Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Ери да або Еріс 136199 Eris за каталогом ЦМП символ друга за розміром після Плутона наймасивніша і найвіддаленіша від Со

Ерида (карликова планета)

Ерида (карликова планета)

Ери́да або Еріс (136199 Eris за каталогом ЦМП) (символ: image) — друга за розміром після Плутона, наймасивніша і найвіддаленіша від Сонця карликова планета Сонячної системи. Раніше для неї використовували тимчасові назви 2003 UB313, Ксена, Зена (Xena) і Ліла (Lilah). Назву «Ерида» на честь грецької богині розбрату було ухвалено Міжнародним астрономічним союзом 13 вересня 2006 року. Належить до транснептунових об'єктів та плутоїдів. Діаметр Ериди — близько 2330 км.

136199 Ерида image
image
Ерида (в центрі) та Дизномія (лівіше). Знімок зроблений з допомогою телескопа «Габбл»
Відкриття
Відкривач Майкл Браун,
Чедвік Трухільйо,
Девід Рабіновіц
Місце відкриття Паломарська обсерваторія
Дата відкриття 5 січня 2005
Позначення
Позначення 136199 Eris
Названа на честь Ерида
Тимчасові позначення 2003 UB313
Категорія малої планети карликова планета,
плутоїд
Орбітальні характеристики
Епоха 14 березня 2012 (2456000,5 JD)
Велика піввісь 68,04 а. о.
Перигелій 38,46 а. о.
Афелій 97,63 а. о.
Ексцентриситет 0,434
Орбітальний період 561,3 р
Середня орбітальна швидкість 3,4722 км/с
Середня аномалія 200,38°
Нахил орбіти 43,824°
Довгота висхідного вузла 36,061°
Аргумент перицентру 150,9°
Супутники Дизномія
Фізичні характеристики
Середній радіус 1163 ± 6 km
Маса (1,67±0,02)× 1022 кг
Прискорення вільного падіння на поверхні ~0,8 м/с²
Альбедо 0,86 ± 0,07
Темп. поверхні мін. сер. макс.
(наближено) 30 K 42,5 K 55 K
Спектральний тип B-V=0,78, V-R=0,45
Видима зоряна величина 18,7
Стандартна зоряна величина −1,1925
Кутовий розмір 40 мілісекунд
image 136199 Ерида у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ерида.
Не плутати з астероїдом Ірида.

Ериду відкрили 5 січня 2005 року Майкл Браун, Чедвік Трухільйо та Девід Рабіновіц. Першовідкривачі, а вслід за ними НАСА та деякі ЗМІ[] оголосили цей об'єкт десятою планетою Сонячної системи, однак 24 серпня 2006 року Міжнародний астрономічний союз затвердив нове визначення планети, за яким Ерида не є планетою. Об'єкт було віднесено до категорії «карликових планет».

Ерида протягом тривалого часу вважалася значно більшою від Плутона, за даними на 2010 рік їхні розміри вважалися настільки близькими, що неможливо було впевнено стверджувати, який із цих об'єктів більший. Однак згідно з даними, отриманими з космічного зонду New Horizons у липні 2015 року, Плутон трохи більший від Ериди і є найбільшим з відомих наразі транснептунових об'єктів.

Історія відкриття

Відкриття

image
Стрілкою показано рух Ериди на трьох зображеннях, використаних при відкритті об'єкта. Знімки зроблені протягом 3 годин

Ериду відкрила група американських астрономів — Майкл Браун (Каліфорнійський технологічний інститут), Чедвік Трухільйо (обсерваторія Джеміні) та Девід Рабіновіц (Єльський університет). На момент відкриття Ериди вони вже кілька років вели систематичні пошуки транснептунових об'єктів і встигли прославитися відкриттями таких великих об'єктів, як 50000 Квавар і 90377 Седна. Група використовувала 122-сантиметровий [en] зі 112 ПЗЗ-матрицями, який розташований у Паломарській обсерваторії, а також спеціальну програму для пошуку рухомих об'єктів на знімках.

Ерида була вперше помічена 5 січня 2005 року о 19:20 UTC під час повторного аналізу знімка, зробленого 21 жовтня 2003 року о 6:25 UTC за допомогою телескопа Самуеля Ошина. Також Ерида була знайдена на кількох більш ранніх знімках. Через кілька днів після відкриття групі Брауна у співпраці з Сюзанною Туреллотт знову вдалося виявити об'єкт за допомогою 1,3-метрового телескопа SMARTS в обсерваторії Серро-Тололо. Знадобилося ще кілька місяців досліджень, щоб визначити параметри орбіти і приблизний розмір об'єкта. Заява про відкриття була опублікована 29 липня 2005 року.

Назва

При реєстрації відкриття об'єкту було присвоєно тимчасове позначення 2003 UB313. Згодом виникла невизначеність у класифікації об'єкта: мала чи повноцінна планета. Через відмінність процедури найменування цих двох класів об'єктів пропозицію назви відклали до зібрання МАС 24 серпня 2006 року. У цей час у ЗМІ та в астрономічній спільноті затвердилося ім'я Зена (Ксена, англ. Xena), яке згадувалося так само часто, як «найпопулярніший» транснептуновий об'єкт Седна. Хоча ця назва, дана на честь головної героїні серіалу «Ксена: принцеса-воїн», була неофіційною, зарезервованою групою першовідкривачів для першого об'єкта, який виявиться більшим від Плутона.

