Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Плутон Плуто н 134340 Pluto символи і найвідоміша мала планета Соня

Плутон (карликова планета)

Плутон (карликова планета)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Плутон.

Плуто́н (134340 Pluto; символи: image і image) — найвідоміша мала планета Сонячної системи та найбільший транснептуновий об'єкт, перший відкритий об'єкт поясу Койпера. Дев'яте за розміром та десяте за масою небесне тіло, яке обертається навколо Сонця (без урахування супутників планет).

Плутон image
image
Мозаїка знімків, зроблених космічним апаратом New Horizons 14 липня 2015 року з відстані 450 000 км
Відкриття
Відкривач Клайд Томбо
Місце відкриття Ловеллівська обсерваторія, США
Дата відкриття 18 лютого 1930
Позначення
Названа на честь Плутон
Категорія малої планети планетоїд,
плутоїд, плутино,
об'єкт поясу Койпера
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 5906,38 млн км
39,4817 а. о.
Перигелій 4436,82 млн км
29,6583 а. о.
Афелій 7375,93 млн км
49,3050 а. о.
Ексцентриситет 0,24880766
Орбітальний період 247,94 років
14 179 сонячних діб Плутона
Середня орбітальна швидкість 4,67 км/с
Середня аномалія 14,86205°
Нахил орбіти 17,14175° до екліптики
11,88° до екватора Сонця
Довгота висхідного вузла 110,30347°
Довгота перицентру 224,06676°
Час перицентру 5 вересня 1989
Аргумент перицентру 113,76329°
Супутники 5
Фізичні характеристики
Середній радіус 1187±4 км
0,186 земного
Сплюснутість <1 %
Площа поверхні 17,7 млн км2
Маса (1,303 ± 0,003)× 1022 кг
0,00218 маси Землі
0,178 маси Місяця
Середня густина 1,860 ± 0,013 г/см3
Прискорення вільного падіння на поверхні 0,617 м/с² (0,063 g)
Друга космічна швидкість 1,210 км/с
Період обертання −6,387 230 діб
6 діб 9 год 17 хв 36,7 с
Екваторіальна швидкість обертання 13,5 м/с
Нахил осі 122,53° (до орбіти)
Пряме піднесення північного полюса 132,993°
Схилення північного полюса −6,163°
Альбедо 0,4—0,6 (Бонда),
0,5—0,7 (геом.)
Температура 40—60 K
Видима зоряна величина >13,65 (середня 15,1)
Кутовий розмір 0,06—0,11" 
Атмосфера
Тиск на поверхні 1 Па (станом на 2015)
Шкальна висота близько 60 км
Склад азот із домішками
метану та чадного газу
image Плутон у Вікісховищі

Як і більшість тіл у поясі Койпера, Плутон складається здебільшого з каменю й льоду і є відносно малим (діаметр близько 2374 км). За масою він поступається Місяцю вп'ятеро, а за об'ємом — утричі. Орбіта Плутона має великий ексцентриситет (0,25, тобто вона доволі витягнута) і значний нахил до площини екліптики (17,1°). Через витягнутість орбіти Плутон то наближається до Сонця на відстань 29,6 а. о. (4,4 млрд км) і опиняється ближче, ніж Нептун, то віддаляється на 49,3 а. о. (7,4 млрд км). Плутон перебуває в стабільному орбітальному резонансі з Нептуном, тому їхнє зіткнення виключене.

З дня його відкриття 1930 року й до 2006 року Плутон вважали дев'ятою планетою. Однак наприкінці XX і на початку XXI століття в зовнішній частині Сонячної системи були відкриті інші масивні об'єкти, у зв'язку з чим 2006 року Міжнародний астрономічний союз вперше ухвалив формальне визначення терміну «планета». Плутон не відповідає цьому визначенню і був зарахований до нової категорії карликових планет разом з Еридою та Церерою. Також його включили до списку малих планет під номером 134 340. Деякі вчені продовжують вважати, що Плутон слід перекласифікувати назад до планет.

Плутон і його найбільший супутник Харон часто розглядають як подвійну планету, оскільки їх спільний центр мас розташований поза обома об'єктами. Міжнародний астрономічний союз оголосив про намір дати формальне визначення для подвійних карликових планет, а до того Харон класифікується як супутник Плутона.

У Плутона є також чотири менші супутники — Нікта й Гідра, відкриті 2005 року, Кербер, відкритий 2011-го, і Стікс, виявлений 2012-го.

Єдиний космічний апарат, який досліджував Плутон зблизька, — New Horizons («Нові обрії»), що пролетів повз нього 14 липня 2015 року на відстані 12 500 кілометрів.

Історія відкриття

image
Персіваль Лоуелл

1846 року небесна механіка досягла великого успіху: був відкритий Нептун, передбачений заздалегідь на основі відхилень Урана від розрахованої орбіти. Це надихнуло астрономів на пошук у такий спосіб нових планет. До того ж навіть після врахування збурень від Нептуна згадані відхилення лишалися суттєвими, хоча й значно зменшувалися.

Першим на ці розбіжності звернув увагу Бенджамін Пірс 1848 року. Розглядав їх і Саймон Ньюком 1874 року, але він дійшов висновку, що їх не може спричиняти транснептунова планета: вона мала б бути такою великою, що її б уже виявили. Однак кілька астрономів зайнялися передбаченнями нових планет на основі відхилень у русі відомих або виходячи з аналізу орбіт комет. Найзначнішими були роботи Персіваля Лоуелла та Вільяма Генрі Пікерінга.

Пікерінг, починаючи з 1908 року, спрогнозував на основі нерегулярностей руху відомих планет кілька нових. 1919 року одну з них («планету O») невдало шукали в обсерваторії Маунт-Вілсон, і лише згодом виявилося, що Плутон, який був недалеко від її розрахованого положення, все ж потрапив на 4 зроблені там знімки.

Проте більша, ніж попередніх дослідників, заслуга у відкритті Плутона належить Персівалю Ловеллу. Він зробив велику роботу з обчислення орбіти нової планети (яку він називав планетою X) на основі збурень у русі Урана і 1905 року почав на своїй обсерваторії пошуки, особливо інтенсивні в 1906—1907 та 1914—1916 роках. Однак знайти планету не вдавалося, і 1916 року Ловелл розчарувався, припинив черговий етап пошуку і невдовзі помер. Згодом, коли Плутон уже було відкрито, його все ж знайшли на двох фотопластинах, відзнятих у цій обсерваторії 1915 року.

image
Клайд Томбо з саморобним телескопом

Продовженню пошуків заважав довгий і дорогий судовий процес із вдовою Ловелла, яка намагалася відсудити заповідані ним обсерваторії гроші. Відновити цю роботу вдалося лише 1929 року. Спеціально для цього замовили астрограф з апертурою 32,5 см, знімки якого охоплювали велику ділянку неба (12×14°), а гранична зоряна величина при витримці в одну годину сягала 17m. У січні 1929 р. для роботи з ним на обсерваторію запросили астронома-аматора Клайда Томбо. У квітні, остаточно налаштувавши телескоп, він почав фотографування неба. Плутон потрапив уже на десятий знімок, але знову лишився непоміченим (усього відомо близько 15 його спостережень, зроблених до відкриття, причому найдавніші з них сягають 1909 або навіть 1908 року). До вересня було налагоджено методику пошуків, яка полягала в зніманні ділянок неба поблизу протилежної Сонцю точки тричі з інтервалом у кілька діб. Порівнюючи на блінк-компараторі дві фотоплатівки, шукали об'єкти, що за цей час зсунулися, а третя слугувала для перевірки. Перегляд знімків потребував багато праці через величезну кількість зір (до сотень тисяч); додаткові проблеми створювали змінні зорі та дефекти платівок. Нарешті 18 лютого 1930 року Томбо виявив на знімках, зроблених 23 та 29 січня, рухомий об'єкт, мала швидкість якого свідчила про розташування за орбітою Нептуна. Він знайшовся й на контрольному знімку за 21 січня. Цей об'єкт перебував у сузір'ї Близнят і мав 15-ту величину — на 2m слабше, ніж очікував Ловелл.

13 березня 1930 року, у день 75-річчя Ловелла і в 149-ту річницю відкриття Урана, директор Ловеллівської обсерваторії Весто Слайфер оголосив про відкриття дев'ятої планети Сонячної системи такою телеграмою: «Систематичні багаторічні пошуки, що доповнюють дослідження Ловелла щодо транснептунової планети, призвели до виявлення об'єкта, який протягом семи тижнів мав швидкість руху і траєкторію, що узгоджуються з даними транснептунового тіла…».

Невідповідність «Планеті Ікс»

Плутон знайшли на відстані 6° від передбачених положень і «» Лоуелла, і «планети O» (у версії від 1919 року) Пікерінга. Загалом його орбіта краще відповідала розрахованій Ловеллом. Ці розрахунки виявилися навіть ближчими до істини, ніж зроблені Адамсом та Левер'є для орбіти Нептуна (хоча у положенні планети на небі Ловелл помилився сильніше). Пікерінг точніше за Ловелла передбачив блиск та деякі з елементів орбіти; трохи меншою у нього була й похибка положення. Але робота Пікерінга справила на астрономів слабше враження через велику кількість спрогнозованих планет, частий перегляд їх параметрів та неточний метод розрахунків.

З першого погляду ситуація видавалася подібною до відкриття Нептуна: двоє дослідників незалежно передбачили положення нової планети, і спостереження підтвердили їх прогнози. Однак тьмяність Плутона та відсутність у нього помітного диска відразу викликали сумніви в тому, що він є передбаченою планетою. Вже наступного місяця після його відкриття англійський математик і астроном Ернест Браун, проаналізувавши розрахунки Ловелла, дійшов висновку, що його передбачення було результатом похибок спостережень, і Плутон виявився поблизу розрахованої точки зовсім випадково. Це стосується й передбачення Пікерінга, де похибку вніс ще й гірший метод обробки даних.

Всю середину XX століття оцінка маси Плутона переглядалася в бік зменшення. 1978 року відкриття Харона вперше дозволило її виміряти, і стало остаточно зрозуміло, що ця маса — 0,002 земної — надто мала для суттєвого збурення орбіти Урана (Ловелл передбачав масу 6,6 земних, а Пікерінг — спочатку 2,0, а потім 0,75 земної). Проводилися пошуки альтернативної «планети X», але вони не мали успіху.

1989 року завдяки прольоту «Вояджера-2» біля Нептуна вдалося уточнити його масу: вона виявилася на 0,5 % меншою, ніж вважалося раніше. 1993 року американський астроном [en] використав ці дані для перерахунку гравітаційного впливу Нептуна на Уран. У результаті невідповідності в русі Урана зникли, а з ними — й потреба в «планеті X».

Найменування

Право дати назву новому небесному тілу належало Ловеллівській обсерваторії. Пропозиції почали надходити з усього світу. Констанція Ловелл, вдова Персіваля Ловелла, запропонувала спочатку «Зевс», потім «Персіваль», а потім і «Констанція». Але всі подібні варіанти були проігноровані.

Працівники обсерваторії визнали найпридатнішими три пропозиції: «Мінерва» (хоча так уже було названо один із астероїдів), «Кронос» (ця назва, запропонована Томасом Джефферсоном Джексоном Сі — астрономом із поганою репутацією — виявилася непопулярною) і «Плутон». Вони влаштували у своєму колі голосування, і всі голоси отримав останній варіант. Пропозицію цієї назви Весто Слайфер уперше опублікував 1 травня 1930 року, а загальне оголошення відбулося 25 травня. Її подали на розгляд до Американського астрономічного товариства та Лондонського королівського астрономічного товариства, і обидві організації її одноголосно затвердили.

Згідно з повідомленням Слайфера, назву «Плутон» першою запропонувала [en], одинадцятирічна школярка з Оксфорда. Це сталося 14 березня 1930 року, наступного дня після повідомлення про відкриття Плутона. Дід Венеції [en], що працював у Бодліанській бібліотеці Оксфордського університету, прочитав новину в «Таймс» і за сніданком розповів про це онуці. Вона цікавилася не лише астрономією, але й класичною міфологією, і вирішила, що це ім'я — давньоримський варіант імені грецького бога підземного царства — підходить для такого, ймовірно, темного й холодного світу. Фолконер Мейдан передав пропозицію своєму другу, астроному Герберту Тернеру, який телеграфував її колегам у США. Коли назву затвердили, Мейдан нагородив Венецію 5-ма фунтами стерлінгів. Цікаво, що його брат, [en], запропонував назви супутників Марса.

Астрономічним символом Плутона є монограма з літер P і L (image), що є першими літерами його назви, а також ініціалами Персіваля Ловелла. Для астрологічного символу Плутона було запропоновано кілька варіантів — зокрема, схожий на символ Меркурія (image), але з колом усередині чаші (image).

Назви Плутона в китайській, японській (冥王星), корейській (명왕성) і в'єтнамській (Sao Diêm Vương) мовах перекладаються як «Зоря підземного царя» — цей варіант запропонував 1930 року японський астроном [en]. Багато інших мов запозичили оригінальне «Pluto» (в українській — «Плутон»); проте в деяких індоарійських мовах вживається ім'я бога Яма (наприклад, «Ямдев» у гуджараті) — охоронця пекла в буддизмі й індуїзмі.

Орбіта

Рух Плутона та
великих планет
image
Вигляд із північного боку екліптики. Видно велику ексцентричність орбіти.
image
Вигляд із площини екліптики. Видно великий нахил орбіти.

Орбіти всіх планет Сонячної системи (за винятком Меркурія) майже колові й близькі до площини екліптики. Орбіта Плутона значно від них відрізняється. Вона сильно нахилена до екліптики (більш ніж на 17°) і значно витягнута. Середня відстань Плутона від Сонця становить 5,913 млрд км, або 39,53 а. о., але через великий ексцентриситет орбіти (0,249) відстань змінюється від 4,437 млрд км в перигелії до 7,376 млрд км в афелії (29,7—49,3 а. о.). Світло долає відстань від Сонця до Плутона за 247 хвилин у перигелії й за 410 хвилин — в афелії, а інтенсивність освітлення відрізняється в 2,8 раза. Період обертання Плутона навколо Сонця — 248 років. Останній раз він проходив перигелій 5 вересня 1989, і зараз поступово віддаляється від Сонця.

Орбіту Плутона можна передбачити на кілька мільйонів років назад або наперед, але не більше. Його рух хаотичний і описується нелінійними рівняннями. Але щоб помітити цей хаос, необхідно спостерігати за ним досить довго. Є характерний час його розвитку, так званий час Ляпунова, який для Плутона становить 10—20 млн років. Якщо проводити спостереження протягом малих проміжків часу, буде здаватися, що рух регулярний (періодичний по еліптичній орбіті). Насправді ж орбіта з кожним періодом дещо зсувається, і рано чи пізно змінюється настільки, що від первісної орбіти залишається лише згадка. Тому передбачати рух Плутона для віддалених моментів часу дуже складно.

Орбіти Нептуна і Плутона

image
Погляд на орбіти Плутона (позначено червоним) і Нептуна (позначено блакитним) «зверху». Плутон періодично буває до Сонця ближче Нептуна. Затемнена ділянка орбіти показує, де орбіта Плутона нижче площини екліптики. Положення дано на квітень 2006 року.

Плутон перебуває з Нептуном в орбітальному резонансі 3:2 — на кожні три оберти Нептуна навколо Сонця припадає два оберти Плутона. Весь цикл триває близько 495 років. На перший погляд здається, що Плутон має періодично наближатися до Нептуна (адже проєкція його орбіти перетинається з орбітою Нептуна).

Парадокс полягає в тому, що іноді Плутон виявляється ближчим до Урана. Причина цього — все той же резонанс, а також великий ексцентриситет орбіти Плутона. У кожному циклі, коли Плутон уперше проходить перигелій, Нептун перебуває на 50° позаду Плутона; коли Плутон вдруге буде проходити перигелій, Нептун зробить півтора оберту навколо Сонця й опиниться приблизно на тій же відстані, але вже попереду Плутона; водночас, коли Нептун і Плутон опиняються на одній лінії з Сонцем та по один від нього бік, Плутон перебуває в афелії.

Отже, частину шляху Плутон перебуває ближче до Сонця, ніж Нептун. Останній раз це було з 7 лютого 1979-го до 11 лютого 1999 року. Обчислення показують, що до того Плутон займав таке положення з 11 липня 1735-го до 15 вересня 1749 року, всього 14 років, а з 30 квітня 1483-го до 23 липня 1503 року він перебував у такому стані аж 20 років. Через великий нахил орбіти Плутона до площини екліптики вона не перетинається з орбітою Нептуна. Проходячи перигелій, Плутон перебуває на відстані 10 а. о. над площиною екліптики. Таким чином, Плутон не наближається до Нептуна ближче 17 а. о., а з Ураном можливі зближення до 11 а. о.

Орбітальний резонанс між Плутоном і Нептуном дуже стабільний і зберігається мільйони років. Навіть якби орбіта Плутона лежала в площині екліптики, зіткнення було б неможливим.

Взаємна стабільність орбіт свідчить проти гіпотези, що Плутон колись був супутником Нептуна й залишив його систему. Однак виникає питання: якщо Плутон ніколи не проходив близько від Нептуна, то звідки міг виникнути резонанс у карликової планети, набагато менш масивної, ніж, наприклад, Місяць? Одна з теорій припускає, що, якщо Плутон спочатку не був у резонансі з Нептуном, то він, ймовірно, час від часу зближувався з ним набагато сильніше, і ці зближення за мільярди років впливали на Плутон, змінивши його орбіту.

Додаткові чинники, що впливають на орбіту Плутона

image
Кеплерові елементи орбіти стосовно основної площини.

Розрахунки показують, що протягом мільйонів років загальна природа взаємодії між Нептуном і Плутоном не змінюється. Однак існує ще кілька резонансів і впливів, які відбиваються на особливостях їх руху одного відносно другого й додатково стабілізують орбіту Плутона. Крім орбітального резонансу 3:2, переважне значення мають наступні два чинники.

По-перше, аргумент перигелію Плутона близький до 90°, що забезпечує досить велику дистанцію до площини екліптики й основних планет під час проходження перигелію, тим чином уникаючи зближення з Нептуном. Це прямий наслідок , який зіставляє ексцентриситет і нахил орбіти (у наведеному випадку — орбіти Плутона) щодо масивнішого тіла (тут — Нептуна). При цьому амплітуда лібрації Плутона щодо Нептуна становить 38°, і кутова різниця перигелію Плутона з орбітою Нептуна завжди буде більшою, ніж 52° (тобто, 90° − 38°). Момент, коли кутова різниця буває найменшою, повторюється кожних 10 тис. років.

По-друге, довготи висхідних вузлів орбіт цих двох тіл (точок, де вони перетинають екліптику) практично перебувають у резонансі з вищеназваними коливаннями. Коли ці дві довготи збігаються, тобто коли можна протягнути пряму лінію через ці 2 вузли й Сонце, перигелій Плутона становитиме з нею прямий кут (90°), і при цьому карликова планета перебуватиме найвище над орбітою Нептуна. Іншими словами, коли Плутон перетне проєкцію орбіти Нептуна і найглибше зайде за її лінію, то він найбільше віддалиться від її площини. Це явище називають суперрезонансом 1:1.

Щоб зрозуміти природу лібрації, уявіть, що ви дивитеся на екліптику з північного боку й бачите рух планет проти годинникової стрілки. Після проходження висхідного вузла Плутон перебуває всередині орбіти Нептуна й рухається швидше, наганяючи Нептун ззаду. Сильне тяжіння між ними викликає обертальний момент, прикладений до Плутона завдяки гравітації Нептуна. Він переводить Плутон на трохи вищу орбіту, де він рухається трохи повільніше відповідно до (третього закону Кеплера). Оскільки орбіта Плутона змінюється, то процес поступово тягне за собою зміну перицентра й довготи Плутона (і, меншою мірою — Нептуна). Після багатьох таких циклів Плутон настільки гальмується, а Нептун настільки пришвидшується, що Нептун починає ловити Плутон на протилежному боці своєї орбіти (біля вузла, протилежного тому, з якого ми почали). Процес потім повторюється, і Плутон віддає обертальний момент Нептуну доти, доки сам не розганяється настільки, що починає наздоганяти Нептун біля початкового вузла. Повний цикл завершується приблизно за 20 тис. років.

Обертання

image
Обертання Плутона й Харона навколо спільного центра мас.

Період осьового обертання Плутона — 6,387 земної доби — дорівнює періоду обертання Харона навколо нього й навколо власної осі. Тому Плутон та Харон завжди повернуті один до одного одним і тим самим боком. Це найбільші тіла Сонячної системи, в яких синхронне обертання є обопільним (окрім них, це спостерігається лише у деяких подвійних астероїдів, наприклад, Антіопи та Патрокла). Це явище дало природну точку відліку довгот: нульовий меридіан Плутона проводять через центр півкулі, оберненої до Харона, і навпаки.

Також система Плутон — Харон примітна тим, що їх спільний центр мас розташований поза межами обох тіл (наслідок відносно великої маси Харона). Це дало підстави деяким астрономам називати їх подвійною планетою. Плутон із Хароном — найбільші в Сонячній системі тіла з такою особливістю, за винятком Сонця з Юпітером.

Вісь обертання Плутона орієнтована до площини його орбіти приблизно так, як в Урана. Її нахил становить 122,53°, тобто Плутон майже «лежить на боці» й обертається навколо своєї осі в протилежному до більшості планет напрямку. Через це існує неоднозначність у тому, який його полюс називати північним. За правилом, затвердженим Міжнародним астрономічним союзом (МАС) для великих планет та їх супутників, північним є полюс, розташований із північного боку незмінної площини Сонячної системи. Однак для невеликих тіл це незручно, бо напрямок їх осі обертання може швидко й сильно змінюватись. Для них найменування полюсів визначають за напрямком обертання: полюс, із боку якого тіло обертається проти годинникової стрілки, називають позитивним, або, неофіційно, — північним (правило правої руки). Спочатку МАС застосовував до Плутона правило для великих планет, але 2009 року постановив застосовувати до нього, як і до інших карликових планет, правило правої руки (на практиці воно й раніше було популярнішим). У літературі існує значна плутанина зі сторонами світу для Плутона.

Позитивний («північний») полюс Плутона повернутий до південного боку Сонячної системи й дивиться в бік сузір'я Гідри (α = 132,993°, δ = −6,163° — біля зорі 15 Hya). Негативний полюс спрямований у бік сузір'я Дельфіна (біля 13 Del).

Останнє рівнодення на Плутоні було 16 грудня 1987 року; тоді полярний день настав на позитивному полюсі. Таким чином, станом на 2015 рік у відповідній півкулі весна. Сонцестояння ж настане наприкінці 2020-х років. 2015 року — під час прольоту зонда New Horizons — до Сонця була повернута широта +51°. Показово, що рівнодення на Плутоні в нинішні часи майже збігається з проходженням перигелію (різниця становить 1,7 земного року, або 0,007 року Плутона). Але це є випадковістю.

Фізичні характеристики

Візуальні характеристики

image
Зображення Плутона, побудовані 2010 року за знімками «Габбла» (2002—2003)
image
Карти альбедо Плутона й Харона, складені 1992 року за спостереженнями взаємних затемнень (1984—1990)

Зоряна величина Плутона становить у середньому 15,1m, а в перигелії сягає 13,65m. Це означає, що для його спостережень необхідний телескоп з апертурою не менше 30 см. Навіть у дуже великі телескопи Плутон виглядає зореподібним, оскільки його кутовий діаметр становить лише 0,06—0,11" . Колір у нього світло-коричневий (показник кольору B−V варіює в межах 0,92—0,98m, причому приблизно до 2000 року він становив 0,70—0,87m, тобто, колір був менш насиченим).

Поверхня Плутона дуже неоднорідна. Це друге за контрастністю тіло Сонячної системи після Япета: альбедо різних ділянок його поверхні варіює від 10 до 70 %. Ця неоднорідність при обертанні Плутона призводить до періодичної змінності його блиску (зміни сягають 0,35m, або близько 40 %, причому ця величина дещо варіює з часом). Змінюється при обертанні Плутона і його спектр, що дало змогу навіть за наземними спостереженнями отримати деякі дані про розподіл різних речовин на його поверхні.

Відстань до Плутона й можливості наземних телескопів не дозволяють отримати якісні знімки його поверхні. На фотографіях, зроблених космічним телескопом «Габбл», видно лише найбільші деталі альбедо. Зображення з добрим розділенням вдалося отримати лише 2015 року за допомогою космічного апарату New Horizons.

Першими зображеннями Плутона були карти альбедо, створені за спостереженнями його затемнень Хароном, що відбувалися в 1984—1990 рр. Їх побудова базується на тому, що затемнення яскравої ділянки поверхні спричиняє більшу зміну блиску, ніж затемнення тьмяної. Завдяки цьому комп'ютерна обробка спостережень змін яскравості при затемненнях дає змогу зробити мапу альбедо оберненої до Харона півкулі Плутона. На цих картах теж видно лише найбільші деталі альбедо, зокрема, широку темну смугу південніше екватора.

Маса й розміри

imageМісяцьПлутонХарон
Земля і Місяць у порівнянні з Плутоном і Хароном.
image
Великі плутино в порівнянні за розміром, альбедо і кольором (Плутон показаний разом із Хароном, Ніктою й Гідрою).

Спершу астрономи, вважаючи Плутон тією самою «Планетою Ікс» Ловелла, намагалися розрахувати його масу на основі його гаданого впливу на орбіти Нептуна й Урана. Сам Ловелл очікував масу 6,6 земної. До 1960-х років було отримано кілька оцінок, близьких до маси Землі, а на початку 1970-х вони зменшилися на порядок, до маси Марса. 1976 року в спектрі Плутона було знайдено ознаки наявності метанового льоду. Це вказувало на його високе альбедо, а воно, своєю чергою, — на малий розмір і, відповідно, малу масу (кілька тисячних земної).

Відкриття Харона дозволило виміряти масу системи Плутона, використовуючи (третій закон Кеплера). Згодом було визначено масу Плутона й Харона окремо. За сучасними даними, маса Плутона становить 1,30× 1022 кг, що становить 0,22 % маси Землі.

До 1950 року вважалося, що за діаметром Плутон близький до Марса (тобто близько 6700 км), з огляду на те, що якби Марс був на такій же відстані від Сонця, то він теж мав би 15 зоряну величину. 1950 року Джерард Койпер намагався виміряти за допомогою телескопа з 5-метровим об'єктивом кутовий діаметр Плутона, отримавши значення 0,23", якому відповідає діаметр 5900 км. Якби це значення було вірним, то в ніч на 29 квітня 1965 Плутон покрив би зорю 15-ї величини. За її блиском стежили дванадцять обсерваторій, але він не ослаб. Так було встановлено, що діаметр Плутона не перевищує 5500 км. Після відкриття Харона діаметр Плутона був оцінений у 2600 км. Пізніше спостереження за Плутоном під час затемнень Плутона Хароном і Харона Плутоном у 1985—1990 роках дали оцінку 2290±92 км. У 2007 році діаметр твердої поверхні Плутона був оцінений приблизно за 2322 км, у 2014 році — 2368±8 км. За даними, отриманими 2015 року космічним апаратом New Horizons, діаметр Плутона становить 2374±8 кілометрів. Помітної сплюснутості в нього нема (принаймні, вона не перевищує 1 %).

