Комірчина

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Комора (значення).

Не плутати з Камора.

Комо́ра — окрема будівля для зберігання зерна тощо; приміщення в житловому будинку, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо; приміщення або окрема будівля, призначена для зберігання продуктів сільського господарства, а також окремих речей побутового чи господарського вжитку, посуду, припасів та ін. Рідко, те саме, що склад, кліть. Найраніше назва «комора» згадується в Київському та Галицько-Волинському літописах.

Перелаз і комора з с.Сухини Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. (Київ, Пирогів)

Назва

Слово комора також «камора, каморка, комирка» походить від грецького грец. καμάρα або лат. camara, і того ж походження й слово «камера».

У праслов'янській мові функціонувало слово jata «комора; охорона».

Наприкінці праслов'янської спільноти поблизу житла почали зводити будівлі для домашніх тварин: xlěvъ «хлів», obora «обора», konura «конура», kotṷхъ «хлів для дрібної худоби; свинарник», а простір навколо дому з усіма іншими будівлями і подвір'ям, який обносили тином, утворював двір (dvorъ).

Поряд з комора, вживалися назви жи́тниця, хлібни́ця, розм. инба́р / амба́р (через тюркське посередництво від перс. anbār‎; згідно зі словником Грінченка, так називалися комори у вигляді окремих будов), хижа, як діалектна — спижарня, / спіжарня на Бойківщині та Лемківщині шпихлі́р (пол. śpichler, szpichlerz < сер.-в.-нім. spīcher). Відоме в значенні «комора» і слово магазин (зараз так частіше називають крамницю). Комора для зерна й борошна називалася й гамазе́й, гамазе́я (метатеза слова магазин, очевидно, під впливом гамза́ — «казна»). Комору могли називати й кліттю, опалювана жаровнею комірчина в сінях (у поліщуків) відома як сте́бка. Також слово "комора" використовувалось на позначення горнила в передній частині горна горизонтального типу, звідки по жаропровідних каналах гаряче повітря надходило у випалювальну камеру.

Комора з села Моринці Звенигородського району Черкаської області (Київ, Пирогів)

Історія

Комора з села Медведівці Мукачівського району Закарпатської області (Київ, Пирогів)

Комора з села Савинці Миргородського району Полтавської області в Національному музеї народної архітектури та побуту України в м.Пирогів, поблизу Києва

На селянському подвір'ї розташовувалися господарських будівлі, які забезпечували необхідні для життя процеси. Серед них були комори та шпихліри для зберігання домашнього майна, продуктів домашнього вжитку та зерна.

У повсякденному мовленні комора — це невелике приміщення в безпосередній близькості від кухні, де ви можете зберігати сухі продукти та інші продукти, які не використовуються так часто або які у вас є великими порціями, — наприклад: консерви, борошно, сушені гриби, горіхи та ін.

Раніше, комірка використовувалася як приміщення, звідки щодня збирали продукти. В той час, як більша за розмірами комора була місцем, де тривалий час зберігалася їжа.

Часто комора прохолодна, щоб продовжити термін зберігання. Вона оснащена полицями і легко чиститься.

Комора характерна для індивідуального селянського господарства. В Україні комори найбільш поширені були в центральних районах Лівобережжя та у Закарпатті. Будували їх здебільшого з дерева, звичайно з одного боку вони мали піддашок, стовпчики або кронштейни піддашка, двері, бильця та ін.; іноді прикрашали різьбленням.

Комора є одним із багатьох типів дерев'яних будівель, які формували індивідуальний селянський господарський комплекс в українському середньовіччі та пізніше. Кожне більш-менш заможне господарство неодмінно мало комору. Майже скрізь в Україні вона розташовувалася при хаті. Вхід до неї був найчастіше з сіней, а в Карпатах — з подвір'я. Зрідка трапляються й такі, до яких входили з житлового приміщення. Переважно заможні селяни мали комори, відокремлені від хати.

