Со́нячна систе́ма — планетна система, що включає центральну зорю Сонце і менші об'єкти, які обертаються навколо нього — планети і їх супутники, карликові планети, астероїди, комети, метеорна речовина тощо. Вона сформувалася шляхом гравітаційного стиснення газопилової хмари приблизно 4,567 млрд. років тому. Сонячна система є частиною галактики Чумацький Шлях.
Приблизні розміри планет одна відносно одної та Сонця | |
Вік | 4,5684 млрд років |
---|---|
Розташування | |
Маса | 1,0014 маси Сонця |
Найближча зоря |
|
Найближча відома планетна система | Альфа Центавра (4,37 св. р.) |
Планетна система | |
Велика піввісь зовнішньої планети (Нептун) | 30,10 а. о. (4,503 млрд км) |
Відстань до бар'єра Койпера | 50 а. о. |
Зорі | 1 (Сонце) |
Планети | |
Карликові планети | |
Супутники | 470 (173 супутники планет, 297 супутників малих планет) |
Малі планети | 725 211 (на 08.12.2016) |
Комети | 3441 (на 08.12.2016) |
Відомі кулясті супутники | 19 |
Орбіта навколо галактичного центра | |
Відстань до центра галактики | 27 000 ± 1 000 св. р. |
Орбітальна швидкість | 220 км/с |
Орбітальний період | 225—250 млн років |
Властивості, пов'язані з зорею | |
Спектральний клас | Жовтий карлик |
Снігова лінія | ≈5 а. о. |
Відстань геліосфери | ≈120 а. о. |
Сфера Гілла | ≈1–3 св. р. |
Сонячна система у Вікісховищі |
Сонце становить ≈99,85 % маси Сонячної системи, а газові планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун) становлять 99 % решти маси. Як і в інших зірках, у надрах Сонця ефективно відбуваються термоядерні реакції з виділенням енергії. Планети за фізичними характеристиками поділяють на дві групи. Ближче до Сонця розташовані планети земної групи: Меркурій, Венера, Земля, Марс. Далі від Сонця знаходяться набагато більші й масивніші газові планети-гіганти: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. Планети земної групи порівняно невеликі, їхня густина ≈5 г/см³; вони складаються переважно з важких хімічних елементів; мають гаряче металеве ядро, оточене мантією із силікатних порід, і верхній шар — кору. Планети-гіганти не мають твердої поверхні, бо за хімічним складом (99 % водню і гелію) і густиною (≈1 г/см³) вони нагадують зорі, а їхня велика маса спричиняє нагрівання ядер до температури понад +10 000 °С. Найбільші планети-гіганти, що входять до складу Сонячної системи — Юпітер і Сатурн — складаються головним чином з водню і гелію і тому відносяться до газових гігантів; менші планети-гіганти — Уран і Нептун — крім водню і гелію, переважно містять воду, метан і аміак, такі планети виділяються в окремий клас «крижаних гігантів». Шість планет з восьми та чотири карликові планети мають природні супутники. Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун оточені кільцями пилу та інших частинок.
У Сонячній системі є дві області, заповнені малими тілами. Пояс астероїдів, що знаходиться між Марсом і Юпітером, схожий за складом із планетами земної групи, оскільки складається з силікатів та металів. Найбільшими об'єктами поясу астероїдів є карликова планета Церера та астероїди Паллада, Веста та Гігея. За орбітою Нептуна розташовуються транснептунові об'єкти, що складаються із замерзлої води, аміаку і метану, найбільшими з яких є Плутон, Седна, Гаумеа, Макемаке, Квавар, Орк та Еріда. У Сонячній системі існують й інші популяції малих тіл, такі як планетні квазісупутники і троянці, навколоземні астероїди, кентаври, дамоклоїди, а також комети, метеороїди і космічний пил.
Сонячний вітер (потік плазми від Сонця) створює бульбашку у міжзоряному середовищі, звану геліосферою, яка простягається до краю розсіяного диска і має форму схожу на круасан. Гіпотетична хмара Оорта, що служить джерелом довгоперіодичних комет, може простягатися на відстань приблизно в тисячу разів далі за геліосферу.
Загальний опис
Цей розділ не містить . (вересень 2018) |
Сонячна система складається з гравітаційно пов'язаних небесних тіл: масивного центрального тіла — Сонця — та численних об'єктів, що обертаються навколо нього. Це вісім великих планет (Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун), понад 100 їхніх супутників, пояс астероїдів та пояс Койпера, комети, метеороїди та космічний пил. Пояс Койпера, який містить близько 70—100 тис. об'єктів діаметром понад 100 км, виявлено у 1992—2000 рр. завдальшки 30—50 а. о. від Сонця. До нього належить, зокрема, Плутон, який 26-та Генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзу 2006 року перекласифікувала з планети на карликову планету.
Головна роль у Сонячній системі належить Сонцю. Його маса приблизно в 750 разів перевищує масу всіх інших тіл, що входять до системи. Гравітаційне тяжіння Сонця є визначальною силою для руху всіх тіл Сонячної системи. Середня відстань від Сонця до найдальшої від нього планети Нептун становить 30 а. о., тобто 4,5 млрд км, що дуже мало в порівнянні з відстанями до найближчих зір. Тільки деякі комети віддаляються від Сонця на 1015 а. о. і можуть відчувати істотний вплив тяжіння інших зір.
За сучасними уявленнями Сонце й Сонячна система утворилися близько 4,6 млрд років тому внаслідок гравітаційного стискання хмари міжзоряного газу й пилу.
Більша частина маси об'єктів, пов'язаних із Сонцем гравітацією, міститься у восьми відносно відокремлених планетах, що мають майже кругові орбіти й розташовані в межах майже плоского диска — площини екліптики. Чотири менші внутрішні планети: Меркурій, Венера, Земля та Марс, звані також планетами земної групи, складаються здебільшого з силікатів та металів. Чотири зовнішні планети: Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун, звані також газовими гігантами, значною мірою складаються з водню та гелію та набагато масивніші, ніж планети земної групи.
У Сонячній системі є дві ділянки, заповнені малими тілами. Пояс астероїдів, що розташований між Марсом і Юпітером, за складом подібний до планет земної групи, оскільки складається переважно з силікатів і металів. Найбільшими об'єктами поясу астероїдів є Церера, Паллада та Веста. За орбітою Нептуна розташовано транснептунові об'єкти, що містять багато замерзлої води, аміаку та метану. Найбільшими з них є Плутон, Седна, Гаумеа, Макемаке та Ерида. Додатково до тисяч малих тіл у цих двох ділянках є інші популяції різноманітних дрібних тіл, таких як комети, метеороїди та космічний пил, що рухаються навколо Сонця.
Шість із восьми планет та три карликові планети мають природні супутники. Кожна з зовнішніх планет оточена кільцями пилу та інших частинок.
Сонячний вітер (потік плазми від Сонця) утворює в міжзоряному середовищі «міхур», який називається геліосферою і простягається до краю розсіяного диска. Гіпотетична хмара Оорта, що слугує джерелом довгоперіодичних комет, може сягати приблизно в тисячу разів більшої відстані.
Сонячна система входить до складу Чумацького Шляху.
Під час руху в Галактиці Сонячна система час від часу потрапляє до міжзоряних газопилових хмар. Внаслідок високої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної системи в хмару може виявитися лише в невеликому поглинанні й розсіюванні сонячних променів. Вплив цього ефекту в історії Землі наразі не встановлений.
Сонячна система, як і будь-яка система, що обертається, має момент кількості руху (МКР). Головна частина його (близько 90 %) пов'язана з орбітальним рухом навколо Сонця масивних Юпітера й Сатурна. Осьове обертання Сонця становить лише 2 % МКР усієї Сонячної системи, хоча маса Сонця становить понад 99,8 % загальної маси. Такий розподіл МКР між Сонцем і планетами зумовлений повільним обертанням Сонця й величезними розмірами планетної системи — її поперечник у кілька тисяч разів більший, ніж поперечник Сонця.
Усі великі планети — Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — обертаються навколо Сонця в одному напрямку (у напрямку осьового обертання самого Сонця), майже круговими орбітами, площини яких мають невеликий нахил одна до одної (і до площини сонячного екватора).
Площину земної орбіти — екліптику — вважають основною площиною для відліку нахилу орбіт планет та інших тіл, що обертаються навколо Сонця. Відстані в Сонячній системі зазвичай вимірюють в астрономічних одиницях — середня відстань від Землі до Сонця, що приблизно дорівнює 150 млн км.
Відстані деяких тіл Сонячної системи від Сонця. Ліва та права межа кожного прямокутника відповідає перигелію та афелію тіла, відповідно, довгі прямокутники позначають високий ексцентриситет орбіти.
Термінологія
Іноді Сонячну систему поділяють на регіони. Внутрішня частина Сонячної системи включає чотири планети земної групи і пояс астероїдів. Зовнішня частина починається за межами поясу астероїдів і включає чотири газових гіганти. Після відкриття поясу Койпера найвіддаленішою частиною Сонячної системи вважають регіон, що складається з об'єктів, розташованих далі, ніж Нептун.
Усі об'єкти Сонячної системи, які обертаються навколо Сонця, офіційно поділяються на три категорії: планети, карликові планети і малі тіла Сонячної системи. Планета — будь-яке тіло на орбіті навколо Сонця, яке є достатньо масивним, щоб набути сферичної форми, але недостатньо масивне для початку термоядерного синтезу, і яке змогло очистити околиці своєї орбіти від планетезималей. Згідно з цим визначенням у Сонячній системі є вісім відомих планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун. Плутон не відповідає цьому визначенню, оскільки не очистив свою орбіту від навколишніх об'єктів поясу Койпера. Карликова планета — небесне тіло, яке обертається по орбіті навколо Сонця; яке є достатньо масивним, щоб під дією власних сил гравітації підтримувати близьку до кулястої форму; але яке не очистило простір своєї орбіти від планетозималей і не є супутником планети. За цим визначенням у Сонячній системі є п'ять визнаних карликових планет: Церера, Плутон, Гаумеа, Макемаке та Ерида. У майбутньому інші об'єкти можуть бути класифіковані як карликові планети, наприклад, Седна, Орк і Квавар. Карликові планети, орбіти яких розташовуються в регіоні транснептунових об'єктів, називають плутоїдами. Інші об'єкти, що обертаються навколо Сонця, — малі тіла Сонячної системи.
Терміни газ, лід і камінь використовують, щоб описати різні класи речовин, які зустрічаються у Сонячній системі. Камінь використовується, щоб описати сполуки з високими температурами конденсації чи плавлення, які залишалися в протопланетарній туманності у твердому стані майже за будь-яких умов. Кам'яні сполуки зазвичай включають силікати та метали, такі як залізо і нікель. Вони переважають у внутрішній частині Сонячної системи, формуючи більшість планет земної групи та астероїди. Гази — речовини з надзвичайно низькими температурами плавлення і високим тиском насиченої пари, такі як молекулярний водень, гелій та неон, які в туманності завжди були в газоподібному стані. Вони домінують в середній частині Сонячної системи, складаючи більшу частину Юпітера і Сатурна. Льоди таких речовин, як вода, метан, аміак, сірководень та вуглекислий газ мають температури плавлення до декількох сотень кельвінів, а їх термодинамічна фаза залежить від навколишніх тиску і температури. Вони можуть зустрічатися у вигляді льоду, рідини або газу в різних регіонах Сонячної системи, в туманності ж вони були в твердій або газовій фазі. Більшість супутників планет-гігантів містить крижані субстанції, також вони складають більшу частину Урана і Нептуна (так званих «крижаних гігантів») і численних малих об'єктів, розташованих за орбітою Нептуна. Гази і льоди разом класифікують як леткі речовини.
Склад
Сонце
Сонце — єдина зоря Сонячної системи та її головна складова. Його маса (332 900 мас Землі) досить велика для підтримання термоядерних реакцій синтезу в його надрах, внаслідок яких вивільняється велика кількість енергії, що випромінюється в простір здебільшого у вигляді електромагнітного випромінювання, максимум якого припадає на діапазон хвиль довжиною 400—700 нм, який відповідає видимому світлу.
За зоряною класифікацією Сонце — типова зоря головної послідовності класу G2. На головній послідовності перебуває більшість зір, а Сонце розташоване на ній приблизно посередині. Яскравіші та гарячіші від Сонця зорі досить рідкісні, а тьмяніші та холодніші червоні карлики становлять 85 % зір у Чумацькому Шляху.
Розташування Сонця на головній послідовності означає, що воно ще не вичерпало свій запас водню для ядерного синтезу й не досягло середини своєї еволюції. Зараз Сонце поступово стає яскравішим, на ранніх стадіях його яскравість становила лише 70 відсотків теперішньої.
Сонце — зоря I типу зоряного населення, воно утворилося на порівняно пізньому етапі розвитку Всесвіту й характеризується значним вмістом елементів, важчих від водню та гелію (в астрономії такі елементи називають «металами»), ніж старші зорі II типу. Елементи, важчі за водень і гелій, утворилися в надрах перших зір, тому, перш ніж Всесвіт було збагачено цими елементами, мало проеволюціонувати перше покоління зір.
Вважається, що висока металічність була вкрай важлива для появи у Сонця планетної системи, тому що планети формуються акрецією «металів».
Міжпланетне середовище
Нарівні зі світлом, Сонце випромінює безперервний потік заряджених частинок (плазми), відомих як сонячний вітер. Цей потік частинок поширюється зі швидкістю приблизно 1,5 млн км на годину, наповнюючи навколосонячний простір і створюючи геліосферу, яка простягається на відстань принаймні 100 а. о. від Сонця. Вона відома як міжпланетне середовище. Прояви активності на поверхні Сонця, такі як сонячні спалахи та корональні викиди маси, збурюють геліосферу, породжуючи космічну погоду. Найбільша структура в межах геліосфери — геліосферний струмовий шар; спіральна поверхня, створена впливом обертового магнітного поля Сонця на міжпланетне середовище.
Магнітне поле Землі заважає сонячному вітру зірвати атмосферу Землі. Венера і Марс не мають магнітного поля, і в результаті сонячний вітер поступово здуває їхні атмосфери в космос. Корональні викиди маси і подібні явища змінюють магнітне поле і виносять величезну кількість речовини з поверхні Сонця — близько 109—1010 тонн на годину. Взаємодіючи з магнітним полем Землі, ця речовина потрапляє переважно у приполярні шари атмосфери Землі, де виникають полярні сяйва, що найчастіше спостерігаються поблизу магнітних полюсів.
Геліосфера та, меншою мірою, планетарні магнітні поля частково захищають Сонячну систему від впливу космічних променів, які походять ззовні Сонячної системи. Як щільність космічних променів у міжзоряному середовищі, так і напруженість магнітного поля Сонця змінюються з часом, таким чином, рівень космічного випромінювання в Сонячній системі непостійний, хоча величина відхилень достеменно невідома.
Міжпланетне середовище є місцем формування принаймні двох дископодібних областей космічного пилу. Зодіакальна пилова хмара розташована у внутрішній частині Сонячної системи і є причиною, по якій виникає зодіакальне світло. Ймовірно, вона виникла внаслідок зіткнень у межах поясу астероїдів. Друга область простягається на відстані приблизно від 10 до 40 а. о. та, імовірно, виникла внаслідок подібних зіткнень між об'єктами поясу Койпера.
Планети
Цей розділ не містить посилань на джерела. (вересень 2018) |
Планети поділяються на дві групи, що відрізняються масою, хімічним складом (це виявляється значною різницею їх густини), швидкістю обертання та кількістю супутників. Чотири найближчі до Сонця планети (планети земної групи) порівняно невеликі, складаються здебільшого з щільної кам'янистої речовини та металів. Планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — набагато масивніші, складаються здебільшого з легких речовин і тому, незважаючи на величезний тиск у їхніх надрах, мають малу густину. У Юпітера й Сатурна основну частку їхньої маси складають водень і гелій. Вони містять також до 20 % кам'янистих речовин і легких сполук кисню, вуглецю й азоту, що за низьких температур конденсуються на лід. В Урана й Нептуна лід і кам'янисті речовини становлять дещо більшу частину їхньої маси.
Надра планет і деяких великих супутників (наприклад, Місяця) перебувають у розплавленому стані. У планет земної групи й супутників внаслідок малої теплопровідності зовнішніх шарів тепловиділення невелике. У планет-гігантів конвекція в їхніх надрах призводить до помітного потоку тепла з надр, що може навіть перевищувати потік, одержуваний ними від Сонця.
Венера, Земля й Марс мають атмосфери, що складаються з газів, які виділилися з їхніх надр. У планет-гігантів атмосфери являють собою безпосереднє продовження їхніх надр: ці планети не мають твердої чи рідкої поверхні. Зі збільшенням глибини атмосферні гази поступово переходять у конденсований стан.
Відстані планет від Сонця утворюють закономірну послідовність — проміжки між сусідніми орбітами зростають із віддаленням від Сонця. Ці закономірності руху планет у поєднанні з розподілом їх на дві групи за фізичними властивостями вказують на те, що Сонячна система не є випадковим скупченням космічних тіл, а утворилася в єдиному процесі. Тому вивчення кожного з тіл Сонячної системи робить внесок у висвітлення походження всієї Сонячної системи, а разом з тим — і походження, еволюцію та сучасну будову нашої Землі.
Завдяки майже круговій формі планетних орбіт і великим відстаням між ними виключена можливість тісних зближень між планетами, коли вони могли б істотно змінювати свій рух внаслідок взаємного тяжіння. Це забезпечує тривале та стійке існування Сонячної системи.
Планети обертаються також навколо своїх осей, причому у всіх планет, крім Венери й Урана, обертання відбувається в прямому напрямку, тобто, в тому ж напрямку, що й їх обертання навколо Сонця. Надзвичайно повільне обертання Венери відбувається в зворотному напрямку, а Уран обертається, ніби лежачи на боці.
Усі 4 планети-гіганти, крім великих супутників, мають безліч дрібних, що утворюють кільця.
Карликові планети
Це досить великі тіла Сонячної системи. Настільки великі, що власна гравітація надала їм рівноважної форми, яка близька до кулястої. Але на відміну від планет, їхня маса менша, тому їм не вдалося «розчистити» околиці своєї орбіти від інших подібних тіл. Визначення карликової планети ухвалено Міжнародним астрономічним союзом на генеральній асамблеї 2006 року. Відповідно до резолюції Плутон втратив статус великої планети (і таким чином у Сонячній системі залишилося лише вісім великих планет) і набув статусу карликової планети (разом із Церерою, Еридою, Макемаке та Гаумеа).
Внутрішня частина Сонячної системи
Внутрішня частина включає планети земної групи та астероїди. Всі вони складаються переважно з силікатів і металів. Це невелика частина системи — її радіус менший, ніж відстань між орбітами Юпітера й Сатурна.
Планети земної групи
Чотири внутрішні планети складаються переважно з важких елементів, мають мало супутників, у них відсутні кільця. Значною мірою вони складаються з тугоплавких мінералів, таких як силікати, що формують їхню мантію та кору, і металів (таких як залізо й нікель), що формують їхнє ядро. У трьох внутрішніх планет — Венери, Землі і Марса — є атмосфера; у всіх є ударні кратери, тектонічні деталі поверхні (такі як рифтові западини) й вулкани.
Меркурій
Меркурій є найближчою до Сонця (0,4 а. о.) й найменшою планетою системи (0,055 маси Землі). У Меркурія немає супутників, а його найпомітнішими, після ударних кратерів, деталями рельєфу є численні криволінійні уступи довжиною до сотень кілометрів і висотою до 3 км. Ймовірно, вони виникли при стисканні планети внаслідок поступового остигання її надр.
Меркурій має вкрай розріджену атмосферу. Вона складається з атомів, «вибитих» із поверхні планети сонячним вітром. Велике залізне ядро Меркурія та його тонка кора ще не отримали належного пояснення. Є гіпотеза, яка припускає, що зовнішні шари планети, складені з легких елементів, зірвало внаслідок гігантського зіткнення, яке зменшило розміри планети, а також запобігло повному поглинанню Меркурія молодим Сонцем.
Венера
Венера близька за розміром і масою до Землі (її маса становить 0,815 земної). Як і Земля, вона має потужну атмосферу та товсту силікатну оболонку навколо залізного ядра. На поверхні Венери є яскраві ознаки колишньої геологічної активності, в першу чергу вулканізму. Води в складі Венери майже немає, а її атмосфера в дев'яносто разів щільніша за земну. Це найгарячіша планета: температура її поверхні перевищує 400 °C. Причиною цього є парниковий ефект у щільній, багатій на вуглекислий газ атмосфері. Надійних ознак сучасної ендогенної геологічної активності на Венері не виявлено[], але, оскільки у неї немає магнітного поля, яке запобігло б виснаженню її наявної атмосфери, це дозволяє припустити, що її атмосфера регулярно поповнюється вулканічними виверженнями. Природних супутників у Венери немає.
Земля
Земля є найбільшою та найщільнішою серед внутрішніх планет. У Землі є один природний супутник — Місяць, це єдиний великий супутник планет земної групи. Серед планет земної групи Земля є унікальною (насамперед — гідросферою). Атмосфера Землі радикально відрізняється від атмосфер інших планет — вона містить вільний кисень. Питання про наявність життя де-небудь, крім Землі, залишається відкритим.
Марс
Марс менший за Землю та Венеру (0,107 маси Землі). Він має атмосферу, що складається переважно з вуглекислого газу, з поверхневим тиском 6,1 мбар (0,6 % від земного). На його поверхні є вулкани, найбільший із яких, Олімп, перевищує розмірами всі земні вулкани, досягаючи висоти 21,2 км. Рифтові западини (долини Марінера) свідчать про колишню тектонічну активність. Сучасної тектонічної та вулканічної активності на Марсі не зареєстровано, але, за деякими оцінками, Олімп востаннє вивергався не більше 2 млн років тому. Червоний колір поверхні Марса зумовлений великою кількістю оксиду заліза в його ґрунті. Планета має два супутники — Фобос і Деймос. Припускається, що вони являють собою захоплені астероїди.