Таким чином, радіус Плутона приблизно вп'ятеро, а маса — в 460 разів менші, ніж у Землі. Серед об'єктів Сонячної системи він поступається розмірами й масою не тільки всім великим планетам, а й навіть деяким їх супутникам. Він менший від семи супутників: Ганімеда, Титана, Каллісто, Іо, Місяця, Європи та Тритона. Маса Плутона менша за місячну майже вшестеро. Але він у 14 разів масивніший і в 2,5 раза більший за Цереру, найбільший об'єкт поясу астероїдів. Серед відомих транснептунових тіл Плутон — найбільший, але за масою він поступається карликовій планеті Ериді з розсіяного диска.

Будова та склад

image
Ймовірна будова Плутона:
1 — замерзлий азот;
2 — водний лід;
3 — силікати й водний лід.
image
Поверхня Плутона в уяві художника. Показано атмосферну імлу, Харон і Сонце на небі.
image
Рівнина Sputnik Planitia
image
Гори на краю рівнини
image
Форми рельєфу, порівнювані зі зміїною шкірою
image
Можливий кріовулкан (у центрі)

Про будову надр Плутона відомо дуже мало. Приблизні висновки про його склад можна зробити з його середньої густини, що становить 1,860±0,013 г/см3. Ймовірно, Плутон складається з каменю та льоду (здебільшого водяного, судячи з великої поширеності води в Сонячній системі), причому частка каменю становить 60—65%. Колись він мав джерела тепла: це акреція речовини при його утворенні, розпад радіоактивних елементів (що певною мірою триває й досі), а також — за часів, коли він ще не був повернутий до Харона одним боком, — періодичні припливні деформації. За ймовірною версією, колись Плутон зіткнувся з іншим тілом порівнянного розміру, що призвело до утворення у нього супутникової системи, і це також зробило внесок у нагрів його надр. Найімовірніше, всього цього тепла вистачило на плавлення льоду і його відокремлення від каменю, і в такому разі надра Плутона диференційовані — кам'янисте оточено крижаною мантією завтовшки в кількасот кілометрів. За деякими моделями, тепла могло вистачити навіть на утворення підповерхневого океану води, як у деяких супутників планет-гігантів.

Спектральні дані показують, що водяний лід подекуди виходить і на поверхню Плутона, але здебільшого його маскує тонкий покрив із інших — летких — льодів, переважно азотного (97—98%). Крім того, там виявлено замерзлі метан (за різними оцінками, 0,4—3%) та монооксид вуглецю (0,01—0,2%), а також домішки складніших сполук, що утворюються з метану та азоту під дією жорсткого випромінювання. Це, зокрема, етан, імовірно, важчі вуглеводні чи нітрили та високомолекулярні сполуки толіни, що надають Плутону (як і деяким іншим далеким від Сонця тілам) коричнюватого кольору. Поширені там замерзлі гази забарвлення не мають, і багаті на них ділянки є світлими.

Серед названих речовин азот, монооксид вуглецю і, меншою мірою, метан вирізняються суттєвою леткістю в умовах Плутона і здатні до сезонних пересувань поверхнею, що впливає на її забарвлення. Водяний лід вирізняється великою міцністю (утворювати деталі рельєфу висотою в кілометри може тільки він) та легкістю (айсберги з нього могли б плавати у важчому й текучішому азотному льоді). Метановий лід іще легший. На відміну від замерзлого монооксиду вуглецю, він погано розчиняється в замерзлому азоті та подекуди, імовірно, існує в чистому вигляді.

Оскільки Плутон розташований приблизно в 40 разів далі від Сонця, ніж Земля, потік сонячної енергії на ньому слабший у 402 = 1600 разів. Однак Сонце освітлює Плутон приблизно в 250 разів сильніше, ніж повний Місяць — Землю.

Температура поверхні Плутона доволі сильно відрізняється на різних ділянках — від 40 до 55—60 K, а в середньому становить 42±4 K (2005). Більші значення спостерігаються на темній місцевості, менші — на яскравій. Це може бути наслідком не лише різниці в поглинанні сонячного випромінювання, а й того, що яскрава поверхня багата на замерзлі гази, випаровування яких її охолоджує. Такі перепади температур можуть спричиняти сильні, як для такої розрідженої атмосфери, вітри.

Найближчим аналогом Плутона серед досліджених тіл Сонячної системи є супутник Нептуна Тритон (який, імовірно, теж походить із поясу Койпера). Але рельєф їх поверхні виявився дуже відмінним.

Деталі поверхні

image
Поверхня Плутона. По центру — довгота 180°. Мозаїка знімків зонда New Horizons.
image
Назви деталей поверхні, запропоновані науковою групою проєкту New Horizons

Завдяки зонду New Horizons на Плутоні виявлено сліди неочікувано інтенсивної та різноманітної геологічної активності, зокрема, недавньої. Судячи з концентрації кратерів, вік одних ділянок поверхні близький до 4 млрд років, а вік інших не перевищує 10 млн років. Походження спостережуваних деталей поверхні пояснюють ударами астероїдів, тектонічними процесами, кріовулканізмом, рухом льодовиків, ерозією, конвекцією в льоді, сублімацією та конденсацією газів і навіть дією вітру.

Основні деталі альбедо Плутона — темна червонувата неоднорідна смуга, що тягнеться дещо південніше екватора майже по всій його довжині, та яскрава ділянка розміром 1800×1500 км на протилежній від Харона півкулі, відома як «серце Плутона» або область Томбо (Tombaugh Regio). Західна її половина вирізняється дуже рівним рельєфом і отримала назву «рівнина Супутника» (Sputnik Planitia).

Більша частина поверхні Плутона доволі нерівна. Серед різноманітних пагорбів та западин трапляються метеоритні кратери (найбільший виявлений сягає 260 км) та каньйони тектонічного походження (завдовжки до 600 км). Багато кратерів поруйновані (в тому числі перетяті каньйонами) або заповнені льодом. Деякі ділянки порізані деревоподібно розгалуженими долинами — ймовірно, вирізьбленими азотними льодовиками. Є й дуже своєрідні форми рельєфу — просторі височини, вкриті дрібними хребтами, витягнутими в одному напрямку. Висота хребтів становить кількасот метрів, а ширина проміжків між ними — 5—10 км. Таку місцевість порівнюють зі зміїною шкірою. Можливо, це результат сублімації льоду під сонячними променями (подібно до земних кальгаспорів), намерзання газів на височинах або інших процесів. Інші регіони перетяті численними меншими паралельними хребтами з проміжками близько 1 км, що нагадують рельєф пральної дошки. Вони вкривають різні деталі поверхні, в тому числі кратери та височини; їх походження незрозуміле. Виявлено й дві округлі височини з западинами в центрі, які можуть бути кріовулканами. Їх діаметр становить 150 та 225 км, а висота — 3—4 та 6 км.

Від інших регіонів Плутона різко відмінна Рівнина Супутника. Вона має округлу форму з виступом на південь, її розмір становить близько 1500×800 км, а площа — близько 5 % площі поверхні Плутона. Це заповнена замерзлими газами западина, ймовірно, імпактного походження. Її поверхня дуже молода, що видно з відсутності там помітних кратерів. Ця рівнина багата на своєрідні й загадкові об'єкти. Вона перетята криволінійними борознами (часто подвійними), що ділять її на «комірки» — найімовірніше, конвекційного походження (див. комірки Бенара). Деякі ділянки всіяні численними дрібними заглибинами, зазвичай вишикуваними в ряди. Їх поява може бути пов'язана з сублімацією льоду. Від деяких пагорбів тягнуться довгі темні смуги, що могли утворитися під дією вітру. Перпендикулярно їм витягнуті численні деталі, що, найімовірніше, є дюнами з метанового піску. Льоди, що під впливом вітру мігрують із рівнини, можуть бути причиною яскравого забарвлення східної половини області Томбо. З прилеглих до рівнини височин спускаються льодовики, що вирізьблюють на своєму шляху розгалужені долини. На західному краю рівнини стоять численні кутасті гори висотою до 5 км.

Атмосфера

Докладніше: Атмосфера Плутона
image
Нічний бік Плутона. Видно нижні шари атмосфери, підсвічені Сонцем. Кольори близькі до справжніх.
image
Знімок зонда New Horizons, зроблений через 15 хвилин після максимального зближення з Плутоном. Видно шарувату атмосферну імлу та частину рівнини Sputnik Planitia з навколишніми горами.

Атмосферу Плутона виявили 1985 року під час спостереження покриття ним зорі. Коли об'єкт не має атмосфери, світло від зорі зникає доволі різко, а у випадку з Плутоном — поступово. Остаточно існування атмосфери було підтверджене спостереженнями іншого покриття 1988 року.

Атмосфера Плутона дуже розріджена й складається з газів, що випаровуються з поверхневого льоду. Це азот із домішками метану (0,25—0,4%) та чадного газу (близько 0,05—0,1%). Під дією жорсткого випромінювання з них утворюються різноманітні складніші сполуки (зокрема, етан, етилен та ацетилен), що поступово випадають на поверхню. Імовірно, саме їх частинки утворюють шарувату імлу, що сягає висот >200 км. Попри розрідженість атмосфери, ця імла доволі помітна: завдяки розсіяному нею світлу навіть вдалося сфотографувати деякі деталі нічного боку Плутона.

Тиск атмосфери Плутона дуже малий і значно змінюється з часом, причому неочікуваним чином. Через витягнутість орбіти в афелії Плутон отримує майже втричі менше тепла, ніж у перигелії, і це має спричиняти в його атмосфері значні зміни. За деякими прогнозами, в афелії більша її частина замерзає й випадає на поверхню, і її тиск зменшується в багато разів. Однак спостереження покриттів Плутоном зір показують, що між 1988 та 2015 роком цей тиск поступово виріс утричі, хоча з 1989 року Плутон віддаляється від Сонця. Ймовірно, це пов'язане з тим, що 1987 року північний (точніше, «позитивний») полюс Плутона вперше за 124 роки вийшов із тіні, що сприяло випаровуванню азоту з полярної шапки. 2015 року вимірювання зонда New Horizons показали, що поверхневий тиск становить близько 10–5атм, або 1 Па. Це приблизно узгоджується зі спостереженнями покриттів за попередні кілька років, хоча деякі розрахунки вказували на те, що дані покриттів відповідають приблизно вдвічі більшому тиску.

Температура нижніх шарів атмосфери Плутона зростає з висотою (кілька градусів на кілометр). На висоті 20—40 км вона сягає максимуму (110 K), після чого повільно падає. На висотах у кількасот км вона виходить на рівень 70 K і далі не змінюється (дані 2015 року). Середня температура атмосфери на 50±20° вища, ніж поверхні (дані 2005—2008 років). Це результат парникового ефекту, спричиненого метаном.

Взаємодія з атмосферою суттєво впливає на температуру поверхні Плутона. Розрахунки показують, що атмосфера, попри дуже малий тиск, здатна ефективно згладжувати добові коливання цієї температури. Ділянки поверхні, де випаровується азотний лід, охолоджуються (подібно до охолодження при випаровуванні води) на величину до 20°. Вітер біля поверхні може сягати швидкості порядку 1-10 м/с.

Магнітне поле

Чи є у Плутона магнітне поле, невідомо (на зонді New Horizons немає магнітометра). На основі досліджень сонячного вітру в околицях Плутона встановлено, що магнітна індукція біля його поверхні не перевищує 30 нТл, що майже в 2000 разів менше, ніж на Землі. Звідси випливає, що максимальний можливий магнітний момент Плутона становить близько 2,5×1017 А×м2 (в 300 000 разів менший за земний). Крім того, існують оцінки цієї величини, зроблені на основі емпіричної залежності магнітного моменту від маси та періоду обертання, отриманої для планет і супутників, що мають магнітне поле: 5×1018 А×м2 для дуже малоймовірного випадку наявності у Плутона розплавленого залізного ядра і 1×1014 А×м2 для випадку, якщо поле створене гіпотетичним підземним водяним океаном. Ці значення менші за земне в 15 тисяч та 800 млн разів відповідно.

Супутники

image
Плутон із Хароном. Зображення, складене з двох знімків. Розміри з відстанню та яскравості показано в справжніх співвідношеннях; взаємна орієнтація та кольори теж приблизно справжні.
image
Плутон і три його супутники з п'яти відомих. Знімок «Габбла», 2005.
Докладніше: Супутники Плутона

У Плутона відомо п'ять супутників, один із яких — Харон — набагато більший за інші. Він був відкритий 1978 року за наземними спостереженнями Джеймсом Крісті, а інші — значно пізніше за допомогою космічного телескопа «Габбл». Нікту й Гідру виявили 2005 року, Кербер — 2011, а Стікс — 2012.

Найближчий до Плутона супутник — Харон; далі йдуть Стікс, Нікта, Кербер та Гідра. Всі вони обертаються по майже колових орбітах, що лежать приблизно в площині екватора Плутона, у той же бік, що й він навколо своєї осі. Всі супутники Плутона близькі до орбітального резонансу: періоди їх обертання співвідносяться приблизно як 1:3:4:5:6. Три з них — Стікс, Нікта та Гідра — справді перебувають у резонансі зі співвідношенням періодів 18:22:33.

Харон обертається синхронно (завжди повернутий до Плутона одним боком), а інші супутники — ні: період їх осьового обертання набагато менший за орбітальний, а осі обертання дуже нахилені до осей Плутона та Харона. Ймовірно, це результат метеоритних ударів.

Супутникова система Плутона примітна тим, що займає лише малу частку можливого об'єму. Максимальний можливий радіус стабільних орбіт для проградних супутників Плутона оцінюють у 2,2 млн км (для ретроградних — навіть більше), але фактично радіуси орбіт усіх відомих його супутників не перевищують 3 % цієї величини (65 тисяч км).

Всі 4 маленькі супутники Плутона мають неправильну форму й неочікувано яскраві (геометричне альбедо близько 0,6, а у Гідри — навіть 0,8). Це суттєво більше, ніж у Харона (0,38) і переважної більшості інших невеликих тіл поясу Койпера (близько 0,1); ймовірно, вони вкриті доволі чистим водяним льодом.

Фільмування системи Плутона апаратом New Horizons дозволила визначити максимальний можливий розмір невідкритих супутників. Встановлено, що на відстанях до 180 000 км від Плутона нема таких супутників розміром понад 4,5 км (для менших відстаней ця величина ще менша). Це розраховано з припущення, що їх альбедо таке ж, як у Харона (0,38).

Відкриття маленьких супутників Плутона дозволило припустити наявність у нього кілець, утворених викидами від ударів у ці супутники метеоритів. Але ні за даними «Габбла», ні за даними «Нових горизонтів» жодних кілець виявити не вдалося (якщо вони й існують, то настільки розріджені, що їх геометричне альбедо не перевищує 1,0×10–7). Проте розрахунки показують, що від сильних ударів кільця на деякий час усе ж можуть з'являтися.

Найімовірніше, супутникова система Плутона утворилася внаслідок «ковзного» зіткнення з ним іншого тіла порівнянної маси на невеликій швидкості. Харон міг сформуватися з залишку цього тіла (можливо навіть, що воно лишилося малоушкодженим) або — як і інші супутники — з викидів від удару. Спочатку його відстань від Плутона була значно меншою, а ексцентриситет орбіти — більшим. Згодом припливна взаємодія з Плутоном вивела його на сучасну орбіту, а також змінила швидкості обертання обох тіл так, що вони стали повернуті одне до одного одним боком.

Харон

image
Харон. Знімок АМС New Horizons, 13 липня 2015.
Докладніше: Харон (супутник)

Харон відкрив 1978 року Джеймс Крісті. Він назвав його на честь Харона з давньогрецької міфології — перевізника душ померлих через Стікс. Діаметр цього супутника (1212±6 км) перевищує половину діаметра Плутона, а маса становить близько 1/8 маси Плутона. Це дуже великі співвідношення: у всіх супутників великих планет Сонячної системи вони значно менші (так, діаметр Місяця становить 1/4 земного, а маса — 1/81). Радіус орбіти Харона — 19,6 тисячі км, а період обертання — 6,4 земної доби.

У період із грудня 1984 року по жовтень 1990 відбувалися рідкісні явища: почергові затемнення Плутона Хароном і Харона Плутоном. Вони відбуваються, коли висхідний або низхідний вузол орбіти Харона опиняється між Плутоном і Сонцем, а таке трапляється приблизно кожні 124 роки. Оскільки період обертання Харона — трохи менше тижня, затемнення повторювалися кожні три доби, і за п'ять років відбулася велика серія цих подій. Ці затемнення дозволили скласти карти яскравості й отримати добрі оцінки радіуса Плутона (1150—1200 км).

image
В одному масштабі системи Земля — Місяць і Плутон — Харон з позначеннями положення барицентрів.

Система Плутон — Харон примітна двома рідкісними особливостями. По-перше, обидва тіла завжди обернені одне до одного одним і тим самим боком. Таким чином, з одної півкулі Плутона супутник видно завжди (і він не змінює своє положення на небі), а з іншої не видно ніколи. По-друге, їх спільний центр мас перебуває поза тілом Плутона, завдяки чому їх іноді називають подвійною планетою.

Поверхня Харона менш червонувата й менш яскрава, ніж у Плутона. Спектральний аналіз відбитого нею світла показує, що Харон укритий водяним льодом, а не метаново-азотним, як Плутон. Є ознаки існування там гідратів аміаку та водяних кристалів, що вказує на недавню геологічну активність — можливо, роботу кріогейзерів. На полюсі Харона є велика темна червонувата пляма невідомого походження, що отримала неофіційну назву «макула Мордор» (Mordor Macula). Поверхню супутника перетинають багато каньйонів та уступів, що є слідами колишньої тектонічної активності. Є там і чимало метеоритних кратерів, а також своєрідні загадкові об'єкти — гори, оточені ровом.

Згідно з проєктом Резолюції 5 XXVI Генеральної асамблеї МАС (2006) Харону (разом із Церерою та Еридою) передбачалося присвоїти статус планети. У примітках до проєкту резолюції вказувалося, що в такому випадку система Плутон — Харон буде вважатися подвійною планетою. Однак зрештою було ухвалено інше рішення: Плутон, Цереру та Ериду віднесли до нового класу карликових планет, а Харон не потрапив навіть до їх числа, бо є супутником.

Плутон і Харон у порівнянні з Місяцем
Ім'я Діаметр (км) Маса (кг) Радіус орбіти навколо
спільного центру мас (км)		 Період обертання (д)
Плутон 2374 (68 % місячного) 1,30 × 1022 (18 % місячної) 2127 (0,6 % місячного) 6,3872 (23 % місячного)
Харон 1212 (35 % місячного) 1,59 × 1021 (2 % місячної) 17 469 (5 % місячного)

Гідра та Нікта

Докладніше: Гідра (супутник) та Нікта (супутник)
imageimage
Гідра Нікта
imageimage
Кербер Стікс
Знімки New Horizons (не в масштабі)

Ці супутники були знайдені разом на знімках космічного телескопа «Габбл», зроблених 15 та 18 травня 2005, й отримали тимчасові позначення S/2005 P 1 і S/2005 P 2. 21 червня 2006 року МАС офіційно назвав їх Гідра (або Плутон III) і Нікта (Плутон II) відповідно. Обертаються вони вдвічі-втричі далі за Харон: радіус орбіти Нікти — 49 тис. км, а Гідри — 65 тис. км. Вони перебувають в орбітальному резонансі: за час трьох обертів Нікти Гідра робить два.

Розмір Гідри — 43×33 км, а Нікти — 54×41×36 км. Їх маса точно не відома; груба оцінка — 0,003 % маси Харона (0,0003 % маси Плутона) в кожної. На їх поверхні видно кратери. На різних ділянках помітно відрізняється альбедо, а у Нікти — й колір: там виявлено темну червонувату область, що оточує великий кратер.

Кербер і Стікс

Докладніше: Кербер (супутник) та Стікс (супутник)

У червні 2011 року за допомогою телескопа «Габбл» у Плутона виявили ще один супутник. Спершу він отримав позначення S/2011 (134340) 1, S/2011 P 1 та Р4, а в липні 2013 — назву Кербер. Його розмір, як виявилося згодом, становить близько 12 × 4,5 км, а радіус орбіти — 58 тисяч км.

У липні 2012 року тим же інструментом було відкрито п'ятий супутник Плутона. Його тимчасовим позначенням стало S/2012 (134340) 1 або Р5, а в липні 2013 року йому дали назву Стікс. Розмір цього супутника — 7 × 5 км, а радіус орбіти — 42 тисячі км.

Пояс Койпера

image
Розташування відомих об'єктів зовнішньої частини Сонячної системи станом на 2000 рік. Об'єкти поясу Койпера показано зеленим, планети-гіганти — блакитним; по осях — астрономічні одиниці. «Розрив» поясу Койпера внизу та вгорі вдаваний і виникає через важкість виявлення об'єктів поясу на фоні Чумацького Шляху.

Плутон значно відрізняється від планет орбітою, розмірами, а як виявилося пізніше — і складом. Тому його походження та місце в класифікації тіл Сонячної системи довго були загадкою. Спочатку його малий розмір та своєрідна орбіта привели кількох астрономів до припущення, що це колишній супутник Нептуна, який залишив його через зближення з Тритоном, близьке проходження якоїсь зорі чи планети або зменшення маси Нептуна через втрату газів. Згодом виявилося, що це з кількох причин нереалістично (зокрема, у такому випадку Плутон не зміг би вийти на сучасну орбіту).

Починаючи з 1992 року, астрономи стали відкривати за орбітою Нептуна все нові й нові об'єкти, що подібні до Плутона не лише орбітою, але й розміром та складом. Ця ділянка Сонячної системи отримала назву «пояс Койпера». Станом на кінець 2014 року там відомо понад 1600 тіл розміром 100—2000 км. Це вказує на те, що Плутон — не унікальний за походженням об'єкт, а один із представників цього поясу, хоча й найбільший. Звідти ж, імовірно, походить і ще більший Тритон. За однією з версій, це залишки великої колись групи «льодяних карликів», що існували на околицях Сонячної системи під час акреції Урана та Нептуна. Згодом планети-гіганти пересунулися далі від Сонця, і збурення від них викинули цих карликів до хмари Оорта або взагалі за межі Сонячної системи. Плутон уникнув цього завдяки потраплянню в резонанс із Нептуном, що стабілізував його орбіту, а Тритон — завдяки захопленню Нептуном.

Чимало об'єктів пояса, як і Плутон, мають орбітальний резонанс 2:3 з Нептуном. Їх називають «плутино». Ерида, яка майже дорівнює за розмірами Плутону, не вважається об'єктом пояса; її відносять до розсіяного диска.

Дослідження Плутона АМС

Докладніше: New Horizons
image
Перші знімки Плутона з апарату New Horizons. Вересень 2006 року, відстань — 4,2 млрд км.
image
Обертання Плутона й Харона. Травень — червень 2015 року, відстань — близько 50 млн км.
image
Плутон з усіх боків. Складено зі знімків липня 2015 року, відстань — від 0,645 до 8 млн км.
image
New Horizons, запуск 19 січня 2006 року.

Віддаленість Плутона і його невелика маса роблять його дослідження за допомогою космічних апаратів важкими. Його міг би відвідати «Вояджер-1», але перевагу було надано прольоту поблизу супутника Сатурна — Титана, і траєкторія польоту виявилася несумісною з прольотом поблизу Плутона. У «Вояджера-2» взагалі не було можливості наблизитися до Плутона. Ніяких серйозних спроб дослідити Плутон не робилося аж до останнього десятиріччя XX століття. У серпні 1992 року науковець Лабораторії реактивного руху Роберт Стеле зателефонував першовідкривачу Плутона Клайду Томбо з проханням надати дозвіл на відвідання його планети. Пізніше Томбо згадував: «Я сказав йому: ласкаво просимо, але це буде довга й холодна подорож». Попри отриманий імпульс, НАСА скасувало в 2000 році місію до Плутона і поясу Койпера «Pluto Kuiper Express», посилаючись на збільшення витрат і затримки з ракетою-носієм.

Після інтенсивних політичних дебатів місію до Плутона було переглянуто, і 2003 року під назвою New Horizons вона отримала фінансування американського уряду. Апарат було успішно запущено 19 січня 2006 року. Керівник цієї місії Алан Стерн підтвердив чутки, що в нього покладено частину попелу від кремації померлого 1997 року Клайда Томбо. На початку 2007 апарат зробив гравітаційний маневр поблизу Юпітера, що надало йому додаткового прискорення. Найтісніше наближення апарату до Плутона відбулося 14 липня 2015. Спостереження Плутона почались за 5 місяців до того й тривали ще протягом місяця після зближення. Передача цих даних була завершена 25 жовтня 2016 року. Дослідивши систему Плутона, апарат полетів далі в пояс Койпера, до об'єкта 2014 MU69.

Апарат «New Horizons» зробив перше фото Плутона ще наприкінці вересня 2006 року, з метою перевірки камери LORRI (Long Range Reconnaissance Imager). Зображення, отримані з відстані приблизно в 4,2 млрд км, підтвердили здатність апарата відстежувати віддалені цілі, що важливо для маневрування на шляху до Плутона та інших об'єктів у поясі Койпера.

На борту апарата є багато різноманітної наукової апаратури, призначеної для знімання Плутона і Харона, їх спектрометричного дослідження, а також отримання даних про міжпланетний пил та частки високої енергії. Це дозволило, зокрема, побудувати карти Плутона й Харона, дослідити їх геологічну будову та проаналізувати атмосферу Плутона.

Після відкриття Нікти і Гідри висловлювалися побоювання щодо непередбачених проблем при польоті New Horizons. Уламки від ударів у ці супутники метеоритів могли б створити навколо Плутона кільце пилу. Якби апарат потрапив у таке кільце, він міг би отримати серйозні ушкодження. Однак цього не сталося, і жодних ознак наявності кілець виявлено не було. Не знайшлося й нових супутників (що стало несподіванкою з огляду на значно кращі можливості, ніж у телескопа «Габбл»).

image
Хронологія подій КА New Horizons

14 липня 2015 року New Horizons пролетів повз Плутон на відстані 12,5 тисяч км від поверхні. Він передав багато різноманітних даних про нього та його супутники, зокрема, перші детальні знімки. Було сфотографовано всю поверхню Плутона, крім широт нижче –30°, де була полярна ніч. Роздільна здатність знімків різних ділянок дуже різна; найвища вона для протилежної до Харона півкулі (навколо довготи 180°), що була обернена до апарата під час найтіснішого зближення. Найкраща детальність — 77—85 метрів на піксель — отримана для смуги поверхні шириною близько 80 км (див. зображення). За фотографіями було виміряно розмір Плутона та його супутників, які раніше були відомі зі значною похибкою. Спектральні дослідження показали розподіл різних речовин на поверхні Плутона, а «просвічування» радіохвилями його атмосфери вперше дозволило дослідити її нижні шари.

image
Мозаїка найдетальніших знімків апарата New Horizons (висота окремих зображень — близько 80 км). Ліворуч — горизонт, дещо правіше — гори, в центрі — рівнина Sputnik Planitia.

