyu vijnoyu zi Shidnofrankskim korolivstvom Velikomoraviya bula nespromozhna utrimuvati periferijni teritoriyi Cim skoristalis madyarski kochovi plemena i blizko 898 roku zahopili Galich ta prilegli zemli pro sho zgaduye anonimnij hronist ugorskogo korolya Beli II u svoyemu litopisi Gesta Hungarorum A negyedik heten Almos vezer oveivel egyutt Halicsba jott s ott pihenohelyet valasztott maganak es oveinek Midon ezt Halics vezere meghallotta minden hozzatartozojaval mezitlab elebe ment Almos vezernek es kulonfele ajandekokat nyujtott at Almos vezer hasznalatara majd Halics varosanak a kapujat megnyitvan mint a sajat urat ugy latta vendegul egyetlen fiat az orszag foembereinek a fiaival egyutt tuszul adta azonfelul tiz kituno arab paripat meg haromszaz mas lovat nyergestul fekestul tovabba haromezer marka ezustot meg ketszaz marka aranyat es gyonyoruseges ruhakat ajandekozott a vezernek sot minden katonajanak is Mikor aztan Almos vezer egy honapja tartott pihenot Halicsban akkor Halics vezere es tobbi tarsai akiknek a fiai kezessegben voltak azzal a kerelemmel folyamodtak Almos vezerhez es nemeseihez hogy a Havason tul nyugat fele Pannonia foldjere szalljanak le U 907 roci Prikarpatski horvati berut uchast u pohodi kiyivskogo knyazya Olega na Konstantinopol sho svidchit pro yih politichnij zv yazok iz Russyu Prote osnovna chastina ugorskih plemen perejshla Karpati i rozselilas v Pannoniyi sho dozvolilo cheskomu knyazyu blizko 955 roku legko vidvoyuvati galicki zemli 979 roku polskij knyaz Meshko I priyednavshi do derzhavi P yastiv zemlyu vidomu piznishe yak pivnichno shidna Malopolsha jmovirno vzyav pid svij kontrol i deyaki tereni suchasnoyi Galichini Jmovirno u 981 roci vnaslidok vijskovogo pohodu kiyivskogo knyazya Volodimira Svyatoslavovicha chervenski gorodi Galichina i Volin buli vklyucheni do skladu Kiyivskoyi Rusi j zgodom nabuli nazvi Chervona Rus Prote dvorichne panuvannya lyahiv nad cim terenom dozvolilo kiyivskomu litopiscyu Nestoru cherez majzhe pivtora stolittya napisati pro ti podiyi V lѣ t s u p ѳ 6489 981 Ide Volodimer k Lѧ hom i zaӕ grady ih Peremyshl Cherven i iny grady yezhe sut i do sego dn e pod Rusyu 1018 roku pid chas pohodu na Kiyiv na prohannya Svyatopolka Volodimirovicha vijsko polskogo knyazya Boleslava I Horobrogo na richci Zahidnij Bug rozgromilo vijsko kiyivskogo knyazya Yaroslava Volodimirovicha i vzyalo Kiyiv V lѣ t s f k s 6526 1018 Pride Boleslav s St opolkom na Ѧ roslava s Lѧ hy Ѧ roslav zhe sovokupiv Rus i Varѧ gy i Slovѣ nѣ poide protivu Boleslavu i Stopolku i pride Volynyu i stasha ѡ bapol rѣ ky Buga i bѣ ou Ѧ roslava kormilec i voyevoda imenem Budy nacha oukarѧ ti Boleslava glѧ da to ti probodem trѣ skoyu cherevo tvoye tolstoye bѣ bo Boleslav velik i tѧ zhek ӕ ko i na koni ne mogy sѣ dѣ ti no bѧ she smyslen i rech Boleslav k druzhinѣ svoyei ashe vy sego oukora ne zhal az yedin pogynu vsѣ d na kon vbrede v rѣ ku i po nem voi ѥ go Ѧ roslav zhe ne outѧ gnu ispolchitisѧ i pobѣ di Boleslav Ѧ roslava Ѧ roslav zhe oubѣ zha s d mi muzhi Novugorodu Boleslav zhe vnide v Kyyev s St opolkom i rech Boleslav razvedѣ te druzhyinu moyu po gorodom na pokorm i bys tako Povertayuchis z trofeyami nazad Boleslav Horobrij znovu zahopiv Chervonu Rus Ale 1030 1031 rokiv ob yednani vijska knyazya kiyivskogo Yaroslava Volodimirovicha i knyazya tmutorokanskogo ta chernigivskogo Mstislava Volodimirovicha vidibrali yih Na vidvojovanij teritoriyi mizh Syanom i Bugom Yaroslav Volodimirovich zaklav fortecyu Yaroslav Gerb Galicko Volinskogo knyazivstva 1199 1349 u centri Lev 1069 roku polskij knyaz Boleslav II Smilivij na prohannya svogo dyadka Izyaslava I Yaroslavovicha yakogo kiyani vignali z mista vistupiv u pohid na Kiyiv i vzyav jogo Povertayuchis dodomu polski vijska yak i 51 rik tomu vzyali mista Chervonoyi Rusi 1080 roku za pravlinnya polskogo knyazya Vladislava Germana chervenski gorodi j zemli buli vkotre vidvojovani Kiyevom Pislya de facto rozpadu Rusi cherez mizhusobni vijni tut 1084 roku utvorilos nezalezhne Galicke knyazivstvo de knyazyuvali pravnuki Yaroslava Mudrogo Ryurik Volodar i Vasilko Rostislavichi Onuk Volodarya Yaroslav Osmomisl suttyevo poshiriv teritoriyu svogo knyazivstva priyednavshi zemli mizh Dnistrom i Karpatami do ponizzya Dunayu 1199 roku volinskij knyaz Roman Velikij ob yednav Galicke knyazivstvo zi svoyim Volinskim knyazivstvom u yedinu Galicko Volinsku derzhavu 1215 1221 Galicko Volinske korolivstvo ugorskij knyaz korol Andrash II abo Andrij II lat rex Galiciae et Lodomeriae 1253 1264 Galicko Volinske korolivstvo korol Rusi Danilo lat rex Ruthenorum Supernik Danila Galickogo Rostislav Mihajlovich zgaduyetsya yak knyaz Galichini lat dux Galliciae Rochnik Krasinskih zgaduye pro koronaciyu Danila 1253 roku Roku Bozhogo 1253 Danilo knyaz Rusiyi korolem koronuvavsya lat Anno domini 1253 Daniel dux Russie in regem coronatus She odnim pidtverdzhennyam koronaciyi ye tekst ugodi mizh Danilom