У наш час будинки часто обходяться без комор, оскільки продукти, що швидко псуються, зберігаються переважно в холодильниках і морозильниках. З появою холодильників і супермаркетів не так вже й нормально мати велику окрему комору через можливість охолодження продуктів в холодильнику і великий асортимент продуктів в супермаркеті.

	«Але в келії давно ніхто не жив, вона раніше правила за комірку, де зберігався всілякий непотріб, який шкода було викинути, хоч ним ніхто й не користувався, аж поки новий ґвардіан не звелів усе спалити й облаштувати келію для переписувача».
— Юрій Винничук, роман «Сестри крові»

Нині в Україні в новобудовах від комірок не скрізь відмовилися. Однак комора не покидає популярності в таких видах господарства, які передбачають, що ви збираєте харчі самостійно на природі, що вимагає додаткового місця для зберігання тощо.

Шведська комора в Середньовіччі, що формувала фермерський комплекс, часто мала горище на верхній зрубній конструкції у вигляді виступу, і, таким чином, призначена для оборони

На жаль, українська будівельна культура назавжди втратила деякі унікальні зразки житла, що збереглися до наших днів у селах, безпосередньо розташованих у зоні Чорнобильської катастрофи. Непоправною втратою є також те, що жодної пам'ятки народної архітектури (в її натуральному вигляді) з цього регіону немає в музеях України.

Комори часто мали зрубну конструкцію. У них також зберігали всіляке домашнє начиння, а стаціонарні ліжка можна було знайти там, де спали коморники чи гості. Влітку, а іноді і взимку, селяни могли спати як у хаті, так і в коморі, сінях чи клуні, — тобто могли використовувати господарські приміщення як житло. Комора також слугувала притулком у скрутні часи. Зернова монополія в радянські часи призвела до дефіциту зерна і голодоморів. В давніші часи, в XV–XIX столітях коморниками називали найбідніші верстви населення сіл і містечок України, Польщі, Білорусі, Литви, які не мали власного житла. Зазвичай ці вибірки класової стратифікації або соціальні відмінності, були засновані на неспадковому багатстві, і були пов'язані з простими політичними та економічними системами. Під час татаро-монгольських вторгненнь до Європи, так званої індустріалізації по-радянськи, радянських перегонів озброєння і Російського вторгнення в Україну у 2022 році зерносховища набули величезного значення.

Ці дерев'яні будинки вже давно зникають в Україні, хоча в деяких місцевостях їх є більше. Декілька таких будинків зараз знаходяться у відділах народних музеїв під відкритим небом, наприклад, найбільше їх у Пирогово, поблизу Києва, міських садах і ін.

	«Була то навеличка комірка, де стояла ручна машина до різання січки, а на полицях лежали ріжні господарські приладдя, на землі в куті лежала ціла купа нарізаної січки для коней, а по боках було повно соломи, призначеної на січку».
— Т.Г. Бордуляк «Невідомі твори»

Комора з села Моринці Звенигородського району Черкаської області (Київ, Пирогів)

Для кожного регіону України характерні свої принципи розташування господарських будівель у дворі та їх блокування. Комору будували з добірних матеріалів, і при будівництві щільно припасовували вінці та влаштовували масивні двері з широкими одвірками. Піддашшя або галереї влаштовували навпроти дверей комори, щоб захистити вхід від опадів. Особливий тип галереї з дерев'яними розкосами та арками поширений на Чернігівщині. У Карпатах та Середній Наддніпрянщині їх часто прикрашали різьбленням, а на Поділлі — декоративним розписом. Перші вінці зрубу клали на високі підставки з каменю чи пенів по кутах будівлі, а підлогу влаштовували так, щоб забезпечити хороше провітрення зерна:

	«Ой єсть у мене свекруха при дорозі, Є в неї комора на підлозі.».
— співають у весільній подільській пісеньці

Двокамерна комора з села Баговиця Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (Київ, Пирогів)

У лісових регіонах України комори будували з дерева, а в степових — з глиносолом'яних вальків або каменю, але зруб обов'язково піднімали над землею. Для Поділля характерно, що комору будували під одним дахом зі стодолами та хлівами. Трапляються й двокамерні комори з сіньми.

