Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Свяще́нна Ри́мська імпе́рія (лат. Sacrum Romanum Imperium, нім. Heiliges Römisches Reich) — у 962—1806 роках держава в Західній і Центральній Європі. Спочатку складалася з трьох королівств: Східного Франкського (Німеччини), Італії і Бургундії, згодом поступово перетворилася на конгломерат державних утворень із різним ступенем суверенітету до влади імператора. У період найбільшого розширення до складу імперії входили території таких сучасних держав: Німеччини, Австрії, Ліхтенштейну, Швейцарії, Люксембургу, Нідерландів, Бельгії, Монако, Сан-Марино, Ватикану, Чехії, Словенії, північної та середньої Італії, частини західної Польщі та частини східної Франції.
| Священна Римська імперія | |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
 | |||||||||||||||||
| Столиця | Рим (де-юре)
| ||||||||||||||||
| Мови | латина (офіційна) | ||||||||||||||||
| Релігії | Католицтво | ||||||||||||||||
| Форма правління | Монархія | ||||||||||||||||
| Імператор | |||||||||||||||||
| - 962—967 | Оттон І (перший) | ||||||||||||||||
| - 1792—1806 | Франц II (останній) | ||||||||||||||||
| Законодавчий орган | Рейхстаг | ||||||||||||||||
| Історія | |||||||||||||||||
| - Оттон I приймає титул Імператора | 2 лютого 962 | ||||||||||||||||
| - Конрад II приймає корону короля Бургундії | 1034 | ||||||||||||||||
| - Аугсбурзький мир | 25 вересня 1555 | ||||||||||||||||
| - Вестфальський мир | 24 жовтня 1648 | ||||||||||||||||
| - Ліквідовано | 6 серпня 1806 | ||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
| Сьогодні є частиною | |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
Імперія декларувала себе, як пряме продовження античної Римської імперії та франкської імперії Карла Великого. Її засновником був східнофранкський король Оттон I, другий правитель із Саксонської династії. Процеси становлення єдиної системи управління і господарського укладу в імперії за всю історію її існування так і не були завершені, і вона залишалася децентралізованим утворенням зі складною феодальною ієрархічною структурою, що об'єднувала декілька сотень територіально-державних утворень. На чолі імперії стояв імператор. Імператорський титул не успадковувався, а надавався за підсумками обрання колегією курфюрстів. Влада імператора ніколи не була абсолютною і обмежувалася аристократією Німеччини, а з кінця XV століття — , який репрезентував інтереси основних класів суспільства. Датою заснування імперії вважають 962 рік — рік коронації Оттона I у Римі.
У ранній період свого існування імперія мала характер феодально-теократичної держави, а імператори претендували на найвищу владу в західному християнському світі. Посилення папського престолу і багатовікова боротьба за володіння Італією при одночасному зростанні могутності територіальних князів у Німеччині значно послабили центральну владу в імперії. В період пізнього середньовіччя запанували тенденції дезінтеграції, які погрожували перетворити Священну Римську імперію на конгломерат напівнезалежних утворень. Однак проведена наприкінці XV — початку XVI століття «імперська реформа» дозволила посилити єдність держави і сформувати новий баланс влади між імператором і суспільством, що дозволило імперії відносно успішно конкурувати з національними державами Західної Європи. Криза Реформації і Тридцятилітньої війни була подолана ціною подальшого обмеження влади імператора і перетворенням загальносуспільного рейхстагу на головний елемент імперської конструкції. Імперія нового часу забезпечувала співіснування декількох конфесій в рамках єдиної держави і збереження самостійності її суб'єктів, а також захист традиційних прав і привілеїв суспільства, проте втратила спроможність до експансії, посилення центральної влади і ведення наступальних війн. Розвиток великих німецьких князівств на шляху внутрішньої консолідації та становлення власної державності входив у протиріччя з імперською структурою, що в XVIII столітті призвело до паралічу центральних інститутів і розпаду імперської системи. Священна Римська імперія проіснувала до 1806 року і була ліквідована в ході наполеонівських війн, коли був сформований Рейнський союз, а останній імператор Франц II відмовився від престолу.
Назва
- Священна Римська імперія (лат. Sacrum Romanum Imperium; нім. Heiliges Römisches Reich; італ. Sacro Romano Impero; нід. Heilige Roomse Rijk; чеськ. Svatá říše Římská; пол. Święte Cesarstwo Rzymskie; словен. Sveto rimsko cesarstvo)
- Священна Римська імперія германської нації (лат. Sacrum Romanum Imperium Nationis Germanicae; нім. Heiliges Römisches Reich Deutscher Nation) — з кінця XV століття
Утворившись у 962 р., Священна Римська імперія претендувала на спадкоємність стародавньої Римської імперії і Франкської імперії Карла Великого, намагаючись стати універсальним державним утворенням, що об'єднує весь західноєвропейський християнський світ. Оттон I Великий, перший монарх Священної Римської імперії, використовував титул imperator Romanorum et Francorum (лат. імператор римлян і франків). Хоча ядром імперії завжди була Німеччина, її сакральним центром був Рим: в цьому місті до XVI століття проводились коронації імператорів і саме з Рима, за середньовічними уявленнями, походила їх божественна влада. Титул «Римський імператор» (лат. imperator augustus Romanorum) використовував уже Оттон II (973–983), а словосполучення «Римська імперія» вперше згадується в джерелах від 1034 року[]. В той же час, використання того титулу викликало різке несприйняття в Візантії, де вважалося, що тільки візантійський імператор має право називатися римським імператором[].
Монархи Священної Римської імперії претендували на верховну духовну владу на її території і роль захисника і покровителя європейської християнської церкви. Спочатку це не вимагало окремого згадування в титулатурі, проте після завершення боротьби за інвеституру і поширення ідеї верховенства папи римського в духовній сфері, до назви імперії стали додавати слово «Священна» (лат. Sacrum; вперше, ймовірно, в 1157 р.[]), підкреслюючи тим самим претензії імператорів стосовно церкви. Вживання епітету «Священний» не до особи правителя, а до державного утворення, очевидно, було новацією, народженою в канцелярії імператора Фрідріха I Барбаросси (1152–1190). Власне назва «Священна Римська імперія» в її латинській версії Sacrum Romanum Imperium вперше з'явилася в 1254 р., а її еквівалент німецькою мовою (нім. Heiliges Römisches Reich) — ще через століття, за часів володарювання Карла IV (1346–1378)[].
Вказівка на «німецьку націю» в титулі імператора стала використовуватися починаючи з середини XV століття, коли більша частина не німецьких земель була втрачена і імперію стали сприймати як національне німецьке державне утворення. Перше свідчення про використання цього титулу міститься в законі про земський мир імператора Фрідріха III від 1486 року. Остаточну форму назви імперія отримала вже на початку XVI століття: в 1512 Максиміліан I в своєму зверненні до рейхстагу вперше офіційно використав назву «Священна Римська імперія німецької нації» (нім. Heiliges Römisches Reich Deutscher Nation)[].
До середини XVIII століття імперія втратила будь-який вплив в Італії, імператор втратив свої прерогативи в церковній сфері, а тенденції дезінтеграції фактично перетворили Німеччину на конгломерат напівнезалежних князівств. Це дозволило Вольтеру заявити, що Священна Римська імперія більше не є «ні священною, ні римською, ні імперією»[]. У своїх останніх документах (заключна постанова імперської депутації 1803 року і маніфест Франца II про розпуск імперії 1806 року) держава називалася вже «Німецька імперія» (нім. Deutsches Reich)[].
Оскільки протягом майже всього періоду свого існування Священна Римська імперія була єдиним державним утворенням в Західній Європі, монарх якого носив титул імператора, вона часто була відома просто як «Імперія». В російських документах XVIII століття використовувалася також назва «Цесарія». В XIX столітті, після утворення Німецької і Австрійської імперій, до їхньої попередниці стали застосовувати назву «Стара імперія». У зв'язку з тим, що для найменування нацистського режиму в Німеччині 1933–1945 років неофіційно використовувався термін «Третій рейх», відносно Священної Римської імперії іноді використовується термін «Перший рейх»[].
Характеристика
Священна Римська імперія впродовж усіх 850 років свого існування залишалася ієрархічним державним утворенням феодального типу. Вона ніколи не мала характеру національної держави, як Англія або Франція, не досягла й якого-небудь високого ступеня централізації системи врядування. Імперія не була ні федерацією, ні конфедерацією в сучасному розумінні, а поєднувала елементи цих двох форм державного устрою. Суб'єктний склад імперії відрізнявся різноманіттям: напівнезалежні просторі курфюрства і герцогства, князівства і графства, вільні міста, невеличкі абатства і дрібні володіння , — всі вони були повноцінними суб'єктами імперії, з різними ступенями правоздатності. Влада імператора ніколи не була абсолютною, а розділялася з аристократією країни. Більш того, на відміну від інших європейських держав, мешканці імперії не були безпосередньо підпорядковані імператорові, а мали власного правителя — світського або церковного князя, імперського лицаря або міський магістрат, що формувало два рівні влади в країні: імперський і територіальний, які часто конфліктували між собою[].
Кожен суб'єкт імперії, надто такі могутні держави, як Австрія, Пруссія, Баварія володів широким ступенем незалежності у внутрішніх справах і певними прерогативами у зовнішній політиці, однак суверенітет продовжував залишатися атрибутом імперії як такої, а постанови імперських установ і норми імперського права мали обов'язкову силу (іноді, правда, лише теоретично) для всіх державних утворень імперії[]. Для Священної Римської імперії характерна особлива роль церкви, що надавала цьому державному утворенню елементи теократії, однак в той же час імперська структура вперше в Європі після Реформації забезпечила тривале мирне співіснування декількох конфесій в рамках єдиної держави. Розвиток Священної Римської імперії відбувався в умовах постійної боротьби тенденцій дезінтеграції і інтеграції. Першу виражали, найчастіше, великі територіальні князівства, які поступово набували ознаки суверенних держав і прагнули звільнитися від влади імператора, тоді як головними консолідаційними чинниками виступали імператорський престол, імперські установи й інститути (рейхстаг, імперський камеральний суд, система земського миру), католицька церква, німецька національна самосвідомість, класовий принцип побудови державної структури імперії, а також імперський патріотизм (нім. Reichspatriotismus) — укорінена в суспільній свідомості лояльність до імперії і імператора як її голови (але не як речника конкретної династії)[].
Історія
Утворення
Ідея імперії (лат. imperium), єдиної держави, що об'єднує весь цивілізований і християнський світ, що пережила друге народження за Карла Великого, зберігалася і після краху Франкської імперії Каролінгів. Імперія в суспільній свідомості уявлялася як земне втілення Царства Божого, найкраща модель організації держави, за якої правитель підтримує мир і спокій в християнських країнах, охороняє і піклується про процвітання церкви, а також організовує захист від зовнішніх загроз. Ранньосередньовічна концепція імперії передбачала єднання держави і церкви і тісну взаємодію імператора і папи римського, що здійснювали верховну світську і духовну владу. Хоча столицею імперії Карла Великого був Аахен, імперська ідея була пов'язана перш за все з Римом, центром західного християнства і джерелом політичної влади у всій Європі[].
Після розпаду держави Карла Великого в середині IX століття титул імператора зберігся, проте реальна влада його носія обмежилася лише Італією, за винятком декількох випадків короткочасного об'єднання всіх франкських королівств. Останній римський імператор, Беренгар Фріульський, помер в 924 р. Після його смерті за владу над Італією протягом декількох десятиліть вели боротьбу представники ряду аристократичних родів Північної Італії і Бургундії. В самому Римі папський престол виявився під повним контролем місцевого патриціату. Джерелом відродження імперської ідеї в середині X століття стало Східне Франкське королівство.
За часів правління Генріха I Птахолова (919–936) і, особливо, Оттона I (936–973) Східне Франкське королівство значно зміцнилося. До складу держави увійшла багата Лотарингія з колишньою імперською столицею Каролінгів Аахеном, були відбиті набіги угорців (битва на Лехському полі 955 р.), почалася активна експансія у бік слов'янських земель і Мекленбурга. Причому завоювання супроводжувалося енергійною місіонерською діяльністю в слов'янських країнах, Угорщині і Данії. Церква перетворилася на головну опору королівської влади в Німеччині. Племінні герцогства, що становили основу територіальної структури Східного Франкського королівства, при Оттоні I були підпорядковані центральній владі. На початку 960-х рр. Оттон став найбільш могутнім правителем серед всіх держав-спадкоємців імперії Карла Великого і набув репутацію захисника християнської церкви[].
В 961 р. папа римський Іоанн XII звернувся до Оттона з проханням про захист проти короля Італії Беренгара II Іврейського і пообіцяв йому імператорську корону. Оттон негайно перейшов Альпи, отримав перемогу над Беренгаром і був визнаний королем лангобардів (Італії), а потім рушив до Рима. 2 лютого 962 р. Оттон I був помазаний на царство і коронований імператором. Ця дата вважається датою утворення Священної Римської імперії[]. Хоча сам Оттон Великий, очевидно, не мав наміру засновувати нову імперію і розглядав себе виключно як наступника Карла Великого, фактично перехід імператорської корони до німецьких монархів означав остаточне відособлення Східного Франкського королівства (Німеччини) від Західного Франкського королівства (Франції) і формування нового державного утворення на основі німецьких і північноіталійських територій, що виступало спадкоємцем Римської імперії і претендувало на роль заступника християнської церкви[].
Середньовіччя
Правління Оттонів і боротьба за інвеституру
Імператорський титул, що прийняв Оттон Великий, ставив його на рівень вище за всіх європейських монархів і, принаймні, в рівень з папою римським. Особливе значення мав сакральний характер цього титулу, який дозволяв Оттону I і його наступникам повністю контролювати церковні інститути в своїх володіннях. Вибори єпископів і абатів здійснювалися за вказівкою імператора, і ще до висвячування церковні ієрархи приносили йому клятву вірності і омаж. Церква була включена в світську структуру імперії і перетворилася на одну з головних опор імператорської влади і єдності країни. Це виразно виявилося вже в період правління Оттона II (973–983) і під час неповноліття Оттона III (983–1002), коли завдяки підтримці вищого духовенства Німеччини імператорам вдалося придушити кілька великих повстань правителів племінних герцогств. Сам папський престол за Оттонів опинився під домінантним впливом імператорів, що часто одноосібно розв'язували питання призначення і усунення римських пап. У цей період світські і духовні справи не були чітко відокремлені одна від одної, і імператор, як «намісник Бога, на землі» здійснював владу над обома сферами. Інтеграція церкви до державної структури сягнула свого апогею за Конрада II (1024–1039) і Генріха III (1039—1056), коли сформувалася класична імперська церковна система (нім. Reichskirchensystem)[].
Державні інститути імперії в ранній період залишалися достатньо слабко диференційованими. Імператор був одночасно королем Німеччини, Італії, а після смерті в 1032 р. останнього бургундського короля Рудольфа III — і Бургундії. Основною політичною одиницею в Німеччині були племінні герцогства: Саксонія, Баварія, Франконія, Швабія, Лотарингія (остання в 965 р. розділена на Нижню і Верхню) і, з 976 р., Каринтія. Вздовж східного кордону створено систему марок (Північна, Саксонська Східна, Баварська Східна, пізніше — Мейсенська, Бранденбургська, Лужицька). В 980-х рр. слов'яни на деякий час знову відтіснили німців за Ельбу і захопили Гамбург, але на початку XI століття імперія відновила свої позиції в регіоні, хоча подальше просування зупинило входження Польщі і Угорщини на правах незалежних королівств в європейську християнську спільноту. В Італії також сформовано марки (Тоскана, Верона, Іврея), проте розвиток комунального руху до початку XII століття зруйнував цю структуру[].
Головною проблемою для імператорів стало утримання влади одночасно і на північ, і на південь від Альп. Оттон II, Оттон III і Конрад II були вимушені довго знаходитися в Італії, де вони вели боротьбу проти наступу арабів і візантійців, а також періодично придушували повстання італійського патриціату, однак остаточно затвердити імперську владу на Апеннінському півострові так і не вдалося. За винятком короткого володарювання Оттона III, який переніс свою резиденцію до Рима, ядром імперії завжди залишалася Німеччина[].
До часів правління Конрада II (1024–1039), першого монарха Салічної династії, відноситься формування стану дрібних лицарів (у тому числі міністеріалів), чиї права імператор гарантував у своїй постанові «Constitutio de feudis» 1036 року, яка лягла в основу імперського ленного права. Дрібне і середнє лицарство в подальшому стало одним з головних носіїв тенденцій інтеграції в імперії. Конрад II та його наступник Генріх III контролювали більшу частину німецьких регіональних князівств, самостійно призначаючи графів і герцогів, і повністю домінували над територіальною аристократією та духовенством. Це дозволило ввести в імперське право інститут «Божого миру» — заборону міжусобних війн і військових конфліктів всередині імперії[].
Апогей імперської влади, досягнутий за часів Генріха III, виявився нетривалим: уже в період неповноліття Генріха IV (1056–1106) почалося падіння впливу імператора. Це відбувалося на фоні зростання клюнійського руху в церкві і розвинутих з нього ідей григоріанської реформи, що стверджували верховенство папи римського і повну незалежність церковної влади від світської. Папа Григорій VII намагався усунути можливість впливу імператора на процес заміщення церковних посад і осудив практику світської інвеститури. Однак Генріх IV рішуче встав на захист прерогатив імператора, що спричинило тривалу боротьбу за інвеституру між імператором і папою римським. У 1075 році призначення Генріхом IV єпископа в Мілан стало приводом для відлучення імператора Григорієм VII від церкви і звільнення підданих від присяги вірності. Під тиском німецьких князів імператор був вимушений 1077 року виконати покаянний «похід в Каноссу» і молити папу про прощення. Боротьба за інвеституру завершилася лише 1122 року підписанням Вормського конкордата, який закріпив компроміс між світською і духовною владою: вибори єпископів повинні були проходити вільно і без симонії, проте світська інвеститура на земельні володіння, а тим самим і можливість імператорського впливу на призначення єпископів і абатів, зберігалася. Загалом, боротьба за інвеституру суттєво послабила контроль імператора над церквою, вивела папство з імперської залежності і сприяла зростанню впливу територіальних світських і духовних князів[].
Епоха Гогенштауфенів
В другій чверті XII століття в центрі політичного життя імперії опинилося суперництво між двома великими княжими родами — Гогенштауфенами і Вельфами. Перші домінували в південно-західній Німеччині (Швабія, Ельзас) і Франконія). Вельфи були правителями Баварії, Саксонії, Тоскани і, разом з Альбрехтом Ведмедем, розвивали експансію у напрямку слов'янських земель. 1138 року імператором обрали Конрада III Гогенштауфена, проте збройне протистояння Вельфів і Гогенштауфенів продовжувалося практично протягом всього його правління.
Після смерті Конрада III в 1152 р. імператором став його племінник Фрідріх I Барбаросса, володарювання якого стало періодом значного посилення центральної влади в Німеччині і, на думку багатьох істориків, могутності Священної Римської імперії. Головним напрямком політики Фрідріха I стало відновлення імператорської влади в Італії. Фрідріх здійснив шість походів до цієї країни, під час першого з яких був коронований в Римі імператорською короною. На Ронкальському сеймі 1158 року була зроблена спроба юридичного оформлення влади імператора одночасно в Італії та Німеччині. Посилення імператора на Апеннінському півострові викликало спротив як папи римського Олександра III і Сицилійського королівства, так і північноіталійських міських комун, які 1167 року об'єдналися в Ломбардську лігу. Ломбардській лізі вдалося організувати ефективну відсіч планам Фрідріха I відносно Італії і 1176 року завдати нищівної поразки імперським військам в битві при Леньяно, що змусило правителя в 1187 визнати автономію міст. В самій Німеччині позиції імператора значно посилилися завдяки розділу володінь Вельфів 1181 року і формуванню достатньо великого домену Гогенштауфенів. Наприкінці життя Фрідріх I вирушив у Третій хрестовий похід, під час якого і загинув в 1190.[]
Сину та спадкоємцю Фрідріха Барбаросси Генріху VI в низці військових операцій вдалося ще більше розширити територіальну могутність імператора, підкоривши Сицилійське королівство. Саме в цій державі Гогенштауфени змогли створити централізовану спадкоємну монархію з сильною королівською владою і розвиненою бюрократичною системою, тоді як в німецьких землях посилення регіональних князів не тільки не дозволило закріпити самодержавну систему правління, але й забезпечити передачу імператорського престолу у спадок. Після смерті Генріха VI в 1197 обрано відразу двох римських королів Філіппа Швабського і Оттона IV Брауншвейзького, що призвело до міжусобної війни в Німеччині[].
1220 року імператором короновано Фрідріха II Гогенштауфена, сина Генріха VI і короля Сицилії, який відновив політику Гогенштауфенів зі встановлення імперського панування в Італії. Він пішов на жорсткий конфлікт з папою римським, був відлучений від церкви і оголошений антихристом, але, попри це, взяв участь в хрестовому поході до Палестини і був обраний королем Єрусалиму. За часів правління Фрідріха II в Італії розгорнулася боротьба гвельфів, прибічників папи римського, і гібелінів, прихильників імператора, яка розвивалася з перемінним успіхом, але в цілому достатньо успішно для Фрідріха II: його війська контролювали більшу частину Північної Італії, Тоскану і Романью, не кажучи про володіння імператора в Південній Італії, які він отримав у спадок. Зосередженість на італійській політиці, однак, примусила Фрідріха II піти на суттєві поступки німецьким князям. Згідно з Угодою з князями церкви 1220 року і Постановою на користь князів 1232 року за єпископами і світськими князями Німеччини визнано суверенні права в рамках території їхніх володінь. Ці документи стали правовою основою для формування у складі імперії напівнезалежних князівств і розширення впливу регіональних правителів у збиток прерогативам імператора[].
Криза Пізнього Середньовіччя
Після припинення династії Гогенштауфенів 1250 року в Священній Римській імперії розпочався тривалий період міжцарювання (1254–1273). Але і після його закінчення і сходження на престол 1273 року Рудольфа I Габсбурга значення центральної влади продовжувало падати, а роль правителів регіональних князівств — підвищуватися. Хоча монархи й зробили спробу відновити колишню могутність імперії, на перший план вийшли династичні інтереси: обрані королі перш за все намагалися максимально розширити володіння своїх родин: Габсбурги закріпилися в австрійських землях, Люксембурги — в Чехії, Моравії і Сілезії, Віттельсбахи — в Бранденбурзі, Нідерландах і Ено. Саме в пізньому середньовіччі принцип обирати імператора набув реального втілення: протягом другої половини XIII — кінця XV століття імператор справді обирався з декількох кандидатів, а намагання передати владу у спадок зазвичай не мали успіху. Різко зріс вплив на політику імперії великих територіальних князів, до того ж семеро наймогутніших князів привласнили собі виключне право обрання та усунення імператора. Це супроводжувалося зміцненням середньої та дрібної шляхти, розпадом імператорського домену Гогенштауфенів і зростанням феодальних конфліктів[].
Водночас в Італії остаточно запанував гвельфізм, і імперія втратила вплив на Апеннінському півострові. На західних кордонах посилилася Франція, якій вдалося вивести з-під впливу імператора землі колишнього Бургундського королівства. Деяке пожвавлення імперської ідеї в період правління Генріха VII, який здійснив у 1310–1313 роках похід до Італії і вперше після Фрідріха II був коронований імператорською короною в Римі, було, однак, нетривалим: починаючи з кінця XIII століття Священна Римська імперія дедалі більше обмежувалася винятково німецькими землями, перетворюючись в національне державне утворення німецького народу. Паралельно відбувався також процес звільнення імперських установ від влади папства: в період Авіньйонського полону пап роль Папи Римського в Європі різко знизилася, що дозволило німецькому королю Людвігу Баварському, а слідом за ним і великим регіональним німецьким князям, вийти з підпорядкування римському престолу.
Підтримання престижу та збереження можливості проведення незалежної політики в умовах посилення регіональних князівств та сусідніх держав імператорам XIV століття дозволяла опора на власні спадкові володіння: Австрію і верхньошвабські землі при імператорах з родини Габсбургів, Баварію і Пфальц при Людвігу IV і володіння Чеської корони при Люксембургах. У цьому відношенні показовим є володарювання Карла IV (1346–1378), в період правління якого центр імперії перемістився до Праги. Карлу IV вдалося провести важливу реформу конституційного устрою імперії: Золотою буллою імператора 1356 року було засновано колегію курфюрстів з 7 членів, до складу якої увійшли архієпископи Кельна, Майнца, Тріра, король Чехії, курфюрст Пфальца, герцог Саксонії і маркграф Бранденбурга. Члени колегії курфюрстів отримали виняткове право обрання імператора і фактично визначати напрямки політики імперії, за курфюрстами було також визнане право внутрішнього суверенітету, що закріпило роздрібненість німецьких держав. У той же час усунено будь-який вплив папи на вибори імператора[].
Кризові настрої в імперії посилилися після епідемії чуми 1347–1350 років, яка призвела до різкого падіння чисельності населення і завдала суттєвої шкоди економіці Німеччини. Друга половина XIV століття ознаменована посиленням північнонімецького союзу торгових міст, Ганзи, який перетворився у важливий фактор міжнародної політики і набув істотного впливу в скандинавських державах, Англії і Балтійському регіоні. В південній Німеччині міста також перетворилися у вагому політичну силу, яка виступила проти князів і лицарів, однак у серії військових конфліктів кінця XIV століття Швабський і Рейнський союзи міст зазнали поразки від військ імперських князів[].
На початку XV століття різко загострилися церковно-політичні проблеми в умовах Розколу католицької церкви і зростання конциларистського руху. Функцію захисника церкви взяв на себе імператор Сигізмунд, якому вдалося відновити єдність римської церкви і престиж імператора в Європі. Проте в самій імперії довелося вести додаткову боротьбу з гуситською єрессю, що охопила землі чеської корони, а спроба імператора знайти опору в містах та імперських лицарях (програма «Третьої Німеччини») була невдалою через гострі суперечки між цими станами суспільства. Також не вдалося покласти край військовим конфліктам між суб'єктами імперії[].
Після смерті Сигізмунда 1437 року на престолі Священної Римської імперії запанувала династія Габсбургів, представники якої, за одним винятком, продовжували володарювати в імперії до її розпуску. До кінця XV століття імперія перебувала в глибокій кризі, зумовленій невідповідністю її інститутів викликам часу, розпадом військової і фінансової організації і фактичним звільненням регіональних князівств від влади імператора. В князівствах почалося формування власного апарату управління, військової, судової і податкової систем, виникли представницькі органи влади (ландтаги). За часів Фрідріха III (1440–1493) імператор був втягнутий у затяжні та малоуспішні війни з Угорщиною, в той час як на інших напрямках європейської політики вплив імператора був майже відсутній. Водночас падіння впливу імператора в імперії сприяло активнішому залученню імперських соціальних класів до процесів управління і формуванню всеімперського представницького органу — рейхстагу[].
Соціально-економічний розвиток
Території, які входили до складу Священної Римської імперії у Середньовіччя, різко відрізнялися одна від одної за населенням, мовою та рівнем соціально-економічного розвитку. В Німеччині в X—XI ст. панувало землеробство, площа сільськогосподарських угідь збільшувалася за рахунок масованого освоєння пусток і лісів. Базовою господарською одиницею був вільний або напівнезалежний селянин, що володів своїм наділом на правах спадкової власності. Процеси феодалізації не були завершені: струнка феодальна ієрархія не склалася, а за підтримки імператорів сформувався досить широкий шар дрібних і середніх лицарів і міністеріалів, слабо залежних від територіальних князів. Особливий вплив як в Німеччині, так і в Італії мало вище духівництво: єпископи і абати наближалися за статусом до територіальних князів, володіли розвинутим адміністративним апаратом і контролювали великі області імперії. Закріпачення селянства відбувалося дещо повільніше, ніж у Франції або в Англії. В Італії прогрес господарства, в порівнянні з Німеччиною, був значнішим. Тут швидше розвивалося сільське господарство, для якого було характерним різноманіття форм селянського землеробства, проте головним двигуном економіки стали міста, які перетворилися вже до XII століття в великі торговельно-ремісничі центри, що спеціалізувалися, перш за все, на ткацтві, сукнарстві та посередницькій торгівлі. Світська знать в Італії була досить слабкою і швидко поступилася провідними позиціями єпископам і вальвасорам, а з розвитком комунального руху — міському патриціату. Пожвавлення торгівлі поширилося також і на німецькі області, перш за все на міста уздовж Рейну і Мааса, а також Гарц, де почався активний видобуток срібла. В результаті розвитку міст в Німеччині в XI—XII столітті почалося формування класу бюргерства сеньйоріальних і вільних імперських міст, проте на відміну від Франції і Англії союз містян з центральною владою практично не склався[].
В XII—XIII століттях відбулося оформлення класової ієрархії в імперії, перш за все князів, які стали спадковими володарями регіональних князівств, чий вплив невпинно посилювався і входив у протиріччя з централізаторською політикою імператорів з роду Гогенштауфенів, а також класу дрібних імперських лицарів, міністеріалів і бюргерства вільних міст, що перетворилися в головну опору імперської влади. Темпи розвитку торгівлі в Німеччині значно прискорилися, що призвело до масового виникнення і швидкого зростання існуючих міських центрів. Багатьом містам вдалося вийти з-під влади феодалів і досягти внутрішньої автономії. Проте рівень добробуту і незалежності німецьких вільних міст як і раніше значно відставав від розвитку міських комун Італії, які в цей період перетворилися на фактично незалежні державні утворення, що стали європейськими центрами морської торгівлі, ремесла і фінансових операцій. Багатство італійських міст стало однією з головних причин безперервної боротьби за посилення влади імператора в Північній і Середній Італії в XII—XIII століттях. У сільському господарстві зростання продуктивності землеробства вело, з одного боку, до посилення експлуатації селян і поступового переходу до грошової ренти, а з іншого, сприяло колонізації німецькими землеробами малозаселених земель на сході — Сілезії, Чехії, Помор'я і Балтійському регіоні. Аграрна колонізація цих територій супроводжувалася заснуванням міст на німецькому міському праві, а також експансією феодалів, очолюваною німецькими лицарськими орденами (Тевтонський орден в Пруссії, Орден мечоносців у Балтійському регіоні), внаслідок чого німецький вплив на сході поширився до сучасної Естонії (орденські держави у Балтійському регіоні, проте, юридично не входили до складу імперії).
В пізньому середньовіччі, після втрати імперією італійських земель, на перший план в економічному розвитку вийшли ганзейські міста Північної Німеччини, що зосередили в своїх руках торгівлю між Скандинавією, Англією, Нідерландами, Балтійським регіоном і Новгородом, а також текстильні центри Нідерландів (Антверпен, Мехелен, Брюссель) і Південної Німеччини (мануфактури Швабії). Неухильно збільшувалося значення видобутку і обробки металів (Саксонія, Чехія, Тіроль, Нюрнберг), причому контроль над гірничорудними і металургійними підприємствами перейшов до великого купецького капіталу (Фуггери та ін.). Одним з найбільших фінансових центрів Європи став Аугсбург. Епідемія «Чорної смерті» 1348–1350 р., в результаті якої в деяких регіонах чисельність населення впала більш ніж у два рази, поклала край німецькій аграрній колонізації в східному напрямку і сприяла відтоку продуктивних сил з села в міста. У сільському господарстві зростання попиту на хліб призвело до підвищення товарності зернового виробництва в Північній Німеччині, що супроводжувалося укрупненням селянських володінь на заході і зростанням вотчинного господарства на сході країни. У Південній Німеччині, де основне значення мало городництво і тваринництво і панувало дрібне селянське господарство, почався активний наступ феодалів на селян, що проявлялося в збільшенні панщини і натуральних податків, погонів селян із землі і захопленні громадських угідь. Наслідком цього стало загострення соціальних проблем, що проявилося в низці селянських повстань (гуситські війни, рух «Башмак»)[].
Новий час
Імперська реформа
Трансформація імперії згідно з вимогами нового часу була здійснена в період правління Максимілиана I і Карла V. Перший крок був здійснений в 1495, коли Вормським рейхстагом була затверджена так звана «Імперська реформа», яка передбачала формування десяти імперських округів — регіональних органів управління, Вищого імперського суду — верховного органу судової влади для всієї імперії, а також Імперського управління — вищого виконавчого органу. Рейхстаг перетворився в орган законодавчої влади, який періодично скликався, і який став центром здійснення імперської політики, до участі в управлінні імперією були залучені основні соціальні групи країни курфюрсти, імперські князі, імперські лицарі, містяни), між якими сформувався стійкий баланс влади. В основу взаємодії державних утворень всередині імперії був покладений принцип «земського миру» — зведена в ранг закону заборона використання військових способів вирішення конфліктів між суб'єктами імперії. Нарешті була розроблена система фінансування загальноімперських витрат, яка хоча і давала збої через небажання курфюрстів вносити свою долю до загального бюджету, все-таки давала імператорам можливість вести активну зовнішню політику і дозволила відбити турецьку загрозу на початку XVI століття. При Карлі V затверджений єдиний карний кодекс для всієї імперії — «Constitutio Criminalis Carolina».[]
У результаті перетворень кінця XV — початку XVI століття імперія отримала організовану державно-правову систему, що дозволила їй співіснувати і успішно конкурувати з національними державами нового часу. Хоча не всі органи нової імперії працювали досить ефективно, вони дозволяли підтримувати єдність і відносний спокій в Німеччині. Реформи, проте, не були завершені, і імперія до кінця свого існування продовжувала залишатися сукупністю старих і нових інститутів і не набула атрибутів єдиної держави.
