Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Поліщуки́ , (Західнополіська мова: Поліщуки́) — етнографічна група українців, яка розташована в районі українсько-білоруського міжетнічного порубіжжя Полісся і містить у собі риси як української, так і частково білоруської культур, також назва всього населення Полісся.
Територія
Основним місцем проживання поліщуків були басейни Прип'яті та Горині, що нині включає північні райони Волинської, Житомирської, Київської та Рівненської областей в Україні, Берестейську область та південні райони Гомельської області в Білорусі.
Назва «поліщуки» пов'язана з топонімом «Полісся», котрий існує ще з XIII — XIV ст. Тоді мешканці цього регіону ще не сформувалися як етнографічна група, хоча й мали деякі відмінності та різні назви: полісяни, підлісяни тощо. Якості етнографічної групи вони почали проявляти приблизно з XV ст. Саме у цей час і зафіксована історичними документами самоназва «поліщуки». Дослідники вважають, що на первинному етапі формування етноніма він окреслював міжетнічну спільність етнографічно близьких народів: українців, білорусів та литовців, що були підданими однієї держави — Великого князівства Литовського. На ранньому етапі формування назви «поліщуки» вона утверджувалась іззовні, тобто вживалась як екзоетнонім. У міжвоєнні 1918-1939 роки уряд Польської Республіки розглядав етнографічну групу поліщуків у окремий етнос, протиставляючи таким чином його всім українцям.
Таке розмежування чітко зафіксоване у самоназвах. Так, білоруські поліщуки у білоруських районах Полісся (Берестейських землях, Підляшші, Чорній Русі) тривалий час, майже до XVII століття, називалися полісянами, нарівні з литвинами, русинами, поляками, білорусцями. На ширшому етнонімічному рівні населення цих областей об'єднувалося назвою «литвини» в її державно-політичному або, за тодішніми європейськими уявленнями, «національному» значенні. Етнографічне виділення частини литвинського населення у поліщуки відбувалося на рубежі XVII—XVIII століть, оформившись у самоназви: палещуки, полищуки, полещуки, нарешті — поліщуки. Причому остання форма мала не стільки регіональний, скільки субетнічний характер.
Етногеноміка
Генетичні дослідження, проведені за генофондом Y-хромосоми, показали, що максимальну спорідненість популяції білоруського Полісся (на теренах Мозир - Пінськ - Берестя) мають з українцями. Ступінь спорідненості з іншими білоруськими популяціями менший, що свідчить про те, що генофонд білоруського Полісся зберігає історичне схожість з популяціями України.
За підсумками досліджень з мтДНК 2017-го близько 9 % українських мітотипів виявляють схожість до поліщуків.
Білоруські поліщуки
Спочатку регіон розселення майбутніх поліщуків належав до Київської Руси, потім на заході до Волинського та об'єднаного Галицько-Волинського князівств, а на сході до Турово-Пінського, згодом ці землі увійшли до Литовського князівства, потім до Речі Посполитої. За царату — до Гродненської губернії. Потім, після революції, знову два десятиліття у складі Польщі. Але українська говірка виявилася на диво стійкою. Мова, дуже схожа на українську, цей діалект є перехідним до білоруської мови. І все ж таки, це українська мова, а не білоруська. Берестейські поліщуки в деяких селах кажуть «кунь», «вул» (а не «кінь», «віл»), але відмінювання дієслів — українське. Фонетика теж значно ближча до української мови.
«Ми говорим так, як від, у деревні говорат. По-просту. Полєсє, але тож їсть лісу, але тож оне називаютса Полєсє, але. Пуйдзеш у коло жеж лісу, там болота, журавлину красну бером… Ми счітаємса Полєсє. Ето саме забите Полєсє, уже в конце, туди уже Росія, за Припятью Полєсє — ето на Украіні, і отут воно від Пінська майже до Бреста доходить.»