Перекриття комори влаштовували чотирисхилим дахом, хоча зустрічалисися також двосхилі дахи з трапецієподібними переднім (чоловим) і заднім (тильним) фронтонами. У коморах з двосхилим дахом горище використовувалося для господарських потреб і на нього можна було потрапити за допомогою приставної драбини. При вхідних дверях піддашок галереї підтримувався трьома або чотирма стовпчиками. Комора замикалася на (дерев'яний замок), який кріпився з внутрішньої сторони дверей.

Лише на Бойківщині, де дотримувалися усталеного порядку розміщення речей у коморі, вздовж причілкової стіни комори обов'язково влаштовували гряди (гребені) для розвішування святкового одягу, полиці з готовим полотном під стелею навпроти дверей, а під ними — скрині для продуктів і збіжжя. У гуцульських коморах стояли довгі шеренги бочок, бербениць і малих барилець з бринзою, маслом і молоком, запаси зерна, борошна, лою, воску, а на жердках і стінах висів одяг. У коморах Полтавської та Чернігівської областей є засіки для зерна, і у тих же коморах розміщуються діжки з продуктами та скрині з одягом; взуття та одяг розвішані на жердках.

Матеріал будівництва такий самий, як і для хати, тому в ХІХ столітті комори, нарівні з дерев'яними церквами, вважалися типовими об'єктами української архітектури.

Загалом історія розвитку житла й комори має багато спільного, хоча комора еволюціонувала від дупла в дереві й мисливських схованок, піднятих над землею, до наземних споруд. Найпростішою з таких споруд є кліть.

Кліть з села Юрове Олевського району Житомирської області. Музей у Пирогові.

У середині XIX століття майже до кожної хати Заславського повіту з тильного боку були прибудовані невисокі комори, обмазані глиною і присипані ззовні землею: вони називалися «здебками», і слугували для зберігання взимку квашеної капусти та огірків.

У поліщуків були кліті, стебки та однокамерні хати (житлові приміщення), які споруджували із кругляків і напівкругляків і вкривали колотими дошками драницями. Стебки були приблизно такого ж розміру, як і кліті, але їхні стіни та стеля були обмазані глиною і їх опалювали за допомогою жару, принесеного в спеціальній посудині; іноді в них були печі. У деяких місцевостях стебки видозмінювалися в прибудови до хати — пукліт, покліт, теплу комору, прибік.

Трикамерне житло: мешкальна хата, сіни і комора. Будівля з села Медведівці Мукачівського району Закарпатської області (Київ, Пирогів)

Стебка — тепла комора, в якій взимку зберігають картоплю, овочі та квашенину; її обігрівають внесеним у посудині жевріючим вугіллям.

Пукліт в поліському житлі є пізнішою видозміною стебки. Його влаштовували в сінях за причілковою стіною або за піччю (при запічній стіні) і називали ще теплою коморою чи прибокою. Взимку в ньому зберігали овочі та картоплю, а влітку — молоко та деякі інші продукти.

Кліті («хата, хижа, кімната, комора») здавна використовувались як житло. Наприклад, у справі про підпал 1588 року жителями села Борки на Волині місцевого пана Андрія Барановського, колишнього слуги князя А. Курбського, знаходимо свідчення про те, що поміщик спав у «коморі, або кліті».

Українська хата пройшла довгий шлях розвитку, і лише в середині ХІХ століття з'явилося двокамерне селянське житло, яке складалося з житлового приміщення та сіней. Наприкінці ХІХ століття в Україні поширилося трикамерне селянське житло, яке, крім власне хати і сіней, мало ще й комору. Найпоширенішим типом тридільної хати — сіни, мешкальна хата й комора або хата, сіни та кімната (часом ще й із коморою). У заможних селян комори іноді виглядали як окрема ізольована хатина.

Комори розташовувались також у пустотілих стінах забудови замку. Стіни забудови замку складалися із пустотілих та засипаних землею городен, а у пустотілих городнях на рівні землі знаходились:

«светлицы, а сени по пяти сажон, также подле светлицы еще комора».