Згідно з публікацією Г. Шиллінга, Майкл Браун спочатку хотів дати цій планеті ім'я Ліла (англ. Lila) на честь концепції в індуїзмі, яка була також співзвучна імені новонародженої доньки Брауна Ліли (англ. Lilah).

Сам Майкл Браун публічно висловився, що найкращою назвою для 2003 UB313 могло бути ім'я Прозерпіни — дружини Плутона в римській міфології, або її грецького аналога — Персефони. Ці назви навіть отримали більшість голосів у конкурсі з вибору назви для десятої планети, проведеному журналом New Scientist (при цьому «Зена» зайняла лише 4-те місце). Однак ці назви не могли бути прийнятими, оскільки вже були дані астероїдам 26 Прозерпіна та 399 Персефона, а за правилами МАС назви малих планет не повинні бути занадто схожі, щоб не виникало [en].

Але, оскільки 2003 UB313 довгий час вважався десятою планетою, Майкл Браун все ж мав намір дати йому назву з греко-римської міфології, в рамках якої названі інші планети. Ім'я Ерида (дав.-гр. Ἔρις) — грецької богині розбрату, яку Браун назвав своєю улюбленою богинею, не було зайняте. Саме ця назва і була надіслана в комісію МАС 6 вересня 2006 року, яка затвердила її 13 вересня 2006 року. Перед цим 7 вересня вона, як і Плутон, була включена в каталог малих планет під номером 136199.

Орбіта

image
Схема орбіти Ериди

Попри те, що орбіту Ериди відстежено за архівними знімками аж до 1954 року, її вкрай повільний рух не дає змоги встановити орбітальні характеристики з високою точністю. Середня відстань Ериди від Сонця — 68 а. о. (близько 10 млрд км), але її орбіта дуже витягнута — ексцентриситет дорівнює 0,43. Таким чином, максимальна відстань від Ериди до Сонця становить 97,63 а. о. (14,61 млрд км), мінімальна — 38,46 а. о. (5,75 млрд км), тобто в перигелії вона виявляється ближчою до Сонця, ніж Плутон в афелії, однак, на відміну від нього, Ерида не потрапляє всередину орбіти Нептуна. Вона пройшла афелій у березні — квітні 1977 року і зараз наближається до Сонця. Станом на 2012 рік Ерида перебуває за 96,5 а. о. (14,5 млрд км) від Сонця, тобто сонячне світло йде до неї понад 13 годин. Період обертання Ериди навколо Сонця становить 561 рік, тобто вона досягне найближчої до Сонця точки орбіти 2258 року.

Крім великого ексцентриситету, її орбіта дуже нахилена (під кутом 43,82°) до площини екліптики. За ексцентриситетом та нахилом орбіти Ерида значно перевершує Плутон та інші класичні об'єкти поясу Койпера. Небесні тіла з такими характеристиками деякі дослідники вважають об'єктами розсіяного диска або навіть відокремленими транснептуновими об'єктами.

Фізичні властивості

imageДизноміяЕридаХаронПлутонМакемакеХаумеа2007 OR10КваварСеднаОрк
Порівняльні розміри найбільших ТНО і Землі.
Зображення об'єктів — посилання на статті.

Точно визначити розміри настільки далекого небесного тіла дуже важко. Яскравість об'єкта пропорційна до площі поверхні, помноженої на альбедо (частку сонячних променів, що відбиваються об'єктом). Таким чином, щоб розрахувати діаметр, потрібно знати абсолютну зоряну величину (яку легко визначити) й альбедо (яке невідоме). Щоправда, Ерида настільки яскрава, що навіть якщо її альбедо дорівнює 1, її діаметр повинен бути не менше 2300 км.

У лютому 2006 року в журналі Nature опубліковані результати вимірювання тепловиділення планетоїда, виходячи з яких його діаметр був визначений як 3000 ± 300 км.

У квітні 2006 року були опубліковані результати вимірювань діаметра та альбедо об'єкта, отримані за допомогою космічного телескопа «Габбл». Згідно з цими вимірюваннями, діаметр Ериди виявився рівним 2400 ± 100 км (лише на 6 % більше діаметра Плутона), а альбедо — 0,86±0,07. Таким чином, поверхня Ериди має вище альбедо, ніж поверхня будь-якого іншого об'єкта Сонячної системи, крім Енцелада.

Вимірювання розмірів Ериди, виконані 2007 року з допомогою інфрачервоного космічного телескопа «Спітцер», дали змогу оцінити її діаметр як 2600+400
−200 км.

Анімація з видимими треками зорі із трьох пунктів, що пояснює де і як спостерігалося покриття

Найточніші вимірювання виконані в ніч на 6 листопада 2010 року, коли одразу три групи астрономів у Чилі спостерігали покриття Еридою дуже слабкої зорі USNO-A2 0825-00375767 (видима величина 17,1m) в сузір'ї Кита. Це дало можливість встановити діаметр плутоїда з точністю до 12 км. Діаметр Ериди, згідно з даними цих вимірювань, не перевищує 2326±12 км, а альбедо — 0,96+0,09
−0,04. Похибка в оцінці діаметра за даними теплового випромінювання, імовірно, пов'язана зі значним нахилом осі обертання Ериди до площини орбіти, унаслідок чого одна півкуля зараз нагріта більше, ніж інша.