mazoveckim knyazem Semovitom i vicemagistrom Tevtonskogo ordenu v Prussiyi Burhardom fon Gornhauzenom yaka bula pidpisana u Rachonzhi Mazoveckomu 1254 roku de zgaduyetsya pro peredachu Ordenom chastini yatvyazkih zemel Danilu pershomu korolyu ruteniv lat Danieli primo regi Ruthenorum Dokladnishe Galicke knyazivstvo ta Galicko Volinske knyazivstvo Piznye Serednovichchya Pro vijnu mizh Koronoyu ta VKL divitsya stattyu Vijna za galicko volinsku spadshinu 1340 1392 V seredini XIV stolittya Galichina stala ob yektom superechki mizh Polskim korolivstvom Ugorskim korolivstvom ta Litovskoyu derzhavoyu 7 kvitnya 1340 roku u Volodimiri galickim dzherelo boyarstvom buv otruyenij ostannij galicko volinskij knyaz Yurij II Trojdenovich Cim skoristalisya koroli polskij Kazimir III ta ugorskij Lyudovik I yakij viznavav za soboyu tradicijni korolivski prava na Galichinu yaki pospishili vidpraviti do Galichini vijska Kazimir III nespodivanim napadom zahopiv kilka zamkiv zabrav zdobich U vidpovid pravitel Korolivstva Rusi Dmitro Dedko zvernuvsya po dopomogu do tatar tomu polyaki zi znachnoyu zdobichchyu zmusheni povernutis nazad Nevdovzi Dmitro Dedko ta Kazimir III uklali mirnu ugodu Dmitro Dedko u svoyij gramoti des 1341 roku nazivav knyazya Lyubarta Dmitra volodarem Galicko Volinskoyi derzhavi a tatarskogo hana zverhnikom Pislya togo yak minula zagroza tatarskogo napadu Kazimir III vidnoviv svoyi diyi shodo zagarbannya Galichini takozh vlitku 1341 zvernuvsya do papi Benedikta XII za rozgrishennyam dispenzoyu cherez te sho mav namir ne dotrimuvatis ukladenoyi z D Dedkom ugodi Papa zadovolniv prohannya polskogo korolya Kazimir III za pravom spadkuvannya zayaviv pretenziyi na galicko volinskij prestol dzherelo 1349 r vijsko Kazimira III zahopilo Lviv ta inshi galicki mista Galicko Volinski zemli uvijshli do skladu Polskogo korolivstva yak okreme Korolivstvo Rusi dzherelo Okupovana Polsheyu Galichina zajmala nepevne stanovishe mizh Ugorskim ta Polskim korolivstvami bo na pidstavi istorichnih prav rezultat Vishegradskogo dogovoru mizh Kazimirom III i ugorskim korolem Karlom I Robertom pidtverdzhenogo dogovorom Kazimira III ta ugorskogo korolya Lyudovika u 1350 roci viznavalasya zemleyu ugorskoyu i polskimi uryadovimi kolami Pislya smerti korolya Kazimira III 1370 Galichina perejshla pid vladu ugorskogo ta polskogo korolya Lyudovika Novij pravitel 1372 roku svoyeyu chergoyu priznachiv upravitelem Ruskogo korolivstva Regni Russie de fakto nadav ci zemli Ruske korolivstvo na knyazhomu pravi jure ducali svoyemu virnomu sluzi knyazevi Vladislavovi Opolskomu 1378 roku Vladislav Opolchik peredav Galichinu znovu pid pryamu vladu korolya yakij u grudni 1378 roku vidav u Vishegradi gramotu chim peretvoryuvav Galichinu na zvichajnu provinciyu Ugorskogo korolivstva yakoyu postanoviv vzyati vid Vladislava Opolskogo zemlyu nashu Rusku z usima yiyi pravami zemlyami j prinalezhnostyami v volodinnya svoye svoyih ditej i svyatoyi koroni nashoyi Vidtodi bezposerednyu vladu na miscyah mali ugorski starosti v bagatoh galickih mistah bula ugorska zaloga 1387 roku vidbuvsya pohid polyakiv na Galichinu pid provodom korolevi Yadvigi U 1434 r vidbulasya inkorporaciya Korolivstva Rusi do skladu Polshi chim bulo skasovano avtonomne stanovishe Galichini skasovane ruske pravo ta sudochinstvo a galicke boyarstvo bulo urivnyane v pravah z polskoyu shlyahtoyu Tut viniklo Ruske voyevodstvo z centrom u Lvovi sho skladalosya z 5 zemel Syanockoyi Peremishlskoyi Lvivskoyi Galickoyi ta Holmskoyi Zgodom u 1462 r na cih terenah bulo utvorene Belzke voyevodstvo V pisemnih zokrema polskih dzherelah 15 18 stolittya do Ruskogo i Belzkogo voyevodstv vikoristovuvalas nazva Chervona Rus U 1436 roci utvorilas konfederaciya shlyahti Ruskogo voyevodstva ta inshih ukrayinskih zemel Koroni z tih galickih paniv yaki buli nezadovoleni zi svogo na yih dumku prinizlivogo stanovisha u Korolivstvi bo voni buli obtyazheni specialnimi podatkami ta obov yazkami yakih ne mali shlyahtichi inshih zemel Polshi U svoyih gramotah yiyi predstavniki pogrozhuvali znishennyam majna kozhnomu shlyahtichu chi uryadniku yakij ne pogodzhuvavsya z yiyi vimogami U gramoti 1438 roku konfederati poperedili korolya sho budut vesti z nim borotbu yaksho vin ne vikonaye yih vimog Progoloshennya korolem Vladislavom III zrivnyannya u pravah galickih paniv viklikalo nezadovolennya vzhe vishih polskih kil U cej chas u Galichini trivav proces zakripachennya selyanstva yakij zavershivsya u 1505 r Ce viklikalo nezadovolennya selyan i znajshlo svij viyav u ryadi povstan najbilshe sered yakih vidbulosya u 1490 1492 rr pid kerivnictvom Muhi ta Boruli U pershij polovini XVI stolittya na Pidkarpatti rozgornuvsya oprishkivskij ruh yakij svogo apogeyu dosyag u XVIII stolitti pid provodom Oleksi Dovbusha Pislya togo yak u 1478 r Mengli I Geraj prijnyav protektorat Osmanskoyi imperiyi stali chastimi nabigi krimskih tatar na podilski okolici Galichini