Статус

Міжнародний астрономічний союз надав Плутону статус планети в травні 1930 (тоді передбачалося, що Плутон порівнянний із Землею). Однак починаючи з 1992 року, коли був відкритий перший об'єкт поясу Койпера (15760) 1992 QB1 (15760 Альбіон), цей статус викликав сумніви. Відкриття за орбітою Нептуна інших тіл лише посилили дебати. 24 серпня 2006 року Плутон перенесли до категорії карликових планет.

Плутон як планета

На платівках, що вирушили з зондами «Піонер-10» і «Піонер-11» на початку 1970-х, Плутон ще згадується як планета Сонячної системи. Ці пластинки з анодованого алюмінію, надіслані з апаратами в далекий космос із надією, що їх виявлять представниками позаземних цивілізацій, мають надати їм уявлення про дев'ять планет Сонячної системи. Апарати, що вирушили з подібним посланням у тих же 1970-х — «Вояджер-1» і «Вояджер-2» — також несли з собою інформацію про Плутон як про дев'яту планету Сонячної системи.

1943 року Гленн Сіборг назвав нещодавно відкритий ним хімічний елемент плутонієм на честь Плутона, відповідно до традиції називати відкриті елементи назвами планет: уран на честь Урана, нептуній на честь Нептуна, церій на честь малої планети Церери і паладій на честь малої планети Паллада.

Дебати 2000-х років

imageДизноміяЕридаХаронПлутонМакемакеХаумеа2007 OR10КваварСеднаОрк
Порівняльні розміри найбільших ТНО і Землі.
Зображення об'єктів — посилання на статті.

2002 року за орбітою Нептуна був відкритий Квавар, діаметр якого, за сучасними даними, становить близько 1110 км, а 2004 року — Седна з діаметром близько 1000 км. Таким чином, вони порівнянні за розміром із Плутоном (2374 км). Так само як Церера втратила статус планети після відкриття інших астероїдів, так і статус Плутона потребував перегляду з огляду відкриття інших подібних до нього об'єктів.

29 липня 2005 року було оголошено про відкриття Ериди. Вона виявилася наймасивнішим відомим транснептуновим тілом, а спочатку вважалася й найбільшим. Першовідкривачі Ериди й преса спочатку називали її десятою планетою, хоча консенсусу з цього питання не було. Деякі астрономи не тільки з цим не погоджувались, а й вважали відкриття Ериди сильним аргументом на користь позбавлення Плутона статусу планети. Однак у Плутона залишалися ще дві характерні для планет ознаки: наявність великого супутника та атмосфери. Але, найімовірніше, і це не робить його унікальним серед транснептунових об'єктів: супутники відомі й у кількох інших, у тому числі Ериди, а її спектральний аналіз вказує на схожий з Плутоном склад поверхні, що робить імовірною наявність схожої атмосфери. Директори музеїв і планетаріїв, починаючи з відкриття об'єктів у поясі Койпера, іноді створювали суперечливі ситуації, виключаючи Плутон з-поміж планет. Наприклад, у планетарії Хейдена при Американському музеї природознавства після реконструкції 2000 року Сонячна система була зображена в складі восьми планет. Ці розбіжності були широко висвітлені в пресі.

Рішення МАС перекласифікувати Плутон

Вирішальна стадія дебатів щодо статусу Плутона настала 2006 року. На затвердження Генеральної асамблеї МАС було подано формальне визначення терміну «планета». Планетами пропонувалося вважати тіла, які мають досить велику масу, щоб під дією власної гравітації набути кулястої форми, та обертаються навколо Сонця. Другу частину визначення було додано, щоб статусу планет не отримали великі супутники (такі як Місяць). Відповідно до поданої пропозиції кількість планет у Сонячній системі мала б збільшитися до дванадцяти. Однак таку пропозицію підтримало менше чверті делегатів. Після жвавої кількаденної дискусії було запропоновано альтернативні варіанти визначення. Нарешті 24 серпня 2006 року було ухвалено рішення, за яким планета Сонячної системи має відповідати трьом умовам:

  1. Вона має обертатися навколо Сонця.
  2. Вона має бути досить масивною, щоб під дією своїх гравітаційних сил набути гідростатично рівноважної кулястої форми.
  3. Вона має розчистити околиці своєї орбіти (тобто бути гравітаційною домінантою й поряд із нею не має бути інших тіл порівнянного розміру, крім супутників, які перебувають під її гравітаційним впливом).

Плутон не відповідає третій умові, бо його маса становить лише 7 % від маси всіх об'єктів поясу Койпера. Для порівняння, маса Землі в 1,7 млн разів більша за масу всіх інших тіл поблизу. Для таких об'єктів (які доволі масивні, але не домінують на своїх орбітах) було запроваджено нове поняття карликової планети.

7 вересня 2006 року МАС включив Плутон до каталогу малих планет, надавши йому номер 134340. Якби Плутон отримав статус малої планети відразу після відкриття, то його номер був би серед перших тисяч. Мала планета Кобольда, яку було виявлено 19 березня 1930 року (через місяць після відкриття Плутона), отримала номер 1164, і саме цей номер міг би отримати Плутон. Водночас МАС вирішив підкреслити особливий статус Плутона й визначив його прототипом нової категорії транснептунових об'єктів. 2008 року вони отримали назву плутоїдів. До плутоїдів віднесли карликові планети Плутон і Ериду, а пізніше — Макемаке й Гаумеа. Карликова планета Церера плутоїдом не є.

Серед астрономічної спільноти спостерігався деякий опір перекласифікації Плутона.

Алан Стерн — відповідальний дослідник місії НАСА New Horizons — публічно висміяв рішення МАС, заявивши, що визначення нікуди не годиться і йому не відповідають навіть Земля, Марс, Юпітер і Нептун, бо вони розділяють свої орбіти з астероїдами. Він також сказав, що оскільки проголосувало менш як 5 % астрономів, рішення не можна вважати думкою всієї астрономічної спільноти. Кілька інших зауважень висловив Марк Буї з Ловеллівської обсерваторії, який теж не погодився з новим визначенням планети. Але Майкл Браун — астроном, який відкрив Ериду, — підтримав рішення МАС. Він сказав: «Попри цю більше схожу на цирк божевільну процедуру, ми, так чи інакше, натрапили на відповідь. Це зажадало чимало часу. Зрештою наука самокоригується, навіть якщо в обговоренні були сильні емоції».

Широка публіка по-різному сприйняла втрату Плутоном статусу планети. Більшість людей сприйняли це рішення спокійно, деякі ж клопотали перед МАС в онлайн-режимі, намагаючись переконати астрономів його переглянути. До законодавчих зборів штату Каліфорнія було внесено проєкт постанови про засудження рішення МАС, де воно називалося науковою єрессю. Законодавчі збори штатів Іллінойс та Нью-Мексико (в першому народився, а в другому довго працював Клайд Томбо), постановили, що в цих штатах Плутон завжди буде вважатися планетою. Чимало людей не прийняли рішення МАС з сентиментальних причин, бо вони все життя знали Плутон як планету й продовжують так вважати незалежно від рішень МАС. Опитування серед американців свідчать про те, що багато хто з них налаштований проти рішення також і тому, що Плутон до позбавлення статусу був єдиною планетою, відкритою американцем.

Цікаві факти

  • 13 березня 2007 року законодавчі збори штату Нью-Мексико одноголосно ухвалили, що на честь Клайда Томбо (він багато років жив і працював у цьому штаті) Плутон там завжди буде вважатися планетою. Через два роки подібне рішення прийняв сенат штату Іллінойс. У 2006 році проєкт аналогічної постанови було внесено й до законодавчих зборів Каліфорнії.
  • визнало дієслово «to pluto» («оплутонити») новим словом 2006 року. Воно означає «пониження в званні або цінності кого-небудь або чого-небудь, як це сталося з тепер вже колишньою планетою Плутон»
  • З плином часу Сонце поступово витрачає запаси свого термоядерного палива, і це призведе до того, що через 1,1 млрд років воно буде сяяти на 11 % яскравіше, ніж зараз. Жила зона Сонячної системи до того часу зсунеться за межі сучасної земної орбіти, досягнувши Марса, Юпітера, а потім Сатурна. Через 7,6—7,8 мільярда років ядро Сонця розігріється настільки, що в оболонці навколо нього почнеться горіння водню. Це призведе до різкого розширення зовнішніх оболонок Сонця й воно стане червоним гігантом. Можливо, що в ті часи на Плутоні та інших об'єктах пояса Койпера існуватимуть умови, придатні для розвитку життя. Плутон зможе підтримувати ці умови протягом десятків мільйонів років, доти, доки Сонце не стане білим карликом і остаточно згасне.
  • У серпні Плутон вперше від його відкриття досягне афелію.
  •  — Плутон вперше від його відкриття завершить повний оберт навколо Сонця.

Плутон у культурі

  • Від назви Плутона походить назва хімічного елементу плутонію.
  • За однією з версій, пес Плуто з диснеївських мультфільмів, який з'явився на екранах через півроку після відкриття Плутона, теж названий на його честь.

Література

Плутон, попри свої малі розміри та умови, малопридатні для колонізації, не уникнув уваги письменників-фантастів. У 30-х роках XX століття фантастів привертав його статус щойно відкритої планети, в пізніших творах він час від часу фігурує як закрайок Сонячної системи. Зокрема, на Плутоні настає кульмінація подій повісті Ларрі Нівена «Світ птавів» (1966 рік).

Філателія

Плутону та його відкриттю присвячено кілька поштових марок різних країн, а також поштовий блок.

  • До 50-річчя відкриття Плутона, 1980 року, було випущено марку Коморських островів. Крім пам'ятного напису, на ній зображено планету, Кеплера та Коперника.
  • 10 березня 1982 року відбувся «парад планет» — всі дев'ять планет були по один бік від Сонця. Цій події було присвячено кілька поштових випусків: 1981 року Румунія випустила серію поштових марок, присвячених параду планет, на кожній марці — напис румунською мовою «1982 ALINIERIA PLANETELOR» («Парад планет 1982»), на одній з марок серії представлені Нептун і Плутон; як дев'ята планета Сонячної системи, Плутон, поряд з іншими вісьмома планетами й Сонцем зображений на марці КНР 1982 року, вказана дата параду планет.
  • 1991 року в США була випущена серія марок, присвячених дослідженню планет Сонячної системи й Місяця, одна з марок була присвячена Плутону, на ній — зображення Плутона й підпис англійською мовою: «PLUTO NOT YET EXPLORED» («Плутон ще не досліджений»).
  • Напередодні XXI століття, 1999 року, республікою Чад випущено поштовий блок із серії «Міленіум», присвячений відкриттю Плутона, марка в блоці — з написом французькою мовою «1930 — Découverte de la planète Pluton» («1930 — відкриття планети Плутон»), вона була також випущена в малому аркуші з вісьмома іншими марками, присвяченими періоду 1925—1949 рр.

Примітки

  1. Різниця середньої довготи та довготи перигелію.
  2. Різниця довготи перигелію та довготи висхідного вузла.
  3. Розраховано за масою та радіусом за даними Stern et al., 2015.
  4. Нептун не підходив через недостатньо тривалі на той час спостереження.
  5. 1928 року Пікерінг переглянув розрахунки, і нове положення його планети O стало більш далеким від фактичного розташування Плутона.
  6. За Littman, 2004 (p. 85) — на 0,1°, за Hoyt, 1976 (p. 557) — на 0,3°.
  7. Змінюється під дією прецесії від 104° до 127° із періодом 2,8 млн років (Dobrovolskis et al., 1997).
  8. Різниця довготи перигелію та довготи, що відповідає рівноденню, змінюється від 0 до 360° із періодом 2,8 млн років (Dobrovolskis et al., 1997).
  9. Видима зоряна величина Сонця на відстані Землі: −26,7m; на відстані Плутона: −26,7 + 2,5×log(1600) = −18,7m, що на 6,0m яскравіше за повний Місяць на Землі (−12,7m). Різниця в 6,0m відповідає відмінності освітленостей у 2,5126,0 ≈ 250 разів.
  10. У наведених джерелах цей полюс за тодішньою термінологією названо південним.
  11. Магнітний момент диполя: image, де R — відстань від диполя вздовж його осі (в напрямку максимальної індукції поля), B — індукція на цій відстані (). При B=30×10−9 Тл і R=1187 км (радіус Плутона) маємо P=2,5×1017 А×м².
  12. Розраховано за великою піввіссю плутоноцентричної орбіти Харона та масами обох тіл за даними Stern et al., 2015.