Пояс астероїдів
Цей розділ не містить . (вересень 2018) |
Сонце Троянці Юпітера Орбіти планет | Головний пояс астероїдів Гільди Навколоземні об'єкти |
Астероїди — найпоширеніші малі тіла Сонячної системи. Більшість з них утворюють так званий головний пояс астероїдів, який лежить між орбітами Марса та Юпітера, на відстані від 2,3 до 3,3 а. о. від Сонця. Вважають, що це залишки з часів формування Сонячної системи, які не змогли об'єднатися в одне тіло через гравітаційні збурення Юпітера. Більшість астероїдів обертаються навколо Сонця в тому ж напрямку, що й великі планети, але їхні орбіти здебільшого витягнуті та нахилені до площини екліптики.
Астероїди мають розмір від декількох метрів до сотень кілометрів. Здебільшого їх класифікують як малі тіла Сонячної системи, але деякі з них, наприклад, Веста і Гігея, можуть бути перекласифіковані в карликові планети, якщо буде доведено, що вони набули гідростатично рівноважної форми.
Пояс містить десятки тисяч, можливо — мільйони об'єктів, більших одного кілометра в діаметрі. Попри це, загальна маса астероїдів поясу навряд чи більша однієї тисячної маси Землі. Небесні тіла з діаметрами від 100 мкм до 10 м називають метеороїдами.
Групи астероїдів
Астероїди об'єднують у групи та сім'ї на основі характеристик їхніх орбіт. Супутники астероїдів — астероїди, що обертаються по орбіті навколо інших астероїдів. Вони не визначаються так очевидно, як супутники планет, оскільки іноді бувають майже настільки ж великими, як і їхній компаньйон. Пояс астероїдів також містить комети головного поясу астероїдів, які, можливо, були джерелом води на Землі.
Троянські астероїди розташовані в точках Лагранжа L4 і L5 Юпітера (гравітаційно стійкі регіони впливу планети, що переміщуються разом із нею по її орбіті); термін «троянці» також застосовується для астероїдів, що перебувають у точках Лагранжа будь-яких інших планет або супутників (крім троянців Юпітера, відомі троянці Нептуна, Землі, Урана та Марса). Астероїди сім'ї Гільди перебувають у резонансі з Юпітером 2:3, тобто роблять три оберти навколо Сонця за час двох повних обертів Юпітера.
Також у внутрішній Сонячній системі є групи астероїдів з орбітами, розташованими між Меркурієм та Марсом. Орбіти багатьох із них перетинають орбіти внутрішніх планет. Деякі з них є потенційно небезпечними об'єктами.
Церера
Церера — карликова планета та найбільше тіло поясу астероїдів. Церера має діаметр трохи менший 1000 км і достатню масу, щоб під дією власної гравітації набути сферичної форми. Після відкриття Цереру класифікували як планету, однак, оскільки подальші спостереження виявили поблизу від Церери ряд астероїдів, у 1850-х її віднесли до астероїдів. Повторно вона була класифікована як карликова планета 2006 року.
Зовнішня частина Сонячної системи
Зовнішня область Сонячної системи є місцем розташування газових гігантів та їхніх супутників, а також транснептунових об'єктів, астероїдно-кометно-газових об'єктів поясу Койпера, Розсіяного диска і хмари Оорта. Орбіти багатьох короткоперіодичних комет, а також астероїдів-кентаврів, також проходять у цій області. Тверді об'єкти зовнішньої області через велику відстань від Сонця, а отже, набагато нижчу температуру, містять лід воду, аміак і метан.
Планети-гіганти
Чотири планети-гіганти, які також називаються газовими гігантами, разом містять 99 % маси речовини, що обертається на орбітах навколо Сонця. Юпітер і Сатурн переважно складаються з водню і гелію; Уран і Нептун мають більший вміст льоду. Через це деякі астрономи класифікують їх у власну категорію — «крижані гіганти». У всіх чотирьох газових гігантів є кільця, хоча лише кільцева система Сатурна легко спостерігається з Землі.
Юпітер
Юпітер має масу, в 318 разів більшу від земної, і є в 2,5 рази масивнішим від усіх інших планет разом узятих. Він складається здебільшого з водню і гелію. Висока внутрішня температура Юпітера викликає появу численних напівпостійних вихрових структур в його атмосфері, таких як смуги хмар і Велика червона пляма.
Юпітер має 79 супутників. Чотири найбільших — Ганімед, Каллісто, Іо та Європа — подібні до планет земної групи ендогенною активністю, зокрема тектонічною, а Іо — навіть вулканічною. Ганімед, найбільший супутник в Сонячній системі, за розмірами перевищує Меркурій.
Сатурн
Сатурн, відомий своєю системою кілець, має структуру атмосфери і магнітосфери, дещо подібну до відповідних структур Юпітера. Хоча об'єм Сатурна дорівнює 60 % об'єму Юпітера, маса (95 мас Землі) — менша від третини маси Юпітера; таким чином, Сатурн — найменш щільна планета Сонячної системи (його середня густина менша за густину води).
Сатурн має 82 підтверджених супутники; два з них — Титан і Енцелад — проявляють ознаки геологічної активності. Ця активність, однак, не подібна до земної, оскільки значною мірою обумовлена активністю льоду. Титан, який за розмірами більший за Меркурій, — єдиний супутник в Сонячній системі, що має атмосферу.
Уран
Уран з масою, в 14 разів більшою, ніж у Землі, є найлегшою із зовнішніх планет. Унікальним серед інших планет його робить те, що він обертається «лежачи на боці»: нахил осі його обертання до площини екліптики дорівнює приблизно 98°. Якщо інші планети можна порівняти з дзиґою, що обертається, то Уран більше схожий на кульку, яка котиться. Він має набагато холодніше ядро, ніж інші газові гіганти, і випромінює в космос дуже мало тепла.
Відкрито 27 супутників Урана; найбільші з них — Титанія, Оберон, Умбріель, Аріель і Міранда.
Нептун
Нептун, хоча і дещо менший від Урана, але масивніший (17 мас Землі) і тому щільніший. Він випромінює більше внутрішнього тепла, але не так багато, як Юпітер чи Сатурн.
Нептун має 14 відомих супутників. Найбільший з них — Тритон, є геологічно активним, з гейзерами рідкого азоту. Тритон — єдиний великий супутник, що рухається в зворотному напрямку. Також Нептун супроводжують астероїди, що називаються троянцями Нептуна, які перебувають з ним в резонансі 1:1.
Комети
Цей розділ не містить . (вересень 2018) |
Комети рухаються здебільшого витягнутими орбітами, що близькі до параболічних. Деякі комети мають орбіти порівняно невеликих розмірів — десятки і сотні астрономічних одиниць. У них переважають прямі рухи, тобто їхнє обертання відбувається в тому ж напрямку, що й обертання планет.
Ядра комет за своїм елементним i хімічним складом споріднені до планет-гігантів: вони складаються з водяного льоду і льодів різних газів із домішкою кам'янистих речовин. Майже всі малі планети за своїм складом подібні до кам'янистих планет земної групи. Тільки Хірон, що рухається між орбітами Сатурна і Урана, ймовірно, подібний до крижаних ядер комет та невеликих супутників далеких від Сонця планет.
Уламки малих планет, що утворюються під час їхніх зіткнень одна з одною, іноді випадають на Землю у вигляді метеоритів. У малих планет, саме внаслідок їхніх невеликих розмірів, надра прогрівалися значно менше, ніж у планет земної групи, і тому їхня речовина зазнала лише невеликих змін від часу їхнього утворення. Радіоізотопні виміри віку метеоритів свідчать, що вони, а отже, і вся Сонячна система, існують близько 5 млрд років. Цей вік Сонячної системи узгоджується з вимірами віку найдавніших земних та місячних порід.
Динамічні та фізичні особливості будови Сонячної системи вказують на те, що планети сформувалися з газопилової речовини, яка раніше утворювала протопланетну хмару навколо Сонця. Планети земної групи утворилися в результаті акумуляції кам'янистих твердих часток, а в планет-гігантів утворення почалося з акумуляції кам'янисто-крижаних часток, а потім на деякому етапі їхнього зростання доповнилося приєднанням газів, в основному водню і гелію.
В результаті нового дослідження, яке було опубліковане в 2023 році у науковому журналі Icarus, яке стосувалося, перш за все, вивчення хімічного складу стародавніх метеоритів, вчені припустили, що Сонячна система приблизно на 1,1 млн років старша, ніж показували попередні оцінки. Тобто їй може бути не 4,5673 млрд років, а 4,5684 млрд років (плюс-мінус 240 тисяч років).
Кентаври
Кентаври — крижані кометоподібні об'єкти з великою піввіссю, більшою, ніж у Юпітера (5,5 а. о.) і меншою, ніж у Нептуна (30 а. о.). Найбільший з відомих кентаврів, Харікло, має діаметр близько 250 км. Перший виявлений кентавр, Хірон, також класифікований як комета (95P), оскільки при наближенні до Сонця у нього з'являється кома, як і в комет.
Транснептунові об'єкти
Простір за Нептуном, або «регіон транснептунових об'єктів», все ще значною мірою не досліджений. Ймовірно, він містить лише малі тіла, що складаються переважно з каменів та льоду. Цей регіон іноді також включають у «зовнішню Сонячну систему», хоча зазвичай цей термін використовують, щоб позначати простір за поясом астероїдів і до орбіти Нептуна.
Пояс Койпера
Пояс Койпера — область реліктів часів утворення Сонячної системи, є великим поясом уламків, подібним до поясу астероїдів, але складається переважно з льоду. Простягається між 30 і 55 а. о. від Сонця. Складений переважно малими тілами Сонячної системи, але багато з найбільших об'єктів поясу Койпера, такі як Квавар, Варуна і Орк, можуть бути перекласифіковані в карликові планети після уточнення їхніх параметрів. За оцінками, понад 100 000 об'єктів поясу Койпера мають діаметр понад 50 км, але повна маса поясу дорівнює лише одній десятій чи навіть одній сотій маси Землі. Багато з об'єктів поясу мають численні супутники, і в більшості об'єктів орбіти розташовуються поза площиною екліптики.
Пояс Койпера може бути наближено поділений на «класичні» та [en] (переважно плутино). Резонансні об'єкти перебувають в орбітальному резонансі з Нептуном (наприклад, здійснюючи два оберти на кожні три оберти Нептуна, або один на кожні два). Найближчі до Сонця резонансні об'єкти можуть перетинати орбіту Нептуна. Класичні об'єкти поясу Койпера не перебувають з Нептуном в орбітальному резонансі і розташовуються на відстані приблизно від 39,4 до 47,7 а. о. від Сонця. Елементи класичного поясу Койпера класифіковані як к'юбівано, від індексу першого виявленого об'єкта — (15760) 1992 QB1 («QB1» вимовляється як «к'ю-бі-ван»); і мають близькі до колових орбіти з малим кутом нахилу до екліптики.
Плутон
Плутон — карликова планета, найбільший відомий об'єкт поясу Койпера. Після виявлення в 1930 році вважався дев'ятою планетою; ситуація змінилася у 2006 році з прийняттям формального визначення планети. У Плутона помірний ексцентриситет орбіти з нахилом 17 градусів до площини екліптики, і він то наближається до Сонця на відстань 29,6 а. о., стаючи до нього ближче Нептуна, то віддаляється на 49,3 а. о.
Харон, найбільший супутник Плутона, інколи описується як подвійна планетарна система з Плутоном, оскільки центр мас системи Плутон — Харон розташовується поза ними. Чотири менших супутники — Нікта, Гідра, Кербер і Стікс — обертаються навколо Плутона і Харона.
Плутон перебуває з Нептуном в орбітальному резонансі 3:2 — на кожні три оберти Нептуна навколо Сонця припадає два оберти Плутона, увесь цикл займає 500 років. Об'єкти поясу Койпера, орбіти яких мають такий же резонанс, називаються плутино.
Гаумеа
Гаумеа — карликова планета. Має сильно витягнуту форму і період обертання навколо власної осі близько 4 годин. Два супутники і ще принаймні вісім транснептунових об'єктів є частиною сім'ї Гаумеа, яка сформувалася мільярди років тому з крижаних уламків, після того, як велике зіткнення зруйнувало крижану мантію Гаумеа. Орбіта карликової планети має великий нахил — 28°.
Макемаке
Макемаке — спочатку позначався як 2005 FY9, у 2008 році отримав ім'я і був оголошений карликовою планетою. Наразі є другим за видимою яскравістю в поясі Койпера після Плутона. Найбільший з відомих класичних об'єктів поясу Койпера (які не перебувають у підтвердженому резонансі з Нептуном). У Макемаке ще не виявлено супутників. Має діаметр від 50 до 75 % діаметра Плутона, орбіта нахилена на 29°, ексцентриситет близько 0,16.
Квавар
Квавар — транснептуновий об'єкт, другий за розмірами (після Макемаке) відомий класичний об'єкт (не перебуває в підтвердженому резонансі з Нептуном) поясу Койпера. Орбіта нахилена на 8°, ексцентриситет близько 0,038. Має систему кілець та один відомий супутник — .
Орк
Орк — транснептуновий об'єкт поясу Койпера, плутино (перебуває в орбітальному резонансі з Нептуном 2:3, як і Плутон). Має один супутник — Вант.
Інші
Обговорюється надання статусу карликових планет іншим транснептуновим об'єктам.
Розсіяний диск
Розсіяний диск частково перекривається з поясом Койпера, але простягається набагато далі за його межі і, ймовірно, є джерелом короткоперіодичних комет. Вважається, що об'єкти розсіяного диска були викинуті на випадкові орбіти гравітаційним впливом Нептуна в період його міграції на ранній стадії формування Сонячної системи: одна з концепцій базується на припущенні про те, що Нептун та Уран сформувалися ближче до Сонця, ніж вони є зараз, а потім перемістилися на свої сучасні орбіти. Багато об'єктів розсіяного диска (SDO) мають перигелій в межах поясу Койпера, але їхній афелій може простягатися до 150 а. о. від Сонця. Орбіти об'єктів також досить нахилені до площини екліптики і часто майже перпендикулярні їй. Деякі астрономи вважають, що розсіяний диск — це область поясу Койпера, і описують об'єкти розсіяного диска як «розсіяні об'єкти поясу Койпера». Деякі ж астрономи також класифікують кентаври як розсіяні всередину об'єкти поясу Койпера, нарівні з розсіяними назовні об'єктами розсіяного диска.
Ерида
Ерида (68 а. о. в середньому) — найбільший відомий об'єкт розсіяного диска. Оскільки її діаметр спочатку був оцінений в 2400 км, тобто принаймні на 5 % більше, ніж у Плутона, то її відкриття викликало суперечки про те, що саме слід називати планетою. Вона є однією з найбільших відомих карликових планет. У Ериди є один супутник — Дизномія. Як і у Плутона, її орбіта є надзвичайно витягнутою, з перигелієм 38,2 а. о. (приблизна відстань Плутона від Сонця) та афелієм 97,6 а. о.; і орбіта сильно (44,177°) нахилена до площини екліптики.
Віддалені області
Відповідь на питання про те, де саме закінчується Сонячна система й починається міжзоряний простір, є неоднозначною. Найсуттєвішими вважають два фактори: сонячний вітер і сонячне тяжіння. Зовнішня межа сонячного вітру — геліопауза, де гідродинамічний тиск сонячної плазми врівноважується міжзоряним. Усередині цієї оболонки сонячне магнітне поле витісняє галактичне. Геліопауза розташована в чотири рази далі, ніж Плутон, і вважається початком міжзоряного середовища. Однак припускають, що відстань, на якій гравітація Сонця є визначальною (сфера Гілла), майже в тисячу разів більша.
Геліосфера
Міжзоряне середовище в околицях Сонячної системи неоднорідне. Спостереження показують, що Сонце рухається зі швидкістю близько 25 км/с крізь Місцеву міжзоряну хмару і може покинути її протягом наступних 10 тисяч років. Велику роль у взаємодії Сонячної системи з міжзоряним середовищем відіграє сонячний вітер.
Наша планетна система існує у вкрай розрідженій «атмосфері» сонячного вітру — потоку заряджених частинок (в основному водневої і гелієвої плазми), з величезною швидкістю випромінюваних із сонячної корони. Середня швидкість сонячного вітру, що спостерігається на Землі, становить 450 км/с. Ця швидкість перевищує швидкість поширення , тому при взаємодії з перешкодами плазма сонячного вітру поводить себе аналогічно до надзвукового потоку газу. В міру віддалення від Сонця щільність сонячного вітру слабшає і настає момент, коли він більше не може стримувати тиск міжзоряної речовини. В процесі зіткнення утворюється декілька перехідних областей.
Спочатку сонячний вітер гальмується, стає щільнішим, теплішим і турбулентним. Момент цього переходу називається границею ударної хвилі (англ. termination shock) і перебуває на відстані близько 85—95 а. о. від Сонця (за даними, отриманими з космічних станцій «Вояджер-1» і «Вояджер-2», які перетнули цю межу у грудні 2004 року і серпні 2007).
Ще приблизно через 40 а. о. сонячний вітер зіштовхується з міжзоряною речовиною і остаточно зупиняється. Ця межа, яка відділяє міжзоряне середовище від речовини Сонячної системи, називається геліопаузою. За формою вона схожа на бульбашку, витягнуту в протилежний до руху Сонця бік. Область простору, обмежена геліопаузою, називається геліосферою.
Згідно з даними апаратів «Вояджер», ударна хвиля з південного боку виявилася ближче, ніж з північного (73 і 85 астрономічних одиниць відповідно). Точні причини цього поки невідомі; згідно з першими припущеннями, асиметричність геліопаузи може бути викликана дією надслабких магнітних полів у міжзоряному просторі Галактики.
З іншого боку геліопаузи, на відстані порядку 230 а. о. від Сонця, вздовж головної ударної хвилі (bow shock) відбувається гальмування з космічних швидкостей міжзоряної речовини, що налітає на Сонячну систему.
Жоден космічний корабель ще не вийшов з геліопаузи, таким чином, неможливо знати напевне умови в місцевій міжзоряній хмарі. Очікується, що «Вояджери» пройдуть геліопаузу приблизно між 2014 і 2027 роками і передадуть цінні дані відносно рівнів випромінювання і сонячного вітру. Недостатньо зрозуміло, наскільки добре геліосфера захищає Сонячну систему від космічних променів. Команда, що фінансується NASA, розробила концепцію місії «Vision Mission» — відправлення зонда до границі геліосфери.
Хмара Оорта
Гіпотетична хмара Оорта — сферична хмара крижаних об'єктів (аж до трильйона), яка є джерелом довгоперіодичних комет. Передбачувана відстань до зовнішніх границь хмари Оорта від Сонця становить від 50 000 а. о. (приблизно 1 світловий рік) до 100 000 а. о. (1,87 св. років). Вважається, що об'єкти, які складають хмару, сформувалися біля Сонця і були розсіяні далеко в космос гравітаційними ефектами планет-гігантів на ранньому етапі розвитку Сонячної системи.
Седна
Седна (525,86 а. о. в середньому) — великий, подібний до Плутона, червонуватий об'єкт з гігантською, надзвичайно витягнутою еліптичною орбітою, від приблизно 76 а. о. в перигелії до 975 а. о. в афелії і періодом 12 050 років. Майкл Браун, який відкрив Седну в 2003 році, стверджує, що вона не може бути частиною розсіяного диска чи поясу Койпера, оскільки її перигелій занадто далекий, щоб пояснюватися дією міграції Нептуна. Він та інші астрономи вважають, що цей об'єкт є першим виявленим об'єктом нової популяції, яка також може включати об'єкт з перигелієм 45 а. о., афелієм 415 а. о. і орбітальним періодом 3420 років. Браун називає цю популяцію «внутрішньою хмарою Оорта», оскільки цілком ймовірно, що вона сформувалася з допомогою процесу, подібного до формування хмари Оорта, хоча і набагато ближче до Сонця. Седна, ймовірно, могла б бути визнана карликовою планетою, якби була визначена її форма.
Гіпотетичні об'єкти
20 січня 2016 року астрономи з Каліфорнійського технологічного інституту Костянтин Батигін і Майкл Браун повідомили про можливу дев'яту планету на околиці Сонячної системи, за межами орбіти Плутона. Планета приблизно в десять разів масивніша, ніж Земля, віддалена від Сонця приблизно у 20 разів далі, ніж Нептун (90 мільярдів кілометрів), і робить оберт навколо Сонця за 10 000—20 000 років . На думку Майкла Брауна, ймовірність того, що ця планета реально існує, «можливо, 90 %». Поки що вчені називають цю гіпотетичну планету просто «Дев'ята планета» (англ. Planet Nine).
У грудні 2018 року під час пошуку дев'ятої планети астрономи з Інституту науки Карнегі, а також Гавайського і Каліфорнійського університетів знайшли найбільш віддалений з усіх відомих науці об'єктів Сонячної системи — астероїд 2018 VG18, який вони згодом назвали «Farout» (англ. — далеко).
Формування та еволюція Сонячної системи
Відповідно до загальноприйнятої зараз гіпотези, формування Сонячної системи почалося близько 4,6 млрд років тому з гравітаційного стиснення невеликої частини гігантської міжзоряної газопилової хмари. Ця початкова хмара, ймовірно, сягала за розмірами декількох світлових років і була прародичем для декількох зір.
В процесі стиснення розміри газопилової хмари зменшувалися і, через закон збереження моменту імпульсу, зростала швидкість обертання хмари. Центр, де зібралася більша частина маси, ставав усе гарячішим у порівнянні з навколишнім диском. Через обертання хмари швидкості її стиснення паралельно і перпендикулярно осі обертання відрізнялися, що призвело до ущільнення хмари, формування характерного протопланетного диска діаметром близько 200 а. о. і гарячої, щільної протозорі в центрі. Вважається, що на цій стадії еволюції Сонце було зорею типу T Тельця. Вивчення зір типу Т Тельця показує, що вони часто оточені протопланетними дисками з масами 0,001—0,1 мас Сонця, з переважним процентом маси туманності, зосередженої безпосередньо в зорі. Планети формуються шляхом акреції з цього диска.
Протягом 50 млн років тиск і густина водню в центрі протозорі стали достатньо високими для початку термоядерної реакції. Температура, швидкість реакції, тиск і густина збільшувалися, доки не було досягнуто гідростатичної рівноваги з тепловою енергією, яка протидіяла силі гравітаційного стиснення. На цьому етапі Сонце стало повноцінною зорею головної послідовності.
