Карл VI Габсбург нім Karl VI лат Carolus VI 1 жовтня 1685 20 жовтня 1740 імператор Священної Римської імперії з 17 квітн

Карл VI Габсбург (нім. Karl VI, лат. Carolus VI; 1 жовтня 1685 — 20 жовтня 1740) — імператор Священної Римської імперії з 17 квітня 1711 року, останній нащадок Габсбургів за прямою чоловічою лінією. Король Богемії з 17 квітня 1711 року (коронація 5 вересня 1723 року, вступив на престол під ім'ям Карл II), король Угорщини з 17 квітня 1711 року (вступив на престол під ім'ям Карл III), титулярний король Галичини та Володимирії і претендент на іспанський престол (як Карл III).

Карл VI Габсбург нім. Karl VI.
Dei gratia electus Romanorum imperator semper augustas, ac rex Germaniae, Hispaniarum, Castellae, Aragonum Legionis, utriusque Siciliae, Hyerusalem, Hungariae, Bohemiae, Dalmatiae, Croatiae, Sclavoniae, Ramae, Serviae, Galliciae, Lodomeriae, Cumaniae, Bulgariae, Navarrae, Granatae, Tolleti, Vallenciae, Galletiae, Maioricarum, Hispalis, Sardiniae, Cordubae, Corsicae, Murtiae, Gienis, Algarbii, Algecirae, Gibraltaris, insularum Canariae, nec non Indiarum orientalium et occidentalium, insularum, ac terrae firmae maris Oceani etc, archidux Austriae, dux Burgundiae, Brabantiae,Mediolani, Styriae, Carinthiae, Carnioliae, Luxemburgi, Vierthembergae et Thecae, Superioris et Inferioris Silesiae, Athenarum et Neopatriae, princeps Sveviae, marchio sacri Romani imperii Burgoviae, Moraviae, Superioris et Inferioris Lusatiae, comes Habsburgi, Flandriae, Tyrolis, Barchinonae, Ferretis, Kiburgi, Goritiae, Rossilionis et Ceritaniae, landgravius Alsatiae, marchio Oristani et comes Gocceani, dominus marchiae Slavonicae, Portus Naonis, Biscaiae, Molini, Salinarum, Tripolis et Mechliniae etc.

Імператор Священної Римської імперії
Правління	1711-1740
Коронація	22 грудня 1711
Попередник	Йосиф I Габсбург
Наступник	Карл VII Альбрехт
Інші титули	Король Німеччини Король Богемії Король Угорщини (як Карл III) Король Хорватії Король Галичини та Володимирії Ерцгерцог Австрії
Біографічні дані
Релігія	католицька церква
Народження	1 жовтня 1685(1685-10-01) Відень
Смерть	20 жовтня 1740(1740-10-20) (55 років) Відень ^d
Поховання	Імператорський склеп, Відень, Австрія
Дружина	Єлизавета Христина Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Діти	Леопольд Йоганн, Марія-Терезія, Марія Анна, Марія Амалія
Династія	Габсбурги
Батько	Леопольд I Габсбург
Мати	Елеонора Нойбурзька
Нагороди


Медіафайли у Вікісховищі

Претензії на іспанську корону

Народився у Відні. Другий син імператора Леопольда I та Елеонори Пфальц-Нойбурзької. Коли згасла іспанська гілка Габсбургів (1700), Карл виступив претендентом на престол Іспанії (див. Війна за іспанську спадщину).

1703 року був відписаний Взаємний пакт про престолонаслідування — угода щодо престолонаслідування (спадкоємства трону), таємно підписаний ерц-князями Йосифом І та Карлом.

Проголошений 1703 року у Відні «Карлом III Іспанським», він вирушив 1704 року до Іспанії, за допомогою каталонців узяв Барселону й Валенсію, у 1706 році витримав облогу Барселони. У вересні 1710 року йому вдалось за допомогою сильних підкріплень з Австрії та завдяки успіхам графа Старемберга вступити до Мадриду, але невдовзі його знову було загнано до невеличкого північно-західного кута півострова.

Царювання

17 квітня 1711 року помер його брат імператор Священної Римської імперії Йосиф I, і Карл, що успадкував його німецькі землі, повернувся до Німеччини; в грудні 1711 року він отримав імператорську корону. Залишений союзниками та слабо підтримуваний імперськими чинами, Карл у 1714 році був змушений підписати Раштаттський мир з Францією, за яким до нього відійшли Неаполь, Мілан та Іспанські Нідерланди.