Таким чином, отримані дані давали змогу стверджувати, що Ерида менша від Плутона, для якого традиційно вказувався діаметр 2390 км. Однак аналогічні вимірювання для Плутона, виконані 2007 року, дозволяли припустити, що його діаметр становить 2322 км або 2368 км (2014 рік). Тому питання про те, яка з карликових планет є насправді найбільшою в Сонячній системі, залишалося відкритим до липня 2015 року, коли за даними АМС «Нові обрії» було встановлено, що діаметр Плутона — 2370 ± 20 км.

Маса Ериди визначена завдяки наявності супутника, вона приблизно на чверть більша від маси Плутона і дорівнює (1,67 ± 0,02) × 1022 кг. Відповідно, середня густина Ериди дорівнює 2,52±0,05 г/см³, що доволі близько до густини як Плутона, так і різних астероїдів поясу Койпера.

Період обертання навколо власної осі віддалених небесних тіл визначається шляхом аналізу кривої блиску. Але визначення періоду обертання Ериди ускладнене через її правильну форму та однорідність поверхні. Перша оцінка, виконана 2005 року, давала нижню межу 8 годин. За даними фотометричного дослідження, виконаного 2006 року, Ерида здійснює повний оберт навколо власної осі не менш ніж за 5 земних діб. Вимірювання, виконані 2008 року з допомогою орбітального телескопа «Swift», дали найточніше значення 25,9 годин.

Стандартна зоряна величина Ериди становить −1,19m. Її видимий блиск у 2011—2012 роках дорівнює 18,7m (для порівняння, блиск Плутона — близько 14m) — безпосередньо спостерігати планету в аматорський телескоп неможливо, хоча за певних умов її можна зняти через хороший аматорський телескоп з апертурою 250—300 мм.

Нахил осі обертання Ериди невідомий.

Хімічний склад

image
Ерида. Художнє зображення NASA
image
Порівняння інфрачервоних спектрів Ериди і Плутона (стрілками відмічені лінії поглинання метану)

Вимірювання теплового потоку від Ериди дозволяють на основі закону Стефана — Больцмана розрахувати, що зараз середня температура її поверхні становить близько 20 К (−253 °C), а в найближчій до Сонця точці орбіти температура може досягати 43 К (−230 °C).

Спектроскопічні спостереження, виконані 25 січня 2005 року в обсерваторії Джеміні, показали наявність на поверхні Ериди метанового снігу, чим вона схожа на Плутон і супутник Нептуна Тритон. Цим пояснюється високе альбедо об'єкта. Також в її снігу є домішка азотного льоду, частка якого зростає з глибиною. Ерида відрізняється від Плутона і Тритона кольором. Плутон і Тритон червонуваті, а вона — сірувата. Це пов'язано з наявністю на Ериді також етанового та етиленового льоду. У жовтні 2011 року були опубліковані результати досліджень, згідно з якими тонкий шар замерзлих газів, що покриває поверхню Ериди, може сублімуватися при підвищенні температури (в перигелії) та утворювати тимчасову атмосферу карликової планети. Ймовірно, атмосфера у Ериди з'явиться через 250 років, у середині XXIII століття.

Великий ексцентриситет орбіти у Ериди призводить до регулярних змін на її поверхні і навіть до газових течій, що проходять через усю карликову планету.

Супутник

Докладніше: Дизномія (супутник)

10 вересня 2005 року з допомогою телескопа з адаптивною оптикою в обсерваторії Кека у 2003 UB313 був відкритий супутник, що отримав позначення S/2005 (2003 UB313) 1. Першовідкривачі дали супутнику ім'я Габріелла (англ. Gabrielle) — на честь супутниці Ксени. Супутник отримав офіційне ім'я Дизномія (позначення (136199) Eris I Dysnomia) 13 вересня 2006 року, одночасно з присвоєнням назви Ериді. Ця назва дана на честь доньки Ериди [en] — богині беззаконня у грецькій міфології.

Дизномія обертається на відстані 37 тис. км від Ериди, здійснюючи повний оберт приблизно за 16 земних діб.

Цікавий факт

Відкриття Ериди, що за розмірами більша Плутона (як вважалося від моменту її відкриття до прольоту космічного апарату «Нові обрії»), призвело до дискусії серед астрономів, чи слід вважати її планетою. Наслідком дискусії стало ухвалення генеральною асамблеєю Міжнародного астрономічного союзу резолюції, внаслідок якої було переглянуто саме значення терміну «планета», відтоді (2006 р.) об'єкт має задовольняти трьом умовам:

  1. Він має обертатись навколо Сонця.
  2. Він має бути досить масивним, щоб набути сферичної форми під дією власних гравітаційних сил.
  3. На своїй орбіті він має бути гравітаційною домінантою і поряд з ним не має бути інших тіл порівнянного розміру, крім його власних супутників або таких, що перебувають під його гравітаційним впливом.

Плутон не відповідає третій умові, оскільки його маса становить лише 7 % від маси всіх об'єктів на його орбіті. Тому рішенням МАС Плутон втратив статус планети і його було включено до класу карликових планет.

Остаточно 11 червня 2008 р. МАС оголосив про введення поняття «плутоїд». Зокрема, до плутоїдів належать карликові планети Ерида, Плутон, Макемаке і Гаумеа. Таким чином, офіційно кількість планет Сонячної системи дорівнює восьми.