z metoyu grabezhu ta zabirannya v yasir galickoyi lyudnosti mozhna zgadati dolyu Roksolani Situaciya stala girshoyu pislya prijnyattya Shtefanom III vasalnoyi zalezhnosti vid Osmanskoyi imperiyi polipshilas pislya 1530 h rokiv zokrema zavdyaki diyalnosti Kostyantina Ostrozkogo Yana Amora Tarnovskogo Bernarda Pretvicha z rozbudovi merezhi vijskovih ukriplen na Volini ta Podilli 1594 roku polnij koronnij getman Stanislav Zholkevskij u Zalishikah zbirav vijsko dlya vidsichi tataram yaki togo roku spalili prikarpatski mista Galich Dolina Tlumach Cheshibisi Kalush Snyatin Tismenicya pid chas napadu na Galichinu cherez prorahunki koronnogo komanduvannya Tatari cogo razu ne brali v polon cherez te sho zbiralisya v dalekij pohid Yih bilya Samboru zustrili zagoni na choli z Yanom Zamojskim ale voni obdurili zhovniriv ta potrapili v Ugorshinu Z XVI stolittya v Galichini vinikayut bratstva yaki mali ne tilki religijnij a j kulturno prosvitnickij harakter Najvidomishim bulo Lvivske Uspenske Stavropigijske bratstvo 1586 r Na rubezhi XVI XVII st v Galichini trivav proces nacionalno kulturnogo vidrodzhennya Rozkvitaye ukrayinske shkilnictvo knigodrukuvannya literatura ta mistectvo Vihidcyami z Galichini buli getman Petro Sagajdachnij Jov Boreckij Yelisej Pleteneckij 3ahariya Kopistenskij Kasiyan Sakovich Pamvo Berinda Stefan i Lavrentij Zizaniyi U Galichini bulo zapochatkovano spravu uniyi mizh Katolickoyu i Pravoslavnoyu Cerkvami Odnak peremishlskij Mihayil Kopistenskij ta lvivskij Gedeon Balaban pravoslavni yepiskopi vzhe na zavershalnomu etapi cogo procesu vidmovilis prijnyati cerkovnu uniyu Peremishlska yeparhiya prijnyala uniyu lishe u 1692 r Lvivska u 1700 r Lvivske bratstvo u 1708 roci U roki Hmelnichchini 1648 1657 roki getman Bogdan Hmelnickij zdijsniv dva pohodi u Galichinu 1648 1655 rr pid chas yakih dvichi bez uspihu oblyagav Lviv Novij chas Div takozh Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi Galichina u skladi imperiyi Gabsburgiv 1800 r Vnaslidok pershogo podilu Polshi 1772 r Galichinu vklyuchili do skladu volodin Gabsburgiv u Svyashennij Rimskij imperiyi zgodom z 1804 r Avstrijska imperiya Tut bulo stvoreno okremu provinciyu Korolivstvo Galichini i Volodimiriyi Konigreich Galizien und Lodomerien do skladu yakoyi uvijshli ukrayinski etnichni zemli Galichina ta pivdenna chastina Polshi z Krakovom Malopolsha U 1786 1849 rr do skladu provinciyi vhodila takozh Bukovina Avstriya zastala Galichinu u velicheznomu zanedbanni bez shkil dorig velikih mist promislu torgivli z bidnim cilkovito zakriposhenim polskoyu shlyahtoyu silskim naselennyam tomu ukrayinske naselennya Galichini rado privitalo okupaciyu Avstriyi viryachi sho girshe niyak ne mozhe buti Druga polovina XVII stolittya persha polovina XVIII stolittya stolit period ekonomichnogo ta kulturnogo zanepadu galickih zemel sprichinenogo postijnimi vijnami slabkistyu centralnoyi vladi Rechi Pospolitoyi Za Vasilem Verigoyu Ostanni roki XVIII i pershi HIH st bezprosvitna chorna doba v istoriyi ukrayinciv Galichini jogo yedina inteligentna verstva svyashenstvo bula pogolovno zdenacionalizovane odinici mali deyake duzhe neyasne pochuttya nacionalnoyi svidomosti proyavom yakoyi bula simpatiya do panshiznyanogo raba hlopa i vidsutnist pogordi do jogo muzhickoyi movi Vishe duhovenstvo ne malo nacionalnoyi svidomosti koristuvalosya polskoyu abo latinoyu Cheh uryadnik Vaclav Koranda pershim zvernuv uvagu uryadu na te sho naselennya Galichini ne ye polskim ne govorit polskoyu movoyu 1774 roku Jozef II yak spivregent vpershe vidvidav koronnij kraj Pislya vstanovlennya panuvannya Gabsburgiv dlya gospodarskogo ta kulturnogo pidnesennya krayu uryad proviv ryad reform zakonom 1775 roku didicham bulo zaboroneno vimagati vid selyan bilshe yak zapisano v inventariyi panshinu v nedilyu svyata primusovu robotu za groshi bez zgodi selyan monopoliyu korchmarya na gorilku Bulo obmezhene zastosuvannya tilesnih kar tosho 1777 roku uryad vidav okremu zaboronu gnati silskih svyashennikiv na panshinu ale didichi pochali vikoristovuvati yih dlya dvirskih robit zaprovadzhennya novogo sudochinstva utvorennya ryadu navchalnih zakladiv dlya ukrayinskogo naselennya zokrema 1774 roku vidkrili Barbareum u Vidni vidnovili diyalnist Lvivskij universitet 1784 r ta Galicka greko katolicka mitropoliya 1808 r u listopadi 1781 Jozef II vidav timchasovij zakon za yakim panshina ne povinna bula trivati bilshe 3 dniv na tizhden 1782 roku formalno skasovano osobistu zalezhnist selyan vid paniv bez zgodi pana zhenitisya posilati ditej do miskoyi shkoli primusovu sluzhbu na panskomu dvori nadano elementarni gromadyanski prava silskim gromadam pravo samovryaduvannya Selyanin buv zobov yazanij tochno oznachenoyu kilkistyu bezplatnoyi pishoyi chi tyagloyi roboti na korist pana za ce mav pravo bezplatno koristuvatisya drovami z lisu dlya opalennya pasoviskom yaki buli vlasnistyu didicha 12 sichnya 1782 roku cisar vidav