У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Хирів значення Хирів місто в Самбірському районі Львівської області

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Хирів (значення).

Хирів — місто в Самбірському районі, Львівської області. Адміністративний центр Хирівської міської громади, розташоване на Передкарпатті над річкою Стривігор, залізничний вузол. Недалеко від міста діє пункт пропуску Смільниця — Кросцьєнко, на кордоні з Польщею.

Хирів


Герб Хирова	Прапор Хирова

центр міста Хирів

Основні дані

Хирівська міська рада

Засноване

—

Перша згадка

1374 р.

Магдебурзьке право

1528 р.

Населення

▲ 4249 (01.01.2023)

- повне

▲ 4249 (01.01.2023)

3.43 км²

82060—061

+380-3238

^{H G O}

Висота над рівнем моря

338 м

Водойма

р. Стривігор

Назва мешканців

хирів'я́нин
хирів'я́нка
хирів'я́ни

Відстань

Найближча залізнична станція

Хирів

До обл./респ. центру

- автошляхами

103 км

До Києва

- автошляхами

644 км

Міська влада

Адреса

82060, Львівська обл., Самбірський р-н, м. Хирів

Вебсторінка

Хирівська міська рада

Хирів у Вікісховищі

Мапа
Хирів
Хирів

Походження назви міста

Ще в часи Київської Русі, коли тутешні землі входили до Перемиського князівства, назва міста звучала як Хорив.

За однією з легенд, назва міста походить від київського князя Хорива. Як відомо місто Київ заснували троє братів Кий, Щек, Хорив та сестра Либідь. Після заснування Києва старший брат із сестрою залишилися в ньому господарювати, а Щек та Хорив пішли в Карпати шукати щастя-долі.

Насправді назва міста має більш прозаїчне, але одночасно і переконливіше пояснення. Місто розташоване в місцевості, багатій на соснові ліси, тому в основі його назви лежить слово хыр «сосна», присутнє в чуваській мові. Тепер чуваші заселяють місця, далекі від Хирова, але їхні предки колись проживали в Західній Україні і залишили після себе назви багатьох населених пунктів, таких, як, наприклад, Верин, Гавареччина, Жукотин, Кимир, Кукезів, Куткир, Якторів та багато інших.

Знову ж, Яків Головацький у переліку галицьких міст подає Хирів як видозмінений Прохирів , проте без жодних уточнень.

Історія

Територія Хирова була заселена від прадавніх часів. Про це свідчить знахідка 1871 р. римських монет IV ст. н. е. біля залізничної станції.

У часи литовсько-польської держави

В історичних джерелах Хирів згадується з 1374 р. Саме в цьому році князь Владислав Опольський видав привілей братам Гербуртам — Герберту і Фредерику (лицарям з Моравії) — на вічне володіння 10-ма селами в Перемишльському повіті. Серед цих сіл назване і село Хирів.

1502—1505 рр. Хирів спустошують татари.

У 1528 р. польський король Сигізмунд І видав Анджеєві Тарлу привілей, яким дозволив «осадити» на території існуючого села містечко Хирів. Хирів отримав герб Тарлів — сокиру. Для швидшого заселення і забудови жителі були звільненні від податків на 14 років. Привілей надавав містечку право проводити щороку по 2 ярмарки і щопонеділка торги. У цьому ж 1528 р. містечку надано магдебурзьке право.

Через три роки (1531) в місті завдяки старанням його власника Анджея Тарла виникає римо-католицька парафія та будується перший, ще дерев'яний, костел. Можна визначити приблизну кількість населення в Хирові 1589 р. на підставі сплати ним податку. Польський історик А. В. Яблоновський вважає, що в містечку було 84 будинки, у яких проживало 420 чоловік. Як і кожне місто, із самого початку існування Хирів мав своє передмістя. Воно носило назву «Хирівська Посада».

У серпні 1604 року в Хирові перебувало приватне українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.

Потім власниками містечка були Мнішеки: зокрема, сяніцький староста Францішек Бернард Мнішек (син львівського старости Єжи), його син — майбутній волинський воєвода Єжи Ян Вандалін, який мав намір отримати право складування вин у місті в 1664 р.;Юзеф Ян Мнішек.

У часи Габсбургів

З 1772 р. Хирів під пануванням Австрії. 1785 р. в місті налічувалося 134 будинки, проживало 1055 осіб. У 1849 р. місто повністю згоріло, через Хирів проходили російські війська, направлені на придушення революції в Угорщині.