Див. також

Примітки

  1. Staff (29 лютого 2004). . Ia. о.: Minor Planet Center. Архів оригіналу за 3 травня 2007. Процитовано 5 травня 2007. (англ.)
  2. База даних малих космічних тіл JPL: Ерида (карликова планета) (англ.) . Процитовано 9 березня 2012.
  3. (PDF). European Planetary Science Congress Abstracts. 6. 2011. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2011. Процитовано 14 вересня 2011.
  4. Beatty, Kelly (November 2010). . NewScientist.com. Sky and Telescope. Архів оригіналу за 16 вересня 2011. Процитовано 17 жовтня 2011.
  5. Michael E. Brown and Emily L. Schaller (2007). The Mass of Dwarf Planet Eris. Science. 316 (5831): 1585. doi:10.1126/science.1139415. PMID 17569855. Архів оригіналу (abstract page) за 12 лютого 2011. Процитовано 24 серпня 2010.
  6. Snodgrass, Carry, Dumas, Hainaut (16 грудня 2009). Characterisation of candidate members of (136108) Haumea's family. The Astrophysical Journal (abstract). arXiv:0912.3171. {{}}: |format= вимагає |url= ()
  7. . Department of Mathematics, University of Pisa, Italy. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 16 березня 2009.
  8. Видання під егідою Головної астрономічної обсерваторії НАНУ [ 2023-04-27 у Wayback Machine.] (2014 рік, с. 317)
  9. (англ.). // IAU Minor Planet Center. Архів оригіналу за 10 січня 2017. Процитовано 5 листопада 2016. (англ.)
  10. JPL/NASA (22 квітня 2015). . Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  11. How Big Is Pluto? New Horizons Settles Decades-Long Debate [ 1 липня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  12. . // space.com. 2007. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Процитовано 22 січня 2012. (англ.)
  13. . // Астронет. 19 червня 2007. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 25 січня 2012. (рос.)
  14. Central Bureau for Astronomical Telegrams (13 вересня 2006). (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2006. Процитовано 16 грудня 2006.
  15. . // IAU. 11 червня 2008. Архів оригіналу за 2 липня 2011. Процитовано 22 січня 2012.
  16. (рос.). // Lenta.ru. 30 липня 2005. Архів оригіналу за 9 жовтня 2011. Процитовано 22 січня 2012. (рос.)
  17. (рос.). // Lenta.ru. 10 листопада 2010. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 22 січня 2012. (рос.)
  18. Beatty K. (8 листопада 2010). . // New Scientist. Sky and Telescope. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 25 січня 2012. (англ.)
  19. Астрономы поменяли свои представления о размерах Плутона [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  20. . // IAU. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 27 січня 2012. (англ.)
  21. Brown M. (2006). . Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 13 січня 2012. (англ.)
  22. . // International Astronomical Union. 29 липня 2005. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 14 січня 2012. (англ.)
  23. (англ.). // IAU. Архів оригіналу за 2 серпня 2010. Процитовано 10 січня 2012. (англ.)
  24. Schilling G. Lila // The hunt for planet X: new worlds and the fate of Pluto. — Springer, 2009. — P. 201. — .
  25. O'Neill S. (2005). . // New Scientist. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 13 січня 2012.
  26. Brown M. (11 квітня 2007). Pluto and the Outer Solar System. // WGBH and Museum of Science, Boston. Архів оригіналу за 10 березня 2012. Процитовано 13 січня 2012. (англ.)
  27. (PDF). 13 вересня 2006. Архів оригіналу за 24 червня 2008. Процитовано 13 січня 2012.
  28. (PDF) (англ.). // IAU Minor Planet Center. 7 вересня 2006. Архів оригіналу (PDF) за 29 серпня 2012. Процитовано 14 січня 2012.
  29. D. K. Yeomans. . California Institute of Technology, Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 2012- 01-14.
  30. . IAU Minor Planet Center. 7 серпня 2009. Архів оригіналу за 6 березня 2012. Процитовано 31 січня 2012.
  31. B. Gladman, B. G. Marsden, C. VanLaerhoven (2008). (PDF) (англійською) . Архів оригіналу (PDF) за 2 листопада 2012. Процитовано 9 березня 2012.
  32. . Архів оригіналу за 23 березня 2010. Процитовано 6 листопада 2016.
  33. (англ.). // MPIfR. 2.2.2006 / 13.4.2006. Архів оригіналу за 28 вересня 2006. Процитовано 1 лютого 2012. (англ.)