dekret pro likvidaciyu ukrayinskih monastiriv i katolickih klyashtoriv yaki ne utrimuvali shkil ne zajmalis naukoyu ne doglyadali hvorih na zhal bulo likvidovano korisni monastiri knigozbirni yakih mistili bagato cinnih rukopisiv Chimalo kirilichnih rukopisiv prodali kramnicyam za bezcin na opakuvannya 1785 roku zakrito Manyavskij Skit z chimaloyu bibliotekoyu 1786 roku timchasovij zakon listopada 1781 roku stav postijnim robochij den vlitku mav stanoviti 12 godin vzimku 8 u serpni 1786 viddileno panski ta derzhavni dominikalni zemli vid selyanskih rustikalnih vlasnikam mayetkiv zaboroneno nimi rozporyadzhatisya zaminyuvati diliti priyednuvati do filvarkiv Selyani otrimali pravo spadkovogo koristuvannya svoyimi nadilami tosho likvidaciya panshini zakonom cisarya Jozefa II vid 10 lyutogo 1789 roku yiyi vidnovlennya nastupnikom Leopoldom II Gerb korolivstva Galichini ta Volodimiriyi u skladi Avstro Ugorskoyi imperiyi 1772 1918 1805 roku shovinistichno nalashtovani polyaki otrimali vid cisarskogo dvoru pravo naglyadu za vsima galickimi takozh bukovinskimi shkolami dlya rimo katolickih de fakto polskih konsistorij Cherez 10 rokiv naglyad za ukrayinskimi shkolami bulo peredano greko katolickim konsistoriyam Zahodami shlyahti u 1812 roci bulo skasovano obov yazkovu shkilnu osvitu bagato selyan perestalo posilati ditej vchitis Odnim z golovnih protivnikiv poshirennya osviti sered rusiniv buv lvivskij latinskij arhiyepiskop Andzhej Ankvich yakij dobivsya zaboroni knigodrukuvannya ruskoyu movoyu U 1 j polovini XIX stolittya v Galichini rozpochalosya ukrayinske nacionalne vidrodzhennya ocholene predstavnikami svidomogo greko katolickogo duhovenstva Vagomimi yavishami u comu procesi stali utvorennya u Peremishli Ivanom Mogilnickim Klerikalnogo tovaristva diyalnist mitropolita Mihajla Levickogo j osoblivo utvorennya Ruskoyi trijci 1837 r ta vidannya almanahu Rusalka Dnistrovaya Revolyucijni podiyi 1848 1849 rr t z Vesna narodiv spriyali probudzhennyu nacionalnoyi samosvidomosti ukrayinskogo naselennya Galichini Golovna Ruska Rada sho vinikla u Lvovi 1848 r progolosila ideyu yednosti vsih ukrayinskih zemel a takozh proponuvala utvoriti z ukrayinskih zemel Shidnoyi Galichini Bukovini ta Zakarpattya okremij koronnij kraj u skladi Avstrijskoyi imperiyi Vazhlivoyu podiyeyu bulo skasuvannya panshini v Galichini u 1848 r yake nadalo novi mozhlivosti dlya rozvitku ekonomiki krayu spriyalo vidrodzhennyu nacionalno kulturnogo zhittya Rozvivayetsya galickij narodnij ikonopis kotrij nis na sobi vplivi barokovih zrazkiv Odnim z ulyublenih syuzhetiv buv obraz Yuriya Zmiyeborcya Nini chimala zbirka galickih ikon mistitsya v kolekciyi etnografichnih muzeyiv zokrema Muzeyu ukrayinskoyi domashnoyi ikoni istoriko kulturnogo kompleksu Zamok Radomisl Pislya utvorennya dualistichnoyi Avstro Ugorshini v 1867 r provinciya Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi uvijshla do skladu avstrijskoyi yiyi chastini Cislejtaniyi Vlada u provinciyi povnistyu nalezhala polskim aristokratam do Pershoyi svitovoyi vijni postijno isnuvalo ukrayinsko polske protistoyannya Naprikinci XIX st 598 tis 48 selyanskih gospodarstv mali menshe 2 ga zagalom 9 usiyeyi ploshi 400 tis do 5 ga razom bez ta malozemelni skladali ponad 80 3235 didichiv volodili bl 3 mln ga zemli sho skladalo blizko polovini teritoriyi krayu zokrema dvoye grafiv Potockih 129 tis morgiv zemli graf Didushickij 42 tis knyaz Sapiga 36 1891 roku za cilodennu pracyu na filvarku vid dosvitanku do nochi selyani otrimuvali vid didichiv 7 krejceriv 3 centi SShA pri comu harchuvalisya svoyim koshtom II a polovina XIX stolittya Galichina period aktivnogo rozvitku ukrayinskih nacionalno kulturnih ustanov tovaristvo Prosvita 1868 r Literaturne tovaristvo im Tarasa Shevchenka 1873 r kooperativni organizaciyi sportivni tovaristva Sich Sokil tosho Pracyuvali vidatni ukrayinski diyachi togo chasu Ivan Franko Mihajlo Pavlik Anatol Vahnyanin Yuliyan Romanchuk ta inshi Z 1894 r u Lvovi pracyuvav prof Mihajlo Grushevskij 1911 roku z 409 profesoriv universitetiv ukrayincyami buli 10 zi 129 profesoriv politehnik zhodnogo Stanom na 1914 polyaki mali 2 universiteti 10 torgovih shkil 200 s g shkil nizhchogo tipu 2 Visoki shkoli politichnih nauk 18 derzhavnih 12 privatnih uchitelskih seminarij Borotba za avtonomiyu Etnichna karta Avstro Ugorshini stanom na 1910 rik Vid 1848 r ukrayinski politichni sili borolisya za podil provinciyi na ukrayinsku i polsku chastini z utvorennyam okremoyi ukrayinskoyi avtonomnoyi provinciyi do rozpadu Avstro Ugorshini v zhovtni 1918 r cogo ne bulo dosyagnuto Galickij sejm 1861 r provinciya otrimala avtonomiyu vid avstrijskogo cisarya Diyav Galickij sejm posliv deputativ yakogo obirali krajovij vidil i pidporyadkovani jomu organi miscevogo samovryaduvannya Vlada v avtonomnomu krayi nalezhala faktichno polskim kolam Uryadovoyu movoyu v 1867 r stala polska ukrayinci posli sejmu mali pravo vistupati