Сонячна система, ймовірно, проіснує доти, доки Сонце не почне розвиватися поза головною послідовністю діаграми Герцшпрунга—Рассела. Оскільки Сонце спалює запаси водневого палива, то енергія, яка підтримує ядро, вичерпується, змушуючи Сонце стискатися. Це збільшує тиск в його надрах і нагріває ядро, таким чином прискорюючи спалювання палива. В результаті Сонце стає яскравішим приблизно на десять відсотків кожні 1,1 млрд років, і стане ще на 40 % яскравішим протягом наступних 3,5 млрд років.
Приблизно через 7 млрд років водень в сонячному ядрі буде повністю перетворений в гелій, що завершить фазу головної послідовності; Сонце стане субгігантом. Ще через 600 млн років зовнішні шари Сонця розширяться приблизно у 260 разів порівняно з сучасними розмірами — Сонце перейде на стадію червоного гіганта. Через сильне збільшення площі поверхні вона буде набагато холоднішою, ніж при перебуванні на головній послідовності (2600 К). Різко збільшившись, Сонце, ймовірно, поглине найближчі планети Меркурій та Венеру. Земля, можливо, уникне поглинання зовнішніми сонячними оболонками, але стане абсолютно безжиттєвою, оскільки придатна для життя зона зміститься до зовнішніх країв Сонячної системи.
Зрештою, в результаті розвитку термічних нестійкостей, зовнішні шари Сонця будуть викинуті в навколишній простір, утворивши планетарну туманність, в центрі якої залишиться лише невелике зоряне ядро — білий карлик, надзвичайно щільний об'єкт з половиною початкової маси Сонця, але розміром лише як у Землі. Ця туманність поверне частину матеріалу, який сформував Сонце, у міжзоряне середовище.
Галактична орбіта
Сонячна система є частиною Чумацького Шляху — спіральної галактики, що має діаметр близько 30 тисяч парсек (або 100 тисяч світлових років) і складається з близько 200 млрд зір. Сонячна система розташована поблизу площини симетрії галактичного диска (на 20—25 парсек вище, тобто північніше від нього), на відстані близько 8 тисяч парсек (27 тисяч світлових років) від галактичного центра (практично на рівній відстані від центра Галактики і її краю), на краю рукава Оріона — одного з галактичних рукавів Чумацького Шляху.
Сонце обертається навколо галактичного центра по майже коловій орбіті зі швидкістю близько 254 км/с (уточнено в 2009 р.) і здійснює повний оберт приблизно за 230 млн років. Цей проміжок часу називається галактичним роком. Сонячний апекс (напрямок шляху Сонця через міжзоряний простір) розташований в сузір'ї Геркулеса неподалік напрямку поточного розташування яскравої зорі Вега[].
Крім колового руху по орбіті, Сонячна система здійснює вертикальні коливання відносно галактичної площини, перетинаючи її кожні 30—35 млн років і опиняючись то в північній, то в південній галактичній півкулі.
Розташування Сонячної системи в галактиці, ймовірно, впливає на еволюцію життя на Землі. Її орбіта практично колова, і швидкість приблизно дорівнює швидкості спіральних рукавів, завдяки чому вона проходить крізь них надзвичайно рідко. Це дає Землі тривалі періоди міжзоряної стабільності для розвитку життя, оскільки спіральні рукави мають значну концентрацію потенційно небезпечних наднових.
Сонячна система також перебуває на значній відстані від галактичного центру, де зорі розташовані набагато щільніше. Біля центра гравітаційні впливи сусідніх зір могли збурити об'єкти хмари Оорта й спрямувати багато комет у внутрішню Сонячну систему, викликавши зіткнення з катастрофічними наслідками для життя на Землі. Інтенсивне випромінювання галактичного центра також могло вплинути на розвиток високоорганізованого життя.
Деякі вчені висувають гіпотезу, що, незважаючи на сприятливе розташування Сонячної системи, навіть протягом останніх 35 000 років життя на Землі зазнавало впливу наднових, що могли викидати частинки радіоактивного пилу і великі кометоподібні об'єкти.
Оточення Сонця
Галактичне оточення Сонячної системи відоме як Місцева міжзоряна хмара. Це дещо щільніша ділянка розрідженої Місцевої бульбашки — області міжзоряного середовища протяжністю близько 300 св. р., яка має форму піскового годинника. Місцева бульбашка заповнена розрідженою високотемпературною плазмою. Імовірно, вона утворилася порівняно недавно в результаті вибуху кількох наднових.
У межах десяти світлових років (95 трлн км) від Сонця перебуває небагато зір. Найближчою є потрійна зоряна система Альфа Центавра, на відстані близько 4,3 св. р. Альфа Центавра A і B — тісна подвійна система близьких за характеристиками до Сонця зір, у той час як маленький червоний карлик Альфа Центавра C (також відомий як Проксима Центавра) обертається навколо цієї пари на відстані 0,2 св. р. Наступними найближчими зорями є червоні карлики зоря Барнарда (5,9 св. р.), Вольф 359 (7,8 св. р.) і Лаланд 21185 (8,3 св. р.). Найбільша зоря в межах десяти світлових років — Сіріус, яскрава зоря головної послідовності з масою приблизно як дві маси Сонця і супутником — білим карликом Сіріус B. Система Сіріуса розташована на відстані 8,6 св. р. Інші зоряні системи в межах десяти світлових років — подвійна система червоних карликів Лейтен 726-8 (8,7 св. р.) і одиничний червоний карлик Росс 154 (9,7 св. р.). Найближча система коричневих карликів — Луман 16, розташована на відстані 6,59 світлових років. Найближча зоря, подібна до Сонця — Тау Кита — розташована на відстані 11,9 св. р. Має приблизно 80 відсотків маси Сонця, але лише 60 відсотків його світності. Найближча відома екзопланета, Альфа Центавра Bb, розташована в найближчій до нас зоряній системі Альфа Центавра, на відстані 4,3 св. р.
Дослідження Сонячної системи
Історія професійного вивчення складу Сонячної системи почалася 1610 року, коли Галілео Галілей відкрив у свій телескоп 4 найбільші супутники Юпітера. Це відкриття було одним із доказів правильності геліоцентричної системи. 1655 року Християн Гюйгенс відкрив Титан — найбільший супутник Сатурна. До кінця XVII століття Кассіні відкрив ще 4 супутники Сатурна.
XVIII століття ознаменувалося важливою подією в астрономії — вперше з допомогою телескопа була відкрита раніше не відома планета Уран. Незабаром Гершелем, першовідкривачем нової планети, були відкриті 2 супутники Урана і 2 супутники Сатурна.
XIX століття почалося з нового астрономічного відкриття — був виявлений перший зореподібний об'єкт — астероїд Церера, 2006 року переведений у ранг карликової планети. А 1846 року була відкрита восьма планета — Нептун. Нептун був відкритий «на кінчику пера», тобто спочатку передбачений теоретично, а потім виявлений у телескоп, причому незалежно в Англії та у Франції.
1930 року Клайд Томбо (США) відкрив Плутон, названий дев'ятою планетою Сонячної системи. Однак 2006 року Плутон втратив статус планети і «став» карликовою планетою.
У другій половині XX століття було відкрито багато великих та малих супутників Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона. Найбільш значну роль у цій серії наукових відкриттів мали місії американських АМС «Вояджер».
На межі XX—XXI століть було відкрито ряд малих тіл Сонячної системи, в тому числі карликові планети, плутино, а також супутники деяких із них і супутники планет-гігантів.
Тривають інструментальні та розрахункові пошуки транснептунових планет, в тому числі гіпотетичних.
Колонізація Сонячної системи
Практичне значення колонізації зумовлене необхідністю забезпечити нормальне існування та розвиток людства. З часом зростання населення Землі, екологічні та кліматичні зміни можуть створити ситуацію, коли недостача придатної для проживання території загрожуватиме подальшому існуванню та розвитку земної цивілізації. Також до необхідності заселення інших об'єктів Сонячної системи може призвести і діяльність людини: економічна чи геополітична ситуація на планеті; глобальна катастрофа, викликана застосуванням зброї масового ураження; виснаження природних ресурсів планети та ін.
В рамках ідеї колонізації Сонячної системи необхідно розглянути т. зв. «тераформування» (лат. terra — земля і forma — вид) — перетворення кліматичних умов планети, супутника чи іншого космічного тіла для створення або зміни атмосфери, температури та екологічних умов у стан, придатний для проживання земних тварин і рослин. Наразі ця задача має в основному теоретичний інтерес, однак в майбутньому може отримати розвиток і на практиці.
Об'єктами, найпридатнішими для заселення їх колоністами із Землі, в першу чергу є Марс та Місяць. Інші об'єкти можуть бути також перетворені для проживання на них людей, однак здійснити це буде набагато важче через умови на цих планетах і деякі інші фактори (наприклад, відсутність магнітного поля, надмірна віддаленість або наближеність до Сонця, як у випадку з Меркурієм). При колонізації та тераформуванні планет необхідно буде враховувати: величину прискорення вільного падіння, обсяг отримуваної сонячної енергії, наявність води, рівень радіації (радіаційний фон), характер поверхні, ступінь загрози зіткнення планети з астероїдом та іншими малими тілами Сонячної системи.
Галерея
У цьому розділі наведено тіла Сонячної системи, відібрані за розміром і якістю їхніх зображень, і відсортовані за зменшенням об'єму. Деякі великі об'єкти Сонячної системи не наведено (наприклад, Ерида), оскільки для них немає якісних зображень.
Сонце (зоря) | Юпітер (планета) | Сатурн (планета) | Уран (планета) | Нептун (планета) | Земля (планета) | Венера (планета) |
Марс (планета) | Ганімед (супутник Юпітера) | Титан (супутник Сатурна) | Меркурій (планета) | Каллісто (супутник Юпітера) | Іо (супутник Юпітера) | Місяць (супутник Землі) |
Європа (супутник Юпітера) | Тритон (супутник Нептуна) | Плутон (об'єкт поясу Койпера) | Титанія (супутник Урана) | Рея (супутник Сатурна) | Оберон (супутник Урана) | Япет (супутник Сатурна) |
Харон (супутник Плутона) | Умбрієль (супутник Урана) | Арієль (супутник Урана) | Діона (супутник Сатурна) | Тефія (супутник Сатурна) | Церера (карликова планета) | Веста (астероїд) |
Паллада (астероїд) | Енцелад (супутник Сатурна) | Міранда (супутник Урана) | Протей (супутник Нептуна) | Мімас (супутник Сатурна) | Гіперіон (супутник Сатурна) | Ірида (астероїд) |
Феба (супутник Сатурна) | Янус (супутник Сатурна) | Епіметей (супутник Сатурна) | Лютеція (астероїд) | Прометей (супутник Сатурна) | Пандора (супутник Сатурна) | Матільда (астероїд) |
Гелена (супутник Сатурна) | Іда (астероїд) | Аррокот (об'єкт поясу Койпера) | Фобос (супутник Марса) | Деймос (супутник Марса) | Чурюмова– Герасименко (комета) | (Гартлі 2) (комета) |
Див. також
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Сонячна система |
Примітки
- Mike Brown (23 серпня 2011). Free the dwarf planets!. "Mike Brown's Planets (self-published)". (англ.)
- Sheppard, Scott S. The Giant Planet Satellite and Moon Page. Departament of Terrestrial Magnetism at Carniege Institution for science. Процитовано 7 березня 2016. (англ.)
- Wm. Robert Johnston (6 березня 2016). Asteroids with Satellites. Johnston's Archive. Процитовано 7 березня 2016. (англ.)
- How Many Solar System Bodies. NASA/JPL Solar System Dynamics. Процитовано 14 лютого 2016. (англ.)
- Mumma, M. J.; Disanti, M. A.; Dello Russo, N.; Magee-Sauer, K.; Gibb, E.; Novak, R. (2003). Remote infrared observations of parent volatiles in comets: A window on the early solar system. Advances in Space Research. 31 (12): 2563. Bibcode:2003AdSpR..31.2563M. doi:10.1016/S0273-1177(03)00578-7. (англ.)
- Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В., 1990, с. 229.
- Пришляк М. П., 2011, с. 9.
- Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В., 1990, с. 49, 50.
- Sreepat Jain. Fundamentals of Physical Geology. — Springer Science & Business Media, 2013. — С. 33. — .
- Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В., 1990, с. 101.
- Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В., 1990, с. 191.
- Пришляк М. П., 2011, с. 65.
- Пришляк М. П., 2011, с. 74.
- . Компьюлента. 3 вересня 2010. Архів оригіналу за 5 вересня 2010. Процитовано 9 жовтня 2011.
- Opher, Merav; Loeb, Abraham; Drake, James; Toth, Gabor (2020-07). A small and round heliosphere suggested by magnetohydrodynamic modelling of pick-up ions. Nature Astronomy (англ.). Т. 4, № 7. с. 675—683. doi:10.1038/s41550-020-1036-0. ISSN 2397-3366. Процитовано 8 грудня 2023.
- published, Mike Wall (7 серпня 2020). Is our solar system shaped like a deflated croissant?. Space.com (англ.). Процитовано 8 грудня 2023.
- An Overview of the Solar System. The Nine Planets (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2 грудня 2009.(англ.)
- Amir Alexander. (2006). New Horizons Set to Launch on 9-Year Voyage to Pluto and the Kuiper Belt. The Planetary Society (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2 грудня 2009.(англ.)
- The Final IAU Resolution on the definition of «planet» ready for voting (англ.). International Astronomical Union. 24 August 2006. Процитовано 5 грудня 2009.(англ.)
- . Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN) (англ.). U.S. Geological Survey. 7 листопада 2008. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 5 грудня 2009.(англ.)
- Ron Ekers. IAU Planet Definition Committee (англ.). International Astronomical Union. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 5 грудня 2009.(англ.)
- Plutoid chosen as name for Solar System objects like Pluto (англ.). International Astronomical Union. 11 червня 2008, Paris. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 5 грудня 2009.(англ.)
- M. Podolak; J. I. Podolak; M. S. Marley. Further investigations of random models of Uranus and Neptune // Planet. Space Sci. — 2000. — Vol. 48. — P. 143—151. — DOI: .(англ.)
- M. Podolak; A. Weizman; M. Marley. Comparative models of Uranus and Neptune // Planet. Space Sci. — 1995. — Vol. 43, iss. 12. — P. 1517—1522. — DOI: .(англ.)
- Michael Zellik. Astronomy: The Evolving Universe. — 9th ed. — Cambridge University Press, 2002. — P. 240. — .(англ.)
- Kevin W. Placxo; Michael Gross. Astrobiology: a brief introduction. — JHU Press, 2006. — P. 66. — .(англ.)
- Jack B. Zirker. Journey from the Center of the Sun. — Princeton University Press, 2002. — P. 120—127. — . (англ.)
- Why is visible light visible, but not other parts of the spectrum? (англ.). The Straight Dome. 2003. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 14 листопада 2009.(англ.)
- Lawrence M. Krauss. The Physics of Star Trek. — Hachette UK, 2007. — С. 117.
- Charles H. Lineweaver. (June 2001). An Estimate of the Age Distribution of Terrestrial Planets in the Universe: Quantifying Metallicity as a Selection Effect. Icarus (англ.). Процитовано 7 лютого 2010.(англ.)
- Solar Physics: The Solar Wind. Marshall Space Flight Center (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 26 грудня 2009.(англ.)
- Voyager Enters Solar System’s Final Frontier (англ.). NASA. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 14 листопада 2009.(англ.)
- A Star with two North Poles. Science@NASA (англ.). 22 квітня 2003. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 26 грудня 2009.(англ.)
- Riley, Pete; Linker, J. A.; Mikić, Z. Modeling the heliospheric current sheet: Solar cycle variations. — Journal of Geophysical Research (Space Physics), 2002. — Vol. 107, iss. A7. — P. SSH 8-1. — DOI: . Архівовано з джерела 24 травня 2012. Процитовано 2016-05-15.(англ.)
- Lundin. Erosion by the Solar Wind. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 19 березня 2012.(англ.)
- Schrijver, C.J. and Zwaan, C. (2000). Solar and Stellar Magnetic Activity. Cambridge Astrophysics Series. Cambridge University Press. ISBN .(англ.)
- U. W. Langner; M. S. Potgieter. Effects of the position of the solar wind termination shock and the heliopause on the heliospheric modulation of cosmic rays // Advances in Space Research. — 2005. — Vol. 35, iss. 12. — P. 2084—2090. — DOI: .(англ.)
- Long-term Evolution of the Zodiacal Cloud (англ.). 1998. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 26 грудня 2009.(англ.)
- ESA scientist discovers a way to shortlist stars that might have planets. ESA Science and Technology (англ.). 2003. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 26 грудня 2009.(англ.)
- M. Landgraf; J.-C. Liou; H. A. Zook; E. Grün. Origins of Solar System Dust beyond Jupiter. — The Astronomical Journal, May 2002. — Vol. 123, iss. 5. — P. 2857—2861. — DOI: .(англ.)
- http://sci.esa.int/science-e/www/object/index.cfm?fobjectid=29471
- http://iopscience.iop.org/1538-3881/123/5/2857/fulltext/
- Карликові планети. Головна астрономічна обсерваторія НАН України. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 24 грудня 2010.
{{}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|4=
() - Definition of a Planet in the Solar System (PDF). International Astronomical Union (англ.). 24 серпня 2006. Архів (PDF) оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2010.
- http://www.krugosvet.ru/enc/nauka_i_tehnika/astronomiya/SOLNECHNAYA_SISTEMA.html
- http://sunsys.narod.ru/mars.htm
- http://space.rin.ru/articles/html/54.html
- Murchie S. L., Vervack R. J., Ernst C. M., Strom R. G. Mercury // Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 297. — .
- Benz, W.; Slattery, W. L.; Cameron, A. G. W. (1988). Collisional stripping of Mercury's mantle. Icarus, v. 74, p. 516—528. (англ.)
- (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 червня 2007. Процитовано 19 березня 2012.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - http://www.ipages.ru/index.php?ref_item_id=4262&ref_dl=1
- Modern Martian Marvels: Volcanoes?
- http://iopscience.iop.org/1538-3881/128/5/2542/fulltext/
- Phil Berardelli. (2006). Main-Belt Comets May Have Been Source Of Earths Water. SpaceDaily (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 1 грудня 2009. (англ.)
- Barucci M. A.; Kruikshank, D. P.; Mottola S.; Lazzarin M. Physical Properties of Trojan and Centaur Asteroids // Asteroids III. — Tucson, Arizona, USA : University of Arizona Press, 2002. — P. 273—287. (англ.)
- A. Morbidelli, W. F. Bottke Jr., Ch. Froeschlé, P. Michel. Origin and Evolution of Near-Earth Objects / W. F. Bottke Jr., A. Cellino, P. Paolicchi, and R. P. Binzel // Asteroids III. — University of Arizona Press, 2002. — Iss. January. — P. 409—422. (англ.)
- History and Discovery of Asteroids (DOC) (англ.). NASA. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 1 грудня 2009. (англ.)
- Jack J. Lissauer, David J. Stevenson. (2006). Formation of Giant Planets (PDF) (англ.). NASA Ames Research Center; California Institute of Technology. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 21 листопада 2009.(англ.)
- Pappalardo, R T. (1999). Geology of the Icy Galilean Satellites: A Framework for Compositional Studies. Brown University (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 22 листопада 2009.(англ.)
- J. S. Kargel. (1994). Cryovolcanism on the icy satellites. U.S. Geological Survey (англ.). Процитовано 22 листопада 2009.(англ.)
- Seidelmann, P. Kenneth; Archinal, B. A.; A’hearn, M. F.; et al. (2007). Report of the IAU/IAGWorking Group on cartographic coordinates and rotational elements: 2006. Celestial Mech. Dyn. Astr. 90: 155—180. doi:10.1007/s10569-007-9072-y.(англ.)
- Hawksett, David; Longstaff, Alan; Cooper, Keith; Clark, Stuart. (2005). 10 Mysteries of the Solar System. Astronomy Now (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 22 листопада 2009.(англ.)
- Podolak, M.; Reynolds, R. T.; Young, R. (1990). Post Voyager comparisons of the interiors of Uranus and Neptune (англ.). NASA Ames Research Center. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 22 листопада 2009.(англ.)
- Duxbury, N. S., Brown, R. H. (1995). The Plausibility of Boiling Geysers on Triton. Beacon eSpace (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 22 листопада 2009.(англ.)
- Statistical chronometry of meteorites. I. A Test of 26Al homogeneity and the Pb-Pb age of the solar system’s t=0. // Steven J. Desch, Daniel R. Dunlap, Emilie T. Dunham, Curtis D. Williams, Prajkta Mane. Received 3 March 2023, Revised 22 April 2023, Accepted 28 April 2023, Available online 6 May 2023, Version of Record 25 May 2023
- The Solar System May Be Over A Million Years Older Than Thought. // By Dr. Alfredo Carpineti. August 3, 2023
- Втратили мільйон років. Наша Сонячна система не така, як передбачалося: що з’ясували вчені. 05.08.2023, 20:34
- John Stansberry, Will Grundy, Mike Brown, Dale Cruikshank, John Spencer, David Trilling, Jean-Luc Margot. (2007). Physical Properties of Kuiper Belt and Centaur Objects: Constraints from Spitzer Space Telescope (англ.). Процитовано 5 грудня 2009.(англ.)
- Patrick Vanouplines. (1995). Chiron biography. Vrije Universitiet Brussel (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 5 грудня 2009.(англ.)
- Stephen C. Tegler. Kuiper Belt Objects: Physical Studies // Encyclopedia of the Solar System / Lucy-Ann McFadden et al. — 2007. — P. 605—620.(англ.)
- Audrey Delsanti and David Jewitt. (2006). The Solar System Beyond The Planets (PDF). Institute for Astronomy, University of Hawaii (англ.). Архів (PDF) оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 7 грудня 2009.(англ.)
- M. E. Brown, M. A. van Dam, A. H. Bouchez, D. Le Mignant, R. D. Campbell, J. C. Y. Chin, A. Conrad, S. K. Hartman, E. M. Johansson, R. E. Lafon, D. L. Rabinowitz, P. J. Stomski, Jr., D. M. Summers, C. A. Trujillo, P. L. Wizinowich. (2006). Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects (англ.). Процитовано 7 грудня 2009.(англ.)
- Chiang et al. Resonance Occupation in the Kuiper Belt: Case Examples of the 5:2 and Trojan Resonances // The Astronomical Journal. — 2003. — Vol. 126, iss. 1. — P. 430—443. — DOI: .(англ.)