  34. Brown M. E., Schaller E. L., Roe H. G., Rabinowitz D. L., Trujillo C. A. Direct measurement of the size of 2003 UB313 from the Hubble Space Telescope // The Astronomical Journal Letters. — 2006. — Vol. 643, no. 1. — P. L61. — DOI:10.1086/504843. (англ.)
  35. Stansberry J., Grundy W., Brown M. E., Spencer J., Trilling D., Cruikshank D., Margot J.-L. Physical Properties of Kuiper Belt and Centaur Objects: Constraints from Spitzer Space Telescope // The Solar System beyond Neptune / M. A. Barucci et al., Eds. — University of Arizona Press, 2007. — P. 161—179. — .
  36. (англ.). // Astronomical Events Calendar. 27 жовтня 2011. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 25 січня 2012. (англ.)
  37. Попов Л. (11 листопада 2010). . // Мембрана (рос.). Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 22 січня 2012. (рос.)
  38. Sicardy B.et al. Size, density, albedo and atmosphere limit of dwarf planet Eris from a stellar occultation // // European Planetary Science Congress Abstracts. — 2011. — Т. 6. (англ.)
  39. . Мембрана. Архів оригіналу за 8 жовтня 2016. Процитовано 6 листопада 2016. (рос.)
  40. Young E. F., Young L. A., Buie M. Pluto's Radius // Bulletin of the American Astronomical Society. — 2007. — Vol. 39. — P. 541. (англ.)
  41. Lellouch E., de Bergh C., Sicardy B., Forget F., Vangvichith M., Käufl H.-U. Exploring the spatial, temporal, and vertical distribution of methane in Pluto's atmosphere // Icarus. — 2014. — arXiv:1403.3208. — DOI:10.1016/j.icarus.2014.03.027. (англ.)
  42. . NASA. 13 липня 2015. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 13 липня 2015. (англ.)
  43. Brown M. E., Schaller E. L. The Mass of Dwarf Planet Eris // Science. — 2007. — Vol. 316, no. 5831. — P. 1585. — DOI:10.1126/science.1139415. (англ.)
  44. . 8 вересня 2005. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 січня 2012. (англ.)
  45. Carraro G., Maris M., Bertin D., Parisi M. G. Time series photometry of the dwarf planet ERIS (2003 UB313) // Astronomy and Astrophysics. — 2006. — Vol. 460, no. 2. — P. L39—L42. — DOI:10.1051/0004-6361:20066526. (англ.)
  46. Roe H. G., Pike R. E., Brown M. E. Tentative Detection of the Rotation of Eris // Icarus. — 2008. — Vol. 198, no. 2. — P. 459—464. — DOI:10.1016/j.icarus.2008.08.001. (англ.)
  47. . Department of Mathematics, University of Pisa, Italy. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 14 січня 2012.
  48. FAQ по телескопам [ 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  49. Russell R. (9 червня 2009). The Poles of the Dwarf Planets (англ.). // Windows to the Universe. Архів оригіналу за 20 травня 2012. Процитовано 19 лютого 2012. (англ.)
  50. Merlin F. et al. Stratification of methane ice on Eris' surface // The Astronomical Journal. — 2009. — Vol. 137, no. 1. — P. 315—328. — DOI:10.1088/0004-6256/137/1/315. (англ.)
  51. . // Gemini Observatory. 2005. Архів оригіналу за 28 січня 2012. Процитовано 13 січня 2012. (англ.)
  52. . // Мембрана. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 6 листопада 2016. (рос.)
  53. Sicardy B., Ortiz J. L., Assafin M., Jehin E., Maury A., Lellouch E., Gil Hutton R., Braga-Ribas F., Colas F., Hestroffer D., Lecacheux J., Roques F., Santos-Sanz P., Widemann T., Morales N., Duffard R., Thirouin A., Castro-Tirado A. J., Jelínek M., Kubánek P., Sota A., Sánchez-Ramírez R., Andrei A. H., Camargo J. I. B., da Silva Neto D. N. et al. A Pluto-like radius and a high albedo for the dwarf planet Eris from an occultation // Nature. — 27 October 2011. (англ.)
  54. Kaufman R. (26 жовтня 2011). (англ.). National Geographic News. Архів оригіналу за 14 лютого 2012. Процитовано 1 лютого 2012. (англ.)
  55. Brown M. E. et al. Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects // The Astronomical Journal Letters. — 2006. — Vol. 639, no. 1. — P. L43—L46. — DOI:10.1086/501524. (англ.)
  56. Уральская В. С. . ГАИШ МГУ. Архів оригіналу за 27 грудня 2014. Процитовано 25 січня 2012. (рос.)
  57. Tony Phillips and Amelia Phillips (4 вересня 2006). Much Ado about Pluto (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2010.
  58. (PDF). International Astronomical Union (англ.). 24 серпня 2006. Архів оригіналу (PDF) за 25 червня 2008. Процитовано 16 грудня 2010.
  59. Лагодна Д. О., Кобзар О. О. Планети в сонячній системі та поза нею. Стан проблеми. УДК 52 + 372.8 (PDF)