Селяни все ще дотримувалися українських звичаїв, співають українські пісні. А коли Україну охоплювали національно-визвольні рухи, то пінсько-берестейські поліщуки брали в них найактивнішу участь. Священник писав міністру народної просвіти у 1918 році:
.Що стосується інших повітів Гродненської губернії, як-то Брестського, Кобринського, Бєльського та південної половини Пружанського повіту, суміжних з Волинською губернією та Холмщиною, то всі вони населені суцільним українським населенням, що говорить українською мовою, у якого все звичаї, пісні, обряди, вся психіка і навіть зовнішній тип або вигляд, потім такі загальновживані імена, як, напр., Гриць, Остап, Пилип, Ничипор, Хома, Данило, Тарас, Пантелій, Улас, Хведір і жіночі: Палажка, Опраска, Катерина, Оксеня, Огапа, Хведора, Юхимка, Ганна, Христина, Явдося, Мелаха, Наталка, Оленя, і прізвища: Коляда, Тур, Гук, Шевченко, Кравчук, Степанюк, Вакулюк, Рогачук, Мигура, Бич, Сиротюк, Ярощук, Стасюк, Дубина, Манишка, Козлюк і багато інших признаків цілком доводять цю неспростовану істину, що все населення цих 342 повітів, яке досягає нині, загалом, цифри майже мільйон, є чисто українське, в середовищі якого немає жодного навіть Білорусії, а поляки, в більшості поміщики, вкраплені оазами в такій незначній кількості між тутешніми українцями, що, наприклад, на 200.000 занадто православних українців Кобринського повіту доводиться не більше 10.000 поляків
Так було за Богдана Хмельницького, потім у роки УНР, нарешті тут до 1954 року діяла УПА.
Дослідник Полісся, виходець із Пінщини Федір Одрач (Шоломицький) писав: «Перед війною, коли на Поліссі стався великий неврожай, поліщук запрягав коня у маленький візок і їхав на Волинь по хліб. У 1933 році, коли наслідком посухи на Поліссі стало єдиноборство селянина з голодом, поліські селяни групами рухалися до Луцька, Рівного, Дубно і там знаходили продовольчу підтримку. Тепер Полісся було приєднано до радянської Білорусі, і це дуже турбувало місцеве населення». Також Наталка Бабіна в есеї «Моя Берестейщина» пише: «На всіх просторах Білорусі, де корінне населення говорить українською мовою, немає жодної української школи, жодного українського класу. У Білорусі вважається, що українців на Берестейщині немає. Але народні білоруські танці абсолютно не відомі на Поліссі. Наприклад, танець лявониха, популярний у Білорусі так само, як гопак в Україні, — а поліщуки не мають про нього уявлення. Білоруси мають свій фольклор, свої пісні, але поліщуки не знають про них. Й напроти були випадки, коли після війни, за співання місцевих українських пісень відправляли до Сибіру».
Українські поліщуки
Українські поліщуки (мешканці сучасних Київської, Житомирської та Рівненської областей), мали суто етнографічну природу. Традиційним ареалом поширення назви «поліщуки», серед самого населення, був в основному басейн Прип'яті та її приток. Проте етнікон «поліщуки», як самоназва населення цієї території, поширена тут не скрізь. Вже нині простежується тенденція до обмеження вживання назви «поліщуки», що пов'язано із заміною її більш широким етнонімом — українці.
Певна відокремленість українських поліщуків від сусідніх білоруських, загальна ізольованість Полісся, низький рівень урбанізації — все це позначилось на специфіці культури та укладу життя його населення. Головна своєрідність цієї культури полягала у консервації її архаїчних рис. Ці риси зумовили збереження чималої кількості реалій, що сягають давніх слов'ян. Це простежувалось зокрема у шлюбно-сімейній сфері. Полісся — один із регіонів, де тривалий час зберігалися патріархальні засади в родині та архаїчні форми великої сім'ї. Звичаєве право також містило цілий ряд давніх елементів, наприклад, право передання майна у спадщину по смерті глави сім'ї старшому братові, а не синові чи дружині, як це було вже прийнято у більшості регіонів України.
Архаїчними особливостями визначалася і матеріальна культура, зокрема житло. З планування воно було типово українським («хата — комора» або «хата — сіни — хата»), але регіонально-архаїчним за конструкцією та матеріалом. Робили житло з масивних колод, не білили, покривали двосхилим дахом «накатом», опалювали нерідко «по-чорному». Відгомони культури Київської Русі відчуваються і в елементах одягу (обруси, плати, зав'язки, серпанки), і в обрядовості («викликання померлих на розмову», «водіння куща» тощо). Ще перед Другою Світовою війною поліщуки підперезувалися і хусткою, і лляним поясом.
Антропологічно мають дуже низьке і широке обличчя (лицевий покажчик — 85,5), максимально розвинуте надбрів'я, масивне чоло. Такий тип не зафіксований у жодному ареалі Європи, крім України. Зріст поліщуків середній, а колір волосся світліший.
Тутейші
Тутейші — термін, який використовувала в 1919—1939 роках влада Польщі на позначення українців Полісся, які мали нечітко визначену національну свідомість. Під час переписів населення 1921 та 1931 років «тутейші» були зараховані до графи «інші» та не були зараховані ані до українців, ані білорусів.
Світлини
-
![image]()
Вечір на Поліссі (1909). Юзеф Хелмонський -
![image]()
Поліщуки (1908). В. Боратинський -
![image]()
Дівчина з Полісся (1934). Генрик Узембло -
![image]()
Поліщук (1939). Генрик Узембло
Див. також
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поліщуки |
- Підляшуки
- Полісся
- Тутейші
- Етнографічні групи українців
- Поліщук — поширене українське прізвище
- Етногенез українців
- Етногенез білорусів
- Межилісся, Горостита, Коденець.
Примітки
- стор. 2194, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р.
- Балушок В. Г. Поліщуки. Інститут історії України
- Сергійчук В. Етнічні межі та державний кордон України. — К.: Українська видавнича спілка, 2000. — С. 5
- Український соціум / Власюк О. С., Крисаченко В. С., Степико М. Т. та ін. / За ред. В. С. Крисаченка. — К.: Знання України, 2005. — 792 с.
- Утєвська О. М. Генофонд українців за різними системами генетичних маркерів: походження і місце на європейському генетичному просторі (2017)
- Доповідна записка священика Никанора Котовича міністру народної освіти Української Держави щодо українськості Берестейщини. 28 травня 1918 року
- . Архів оригіналу за 19 травня 2015. Процитовано 17 травня 2015.
- . Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 17 травня 2015.
- Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8.
- Василь Дяченко. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. — К., 1993. — с. 149—153
Джерела та література
- Балушок В. Г. Поліщуки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 341. — . [ 10 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Посилання
- Поліщуки // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1422. — 1000 екз.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Polishuki Zahidnopoliska mova Polishuki etnografichna grupa ukrayinciv yaka roztashovana v rajoni ukrayinsko biloruskogo mizhetnichnogo porubizhzhya Polissya i mistit u sobi risi yak ukrayinskoyi tak i chastkovo biloruskoyi kultur takozh nazva vsogo naselennya Polissya Ukrayinske PolissyaTeritoriyaPolissya Osnovnim miscem prozhivannya polishukiv buli basejni Prip yati ta Gorini sho nini vklyuchaye pivnichni rajoni Volinskoyi Zhitomirskoyi Kiyivskoyi ta Rivnenskoyi oblastej v Ukrayini Berestejsku oblast ta pivdenni rajoni Gomelskoyi oblasti v Bilorusi EtnonimNazva polishuki pov yazana z toponimom Polissya kotrij isnuye she z XIII XIV st Todi meshkanci cogo regionu she ne sformuvalisya yak etnografichna grupa hocha j mali deyaki vidminnosti ta rizni nazvi polisyani pidlisyani tosho Yakosti etnografichnoyi grupi voni pochali proyavlyati priblizno z XV st Same u cej chas i zafiksovana istorichnimi dokumentami samonazva polishuki Doslidniki vvazhayut sho na pervinnomu etapi formuvannya etnonima vin okreslyuvav mizhetnichnu spilnist etnografichno blizkih narodiv ukrayinciv bilorusiv ta litovciv sho buli piddanimi odniyeyi derzhavi Velikogo knyazivstva Litovskogo Na rannomu etapi formuvannya nazvi polishuki vona utverdzhuvalas izzovni tobto vzhivalas yak ekzoetnonim U mizhvoyenni 1918 1939 roki uryad Polskoyi Respubliki rozglyadav etnografichnu grupu polishukiv u okremij etnos protistavlyayuchi takim chinom jogo vsim ukrayincyam Take rozmezhuvannya chitko zafiksovane u samonazvah Tak biloruski polishuki u biloruskih rajonah Polissya Berestejskih zemlyah Pidlyashshi Chornij Rusi trivalij chas majzhe do XVII stolittya nazivalisya polisyanami narivni z litvinami rusinami polyakami biloruscyami Na shirshomu etnonimichnomu rivni naselennya cih oblastej ob yednuvalosya nazvoyu litvini v yiyi derzhavno politichnomu abo za todishnimi yevropejskimi uyavlennyami nacionalnomu znachenni Etnografichne vidilennya chastini litvinskogo naselennya u polishuki vidbuvalosya na rubezhi XVII XVIII stolit oformivshis u samonazvi paleshuki polishuki poleshuki nareshti polishuki Prichomu ostannya forma mala ne stilki regionalnij skilki subetnichnij harakter EtnogenomikaGenetichni doslidzhennya provedeni za genofondom Y hromosomi pokazali sho maksimalnu sporidnenist populyaciyi biloruskogo Polissya na terenah Mozir Pinsk Berestya mayut z ukrayincyami Stupin sporidnenosti z inshimi biloruskimi populyaciyami menshij sho svidchit pro te sho genofond biloruskogo Polissya zberigaye istorichne shozhist z populyaciyami Ukrayini Za pidsumkami doslidzhen z mtDNK 2017 go blizko 9 ukrayinskih mitotipiv viyavlyayut shozhist do polishukiv Biloruski polishukiDialekti biloruskoyi movi Centralnij serednij Pivdenno zahidnij Zahidnopoliskij govir ukrayinskoyi movi Liniyi Mezhi biloruskih govirok 1903 Karskij Etnografichna karta biloruskogo plemeni 1918 rokuakademika Yuhima Karskogo za yakoyu polishuki ne vidnosyatsya do bilorusiv Spochatku region rozselennya majbutnih polishukiv nalezhav do Kiyivskoyi Rusi potim na zahodi do Volinskogo ta ob yednanogo Galicko Volinskogo knyazivstv a na shodi do Turovo Pinskogo zgodom ci zemli uvijshli do Litovskogo knyazivstva potim do Rechi Pospolitoyi Za caratu do Grodnenskoyi guberniyi Potim pislya revolyuciyi znovu dva desyatilittya u skladi Polshi Ale ukrayinska govirka viyavilasya na divo stijkoyu Mova duzhe shozha na ukrayinsku cej dialekt ye perehidnim do biloruskoyi movi I vse zh taki ce ukrayinska mova a ne biloruska Berestejski polishuki v deyakih selah kazhut kun vul a ne kin vil ale vidminyuvannya diyesliv ukrayinske Fonetika tezh znachno blizhcha do ukrayinskoyi movi Mi govorim tak yak vid u derevni govorat Po prostu Polyesye ale tozh yist lisu ale tozh one nazivayutsa Polyesye ale Pujdzesh u kolo zhezh lisu tam bolota zhuravlinu krasnu berom Mi schitayemsa Polyesye Eto same zabite Polyesye uzhe v konce tudi uzhe Rosiya za Pripyatyu Polyesye eto na Ukraini i otut vono vid Pinska majzhe do Bresta dohodit Selyani vse she dotrimuvalisya ukrayinskih zvichayiv spivayut ukrayinski pisni A koli Ukrayinu ohoplyuvali nacionalno vizvolni ruhi to pinsko berestejski polishuki brali v nih najaktivnishu uchast Svyashennik pisav ministru narodnoyi prosviti u 1918 roci Sho stosuyetsya inshih povitiv Grodnenskoyi guberniyi yak to Brestskogo Kobrinskogo Byelskogo ta pivdennoyi polovini Pruzhanskogo povitu sumizhnih z Volinskoyu guberniyeyu ta Holmshinoyu to vsi voni naseleni sucilnim ukrayinskim naselennyam sho govorit ukrayinskoyu movoyu u yakogo vse zvichayi pisni obryadi vsya psihika i navit zovnishnij tip abo viglyad potim taki zagalnovzhivani imena yak napr Gric Ostap Pilip Nichipor Homa Danilo Taras Pantelij Ulas Hvedir i zhinochi Palazhka Opraska Katerina Oksenya Ogapa Hvedora Yuhimka Ganna Hristina Yavdosya Melaha Natalka Olenya i prizvisha Kolyada Tur Guk Shevchenko Kravchuk Stepanyuk Vakulyuk Rogachuk Migura Bich Sirotyuk Yaroshuk Stasyuk Dubina Manishka Kozlyuk i bagato inshih priznakiv cilkom dovodyat cyu nesprostovanu istinu sho vse naselennya cih 342 povitiv yake dosyagaye nini zagalom cifri majzhe miljon ye chisto ukrayinske v seredovishi yakogo nemaye zhodnogo navit Bilorusiyi a polyaki v bilshosti pomishiki vkrapleni oazami v takij neznachnij kilkosti mizh tuteshnimi ukrayincyami sho napriklad na 200 000 zanadto pravoslavnih ukrayinciv Kobrinskogo povitu dovoditsya ne bilshe 10 000 polyakiv Tak bulo za Bogdana Hmelnickogo potim u roki UNR nareshti tut do 1954 roku diyala UPA Doslidnik Polissya vihodec iz Pinshini Fedir Odrach Sholomickij pisav Pered vijnoyu koli na Polissi stavsya velikij nevrozhaj polishuk zapryagav konya u malenkij vizok i yihav na Volin po hlib U 1933 roci koli naslidkom posuhi na Polissi stalo yedinoborstvo selyanina z golodom poliski selyani grupami ruhalisya do Lucka Rivnogo Dubno i tam znahodili prodovolchu pidtrimku Teper Polissya bulo priyednano do radyanskoyi Bilorusi i ce duzhe turbuvalo misceve naselennya Takozh Natalka Babina v eseyi Moya Berestejshina pishe Na vsih prostorah Bilorusi de korinne naselennya govorit ukrayinskoyu movoyu nemaye zhodnoyi ukrayinskoyi shkoli zhodnogo ukrayinskogo klasu U Bilorusi vvazhayetsya sho ukrayinciv na Berestejshini nemaye Ale narodni biloruski tanci absolyutno ne vidomi na Polissi Napriklad tanec lyavoniha populyarnij u Bilorusi tak samo yak gopak v Ukrayini a polishuki ne mayut pro nogo uyavlennya Bilorusi mayut svij folklor svoyi pisni ale polishuki ne znayut pro nih J naproti buli vipadki koli pislya vijni za spivannya miscevih ukrayinskih pisen vidpravlyali do Sibiru Ukrayinski polishukiUkrayinsko biloruska movna mezha za danimi movoznavciv do 1917 roku Ukrayinski polishuki meshkanci suchasnih Kiyivskoyi Zhitomirskoyi ta Rivnenskoyi oblastej mali suto etnografichnu prirodu Tradicijnim arealom poshirennya nazvi polishuki sered samogo naselennya buv v osnovnomu basejn Prip yati ta yiyi pritok Prote etnikon polishuki yak samonazva naselennya ciyeyi teritoriyi poshirena tut ne skriz Vzhe nini prostezhuyetsya tendenciya do obmezhennya vzhivannya nazvi polishuki sho pov yazano iz zaminoyu yiyi bilsh shirokim etnonimom ukrayinci Pevna vidokremlenist ukrayinskih polishukiv vid susidnih biloruskih zagalna izolovanist Polissya nizkij riven urbanizaciyi vse ce poznachilos na specifici kulturi ta ukladu zhittya jogo naselennya Golovna svoyeridnist ciyeyi kulturi polyagala u konservaciyi yiyi arhayichnih ris Ci risi zumovili zberezhennya chimaloyi kilkosti realij sho syagayut davnih slov yan Ce prostezhuvalos zokrema u shlyubno simejnij sferi Polissya odin iz regioniv de trivalij chas zberigalisya patriarhalni zasadi v rodini ta arhayichni formi velikoyi sim yi Zvichayeve pravo takozh mistilo cilij ryad davnih elementiv napriklad pravo peredannya majna u spadshinu po smerti glavi sim yi starshomu bratovi a ne sinovi chi druzhini yak ce bulo vzhe prijnyato u bilshosti regioniv Ukrayini Arhayichnimi osoblivostyami viznachalasya i materialna kultura zokrema zhitlo Z planuvannya vono bulo tipovo ukrayinskim hata komora abo hata sini hata ale regionalno arhayichnim za konstrukciyeyu ta materialom Robili zhitlo z masivnih kolod ne bilili pokrivali dvoshilim dahom nakatom opalyuvali neridko po chornomu Vidgomoni kulturi Kiyivskoyi Rusi vidchuvayutsya i v elementah odyagu obrusi plati zav yazki serpanki i v obryadovosti viklikannya pomerlih na rozmovu vodinnya kusha tosho She pered Drugoyu Svitovoyu vijnoyu polishuki pidperezuvalisya i hustkoyu i llyanim poyasom Antropologichno mayut duzhe nizke i shiroke oblichchya licevij pokazhchik 85 5 maksimalno rozvinute nadbriv ya masivne cholo Takij tip ne zafiksovanij u zhodnomu areali Yevropi krim Ukrayini Zrist polishukiv serednij a kolir volossya svitlishij TutejshiDokladnishe Tutejshi Tutejshi termin yakij vikoristovuvala v 1919 1939 rokah vlada Polshi na poznachennya ukrayinciv Polissya yaki mali nechitko viznachenu nacionalnu svidomist Pid chas perepisiv naselennya 1921 ta 1931 rokiv tutejshi buli zarahovani do grafi inshi ta ne buli zarahovani ani do ukrayinciv ani bilorusiv SvitliniVechir na Polissi 1909 Yuzef Helmonskij Polishuki 1908 V Boratinskij Divchina z Polissya 1934 Genrik Uzemblo Polishuk 1939 Genrik UzembloDiv takozhVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Polishuki Pidlyashuki Polissya Tutejshi Etnografichni grupi ukrayinciv Polishuk poshirene ukrayinske prizvishe Etnogenez ukrayinciv Etnogenez bilorusiv Mezhilissya Gorostita Kodenec Primitkistor 2194 tom 6 Enciklopediya ukrayinoznavstva Gol red V Kubijovich m Parizh Nyu Jork vid Molode zhittya NTSh 1996 r ISBN 5 7707 6833 9 Balushok V G Polishuki Institut istoriyi Ukrayini Sergijchuk V Etnichni mezhi ta derzhavnij kordon Ukrayini K Ukrayinska vidavnicha spilka 2000 S 5 Ukrayinskij socium Vlasyuk O S Krisachenko V S Stepiko M T ta in Za red V S Krisachenka K Znannya Ukrayini 2005 792 s Utyevska O M Genofond ukrayinciv za riznimi sistemami genetichnih markeriv pohodzhennya i misce na yevropejskomu genetichnomu prostori 2017 Dopovidna zapiska svyashenika Nikanora Kotovicha ministru narodnoyi osviti Ukrayinskoyi Derzhavi shodo ukrayinskosti Berestejshini 28 travnya 1918 roku Arhiv originalu za 19 travnya 2015 Procitovano 17 travnya 2015 Arhiv originalu za 18 travnya 2015 Procitovano 17 travnya 2015 Enciklopediya istoriyi Ukrayini K Naukova dumka 2011 T 8 Vasil Dyachenko Etnonacionalnij rozvitok Ukrayini Termini viznachennya personaliyi K 1993 s 149 153Dzherela ta literaturaBalushok V G Polishuki Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2011 T 8 Pa Prik S 341 ISBN 978 966 00 1142 7 10 listopada 2016 u Wayback Machine Enciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 PosilannyaPolishuki Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1963 T 6 kn XI Literi Pere Po S 1422 1000 ekz