1900 р. в місті проживало 3658 осіб, з яких 1292 були українцями. Через Дністровську залізницю (будова 1876/83) з Хирова можна було добратися до Стрия і далі по Залізниці Ерцгерцога Альбрехта до Львова і Станіславова — Чернівців, а із Самбора, Стрия до Мукачева. По Першій Угорсько-галицькій залізниці (з 1872) дорога вела до Перемишля — Кракова і до Будапешту через Лупківський перевал (з 1896 двоколійна залізниця), розміщений на тодішньому кордоні коронного краю Галичини і словацьких земель Транслейтанії.

Залізниця

Науково-виховний заклад отців єзуїтів (Хирів)

У зв'язку з інтенсивною експлуатацією Бориславського родовища нафти, а також з можливістю швидше перекидати військові частини і техніку на теренах Австро-Угорської імперії, виникла потреба в залізничному сполученні. Концесію на побудову Дністрянської залізниці було видано 5 вересня 1870 року.

У 1872 році через місто було прокладено залізничну колію: 8 травня було відкрито рух до Перемишля, 1 липня — до Кросьценька (див. також Перша угорсько-галицька залізниця).

Ділянка колії Хирів — Самбір — Стрий, Дністрянська залізниця, протяжністю 100,21 км, стала першою державною колією в Австро-Угорщині.

Хирів став важливою вузловою станцією з двома залізничними вокзалами, що значно пожвавило розвиток торгівлі та ремесел.

1914—1918 роки

1 серпня 1914 р. розпочалася І Світова війна. Хирів як вузлова станція мав винятково важливе стратегічне значення. Через місто щодня проходило до 40—50 поїздів. Про важливість Хирова як опорного пункту свідчить той факт, що 28 листопада 1914 р. в ньому побував намісник австро-угорського престолу Кароль-Францішек Йозеф, а в квітні 1915 р. російський цар Ніколай (Микола) ІІ.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15 000 осіб.

У часи ЗУНР

Польські окупаційні війська в Хирові. 1919 рік

За часу існування ЗУНР Хирів став ареною боїв між українськими і польськими (окупаційними) військами. Одна з груп Галицької армії під час проведення Вовчухівської операції УГА мала назву «Хирів». 4 грудня 1918 р. 4 курені групи військ УГА «Хирів» під командуванням генерала Антона Кравса перейшли в наступ, 5 грудня місто було звільнене від польських окупантів. 18—19 грудня в напрямку Хирів — Самбір наступали поляки, які були зупинені наступом УГА на Городок. 20 грудня Хирів знову був окупований польськими шовіністами.

27 березня 1919 року в окупованому польськими шовіністами Хирові відбулися перемовини між делегаціями ЗУНР (склад: М. Лозинський, генерал В. Генбачев (командир ІІІ-го корпусу), підполковник Фідлєр, майор Долєжаль) та Польщі (склад: граф А. Скарбек, полковник М. Куліньскі, капітан Я. Розвадовскі та інші) за участи посла з Парижу генерала Ф. Кернана. Галичани запропонували припинити вогонь, мирні переговори провести в Парижі під опікою Верховної Ради.

У складі польської держави

1924 р. було розпочато будівництво Народного дому, а 1930 р. було відкрито «Народний дім» у Хирівській Посаді. Промисловість у Хирові в міжвоєнний період розвивалася повільно. 1936 р. в Хирові діяли два тартаки, два млини, дві меблеві фабрики і цегельний завод.

30 березня 1931 р. село Посада Хирівська Старосамбірського повіту приєднане до міста. 1 квітня 1932 р. місто передане зі Старосамбірського повіту до Самбірського, а 15 червня 1934 р. — до Добромильського.

1939—1941

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року згідно з пактом Молотова—Ріббентропа лінія розподілу території між Третім Рейхом та СРСР пройшла по ріці Сян. Хирівщина відійшла до радянської зони окупації. 27 листопада 1939 року була створена Дрогобицька область (обласний центр — місто Дрогобич). А 17 січня 1940 року Указом Президії Верховної Ради УРСР у складі області утворено Хирівський район і Хирів став його районним центром.

Під німецько-гітлерівською окупацією

Під час ІІ Світової війни Хирів зазнав значних руйнувань. Євреїв Хирова німці відправили в Перемишльське гетто, де згодом усіх розстріляли. Багато українців було відправлено на примусові роботи до Німеччини. Зруйновано синагоги: Стара хирівська синагога та Нова хирівська синагога.

У складі УРСР

У серпні 1944 р. Хирів окупували радянські війська. Для боротьби з українськими патріотами в Хирові була створена катівня НКВС (нині там розташована початкова школа). Місто втратило своє транзитне значення, оскільки з прокладенням кордону СРСР — Польща припинився рух по залізниці до Перемишля, Словаччини. Статус прикордонної зони із забороною в'їзду до неї мешканців інших територій перетворив увесь регіон на депресивну зону. Із закриттям колегіуму єзуїтів місто втратило статус науково-навчального центру.