- M. W. Buie, R. L. Millis, L. H. Wasserman, J. L. Elliot, S. D. Kern, K. B. Clancy, E. I. Chiang, A. B. Jordan, K. J. Meech, R. M. Wagner, D. E. Trilling. (2005). Procedures, Resources and Selected Results of the Deep Ecliptic Survey. Lowell Observatory, University of Pennsylvania, Large Binocular Telescope Observatory, Massachusetts Institute of Technology, University of Hawaii, University of California at Berkeley (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 7 грудня 2009.(англ.)
- E. Dotto, M. A. Barucci; M. Fulchignoni. (24 серпня 2006). Beyond Neptune, the new frontier of the Solar System (PDF) (англ.). Архів (PDF) оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 7 грудня 2009.(англ.)
- J. Fajans; L. Frièdland. Autoresonant (nonstationary) excitation of pendulums, Plutinos, plasmas, and other nonlinear oscillators // American Journal of Physics. — October 2001. — Vol. 69, iss. 10. — P. 1096—1102. — DOI: .(англ.)
- Marc W. Buie. Orbit Fit and Astrometric record for 136472 (англ.). SwRI (Space Science Department). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 грудня 2009.(англ.)
- Thommes, Edward W.; Duncan, Martin J.; Levison, Harold F. The formation of Uranus and Neptune among Jupiter and Saturn (2001).(англ.)
- Hahn, Joseph M. Neptune's Migration into a Stirred-Up Kuiper Belt: A Detailed Comparison of Simulations to Observations. Saint Mary's University (2005).
- Загадка образования астероидного пояса Койпера(рос.)
- David Jewitt. (2005). The 1000 km Scale KBOs. University of Hawaii (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 8 грудня 2009.(англ.)
- List Of Centaurs and Scattered-Disk Objects. IAU: Minor Planet Center (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 29 грудня 2010.(англ.)
- Mike Brown. (2005). The discovery of
2003 UB313Eris, the10th planetlargest known dwarf planet. CalTech (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 9 грудня 2009.(англ.) - Геліосфера // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 104—105. — .
- Mark Littmann. Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System. — Courier Dover Publications. — 2004. — P. 162—163. — . (англ.)
- Fahr, H. J.; Kausch, T.; Scherer, H. A 5-fluid hydrodynamic approach to model the Solar System-interstellar medium interaction // Astronomy & Astrophysics. — 2000. — Vol. 357. — P. 268. — Bibcode: . з джерела 7 січня 2019. Процитовано 2016-04-25.(англ.) Див. ілюстрації 1 і 2.
- Stone, E. C.; Cummings, A. C.; McDonald, F. B.; Heikkila, B. C.; Lal, N.; Webber, W. R. Voyager 1 explores the termination shock region and the heliosheath beyond // Science (New York, N.Y.). — September 2005. — Vol. 309, iss. 5743. — P. 2017—2020. — DOI: .(англ.)
- Stone, E. C.; Cummings, A. C.; McDonald, F. B.; Heikkila, B. C.; Lal, N.; Webber, W. R. An asymmetric solar wind termination shock // Nature. — July 2008. — Vol. 454, iss. 7200. — P. 71—74. — Bibcode: . — DOI: .(англ.)
- P. C. Frisch (University of Chicago). (2002 June 24). The Sun’s Heliosphere & Heliopause. Astronomy Picture of the Day (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.(англ.)
- Voyager: Interstellar Mission (англ.). NASA Jet Propulsion Laboratory. 2007. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 12 грудня 2009.(англ.)
- R. L. McNutt, Jr. та ін. (2006). Innovative Interstellar Explorer. Physics of the Inner Heliosheath: Voyager Observations, Theory, and Future Prospects. Т. 858. AIP Conference Proceedings. с. 341—347. doi:10.1063/1.2359348. Процитовано 12 грудня 2009.
{{}}
: Явне використання «та ін.» у:|author=
()(англ.) - Anderson, Mark. (05 січня 2007). Interstellar space, and step on it!. New Scientist (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 12 грудня 2009.(ісп.)
- David Jewitt. (2004). Sedna — 2003 VB12. University of Hawaii (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 21 грудня 2009.(англ.)
- Mike Brown. Sedna. CalTech (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 21 грудня 2009.(англ.)
- Spaceflight, Leonard David (9 січня 2019). A Wild 'Interstellar Probe' Mission Idea Is Gaining Momentum. Space.com (англ.). Процитовано 23 вересня 2019.
- Kev Lochun (08-09-2020). Inferior and superior planets: what's the difference? (англ.). BBC Sky at Night Magazine. Процитовано 4 червня 2021..
- Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>
: для виносок під назвою:22
не вказано текст - Lecture 13: The Nebular Theory of the origin of the Solar System. University of Arizona (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 27 грудня 2009.(англ.)
- Jane S. Greaves. Disks Around Stars and the Growth of Planetary Systems // Science. — 2005. — Vol. 307, iss. 5706. — P. 68—71. — DOI: .(англ.)
- M. Momose, Y. Kitamura, S. Yokogawa, R. Kawabe, M. Tamura, S. Ida (2003). Investigation of the Physical Properties of Protoplanetary Disks around T Tauri Stars by a High-resolution Imaging Survey at lambda = 2 mm (PDF). У Ikeuchi, S., Hearnshaw, J. and Hanawa, T. (eds.) (ред.). The Proceedings of the IAU 8th Asian-Pacific Regional Meeting, Volume I. Т. 289. Astronomical Society of the Pacific Conference Series. Процитовано 27 грудня 2009. (англ.)
- Boss, A. P. Chondrule-forming Shock Fronts in the Solar Nebula: A Possible Unified Scenario for Planet and Chondrite Formation // The Astrophysical Journal. — 2005. — Vol. 621. — P. L137. — DOI: .(англ.)
- Sukyoung Yi; Pierre Demarque; Yong-Cheol Kim; Young-Wook Lee; Chang H. Ree; Thibault Lejeune; Sydney Barnes. Toward Better Age Estimates for Stellar Populations: The Isochrones for Solar Mixture // Astrophysical Journal Supplement. — 2001. — Vol. 136. — P. 417. — DOI: .(англ.) arXiv:astro-ph/0104292
- A. Chrysostomou, P. W. Lucas. The Formation of Stars // Contemporary Physics. — 2005. — Vol. 46. — P. 29. — DOI: .(англ.)
- Jeff Hecht. (1994). Science: Fiery future for planet Earth. NewScientist (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 27 грудня 2009.(англ.)
- Sackmann, I.-J.; Boothroyd, A. I.; Kraemer, K. E. (1993). Our Sun. III. Present and Future. Astrophysical Journal. 418: 457—468. Bibcode:1993ApJ...418..457S. doi:10.1086/173407.(англ.)
- Pogge, Richard W. (1997). The Once and Future Sun (lecture notes) (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 27 грудня 2009.(англ.)
- K.-P. Schröder, Robert Cannon Smith. Distant future of the Sun and Earth revisited // Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. — 2008. — Vol. 386. — P. 155—163. — Bibcode: . — DOI: .(англ.)
- Звездочёты расчленили солнечную смерть. Membrana.ru. Архів оригіналу за 9 березня 2013. Процитовано 27 лютого 2013.(рос.)
- Г. Александровский (2001). Солнце. О будущем нашего Солнца (рос.). Астрогалактика. Архів оригіналу за 10 лютого 2013. Процитовано 7 лютого 2013.(рос.)
- English, J. (2000). Exposing the Stuff Between the Stars (англ.). Hubble News Desk. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 28 грудня 2009.(англ.)
- F. Eisenhauer et al. A Geometric Determination of the Distance to the Galactic Center // Astrophysical Journal. — 2003. — Vol. 597, iss. 2. — P. L121—L124. — DOI: .(англ.)
- R. Drimmel, D. N. Spergel. (2001). Three Dimensional Structure of the Milky Way Disk (англ.). Процитовано 28 грудня 2009.(англ.)
- . Теории. Богачев В. И. 17 апреля 2011. Архів оригіналу за 31 липня 2013. Процитовано 11 жовтня 2011.(рос.)
- Deriving the Galactic Mass from the Rotation Curve (англ.). Interstellar Medium and the Milky Way. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 11 жовтня 2011.(англ.)
- Stacy Leong. (2002). Period of the Sun’s Orbit around the Galaxy (Cosmic Year). The Physics Factbook (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 28 грудня 2009.(англ.)
- C. Barbieri. (2003). Elementi di Astronomia e Astrofisica per il Corso di Ingegneria Aerospaziale V settimana. IdealStars.com (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 28 грудня 2009.(англ.)
- Dynamics in Disk Galaxies(англ.)
- Galactic Dynamics(англ.)
- Leslie Mullen. (2001). Galactic Habitable Zones. Astrobiology Magazine (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 28 грудня 2009.(англ.)
- Supernova Explosion May Have Caused Mammoth Extinction. Physorg.com (англ.). 2005. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 28 грудня 2009.(англ.)
- Near-Earth Supernovas (англ.). NASA. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 29 грудня 2009.(англ.)
- Stars within 10 light years. SolStation (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 29 грудня 2009.(англ.)
- Tau Ceti. SolStation (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 29 грудня 2009.(англ.)
- Galilei, Galileo. Sidereus Nuncius, Thomam Baglionum (Tommaso Baglioni), Venice (March 1610), pp. 17—28 (q.v.)
- Huygens, Christiaan. De Saturni luna observatio nova, Adriaan Vlacq, Den Haag, 5 March 1656.
- Cassini, Giovanni D. Découverte de deux nouvelles planètes autour de Saturne, Sébastien Mabre-Cramoisy, Paris, 1673. Translated as A Discovery of two New Planets about Saturn, made in the Royal Parisian Observatory by Signor Cassini, Fellow of both the Royal Societys, of England and France; English't out of French. Philosophical Transactions, Vol. 8 (1673), pp. 5178—5185.
- Кассіні опублікував ці два відкриття 22 квітня 1686 (An Extract of the Journal Des Scavans. of April 22 st. N. 1686. Giving an account of two new Satellites of Saturn, discovered lately by Mr. Cassini at the Royal Observatory at Paris. Philosophical Transactions, Vol. 16 (1686—1692), pp. 79—85.)
- Dunkerson, Duane. Uranus — About Saying, Finding, and Describing It. Astronomy Briefly (англ.). Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 29 жовтня 2016.
- Herschel, William. On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus. The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced; And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained, Philosophical Transactions of the Royal Society of London, Vol. 88, pp. 47—79, 1798.
- Herschel, William. On George's Planet and its satellites, Philosophical Transactions of the Royal Society of London, Vol. 78, pp. 364—378, 1788.
- Airy, George Biddell. Account of some circumstances historically connected with the discovery of the Planet exterior to Uranus, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 7, No. 9 (13 November 1846), pp. 121—152.
- Account of the Discovery of the Planet of Le Verrier at Berlin, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 7, No. 9 (13 November 1846), pp. 153—157.
- Elkins-Tanton L. T. Uranus, Neptune, Pluto, and the Outer Solar System. — New York: Chelsea House, 2006. — P. 64. — (The Solar System). — .
- Tombaugh, Clyde W. The Search for the Ninth Planet, Pluto, Astronomical Society of the Pacific Leaflets, Vol. 5, No. 209 (July 1946), pp. 73—80.
- Marsden, Brian G.; Satellites and Rings of Uranus, IAUC 4168 (27 January 1986)
- Marsden, Brian G.; Satellites of Uranus, IAUC 4165 (17 January 1986)
- Marsden, Brian G.; Satellites of Uranus, IAUC 4164 (16 January 1986)
- Marsden, Brian G.; Satellites of Uranus, IAUC 6764 (31 October 1997)
- Sibling Rivalry: A Mars/Earth Comparison [ 2012-02-29 у Wayback Machine.](англ.)
- Lunine, Raymond, Quinn High-resolution simulations of the final assembly of Earth-like planets 2: water delivery and planetary habitability [ 2012-02-29 у Wayback Machine.](англ.)
- Stars and Habitable Planets(англ.)
- Sheldon, Kasting, Whittet Ultraviolet radiation from F and K stars and implications for planetary habitability. Orig Life Evol Biosph. (August, 27, 1997)(англ.)
Джерела
- Сонячна_система // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 434. — .
Література
- Pat Dasch: Icy worlds of the solar system. Cambridge Univ. Press, Cambridge 2004,
- Joachim Gürtler, Johann Dorschner: Das Sonnensystem. Wissenschaftliche Schriften zur Astronomie. Barth, Leipzig/Berlin/Heidelberg 1993,
- C. H. Heller: Encounters with protostellar disks. I — Disk tilt and the nonzero solar obliquity, ApJ 408, 1993, S. 337
- Pavel Kroupa: The dynamical properties of stellar systems in the Galactic disc, MNRAS 277, 1995, S. 1507 (PDF[недоступне посилання з листопадаа 2019] bei arXiv).
- Glenn J. MacPherson: Oxygen in the solar system. Mineralogical Society of America, Chantilly 2008,
- Eugene F. Milone, William J. Wilson: Solar system astrophysics. Springer, New York 2008,
- Polarimetric remote sensing of Solar System objects / Mishchenko M. I. [a. o.] = Дистанційне зондування об'єктів Сонячної системи поляриметричними засобами / М. І. Міщенко [та ін.]. — Kyiv: Akademperiodyka, 2010. — 292 p.: fig., tab.; 12 l.: pl. — (Projekt «Ukrainian scientific book in a foreign language»). — Бібліогр.: с. 244—277.
- Войтович, Володимир Кіндратович. Принципово нова гіпотеза утворення та розвитку Сонячної системи — Л. : ДУЛП, 1995. — 40 с
- Застосування ПЗЗ- методів для досліджень тіл Сонячної системи / відп. ред. Г. І. Пінігін ; Миколаївська астрономічна обсерваторія. — Миколаїв: Атол, 2000. — 112 с.: іл.
- Поліщук Г. Х. Початки Сонячної системи. — Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. — 20 с.
- Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В. Шкільний астрономічний довідник. — Київ : Радянська школа, 1990. — 287 с. — .
- Пришляк М. П.; за заг. ред. Я. С. Яцківа. Астрономія. — Харків : Ранок, 2011. — 160 с. — ISBN 978—617—540—424—9.
Посилання
- (англ.) (нім.) (рос.) Інтерактивна модель Сонячної системи.
- (англ.) «Подорож» Сонячною системою.
- (англ.) NASA's Planetary Photojournal — колекція космічних знімків об'єктів Сонячної системи від НАСА.
- Сонячна система: Нептун — відео Tokar.ua
- Сатурн — далека загадкова планета — відео Tokar.ua
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
So nyachna siste ma planetna sistema sho vklyuchaye centralnu zoryu Sonce i menshi ob yekti yaki obertayutsya navkolo nogo planeti i yih suputniki karlikovi planeti asteroyidi kometi meteorna rechovina tosho Vona sformuvalasya shlyahom gravitacijnogo stisnennya gazopilovoyi hmari priblizno 4 567 mlrd rokiv tomu Sonyachna sistema ye chastinoyu galaktiki Chumackij Shlyah Sonyachna sistemaPriblizni rozmiri planet odna vidnosno odnoyi ta SoncyaVik4 5684 mlrd rokivRoztashuvannyaMisceva mizhzoryana hmaraMisceva bulbashkaRukav OrionaChumackij ShlyahMasa1 0014 masi SoncyaNajblizhcha zoryaProksima Centavra 4 22 sv r Alfa Centavra A ta B 4 37 sv r Najblizhcha vidoma planetna sistemaAlfa Centavra 4 37 sv r Planetna sistemaVelika pivvis zovnishnoyi planeti Neptun 30 10 a o 4 503 mlrd km Vidstan do bar yera Kojpera50 a o Zori1 Sonce Planeti8 MerkurijVeneraZemlyaMarsYupiterSaturnUranNeptun Karlikovi planeti6 CereraPlutonGaumeaMakemakeEridaOrk Suputniki470 173 suputniki planet 297 suputnikiv malih planet Mali planeti725 211 na 08 12 2016 Kometi3441 na 08 12 2016 Vidomi kulyasti suputniki19Orbita navkolo galaktichnogo centraVidstan do centra galaktiki27 000 1 000 sv r Orbitalna shvidkist220 km sOrbitalnij period225 250 mln rokivVlastivosti pov yazani z zoreyuSpektralnij klasZhovtij karlikSnigova liniya 5 a o Vidstan geliosferi 120 a o Sfera Gilla 1 3 sv r Sonyachna sistema u Vikishovishi Sonce stanovit 99 85 masi Sonyachnoyi sistemi a gazovi planeti giganti Yupiter Saturn Uran i Neptun stanovlyat 99 reshti masi Yak i v inshih zirkah u nadrah Soncya efektivno vidbuvayutsya termoyaderni reakciyi z vidilennyam energiyi Planeti za fizichnimi harakteristikami podilyayut na dvi grupi Blizhche do Soncya roztashovani planeti zemnoyi grupi Merkurij Venera Zemlya Mars Dali vid Soncya znahodyatsya nabagato bilshi j masivnishi gazovi planeti giganti Yupiter Saturn Uran Neptun Planeti zemnoyi grupi porivnyano neveliki yihnya gustina 5 g sm voni skladayutsya perevazhno z vazhkih himichnih elementiv mayut garyache metaleve yadro otochene mantiyeyu iz silikatnih porid i verhnij shar koru Planeti giganti ne mayut tverdoyi poverhni bo za himichnim skladom 99 vodnyu i geliyu i gustinoyu 1 g sm voni nagaduyut zori a yihnya velika masa sprichinyaye nagrivannya yader do temperaturi ponad 10 000 S Najbilshi planeti giganti sho vhodyat do skladu Sonyachnoyi sistemi Yupiter i Saturn skladayutsya golovnim chinom z vodnyu i geliyu i tomu vidnosyatsya do gazovih gigantiv menshi planeti giganti Uran i Neptun krim vodnyu i geliyu perevazhno mistyat vodu metan i amiak taki planeti vidilyayutsya v okremij klas krizhanih gigantiv Shist planet z vosmi ta chotiri karlikovi planeti mayut prirodni suputniki Yupiter Saturn Uran ta Neptun otocheni kilcyami pilu ta inshih chastinok U Sonyachnij sistemi ye dvi oblasti zapovneni malimi tilami Poyas asteroyidiv sho znahoditsya mizh Marsom i Yupiterom shozhij za skladom iz planetami zemnoyi grupi oskilki skladayetsya z silikativ ta metaliv Najbilshimi ob yektami poyasu asteroyidiv ye karlikova planeta Cerera ta asteroyidi Pallada Vesta ta Gigeya Za orbitoyu Neptuna roztashovuyutsya transneptunovi ob yekti sho skladayutsya iz zamerzloyi vodi amiaku i metanu najbilshimi z yakih ye Pluton Sedna Gaumea Makemake Kvavar Ork ta Erida U Sonyachnij sistemi isnuyut j inshi populyaciyi malih til taki yak planetni kvazisuputniki i troyanci navkolozemni asteroyidi kentavri damokloyidi a takozh kometi meteoroyidi i kosmichnij pil Sonyachnij viter potik plazmi vid Soncya stvoryuye bulbashku u mizhzoryanomu seredovishi zvanu geliosferoyu yaka prostyagayetsya do krayu rozsiyanogo diska i maye formu shozhu na kruasan Gipotetichna hmara Oorta sho sluzhit dzherelom dovgoperiodichnih komet mozhe prostyagatisya na vidstan priblizno v tisyachu raziv dali za geliosferu Zagalnij opisCej rozdil ne mistit posilan na dzherela Vi mozhete dopomogti polipshiti cej rozdil dodavshi posilannya na nadijni avtoritetni dzherela Material bez dzherel mozhe buti piddano sumnivu ta vilucheno veresen 2018 Animaciya ruhu Soncya ta planet navkolo centru Galaktiki planeti proporciijno zbilsheni Sonyachna sistema skladayetsya z gravitacijno pov yazanih nebesnih til masivnogo centralnogo tila Soncya ta chislennih ob yektiv sho obertayutsya navkolo nogo Ce visim velikih planet Merkurij Venera Zemlya Mars Yupiter Saturn Uran Neptun ponad 100 yihnih suputnikiv poyas asteroyidiv ta poyas Kojpera kometi meteoroyidi ta kosmichnij pil Poyas Kojpera yakij mistit blizko 70 100 tis ob yektiv diametrom ponad 100 km viyavleno u 1992 2000 rr zavdalshki 30 50 a o vid Soncya Do nogo nalezhit zokrema Pluton yakij 26 ta Generalna asambleya Mizhnarodnogo astronomichnogo soyuzu 2006 roku pereklasifikuvala z planeti na karlikovu planetu Golovna rol u Sonyachnij sistemi nalezhit Soncyu Jogo masa priblizno v 750 raziv perevishuye masu vsih inshih til sho vhodyat do sistemi Gravitacijne tyazhinnya Soncya ye viznachalnoyu siloyu dlya ruhu vsih til Sonyachnoyi sistemi Serednya vidstan vid Soncya do najdalshoyi vid nogo planeti Neptun stanovit 30 a o tobto 4 5 mlrd km sho duzhe malo v porivnyanni z vidstanyami do najblizhchih zir Tilki deyaki kometi viddalyayutsya vid Soncya na 1015 a o i mozhut