Формування нової моделі організації Священної Римської імперії супроводжувалося послабленням виборчого принципу обрання імператора. Починаючи з 1439 року на престолі імперії встановилася династія Габсбургів — найсильніша в територіальному плані німецька родина. Великі володіння Габсбургів поза імперією (серед їхніх спадкових земель були Чехія, Моравія, Сілезія, Угорщина, Хорватія і Іспанія) різко розширили економічну базу імператора і дозволили закріпити за династією Габсбургів імперську корону. Столицею Німеччини фактично став Відень, в якому розташовувався двір імператора і підлеглі йому органи управління. Перенесення центру влади в імперії на південно-східну периферію мало фундаментальне значення для долі країни в період нового часу[].
Реформація
В результаті Реформації, що почалася в 1517 р., імперія виявилася розколеною на лютеранську північ і католицький південь. Протестантизм у першій половині XVI століття прийняли багато великих князівств (Саксонія, Бранденбург, Курпфальц, Брауншвейг-Люнебург, , Вюртемберг), а також найважливіші імперські міста — Страсбург, Франкфурт-на-Майні, Нюрнберг, Гамбург, Любек. Католицькими залишилися церковні курфюрства Рейна, , Баварія, Австрія, Лотарингія, Аугсбург, Зальцбург і деякі інші держави[]. Конфесійний розкол імперії в умовах відродження претензій на гегемонію в Європі імператора Карла V (Італійські війни), а також політики централізації імперських інститутів, що проводилася ним, призвів до загострення внутрішнього положення Німеччини і зростання конфлікту між країнами імперії і імператором. Невирішеність церковного питання і провал спроб імператора досягти компромісу з теологічних питань на Аугсбурзькому рейхстазі 1530 р. викликали оформлення двох політичних союзів в Німеччині — протестантського Шмалькальденського і католицького Нюрнбергського союзу. Їх протистояння вилилося в Шмалькальденську війну 1546–1547 рр., що потрясла конституційні основи імперії[]. Хоча Карл V отримав перемогу у війні, незабаром проти нього об'єдналися всі основні політичні сили імперії, невдоволені універсалізмом політики Карла, що бажає створити «всесвітню імперію» на основі своїх німецьких, австрійських і іспанських володінь, і непослідовністю у вирішенні церковних питань. У 1555 р. на рейхстазі в Аугсбурзі був укладений Аугсбурзький мир, який визнав лютеранство як легітимну релігію і гарантував свободу віросповідання для імперських класів, за принципом «кого країна, того і віра» (лат. cujus regio, ejus religio). Карл V відмовився підписати цю угоду і незабаром склав з себе повноваження імператора[].
Аугсбурзький релігійний мир дозволив подолати кризу, викликану Реформацією, і відновити працездатність імперських інститутів. Хоча конфесійний розкол зберігся, політично імперія набула єдності. Впродовж подальшого півстоліття католицькі і протестантські суб'єкти імперії досить ефективно співпрацювали в органах управління, що дозволяло підтримувати в Німеччині мир і соціальний спокій[].
Конфесійна епоха і Тридцятирічна війна
Зречення Карла V і розподіл володінь Габсбургів в 1556 р., в результаті якого Іспанія, Фландрія і Італія дісталися синові Філіпу II, а австрійські землі і посада імператора — братові Фердинанду I, також сприяли стабілізації положення в імперії, оскільки усунули небезпеку приходу до влади безкомпромісного католика Філіпа II. Фердинанд I, один з авторів Аугсбурзького релігійного миру і послідовний провідник курсу на зміцнення імперії через тісний союз з князями і підвищення ефективності функціонування імперських установ, по праву вважається фактичним засновником імперії нового часу. Наступник Фердинанда I імператор Максиміліан II сам симпатизував протестантизму, і в період свого правління (1564–1576) йому удавалося, спираючись на імперських князів обох конфесій, підтримувати в імперії територіальний і релігійний порядок, вирішувати виникаючі конфлікти використовуючи виключно правові механізми імперії. Головною тенденцією розвитку в другій половині XVI — початку XVII століття стало догматичне і організаційне оформлення і відособлення трьох конфесій — католицизму, лютеранства і кальвінізму, і пов'язана з цим конфесіоналізація всіх аспектів соціального і політичного життя німецьких держав. В сучасній історіографії цей період отримав назву «Конфесійна епоха» (нім. konfessionelles Zeitalter)[].
До кінця XVI століття, проте, намітилися деструктивні тенденції, закладені в половинчатості умов Аугсбурзького миру. Вони були пов'язані, перш за все, з територіально-політичним розширенням радикального кальвінізму (Курпфальц, Нідерланди, Гессен-Кассель, Ангальт, Баден-Дурлах), вороже зустрінутого як лютеранами, так і католиками, а також з тим, що набирала силу, після завершення Трентійського собору, Контрреформація. Під впливом останньої почалося переслідування протестантів в австрійських землях і деяких імперських містах, до католицького віросповідання повернулися багато церковних князівств і міст західної і південної Німеччини, а також Баден-Баден і . Крім того, оформлення під впливом процесів конфесіоналізації організаційних структур німецьких князівств і початок формування держав сучасного типу входили в протиріччя з імперськими інститутами, що зберігалися. Вже в 1588 р. робота Імперського суду була паралізована, з початку XVII століття через конфлікти між конфесіями втратив працездатність імперський рейхстаг.
Положення імператора Рудольфа II було серйозно підірване конфліктами усередині родини Габсбургів, невдачами в австро-турецькій війні 1593–1606 років і повстанням Іштвана Бочкаї, що спалахнуло в Угорщині. У 1608 Рудольф II був вимушений відмовитися від Австрії, Угорщини і Моравії, залишивши за собою лише імператорський титул і Чехію, якій він надав широку внутрішню автономію (Грамота Величності, 1609), яка сприяла розвитку радикальних протестантських течій і загостренню конфесійного конфлікту. Послаблення імператорської влади і розпад урядових інститутів призвели до формування альтернативних структур: протестантські князі в 1608-му організували Євангельську унію, а католики в 1609-му заснували Католицьку лігу. Протистояння між конфесіями неухильно заглиблювалося, поки в 1618-му в Празі не спалахнуло повстання проти нового імператора і короля Чехії Фердинанда II. Заколот був підтриманий Євангельською унією, в конфлікт включилися представники обох конфесійних таборів Німеччини, а потім і іноземні держави, внаслідок чого почалася Тридцятилітня війна[].
Спочатку успіх у війні супроводжував імператора. У 1621 Фрідріх V, курфюрст Пфальца і лідер Євангельської унії був позбавлений своїх володінь і титулу курфюрста, який був переданий Максиміліану I, герцогові Баварії, главі Католицької ліги. Розгром данських військ у 1625–1626 роках військами Валленштейна і Тіллі дав можливість імператорові зробити спробу політичної перебудови імперії. Реституційний едикт 6 травня 1629 року скасовував секуляризацію протестантами дванадцяти єпископств і архієпископств і близько двохсот монастирів, а також гарантії прав протестантських меншин в католицьких церковних землях. В результаті реалізації положень едикту перевага в імперії перейшла до католицької партії, що викликало різкий опір як з боку протестантських суб'єктів імперії, що звернулися за допомогою до Швеції і Франції, так і з боку католицьких курфюрстів, невдоволених утиском імператором їх прав на участь в управлінні Німеччиною. Це призвело до ескалації конфлікту. Фердинанд II вимушено розпустив армію Валленштайна, а в 1630 році на територію імперії вторглася шведська армія Густава II Адольфа, яка розгромила війська Католицької ліги і за декілька років окупувала північну частину Німеччини. Більш того, в 1633 створено Гейльбронський союз протестантських князівств імперії під керівництвом Швеції, що означало демонтаж імперських інститутів в Північній Німеччині і загрожувало розпадом імперії. Проте в 1634 іспано-імперській армії вдалося завдати нищівної поразки шведам в битві при Нердлінгені й перейти у наступ. У травні 1635 р. між протестантськими і католицькими суб'єктами імперії укладений Празький мир, відповідно до якого скасовувалися всі союзні об'єднання на території Німеччини, у тому числі Католицька ліга і Гейльбронський союз, введення в дію едикту Реституції відкладалося на сорок років, а всі німецькі князі, незалежно від конфесійної приналежності, були зобов'язані об'єднати свої військові контингенти з армією імперії для спільної боротьби зі шведами. Знову склався союз провідних німецьких держав (у тому числі Саксонії, Бранденбурга і Баварії) з імператором, дезінтеграційні процеси зупинилися[].
В стороні від Празького миру залишилися радикальні князівства кальвінізму на чолі з Гессен-Касселем. В той же час, консолідація імперії сильно стурбувала Францію. У травні 1635 р. Франція вступила у війну на стороні шведів. Спочатку імперії вдавалося стримувати франко-шведський наступ, проте в 1639 р. стався перелом — французи прорвалися в Швабію, а Празька система почала розпадатися: у 1640 р. з війни вийшов Бранденбург, в 1642 р. була розгромлена Саксонія. У 1645 р. почалися мирні переговори між імператором, Францією, Іспанією і Швецією при активній участі імперських класів в Мюнстері і Оснабрюці. Їх хід визначався розвитком військових дій: у 1647 р. капітулювала Баварія, в 1648 р. шведи узяли Прагу, а Іспанія була вимушена визнати незалежність Нідерландів. Нарешті в жовтні 1648 р. укладений Вестфальський мир, що поклав кінець Тридцятилітній війні і кардинальним чином змінив Священну Римську імперію[].
Вестфальський мир
Умови Вестфальського мирного договору мали фундаментальне значення для Священної Римської імперії. У територіальному плані договір закріпив втрату імперією Швейцарії і Нідерландів, які визнано незалежними державами. У самій імперії значні землі потрапили під владу іноземних держав: Швеція отримала Передню Померанію і землі колишнього єпископства Бремена і Фердена, Франція — більшу частину Ельзасу, і Філіппсбург. Також підтверджено секуляризація церковних земель в Північній Німеччині. У конфесійному плані визнано рівність на території імперії католицької, лютеранської і кальвініської церков, закріплено право свободи переходу з однієї релігії в іншу для імперських класів і гарантувалися свобода віросповідання для релігійних меншин і право на еміграцію. При цьому строго зафіксовано конфесійні кордони і встановлено, що перехід правителя князівства в іншу релігію не мав супроводжуватися зміною конфесії його підданих. В організаційному плані Вестфальський мир приніс кардинальну реформу порядку функціонування органів влади імперії: релігійні проблеми були відокремлені від адміністративно-правових питань і для їх вирішення в рейхстазі і імперському суді введений принцип конфесійного паритету: кожній конфесії надавалася рівна кількість голосів, що відновило ефективність роботи рейхстагу і суду. Вестфальський мир також перерозподіляв повноваження між владними інститутами всередині імперії: поточні питання, у тому числі законодавство, судова система, оподаткування, ратифікація мирних договорів, передані в компетенцію рейхстагу, який ставав постійним органом. Це істотним чином міняло баланс сил між імператором і класами на користь останніх. В той же час, хоча офіційно визнавалися і закріплювалися права і привілеї класів («територіальне право класів» лат. jus territoriale), імперські чини не перетворювалися на носіїв державного суверенітету: імперські князівства залишалися позбавленими ряду атрибутів сучасної незалежної держави і не могли укладати міжнародні договори, що входять в протиріччя з інтересами імператора або імперії[].
До кінця XX століття Вестфальський мир оцінювався більшістю істориків як договір, що закріпив національний і релігійний розкол Німеччини, що різко обмежив прерогативи імператора на користь територіальних князівств і зумовив подальший занепад і розпад імперії. Наслідки Вестфальського миру для Німеччини розглядалися як перемога партикуляризму над доцентровими силами корони і повне звільнення князів від влади імператора, що викликало політичну роздрібненість імперії. За висловленням німецького історика кінця XX століття Фолькера Преса «тенденції Вестфальського миру перетворювали імперію на Імперію князів, серед яких імператор в майбутньому був би не більше ніж „першим серед рівних“». Позитивним моментом, на думку вчених, було лише зживання конфесійної правосвідомості і зародження сучасного міжнародного права, заснованого на суверенітеті держав і незалежного від релігійної приналежності суб'єктів права[].
Останнім часом, проте, відбувається переосмислення ролі Вестфальського миру для долі імперії. Особлива увага приділяється відновленню базових структур імперії, що прийшли до занепаду під час Тридцятирічної війни, і, перш за все, всекласового рейхстагу, який перетворився на центр інтеграційних процесів і опору всієї імперської конструкції. Сучасні історики вже не розглядають Вестфальський договір як однозначну перемогу сепаратизму і крах імперської єдиноначальності. Навпаки, «зберігшийся правовий простір відкривав імператорові шлях повернення до імперію», граючи на протиріччях класів і користуючись принципом конфесійного паритету імператор зміг виступати як нейтральна, об'єднувальна імперію сторона. Імперські класи не добилися суверенітету і залишилися в правовому полі імперії, цінність якої лише підвищилася. Вестфальський мир в певному значенні розглядається як розвиток і вдосконалення принципів, закладеного імперською реформою 1495 р. і Аугсбурзьким договором 1555 р. Мир не приніс ні роздрібненості, ні княжого абсолютизму, а сприяв національному об'єднанню німецького народу і закріплював положення status quo, перешкоджаючи анексії малих володінь і деспотичним формам правління. Вестфальський мир не робив імперію аморфною, але гарантував їй подальше життя у формі, що склалася.
Імперія в другій половині XVII — середині XVIII століть
Поразка в Тридцятилітній війні позбавила імперію провідної ролі на європейській політичній сцені, яка перейшла до Франції. Новий імператор Леопольд I, продовжуючи традиційну політику підтримки Іспанії, одночасно почав зближення з Англією і Нідерландами в спільній боротьбі проти Франції. Агресія Людовіка XIV призвела до відторгнення від імперії Франш-Конте і всього Ельзасу, проте у війні Аугсбургської ліги (1688–1697) завдяки активним діям союзників в Нідерландах вдалося надати відсіч подальшому просуванню французів у напрямі прирейнських земель. Війна за іспанську спадщину (1701–1714) стала реваншем Габсбургів за Тридцятилітню війну: французька гегемонія в Західній Європі була зруйнована, Південні Нідерланди, Неаполь і Мілан перейшли під владу австрійських Габсбургів. На північному напрямку склалося партнерство Габсбургів, Польщі, Ганноверу і Бранденбургу в протистоянні Швеції, внаслідок чого після Голландської війни (1672–1678) і Великої Північної війни (1700–1721) шведське домінування в балтійському регіоні закінчилося, а більшість її володінь на території імперії (Передня Померанія, Бремен і Ферден) були поділені між Бранденбургом і Ганновером. Головного успіху Габсбурги добилися на південно-східному напрямі: у серії військових кампаній проти Османської імперії останньої чверті XVII століття була звільнена Угорщина, Трансильванія і північна Сербія, що увійшли до складу Габсбурзької монархії, що різко підняло політичний престиж і економічну базу імператорів. Війни з Францією і Туреччиною кінця XVII — початки XVIII століття викликали відродження імперського патріотизму і знов перетворили імператорський престол на символ національної єдності німецького народу[].
Внутрішній стан імперії безпосередньо після Тридцятилітньої війни характеризувався істотним обмеженням можливостей для впливу імператора: західнонімецькі князівства тісно блокувалися з Францією, північні орієнтувалися на Швецію. Проте встановлення в Пфальці в 1685 р. католицької лінії династії Віттельсбахів і експансіоністська політика Франції дозволили імператорові Леопольду I відновити позиції на заході країни і згуртувати довкола імперського престолу прирейнські держави. Головними союзниками імператорського престолу в цьому регіоні стали курфюрство Пфальц, Гессен-Дармштадт, Майнц і імперські лицарі Вестфалії, Середнього Рейну і Швабії. У південному секторі Німеччини в кінці XVII — початку XVIII століття повністю переважала Баварія, курфюрст якої конкурував за своїм впливом з самим імператором. У північній частині імперії в умовах посилення Бранденбургу до тіснішого союзу з Габсбургами перейшла Саксонія, правитель якої в 1697 р. прийняв католицтво, а також Ганновер, що добився для себе дев'ятого титулу курфюрста в 1692 р. У процеси імперської інтеграції був залучений і Бранденбург: орієнтація на імператора стала основою політики «Великого курфюрста», а його син в 1700 р. отримав згоду Леопольда I на прийняття титулу короля Пруссії[]. Рейхстаг з 1662 р. перетворився на постійний орган, що засідав в Регенсбурзі. Його робота відрізнялася достатньою ефективністю і сприяла збереженню єдності імперії. Активну участь в роботі рейхстагу брав імператор Леопольд I, який послідовно проводив політику на відновлення ролі імперського престолу і подальшу інтеграцію класів. Велику роль стала грати репрезентативна функція імператорського двору в Відні, який перетворився на центр тяжіння шляхти зі всієї Німеччини, а саме місто — в головний центр імперського бароко. Зміцнення позицій Габсбургів в спадкових землях, успішна політика династичних шлюбів і роздачі титулів і посад також значно сприяли підйому впливу імператора. В той же час процеси консолідації на імперському рівні накладалися на регіональну інтеграцію: у найбільших німецьких князівствах формувалися власний розгалужений державний апарат, пишний княжий двір, який об'єднував місцеву шляхту, і збройні сили, що дозволяли курфюрстам проводити більш незалежну від імператора політику. В період війн з Францією і Туреччиною значно підвищилася роль імперських округів, які з 1681 р. узяли на себе функцію набору армії, збору імперських податків і підтримки постійних військових контингентів в імперії. Пізніше склалися асоціації імперських округів, що дозволило організувати ефективнішу оборону імперських кордонів[].
Зміцнення імператорської влади при наступниках Леопольда I привело до відродження абсолютистських тенденцій. Вже в період правління Йозефа I (1705–1711) імперські справи фактично перейшли у ведення придворної австрійської канцелярії, а ерцканцлер і його відомство були усунені від участі в процесі ухвалення рішень. Під час війни за іспанську спадщину (1701–1714) знов були заявлені претензії імператорів на Північну і Середню Італію. Рішучіше імператори стали втручатися і у внутрішні справи німецьких князівств, що викликало у відповідь опір великих суб'єктів імперії і їх відхід від політики підтримки імператора. При Карлі VI (1711–1740) політика імператора визначалася, головним чином, його претензіями на іспанський престол і проблемою спадкоємства габсбурзьких земель (Прагматична санкція), тоді як імперські проблеми знаходилися на периферії уваги. Це відбувалося в умовах зростання могутності великих суб'єктів імперії (Баварії, Пруссії, Саксонії і Ганноверу), які прагнули проводити власну незалежну політику в Європі, мало враховуючи інтереси імперії і імператора. Так, імператор був відсторонений від розподілу колишніх шведських володінь в імперії після Другої Північної війни, а в конфлікті між католиками і протестантами Пфальца в 1719–1724 р. проти імператора різко виступила коаліція німецьких євангельських держав на чолі з Пруссією і Ганновером, що ледве не спровокувало військові зіткнення. Для Карла VI великим успіхом в імперській політиці стало визнання рейхстагом Прагматичної санкції в 1732 р., хоча курфюрсти Баварії, Пфальца і Саксонії проголосували проти. В цілому, до середини XVIII століття єдність імперії виявилася істотно підірваною, великі німецькі князівства практично вийшли з-під контролю імператора, тенденції дезінтеграції явно превалювали над слабкими спробами імператора зберегти баланс влади в Німеччині[].
Австро-прусське протистояння і занепад імперії
З кінця XVII століття в рамках Священної Римської імперії почав виявлятися антагонізм двох її найвпливовіших членів: Австрії і Пруссії. Австрійська монархія Габсбургів, завоювавши Угорщину і отримавши після війни за іспанську спадщину великі володіння в Італії і Нідерландах, все більше відособлювалася від імперії, хоча саме її правителі займали трон імператора. Інтереси Габсбургів лежали, перш за все, в південно-східному і південному напрямі, тоді як внутрішньоімперським справам з початку XVIII століття стали приділяти значно менше уваги. Успіхи централізаторської політики в спадкових землях Габсбурги спробували перенести на імперію, що зустріло різкий опір імперських класів. Значна частина володінь прусського короля також лежала поза територією імперії, що дозволяло йому діяти на європейській політичній сцені як незалежному господарю. Економічний підйом, створення при Фрідріху I і Фрідріху Вільгельмі I ефективної бюрократичної системи управління і формування сильної армії висунули Прусію на перший план серед німецьких держав, що спричинило загострення суперництва з Австрією. Пруссія фактично перестала брати участь в загальноімперських питаннях: на її території не діяли норми, що охороняють інтереси класів, не виконувалися рішення імперського суду, армія не брала участі у військових кампаніях імператора, робота Верхньосаксонського імперського округу була паралізованою. В результаті розбіжностей, що посилювалися, між фактичною військово-політичною потужністю Пруссії та інших великих німецьких князівств і застарілою імперською ієрархією до середини XVIII століття назріла гостра системна криза Священної Римської імперії[].
Після смерті імператора Карла VI в 1740 р. і припинення прямої чоловічої лінії дому Габсбургів австро-прусське протистояння вилилося у відкриту війну. Сілезькі війни (1740–1745) між прусським королем Фрідріхом II і австрійською ерцгерцогинею Марією Терезією завершилися поразкою Австрії і втратою Сілезії. Одночасно Австрія була вимушена вести війну за австрійську спадщину (1741–1748) проти франко-іспано-баварської коаліції. У 1742 р. курфюрст Баварії Карл Альбрехт одноголосно обраний імператором Священної Римської імперії. Вперше за три століття на престол Німеччини вступив не член дому Габсбургів. Деякими істориками обрання Карла Альбрехта розглядається як спроба імперських класів знайти новий політичний шлях для імперії і перенести центр її тяжіння з південно-східної околиці до «старої Німеччини». Незважаючи на спроби Карла VII впорядкувати роботу державних органів імперії, військові дії розвивалися для нього невдало: австрійці кілька разів розоряли і захоплювали Баварію, що завдало нищівного удару матеріальній базі імператора[].
Після смерті Карла VII в 1745 р. імперський престол повернувся до Габсбургів: імператором був обраний чоловік Марії Терезії Франц I Лотаринзький. До того часу імперія перебувала в глибокій кризі. Спроби Габсбургів відновити ефективність роботи імперських структур і поставити їх на службу інтересам Австрії наштовхнулися на рішучий опір князівств на чолі з Прусією, яка взяла на себе роль захисника німецьких свобод від «абсолютистських» домагань Габсбургів. Франц I зазнав повної поразки в спробі відновити прерогативи імператора у сфері ленного права і створити дієву імперську армію. Хоча під час Семирічної війни (1756–1763) вдалося досягти оголошення рейхстагом імперської війни проти Фрідріха II, це сталося значною мірою завдяки натиску Франції на своїх союзників в Німеччині і не призвело до перелому у війні. Більш того, в кінці Семирічної війни німецькі князівства остаточно перестали підкорятися імператорові і самостійно укладали сепаратні перемир'я з Прусією. Під час війни за баварську спадщину 1778–1779 р., коли імператор спробував силовими методами закріпити за Габсбургами Баварію, імперські класи відкрито виступили проти імператора[].
Для імператора корона Священної Римської імперії неухильно втрачала власну привабливість, стаючи лише засобом для зміцнення Австрійської монархії і позицій Габсбургів в Європі.. В той же час застигла структура імперії входила в протиріччя з австрійськими інтересами, будь-які спроби імператорів здійснити які-небудь перетворення були приречені на провал через небажання суб'єктів допустити посилення центральної влади і порушити існуючий баланс сил і влади. Особливо яскраво це виявилося в період правління Йосифа II, який був змушений практично піти з імперії, зосередившись на інтересах Австрії. Цим успішно користувалася Пруссія, що виступала в ролі захисника імперського порядку і яка прагнула взяти на себе роль гаранта збереження суверенних прав малих суб'єктів імперії. У 1785 р. під керівництвом Фрідріха II створено Союз німецьких князів, як альтернатива імперським інститутам, контрольованим Габсбургами. Австро-прусське суперництво позбавляло решту німецьких держав можливості робити хоч який-небудь вплив на внутрішньоімперські справи і робило неможливим здійснення реформ у дусі програми «Третьої Німеччини», орієнтованої на захист інтересів малих і середніх суб'єктів імперії. Це вело до «втоми від імперії» світських і церковних князівств, лицарів і вільних міст, які історично були головною опорою конструкції Священної Римської імперії. Стійкість імперії була остаточно втрачена[].
Соціально-економічний розвиток
Посилення експлуатації селянства в Південній Німеччині, загострення соціального конфлікту між міським патриціатом і цеховими робітниками, а також між нижчою шляхтою і імперськими князями, під впливом ідей Реформації викликали в 1524–1525 рр. масове народне повстання в Швабії, Франконії, Тюрингії і Тіролі, що увійшло до історії під назвою Великої селянської війни. Поразка повстання і погіршення аграрної кон'юнктури в XVI столітті привела до посилення феодальної залежності південно-німецького селянства і поширення кріпацтва на інші регіони Німеччини. Вільне селянство і громадські інститути продовжували зберігати домінувальне значення лише в Саксонії, Тюрингії, Фрисландії, Дітмаршені і деяких областях Гессена. Якщо в Бранденбурзі, Мекленбурзі, Померанії спостерігалося подальше зміцнення фільваркового господарства і збільшення податків, то на заході імперії значного погіршення положення селянства не спостерігалося. Соціальне протистояння між селянами і шляхтою в XVI—XVII століттях втратило гостроту, багато в чому завдяки чиннику релігійної солідарності, розвитку різноманітних форм патронажу і судових каналів захисту селянами своїх інтересів[].
У розвитку міст в XVI столітті намітилася стагнація колишніх економічних лідерів (ганзейські міста, Аугсбург, гірські центри Саксонії), і перехід лідерства до міст Центральної Німеччини на чолі з Франкфуртом і Нюрнбергом. На зміну купецьким банкірським будинкам Фуггерів і Вельзерів прийшли банки Гамбурга, Нюрнберга і Лейпцига. Значне посилення бюргерства в період Реформації змінилося до XVII століття повним домінуванням шляхти в політичній системі імперії, відлученням бюргерства від управління і його анобліруванням. На рівні міст відбувалася олігархізація міських общин і зміцнення всевладдя патриціату в системі міського управління. Нижча шляхта поступово переходила під егіду імперських князів, а з розвитком придворно-адміністративного апарату в князівствах включалося в політичну систему великих державних утворень і втрачало свою незалежність[].
Тридцятилітня війна завдала важкого удару економіці і демографічному стану імперії. Експорт з Німеччини практично припинився, ганзейські міста і гірські центри Саксонії прийшли до занепаду. У містах посилилися прагнення до переходу під заступництво територіальних князів, припинила існування Ганза, остаточно закріпилося економічне лідерство Франкфурту і Кельну. Селянське господарство в XVII ст. мало тенденцію консервації існуючих порядків при заспокоєнні стосунків між селянами і поміщиками. У північно-східній Німеччині в XVIII столітті зміцнилося домінування великого латифундійного поміщицького господарства, заснованого на панщинній праці і орієнтованого на ринок, тоді як в західних і південно-західних землях переважала чиншова система. Істотно пожвавилася в XVIII ст. суконна і металургійна промисловість прирейнських земель, Бранденбурга і Сілезії, з'явилися великі централізовані мануфактури, проте за темпами промислового розвитку імперія істотно відставала не лише від Англії і Франції, але і від Швеції[].
Занепад
Війна з Францією і секуляризація 1803 року
Велика французька революція спочатку привела до консолідації імперії. У 1790 р. був укладений Райхенбахський союз між імператором і Прусією, що на якийсь час припинив австро-прусське протистояння, а в 1792 р. підписана Пільніцька конвенція, за якою обидві держави зобов'язалися надати військову допомогу французькому королю. Проте цілями нового австрійського імператора Франца II були не зміцнення імперії, а реалізація зовнішньополітичних планів Габсбургів, розширення Австрійської монархії, у тому числі за рахунок німецьких князівств, і вигнання французів з Німеччини. Аналогічні прагнення мав і прусський король. 23 березня 1793 р. рейхстаг оголосив імперську війну Франції. До того часу лівобережжя Рейну і австрійські Нідерланди були окуповані французами, а Франкфурт спалений. Імперська армія була вкрай слабкою. Суб'єкти імперії прагнули якомога більше обмежити участь їх військових контингентів в бойових діях за межами власних земель, відмовлялися сплачувати військові внески і намагалися якнайскоріше добитися укладення сепаратного миру з Францією. Вже в 1794 р. імперська коаліція почала розпадатися. У 1795 р., уклавши Базельський мир, з війни вийшла Пруссія, за якою послідували північнонімецькі держави, а в 1796 р. Баден і Вюртемберг. Австрійська армія, що продовжувала вести військові дії, зазнавала поразок на всіх фронтах. Нарешті, в 1797 р. французька армія Наполеона Бонапарта вторглася з Італії на територію спадкових володінь Австрії. Весною 1797 р. укладено Кампо-Формійський мир. Імператор передавав Франції Бельгію і Ломбардію і погоджувався на поступку лівобережжя Рейну, а натомість отримав континентальні володіння Венеції і право на збільшення австрійських володінь в імперії за рахунок церковних князівств південно-східної Німеччини.
У 1798 р. в Раштаті розпочалися мирні переговори з Францією від імені імперії, на яких почалося обговорення питання надання компенсацій колишнім правителям князівств лівого берега Рейну за рахунок секуляризації церковних володінь. Переговори провалилися, але спалахнула в 1799 р. війна Другої коаліції (1799–1801), у якій Австрія спробувала добитися реваншу, завершилася повною поразкою союзників. Люневільським миром 1801 р. визнано анексію Францією лівого берега Рейну, у тому числі земель трьох духовних курфюрстів — Кельна, Майнца і Тріра. Вирішення питання про територіальне відшкодування постраждалим німецьким князям винесли на розгляд імперської депутації. Після тривалих переговорів під натиском Франції і Росії, при фактичному ігноруванні позиції імператора, прийнято остаточний проєкт реорганізації імперії, затверджений 24 березня 1803 р.
«Завершальна постанова імперської депутації» 1803 р. передбачала кардинальну реорганізацію складу і структури Священної Римської імперії. Церковні володіння на території Німеччини були секуляризовані і переважно увійшли до складу великих світських держав. Припиняли також своє існування як суб'єкти імперського права майже всі (за винятком шести) імперські міста. Всього скасовано, не рахуючи анексованих Францією земель, більше 100 державних утворень у складі імперії, а чисельність населення секуляризованих земель досягала трьох мільйонів чоловік. Причому найбільші прирости відносно території і чисельності населення отримали французькі сателіти Баден, Вюртемберг і Баварія, а також Пруссія, під владу якої перейшла велика частина володінь церкви в Північній Німеччині. Після завершення територіального розмежування до 1804 р. у складі Священної Римської імперії залишилося близько 130 держав, не рахуючи володінь імперських лицарів.
Територіальні зміни спричинили радикальні зміни у складі рейхстагу і колегії курфюрстів. Були скасовані титули трьох церковних курфюрстів, а замість них курфюрстські права були надані правителям Бадена, Вюртемберга, Гессен-Касселя і ерцканцлеру імперії Карлу-Теодору Дальбергу. В результаті в колегії курфюрстів, а також в палаті князів імперського рейхстагу, більшість перейшла до протестантів і сформувалася сильна профранцузька партія. Ліквідація вільних міст і церковних князівств — традиційно основної опори імперії — призвела до втрати імперією стійкості і повного падіння впливу імператорського престолу. Священна Римська імперія остаточно перетворилася на конгломерат фактично незалежних держав і втратила перспективи свого виживання як єдиної політичної установи.
Імовірність швидкого краху імперії, або, принаймні, краху влади Габсбургів в Німеччині, після «Завершальної постанови» імперської депутації 1803 року стала очевидною навіть для самого імператора Франца II. У 1804 р. він прийняв титул імператора Австрії, прагнучи залишатися рівним за рангом з Наполеоном, проголошеним в тому ж році спадковим імператором французів. Хоча акт прийняття титулу імператора Австрії не порушував безпосередньо імперську конституцію, він свідчив про усвідомлення можливості втрати Габсбургами престолу Священної Римської імперії. Небезпека того, що римським імператором буде обраний Наполеон, стала реальною вже в 1804 р., коли останній відвідав давню імперську столицю Аахен і могилу Карла Великого. Ідеї прийняття Наполеоном римської корони симпатизував навіть ерцканцлер імперії Карл-Теодор Дальберг.