Більшість поляків після війни було переселено до Польщі. Натомість до Хирова прибували українці з тих українських земель, які відійшли до Польщі. Після війни йшло швидке відновлення підприємств. Було створено МТС, у кінці 1970-х рр. у Хирові були відкриті цехи ВО «Полярон» — заводи «Екватор» та «Меридіан». У Хирові до 2003 р. дислокувалась велика військова частина. У кінці 1980-х р. починається українське національне пробудження, і Хирів не залишається осторонь тих процесів. 1989 р. в казармах Хирівської десантної бригади розмістилися підрозділи ЗМОПу (загони міліції особливого призначення). У вільний час змопівці влаштовували в Хирові бешкети. Відповіддю людей на ці дії став масовий стихійний мітинг протесту. А 26 серпня на міському стадіоні під проводом Володимира Горбового, Мирона Коваля, Ярослава Гладкого та Андрія Лесика відбувся великий мітинг і установчі збори місцевого осередку РУХу. У серпні 1991 р. гекачепісти пробували повернути колесо історії назад. У цих подіях своя роль відводилася Хирівській десантній бригаді. Генерал Варенніков наполягав, щоб десантники зайняли всі стратегічні об'єкти Львова. Але командувач Прикарпатським військовим округом не виконав наказу Вареннікова.

У незалежній Україні

У місті в районі Посада Хирівська споруджено церкву парафії ПЦУ, названу на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці. Настоятель — прт. Тарас (Микитин).

2015 рік в місті відновили ратушу добудувавши чотирикутну вежу до вже існуючої будівлі де розташовується Хирівська міська рада.

Населення

Чисельність

1890	1921	1970	1998	2001	2017	2023
→ 2 574	↗ 2 654	↗ 3 500	↗ 5 100	↘ 4 595	↘ 4 167	↗ 4 249

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	96,78 %
росіяни	2,18 %
інші/не вказали	1,04 %

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	97,39 %
російська	1,98 %
інші/не вказали	0,63 %

Місцевості Хирова

У Хирові, як і у більшості давніх населених пунктів, є назви місцевостей. На даний час в Хирові збереглись такі мікротопоніми:

Більші

Посада Хирівська(Посада)
ДОСи
Кормани
Старі Доси
Малі Буньковичі

Менші

Давниця
Болоня
Трикутник
Загумені

**Умовний!** поділ міста Хирів на райони

Пам'ятки архітектури

Хирівський конвікт
Хирівська ратуша (2017)
Залізничний двірець
Церква Різдва Пресвятої Богородиці м. Хирів
Костел св. Лаврентія (2017)

Відомі персоналії

Уродженці

Михайло Гальо (псевдо: «Коник»; нар. 1914 — пом. 1946) — підполковник УПА (посмертно), командир Перемиського куреня УПА (ТВ-26 «Лемко»).
Богдан Галайко (нар. 24 лютого 1984) — український військовий історик та громадський діяч. Директор Національного Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.
Іван Хома (27 листопада 1923 — 3 лютого 2006) — єпископ Української греко-католицької церкви
Пастернак Ярослав Іванович — український археолог, професор.
Дем'ян Гладилович — громадський діяч, професор, співзасновник газети «Діло».
Тетяна Козаченко — українська громадська діячка.
Емілія Підвисоцька (* 1975) — українська акторка.
Теофіл Ольшанський — діяч УВО, у 1924 році здійснив спробу замаху на Президента Польщі Ст. Войцеховського.
Стефанович-Ольшанська Михайлина — українська малярка-іконографка, графікеса.
Брати Коропеї (Остап, Осип, Володимир, Ярослав) — фундатори ОУН в Хирові, Володимир — Президент асоціації лікарів США.
Удяна Єдлінська — українська мовознавиця, дійсна членкиня НТШ.
Марія Прокопець — поетка.
Наталія Чайковська (до шлюбу Гладилович; 12 червня 1860 — 19 листопада 1938) — українська громадська діячка.
Сачек Володимир Володимирович (1988—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2022.
Ярина Сенчишин — поетка і перекладачка.
Раєвський Віталій Анатолійович — Генерал-майор. Начальник Аеромобільних військ ЗС України.
Роман Бандурський (29 липня 1874 — 1949) — польський архітектор.

Мешканці

Юзеф Никорович (2 квітня 1827, під Львовом — 6 січня 1890) — вірменин, журналіст, композитор
Роман Абрагам — польський військовий діяч, бригадний генерал (1938).
Никодим Бернацький — польський скрипаль і композитор.