Джерела

  1. Williams D. R. (18 листопада 2015). Pluto Fact Sheet. NASA. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  2. Stern S. A. Pluto // Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 909–924. — .
  3. Stern, S. A.; Bagenal, F.; Ennico, K. та ін. (16 жовтня 2015). (PDF). Science. 350 (6258). arXiv:1510.07704. Bibcode:2015Sci...350.1815S. doi:10.1126/science.aad1815. PMID 26472913. Архів оригіналу (PDF) за 22 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () (Supplements [ 11 січня 2020 у Wayback Machine.])
  4. Buie M. W., Grundy W. M., Young E. F., Young L. A., Stern S. A. (2006). . Astronomical Journal. 132: 290—298. arXiv:astro-ph/0512491. Bibcode:2006AJ....132..290B. doi:10.1086/504422. Архів оригіналу за 12 березня 2020. Процитовано 5 грудня 2015.
  5. Archinal, B. A.; A'Hearn, M. F.; Bowell, E. та ін. (2011). (PDF). Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy. 109 (2): 101—135. Bibcode:2011CeMDA.109..101A. doi:10.1007/s10569-010-9320-4. Архів оригіналу (PDF) за 7 вересня 2015. Процитовано 5 грудня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () (, Bibcode: 2011CeMDA.110..401A)
  6. JPL/NASA (22 квітня 2015). . Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  7. John Lewis, ред. (2004). Physics and chemistry of the solar system (вид. 2). Elsevier. с. 64.
  8. Sicardy, B.; Ortiz, J. L.; Assafin, M. та ін. (2011). (PDF). European Planetary Science Congress Abstracts. 6. Bibcode:2011epsc.conf..137S. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2011. Процитовано 5 грудня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  9. Hand E. (13 липня 2015). Pluto confirmed as largest object in Kuiper belt. Science. doi:10.1126/science.aac8841. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  10. Редкое затмение поссорило Плутон с плутоидом. Мембрана. 11 листопада 2010. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 5 грудня 2015.
  11. Akwagyiram A. (2 серпня 2005). Farewell Pluto?. BBC. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  12. Spahr T. B. (7 вересня 2006). Editorial Notice. Minor Planet Electronic Circular 2006-R19. Minor Planet Center. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  13. Shiga D. (7 вересня 2006). Pluto added to official “minor planet” list. New Scientist. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  14. Richard Gray. (10 серпня 2008). Pluto should get back planet status, say astronomers. The Telegraph. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  15. Olkin C. B., Wasserman L. H., Franz O. G. The mass ratio of Charon to Pluto from Hubble Space Telescope astrometry with the fine guidance sensors // Icarus. — 2003. — Т. 164, № 1 (1 липня). — С. 254–259. — Bibcode:2003Icar..164..254O. — DOI:10.1016/S0019-1035(03)00136-2. з джерела 1 березня 2021. Процитовано 2015-12-05.
  16. Gingerich O. (16 серпня 2006). (PDF). Dissertatio cum Nuncio Sidereo, Series Tertia. Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2006. Процитовано 23 серпня 2014.
  17. IAU Circular No. 8625 — S/2005 P 1 and S/2005 P 2. IAU. 31 жовтня 2005. Архів оригіналу за 1 серпня 2012. Процитовано 5 грудня 2015.
  18. Showalter M. R., Hamilton D. P. (20 липня 2011). . Electronic Telegram No. 2769. Central Bureau for Astronomical Telegrams. Архів оригіналу за 26 травня 2012. Процитовано 5 грудня 2015.
  19. NASA’s Hubble Discovers Another Moon Around Pluto. NASA. 20 липня 2011. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  20. Hubble Discovers a Fifth Moon Orbiting Pluto. hubblesite.org. 11 липня 2012. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  21. Reaves G. The prediction and discoveries of Pluto and Charon // Pluto and Charon / A. Stern, D. J. Tholen. — University of Arizona Press, 1997. — P. 3–27. — . — Bibcode:1997plch.book....3R.
  22. Уайт А. Глава 2. Поиски Планеты X. 1847-1927 //  / Пер. с англ.: Л. А. Исакович; под ред. В. А. Брумберга. — М. : Мир, 1983. — 125 с. з джерела 8 грудня 2015
  23. Littman M. Chapters 5, 6 // Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System. — Dover Publications, 2004. — P. 61–88. — .
  24. Hoyt W. G. (1976). W. H. Pickering's Planetary Predictions and the Discovery of Pluto. Isis. 67 (4): 551—564. doi:10.1086/351668. JSTOR 230561.
  25. Sadler, P. M. (1990). William Pickering's Search for a Planet Beyond Neptune. Journal for the History of Astronomy. 21 (1): 59—64. Bibcode:1990JHA....21...59S.
  26. Tombaugh, Moore, 1980, с. 91, Chapter 7. Lowell's Investigation for Planet X.
  27. Croswell K. Planet Quest: The Epic Discovery of Alien Solar Systems. — Oxford University Press, 1999. — P. 48–71. — .
  28. Tombaugh, C. W. (1946). . Astronomical Society of the Pacific Leaflets. 5 (209): 73—80. Bibcode:1946ASPL....5...73T. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 5 грудня 2015.
  29. Tombaugh, Moore, 1980, с. 93–124, Chapters 8–10.
  30. Buchwald, G.; Dimario, M.; Wild, W. (2000). . Amateur - Professional Partnerships in Astronomy, ASP Conference Proceedings, Vol. 220. Edited by John R. Percy and Joseph B. Wilson. San Francisco: Astronomical Society of the Pacific: 355—356. Bibcode:2000ASPC..220..355B. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 5 грудня 2015.
  31. Tombaugh, Moore, 1980, с. 143, Chapter 12. Problems of Pluto.
  32. Tombaugh, C. W. (1996). Struggles to Find the Ninth Planet. Completing the Inventory of the Solar System, Astronomical Society of the Pacific Conference Proceedings. 107: 157—162. Bibcode:1996ASPC..107..157T.
  33. Chant, C. A. (1930). A New Major Planet. Journal of the Royal Astronomical Society of Canada. 24: 193—195. Bibcode:1930JRASC..24..193C.
  34. Brown, E. W. (May 1930). On the Predictions of Trans-Neptunian Planets from the Perturbations of Uranus (PDF). Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 16 (5): 364—371. Bibcode:1930PNAS...16..364B. doi:10.1073/pnas.16.5.364.
  35. Duncombe, R. L.; Seidelmann, P. K. (1980). A history of the determination of Pluto's mass. Icarus. 44 (1): 12—18. Bibcode:1980Icar...44...12D. doi:10.1016/0019-1035(80)90048-2.
  36. Christy J. S., Harrington R. S. (August 1978). . Astronomical Journal. 83 (8): 1005—1008. Bibcode:1978AJ.....83.1005C. doi:10.1086/112284. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  37. Seidelmann P. K., Harrington R. S. Planet X — The current status // Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy. — Springer Netherlands, 1987. — Т. 43, № 1–4 (1 березня). — С. 55–68. — Bibcode:1987CeMec..43...55S. — DOI:10.1007/BF01234554. ISSN 0923-2958 (print), ISSN 1572-9478 (online)
  38. Standish, E. M. (1993). . Astronomical Journal. 105 (5): 2000—2006. Bibcode:1993AJ....105.2000S. doi:10.1086/116575. Архів оригіналу за 29 грудня 2018. Процитовано 5 грудня 2015.
  39. Croswell K. Hopes Fade in hunt for Planet X // New Scientist. — 1993. — 30 січня. — С. 18. з джерела 14 липня 2014. Процитовано 2014-08-23.
  40. Tombaugh, Moore, 1980, с. 125–136, Chapter 11. The Ninth Planet Discovered.
  41. Slipher, V. M. (1930). . Journal of the Royal Astronomical Society of Canada. 24. Bibcode:1930JRASC..24..282S. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 5 грудня 2015.
  42. Nunberg G. (27 серпня 2006). Another Plutonian Casualty?. University of Pennsylvania. Архів оригіналу за 26 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  43. Messeri L. R. (2010). (PDF). Social Studies of Science. 40/2: 187—214. doi:10.1177/0306312709347809. Архів оригіналу (PDF) за 13 серпня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  44. Rincon P. (13 січня 2006). The girl who named a planet. BBC. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 25 листопада 2015.
  45. NASA’s Solar System Exploration: Multimedia: Gallery: Pluto’s Symbol. NASA. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  46. [ru] (1966). The Planets and their Symbols. Part 5: Mercury and Pluto. Everywoman's Astrology. Архів оригіналу за 26 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  47. . Архів оригіналу за 17 грудня 2007. Процитовано 12 червня 2007.
  48. Uranus, Neptune, and Pluto in Chinese, Japanese, and Vietnamese. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 24 травня 2008.
  49. Steve Renshaw, Saori Ihara. (2000). A Tribute to Houei Nojiri. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  50. Malhotra R., Williams J. G. Pluto's heliocentric orbit // Pluto and Charon / A. Stern, D. J. Tholen. — University of Arizona Press, 1997. — P. 127–158. — . — Bibcode:1997plch.book..127M. ().
  51. Sussman G. J., Wisdom J. Numerical evidence that the motion of Pluto is chaotic // Science. — 1988. — Т. 241. — С. 433–437. — Bibcode:1988Sci...241..433S. — DOI:10.1126/science.241.4864.433. з джерела 24 червня 2013. Процитовано 2015-12-05.
  52. Wisdom J., Holman M. Symplectic maps for the n-body problem // Astronomical Journal. — 1991. — С. 1528–1538. — Bibcode:1991AJ....102.1528W. — DOI:10.1086/115978.
  53. Wan X.-S., Huang T.-Y., Innanen K. A. The 1 : 1 Superresonance in Pluto’s Motion // The Astronomical Journal. — 2001. — Вип. 121. — № 2. — С. 1155–1162. — Bibcode:2001AJ....121.1155W. — DOI:10.1086/318733.
  54. Williams D. R. (18 листопада 2015). Planetary Fact Sheet. NASA. Архів оригіналу за 28 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  55. Alfvén H., Arrhenius G. Resonance Structure in the Solar System //  — 1976. — (NASA Special Paper 345) — Bibcode:1976NASSP.345.....A. з джерела 12 травня 2020
  56. Williams J. G., Benson G. S. Resonances in the Neptune-Pluto System // Astronomical Journal. — 1971. — С. 167–177. — Bibcode:1971AJ.....76..167W. — DOI:10.1086/111100.
  57. Barr, A. C.; Collins, G. C. (January 2015). (PDF). Icarus. 246: 146—155. arXiv:1403.6377. Bibcode:2015Icar..246..146B. doi:10.1016/j.icarus.2014.03.042. Архів оригіналу (PDF) за 9 вересня 2016. Процитовано 5 грудня 2015.
  58. Descamps, P. (2008). . Planetary and Space Science. 56 (14): 1839—1846. Bibcode:2008P&SS...56.1839D. doi:10.1016/j.pss.2008.02.040. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  59. Showalter, M. R.; Hamilton, D. P. (4 червня 2015). (PDF). Nature. 522 (7554): 45—49. Bibcode:2015Natur.522...45S. doi:10.1038/nature14469. Архів оригіналу (PDF) за 18 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015. (Відео обертання Нікти навколо своєї осі, погляд із центру мас системи [ 18 січня 2016 у Wayback Machine.])
  60. Dobrovolskis, A. R.; Peale, S. J.; Harris, A. W. Dynamics of the Pluto-Charon Binary // Pluto and Charon / A. Stern, D. J. Tholen. — University of Arizona Press, 1997. — P. 159–190. — . — Bibcode:1997plch.book..159D.
  61. Isaac Asimov. Extraterrestrial Civilizations. — New York : Random House Publishing Group, 2011. — P. 96. — .
  62. Zangari, A. (January 2015). . Icarus. 246: 93—145. Bibcode:2015Icar..246...93Z. doi:10.1016/j.icarus.2014.10.040. Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 5 грудня 2015.
  63. Lakdawalla E. (30 липня 2013). Pluto on the Eve of Exploration by New Horizons: A problem of cartography. The Planetary Society. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 5 грудня 2015.
  64. Cruikshank, D. P.; Grundy, W. M.; DeMeo, F. E. та ін. (January 2015). (PDF). Icarus. 246: 82—92. Bibcode:2015Icar..246...82C. doi:10.1016/j.icarus.2014.05.023. Архів оригіналу (PDF) за 11 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  65. This month Pluto’s apparent magnitude is m=14.1. Could we see it with an 11″ reflector of focal length 3400 mm?. Singapore Science Centre. оригіналу за 11 листопада 2005. Процитовано 25 березня 2007.
  66. Cuk M. (September 2002). What color is each planet?. Curious about Astronomy?. Cornell University. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  67. Grundy, W. M.; Olkin, C. B.; Young, L. A.; Buie, M. W.; Young, E. F. (2013). (PDF). Icarus. 223 (2): 710—721. arXiv:1301.6284. Bibcode:2013Icar..223..710G. doi:10.1016/j.icarus.2013.01.019. Архів оригіналу (PDF) за 8 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  68. New Hubble Maps of Pluto Show Surface Changes. Hubblesite. 4 лютого 2010. Архів оригіналу за 11 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  69. Young, E. F.; Binzel, R. P.; Crane, K. A Two-Color Map of Pluto's Sub-Charon Hemisphere // The Astronomical Journal. — 2001. — Т. 121, вип. 1. — С. 552–561. — Bibcode:2001AJ....121..552Y. — DOI:10.1086/318008.
  70. Buie, M. W.; Tholen, D. J.; Horne, K. (1992). (PDF). Icarus. 97 (2): 211—227. Bibcode:1992Icar...97..211B. doi:10.1016/0019-1035(92)90129-U. Архів оригіналу (PDF) за 12 серпня 2010. Процитовано 5 грудня 2015.
  71. Cruikshank, D. P.; Pilcher, C. B.; Morrison, D. (1976). Pluto: Evidence for methane frost. Science. 194: 835—837. Bibcode:1976Sci...194..835C. doi:10.1126/science.194.4267.835.
  72. Kuiper G. P. (August 1950). . Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 62 (366): 133—137. Bibcode:1950PASP...62..133K. doi:10.1086/126255. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 5 грудня 2015.
  73. Tholen, D. J.; Buie, M. W.; Binzel, R. P.; Frueh, M. L. (1987). (PDF). Science (4814): 512—514. Bibcode:1987Sci...237..512T. doi:10.1126/science.237.4814.512. Архів оригіналу (PDF) за 22 вересня 2020. Процитовано 5 грудня 2015.
  74. Young E. F., Young L. A., Buie M. Pluto's Radius : ( )[англ.] // Bulletin of the American Astronomical Society. — 2007. — Vol. 39. — P. 541. — Bibcode: 2007DPS....39.6205Y.
  75. Lellouch, E.; de Bergh, C.; Sicardy, B.; Forget, F.; Vangvichith, M.; Käufl, H.-U. (January 2015). (PDF). Icarus. arXiv:1403.3208. Bibcode:2015Icar..246..268L. doi:10.1016/j.icarus.2014.03.027. Архів оригіналу (PDF) за 24 травня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  76. Stern A. (31 липня 2015). What We Found at Pluto. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  77. Elkins-Tanton L. T. Uranus, Neptune, Pluto, and the Outer Solar System. — New York : Chelsea House, 2006. — P. 109, 113–115, 118. — (The Solar System) — .
  78. Hussmann, H.; Sohl, F.; Spohn, T. (November 2006). . Icarus. 185 (1): 258—273. Bibcode:2006Icar..185..258H. doi:10.1016/j.icarus.2006.06.005. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  79. The Inside Story. JHU Applied Physics Laboratory. 2007. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  80. Grundy, W. M.; Binzel, R. P.; Buratti, B. J. та ін. (2016). (PDF). Science. 351 (6279). arXiv:1604.05368. Bibcode:2016Sci...351.9189G. doi:10.1126/science.aad9189. Архів оригіналу (PDF) за 20 травня 2016. Процитовано 24 травня 2016. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  81. New Horizons Finds Blue Skies and Water Ice on Pluto. NASA. 8 жовтня 2015. Архів оригіналу за 9 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  82. Lellouch, E.; de Bergh, C.; Sicardy, B.; Käufl, H.-U.; Smette, A. (2011). (PDF). The Messenger. 145: 20—23. Bibcode:2011Msngr.145...20L. Архів оригіналу (PDF) за 6 січня 2012. Процитовано 20 грудня 2015.
  83. Tegler, S. C.; Cornelison, D. M.; Grundy, W. M. et al. Methane and Nitrogen Abundances on Eris and Pluto // American Astronomical Society, DPS meeting #42, #20.06; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 42, p.984. — 2010. — Bibcode:2010DPS....42.2006T.
  84. Lellouch, E.; de Bergh, C.; Sicardy, B.; Käufl, H. U.; Smette, A. (2011). (PDF). Astronomy and Astrophysics. 530. arXiv:1104.4312. Bibcode:2011A&A...530L...4L. doi:10.1051/0004-6361/201116954. Архів оригіналу (PDF) за 9 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  85. Cruikshank, D. P.; Mason, R. E.; Dalle Ore, C. M.; Bernstein, M. P.; Quirico, E.; Mastrapa, R. M.; Emery, J. P.; Owen, T. C. (2006). Ethane on Pluto and Triton. American Astronomical Society, DPS meeting #38, #21.03; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 38, p.518. Bibcode:2006DPS....38.2103C.
  86. Holler, B. J.; Young, L. A.; Grundy, W. M.; Olkin, C. B.; Cook, J. C. (2014). (PDF). Icarus. 243: 104—110. arXiv:1406.1748. Bibcode:2014Icar..243..104H. doi:10.1016/j.icarus.2014.09.013. Архів оригіналу (PDF) за 24 листопада 2017. Процитовано 5 грудня 2015.
  87. Hand, E. (October 2015). Late harvest from Pluto reveals a complex world. Science. 350 (6258): 260—261. Bibcode:2015Sci...350..260H. doi:10.1126/science.350.6258.260.
  88. Moore, J. M.; McKinnon, W. B.; Spencer, J. R. та ін. (2016). (PDF). Science. 351 (6279). arXiv:1604.05702. Bibcode:2016Sci...351.1284M. doi:10.1126/science.aad7055. Архів оригіналу (PDF) за 20 травня 2016. Процитовано 24 травня 2016. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  89. Gurwell, M. A.; Butler, B. J. (2005). Sub-Arcsecond Scale Imaging of the Pluto/Charon Binary System at 1.4 mm. American Astronomical Society, DPS meeting #37, id.#55.01; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 37, p.743. Bibcode:2005DPS....37.5501G.
  90. Owen, T. C.; Roush, T. L.; Cruikshank, D. P. et al. Surface Ices and the Atmospheric Composition of Pluto // Science. — 1993. — Т. 261, № 5122 (6 серпня). — С. 745–748. — Bibcode:1993Sci...261..745O. — DOI:10.1126/science.261.5122.745.
  91. At Pluto, New Horizons Finds Geology of All Ages, Possible Ice Volcanoes, Insight into Planetary Origins. JHU Applied Physics Laboratory. 9 листопада 2015. Архів оригіналу за 10 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  92. New Pluto Images from New Horizons: It's Complicated. JHU Applied Physics Laboratory. 10 вересня 2015. Архів оригіналу за 28 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  93. . NASA. 5 грудня 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  94. New Findings from New Horizons Shape Understanding of Pluto and its Moons. The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory. 19 грудня 2015. Архів оригіналу за 18 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  95. Perplexing Pluto: New ‘Snakeskin’ Image and More from New Horizons. NASA. 24 вересня 2015. Архів оригіналу за 1 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  96. Witze A. (9 листопада 2015). Icy volcanoes may dot Pluto's surface. Nature. doi:10.1038/nature.2015.18756. Архів оригіналу за 10 листопада 2015. Процитовано 10 листопада 2015.
  97. Schenk, P. M.; McKinnon, W.; Moore, J. та ін. (September 2015). A Large Impact Origin for Sputnik Planum and Surrounding Terrains, Pluto?. American Astronomical Society, DPS meeting #47, #200.06. Bibcode:2015DPS....4720006S. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  98. Telfer M. W., Parteli E. J. R. Radebaugh J. та ін. (2018). Dunes on Pluto. Science. 360 (6392): 992—997. doi:10.1126/science.aao2975. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  99. Clark S. (26 липня 2015). NASA probe finds intriguing ice flows under hazy skies on Pluto. Spaceflight Now. Архів оригіналу за 19 грудня 2015. Процитовано 19 грудня 2015.
  100. IAU Circular 4097 — Occultation by Pluto on 1985 August 19. IAU. 26 серпня 1985. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 25 серпня 2014.
  101. Brosch, N. (1995). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 276 (2): 551—578. Bibcode:1995MNRAS.276..571B. doi:10.1093/mnras/276.2.571. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 5 грудня 2015.
  102. Sicardy B., Widemann T. et al. Large changes in Pluto’s atmosphere as revealed by recent stellar occultations // Nature. — 2003. — Т. 424, вип. 6945 (10 липня). — С. 168–170. — Bibcode:2003Natur.424..168S. — DOI:10.1038/nature01766.
  103. Gurwell, M.; Lellouch, E.; Butler, B. та ін. (November 2015). Detection of Atmospheric CO on Pluto with ALMA. American Astronomical Society, DPS meeting #47, #105.06. Bibcode:2015DPS....4710506G. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  104. Gladstone, G. R.; Stern, S. A.; Ennico, K. та ін. (2016). (PDF). Science. 351 (6279). arXiv:1604.05356. Bibcode:2016Sci...351.8866G. doi:10.1126/science.aad8866. Архів оригіналу (PDF) за 21 травня 2016. Процитовано 24 травня 2016. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () ()
  105. Alex Parker (25 вересня 2015). Pluto at Twilight. blogs.nasa.gov. Архів оригіналу за 11 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  106. Olkin, C. B.; Young, L. A.; Borncamp, D. та ін. (January 2015). Evidence that Pluto's atmosphere does not collapse from occultations including the 2013 May 04 event. Icarus. 246: 220—225. Bibcode:2015Icar..246..220O. doi:10.1016/j.icarus.2014.03.026. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  107. Sicardy, B.; Talbot, J.; Meza, E. та ін. (2016). Pluto's Atmosphere from the 2015 June 29 Ground-based Stellar Occultation at the Time of the New Horizons Flyby. The Astrophysical Journal Letters. 819 (2). arXiv:1601.05672. Bibcode:2016ApJ...819L..38S. doi:10.3847/2041-8205/819/2/L38. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
  108. Young, L. A. (2013). (PDF). The Astrophysical Journal Letters. 766 (2): 1—6. arXiv:1210.7778. Bibcode:2013ApJ...766L..22Y. doi:10.1088/2041-8205/766/2/L22. Архів оригіналу (PDF) за 30 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  109. Pluto is undergoing global warming, researchers find. Massachusetts Institute of Technology. 9 жовтня 2002. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  110. Britt R. R. (2003). Puzzling Seasons and Signs of Wind Found on Pluto. Space.com. оригіналу за 25 липня 2003. Процитовано 26 березня 2007.
  111. New Horizons Reveals Pluto's Atmospheric Pressure Has Sharply Decreased. NASA. 24 липня 2015. Архів оригіналу за 1 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  112. Lellouch, E.; Sicardy, B.; de Bergh, C.; Käufl, H.-U.; Kassi, S.; Campargue, A. (2009). (PDF). Astronomy and Astrophysics. 495 (3): L17—L21. arXiv:0901.4882. Bibcode:2009A&A...495L..17L. doi:10.1051/0004-6361/200911633. Архів оригіналу (PDF) за 5 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2015.
  113. Lakdawalla E. (3 березня 2009). Methane is a greenhouse gas on Pluto, too. The Planetary Society. Архів оригіналу за 2 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  114. McComas, D. J.; Elliott, H. A.; Weidner, S. та ін. (2016). Pluto's interaction with the solar wind. Journal of Geophysical Research: Space Physics. 121 (5): 4232–4246 (див. p.4242). Bibcode:2016JGRA..121.4232M. doi:10.1002/2016JA022599. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  115. Durand-Manterola H. J., Perez-de-Tejada H. (2015). (PDF). arXiv:1505.07311. Архів оригіналу (PDF) за 13 вересня 2020. Процитовано 24 липня 2016.
  116. Walsh, K. J.; Levison, H. F. (18 червня 2015). (PDF). The Astronomical Journal. 150 (1). arXiv:1505.01208. Bibcode:2015AJ....150...11W. doi:10.1088/0004-6256/150/1/11. Архів оригіналу (PDF) за 26 вересня 2017. Процитовано 5 грудня 2015.
  117. Weaver, H. A.; Buie, M. W.; Buratti, B. J. та ін. (2016). The small satellites of Pluto as observed by New Horizons. Science. 351 (6279). arXiv:1604.05366. Bibcode:2016Sci...351.0030W. doi:10.1126/science.aae0030. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  118. Stern, S. A.; Weaver, H. A.; Steffl, A. J.; Mutchler, M. J.; Merline, W. J.; Buie, M. W.; Young, E. F.; Young, L. A.; Spencer, J. R. (2006). . Nature. 439 (7079): 946—948. Bibcode:2006Natur.439..946S. doi:10.1038/nature04548. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  119. Stern, S. A.; Weaver, H. A.; Steffl, A. J.; Mutchler, M. J.; Merline, W. J.; Buie, M. W.; Young, E. F.; Young, L. A.; Spencer, J. R. Characteristics and Origin of the Quadruple System at Pluto // Submitted to Nature. — 2005. — arXiv:astro-ph/0512599. — Bibcode:2005astro.ph.12599S.
  120. Last of Pluto’s Moons – Mysterious Kerberos – Revealed by New Horizons. JHU Applied Physics Laboratory. 22 жовтня 2015. Архів оригіналу за 23 жовтня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  121. New Horizons Picks Up Styx. NASA. 9 жовтня 2015. Архів оригіналу за 3 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  122. Steffl A. J., Stern S. A. (2007). (PDF). The Astronomical Journal. 133 (4): 1485—1489. arXiv:astro-ph/0608036. Bibcode:2007AJ....133.1485S. doi:10.1086/511770. Архів оригіналу (PDF) за 26 вересня 2017. Процитовано 5 грудня 2015.
  123. Burns J. A., Simonelli D. P., Showalter M. R., Hamilton D. P., Porco C. D., Esposito L. W., Throop H. 11. Jupiter’s Ring-Moon System // Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere / F. Bagenal, T. E. Dowling, W. B. McKinnon. — Cambridge University Press, 2004. — P. 247. — . — Bibcode:2004jpsm.book..241B. (Джерело про рівність величини I/F геометричному альбедо).
  124. Ward F. R., Canup R. M. Forced Resonant Migration of Pluto’s Outer Satellites by Charon // Science. — 2006. — № 5790 (25 серпня). — С. 1107–1109. — Bibcode:2006Sci...313.1107W. — DOI:10.1126/science.1127293.
  125. Charon: An ice machine in the ultimate deep freeze. Gemini Observatory. 17 липня 2007. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  126. IAU 2006 General Assembly: Result of the IAU Resolution votes. IAU (News Release — IAU0603). 24 серпня 2006. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 4 грудня 2015.
  127. IAU Circular No. 8723 — Satellites of Pluto (PDF). IAU. 21 червня 2006. Архів (PDF) оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 5 грудня 2015.
  128. Littman M. Chapter 12. The smallest planet // Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System. — Dover Publications, 2004. — P. 170–194. — .
  129. Soter S. (December 2006). . The Astronomical Journal. 132 (6): 2513—2519. arXiv:astro-ph/0608359. Bibcode:2006AJ....132.2513S. doi:10.1086/508861. Архів оригіналу за 6 січня 2018. Процитовано 5 грудня 2015.
  130. David Jewitt. (2004). The Plutinos. University of Hawaii. оригіналу за 11 жовтня 2007. Процитовано 4 грудня 2015.
  131. Voyager Frequently Asked Questions. Jet Propulsion Laboratory. 14 січня 2003. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  132. Dava Sobel. (1 травня 1993). The last world. Discover magazine. Архів оригіналу за 17 липня 2012. Процитовано 4 грудня 2015.
  133. Williams D. R. (2005). Pluto Kuiper Express. NASA Goddard Space Flight Center. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  134. Robert Roy Britt. (2003). Pluto Mission a Go! Initial Funding Secured. Space.com. оригіналу за 18 квітня 2003. Процитовано 13 квітня 2007.
  135. Stern A. (3 лютого 2006). Happy 100th Birthday, Clyde Tombaugh. JHU Applied Physics Laboratory. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  136. New Horizons Returns Last Bits of 2015 Flyby Data to Earth. NASA. 27 жовтня 2016. Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 1 червня 2018.
  137. New Horizons, Not Quite to Jupiter, Makes First Pluto Sighting. The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory. 28 листопада 2006. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 4 грудня 2015.
  138. Stern A. (29 жовтня 2015). “Top 10″ Surprises from the Pluto Flyby. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 3 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  139. . NASA. 5 грудня 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  140. Robinett R. W. (2001). Spacecraft Artifacts as Physics Teaching Resources (PDF). Department of Physics, The Pennsylvania State University. Архів оригіналу (PDF) за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  141. Space Topics: Voyager — The Golden Record. Planetary Society. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  142. Clark D. L., Hobart D. E. (2000). Reflections on the Legacy of a Legend (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  143. Braga-Ribas, F.; Sicardy, B.; Ortiz, J. L. та ін. (2013). . The Astronomical Journal. 773 (1). Bibcode:2013ApJ...773...26B. doi:10.1088/0004-637X/773/1/26. Архів оригіналу за 21 липня 2017. Процитовано 5 грудня 2015. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  144. Pál, A.; Kiss, C.; Müller, T. G. та ін. (2012). (PDF). Astronomy & Astrophysics. 541: L6. arXiv:1204.0899. Bibcode:2012A&A…541L…6P. doi:10.1051/0004-6361/201218874. Архів оригіналу (PDF) за 11 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015. {{}}: Перевірте значення |bibcode= (); Явне використання «та ін.» у: |author= ()
  145. Hubble Finds 'Tenth Planet' is Slightly Larger than Pluto. 11 квітня 2006. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  146. NASA-Funded Scientists Discover Tenth Planet. Jet Propulsion Laboratory. 29 липня 2005. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  147. Mike Brown. (2006). The discovery of 2003 UB313 Eris, the 10th planet largest known dwarf planet. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  148. Astronomer Responds to Pluto-Not-a-Planet Claim. Space.com. 2 лютого 2001. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  149. IAU 2006 General Assembly: Resolutions 5 and 6 (PDF). IAU. 24 серпня 2006. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2014.
  150. Minor Planet Circular 57592 (PDF). Міжнародний астрономічний союз, Центр малих планет. 7 вересня 2006. Архів (PDF) оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 4 грудня 2015.
  151. Plutoid chosen as name for Solar System objects like Pluto. IAU (News Release — IAU0804). 11 червня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  152. Courtland R. (18 вересня 2008). . New Scientist. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  153. Robert Roy Britt. (24 серпня 2006). Pluto Demoted: No Longer a Planet in Highly Controversial Definition. space.com. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  154. Robert Roy Britt. (21 листопада 2006). Why Planets Will Never Be Defined. Space.com. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  155. David Shiga. (25 серпня 2006). New planet definition sparks furore. New Scientist. Архів оригіналу за 28 листопада 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  156. Marc W. Buie. (September 2006). My response to 2006 IAU Resolutions 5a and 6a. Lowell Observatory. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 4 грудня 2015.
  157. Dennis Overbye. (24 серпня 2006). Pluto Is Demoted to ‘Dwarf Planet’. The New York Times. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  158. Relative to Pluto's planetary status. Introduced bill text. Legislative Counsel of California. 24 серпня 2006. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 5 грудня 2015.
  159. Edna DeVore (7 вересня 2006). Planetary Politics: Protecting Pluto. Space.com. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  160. (PDF). Illinois General Assembly. Adopted 26 February 2009. Архів оригіналу (PDF) за 18 березня 2009. Процитовано 22 липня 2011. (description [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]).
  161. (PDF). New Mexico Legislature. Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015. (description [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]).
  162. Pluto’s still the same Pluto. IOL.co.za. 21 жовтня 2006. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  163. 'Planet' Pluto: America's 'Eternal Embarrassment'. The Beijing News. 28 серпня 2006. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.
  164. Schilling G. The Hunt for Planet X: New Worlds and the Fate of Pluto. — New York : Springer Science & Business Media, 2010. — P. 255. — .
  165. Pluto a Planet Again — On Friday the 13th, in Illinois. National Geographic News. 11 березня 2009. Архів оригіналу за 29 листопада 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  166. (PDF). American Dialect Society. 5 січня 2007. Архів оригіналу (PDF) за 8 січня 2007. Процитовано 29 серпня 2014.
  167. Леонид Попов (24 листопада 2008). Далёкая звезда осветила планы спасения Земли от смерти Солнца. Membrana.ru. Архів оригіналу за 9 березня 2013. Процитовано 4 грудня 2015.
  168. Schroder K. P., Connon Smith R. (2008). (PDF). Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 386: 155—163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x. Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2016. Процитовано 5 грудня 2015.
  169. Максим Борисов. (29 травня 2003). Уютный Плутон станет последним оазисом жизни. Грани.Ру. Архів оригіналу за 12 березня 2013. Процитовано 4 грудня 2015.
  170. Плутоний //  / Ред.: И. В. Петрянов-Соколов. — 2-е изд. — М. : Наука, 1977. — Т. 2. — 520 с. — (Популярная библиотека химических элементов) — 50000 прим. з джерела 29 вересня 2020
  171. Allison M. Heinrichs. (25 серпня 2006). Dwarfed by comparison. Pittsburgh Tribune. Архів оригіналу за 14 листопада 2007. Процитовано 26 березня 2007.
  172. Stableford B. Pluto // Science Fact and Science Fiction. An Encyclopedia. — Routledge, Taylor & Francis Group, 2006. — P. 381–382. — ISBN 0‐415‐97460‐7.

Література

  • Stern S. A. Pluto // Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 909–924. — .
  • Pluto and Charon / A. Stern, D. J. Tholen. — University of Arizona Press, 1997. — 728 p. — . — Bibcode:1998plch.book.....S.
  • Stern, S. A.; Bagenal, F.; Ennico, K. та ін. (16 жовтня 2015). The Pluto system: Initial results from its exploration by New Horizons (PDF). Science. 350 (6258). arXiv:1510.07704. Bibcode:2015Sci...350.1815S. doi:10.1126/science.aad1815. PMID 26472913. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= () (Supplements [ 11 січня 2020 у Wayback Machine.])
  • Tombaugh C. W., Moore P. Out of the darkness: the planet Pluto. — Stackpole Books, 1980. — 221 p. — .
  • Уайт А. Планета Плутон / Пер. с англ.: Л. А. Исакович; под ред. В. А. Брумберга. — М. : Мир, 1983. — 125 с. Архів оригіналу.
  • Гребеников Е. А., Рябов Ю. А. Открытие Плутона // Поиски и открытия планет. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Наука, 1984. — С. 162. — 224 с. — (Главная редакция физико-математической литературы) — 100 000 прим.
  • Плутон // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 360. — .
  • Пришляк М. П. Планети-карлики // Астрономія: 11 кл / Я.С. Яцків. — Харків : Ранок, 2011. — С. 93–95. — 160 с. — .