vidchuvati istotnij vpliv tyazhinnya inshih zir Ekliptika u sonyachnomu svitli ta Misyac Zliva napravo Merkurij Mars Saturn Za suchasnimi uyavlennyami Sonce j Sonyachna sistema utvorilisya blizko 4 6 mlrd rokiv tomu vnaslidok gravitacijnogo stiskannya hmari mizhzoryanogo gazu j pilu Bilsha chastina masi ob yektiv pov yazanih iz Soncem gravitaciyeyu mistitsya u vosmi vidnosno vidokremlenih planetah sho mayut majzhe krugovi orbiti j roztashovani v mezhah majzhe ploskogo diska ploshini ekliptiki Chotiri menshi vnutrishni planeti Merkurij Venera Zemlya ta Mars zvani takozh planetami zemnoyi grupi skladayutsya zdebilshogo z silikativ ta metaliv Chotiri zovnishni planeti Yupiter Saturn Uran ta Neptun zvani takozh gazovimi gigantami znachnoyu miroyu skladayutsya z vodnyu ta geliyu ta nabagato masivnishi nizh planeti zemnoyi grupi Porivnyannya rozmiriv planet Yupiter Saturn Uran Neptun Zemlya Venera Mars i Merkurij U Sonyachnij sistemi ye dvi dilyanki zapovneni malimi tilami Poyas asteroyidiv sho roztashovanij mizh Marsom i Yupiterom za skladom podibnij do planet zemnoyi grupi oskilki skladayetsya perevazhno z silikativ i metaliv Najbilshimi ob yektami poyasu asteroyidiv ye Cerera Pallada ta Vesta Za orbitoyu Neptuna roztashovano transneptunovi ob yekti sho mistyat bagato zamerzloyi vodi amiaku ta metanu Najbilshimi z nih ye Pluton Sedna Gaumea Makemake ta Erida Dodatkovo do tisyach malih til u cih dvoh dilyankah ye inshi populyaciyi riznomanitnih dribnih til takih yak kometi meteoroyidi ta kosmichnij pil sho ruhayutsya navkolo Soncya Shist iz vosmi planet ta tri karlikovi planeti mayut prirodni suputniki Kozhna z zovnishnih planet otochena kilcyami pilu ta inshih chastinok Sonyachnij viter potik plazmi vid Soncya utvoryuye v mizhzoryanomu seredovishi mihur yakij nazivayetsya geliosferoyu i prostyagayetsya do krayu rozsiyanogo diska Gipotetichna hmara Oorta sho sluguye dzherelom dovgoperiodichnih komet mozhe syagati priblizno v tisyachu raziv bilshoyi vidstani Sonyachna sistema vhodit do skladu Chumackogo Shlyahu Pid chas ruhu v Galaktici Sonyachna sistema chas vid chasu potraplyaye do mizhzoryanih gazopilovih hmar Vnaslidok visokoyi rozridzhenosti rechovini cih hmar zanurennya Sonyachnoyi sistemi v hmaru mozhe viyavitisya lishe v nevelikomu poglinanni j rozsiyuvanni sonyachnih promeniv Vpliv cogo efektu v istoriyi Zemli narazi ne vstanovlenij Sonyachna sistema yak i bud yaka sistema sho obertayetsya maye moment kilkosti ruhu MKR Golovna chastina jogo blizko 90 pov yazana z orbitalnim ruhom navkolo Soncya masivnih Yupitera j Saturna Osove obertannya Soncya stanovit lishe 2 MKR usiyeyi Sonyachnoyi sistemi hocha masa Soncya stanovit ponad 99 8 zagalnoyi masi Takij rozpodil MKR mizh Soncem i planetami zumovlenij povilnim obertannyam Soncya j velicheznimi rozmirami planetnoyi sistemi yiyi poperechnik u kilka tisyach raziv bilshij nizh poperechnik Soncya Usi veliki planeti Merkurij Venera Zemlya Mars Yupiter Saturn Uran i Neptun obertayutsya navkolo Soncya v odnomu napryamku u napryamku osovogo obertannya samogo Soncya majzhe krugovimi orbitami ploshini yakih mayut nevelikij nahil odna do odnoyi i do ploshini sonyachnogo ekvatora Ploshinu zemnoyi orbiti ekliptiku vvazhayut osnovnoyu ploshinoyu dlya vidliku nahilu orbit planet ta inshih til sho obertayutsya navkolo Soncya Vidstani v Sonyachnij sistemi zazvichaj vimiryuyut v astronomichnih odinicyah serednya vidstan vid Zemli do Soncya sho priblizno dorivnyuye 150 mln km Planeti Sonyachnoyi sistemi zberezheno masshtab vidstanej prote ne rozmiri planet Vidstani deyakih til Sonyachnoyi sistemi vid Soncya Liva ta prava mezha kozhnogo pryamokutnika vidpovidaye perigeliyu ta afeliyu tila vidpovidno dovgi pryamokutniki poznachayut visokij ekscentrisitet orbiti TerminologiyaInodi Sonyachnu sistemu podilyayut na regioni Vnutrishnya chastina Sonyachnoyi sistemi vklyuchaye chotiri planeti zemnoyi grupi i poyas asteroyidiv Zovnishnya chastina pochinayetsya za mezhami poyasu asteroyidiv i vklyuchaye chotiri gazovih giganti Pislya vidkrittya poyasu Kojpera najviddalenishoyu chastinoyu Sonyachnoyi sistemi vvazhayut region sho skladayetsya z ob yektiv roztashovanih dali nizh Neptun Usi ob yekti Sonyachnoyi sistemi yaki obertayutsya navkolo Soncya oficijno podilyayutsya na tri kategoriyi planeti karlikovi planeti i mali tila Sonyachnoyi sistemi Planeta bud yake tilo na orbiti navkolo Soncya yake ye dostatno masivnim shob nabuti sferichnoyi formi ale nedostatno masivne dlya pochatku termoyadernogo sintezu i yake zmoglo ochistiti okolici svoyeyi orbiti vid planetezimalej Zgidno z cim viznachennyam u Sonyachnij sistemi ye visim vidomih planet Merkurij Venera Zemlya Mars Yupiter Saturn Uran ta Neptun Pluton ne vidpovidaye comu viznachennyu oskilki ne ochistiv svoyu orbitu vid navkolishnih ob yektiv poyasu Kojpera Karlikova planeta nebesne tilo yake obertayetsya po orbiti navkolo Soncya yake ye dostatno masivnim shob pid diyeyu vlasnih sil gravitaciyi pidtrimuvati blizku do kulyastoyi formu ale yake ne ochistilo prostir svoyeyi orbiti vid planetozimalej i ne ye suputnikom planeti Za cim viznachennyam u Sonyachnij sistemi ye p yat viznanih karlikovih planet Cerera Pluton Gaumea Makemake ta Erida U majbutnomu inshi ob yekti mozhut buti klasifikovani yak karlikovi planeti napriklad Sedna Ork i Kvavar Karlikovi planeti orbiti yakih roztashovuyutsya v regioni transneptunovih ob yektiv nazivayut plutoyidami Inshi ob yekti sho obertayutsya navkolo Soncya mali tila Sonyachnoyi sistemi Termini gaz lid i kamin vikoristovuyut shob opisati rizni klasi rechovin yaki zustrichayutsya u Sonyachnij sistemi Kamin vikoristovuyetsya shob opisati spoluki z visokimi temperaturami kondensaciyi chi plavlennya yaki zalishalisya v protoplanetarnij tumannosti u tverdomu stani majzhe za bud yakih umov Kam yani spoluki zazvichaj vklyuchayut silikati ta metali taki yak zalizo i nikel Voni perevazhayut u vnutrishnij chastini Sonyachnoyi sistemi formuyuchi bilshist planet zemnoyi grupi ta asteroyidi Gazi rechovini z nadzvichajno nizkimi temperaturami plavlennya i visokim tiskom nasichenoyi pari taki yak molekulyarnij voden gelij ta neon yaki v tumannosti zavzhdi buli v gazopodibnomu stani Voni dominuyut v serednij chastini Sonyachnoyi sistemi skladayuchi bilshu chastinu Yupitera i Saturna Lodi takih rechovin yak voda metan amiak sirkovoden ta vuglekislij gaz mayut temperaturi plavlennya do dekilkoh soten kelviniv a yih termodinamichna faza zalezhit vid navkolishnih tisku i temperaturi Voni mozhut zustrichatisya u viglyadi lodu ridini abo gazu v riznih regionah Sonyachnoyi sistemi v tumannosti zh voni buli v tverdij abo gazovij fazi Bilshist suputnikiv planet gigantiv mistit krizhani substanciyi takozh voni skladayut bilshu chastinu Urana i Neptuna tak zvanih krizhanih gigantiv i chislennih malih ob yektiv roztashovanih za orbitoyu Neptuna Gazi i lodi razom klasifikuyut yak letki rechovini SkladPorivnyannya rozmiriv Soncya ta planet Sonce Dokladnishe Sonce Sonce yedina zorya Sonyachnoyi sistemi ta yiyi golovna skladova Jogo masa 332 900 mas Zemli dosit velika dlya pidtrimannya termoyadernih reakcij sintezu v jogo nadrah vnaslidok yakih vivilnyayetsya velika kilkist energiyi sho viprominyuyetsya v prostir zdebilshogo u viglyadi elektromagnitnogo viprominyuvannya maksimum yakogo pripadaye na diapazon hvil dovzhinoyu 400 700 nm yakij vidpovidaye vidimomu svitlu Za zoryanoyu klasifikaciyeyu Sonce tipova zorya golovnoyi poslidovnosti klasu G2 Na golovnij poslidovnosti perebuvaye bilshist zir a Sonce roztashovane na nij priblizno poseredini Yaskravishi ta garyachishi vid Soncya zori dosit ridkisni a tmyanishi ta holodnishi chervoni karliki stanovlyat 85 zir u Chumackomu Shlyahu Roztashuvannya Soncya na golovnij poslidovnosti oznachaye sho vono she ne vicherpalo svij zapas vodnyu dlya yadernogo sintezu j ne dosyaglo seredini svoyeyi evolyuciyi Zaraz Sonce postupovo staye yaskravishim na rannih stadiyah jogo yaskravist stanovila lishe 70 vidsotkiv teperishnoyi Sonce zorya I tipu zoryanogo naselennya vono utvorilosya na porivnyano piznomu etapi rozvitku Vsesvitu j harakterizuyetsya znachnim vmistom elementiv vazhchih vid vodnyu ta geliyu v astronomiyi taki elementi nazivayut metalami nizh starshi zori II tipu Elementi vazhchi za voden i gelij utvorilisya v nadrah pershih zir tomu persh nizh Vsesvit bulo zbagacheno cimi elementami malo proevolyucionuvati pershe pokolinnya zir Vvazhayetsya sho visoka metalichnist bula vkraj vazhliva dlya poyavi u Soncya planetnoyi sistemi tomu sho planeti formuyutsya akreciyeyu metaliv Prohodzhennya Veneri po disku Soncya Mizhplanetne seredovishe Dokladnishe Mizhplanetne seredovishe Narivni zi svitlom Sonce viprominyuye bezperervnij potik zaryadzhenih chastinok plazmi vidomih yak sonyachnij viter Cej potik chastinok poshiryuyetsya zi shvidkistyu priblizno 1 5 mln km na godinu napovnyuyuchi navkolosonyachnij prostir i stvoryuyuchi geliosferu yaka prostyagayetsya na vidstan prinajmni 100 a o vid Soncya Vona vidoma yak mizhplanetne seredovishe Proyavi aktivnosti na poverhni Soncya taki yak sonyachni spalahi ta koronalni vikidi masi zburyuyut geliosferu porodzhuyuchi kosmichnu pogodu Najbilsha struktura v mezhah geliosferi geliosfernij strumovij shar spiralna poverhnya stvorena vplivom obertovogo magnitnogo polya Soncya na mizhplanetne seredovishe Magnitne pole Zemli zavazhaye sonyachnomu vitru zirvati atmosferu Zemli Venera i Mars ne mayut magnitnogo polya i v rezultati sonyachnij viter postupovo zduvaye yihni atmosferi v kosmos Koronalni vikidi masi i podibni yavisha zminyuyut magnitne pole i vinosyat velicheznu kilkist rechovini z poverhni Soncya blizko 109 1010 tonn na godinu Vzayemodiyuchi z magnitnim polem Zemli cya rechovina potraplyaye perevazhno u pripolyarni shari atmosferi Zemli de vinikayut polyarni syajva sho najchastishe sposterigayutsya poblizu magnitnih polyusiv Geliosfera ta menshoyu miroyu planetarni magnitni polya chastkovo zahishayut Sonyachnu sistemu vid vplivu kosmichnih promeniv yaki pohodyat zzovni Sonyachnoyi sistemi Yak shilnist kosmichnih promeniv u mizhzoryanomu seredovishi tak i napruzhenist magnitnogo polya Soncya zminyuyutsya z chasom takim chinom riven kosmichnogo viprominyuvannya v Sonyachnij sistemi nepostijnij hocha velichina vidhilen dostemenno nevidoma Mizhplanetne seredovishe ye miscem formuvannya prinajmni dvoh diskopodibnih oblastej kosmichnogo pilu Zodiakalna pilova hmara roztashovana u vnutrishnij chastini Sonyachnoyi sistemi i ye prichinoyu po yakij vinikaye zodiakalne svitlo Jmovirno vona vinikla vnaslidok zitknen u mezhah poyasu asteroyidiv Druga oblast prostyagayetsya na vidstani priblizno vid 10 do 40 a o ta imovirno vinikla vnaslidok podibnih zitknen mizh ob yektami poyasu Kojpera Planeti Interaktivna mapa planet Sonyachnoyi sistemi natisnit dlya perehodu Cej rozdil ne mistit posilan na dzherela Vi mozhete dopomogti polipshiti cej rozdil dodavshi posilannya na nadijni avtoritetni dzherela Material bez dzherel mozhe buti piddano sumnivu ta vilucheno veresen 2018 Planeti podilyayutsya na dvi grupi sho vidriznyayutsya masoyu himichnim skladom ce viyavlyayetsya znachnoyu rizniceyu yih gustini shvidkistyu obertannya ta kilkistyu suputnikiv Chotiri najblizhchi do Soncya planeti planeti zemnoyi grupi porivnyano neveliki skladayutsya zdebilshogo z shilnoyi kam yanistoyi rechovini ta metaliv Planeti giganti Yupiter Saturn Uran i Neptun nabagato masivnishi skladayutsya zdebilshogo z legkih rechovin i tomu nezvazhayuchi na velicheznij tisk u yihnih nadrah mayut malu gustinu U Yupitera j Saturna osnovnu chastku yihnoyi masi skladayut voden i gelij Voni mistyat takozh do 20 kam yanistih rechovin i legkih spoluk kisnyu vuglecyu j azotu sho za nizkih temperatur kondensuyutsya na lid V Urana j Neptuna lid i kam yanisti rechovini stanovlyat desho bilshu chastinu yihnoyi masi Nadra planet i deyakih velikih suputnikiv napriklad Misyacya perebuvayut u rozplavlenomu stani U planet zemnoyi grupi j suputnikiv vnaslidok maloyi teploprovidnosti zovnishnih shariv teplovidilennya nevelike U planet gigantiv konvekciya v yihnih nadrah prizvodit do pomitnogo potoku tepla z nadr sho mozhe navit perevishuvati potik oderzhuvanij nimi vid Soncya Venera Zemlya j Mars mayut atmosferi sho skladayutsya z gaziv yaki vidililisya z yihnih nadr U planet gigantiv atmosferi yavlyayut soboyu bezposerednye prodovzhennya yihnih nadr ci planeti ne mayut tverdoyi chi ridkoyi poverhni Zi zbilshennyam glibini atmosferni gazi postupovo perehodyat u kondensovanij stan Vidstani planet vid Soncya utvoryuyut zakonomirnu poslidovnist promizhki mizh susidnimi orbitami zrostayut iz viddalennyam vid Soncya Ci zakonomirnosti ruhu planet u poyednanni z rozpodilom yih na dvi grupi za fizichnimi vlastivostyami vkazuyut na te sho Sonyachna sistema ne ye vipadkovim skupchennyam kosmichnih til a utvorilasya v yedinomu procesi Tomu vivchennya kozhnogo z til Sonyachnoyi sistemi robit vnesok u visvitlennya pohodzhennya vsiyeyi Sonyachnoyi sistemi a razom z tim i pohodzhennya evolyuciyu ta suchasnu budovu nashoyi Zemli Zavdyaki majzhe krugovij formi planetnih orbit i velikim vidstanyam mizh nimi viklyuchena mozhlivist tisnih zblizhen mizh planetami koli voni mogli b istotno zminyuvati svij ruh vnaslidok vzayemnogo tyazhinnya Ce zabezpechuye trivale ta stijke isnuvannya Sonyachnoyi sistemi Planeti obertayutsya takozh navkolo svoyih osej prichomu u vsih planet krim Veneri j Urana obertannya vidbuvayetsya v pryamomu napryamku tobto v tomu zh napryamku sho j yih obertannya navkolo Soncya Nadzvichajno povilne obertannya Veneri vidbuvayetsya v zvorotnomu napryamku a Uran obertayetsya nibi lezhachi na boci Usi 4 planeti giganti krim velikih suputnikiv mayut bezlich dribnih sho utvoryuyut kilcya Karlikovi planeti Dokladnishe Karlikova planeta Ce dosit veliki tila Sonyachnoyi sistemi Nastilki veliki sho vlasna gravitaciya nadala yim rivnovazhnoyi formi yaka blizka do kulyastoyi Ale na vidminu vid planet yihnya masa mensha tomu yim ne vdalosya rozchistiti okolici svoyeyi orbiti vid inshih podibnih til Viznachennya karlikovoyi planeti uhvaleno Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom na generalnij asambleyi 2006 roku Vidpovidno do rezolyuciyi Pluton vtrativ status velikoyi planeti i takim chinom u Sonyachnij sistemi zalishilosya lishe visim velikih planet i nabuv statusu karlikovoyi planeti razom iz Cereroyu Eridoyu Makemake ta Gaumea Vnutrishnya chastina Sonyachnoyi sistemi Vnutrishnya chastina vklyuchaye planeti zemnoyi grupi ta asteroyidi Vsi voni skladayutsya perevazhno z silikativ i metaliv Ce nevelika chastina sistemi yiyi radius menshij nizh vidstan mizh orbitami Yupitera j Saturna Planeti zemnoyi grupi Planeti zemnoyi grupi Zliva napravo Merkurij Venera Zemlya i Mars rozmiri v masshtabi mizhplanetni vidstani ni Chotiri vnutrishni planeti skladayutsya perevazhno z vazhkih elementiv mayut malo suputnikiv u nih vidsutni kilcya Znachnoyu miroyu voni skladayutsya z tugoplavkih mineraliv takih yak silikati sho formuyut yihnyu mantiyu ta koru i metaliv takih yak zalizo j nikel sho formuyut yihnye yadro U troh vnutrishnih planet Veneri Zemli i Marsa ye atmosfera u vsih ye udarni krateri tektonichni detali poverhni taki yak riftovi zapadini j vulkani Merkurij Dokladnishe Merkurij Merkurij ye najblizhchoyu do Soncya 0 4 a o j najmenshoyu planetoyu sistemi 0 055 masi Zemli U Merkuriya nemaye suputnikiv a jogo najpomitnishimi pislya udarnih krateriv detalyami relyefu ye chislenni krivolinijni ustupi dovzhinoyu do soten kilometriv i visotoyu do 3 km Jmovirno voni vinikli pri stiskanni planeti vnaslidok postupovogo ostigannya yiyi nadr Merkurij maye vkraj rozridzhenu atmosferu Vona skladayetsya z atomiv vibitih iz poverhni planeti sonyachnim vitrom Velike zalizne yadro Merkuriya ta jogo tonka kora she ne otrimali nalezhnogo poyasnennya Ye gipoteza yaka pripuskaye sho zovnishni shari planeti skladeni z legkih elementiv zirvalo vnaslidok gigantskogo zitknennya yake zmenshilo rozmiri planeti a takozh zapobiglo povnomu poglinannyu Merkuriya molodim Soncem Venera Dokladnishe Venera Venera blizka za rozmirom i masoyu do Zemli yiyi masa stanovit 0 815 zemnoyi Yak i Zemlya vona maye potuzhnu atmosferu ta tovstu silikatnu obolonku navkolo zaliznogo yadra Na poverhni Veneri ye yaskravi oznaki kolishnoyi geologichnoyi aktivnosti v pershu chergu vulkanizmu Vodi v skladi Veneri majzhe nemaye a yiyi atmosfera v dev yanosto raziv shilnisha za zemnu Ce najgaryachisha planeta temperatura yiyi poverhni perevishuye 400 C Prichinoyu cogo ye parnikovij efekt u shilnij bagatij na vuglekislij gaz atmosferi Nadijnih oznak suchasnoyi endogennoyi geologichnoyi aktivnosti na Veneri ne viyavleno dzherelo ale oskilki u neyi nemaye magnitnogo polya yake zapobiglo b visnazhennyu yiyi nayavnoyi atmosferi ce dozvolyaye pripustiti sho yiyi atmosfera regulyarno popovnyuyetsya vulkanichnimi viverzhennyami Prirodnih suputnikiv u Veneri nemaye Zemlya Dokladnishe Zemlya Zemlya ye najbilshoyu ta najshilnishoyu sered vnutrishnih planet U Zemli ye odin prirodnij suputnik Misyac ce yedinij velikij suputnik planet zemnoyi grupi Sered planet zemnoyi grupi Zemlya ye unikalnoyu nasampered gidrosferoyu Atmosfera Zemli radikalno vidriznyayetsya vid atmosfer inshih planet vona mistit vilnij kisen Pitannya pro nayavnist zhittya de nebud krim Zemli zalishayetsya vidkritim Mars Dokladnishe Mars Mars menshij za Zemlyu ta Veneru 0 107 masi Zemli Vin maye atmosferu sho skladayetsya perevazhno z vuglekislogo gazu z poverhnevim tiskom 6 1 mbar 0 6 vid zemnogo Na jogo poverhni ye vulkani najbilshij iz yakih Olimp perevishuye rozmirami vsi zemni vulkani dosyagayuchi visoti 21 2 km Riftovi zapadini dolini Marinera svidchat pro kolishnyu tektonichnu aktivnist Suchasnoyi tektonichnoyi ta vulkanichnoyi aktivnosti na Marsi ne zareyestrovano ale za deyakimi ocinkami Olimp vostannye vivergavsya ne bilshe 2 mln rokiv tomu Chervonij kolir poverhni Marsa zumovlenij velikoyu kilkistyu oksidu zaliza v jogo grunti Planeta maye dva suputniki Fobos i Dejmos Pripuskayetsya sho voni yavlyayut soboyu zahopleni asteroyidi Poyas asteroyidiv Cej rozdil ne mistit posilan na dzherela Vi mozhete dopomogti polipshiti cej rozdil dodavshi posilannya na nadijni avtoritetni dzherela Material bez dzherel mozhe buti piddano sumnivu ta vilucheno veresen 2018 Shema roztashuvannya poyasu asteroyidiv u Sonyachnij sistemi Sonce Troyanci Yupitera Orbiti planet Golovnij poyas asteroyidiv Gildi Navkolozemni ob yektiDokladnishe Poyas asteroyidiv ta Asteroyid Asteroyidi najposhirenishi mali tila Sonyachnoyi sistemi Bilshist z nih utvoryuyut tak zvanij golovnij poyas asteroyidiv yakij lezhit mizh orbitami Marsa ta Yupitera na vidstani vid 2 3 do 3 3 a o vid Soncya Vvazhayut sho ce zalishki z chasiv formuvannya Sonyachnoyi sistemi yaki ne zmogli ob yednatisya v odne tilo cherez gravitacijni zburennya Yupitera Bilshist asteroyidiv obertayutsya navkolo Soncya v tomu zh