Ще більше приміщень знаходилось на другому поверсі:

«на подърусех сени, а светлица и комора на 3 сажъни, с коморы тое светлица другая поболша, против тое светлицы сени, а подле сени тое светлица полъпята саженя, сени пред нею таковаж, подле сени тоя комора поменша».

З середини до городень були прибудовані хати й комори, які слугували схованками для місцевого населення. За давньою традицією городні були росписані місцевою людністю — панами, міщанами, сільськими громадами.

У давнину нижні частини дерев'яних дзвіниць використовувалися як комори для зброї та різних військових припасі (подібно до замкових веж).

В описі М. С. Грушевським південноруських замків XVI століття, які в більшості випадків були дерев'яними, а їхні стіни переривалися вежами, зазначається, що крім приміщень для гармат, всередині веж бували також житлові кімнати, комірки, комори, склади бойових припасів.

• Комора, натюрморт. Флоріс ван Шутен, між 1626 і 1677 роками
• Комора в замку в Гвадалест
• Комора для оленини. Руїни крижаної хати в
• Мурована комора водяного млина, село Шамраївка

Використання комор як місця для зберігання рухомих і цінних речей стало причиною того, що в Середньовіччі цим словом називали як «скарб», так і «скарбницю»: комори короля та королеви, а також велике спорядження, яке супроводжувало королів у їхніх подорожах. Постійні подорожі, пізніше були названі «палатами» царя. У наш час слово комора скоротилося до значення «комірка» або «комора», «сховище», «склад».

Норвезька комора на стовпах, щоб запобігти проникненню шкідників, таких як миші і щури, та з влаштованим горищем в с. у 1890-х роках. Фото: Мартініус Скёйен (1849–1916)

Текст колись улюбленого українського мотиву обрядового величання (ритуального прославляння) включав зображення як «молодця», так і «пана», що сидить в наметі чи в золотій хаті, на золотім кріслі:

	Ой вгорі, ой вгорі, в шовковій траві, Ой, дай Боже! Стоїть мі, стоїть шовковий намет, А в тім наметі золотий стільчик, На тім стільчику можний панонько, Трьома яблучки підкидаючи, Двома орішки та цитаючи. Вицитавконя, та з під короля. ...
— коляда

В повісті Миколи Васильовича Гоголя «Пропала грамота» з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки»:

«Отам уже дід надивився такого дива, що вистачило йому надовго після того розказувати; як повели його в палати, такі високі, що коли б десять хат поставити одна на другу, і тоді, мабуть, не дістали б. Як зазирнув він в одну кімнату — нема; в другу — нема; в третю — нема; в четвертій теж нема, а вже в п'ятій гляне — сидить сама, в золотій короні, в сірій новісінькій свитці, в червоних чоботях і їсть золоті галушки. Як звеліла вона насипати йому повну шапку синиць, як… та чи й пригадаєш усе…»

Ключник — застаріла назва особи, яка мала ключі від комор панського маєтку, економії (господарства) тощо і розпоряджалася запасами продовольства. У пізньому середньовіччі відповідальний за окремі приміщення для різноманітних службових функцій та зберігання їжі, іа також за пов'язану з цим функцію обслуговування, начальник канцелярії, який відповідав за це приміщення, називався пантонером. рос. Коморный — військове звання, камер-юнкер, — дворянин, який обслуговував особу імператора, короля чи курфюрста у його кімнатах.

У великих будинках і маєтках використовували окремі кімнати, кожна з яких була призначена для окремих етапів приготування їжі та прибирання. Кухня була для приготування їжі, а їжу зберігали в коморі чи погребі. Підготовка м'яса перед приготуванням проводилася в коморі (часто в ці великі будинки дичина надходила необробленою, риба не в філе, а м'ясо — у половинках або четвертинах туші), а очищення та підготовка овочів відбувалася в кухонній коморі. Посуд мили в кухонній або дворецькій коморі.