i podavati pismovi vnesennya ukrayinskoyu movoyu Persha svitova vijna Gerb Zahidnoukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki ZUNR 1918 1919 Div takozh Ukrayinski sichovi strilci Listopadovij chin Zahidnoukrayinska Narodna Respublika ta Ukrayinsko polska vijna 1918 1919 U roki Pershoyi svitovoyi vijni v Galichini bulo sformovano Legion Ukrayinskih Sichovih Strilciv pershe ukrayinske vijskove formuvannya novogo chasu 19 zhovtnya 1918 roku u Lvovi bulo progolosheno stvorennya Ukrayinskoyi derzhavi na ukrayinskih zemlyah Avstro Ugorshini yaka 13 listopada 1918 r otrimala nazvu Zahidnoukrayinska Narodna Respublika ZUNR u skladi Shidnoyi Galichini Bukovini i Zakarpattya uryad yakoyi 3 sichnya 1919 roku uhvaliv zakon pro Zluku z Ukrayinskoyu Narodnoyu Respublikoyu Urochisto Akt Zluki UNR ta ZUNR bulo progolosheno 22 sichnya 1919 r U lipni 1919 r teritoriyu Galichini zajnyali polski vijska pid komanduvannyam generala Yuzefa Gallera Oficijne rishennya pro priyednannya Galichini do Polshi Rada Posliv Antanti uhvalila 15 bereznya 1923 r Zgidno z nim polskomu uryadu proponuvalos nadati Galichini prava avtonomiyi sho ne bulo zdijsneno tomu viklikalo nesprijnyattya ta sprotiv perevazhnogo chiselno ukrayinskogo naselennya Krim togo cherez 20 rokiv tobto 1943 roku planuvalosya povernutisya do pitannya statusu Galichini Mizhvoyennij period Div takozh Ukrayinska vijskova organizaciya Organizaciya ukrayinskih nacionalistiv ta Pacifikaciya u Galichini 1930 U 1922 roci sejm prijnyav statut dlya Galichini yakij ne buv zaprovadzhenij u zhittya 14 bereznya 1923 konferenciya ambasadoriv u Parizhi uhvalila rishennya priyednati Galichinu do Polshi pri umovi nadannya krayu avtonomnogo statusu Period 1919 1939 rr harakterizuyetsya zahodami aktivnoyi polonizaciyi krayu skladnim socialno ekonomichnim stanovishem silskogo naselennya utiskami ukrayinskogo gromadsko politichnogo zhittya Polska kolonizaciya Galichini provodilas vihidcyami z zemel etnichnoyi Polshi mazurami Ukrayinci uhilyalis vid mobilizaciyi do polskoyi armiyi Na bojkot ukrayincyami perepisu 1921 r polska vlada vidpovila terorom Cherez prijnyattya Polsheyu viborchogo zakonu z porushennyam prav ukrayinciv peredbachenih Versalskim traktatom Sen Zhermenskim dogovorom Sevrskim mirnim dogovorom i uhvalami Konferenciyi u Spa ukrayinci zaklikali bojkotuvati vibori 1922 roku Okupacijna administraciya provela areshti i zaboronila peredviborchi vicha svoboda yakih bula garantovana polskoyu konstituciyeyu U cih umovah rozgornulas aktivna pidpilna borotba UVO OUN vidpoviddyu na yaku bulo provedennya polskim uryadom pacifikaciyi ta inshih represivnih zahodiv Ale navit u cih umovah ukrayinci Galichini rozvivali diyalnist kulturno osvitnih ta kooperativnih organizacij Prosvita Ridna shkola Silskij gospodar tosho drukuvali gazeti Ukrayinskij Golos Visti z Lugu Meta Nazustrich Nedilya Dazhbog Zhinocha Dolya Nova Hata Dilo Studentskij Shlyah Prosvita ta inshi V Galichini vnaslidok uryadovoyi programi spolshennya osviti v 1937 roci diyali tilki 352 ukrayinski shkoli v toj chas yak za chasiv Avstro Ugorshini 2417 Druga svitova vijna soviti Div takozh Radyanska aneksiya zahidnoukrayinskih zemel Ukrayinska povstanska armiya Diviziya Galichina Viselennya ukrayinciv z Polshi do URSR ta Operaciya Visla Pid chas Drugoyi svitovoyi vijni 17 veresnya 1939 r na pidstavi paktu Molotova Ribbentropa radyanski vijska vstupili na teritoriyu Galichini de bulo vstanovleno totalitarnij rezhim Rozpochalisya masovi represiyi proti miscevogo naselennya V tyurmah NKVS na Zahidnij Ukrayini z 1939 po 1941 roki vidbuvalisya masovi vbivstva katuvannya chetvertuvannya lyudej tosho Zagoni NKVS na teritoriyi Galichini ne grebuvali navit hramami vikoristovuyuchi yih u svoyih cilyah napriklad Cerkva Svyatoyi Pokrovi v Buchachi de bulo znajdeno ostanki 148 osib u tomu chisli ditej V takih umovah 26 zhovtnya 1939 r marionetkovi selyansko proletarski Narodni Zbori Zahidnoyi Ukrayini uhvalili rishennya pro vklyuchennya Zahidnoyi Ukrayini do skladu Radyanskoyi Ukrayini Na zemlyah Galichini bulo utvoreno 4 oblasti URSR Ternopilsku do 1944 r Tarnopilska Lvivsku Stanislavsku z 1962 r Ivano Frankivska ta Drogobicku u 1959 r ob yednana zi Lvivskoyu Zdijsnyuvalisya chotiri masovi deportaciyi polyakiv ukrayinciv bilorusiv yevreyiv nimciv rosiyan chehiv virmen ta inshih z kolishnih shidnih voyevodstv Rechi Pospolitoyi zahidnih oblastej URSR i BRSR Priblizno kolishnih 335 000 polskih gromadyan bulo viseleno v pivnichno shidni regioni yevropejskoyi chastini RRFSR Kazahstan ta Sibir i na Dalekij Shid Minimum 198 536 osib bulo deportovano iz zahidnih oblastej URSR lyutij 1940 r 89 062 osib priblizno 84 8 polyakiv 13 8 ukrayinciv 1 4 yevreyi ta inshih vivezenih v pivnichno shidni regioni yevropejskoyi chastini RSFSR Arhangelska oblast Komi ARSR ta inshi Sibir ta Kazahstan kviten 1940 r 31 332 osib priblizno 70 6 polyakiv 25 0 ukrayinciv 3 0 