Посилання

  • Георгий Бурба. Предводитель холодных миров // «Вокруг света». — 2006. — № 1 (2784). — С. 66—76.(рос.)
  • «Закрытие» Плутона. Взгляд.ру. 21 августа 2006. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 4 грудня 2015.(рос.)
  • Alan Stern. (29 жовтня 2015). “Top 10″ Surprises from the Pluto Flyby. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 3 грудня 2015.
  • Колекція зображень Плутона на сайті NASA Photojournal [ 6 листопада 2020 у Wayback Machine.]
  •  — Science Ukraine від 25 липня 2015 р.
  • Сюжет про Плутон [ 17 травня 2015 у Wayback Machine.](укр.) — французький науково-популярний серіал (фр. Tous sur orbite !).
  • Статті про Плутон [ 23 жовтня 2019 у Wayback Machine.] на сайті Astronet.(рос.)
Ця стаття належить до Української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Pluton Pluto n 134340 Pluto simvoli i najvidomisha mala planeta Sonyachnoyi sistemi ta najbilshij transneptunovij ob yekt pershij vidkritij ob yekt poyasu Kojpera Dev yate za rozmirom ta desyate za masoyu nebesne tilo yake obertayetsya navkolo Soncya bez urahuvannya suputnikiv planet Pluton Mozayika znimkiv zroblenih kosmichnim aparatom New Horizons 14 lipnya 2015 roku z vidstani 450 000 kmVidkrittyaVidkrivach Klajd TomboMisce vidkrittya Lovellivska observatoriya SShAData vidkrittya 18 lyutogo 1930PoznachennyaNazvana na chest PlutonKategoriya maloyi planeti planetoyid plutoyid plutino ob yekt poyasu KojperaOrbitalni harakteristikiVelika pivvis 5906 38 mln km 39 4817 a o Perigelij 4436 82 mln km 29 6583 a o Afelij 7375 93 mln km 49 3050 a o Ekscentrisitet 0 24880766Orbitalnij period 247 94 rokiv 14 179 sonyachnih dib PlutonaSerednya orbitalna shvidkist 4 67 km sSerednya anomaliya 14 86205 Nahil orbiti 17 14175 do ekliptiki 11 88 do ekvatora SoncyaDovgota vishidnogo vuzla 110 30347 Dovgota pericentru 224 06676 Chas pericentru 5 veresnya 1989Argument pericentru 113 76329 Suputniki 5Fizichni harakteristikiSerednij radius 1187 4 km 0 186 zemnogoSplyusnutist lt 1 Plosha poverhni 17 7 mln km2Masa 1 303 0 003 1022 kg 0 00218 masi Zemli 0 178 masi MisyacyaSerednya gustina 1 860 0 013 g sm3Priskorennya vilnogo padinnya na poverhni 0 617 m s 0 063 g Druga kosmichna shvidkist 1 210 km sPeriod obertannya 6 387 230 dib 6 dib 9 god 17 hv 36 7 sEkvatorialna shvidkist obertannya 13 5 m sNahil osi 122 53 do orbiti Pryame pidnesennya pivnichnogo polyusa 132 993 Shilennya pivnichnogo polyusa 6 163 Albedo 0 4 0 6 Bonda 0 5 0 7 geom Temperatura 40 60 KVidima zoryana velichina gt 13 65 serednya 15 1 Kutovij rozmir 0 06 0 11 AtmosferaTisk na poverhni 1 Pa stanom na 2015 Shkalna visota blizko 60 kmSklad azot iz domishkami metanu ta chadnogo gazu Pluton u Vikishovishi Yak i bilshist til u poyasi Kojpera Pluton skladayetsya zdebilshogo z kamenyu j lodu i ye vidnosno malim diametr blizko 2374 km Za masoyu vin postupayetsya Misyacyu vp yatero a za ob yemom utrichi Orbita Plutona maye velikij ekscentrisitet 0 25 tobto vona dovoli vityagnuta i znachnij nahil do ploshini ekliptiki 17 1 Cherez vityagnutist orbiti Pluton to nablizhayetsya do Soncya na vidstan 29 6 a o 4 4 mlrd km i opinyayetsya blizhche nizh Neptun to viddalyayetsya na 49 3 a o 7 4 mlrd km Pluton perebuvaye v stabilnomu orbitalnomu rezonansi z Neptunom tomu yihnye zitknennya viklyuchene Z dnya jogo vidkrittya 1930 roku j do 2006 roku Pluton vvazhali dev yatoyu planetoyu Odnak naprikinci XX i na pochatku XXI stolittya v zovnishnij chastini Sonyachnoyi sistemi buli vidkriti inshi masivni ob yekti u zv yazku z chim 2006 roku Mizhnarodnij astronomichnij soyuz vpershe uhvaliv formalne viznachennya terminu planeta Pluton ne vidpovidaye comu viznachennyu i buv zarahovanij do novoyi kategoriyi karlikovih planet razom z Eridoyu ta Cereroyu Takozh jogo vklyuchili do spisku malih planet pid nomerom 134 340 Deyaki vcheni prodovzhuyut vvazhati sho Pluton slid pereklasifikuvati nazad do planet Pluton i jogo najbilshij suputnik Haron chasto rozglyadayut yak podvijnu planetu oskilki yih spilnij centr mas roztashovanij poza oboma ob yektami Mizhnarodnij astronomichnij soyuz ogolosiv pro namir dati formalne viznachennya dlya podvijnih karlikovih planet a do togo Haron klasifikuyetsya yak suputnik Plutona U Plutona ye takozh chotiri menshi suputniki Nikta j Gidra vidkriti 2005 roku Kerber vidkritij 2011 go i Stiks viyavlenij 2012 go Yedinij kosmichnij aparat yakij doslidzhuvav Pluton zblizka New Horizons Novi obriyi sho proletiv povz nogo 14 lipnya 2015 roku na vidstani 12 500 kilometriv Istoriya vidkrittyaPersival Louell 1846 roku nebesna mehanika dosyagla velikogo uspihu buv vidkritij Neptun peredbachenij zazdalegid na osnovi vidhilen Urana vid rozrahovanoyi orbiti Ce nadihnulo astronomiv na poshuk u takij sposib novih planet Do togo zh navit pislya vrahuvannya zburen vid Neptuna zgadani vidhilennya lishalisya suttyevimi hocha j znachno zmenshuvalisya Pershim na ci rozbizhnosti zvernuv uvagu Bendzhamin Pirs 1848 roku Rozglyadav yih i Sajmon Nyukom 1874 roku ale vin dijshov visnovku sho yih ne mozhe sprichinyati transneptunova planeta vona mala b buti takoyu velikoyu sho yiyi b uzhe viyavili Odnak kilka astronomiv zajnyalisya peredbachennyami novih planet na osnovi vidhilen u rusi vidomih abo vihodyachi z analizu orbit komet Najznachnishimi buli roboti Persivalya Louella ta Vilyama Genri Pikeringa Pikering pochinayuchi z 1908 roku sprognozuvav na osnovi neregulyarnostej ruhu vidomih planet kilka novih 1919 roku odnu z nih planetu O nevdalo shukali v observatoriyi Maunt Vilson i lishe zgodom viyavilosya sho Pluton yakij buv nedaleko vid yiyi rozrahovanogo polozhennya vse zh potrapiv na 4 zrobleni tam znimki Prote bilsha nizh poperednih doslidnikiv zasluga u vidkritti Plutona nalezhit Persivalyu Lovellu Vin zrobiv veliku robotu z obchislennya orbiti novoyi planeti yaku vin nazivav planetoyu X na osnovi zburen u rusi Urana i 1905 roku pochav na svoyij observatoriyi poshuki osoblivo intensivni v 1906 1907 ta 1914 1916 rokah Odnak znajti planetu ne vdavalosya i 1916 roku Lovell rozcharuvavsya pripiniv chergovij etap poshuku i nevdovzi pomer Zgodom koli Pluton uzhe bulo vidkrito jogo vse zh znajshli na dvoh fotoplastinah vidznyatih u cij observatoriyi 1915 roku Klajd Tombo z samorobnim teleskopom Prodovzhennyu poshukiv zavazhav dovgij i dorogij sudovij proces iz vdovoyu Lovella yaka namagalasya vidsuditi zapovidani nim observatoriyi groshi Vidnoviti cyu robotu vdalosya lishe 1929 roku Specialno dlya cogo zamovili astrograf z aperturoyu 32 5 sm znimki yakogo ohoplyuvali veliku dilyanku neba 12 14 a granichna zoryana velichina pri vitrimci v odnu godinu syagala 17m U sichni 1929 r dlya roboti z nim na observatoriyu zaprosili astronoma amatora Klajda Tombo U kvitni ostatochno nalashtuvavshi teleskop vin pochav fotografuvannya neba Pluton potrapiv uzhe na desyatij znimok ale znovu lishivsya nepomichenim usogo vidomo blizko 15 jogo sposterezhen zroblenih do vidkrittya prichomu najdavnishi z nih syagayut 1909 abo navit 1908 roku Do veresnya bulo nalagodzheno metodiku poshukiv yaka polyagala v znimanni dilyanok neba poblizu protilezhnoyi Soncyu tochki trichi z intervalom u kilka dib Porivnyuyuchi na blink komparatori dvi fotoplativki shukali ob yekti sho za cej chas zsunulisya a tretya sluguvala dlya perevirki Pereglyad znimkiv potrebuvav bagato praci cherez velicheznu kilkist zir do soten tisyach dodatkovi problemi stvoryuvali zminni zori ta defekti plativok Nareshti 18 lyutogo 1930 roku Tombo viyaviv na znimkah zroblenih 23 ta 29 sichnya ruhomij ob yekt mala shvidkist yakogo svidchila pro roztashuvannya za orbitoyu Neptuna Vin znajshovsya j na kontrolnomu znimku za 21 sichnya Cej ob yekt perebuvav u suzir yi Bliznyat i mav 15 tu velichinu na 2m slabshe nizh ochikuvav Lovell 13 bereznya 1930 roku u den 75 richchya Lovella i v 149 tu richnicyu vidkrittya Urana direktor Lovellivskoyi observatoriyi Vesto Slajfer ogolosiv pro vidkrittya dev yatoyi planeti Sonyachnoyi sistemi takoyu telegramoyu Sistematichni bagatorichni poshuki sho dopovnyuyut doslidzhennya Lovella shodo transneptunovoyi planeti prizveli do viyavlennya ob yekta yakij protyagom semi tizhniv mav shvidkist ruhu i trayektoriyu sho uzgodzhuyutsya z danimi transneptunovogo tila Nevidpovidnist Planeti Iks Pluton znajshli na vidstani 6 vid peredbachenih polozhen i Louella i planeti O u versiyi vid 1919 roku Pikeringa Zagalom jogo orbita krashe vidpovidala rozrahovanij Lovellom Ci rozrahunki viyavilisya navit blizhchimi do istini nizh zrobleni Adamsom ta Lever ye dlya orbiti Neptuna hocha u polozhenni planeti na nebi Lovell pomilivsya silnishe Pikering tochnishe za Lovella peredbachiv blisk ta deyaki z elementiv orbiti trohi menshoyu u nogo bula j pohibka polozhennya Ale robota Pikeringa spravila na astronomiv slabshe vrazhennya cherez veliku kilkist sprognozovanih planet chastij pereglyad yih parametriv ta netochnij metod rozrahunkiv Z pershogo poglyadu situaciya vidavalasya podibnoyu do vidkrittya Neptuna dvoye doslidnikiv nezalezhno peredbachili polozhennya novoyi planeti i sposterezhennya pidtverdili yih prognozi Odnak tmyanist Plutona ta vidsutnist u nogo pomitnogo diska vidrazu viklikali sumnivi v tomu sho vin ye peredbachenoyu planetoyu Vzhe nastupnogo misyacya pislya jogo vidkrittya anglijskij matematik i astronom Ernest Braun proanalizuvavshi rozrahunki Lovella dijshov visnovku sho jogo peredbachennya bulo rezultatom pohibok sposterezhen i Pluton viyavivsya poblizu rozrahovanoyi tochki zovsim vipadkovo Ce stosuyetsya j peredbachennya Pikeringa de pohibku vnis she j girshij metod obrobki danih Vsyu seredinu XX stolittya ocinka masi Plutona pereglyadalasya v bik zmenshennya 1978 roku vidkrittya Harona vpershe dozvolilo yiyi vimiryati i stalo ostatochno zrozumilo sho cya masa 0 002 zemnoyi nadto mala dlya suttyevogo zburennya orbiti Urana Lovell peredbachav masu 6 6 zemnih a Pikering spochatku 2 0 a potim 0 75 zemnoyi Provodilisya poshuki alternativnoyi planeti X ale voni ne mali uspihu 1989 roku zavdyaki prolotu Voyadzhera 2 bilya Neptuna vdalosya utochniti jogo masu vona viyavilasya na 0 5 menshoyu nizh vvazhalosya ranishe 1993 roku amerikanskij astronom en vikoristav ci dani dlya pererahunku gravitacijnogo vplivu Neptuna na Uran U rezultati nevidpovidnosti v rusi Urana znikli a z nimi j potreba v planeti X Najmenuvannya Pravo dati nazvu novomu nebesnomu tilu nalezhalo Lovellivskij observatoriyi Propoziciyi pochali nadhoditi z usogo svitu Konstanciya Lovell vdova Persivalya Lovella zaproponuvala spochatku Zevs potim Persival a potim i Konstanciya Ale vsi podibni varianti buli proignorovani Pracivniki observatoriyi viznali najpridatnishimi tri propoziciyi Minerva hocha tak uzhe bulo nazvano odin iz asteroyidiv Kronos cya nazva zaproponovana Tomasom Dzheffersonom Dzheksonom Si astronomom iz poganoyu reputaciyeyu viyavilasya nepopulyarnoyu i Pluton Voni vlashtuvali u svoyemu koli golosuvannya i vsi golosi otrimav ostannij variant Propoziciyu ciyeyi nazvi Vesto Slajfer upershe opublikuvav 1 travnya 1930 roku a zagalne ogoloshennya vidbulosya 25 travnya Yiyi podali na rozglyad do Amerikanskogo astronomichnogo tovaristva ta Londonskogo korolivskogo astronomichnogo tovaristva i obidvi organizaciyi yiyi odnogolosno zatverdili Zgidno z povidomlennyam Slajfera nazvu Pluton pershoyu zaproponuvala en odinadcyatirichna shkolyarka z Oksforda Ce stalosya 14 bereznya 1930 roku nastupnogo dnya pislya povidomlennya pro vidkrittya Plutona Did Veneciyi en sho pracyuvav u Bodlianskij biblioteci Oksfordskogo universitetu prochitav novinu v Tajms i za snidankom rozpoviv pro ce onuci Vona cikavilasya ne lishe astronomiyeyu ale j klasichnoyu mifologiyeyu i virishila sho ce im ya davnorimskij variant imeni greckogo boga pidzemnogo carstva pidhodit dlya takogo jmovirno temnogo j holodnogo svitu Folkoner Mejdan peredav propoziciyu svoyemu drugu astronomu Gerbertu Terneru yakij telegrafuvav yiyi kolegam u SShA Koli nazvu zatverdili Mejdan nagorodiv Veneciyu 5 ma funtami sterlingiv Cikavo sho jogo brat en zaproponuvav nazvi suputnikiv Marsa Astronomichnim simvolom Plutona ye monograma z liter P i L sho ye pershimi literami jogo nazvi a takozh inicialami Persivalya Lovella Dlya astrologichnogo simvolu Plutona bulo zaproponovano kilka variantiv zokrema shozhij na simvol Merkuriya ale z kolom useredini chashi Nazvi Plutona v kitajskij yaponskij 冥王星 korejskij 명왕성 i v yetnamskij Sao Diem Vương movah perekladayutsya yak Zorya pidzemnogo carya cej variant zaproponuvav 1930 roku yaponskij astronom en Bagato inshih mov zapozichili originalne Pluto v ukrayinskij Pluton prote v deyakih indoarijskih movah vzhivayetsya im ya boga Yama napriklad Yamdev u gudzharati ohoroncya pekla v buddizmi j induyizmi OrbitaRuh Plutona ta velikih planetViglyad iz pivnichnogo boku ekliptiki Vidno veliku ekscentrichnist orbiti Viglyad iz ploshini ekliptiki Vidno velikij nahil orbiti Orbiti vsih planet Sonyachnoyi sistemi za vinyatkom Merkuriya majzhe kolovi j blizki do ploshini ekliptiki Orbita Plutona znachno vid nih vidriznyayetsya Vona silno nahilena do ekliptiki bilsh nizh na 17 i znachno vityagnuta Serednya vidstan Plutona vid Soncya stanovit 5 913 mlrd km abo 39 53 a o ale cherez velikij ekscentrisitet orbiti 0 249 vidstan zminyuyetsya vid 4 437 mlrd km v perigeliyi do 7 376 mlrd km v afeliyi 29 7 49 3 a o Svitlo dolaye vidstan vid Soncya do Plutona za 247 hvilin u perigeliyi j za 410 hvilin v afeliyi a intensivnist osvitlennya vidriznyayetsya v 2 8 raza Period obertannya Plutona navkolo Soncya 248 rokiv Ostannij raz vin prohodiv perigelij 5 veresnya 1989 i zaraz postupovo viddalyayetsya vid Soncya Orbitu Plutona mozhna peredbachiti na kilka miljoniv rokiv nazad abo napered ale ne bilshe Jogo ruh haotichnij i opisuyetsya nelinijnimi rivnyannyami Ale shob pomititi cej haos neobhidno sposterigati za nim dosit dovgo Ye harakternij chas jogo rozvitku tak zvanij chas Lyapunova yakij dlya Plutona stanovit 10 20 mln rokiv Yaksho provoditi sposterezhennya protyagom malih promizhkiv chasu bude zdavatisya sho ruh regulyarnij periodichnij po eliptichnij orbiti Naspravdi zh orbita z kozhnim periodom desho zsuvayetsya i rano chi pizno zminyuyetsya nastilki sho vid pervisnoyi orbiti zalishayetsya lishe zgadka Tomu peredbachati ruh Plutona dlya viddalenih momentiv chasu duzhe skladno Orbiti Neptuna i Plutona Poglyad na orbiti Plutona poznacheno chervonim i Neptuna poznacheno blakitnim zverhu Pluton periodichno buvaye do Soncya blizhche Neptuna Zatemnena dilyanka orbiti pokazuye de orbita Plutona nizhche ploshini ekliptiki Polozhennya dano na kviten 2006 roku Pluton perebuvaye z Neptunom v orbitalnomu rezonansi 3 2 na kozhni tri oberti Neptuna navkolo Soncya pripadaye dva oberti Plutona Ves cikl trivaye blizko 495 rokiv Na pershij poglyad zdayetsya sho Pluton maye periodichno nablizhatisya do Neptuna adzhe proyekciya jogo orbiti peretinayetsya z orbitoyu Neptuna Paradoks polyagaye v tomu sho inodi Pluton viyavlyayetsya blizhchim do Urana Prichina cogo vse toj zhe rezonans a takozh velikij ekscentrisitet orbiti Plutona U kozhnomu cikli koli Pluton upershe prohodit perigelij Neptun perebuvaye na 50 pozadu Plutona koli Pluton vdruge bude prohoditi perigelij Neptun zrobit pivtora obertu navkolo Soncya j opinitsya priblizno na tij zhe vidstani ale vzhe poperedu Plutona vodnochas koli Neptun i Pluton opinyayutsya na odnij liniyi z Soncem ta po odin vid nogo bik Pluton perebuvaye v afeliyi Otzhe chastinu shlyahu Pluton perebuvaye blizhche do Soncya nizh Neptun Ostannij raz ce bulo z 7 lyutogo 1979 go do 11 lyutogo 1999 roku Obchislennya pokazuyut sho do togo Pluton zajmav take polozhennya z 11 lipnya 1735 go do 15 veresnya 1749 roku vsogo 14 rokiv a z 30 kvitnya 1483 go do 23 lipnya 1503 roku vin perebuvav u takomu stani azh 20 rokiv Cherez velikij nahil orbiti Plutona do ploshini ekliptiki vona ne peretinayetsya z orbitoyu Neptuna Prohodyachi perigelij Pluton perebuvaye na vidstani 10 a o nad ploshinoyu ekliptiki Takim chinom Pluton ne nablizhayetsya do Neptuna blizhche 17 a o a z Uranom mozhlivi zblizhennya do 11 a o Orbitalnij rezonans mizh Plutonom i Neptunom duzhe stabilnij i zberigayetsya miljoni rokiv Navit yakbi orbita Plutona lezhala v ploshini ekliptiki zitknennya bulo b nemozhlivim Vzayemna stabilnist orbit svidchit proti gipotezi sho Pluton kolis buv suputnikom Neptuna j zalishiv jogo sistemu Odnak vinikaye pitannya yaksho Pluton nikoli ne prohodiv blizko vid Neptuna to zvidki mig viniknuti rezonans u karlikovoyi planeti nabagato mensh masivnoyi nizh napriklad Misyac Odna z teorij pripuskaye sho yaksho Pluton spochatku ne buv u rezonansi z Neptunom to vin jmovirno chas vid chasu zblizhuvavsya z nim nabagato silnishe i ci zblizhennya za milyardi rokiv vplivali na Pluton zminivshi jogo orbitu Dodatkovi chinniki sho vplivayut na orbitu Plutona Keplerovi elementi orbiti stosovno osnovnoyi ploshini Rozrahunki pokazuyut sho protyagom miljoniv rokiv zagalna priroda vzayemodiyi mizh Neptunom i Plutonom ne zminyuyetsya Odnak isnuye she kilka rezonansiv i vpliviv yaki vidbivayutsya na osoblivostyah yih ruhu odnogo vidnosno drugogo j dodatkovo stabilizuyut orbitu Plutona Krim orbitalnogo rezonansu 3 2 perevazhne znachennya mayut nastupni dva chinniki Po pershe argument perigeliyu Plutona blizkij do 90 sho zabezpechuye dosit veliku distanciyu do ploshini ekliptiki j osnovnih planet pid chas prohodzhennya perigeliyu tim chinom unikayuchi zblizhennya z Neptunom Ce pryamij naslidok yakij zistavlyaye ekscentrisitet i nahil orbiti u navedenomu vipadku orbiti Plutona shodo masivnishogo tila tut Neptuna Pri comu amplituda libraciyi Plutona shodo Neptuna stanovit 38 i kutova riznicya perigeliyu Plutona z orbitoyu Neptuna zavzhdi bude bilshoyu nizh 52 tobto 90 38 Moment koli kutova riznicya buvaye najmenshoyu povtoryuyetsya kozhnih 10 tis rokiv Po druge dovgoti vishidnih vuzliv orbit cih dvoh til tochok de voni peretinayut ekliptiku praktichno perebuvayut u rezonansi z vishenazvanimi kolivannyami Koli ci dvi dovgoti zbigayutsya tobto koli mozhna protyagnuti pryamu liniyu cherez ci 2 vuzli j Sonce perigelij Plutona stanovitime z neyu pryamij kut 90 i pri comu karlikova planeta perebuvatime najvishe nad orbitoyu Neptuna Inshimi slovami koli Pluton peretne proyekciyu orbiti Neptuna i najglibshe zajde za yiyi liniyu to vin najbilshe viddalitsya vid yiyi ploshini Ce yavishe nazivayut superrezonansom 1 1 Shob zrozumiti prirodu libraciyi uyavit sho vi divitesya na ekliptiku z pivnichnogo boku j bachite ruh planet proti godinnikovoyi strilki Pislya prohodzhennya vishidnogo vuzla Pluton perebuvaye vseredini orbiti Neptuna j ruhayetsya shvidshe naganyayuchi Neptun zzadu Silne tyazhinnya mizh nimi viklikaye obertalnij moment prikladenij do Plutona zavdyaki gravitaciyi Neptuna Vin perevodit Pluton na trohi vishu orbitu de vin ruhayetsya trohi povilnishe vidpovidno do tretogo zakonu Keplera Oskilki orbita Plutona zminyuyetsya to proces postupovo tyagne za soboyu zminu pericentra j dovgoti Plutona i menshoyu miroyu Neptuna Pislya bagatoh takih cikliv Pluton nastilki galmuyetsya a Neptun nastilki prishvidshuyetsya sho Neptun pochinaye loviti Pluton na protilezhnomu boci svoyeyi orbiti bilya vuzla protilezhnogo tomu z yakogo mi pochali Proces potim povtoryuyetsya i Pluton viddaye obertalnij moment Neptunu doti doki sam ne rozganyayetsya nastilki sho pochinaye nazdoganyati Neptun bilya pochatkovogo vuzla Povnij cikl zavershuyetsya priblizno za 20 tis rokiv ObertannyaObertannya Plutona j Harona navkolo spilnogo centra mas Period osovogo obertannya Plutona 6 387 zemnoyi dobi dorivnyuye periodu obertannya Harona navkolo nogo j navkolo vlasnoyi osi Tomu Pluton ta Haron zavzhdi povernuti odin do odnogo odnim i tim samim bokom Ce najbilshi tila Sonyachnoyi sistemi v yakih sinhronne obertannya ye obopilnim okrim nih ce sposterigayetsya lishe u deyakih podvijnih asteroyidiv napriklad Antiopi ta Patrokla Ce yavishe dalo prirodnu tochku vidliku dovgot nulovij meridian Plutona provodyat cherez centr pivkuli obernenoyi do Harona i navpaki Takozh sistema Pluton Haron primitna tim sho yih spilnij centr mas roztashovanij poza mezhami oboh til naslidok vidnosno velikoyi masi Harona Ce dalo pidstavi deyakim astronomam nazivati yih podvijnoyu planetoyu Pluton iz Haronom najbilshi v Sonyachnij sistemi tila z takoyu osoblivistyu za vinyatkom Soncya z Yupiterom Vis obertannya Plutona oriyentovana do ploshini jogo orbiti priblizno tak yak v Urana Yiyi nahil stanovit 122 53 tobto Pluton majzhe lezhit na boci j obertayetsya navkolo svoyeyi osi v protilezhnomu do bilshosti planet napryamku Cherez ce isnuye neodnoznachnist u tomu yakij jogo polyus nazivati pivnichnim Za pravilom zatverdzhenim Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom MAS dlya velikih planet ta yih suputnikiv pivnichnim ye polyus roztashovanij iz pivnichnogo boku nezminnoyi ploshini Sonyachnoyi sistemi Odnak dlya nevelikih til ce nezruchno bo napryamok yih osi obertannya mozhe shvidko j silno zminyuvatis Dlya nih najmenuvannya polyusiv viznachayut za napryamkom obertannya polyus iz boku yakogo tilo obertayetsya proti godinnikovoyi strilki nazivayut pozitivnim abo neoficijno pivnichnim pravilo pravoyi ruki Spochatku MAS zastosovuvav do Plutona pravilo dlya velikih planet ale 2009 roku postanoviv zastosovuvati do nogo yak i do inshih karlikovih planet pravilo pravoyi ruki na praktici vono j ranishe bulo populyarnishim U literaturi isnuye znachna plutanina zi storonami svitu dlya Plutona Pozitivnij pivnichnij polyus Plutona povernutij do pivdennogo boku Sonyachnoyi sistemi j divitsya v bik suzir ya Gidri a 132 993 d 6 163 bilya zori 15 Hya Negativnij polyus spryamovanij u bik suzir ya Delfina bilya 13 Del Ostannye rivnodennya na Plutoni bulo 16 grudnya 1987 roku todi polyarnij den nastav na pozitivnomu polyusi Takim chinom stanom na 2015 rik u vidpovidnij pivkuli vesna Soncestoyannya zh nastane naprikinci 2020 h rokiv 2015 roku pid chas prolotu zonda New Horizons do Soncya bula povernuta shirota 51 Pokazovo sho rivnodennya na Plutoni v ninishni chasi majzhe zbigayetsya z prohodzhennyam perigeliyu riznicya stanovit 1 7 zemnogo roku abo 0 007 roku Plutona Ale ce ye vipadkovistyu Fizichni harakteristikiVizualni harakteristiki Zobrazhennya Plutona pobudovani 2010 roku za znimkami Gabbla 2002 2003 Karti albedo Plutona j Harona skladeni 1992 roku za sposterezhennyami vzayemnih zatemnen 1984 1990 Zoryana velichina Plutona stanovit u serednomu 15 1m a v perigeliyi syagaye 13 65m Ce oznachaye sho dlya jogo sposterezhen neobhidnij teleskop z aperturoyu ne menshe 30 sm Navit u duzhe veliki teleskopi Pluton viglyadaye zorepodibnim oskilki jogo kutovij diametr stanovit lishe 0 06 0 11 Kolir u nogo svitlo korichnevij pokaznik koloru B V variyuye v mezhah 0 92 0 98m prichomu priblizno do 2000 roku vin stanoviv 0 70 0 87m tobto kolir buv mensh nasichenim Poverhnya Plutona duzhe neodnoridna Ce druge za kontrastnistyu tilo Sonyachnoyi sistemi pislya Yapeta albedo riznih dilyanok jogo poverhni variyuye vid 10 do 70 Cya neodnoridnist pri obertanni Plutona prizvodit do periodichnoyi zminnosti jogo blisku zmini syagayut 0 35m abo blizko 40 prichomu cya velichina desho variyuye z chasom Zminyuyetsya pri obertanni Plutona i jogo spektr sho dalo zmogu navit za nazemnimi sposterezhennyami otrimati deyaki dani pro rozpodil riznih rechovin na jogo poverhni Vidstan do Plutona j mozhlivosti nazemnih teleskopiv ne dozvolyayut otrimati yakisni znimki jogo poverhni Na fotografiyah zroblenih kosmichnim teleskopom Gabbl vidno lishe najbilshi detali albedo Zobrazhennya z dobrim rozdilennyam vdalosya otrimati lishe 2015 roku za dopomogoyu kosmichnogo aparatu New Horizons