• «Кухонний натюрморт із покоївкою та хлопчиком, який показує м'яч», Флоріс ван Шутен
• Флоріс ван Шутен. «П'єса на кухні» (XVII ст.)
• Комора. Адріан ван Утрехт, живопис, 1642 рік
• Кухар в коморі. , живопис, перша половина XVII століття

У часи товарного дефіциту в СРСР одними з найбільш забезпечених дефіцитними товарами були партійно-радянська номенклатура, найвищі прошарки інтелігенції, які постійно отримували «пайки» поза системою відкритої торгівлі. Ці категорії населення мали відкритий «чорний хід» до магазину чи продуктової бази — одного із символів епохи застою, і могли першими відбирати найкращий товар. Ознакою їхнього соціального статусу, привілеєм, недоступним для інших соціальних груп, було також «пайкове» забезпечення. Дефіцит був потужним чинником соціальної стратифікації в радянському суспільстві.

Распутін дуже турбувався тим, що Сибір експлуатується не найкращим чином, не так, як це дозволило б йому залишатися російською коморою триваліше і ефективніше. Російські письменники, які розглядають Сибір як комору запасів для центральної Росії, пишуть у класичному імперському стилі, створеному західними письменниками, які колись розглядали Африку й Азію як на сіни і комору англійської та французької держав. Література викреслює корінні народи Сибіру з картини, яку вона малює, причому не лише сучасної, а й історичної, тоді як російськомовним поселенцям відмовляють в уяві та сміливості, необхідних для досягнення незалежності.

Комора в єлизаветинської садибою I ступеня, яка розташована в селі , приблизно за 11 миль (17,7 км) на південь від міста в графстві Нортгемптоншир, Англія

Типи комор

При класифікації комор за температурним режимом, виділяли комори теплі і холодні.

"Комора в Потоках". Т.Г. Шевченко, кінець серпня 1845 року, акварель

За матеріалом будівлі: зрубні і мазані.
За розташуванням щодо поверхні землі: підземні (льох), і наземні.
При класифікації за спеціалізованим призначенням, існували, наприклад, «медуші» — комори, льохи для меду, винний льох, фруктовий льох, житниця (зерносховище), порцелянові комори між їдальнею та кухнею в англійському чи американському будинку середнього класу, особливо в другій частині XIX і на початку XX століть і ін.
За конструктивними особливостями будівлі та/або зв'язком з історичною або фактичною точкою відліку: земляний льох, кліть (кліть найпростіша первісна споруда); за конструктивними поєднаннями з іншими приміщеннями (пукліт і ін).
За соціальним контекстом: комора дворецького (сервірувальна комора) — це підсобне приміщення у великому будинку, яке в основному використовується для зберігання предметів сервірування, а не їжі; службові комори, «царська скарбниця», селянська комора, козацька комора, кухонна комора і ін.
За сезонністю використання протягом року з різною метою: хижа, яку влітку використовували для відпочинку, а взимку — як комору. У лемків класичним типом житла була «Довга хата», яка також називалась «хижа».

В зменшувальному значенні існує і на позначення допоміжної ємності до кухні — комірка.

В 1850 році в селі Угринові був заснований громадський шпихлір (комору), який проіснував до Першої світової війни. Селяни позичали збіжжя на передновок, а після молотьби повертали його з 10-відсотковою винагородою. У багатьох селах існували громадські позикові комори, серед яких і «магазини», «гамазеї», «шпихліри», організовані з ініціативи держави або сільської громади для забезпечення селян зерном для посіву або харчування у разі неврожаю. Поповнення фондів таких громадських зерносховищ зерном, відбувалося способом добровільних внесків селян та відсотків (надлишків зерна), з якими позичальник повертав позичене, а також штрафів за правопорушення.

В Київській Русі XII–XIII століть, з огляду на митну політику встановлення митних податків на перевезення товарів для продажу в місті, з особи, яка супроводжувала товар, за наймання комори (складу) для товару на гостинному дворі стягувався «комор».

• Комора з с.Хижинці Лисянського району Черкаської області (Київ, Пирогів
• Комора для зерна з села Верхній Ясенів. Музей у Пирогові
• Комора з сіньми добудовані до хати. Музей у Пирогові.
• Комора Івана Котляревського. Музей у Полтаві

Забобони. Народні вірування. Обрядовий народний побут

Комори згадуються в легендах та переказах. Цим будівлям приписували чудодійну силу, що зачаровує або очищає. На Поліссі вірили, що в садибі колотнечу завжди зчиняє бісівське плем'я: чорти дратують коней і заплутують їм гриви; відьми підстерігають жінок, щоб заподіяти їм лихо, і лише кліті (комори) були недосяжними для них. У коморах ховали дітей від «злого ока», ворожки зберігали в коморах «цілюще зілля». Саме тому туди завжди виставляли коровай нареченої, щоб очистити його від злих духів. Тут же відбувалися «покладини» молодят під час весільного обряду, де вони ночували перші місяці.

У деяких місцевостях на свята в морозяні ночі люди бігли до комори і прислухалися до звуків, що долинали за стіною. Якщо долинало шелестіння зерна, то це було ознакою доброго врожаю. Комори згадуються в легендах і переказах. Цим будівлям приписували чудодійну силу, яка зачаровує або очищає. На Поліссі вірили, що в садибі колотнечу завжди зчиняє бісівське плем'я: чорти дратували коней і заплутували їм гриви; відьми чатували на жінок, щоб заподіяти їм лихо, і лише кліті (комори) були їм недосяжні. Дітей ховали в коморах від «злого ока», в коморах ворожили, тримали «цілюще зілля». Тому сюди завжди виставляли коровай нареченої для очищення від злих духів. Тут відбувалися «покладини» молодих під час весільного обряду, де вони й ночували перші місяці.

"Одружились небожата. Дивувались люде, Як то вони, ті сироти, Жить на світі будуть? Минає рік, минув другий, Знову дивувались, Де в тих сиріт безталанних Добро теє бралось? І в коморі і надворі, На току й на ниві, І діточки як квіточки, Й самі чорнобриві".

Т.Г. Шевченко «Москалева криниця». Уривок. 1846 — 1847 рр.

Кліть як спальня молодої пари часто згадується у литовських і латиських народних піснях, а в Норвегії та Швеції у великих сім'ях було прийнято для кожної пари мати окрему кліть.

Іди, мила, до комори спати, Буду тобі всю правду казати.

	Ой, в мене коморонька новая, В тій комороньці постілонька тисовая.
— про те, що комори були місцем для відпочинку, дізнаємося з українських народних пісень

Весілля в українському народному побуті є складною сумішшю обрядів різних періодів, в якій виділяються елементи родової екзогамної епохи, впливи грецько-візантійського релігійно-містичного характеру та новіші українські. Одним серед багатьох основних актів у ньому була «комора».

У весільному обряді комора — місце першої шлюбної ночі молодих і сам ритуал першої шлюбної ночі; у коморі готували шлюбне ложе для молодих, клали хліб і сіль біля їхніх голів, ставили об­раз; свашки співали: «Ой, хто буде спати, Будем йому на постіль сла­ти: Соломку в головки, сінця під колінця, А м'яти під п'яти, Щоб було м'яко спати»; старости тричі благословляли молодих, після чого дружко за кінці хусти­ни вів молодих до комори; обряд виведення молодих з комори і представлення їх гостям також урочисто виконувався після показу сорочки молодих після шлюбної ночі. «Обряд комори» — особливий звичай першої шлюбної ночі, який був одним із визначальних в українській весільній обрядовості аж до середини ХХ століття.

Прислів'я

• Ґазду можна пізнати по дворові, ґаздиню по коморі
• У червні на полі густо, а в коморі пусто
• Роби надворі — буде й у коморі
• В мене дві повні комори: в одній злидні, в другій горе
• В коморі пусто, в стодолі порожньо, а в хаті лиш одна верета
• Заблукав між хатою і коморою

Галерея

• «Лейт» — сунданська традиційна рисова комора. Село Касепухан, Західна Ява, Індонезія.
• Зерносховище в Словенії. Початок XIX століття.
• Зерносховище в Кенії. Експонат . Комора народу Луо.
• Комора з с.Люта Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл. (Львів, вул.Чернеча Гора, 1)
• Комора з с.Сокирниця Хустського р-ну Закарпатської обл. (Львів, вул.Чернеча Гора, 1)

• Комора з села Хижинці Лисянського району Черкаської області (Київ, Пирогів)
• Комора з села Медведівці Мукачівського району Закарпатської області (Київ, Пирогів)
• Комора з села Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області (Київ, Пирогів)
• Комора з села Савинці Миргородського району Полтавської області (Київ, Пирогів)
• Комора з села Коритне Вижницького району Чернівецької області (Київ, Пирогів)
• Комора з села Мала Каратуль Переяслав-Хмельницького району Київської області. Початок XX століття
• Комора з села Медведівці Мукачівського району Закарпатської області. Музей у Пирогові.
• Зерносховище з с. Чайківщина Оржицького району Полтавської області, Переяслав-Хмельницький, вул. Літописна, 2, в південній частині музею
• Зерносховище 1913 року у Верхівні, Житомирська область.
• Комора з с. Деревки. Музей у Пирогові.

Короткі пояснення

1. Відгороджене місце в коморі, зерносховищі і т. ін. для зсипання зерна або великий і високий, звичайно нерухомий ящик з лядою для зсипання зерна, борошна.
   Джерело: Словник української мови: в 11 т. — К.: Наукова думка, 1970—1980. http://sum.in.ua/s/zasik.
2. виграє; здобуває коня у самого короля чи у пана, перевершуючи їх у грі.
   Джерело: Народні пісні в записах Івана Вагилевича / Упоряд., вст. ст. і прим. М.Й. Шалати. Київ: Музична Україна, 1983. 160 с.

Див. також

• Зерносховище
• Комора на підпорах
• Коморники
• Льох
• Бурдей (житло)
• Ямне житло
• Українська хата
• Ліжко-скриня

Примітки

1. Комора // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — .
2. Комора // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0001205
4. Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с.
5. Кліть // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця; Відп. ред. О.В.Мишанич. К.: Дніпро, 1989. XVI с. + 591 с.
7. Архип Данилюк. Давня архітектура українського села: Етнографічний нарис. К.: Техніка, 2008. 256 с.; іл. (Народні джерела). Бібліогр.: с. 246-252.
8. Говірки Чорнобильської зони: Системне опис / П. Ю. Гриценко та ін. — К.: Довіра, 1999
9. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
10. Лучик В.В. Вступ до слов'янської філології: підручник. Київ: Академія, 2008. (стор.: 166)
11. Житниця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
12. хлібниця // Російсько-українські словники на R2U.
13. инбар // Російсько-українські словники на R2U.
14. Амбар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
15. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
16. Амбар // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
17. Амбар // Російсько-українські словники на R2U.
18. Хижа // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
19. Спижарня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
20. Спіжарня // Російсько-українські словники на R2U.
21. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — Київ. 2002.
22. Магазин // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
23. Гамазей // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
24. Гамазей // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
25. Стебка // Російсько-українські словники на R2U.
26. «Сестри крові»: роман / Юрій Винничук. — Харків: Фоліо, 2018. — 383 с. —
27. О. І. Гуржій. Комірники, коморники [ 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 469. — .
28. Бордуляк, Т. Г. Невідомі твори / Т. Г. Бордуляк; упоряд. Т.Бордуляк; наук. ред., авт. вступ. ст. й комент. М. Шалата. — Вид. 2-ге, стер. — Львів: ПАІС, 2011. — 426 с.
29. Волинь: пам'ятки народної архітектури: історико-краєзнавчі статті / А.Г. Данилюк; Львівське крайове товариство "Рідна школа". — Луцьк: Надстир'я, 2000. — 97 с.: іл. —
30. Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. — К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. (див: КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем'яних літ»). Доступ: http://litopys.org.ua/pvlyar/yar15.htm
31. Жизнь Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни. — Киев, 1849. — С. 291.
32. Юрченко, Петр Григорьевич. Народное жилище Украины / П. Г. Юрченко. — Москва: Изд-во Акад. архитектуры СССР, 1941. — 88 с., 4 вкл. л. ил.: ил., черт. — Библиогр.: с. 85-86.
33. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед. слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 592 с.; іл. («Пам’ятки історичної думки України») . Доступ: http://litopys.org.ua/cultur/cult17.htm
34. Г.Івакін. Історичний розвиток Києва XIII — середина XVI ст. — К., 1996. — С. 109-189. (Розділ III. Історична топографія пізньосередньовічного Києва) Доступ: http://litopys.org.ua/ivakin/ivak04.htm
35. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — . — (Пам'ятки іст. думки України). — . Т. 7. — 1995. — 628 с. — (в опр.) Розділ I. Татарські напади і воєнна оборона XVI в.: Результати татарських пустошень. Орґанїзація оборони — замки, їх устрій і оборонні засоби, хиби конструкційні і иньші причини малої здатности для людности, брак воєнних залог, лихий стан замків. Доступ: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur70106.htm
36. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. — . — Львів: Видавництво "Світ", 2002 — .. —
    Т. 5 / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського; М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань, І. Гирич, О. Тодійчук. — Львів: Видавництво "Світ", 2003. — 592 с.: іл. — 7000 пр.. — (Серія "Історичні студії та розвідки" : 1888-1896). — . — 966-6063-276-7 (т. 5)
37. Джерело: «Історія української літератури» Михайла Грушевського як органологічне джерело : монографія. — Вид. 2-ге, випр. і доп. / Богдан Кіндратюк; [наук. ред. Ю. Ясіновський]. — Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2017. — 202 с. — (Серія «Дзвонарська культура України». Дослідження, вип. 5 / Центр дослідження дзвонарства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»)
    ● Література: М. Грушевський. Історія української літератури, т. 4, кн 1, с. 83.
38. Намет // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1072-1073. — 1000 екз.
39. «Гоголь М.В. (1809—1852). Вечори на хуторі біля Диканьки: повісті: [пер. з рос.] / Микола Гоголь; [іл.: А.Бубнова та ін.]. — Тернопіль: Навч. книга — Богдан, 2017. — 287 с.: іл. ; 21 см. — (Бібліотека світової літератури для дітей "Світовид": у 100 т.,
40. Ключник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
41. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. . http://litopys.org.ua/krypcult/krcult06.htm
42. Зведений словник застарілих та маловживаних слів. http://litopys.org.ua/rizne/zvslovnyk.htm
43. Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.]. НАН України. Інcтитут історії України. — К.: Ніка-Центр, 2011. — Т.2. — 608 с. , (Том 2)
44. Томпсон, Ева М. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм. / Пер. з англ. М. Корчинської. — К: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. — 368 с. — http://litopys.org.ua/thompson/tom.htm Розділ: 5. Імперська мрія у пізній радянський період. Режим доступу: http://litopys.org.ua/thompson/tom07.htm
45. Тетяна Яцечко-Блаженко Село Угринів в роки Першої світової війни на ретро світлинах 29. 10. 2018 Фотографії старого Львова
46. Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:265)
47. Тучак Т.В. До питання періодизації розвитку митної справи та митної політики України. Електронне наукове фахове видання з економічних наук «Modern Economics», №10 (2018), 134-138 https://modecon.mnau.edu.ua | ISSN 2521-6392 DOI: https://doi.org/10.31521/modecon.V10(2018)-22
48. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 62-69; 593-595.
49. Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 232-247. Доступ: http://litopys.org.ua/encycl/euii020.htm
50. Жайворонок В. В. Комора // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 303—304.
51. . Архів оригіналу за 5 Травня 2017. Процитовано 24 Травня 2017.

Література

• Архип Данилюк. Давня архітектура українського села: Етнографічний нарис. К.: Техніка, 2008. 256 с.; іл. (Народні джерела). Бібліогр.: с. 246-252.
• . Мамаєва слобода. Архів оригіналу за 27 Липня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
• // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 1 : А — Л. — 472 с. — .