yevreyiv 1 4 rosiyan nimciv ta inshih vivezenih v Kazahstan cherven lipen 1940 r 67 049 osib priblizno 84 6 yevreyiv 11 0 polyakiv 3 3 ukrayinciv 0 4 nimciv 0 7 inshih vivezenih v Sibir i na Dalekij Shid ta v pivnichno shidni regioni yevropejskoyi chastini RSFSR Arhangelska oblast Vologodska oblast Marijska ARSR ta inshi traven cherven 1941 r 11 093 osib bilshist ukrayinciv a takozh polyaki ta inshi vivezenih v Sibir i Kazahstan Pid chas radyansko nimeckoyi vijni 1941 1945 rr Galichina bula okupovana nimeckimi vijskami i 1 serpnya 1941 r yiyi vklyuchili do skladu Generalnoyi guberniyi yak okremij distrikt U voyenni roki bulo zmineno zahidnij kordon Galichini Uklavshi dogovori z Polsheyu u 1945 r i 1951 rr radyanskij uryad viddav zahidnu chastinu regionu Lemkivshinu i Nadsyannya Polshi Pislyavoyennij chas Pislya vijni na galickih zemlyah bulo vidnovleno totalitarnij rezhim yakij suprovodzhuvavsya masovimi represiyami viselennyam mirnogo naselennya na shid SRSR Provedeno kolektivizaciyu silskogo gospodarstva Na Lvivskomu cerkovnomu psevdosobori 1946 r bulo likvidovano Ukrayinsku Greko Katolicku Cerkvu vijshla z pidpillya azh 1989 roku Vidpoviddyu todi stav shirokij ruh oporu yakij vela Ukrayinska Povstanska Armiya ta zbrojne pidpillya OUN trivav do 1956 roku Majzhe ves pislyavoyennij radyanskij period nazva Galichina bula tabuyizovanoyu Dohodilo do kurjoznih vipadkiv Napriklad dlya togo shob vinesti v nazvu monografiyu pro klasovu borotbu ukrayinciv v Avstrijskij imperiyi formulyuvannya Shidna Galichina potribna bula zaledve ne zgoda ideologichnogo viddilu CK KP URSR V usih pidruchnikah istoriyi Galichina prohodila okremim paragrafom pid nazvoyu Zahidnoukrayinski zemli v dobu Majzhe vsya ideologichna mashina pracyuvala na zatirannya faktu isnuvannya v minulomu bagatoetnichnogo krayu zmishuyuchi akcenti na socialne protistoyannya ta klasovu borotbu Nazvu Galichina bulo dozvoleno vzhivati viklyuchno v negativnomu konteksti abo pishuchi pro fakti ukrayinskoyi kolaboraciyi z nacistami ta pro diviziyu SS Galichina Z likvidaciyeyu i zaboronoyu diyalnosti Ukrayinskoyi greko katolickoyi cerkvi ta z provedennyam novogo cerkovnogo teritorialnogo podilu z uzhitku znikla she odna zgadka pro Galichinu a same Galicka mitropoliya Galichina v mezhah suchasnoyi Ukrayini U 1960 1970 h rr Galichina bula centrom diyalnosti ukrayinskih disidentiv yaka naprikinci 1980 h rr pererosla u hvilyu shirokogo nacionalno demokratichnogo ruhu Same todi z yavivsya vidomij visliv Galichina ce ukrayinskij P yemont Pro ukrayinsku Galichinu chasiv nezalezhnosti govoryat taki citati Galichina poza sumnivom ye odniyeyu z tih simvolichnih ostannih teritorij sho yih boronit i boronitime vid agresivnogo post sovyetizmu usya prozahidna ukrayinska inteligenciya Dlya kozhnogo z nih Galichina ye tim klaptikom Ukrayini kotrij zdaten zavdyaki svoyij polsko avstrijskij spadshini pevnim chinom legalizuvati yevropejski ambiciyi usiyeyi krayini Mikola Ryabchuk 2003 dzherelo Galichina buduchi v sferi zahidnogo kulturnogo vplivu vzhe v davni chasi vidigravala rol ukrayinskogo vikna v Zahidnu Yevropu Ce j bulo prichinoyu togo sho Lviv stav pershim vognishem ukrayinskoyi kulturi she do revolyuciyi Bogdana Hmelnickogo i zvidsi pochalos kulturne j nacionalne politichne vidrodzhennya vsogo ukrayinskogo narodu Isidor Nagayevskij 1989 dzherelo Altruyizm galichan prizviv do togo sho voni postijno buduyut Ukrayinu ale vtrachayut Galichinu Taras Voznyak 2005 dzherelo NaselennyaOsnovoyu naselennya majbutnoyi Galickoyi zemli stali horvati do yakih doyednalis ulichi j tiverci sho ryatuyuchis vid natisku pechenigiv u drugij polovini H stolittya pereselilisya u Podnistrov ya Naselennya Korolivstva Galichini ta Volodimiriyi 1816 1880 rr 1816 3454 6 tis 1820 3664 9 tis 1830 4201 3 tis 1840 4463 1 tis 1850 4667 6 tis 1860 4836 0 tis 1870 5417 9 tis 1880 5881 3 tis period prirodnij ruh tis migracijnij ruh tis 1816 1820 271 3 10 51821 1830 467 1 28 81831 1840 283 1 1 21841 1850 44 9 3 61851 1860 160 4 166 41861 1870 588 5 20 91871 1880 436 3 1 81881 1890 710 4 82 21891 1900 1010 8 320 11901 1910 1198 2 480 91911 1920 44 3 581 71921 1930 1110 0 135 51931 1940 771 4 32 2Nacionalnij sklad Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi Rik etnichnih ukrayinciv greko katolikiv ukrayinskomovnih1800 51 0 46 3 1811 47 3 1846 50 1 45 3 1857 46 3 44 8 45 0 1869 45 0 42 5 44 0 1880 43 9 42 3 42 8 1890 43 6 42 2 42 8 1900 43 0 42 4 42 0 1910 42 9 41 1 39 9 1921 40 5 40 4 35 8 1931 39 4 39 2 33 9 Shidna Galichina Rik etnichnih ukrayinciv greko katolikiv ukrayinskomovnih1800 78 6 1811 71 9 1846 78 4 70 9 1857 68 5 66 4 66 6 1869 68 4 64 9 1880 65 9 63 3 64 3 1890 65 5 62 8 64 4 1900 63 5 62 7 62 3 1910 61 8 61 7 58 6 1921 60 6 60 5 53 6 1931 58 6 58 5 50 7 1939 73 2 64 4 72 9 1943 77 2 Naselennya Galichini u XX st kinec XIX pochatok XX st Nacionalnij sklad naselennya Shidna Galichina 55300 km Zahidna Galichina 