Pershimi zobrazhennyami Plutona buli karti albedo stvoreni za sposterezhennyami jogo zatemnen Haronom sho vidbuvalisya v 1984 1990 rr Yih pobudova bazuyetsya na tomu sho zatemnennya yaskravoyi dilyanki poverhni sprichinyaye bilshu zminu blisku nizh zatemnennya tmyanoyi Zavdyaki comu komp yuterna obrobka sposterezhen zmin yaskravosti pri zatemnennyah daye zmogu zrobiti mapu albedo obernenoyi do Harona pivkuli Plutona Na cih kartah tezh vidno lishe najbilshi detali albedo zokrema shiroku temnu smugu pivdennishe ekvatora Masa j rozmiri Zemlya i Misyac u porivnyanni z Plutonom i Haronom Veliki plutino v porivnyanni za rozmirom albedo i kolorom Pluton pokazanij razom iz Haronom Niktoyu j Gidroyu Spershu astronomi vvazhayuchi Pluton tiyeyu samoyu Planetoyu Iks Lovella namagalisya rozrahuvati jogo masu na osnovi jogo gadanogo vplivu na orbiti Neptuna j Urana Sam Lovell ochikuvav masu 6 6 zemnoyi Do 1960 h rokiv bulo otrimano kilka ocinok blizkih do masi Zemli a na pochatku 1970 h voni zmenshilisya na poryadok do masi Marsa 1976 roku v spektri Plutona bulo znajdeno oznaki nayavnosti metanovogo lodu Ce vkazuvalo na jogo visoke albedo a vono svoyeyu chergoyu na malij rozmir i vidpovidno malu masu kilka tisyachnih zemnoyi Vidkrittya Harona dozvolilo vimiryati masu sistemi Plutona vikoristovuyuchi tretij zakon Keplera Zgodom bulo viznacheno masu Plutona j Harona okremo Za suchasnimi danimi masa Plutona stanovit 1 30 1022 kg sho stanovit 0 22 masi Zemli Do 1950 roku vvazhalosya sho za diametrom Pluton blizkij do Marsa tobto blizko 6700 km z oglyadu na te sho yakbi Mars buv na takij zhe vidstani vid Soncya to vin tezh mav bi 15 zoryanu velichinu 1950 roku Dzherard Kojper namagavsya vimiryati za dopomogoyu teleskopa z 5 metrovim ob yektivom kutovij diametr Plutona otrimavshi znachennya 0 23 yakomu vidpovidaye diametr 5900 km Yakbi ce znachennya bulo virnim to v nich na 29 kvitnya 1965 Pluton pokriv bi zoryu 15 yi velichini Za yiyi bliskom stezhili dvanadcyat observatorij ale vin ne oslab Tak bulo vstanovleno sho diametr Plutona ne perevishuye 5500 km Pislya vidkrittya Harona diametr Plutona buv ocinenij u 2600 km Piznishe sposterezhennya za Plutonom pid chas zatemnen Plutona Haronom i Harona Plutonom u 1985 1990 rokah dali ocinku 2290 92 km U 2007 roci diametr tverdoyi poverhni Plutona buv ocinenij priblizno za 2322 km u 2014 roci 2368 8 km Za danimi otrimanimi 2015 roku kosmichnim aparatom New Horizons diametr Plutona stanovit 2374 8 kilometriv Pomitnoyi splyusnutosti v nogo nema prinajmni vona ne perevishuye 1 Takim chinom radius Plutona priblizno vp yatero a masa v 460 raziv menshi nizh u Zemli Sered ob yektiv Sonyachnoyi sistemi vin postupayetsya rozmirami j masoyu ne tilki vsim velikim planetam a j navit deyakim yih suputnikam Vin menshij vid semi suputnikiv Ganimeda Titana Kallisto Io Misyacya Yevropi ta Tritona Masa Plutona mensha za misyachnu majzhe vshestero Ale vin u 14 raziv masivnishij i v 2 5 raza bilshij za Cereru najbilshij ob yekt poyasu asteroyidiv Sered vidomih transneptunovih til Pluton najbilshij ale za masoyu vin postupayetsya karlikovij planeti Eridi z rozsiyanogo diska Budova ta sklad Jmovirna budova Plutona 1 zamerzlij azot 2 vodnij lid 3 silikati j vodnij lid Poverhnya Plutona v uyavi hudozhnika Pokazano atmosfernu imlu Haron i Sonce na nebi Rivnina Sputnik PlanitiaGori na krayu rivniniFormi relyefu porivnyuvani zi zmiyinoyu shkiroyuMozhlivij kriovulkan u centri Pro budovu nadr Plutona vidomo duzhe malo Priblizni visnovki pro jogo sklad mozhna zrobiti z jogo serednoyi gustini sho stanovit 1 860 0 013 g sm3 Jmovirno Pluton skladayetsya z kamenyu ta lodu zdebilshogo vodyanogo sudyachi z velikoyi poshirenosti vodi v Sonyachnij sistemi prichomu chastka kamenyu stanovit 60 65 Kolis vin mav dzherela tepla ce akreciya rechovini pri jogo utvorenni rozpad radioaktivnih elementiv sho pevnoyu miroyu trivaye j dosi a takozh za chasiv koli vin she ne buv povernutij do Harona odnim bokom periodichni priplivni deformaciyi Za jmovirnoyu versiyeyu kolis Pluton zitknuvsya z inshim tilom porivnyannogo rozmiru sho prizvelo do utvorennya u nogo suputnikovoyi sistemi i ce takozh zrobilo vnesok u nagriv jogo nadr Najimovirnishe vsogo cogo tepla vistachilo na plavlennya lodu i jogo vidokremlennya vid kamenyu i v takomu razi nadra Plutona diferencijovani kam yaniste otocheno krizhanoyu mantiyeyu zavtovshki v kilkasot kilometriv Za deyakimi modelyami tepla moglo vistachiti navit na utvorennya pidpoverhnevogo okeanu vodi yak u deyakih suputnikiv planet gigantiv Spektralni dani pokazuyut sho vodyanij lid podekudi vihodit i na poverhnyu Plutona ale zdebilshogo jogo maskuye tonkij pokriv iz inshih letkih lodiv perevazhno azotnogo 97 98 Krim togo tam viyavleno zamerzli metan za riznimi ocinkami 0 4 3 ta monooksid vuglecyu 0 01 0 2 a takozh domishki skladnishih spoluk sho utvoryuyutsya z metanu ta azotu pid diyeyu zhorstkogo viprominyuvannya Ce zokrema etan imovirno vazhchi vuglevodni chi nitrili ta visokomolekulyarni spoluki tolini sho nadayut Plutonu yak i deyakim inshim dalekim vid Soncya tilam korichnyuvatogo koloru Poshireni tam zamerzli gazi zabarvlennya ne mayut i bagati na nih dilyanki ye svitlimi Sered nazvanih rechovin azot monooksid vuglecyu i menshoyu miroyu metan viriznyayutsya suttyevoyu letkistyu v umovah Plutona i zdatni do sezonnih peresuvan poverhneyu sho vplivaye na yiyi zabarvlennya Vodyanij lid viriznyayetsya velikoyu micnistyu utvoryuvati detali relyefu visotoyu v kilometri mozhe tilki vin ta legkistyu ajsbergi z nogo mogli b plavati u vazhchomu j tekuchishomu azotnomu lodi Metanovij lid ishe legshij Na vidminu vid zamerzlogo monooksidu vuglecyu vin pogano rozchinyayetsya v zamerzlomu azoti ta podekudi imovirno isnuye v chistomu viglyadi Oskilki Pluton roztashovanij priblizno v 40 raziv dali vid Soncya nizh Zemlya potik sonyachnoyi energiyi na nomu slabshij u 402 1600 raziv Odnak Sonce osvitlyuye Pluton priblizno v 250 raziv silnishe nizh povnij Misyac Zemlyu Temperatura poverhni Plutona dovoli silno vidriznyayetsya na riznih dilyankah vid 40 do 55 60 K a v serednomu stanovit 42 4 K 2005 Bilshi znachennya sposterigayutsya na temnij miscevosti menshi na yaskravij Ce mozhe buti naslidkom ne lishe riznici v poglinanni sonyachnogo viprominyuvannya a j togo sho yaskrava poverhnya bagata na zamerzli gazi viparovuvannya yakih yiyi oholodzhuye Taki perepadi temperatur mozhut sprichinyati silni yak dlya takoyi rozridzhenoyi atmosferi vitri Najblizhchim analogom Plutona sered doslidzhenih til Sonyachnoyi sistemi ye suputnik Neptuna Triton yakij imovirno tezh pohodit iz poyasu Kojpera Ale relyef yih poverhni viyavivsya duzhe vidminnim Detali poverhni Poverhnya Plutona Po centru dovgota 180 Mozayika znimkiv zonda New Horizons Nazvi detalej poverhni zaproponovani naukovoyu grupoyu proyektu New Horizons Zavdyaki zondu New Horizons na Plutoni viyavleno slidi neochikuvano intensivnoyi ta riznomanitnoyi geologichnoyi aktivnosti zokrema nedavnoyi Sudyachi z koncentraciyi krateriv vik odnih dilyanok poverhni blizkij do 4 mlrd rokiv a vik inshih ne perevishuye 10 mln rokiv Pohodzhennya sposterezhuvanih detalej poverhni poyasnyuyut udarami asteroyidiv tektonichnimi procesami kriovulkanizmom ruhom lodovikiv eroziyeyu konvekciyeyu v lodi sublimaciyeyu ta kondensaciyeyu gaziv i navit diyeyu vitru Osnovni detali albedo Plutona temna chervonuvata neodnoridna smuga sho tyagnetsya desho pivdennishe ekvatora majzhe po vsij jogo dovzhini ta yaskrava dilyanka rozmirom 1800 1500 km na protilezhnij vid Harona pivkuli vidoma yak serce Plutona abo oblast Tombo Tombaugh Regio Zahidna yiyi polovina viriznyayetsya duzhe rivnim relyefom i otrimala nazvu rivnina Suputnika Sputnik Planitia Bilsha chastina poverhni Plutona dovoli nerivna Sered riznomanitnih pagorbiv ta zapadin traplyayutsya meteoritni krateri najbilshij viyavlenij syagaye 260 km ta kanjoni tektonichnogo pohodzhennya zavdovzhki do 600 km Bagato krateriv porujnovani v tomu chisli peretyati kanjonami abo zapovneni lodom Deyaki dilyanki porizani derevopodibno rozgaluzhenimi dolinami jmovirno virizblenimi azotnimi lodovikami Ye j duzhe svoyeridni formi relyefu prostori visochini vkriti dribnimi hrebtami vityagnutimi v odnomu napryamku Visota hrebtiv stanovit kilkasot metriv a shirina promizhkiv mizh nimi 5 10 km Taku miscevist porivnyuyut zi zmiyinoyu shkiroyu Mozhlivo ce rezultat sublimaciyi lodu pid sonyachnimi promenyami podibno do zemnih kalgasporiv namerzannya gaziv na visochinah abo inshih procesiv Inshi regioni peretyati chislennimi menshimi paralelnimi hrebtami z promizhkami blizko 1 km sho nagaduyut relyef pralnoyi doshki Voni vkrivayut rizni detali poverhni v tomu chisli krateri ta visochini yih pohodzhennya nezrozumile Viyavleno j dvi okrugli visochini z zapadinami v centri yaki mozhut buti kriovulkanami Yih diametr stanovit 150 ta 225 km a visota 3 4 ta 6 km Vid inshih regioniv Plutona rizko vidminna Rivnina Suputnika Vona maye okruglu formu z vistupom na pivden yiyi rozmir stanovit blizko 1500 800 km a plosha blizko 5 ploshi poverhni Plutona Ce zapovnena zamerzlimi gazami zapadina jmovirno impaktnogo pohodzhennya Yiyi poverhnya duzhe moloda sho vidno z vidsutnosti tam pomitnih krateriv Cya rivnina bagata na svoyeridni j zagadkovi ob yekti Vona peretyata krivolinijnimi boroznami chasto podvijnimi sho dilyat yiyi na komirki najimovirnishe konvekcijnogo pohodzhennya div komirki Benara Deyaki dilyanki vsiyani chislennimi dribnimi zaglibinami zazvichaj vishikuvanimi v ryadi Yih poyava mozhe buti pov yazana z sublimaciyeyu lodu Vid deyakih pagorbiv tyagnutsya dovgi temni smugi sho mogli utvoritisya pid diyeyu vitru Perpendikulyarno yim vityagnuti chislenni detali sho najimovirnishe ye dyunami z metanovogo pisku Lodi sho pid vplivom vitru migruyut iz rivnini mozhut buti prichinoyu yaskravogo zabarvlennya shidnoyi polovini oblasti Tombo Z prileglih do rivnini visochin spuskayutsya lodoviki sho virizblyuyut na svoyemu shlyahu rozgaluzheni dolini Na zahidnomu krayu rivnini stoyat chislenni kutasti gori visotoyu do 5 km Atmosfera Dokladnishe Atmosfera Plutona Nichnij bik Plutona Vidno nizhni shari atmosferi pidsvicheni Soncem Kolori blizki do spravzhnih Znimok zonda New Horizons zroblenij cherez 15 hvilin pislya maksimalnogo zblizhennya z Plutonom Vidno sharuvatu atmosfernu imlu ta chastinu rivnini Sputnik Planitia z navkolishnimi gorami Atmosferu Plutona viyavili 1985 roku pid chas sposterezhennya pokrittya nim zori Koli ob yekt ne maye atmosferi svitlo vid zori znikaye dovoli rizko a u vipadku z Plutonom postupovo Ostatochno isnuvannya atmosferi bulo pidtverdzhene sposterezhennyami inshogo pokrittya 1988 roku Atmosfera Plutona duzhe rozridzhena j skladayetsya z gaziv sho viparovuyutsya z poverhnevogo lodu Ce azot iz domishkami metanu 0 25 0 4 ta chadnogo gazu blizko 0 05 0 1 Pid diyeyu zhorstkogo viprominyuvannya z nih utvoryuyutsya riznomanitni skladnishi spoluki zokrema etan etilen ta acetilen sho postupovo vipadayut na poverhnyu Imovirno same yih chastinki utvoryuyut sharuvatu imlu sho syagaye visot gt 200 km Popri rozridzhenist atmosferi cya imla dovoli pomitna zavdyaki rozsiyanomu neyu svitlu navit vdalosya sfotografuvati deyaki detali nichnogo boku Plutona Tisk atmosferi Plutona duzhe malij i znachno zminyuyetsya z chasom prichomu neochikuvanim chinom Cherez vityagnutist orbiti v afeliyi Pluton otrimuye majzhe vtrichi menshe tepla nizh u perigeliyi i ce maye sprichinyati v jogo atmosferi znachni zmini Za deyakimi prognozami v afeliyi bilsha yiyi chastina zamerzaye j vipadaye na poverhnyu i yiyi tisk zmenshuyetsya v bagato raziv Odnak sposterezhennya pokrittiv Plutonom zir pokazuyut sho mizh 1988 ta 2015 rokom cej tisk postupovo viris utrichi hocha z 1989 roku Pluton viddalyayetsya vid Soncya Jmovirno ce pov yazane z tim sho 1987 roku pivnichnij tochnishe pozitivnij polyus Plutona vpershe za 124 roki vijshov iz tini sho spriyalo viparovuvannyu azotu z polyarnoyi shapki 2015 roku vimiryuvannya zonda New Horizons pokazali sho poverhnevij tisk stanovit blizko 10 5atm abo 1 Pa Ce priblizno uzgodzhuyetsya zi sposterezhennyami pokrittiv za poperedni kilka rokiv hocha deyaki rozrahunki vkazuvali na te sho dani pokrittiv vidpovidayut priblizno vdvichi bilshomu tisku Temperatura nizhnih shariv atmosferi Plutona zrostaye z visotoyu kilka gradusiv na kilometr Na visoti 20 40 km vona syagaye maksimumu 110 K pislya chogo povilno padaye Na visotah u kilkasot km vona vihodit na riven 70 K i dali ne zminyuyetsya dani 2015 roku Serednya temperatura atmosferi na 50 20 visha nizh poverhni dani 2005 2008 rokiv Ce rezultat parnikovogo efektu sprichinenogo metanom Vzayemodiya z atmosferoyu suttyevo vplivaye na temperaturu poverhni Plutona Rozrahunki pokazuyut sho atmosfera popri duzhe malij tisk zdatna efektivno zgladzhuvati dobovi kolivannya ciyeyi temperaturi Dilyanki poverhni de viparovuyetsya azotnij lid oholodzhuyutsya podibno do oholodzhennya pri viparovuvanni vodi na velichinu do 20 Viter bilya poverhni mozhe syagati shvidkosti poryadku 1 10 m s Magnitne pole Chi ye u Plutona magnitne pole nevidomo na zondi New Horizons nemaye magnitometra Na osnovi doslidzhen sonyachnogo vitru v okolicyah Plutona vstanovleno sho magnitna indukciya bilya jogo poverhni ne perevishuye 30 nTl sho majzhe v 2000 raziv menshe nizh na Zemli Zvidsi viplivaye sho maksimalnij mozhlivij magnitnij moment Plutona stanovit blizko 2 5 1017 A m2 v 300 000 raziv menshij za zemnij Krim togo isnuyut ocinki ciyeyi velichini zrobleni na osnovi empirichnoyi zalezhnosti magnitnogo momentu vid masi ta periodu obertannya otrimanoyi dlya planet i suputnikiv sho mayut magnitne pole 5 1018 A m2 dlya duzhe malojmovirnogo vipadku nayavnosti u Plutona rozplavlenogo zaliznogo yadra i 1 1014 A m2 dlya vipadku yaksho pole stvorene gipotetichnim pidzemnim vodyanim okeanom Ci znachennya menshi za zemne v 15 tisyach ta 800 mln raziv vidpovidno SuputnikiPluton iz Haronom Zobrazhennya skladene z dvoh znimkiv Rozmiri z vidstannyu ta yaskravosti pokazano v spravzhnih spivvidnoshennyah vzayemna oriyentaciya ta kolori tezh priblizno spravzhni Pluton i tri jogo suputniki z p yati vidomih Znimok Gabbla 2005 Dokladnishe Suputniki Plutona U Plutona vidomo p yat suputnikiv odin iz yakih Haron nabagato bilshij za inshi Vin buv vidkritij 1978 roku za nazemnimi sposterezhennyami Dzhejmsom Kristi a inshi znachno piznishe za dopomogoyu kosmichnogo teleskopa Gabbl Niktu j Gidru viyavili 2005 roku Kerber 2011 a Stiks 2012 Najblizhchij do Plutona suputnik Haron dali jdut Stiks Nikta Kerber ta Gidra Vsi voni obertayutsya po majzhe kolovih orbitah sho lezhat priblizno v ploshini ekvatora Plutona u toj zhe bik sho j vin navkolo svoyeyi osi Vsi suputniki Plutona blizki do orbitalnogo rezonansu periodi yih obertannya spivvidnosyatsya priblizno yak 1 3 4 5 6 Tri z nih Stiks Nikta ta Gidra spravdi perebuvayut u rezonansi zi spivvidnoshennyam periodiv 18 22 33 Haron obertayetsya sinhronno zavzhdi povernutij do Plutona odnim bokom a inshi suputniki ni period yih osovogo obertannya nabagato menshij za orbitalnij a osi obertannya duzhe nahileni do osej Plutona ta Harona Jmovirno ce rezultat meteoritnih udariv Suputnikova sistema Plutona primitna tim sho zajmaye lishe malu chastku mozhlivogo ob yemu Maksimalnij mozhlivij radius stabilnih orbit dlya progradnih suputnikiv Plutona ocinyuyut u 2 2 mln km dlya retrogradnih navit bilshe ale faktichno radiusi orbit usih vidomih jogo suputnikiv ne perevishuyut 3 ciyeyi velichini 65 tisyach km Vsi 4 malenki suputniki Plutona mayut nepravilnu formu j neochikuvano yaskravi geometrichne albedo blizko 0 6 a u Gidri navit 0 8 Ce suttyevo bilshe nizh u Harona 0 38 i perevazhnoyi bilshosti inshih nevelikih til poyasu Kojpera blizko 0 1 jmovirno voni vkriti dovoli chistim vodyanim lodom Filmuvannya sistemi Plutona aparatom New Horizons dozvolila viznachiti maksimalnij mozhlivij rozmir nevidkritih suputnikiv Vstanovleno sho na vidstanyah do 180 000 km vid Plutona nema takih suputnikiv rozmirom ponad 4 5 km dlya menshih vidstanej cya velichina she mensha Ce rozrahovano z pripushennya sho yih albedo take zh yak u Harona 0 38 Vidkrittya malenkih suputnikiv Plutona dozvolilo pripustiti nayavnist u nogo kilec utvorenih vikidami vid udariv u ci suputniki meteoritiv Ale ni za danimi Gabbla ni za danimi Novih gorizontiv zhodnih kilec viyaviti ne vdalosya yaksho voni j isnuyut to nastilki rozridzheni sho yih geometrichne albedo ne perevishuye 1 0 10 7 Prote rozrahunki pokazuyut sho vid silnih udariv kilcya na deyakij chas use zh mozhut z yavlyatisya Najimovirnishe suputnikova sistema Plutona utvorilasya vnaslidok kovznogo zitknennya z nim inshogo tila porivnyannoyi masi na nevelikij shvidkosti Haron mig sformuvatisya z zalishku cogo tila mozhlivo navit sho vono lishilosya maloushkodzhenim abo yak i inshi suputniki z vikidiv vid udaru Spochatku jogo vidstan vid Plutona bula znachno menshoyu a ekscentrisitet orbiti bilshim Zgodom priplivna vzayemodiya z Plutonom vivela jogo na suchasnu orbitu a takozh zminila shvidkosti obertannya oboh til tak sho voni stali povernuti odne do odnogo odnim bokom Haron Haron Znimok AMS New Horizons 13 lipnya 2015 Dokladnishe Haron suputnik Haron vidkriv 1978 roku Dzhejms Kristi Vin nazvav jogo na chest Harona z davnogreckoyi mifologiyi pereviznika dush pomerlih cherez Stiks Diametr cogo suputnika 1212 6 km perevishuye polovinu diametra Plutona a masa stanovit blizko 1 8 masi Plutona Ce duzhe veliki spivvidnoshennya u vsih suputnikiv velikih planet Sonyachnoyi sistemi voni znachno menshi tak diametr Misyacya stanovit 1 4 zemnogo a masa 1 81 Radius orbiti Harona 19 6 tisyachi km a period obertannya 6 4 zemnoyi dobi U period iz grudnya 1984 roku po zhovten 1990 vidbuvalisya ridkisni yavisha pochergovi zatemnennya Plutona Haronom i Harona Plutonom Voni vidbuvayutsya koli vishidnij abo nizhidnij vuzol orbiti Harona opinyayetsya mizh Plutonom i Soncem a take traplyayetsya priblizno kozhni 124 roki Oskilki period obertannya Harona trohi menshe tizhnya zatemnennya povtoryuvalisya kozhni tri dobi i za p yat rokiv vidbulasya velika seriya cih podij Ci zatemnennya dozvolili sklasti karti yaskravosti j otrimati dobri ocinki radiusa Plutona 1150 1200 km V odnomu masshtabi sistemi Zemlya Misyac i Pluton Haron z poznachennyami polozhennya baricentriv Sistema Pluton Haron primitna dvoma ridkisnimi osoblivostyami Po pershe obidva tila zavzhdi oberneni odne do odnogo odnim i tim samim bokom Takim chinom z odnoyi pivkuli Plutona suputnik vidno zavzhdi i vin ne zminyuye svoye polozhennya na nebi a z inshoyi ne vidno nikoli Po druge yih spilnij centr mas perebuvaye poza tilom Plutona zavdyaki chomu yih inodi nazivayut podvijnoyu planetoyu Poverhnya Harona mensh chervonuvata j mensh yaskrava nizh u Plutona Spektralnij analiz vidbitogo neyu svitla pokazuye sho Haron ukritij vodyanim lodom a ne metanovo azotnim yak Pluton Ye oznaki isnuvannya tam gidrativ amiaku ta vodyanih kristaliv sho vkazuye na nedavnyu geologichnu aktivnist mozhlivo robotu kriogejzeriv Na polyusi Harona ye velika temna chervonuvata plyama nevidomogo pohodzhennya sho otrimala neoficijnu nazvu makula Mordor Mordor Macula Poverhnyu suputnika peretinayut bagato kanjoniv ta ustupiv sho ye slidami kolishnoyi tektonichnoyi aktivnosti Ye tam i chimalo meteoritnih krateriv a takozh svoyeridni zagadkovi ob yekti gori otocheni rovom Zgidno z proyektom Rezolyuciyi 5 XXVI Generalnoyi asambleyi MAS 2006 Haronu razom iz Cereroyu ta Eridoyu peredbachalosya prisvoyiti status planeti U primitkah do proyektu rezolyuciyi vkazuvalosya sho v takomu vipadku sistema Pluton Haron bude vvazhatisya podvijnoyu planetoyu Odnak zreshtoyu bulo uhvaleno inshe rishennya Pluton Cereru ta Eridu vidnesli do novogo klasu karlikovih planet a Haron ne potrapiv navit do yih chisla bo ye suputnikom Pluton i Haron u porivnyanni z Misyacem Im ya Diametr km Masa kg Radius orbiti navkolo spilnogo centru mas km Period obertannya d Pluton 2374 68 misyachnogo 1 30 1022 18 misyachnoyi 2127 0 6 misyachnogo 6 3872 23 misyachnogo Haron 1212 35 misyachnogo 1 59 1021 2 misyachnoyi 17 469 5 misyachnogo Gidra ta Nikta Dokladnishe Gidra suputnik ta Nikta suputnik Gidra NiktaKerber StiksZnimki New Horizons ne v masshtabi Ci suputniki buli znajdeni razom na znimkah kosmichnogo teleskopa Gabbl zroblenih 15 ta 18 travnya 2005 j otrimali timchasovi poznachennya S 2005 P 1 i S 2005 P 2 21 chervnya 2006 roku MAS oficijno nazvav yih Gidra abo Pluton III i Nikta Pluton II vidpovidno Obertayutsya voni vdvichi vtrichi dali za Haron radius orbiti Nikti 49 tis km a Gidri 65 tis km Voni perebuvayut v orbitalnomu rezonansi za chas troh obertiv Nikti Gidra robit dva Rozmir Gidri 43 33 km a Nikti 54 41 36 km Yih masa tochno ne vidoma gruba ocinka 0 003 masi Harona 0 0003 masi Plutona v kozhnoyi Na yih poverhni vidno krateri Na riznih dilyankah pomitno vidriznyayetsya albedo a u Nikti j kolir tam viyavleno temnu chervonuvatu oblast sho otochuye velikij krater Kerber i Stiks Dokladnishe Kerber suputnik ta Stiks suputnik U chervni 2011 roku za dopomogoyu teleskopa Gabbl u Plutona viyavili she odin suputnik Spershu vin otrimav poznachennya S 2011 134340 1 S 2011 P 1 ta R4 a v lipni 2013 nazvu Kerber Jogo rozmir yak viyavilosya zgodom stanovit blizko 12 4 5 km a radius orbiti 58 tisyach km U lipni 2012 roku tim zhe instrumentom bulo vidkrito p yatij suputnik Plutona Jogo timchasovim poznachennyam stalo S 2012 134340 1 abo R5 a v lipni 2013 roku jomu dali nazvu Stiks Rozmir cogo suputnika 7 5 km a radius orbiti 42 tisyachi km Poyas KojperaRoztashuvannya vidomih ob yektiv zovnishnoyi chastini Sonyachnoyi sistemi stanom na 2000 rik Ob yekti poyasu Kojpera pokazano zelenim planeti giganti blakitnim po osyah astronomichni odinici Rozriv poyasu Kojpera vnizu ta vgori vdavanij i vinikaye cherez vazhkist viyavlennya ob yektiv poyasu na foni Chumackogo Shlyahu Pluton znachno vidriznyayetsya vid planet orbitoyu rozmirami a yak viyavilosya piznishe i skladom Tomu jogo pohodzhennya ta misce v klasifikaciyi til Sonyachnoyi sistemi dovgo buli zagadkoyu Spochatku jogo malij rozmir ta svoyeridna orbita priveli kilkoh astronomiv do pripushennya sho ce kolishnij suputnik Neptuna yakij zalishiv jogo cherez zblizhennya z Tritonom blizke prohodzhennya yakoyis zori chi planeti abo zmenshennya masi Neptuna cherez vtratu gaziv Zgodom viyavilosya sho ce z kilkoh prichin nerealistichno zokrema u takomu vipadku Pluton ne zmig bi vijti na suchasnu orbitu Pochinayuchi z 1992 roku astronomi stali vidkrivati za orbitoyu Neptuna vse novi j novi ob yekti sho podibni do Plutona ne lishe orbitoyu ale j rozmirom ta skladom Cya dilyanka Sonyachnoyi sistemi otrimala nazvu poyas Kojpera Stanom na kinec 2014 roku tam vidomo ponad 1600 til rozmirom 100 2000 km Ce vkazuye na te sho Pluton ne unikalnij za pohodzhennyam ob yekt a odin iz predstavnikiv cogo poyasu hocha j najbilshij Zvidti zh imovirno pohodit i she bilshij Triton Za odniyeyu z versij ce zalishki velikoyi kolis grupi lodyanih karlikiv sho isnuvali na okolicyah Sonyachnoyi sistemi pid chas akreciyi Urana ta Neptuna Zgodom planeti giganti peresunulisya dali vid Soncya i zburennya vid nih vikinuli cih karlikiv do hmari Oorta abo vzagali za mezhi Sonyachnoyi sistemi Pluton uniknuv cogo zavdyaki potraplyannyu v rezonans iz Neptunom sho stabilizuvav jogo orbitu a Triton zavdyaki zahoplennyu Neptunom Chimalo ob yektiv poyasa yak i Pluton mayut orbitalnij rezonans 2 3 z Neptunom Yih nazivayut plutino Erida yaka majzhe dorivnyuye za rozmirami Plutonu ne vvazhayetsya ob yektom poyasa yiyi vidnosyat do rozsiyanogo diska Doslidzhennya Plutona AMSDokladnishe New Horizons Pershi znimki Plutona z aparatu