Проте, смертельного удару Священній Римській імперії завдав не акт заснування Австрійської імперії, а війна третьої коаліції 1805 р. Армія Франца II була розгромлена в битві під Аустерліцом, а Відень захоплений французами. На стороні Наполеона в цій війні билися війська Бадена, Баварії і Вюртемберга, що не викликало жодної негативної реакції в імперії. Франц II був вимушений укласти з Францією Пресбурзький мир, згідно з яким імператор не лише відмовлявся на користь Наполеона і його сателітів від володінь в Італії, Тіроля, Форарльбергу і Передньої Австрії, але і визнавав за правителями Баварії і Вюртемберга титули королів, що юридично виводило ці держави з-під влади імператора і надавало їм майже повний суверенітет. Австрія остаточно була відтиснена на периферію Німеччини, а імперія перетворилася на фікцію. Як підкреслював Наполеон в листі до Талейрана після Пресбурзького договору:
 | Більше не буде рейхстагу [...], більше не буде і Німецької імперії. |  |
Процес розпаду імперії набирав оберти. У січні Швеція оголосила про припинення участі представників своїх північнонімецьких володінь (Передня Померанія) в загальноімперському рейхстазі і анулюванні імперської конституції в німецьких землях, що належать їй. У травні 1806 р. імперський ерцканцлер Дальберг, не зважаючи на протест імператора, призначив своїм коад'ютором і наступником дядька Наполеона кардинала Йозефа Феша, француза, що не говорив ні слова німецькою. В разі смерті Дальберга Феш став би главою уряду Священної Римської імперії. На думку нового австрійського канцлера Іоганна Філіппа Штадіона, перед імперією відкривалися лише дві перспективи: розпуск, або реорганізація під французьким пануванням. 12 липня 1806 р. Баварія, Вюртемберг, Баден, Гессен-Дармштадт, Нассау (обидві лінії), Берг, ерцканцлер Дальберг і вісім інших німецьких князівств підписали в Парижі договір про утворення Рейнського союзу під заступництвом Наполеона. 1 серпня ці держави оголосили про свій вихід із складу Священної Римської імперії. Незабаром почалася медиатизація учасниками Рейнського союзу суміжних володінь імперських лицарів і дрібних графств, в результаті якої число німецьких державних утворень скоротилося з двохсот до ледве більше сорока.
22 липня 1806 року австрійський посланець в Парижі отримав ультиматум Наполеона, згідно з яким у випадку, якщо Франц II не відречеться від престолу імперії до 10 серпня, французькі війська атакують австрійські володіння. У Відні вже протягом довгого часу велися дискусії про доцільність збереження Священної Римської імперії в умовах абсолютного домінування Франції в Німеччині. Перемогла позиція канцлера Штадіона, що вважав, що існує серйозна небезпека перетворення імперії у французький протекторат, і що збереження Францем II імперського престолу неминуче спричинить війну з Наполеоном, до якої Австрія була не готова. Відмова від корони стала неминучою. Очевидно, на початок серпня 1806 р., отримавши гарантії французького посланця, що Наполеон не надіне корону римського імператора, Франц II зважився піти на зречення.
6 серпня 1806 року Франц II оголосив про складання з себе титулу і повноважень імператора Священної Римської імперії, пояснивши це неможливістю виконання обов'язків імператора після укладення Рейнського союзу. Одночасно він звільнив імперські князівства, класи, чини і посадових осіб імперських установ від обов'язків, накладених на них імперською конституцією. Хоча акт про зречення і не був бездоганний з юридичної точки зору (досі ведуться дебати з питання, чи мав імператор право одноосібно приймати рішення про скасування імперії), в Німеччині вже не було політичної волі підтримувати існування імперської організації. Священна Римська імперія перестала існувати.
Віденський конгрес і Німецький союз
Розгром Наполеона в 1813–1814 рр. і патріотичний підйом в Німеччині відкрив можливості для відновлення Священної Римської імперії. Цю ідею підтримували Англія, папа римський, а також малі і середні німецькі князівства, що бачили у відродженні імперії спосіб захисту від посягань з боку більших держав (Пруссії, Баварії, Саксонії, Вюртемберга). У листопаді 1814 р. двадцять дев'ять німецьких князів підписали звернення до Франца II з проханням знов прийняти титул імператора. Проте реставрація Старої імперії була вже неможлива. Відповідно до австро-прусських договорів 1807 і 1813 р., угодами про приєднання колишніх членів Рейнського союзу до антифранцузької коаліції 1814 р. і, нарешті, згідно з умовами Паризького мирного договору 1814 р. Німеччина мала стати конфедеративним утворенням. Спроба відродження імперії загрожувала військовим конфліктом Австрії з Пруссією та іншими великими німецькими державами. На Віденському конгресі 1814–1815 р. Франц II відмовився від імператорської корони і перешкодив проєкту відновлення імперії під управлінням обраного з німецьких князів імператора. Замість цього 8 червня 1815 р. був заснований Німецький союз — конфедерація 38 німецьких держав, включаючи спадкові володіння Австрійської імперії і Прусського королівства, в кордонах, приблизно відповідних колишній Священній Римській імперії. Головою Німецького союзу до 1866 р. залишався імператор Австрії. Німецький союз розпущений після австро-прусської війни 1866 р., йому на зміну прийшов Північнонімецький союз, а з 1871 р. — Німецька імперія під верховенством Пруссії.
Державний устрій
Конституційно-правові засади
Священна Римська імперія не мала конституції як єдиного нормативного акту. В основі її державного устрою і принципів функціонування лежали неписані правові звичаї, які лише починаючи з пізнього середньовіччя стали доповнюватися законодавчими актами імператорів і рейхстагу. У новий час конституційно-правові норми були розкидані у значній кількості актів, що в поєднанні з унікальним федеральним характером імперії і системою балансу влади, що склалася, між різними імперськими інститутами і класами створювало досить складну державно-правову конструкцію. За образним виразом Іоганна Якоба Мозера, визначного німецького правознавця XVIII століття,
| | Німеччина управляється по-німецьки: наш державний устрій не можна пояснити в декількох словах або шляхом порівняння з державним устроєм інших країн. | |
Федеральний принцип і складна ієрархія державної структури стали об'єктами критики з часів Реформації і формування в Європі централізованих національних держав. Самуель Пуфендорф у XVII столітті назвав Священну Римську імперію «подібним до „чудовиська“ (лат. monstro simile) співтовариством напівсамостійних князівств, що існували під прикриттям слабких прерогатив імператорського престолу». Проте не зважаючи на всю децентралізацію імперія залишалася єдиним державним утворенням, з власним главою — обраним імператором, і суб'єктами — . Дуалізм імператора і імперських класів, які були відносно незалежними джерелами верховної влади, створював систему, що сильно відрізнялася від інших європейських держав: імператор «не був імперією» і часто не виражав її державної волі. Останній ерцканцлер Священної Римської імперії Карл Теодор Дальберг так описував цю державу незадовго до її занепаду:
| | ...міцна готична будівля, яка хоча і не була побудована за всіма правилами архітектури, проте безумовно зручна для житла. | |
Серед базових нормативних актів, що оформили конституційно-правовий устрій Священної Римської імперії, виділяються такі:
- Виборчі капітуляції імператорів починаючи з Середньовіччя і до розпуску імперії, в яких гарантувалися права і свободи різних імперських класів;
- Вормський конкордат 1122 р., який розділив прерогативи імператора і папи римського в церковній сфері і що поклав початок процесу звільнення державних інститутів імперії від впливу церкви;
- Угода з князями церкви 1220 р., яка гарантувала автономію і територіальний суверенітет церковним володінням у складі імперії;
- Постанова на користь князів 1232 р., що закріпила за правителями світських князівств широкі прерогативи в законодавчій і фінансовій сферах;
- Золота булла 1356 р., що визначила порядок обрання імператора і заснувала колегію курфюрстів, членам якої була надана самостійність у внутрішніх справах і право на участь в управлінні імперією;
- Віденський конкордат 1448 р., який зафіксував державно-правовий статус і структуру інститутів католицької церкви на території Німеччини;
- Імперська реформа 1495 р., яка ввела принцип «земського миру» як основоположний закон функціонування міжкласових стосунків всередині імперії і заснувала єдину судову систему на чолі з ;
- Імперський матрикул 1521 р., яким закріплено перелік суб'єктів імперії і розподілено між ними обов'язки у військовій сфері;
- Ауґсбурзький мир 1555 р., який встановив загальні принципи взаємин класів різних конфесій в рамках імперії;
- Вестфальський мир 1648 р., який надав територіальний суверенітет суб'єктам імперії і який зафіксував принцип конфесійного паритету у формуванні органів управління імперією;
- Останнє послання до імперії 1654 р., яке затвердило умови Вестфальського миру і супутні укази як основний закон імперії і встановило єдині процесуальні норми;
- Завершальна постанова імперської депутації 1803 р. — останній закон Священної Римської імперії, який радикально реформував її структуру і склад.
Імператор
Згідно з середньовічними уявленнями, німецький імператор був прямим наступником імператорів пізньоантичної Римської імперії і франкської імперії Карла Великого. Це дозволяло правителям Священної Римської імперії претендувати на верховну владу в Європі. Сакральний характер особі імператора додавала його коронація в Римі папою римським. Лише після цього обраний монарх міг користуватися імператорським титулом. Імператор був також королем Німеччини (східнофранкського королівства), Італії і Бургундії, причому найтіснішим був зв'язок між імперією і Німеччиною: лише обраний німецькими князями король міг носити титул імператора Священної Римської імперії. З кінця XV століття з політичних причин коронація імператора в Римі стала неможливою. В результаті Максиміліан I і його наступники стали використовувати титул «обранний римський імператор» (нім. Erwählter Römischer Kaiser), маючи на увазі, що його володар коли-небудь відвідає Рим для коронації. Спадкоємець імператорського престолу, що обирався за життя правлячого монарха, отримував титул «римського короля» (нім. Römischer König), проте за винятком окремих випадків (Фердинанд I у 1531–1558 рр.), жодних реальних владних повноважень не мав.
Впродовж всієї історії імператорський престол залишався виборним, що різко відрізняло Священну Римську імперію від інших сучасних західноєвропейських монархій, окрім хіба що Речі Посполитої. Спочатку імператором обирався член одного з найбільш могутніх княжих родів Німеччини, що знаходився в родинних зв'язках з королівською родиною (нім. Geblütsrecht). Після поразки імператорів в боротьбі за інвеституру принцип кровної спорідненості перестав враховуватися і вибори набули вільнішого характеру. Проте, правлячі імператори постійно намагалися зберегти престол за своїми дітьми, інколи добиваючись їх обрання римськими королями при своєму житті і таким чином засновуючи власні імператорські династії. З 1438 р. і до 1806 р. імператорський престол постійно (за винятком короткого періоду в 1742–1745 рр.) займали представники династії Габсбургів — найбільш могутньої німецької родини нового часу, що володіє обширними володіннями за межами імперії і що грає одну з провідних ролей в Європі.
У ранній період круг виборців імператора не був обмежений: на з'їзди, присвячені обранню нового імператора могла збиратися вся вища світська і духовна аристократія Німецького королівства, хоча зазвичай брали участь лише представники декількох регіонів. Невизначеність складу виборців інколи призводила до подвійних виборів, оскільки князі не могли домовитися про єдиного кандидата. Після затвердження в 1356 р. «Золотої булли» Карла IV коло виборців імператора було обмежене сімома курфюрстами і введений принцип більшості при підрахунку голосів.
У Середньовіччя повноваження імператора обмежували лише звичаї і традиції, імператор здійснював верховну світську і духовну владу, керував урядом, здійснював правосуддя і одноосібно оголошував війну і укладав мир. У новий час обсяг його прерогатив став поступово обмежуватися виборчими капітуляціями і законами, що затверджуються рейхстагом, внаслідок чого проведення ефективної політики імператором стало можливе лише у взаємодії з імперськими класами, перш за все з курфюрстами. В XVII—XVIII століттях до виняткової компетенції імператора відносилися формування і керівництво , визначення порядку денного рейхстагу, привласнення титулів, роздача придворних посад, представлення інтересів імперії в стосунках з іноземними державами і низка менш важливих питань. Грошово-емісійна і митна політика, а також ухвалення рішення про скликання рейхстагу знаходилися в спільній компетенції імператора і колегії курфюрстів. Лише з відома рейхстагу могли затверджуватися закони, вводитися імперські податки, оголошуватися війна і укладатися мир. Не зважаючи на значне звуження повноважень імператора, він продовжував володіти досить широким спектром політичних механізмів, що забезпечують його провідну роль в політичній системі імперії, і був гарантом її єдності. Як тільки в 1806 р. Франц II склав з себе титул і повноваження імператора, імперія перестала існувати.
Імперські стани
Соціальною основою і, одночасно, базовими структурними одиницями Священної Римської імперії були імперські стани (імперські чини; нім. Reichsstände), під якими розумілися територіальні утворення і персоналії, що мають право голосу в рейхстазі, безпосередньо підвладні імператорові і сплачуючі податки в імперську казну. Імперські класи володіли територіальним суверенітетом на території своїх володінь і здійснювали владні повноваження відносно своїх підданих. Останні (селяни, мешканці княжих міст, нижча шляхта і духівництво) не належали до імперських чинів і не брали участь в управлінні імперією. Процес становлення імперських станів розтягнувся на століття і був завершений лише на початку XVI століття, проте конкретний перелік суб'єктів імперії, що належать до імперських станів, який фіксувався в стверджувальних рейхстагом імперських матрікулах, залишався перемінним до кінця існування імперії. Двоякість природи імперських класів — соціальний клас і територіальна освіта — пояснювалася тим, що практично до самого кінця існування імперії процеси становлення державності її суб'єктів, окрім Пруссії і Австрії, так і не були завершені: територія і система управління князівств розглядалися як продовження спадкових земель і придворних установ князя. Хоча в багатьох князівствах були створені ландтаги, а місцеве бюргерство і нижча шляхта чинили істотний вплив на політику, князь як і раніше вважався єдиним джерелом влади і не відокремлювався від держави.
Імперське право виділяло такі імперські класи:
- Курфюрсти (нім. Kurfürsten);
- Імперські князі (нім. Reichsfürsten);
- Імперські графи і імперські прелати (нім. Reichsgrafen і Reichsprälaten);
- Вільні імперські міста (нім. Reichsstädte).
Крім того, класи підрозділялися на світські і духовні, оскільки єпископи і абати Священної Римської імперії також були територіальними суверенами, здійснюючи вищу світську владу над жителями своїх земель. Особливу категорію складали імперські лицарі (нім. Reichsritter), які хоча і не брали участь в рейхстазі, були суверенами в своїх володіннях і служили однією з найважливіших опор центральної влади в Німеччині.
Курфюрсти
Курфюрсти були вузькою групою правителів найбільш могутніх німецьких князівств, які володіли винятковим правом обрання імператора. Вони складали вищу палату рейхстагу і служили найважливішою сполучною ланкою між імператором і імперськими класами, будучи «стовпами імперії». Курфюрсти чинили найбільший вплив на політику імператора, і користувалися практично повною самостійністю у внутрішніх справах, аж до карбування власної монети і непідсудності Імперському суду і Надвірній раді. Крім того, кожен курфюрст володів однією з вищих придворних посад імператорського двору. Значення колегії курфюрстів дещо знизилося в другій половині XVII століття, коли центр влади в імперії змістився у бік рейхстагу.
Колегія курфюрстів склалася в пізньому середньовіччі і була законодавчо оформлена «Золотою буллою» імператора Карла IV в 1356 р. Цим документом статус курфюрстів був наданий правителям семи німецьких князівств: архієпископам Майнца, Кельна і Тріра, королеві Чехії (Богемії), герцогові Саксонії, пфальцграфу Рейнському і маркграфу Бранденбурга. Згідно з імперським правом, курфюрстський статус мали не особисто правителі або династії, а відповідні територіальні утворення. Право на надання титулу курфюрста було однією з найважливіших прерогатив імператорської влади. У 1632 р., в період Тридцятирічної війни, імператор позбавив Пфальц курфюрстського титулу і передав його Баварії, проте за умовами Вестфальського миру Пфальц знов став восьмим курфюрством. У 1692 р. дев'ятий титул курфюрста був наданий герцогові Брауншвейг-Люнебурга, що було підтверджене рейхстагом в 1708 р. Остання зміна в колегії курфюрстів сталася на початку XIX століття, коли війська Наполеона завоювали лівобережжя Рейну, знищивши тим самим курфюрства Майнц, Трір і Кельн. Замість них за рішенням імперської депутації 1803 р. статус курфюрств був наданий Гессен-Касселю, Бадену, Вюртембергу, Зальцбургу і володінням ерцканцлера Карла Теодора Дальберга (Ашаффенбург—Регенсбург). Цей акт призвів до формування в колегії курфюрстів протестантської профранцузької більшості, що стало однією з причин краху імперії в 1806 р.
Імперські князі
Клас імперських князів був вищим дворянством Священної Римської імперії. До його складу входили правителі світських і духовних князівств, що знаходились в безпосередній ленній залежності від імператора і що володіли титулами вище графського. Це могли бути представники давніх аристократичних родів, чиї предки ще в період високого середньовіччя отримали свої лени прямо від імператора (Вельфи, Царінгени, Асканії та ін.), або менш родовиті правителі невеликих територій, яким імператор привласнив княжий титул (Турн-і-Таксіс, Шварценберги та ін.). З церковних ієрархів до імперських князів відносилися архієпископи і єпископи. Процес формування класу завершився до XV століття. Згідно з імперським матрикулом 1521 р. в імперії існували 50 духовних і 24 світських імперських князів. До кінця XVIII століття число духовних князів зменшилося до 33, а світських — зросло до 61.
Світські і духовні імперські князі формували основну палату імперського рейхстагу — Раду імперських князів (нім. Reichsfürstenrat), і таким чином мали можливість безпосередньо впливати на політику імперії. Кожна княжа територія володіла одним голосом в палаті, а у випадку, якщо один правитель володів декількома імперськими князівствами, їх голоси складалися. Саме імперські князі як правителі середніх і дрібних державних утворень претендували на те, щоб висловлювати інтереси імперії. Серед привілеїв імперських князів — право карбування монети, організація судової та адміністративної систем на території своїх князівств, введення місцевих податків і мит.
Імперські графи та імперські прелати
Імперські графи були найбільш чисельним імперським класом, утворюючи основну масу середньої шляхти Німеччини. Спочатку графи були управителями в тих або інших областях королівського домену і не були власниками безпосередніх алодів. З часом, проте, частині німецьких графів вдалося перетворити свої володіння на імперські лени, ставши суверенами малих і карликових князівств і утворивши окремий імперський клас. Інша частина графів залишилася під сюзеренітетом могутніших територіальних князів, сформувавши прошарок нижчого лицарства, що не брало участь в системі управління імперією. Деякі з імперських графів добилися привласнення ним вищих титулів, що вабило їх перехід в клас імперських князів (наприклад, Вюртемберг в 1495 р.). Згідно з імперським матрикулом 1521 р. статусом імперських графів володіли 144 територіальних правителі, до кінця XVIII століття їх чисельність скоротилася до 99. У рейхстазі імперські графи формували чотири групи за географічною ознакою: імперські графи Вестфалії, Веттерау, Швабії і Франконії, кожна з яких мала по одному голосу в світській курії Ради імперських князів. Набагато значнішу роль імперські графи грали на рівні імперських округів: в органах управління округів кожен граф володів одним голосом, що зрівнювало їх в правах з набагато могутнішими імперськими князями. В результаті медіатизації 1806 р. велика частина імперських графів втратила свій статус, перетворившись на аристократію німецьких князівств.
З класом імперських графів зближувався клас імперських прелатів, в який входили абати і пріори монастирів, що володіли територіальним суверенітетом на своїх землях і вважалися повноправними суб'єктами Священної Римської імперії. Їх володіння сильно відрізнялися за площею і населенням: від відносно великого Фульдського абатства до монастиря Обермюнстер, що володіє всього декілька будівлями в Регенсбурзі, який володіє прерогативами імперської державної освіти. У 1521 р. до імперських прелатів відносилися 83 церковних ієрархи, проте процеси секуляризації скоротили чисельність цього класу до кінця XVIII століття до 40. Землі імперських прелатів розташовувалися переважно на південному заході Німеччини. Особливу категорію утворювали магістри Тевтонського і Мальтійського орденів, володіння яких також мали територіальний суверенітет. У рейхстазі прелати об'єднувалися в Швабську і Рейнську колегії імперських прелатів, які мали по одному голосу в церковній курії Ради імперських князів. У 1803 р. всі території імперських прелатів (окрім земель орденів) були секуляризовані.
Вільні імперські міста
Імперські міста на відміну від інших міських центрів імперії не знаходилися під сюзеренітетом територіальних князів, а підкорялися безпосередньо імператорові і у внутрішніх справах були повністю самостійними державними утвореннями. Статус імперського класу відносився не до конкретних мешканців, а до міста в цілому, представленому його магістратом. Спочатку існував жорсткий розподіл серед вільних міст на дві категорії: власне імперські міста (нім. Reichsstädten), засновані імператорами (перш за все Гогенштауфенами в XII—XIII століттях) і податки, що платили, в імперську казну (Меммінген, , Мюльхаузен та ін.), і вільні міста (нім. Freien Städten), що добилися самостійності в боротьбі з єпископами або світськими князями і імперські податки, що їх не платили (Любек, Страсбург, Аугсбург та ін.). Право як імперських, так і вільних міст на участь в рейхстазі було офіційно закріплене в 1489 р., що сприяло зближенню цих категорій і складанню єдиного класу імперських вільних міст, представники яких формували третю палату рейхстагу — Рада імперських міст. Хоча міста були представлені в рейхстазі, їх вплив на внутрішню і зовнішню політику залишався незначним, а думка Ради імперських міст часто ігнорувалася імперськими князями. Згідно з матрикулом 1521 р. в Німеччині налічувалося 84 імперських вільних міста, до кінця XVIII століття їх число скоротилося до 51. Рішенням імперської депутації 1803 р. більшість міст втратили самостійність і увійшли до складу німецьких князівств. До моменту розпуску Священної Римської імперії в 1806 р. продовжували існувати лише шість вільних імперських міст: Любек, Гамбург, Бремен, Франкфурт, Аугсбург і Нюрнберг.
Імперські лицарі
Імперські лицарі не вважалися імперським класом, оскільки не платили державних податків і не мали права на участь ні в рейхстазі, ні в радах імперських округів. Вони були верхнім прошарком нижчого, нетитулованої шляхти Священної Римської імперії і підкорялися безпосередньо імператорові. Особливе значення імперські лицарі грали для формування імперської армії і комплектування органів управління імперії. У своїх володіннях імперські лицарі виступали як територіальні суверени з верховною адміністративно-судовою владою над підданими. Лени імперських лицарів були, за рідким винятком (Шліц, Рехберг), вкрай незначними за площею, що створювало постійну загрозу їх поглинання більшими державними утвореннями. Це було однією з причин того, що імперське лицарство було однією з найважливіших опор імператорської влади і інтеграційних процесів в імперії. Географічно лицарські лени розташовувалися, головним чином, на південному заході Німеччини, утворюючи анклави серед володінь імперських князів, графів і прелатів. За територіальним принципом імперські лицарі об'єднувалися в 15 кантонів, які в свою чергу формували три округи: Швабський, Франконський і Рейнський (лицарі Нижнього Ельзасу користувалися особливим статусом). Для обговорення загальних питань скликалися генеральні з'їзди (нім. Generalkorrespondenztage) імперських лицарів. З занепадом імперії в 1806 р. володіння імперських лицарів були анексовані більшими державними утвореннями.
Система управління
Органи управління у Середньовіччі
У ранній період адміністративна система імперії була слабо диференційованою. Імператор особисто здійснював управління, періодично об'їжджаючи всі регіони країни. При ньому знаходилася канцелярія, що складалася з трьох відділень: німецького, італійського (з 962 р.) і бургундського (з 1033 р.), очолюваних ерцканцлерами. Для обговорення найважливіших політичних питань періодично скликалися багатолюдні збори найбільших світських і церковних князів імперії (велика королівська рада — гофтаг). До XIII століття законотворчі функції центральної влади були вкрай слабо вираженими, повністю домінувало звичаєве право, власне для кожного регіону імперії (правовий партикуляризм). Починаючи з XI століття почалося формування класових судів (княжих, графських, церковних, шеффенських, муніципальних), які в епоху Гогенштауфенів були доповнені загальноімперським надвірним судом при імператорові. Проте обсяг компетенції імператорського суду завжди залишався сильно обмеженим судовими прерогативами князів: відомо, що кількість справ в імперському надвірному суді була в 30 разів меншим, ніж кількість судових процесів, які пройшли в аналогічний період в паризькому парламенті короля Франції.
Представниками імператора на місцях були графи (в Італії — імперські посланці), які швидко перетворилися з королівських чиновників в спадкових територіальних князів, що формували на своїх землях власний адміністративно-судовий апарат. В кінці XIII століття сформувалася колегія семи найбільш могутніх територіальних князів, що привласнила собі виняткове право на обрання імператора і контроль його діяльності. Ця колегія курфюрстів отримала офіційне визнання в «Золотій буллі» 1356 р. Для обговорення найважливіших загальноімперських питань імператори скликали обширніші форуми, в яких брали участь імперські світські і духовні князі, а з XIII століття — і представники деяких імперських міст. Коло учасників цих гофтагів або імперських сеймів визначався виключно імператором, йому ж належало остаточне рішення, враховувати або не враховувати думку, висловлену класами. З послабленням імператорської влади в пізньому середньовіччі роль представницького органу імперських князів неухильно зростала.
Рейхстаг
Трансформація невизначених за складом і компетенцією імперських сеймів середньовіччя в організаційно оформлений найвищий показний орган імперії — рейхстаг, відбулася в ході здійснення імперської реформи кінця XV — початку XVI століть. Структура рейхстагу була визначена в 1495 р. Він складався з трьох колегій:
- Рада курфюрстів (нім. Kurfürstenrat), до складу якої входили курфюрсти імперії (спочатку сім, до кінця XVIII століття — вісім чоловік);
- Рада імперських князів (нім. Reichsfürstenrat), до складу якої входили світські і духовні імперські князі, кожен з яких володів одним голосом, а також імперські графи і імперські прелати, що володіли, відповідно, чотирма і двома колективними голосами. Рада імперських князів розподілялася на курії світських (63 члени в 1800 р.) і духовних (37 членів в 1800 р.) князів;
- Рада міст (нім. Städterat), до складу якої входили представники вільних імперських міст (51 член в 1800 р.), об'єднаних в дві колегії: Швабську і Рейнську.
Скликання рейхстагу здійснювалося імператором за узгодженням з курфюрстами. Коло питань, що виносяться на обговорення рейхстагу, визначав імператор одноосібно. Обговорення і ухвалення рішення вироблялося окремо колегіями більшістю голосів, причому Раді курфюрстів і Раді імперських князів належав вирішальний голос. Голосування було таємним. Рішення вважалося прийнятим, якщо його одностайно підтримали всі три колегії і імператор. З 1663 р. рейхстаг перетворився на постійний орган, який засідав у Регенсбурзі.
Окрім рейхстагу існував ще один загальноімперський представницький орган — з'їзд імперських депутатів або імперська депутація (нім. Reichsdeputationstag), що складався з невеликої кількості (зазвичай не більше 20) представників класів і округів, на якому заздалегідь обговорювалися питання і розроблялися законопроєкти, що виносяться на рейхстаг, а також вироблялися заходи з підтримки земського миру. Імперські депутації були мобільнішим органом, ніж рейхстаг, що дозволяло ефективніше і швидше знаходити компроміс між класами і імператором.
В компетенції рейхстагу знаходилися прийняття загальноімперських законів, оголошення війни і укладення миру, освіта і скасування імперських органів управління і суду, скликання і розпуск імперської армії, затвердження податків і економічна політика, питання земського миру і співіснування різних релігійних конфесій. Після Вестфальського миру релігійні питання були віднесені до компетенції імперської делегації у справах віри, яку на паритетній основі формували представники католицьких і протестантських імперських класів, що унеможливило зрив рейхстагу через конфесійне протистояння.
Рейхстаг грав роль верховного органу класового представництва в імперії, був одним з найважливіших єднальних елементів імперської системи і каналом вирішення внутрішніх конфліктів і протиріч. Рейхстаг також виконував функції обмеження імператорської влади, а після Вестфальського миру, що закріпив статус рейхстагу як найвищого законодавчого органу імперії, став центром інтеграційних процесів і опорною точкою всієї імперської конструкції.
Імперська канцелярія
Імперська канцелярія була одним зі старіших адміністративних органів Священної Римської імперії. Її розподіл на канцелярії у справах Німеччини, Італії і Бургундії (кінець X — початок XI століття), був підтверджений «Золотою буллою» 1356 р., проте втрата імперського впливу в Італії і Бургундії в пізньому середньовіччі позбавила відповідні відділи імперської канцелярії практичного значення. В той же час посада голови імперської канцелярії — ерцканцлера (нім. Erzkanzler), була закріплена за архієпископами Майнца, які продовжували керувати цим органом до розпаду імперії в 1806 р. Імперська канцелярія займалася діловодством імператора, готувала проєкти рішень або пропозицій, що виносяться на обговорення рейхстагу або колегії курфюрстів, організовувала вибори імператора і проведення рейхстагів, вела міжнародне листування, здійснювала облік і зберігання документів імператорського двору і рейхстагу. Посада ерцканцлера була вищою в системі придворних чинів імперії. Ерцканцлер очолював колегію курфюрстів, проводив засідання рейхстагу і фактично був сполучною ланкою між імператорським престолом і територіальними князями.
Закріплення посади керівника імперської канцелярії за архієпископом Майнцьким підсилило вплив імперських князів на процеси управління імперією. Проте імператори зберегли контроль над канцелярією через посаду віцеканцлера, який за традицією призначався безпосередньо імператором і знаходився при імператорському дворі у Відні. Віцеканцлер формально був підпорядкований ерцканцлеру, проте фактично володів окремим адміністративним апаратом, що дозволяв імператорам проводити власну політику.
Імперський камеральний суд
Імперський камеральний суд (нім. Reichskammergericht) був найвищим судовим органом Священної Римської імперії нового часу. Його виникнення пов'язане з проведенням в кінці XV століття імперської реформи, в ході якої на зміну середньовічному придворному суду, що пересувався слідом за імператором Німеччиною і володіннями Габсбургів, прийшов класовий Імперський камеральний суд, що мав постійну резиденцію в імперії. Рішення про утворення суду було прийняте Вормським рейхстагом 1495 р., з 1527 р. його штаб-квартира знаходилася в Шпейєрі, а з 1689 р. — у Вецларі. Голову суду призначав імператор, проте переважна більшість членів суду делегувалися імперськими класами (курфюрстами і імперськими округами), що забезпечувало певну незалежність від імператора. З 1555 р. в сенаті суду одна половина суддів була католиками, інша половина — лютеранами.
Імперський камеральний суд був вищою апеляційною і касаційною інстанцією за вироками і постановами судових органів суб'єктів імперії, а також місцем вирішення конфліктів між імперськими класами і скарг на дії імператора. З підпорядкованості суду були виключені території, що володіють правом non appellando (Австрія, Франш-Конте, з 1548 р. — Нідерланди, з 1648 р. — курфюрства), а також кримінальні справи і справи виняткової компетенції імператора (останні розглядалися в ). Складна процесуальна система Імперського камерального суду і його класовий характер ускладнювали процес вирішення суперечок, внаслідок чого багато процесів затягувалися на десятиліття, а в деякі періоди робота суду була повністю паралізована через протиріччя між класами або недофінансування. Проте до кінця існування Священної Римської імперії камеральний суд мав велике значення для підтримки єдності правового простору і судової системи Німеччини.
Надвірна рада
Надвірна рада була заснована в 1497 р. Імператор Максиміліан I, що відмовився в 1495 р. від контролю над Імперським камеральним судом, не бажав втрачати судово-адміністративні прерогативи в імперії і організував у Відні конкуруючу судову інстанцію — Імперську надвірну раду (нім. Reichshofrat), всі члени якої призначалися імператором. Остаточної форми цей орган набув в 1559 р. після видання Положення про Імперську надвірну раду. У виняткову компетенцію Надвірної ради входили питання феодально-ленного права, спори відносно титулів, земельних володінь і феодальних зобов'язань, прав і прерогатив імператора, привілеїв імперських класів. У деяких сферах юрисдикція Надвірної ради перетиналася з юрисдикцією Імперського камерального суду: порушення земського миру, захист земельних володінь, апеляції на вироки і постанови територіальних судів. На відміну від Імперського камерального суду в Надвірній раді процесуальні норми були вільнішими, а виробництво орієнтоване на знаходження компромісу між сторонами, що дозволяло ефективніше вирішувати конфлікти політичного і конфесійного характеру. Це значно підвищило роль Надвірної ради в XVII столітті, коли робота Імперського камерального суду була паралізована через боротьбу католиків і протестантів.