Посилання

  • База даних малих космічних тіл JPL: Ерида (карликова планета) (англ.) .
  • База даних MPC про малі тіла Сонячної системи (136199)(англ.)

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Eri da abo Eris 136199 Eris za katalogom CMP simvol druga za rozmirom pislya Plutona najmasivnisha i najviddalenisha vid Soncya karlikova planeta Sonyachnoyi sistemi Ranishe dlya neyi vikoristovuvali timchasovi nazvi 2003 UB313 Ksena Zena Xena i Lila Lilah Nazvu Erida na chest greckoyi bogini rozbratu bulo uhvaleno Mizhnarodnim astronomichnim soyuzom 13 veresnya 2006 roku Nalezhit do transneptunovih ob yektiv ta plutoyidiv Diametr Eridi blizko 2330 km 136199 Erida Erida v centri ta Diznomiya livishe Znimok zroblenij z dopomogoyu teleskopa Gabbl VidkrittyaVidkrivach Majkl Braun Chedvik Truhiljo Devid RabinovicMisce vidkrittya Palomarska observatoriyaData vidkrittya 5 sichnya 2005PoznachennyaPoznachennya 136199 ErisNazvana na chest EridaTimchasovi poznachennya 2003 UB313Kategoriya maloyi planeti karlikova planeta plutoyidOrbitalni harakteristikiEpoha 14 bereznya 2012 2456000 5 JD Velika pivvis 68 04 a o Perigelij 38 46 a o Afelij 97 63 a o Ekscentrisitet 0 434Orbitalnij period 561 3 rSerednya orbitalna shvidkist 3 4722 km sSerednya anomaliya 200 38 Nahil orbiti 43 824 Dovgota vishidnogo vuzla 36 061 Argument pericentru 150 9 Suputniki DiznomiyaFizichni harakteristikiSerednij radius 1163 6 kmMasa 1 67 0 02 1022 kgPriskorennya vilnogo padinnya na poverhni 0 8 m s Albedo 0 86 0 07Temp poverhni min ser maks nablizheno 30 K 42 5 K 55 KSpektralnij tip B V 0 78 V R 0 45Vidima zoryana velichina 18 7Standartna zoryana velichina 1 1925Kutovij rozmir 40 milisekund 136199 Erida u VikishovishiU Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Erida Ne plutati z asteroyidom Irida Eridu vidkrili 5 sichnya 2005 roku Majkl Braun Chedvik Truhiljo ta Devid Rabinovic Pershovidkrivachi a vslid za nimi NASA ta deyaki ZMI dzherelo ogolosili cej ob yekt desyatoyu planetoyu Sonyachnoyi sistemi odnak 24 serpnya 2006 roku Mizhnarodnij astronomichnij soyuz zatverdiv nove viznachennya planeti za yakim Erida ne ye planetoyu Ob yekt bulo vidneseno do kategoriyi karlikovih planet Erida protyagom trivalogo chasu vvazhalasya znachno bilshoyu vid Plutona za danimi na 2010 rik yihni rozmiri vvazhalisya nastilki blizkimi sho nemozhlivo bulo vpevneno stverdzhuvati yakij iz cih ob yektiv bilshij Odnak zgidno z danimi otrimanimi z kosmichnogo zondu New Horizons u lipni 2015 roku Pluton trohi bilshij vid Eridi i ye najbilshim z vidomih narazi transneptunovih ob yektiv Istoriya vidkrittyaVidkrittya Strilkoyu pokazano ruh Eridi na troh zobrazhennyah vikoristanih pri vidkritti ob yekta Znimki zrobleni protyagom 3 godin Eridu vidkrila grupa amerikanskih astronomiv Majkl Braun Kalifornijskij tehnologichnij institut Chedvik Truhiljo observatoriya Dzhemini ta Devid Rabinovic Yelskij universitet Na moment vidkrittya Eridi voni vzhe kilka rokiv veli sistematichni poshuki transneptunovih ob yektiv i vstigli proslavitisya vidkrittyami takih velikih ob yektiv yak 50000 Kvavar i 90377 Sedna Grupa vikoristovuvala 122 santimetrovij en zi 112 PZZ matricyami yakij roztashovanij u Palomarskij observatoriyi a takozh specialnu programu dlya poshuku ruhomih ob yektiv na znimkah Erida bula vpershe pomichena 5 sichnya 2005 roku o 19 20 UTC pid chas povtornogo analizu znimka zroblenogo 21 zhovtnya 2003 roku o 6 25 UTC za dopomogoyu teleskopa Samuelya Oshina Takozh Erida bula znajdena na kilkoh bilsh rannih znimkah Cherez kilka dniv pislya vidkrittya grupi Brauna u spivpraci z Syuzannoyu Turellott znovu vdalosya viyaviti ob yekt za dopomogoyu 1 3 metrovogo teleskopa SMARTS v observatoriyi Serro Tololo Znadobilosya she kilka misyaciv doslidzhen shob viznachiti parametri orbiti i pribliznij rozmir ob yekta Zayava pro vidkrittya bula opublikovana 29 lipnya 2005 roku Nazva Pri reyestraciyi vidkrittya ob yektu bulo prisvoyeno timchasove poznachennya 2003 UB313 Zgodom vinikla neviznachenist u klasifikaciyi ob yekta mala chi povnocinna planeta Cherez vidminnist proceduri najmenuvannya cih dvoh klasiv ob yektiv propoziciyu nazvi vidklali do zibrannya MAS 24 serpnya 2006 roku U cej chas u ZMI ta v astronomichnij spilnoti zatverdilosya im ya Zena Ksena angl Xena yake zgaduvalosya tak samo chasto yak najpopulyarnishij transneptunovij ob yekt Sedna Hocha cya nazva dana na chest golovnoyi geroyini serialu Ksena princesa voyin bula neoficijnoyu zarezervovanoyu grupoyu pershovidkrivachiv dlya pershogo ob yekta yakij viyavitsya bilshim vid