napryamku sho j veliki planeti ale yihni orbiti zdebilshogo vityagnuti ta nahileni do ploshini ekliptiki Asteroyidi mayut rozmir vid dekilkoh metriv do soten kilometriv Zdebilshogo yih klasifikuyut yak mali tila Sonyachnoyi sistemi ale deyaki z nih napriklad Vesta i Gigeya mozhut buti pereklasifikovani v karlikovi planeti yaksho bude dovedeno sho voni nabuli gidrostatichno rivnovazhnoyi formi Poyas mistit desyatki tisyach mozhlivo miljoni ob yektiv bilshih odnogo kilometra v diametri Popri ce zagalna masa asteroyidiv poyasu navryad chi bilsha odniyeyi tisyachnoyi masi Zemli Nebesni tila z diametrami vid 100 mkm do 10 m nazivayut meteoroyidami Grupi asteroyidiv Dokladnishe Sim ya asteroyidiv Asteroyidi ob yednuyut u grupi ta sim yi na osnovi harakteristik yihnih orbit Suputniki asteroyidiv asteroyidi sho obertayutsya po orbiti navkolo inshih asteroyidiv Voni ne viznachayutsya tak ochevidno yak suputniki planet oskilki inodi buvayut majzhe nastilki zh velikimi yak i yihnij kompanjon Poyas asteroyidiv takozh mistit kometi golovnogo poyasu asteroyidiv yaki mozhlivo buli dzherelom vodi na Zemli Troyanski asteroyidi roztashovani v tochkah Lagranzha L4 i L5 Yupitera gravitacijno stijki regioni vplivu planeti sho peremishuyutsya razom iz neyu po yiyi orbiti termin troyanci takozh zastosovuyetsya dlya asteroyidiv sho perebuvayut u tochkah Lagranzha bud yakih inshih planet abo suputnikiv krim troyanciv Yupitera vidomi troyanci Neptuna Zemli Urana ta Marsa Asteroyidi sim yi Gildi perebuvayut u rezonansi z Yupiterom 2 3 tobto roblyat tri oberti navkolo Soncya za chas dvoh povnih obertiv Yupitera Takozh u vnutrishnij Sonyachnij sistemi ye grupi asteroyidiv z orbitami roztashovanimi mizh Merkuriyem ta Marsom Orbiti bagatoh iz nih peretinayut orbiti vnutrishnih planet Deyaki z nih ye potencijno nebezpechnimi ob yektami Cerera Dokladnishe Cerera karlikova planeta Cerera karlikova planeta ta najbilshe tilo poyasu asteroyidiv Cerera maye diametr trohi menshij 1000 km i dostatnyu masu shob pid diyeyu vlasnoyi gravitaciyi nabuti sferichnoyi formi Pislya vidkrittya Cereru klasifikuvali yak planetu odnak oskilki podalshi sposterezhennya viyavili poblizu vid Cereri ryad asteroyidiv u 1850 h yiyi vidnesli do asteroyidiv Povtorno vona bula klasifikovana yak karlikova planeta 2006 roku Zovnishnya chastina Sonyachnoyi sistemi Zovnishnya oblast Sonyachnoyi sistemi ye miscem roztashuvannya gazovih gigantiv ta yihnih suputnikiv a takozh transneptunovih ob yektiv asteroyidno kometno gazovih ob yektiv poyasu Kojpera Rozsiyanogo diska i hmari Oorta Orbiti bagatoh korotkoperiodichnih komet a takozh asteroyidiv kentavriv takozh prohodyat u cij oblasti Tverdi ob yekti zovnishnoyi oblasti cherez veliku vidstan vid Soncya a otzhe nabagato nizhchu temperaturu mistyat lid vodu amiak i metan Planeti giganti Dokladnishe Planeti giganti Planeti giganti Zliva napravo Yupiter Saturn Uran i Neptun rozmiri v masshtabi mizhplanetni vidstani ni Chotiri planeti giganti yaki takozh nazivayutsya gazovimi gigantami razom mistyat 99 masi rechovini sho obertayetsya na orbitah navkolo Soncya Yupiter i Saturn perevazhno skladayutsya z vodnyu i geliyu Uran i Neptun mayut bilshij vmist lodu Cherez ce deyaki astronomi klasifikuyut yih u vlasnu kategoriyu krizhani giganti U vsih chotiroh gazovih gigantiv ye kilcya hocha lishe kilceva sistema Saturna legko sposterigayetsya z Zemli Yupiter Dokladnishe Yupiter Yupiter maye masu v 318 raziv bilshu vid zemnoyi i ye v 2 5 razi masivnishim vid usih inshih planet razom uzyatih Vin skladayetsya zdebilshogo z vodnyu i geliyu Visoka vnutrishnya temperatura Yupitera viklikaye poyavu chislennih napivpostijnih vihrovih struktur v jogo atmosferi takih yak smugi hmar i Velika chervona plyama Yupiter maye 79 suputnikiv Chotiri najbilshih Ganimed Kallisto Io ta Yevropa podibni do planet zemnoyi grupi endogennoyu aktivnistyu zokrema tektonichnoyu a Io navit vulkanichnoyu Ganimed najbilshij suputnik v Sonyachnij sistemi za rozmirami perevishuye Merkurij Vidstan planet do Soncya v a o Saturn Dokladnishe Saturn Saturn vidomij svoyeyu sistemoyu kilec maye strukturu atmosferi i magnitosferi desho podibnu do vidpovidnih struktur Yupitera Hocha ob yem Saturna dorivnyuye 60 ob yemu Yupitera masa 95 mas Zemli mensha vid tretini masi Yupitera takim chinom Saturn najmensh shilna planeta Sonyachnoyi sistemi jogo serednya gustina mensha za gustinu vodi Saturn maye 82 pidtverdzhenih suputniki dva z nih Titan i Encelad proyavlyayut oznaki geologichnoyi aktivnosti Cya aktivnist odnak ne podibna do zemnoyi oskilki znachnoyu miroyu obumovlena aktivnistyu lodu Titan yakij za rozmirami bilshij za Merkurij yedinij suputnik v Sonyachnij sistemi sho maye atmosferu Uran Dokladnishe Uran Uran z masoyu v 14 raziv bilshoyu nizh u Zemli ye najlegshoyu iz zovnishnih planet Unikalnim sered inshih planet jogo robit te sho vin obertayetsya lezhachi na boci nahil osi jogo obertannya do ploshini ekliptiki dorivnyuye priblizno 98 Yaksho inshi planeti mozhna porivnyati z dzigoyu sho obertayetsya to Uran bilshe shozhij na kulku yaka kotitsya Vin maye nabagato holodnishe yadro nizh inshi gazovi giganti i viprominyuye v kosmos duzhe malo tepla Vidkrito 27 suputnikiv Urana najbilshi z nih Titaniya Oberon Umbriel Ariel i Miranda Neptun Dokladnishe Neptun Neptun hocha i desho menshij vid Urana ale masivnishij 17 mas Zemli i tomu shilnishij Vin viprominyuye bilshe vnutrishnogo tepla ale ne tak bagato yak Yupiter chi Saturn Neptun maye 14 vidomih suputnikiv Najbilshij z nih Triton ye geologichno aktivnim z gejzerami ridkogo azotu Triton yedinij velikij suputnik sho ruhayetsya v zvorotnomu napryamku Takozh Neptun suprovodzhuyut asteroyidi sho nazivayutsya troyancyami Neptuna yaki perebuvayut z nim v rezonansi 1 1 Kometi Kometa Gejla Boppa Dokladnishe Kometa Cej rozdil ne mistit posilan na dzherela Vi mozhete dopomogti polipshiti cej rozdil dodavshi posilannya na nadijni avtoritetni dzherela Material bez dzherel mozhe buti piddano sumnivu ta vilucheno veresen 2018 Kometi ruhayutsya zdebilshogo vityagnutimi orbitami sho blizki do parabolichnih Deyaki kometi mayut orbiti porivnyano nevelikih rozmiriv desyatki i sotni astronomichnih odinic U nih perevazhayut pryami ruhi tobto yihnye obertannya vidbuvayetsya v tomu zh napryamku sho j obertannya planet Yadra komet za svoyim elementnim i himichnim skladom sporidneni do planet gigantiv voni skladayutsya z vodyanogo lodu i lodiv riznih gaziv iz domishkoyu kam yanistih rechovin Majzhe vsi mali planeti za svoyim skladom podibni do kam yanistih planet zemnoyi grupi Tilki Hiron sho ruhayetsya mizh orbitami Saturna i Urana jmovirno podibnij do krizhanih yader komet ta nevelikih suputnikiv dalekih vid Soncya planet Ulamki malih planet sho utvoryuyutsya pid chas yihnih zitknen odna z odnoyu inodi vipadayut na Zemlyu u viglyadi meteoritiv U malih planet same vnaslidok yihnih nevelikih rozmiriv nadra progrivalisya znachno menshe nizh u planet zemnoyi grupi i tomu yihnya rechovina zaznala lishe nevelikih zmin vid chasu yihnogo utvorennya Radioizotopni vimiri viku meteoritiv svidchat sho voni a otzhe i vsya Sonyachna sistema isnuyut blizko 5 mlrd rokiv Cej vik Sonyachnoyi sistemi uzgodzhuyetsya z vimirami viku najdavnishih zemnih ta misyachnih porid Dinamichni ta fizichni osoblivosti budovi Sonyachnoyi sistemi vkazuyut na te sho planeti sformuvalisya z gazopilovoyi rechovini yaka ranishe utvoryuvala protoplanetnu hmaru navkolo Soncya Planeti zemnoyi grupi utvorilisya v rezultati akumulyaciyi kam yanistih tverdih chastok a v planet gigantiv utvorennya pochalosya z akumulyaciyi kam yanisto krizhanih chastok a potim na deyakomu etapi yihnogo zrostannya dopovnilosya priyednannyam gaziv v osnovnomu vodnyu i geliyu V rezultati novogo doslidzhennya yake bulo opublikovane v 2023 roci u naukovomu zhurnali Icarus yake stosuvalosya persh za vse vivchennya himichnogo skladu starodavnih meteoritiv vcheni pripustili sho Sonyachna sistema priblizno na 1 1 mln rokiv starsha nizh pokazuvali poperedni ocinki Tobto yij mozhe buti ne 4 5673 mlrd rokiv a 4 5684 mlrd rokiv plyus minus 240 tisyach rokiv Kentavri Dokladnishe Kentavri planetoyidi Kentavri krizhani kometopodibni ob yekti z velikoyu pivvissyu bilshoyu nizh u Yupitera 5 5 a o i menshoyu nizh u Neptuna 30 a o Najbilshij z vidomih kentavriv Hariklo maye diametr blizko 250 km Pershij viyavlenij kentavr Hiron takozh klasifikovanij yak kometa 95P oskilki pri nablizhenni do Soncya u nogo z yavlyayetsya koma yak i v komet Transneptunovi ob yekti Dokladnishe Transneptunovij ob yekt Prostir za Neptunom abo region transneptunovih ob yektiv vse she znachnoyu miroyu ne doslidzhenij Jmovirno vin mistit lishe mali tila sho skladayutsya perevazhno z kameniv ta lodu Cej region inodi takozh vklyuchayut u zovnishnyu Sonyachnu sistemu hocha zazvichaj cej termin vikoristovuyut shob poznachati prostir za poyasom asteroyidiv i do orbiti Neptuna Vidomi ob yekti poyasu Kojpera zeleni pokazani vidnosno chotiroh zovnishnih planet Masshtab pokazanij v astronomichnih odinicyah Temna dilyanka vnizu kartinki oblast roztashovana dlya zemnogo sposterigacha na foni Chumackogo Shlyahu yaskravist zir yakogo ne dozvolyaye rozrizniti tmyani ob yekti Poyas Kojpera Dokladnishe Poyas Kojpera Poyas Kojpera oblast reliktiv chasiv utvorennya Sonyachnoyi sistemi ye velikim poyasom ulamkiv podibnim do poyasu asteroyidiv ale skladayetsya perevazhno z lodu Prostyagayetsya mizh 30 i 55 a o vid Soncya Skladenij perevazhno malimi tilami Sonyachnoyi sistemi ale bagato z najbilshih ob yektiv poyasu Kojpera taki yak Kvavar Varuna i Ork mozhut buti pereklasifikovani v karlikovi planeti pislya utochnennya yihnih parametriv Za ocinkami ponad 100 000 ob yektiv poyasu Kojpera mayut diametr ponad 50 km ale povna masa poyasu dorivnyuye lishe odnij desyatij chi navit odnij sotij masi Zemli Bagato z ob yektiv poyasu mayut chislenni suputniki i v bilshosti ob yektiv orbiti roztashovuyutsya poza ploshinoyu ekliptiki Poyas Kojpera mozhe buti nablizheno podilenij na klasichni ta en perevazhno plutino Rezonansni ob yekti perebuvayut v orbitalnomu rezonansi z Neptunom napriklad zdijsnyuyuchi dva oberti na kozhni tri oberti Neptuna abo odin na kozhni dva Najblizhchi do Soncya rezonansni ob yekti mozhut peretinati orbitu Neptuna Klasichni ob yekti poyasu Kojpera ne perebuvayut z Neptunom v orbitalnomu rezonansi i roztashovuyutsya na vidstani priblizno vid 39 4 do 47 7 a o vid Soncya Elementi klasichnogo poyasu Kojpera klasifikovani yak k yubivano vid indeksu pershogo viyavlenogo ob yekta 15760 1992 QB1 QB1 vimovlyayetsya yak k yu bi van i mayut blizki do kolovih orbiti z malim kutom nahilu do ekliptiki Pluton Dokladnishe Pluton Pluton karlikova planeta najbilshij vidomij ob yekt poyasu Kojpera Pislya viyavlennya v 1930 roci vvazhavsya dev yatoyu planetoyu situaciya zminilasya u 2006 roci z prijnyattyam formalnogo viznachennya planeti U Plutona pomirnij ekscentrisitet orbiti z nahilom 17 gradusiv do ploshini ekliptiki i vin to nablizhayetsya do Soncya na vidstan 29 6 a o stayuchi do nogo blizhche Neptuna to viddalyayetsya na 49 3 a o Haron najbilshij suputnik Plutona inkoli opisuyetsya yak podvijna planetarna sistema z Plutonom oskilki centr mas sistemi Pluton Haron roztashovuyetsya poza nimi Chotiri menshih suputniki Nikta Gidra Kerber i Stiks obertayutsya navkolo Plutona i Harona Pluton perebuvaye z Neptunom v orbitalnomu rezonansi 3 2 na kozhni tri oberti Neptuna navkolo Soncya pripadaye dva oberti Plutona uves cikl zajmaye 500 rokiv Ob yekti poyasu Kojpera orbiti yakih mayut takij zhe rezonans nazivayutsya plutino Porivnyalni rozmiri najbilshih TNO i Zemli Zobrazhennya ob yektiv posilannya na statti Gaumea Dokladnishe Gaumea karlikova planeta Gaumea karlikova planeta Maye silno vityagnutu formu i period obertannya navkolo vlasnoyi osi blizko 4 godin Dva suputniki i she prinajmni visim transneptunovih ob yektiv ye chastinoyu sim yi Gaumea yaka sformuvalasya milyardi rokiv tomu z krizhanih ulamkiv pislya togo yak velike zitknennya zrujnuvalo krizhanu mantiyu Gaumea Orbita karlikovoyi planeti maye velikij nahil 28 Makemake Dokladnishe Makemake Makemake spochatku poznachavsya yak 2005 FY9 u 2008 roci otrimav im ya i buv ogoloshenij karlikovoyu planetoyu Narazi ye drugim za vidimoyu yaskravistyu v poyasi Kojpera pislya Plutona Najbilshij z vidomih klasichnih ob yektiv poyasu Kojpera yaki ne perebuvayut u pidtverdzhenomu rezonansi z Neptunom U Makemake she ne viyavleno suputnikiv Maye diametr vid 50 do 75 diametra Plutona orbita nahilena na 29 ekscentrisitet blizko 0 16 Kvavar Dokladnishe Kvavar Kvavar transneptunovij ob yekt drugij za rozmirami pislya Makemake vidomij klasichnij ob yekt ne perebuvaye v pidtverdzhenomu rezonansi z Neptunom poyasu Kojpera Orbita nahilena na 8 ekscentrisitet blizko 0 038 Maye sistemu kilec ta odin vidomij suputnik Ork Dokladnishe 90482 Ork Ork transneptunovij ob yekt poyasu Kojpera plutino perebuvaye v orbitalnomu rezonansi z Neptunom 2 3 yak i Pluton Maye odin suputnik Vant Inshi Obgovoryuyetsya nadannya statusu karlikovih planet inshim transneptunovim ob yektam Rozsiyanij disk Dokladnishe Rozsiyanij disk Rozsiyanij disk chastkovo perekrivayetsya z poyasom Kojpera ale prostyagayetsya nabagato dali za jogo mezhi i jmovirno ye dzherelom korotkoperiodichnih komet Vvazhayetsya sho ob yekti rozsiyanogo diska buli vikinuti na vipadkovi orbiti gravitacijnim vplivom Neptuna v period jogo migraciyi na rannij stadiyi formuvannya Sonyachnoyi sistemi odna z koncepcij bazuyetsya na pripushenni pro te sho Neptun ta Uran sformuvalisya blizhche do Soncya nizh voni ye zaraz a potim peremistilisya na svoyi suchasni orbiti Bagato ob yektiv rozsiyanogo diska SDO mayut perigelij v mezhah poyasu Kojpera ale yihnij afelij mozhe prostyagatisya do 150 a o vid Soncya Orbiti ob yektiv takozh dosit nahileni do ploshini ekliptiki i chasto majzhe perpendikulyarni yij Deyaki astronomi vvazhayut sho rozsiyanij disk ce oblast poyasu Kojpera i opisuyut ob yekti rozsiyanogo diska yak rozsiyani ob yekti poyasu Kojpera Deyaki zh astronomi takozh klasifikuyut kentavri yak rozsiyani vseredinu ob yekti poyasu Kojpera narivni z rozsiyanimi nazovni ob yektami rozsiyanogo diska Erida Dokladnishe Erida Erida 68 a o v serednomu najbilshij vidomij ob yekt rozsiyanogo diska Oskilki yiyi diametr spochatku buv ocinenij v 2400 km tobto prinajmni na 5 bilshe nizh u Plutona to yiyi vidkrittya viklikalo superechki pro te sho same slid nazivati planetoyu Vona ye odniyeyu z najbilshih vidomih karlikovih planet U Eridi ye odin suputnik Diznomiya Yak i u Plutona yiyi orbita ye nadzvichajno vityagnutoyu z perigeliyem 38 2 a o priblizna vidstan Plutona vid Soncya ta afeliyem 97 6 a o i orbita silno 44 177 nahilena do ploshini ekliptiki Viddaleni oblasti Vid Soncya do najblizhchoyi zori Sonyachna sistema u logarifmichnij shkali v astronomichnih odinicyah Vidpovid na pitannya pro te de same zakinchuyetsya Sonyachna sistema j pochinayetsya mizhzoryanij prostir ye neodnoznachnoyu Najsuttyevishimi vvazhayut dva faktori sonyachnij viter i sonyachne tyazhinnya Zovnishnya mezha sonyachnogo vitru geliopauza de gidrodinamichnij tisk sonyachnoyi plazmi vrivnovazhuyetsya mizhzoryanim Useredini ciyeyi obolonki sonyachne magnitne pole vitisnyaye galaktichne Geliopauza roztashovana v chotiri razi dali nizh Pluton i vvazhayetsya pochatkom mizhzoryanogo seredovisha Odnak pripuskayut sho vidstan na yakij gravitaciya Soncya ye viznachalnoyu sfera Gilla majzhe v tisyachu raziv bilsha Geliosfera Dokladnishe Geliosfera Mizhzoryane seredovishe v okolicyah Sonyachnoyi sistemi neodnoridne Sposterezhennya pokazuyut sho Sonce ruhayetsya zi shvidkistyu blizko 25 km s kriz Miscevu mizhzoryanu hmaru i mozhe pokinuti yiyi protyagom nastupnih 10 tisyach rokiv Veliku rol u vzayemodiyi Sonyachnoyi sistemi z mizhzoryanim seredovishem vidigraye sonyachnij viter Nasha planetna sistema isnuye u vkraj rozridzhenij atmosferi sonyachnogo vitru potoku zaryadzhenih chastinok v osnovnomu vodnevoyi i geliyevoyi plazmi z velicheznoyu shvidkistyu viprominyuvanih iz sonyachnoyi koroni Serednya shvidkist sonyachnogo vitru sho sposterigayetsya na Zemli stanovit 450 km s Cya shvidkist perevishuye shvidkist poshirennya tomu pri vzayemodiyi z pereshkodami plazma sonyachnogo vitru povodit sebe analogichno do nadzvukovogo potoku gazu V miru viddalennya vid Soncya shilnist sonyachnogo vitru slabshaye i nastaye moment koli vin bilshe ne mozhe strimuvati tisk mizhzoryanoyi rechovini V procesi zitknennya utvoryuyetsya dekilka perehidnih oblastej Spochatku sonyachnij viter galmuyetsya staye shilnishim teplishim i turbulentnim Moment cogo perehodu nazivayetsya graniceyu udarnoyi hvili angl termination shock i perebuvaye na vidstani blizko 85 95 a o vid Soncya za danimi otrimanimi z kosmichnih stancij Voyadzher 1 i Voyadzher 2 yaki peretnuli cyu mezhu u grudni 2004 roku i serpni 2007 She priblizno cherez 40 a o sonyachnij viter zishtovhuyetsya z mizhzoryanoyu rechovinoyu i ostatochno zupinyayetsya Cya mezha yaka viddilyaye mizhzoryane seredovishe vid rechovini Sonyachnoyi sistemi nazivayetsya geliopauzoyu Za formoyu vona shozha na bulbashku vityagnutu v protilezhnij do ruhu Soncya bik Oblast prostoru obmezhena geliopauzoyu nazivayetsya geliosferoyu Zgidno z danimi aparativ Voyadzher udarna hvilya z pivdennogo boku viyavilasya blizhche nizh z pivnichnogo 73 i 85 astronomichnih odinic vidpovidno Tochni prichini cogo poki nevidomi zgidno z pershimi pripushennyami asimetrichnist geliopauzi mozhe buti viklikana diyeyu nadslabkih magnitnih poliv u mizhzoryanomu prostori Galaktiki Z inshogo boku geliopauzi na vidstani poryadku 230 a o vid Soncya vzdovzh golovnoyi udarnoyi hvili bow shock vidbuvayetsya galmuvannya z kosmichnih shvidkostej mizhzoryanoyi rechovini sho nalitaye na Sonyachnu sistemu Zhoden kosmichnij korabel she ne vijshov z geliopauzi takim chinom nemozhlivo znati napevne umovi v miscevij mizhzoryanij hmari Ochikuyetsya sho Voyadzheri projdut geliopauzu priblizno mizh 2014 i 2027 rokami i peredadut cinni dani vidnosno rivniv viprominyuvannya i sonyachnogo vitru Nedostatno zrozumilo naskilki dobre geliosfera zahishaye Sonyachnu sistemu vid kosmichnih promeniv Komanda sho finansuyetsya NASA rozrobila koncepciyu misiyi Vision Mission vidpravlennya zonda do granici geliosferi Hmara Oorta Dokladnishe Hmara Oorta Risunok sho ilyustruye mozhlivij viglyad hmari Oorta Gipotetichna hmara Oorta sferichna hmara krizhanih ob yektiv azh do triljona yaka ye dzherelom dovgoperiodichnih komet Peredbachuvana vidstan do zovnishnih granic hmari Oorta vid Soncya stanovit vid 50 000 a o priblizno 1 svitlovij rik do 100 000 a o 1 87 sv rokiv Vvazhayetsya sho ob yekti yaki skladayut hmaru sformuvalisya bilya Soncya i buli rozsiyani daleko v kosmos gravitacijnimi efektami planet gigantiv na rannomu etapi rozvitku Sonyachnoyi sistemi Sedna Dokladnishe Sedna Sedna 525 86 a o v serednomu velikij podibnij do Plutona chervonuvatij