23200 km ukrayinci 64 5 13 2 polyaki 21 0 78 7 yevreyi 13 7 7 6 nimci 0 3 0 3 inshi nacionalnosti 0 5 0 2 Religijnij sklad naselennya Galichini v mezhah Ukrayini za perepisom 1900 roku greko katoliki rimo katoliki yudeyi protestantiMista GalichiniMezha pomizh Shidnoyu i Zahidnoyu Galichinoyu prolyagaye zahidnishe vid richki Syan Na beregah riki znahodyatsya mista Lisko Syanik Peremishl Yaroslav Div takozh Mista Korolivstva Galichini ta Volodimiriyi Mista Shidnoyi Galichini Lviv Ternopil Ivano Frankivsk Mikolayiv Lvivska oblast Kalush Kolomiya Zhovkva Nadvirna Snyatin Drogobich Dolina Borislav Hiriv Sambir Terebovlya Tlumach Tismenicya Galich Sokal Chervonograd Strij Chortkiv Berezhani Borshiv Brodi Zalishiki Zbarazh Peremishl Lisko Syanik Skalat Pidgajci Krosno Yaroslav Buchach Rogatin Burshtin Kosiv Gorodenka Mista Zahidnoyi Galichini Ryashiv Perevorsk Korosno Gorlici Lancut Nisko Strizhiv KrinicyaDiv takozhShidna Galichina Nova Zahidna Galichina Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi Bili horvati Ponizzya Galisiya avtonomnij region v Ispaniyi Galatiya istorichnij region v Turechchini Galliya davnorimska oblast v Zahidnij Yevropi Otto fon Gabsburg titulyarnij korol Galichini PrimitkiIsayevich Ya D Galichina Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2004 T 2 G D S 40 ISBN 966 00 0405 2 istorichna krayina takij termin vzhitij v EU S 343 Galichina S 343 Ya Isayevich Peremishl i Peremishlska zemlya Pershi storinki istoriyi Peremishl i Peremiska zemlya protyagom vikiv Zbirnik naukovih prac ta materialiv Mizhnarodnoyi naukovoyi konferenciyi 24 25 chervnya 1994 roku v Peremishli Pid red S Zabrovarnogo Uporyadn M Litvin Naukove tovaristvo im T Shevchenka v Polshi Vidavnicha rada v Peremishli Peremishl Lviv 1996 368 s formalno i piznishe z 1387 roku pislya pohodu polyakiv Haquet Neueste Phisiologicshe Reisen in den Jahren 1791 93 I c I 196 Egli J Nomina Geographica Lyajpcig 1893 339 Kostruba T Zvidki pishla Galichina Lviv Zhittya i znannya HI 1938 S 145 146 Pasternak Ya Starij Galich Iv Frankivsk Plaj 1991 S 25 Idzo V S Rannoslov yanske suspilstvo i rannoslov yanska derzhavnist Zarodzhennya i stanovlennya hristiyanstva na teritoriyi Ukrayini Lviv SPOLOM 2004 S Nicetae Choniatae Historia Rec I A van Dieten Berolini Novi Eboraci 1975 P 522 523 Golovko Oleksandr Nekoronovani i koronovani koroli Pivdenno zahidnoyi Rusi Knyazha doba istoriya i kultura 2015 Vip 9 s 183 216 Vojtovich L Prikarpattya v drugij polovini I tisyacholittya n n najdavnishi knyazivstva 10 serpnya 2017 u Wayback Machine Visnik Lvivskogo universitetu 2010 Vip 45 S 47 Smolij V A Istoriya Ukrayini K Alternativa 1997 S 24 25 Yusupovich A Chi hodiv Vololimir Velikij na do lyahiv polsko ruski vidnosini naprikinci H na pochatku HI s Ukrayinskij istorichnij zhurnal K 2015 5 524 ver zhovt S 43 69 ISSN 0130 5247 Polnoe sobranie Russkih letopisej T 1 Lavrentevskaya letopis L 1926 Stlb 69 102 ros Polnoe sobranie Russkih letopisej T 1 Lavrentevskaya letopis L 1926 Stlb 143 Golovko O B Koronaciya knyazya Danila Romanovicha v konteksti ideologichnogo zhittya i mizhnarodnih vidnosin slov yanstva Shidnoyi Yevropi Istorichni nauki s 218 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 29 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 26 27 Tam samo S 28 30 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 33 34 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 100 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 101 102 Tam samo S 103 z listopada 1370 div Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 103 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 105 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 107 Tam samo S 104 Grushevskij M Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 112 M Grushevskij Istoriya Ukrayini Rusi T IV S 221 222 Tomashivskij S Ukrayinska istoriya Starinni i seredni viki 28 grudnya 2013 u Wayback Machine Lviv Vchora i nini 1919 S 141 143 Lep yavko S Severin Nalivajko Volodari getmanskoyi bulavi Istorichni portreti Avtor peredmovi V A Smolij K Varta 1994 S 61 ISBN 5 203 01639 9 Vasil Veriga Narisi z istoriyi Ukrayini S 137 Veriga V Narisi z istoriyi Ukrayini S 145 Tam samo S 138 Veriga V Narisi z istoriyi Ukrayini S 142 Veriga V Narisi z istoriyi Ukrayini S 146 Tam samo S 145 Veriga V Narisi z istoriyi Ukrayini S 143 Veriga V Narisi z istoriyi Ukrayini S 150 Bogomolec O Zamok muzej Radomisl na Shlyahu Koroliv Via Regia Kiyiv 2013 S Makuh I Na narodnij sluzhbi 13 lipnya 2018 u Wayback Machine Detrojt Vidannya Ukrayinskoyi Vilnoyi Gromadi Ameriki 1958 S 36 37 Veriga V Narisi z istoriyi Ukrayini S 180 Galichina S 347 Derzhavnij arhiv Ivano Frankivskoyi oblasti f 2 o 1 spr 41 a 89 110 Arhiv originalu za 6 zhovtnya 2014 Procitovano 31 travnya 2014 Arhiv originalu za 2 veresnya 2014 Procitovano 31 travnya 2014 Arhiv originalu za 21 travnya 2011 Procitovano 5 listopada 2010 Arhiv originalu za 