Plutona Zgidno z publikaciyeyu G Shillinga Majkl Braun spochatku hotiv dati cij planeti im ya Lila angl Lila na chest koncepciyi v induyizmi yaka bula takozh spivzvuchna imeni novonarodzhenoyi donki Brauna Lili angl Lilah Sam Majkl Braun publichno vislovivsya sho najkrashoyu nazvoyu dlya 2003 UB313 moglo buti im ya Prozerpini druzhini Plutona v rimskij mifologiyi abo yiyi greckogo analoga Persefoni Ci nazvi navit otrimali bilshist golosiv u konkursi z viboru nazvi dlya desyatoyi planeti provedenomu zhurnalom New Scientist pri comu Zena zajnyala lishe 4 te misce Odnak ci nazvi ne mogli buti prijnyatimi oskilki vzhe buli dani asteroyidam 26 Prozerpina ta 399 Persefona a za pravilami MAS nazvi malih planet ne povinni buti zanadto shozhi shob ne vinikalo en Ale oskilki 2003 UB313 dovgij chas vvazhavsya desyatoyu planetoyu Majkl Braun vse zh mav namir dati jomu nazvu z greko rimskoyi mifologiyi v ramkah yakoyi nazvani inshi planeti Im ya Erida dav gr Ἔris greckoyi bogini rozbratu yaku Braun nazvav svoyeyu ulyublenoyu bogineyu ne bulo zajnyate Same cya nazva i bula nadislana v komisiyu MAS 6 veresnya 2006 roku yaka zatverdila yiyi 13 veresnya 2006 roku Pered cim 7 veresnya vona yak i Pluton bula vklyuchena v katalog malih planet pid nomerom 136199 OrbitaShema orbiti Eridi Popri te sho orbitu Eridi vidstezheno za arhivnimi znimkami azh do 1954 roku yiyi vkraj povilnij ruh ne daye zmogi vstanoviti orbitalni harakteristiki z visokoyu tochnistyu Serednya vidstan Eridi vid Soncya 68 a o blizko 10 mlrd km ale yiyi orbita duzhe vityagnuta ekscentrisitet dorivnyuye 0 43 Takim chinom maksimalna vidstan vid Eridi do Soncya stanovit 97 63 a o 14 61 mlrd km minimalna 38 46 a o 5 75 mlrd km tobto v perigeliyi vona viyavlyayetsya blizhchoyu do Soncya nizh Pluton v afeliyi odnak na vidminu vid nogo Erida ne potraplyaye vseredinu orbiti Neptuna Vona projshla afelij u berezni kvitni 1977 roku i zaraz nablizhayetsya do Soncya Stanom na 2012 rik Erida perebuvaye za 96 5 a o 14 5 mlrd km vid Soncya tobto sonyachne svitlo jde do neyi ponad 13 godin Period obertannya Eridi navkolo Soncya stanovit 561 rik tobto vona dosyagne najblizhchoyi do Soncya tochki orbiti 2258 roku Krim velikogo ekscentrisitetu yiyi orbita duzhe nahilena pid kutom 43 82 do ploshini ekliptiki Za ekscentrisitetom ta nahilom orbiti Erida znachno perevershuye Pluton ta inshi klasichni ob yekti poyasu Kojpera Nebesni tila z takimi harakteristikami deyaki doslidniki vvazhayut ob yektami rozsiyanogo diska abo navit vidokremlenimi transneptunovimi ob yektami Fizichni vlastivostiPorivnyalni rozmiri najbilshih TNO i Zemli Zobrazhennya ob yektiv posilannya na statti Tochno viznachiti rozmiri nastilki dalekogo nebesnogo tila duzhe vazhko Yaskravist ob yekta proporcijna do ploshi poverhni pomnozhenoyi na albedo chastku sonyachnih promeniv sho vidbivayutsya ob yektom Takim chinom shob rozrahuvati diametr potribno znati absolyutnu zoryanu velichinu yaku legko viznachiti j albedo yake nevidome Shopravda Erida nastilki yaskrava sho navit yaksho yiyi albedo dorivnyuye 1 yiyi diametr povinen buti ne menshe 2300 km U lyutomu 2006 roku v zhurnali Nature opublikovani rezultati vimiryuvannya teplovidilennya planetoyida vihodyachi z yakih jogo diametr buv viznachenij yak 3000 300 km U kvitni 2006 roku buli opublikovani rezultati vimiryuvan diametra ta albedo ob yekta otrimani za dopomogoyu kosmichnogo teleskopa Gabbl Zgidno z cimi vimiryuvannyami diametr Eridi viyavivsya rivnim 2400 100 km lishe na 6 bilshe diametra Plutona a albedo 0 86 0 07 Takim chinom poverhnya Eridi maye vishe albedo nizh poverhnya bud yakogo inshogo ob yekta Sonyachnoyi sistemi krim Encelada Vimiryuvannya rozmiriv Eridi vikonani 2007 roku z dopomogoyu infrachervonogo kosmichnogo teleskopa Spitcer dali zmogu ociniti yiyi diametr yak 2600 400 200 km source source source source source source source Animaciya z vidimimi trekami zori iz troh punktiv sho poyasnyuye de i yak sposterigalosya pokrittya Najtochnishi vimiryuvannya vikonani v nich na 6 listopada 2010 roku koli odrazu tri grupi astronomiv u Chili sposterigali pokrittya Eridoyu duzhe slabkoyi zori USNO A2 0825 00375767 vidima velichina 17 1m v suzir yi Kita Ce dalo mozhlivist vstanoviti diametr plutoyida z tochnistyu do 12 km Diametr Eridi zgidno z danimi cih vimiryuvan ne perevishuye 2326 12 km a albedo 0 96 0 09 0 04 Pohibka v ocinci diametra za danimi teplovogo viprominyuvannya imovirno pov yazana zi znachnim nahilom osi obertannya Eridi do ploshini orbiti unaslidok chogo odna pivkulya zaraz nagrita bilshe nizh insha