ob yekt z gigantskoyu nadzvichajno vityagnutoyu eliptichnoyu orbitoyu vid priblizno 76 a o v perigeliyi do 975 a o v afeliyi i periodom 12 050 rokiv Majkl Braun yakij vidkriv Sednu v 2003 roci stverdzhuye sho vona ne mozhe buti chastinoyu rozsiyanogo diska chi poyasu Kojpera oskilki yiyi perigelij zanadto dalekij shob poyasnyuvatisya diyeyu migraciyi Neptuna Vin ta inshi astronomi vvazhayut sho cej ob yekt ye pershim viyavlenim ob yektom novoyi populyaciyi yaka takozh mozhe vklyuchati ob yekt z perigeliyem 45 a o afeliyem 415 a o i orbitalnim periodom 3420 rokiv Braun nazivaye cyu populyaciyu vnutrishnoyu hmaroyu Oorta oskilki cilkom jmovirno sho vona sformuvalasya z dopomogoyu procesu podibnogo do formuvannya hmari Oorta hocha i nabagato blizhche do Soncya Sedna jmovirno mogla b buti viznana karlikovoyu planetoyu yakbi bula viznachena yiyi forma Gipotetichni ob yekti Dokladnishe Dev yata planeta 20 sichnya 2016 roku astronomi z Kalifornijskogo tehnologichnogo institutu Kostyantin Batigin i Majkl Braun povidomili pro mozhlivu dev yatu planetu na okolici Sonyachnoyi sistemi za mezhami orbiti Plutona Planeta priblizno v desyat raziv masivnisha nizh Zemlya viddalena vid Soncya priblizno u 20 raziv dali nizh Neptun 90 milyardiv kilometriv i robit obert navkolo Soncya za 10 000 20 000 rokiv Na dumku Majkla Brauna jmovirnist togo sho cya planeta realno isnuye mozhlivo 90 Poki sho vcheni nazivayut cyu gipotetichnu planetu prosto Dev yata planeta angl Planet Nine U grudni 2018 roku pid chas poshuku dev yatoyi planeti astronomi z Institutu nauki Karnegi a takozh Gavajskogo i Kalifornijskogo universitetiv znajshli najbilsh viddalenij z usih vidomih nauci ob yektiv Sonyachnoyi sistemi asteroyid 2018 VG18 yakij voni zgodom nazvali Farout angl daleko Formuvannya ta evolyuciya Sonyachnoyi sistemiDokladnishe Formuvannya ta evolyuciya Sonyachnoyi sistemi Vidpovidno do zagalnoprijnyatoyi zaraz gipotezi formuvannya Sonyachnoyi sistemi pochalosya blizko 4 6 mlrd rokiv tomu z gravitacijnogo stisnennya nevelikoyi chastini gigantskoyi mizhzoryanoyi gazopilovoyi hmari Cya pochatkova hmara jmovirno syagala za rozmirami dekilkoh svitlovih rokiv i bula prarodichem dlya dekilkoh zir V procesi stisnennya rozmiri gazopilovoyi hmari zmenshuvalisya i cherez zakon zberezhennya momentu impulsu zrostala shvidkist obertannya hmari Centr de zibralasya bilsha chastina masi stavav use garyachishim u porivnyanni z navkolishnim diskom Cherez obertannya hmari shvidkosti yiyi stisnennya paralelno i perpendikulyarno osi obertannya vidriznyalisya sho prizvelo do ushilnennya hmari formuvannya harakternogo protoplanetnogo diska diametrom blizko 200 a o i garyachoyi shilnoyi protozori v centri Vvazhayetsya sho na cij stadiyi evolyuciyi Sonce bulo zoreyu tipu T Telcya Vivchennya zir tipu T Telcya pokazuye sho voni chasto otocheni protoplanetnimi diskami z masami 0 001 0 1 mas Soncya z perevazhnim procentom masi tumannosti zoseredzhenoyi bezposeredno v zori Planeti formuyutsya shlyahom akreciyi z cogo diska Orbiti ob yektiv Sonyachnoyi sistemi Protyagom 50 mln rokiv tisk i gustina vodnyu v centri protozori stali dostatno visokimi dlya pochatku termoyadernoyi reakciyi Temperatura shvidkist reakciyi tisk i gustina zbilshuvalisya doki ne bulo dosyagnuto gidrostatichnoyi rivnovagi z teplovoyu energiyeyu yaka protidiyala sili gravitacijnogo stisnennya Na comu etapi Sonce stalo povnocinnoyu zoreyu golovnoyi poslidovnosti Sonyachna sistema jmovirno proisnuye doti doki Sonce ne pochne rozvivatisya poza golovnoyu poslidovnistyu diagrami Gercshprunga Rassela Oskilki Sonce spalyuye zapasi vodnevogo paliva to energiya yaka pidtrimuye yadro vicherpuyetsya zmushuyuchi Sonce stiskatisya Ce zbilshuye tisk v jogo nadrah i nagrivaye yadro takim chinom priskoryuyuchi spalyuvannya paliva V rezultati Sonce staye yaskravishim priblizno na desyat vidsotkiv kozhni 1 1 mlrd rokiv i stane she na 40 yaskravishim protyagom nastupnih 3 5 mlrd rokiv Priblizno cherez 7 mlrd rokiv voden v sonyachnomu yadri bude povnistyu peretvorenij v gelij sho zavershit fazu golovnoyi poslidovnosti Sonce stane subgigantom She cherez 600 mln rokiv zovnishni shari Soncya rozshiryatsya priblizno u 260 raziv porivnyano z suchasnimi rozmirami Sonce perejde na stadiyu chervonogo giganta Cherez silne zbilshennya ploshi poverhni vona bude nabagato holodnishoyu nizh pri perebuvanni na golovnij poslidovnosti 2600 K Rizko zbilshivshis Sonce jmovirno pogline najblizhchi planeti Merkurij ta Veneru Zemlya mozhlivo unikne poglinannya zovnishnimi sonyachnimi obolonkami ale stane absolyutno bezzhittyevoyu oskilki pridatna dlya zhittya zona zmistitsya do zovnishnih krayiv Sonyachnoyi sistemi Zreshtoyu v rezultati rozvitku termichnih nestijkostej zovnishni shari Soncya budut vikinuti v navkolishnij prostir utvorivshi planetarnu tumannist v centri yakoyi zalishitsya lishe nevelike zoryane yadro bilij karlik nadzvichajno shilnij ob yekt z polovinoyu pochatkovoyi masi Soncya ale rozmirom lishe yak u Zemli Cya tumannist poverne chastinu materialu yakij sformuvav Sonce u mizhzoryane seredovishe Galaktichna orbitaStruktura Chumackogo Shlyahu Roztashuvannya Sonyachnoyi sistemi poznacheno velikoyu zhovtoyu tochkoyu Sonyachna sistema ye chastinoyu Chumackogo Shlyahu spiralnoyi galaktiki sho maye diametr blizko 30 tisyach parsek abo 100 tisyach svitlovih rokiv i skladayetsya z blizko 200 mlrd zir Sonyachna sistema roztashovana poblizu ploshini simetriyi galaktichnogo diska na 20 25 parsek vishe tobto pivnichnishe vid nogo na vidstani blizko 8 tisyach parsek 27 tisyach svitlovih rokiv vid galaktichnogo centra praktichno na rivnij vidstani vid centra Galaktiki i yiyi krayu na krayu rukava Oriona odnogo z galaktichnih rukaviv Chumackogo Shlyahu Sonce obertayetsya navkolo galaktichnogo centra po majzhe kolovij orbiti zi shvidkistyu blizko 254 km s utochneno v 2009 r i zdijsnyuye povnij obert priblizno za 230 mln rokiv Cej promizhok chasu nazivayetsya galaktichnim rokom Sonyachnij apeks napryamok shlyahu Soncya cherez mizhzoryanij prostir roztashovanij v suzir yi Gerkulesa nepodalik napryamku potochnogo roztashuvannya yaskravoyi zori Vega vidsutnye v dzhereli Krim kolovogo ruhu po orbiti Sonyachna sistema zdijsnyuye vertikalni kolivannya vidnosno galaktichnoyi ploshini peretinayuchi yiyi kozhni 30 35 mln rokiv i opinyayuchis to v pivnichnij to v pivdennij galaktichnij pivkuli Roztashuvannya Sonyachnoyi sistemi v galaktici jmovirno vplivaye na evolyuciyu zhittya na Zemli Yiyi orbita praktichno kolova i shvidkist priblizno dorivnyuye shvidkosti spiralnih rukaviv zavdyaki chomu vona prohodit kriz nih nadzvichajno ridko Ce daye Zemli trivali periodi mizhzoryanoyi stabilnosti dlya rozvitku zhittya oskilki spiralni rukavi mayut znachnu koncentraciyu potencijno nebezpechnih nadnovih Sonyachna sistema takozh perebuvaye na znachnij vidstani vid galaktichnogo centru de zori roztashovani nabagato shilnishe Bilya centra gravitacijni vplivi susidnih zir mogli zburiti ob yekti hmari Oorta j spryamuvati bagato komet u vnutrishnyu Sonyachnu sistemu viklikavshi zitknennya z katastrofichnimi naslidkami dlya zhittya na Zemli Intensivne viprominyuvannya galaktichnogo centra takozh moglo vplinuti na rozvitok visokoorganizovanogo zhittya Deyaki vcheni visuvayut gipotezu sho nezvazhayuchi na spriyatlive roztashuvannya Sonyachnoyi sistemi navit protyagom ostannih 35 000 rokiv zhittya na Zemli zaznavalo vplivu nadnovih sho mogli vikidati chastinki radioaktivnogo pilu i veliki kometopodibni ob yekti Otochennya Soncya Najblizhchi zori Galaktichne otochennya Sonyachnoyi sistemi vidome yak Misceva mizhzoryana hmara Ce desho shilnisha dilyanka rozridzhenoyi Miscevoyi bulbashki oblasti mizhzoryanogo seredovisha protyazhnistyu blizko 300 sv r yaka maye formu piskovogo godinnika Misceva bulbashka zapovnena rozridzhenoyu visokotemperaturnoyu plazmoyu Imovirno vona utvorilasya porivnyano nedavno v rezultati vibuhu kilkoh nadnovih U mezhah desyati svitlovih rokiv 95 trln km vid Soncya perebuvaye nebagato zir Najblizhchoyu ye potrijna zoryana sistema Alfa Centavra na vidstani blizko 4 3 sv r Alfa Centavra A i B tisna podvijna sistema blizkih za harakteristikami do Soncya zir u toj chas yak malenkij chervonij karlik Alfa Centavra C takozh vidomij yak Proksima Centavra obertayetsya navkolo ciyeyi pari na vidstani 0 2 sv r Nastupnimi najblizhchimi zoryami ye chervoni karliki zorya Barnarda 5 9 sv r Volf 359 7 8 sv r i Laland 21185 8 3 sv r Najbilsha zorya v mezhah desyati svitlovih rokiv Sirius yaskrava zorya golovnoyi poslidovnosti z masoyu priblizno yak dvi masi Soncya i suputnikom bilim karlikom Sirius B Sistema Siriusa roztashovana na vidstani 8 6 sv r Inshi zoryani sistemi v mezhah desyati svitlovih rokiv podvijna sistema chervonih karlikiv Lejten 726 8 8 7 sv r i odinichnij chervonij karlik Ross 154 9 7 sv r Najblizhcha sistema korichnevih karlikiv Luman 16 roztashovana na vidstani 6 59 svitlovih rokiv Najblizhcha zorya podibna do Soncya Tau Kita roztashovana na vidstani 11 9 sv r Maye priblizno 80 vidsotkiv masi Soncya ale lishe 60 vidsotkiv jogo svitnosti Najblizhcha vidoma ekzoplaneta Alfa Centavra Bb roztashovana v najblizhchij do nas zoryanij sistemi Alfa Centavra na vidstani 4 3 sv r Doslidzhennya Sonyachnoyi sistemiDokladnishe Istoriya vidkrittya planet i suputnikiv Sonyachnoyi sistemi Istoriya profesijnogo vivchennya skladu Sonyachnoyi sistemi pochalasya 1610 roku koli Galileo Galilej vidkriv u svij teleskop 4 najbilshi suputniki Yupitera Ce vidkrittya bulo odnim iz dokaziv pravilnosti geliocentrichnoyi sistemi 1655 roku Hristiyan Gyujgens vidkriv Titan najbilshij suputnik Saturna Do kincya XVII stolittya Kassini vidkriv she 4 suputniki Saturna XVIII stolittya oznamenuvalosya vazhlivoyu podiyeyu v astronomiyi vpershe z dopomogoyu teleskopa bula vidkrita ranishe ne vidoma planeta Uran Nezabarom Gershelem pershovidkrivachem novoyi planeti buli vidkriti 2 suputniki Urana i 2 suputniki Saturna XIX stolittya pochalosya z novogo astronomichnogo vidkrittya buv viyavlenij pershij zorepodibnij ob yekt asteroyid Cerera 2006 roku perevedenij u rang karlikovoyi planeti A 1846 roku bula vidkrita vosma planeta Neptun Neptun buv vidkritij na kinchiku pera tobto spochatku peredbachenij teoretichno a potim viyavlenij u teleskop prichomu nezalezhno v Angliyi ta u Franciyi 1930 roku Klajd Tombo SShA vidkriv Pluton nazvanij dev yatoyu planetoyu Sonyachnoyi sistemi Odnak 2006 roku Pluton vtrativ status planeti i stav karlikovoyu planetoyu U drugij polovini XX stolittya bulo vidkrito bagato velikih ta malih suputnikiv Yupitera Saturna Urana Neptuna Plutona Najbilsh znachnu rol u cij seriyi naukovih vidkrittiv mali misiyi amerikanskih AMS Voyadzher Na mezhi XX XXI stolit bulo vidkrito ryad malih til Sonyachnoyi sistemi v tomu chisli karlikovi planeti plutino a takozh suputniki deyakih iz nih i suputniki planet gigantiv Trivayut instrumentalni ta rozrahunkovi poshuki transneptunovih planet v tomu chisli gipotetichnih Kolonizaciya Sonyachnoyi sistemiDokladnishe Teraformuvannya Kolonizaciya kosmosu Kolonizaciya Misyacya Kolonizaciya Marsa Kolonizaciya Veneri Kolonizaciya Yevropi Kolonizaciya Titana Kolonizaciya Cereri ta Kolonizaciya asteroyidiv Praktichne znachennya kolonizaciyi zumovlene neobhidnistyu zabezpechiti normalne isnuvannya ta rozvitok lyudstva Z chasom zrostannya naselennya Zemli ekologichni ta klimatichni zmini mozhut stvoriti situaciyu koli nedostacha pridatnoyi dlya prozhivannya teritoriyi zagrozhuvatime podalshomu isnuvannyu ta rozvitku zemnoyi civilizaciyi Takozh do neobhidnosti zaselennya inshih ob yektiv Sonyachnoyi sistemi mozhe prizvesti i diyalnist lyudini ekonomichna chi geopolitichna situaciya na planeti globalna katastrofa viklikana zastosuvannyam zbroyi masovogo urazhennya visnazhennya prirodnih resursiv planeti ta in V ramkah ideyi kolonizaciyi Sonyachnoyi sistemi neobhidno rozglyanuti t zv teraformuvannya lat terra zemlya i forma vid peretvorennya klimatichnih umov planeti suputnika chi inshogo kosmichnogo tila dlya stvorennya abo zmini atmosferi temperaturi ta ekologichnih umov u stan pridatnij dlya prozhivannya zemnih tvarin i roslin Narazi cya zadacha maye v osnovnomu teoretichnij interes odnak v majbutnomu mozhe otrimati rozvitok i na praktici Ob yektami najpridatnishimi dlya zaselennya yih kolonistami iz Zemli v pershu chergu ye Mars ta Misyac Inshi ob yekti mozhut buti takozh peretvoreni dlya prozhivannya na nih lyudej odnak zdijsniti ce bude nabagato vazhche cherez umovi na cih planetah i deyaki inshi faktori napriklad vidsutnist magnitnogo polya nadmirna viddalenist abo nablizhenist do Soncya yak u vipadku z Merkuriyem Pri kolonizaciyi ta teraformuvanni planet neobhidno bude vrahovuvati velichinu priskorennya vilnogo padinnya obsyag otrimuvanoyi sonyachnoyi energiyi nayavnist vodi riven radiaciyi radiacijnij fon harakter poverhni stupin zagrozi zitknennya planeti z asteroyidom ta inshimi malimi tilami Sonyachnoyi sistemi GalereyaDokladnishe Spisok ob yektiv Sonyachnoyi sistemi za rozmirom U comu rozdili navedeno tila Sonyachnoyi sistemi vidibrani za rozmirom i yakistyu yihnih zobrazhen i vidsortovani za zmenshennyam ob yemu Deyaki veliki ob yekti Sonyachnoyi sistemi ne navedeno napriklad Erida oskilki dlya nih nemaye yakisnih zobrazhen Sonyachna sistema Sonce zorya Yupiter planeta Saturn planeta Uran planeta Neptun planeta Zemlya planeta Venera planeta Mars planeta Ganimed suputnik Yupitera Titan suputnik Saturna Merkurij planeta Kallisto suputnik Yupitera Io suputnik Yupitera Misyac suputnik Zemli Yevropa suputnik Yupitera Triton suputnik Neptuna Pluton ob yekt poyasu Kojpera Titaniya suputnik Urana Reya suputnik Saturna Oberon suputnik Urana Yapet suputnik Saturna Haron suputnik Plutona Umbriyel suputnik Urana Ariyel suputnik Urana Diona suputnik Saturna Tefiya suputnik Saturna Cerera karlikova planeta Vesta asteroyid Pallada asteroyid Encelad suputnik Saturna Miranda suputnik Urana Protej suputnik Neptuna Mimas suputnik Saturna Giperion suputnik Saturna Irida asteroyid Feba suputnik Saturna Yanus suputnik Saturna Epimetej suputnik Saturna Lyuteciya asteroyid Prometej suputnik Saturna Pandora suputnik Saturna Matilda asteroyid Gelena suputnik Saturna Ida asteroyid Arrokot ob yekt poyasu Kojpera Fobos suputnik Marsa Dejmos suputnik Marsa Churyumova Gerasimenko kometa Gartli 2 kometa Cej shablon pereglyanutiobgovoritiredaguvatiDiv takozhVikicitati mistyat vislovlyuvannya na temu Sonyachna sistema Commons Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Sonyachna sistema Formuvannya ta evolyuciya Sonyachnoyi sistemi Kolonizaciya Sonyachnoyi sistemi Spisok suputnikiv Verhni planeti Meteorit Ekzoplaneta Kosmichnij prostir Pilotovanij kosmichnij polit PrirodaPrimitkiMike Brown 23 serpnya 2011 Free the dwarf planets Mike Brown s Planets self published angl Sheppard Scott S The Giant Planet Satellite and Moon Page Departament of Terrestrial Magnetism at Carniege Institution for science Procitovano 7 bereznya 2016 angl Wm Robert Johnston 6 bereznya 2016 Asteroids with Satellites Johnston s Archive Procitovano 7 bereznya 2016 angl How Many Solar System Bodies NASA JPL Solar System Dynamics Procitovano 14 lyutogo 2016 angl Mumma M J Disanti M A Dello Russo N Magee Sauer K Gibb E Novak R 2003 Remote infrared observations of parent volatiles in comets A window on the early solar system Advances in Space Research 31 12 2563 Bibcode 2003AdSpR 31 2563M doi 10 1016 S0273 1177 03 00578 7 angl Klimishin I A Telnyuk Adamchuk V V 1990 s 229 Prishlyak M P 2011 s 9 Klimishin I A Telnyuk Adamchuk V V 1990 s 49 50 Sreepat Jain Fundamentals of Physical Geology Springer Science amp Business Media 2013 S 33 ISBN 9788132215394 Klimishin I A Telnyuk Adamchuk V V 1990 s 101 Klimishin I A Telnyuk Adamchuk V V 1990 s 191 Prishlyak M P 2011 s 65 Prishlyak M P 2011 s 74 Kompyulenta 3 veresnya 2010 Arhiv originalu za 5 veresnya 2010 Procitovano 9 zhovtnya 2011 Opher Merav Loeb Abraham Drake James Toth Gabor 2020 07 A small and round heliosphere suggested by magnetohydrodynamic modelling of pick up ions Nature Astronomy angl T 4 7 s 675 683 doi 10 1038 s41550 020 1036 0 ISSN 2397 3366 Procitovano 8 grudnya 2023 published Mike Wall 7 serpnya 2020 Is our solar system shaped like a deflated croissant Space com angl Procitovano 8 grudnya 2023 An Overview of the Solar System The Nine Planets angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 2 grudnya 2009 angl Amir Alexander 2006 New Horizons Set to Launch on 9 Year Voyage to Pluto and the Kuiper Belt The Planetary Society angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 2 grudnya 2009 angl The Final IAU Resolution on the definition of planet ready for voting angl International Astronomical Union 24 August 2006 Procitovano 5 grudnya 2009 angl Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN angl U S Geological Survey 7 listopada 2008 Arhiv originalu za 9 serpnya 2018 Procitovano 5 grudnya 2009 angl Ron Ekers IAU Planet Definition Committee angl International Astronomical Union Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 5 grudnya 2009 angl Plutoid chosen as name for Solar System objects like Pluto angl International Astronomical Union 11 chervnya 2008 Paris Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 5 grudnya 2009 angl M Podolak J I Podolak M S Marley Further investigations of random models of Uranus and Neptune Planet Space Sci 2000 Vol 48 P 143 151 DOI 10 1016 S0032 0633 99 00088 4 angl M Podolak A Weizman M Marley Comparative models of Uranus and Neptune Planet Space Sci 1995 Vol 43 iss 12 P 1517 1522 DOI 10 1016 0032 0633 95 00061 5 angl Michael Zellik Astronomy The Evolving Universe 9th ed Cambridge University Press 2002 P 240 ISBN 0521800900 angl Kevin W Placxo Michael Gross Astrobiology a brief introduction JHU Press 2006 P 66 ISBN 9780801883675 angl Jack B Zirker Journey from the Center of the Sun Princeton University Press 2002 P 120 127 ISBN 9780691057811 angl Why is visible light visible but not other parts of the spectrum angl The Straight Dome 2003 Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 14 listopada 2009 angl Lawrence M Krauss The Physics of Star Trek Hachette UK 2007 S 117 Charles H Lineweaver June 2001 An Estimate of the Age Distribution of Terrestrial Planets in the Universe Quantifying Metallicity as a Selection Effect Icarus angl Procitovano 7 lyutogo 2010 angl Solar Physics The Solar Wind Marshall Space Flight Center angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 26 grudnya 2009 angl Voyager Enters Solar System s Final Frontier angl NASA Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 14 listopada 2009 angl A Star with two North Poles Science NASA angl 22 kvitnya 2003 Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 26 grudnya 2009 angl Riley Pete Linker J A Mikic Z Modeling the heliospheric current sheet Solar cycle variations Journal of Geophysical Research Space Physics 