20 lipnya 2012 Procitovano 5 listopada 2010 Arhiv originalu za 15 travnya 2011 Procitovano 5 listopada 2010 Jan Tomasz Gross Irena Grudzinska Gross W czterdziestym nas matko na Sybir zeslali Publisher London Aneks 1983 ISBN 0 906601 10 X Arhiv originalu za 21 travnya 2011 Procitovano 5 listopada 2010 Arhiv originalu za 8 lipnya 2010 Procitovano 5 listopada 2010 Arhiv originalu za 9 lipnya 2010 Procitovano 13 lipnya 2010 Sedov V Vostochnye slavyane v VI XIII vv Moskva 1982 S 128 ros Kabuzan V M Ukraincy v mire Dinamika chislennosti i rasseleniya M 2006 ros Kubijovich V Etnichni grupi pivdennozahidnoyi Ukrayini Galichini na 1 1 1939 21 lyutogo 2021 u Wayback Machine Visbaden 1983 s XV Perepis 1 03 1943 PDF Arhiv originalu PDF za 21 travnya 2011 Procitovano 1 listopada 2010 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya Piotr Eberhardt Ethnic groups and population changes in twentieth century Central Eastern Europe history data analysis M E Sharpe 2003 pp 92 93 ISBN 978 0 7656 0665 5DzherelaIsayevich Ya D Galichina 2 kvitnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2004 T 2 G D 518 s il ISBN 966 00 0405 2 Veriga Vasil Narisi z istoriyi Ukrayini kinec XVIII pochatok XIX st Lviv Svit 1996 448 s ISBN 5 7773 0359 5 Galichina Enciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 T 1 S 343 351 Galichina etnichna istoriya Tematichnij zbirnik statej Lviv Vidavnichij centr LNU imeni Ivana Franka 2008 216 s Grushevskij Mihajlo Istoriya Ukrayini Rusi u 10 ti tomah Levickij Kost Istoriya politichnoi dumki galickih ukrainciv 1848 1914 Na pidstavi spominiv Lviv 1926 Pirko V O Galicke selo naprikinci XVII v pershij polovini XVIII st istoriko ekonomichnij naris za materialami Peremishlskoyi zemli 11 listopada 2007 u Wayback Machine Doneck Ukrayinskij kulturologichnij centr Shidnij vidavnichij dim 2006 148 s Romanishin N Politika polskogo uryadu shodo Galichini naperedodni drugoyi svitovoyi vijni S 222 229 Shubart P Pro ukrayinsku federalizaciyu i latinizaciyu ukrayinskoyi movi Chornomorski novini 2009 123 124 Pashaeva N Ocherki istorii Russkogo Dvizheniya v Galichine XIX XX vv Moskva 2001 Petrushevich A Svodnaya Galichsko Russkaya Lѣtopis s 1700 do konca avgusta 1772 goda Lvov 1887 Polnoe sobranie Russkih letopisej T 1 Lavrentevskaya letopis L 1926 St Pb S 69 102 Svistun P Prikarpatskaya Rus pod vladѣniem Avstrii Lvov 1895 Svistun P Prikarpatskaya Rus pod vladѣniem Avstrii Chast vtoraya 1850 1895 Lvov 1896 Chornovol I Narisi z istoriyi Galichini Lviv 2017 432 s 1 14 kvitnya 2022 u Wayback Machine LiteraturaOhrimovich V Galiciya Ukrainskij narod v ego proshlom i nastoyashem v 2 t pod red F K Volkova i dr Sankt Peterburg Tip t va Obshestvennaya Polza 1914 1916 T 2 1916 S 407 418 Galichina v etnopolitichnomu vimiri monografiya avt kol V O Kotigorenko kerivnik ta in K IPiEND im I F Kurasa 2017 840 s ISBN 966 02 8312 1 Galichina na zlami epohi vibrani tvori I Smolij Kiyiv Vid vo im O Teligi 2009 704 s ISBN 966 355 034 3 Do Galichini Pro hasidiv guculiv polyakiv i rusiniv Uyavna mandrivka zniklim svitom Shidnoyi Galichini ta Bukovini M Pollak per z nim N Vahovska Chernivci Knigi HHI 2017 272 s ISBN 617 614 164 8 Transport i zv yazok Galichini V M Klapchuk DVNZ Prikarpat nac un t im Vasilya Stefanika Ivano Frankivsk Foliant 2016 672 s il tabl portr Bibliogr s 661 671 299 nazv ta v pidryadk prim ISBN 978 966 2988 91 8 Ukrayinska inteligenciya u Gabsburzkij Galichini osvichena verstva j emansipaciya naciyi S Paholkiv Lviv Piramida 2014 612 s ISBN 966 441 332 6 Cherepanin M V Muzichna kultura Galichini druga polovina XIX persha polovina XX stolittya Monografiya K Vezha 1997 324 s il Bibliogr s 317 323 Bojko I J Organi vladi i pravo v Galichini u skladi Polskogo Korolivstva 1349 1569 rr monografiya Lviv VC LNU im I Franka 2009 628 c link 1 archive org link 2 chtyvo org ua 29 sichnya 2021 u Wayback Machine PosilannyaIstoriko geografichnij region Biblioteka Nyu Jorka viklala unikalnu kartu Galichini j Bukovini 18 stolittya FOTO 9 lyutogo 2019 u Wayback Machine 12 Sichnya 2016 sajt Reporter Oleksandr Palij Galichina vid morya do morya abo Kudi ponayihali vujki 12 travnya 2014 u Wayback Machine Istorichna pravda 28 lyutogo 2013 Konigreich Galizien und Lodomerien 15 sichnya 2005 u Wayback Machine Galizien und Bukowina 27 veresnya 2004 u Wayback Machine Losyev I Ukrayinske j galicke 14 zhovtnya 2012 u Wayback Machine Frank Sisin Pro Ideyu Galichinu Lari Vulfa 29 bereznya 2013 u Wayback Machine Larry Wolff On his book The Idea of Galicia History and Fantasy in Habsburg Political Culture Cover Interview of August 16 2010 rorotoko com 21 serpnya 2012 u Wayback Machine Numizmatika Shust P M Rozdil 7 Groshovij obig na Zahidnoukrayinskih zemlyah u drugij polovini XVIII na pochatku XX st 1 Monetnij rinok Galichini Bukovini ta Zakarpattya v umovah avstrijskogo panuvannya druga polovina XVIII persha polovina XIX st 4 lipnya 2014 u Wayback Machine