New Horizons Veresen 2006 roku vidstan 4 2 mlrd km Obertannya Plutona j Harona Traven cherven 2015 roku vidstan blizko 50 mln km Pluton z usih bokiv Skladeno zi znimkiv lipnya 2015 roku vidstan vid 0 645 do 8 mln km New Horizons zapusk 19 sichnya 2006 roku Viddalenist Plutona i jogo nevelika masa roblyat jogo doslidzhennya za dopomogoyu kosmichnih aparativ vazhkimi Jogo mig bi vidvidati Voyadzher 1 ale perevagu bulo nadano prolotu poblizu suputnika Saturna Titana i trayektoriya polotu viyavilasya nesumisnoyu z prolotom poblizu Plutona U Voyadzhera 2 vzagali ne bulo mozhlivosti nablizitisya do Plutona Niyakih serjoznih sprob dosliditi Pluton ne robilosya azh do ostannogo desyatirichchya XX stolittya U serpni 1992 roku naukovec Laboratoriyi reaktivnogo ruhu Robert Stele zatelefonuvav pershovidkrivachu Plutona Klajdu Tombo z prohannyam nadati dozvil na vidvidannya jogo planeti Piznishe Tombo zgaduvav Ya skazav jomu laskavo prosimo ale ce bude dovga j holodna podorozh Popri otrimanij impuls NASA skasuvalo v 2000 roci misiyu do Plutona i poyasu Kojpera Pluto Kuiper Express posilayuchis na zbilshennya vitrat i zatrimki z raketoyu nosiyem Pislya intensivnih politichnih debativ misiyu do Plutona bulo pereglyanuto i 2003 roku pid nazvoyu New Horizons vona otrimala finansuvannya amerikanskogo uryadu Aparat bulo uspishno zapusheno 19 sichnya 2006 roku Kerivnik ciyeyi misiyi Alan Stern pidtverdiv chutki sho v nogo pokladeno chastinu popelu vid kremaciyi pomerlogo 1997 roku Klajda Tombo Na pochatku 2007 aparat zrobiv gravitacijnij manevr poblizu Yupitera sho nadalo jomu dodatkovogo priskorennya Najtisnishe nablizhennya aparatu do Plutona vidbulosya 14 lipnya 2015 Sposterezhennya Plutona pochalis za 5 misyaciv do togo j trivali she protyagom misyacya pislya zblizhennya Peredacha cih danih bula zavershena 25 zhovtnya 2016 roku Doslidivshi sistemu Plutona aparat poletiv dali v poyas Kojpera do ob yekta 2014 MU69 Aparat New Horizons zrobiv pershe foto Plutona she naprikinci veresnya 2006 roku z metoyu perevirki kameri LORRI Long Range Reconnaissance Imager Zobrazhennya otrimani z vidstani priblizno v 4 2 mlrd km pidtverdili zdatnist aparata vidstezhuvati viddaleni cili sho vazhlivo dlya manevruvannya na shlyahu do Plutona ta inshih ob yektiv u poyasi Kojpera Na bortu aparata ye bagato riznomanitnoyi naukovoyi aparaturi priznachenoyi dlya znimannya Plutona i Harona yih spektrometrichnogo doslidzhennya a takozh otrimannya danih pro mizhplanetnij pil ta chastki visokoyi energiyi Ce dozvolilo zokrema pobuduvati karti Plutona j Harona dosliditi yih geologichnu budovu ta proanalizuvati atmosferu Plutona Pislya vidkrittya Nikti i Gidri vislovlyuvalisya poboyuvannya shodo neperedbachenih problem pri poloti New Horizons Ulamki vid udariv u ci suputniki meteoritiv mogli b stvoriti navkolo Plutona kilce pilu Yakbi aparat potrapiv u take kilce vin mig bi otrimati serjozni ushkodzhennya Odnak cogo ne stalosya i zhodnih oznak nayavnosti kilec viyavleno ne bulo Ne znajshlosya j novih suputnikiv sho stalo nespodivankoyu z oglyadu na znachno krashi mozhlivosti nizh u teleskopa Gabbl Hronologiya podij KA New Horizons 14 lipnya 2015 roku New Horizons proletiv povz Pluton na vidstani 12 5 tisyach km vid poverhni Vin peredav bagato riznomanitnih danih pro nogo ta jogo suputniki zokrema pershi detalni znimki Bulo sfotografovano vsyu poverhnyu Plutona krim shirot nizhche 30 de bula polyarna nich Rozdilna zdatnist znimkiv riznih dilyanok duzhe rizna najvisha vona dlya protilezhnoyi do Harona pivkuli navkolo dovgoti 180 sho bula obernena do aparata pid chas najtisnishogo zblizhennya Najkrasha detalnist 77 85 metriv na piksel otrimana dlya smugi poverhni shirinoyu blizko 80 km div zobrazhennya Za fotografiyami bulo vimiryano rozmir Plutona ta jogo suputnikiv yaki ranishe buli vidomi zi znachnoyu pohibkoyu Spektralni doslidzhennya pokazali rozpodil riznih rechovin na poverhni Plutona a prosvichuvannya radiohvilyami jogo atmosferi vpershe dozvolilo dosliditi yiyi nizhni shari Mozayika najdetalnishih znimkiv aparata New Horizons visota okremih zobrazhen blizko 80 km Livoruch gorizont desho pravishe gori v centri rivnina Sputnik Planitia StatusMizhnarodnij astronomichnij soyuz nadav Plutonu status planeti v travni 1930 todi peredbachalosya sho Pluton porivnyannij iz Zemleyu Odnak pochinayuchi z 1992 roku koli buv vidkritij pershij ob yekt poyasu Kojpera 15760 1992 QB1 15760 Albion cej status viklikav sumnivi Vidkrittya za orbitoyu Neptuna inshih til lishe posilili debati 24 serpnya 2006 roku Pluton perenesli do kategoriyi karlikovih planet Pluton yak planeta Na plativkah sho virushili z zondami Pioner 10 i Pioner 11 na pochatku 1970 h Pluton she zgaduyetsya yak planeta Sonyachnoyi sistemi Ci plastinki z anodovanogo alyuminiyu nadislani z aparatami v dalekij kosmos iz nadiyeyu sho yih viyavlyat predstavnikami pozazemnih civilizacij mayut nadati yim uyavlennya pro dev yat planet Sonyachnoyi sistemi Aparati sho virushili z podibnim poslannyam u tih zhe 1970 h Voyadzher 1 i Voyadzher 2 takozh nesli z soboyu informaciyu pro Pluton yak pro dev yatu planetu Sonyachnoyi sistemi 1943 roku Glenn Siborg nazvav neshodavno vidkritij nim himichnij element plutoniyem na chest Plutona vidpovidno do tradiciyi nazivati vidkriti elementi nazvami planet uran na chest Urana neptunij na chest Neptuna cerij na chest maloyi planeti Cereri i paladij na chest maloyi planeti Pallada Debati 2000 h rokiv Porivnyalni rozmiri najbilshih TNO i Zemli Zobrazhennya ob yektiv posilannya na statti 2002 roku za orbitoyu Neptuna buv vidkritij Kvavar diametr yakogo za suchasnimi danimi stanovit blizko 1110 km a 2004 roku Sedna z diametrom blizko 1000 km Takim chinom voni porivnyanni za rozmirom iz Plutonom 2374 km Tak samo yak Cerera vtratila status planeti pislya vidkrittya inshih asteroyidiv tak i status Plutona potrebuvav pereglyadu z oglyadu vidkrittya inshih podibnih do nogo ob yektiv 29 lipnya 2005 roku bulo ogolosheno pro vidkrittya Eridi Vona viyavilasya najmasivnishim vidomim transneptunovim tilom a spochatku vvazhalasya j najbilshim Pershovidkrivachi Eridi j presa spochatku nazivali yiyi desyatoyu planetoyu hocha konsensusu z cogo pitannya ne bulo Deyaki astronomi ne tilki z cim ne pogodzhuvalis a j vvazhali vidkrittya Eridi silnim argumentom na korist pozbavlennya Plutona statusu planeti Odnak u Plutona zalishalisya she dvi harakterni dlya planet oznaki nayavnist velikogo suputnika ta atmosferi Ale najimovirnishe i ce ne robit jogo unikalnim sered transneptunovih ob yektiv suputniki vidomi j u kilkoh inshih u tomu chisli Eridi a yiyi spektralnij analiz vkazuye na shozhij z Plutonom sklad poverhni sho robit imovirnoyu nayavnist shozhoyi atmosferi Direktori muzeyiv i planetariyiv pochinayuchi z vidkrittya ob yektiv u poyasi Kojpera inodi stvoryuvali superechlivi situaciyi viklyuchayuchi Pluton z pomizh planet Napriklad u planetariyi Hejdena pri Amerikanskomu muzeyi prirodoznavstva pislya rekonstrukciyi 2000 roku Sonyachna sistema bula zobrazhena v skladi vosmi planet Ci rozbizhnosti buli shiroko visvitleni v presi Rishennya MAS pereklasifikuvati Pluton Virishalna stadiya debativ shodo statusu Plutona nastala 2006 roku Na zatverdzhennya Generalnoyi asambleyi MAS bulo podano formalne viznachennya terminu planeta Planetami proponuvalosya vvazhati tila yaki mayut dosit veliku masu shob pid diyeyu vlasnoyi gravitaciyi nabuti kulyastoyi formi ta obertayutsya navkolo Soncya Drugu chastinu viznachennya bulo dodano shob statusu planet ne otrimali veliki suputniki taki yak Misyac Vidpovidno do podanoyi propoziciyi kilkist planet u Sonyachnij sistemi mala b zbilshitisya do dvanadcyati Odnak taku propoziciyu pidtrimalo menshe chverti delegativ Pislya zhvavoyi kilkadennoyi diskusiyi bulo zaproponovano alternativni varianti viznachennya Nareshti 24 serpnya 2006 roku bulo uhvaleno rishennya za yakim planeta Sonyachnoyi sistemi maye vidpovidati trom umovam Vona maye obertatisya navkolo Soncya Vona maye buti dosit masivnoyu shob pid diyeyu svoyih gravitacijnih sil nabuti gidrostatichno rivnovazhnoyi kulyastoyi formi Vona maye rozchistiti okolici svoyeyi orbiti tobto buti gravitacijnoyu dominantoyu j poryad iz neyu ne maye buti inshih til porivnyannogo rozmiru krim suputnikiv yaki perebuvayut pid yiyi gravitacijnim vplivom Pluton ne vidpovidaye tretij umovi bo jogo masa stanovit lishe 7 vid masi vsih ob yektiv poyasu Kojpera Dlya porivnyannya masa Zemli v 1 7 mln raziv bilsha za masu vsih inshih til poblizu Dlya takih ob yektiv yaki dovoli masivni ale ne dominuyut na svoyih orbitah bulo zaprovadzheno nove ponyattya karlikovoyi planeti 7 veresnya 2006 roku MAS vklyuchiv Pluton do katalogu malih planet nadavshi jomu nomer 134340 Yakbi Pluton otrimav status maloyi planeti vidrazu pislya vidkrittya to jogo nomer buv bi sered pershih tisyach Mala planeta Kobolda yaku bulo viyavleno 19 bereznya 1930 roku cherez misyac pislya vidkrittya Plutona otrimala nomer 1164 i same cej nomer mig bi otrimati Pluton Vodnochas MAS virishiv pidkresliti osoblivij status Plutona j viznachiv jogo prototipom novoyi kategoriyi transneptunovih ob yektiv 2008 roku voni otrimali nazvu plutoyidiv Do plutoyidiv vidnesli karlikovi planeti Pluton i Eridu a piznishe Makemake j Gaumea Karlikova planeta Cerera plutoyidom ne ye Sered astronomichnoyi spilnoti sposterigavsya deyakij opir pereklasifikaciyi Plutona Alan Stern vidpovidalnij doslidnik misiyi NASA New Horizons publichno vismiyav rishennya MAS zayavivshi sho viznachennya nikudi ne goditsya i jomu ne vidpovidayut navit Zemlya Mars Yupiter i Neptun bo voni rozdilyayut svoyi orbiti z asteroyidami Vin takozh skazav sho oskilki progolosuvalo mensh yak 5 astronomiv rishennya ne mozhna vvazhati dumkoyu vsiyeyi astronomichnoyi spilnoti Kilka inshih zauvazhen visloviv Mark Buyi z Lovellivskoyi observatoriyi yakij tezh ne pogodivsya z novim viznachennyam planeti Ale Majkl Braun astronom yakij vidkriv Eridu pidtrimav rishennya MAS Vin skazav Popri cyu bilshe shozhu na cirk bozhevilnu proceduru mi tak chi inakshe natrapili na vidpovid Ce zazhadalo chimalo chasu Zreshtoyu nauka samokoriguyetsya navit yaksho v obgovorenni buli silni emociyi Shiroka publika po riznomu sprijnyala vtratu Plutonom statusu planeti Bilshist lyudej sprijnyali ce rishennya spokijno deyaki zh klopotali pered MAS v onlajn rezhimi namagayuchis perekonati astronomiv jogo pereglyanuti Do zakonodavchih zboriv shtatu Kaliforniya bulo vneseno proyekt postanovi pro zasudzhennya rishennya MAS de vono nazivalosya naukovoyu yeressyu Zakonodavchi zbori shtativ Illinojs ta Nyu Meksiko v pershomu narodivsya a v drugomu dovgo pracyuvav Klajd Tombo postanovili sho v cih shtatah Pluton zavzhdi bude vvazhatisya planetoyu Chimalo lyudej ne prijnyali rishennya MAS z sentimentalnih prichin bo voni vse zhittya znali Pluton yak planetu j prodovzhuyut tak vvazhati nezalezhno vid rishen MAS Opituvannya sered amerikanciv svidchat pro te sho bagato hto z nih nalashtovanij proti rishennya takozh i tomu sho Pluton do pozbavlennya statusu buv yedinoyu planetoyu vidkritoyu amerikancem Cikavi fakti13 bereznya 2007 roku zakonodavchi zbori shtatu Nyu Meksiko odnogolosno uhvalili sho na chest Klajda Tombo vin bagato rokiv zhiv i pracyuvav u comu shtati Pluton tam zavzhdi bude vvazhatisya planetoyu Cherez dva roki podibne rishennya prijnyav senat shtatu Illinojs U 2006 roci proyekt analogichnoyi postanovi bulo vneseno j do zakonodavchih zboriv Kaliforniyi viznalo diyeslovo to pluto oplutoniti novim slovom 2006 roku Vono oznachaye ponizhennya v zvanni abo cinnosti kogo nebud abo chogo nebud yak ce stalosya z teper vzhe kolishnoyu planetoyu Pluton Z plinom chasu Sonce postupovo vitrachaye zapasi svogo termoyadernogo paliva i ce prizvede do togo sho cherez 1 1 mlrd rokiv vono bude syayati na 11 yaskravishe nizh zaraz Zhila zona Sonyachnoyi sistemi do togo chasu zsunetsya za mezhi suchasnoyi zemnoyi orbiti dosyagnuvshi Marsa Yupitera a potim Saturna Cherez 7 6 7 8 milyarda rokiv yadro Soncya rozigriyetsya nastilki sho v obolonci navkolo nogo pochnetsya gorinnya vodnyu Ce prizvede do rizkogo rozshirennya zovnishnih obolonok Soncya j vono stane chervonim gigantom Mozhlivo sho v ti chasi na Plutoni ta inshih ob yektah poyasa Kojpera isnuvatimut umovi pridatni dlya rozvitku zhittya Pluton zmozhe pidtrimuvati ci umovi protyagom desyatkiv miljoniv rokiv doti doki Sonce ne stane bilim karlikom i ostatochno zgasne U serpni Pluton vpershe vid jogo vidkrittya dosyagne afeliyu Pluton vpershe vid jogo vidkrittya zavershit povnij obert navkolo Soncya Pluton u kulturiVid nazvi Plutona pohodit nazva himichnogo elementu plutoniyu Za odniyeyu z versij pes Pluto z disneyivskih multfilmiv yakij z yavivsya na ekranah cherez pivroku pislya vidkrittya Plutona tezh nazvanij na jogo chest Literatura Pluton popri svoyi mali rozmiri ta umovi malopridatni dlya kolonizaciyi ne uniknuv uvagi pismennikiv fantastiv U 30 h rokah XX stolittya fantastiv privertav jogo status shojno vidkritoyi planeti v piznishih tvorah vin chas vid chasu figuruye yak zakrajok Sonyachnoyi sistemi Zokrema na Plutoni nastaye kulminaciya podij povisti Larri Nivena Svit ptaviv 1966 rik Filateliya Plutonu ta jogo vidkrittyu prisvyacheno kilka poshtovih marok riznih krayin a takozh poshtovij blok Do 50 richchya vidkrittya Plutona 1980 roku bulo vipusheno marku Komorskih ostroviv Krim pam yatnogo napisu na nij zobrazheno planetu Keplera ta Kopernika 10 bereznya 1982 roku vidbuvsya parad planet vsi dev yat planet buli po odin bik vid Soncya Cij podiyi bulo prisvyacheno kilka poshtovih vipuskiv 1981 roku Rumuniya vipustila seriyu poshtovih marok prisvyachenih paradu planet na kozhnij marci napis rumunskoyu movoyu 1982 ALINIERIA PLANETELOR Parad planet 1982 na odnij z marok seriyi predstavleni Neptun i Pluton yak dev yata planeta Sonyachnoyi sistemi Pluton poryad z inshimi vismoma planetami j Soncem zobrazhenij na marci KNR 1982 roku vkazana data paradu planet 1991 roku v SShA bula vipushena seriya marok prisvyachenih doslidzhennyu planet Sonyachnoyi sistemi j Misyacya odna z marok bula prisvyachena Plutonu na nij zobrazhennya Plutona j pidpis anglijskoyu movoyu PLUTO NOT YET EXPLORED Pluton she ne doslidzhenij Naperedodni XXI stolittya 1999 roku respublikoyu Chad vipusheno poshtovij blok iz seriyi Milenium prisvyachenij vidkrittyu Plutona marka v bloci z napisom francuzkoyu movoyu 1930 Decouverte de la planete Pluton 1930 vidkrittya planeti Pluton vona bula takozh vipushena v malomu arkushi z vismoma inshimi markami prisvyachenimi periodu 1925 1949 rr PrimitkiRiznicya serednoyi dovgoti ta dovgoti perigeliyu Riznicya dovgoti perigeliyu ta dovgoti vishidnogo vuzla Rozrahovano za masoyu ta radiusom za danimi Stern et al 2015 Neptun ne pidhodiv cherez nedostatno trivali na toj chas sposterezhennya 1928 roku Pikering pereglyanuv rozrahunki i nove polozhennya jogo planeti O stalo bilsh dalekim vid faktichnogo roztashuvannya Plutona Za Littman 2004 p 85 na 0 1 za Hoyt 1976 p 557 na 0 3 Zminyuyetsya pid diyeyu precesiyi vid 104 do 127 iz periodom 2 8 mln rokiv Dobrovolskis et al 1997 Riznicya dovgoti perigeliyu ta dovgoti sho vidpovidaye rivnodennyu zminyuyetsya vid 0 do 360 iz periodom 2 8 mln rokiv Dobrovolskis et al 1997 Vidima zoryana velichina Soncya na vidstani Zemli 26 7m na vidstani Plutona 26 7 2 5 log 1600 18 7m sho na 6 0m yaskravishe za povnij Misyac na Zemli 12 7m Riznicya v 6 0m vidpovidaye vidminnosti osvitlenostej u 2 5126 0 250 raziv U navedenih dzherelah cej polyus za todishnoyu terminologiyeyu nazvano pivdennim Magnitnij moment dipolya P 2pBR3 m0 displaystyle P 2 pi BR 3 mu 0 de R vidstan vid dipolya vzdovzh jogo osi v napryamku maksimalnoyi indukciyi polya B indukciya na cij vidstani Pri B 30 10 9 Tl i R 1187 km radius Plutona mayemo P 2 5 1017 A m Rozrahovano za velikoyu pivvissyu plutonocentrichnoyi orbiti Harona ta masami oboh til za danimi Stern et al 2015 DzherelaWilliams D R 18 listopada 2015 Pluto Fact Sheet NASA Arhiv originalu za 19 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Stern S A Pluto Encyclopedia of the Solar System T Spohn D Breuer T Johnson 3 Elsevier 2014 P 909 924 ISBN 9780124160347 Stern S A Bagenal F Ennico K ta in 16 zhovtnya 2015 PDF Science 350 6258 arXiv 1510 07704 Bibcode 2015Sci 350 1815S doi 10 1126 science aad1815 PMID 26472913 Arhiv originalu PDF za 22 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Supplements 11 sichnya 2020 u Wayback Machine Buie M W Grundy W M Young E F Young L A Stern S A 2006 Astronomical Journal 132 290 298 arXiv astro ph 0512491 Bibcode 2006AJ 132 290B doi 10 1086 504422 Arhiv originalu za 12 bereznya 2020 Procitovano 5 grudnya 2015 Archinal B A A Hearn M F Bowell E ta in 2011 PDF Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy 109 2 101 135 Bibcode 2011CeMDA 109 101A doi 10 1007 s10569 010 9320 4 Arhiv originalu PDF za 7 veresnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Bibcode 2011CeMDA 110 401A JPL NASA 22 kvitnya 2015 Jet Propulsion Laboratory Arhiv originalu za 19 sichnya 2021 Procitovano 19 sichnya 2022 John Lewis red 2004 Physics and chemistry of the solar system vid 2 Elsevier s 64 Sicardy B Ortiz J L Assafin M ta in 2011 PDF European Planetary Science Congress Abstracts 6 Bibcode 2011epsc conf 137S Arhiv originalu PDF za 18 zhovtnya 2011 Procitovano 5 grudnya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Hand E 13 lipnya 2015 Pluto confirmed as largest object in Kuiper belt Science doi 10 1126 science aac8841 Arhiv originalu za 22 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Redkoe zatmenie possorilo Pluton s plutoidom Membrana 11 listopada 2010 Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 5 grudnya 2015 Akwagyiram A 2 serpnya 2005 Farewell Pluto BBC Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Spahr T B 7 veresnya 2006 Editorial Notice Minor Planet Electronic Circular 2006 R19 Minor Planet Center Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Shiga D 7 veresnya 2006 Pluto added to official minor planet list New Scientist Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Richard Gray 10 serpnya 2008 Pluto should get back planet status say astronomers The Telegraph Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Olkin C B Wasserman L H Franz O G The mass ratio of Charon to Pluto from Hubble Space Telescope astrometry with the fine guidance sensors Icarus 2003 T 164 1 1 lipnya S 254 259 Bibcode 2003Icar 164 254O DOI 10 1016 S0019 1035 03 00136 2 z dzherela 1 bereznya 2021 Procitovano 2015 12 05 Gingerich O 16 serpnya 2006 PDF Dissertatio cum Nuncio Sidereo Series Tertia Arhiv originalu PDF za 14 zhovtnya 2006 Procitovano 23 serpnya 2014 IAU Circular No 8625 S 2005 P 1 and S 2005 P 2 IAU 31 zhovtnya 2005 Arhiv originalu za 1 serpnya 2012 Procitovano 5 grudnya 2015 Showalter M R Hamilton D P 20 lipnya 2011 Electronic Telegram No 2769 Central Bureau for Astronomical Telegrams Arhiv originalu za 26 travnya 2012 Procitovano 5 grudnya 2015 NASA s Hubble Discovers Another Moon Around Pluto NASA 20 lipnya 2011 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Hubble Discovers a Fifth Moon Orbiting Pluto hubblesite org 11 lipnya 2012 Arhiv originalu za 22 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Reaves G The prediction and discoveries of Pluto and Charon Pluto and Charon A Stern D J Tholen University of Arizona Press 1997 P 3 27 ISBN 9780816518401 Bibcode 1997plch book 3R Uajt A Glava 2 Poiski Planety X 1847 1927 Per s angl L A Isakovich pod red V A Brumberga M Mir 1983 125 s z dzherela 8 grudnya 2015 Littman M Chapters 5 6 Planets Beyond Discovering the Outer Solar System Dover Publications 2004 P 61 88 ISBN 9780486436029 Hoyt W G 1976 W H Pickering s Planetary Predictions and the Discovery of Pluto Isis 67 4 551 564 doi 10 1086 351668 JSTOR 230561 Sadler P M 1990 William Pickering s Search for a Planet Beyond Neptune Journal for the History of Astronomy 21 1 59 64 Bibcode 1990JHA 21 59S Tombaugh Moore 1980 s 91 Chapter 7 Lowell s Investigation for Planet X Croswell K Planet Quest The Epic Discovery of Alien Solar Systems Oxford University Press 1999 P 48 71 ISBN 9780198501985 Tombaugh C W 1946 Astronomical Society of the Pacific Leaflets 5 209 73 80 Bibcode 1946ASPL 5 73T Arhiv originalu za 3 chervnya 2016 Procitovano 5 grudnya 2015 Tombaugh Moore 1980 s 93 124 Chapters 8 10 Buchwald G Dimario M Wild W 2000 Amateur Professional Partnerships in Astronomy ASP Conference Proceedings Vol 220 Edited by John R Percy and Joseph B Wilson San Francisco Astronomical Society of the Pacific 355 356 Bibcode 2000ASPC 220 355B Arhiv originalu za 21 zhovtnya 2021 Procitovano 5 grudnya 2015 Tombaugh Moore 1980 s 143 Chapter 12 Problems of Pluto Tombaugh C W 1996 Struggles to Find the Ninth Planet Completing the Inventory of the Solar System Astronomical Society of the Pacific Conference Proceedings 107 157 162 Bibcode 1996ASPC 107 157T Chant C A 1930 A New Major Planet Journal of the Royal Astronomical Society of Canada 24 193 195 Bibcode 1930JRASC 24 193C Brown E W May 1930 On the Predictions of Trans Neptunian Planets from the Perturbations of Uranus PDF Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 16 5 364 371 Bibcode 1930PNAS 16 364B doi 10 1073 pnas 16 5 364 Duncombe R L Seidelmann P K 1980 A history of the determination of Pluto s mass Icarus 44 1 12 18 Bibcode 1980Icar 44 12D doi 10 1016 0019 1035 80 90048 2 Christy J S Harrington R S August 1978 Astronomical Journal 83 8 1005 1008 Bibcode 1978AJ 83 1005C doi 10 1086 112284 Arhiv originalu za 1 sichnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Seidelmann P K Harrington R S Planet X The current status Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy Springer Netherlands 1987 T 43 1 4 1 bereznya S 55 68 Bibcode 1987CeMec 43 55S DOI 10 1007 BF01234554 ISSN 0923 2958 print ISSN 1572 9478 online Standish E M 1993 Astronomical Journal 105 5 2000 2006 Bibcode 1993AJ 105 2000S doi 10 1086 116575 Arhiv originalu za 29 grudnya 2018 Procitovano 5 grudnya 2015 Croswell K Hopes Fade in hunt for Planet X New Scientist 1993 30 sichnya S 18 z dzherela 14 lipnya 2014 Procitovano 2014 08 23 Tombaugh Moore 1980 s 125 136 Chapter 11 The Ninth Planet Discovered Slipher V M 1930 Journal of the Royal Astronomical Society of Canada 24 Bibcode 1930JRASC 24 282S Arhiv originalu za 23 zhovtnya 2017 Procitovano 5 grudnya 2015 Nunberg G 27 serpnya 2006 Another Plutonian Casualty University of Pennsylvania Arhiv originalu za 26 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Messeri L R 2010 PDF Social Studies of Science 40 2 187 214 doi 10 1177 0306312709347809 Arhiv originalu PDF za 13 serpnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Rincon P 13 sichnya 2006 The girl who named a planet BBC Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 25 listopada 2015 NASA s Solar System Exploration Multimedia Gallery Pluto s Symbol NASA Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 ru 1966 The Planets and their Symbols Part 5 Mercury and Pluto Everywoman s Astrology Arhiv originalu za 26 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Arhiv originalu za 17 grudnya 2007 Procitovano 12 chervnya 2007 Uranus Neptune and Pluto in Chinese Japanese and Vietnamese Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 24 travnya 2008 Steve Renshaw Saori Ihara 2000 A Tribute to Houei Nojiri Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Malhotra R Williams J G Pluto s heliocentric orbit Pluto and Charon A Stern D J Tholen University of Arizona Press 1997 P 127 158 ISBN 9780816518401 Bibcode 1997plch book 127M Sussman G J Wisdom J Numerical evidence that the motion of Pluto is