Окрім судових функцій, Надвірна рада грала значну політичну роль, регулярно консультуючи імператора з імперських питань і розробляючи пропозиції у сфері поточної зовнішньої і внутрішньої політики. Спочатку в компетенцію ради входили також питання управління володіннями Габсбургів поза Священною Римською імперією, проте при Фердинанді II ця сфера була передана окремій Австрійській надвірній раді. Ядро ради утворювали найближчі сподвижники імператора, на чолі з імперським віцеканцлером і канцлером Австрії, які формували вузьку Таємну раду, що займалася найважливішими урядовими питаннями.
Імперські округи
Заснування імперських округів (нім. Reichskreise) також було пов'язане з проведенням імперської реформи. У 1500–1512 рр. територія імперії (без земель Чеської корони, Швейцарії і Північної Італії) була розділена на 10 округів. У кожному з них були створені окружні збори (нім. Kreistag), до складу яких увійшли представники всіх державних утворень (окрім володінь імперських лицарів), що знаходилися на території округу. На окружних зборах діяв принцип «одна територія — один голос», що в таких округах, як Швабський, Франконський і Верхньорейнський дозволяло дрібним імперським утворенням чинити реальний вплив на регіональну і імперську політику. В компетенції округів знаходилися питання підтримки земського миру і вирішення суперечок між імперськими класами, набір і утримання збройних сил, підтримка в боєздатності фортець, розподіл і стягування імперських податків. З 1681 р. на окружний рівень були передані фактично всі питання організації імперської армії і її фінансування. Округи відігравали важливу роль в підтримці статус-кво в імперії, інтеграції дрібних і середніх державних утворень в загальноімперську систему і підтримці обороноздатності країни. Найефективніше функціонували округи, на території яких були відсутні великі держави (Швабський і Франконський), тоді як робота Верхньосаксонського округу була повністю паралізована через відмову Бранденбурга від участі в окружних витратах. Округи інколи об'єднувалися в асоціації: так в період війни за іспанську спадщину асоціація п'яти західних округів змогла чинити дієвий опір французькому натиску в напрямі Рейну. Система округів в практично незмінному вигляді проіснувала до розпуску Священної Римської імперії в 1806 р.
Фінансова система
Матеріальну основу імператорської влади в ранні періоди складали доходи імператорського домену, частина надходжень з церковних земель, платежі феодального характеру (рельєфи та ін.), а також виняткові королівські права (регалії), перш за все сфері правосуддя. Велике значення для забезпечення поточних потреб імператорського двору мав обов'язок князів надавати постій і забезпечувати за свій рахунок утримання імператора під час його знаходження в їх володіннях (лат. gistum), що призводило до постійних пересувань імператорського двору містами і замками Німеччини і Італії. В епоху Гогенштауфенів головним джерелом фінансування державних витрат стали феодальна «допомога» князів і церковних установ Німеччини і платежі, що стягувалися імператорськими чиновниками з багатих міст Північної Італії. Падіння імперської влади в Італії в другій половині XIII століття різко обмежило фінансові ресурси корони: походи імператорів за Альпи, хоч і приносили величезні багатства в казну (у 1355 р. Карл IV вивіз з Італії близько 800 000 флоринів), але були вкрай рідкими.
В пізньому середньовіччі основним джерелом надходжень стали внески імперських міст, доходи спадкових володінь імператора (землі чеської корони при Люксембургах, Австрія при Габсбургах), а також епізодичні надходження у вигляді внутрішніх і зовнішніх позик, викупних платежів за відмову від королівських регалій відносно окремих міст або територій і контрибуцій з юдеїв. Цих джерел було недостатньо не лише для проведення активної зовнішньої політики, утримання великої армії або розгалуженого апарату управління, але і для фінансування поточних державних витрат. Якщо в середині XIV століття король Англії мав в своєму розпорядженні доходи на суму близько 770 тисяч флоринів на рік, король Франції — більше 2,5 мільйонів, то імператор Священної Римської імперії міг розраховувати лише на 150 тисяч, причому на думку деяких дослідників реальних надходжень набиралося не більш за третину цієї суми, а обсяг запозичень в 70 разів перевищував прибуткову частину державного бюджету. До початку XV століття надходження ще більш скоротилися: за сучасними оцінками, доходи імператора Сигізмунда не перевищували 15 тисяч флорінів на рік. Спроба введення єдиного загальноімперського податку на хрестовий похід проти гуситів провалилася через опір класів і відсутність системи збору податків. Державна податкова система почала зароджуватися на початку XV століття на рівні великих територіальних князівств (Пфальц, Бранденбург, Вюртемберг, Баварія, Австрія). Саме надходження із спадкових володінь Габсбургів, більш ніж вчетверо перевершуючі імперські доходи, а також позики в Фуггерів і інших німецьких банкірських будинків, дозволяли Максиміліану I і його наступникам проводити активну зовнішню політику і утримувати великі наймані війська.
В рамках імперської реформи 1495 р. вперше був затверджений єдиний загальний прямий податок — «загальний пфеніг» (нім. Gemeiner Pfennig), який підлягав сплаті всіма громадянами імперії, що досягли 15 років. Кошти від збору цього податку повинні були йти на формування армії для війн з Францією і Османською імперією. Проте збір податку виявився практично зірваний через опір класів і відсутність фіскальних органів. Надалі імператорам вдавалося епізодично отримувати субсидії класів на боротьбу з турками, проте ці засоби були вкрай незначними. Лише 1681 р. рейхстаг затвердив військову реформу, що зобов'язала суб'єкти імперії фінансувати утримання імперської армії, для чого на рівні імперських округів були створені фінансові відомства. Ця система збереглася до кінця існування імперії, проте вона забезпечувала лише мінімум коштів, необхідних для підтримки загальних збройних сил і функціонування імперських установ. Імператори були вимушені поповнювати бюджетний дефіцит за рахунок доходів зі спадкових володінь і зовнішніх позик.
Військова система
Військова система імперії спочатку базувалася на феодальному обов'язку васалів імператора надавати військові контингенти у разі потреби. Ядром імперської армії були лицарі, виставлені світськими і духовними князями. Окрім них до військових походів притягувалися міністеріали, а для потреб оборони до XII століття використовувалося також вільні селяни (лат. milites agrarii). За сучасними оцінками, наприкінці X століття для своїх походів до Італії імператор міг збирати до 6000 озброєних лицарів лише з одного Німецького королівства. Умови військової служби визначалися феодальними звичаями і затверджувалися рішеннями з'їздів князів імперії. Верховним головнокомандувачем був імператор. Окрім імперської армії найбільші феодали, особливо правителі прикордонних марок, володіли власними військовими контингентами, які дозволяли їм вести самостійну зовнішню політику.
У пізньому середньовіччі через систематичне ухилення князів від надання військової допомоги головну силу імперської армії стали представляти наймані війська. У XV столітті Швейцарія, потім Швабія, а пізніше і інші німецькі регіони стали центрами торгівлі професійними солдатами, яких наймали імперські князівства, вільні міста і іноземні держави для ведення військових дій. Хронічний дефіцит казни не дозволяв імператорам Священної Римської імперії повною мірою використовувати цю військову силу. Лише відносна стабілізація фінансів при Максиміліані I дала можливість найняти значні контингенти ландскнехтів, за допомогою яких вдалося відбити натиск Франції на імперські землі.
Необхідність корінної перебудови військової системи стала очевидною до кінця XV століття в умовах загострення зовнішньої загрози з боку Франції і Османської імперії. В рамках імперської реформи в 1500 р. був введений загальноімперський податок на фінансування військових витрат, а імперським матрикулом 1521 р. встановлені норми виставлення військових контингентів кожним суб'єктом імперії, так, щоб забезпечити комплектування армії у складі 20 000 солдатів піхоти і 4 000 кавалерії. Проте правителі великих князівств систематично ухилялися від сплати податку і виділення солдатів в імперську армію. Імператорам доводилося покладатися на найманців, рекрутів з габсбурзьких володінь або укладати двосторонні договори про надання солдатів з окремими князівствами. У 1556 р. був утворений гофкрігсрат — військова рада австрійських земель, що пізніше перетворилася на центральне військове відомство імператора.
В умовах початку Тридцятирічної війни Фердинанд II найняв професійну армію Валленштайна, яка утримувалася за рахунок контрибуцій з захоплених земель. Розорення, заподіяні найманцями, змусили князів погодитися на формування армії на принципах, встановлених імперською реформою. Вперше імперська армія (нім. Reichsarmee) була створена в 1630 р. і використовувалася у військових діях проти шведів і турків. Згідно з законом 1681 р. імперська армія повинна була складатися з 28 тисяч солдатів піхоти і 12 тисяч кавалерії, причому відповідальність за формування і утримання армії, а також за підтримку обороноздатності імперських фортець, була покладена на імперські округи. В період військових дій чисельність армії могла за рішенням імперських округів збільшуватися. Командування і призначення вищого офіцерського складу здійснювалося безпосередньо імператором. У 1694 р. на рівні декількох імперських округів було прийнято рішення про підтримку в боєздатності деяких частин імперської армії і в мирний час, внаслідок чого виникли постійні окружні війська (нім. Kreistruppen), що існували одночасно з арміями окремих князівств. Імператор використовував також найм військових контингентів у територіальних правителів.
Князівства як і раніше прагнули обмежити свою участь в комплектуванні імперської армії, зберігаючи свої найкращі військові контингенти для власних військ або передаючи їх за наймом за плату іноземним державам. Торгівля солдатами перетворилася на одне з найважливіших джерел доходів середніх і малих державних утворень імперії (класичний приклад — Гессен-Кассель). Бойова підготовка, зброя і дисципліна імперської армії також залишалися на досить низькому рівні. В період французької агресії кінця XVII століття завдяки зусиллям Швабського, Франконського і Верхньорейнського округів вдалося організувати досить ефективну постійну імперську армію, проте в 1740 р. вона була розпущена. В період Семирічної війни знов створена імперська армія зазнала нищівної поразки в битві при Росбасі від прусських військ. Також невдалими були дії імперської армії у війнах з революційною Францією. Порядок формування і утримання армії вже не відповідав вимогам часу. Після занепаду Священної Римської імперії і утворення Рейнського союзу в 1806 р. імперська армія перестала існувати.
Примітки
- Google Books
- Проте найчастіше, Оттон I і його найближчі спадкоємці використовували титул imperator augustus.[]
- Поєднання верховного світського і духовного початку в особі імператора мало візантійське коріння, хоча Візантія протистояла Священній Римській імперії в боротьбі за честь вважатися спадкоємицею Давнього Риму і не визнавала титулу римський імператор за німецькими монархами
- Moraw, P. Heiliges Reich. // Lexikon des Mittelalters, Bd. 4.
- http://artofwar.ru/m/maa/text_0140.shtml
- Україна в Європі: контекст міжнародних відносин : [ 27 грудня 2018] : Колективна монографія / А.І. Кудряченко. — К. : Фенікс, 2011. — С. 33. — 632 с. — .
- Під «Третьою Німеччиною» розумілася Німеччина міст, дрібних графств та лицарів у протиставленні «Першій Німеччині» імператора і «Другій Німеччині» курфюрстів.
- На світанку модерної Європи: причини та передумови німецької Реформації. Історична правда. Процитовано 23 січня 2022.
- Press V. Kriege und Krise. Deutschland 1600—1715. München, 1991.
- Schindling A. Westfälischer Frieden und der Reichstag // Weber, POSK.
- Schmidt G. Der Dreissigjährige Krieg. München, 1997.
- Див., наприклад, Шмідт А. Карл VII. // Кайзери.— Ростов-на-Дону, 1997
- Відомо, що імператор Франц I в 1745 р. запитав англійського посла: «Чи коштує імператорська корона втрати Сілезії?»[].
- Цит. за Kubin, E. Die Reichskleinodien, Ihr tausendjähriger Weg, Wien und München 1991, .
- Цит. за: Hartmann, P. C. Das Heilige Römische Reich deutscher Nation in der Neuzeit 1486-1806. — Stuttgart, 2005. .
- Severinus von Monzambano (псевдонім С. Пуфендорфа). De statu Imperii Germanici Liber unus. — Женева, 1667. Цит. за: Прокопьев, А. Ю. Германия в эпоху религиозного раскола: 1555—1648. — СПб, 2002.
- Ср. высказывание Людовика XIV: «государство — это я».
- Цит. по: Wesel, U. Geschichte des Rechts. Von den Frühformen bis zur Gegenwart. — München, 2001
- Коронації відбувалися в Аахені, Мілані і Арлі, відповідно.
- Коронуватися імператором вдалося лише Карлу V.
- З часів гуситських війн і до 1708 р. курфюрстські повноваження чеського короля були обмежені виключно правом голосу при обранні імператора.
- Пфальц знов втратив статус курфюрства в 1777 р. після об'єднання з Баварією.
- наприклад, курфюрст Ганновера в кінці XVIII століття володів шістьма голосами в раді імперських князів.
- Архієпископи Майнца, Кельна і Безансона, відповідно.
- Rapp, F. Svatá říše římská národa německého. — Praha, 2007.
- Прокопьев А. Ю. Германия в эпоху религиозного раскола: 1555—1648. — СПб, 2002
- Schindling A. Westfalischer Friede und der Reichstag. //Weber, POSK
Бібліографія
- Войтович Л. В. Священна Римська імперія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 489. — .
- Капітоненко М. Г. Священна Римська імперія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с.
- Брайс, Дж. Священная Римская империя. — Москва, 1891;
- Всемирная история. Т. 3-5 — М., 1957.
- Галанза П. Н. Феодальное государство и право Германии. — М., 1963
- Колесницкий Н. Ф. Священная Римская империя: притязания и действительность. — М., 1977
- Прокопьев А. Ю. Германия в эпоху религиозного раскола: 1555—1648. — СПб, 2002. .
- Шиндлинг А., Циглер В. Кайзеры. — Ростов-на-Дону, 1997. -2
- Angermeier, H. Reichsreform 1410—1555. — München, 1984. .
- Hartmann, P. C. Das Heilige Römische Reich deutscher Nation in der Neuzeit 1486—1806. — Stuttgart 2005. .
- Herbers, K., Neuhaus, H. Das Heilige Römische Reich — Schauplätze einer tausendjährigen Geschichte (843—1806). — Köln, Weimar 2005. .
- Press V. Kriege und Kriese. Deutschland 1600—1715. — München, 1991.
- Prietzel, M. Das Heilige Römische Reich im Spätmittelalter. — Darmstadt, 2004. .
- Rapp, F. Svatá říše římská národa německého. — Praha, 2007.
- Schmidt, G. Geschichte des Alten Reiches. Staat und Nation in der Frühen Neuzeit 1495—1806. — München, 1999. .
- Schindling, A. Walter Ziegler (Hrsg.): Die Kaiser der Neuzeit 1519—1806. — München 1990. .
- Schindling A. Westfalischer Friede und der Reichstag. //Weber, POSK
- Wesel, U. Geschichte des Rechts. Von den Frühformen bis zur Gegenwart. — München, 2001
- Священна Римська імперія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — .
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Священна Римська імперія
- Holy Roman Empire
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro Rimska imperiya znachennya ta Nimechchina znachennya Svyashe nna Ri mska impe riya lat Sacrum Romanum Imperium nim Heiliges Romisches Reich u 962 1806 rokah derzhava v Zahidnij i Centralnij Yevropi Spochatku skladalasya z troh korolivstv Shidnogo Frankskogo Nimechchini Italiyi i Burgundiyi zgodom postupovo peretvorilasya na konglomerat derzhavnih utvoren iz riznim stupenem suverenitetu do vladi imperatora U period najbilshogo rozshirennya do skladu imperiyi vhodili teritoriyi takih suchasnih derzhav Nimechchini Avstriyi Lihtenshtejnu Shvejcariyi Lyuksemburgu Niderlandiv Belgiyi Monako San Marino Vatikanu Chehiyi Sloveniyi pivnichnoyi ta serednoyi Italiyi chastini zahidnoyi Polshi ta chastini shidnoyi Franciyi Svyashenna Rimska imperiya 962 1806 Prapor GerbSvyashenna Rimska imperiya istorichni kordoni na kartiTeritoriya imperiyi v 962 1806 rr Stolicya Rim de yure Aahen 962 1346 Praga 1346 1437 1583 1611 Viden rezidenciya imperatora u 1483 1806 rokah Regensburg misce zasidan rajhstagu v 1663 1806 rokah Movi latina oficijna Religiyi KatolictvoForma pravlinnya MonarhiyaImperator 962 967 Otton I pershij 1792 1806 Franc II ostannij Zakonodavchij organ RejhstagIstoriya Otton I prijmaye titul Imperatora 2 lyutogo 962 Konrad II prijmaye koronu korolya Burgundiyi 1034 Augsburzkij mir 25 veresnya 1555 Vestfalskij mir 24 zhovtnya 1648 Likvidovano 6 serpnya 1806Poperednik NastupnikShidne Frankske korolivstvoZahidne Frankske korolivstvoSerednye Frankske korolivstvo Rejnskij SoyuzAvstrijska ImperiyaKorolivstvo PrussiyaSogodni ye chastinoyu Avstriya Belgiya Horvatiya Chehiya Franciya Nimechchina Italiya Lihtenshtejn Lyuksemburg Monako Niderlandi Polsha Sloveniya ShvejcariyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Svyashenna Rimska imperiya Imperiya deklaruvala sebe yak pryame prodovzhennya antichnoyi Rimskoyi imperiyi ta frankskoyi imperiyi Karla Velikogo Yiyi zasnovnikom buv shidnofrankskij korol Otton I drugij pravitel iz Saksonskoyi dinastiyi Procesi stanovlennya yedinoyi sistemi upravlinnya i gospodarskogo ukladu v imperiyi za vsyu istoriyu yiyi isnuvannya tak i ne buli zaversheni i vona zalishalasya decentralizovanim utvorennyam zi skladnoyu feodalnoyu iyerarhichnoyu strukturoyu sho ob yednuvala dekilka soten teritorialno derzhavnih utvoren Na choli imperiyi stoyav imperator Imperatorskij titul ne uspadkovuvavsya a nadavavsya za pidsumkami obrannya kolegiyeyu kurfyurstiv Vlada imperatora nikoli ne bula absolyutnoyu i obmezhuvalasya aristokratiyeyu Nimechchini a z kincya XV stolittya yakij reprezentuvav interesi osnovnih klasiv suspilstva Datoyu zasnuvannya imperiyi vvazhayut 962 rik rik koronaciyi Ottona I u Rimi U rannij period svogo isnuvannya imperiya mala harakter feodalno teokratichnoyi derzhavi a imperatori pretenduvali na najvishu vladu v zahidnomu hristiyanskomu sviti Posilennya papskogo prestolu i bagatovikova borotba za volodinnya Italiyeyu pri odnochasnomu zrostanni mogutnosti teritorialnih knyaziv u Nimechchini znachno poslabili centralnu vladu v imperiyi V period piznogo serednovichchya zapanuvali tendenciyi dezintegraciyi yaki pogrozhuvali peretvoriti Svyashennu Rimsku imperiyu na konglomerat napivnezalezhnih utvoren Odnak provedena naprikinci XV pochatku XVI stolittya imperska reforma dozvolila posiliti yednist derzhavi i sformuvati novij balans vladi mizh imperatorom i suspilstvom sho dozvolilo imperiyi vidnosno uspishno konkuruvati z nacionalnimi derzhavami Zahidnoyi Yevropi Kriza Reformaciyi i Tridcyatilitnoyi vijni bula podolana cinoyu podalshogo obmezhennya vladi imperatora i peretvorennyam zagalnosuspilnogo rejhstagu na golovnij element imperskoyi konstrukciyi Imperiya novogo chasu zabezpechuvala spivisnuvannya dekilkoh konfesij v ramkah yedinoyi derzhavi i zberezhennya samostijnosti yiyi sub yektiv a takozh zahist tradicijnih prav i privileyiv suspilstva prote vtratila spromozhnist do ekspansiyi posilennya centralnoyi vladi i vedennya nastupalnih vijn Rozvitok velikih nimeckih knyazivstv na shlyahu vnutrishnoyi konsolidaciyi ta stanovlennya vlasnoyi derzhavnosti vhodiv u protirichchya z imperskoyu strukturoyu sho v XVIII stolitti prizvelo do paralichu centralnih institutiv i rozpadu imperskoyi sistemi Svyashenna Rimska imperiya proisnuvala do 1806 roku i bula likvidovana v hodi napoleonivskih vijn koli buv sformovanij Rejnskij soyuz a ostannij imperator Franc II vidmovivsya vid prestolu NazvaSvyashenna Rimska imperiya 1000 Svyashenna Rimska imperiya lat Sacrum Romanum Imperium nim Heiliges Romisches Reich ital Sacro Romano Impero nid Heilige Roomse Rijk chesk Svata rise Rimska pol Swiete Cesarstwo Rzymskie sloven Sveto rimsko cesarstvo Svyashenna Rimska imperiya germanskoyi naciyi lat Sacrum Romanum Imperium Nationis Germanicae nim Heiliges Romisches Reich Deutscher Nation z kincya XV stolittya Utvorivshis u 962 r Svyashenna Rimska imperiya pretenduvala na spadkoyemnist starodavnoyi Rimskoyi imperiyi i Frankskoyi imperiyi Karla Velikogo namagayuchis stati universalnim derzhavnim utvorennyam sho ob yednuye ves zahidnoyevropejskij hristiyanskij svit Otton I Velikij pershij monarh Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi vikoristovuvav titul imperator Romanorum et Francorum lat imperator rimlyan i frankiv Hocha yadrom imperiyi zavzhdi bula Nimechchina yiyi sakralnim centrom buv Rim v comu misti do XVI stolittya provodilis koronaciyi imperatoriv i same z Rima za serednovichnimi uyavlennyami pohodila yih bozhestvenna vlada Titul Rimskij imperator lat imperator augustus Romanorum vikoristovuvav uzhe Otton II 973 983 a slovospoluchennya Rimska imperiya vpershe zgaduyetsya v dzherelah vid 1034 roku dzherelo V toj zhe chas vikoristannya togo titulu viklikalo rizke nesprijnyattya v Vizantiyi de vvazhalosya sho tilki vizantijskij imperator maye pravo nazivatisya rimskim imperatorom dzherelo Ordeni uryadi Svyatoyi Rimskoyi Imperiyi vstanovleni imperatorom Ottonom Monarhi Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi pretenduvali na verhovnu duhovnu vladu na yiyi teritoriyi i rol zahisnika i pokrovitelya yevropejskoyi hristiyanskoyi cerkvi Spochatku ce ne vimagalo okremogo zgaduvannya v titulaturi prote pislya zavershennya borotbi za investituru i poshirennya ideyi verhovenstva papi rimskogo v duhovnij sferi do nazvi imperiyi stali dodavati slovo Svyashenna lat Sacrum vpershe jmovirno v 1157 r dzherelo pidkreslyuyuchi tim samim pretenziyi imperatoriv stosovno cerkvi Vzhivannya epitetu Svyashennij ne do osobi pravitelya a do derzhavnogo utvorennya ochevidno bulo novaciyeyu narodzhenoyu v kancelyariyi imperatora Fridriha I Barbarossi 1152 1190 Vlasne nazva Svyashenna Rimska imperiya v yiyi latinskij versiyi Sacrum Romanum Imperium vpershe z yavilasya v 1254 r a yiyi ekvivalent nimeckoyu movoyu nim Heiliges Romisches Reich she cherez stolittya za chasiv volodaryuvannya Karla IV 1346 1378 dzherelo Vkazivka na nimecku naciyu v tituli imperatora stala vikoristovuvatisya pochinayuchi z seredini XV stolittya koli bilsha chastina ne nimeckih zemel bula vtrachena i imperiyu stali sprijmati yak nacionalne nimecke derzhavne utvorennya Pershe svidchennya pro vikoristannya cogo titulu mistitsya v zakoni pro zemskij mir imperatora Fridriha III vid 1486 roku Ostatochnu formu nazvi imperiya otrimala vzhe na pochatku XVI stolittya v 1512 Maksimilian I v svoyemu zvernenni do rejhstagu vpershe oficijno vikoristav nazvu Svyashenna Rimska imperiya nimeckoyi naciyi nim Heiliges Romisches Reich Deutscher Nation dzherelo Do seredini XVIII stolittya imperiya vtratila bud yakij vpliv v Italiyi imperator vtrativ svoyi prerogativi v cerkovnij sferi a tendenciyi dezintegraciyi faktichno peretvorili Nimechchinu na konglomerat napivnezalezhnih knyazivstv Ce dozvolilo Volteru zayaviti sho Svyashenna Rimska imperiya bilshe ne ye ni svyashennoyu ni rimskoyu ni imperiyeyu dzherelo U svoyih ostannih dokumentah zaklyuchna postanova imperskoyi deputaciyi 1803 roku i manifest Franca II pro rozpusk imperiyi 1806 roku derzhava nazivalasya vzhe Nimecka imperiya nim Deutsches Reich dzherelo Oskilki protyagom majzhe vsogo periodu svogo isnuvannya Svyashenna Rimska imperiya bula yedinim derzhavnim utvorennyam v Zahidnij Yevropi monarh yakogo nosiv titul imperatora vona chasto bula vidoma prosto yak Imperiya V rosijskih dokumentah XVIII stolittya vikoristovuvalasya takozh nazva Cesariya V XIX stolitti pislya utvorennya Nimeckoyi i Avstrijskoyi imperij do yihnoyi poperednici stali zastosovuvati nazvu Stara imperiya U zv yazku z tim sho dlya najmenuvannya nacistskogo rezhimu v Nimechchini 1933 1945 rokiv neoficijno vikoristovuvavsya termin Tretij rejh vidnosno Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi inodi vikoristovuyetsya termin Pershij rejh dzherelo HarakteristikaSvyashenna Rimska imperiya vprodovzh usih 850 rokiv svogo isnuvannya zalishalasya iyerarhichnim derzhavnim utvorennyam feodalnogo tipu Vona nikoli ne mala harakteru nacionalnoyi derzhavi yak Angliya abo Franciya ne dosyagla j yakogo nebud visokogo stupenya centralizaciyi sistemi vryaduvannya Imperiya ne bula ni federaciyeyu ni konfederaciyeyu v suchasnomu rozuminni a poyednuvala elementi cih dvoh form derzhavnogo ustroyu Sub yektnij sklad imperiyi vidriznyavsya riznomanittyam napivnezalezhni prostori kurfyurstva i gercogstva knyazivstva i grafstva vilni mista nevelichki abatstva i dribni volodinnya vsi voni buli povnocinnimi sub yektami imperiyi z riznimi stupenyami pravozdatnosti Vlada imperatora nikoli ne bula absolyutnoyu a rozdilyalasya z aristokratiyeyu krayini Bilsh togo na vidminu vid inshih yevropejskih derzhav meshkanci imperiyi ne buli bezposeredno pidporyadkovani imperatorovi a mali vlasnogo pravitelya svitskogo abo cerkovnogo knyazya imperskogo licarya abo miskij magistrat sho formuvalo dva rivni vladi v krayini imperskij i teritorialnij yaki chasto konfliktuvali mizh soboyu dzherelo Kozhen sub yekt imperiyi nadto taki mogutni derzhavi yak Avstriya Prussiya Bavariya volodiv shirokim stupenem nezalezhnosti u vnutrishnih spravah i pevnimi prerogativami u zovnishnij politici odnak suverenitet prodovzhuvav zalishatisya atributom imperiyi yak takoyi a postanovi imperskih ustanov i normi imperskogo prava mali obov yazkovu silu inodi pravda lishe teoretichno dlya vsih derzhavnih utvoren imperiyi dzherelo Dlya Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi harakterna osobliva rol cerkvi sho nadavala comu derzhavnomu utvorennyu elementi teokratiyi odnak v toj zhe chas imperska struktura vpershe v Yevropi pislya Reformaciyi zabezpechila trivale mirne spivisnuvannya dekilkoh konfesij v ramkah yedinoyi derzhavi Rozvitok Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi vidbuvavsya v umovah postijnoyi borotbi tendencij dezintegraciyi i integraciyi Pershu virazhali najchastishe veliki teritorialni knyazivstva yaki postupovo nabuvali oznaki suverennih derzhav i pragnuli zvilnitisya vid vladi imperatora todi yak golovnimi konsolidacijnimi chinnikami vistupali imperatorskij prestol imperski ustanovi j instituti rejhstag imperskij kameralnij sud sistema zemskogo miru katolicka cerkva nimecka nacionalna samosvidomist klasovij princip pobudovi derzhavnoyi strukturi imperiyi a takozh imperskij patriotizm nim Reichspatriotismus ukorinena v suspilnij svidomosti loyalnist do imperiyi i imperatora yak yiyi golovi ale ne yak rechnika konkretnoyi dinastiyi dzherelo IstoriyaUtvorennya Svyashenna Rimska imperiya X st Ideya imperiyi lat imperium yedinoyi derzhavi sho ob yednuye ves civilizovanij i hristiyanskij svit sho perezhila druge narodzhennya za Karla Velikogo zberigalasya i pislya krahu Frankskoyi imperiyi Karolingiv Imperiya v suspilnij svidomosti uyavlyalasya yak zemne vtilennya Carstva Bozhogo najkrasha model organizaciyi derzhavi za yakoyi pravitel pidtrimuye mir i spokij v hristiyanskih krayinah ohoronyaye i pikluyetsya pro procvitannya cerkvi a takozh organizovuye zahist vid zovnishnih zagroz Rannoserednovichna koncepciya imperiyi peredbachala yednannya derzhavi i cerkvi i tisnu vzayemodiyu imperatora i papi rimskogo sho zdijsnyuvali verhovnu svitsku i duhovnu vladu Hocha stoliceyu imperiyi Karla Velikogo buv Aahen imperska ideya bula pov yazana persh za vse z Rimom centrom zahidnogo hristiyanstva i dzherelom politichnoyi vladi u vsij Yevropi dzherelo Pislya rozpadu derzhavi Karla Velikogo v seredini IX stolittya titul imperatora zberigsya prote realna vlada jogo nosiya obmezhilasya lishe Italiyeyu za vinyatkom dekilkoh vipadkiv korotkochasnogo ob yednannya vsih frankskih korolivstv Ostannij rimskij imperator Berengar Friulskij pomer v 924 r Pislya jogo smerti za vladu nad Italiyeyu protyagom dekilkoh desyatilit veli borotbu predstavniki ryadu aristokratichnih rodiv Pivnichnoyi