Більш вдало йшла війна з Туреччиною. Під проводом принца Євгена австрійські війська здобули переконливі перемоги при Петервардейні й Белграді. За Пассаровицьким миром 1718 року Австрія отримала Темеський банат, Північну Сербію з Белградом, частину Боснії та Волощини. Честолюбні плани іспанської королеви Єлизавети Фарнезе та її улюбленця Хуліо Альбероні викликали у 1718 році союз чотирьох держав — Франції, Англії, Голландії та імператора; іспанці були змушені визнати австрійські права на Італію, причому Карл вигідно обміняв у Савойї острів Сицилію за Сардинію.

Прагматична санкція

Щоб зберегти нероздільно за своїми нащадками австрійські володіння, Карл 19 квітня 1713 року видав «прагматичну санкцію», яка за відсутності чоловічого нащадка віддавала всю монархію жіночій лінії нащадків Карла. У цей час у Карла ще не було дітей; за три роки у нього народився син, який невдовзі помер, а потім народжувались тільки дочки. Більшість держав спочатку не хотіли висловлюватись на користь санкції. Лише 1725 року Карлу вдалось домогтись згоди Іспанії, потім, з приводу складеної проти нього та Іспанії Герренгаузенської угоди, залучити на свій бік Росію в серпні 1726 року й Вустергаузенською угодою 1726 року відхилити Пруссію від її герренгаузенського союзника, визнавши за нею право на Берг. З іншого боку, Франція та Англія залучили на свою сторону Голландію, Данію та Швецію. Суассонський конгрес не досягнув згоди; Іспанія перейшла на бік Франції. До політичних розладів приєднались економічні. Заснована в Остенде Східна торгова компанія посилено заохочувалась Карлом, який дуже цікавився підйомом торгівлі й промисловості — й це тільки збільшувало неприязнь морських держав, що вбачали океанську торгівлю як свою монополію. Напружене становище тривало декілька років; нарешті у 1731 році відбулась угода, яка гарантувала прагматичну санкцію з боку Англії та Голландії в обмін на знищення Остендської торгової компанії.

Війна за польську спадщину 1733-1735

Франція все ще залишалась ворожою до Карла і скористалась із вакантності польського престолу у 1733 році для відновлення війни з Австрією. Росія та Австрія висловились на користь саксонського курфюрста Августа III Фрідріха; Франція, Іспанія та Сардинія хотіли доставити престол Станіславу I Лещинському, тестю Людовика XV. У війні, що спалахнула після цього, французькі війська зайняли Мілан й усю Ломбардію до Мантуї, іспанське військо оволоділо Неаполем та Сицилією; на берегах Рейну були завойовані Кель, Філіпсбург й уся Лотарингія. За попередньою угодою у Відні 1735 року (остаточно мир було укладено лише 1738 року) Карл домігся визнання прагматичної санкції і отримав Парму та П'яченцу, але пожертвував Неаполем, Сицилією та деякими округами Мілана, так само як цілком відмовився від Лотарингії, яку віддали Станіславу Лещинському й по його смерті вона мала відійти до Франції.

Війна з Османською імперією

Не менш невдалим був Карл у війні з Османською імперією. Австрія втратила за Белградським миром (вересень 1739), за винятком Банату, майже всі свої надбання, отримані за Пассаровицьким (Пожаревацьким) миром. Карл помер 20 жовтня 1740 року й залишив монархію своїй 23-річній дочці Марії-Терезії.

Шлюб та діти

23 квітня 1708 року одружився з принцесою Єлизаветою Христиною Брауншвейг-Вольфенбюттельською (1691-1750), дочкою герцога . У шлюбі народилося четверо дітей:

Ерцгерцог Леопольд Йоганн (1716), помер у віці кількох місяців,
Марія Терезія (1717-1780), імператриця, дружина Франца Стефана Лотаринзького,
Марія Анна (1718-1744), дружина Карла Александра Лотаринзького,
Марія Амалія (1724-1730), померла у віці шести років.

Родовід

Див. також

Епоха Свободи

Примітки

Література

(нім.)

Schirach, «Biographie Kaiser Karls VI» (Галле, 1776);
P. von Radix, « Kaiser Karl VI als Staats und Volkswirt» (Інсбрук, 1886);
M. Landau, «Geschichte Kaiser Karls VI als Königs von Spanien» (Штутгарт, 1889);
Arneth, «Leben Guido von Starhemberg» (Відень, 1853);
Arneth, «Prinz Eugen von Savoyen» (Відень, 1858-59).

Попередник
Йосиф I Габсбург