2002 Vol 107 iss A7 P SSH 8 1 DOI 10 1029 2001JA000299 Arhivovano z dzherela 24 travnya 2012 Procitovano 2016 05 15 angl Lundin Erosion by the Solar Wind Arhiv originalu za 22 chervnya 2013 Procitovano 19 bereznya 2012 angl Schrijver C J and Zwaan C 2000 Solar and Stellar Magnetic Activity Cambridge Astrophysics Series Cambridge University Press ISBN 9780521582865 angl U W Langner M S Potgieter Effects of the position of the solar wind termination shock and the heliopause on the heliospheric modulation of cosmic rays Advances in Space Research 2005 Vol 35 iss 12 P 2084 2090 DOI 10 1016 j asr 2004 12 005 angl Long term Evolution of the Zodiacal Cloud angl 1998 Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 26 grudnya 2009 angl ESA scientist discovers a way to shortlist stars that might have planets ESA Science and Technology angl 2003 Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 26 grudnya 2009 angl M Landgraf J C Liou H A Zook E Grun Origins of Solar System Dust beyond Jupiter The Astronomical Journal May 2002 Vol 123 iss 5 P 2857 2861 DOI 10 1086 339704 angl http sci esa int science e www object index cfm fobjectid 29471 http iopscience iop org 1538 3881 123 5 2857 fulltext Karlikovi planeti Golovna astronomichna observatoriya NAN Ukrayini Arhiv originalu za 22 chervnya 2013 Procitovano 24 grudnya 2010 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Cite maye pustij nevidomij parametr 4 dovidka Definition of a Planet in the Solar System PDF International Astronomical Union angl 24 serpnya 2006 Arhiv PDF originalu za 22 chervnya 2013 Procitovano 16 grudnya 2010 http www krugosvet ru enc nauka i tehnika astronomiya SOLNECHNAYA SISTEMA html http sunsys narod ru mars htm http space rin ru articles html 54 html Murchie S L Vervack R J Ernst C M Strom R G Mercury Encyclopedia of the Solar System T Spohn D Breuer T Johnson 3 Elsevier 2014 P 297 ISBN 9780124160347 Benz W Slattery W L Cameron A G W 1988 Collisional stripping of Mercury s mantle Icarus v 74 p 516 528 angl PDF Arhiv originalu PDF za 14 chervnya 2007 Procitovano 19 bereznya 2012 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 Storinki z tekstom archived copy yak znachennya parametru title posilannya http www ipages ru index php ref item id 4262 amp ref dl 1 Modern Martian Marvels Volcanoes http iopscience iop org 1538 3881 128 5 2542 fulltext Phil Berardelli 2006 Main Belt Comets May Have Been Source Of Earths Water SpaceDaily angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 1 grudnya 2009 angl Barucci M A Kruikshank D P Mottola S Lazzarin M Physical Properties of Trojan and Centaur Asteroids Asteroids III Tucson Arizona USA University of Arizona Press 2002 P 273 287 angl A Morbidelli W F Bottke Jr Ch Froeschle P Michel Origin and Evolution of Near Earth Objects W F Bottke Jr A Cellino P Paolicchi and R P Binzel Asteroids III University of Arizona Press 2002 Iss January P 409 422 angl History and Discovery of Asteroids DOC angl NASA Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 1 grudnya 2009 angl Jack J Lissauer David J Stevenson 2006 Formation of Giant Planets PDF angl NASA Ames Research Center California Institute of Technology Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 21 listopada 2009 angl Pappalardo R T 1999 Geology of the Icy Galilean Satellites A Framework for Compositional Studies Brown University angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 22 listopada 2009 angl J S Kargel 1994 Cryovolcanism on the icy satellites U S Geological Survey angl Procitovano 22 listopada 2009 angl Seidelmann P Kenneth Archinal B A A hearn M F et al 2007 Report of the IAU IAGWorking Group on cartographic coordinates and rotational elements 2006 Celestial Mech Dyn Astr 90 155 180 doi 10 1007 s10569 007 9072 y angl Hawksett David Longstaff Alan Cooper Keith Clark Stuart 2005 10 Mysteries of the Solar System Astronomy Now angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 22 listopada 2009 angl Podolak M Reynolds R T Young R 1990 Post Voyager comparisons of the interiors of Uranus and Neptune angl NASA Ames Research Center Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 22 listopada 2009 angl Duxbury N S Brown R H 1995 The Plausibility of Boiling Geysers on Triton Beacon eSpace angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 22 listopada 2009 angl Statistical chronometry of meteorites I A Test of 26Al homogeneity and the Pb Pb age of the solar system s t 0 Steven J Desch Daniel R Dunlap Emilie T Dunham Curtis D Williams Prajkta Mane Received 3 March 2023 Revised 22 April 2023 Accepted 28 April 2023 Available online 6 May 2023 Version of Record 25 May 2023 The Solar System May Be Over A Million Years Older Than Thought By Dr Alfredo Carpineti August 3 2023 Vtratili miljon rokiv Nasha Sonyachna sistema ne taka yak peredbachalosya sho z yasuvali vcheni 05 08 2023 20 34 John Stansberry Will Grundy Mike Brown Dale Cruikshank John Spencer David Trilling Jean Luc Margot 2007 Physical Properties of Kuiper Belt and Centaur Objects Constraints from Spitzer Space Telescope angl Procitovano 5 grudnya 2009 angl Patrick Vanouplines 1995 Chiron biography Vrije Universitiet Brussel angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 5 grudnya 2009 angl Stephen C Tegler Kuiper Belt Objects Physical Studies Encyclopedia of the Solar System Lucy Ann McFadden et al 2007 P 605 620 angl Audrey Delsanti and David Jewitt 2006 The Solar System Beyond The Planets PDF Institute for Astronomy University of Hawaii angl Arhiv PDF originalu za 3 listopada 2012 Procitovano 7 grudnya 2009 angl M E Brown M A van Dam A H Bouchez D Le Mignant R D Campbell J C Y Chin A Conrad S K Hartman E M Johansson R E Lafon D L Rabinowitz P J Stomski Jr D M Summers C A Trujillo P L Wizinowich 2006 Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects angl Procitovano 7 grudnya 2009 angl Chiang et al Resonance Occupation in the Kuiper Belt Case Examples of the 5 2 and Trojan Resonances The Astronomical Journal 2003 Vol 126 iss 1 P 430 443 DOI 10 1086 375207 angl M W Buie R L Millis L H Wasserman J L Elliot S D Kern K B Clancy E I Chiang A B Jordan K J Meech R M Wagner D E Trilling 2005 Procedures Resources and Selected Results of the Deep Ecliptic Survey Lowell Observatory University of Pennsylvania Large Binocular Telescope Observatory Massachusetts Institute of Technology University of Hawaii University of California at Berkeley angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 7 grudnya 2009 angl E Dotto M A Barucci M Fulchignoni 24 serpnya 2006 Beyond Neptune the new frontier of the Solar System PDF angl Arhiv PDF originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 7 grudnya 2009 angl J Fajans L Friedland Autoresonant nonstationary excitation of pendulums Plutinos plasmas and other nonlinear oscillators American Journal of Physics October 2001 Vol 69 iss 10 P 1096 1102 DOI 10 1119 1 1389278 angl Marc W Buie Orbit Fit and Astrometric record for 136472 angl SwRI Space Science Department Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 10 grudnya 2009 angl Thommes Edward W Duncan Martin J Levison Harold F The formation of Uranus and Neptune among Jupiter and Saturn 2001 angl Hahn Joseph M Neptune s Migration into a Stirred Up Kuiper Belt A Detailed Comparison of Simulations to Observations Saint Mary s University 2005 Zagadka obrazovaniya asteroidnogo poyasa Kojpera ros David Jewitt 2005 The 1000 km Scale KBOs University of Hawaii angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 8 grudnya 2009 angl List Of Centaurs and Scattered Disk Objects IAU Minor Planet Center angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 29 grudnya 2010 angl Mike Brown 2005 The discovery of 2003 UB313 Eris the 10th planet largest known dwarf planet CalTech angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 9 grudnya 2009 angl Geliosfera Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 104 105 ISBN 966 613 263 X Mark Littmann Planets Beyond Discovering the Outer Solar System Courier Dover Publications 2004 P 162 163 ISBN 9780486436029 angl Fahr H J Kausch T Scherer H A 5 fluid hydrodynamic approach to model the Solar System interstellar medium interaction Astronomy amp Astrophysics 2000 Vol 357 P 268 Bibcode 2000A amp A 357 268F z dzherela 7 sichnya 2019 Procitovano 2016 04 25 angl Div ilyustraciyi 1 i 2 Stone E C Cummings A C McDonald F B Heikkila B C Lal N Webber W R Voyager 1 explores the termination shock region and the heliosheath beyond Science New York N Y September 2005 Vol 309 iss 5743 P 2017 2020 DOI 10 1126 science 1117684 angl Stone E C Cummings A C McDonald F B Heikkila B C Lal N Webber W R An asymmetric solar wind termination shock Nature July 2008 Vol 454 iss 7200 P 71 74 Bibcode 2008Natur 454 71S DOI 10 1038 nature07022 angl P C Frisch University of Chicago 2002 June 24 The Sun s Heliosphere amp Heliopause Astronomy Picture of the Day angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 7 lyutogo 2010 angl Voyager Interstellar Mission angl NASA Jet Propulsion Laboratory 2007 Arhiv originalu za 17 serpnya 2011 Procitovano 12 grudnya 2009 angl R L McNutt Jr ta in 2006 Innovative Interstellar Explorer Physics of the Inner Heliosheath Voyager Observations Theory and Future Prospects T 858 AIP Conference Proceedings s 341 347 doi 10 1063 1 2359348 Procitovano 12 grudnya 2009 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite conference title Shablon Cite conference cite conference a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka angl Anderson Mark 05 sichnya 2007 Interstellar space and step on it New Scientist angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 12 grudnya 2009 isp David Jewitt 2004 Sedna 2003 VB12 University of Hawaii angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 21 grudnya 2009 angl Mike Brown Sedna CalTech angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 21 grudnya 2009 angl Spaceflight Leonard David 9 sichnya 2019 A Wild Interstellar Probe Mission Idea Is Gaining Momentum Space com angl Procitovano 23 veresnya 2019 Kev Lochun 08 09 2020 Inferior and superior planets what s the difference angl BBC Sky at Night Magazine Procitovano 4 chervnya 2021 Pomilka cituvannya Nepravilnij viklik tegu lt ref gt dlya vinosok pid nazvoyu 22 ne vkazano tekst Lecture 13 The Nebular Theory of the origin of the Solar System University of Arizona angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 27 grudnya 2009 angl Jane S Greaves Disks Around Stars and the Growth of Planetary Systems Science 2005 Vol 307 iss 5706 P 68 71 DOI 10 1126 science 1101979 angl M Momose Y Kitamura S Yokogawa R Kawabe M Tamura S Ida 2003 Investigation of the Physical Properties of Protoplanetary Disks around T Tauri Stars by a High resolution Imaging Survey at lambda 2 mm PDF U Ikeuchi S Hearnshaw J and Hanawa T eds red The Proceedings of the IAU 8th Asian Pacific Regional Meeting Volume I T 289 Astronomical Society of the Pacific Conference Series Procitovano 27 grudnya 2009 angl Boss A P Chondrule forming Shock Fronts in the Solar Nebula A Possible Unified Scenario for Planet and Chondrite Formation The Astrophysical Journal 2005 Vol 621 P L137 DOI 10 1086 429160 angl Sukyoung Yi Pierre Demarque Yong Cheol Kim Young Wook Lee Chang H Ree Thibault Lejeune Sydney Barnes Toward Better Age Estimates for Stellar Populations The Y 2 displaystyle Y 2 Isochrones for Solar Mixture Astrophysical Journal Supplement 2001 Vol 136 P 417 DOI 10 1086 321795 angl arXiv astro ph 0104292 A Chrysostomou P W Lucas The Formation of Stars Contemporary Physics 2005 Vol 46 P 29 DOI 10 1080 0010751042000275277 angl Jeff Hecht 1994 Science Fiery future for planet Earth NewScientist angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 27 grudnya 2009 angl Sackmann I J Boothroyd A I Kraemer K E 1993 Our Sun III Present and Future Astrophysical Journal 418 457 468 Bibcode 1993ApJ 418 457S doi 10 1086 173407 angl Pogge Richard W 1997 The Once and Future Sun lecture notes angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 27 grudnya 2009 angl K P Schroder Robert Cannon Smith Distant future of the Sun and Earth revisited Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 2008 Vol 386 P 155 163 Bibcode 2008MNRAS 386 155S DOI 10 1111 j 1365 2966 2008 13022 x angl Zvezdochyoty raschlenili solnechnuyu smert Membrana ru Arhiv originalu za 9 bereznya 2013 Procitovano 27 lyutogo 2013 ros G Aleksandrovskij 2001 Solnce O budushem nashego Solnca ros Astrogalaktika Arhiv originalu za 10 lyutogo 2013 Procitovano 7 lyutogo 2013 ros English J 2000 Exposing the Stuff Between the Stars angl Hubble News Desk Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 28 grudnya 2009 angl F Eisenhauer et al A Geometric Determination of the Distance to the Galactic Center Astrophysical Journal 2003 Vol 597 iss 2 P L121 L124 DOI 10 1086 380188 angl R Drimmel D N Spergel 2001 Three Dimensional Structure of the Milky Way Disk angl Procitovano 28 grudnya 2009 angl Teorii Bogachev V I 17 aprelya 2011 Arhiv originalu za 31 lipnya 2013 Procitovano 11 zhovtnya 2011 ros Deriving the Galactic Mass from the Rotation Curve angl Interstellar Medium and the Milky Way Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 11 zhovtnya 2011 angl Stacy Leong 2002 Period of the Sun s Orbit around the Galaxy Cosmic Year The Physics Factbook angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 28 grudnya 2009 angl C Barbieri 2003 Elementi di Astronomia e Astrofisica per il Corso di Ingegneria Aerospaziale V settimana IdealStars com angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 28 grudnya 2009 angl Dynamics in Disk Galaxies angl Galactic Dynamics angl Leslie Mullen 2001 Galactic Habitable Zones Astrobiology Magazine angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 28 grudnya 2009 angl Supernova Explosion May Have Caused Mammoth Extinction Physorg com angl 2005 Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 28 grudnya 2009 angl Near Earth Supernovas angl NASA Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 29 grudnya 2009 angl Stars within 10 light years SolStation angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 29 grudnya 2009 angl Tau Ceti SolStation angl Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 29 grudnya 2009 angl Galilei Galileo Sidereus Nuncius Thomam Baglionum Tommaso Baglioni Venice March 1610 pp 17 28 q v Huygens Christiaan De Saturni luna observatio nova Adriaan Vlacq Den Haag 5 March 1656 Cassini Giovanni D Decouverte de deux nouvelles planetes autour de Saturne Sebastien Mabre Cramoisy Paris 1673 Translated as A Discovery of two New Planets about Saturn made in the Royal Parisian Observatory by Signor Cassini Fellow of both the Royal Societys of England and France English t out of French Philosophical Transactions Vol 8 1673 pp 5178 5185 Kassini opublikuvav ci dva vidkrittya 22 kvitnya 1686 An Extract of the Journal Des Scavans of April 22 st N 1686 Giving an account of two new Satellites of Saturn discovered lately by Mr Cassini at the Royal Observatory at Paris Philosophical Transactions Vol 16 1686 1692 pp 79 85 Dunkerson Duane Uranus About Saying Finding and Describing It Astronomy Briefly angl Arhiv originalu za 11 serpnya 2011 Procitovano 29 zhovtnya 2016 Herschel William On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained Philosophical Transactions of the Royal Society of London Vol 88 pp 47 79 1798 Herschel William On George s Planet and its satellites Philosophical Transactions of the Royal Society of London Vol 78 pp 364 378 1788 Airy George Biddell Account of some circumstances historically connected with the discovery of the Planet exterior to Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Vol 7 No 9 13 November 1846 pp 121 152 Account of the Discovery of the Planet of Le Verrier at Berlin Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Vol 7 No 9 13 November 1846 pp 153 157 Elkins Tanton L T Uranus Neptune Pluto and the Outer Solar System New York Chelsea House 2006 P 64 The Solar System ISBN 0 8160 5197 6 Tombaugh Clyde W The Search for the Ninth Planet Pluto Astronomical Society of the Pacific Leaflets Vol 5 No 209 July 1946 pp 73 80 Marsden Brian G Satellites and Rings of Uranus IAUC 4168 27 January 1986 Marsden Brian G Satellites of Uranus IAUC 4165 17 January 1986 Marsden Brian G Satellites of Uranus IAUC 4164 16 January 1986 Marsden Brian G Satellites of Uranus IAUC 6764 31 October 1997 Sibling Rivalry A Mars Earth Comparison 2012 02 29 u Wayback Machine angl Lunine Raymond Quinn High resolution simulations of the final assembly of Earth like planets 2 water delivery and planetary habitability 2012 02 29 u Wayback Machine angl Stars and Habitable Planets angl Sheldon Kasting Whittet Ultraviolet radiation from F and K stars and implications for planetary habitability Orig Life Evol Biosph August 27 1997 angl DzherelaSonyachna sistema Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 434 ISBN 966 613 263 X LiteraturaPat Dasch Icy worlds of the solar system Cambridge Univ Press Cambridge 2004 ISBN 0 521 64048 2 Joachim Gurtler Johann Dorschner Das Sonnensystem Wissenschaftliche Schriften zur Astronomie Barth Leipzig Berlin Heidelberg 1993 ISBN 3 335 00281 4 C H Heller Encounters with protostellar disks I Disk tilt and the nonzero solar obliquity ApJ 408 1993 S 337 Pavel Kroupa The dynamical properties of stellar systems in the Galactic disc MNRAS 277 1995 S 1507 PDF nedostupne posilannya z listopadaa 2019 bei arXiv Glenn J MacPherson Oxygen in the solar system Mineralogical Society of America Chantilly 2008 ISBN 978 0 939950 80 5 Eugene F Milone William J Wilson Solar system astrophysics Springer New York 2008 ISBN 978 0 387 73153 7 Polarimetric remote sensing of Solar System objects Mishchenko M I a o Distancijne zonduvannya ob yektiv Sonyachnoyi sistemi polyarimetrichnimi zasobami M I Mishenko ta in Kyiv Akademperiodyka 2010 292 p fig tab 12 l pl Projekt Ukrainian scientific book in a foreign language Bibliogr s 244 277 Vojtovich Volodimir Kindratovich Principovo nova gipoteza utvorennya ta rozvitku Sonyachnoyi sistemi L DULP 1995 40 s Zastosuvannya PZZ metodiv dlya doslidzhen til Sonyachnoyi sistemi vidp red G I Pinigin Mikolayivska astronomichna observatoriya Mikolayiv Atol 2000 112 s il Polishuk G H Pochatki Sonyachnoyi sistemi Kiyiv Kiyevo Mogilyanska akademiya 2006 20 s Klimishin I A Telnyuk Adamchuk V V Shkilnij astronomichnij dovidnik Kiyiv Radyanska shkola 1990 287 s ISBN 5 330 01188 4 Prishlyak M P za zag red Ya S Yackiva Astronomiya Harkiv Ranok 2011 160 s ISBN 978 617 540 424 9 Posilannya angl nim ros Interaktivna model Sonyachnoyi sistemi angl Podorozh Sonyachnoyu sistemoyu angl NASA s Planetary Photojournal kolekciya kosmichnih znimkiv ob yektiv Sonyachnoyi sistemi vid NASA Sonyachna sistema Neptun video Tokar ua Saturn daleka zagadkova planeta video Tokar ua