Italiyi i Burgundiyi V samomu Rimi papskij prestol viyavivsya pid povnim kontrolem miscevogo patriciatu Dzherelom vidrodzhennya imperskoyi ideyi v seredini X stolittya stalo Shidne Frankske korolivstvo Za chasiv pravlinnya Genriha I Ptaholova 919 936 i osoblivo Ottona I 936 973 Shidne Frankske korolivstvo znachno zmicnilosya Do skladu derzhavi uvijshla bagata Lotaringiya z kolishnoyu imperskoyu stoliceyu Karolingiv Aahenom buli vidbiti nabigi ugorciv bitva na Lehskomu poli 955 r pochalasya aktivna ekspansiya u bik slov yanskih zemel i Meklenburga Prichomu zavoyuvannya suprovodzhuvalosya energijnoyu misionerskoyu diyalnistyu v slov yanskih krayinah Ugorshini i Daniyi Cerkva peretvorilasya na golovnu oporu korolivskoyi vladi v Nimechchini Pleminni gercogstva sho stanovili osnovu teritorialnoyi strukturi Shidnogo Frankskogo korolivstva pri Ottoni I buli pidporyadkovani centralnij vladi Na pochatku 960 h rr Otton stav najbilsh mogutnim pravitelem sered vsih derzhav spadkoyemciv imperiyi Karla Velikogo i nabuv reputaciyu zahisnika hristiyanskoyi cerkvi dzherelo V 961 r papa rimskij Ioann XII zvernuvsya do Ottona z prohannyam pro zahist proti korolya Italiyi Berengara II Ivrejskogo i poobicyav jomu imperatorsku koronu Otton negajno perejshov Alpi otrimav peremogu nad Berengarom i buv viznanij korolem langobardiv Italiyi a potim rushiv do Rima 2 lyutogo 962 r Otton I buv pomazanij na carstvo i koronovanij imperatorom Cya data vvazhayetsya datoyu utvorennya Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi dzherelo Hocha sam Otton Velikij ochevidno ne mav namiru zasnovuvati novu imperiyu i rozglyadav sebe viklyuchno yak nastupnika Karla Velikogo faktichno perehid imperatorskoyi koroni do nimeckih monarhiv oznachav ostatochne vidosoblennya Shidnogo Frankskogo korolivstva Nimechchini vid Zahidnogo Frankskogo korolivstva Franciyi i formuvannya novogo derzhavnogo utvorennya na osnovi nimeckih i pivnichnoitalijskih teritorij sho vistupalo spadkoyemcem Rimskoyi imperiyi i pretenduvalo na rol zastupnika hristiyanskoyi cerkvi dzherelo Serednovichchya Pravlinnya Ottoniv i borotba za investituru Imperska pechatka Ottona I na dokumenti 968 r Imperatorskij titul sho prijnyav Otton Velikij staviv jogo na riven vishe za vsih yevropejskih monarhiv i prinajmni v riven z papoyu rimskim Osoblive znachennya mav sakralnij harakter cogo titulu yakij dozvolyav Ottonu I i jogo nastupnikam povnistyu kontrolyuvati cerkovni instituti v svoyih volodinnyah Vibori yepiskopiv i abativ zdijsnyuvalisya za vkazivkoyu imperatora i she do visvyachuvannya cerkovni iyerarhi prinosili jomu klyatvu virnosti i omazh Cerkva bula vklyuchena v svitsku strukturu imperiyi i peretvorilasya na odnu z golovnih opor imperatorskoyi vladi i yednosti krayini Ce virazno viyavilosya vzhe v period pravlinnya Ottona II 973 983 i pid chas nepovnolittya Ottona III 983 1002 koli zavdyaki pidtrimci vishogo duhovenstva Nimechchini imperatoram vdalosya pridushiti kilka velikih povstan praviteliv pleminnih gercogstv Sam papskij prestol za Ottoniv opinivsya pid dominantnim vplivom imperatoriv sho chasto odnoosibno rozv yazuvali pitannya priznachennya i usunennya rimskih pap U cej period svitski i duhovni spravi ne buli chitko vidokremleni odna vid odnoyi i imperator yak namisnik Boga na zemli zdijsnyuvav vladu nad oboma sferami Integraciya cerkvi do derzhavnoyi strukturi syagnula svogo apogeyu za Konrada II 1024 1039 i Genriha III 1039 1056 koli sformuvalasya klasichna imperska cerkovna sistema nim Reichskirchensystem dzherelo Imperator Genrih II ta jogo druzhina Kunigunda yaki koronuyutsya Hristom Znizu alegoriyi Nimechchini Galiyi i Rimu Derzhavni instituti imperiyi v rannij period zalishalisya dostatno slabko diferencijovanimi Imperator buv odnochasno korolem Nimechchini Italiyi a pislya smerti v 1032 r ostannogo burgundskogo korolya Rudolfa III i Burgundiyi Osnovnoyu politichnoyu odiniceyu v Nimechchini buli pleminni gercogstva Saksoniya Bavariya Frankoniya Shvabiya Lotaringiya ostannya v 965 r rozdilena na Nizhnyu i Verhnyu i z 976 r Karintiya Vzdovzh shidnogo kordonu stvoreno sistemu marok Pivnichna Saksonska Shidna Bavarska Shidna piznishe Mejsenska Brandenburgska Luzhicka V 980 h rr slov yani na deyakij chas znovu vidtisnili nimciv za Elbu i zahopili Gamburg ale na pochatku XI stolittya imperiya vidnovila svoyi poziciyi v regioni hocha podalshe prosuvannya zupinilo vhodzhennya Polshi i Ugorshini na pravah nezalezhnih korolivstv v yevropejsku hristiyansku spilnotu V Italiyi takozh sformovano marki Toskana Verona Ivreya prote rozvitok komunalnogo ruhu do pochatku XII stolittya zrujnuvav cyu strukturu dzherelo Golovnoyu problemoyu dlya imperatoriv stalo utrimannya vladi odnochasno i na pivnich i na pivden vid Alp Otton II Otton III i Konrad II buli vimusheni dovgo znahoditisya v Italiyi de voni veli borotbu proti nastupu arabiv i vizantijciv a takozh periodichno pridushuvali povstannya italijskogo patriciatu odnak ostatochno zatverditi impersku vladu na Apenninskomu pivostrovi tak i ne vdalosya Za vinyatkom korotkogo volodaryuvannya Ottona III yakij perenis svoyu rezidenciyu do Rima yadrom imperiyi zavzhdi zalishalasya Nimechchina dzherelo Do chasiv pravlinnya Konrada II 1024 1039 pershogo monarha Salichnoyi dinastiyi vidnositsya formuvannya stanu dribnih licariv u tomu chisli ministerialiv chiyi prava imperator garantuvav u svoyij postanovi Constitutio de feudis 1036 roku yaka lyagla v osnovu imperskogo lennogo prava Dribne i serednye licarstvo v podalshomu stalo odnim z golovnih nosiyiv tendencij integraciyi v imperiyi Konrad II ta jogo nastupnik Genrih III kontrolyuvali bilshu chastinu nimeckih regionalnih knyazivstv samostijno priznachayuchi grafiv i gercogiv i povnistyu dominuvali nad teritorialnoyu aristokratiyeyu ta duhovenstvom Ce dozvolilo vvesti v imperske pravo institut Bozhogo miru zaboronu mizhusobnih vijn i vijskovih konfliktiv vseredini imperiyi dzherelo Apogej imperskoyi vladi dosyagnutij za chasiv Genriha III viyavivsya netrivalim uzhe v period nepovnolittya Genriha IV 1056 1106 pochalosya padinnya vplivu imperatora Ce vidbuvalosya na foni zrostannya klyunijskogo ruhu v cerkvi i rozvinutih z nogo idej grigorianskoyi reformi sho stverdzhuvali verhovenstvo papi rimskogo i povnu nezalezhnist cerkovnoyi vladi vid svitskoyi Papa Grigorij VII namagavsya usunuti mozhlivist vplivu imperatora na proces zamishennya cerkovnih posad i osudiv praktiku svitskoyi investituri Odnak Genrih IV rishuche vstav na zahist prerogativ imperatora sho sprichinilo trivalu borotbu za investituru mizh imperatorom i papoyu rimskim U 1075 roci priznachennya Genrihom IV yepiskopa v Milan stalo privodom dlya vidluchennya imperatora Grigoriyem VII vid cerkvi i zvilnennya piddanih vid prisyagi virnosti Pid tiskom nimeckih knyaziv imperator buv vimushenij 1077 roku vikonati pokayannij pohid v Kanossu i moliti papu pro proshennya Borotba za investituru zavershilasya lishe 1122 roku pidpisannyam Vormskogo konkordata yakij zakripiv kompromis mizh svitskoyu i duhovnoyu vladoyu vibori yepiskopiv povinni buli prohoditi vilno i bez simoniyi prote svitska investitura na zemelni volodinnya a tim samim i mozhlivist imperatorskogo vplivu na priznachennya yepiskopiv i abativ zberigalasya Zagalom borotba za investituru suttyevo poslabila kontrol imperatora nad cerkvoyu vivela papstvo z imperskoyi zalezhnosti i spriyala zrostannyu vplivu teritorialnih svitskih i duhovnih knyaziv dzherelo Epoha Gogenshtaufeniv Pam yatnik Fridrihu Barbarossi na gori Kiffhauzer V drugij chverti XII stolittya v centri politichnogo zhittya imperiyi opinilosya supernictvo mizh dvoma velikimi knyazhimi rodami Gogenshtaufenami i Velfami Pershi dominuvali v pivdenno zahidnij Nimechchini Shvabiya Elzas i Frankoniya Velfi buli pravitelyami Bavariyi Saksoniyi Toskani i razom z Albrehtom Vedmedem rozvivali ekspansiyu u napryamku slov yanskih zemel 1138 roku imperatorom obrali Konrada III Gogenshtaufena prote zbrojne protistoyannya Velfiv i Gogenshtaufeniv prodovzhuvalosya praktichno protyagom vsogo jogo pravlinnya Pislya smerti Konrada III v 1152 r imperatorom stav jogo pleminnik Fridrih I Barbarossa volodaryuvannya yakogo stalo periodom znachnogo posilennya centralnoyi vladi v Nimechchini i na dumku bagatoh istorikiv mogutnosti Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Golovnim napryamkom politiki Fridriha I stalo vidnovlennya imperatorskoyi vladi v Italiyi Fridrih zdijsniv shist pohodiv do ciyeyi krayini pid chas pershogo z yakih buv koronovanij v Rimi imperatorskoyu koronoyu Na Ronkalskomu sejmi 1158 roku bula zroblena sproba yuridichnogo oformlennya vladi imperatora odnochasno v Italiyi ta Nimechchini Posilennya imperatora na Apenninskomu pivostrovi viklikalo sprotiv yak papi rimskogo Oleksandra III i Sicilijskogo korolivstva tak i pivnichnoitalijskih miskih komun yaki 1167 roku ob yednalisya v Lombardsku ligu Lombardskij lizi vdalosya organizuvati efektivnu vidsich planam Fridriha I vidnosno Italiyi i 1176 roku zavdati nishivnoyi porazki imperskim vijskam v bitvi pri Lenyano sho zmusilo pravitelya v 1187 viznati avtonomiyu mist V samij Nimechchini poziciyi imperatora znachno posililisya zavdyaki rozdilu volodin Velfiv 1181 roku i formuvannyu dostatno velikogo domenu Gogenshtaufeniv Naprikinci zhittya Fridrih I virushiv u Tretij hrestovij pohid pid chas yakogo i zaginuv v 1190 dzherelo Sinu ta spadkoyemcyu Fridriha Barbarossi Genrihu VI v nizci vijskovih operacij vdalosya she bilshe rozshiriti teritorialnu mogutnist imperatora pidkorivshi Sicilijske korolivstvo Same v cij derzhavi Gogenshtaufeni zmogli stvoriti centralizovanu spadkoyemnu monarhiyu z silnoyu korolivskoyu vladoyu i rozvinenoyu byurokratichnoyu sistemoyu todi yak v nimeckih zemlyah posilennya regionalnih knyaziv ne tilki ne dozvolilo zakripiti samoderzhavnu sistemu pravlinnya ale j zabezpechiti peredachu imperatorskogo prestolu u spadok Pislya smerti Genriha VI v 1197 obrano vidrazu dvoh rimskih koroliv Filippa Shvabskogo i Ottona IV Braunshvejzkogo sho prizvelo do mizhusobnoyi vijni v Nimechchini dzherelo Imperator Fridrih II 1220 roku imperatorom koronovano Fridriha II Gogenshtaufena sina Genriha VI i korolya Siciliyi yakij vidnoviv politiku Gogenshtaufeniv zi vstanovlennya imperskogo panuvannya v Italiyi Vin pishov na zhorstkij konflikt z papoyu rimskim buv vidluchenij vid cerkvi i ogoloshenij antihristom ale popri ce vzyav uchast v hrestovomu pohodi do Palestini i buv obranij korolem Yerusalimu Za chasiv pravlinnya Fridriha II v Italiyi rozgornulasya borotba gvelfiv pribichnikiv papi rimskogo i gibeliniv prihilnikiv imperatora yaka rozvivalasya z pereminnim uspihom ale v cilomu dostatno uspishno dlya Fridriha II jogo vijska kontrolyuvali bilshu chastinu Pivnichnoyi Italiyi Toskanu i Romanyu ne kazhuchi pro volodinnya imperatora v Pivdennij Italiyi yaki vin otrimav u spadok Zoseredzhenist na italijskij politici odnak primusila Fridriha II piti na suttyevi postupki nimeckim knyazyam Zgidno z Ugodoyu z knyazyami cerkvi 1220 roku i Postanovoyu na korist knyaziv 1232 roku za yepiskopami i svitskimi knyazyami Nimechchini viznano suverenni prava v ramkah teritoriyi yihnih volodin Ci dokumenti stali pravovoyu osnovoyu dlya formuvannya u skladi imperiyi napivnezalezhnih knyazivstv i rozshirennya vplivu regionalnih praviteliv u zbitok prerogativam imperatora dzherelo Kriza Piznogo Serednovichchya Svyashenna Rimska imperiya v XIV stolitti ta volodinnya pravlyachih dinastij Lyuksemburgi Vittelsbahi Gabsburgi Pislya pripinennya dinastiyi Gogenshtaufeniv 1250 roku v Svyashennij Rimskij imperiyi rozpochavsya trivalij period mizhcaryuvannya 1254 1273 Ale i pislya jogo zakinchennya i shodzhennya na prestol 1273 roku Rudolfa I Gabsburga znachennya centralnoyi vladi prodovzhuvalo padati a rol praviteliv regionalnih knyazivstv pidvishuvatisya Hocha monarhi j zrobili sprobu vidnoviti kolishnyu mogutnist imperiyi na pershij plan vijshli dinastichni interesi obrani koroli persh za vse namagalisya maksimalno rozshiriti volodinnya svoyih rodin Gabsburgi zakripilisya v avstrijskih zemlyah Lyuksemburgi v Chehiyi Moraviyi i Sileziyi Vittelsbahi v Brandenburzi Niderlandah i Eno Same v piznomu serednovichchi princip obirati imperatora nabuv realnogo vtilennya protyagom drugoyi polovini XIII kincya XV stolittya imperator spravdi obiravsya z dekilkoh kandidativ a namagannya peredati vladu u spadok zazvichaj ne mali uspihu Rizko zris vpliv na politiku imperiyi velikih teritorialnih knyaziv do togo zh semero najmogutnishih knyaziv privlasnili sobi viklyuchne pravo obrannya ta usunennya imperatora Ce suprovodzhuvalosya zmicnennyam serednoyi ta dribnoyi shlyahti rozpadom imperatorskogo domenu Gogenshtaufeniv i zrostannyam feodalnih konfliktiv dzherelo Vodnochas v Italiyi ostatochno zapanuvav gvelfizm i imperiya vtratila vpliv na Apenninskomu pivostrovi Na zahidnih kordonah posililasya Franciya yakij vdalosya vivesti z pid vplivu imperatora zemli kolishnogo Burgundskogo korolivstva Deyake pozhvavlennya imperskoyi ideyi v period pravlinnya Genriha VII yakij zdijsniv u 1310 1313 rokah pohid do Italiyi i vpershe pislya Fridriha II buv koronovanij imperatorskoyu koronoyu v Rimi bulo odnak netrivalim pochinayuchi z kincya XIII stolittya Svyashenna Rimska imperiya dedali bilshe obmezhuvalasya vinyatkovo nimeckimi zemlyami peretvoryuyuchis v nacionalne derzhavne utvorennya nimeckogo narodu Paralelno vidbuvavsya takozh proces zvilnennya imperskih ustanov vid vladi papstva v period Avinjonskogo polonu pap rol Papi Rimskogo v Yevropi rizko znizilasya sho dozvolilo nimeckomu korolyu Lyudvigu Bavarskomu a slidom za nim i velikim regionalnim nimeckim knyazyam vijti z pidporyadkuvannya rimskomu prestolu Kurfyursti obirayut imperatorom Genriha VII Pidtrimannya prestizhu ta zberezhennya mozhlivosti provedennya nezalezhnoyi politiki v umovah posilennya regionalnih knyazivstv ta susidnih derzhav imperatoram XIV stolittya dozvolyala opora na vlasni spadkovi volodinnya Avstriyu i verhnoshvabski zemli pri imperatorah z rodini Gabsburgiv Bavariyu i Pfalc pri Lyudvigu IV i volodinnya Cheskoyi koroni pri Lyuksemburgah U comu vidnoshenni pokazovim ye volodaryuvannya Karla IV 1346 1378 v period pravlinnya yakogo centr imperiyi peremistivsya do Pragi Karlu IV vdalosya provesti vazhlivu reformu konstitucijnogo ustroyu imperiyi Zolotoyu bulloyu imperatora 1356 roku bulo zasnovano kolegiyu kurfyurstiv z 7 chleniv do skladu yakoyi uvijshli arhiyepiskopi Kelna Majnca Trira korol Chehiyi kurfyurst Pfalca gercog Saksoniyi i markgraf Brandenburga Chleni kolegiyi kurfyurstiv otrimali vinyatkove pravo obrannya imperatora i faktichno viznachati napryamki politiki imperiyi za kurfyurstami bulo takozh viznane pravo vnutrishnogo suverenitetu sho zakripilo rozdribnenist nimeckih derzhav U toj zhe chas usuneno bud yakij vpliv papi na vibori imperatora dzherelo Krizovi nastroyi v imperiyi posililisya pislya epidemiyi chumi 1347 1350 rokiv yaka prizvela do rizkogo padinnya chiselnosti naselennya i zavdala suttyevoyi shkodi ekonomici Nimechchini Druga polovina XIV stolittya oznamenovana posilennyam pivnichnonimeckogo soyuzu torgovih mist Ganzi yakij peretvorivsya u vazhlivij faktor mizhnarodnoyi politiki i nabuv istotnogo vplivu v skandinavskih derzhavah Angliyi i Baltijskomu regioni V pivdennij Nimechchini mista takozh peretvorilisya u vagomu politichnu silu yaka vistupila proti knyaziv i licariv odnak u seriyi vijskovih konfliktiv kincya XIV stolittya Shvabskij i Rejnskij soyuzi mist zaznali porazki vid vijsk imperskih knyaziv dzherelo Na pochatku XV stolittya rizko zagostrilisya cerkovno politichni problemi v umovah Rozkolu katolickoyi cerkvi i zrostannya koncilaristskogo ruhu Funkciyu zahisnika cerkvi vzyav na sebe imperator Sigizmund yakomu vdalosya vidnoviti yednist rimskoyi cerkvi i prestizh imperatora v Yevropi Prote v samij imperiyi dovelosya vesti dodatkovu borotbu z gusitskoyu yeressyu sho ohopila zemli cheskoyi koroni a sproba imperatora znajti oporu v mistah ta imperskih licaryah programa Tretoyi Nimechchini bula nevdaloyu cherez gostri superechki mizh cimi stanami suspilstva Takozh ne vdalosya poklasti kraj vijskovim konfliktam mizh sub yektami imperiyi dzherelo Pislya smerti Sigizmunda 1437 roku na prestoli Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi zapanuvala dinastiya Gabsburgiv predstavniki yakoyi za odnim vinyatkom prodovzhuvali volodaryuvati v imperiyi do yiyi rozpusku Do kincya XV stolittya imperiya perebuvala v glibokij krizi zumovlenij nevidpovidnistyu yiyi institutiv viklikam chasu rozpadom vijskovoyi i finansovoyi organizaciyi i faktichnim zvilnennyam regionalnih knyazivstv vid vladi imperatora V knyazivstvah pochalosya formuvannya vlasnogo aparatu upravlinnya vijskovoyi sudovoyi i podatkovoyi sistem vinikli predstavnicki organi vladi landtagi Za chasiv Fridriha III 1440 1493 imperator buv vtyagnutij u zatyazhni ta malouspishni vijni z Ugorshinoyu v toj chas yak na inshih napryamkah yevropejskoyi politiki vpliv imperatora buv majzhe vidsutnij Vodnochas padinnya vplivu imperatora v imperiyi spriyalo aktivnishomu zaluchennyu imperskih socialnih klasiv do procesiv upravlinnya i formuvannyu vseimperskogo predstavnickogo organu rejhstagu dzherelo Socialno ekonomichnij rozvitok Teritoriyi yaki vhodili do skladu Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi u Serednovichchya rizko vidriznyalisya odna vid odnoyi za naselennyam movoyu ta rivnem socialno ekonomichnogo rozvitku V Nimechchini v X XI st panuvalo zemlerobstvo plosha silskogospodarskih ugid zbilshuvalasya za rahunok masovanogo osvoyennya pustok i lisiv Bazovoyu gospodarskoyu odiniceyu buv vilnij abo napivnezalezhnij selyanin sho volodiv svoyim nadilom na pravah spadkovoyi vlasnosti Procesi feodalizaciyi ne buli zaversheni strunka feodalna iyerarhiya ne sklalasya a za pidtrimki imperatoriv sformuvavsya dosit shirokij shar dribnih i serednih licariv i ministerialiv slabo zalezhnih vid teritorialnih knyaziv Osoblivij vpliv yak v Nimechchini tak i v Italiyi malo vishe duhivnictvo yepiskopi i abati nablizhalisya za statusom do teritorialnih knyaziv volodili rozvinutim administrativnim aparatom i kontrolyuvali veliki oblasti imperiyi Zakripachennya selyanstva vidbuvalosya desho povilnishe nizh u Franciyi abo v Angliyi V Italiyi progres gospodarstva v porivnyanni z Nimechchinoyu buv znachnishim Tut shvidshe rozvivalosya silske gospodarstvo dlya yakogo bulo harakternim riznomanittya form selyanskogo zemlerobstva prote golovnim dvigunom ekonomiki stali mista yaki peretvorilisya vzhe do XII stolittya v veliki torgovelno remisnichi centri sho specializuvalisya persh za vse na tkactvi suknarstvi ta poserednickij torgivli Svitska znat v Italiyi bula dosit slabkoyu i shvidko postupilasya providnimi poziciyami yepiskopam i valvasoram a z rozvitkom komunalnogo ruhu miskomu patriciatu Pozhvavlennya torgivli poshirilosya takozh i na nimecki oblasti persh za vse na mista uzdovzh Rejnu i Maasa a takozh Garc de pochavsya aktivnij vidobutok sribla V rezultati rozvitku mist v Nimechchini v XI XII stolitti pochalosya formuvannya klasu byurgerstva senjorialnih i vilnih imperskih mist prote na vidminu vid Franciyi i Angliyi soyuz mistyan z centralnoyu vladoyu praktichno ne sklavsya dzherelo V XII XIII stolittyah vidbulosya oformlennya klasovoyi iyerarhiyi v imperiyi persh za vse knyaziv yaki stali spadkovimi volodaryami regionalnih knyazivstv chij vpliv nevpinno posilyuvavsya i vhodiv u protirichchya z centralizatorskoyu politikoyu imperatoriv z rodu Gogenshtaufeniv a takozh klasu dribnih imperskih licariv ministerialiv i byurgerstva vilnih mist sho peretvorilisya v golovnu oporu imperskoyi vladi Tempi rozvitku torgivli v Nimechchini znachno priskorilisya sho prizvelo do masovogo viniknennya i shvidkogo zrostannya isnuyuchih miskih centriv Bagatom mistam vdalosya vijti z pid vladi feodaliv i dosyagti vnutrishnoyi avtonomiyi Prote riven dobrobutu i nezalezhnosti nimeckih vilnih mist yak i ranishe znachno vidstavav vid rozvitku miskih komun Italiyi yaki v cej period peretvorilisya na faktichno nezalezhni derzhavni utvorennya sho stali yevropejskimi centrami morskoyi torgivli remesla i finansovih operacij Bagatstvo italijskih mist stalo odniyeyu z golovnih prichin bezperervnoyi borotbi za posilennya vladi imperatora v Pivnichnij i Serednij Italiyi v XII XIII stolittyah U silskomu gospodarstvi zrostannya produktivnosti zemlerobstva velo z odnogo boku do posilennya ekspluataciyi selyan i postupovogo perehodu do groshovoyi renti a z inshogo spriyalo kolonizaciyi nimeckimi zemlerobami malozaselenih zemel na shodi Sileziyi Chehiyi Pomor ya i Baltijskomu regioni Agrarna kolonizaciya cih teritorij suprovodzhuvalasya zasnuvannyam mist na nimeckomu miskomu pravi a takozh ekspansiyeyu feodaliv ocholyuvanoyu nimeckimi licarskimi ordenami Tevtonskij orden v Prussiyi Orden mechonosciv u Baltijskomu regioni vnaslidok chogo nimeckij vpliv na shodi poshirivsya do suchasnoyi Estoniyi ordenski derzhavi u Baltijskomu regioni prote yuridichno ne vhodili do skladu imperiyi V piznomu serednovichchi pislya vtrati imperiyeyu italijskih zemel na pershij plan v ekonomichnomu rozvitku vijshli ganzejski mista Pivnichnoyi Nimechchini sho zoseredili v svoyih rukah torgivlyu mizh Skandinaviyeyu Angliyeyu Niderlandami Baltijskim regionom i Novgorodom a takozh tekstilni centri Niderlandiv Antverpen Mehelen Bryussel i Pivdennoyi Nimechchini manufakturi Shvabiyi Neuhilno zbilshuvalosya znachennya vidobutku i obrobki metaliv Saksoniya Chehiya Tirol Nyurnberg prichomu kontrol nad girnichorudnimi i metalurgijnimi pidpriyemstvami perejshov do velikogo kupeckogo kapitalu Fuggeri ta in Odnim z najbilshih finansovih centriv Yevropi stav Augsburg Epidemiya Chornoyi smerti 1348 1350 r v rezultati yakoyi v deyakih regionah chiselnist naselennya vpala bilsh nizh u dva razi poklala kraj nimeckij agrarnij kolonizaciyi v shidnomu napryamku i spriyala vidtoku produktivnih sil z sela v mista U silskomu gospodarstvi zrostannya popitu na hlib prizvelo do pidvishennya tovarnosti zernovogo virobnictva v Pivnichnij Nimechchini sho suprovodzhuvalosya ukrupnennyam selyanskih volodin na zahodi i zrostannyam votchinnogo gospodarstva na shodi krayini U Pivdennij Nimechchini de osnovne znachennya malo gorodnictvo i tvarinnictvo i panuvalo dribne selyanske gospodarstvo pochavsya aktivnij nastup feodaliv na selyan sho proyavlyalosya v zbilshenni panshini i naturalnih podatkiv pogoniv selyan iz zemli i zahoplenni gromadskih ugid Naslidkom cogo stalo zagostrennya socialnih problem sho proyavilosya v nizci selyanskih povstan gusitski vijni ruh Bashmak dzherelo Novij chas Imperska reforma Zasidannya rejhstagu utvorenogo v ramkah imperskoyi reformi Gravyura Mattiasa Meriana XVII stolittya Transformaciya imperiyi zgidno z vimogami novogo chasu bula zdijsnena v period pravlinnya Maksimiliana I i Karla V Pershij krok buv zdijsnenij v 1495 koli Vormskim rejhstagom bula zatverdzhena tak zvana Imperska reforma yaka peredbachala formuvannya desyati imperskih okrugiv regionalnih organiv upravlinnya Vishogo imperskogo sudu verhovnogo organu sudovoyi vladi dlya vsiyeyi imperiyi a takozh Imperskogo upravlinnya vishogo vikonavchogo organu Rejhstag peretvorivsya v organ zakonodavchoyi vladi yakij periodichno sklikavsya i yakij stav centrom zdijsnennya imperskoyi politiki do uchasti v upravlinni imperiyeyu buli zalucheni osnovni socialni grupi krayini kurfyursti imperski knyazi imperski licari mistyani mizh yakimi sformuvavsya stijkij balans vladi V osnovu vzayemodiyi derzhavnih utvoren vseredini imperiyi buv pokladenij princip zemskogo miru zvedena v rang zakonu zaborona vikoristannya vijskovih sposobiv virishennya konfliktiv mizh sub yektami imperiyi Nareshti bula rozroblena sistema finansuvannya zagalnoimperskih vitrat yaka hocha i davala zboyi cherez nebazhannya kurfyurstiv vnositi svoyu dolyu do zagalnogo byudzhetu vse taki davala imperatoram mozhlivist vesti aktivnu zovnishnyu politiku i dozvolila vidbiti turecku zagrozu na pochatku XVI stolittya Pri Karli V zatverdzhenij yedinij karnij kodeks dlya vsiyeyi imperiyi Constitutio Criminalis Carolina dzherelo U rezultati peretvoren kincya XV pochatku XVI stolittya imperiya otrimala organizovanu derzhavno pravovu sistemu sho dozvolila yij spivisnuvati i uspishno konkuruvati z nacionalnimi derzhavami novogo chasu Hocha ne vsi organi novoyi imperiyi pracyuvali dosit efektivno voni dozvolyali pidtrimuvati yednist i vidnosnij spokij v Nimechchini Reformi prote ne buli zaversheni i imperiya do kincya svogo isnuvannya prodovzhuvala zalishatisya sukupnistyu starih i novih institutiv i ne nabula atributiv yedinoyi derzhavi Formuvannya novoyi modeli organizaciyi Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi suprovodzhuvalosya poslablennyam viborchogo principu obrannya imperatora Pochinayuchi z 1439 roku na prestoli imperiyi vstanovilasya dinastiya Gabsburgiv najsilnisha v teritorialnomu plani nimecka rodina Veliki volodinnya Gabsburgiv poza imperiyeyu sered yihnih spadkovih zemel buli Chehiya Moraviya Sileziya Ugorshina Horvatiya i Ispaniya rizko rozshirili ekonomichnu bazu imperatora i dozvolili zakripiti za dinastiyeyu Gabsburgiv impersku koronu Stoliceyu Nimechchini faktichno stav Viden v yakomu roztashovuvavsya dvir imperatora i pidlegli jomu organi upravlinnya Perenesennya centru vladi v imperiyi na pivdenno shidnu periferiyu malo fundamentalne znachennya dlya doli krayini v period novogo chasu dzherelo Reformaciya Titulnij list pershogo vidannya tekstu Augsburzkogo miru Majnc 1555 V rezultati Reformaciyi sho pochalasya v 1517 r imperiya viyavilasya rozkolenoyu na lyuteransku pivnich i katolickij pivden Protestantizm u pershij polovini XVI stolittya prijnyali bagato velikih knyazivstv Saksoniya Brandenburg Kurpfalc Braunshvejg Lyuneburg Vyurtemberg a takozh najvazhlivishi imperski mista Strasburg Frankfurt na Majni Nyurnberg Gamburg Lyubek Katolickimi zalishilisya cerkovni kurfyurstva Rejna Bavariya Avstriya Lotaringiya Augsburg Zalcburg i deyaki inshi derzhavi dzherelo Konfesijnij rozkol imperiyi v umovah vidrodzhennya pretenzij na gegemoniyu v Yevropi imperatora Karla V Italijski vijni a takozh politiki centralizaciyi imperskih institutiv sho provodilasya nim prizviv do zagostrennya vnutrishnogo polozhennya Nimechchini i zrostannya konfliktu mizh krayinami imperiyi i imperatorom Nevirishenist cerkovnogo pitannya i proval sprob imperatora dosyagti kompromisu z teologichnih pitan na Augsburzkomu rejhstazi 1530 r viklikali oformlennya dvoh politichnih soyuziv v Nimechchini protestantskogo Shmalkaldenskogo i katolickogo Nyurnbergskogo soyuzu Yih protistoyannya vililosya v Shmalkaldensku vijnu 1546 1547 rr sho potryasla konstitucijni osnovi imperiyi dzherelo Hocha Karl V otrimav peremogu u vijni nezabarom proti nogo ob yednalisya vsi osnovni politichni sili imperiyi nevdovoleni universalizmom politiki Karla sho bazhaye stvoriti vsesvitnyu imperiyu na osnovi svoyih nimeckih avstrijskih i ispanskih volodin i neposlidovnistyu u virishenni cerkovnih pitan U 1555 r na rejhstazi v Augsburzi buv ukladenij Augsburzkij mir yakij viznav lyuteranstvo yak legitimnu religiyu i garantuvav svobodu virospovidannya dlya imperskih klasiv za principom kogo krayina togo i vira lat cujus regio ejus religio Karl V vidmovivsya pidpisati cyu ugodu i nezabarom sklav z sebe povnovazhennya imperatora dzherelo Augsburzkij religijnij mir dozvoliv podolati krizu viklikanu Reformaciyeyu i vidnoviti pracezdatnist imperskih institutiv Hocha konfesijnij rozkol zberigsya politichno imperiya nabula yednosti Vprodovzh podalshogo pivstolittya katolicki i protestantski sub yekti imperiyi dosit efektivno spivpracyuvali v organah upravlinnya sho dozvolyalo pidtrimuvati v Nimechchini mir i socialnij spokij dzherelo Konfesijna epoha i Tridcyatirichna vijna Dokladnishe Tridcyatirichna vijna Zrechennya Karla V i rozpodil volodin Gabsburgiv v 1556 r v rezultati yakogo Ispaniya Flandriya i Italiya