Гашек у Хирові

1916 року в Хирові побував відомий письменник-сатирик Ярослав Гашек, що відображено у творі «Пригоди бравого вояка Швейка»:

«Жандарми були мадяри і, незважаючи на Швейкові протести, відволокли його в етапне управління в Хирові, де зарахували до транспорту російських полонених, призначених працювати на ремонті залізничної колії в напрямку Перемишля…».

Через Хирів пролягає туристичний маршрут «Шляхами бравого вояка Швейка».

Галерея

Центральна площа (2017)
Фонтан на центральній площі
Центральна вулиця
Пам'ятник радянським воїнам
Кам'яниця в центрі міста

Примітки

Булгарська топоніміка в Східній Європі
Я. Головацький. Велика Хорватія. - 2. [Поділ країни]. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 12 жовтня 2021.
Ladislaus dux Opoliensis…(лат.)
заснувати
Блавацький П. Похід на Москву. — Київ : Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. — ISBN 978-966-2955-49-1.
Matwijowski K. Mniszech Jerzy Jan Wandalin h. własnego (zm. 1693) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 468. (пол.)
Dymnicka-Wołoszyńska H. i Wołoszyński R. W. Mniszech Józef Jan Tadeusz h. własnego (zm. 1797) // Polski Słownik Biograficzny, 1976. — T. XXI/3 zeszyt 90. — S. 478. (пол.)
Алабинъ П. Четыре войны. Походныя записки въ 1849, 1853, 1854-56, 1877-78 годахъ. — Самара, 1888. — с. 31.
Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.— 496 с.; іл.— C. 49—50. ISBN 978—617—655—000—6
Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія… C. 50
М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл.— С. 23.
М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 151—152
М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 180—181
Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 30 marca 1931 r. o zmianie granic miasta Chyrowa w powiecie starosamborskim, województwie lwowskiem.
Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 7 stycznia 1932 r. w sprawie zniesienia oraz zmiany granic niektórych powiatów na obszarze województwa lwowskiego. Dz.U. 1932 nr 6 poz. 36 (пол.)
Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów samborskiego i dobromilskiego w województwie lwowskiem. Dz.U. 1934 nr 48 poz. 427 (пол.)
Про парафію на сайті Львівської єпархії УАПЦ
Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела та література

Данилюк Ю. З. Хирів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 383. — .

Посилання

Місто Хирів^{[недоступне посилання з червня 2019]}
Міста і села Львівщини. Місто Хирів
Хирів
Chyrów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 669. (пол.)
Хирів. Замки та Храми України
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
http://khyriv.net.ua/history-khuriv_1__ua.html
Пізнавальний блог про м. Хирів та довколишню місцевість (ФОТО)
Хирівський конвікт
Олена Крушинська «Хирів. Покинутий гігант» // Міжнародний туризм
Стаття про Хирів на порталі Мандруємо Україною

[1] Булгарська топоніміка в Східній Європі

[2] Я. Головацький. Велика Хорватія. - 2. [Поділ країни]. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 12 жовтня 2021.

[3] Ladislaus dux Opoliensis…(лат.)

[4] заснувати

[5] Блавацький П. Похід на Москву. — Київ : Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. — ISBN 978-966-2955-49-1.

[6] Matwijowski K. Mniszech Jerzy Jan Wandalin h. własnego (zm. 1693) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 468. (пол.)

[7] Dymnicka-Wołoszyńska H. i Wołoszyński R. W. Mniszech Józef Jan Tadeusz h. własnego (zm. 1797) // Polski Słownik Biograficzny, 1976. — T. XXI/3 zeszyt 90. — S. 478. (пол.)

[8] Алабинъ П. Четыре войны. Походныя записки въ 1849, 1853, 1854-56, 1877-78 годахъ. — Самара, 1888. — с. 31.

[9] Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.— 496 с.; іл.— C. 49—50. ISBN 978—617—655—000—6

[10] Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія… C. 50

[11] М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл.— С. 23.

[12] М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 151—152

[13] М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 180—181

[14] Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 30 marca 1931 r. o zmianie granic miasta Chyrowa w powiecie starosamborskim, województwie lwowskiem.

[15] Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 7 stycznia 1932 r. w sprawie zniesienia oraz zmiany granic niektórych powiatów na obszarze województwa lwowskiego. Dz.U. 1932 nr 6 poz. 36 (пол.)

[16] Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów samborskiego i dobromilskiego w województwie lwowskiem. Dz.U. 1934 nr 48 poz. 427 (пол.)

[17] Про парафію на сайті Львівської єпархії УАПЦ

[ukr-ethnic-cities-18] Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua

[ukr-languages-cities-19] Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua

[ukr-socialdata-mova-2001-20] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних