Сіни

Сі́ни — це частина будівлі, яка безпосередньо примикає до однієї чи декількох будівель. Може бути житловим і нежитловим приміщенням. Походження слова від того самого лінгвістичного кореня, що й слово «тінь», і має багато однакових значень. Існує ряд похідних слів, які зазвичай пов'язані з певним використанням або типом будівлі. Деякі з них можуть бути архаїчними або мало вживаними зараз.

Сіни

Крутицький теремок. Сіни на другому поверсі.

Хата в с.Мала Каратуль. Стіни сін і холодних господарських приміщень залишаються в дереві.

Походження слова

С́іни, с́інки, сін́ешний, с́інний «сінешній», сінній, сіняний «те саме», [зас́інок] «загорода в сінях», [пер́едсінок], підс́іння «ганок з піддашком; [рундук для продажу товарів]», [пр́исінець] «присінки», [присін́ешня] «передпокій», пр́ис́інки, [прис́іння] «присінки», пр́ис́інок, [присін́ешний] «належний до присінків»; — рос. с́ени, білоруське с́енцы, давньоруське сѣни, польське sień, [sieni], чеське siň «зал», ст. sieň «сіни, зал», словацьке sieň «так само», болгарське с́янка «тінь», македонське сеница «альтанка; (застаріле) намет», сербохорватське с́еница «альтанка», сêнка «тінь», словенське sénca «тінь», старослов'янське сѣнь «тінь, намет»; — праслов'янське sĕnь; — споріднене з латиським sejs «тінь», давньоіндійське chāyā «тінь, блиск», перське sāya «тінь, захист», грецьке σχιά «тінь», σχηνή «намет», σχιερός «тінистий»; індоєвропейське *sḱai-/sḱɘi- / sҟi; може бути пов'язане з тінь, стіна́ (індоєвропейське *ts->*s- :*st- : *t-); менш переконливе зіставлення з грецьким χτοίνᾶ «оселя». Порівняй сінь, стіна́, тінь.

Застосування терміну

житлові і нежитлові сіни

У середньовіччі у князів (житлове приміщення)

У середньовіччі за давньоруських часів сі́ни, діал. хоро́ми, за княжих часів сіни були просторим репрезентаційним приміщенням, де стояв княжий престіл, відбувалася княжа дума — нарада з боярами й приймали чужинних послів. У такому розумінні згадуються сіни в літописі під роками 1097 і 1185. В ці часи сіньми називали галерею (веранду) на стовпах (піддашок). За давньоруських часів у забудові дитинця, де князівські споруди сягали трьох поверхів, сіньми називали відкриту терасу на другому поверсі. Горішня кімната називалася сіньми, сіниця, до неї «лізли» драбиною чи східцями; часом цю верхню частину називали горниця, горенка, вежа, повалуша. Звідси зазвичай є хід (драбина) на горище; у княжі часи сіни були передпокоєм, де стояв княжий престол, відбувалася княжа дума й приймалися посли; в такому розумінні сіни згадуються в літопису. Під сіньми, долішня кімната — це істба, істобка, подниця; тут була піч, і цю кімнату використовували взимку.

Наприклад, в Кремлі знаходились «сади, що на сінях», тобто, верхові, висячі. Відомі набережні кам'яні «красні сади» — Верхній і Нижній в Московському Кремлі. Верхній сад, шириною 16 метрів і довжиною 124 метри, вміщувався на склепіннях двоярусного кам'яного «Запасного двора», де зберігались хліб і сіль. Кам'яна огорожа з вікнами і різьбленими решітками в них оточувала сад. По обидві сторони підносились два рос. «чердака»-терема, розписані узорами. В саду розміщувались шість оранжерей, в різних місцях саду розташовувались фонтани, а біля саду була вежа з водопідйомною машиною. Нижній сад розташовувався на схилі Кремлівської гори і також на склепіннях погребів. Площа саду була 28 х 48 метрів. Планування саду було виконане в голландському стилі. В саді знаходився ставок, викладений свинцевими дошками; на цьому ставку одиннадцятирічний Петро Перший вчився «мореплавству». В Московському кремлі є .

В наш час і в середньовіччі (нежиле приміщення)

Прислів'я Хату обдирає та сіни лагодить Як маєш сусіду пустити, то в сінях камінь положи Коли говорять про тролів, вони з'являються в сінях (шведське прислів'я)

Сі́ни — передпокій хати, без печі, до нього ведуть двері з двора, чи з вулиці. Сіни ділять звичайно хату на дві половини — власне жилу хату і комору, або хижу. Навпроти вхідних дверей звичайно бувають двері, що ведуть у город. В сінях по стінах розвішували збрую, цеп, косу, граблі; тут же стояв ослін, на якому літом тримали відро з водою, що його зимою, щоб вода не замерзала, звичайно тримали в хаті. До стіни сіней бувала приставлена драбина, щоб залазити нею на горище. Двері з сіней в хатах низькі, «на бігунах» і з високим порогом, щоб затримувалось тепло. Сіни — нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує житлове приміщення з ґанком, рундуком або ділить будинок, хату на дві половини. Найпростіший тип традиційної української хати має два приміщення: холодні, порівняно великі сіни та тепле житлове приміщення. Порівняно великі розміри сіней викликані тим, що вони є не лише переходом до теплого приміщення, але й одночасно служать господарським приміщенням для зберігання інвентарю та продуктів. Сіни слугують для зберігання теплого верхнього одягу, взуття, , збруї. У них можна обтрусити вуличний пил і бруд, сніг у холодну пору року. Також сіни не дають вихолодити («вирипати») хату частим відчинянням вхідних дверей. У сучасних будинках ці самі функції виконує .

Сіни є частиною двокамерного та/або трикамерного типу української сільської оселі. Двокамерна оселя має одне житлове приміщення (хату) та сіни. Трикамерна хата складається з житлової частини, комори та сіней між ними. Навпроти вхідних (з вулиці, двору) зазвичай розташовуються двері, що ведуть у город. З сіней зазвичай влаштовували хід на горище — туди вела драбина. Також там могли зберігати ручні жорна, товкач зі ступою, іноді терлицю. У поліських хатах у сінях часто відгороджували додаткову комору для зберігання овочів — степку, яку використовували замість льоху: високий рівень ґрунтових вод не дозволяв робити справжні погреби. Під час морозів степку опалювали жаровнею (для цієї мети застосовувався чавун з жаром). Якщо піч у хаті була без мурованого димоходу, у сінях розташовувався «бовдур» («верх», «димар») — плетений з хмизу і обмазаний глиною короб, що виводив дим наверх, під бовдуром могли влаштовувати маленьку пічку-кабицю.

Про хату без сіней казали, що вона «без штанів». Загорожа біля сіней називалася засі́нок.

• Українська хата з сінями. Сіни з'єднують житлове приміщення з нежитловою коморою (ліворуч)
• План хати. Зліва — житлове приміщення, мешкальна хата; справа — комора. Хата з коморою.
• Хата з плетеними сінями
• У сінях хати із села Кунцеве Новосанжарського району Полтавської області: ліворуч драбина на горище, у центрі кабиця під бовдуром. Музей у Пирогові.
• Сіни (російської рубленої хати). Малюнок І. І. Шишкіна, 1890 рік

Див. також

• Вестибюль
• Тамбур
• Ванькир
• Фауцес
• Фоє

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — . (Сіни, див.стор.:255;)
2. Хороми // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Сіни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745-1746. — 1000 екз.
4. КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем'яних літ». // Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Доступ
5. Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ
6. Розділ 3. Домашнє життя. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. (за виданням 1937 року) — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. . Доступ
7. Жайворонок В. В. Сіни // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 543.
8. (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с. (науково-популярна монографія. Сторінки: 420-431)
9. Сіни // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — .
10. Рундук // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
11. Сіни // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
12. Шкаруба Л. М., Спанатій Л. С. Російсько-український словник художніх термінів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2004. — 320 с.
13. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с.
14. Юрченко, Петр Григорьевич. Народное жилище Украины / П. Г. Юрченко. — Москва: Изд-во Акад. архитектуры СССР, 1941. — 88 с., 4 вкл. л. ил.: ил., черт. — Библиогр.: с. 85-86.
15. Вирипати // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
16. * Бєзух Ю. В. Затишок для тіла і душі // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 43-53
17. . Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 26 березня 2019.
18. Особливості традиційного українського житла [ 27 березня 2019 у Wayback Machine.] // Історія української культури. Курс лекцій. Черкаси, 2012
19. М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — 1902. — Т. 13. — С. 109-110.
20. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — Київ : «Мистецтво», 1995.
21. Хата // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
22. Засінок // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — .

Посилання

• Сіни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745-1746. — 1000 екз.