distalisya sinovi Filipu II a avstrijski zemli i posada imperatora bratovi Ferdinandu I takozh spriyali stabilizaciyi polozhennya v imperiyi oskilki usunuli nebezpeku prihodu do vladi bezkompromisnogo katolika Filipa II Ferdinand I odin z avtoriv Augsburzkogo religijnogo miru i poslidovnij providnik kursu na zmicnennya imperiyi cherez tisnij soyuz z knyazyami i pidvishennya efektivnosti funkcionuvannya imperskih ustanov po pravu vvazhayetsya faktichnim zasnovnikom imperiyi novogo chasu Nastupnik Ferdinanda I imperator Maksimilian II sam simpatizuvav protestantizmu i v period svogo pravlinnya 1564 1576 jomu udavalosya spirayuchis na imperskih knyaziv oboh konfesij pidtrimuvati v imperiyi teritorialnij i religijnij poryadok virishuvati vinikayuchi konflikti vikoristovuyuchi viklyuchno pravovi mehanizmi imperiyi Golovnoyu tendenciyeyu rozvitku v drugij polovini XVI pochatku XVII stolittya stalo dogmatichne i organizacijne oformlennya i vidosoblennya troh konfesij katolicizmu lyuteranstva i kalvinizmu i pov yazana z cim konfesionalizaciya vsih aspektiv socialnogo i politichnogo zhittya nimeckih derzhav V suchasnij istoriografiyi cej period otrimav nazvu Konfesijna epoha nim konfessionelles Zeitalter dzherelo Do kincya XVI stolittya prote namitilisya destruktivni tendenciyi zakladeni v polovinchatosti umov Augsburzkogo miru Voni buli pov yazani persh za vse z teritorialno politichnim rozshirennyam radikalnogo kalvinizmu Kurpfalc Niderlandi Gessen Kassel Angalt Baden Durlah vorozhe zustrinutogo yak lyuteranami tak i katolikami a takozh z tim sho nabirala silu pislya zavershennya Trentijskogo soboru Kontrreformaciya Pid vplivom ostannoyi pochalosya peresliduvannya protestantiv v avstrijskih zemlyah i deyakih imperskih mistah do katolickogo virospovidannya povernulisya bagato cerkovnih knyazivstv i mist zahidnoyi i pivdennoyi Nimechchini a takozh Baden Baden i Krim togo oformlennya pid vplivom procesiv konfesionalizaciyi organizacijnih struktur nimeckih knyazivstv i pochatok formuvannya derzhav suchasnogo tipu vhodili v protirichchya z imperskimi institutami sho zberigalisya Vzhe v 1588 r robota Imperskogo sudu bula paralizovana z pochatku XVII stolittya cherez konflikti mizh konfesiyami vtrativ pracezdatnist imperskij rejhstag Prazka defenestraciya 1618 roku Polozhennya imperatora Rudolfa II bulo serjozno pidirvane konfliktami useredini rodini Gabsburgiv nevdachami v avstro tureckij vijni 1593 1606 rokiv i povstannyam Ishtvana Bochkayi sho spalahnulo v Ugorshini U 1608 Rudolf II buv vimushenij vidmovitisya vid Avstriyi Ugorshini i Moraviyi zalishivshi za soboyu lishe imperatorskij titul i Chehiyu yakij vin nadav shiroku vnutrishnyu avtonomiyu Gramota Velichnosti 1609 yaka spriyala rozvitku radikalnih protestantskih techij i zagostrennyu konfesijnogo konfliktu Poslablennya imperatorskoyi vladi i rozpad uryadovih institutiv prizveli do formuvannya alternativnih struktur protestantski knyazi v 1608 mu organizuvali Yevangelsku uniyu a katoliki v 1609 mu zasnuvali Katolicku ligu Protistoyannya mizh konfesiyami neuhilno zagliblyuvalosya poki v 1618 mu v Prazi ne spalahnulo povstannya proti novogo imperatora i korolya Chehiyi Ferdinanda II Zakolot buv pidtrimanij Yevangelskoyu uniyeyu v konflikt vklyuchilisya predstavniki oboh konfesijnih taboriv Nimechchini a potim i inozemni derzhavi vnaslidok chogo pochalasya Tridcyatilitnya vijna dzherelo Spochatku uspih u vijni suprovodzhuvav imperatora U 1621 Fridrih V kurfyurst Pfalca i lider Yevangelskoyi uniyi buv pozbavlenij svoyih volodin i titulu kurfyursta yakij buv peredanij Maksimilianu I gercogovi Bavariyi glavi Katolickoyi ligi Rozgrom danskih vijsk u 1625 1626 rokah vijskami Vallenshtejna i Tilli dav mozhlivist imperatorovi zrobiti sprobu politichnoyi perebudovi imperiyi Restitucijnij edikt 6 travnya 1629 roku skasovuvav sekulyarizaciyu protestantami dvanadcyati yepiskopstv i arhiyepiskopstv i blizko dvohsot monastiriv a takozh garantiyi prav protestantskih menshin v katolickih cerkovnih zemlyah V rezultati realizaciyi polozhen ediktu perevaga v imperiyi perejshla do katolickoyi partiyi sho viklikalo rizkij opir yak z boku protestantskih sub yektiv imperiyi sho zvernulisya za dopomogoyu do Shveciyi i Franciyi tak i z boku katolickih kurfyurstiv nevdovolenih utiskom imperatorom yih prav na uchast v upravlinni Nimechchinoyu Ce prizvelo do eskalaciyi konfliktu Ferdinand II vimusheno rozpustiv armiyu Vallenshtajna a v 1630 roci na teritoriyu imperiyi vtorglasya shvedska armiya Gustava II Adolfa yaka rozgromila vijska Katolickoyi ligi i za dekilka rokiv okupuvala pivnichnu chastinu Nimechchini Bilsh togo v 1633 stvoreno Gejlbronskij soyuz protestantskih knyazivstv imperiyi pid kerivnictvom Shveciyi sho oznachalo demontazh imperskih institutiv v Pivnichnij Nimechchini i zagrozhuvalo rozpadom imperiyi Prote v 1634 ispano imperskij armiyi vdalosya zavdati nishivnoyi porazki shvedam v bitvi pri Nerdlingeni j perejti u nastup U travni 1635 r mizh protestantskimi i katolickimi sub yektami imperiyi ukladenij Prazkij mir vidpovidno do yakogo skasovuvalisya vsi soyuzni ob yednannya na teritoriyi Nimechchini u tomu chisli Katolicka liga i Gejlbronskij soyuz vvedennya v diyu ediktu Restituciyi vidkladalosya na sorok rokiv a vsi nimecki knyazi nezalezhno vid konfesijnoyi prinalezhnosti buli zobov yazani ob yednati svoyi vijskovi kontingenti z armiyeyu imperiyi dlya spilnoyi borotbi zi shvedami Znovu sklavsya soyuz providnih nimeckih derzhav u tomu chisli Saksoniyi Brandenburga i Bavariyi z imperatorom dezintegracijni procesi zupinilisya dzherelo V storoni vid Prazkogo miru zalishilisya radikalni knyazivstva kalvinizmu na choli z Gessen Kasselem V toj zhe chas konsolidaciya imperiyi silno sturbuvala Franciyu U travni 1635 r Franciya vstupila u vijnu na storoni shvediv Spochatku imperiyi vdavalosya strimuvati franko shvedskij nastup prote v 1639 r stavsya perelom francuzi prorvalisya v Shvabiyu a Prazka sistema pochala rozpadatisya u 1640 r z vijni vijshov Brandenburg v 1642 r bula rozgromlena Saksoniya U 1645 r pochalisya mirni peregovori mizh imperatorom Franciyeyu Ispaniyeyu i Shveciyeyu pri aktivnij uchasti imperskih klasiv v Myunsteri i Osnabryuci Yih hid viznachavsya rozvitkom vijskovih dij u 1647 r kapitulyuvala Bavariya v 1648 r shvedi uzyali Pragu a Ispaniya bula vimushena viznati nezalezhnist Niderlandiv Nareshti v zhovtni 1648 r ukladenij Vestfalskij mir sho poklav kinec Tridcyatilitnij vijni i kardinalnim chinom zminiv Svyashennu Rimsku imperiyu dzherelo Vestfalskij mir Dokladnishe Vestfalskij mir Svyashenna Rimska imperiya pislya Vestfalskogo miru Umovi Vestfalskogo mirnogo dogovoru mali fundamentalne znachennya dlya Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi U teritorialnomu plani dogovir zakripiv vtratu imperiyeyu Shvejcariyi i Niderlandiv yaki viznano nezalezhnimi derzhavami U samij imperiyi znachni zemli potrapili pid vladu inozemnih derzhav Shveciya otrimala Perednyu Pomeraniyu i zemli kolishnogo yepiskopstva Bremena i Ferdena Franciya bilshu chastinu Elzasu i Filippsburg Takozh pidtverdzheno sekulyarizaciya cerkovnih zemel v Pivnichnij Nimechchini U konfesijnomu plani viznano rivnist na teritoriyi imperiyi katolickoyi lyuteranskoyi i kalviniskoyi cerkov zakripleno pravo svobodi perehodu z odniyeyi religiyi v inshu dlya imperskih klasiv i garantuvalisya svoboda virospovidannya dlya religijnih menshin i pravo na emigraciyu Pri comu strogo zafiksovano konfesijni kordoni i vstanovleno sho perehid pravitelya knyazivstva v inshu religiyu ne mav suprovodzhuvatisya zminoyu konfesiyi jogo piddanih V organizacijnomu plani Vestfalskij mir prinis kardinalnu reformu poryadku funkcionuvannya organiv vladi imperiyi religijni problemi buli vidokremleni vid administrativno pravovih pitan i dlya yih virishennya v rejhstazi i imperskomu sudi vvedenij princip konfesijnogo paritetu kozhnij konfesiyi nadavalasya rivna kilkist golosiv sho vidnovilo efektivnist roboti rejhstagu i sudu Vestfalskij mir takozh pererozpodilyav povnovazhennya mizh vladnimi institutami vseredini imperiyi potochni pitannya u tomu chisli zakonodavstvo sudova sistema opodatkuvannya ratifikaciya mirnih dogovoriv peredani v kompetenciyu rejhstagu yakij stavav postijnim organom Ce istotnim chinom minyalo balans sil mizh imperatorom i klasami na korist ostannih V toj zhe chas hocha oficijno viznavalisya i zakriplyuvalisya prava i privileyi klasiv teritorialne pravo klasiv lat jus territoriale imperski chini ne peretvoryuvalisya na nosiyiv derzhavnogo suverenitetu imperski knyazivstva zalishalisya pozbavlenimi ryadu atributiv suchasnoyi nezalezhnoyi derzhavi i ne mogli ukladati mizhnarodni dogovori sho vhodyat v protirichchya z interesami imperatora abo imperiyi dzherelo Do kincya XX stolittya Vestfalskij mir ocinyuvavsya bilshistyu istorikiv yak dogovir sho zakripiv nacionalnij i religijnij rozkol Nimechchini sho rizko obmezhiv prerogativi imperatora na korist teritorialnih knyazivstv i zumoviv podalshij zanepad i rozpad imperiyi Naslidki Vestfalskogo miru dlya Nimechchini rozglyadalisya yak peremoga partikulyarizmu nad docentrovimi silami koroni i povne zvilnennya knyaziv vid vladi imperatora sho viklikalo politichnu rozdribnenist imperiyi Za vislovlennyam nimeckogo istorika kincya XX stolittya Folkera Presa tendenciyi Vestfalskogo miru peretvoryuvali imperiyu na Imperiyu knyaziv sered yakih imperator v majbutnomu buv bi ne bilshe nizh pershim sered rivnih Pozitivnim momentom na dumku vchenih bulo lishe zzhivannya konfesijnoyi pravosvidomosti i zarodzhennya suchasnogo mizhnarodnogo prava zasnovanogo na suvereniteti derzhav i nezalezhnogo vid religijnoyi prinalezhnosti sub yektiv prava dzherelo Ostannim chasom prote vidbuvayetsya pereosmislennya roli Vestfalskogo miru dlya doli imperiyi Osobliva uvaga pridilyayetsya vidnovlennyu bazovih struktur imperiyi sho prijshli do zanepadu pid chas Tridcyatirichnoyi vijni i persh za vse vseklasovogo rejhstagu yakij peretvorivsya na centr integracijnih procesiv i oporu vsiyeyi imperskoyi konstrukciyi Suchasni istoriki vzhe ne rozglyadayut Vestfalskij dogovir yak odnoznachnu peremogu separatizmu i krah imperskoyi yedinonachalnosti Navpaki zberigshijsya pravovij prostir vidkrivav imperatorovi shlyah povernennya do imperiyu grayuchi na protirichchyah klasiv i koristuyuchis principom konfesijnogo paritetu imperator zmig vistupati yak nejtralna ob yednuvalna imperiyu storona Imperski klasi ne dobilisya suverenitetu i zalishilisya v pravovomu poli imperiyi cinnist yakoyi lishe pidvishilasya Vestfalskij mir v pevnomu znachenni rozglyadayetsya yak rozvitok i vdoskonalennya principiv zakladenogo imperskoyu reformoyu 1495 r i Augsburzkim dogovorom 1555 r Mir ne prinis ni rozdribnenosti ni knyazhogo absolyutizmu a spriyav nacionalnomu ob yednannyu nimeckogo narodu i zakriplyuvav polozhennya status quo pereshkodzhayuchi aneksiyi malih volodin i despotichnim formam pravlinnya Vestfalskij mir ne robiv imperiyu amorfnoyu ale garantuvav yij podalshe zhittya u formi sho sklalasya Imperiya v drugij polovini XVII seredini XVIII stolit Imperator Leopold I Porazka v Tridcyatilitnij vijni pozbavila imperiyu providnoyi roli na yevropejskij politichnij sceni yaka perejshla do Franciyi Novij imperator Leopold I prodovzhuyuchi tradicijnu politiku pidtrimki Ispaniyi odnochasno pochav zblizhennya z Angliyeyu i Niderlandami v spilnij borotbi proti Franciyi Agresiya Lyudovika XIV prizvela do vidtorgnennya vid imperiyi Fransh Konte i vsogo Elzasu prote u vijni Augsburgskoyi ligi 1688 1697 zavdyaki aktivnim diyam soyuznikiv v Niderlandah vdalosya nadati vidsich podalshomu prosuvannyu francuziv u napryami prirejnskih zemel Vijna za ispansku spadshinu 1701 1714 stala revanshem Gabsburgiv za Tridcyatilitnyu vijnu francuzka gegemoniya v Zahidnij Yevropi bula zrujnovana Pivdenni Niderlandi Neapol i Milan perejshli pid vladu avstrijskih Gabsburgiv Na pivnichnomu napryamku sklalosya partnerstvo Gabsburgiv Polshi Gannoveru i Brandenburgu v protistoyanni Shveciyi vnaslidok chogo pislya Gollandskoyi vijni 1672 1678 i Velikoyi Pivnichnoyi vijni 1700 1721 shvedske dominuvannya v baltijskomu regioni zakinchilosya a bilshist yiyi volodin na teritoriyi imperiyi Perednya Pomeraniya Bremen i Ferden buli podileni mizh Brandenburgom i Gannoverom Golovnogo uspihu Gabsburgi dobilisya na pivdenno shidnomu napryami u seriyi vijskovih kampanij proti Osmanskoyi imperiyi ostannoyi chverti XVII stolittya bula zvilnena Ugorshina Transilvaniya i pivnichna Serbiya sho uvijshli do skladu Gabsburzkoyi monarhiyi sho rizko pidnyalo politichnij prestizh i ekonomichnu bazu imperatoriv Vijni z Franciyeyu i Turechchinoyu kincya XVII pochatki XVIII stolittya viklikali vidrodzhennya imperskogo patriotizmu i znov peretvorili imperatorskij prestol na simvol nacionalnoyi yednosti nimeckogo narodu dzherelo Vnutrishnij stan imperiyi bezposeredno pislya Tridcyatilitnoyi vijni harakterizuvavsya istotnim obmezhennyam mozhlivostej dlya vplivu imperatora zahidnonimecki knyazivstva tisno blokuvalisya z Franciyeyu pivnichni oriyentuvalisya na Shveciyu Prote vstanovlennya v Pfalci v 1685 r katolickoyi liniyi dinastiyi Vittelsbahiv i ekspansionistska politika Franciyi dozvolili imperatorovi Leopoldu I vidnoviti poziciyi na zahodi krayini i zgurtuvati dovkola imperskogo prestolu prirejnski derzhavi Golovnimi soyuznikami imperatorskogo prestolu v comu regioni stali kurfyurstvo Pfalc Gessen Darmshtadt Majnc i imperski licari Vestfaliyi Serednogo Rejnu i Shvabiyi U pivdennomu sektori Nimechchini v kinci XVII pochatku XVIII stolittya povnistyu perevazhala Bavariya kurfyurst yakoyi konkuruvav za svoyim vplivom z samim imperatorom U pivnichnij chastini imperiyi v umovah posilennya Brandenburgu do tisnishogo soyuzu z Gabsburgami perejshla Saksoniya pravitel yakoyi v 1697 r prijnyav katolictvo a takozh Gannover sho dobivsya dlya sebe dev yatogo titulu kurfyursta v 1692 r U procesi imperskoyi integraciyi buv zaluchenij i Brandenburg oriyentaciya na imperatora stala osnovoyu politiki Velikogo kurfyursta a jogo sin v 1700 r otrimav zgodu Leopolda I na prijnyattya titulu korolya Prussiyi dzherelo Rejhstag z 1662 r peretvorivsya na postijnij organ sho zasidav v Regensburzi Jogo robota vidriznyalasya dostatnoyu efektivnistyu i spriyala zberezhennyu yednosti imperiyi Aktivnu uchast v roboti rejhstagu brav imperator Leopold I yakij poslidovno provodiv politiku na vidnovlennya roli imperskogo prestolu i podalshu integraciyu klasiv Veliku rol stala grati reprezentativna funkciya imperatorskogo dvoru v Vidni yakij peretvorivsya na centr tyazhinnya shlyahti zi vsiyeyi Nimechchini a same misto v golovnij centr imperskogo baroko Zmicnennya pozicij Gabsburgiv v spadkovih zemlyah uspishna politika dinastichnih shlyubiv i rozdachi tituliv i posad takozh znachno spriyali pidjomu vplivu imperatora V toj zhe chas procesi konsolidaciyi na imperskomu rivni nakladalisya na regionalnu integraciyu u najbilshih nimeckih knyazivstvah formuvalisya vlasnij rozgaluzhenij derzhavnij aparat pishnij knyazhij dvir yakij ob yednuvav miscevu shlyahtu i zbrojni sili sho dozvolyali kurfyurstam provoditi bilsh nezalezhnu vid imperatora politiku V period vijn z Franciyeyu i Turechchinoyu znachno pidvishilasya rol imperskih okrugiv yaki z 1681 r uzyali na sebe funkciyu naboru armiyi zboru imperskih podatkiv i pidtrimki postijnih vijskovih kontingentiv v imperiyi Piznishe sklalisya asociaciyi imperskih okrugiv sho dozvolilo organizuvati efektivnishu oboronu imperskih kordoniv dzherelo Zmicnennya imperatorskoyi vladi pri nastupnikah Leopolda I privelo do vidrodzhennya absolyutistskih tendencij Vzhe v period pravlinnya Jozefa I 1705 1711 imperski spravi faktichno perejshli u vedennya pridvornoyi avstrijskoyi kancelyariyi a erckancler i jogo vidomstvo buli usuneni vid uchasti v procesi uhvalennya rishen Pid chas vijni za ispansku spadshinu 1701 1714 znov buli zayavleni pretenziyi imperatoriv na Pivnichnu i Serednyu Italiyu Rishuchishe imperatori stali vtruchatisya i u vnutrishni spravi nimeckih knyazivstv sho viklikalo u vidpovid opir velikih sub yektiv imperiyi i yih vidhid vid politiki pidtrimki imperatora Pri Karli VI 1711 1740 politika imperatora viznachalasya golovnim chinom jogo pretenziyami na ispanskij prestol i problemoyu spadkoyemstva gabsburzkih zemel Pragmatichna sankciya todi yak imperski problemi znahodilisya na periferiyi uvagi Ce vidbuvalosya v umovah zrostannya mogutnosti velikih sub yektiv imperiyi Bavariyi Prussiyi Saksoniyi i Gannoveru yaki pragnuli provoditi vlasnu nezalezhnu politiku v Yevropi malo vrahovuyuchi interesi imperiyi i imperatora Tak imperator buv vidstoronenij vid rozpodilu kolishnih shvedskih volodin v imperiyi pislya Drugoyi Pivnichnoyi vijni a v konflikti mizh katolikami i protestantami Pfalca v 1719 1724 r proti imperatora rizko vistupila koaliciya nimeckih yevangelskih derzhav na choli z Prussiyeyu i Gannoverom sho ledve ne sprovokuvalo vijskovi zitknennya Dlya Karla VI velikim uspihom v imperskij politici stalo viznannya rejhstagom Pragmatichnoyi sankciyi v 1732 r hocha kurfyursti Bavariyi Pfalca i Saksoniyi progolosuvali proti V cilomu do seredini XVIII stolittya yednist imperiyi viyavilasya istotno pidirvanoyu veliki nimecki knyazivstva praktichno vijshli z pid kontrolyu imperatora tendenciyi dezintegraciyi yavno prevalyuvali nad slabkimi sprobami imperatora zberegti balans vladi v Nimechchini dzherelo Avstro prusske protistoyannya i zanepad imperiyi Svyashenna Rimska imperiya v 1705 g Karta Nimecka imperiya roboti Nikolya de Fera 1770 Z kincya XVII stolittya v ramkah Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi pochav viyavlyatisya antagonizm dvoh yiyi najvplivovishih chleniv Avstriyi i Prussiyi Avstrijska monarhiya Gabsburgiv zavoyuvavshi Ugorshinu i otrimavshi pislya vijni za ispansku spadshinu veliki volodinnya v Italiyi i Niderlandah vse bilshe vidosoblyuvalasya vid imperiyi hocha same yiyi praviteli zajmali tron imperatora Interesi Gabsburgiv lezhali persh za vse v pivdenno shidnomu i pivdennomu napryami todi yak vnutrishnoimperskim spravam z pochatku XVIII stolittya stali pridilyati znachno menshe uvagi Uspihi centralizatorskoyi politiki v spadkovih zemlyah Gabsburgi sprobuvali perenesti na imperiyu sho zustrilo rizkij opir imperskih klasiv Znachna chastina volodin prusskogo korolya takozh lezhala poza teritoriyeyu imperiyi sho dozvolyalo jomu diyati na yevropejskij politichnij sceni yak nezalezhnomu gospodaryu Ekonomichnij pidjom stvorennya pri Fridrihu I i Fridrihu Vilgelmi I efektivnoyi byurokratichnoyi sistemi upravlinnya i formuvannya silnoyi armiyi visunuli Prusiyu na pershij plan sered nimeckih derzhav sho sprichinilo zagostrennya supernictva z Avstriyeyu Prussiya faktichno perestala brati uchast v zagalnoimperskih pitannyah na yiyi teritoriyi ne diyali normi sho ohoronyayut interesi klasiv ne vikonuvalisya rishennya imperskogo sudu armiya ne brala uchasti u vijskovih kampaniyah imperatora robota Verhnosaksonskogo imperskogo okrugu bula paralizovanoyu V rezultati rozbizhnostej sho posilyuvalisya mizh faktichnoyu vijskovo politichnoyu potuzhnistyu Prussiyi ta inshih velikih nimeckih knyazivstv i zastariloyu imperskoyu iyerarhiyeyu do seredini XVIII stolittya nazrila gostra sistemna kriza Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi dzherelo Pislya smerti imperatora Karla VI v 1740 r i pripinennya pryamoyi cholovichoyi liniyi domu Gabsburgiv avstro prusske protistoyannya vililosya u vidkritu vijnu Silezki vijni 1740 1745 mizh prusskim korolem Fridrihom II i avstrijskoyu ercgercogineyu Mariyeyu Tereziyeyu zavershilisya porazkoyu Avstriyi i vtratoyu Sileziyi Odnochasno Avstriya bula vimushena vesti vijnu za avstrijsku spadshinu 1741 1748 proti franko ispano bavarskoyi koaliciyi U 1742 r kurfyurst Bavariyi Karl Albreht odnogolosno obranij imperatorom Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Vpershe za tri stolittya na prestol Nimechchini vstupiv ne chlen domu Gabsburgiv Deyakimi istorikami obrannya Karla Albrehta rozglyadayetsya yak sproba imperskih klasiv znajti novij politichnij shlyah dlya imperiyi i perenesti centr yiyi tyazhinnya z pivdenno shidnoyi okolici do staroyi Nimechchini Nezvazhayuchi na sprobi Karla VII vporyadkuvati robotu derzhavnih organiv imperiyi vijskovi diyi rozvivalisya dlya nogo nevdalo avstrijci kilka raziv rozoryali i zahoplyuvali Bavariyu sho zavdalo nishivnogo udaru materialnij bazi imperatora dzherelo Pislya smerti Karla VII v 1745 r imperskij prestol povernuvsya do Gabsburgiv imperatorom buv obranij cholovik Mariyi Tereziyi Franc I Lotarinzkij Do togo chasu imperiya perebuvala v glibokij krizi Sprobi Gabsburgiv vidnoviti efektivnist roboti imperskih struktur i postaviti yih na sluzhbu interesam Avstriyi nashtovhnulisya na rishuchij opir knyazivstv na choli z Prusiyeyu yaka vzyala na sebe rol zahisnika nimeckih svobod vid absolyutistskih domagan Gabsburgiv Franc I zaznav povnoyi porazki v sprobi vidnoviti prerogativi imperatora u sferi lennogo prava i stvoriti diyevu impersku armiyu Hocha pid chas Semirichnoyi vijni 1756 1763 vdalosya dosyagti ogoloshennya rejhstagom imperskoyi vijni proti Fridriha II ce stalosya znachnoyu miroyu zavdyaki natisku Franciyi na svoyih soyuznikiv v Nimechchini i ne prizvelo do perelomu u vijni Bilsh togo v kinci Semirichnoyi vijni nimecki knyazivstva ostatochno perestali pidkoryatisya imperatorovi i samostijno ukladali separatni peremir ya z Prusiyeyu Pid chas vijni za bavarsku spadshinu 1778 1779 r koli imperator sprobuvav silovimi metodami zakripiti za Gabsburgami Bavariyu imperski klasi vidkrito vistupili proti imperatora dzherelo Dlya imperatora korona Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi neuhilno vtrachala vlasnu privablivist stayuchi lishe zasobom dlya zmicnennya Avstrijskoyi monarhiyi i pozicij Gabsburgiv v Yevropi V toj zhe chas zastigla struktura imperiyi vhodila v protirichchya z avstrijskimi interesami bud yaki sprobi imperatoriv zdijsniti yaki nebud peretvorennya buli prirecheni na proval cherez nebazhannya sub yektiv dopustiti posilennya centralnoyi vladi i porushiti isnuyuchij balans sil i vladi Osoblivo yaskravo ce viyavilosya v period pravlinnya Josifa II yakij buv zmushenij praktichno piti z imperiyi zoseredivshis na interesah Avstriyi Cim uspishno koristuvalasya Prussiya sho vistupala v roli zahisnika imperskogo poryadku i yaka pragnula vzyati na sebe rol garanta zberezhennya suverennih prav malih sub yektiv imperiyi U 1785 r pid kerivnictvom Fridriha II stvoreno Soyuz nimeckih knyaziv yak alternativa imperskim institutam kontrolovanim Gabsburgami Avstro prusske supernictvo pozbavlyalo reshtu nimeckih derzhav mozhlivosti robiti hoch yakij nebud vpliv na vnutrishnoimperski spravi i robilo nemozhlivim zdijsnennya reform u dusi programi Tretoyi Nimechchini oriyentovanoyi na zahist interesiv malih i serednih sub yektiv imperiyi Ce velo do vtomi vid imperiyi svitskih i cerkovnih knyazivstv licariv i vilnih mist yaki istorichno buli golovnoyu oporoyu konstrukciyi Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Stijkist imperiyi bula ostatochno vtrachena dzherelo Socialno ekonomichnij rozvitok Posilennya ekspluataciyi selyanstva v Pivdennij Nimechchini zagostrennya socialnogo konfliktu mizh miskim patriciatom i cehovimi robitnikami a takozh mizh nizhchoyu shlyahtoyu i imperskimi knyazyami pid vplivom idej Reformaciyi viklikali v 1524 1525 rr masove narodne povstannya v Shvabiyi Frankoniyi Tyuringiyi i Tiroli sho uvijshlo do istoriyi pid nazvoyu Velikoyi selyanskoyi vijni Porazka povstannya i pogirshennya agrarnoyi kon yunkturi v XVI stolitti privela do posilennya feodalnoyi zalezhnosti pivdenno nimeckogo selyanstva i poshirennya kripactva na inshi regioni Nimechchini Vilne selyanstvo i gromadski instituti prodovzhuvali zberigati dominuvalne znachennya lishe v Saksoniyi Tyuringiyi Frislandiyi Ditmarsheni i deyakih oblastyah Gessena Yaksho v Brandenburzi Meklenburzi Pomeraniyi sposterigalosya podalshe zmicnennya filvarkovogo gospodarstva i zbilshennya podatkiv to na zahodi imperiyi znachnogo pogirshennya polozhennya selyanstva ne sposterigalosya Socialne protistoyannya mizh selyanami i shlyahtoyu v XVI XVII stolittyah vtratilo gostrotu bagato v chomu zavdyaki chinniku religijnoyi solidarnosti rozvitku riznomanitnih form patronazhu i sudovih kanaliv zahistu selyanami svoyih interesiv dzherelo U rozvitku mist v XVI stolitti namitilasya stagnaciya kolishnih ekonomichnih lideriv ganzejski mista Augsburg girski centri Saksoniyi i perehid liderstva do mist Centralnoyi Nimechchini na choli z Frankfurtom i Nyurnbergom Na zminu kupeckim bankirskim budinkam Fuggeriv i Velzeriv prijshli banki Gamburga Nyurnberga i Lejpciga Znachne posilennya byurgerstva v period Reformaciyi zminilosya do XVII stolittya povnim dominuvannyam shlyahti v politichnij sistemi imperiyi vidluchennyam byurgerstva vid upravlinnya i jogo anobliruvannyam Na rivni mist vidbuvalasya oligarhizaciya miskih obshin i zmicnennya vsevladdya patriciatu v sistemi miskogo upravlinnya Nizhcha shlyahta postupovo perehodila pid egidu imperskih knyaziv a z rozvitkom pridvorno administrativnogo aparatu v knyazivstvah vklyuchalosya v politichnu sistemu velikih derzhavnih utvoren i vtrachalo svoyu nezalezhnist dzherelo Tridcyatilitnya vijna zavdala vazhkogo udaru ekonomici i demografichnomu stanu imperiyi Eksport z Nimechchini praktichno pripinivsya ganzejski mista i girski centri Saksoniyi prijshli do zanepadu U mistah posililisya pragnennya do perehodu pid zastupnictvo teritorialnih knyaziv pripinila isnuvannya Ganza ostatochno zakripilosya ekonomichne liderstvo Frankfurtu i Kelnu Selyanske gospodarstvo v XVII st malo tendenciyu konservaciyi isnuyuchih poryadkiv pri zaspokoyenni stosunkiv mizh selyanami i pomishikami U pivnichno shidnij Nimechchini v XVIII stolitti zmicnilosya dominuvannya velikogo latifundijnogo pomishickogo gospodarstva zasnovanogo na panshinnij praci i oriyentovanogo na rinok todi yak v zahidnih i pivdenno zahidnih zemlyah perevazhala chinshova sistema Istotno pozhvavilasya v XVIII st sukonna i metalurgijna promislovist prirejnskih zemel Brandenburga i Sileziyi z yavilisya veliki centralizovani manufakturi prote za tempami promislovogo rozvitku imperiya istotno vidstavala ne lishe vid Angliyi i Franciyi ale i vid Shveciyi dzherelo Zanepad Vijna z Franciyeyu i sekulyarizaciya 1803 roku Velika francuzka revolyuciya spochatku privela do konsolidaciyi imperiyi U 1790 r buv ukladenij Rajhenbahskij soyuz mizh imperatorom i Prusiyeyu sho na yakijs chas pripiniv avstro prusske protistoyannya a v 1792 r pidpisana Pilnicka konvenciya za yakoyu obidvi derzhavi zobov yazalisya nadati vijskovu dopomogu francuzkomu korolyu Prote cilyami novogo avstrijskogo imperatora Franca II buli ne zmicnennya imperiyi a realizaciya zovnishnopolitichnih planiv Gabsburgiv rozshirennya Avstrijskoyi monarhiyi u tomu chisli za rahunok nimeckih knyazivstv i vignannya francuziv z Nimechchini Analogichni pragnennya mav i prusskij korol 23 bereznya 1793 r rejhstag ogolosiv impersku vijnu Franciyi Do togo chasu livoberezhzhya Rejnu i avstrijski Niderlandi buli okupovani francuzami a Frankfurt spalenij Imperska armiya bula vkraj slabkoyu Sub yekti imperiyi pragnuli yakomoga bilshe obmezhiti uchast yih vijskovih kontingentiv v bojovih diyah za mezhami vlasnih zemel vidmovlyalisya splachuvati vijskovi vneski i namagalisya yaknajskorishe dobitisya ukladennya separatnogo miru z Franciyeyu Vzhe v 1794 r imperska koaliciya pochala rozpadatisya U 1795 r uklavshi Bazelskij mir z vijni vijshla Prussiya za yakoyu posliduvali pivnichnonimecki derzhavi a v 1796 r Baden i Vyurtemberg Avstrijska armiya sho prodovzhuvala vesti vijskovi diyi zaznavala porazok na vsih frontah Nareshti v 1797 r francuzka armiya Napoleona Bonaparta vtorglasya z Italiyi na teritoriyu spadkovih volodin Avstriyi Vesnoyu 1797 r ukladeno Kampo Formijskij mir Imperator peredavav Franciyi Belgiyu i Lombardiyu i pogodzhuvavsya na postupku livoberezhzhya Rejnu a natomist otrimav kontinentalni volodinnya Veneciyi i pravo na zbilshennya avstrijskih volodin v imperiyi za rahunok cerkovnih knyazivstv pivdenno shidnoyi Nimechchini U 1798 r v Rashtati rozpochalisya mirni peregovori z Franciyeyu vid imeni imperiyi na yakih pochalosya obgovorennya pitannya nadannya kompensacij kolishnim pravitelyam knyazivstv livogo berega Rejnu za rahunok sekulyarizaciyi cerkovnih volodin Peregovori provalilisya ale spalahnula v 1799 r vijna Drugoyi koaliciyi 1799 1801 u yakij Avstriya sprobuvala dobitisya revanshu zavershilasya povnoyu porazkoyu soyuznikiv Lyunevilskim mirom 1801 r viznano aneksiyu Franciyeyu livogo berega Rejnu u tomu chisli zemel troh duhovnih kurfyurstiv Kelna Majnca i Trira Virishennya pitannya pro teritorialne vidshkoduvannya postrazhdalim nimeckim knyazyam vinesli na rozglyad imperskoyi deputaciyi Pislya trivalih peregovoriv pid natiskom Franciyi i Rosiyi pri faktichnomu ignoruvanni poziciyi imperatora prijnyato ostatochnij proyekt reorganizaciyi imperiyi zatverdzhenij 24 bereznya 1803 r Zavershalna postanova imperskoyi deputaciyi 1803 r peredbachala kardinalnu reorganizaciyu skladu i strukturi Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Cerkovni volodinnya na teritoriyi Nimechchini buli sekulyarizovani i perevazhno uvijshli do skladu velikih svitskih derzhav Pripinyali takozh svoye isnuvannya yak sub yekti imperskogo prava majzhe vsi za vinyatkom shesti imperski mista Vsogo skasovano ne rahuyuchi aneksovanih Franciyeyu zemel bilshe 100 derzhavnih utvoren u skladi imperiyi a chiselnist naselennya sekulyarizovanih zemel dosyagala troh miljoniv cholovik Prichomu najbilshi prirosti vidnosno teritoriyi i chiselnosti naselennya otrimali francuzki sateliti Baden Vyurtemberg i Bavariya a takozh Prussiya pid vladu yakoyi perejshla velika chastina volodin cerkvi v Pivnichnij Nimechchini Pislya zavershennya teritorialnogo rozmezhuvannya do 1804 r u skladi Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi zalishilosya blizko 130 derzhav ne rahuyuchi volodin imperskih licariv Teritorialni zmini sprichinili radikalni zmini u skladi rejhstagu i kolegiyi kurfyurstiv Buli skasovani tituli troh cerkovnih kurfyurstiv a zamist nih kurfyurstski prava buli nadani pravitelyam Badena Vyurtemberga Gessen Kasselya i erckancleru imperiyi Karlu Teodoru Dalbergu V rezultati v kolegiyi kurfyurstiv a takozh v palati knyaziv imperskogo rejhstagu bilshist perejshla do protestantiv i sformuvalasya silna profrancuzka partiya Likvidaciya vilnih mist i cerkovnih knyazivstv tradicijno osnovnoyi opori imperiyi prizvela do vtrati imperiyeyu stijkosti i povnogo padinnya vplivu imperatorskogo prestolu Svyashenna Rimska imperiya ostatochno peretvorilasya na konglomerat faktichno nezalezhnih derzhav i vtratila perspektivi svogo vizhivannya yak yedinoyi politichnoyi ustanovi Kinec Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Rejnskij soyuz do 1808 r Imovirnist shvidkogo krahu imperiyi abo prinajmni krahu vladi Gabsburgiv v Nimechchini pislya Zavershalnoyi postanovi imperskoyi deputaciyi 1803 roku stala ochevidnoyu navit dlya samogo imperatora Franca II U 1804 r vin prijnyav titul imperatora Avstriyi pragnuchi zalishatisya rivnim za rangom z Napoleonom progoloshenim v tomu zh roci spadkovim imperatorom francuziv Hocha akt prijnyattya titulu imperatora Avstriyi ne porushuvav bezposeredno impersku konstituciyu vin svidchiv pro usvidomlennya mozhlivosti vtrati Gabsburgami prestolu Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Nebezpeka togo sho rimskim imperatorom bude obranij Napoleon stala realnoyu vzhe v 1804 r koli ostannij vidvidav davnyu impersku stolicyu Aahen i mogilu Karla Velikogo Ideyi prijnyattya Napoleonom rimskoyi koroni simpatizuvav navit erckancler imperiyi Karl Teodor Dalberg Prote smertelnogo udaru Svyashennij Rimskij imperiyi zavdav ne akt zasnuvannya Avstrijskoyi imperiyi a vijna tretoyi koaliciyi 1805 r Armiya Franca II bula rozgromlena v bitvi pid Austerlicom a Viden zahoplenij francuzami Na storoni Napoleona v cij vijni bilisya vijska Badena Bavariyi i Vyurtemberga sho ne viklikalo zhodnoyi negativnoyi reakciyi v imperiyi Franc II buv vimushenij uklasti z Franciyeyu Presburzkij mir zgidno z yakim imperator ne lishe vidmovlyavsya na korist Napoleona i jogo satelitiv vid volodin v Italiyi Tirolya Forarlbergu i Perednoyi Avstriyi ale i viznavav za pravitelyami Bavariyi i Vyurtemberga tituli koroliv sho yuridichno vivodilo ci derzhavi z pid vladi imperatora i nadavalo yim majzhe povnij suverenitet Avstriya ostatochno bula vidtisnena na periferiyu Nimechchini a imperiya peretvorilasya na fikciyu Yak pidkreslyuvav Napoleon v listi do Talejrana pislya Presburzkogo dogovoru Bilshe ne bude rejhstagu bilshe ne bude i Nimeckoyi imperiyi Proces rozpadu imperiyi nabirav oberti U sichni Shveciya ogolosila pro pripinennya uchasti predstavnikiv svoyih pivnichnonimeckih volodin Perednya Pomeraniya v zagalnoimperskomu rejhstazi i anulyuvanni imperskoyi konstituciyi v nimeckih zemlyah sho nalezhat yij U travni 1806 r imperskij erckancler Dalberg ne zvazhayuchi na protest imperatora priznachiv svoyim koad yutorom i nastupnikom dyadka Napoleona kardinala Jozefa Fesha francuza sho ne govoriv ni slova nimeckoyu V razi smerti Dalberga Fesh stav bi glavoyu uryadu Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Na dumku novogo avstrijskogo kanclera Ioganna Filippa Shtadiona pered imperiyeyu vidkrivalisya lishe dvi perspektivi rozpusk abo reorganizaciya pid francuzkim panuvannyam 12 lipnya 1806 r Bavariya Vyurtemberg Baden Gessen Darmshtadt Nassau obidvi liniyi Berg erckancler Dalberg i visim inshih nimeckih knyazivstv pidpisali v Parizhi dogovir pro utvorennya Rejnskogo soyuzu pid zastupnictvom Napoleona 1 serpnya ci derzhavi ogolosili pro svij vihid iz skladu Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Nezabarom pochalasya mediatizaciya uchasnikami Rejnskogo soyuzu sumizhnih volodin imperskih licariv i dribnih grafstv v rezultati yakoyi chislo nimeckih derzhavnih utvoren skorotilosya z dvohsot do ledve bilshe soroka Akt Franca II pro skladannya koroni imperatora Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi 22 lipnya 1806 roku avstrijskij poslanec v Parizhi otrimav ultimatum Napoleona zgidno z yakim u vipadku yaksho Franc II ne vidrechetsya vid prestolu imperiyi do 10 serpnya francuzki vijska atakuyut avstrijski volodinnya U Vidni vzhe protyagom dovgogo chasu velisya diskusiyi pro docilnist zberezhennya Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi v umovah absolyutnogo dominuvannya Franciyi v Nimechchini Peremogla poziciya kanclera Shtadiona sho vvazhav sho isnuye serjozna nebezpeka peretvorennya imperiyi u francuzkij protektorat i sho zberezhennya Francem II imperskogo prestolu neminuche sprichinit vijnu z Napoleonom do yakoyi Avstriya bula ne gotova Vidmova vid koroni stala neminuchoyu Ochevidno na pochatok serpnya 1806 r otrimavshi garantiyi francuzkogo poslancya sho Napoleon ne nadine koronu rimskogo imperatora Franc II zvazhivsya piti na zrechennya 6 serpnya 1806 roku Franc II ogolosiv pro skladannya z sebe titulu i povnovazhen imperatora Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi poyasnivshi ce nemozhlivistyu vikonannya obov yazkiv imperatora pislya ukladennya Rejnskogo soyuzu Odnochasno vin zvilniv imperski knyazivstva klasi chini i posadovih osib imperskih ustanov vid obov yazkiv nakladenih na nih imperskoyu konstituciyeyu Hocha akt pro zrechennya i ne buv bezdogannij z yuridichnoyi tochki zoru dosi vedutsya debati z pitannya chi mav imperator pravo odnoosibno prijmati rishennya pro skasuvannya imperiyi v Nimechchini vzhe ne bulo politichnoyi voli pidtrimuvati isnuvannya imperskoyi organizaciyi Svyashenna Rimska imperiya perestala isnuvati Videnskij kongres i Nimeckij soyuz Nimeckij soyuz 1815 1866 rr Rozgrom Napoleona v 1813 1814 rr i patriotichnij pidjom v Nimechchini vidkriv mozhlivosti dlya vidnovlennya Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Cyu ideyu pidtrimuvali Angliya papa rimskij a takozh mali i seredni nimecki knyazivstva sho bachili u vidrodzhenni imperiyi sposib zahistu vid posyagan z boku bilshih derzhav Prussiyi Bavariyi Saksoniyi Vyurtemberga U listopadi 1814 r dvadcyat dev yat nimeckih knyaziv pidpisali zvernennya do Franca II z prohannyam znov prijnyati titul imperatora Prote restavraciya Staroyi imperiyi bula vzhe nemozhliva Vidpovidno do avstro prusskih dogovoriv 1807 i 1813 r ugodami pro priyednannya kolishnih chleniv Rejnskogo soyuzu do antifrancuzkoyi koaliciyi 1814 r i nareshti zgidno z umovami Parizkogo mirnogo dogovoru 1814 r Nimechchina mala stati konfederativnim utvorennyam Sproba vidrodzhennya imperiyi zagrozhuvala vijskovim konfliktom Avstriyi z Prussiyeyu ta inshimi velikimi nimeckimi derzhavami Na Videnskomu kongresi 1814 1815 r Franc II vidmovivsya vid imperatorskoyi koroni i pereshkodiv proyektu vidnovlennya imperiyi pid upravlinnyam obranogo z nimeckih knyaziv imperatora Zamist cogo 8 chervnya 1815 r buv zasnovanij Nimeckij soyuz konfederaciya 38 nimeckih derzhav vklyuchayuchi spadkovi volodinnya Avstrijskoyi imperiyi i Prusskogo korolivstva v kordonah priblizno vidpovidnih kolishnij Svyashennij Rimskij imperiyi Golovoyu Nimeckogo soyuzu do 1866 r zalishavsya imperator Avstriyi Nimeckij soyuz rozpushenij pislya avstro prusskoyi vijni 1866 r jomu na zminu prijshov Pivnichnonimeckij soyuz a z 1871 r Nimecka imperiya pid verhovenstvom Prussiyi Derzhavnij ustrijKonstitucijno pravovi zasadi Svyashenna Rimska imperiya ne mala konstituciyi yak yedinogo normativnogo aktu V osnovi yiyi derzhavnogo ustroyu i principiv funkcionuvannya lezhali nepisani pravovi zvichayi yaki lishe pochinayuchi z piznogo serednovichchya stali dopovnyuvatisya zakonodavchimi aktami imperatoriv i rejhstagu U novij chas konstitucijno pravovi normi buli rozkidani u znachnij kilkosti aktiv sho v poyednanni z unikalnim federalnim harakterom imperiyi i sistemoyu balansu vladi sho sklalasya mizh riznimi imperskimi institutami i klasami stvoryuvalo dosit skladnu derzhavno pravovu konstrukciyu Za obraznim virazom Ioganna Yakoba Mozera viznachnogo nimeckogo pravoznavcya XVIII stolittya Nimechchina upravlyayetsya po nimecki nash derzhavnij ustrij ne mozhna poyasniti v dekilkoh slovah abo shlyahom porivnyannya z derzhavnim ustroyem inshih krayin Federalnij princip i skladna iyerarhiya derzhavnoyi strukturi stali ob yektami kritiki z chasiv Reformaciyi i formuvannya v Yevropi centralizovanih nacionalnih derzhav Samuel Pufendorf u XVII stolitti nazvav Svyashennu Rimsku imperiyu podibnim do chudoviska lat monstro simile spivtovaristvom napivsamostijnih knyazivstv sho isnuvali pid prikrittyam slabkih prerogativ imperatorskogo prestolu Prote ne zvazhayuchi na vsyu decentralizaciyu imperiya zalishalasya yedinim derzhavnim utvorennyam z vlasnim glavoyu obranim imperatorom i sub yektami Dualizm imperatora i imperskih klasiv yaki buli vidnosno nezalezhnimi dzherelami verhovnoyi vladi stvoryuvav sistemu sho silno vidriznyalasya vid inshih yevropejskih derzhav imperator ne buv imperiyeyu i chasto ne virazhav yiyi derzhavnoyi voli Ostannij erckancler Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Karl Teodor Dalberg tak opisuvav cyu derzhavu nezadovgo do yiyi zanepadu micna gotichna budivlya yaka hocha i ne bula pobudovana za vsima pravilami arhitekturi prote bezumovno zruchna dlya zhitla Sered bazovih normativnih aktiv sho oformili konstitucijno pravovij ustrij Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi vidilyayutsya taki Viborchi kapitulyaciyi imperatoriv pochinayuchi z Serednovichchya i do rozpusku imperiyi v yakih garantuvalisya prava i svobodi riznih imperskih klasiv Vormskij konkordat 1122 r yakij rozdiliv prerogativi imperatora i papi rimskogo v cerkovnij sferi i sho poklav pochatok procesu zvilnennya derzhavnih institutiv imperiyi vid vplivu cerkvi Ugoda z knyazyami cerkvi 1220 r yaka garantuvala avtonomiyu i teritorialnij suverenitet cerkovnim volodinnyam u skladi imperiyi Postanova na korist knyaziv 1232 r sho zakripila za pravitelyami svitskih knyazivstv shiroki prerogativi v zakonodavchij i finansovij sferah Zolota bulla 1356 r sho viznachila poryadok obrannya imperatora i zasnuvala kolegiyu kurfyurstiv chlenam yakoyi bula nadana samostijnist u vnutrishnih spravah i pravo na uchast v upravlinni imperiyeyu Videnskij konkordat 1448 r yakij zafiksuvav derzhavno pravovij status i strukturu institutiv katolickoyi cerkvi na teritoriyi Nimechchini Imperska reforma 1495 r yaka vvela princip zemskogo miru yak osnovopolozhnij zakon funkcionuvannya mizhklasovih stosunkiv vseredini imperiyi i zasnuvala yedinu sudovu sistemu na choli z Imperskij matrikul 1521 r yakim zakripleno perelik sub yektiv imperiyi i rozpodileno mizh nimi obov yazki u vijskovij sferi Augsburzkij mir 1555 r yakij vstanoviv zagalni principi vzayemin klasiv riznih konfesij v ramkah imperiyi Vestfalskij mir 1648 r yakij nadav teritorialnij suverenitet sub yektam imperiyi i yakij zafiksuvav princip konfesijnogo paritetu u formuvanni organiv upravlinnya imperiyeyu Ostannye poslannya do imperiyi 1654 r yake zatverdilo umovi Vestfalskogo miru i suputni ukazi yak osnovnij zakon imperiyi i vstanovilo yedini procesualni normi Zavershalna postanova imperskoyi deputaciyi 1803 r ostannij zakon Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi yakij radikalno reformuvav yiyi strukturu i sklad Imperator Dokladnishe Imperatori Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Korona imperatoriv Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Zgidno z serednovichnimi uyavlennyami nimeckij imperator buv pryamim nastupnikom imperatoriv piznoantichnoyi Rimskoyi imperiyi i frankskoyi imperiyi Karla Velikogo Ce dozvolyalo pravitelyam Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi pretenduvati na verhovnu vladu v Yevropi Sakralnij harakter osobi imperatora dodavala jogo koronaciya v Rimi papoyu rimskim Lishe pislya cogo obranij monarh mig koristuvatisya imperatorskim titulom Imperator buv takozh korolem Nimechchini shidnofrankskogo korolivstva Italiyi i Burgundiyi prichomu najtisnishim buv zv yazok mizh imperiyeyu i Nimechchinoyu lishe obranij nimeckimi knyazyami korol mig nositi titul imperatora Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Z kincya XV stolittya z politichnih prichin koronaciya imperatora v Rimi stala nemozhlivoyu V rezultati Maksimilian I i jogo nastupniki stali vikoristovuvati titul obrannij rimskij imperator nim Erwahlter Romischer Kaiser mayuchi na uvazi sho jogo volodar koli nebud vidvidaye Rim dlya koronaciyi Spadkoyemec imperatorskogo prestolu sho obiravsya za zhittya pravlyachogo monarha otrimuvav titul rimskogo korolya nim Romischer Konig prote za vinyatkom okremih vipadkiv Ferdinand I u 1531 1558 rr zhodnih realnih vladnih povnovazhen ne mav Vprodovzh vsiyeyi istoriyi imperatorskij prestol zalishavsya vibornim sho rizko vidriznyalo Svyashennu Rimsku imperiyu vid inshih suchasnih zahidnoyevropejskih monarhij okrim hiba sho Rechi Pospolitoyi Spochatku imperatorom obiravsya chlen odnogo z najbilsh mogutnih knyazhih rodiv Nimechchini sho znahodivsya v rodinnih zv yazkah z korolivskoyu rodinoyu nim Geblutsrecht Pislya porazki imperatoriv v borotbi za investituru princip krovnoyi sporidnenosti perestav vrahovuvatisya i vibori nabuli vilnishogo harakteru Prote pravlyachi imperatori postijno namagalisya zberegti prestol za svoyimi ditmi inkoli dobivayuchis yih obrannya rimskimi korolyami pri svoyemu zhitti i takim chinom zasnovuyuchi vlasni imperatorski dinastiyi Z 1438 r i do 1806 r imperatorskij prestol postijno za vinyatkom korotkogo periodu v 1742 1745 rr zajmali predstavniki dinastiyi Gabsburgiv najbilsh mogutnoyi nimeckoyi rodini novogo chasu sho volodiye obshirnimi volodinnyami za mezhami imperiyi i sho graye odnu z providnih rolej v Yevropi U rannij period krug viborciv imperatora ne buv obmezhenij na z yizdi prisvyacheni obrannyu novogo imperatora mogla zbiratisya vsya visha svitska i duhovna aristokratiya Nimeckogo korolivstva hocha zazvichaj brali uchast lishe predstavniki dekilkoh regioniv Neviznachenist skladu viborciv inkoli prizvodila do podvijnih viboriv oskilki knyazi ne mogli domovitisya pro yedinogo kandidata Pislya zatverdzhennya v 1356 r Zolotoyi bulli Karla IV kolo viborciv imperatora bulo obmezhene simoma kurfyurstami i vvedenij princip bilshosti pri pidrahunku golosiv U Serednovichchya povnovazhennya imperatora obmezhuvali lishe zvichayi i tradiciyi imperator zdijsnyuvav verhovnu svitsku i duhovnu vladu keruvav uryadom zdijsnyuvav pravosuddya i odnoosibno ogoloshuvav vijnu i ukladav mir U novij chas obsyag jogo prerogativ stav postupovo obmezhuvatisya viborchimi kapitulyaciyami i zakonami sho zatverdzhuyutsya rejhstagom vnaslidok chogo provedennya efektivnoyi politiki imperatorom stalo mozhlive lishe u vzayemodiyi z imperskimi klasami persh za vse z kurfyurstami V XVII XVIII stolittyah do vinyatkovoyi kompetenciyi imperatora vidnosilisya formuvannya i kerivnictvo viznachennya poryadku dennogo rejhstagu privlasnennya tituliv rozdacha pridvornih posad predstavlennya interesiv imperiyi v stosunkah z inozemnimi derzhavami i nizka mensh vazhlivih pitan Groshovo emisijna i mitna politika a takozh uhvalennya rishennya pro sklikannya rejhstagu znahodilisya v spilnij kompetenciyi imperatora i kolegiyi kurfyurstiv Lishe z vidoma rejhstagu mogli zatverdzhuvatisya zakoni vvoditisya imperski podatki ogoloshuvatisya vijna i ukladatisya mir Ne zvazhayuchi na znachne zvuzhennya povnovazhen imperatora vin prodovzhuvav voloditi dosit shirokim spektrom politichnih mehanizmiv sho zabezpechuyut jogo providnu rol v politichnij sistemi imperiyi i buv garantom yiyi yednosti Yak tilki v 1806 r Franc II sklav z sebe titul i povnovazhennya imperatora imperiya perestala isnuvati Imperski stani Dokladnishe Imperski stani Socialnoyu osnovoyu i odnochasno bazovimi strukturnimi odinicyami Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi buli imperski stani imperski chini nim Reichsstande pid yakimi rozumilisya teritorialni utvorennya i personaliyi sho mayut pravo golosu v rejhstazi bezposeredno pidvladni imperatorovi i splachuyuchi podatki v impersku kaznu Imperski klasi volodili teritorialnim suverenitetom na teritoriyi svoyih volodin i zdijsnyuvali vladni povnovazhennya vidnosno svoyih piddanih Ostanni selyani meshkanci knyazhih mist nizhcha shlyahta i duhivnictvo ne nalezhali do imperskih chiniv i ne brali uchast v upravlinni imperiyeyu Proces stanovlennya imperskih staniv roztyagnuvsya na stolittya i buv zavershenij lishe na pochatku XVI stolittya prote konkretnij perelik sub yektiv imperiyi sho nalezhat do imperskih staniv yakij fiksuvavsya v stverdzhuvalnih rejhstagom imperskih matrikulah zalishavsya pereminnim do kincya isnuvannya imperiyi Dvoyakist prirodi imperskih klasiv socialnij klas i teritorialna osvita poyasnyuvalasya tim sho praktichno do samogo kincya isnuvannya imperiyi procesi stanovlennya derzhavnosti yiyi sub yektiv okrim Prussiyi i Avstriyi tak i ne buli zaversheni teritoriya i sistema upravlinnya knyazivstv rozglyadalisya yak prodovzhennya spadkovih zemel i pridvornih ustanov knyazya Hocha v bagatoh knyazivstvah buli stvoreni landtagi a misceve byurgerstvo i nizhcha shlyahta chinili istotnij vpliv na politiku knyaz yak i ranishe vvazhavsya yedinim dzherelom vladi i ne vidokremlyuvavsya vid derzhavi Imperske pravo vidilyalo taki imperski klasi Kurfyursti nim Kurfursten Imperski knyazi nim Reichsfursten Imperski grafi i imperski prelati nim Reichsgrafen i Reichspralaten Vilni imperski mista nim Reichsstadte Krim togo klasi pidrozdilyalisya na svitski i duhovni oskilki yepiskopi i abati Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi takozh buli teritorialnimi suverenami zdijsnyuyuchi vishu svitsku vladu nad zhitelyami svoyih zemel Osoblivu kategoriyu skladali imperski licari nim Reichsritter yaki hocha i ne brali uchast v rejhstazi buli suverenami v svoyih volodinnyah i sluzhili odniyeyu z najvazhlivishih opor centralnoyi vladi v Nimechchini Kurfyursti Imperator Ferdinand III v otochenni vosmi kurfyurstiv 1663 1664 rr Kurfyursti buli vuzkoyu grupoyu praviteliv najbilsh mogutnih nimeckih knyazivstv yaki volodili vinyatkovim pravom obrannya imperatora Voni skladali vishu palatu rejhstagu i sluzhili najvazhlivishoyu spoluchnoyu lankoyu mizh imperatorom i imperskimi klasami buduchi stovpami imperiyi Kurfyursti chinili najbilshij vpliv na politiku imperatora i koristuvalisya praktichno povnoyu samostijnistyu u vnutrishnih spravah azh do karbuvannya vlasnoyi moneti i nepidsudnosti Imperskomu sudu i Nadvirnij radi Krim togo kozhen kurfyurst volodiv odniyeyu z vishih pridvornih posad imperatorskogo dvoru Znachennya kolegiyi kurfyurstiv desho znizilosya v drugij polovini XVII stolittya koli centr vladi v imperiyi zmistivsya u bik rejhstagu Kolegiya kurfyurstiv sklalasya v piznomu serednovichchi i bula zakonodavcho oformlena Zolotoyu bulloyu imperatora Karla IV v 1356 r Cim dokumentom status kurfyurstiv buv nadanij pravitelyam semi nimeckih knyazivstv arhiyepiskopam Majnca Kelna i Trira korolevi Chehiyi Bogemiyi gercogovi Saksoniyi pfalcgrafu Rejnskomu i markgrafu Brandenburga Zgidno z imperskim pravom kurfyurstskij status mali ne osobisto praviteli abo dinastiyi a vidpovidni teritorialni utvorennya Pravo na nadannya titulu kurfyursta bulo odniyeyu z najvazhlivishih prerogativ imperatorskoyi vladi U 1632 r v period Tridcyatirichnoyi vijni imperator pozbaviv Pfalc kurfyurstskogo titulu i peredav jogo Bavariyi prote za umovami Vestfalskogo miru Pfalc znov stav vosmim kurfyurstvom U 1692 r dev yatij titul kurfyursta buv nadanij gercogovi Braunshvejg Lyuneburga sho bulo pidtverdzhene rejhstagom v 1708 r Ostannya zmina v kolegiyi kurfyurstiv stalasya na pochatku XIX stolittya koli vijska Napoleona zavoyuvali livoberezhzhya Rejnu znishivshi tim samim kurfyurstva Majnc Trir i Keln Zamist nih za rishennyam imperskoyi deputaciyi 1803 r status kurfyurstv buv nadanij Gessen Kasselyu Badenu Vyurtembergu Zalcburgu i volodinnyam erckanclera Karla Teodora Dalberga Ashaffenburg Regensburg Cej akt prizviv do formuvannya v kolegiyi kurfyurstiv protestantskoyi profrancuzkoyi bilshosti sho stalo odniyeyu z prichin krahu imperiyi v 1806 r Imperski knyazi Klas imperskih knyaziv buv vishim dvoryanstvom Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Do jogo skladu vhodili praviteli svitskih i duhovnih knyazivstv sho znahodilis v bezposerednij lennij zalezhnosti vid imperatora i sho volodili titulami vishe grafskogo Ce mogli buti predstavniki davnih aristokratichnih rodiv chiyi predki she v period visokogo serednovichchya otrimali svoyi leni pryamo vid imperatora Velfi Caringeni Askaniyi ta in abo mensh rodoviti praviteli nevelikih teritorij yakim imperator privlasniv knyazhij titul Turn i Taksis Shvarcenbergi ta in Z cerkovnih iyerarhiv do imperskih knyaziv vidnosilisya arhiyepiskopi i yepiskopi Proces formuvannya klasu zavershivsya do XV stolittya Zgidno z imperskim matrikulom 1521 r v imperiyi isnuvali 50 duhovnih i 24 svitskih imperskih knyaziv Do kincya XVIII stolittya chislo duhovnih knyaziv zmenshilosya do 33 a svitskih zroslo do 61 Svitski i duhovni imperski knyazi formuvali osnovnu palatu imperskogo rejhstagu Radu imperskih knyaziv nim Reichsfurstenrat i takim chinom mali mozhlivist bezposeredno vplivati na politiku imperiyi Kozhna knyazha teritoriya volodila odnim golosom v palati a u vipadku yaksho odin pravitel volodiv dekilkoma imperskimi knyazivstvami yih golosi skladalisya Same imperski knyazi yak praviteli serednih i dribnih derzhavnih utvoren pretenduvali na te shob vislovlyuvati interesi imperiyi Sered privileyiv imperskih knyaziv pravo karbuvannya moneti organizaciya sudovoyi ta administrativnoyi sistem na teritoriyi svoyih knyazivstv vvedennya miscevih podatkiv i mit Imperski grafi ta imperski prelati Dokladnishe Imperski grafi Imperski grafi buli najbilsh chiselnim imperskim klasom utvoryuyuchi osnovnu masu serednoyi shlyahti Nimechchini Spochatku grafi buli upravitelyami v tih abo inshih oblastyah korolivskogo domenu i ne buli vlasnikami bezposerednih alodiv Z chasom prote chastini nimeckih grafiv vdalosya peretvoriti svoyi volodinnya na imperski leni stavshi suverenami malih i karlikovih knyazivstv i utvorivshi okremij imperskij klas Insha chastina grafiv zalishilasya pid syuzerenitetom mogutnishih teritorialnih knyaziv sformuvavshi prosharok nizhchogo licarstva sho ne bralo uchast v sistemi upravlinnya imperiyeyu Deyaki z imperskih grafiv dobilisya privlasnennya nim vishih tituliv sho vabilo yih perehid v klas imperskih knyaziv napriklad Vyurtemberg v 1495 r Zgidno z imperskim matrikulom 1521 r statusom imperskih grafiv volodili 144 teritorialnih praviteli do kincya XVIII stolittya yih chiselnist skorotilasya do 99 U rejhstazi imperski grafi formuvali chotiri grupi za geografichnoyu oznakoyu imperski grafi Vestfaliyi Vetterau Shvabiyi i Frankoniyi kozhna z yakih mala po odnomu golosu v svitskij kuriyi Radi imperskih knyaziv Nabagato znachnishu rol imperski grafi grali na rivni imperskih okrugiv v organah upravlinnya okrugiv kozhen graf volodiv odnim golosom sho zrivnyuvalo yih v pravah z nabagato mogutnishimi imperskimi knyazyami V rezultati mediatizaciyi 1806 r velika chastina imperskih grafiv vtratila svij status peretvorivshis na aristokratiyu nimeckih knyazivstv Teritoriyi cerkovnih knyazivstv u skladi imperiyi v 1648 r Teritoriyi vilnih mist u skladi imperiyi v 1648 r Z klasom imperskih grafiv zblizhuvavsya klas imperskih prelativ v yakij vhodili abati i priori monastiriv sho volodili teritorialnim suverenitetom na svoyih zemlyah i vvazhalisya povnopravnimi sub yektami Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Yih volodinnya silno vidriznyalisya za plosheyu i naselennyam vid vidnosno velikogo Fuldskogo abatstva do monastirya Obermyunster sho volodiye vsogo dekilka budivlyami v Regensburzi yakij volodiye prerogativami imperskoyi derzhavnoyi osviti U 1521 r do imperskih prelativ vidnosilisya 83 cerkovnih iyerarhi prote procesi sekulyarizaciyi skorotili chiselnist cogo klasu do kincya XVIII stolittya do 40 Zemli imperskih prelativ roztashovuvalisya perevazhno na pivdennomu zahodi Nimechchini Osoblivu kategoriyu utvoryuvali magistri Tevtonskogo i Maltijskogo ordeniv volodinnya yakih takozh mali teritorialnij suverenitet U rejhstazi prelati ob yednuvalisya v Shvabsku i Rejnsku kolegiyi imperskih prelativ yaki mali po odnomu golosu v cerkovnij kuriyi Radi imperskih knyaziv U 1803 r vsi teritoriyi imperskih prelativ okrim zemel ordeniv buli sekulyarizovani Vilni imperski mista Imperski mista na vidminu vid inshih miskih centriv imperiyi ne znahodilisya pid syuzerenitetom teritorialnih knyaziv a pidkoryalisya bezposeredno imperatorovi i u vnutrishnih spravah buli povnistyu samostijnimi derzhavnimi utvorennyami Status imperskogo klasu vidnosivsya ne do konkretnih meshkanciv a do mista v cilomu predstavlenomu jogo magistratom Spochatku isnuvav zhorstkij rozpodil sered vilnih mist na dvi kategoriyi vlasne imperski mista nim Reichsstadten zasnovani imperatorami persh za vse Gogenshtaufenami v XII XIII stolittyah i podatki sho platili v impersku kaznu Memmingen Myulhauzen ta in i vilni mista nim Freien Stadten sho dobilisya samostijnosti v borotbi z yepiskopami abo svitskimi knyazyami i imperski podatki sho yih ne platili Lyubek Strasburg Augsburg ta in Pravo yak imperskih tak i vilnih mist na uchast v rejhstazi bulo oficijno zakriplene v 1489 r sho spriyalo zblizhennyu cih kategorij i skladannyu yedinogo klasu imperskih vilnih mist predstavniki yakih formuvali tretyu palatu rejhstagu Rada imperskih mist Hocha mista buli predstavleni v rejhstazi yih vpliv na vnutrishnyu i zovnishnyu politiku zalishavsya neznachnim a dumka Radi imperskih mist chasto ignoruvalasya imperskimi knyazyami Zgidno z matrikulom 1521 r v Nimechchini nalichuvalosya 84 imperskih vilnih mista do kincya XVIII stolittya yih chislo skorotilosya do 51 Rishennyam imperskoyi deputaciyi 1803 r bilshist mist vtratili samostijnist i uvijshli do skladu nimeckih knyazivstv Do momentu rozpusku Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi v 1806 r prodovzhuvali isnuvati lishe shist vilnih imperskih mist Lyubek Gamburg Bremen Frankfurt Augsburg i Nyurnberg Imperski licari odin z imperskih licariv XVI stolittya Imperski licari ne vvazhalisya imperskim klasom oskilki ne platili derzhavnih podatkiv i ne mali prava na uchast ni v rejhstazi ni v radah imperskih okrugiv Voni buli verhnim prosharkom nizhchogo netitulovanoyi shlyahti Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi i pidkoryalisya bezposeredno imperatorovi Osoblive znachennya imperski licari grali dlya formuvannya imperskoyi armiyi i komplektuvannya organiv upravlinnya imperiyi U svoyih volodinnyah imperski licari vistupali yak teritorialni suvereni z verhovnoyu administrativno sudovoyu vladoyu nad piddanimi Leni imperskih licariv buli za ridkim vinyatkom Shlic Rehberg vkraj neznachnimi za plosheyu sho stvoryuvalo postijnu zagrozu yih poglinannya bilshimi derzhavnimi utvorennyami Ce bulo odniyeyu z prichin togo sho imperske licarstvo bulo odniyeyu z najvazhlivishih opor imperatorskoyi vladi i integracijnih procesiv v imperiyi Geografichno licarski leni roztashovuvalisya golovnim chinom na pivdennomu zahodi Nimechchini utvoryuyuchi anklavi sered volodin imperskih knyaziv grafiv i prelativ Za teritorialnim principom imperski licari ob yednuvalisya v 15 kantoniv yaki v svoyu chergu formuvali tri okrugi Shvabskij Frankonskij i Rejnskij licari Nizhnogo Elzasu koristuvalisya osoblivim statusom Dlya obgovorennya zagalnih pitan sklikalisya generalni z yizdi nim Generalkorrespondenztage imperskih licariv Z zanepadom imperiyi v 1806 r volodinnya imperskih licariv buli aneksovani bilshimi derzhavnimi utvorennyami Sistema upravlinnya Organi upravlinnya u Serednovichchi U rannij period administrativna sistema imperiyi bula slabo diferencijovanoyu Imperator osobisto zdijsnyuvav upravlinnya periodichno ob yizhdzhayuchi vsi regioni krayini Pri nomu znahodilasya kancelyariya sho skladalasya z troh viddilen nimeckogo italijskogo z 962 r i burgundskogo z 1033 r ocholyuvanih erckanclerami Dlya obgovorennya najvazhlivishih politichnih pitan periodichno sklikalisya bagatolyudni zbori najbilshih svitskih i cerkovnih knyaziv imperiyi velika korolivska rada goftag Do XIII stolittya zakonotvorchi funkciyi centralnoyi vladi buli vkraj slabo virazhenimi povnistyu dominuvalo zvichayeve pravo vlasne dlya kozhnogo regionu imperiyi pravovij partikulyarizm Pochinayuchi z XI stolittya pochalosya formuvannya klasovih sudiv knyazhih grafskih cerkovnih sheffenskih municipalnih yaki v epohu Gogenshtaufeniv buli dopovneni zagalnoimperskim nadvirnim sudom pri imperatorovi Prote obsyag kompetenciyi imperatorskogo sudu zavzhdi zalishavsya silno obmezhenim sudovimi prerogativami knyaziv vidomo sho kilkist sprav v imperskomu nadvirnomu sudi bula v 30 raziv menshim nizh kilkist sudovih procesiv yaki projshli v analogichnij period v parizkomu parlamenti korolya Franciyi Predstavnikami imperatora na miscyah buli grafi v Italiyi imperski poslanci yaki shvidko peretvorilisya z korolivskih chinovnikiv v spadkovih teritorialnih knyaziv sho formuvali na svoyih zemlyah vlasnij administrativno sudovij aparat V kinci XIII stolittya sformuvalasya kolegiya semi najbilsh mogutnih teritorialnih knyaziv sho privlasnila sobi vinyatkove pravo na obrannya imperatora i kontrol jogo diyalnosti Cya kolegiya kurfyurstiv otrimala oficijne viznannya v Zolotij bulli 1356 r Dlya obgovorennya najvazhlivishih zagalnoimperskih pitan imperatori sklikali obshirnishi forumi v yakih brali uchast imperski svitski i duhovni knyazi a z XIII stolittya i predstavniki deyakih imperskih mist Kolo uchasnikiv cih goftagiv abo imperskih sejmiv viznachavsya viklyuchno imperatorom jomu zh nalezhalo ostatochne rishennya vrahovuvati abo ne vrahovuvati dumku vislovlenu klasami Z poslablennyam imperatorskoyi vladi v piznomu serednovichchi rol predstavnickogo organu imperskih knyaziv neuhilno zrostala Rejhstag Dokladnishe Rejhstag Svyashenna Rimska imperiya Transformaciya neviznachenih za skladom i kompetenciyeyu imperskih sejmiv serednovichchya v organizacijno oformlenij najvishij pokaznij organ imperiyi rejhstag vidbulasya v hodi zdijsnennya imperskoyi reformi kincya XV pochatku XVI stolit Struktura rejhstagu bula viznachena v 1495 r Vin skladavsya z troh kolegij Rada kurfyurstiv nim Kurfurstenrat do skladu yakoyi vhodili kurfyursti imperiyi spochatku sim do kincya XVIII stolittya visim cholovik Rada imperskih knyaziv nim Reichsfurstenrat do skladu yakoyi vhodili svitski i duhovni imperski knyazi kozhen z yakih volodiv odnim golosom a takozh imperski grafi i imperski prelati sho volodili vidpovidno chotirma i dvoma kolektivnimi golosami Rada imperskih knyaziv rozpodilyalasya na kuriyi svitskih 63 chleni v 1800 r i duhovnih 37 chleniv v 1800 r knyaziv Rada mist nim Stadterat do skladu yakoyi vhodili predstavniki vilnih imperskih mist 51 chlen v 1800 r ob yednanih v dvi kolegiyi Shvabsku i Rejnsku Sklikannya rejhstagu zdijsnyuvalosya imperatorom za uzgodzhennyam z kurfyurstami Kolo pitan sho vinosyatsya na obgovorennya rejhstagu viznachav imperator odnoosibno Obgovorennya i uhvalennya rishennya viroblyalosya okremo kolegiyami bilshistyu golosiv prichomu Radi kurfyurstiv i Radi imperskih knyaziv nalezhav virishalnij golos Golosuvannya bulo tayemnim Rishennya vvazhalosya prijnyatim yaksho jogo odnostajno pidtrimali vsi tri kolegiyi i imperator Z 1663 r rejhstag peretvorivsya na postijnij organ yakij zasidav u Regensburzi Okrim rejhstagu isnuvav she odin zagalnoimperskij predstavnickij organ z yizd imperskih deputativ abo imperska deputaciya nim Reichsdeputationstag sho skladavsya z nevelikoyi kilkosti zazvichaj ne bilshe 20 predstavnikiv klasiv i okrugiv na yakomu zazdalegid obgovoryuvalisya pitannya i rozroblyalisya zakonoproyekti sho vinosyatsya na rejhstag a takozh viroblyalisya zahodi z pidtrimki zemskogo miru Imperski deputaciyi buli mobilnishim organom nizh rejhstag sho dozvolyalo efektivnishe i shvidshe znahoditi kompromis mizh klasami i imperatorom V kompetenciyi rejhstagu znahodilisya prijnyattya zagalnoimperskih zakoniv ogoloshennya vijni i ukladennya miru osvita i skasuvannya imperskih organiv upravlinnya i sudu sklikannya i rozpusk imperskoyi armiyi zatverdzhennya podatkiv i ekonomichna politika pitannya zemskogo miru i spivisnuvannya riznih religijnih konfesij Pislya Vestfalskogo miru religijni pitannya buli vidneseni do kompetenciyi imperskoyi delegaciyi u spravah viri yaku na paritetnij osnovi formuvali predstavniki katolickih i protestantskih imperskih klasiv sho unemozhlivilo zriv rejhstagu cherez konfesijne protistoyannya Rejhstag grav rol verhovnogo organu klasovogo predstavnictva v imperiyi buv odnim z najvazhlivishih yednalnih elementiv imperskoyi sistemi i kanalom virishennya vnutrishnih konfliktiv i protirich Rejhstag takozh vikonuvav funkciyi obmezhennya imperatorskoyi vladi a pislya Vestfalskogo miru sho zakripiv status rejhstagu yak najvishogo zakonodavchogo organu imperiyi stav centrom integracijnih procesiv i opornoyu tochkoyu vsiyeyi imperskoyi konstrukciyi Imperska kancelyariya Imperska kancelyariya bula odnim zi starishih administrativnih organiv Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Yiyi rozpodil na kancelyariyi u spravah Nimechchini Italiyi i Burgundiyi kinec X pochatok XI stolittya buv pidtverdzhenij Zolotoyu bulloyu 1356 r prote vtrata imperskogo vplivu v Italiyi i Burgundiyi v piznomu serednovichchi pozbavila vidpovidni viddili imperskoyi kancelyariyi praktichnogo znachennya V toj zhe chas posada golovi imperskoyi kancelyariyi erckanclera nim Erzkanzler bula zakriplena za arhiyepiskopami Majnca yaki prodovzhuvali keruvati cim organom do rozpadu imperiyi v 1806 r Imperska kancelyariya zajmalasya dilovodstvom imperatora gotuvala proyekti rishen abo propozicij sho vinosyatsya na obgovorennya rejhstagu abo kolegiyi kurfyurstiv organizovuvala vibori imperatora i provedennya rejhstagiv vela mizhnarodne listuvannya zdijsnyuvala oblik i zberigannya dokumentiv imperatorskogo dvoru i rejhstagu Posada erckanclera bula vishoyu v sistemi pridvornih chiniv imperiyi Erckancler ocholyuvav kolegiyu kurfyurstiv provodiv zasidannya rejhstagu i faktichno buv spoluchnoyu lankoyu mizh imperatorskim prestolom i teritorialnimi knyazyami Zakriplennya posadi kerivnika imperskoyi kancelyariyi za arhiyepiskopom Majnckim pidsililo vpliv imperskih knyaziv na procesi upravlinnya imperiyeyu Prote imperatori zberegli kontrol nad kancelyariyeyu cherez posadu vicekanclera yakij za tradiciyeyu priznachavsya bezposeredno imperatorom i znahodivsya pri imperatorskomu dvori u Vidni Vicekancler formalno buv pidporyadkovanij erckancleru prote faktichno volodiv okremim administrativnim aparatom sho dozvolyav imperatoram provoditi vlasnu politiku Imperskij kameralnij sud Zasidannya Imperskogo kameralnogo sudu 1750 r Dokladnishe Imperskij kameralnij sud Imperskij kameralnij sud nim Reichskammergericht buv najvishim sudovim organom Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi novogo chasu Jogo viniknennya pov yazane z provedennyam v kinci XV stolittya imperskoyi reformi v hodi yakoyi na zminu serednovichnomu pridvornomu sudu sho peresuvavsya slidom za imperatorom Nimechchinoyu i volodinnyami Gabsburgiv prijshov klasovij Imperskij kameralnij sud sho mav postijnu rezidenciyu v imperiyi Rishennya pro utvorennya sudu bulo prijnyate Vormskim rejhstagom 1495 r z 1527 r jogo shtab kvartira znahodilasya v Shpejyeri a z 1689 r u Veclari Golovu sudu priznachav imperator prote perevazhna bilshist chleniv sudu deleguvalisya imperskimi klasami kurfyurstami i imperskimi okrugami sho zabezpechuvalo pevnu nezalezhnist vid imperatora Z 1555 r v senati sudu odna polovina suddiv bula katolikami insha polovina lyuteranami Imperskij kameralnij sud buv vishoyu apelyacijnoyu i kasacijnoyu instanciyeyu za virokami i postanovami sudovih organiv sub yektiv imperiyi a takozh miscem virishennya konfliktiv mizh imperskimi klasami i skarg na diyi imperatora Z pidporyadkovanosti sudu buli viklyucheni teritoriyi sho volodiyut pravom non appellando Avstriya Fransh Konte z 1548 r Niderlandi z 1648 r kurfyurstva a takozh kriminalni spravi i spravi vinyatkovoyi kompetenciyi imperatora ostanni rozglyadalisya v Skladna procesualna sistema Imperskogo kameralnogo sudu i jogo klasovij harakter uskladnyuvali proces virishennya superechok vnaslidok chogo bagato procesiv zatyaguvalisya na desyatilittya a v deyaki periodi robota sudu bula povnistyu paralizovana cherez protirichchya mizh klasami abo nedofinansuvannya Prote do kincya isnuvannya Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi kameralnij sud mav velike znachennya dlya pidtrimki yednosti pravovogo prostoru i sudovoyi sistemi Nimechchini Nadvirna rada Dokladnishe ta Tayemna rada Nimechchina Nadvirna rada bula zasnovana v 1497 r Imperator Maksimilian I sho vidmovivsya v 1495 r vid kontrolyu nad Imperskim kameralnim sudom ne bazhav vtrachati sudovo administrativni prerogativi v imperiyi i organizuvav u Vidni konkuruyuchu sudovu instanciyu Impersku nadvirnu radu nim Reichshofrat vsi chleni yakoyi priznachalisya imperatorom Ostatochnoyi formi cej organ nabuv v 1559 r pislya vidannya Polozhennya pro Impersku nadvirnu radu U vinyatkovu kompetenciyu Nadvirnoyi radi vhodili pitannya feodalno lennogo prava spori vidnosno tituliv zemelnih volodin i feodalnih zobov yazan prav i prerogativ imperatora privileyiv imperskih klasiv U deyakih sferah yurisdikciya Nadvirnoyi radi peretinalasya z yurisdikciyeyu Imperskogo kameralnogo sudu porushennya zemskogo miru zahist zemelnih volodin apelyaciyi na viroki i postanovi teritorialnih sudiv Na vidminu vid Imperskogo kameralnogo sudu v Nadvirnij radi procesualni normi buli vilnishimi a virobnictvo oriyentovane na znahodzhennya kompromisu mizh storonami sho dozvolyalo efektivnishe virishuvati konflikti politichnogo i konfesijnogo harakteru Ce znachno pidvishilo rol Nadvirnoyi radi v XVII stolitti koli robota Imperskogo kameralnogo sudu bula paralizovana cherez borotbu katolikiv i protestantiv Okrim sudovih funkcij Nadvirna rada grala znachnu politichnu rol regulyarno konsultuyuchi imperatora z imperskih pitan i rozroblyayuchi propoziciyi u sferi potochnoyi zovnishnoyi i vnutrishnoyi politiki Spochatku v kompetenciyu radi vhodili takozh pitannya upravlinnya volodinnyami Gabsburgiv poza Svyashennoyu Rimskoyu imperiyeyu prote pri Ferdinandi II cya sfera bula peredana okremij Avstrijskij nadvirnij radi Yadro radi utvoryuvali najblizhchi spodvizhniki imperatora na choli z imperskim vicekanclerom i kanclerom Avstriyi yaki formuvali vuzku Tayemnu radu sho zajmalasya najvazhlivishimi uryadovimi pitannyami Imperski okrugi Imperski okrugi na pochatku XVI stolittyaDokladnishe Imperskij okrug Zasnuvannya imperskih okrugiv nim Reichskreise takozh bulo pov yazane z provedennyam imperskoyi reformi U 1500 1512 rr teritoriya imperiyi bez zemel Cheskoyi koroni Shvejcariyi i Pivnichnoyi Italiyi bula rozdilena na 10 okrugiv U kozhnomu z nih buli stvoreni okruzhni zbori nim Kreistag do skladu yakih uvijshli predstavniki vsih derzhavnih utvoren okrim volodin imperskih licariv sho znahodilisya na teritoriyi okrugu Na okruzhnih zborah diyav princip odna teritoriya odin golos sho v takih okrugah yak Shvabskij Frankonskij i Verhnorejnskij dozvolyalo dribnim imperskim utvorennyam chiniti realnij vpliv na regionalnu i impersku politiku V kompetenciyi okrugiv znahodilisya pitannya pidtrimki zemskogo miru i virishennya superechok mizh imperskimi klasami nabir i utrimannya zbrojnih sil pidtrimka v boyezdatnosti fortec rozpodil i styaguvannya imperskih podatkiv Z 1681 r na okruzhnij riven buli peredani faktichno vsi pitannya organizaciyi imperskoyi armiyi i yiyi finansuvannya Okrugi vidigravali vazhlivu rol v pidtrimci status kvo v imperiyi integraciyi dribnih i serednih derzhavnih utvoren v zagalnoimpersku sistemu i pidtrimci oboronozdatnosti krayini Najefektivnishe funkcionuvali okrugi na teritoriyi yakih buli vidsutni veliki derzhavi Shvabskij i Frankonskij todi yak robota Verhnosaksonskogo okrugu bula povnistyu paralizovana cherez vidmovu Brandenburga vid uchasti v okruzhnih vitratah Okrugi inkoli ob yednuvalisya v asociaciyi tak v period vijni za ispansku spadshinu asociaciya p yati zahidnih okrugiv zmogla chiniti diyevij opir francuzkomu natisku v napryami Rejnu Sistema okrugiv v praktichno nezminnomu viglyadi proisnuvala do rozpusku Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi v 1806 r Finansova sistema Materialnu osnovu imperatorskoyi vladi v ranni periodi skladali dohodi imperatorskogo domenu chastina nadhodzhen z cerkovnih zemel platezhi feodalnogo harakteru relyefi ta in a takozh vinyatkovi korolivski prava regaliyi persh za vse sferi pravosuddya Velike znachennya dlya zabezpechennya potochnih potreb imperatorskogo dvoru mav obov yazok knyaziv nadavati postij i zabezpechuvati za svij rahunok utrimannya imperatora pid chas jogo znahodzhennya v yih volodinnyah lat gistum sho prizvodilo do postijnih peresuvan imperatorskogo dvoru mistami i zamkami Nimechchini i Italiyi V epohu Gogenshtaufeniv golovnim dzherelom finansuvannya derzhavnih vitrat stali feodalna dopomoga knyaziv i cerkovnih ustanov Nimechchini i platezhi sho styaguvalisya imperatorskimi chinovnikami z bagatih mist Pivnichnoyi Italiyi Padinnya imperskoyi vladi v Italiyi v drugij polovini XIII stolittya rizko obmezhilo finansovi resursi koroni pohodi imperatoriv za Alpi hoch i prinosili velichezni bagatstva v kaznu u 1355 r Karl IV viviz z Italiyi blizko 800 000 floriniv ale buli vkraj ridkimi V piznomu serednovichchi osnovnim dzherelom nadhodzhen stali vneski imperskih mist dohodi spadkovih volodin imperatora zemli cheskoyi koroni pri Lyuksemburgah Avstriya pri Gabsburgah a takozh epizodichni nadhodzhennya u viglyadi vnutrishnih i zovnishnih pozik vikupnih platezhiv za vidmovu vid korolivskih regalij vidnosno okremih mist abo teritorij i kontribucij z yudeyiv Cih dzherel bulo nedostatno ne lishe dlya provedennya aktivnoyi zovnishnoyi politiki utrimannya velikoyi armiyi abo rozgaluzhenogo aparatu upravlinnya ale i dlya finansuvannya potochnih derzhavnih vitrat Yaksho v seredini XIV stolittya korol Angliyi mav v svoyemu rozporyadzhenni dohodi na sumu blizko 770 tisyach floriniv na rik korol Franciyi bilshe 2 5 miljoniv to imperator Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi mig rozrahovuvati lishe na 150 tisyach prichomu na dumku deyakih doslidnikiv realnih nadhodzhen nabiralosya ne bilsh za tretinu ciyeyi sumi a obsyag zapozichen v 70 raziv perevishuvav pributkovu chastinu derzhavnogo byudzhetu Do pochatku XV stolittya nadhodzhennya she bilsh skorotilisya za suchasnimi ocinkami dohodi imperatora Sigizmunda ne perevishuvali 15 tisyach floriniv na rik Sproba vvedennya yedinogo zagalnoimperskogo podatku na hrestovij pohid proti gusitiv provalilasya cherez opir klasiv i vidsutnist sistemi zboru podatkiv Derzhavna podatkova sistema pochala zarodzhuvatisya na pochatku XV stolittya na rivni velikih teritorialnih knyazivstv Pfalc Brandenburg Vyurtemberg Bavariya Avstriya Same nadhodzhennya iz spadkovih volodin Gabsburgiv bilsh nizh vchetvero perevershuyuchi imperski dohodi a takozh poziki v Fuggeriv i inshih nimeckih bankirskih budinkiv dozvolyali Maksimilianu I i jogo nastupnikam provoditi aktivnu zovnishnyu politiku i utrimuvati veliki najmani vijska V ramkah imperskoyi reformi 1495 r vpershe buv zatverdzhenij yedinij zagalnij pryamij podatok zagalnij pfenig nim Gemeiner Pfennig yakij pidlyagav splati vsima gromadyanami imperiyi sho dosyagli 15 rokiv Koshti vid zboru cogo podatku povinni buli jti na formuvannya armiyi dlya vijn z Franciyeyu i Osmanskoyu imperiyeyu Prote zbir podatku viyavivsya praktichno zirvanij cherez opir klasiv i vidsutnist fiskalnih organiv Nadali imperatoram vdavalosya epizodichno otrimuvati subsidiyi klasiv na borotbu z turkami prote ci zasobi buli vkraj neznachnimi Lishe 1681 r rejhstag zatverdiv vijskovu reformu sho zobov yazala sub yekti imperiyi finansuvati utrimannya imperskoyi armiyi dlya chogo na rivni imperskih okrugiv buli stvoreni finansovi vidomstva Cya sistema zbereglasya do kincya isnuvannya imperiyi prote vona zabezpechuvala lishe minimum koshtiv neobhidnih dlya pidtrimki zagalnih zbrojnih sil i funkcionuvannya imperskih ustanov Imperatori buli vimusheni popovnyuvati byudzhetnij deficit za rahunok dohodiv zi spadkovih volodin i zovnishnih pozik Vijskova sistema Vijskova sistema imperiyi spochatku bazuvalasya na feodalnomu obov yazku vasaliv imperatora nadavati vijskovi kontingenti u razi potrebi Yadrom imperskoyi armiyi buli licari vistavleni svitskimi i duhovnimi knyazyami Okrim nih do vijskovih pohodiv prityaguvalisya ministeriali a dlya potreb oboroni do XII stolittya vikoristovuvalosya takozh vilni selyani lat milites agrarii Za suchasnimi ocinkami naprikinci X stolittya dlya svoyih pohodiv do Italiyi imperator mig zbirati do 6000 ozbroyenih licariv lishe z odnogo Nimeckogo korolivstva Umovi vijskovoyi sluzhbi viznachalisya feodalnimi zvichayami i zatverdzhuvalisya rishennyami z yizdiv knyaziv imperiyi Verhovnim golovnokomanduvachem buv imperator Okrim imperskoyi armiyi najbilshi feodali osoblivo praviteli prikordonnih marok volodili vlasnimi vijskovimi kontingentami yaki dozvolyali yim vesti samostijnu zovnishnyu politiku U piznomu serednovichchi cherez sistematichne uhilennya knyaziv vid nadannya vijskovoyi dopomogi golovnu silu imperskoyi armiyi stali predstavlyati najmani vijska U XV stolitti Shvejcariya potim Shvabiya a piznishe i inshi nimecki regioni stali centrami torgivli profesijnimi soldatami yakih najmali imperski knyazivstva vilni mista i inozemni derzhavi dlya vedennya vijskovih dij Hronichnij deficit kazni ne dozvolyav imperatoram Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi povnoyu miroyu vikoristovuvati cyu vijskovu silu Lishe vidnosna stabilizaciya finansiv pri Maksimiliani I dala mozhlivist najnyati znachni kontingenti landsknehtiv za dopomogoyu yakih vdalosya vidbiti natisk Franciyi na imperski zemli Neobhidnist korinnoyi perebudovi vijskovoyi sistemi stala ochevidnoyu do kincya XV stolittya v umovah zagostrennya zovnishnoyi zagrozi z boku Franciyi i Osmanskoyi imperiyi V ramkah imperskoyi reformi v 1500 r buv vvedenij zagalnoimperskij podatok na finansuvannya vijskovih vitrat a imperskim matrikulom 1521 r vstanovleni normi vistavlennya vijskovih kontingentiv kozhnim sub yektom imperiyi tak shob zabezpechiti komplektuvannya armiyi u skladi 20 000 soldativ pihoti i 4 000 kavaleriyi Prote praviteli velikih knyazivstv sistematichno uhilyalisya vid splati podatku i vidilennya soldativ v impersku armiyu Imperatoram dovodilosya pokladatisya na najmanciv rekrutiv z gabsburzkih volodin abo ukladati dvostoronni dogovori pro nadannya soldativ z okremimi knyazivstvami U 1556 r buv utvorenij gofkrigsrat vijskova rada avstrijskih zemel sho piznishe peretvorilasya na centralne vijskove vidomstvo imperatora V umovah pochatku Tridcyatirichnoyi vijni Ferdinand II najnyav profesijnu armiyu Vallenshtajna yaka utrimuvalasya za rahunok kontribucij z zahoplenih zemel Rozorennya zapodiyani najmancyami zmusili knyaziv pogoditisya na formuvannya armiyi na principah vstanovlenih imperskoyu reformoyu Vpershe imperska armiya nim Reichsarmee bula stvorena v 1630 r i vikoristovuvalasya u vijskovih diyah proti shvediv i turkiv Zgidno z zakonom 1681 r imperska armiya povinna bula skladatisya z 28 tisyach soldativ pihoti i 12 tisyach kavaleriyi prichomu vidpovidalnist za formuvannya i utrimannya armiyi a takozh za pidtrimku oboronozdatnosti imperskih fortec bula pokladena na imperski okrugi V period vijskovih dij chiselnist armiyi mogla za rishennyam imperskih okrugiv zbilshuvatisya Komanduvannya i priznachennya vishogo oficerskogo skladu zdijsnyuvalosya bezposeredno imperatorom U 1694 r na rivni dekilkoh imperskih okrugiv bulo prijnyato rishennya pro pidtrimku v boyezdatnosti deyakih chastin imperskoyi armiyi i v mirnij chas vnaslidok chogo vinikli postijni okruzhni vijska nim Kreistruppen sho isnuvali odnochasno z armiyami okremih knyazivstv Imperator vikoristovuvav takozh najm vijskovih kontingentiv u teritorialnih praviteliv Knyazivstva yak i ranishe pragnuli obmezhiti svoyu uchast v komplektuvanni imperskoyi armiyi zberigayuchi svoyi najkrashi vijskovi kontingenti dlya vlasnih vijsk abo peredayuchi yih za najmom za platu inozemnim derzhavam Torgivlya soldatami peretvorilasya na odne z najvazhlivishih dzherel dohodiv serednih i malih derzhavnih utvoren imperiyi klasichnij priklad Gessen Kassel Bojova pidgotovka zbroya i disciplina imperskoyi armiyi takozh zalishalisya na dosit nizkomu rivni V period francuzkoyi agresiyi kincya XVII stolittya zavdyaki zusillyam Shvabskogo Frankonskogo i Verhnorejnskogo okrugiv vdalosya organizuvati dosit efektivnu postijnu impersku armiyu prote v 1740 r vona bula rozpushena V period Semirichnoyi vijni znov stvorena imperska armiya zaznala nishivnoyi porazki v bitvi pri Rosbasi vid prusskih vijsk Takozh nevdalimi buli diyi imperskoyi armiyi u vijnah z revolyucijnoyu Franciyeyu Poryadok formuvannya i utrimannya armiyi vzhe ne vidpovidav vimogam chasu Pislya zanepadu Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi i utvorennya Rejnskogo soyuzu v 1806 r imperska armiya perestala isnuvati PrimitkiGoogle Books Prote najchastishe Otton I i jogo najblizhchi spadkoyemci vikoristovuvali titul imperator augustus dzherelo Poyednannya verhovnogo svitskogo i duhovnogo pochatku v osobi imperatora malo vizantijske korinnya hocha Vizantiya protistoyala Svyashennij Rimskij imperiyi v borotbi za chest vvazhatisya spadkoyemiceyu Davnogo Rimu i ne viznavala titulu rimskij imperator za nimeckimi monarhami Moraw P Heiliges Reich Lexikon des Mittelalters Bd 4 http artofwar ru m maa text 0140 shtml Ukrayina v Yevropi kontekst mizhnarodnih vidnosin 27 grudnya 2018 Kolektivna monografiya A I Kudryachenko K Feniks 2011 S 33 632 s ISBN 978 966 651 941 5 Pid Tretoyu Nimechchinoyu rozumilasya Nimechchina mist dribnih grafstv ta licariv u protistavlenni Pershij Nimechchini imperatora i Drugij Nimechchini kurfyurstiv Na svitanku modernoyi Yevropi prichini ta peredumovi nimeckoyi Reformaciyi Istorichna pravda Procitovano 23 sichnya 2022 Press V Kriege und Krise Deutschland 1600 1715 Munchen 1991 Schindling A Westfalischer Frieden und der Reichstag Weber POSK Schmidt G Der Dreissigjahrige Krieg Munchen 1997 Div napriklad Shmidt A Karl VII Kajzeri Rostov na Donu 1997 Vidomo sho imperator Franc I v 1745 r zapitav anglijskogo posla Chi koshtuye imperatorska korona vtrati Sileziyi dzherelo Cit za Kubin E Die Reichskleinodien Ihr tausendjahriger Weg Wien und Munchen 1991 ISBN 3 85002 304 4 Cit za Hartmann P C Das Heilige Romische Reich deutscher Nation in der Neuzeit 1486 1806 Stuttgart 2005 ISBN 3 15 017045 1 Severinus von Monzambano psevdonim S Pufendorfa De statu Imperii Germanici Liber unus Zheneva 1667 Cit za Prokopev A Yu Germaniya v epohu religioznogo raskola 1555 1648 SPb 2002 Sr vyskazyvanie Lyudovika XIV gosudarstvo eto ya Cit po Wesel U Geschichte des Rechts Von den Fruhformen bis zur Gegenwart Munchen 2001 Koronaciyi vidbuvalisya v Aaheni Milani i Arli vidpovidno Koronuvatisya imperatorom vdalosya lishe Karlu V Z chasiv gusitskih vijn i do 1708 r kurfyurstski povnovazhennya cheskogo korolya buli obmezheni viklyuchno pravom golosu pri obranni imperatora Pfalc znov vtrativ status kurfyurstva v 1777 r pislya ob yednannya z Bavariyeyu napriklad kurfyurst Gannovera v kinci XVIII stolittya volodiv shistma golosami v radi imperskih knyaziv Arhiyepiskopi Majnca Kelna i Bezansona vidpovidno Rapp F Svata rise rimska naroda nemeckeho Praha 2007 Prokopev A Yu Germaniya v epohu religioznogo raskola 1555 1648 SPb 2002 Schindling A Westfalischer Friede und der Reichstag Weber POSKBibliografiyaVojtovich L V Svyashenna Rimska imperiya Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2012 T 9 Pril S S 489 ISBN 978 966 00 1290 5 Kapitonenko M G Svyashenna Rimska imperiya Ukrayinska diplomatichna enciklopediya U 2 h t Redkol L V Guberskij golova ta in K Znannya Ukrayini 2004 T 2 812 s ISBN 966 316 045 4 Brajs Dzh Svyashennaya Rimskaya imperiya Moskva 1891 Vsemirnaya istoriya T 3 5 M 1957 Galanza P N Feodalnoe gosudarstvo i pravo Germanii M 1963 Kolesnickij N F Svyashennaya Rimskaya imperiya prityazaniya i dejstvitelnost M 1977 Prokopev A Yu Germaniya v epohu religioznogo raskola 1555 1648 SPb 2002 ISBN 5 93762 014 3 Shindling A Cigler V Kajzery Rostov na Donu 1997 ISBN 5 222 000222 2 Angermeier H Reichsreform 1410 1555 Munchen 1984 ISBN 3 406 30278 5 Hartmann P C Das Heilige Romische Reich deutscher Nation in der Neuzeit 1486 1806 Stuttgart 2005 ISBN 3 15 017045 1 Herbers K Neuhaus H Das Heilige Romische Reich Schauplatze einer tausendjahrigen Geschichte 843 1806 Koln Weimar 2005 ISBN 3 412 23405 2 Press V Kriege und Kriese Deutschland 1600 1715 Munchen 1991 Prietzel M Das Heilige Romische Reich im Spatmittelalter Darmstadt 2004 ISBN 3 534 15131 3 Rapp F Svata rise rimska naroda nemeckeho Praha 2007 Schmidt G Geschichte des Alten Reiches Staat und Nation in der Fruhen Neuzeit 1495 1806 Munchen 1999 ISBN 3 406 45335 X Schindling A Walter Ziegler Hrsg Die Kaiser der Neuzeit 1519 1806 Munchen 1990 ISBN 3 406 34395 3 Schindling A Westfalischer Friede und der Reichstag Weber POSK Wesel U Geschichte des Rechts Von den Fruhformen bis zur Gegenwart Munchen 2001Svyashenna Rimska imperiya Yuridichna enciklopediya u 6 t red kol Yu S Shemshuchenko vidp red ta in K Ukrayinska enciklopediya im M P Bazhana 2003 T 5 P S 736 s ISBN 966 7492 05 2 PosilannyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Svyashenna Rimska imperiya Holy Roman Empire