chaotic Science 1988 T 241 S 433 437 Bibcode 1988Sci 241 433S DOI 10 1126 science 241 4864 433 z dzherela 24 chervnya 2013 Procitovano 2015 12 05 Wisdom J Holman M Symplectic maps for the n body problem Astronomical Journal 1991 S 1528 1538 Bibcode 1991AJ 102 1528W DOI 10 1086 115978 Wan X S Huang T Y Innanen K A The 1 1 Superresonance in Pluto s Motion The Astronomical Journal 2001 Vip 121 2 S 1155 1162 Bibcode 2001AJ 121 1155W DOI 10 1086 318733 Williams D R 18 listopada 2015 Planetary Fact Sheet NASA Arhiv originalu za 28 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Alfven H Arrhenius G Resonance Structure in the Solar System 1976 NASA Special Paper 345 Bibcode 1976NASSP 345 A z dzherela 12 travnya 2020 Williams J G Benson G S Resonances in the Neptune Pluto System Astronomical Journal 1971 S 167 177 Bibcode 1971AJ 76 167W DOI 10 1086 111100 Barr A C Collins G C January 2015 PDF Icarus 246 146 155 arXiv 1403 6377 Bibcode 2015Icar 246 146B doi 10 1016 j icarus 2014 03 042 Arhiv originalu PDF za 9 veresnya 2016 Procitovano 5 grudnya 2015 Descamps P 2008 Planetary and Space Science 56 14 1839 1846 Bibcode 2008P amp SS 56 1839D doi 10 1016 j pss 2008 02 040 Arhiv originalu za 8 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Showalter M R Hamilton D P 4 chervnya 2015 PDF Nature 522 7554 45 49 Bibcode 2015Natur 522 45S doi 10 1038 nature14469 Arhiv originalu PDF za 18 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Video obertannya Nikti navkolo svoyeyi osi poglyad iz centru mas sistemi 18 sichnya 2016 u Wayback Machine Dobrovolskis A R Peale S J Harris A W Dynamics of the Pluto Charon Binary Pluto and Charon A Stern D J Tholen University of Arizona Press 1997 P 159 190 ISBN 9780816518401 Bibcode 1997plch book 159D Isaac Asimov Extraterrestrial Civilizations New York Random House Publishing Group 2011 P 96 ISBN 0307792307 Zangari A January 2015 Icarus 246 93 145 Bibcode 2015Icar 246 93Z doi 10 1016 j icarus 2014 10 040 Arhiv originalu za 8 bereznya 2019 Procitovano 5 grudnya 2015 Lakdawalla E 30 lipnya 2013 Pluto on the Eve of Exploration by New Horizons A problem of cartography The Planetary Society Arhiv originalu za 6 zhovtnya 2014 Procitovano 5 grudnya 2015 Cruikshank D P Grundy W M DeMeo F E ta in January 2015 PDF Icarus 246 82 92 Bibcode 2015Icar 246 82C doi 10 1016 j icarus 2014 05 023 Arhiv originalu PDF za 11 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka This month Pluto s apparent magnitude is m 14 1 Could we see it with an 11 reflector of focal length 3400 mm Singapore Science Centre originalu za 11 listopada 2005 Procitovano 25 bereznya 2007 Cuk M September 2002 What color is each planet Curious about Astronomy Cornell University Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Grundy W M Olkin C B Young L A Buie M W Young E F 2013 PDF Icarus 223 2 710 721 arXiv 1301 6284 Bibcode 2013Icar 223 710G doi 10 1016 j icarus 2013 01 019 Arhiv originalu PDF za 8 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 New Hubble Maps of Pluto Show Surface Changes Hubblesite 4 lyutogo 2010 Arhiv originalu za 11 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Young E F Binzel R P Crane K A Two Color Map of Pluto s Sub Charon Hemisphere The Astronomical Journal 2001 T 121 vip 1 S 552 561 Bibcode 2001AJ 121 552Y DOI 10 1086 318008 Buie M W Tholen D J Horne K 1992 PDF Icarus 97 2 211 227 Bibcode 1992Icar 97 211B doi 10 1016 0019 1035 92 90129 U Arhiv originalu PDF za 12 serpnya 2010 Procitovano 5 grudnya 2015 Cruikshank D P Pilcher C B Morrison D 1976 Pluto Evidence for methane frost Science 194 835 837 Bibcode 1976Sci 194 835C doi 10 1126 science 194 4267 835 Kuiper G P August 1950 Publications of the Astronomical Society of the Pacific 62 366 133 137 Bibcode 1950PASP 62 133K doi 10 1086 126255 Arhiv originalu za 3 chervnya 2016 Procitovano 5 grudnya 2015 Tholen D J Buie M W Binzel R P Frueh M L 1987 PDF Science 4814 512 514 Bibcode 1987Sci 237 512T doi 10 1126 science 237 4814 512 Arhiv originalu PDF za 22 veresnya 2020 Procitovano 5 grudnya 2015 Young E F Young L A Buie M Pluto s Radius angl Bulletin of the American Astronomical Society 2007 Vol 39 P 541 Bibcode 2007DPS 39 6205Y Lellouch E de Bergh C Sicardy B Forget F Vangvichith M Kaufl H U January 2015 PDF Icarus arXiv 1403 3208 Bibcode 2015Icar 246 268L doi 10 1016 j icarus 2014 03 027 Arhiv originalu PDF za 24 travnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Stern A 31 lipnya 2015 What We Found at Pluto Sky amp Telescope Arhiv originalu za 22 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Elkins Tanton L T Uranus Neptune Pluto and the Outer Solar System New York Chelsea House 2006 P 109 113 115 118 The Solar System ISBN 0 8160 5197 6 Hussmann H Sohl F Spohn T November 2006 Icarus 185 1 258 273 Bibcode 2006Icar 185 258H doi 10 1016 j icarus 2006 06 005 Arhiv originalu za 8 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 The Inside Story JHU Applied Physics Laboratory 2007 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Grundy W M Binzel R P Buratti B J ta in 2016 PDF Science 351 6279 arXiv 1604 05368 Bibcode 2016Sci 351 9189G doi 10 1126 science aad9189 Arhiv originalu PDF za 20 travnya 2016 Procitovano 24 travnya 2016 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka New Horizons Finds Blue Skies and Water Ice on Pluto NASA 8 zhovtnya 2015 Arhiv originalu za 9 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Lellouch E de Bergh C Sicardy B Kaufl H U Smette A 2011 PDF The Messenger 145 20 23 Bibcode 2011Msngr 145 20L Arhiv originalu PDF za 6 sichnya 2012 Procitovano 20 grudnya 2015 Tegler S C Cornelison D M Grundy W M et al Methane and Nitrogen Abundances on Eris and Pluto American Astronomical Society DPS meeting 42 20 06 Bulletin of the American Astronomical Society Vol 42 p 984 2010 Bibcode 2010DPS 42 2006T Lellouch E de Bergh C Sicardy B Kaufl H U Smette A 2011 PDF Astronomy and Astrophysics 530 arXiv 1104 4312 Bibcode 2011A amp A 530L 4L doi 10 1051 0004 6361 201116954 Arhiv originalu PDF za 9 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Cruikshank D P Mason R E Dalle Ore C M Bernstein M P Quirico E Mastrapa R M Emery J P Owen T C 2006 Ethane on Pluto and Triton American Astronomical Society DPS meeting 38 21 03 Bulletin of the American Astronomical Society Vol 38 p 518 Bibcode 2006DPS 38 2103C Holler B J Young L A Grundy W M Olkin C B Cook J C 2014 PDF Icarus 243 104 110 arXiv 1406 1748 Bibcode 2014Icar 243 104H doi 10 1016 j icarus 2014 09 013 Arhiv originalu PDF za 24 listopada 2017 Procitovano 5 grudnya 2015 Hand E October 2015 Late harvest from Pluto reveals a complex world Science 350 6258 260 261 Bibcode 2015Sci 350 260H doi 10 1126 science 350 6258 260 Moore J M McKinnon W B Spencer J R ta in 2016 PDF Science 351 6279 arXiv 1604 05702 Bibcode 2016Sci 351 1284M doi 10 1126 science aad7055 Arhiv originalu PDF za 20 travnya 2016 Procitovano 24 travnya 2016 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Gurwell M A Butler B J 2005 Sub Arcsecond Scale Imaging of the Pluto Charon Binary System at 1 4 mm American Astronomical Society DPS meeting 37 id 55 01 Bulletin of the American Astronomical Society Vol 37 p 743 Bibcode 2005DPS 37 5501G Owen T C Roush T L Cruikshank D P et al Surface Ices and the Atmospheric Composition of Pluto Science 1993 T 261 5122 6 serpnya S 745 748 Bibcode 1993Sci 261 745O DOI 10 1126 science 261 5122 745 At Pluto New Horizons Finds Geology of All Ages Possible Ice Volcanoes Insight into Planetary Origins JHU Applied Physics Laboratory 9 listopada 2015 Arhiv originalu za 10 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 New Pluto Images from New Horizons It s Complicated JHU Applied Physics Laboratory 10 veresnya 2015 Arhiv originalu za 28 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 NASA 5 grudnya 2015 Arhiv originalu za 8 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 New Findings from New Horizons Shape Understanding of Pluto and its Moons The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory 19 grudnya 2015 Arhiv originalu za 18 grudnya 2015 Procitovano 20 grudnya 2015 Perplexing Pluto New Snakeskin Image and More from New Horizons NASA 24 veresnya 2015 Arhiv originalu za 1 grudnya 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Witze A 9 listopada 2015 Icy volcanoes may dot Pluto s surface Nature doi 10 1038 nature 2015 18756 Arhiv originalu za 10 listopada 2015 Procitovano 10 listopada 2015 Schenk P M McKinnon W Moore J ta in September 2015 A Large Impact Origin for Sputnik Planum and Surrounding Terrains Pluto American Astronomical Society DPS meeting 47 200 06 Bibcode 2015DPS 4720006S a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Telfer M W Parteli E J R Radebaugh J ta in 2018 Dunes on Pluto Science 360 6392 992 997 doi 10 1126 science aao2975 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Clark S 26 lipnya 2015 NASA probe finds intriguing ice flows under hazy skies on Pluto Spaceflight Now Arhiv originalu za 19 grudnya 2015 Procitovano 19 grudnya 2015 IAU Circular 4097 Occultation by Pluto on 1985 August 19 IAU 26 serpnya 1985 Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 25 serpnya 2014 Brosch N 1995 Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 276 2 551 578 Bibcode 1995MNRAS 276 571B doi 10 1093 mnras 276 2 571 Arhiv originalu za 21 bereznya 2018 Procitovano 5 grudnya 2015 Sicardy B Widemann T et al Large changes in Pluto s atmosphere as revealed by recent stellar occultations Nature 2003 T 424 vip 6945 10 lipnya S 168 170 Bibcode 2003Natur 424 168S DOI 10 1038 nature01766 Gurwell M Lellouch E Butler B ta in November 2015 Detection of Atmospheric CO on Pluto with ALMA American Astronomical Society DPS meeting 47 105 06 Bibcode 2015DPS 4710506G a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Gladstone G R Stern S A Ennico K ta in 2016 PDF Science 351 6279 arXiv 1604 05356 Bibcode 2016Sci 351 8866G doi 10 1126 science aad8866 Arhiv originalu PDF za 21 travnya 2016 Procitovano 24 travnya 2016 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Alex Parker 25 veresnya 2015 Pluto at Twilight blogs nasa gov Arhiv originalu za 11 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Olkin C B Young L A Borncamp D ta in January 2015 Evidence that Pluto s atmosphere does not collapse from occultations including the 2013 May 04 event Icarus 246 220 225 Bibcode 2015Icar 246 220O doi 10 1016 j icarus 2014 03 026 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Sicardy B Talbot J Meza E ta in 2016 Pluto s Atmosphere from the 2015 June 29 Ground based Stellar Occultation at the Time of the New Horizons Flyby The Astrophysical Journal Letters 819 2 arXiv 1601 05672 Bibcode 2016ApJ 819L 38S doi 10 3847 2041 8205 819 2 L38 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Obslugovuvannya CS1 Storinki iz nepoznachenim DOI z bezkoshtovnim dostupom posilannya Young L A 2013 PDF The Astrophysical Journal Letters 766 2 1 6 arXiv 1210 7778 Bibcode 2013ApJ 766L 22Y doi 10 1088 2041 8205 766 2 L22 Arhiv originalu PDF za 30 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Pluto is undergoing global warming researchers find Massachusetts Institute of Technology 9 zhovtnya 2002 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Britt R R 2003 Puzzling Seasons and Signs of Wind Found on Pluto Space com originalu za 25 lipnya 2003 Procitovano 26 bereznya 2007 New Horizons Reveals Pluto s Atmospheric Pressure Has Sharply Decreased NASA 24 lipnya 2015 Arhiv originalu za 1 grudnya 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Lellouch E Sicardy B de Bergh C Kaufl H U Kassi S Campargue A 2009 PDF Astronomy and Astrophysics 495 3 L17 L21 arXiv 0901 4882 Bibcode 2009A amp A 495L 17L doi 10 1051 0004 6361 200911633 Arhiv originalu PDF za 5 grudnya 2014 Procitovano 5 grudnya 2015 Lakdawalla E 3 bereznya 2009 Methane is a greenhouse gas on Pluto too The Planetary Society Arhiv originalu za 2 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 McComas D J Elliott H A Weidner S ta in 2016 Pluto s interaction with the solar wind Journal of Geophysical Research Space Physics 121 5 4232 4246 div p 4242 Bibcode 2016JGRA 121 4232M doi 10 1002 2016JA022599 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Durand Manterola H J Perez de Tejada H 2015 PDF arXiv 1505 07311 Arhiv originalu PDF za 13 veresnya 2020 Procitovano 24 lipnya 2016 Walsh K J Levison H F 18 chervnya 2015 PDF The Astronomical Journal 150 1 arXiv 1505 01208 Bibcode 2015AJ 150 11W doi 10 1088 0004 6256 150 1 11 Arhiv originalu PDF za 26 veresnya 2017 Procitovano 5 grudnya 2015 Weaver H A Buie M W Buratti B J ta in 2016 The small satellites of Pluto as observed by New Horizons Science 351 6279 arXiv 1604 05366 Bibcode 2016Sci 351 0030W doi 10 1126 science aae0030 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Stern S A Weaver H A Steffl A J Mutchler M J Merline W J Buie M W Young E F Young L A Spencer J R 2006 Nature 439 7079 946 948 Bibcode 2006Natur 439 946S doi 10 1038 nature04548 Arhiv originalu za 8 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Stern S A Weaver H A Steffl A J Mutchler M J Merline W J Buie M W Young E F Young L A Spencer J R Characteristics and Origin of the Quadruple System at Pluto Submitted to Nature 2005 arXiv astro ph 0512599 Bibcode 2005astro ph 12599S Last of Pluto s Moons Mysterious Kerberos Revealed by New Horizons JHU Applied Physics Laboratory 22 zhovtnya 2015 Arhiv originalu za 23 zhovtnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 New Horizons Picks Up Styx NASA 9 zhovtnya 2015 Arhiv originalu za 3 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Steffl A J Stern S A 2007 PDF The Astronomical Journal 133 4 1485 1489 arXiv astro ph 0608036 Bibcode 2007AJ 133 1485S doi 10 1086 511770 Arhiv originalu PDF za 26 veresnya 2017 Procitovano 5 grudnya 2015 Burns J A Simonelli D P Showalter M R Hamilton D P Porco C D Esposito L W Throop H 11 Jupiter s Ring Moon System Jupiter The Planet Satellites and Magnetosphere F Bagenal T E Dowling W B McKinnon Cambridge University Press 2004 P 247 ISBN 9780521818087 Bibcode 2004jpsm book 241B Dzherelo pro rivnist velichini I F geometrichnomu albedo Ward F R Canup R M Forced Resonant Migration of Pluto s Outer Satellites by Charon Science 2006 5790 25 serpnya S 1107 1109 Bibcode 2006Sci 313 1107W DOI 10 1126 science 1127293 Charon An ice machine in the ultimate deep freeze Gemini Observatory 17 lipnya 2007 Arhiv originalu za 22 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 IAU 2006 General Assembly Result of the IAU Resolution votes IAU News Release IAU0603 24 serpnya 2006 Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 4 grudnya 2015 IAU Circular No 8723 Satellites of Pluto PDF IAU 21 chervnya 2006 Arhiv PDF originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 5 grudnya 2015 Littman M Chapter 12 The smallest planet Planets Beyond Discovering the Outer Solar System Dover Publications 2004 P 170 194 ISBN 9780486436029 Soter S December 2006 The Astronomical Journal 132 6 2513 2519 arXiv astro ph 0608359 Bibcode 2006AJ 132 2513S doi 10 1086 508861 Arhiv originalu za 6 sichnya 2018 Procitovano 5 grudnya 2015 David Jewitt 2004 The Plutinos University of Hawaii originalu za 11 zhovtnya 2007 Procitovano 4 grudnya 2015 Voyager Frequently Asked Questions Jet Propulsion Laboratory 14 sichnya 2003 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Dava Sobel 1 travnya 1993 The last world Discover magazine Arhiv originalu za 17 lipnya 2012 Procitovano 4 grudnya 2015 Williams D R 2005 Pluto Kuiper Express NASA Goddard Space Flight Center Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Robert Roy Britt 2003 Pluto Mission a Go Initial Funding Secured Space com originalu za 18 kvitnya 2003 Procitovano 13 kvitnya 2007 Stern A 3 lyutogo 2006 Happy 100th Birthday Clyde Tombaugh JHU Applied Physics Laboratory Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 New Horizons Returns Last Bits of 2015 Flyby Data to Earth NASA 27 zhovtnya 2016 Arhiv originalu za 28 zhovtnya 2016 Procitovano 1 chervnya 2018 New Horizons Not Quite to Jupiter Makes First Pluto Sighting The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory 28 listopada 2006 Arhiv originalu za 16 zhovtnya 2012 Procitovano 4 grudnya 2015 Stern A 29 zhovtnya 2015 Top 10 Surprises from the Pluto Flyby Sky amp Telescope Arhiv originalu za 3 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 NASA 5 grudnya 2015 Arhiv originalu za 8 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Robinett R W 2001 Spacecraft Artifacts as Physics Teaching Resources PDF Department of Physics The Pennsylvania State University Arhiv originalu PDF za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Space Topics Voyager The Golden Record Planetary Society Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Clark D L Hobart D E 2000 Reflections on the Legacy of a Legend PDF Arhiv PDF originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Braga Ribas F Sicardy B Ortiz J L ta in 2013 The Astronomical Journal 773 1 Bibcode 2013ApJ 773 26B doi 10 1088 0004 637X 773 1 26 Arhiv originalu za 21 lipnya 2017 Procitovano 5 grudnya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Pal A Kiss C Muller T G ta in 2012 PDF Astronomy amp Astrophysics 541 L6 arXiv 1204 0899 Bibcode 2012A amp A 541L 6P doi 10 1051 0004 6361 201218874 Arhiv originalu PDF za 11 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Perevirte znachennya bibcode dovidka Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Hubble Finds Tenth Planet is Slightly Larger than Pluto 11 kvitnya 2006 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 NASA Funded Scientists Discover Tenth Planet Jet Propulsion Laboratory 29 lipnya 2005 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Mike Brown 2006 The discovery of 2003 UB313 Eris the 10th planet largest known dwarf planet Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Astronomer Responds to Pluto Not a Planet Claim Space com 2 lyutogo 2001 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 IAU 2006 General Assembly Resolutions 5 and 6 PDF IAU 24 serpnya 2006 Arhiv PDF originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 29 serpnya 2014 Minor Planet Circular 57592 PDF Mizhnarodnij astronomichnij soyuz Centr malih planet 7 veresnya 2006 Arhiv PDF originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 4 grudnya 2015 Plutoid chosen as name for Solar System objects like Pluto IAU News Release IAU0804 11 chervnya 2008 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Courtland R 18 veresnya 2008 New Scientist Arhiv originalu za 8 grudnya 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 Robert Roy Britt 24 serpnya 2006 Pluto Demoted No Longer a Planet in Highly Controversial Definition space com Arhiv originalu za 22 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Robert Roy Britt 21 listopada 2006 Why Planets Will Never Be Defined Space com Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 David Shiga 25 serpnya 2006 New planet definition sparks furore New Scientist Arhiv originalu za 28 listopada 2015 Procitovano 4 grudnya 2015 Marc W Buie September 2006 My response to 2006 IAU Resolutions 5a and 6a Lowell Observatory Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 4 grudnya 2015 Dennis Overbye 24 serpnya 2006 Pluto Is Demoted to Dwarf Planet The New York Times Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Relative to Pluto s planetary status Introduced bill text Legislative Counsel of California 24 serpnya 2006 Arhiv originalu za 12 grudnya 2012 Procitovano 5 grudnya 2015 Edna DeVore 7 veresnya 2006 Planetary Politics Protecting Pluto Space com Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 PDF Illinois General Assembly Adopted 26 February 2009 Arhiv originalu PDF za 18 bereznya 2009 Procitovano 22 lipnya 2011 description 8 grudnya 2015 u Wayback Machine PDF New Mexico Legislature Arhiv originalu PDF za 10 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 description 8 grudnya 2015 u Wayback Machine Pluto s still the same Pluto IOL co za 21 zhovtnya 2006 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Planet Pluto America s Eternal Embarrassment The Beijing News 28 serpnya 2006 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 Schilling G The Hunt for Planet X New Worlds and the Fate of Pluto New York Springer Science amp Business Media 2010 P 255 ISBN 9780387778051 Pluto a Planet Again On Friday the 13th in Illinois National Geographic News 11 bereznya 2009 Arhiv originalu za 29 listopada 2015 Procitovano 5 grudnya 2015 PDF American Dialect Society 5 sichnya 2007 Arhiv originalu PDF za 8 sichnya 2007 Procitovano 29 serpnya 2014 Leonid Popov 24 listopada 2008 Dalyokaya zvezda osvetila plany spaseniya Zemli ot smerti Solnca Membrana ru Arhiv originalu za 9 bereznya 2013 Procitovano 4 grudnya 2015 Schroder K P Connon Smith R 2008 PDF Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 155 163 arXiv 0801 4031 Bibcode 2008MNRAS 386 155S doi 10 1111 j 1365 2966 2008 13022 x Arhiv originalu PDF za 2 lyutogo 2016 Procitovano 5 grudnya 2015 Maksim Borisov 29 travnya 2003 Uyutnyj Pluton stanet poslednim oazisom zhizni Grani Ru Arhiv originalu za 12 bereznya 2013 Procitovano 4 grudnya 2015 Plutonij Red I V Petryanov Sokolov 2 e izd M Nauka 1977 T 2 520 s Populyarnaya biblioteka himicheskih elementov 50000 prim z dzherela 29 veresnya 2020 Allison M Heinrichs 25 serpnya 2006 Dwarfed by comparison Pittsburgh Tribune Arhiv originalu za 14 listopada 2007 Procitovano 26 bereznya 2007 Stableford B Pluto Science Fact and Science Fiction An Encyclopedia Routledge Taylor amp Francis Group 2006 P 381 382 ISBN 0 415 97460 7 LiteraturaStern S A Pluto Encyclopedia of the Solar System T Spohn D Breuer T Johnson 3 Elsevier 2014 P 909 924 ISBN 9780124160347 Pluto and Charon A Stern D J Tholen University of Arizona Press 1997 728 p ISBN 9780816518401 Bibcode 1998plch book S Stern S A Bagenal F Ennico K ta in 16 zhovtnya 2015 The Pluto system Initial results from its exploration by New Horizons PDF Science 350 6258 arXiv 1510 07704 Bibcode 2015Sci 350 1815S doi 10 1126 science aad1815 PMID 26472913 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Supplements 11 sichnya 2020 u Wayback Machine Tombaugh C W Moore P Out of the darkness the planet Pluto Stackpole Books 1980 221 p ISBN 0 7188 2500 4 Uajt A Planeta Pluton Per s angl L A Isakovich pod red V A Brumberga M Mir 1983 125 s Arhiv originalu Grebenikov E A Ryabov Yu A Otkrytie Plutona Poiski i otkrytiya planet 2 e izd pererab i dop M Nauka 1984 S 162 224 s Glavnaya redakciya fiziko matematicheskoj literatury 100 000 prim Pluton Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 360 ISBN 966 613 263 X Prishlyak M P Planeti karliki Astronomiya 11 kl Ya S Yackiv Harkiv Ranok 2011 S 93 95 160 s ISBN 978 617 540 424 9 PosilannyaGeorgij Burba Predvoditel holodnyh mirov Vokrug sveta 2006 1 2784 S 66 76 ros Zakrytie Plutona Vzglyad ru 21 avgusta 2006 Arhiv originalu za 20 serpnya 2011 Procitovano 4 grudnya 2015 ros Alan Stern 29 zhovtnya 2015 Top 10 Surprises from the Pluto Flyby Sky amp Telescope Arhiv originalu za 3 grudnya 2015 Kolekciya zobrazhen Plutona na sajti NASA Photojournal 6 listopada 2020 u Wayback Machine Science Ukraine vid 25 lipnya 2015 r Syuzhet pro Pluton 17 travnya 2015 u Wayback Machine ukr francuzkij naukovo populyarnij serial fr Tous sur orbite Statti pro Pluton 23 zhovtnya 2019 u Wayback Machine na sajti Astronet ros Cya stattya nalezhit do vibranih statej Ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