Takim chinom otrimani dani davali zmogu stverdzhuvati sho Erida mensha vid Plutona dlya yakogo tradicijno vkazuvavsya diametr 2390 km Odnak analogichni vimiryuvannya dlya Plutona vikonani 2007 roku dozvolyali pripustiti sho jogo diametr stanovit 2322 km abo 2368 km 2014 rik Tomu pitannya pro te yaka z karlikovih planet ye naspravdi najbilshoyu v Sonyachnij sistemi zalishalosya vidkritim do lipnya 2015 roku koli za danimi AMS Novi obriyi bulo vstanovleno sho diametr Plutona 2370 20 km Masa Eridi viznachena zavdyaki nayavnosti suputnika vona priblizno na chvert bilsha vid masi Plutona i dorivnyuye 1 67 0 02 1022 kg Vidpovidno serednya gustina Eridi dorivnyuye 2 52 0 05 g sm sho dovoli blizko do gustini yak Plutona tak i riznih asteroyidiv poyasu Kojpera Period obertannya navkolo vlasnoyi osi viddalenih nebesnih til viznachayetsya shlyahom analizu krivoyi blisku Ale viznachennya periodu obertannya Eridi uskladnene cherez yiyi pravilnu formu ta odnoridnist poverhni Persha ocinka vikonana 2005 roku davala nizhnyu mezhu 8 godin Za danimi fotometrichnogo doslidzhennya vikonanogo 2006 roku Erida zdijsnyuye povnij obert navkolo vlasnoyi osi ne mensh nizh za 5 zemnih dib Vimiryuvannya vikonani 2008 roku z dopomogoyu orbitalnogo teleskopa Swift dali najtochnishe znachennya 25 9 godin Standartna zoryana velichina Eridi stanovit 1 19m Yiyi vidimij blisk u 2011 2012 rokah dorivnyuye 18 7m dlya porivnyannya blisk Plutona blizko 14m bezposeredno sposterigati planetu v amatorskij teleskop nemozhlivo hocha za pevnih umov yiyi mozhna znyati cherez horoshij amatorskij teleskop z aperturoyu 250 300 mm Nahil osi obertannya Eridi nevidomij Himichnij skladErida Hudozhnye zobrazhennya NASA Porivnyannya infrachervonih spektriv Eridi i Plutona strilkami vidmicheni liniyi poglinannya metanu Vimiryuvannya teplovogo potoku vid Eridi dozvolyayut na osnovi zakonu Stefana Bolcmana rozrahuvati sho zaraz serednya temperatura yiyi poverhni stanovit blizko 20 K 253 C a v najblizhchij do Soncya tochci orbiti temperatura mozhe dosyagati 43 K 230 C Spektroskopichni sposterezhennya vikonani 25 sichnya 2005 roku v observatoriyi Dzhemini pokazali nayavnist na poverhni Eridi metanovogo snigu chim vona shozha na Pluton i suputnik Neptuna Triton Cim poyasnyuyetsya visoke albedo ob yekta Takozh v yiyi snigu ye domishka azotnogo lodu chastka yakogo zrostaye z glibinoyu Erida vidriznyayetsya vid Plutona i Tritona kolorom Pluton i Triton chervonuvati a vona siruvata Ce pov yazano z nayavnistyu na Eridi takozh etanovogo ta etilenovogo lodu U zhovtni 2011 roku buli opublikovani rezultati doslidzhen zgidno z yakimi tonkij shar zamerzlih gaziv sho pokrivaye poverhnyu Eridi mozhe sublimuvatisya pri pidvishenni temperaturi v perigeliyi ta utvoryuvati timchasovu atmosferu karlikovoyi planeti Jmovirno atmosfera u Eridi z yavitsya cherez 250 rokiv u seredini XXIII stolittya Velikij ekscentrisitet orbiti u Eridi prizvodit do regulyarnih zmin na yiyi poverhni i navit do gazovih techij sho prohodyat cherez usyu karlikovu planetu SuputnikDokladnishe Diznomiya suputnik 10 veresnya 2005 roku z dopomogoyu teleskopa z adaptivnoyu optikoyu v observatoriyi Keka u 2003 UB313 buv vidkritij suputnik sho otrimav poznachennya S 2005 2003 UB313 1 Pershovidkrivachi dali suputniku im ya Gabriella angl Gabrielle na chest suputnici Kseni Suputnik otrimav oficijne im ya Diznomiya poznachennya 136199 Eris I Dysnomia 13 veresnya 2006 roku odnochasno z prisvoyennyam nazvi Eridi Cya nazva dana na chest donki Eridi en bogini bezzakonnya u greckij mifologiyi Diznomiya obertayetsya na vidstani 37 tis km vid Eridi zdijsnyuyuchi povnij obert priblizno za 16 zemnih dib Cikavij faktVidkrittya Eridi sho za rozmirami bilsha Plutona yak vvazhalosya vid momentu yiyi vidkrittya do prolotu kosmichnogo aparatu Novi obriyi prizvelo do diskusiyi sered astronomiv chi slid vvazhati yiyi planetoyu Naslidkom diskusiyi stalo uhvalennya generalnoyu asambleyeyu Mizhnarodnogo astronomichnogo soyuzu rezolyuciyi vnaslidok yakoyi bulo pereglyanuto same znachennya terminu planeta vidtodi 2006 r ob yekt maye zadovolnyati trom umovam Vin maye obertatis navkolo Soncya Vin maye buti dosit masivnim shob nabuti sferichnoyi formi pid diyeyu vlasnih gravitacijnih sil Na svoyij orbiti vin maye buti gravitacijnoyu dominantoyu i poryad z nim ne maye buti inshih til porivnyannogo rozmiru krim jogo vlasnih suputnikiv abo takih sho perebuvayut pid jogo gravitacijnim vplivom Pluton ne vidpovidaye tretij umovi oskilki jogo masa stanovit lishe 7 vid masi vsih ob yektiv na jogo orbiti Tomu rishennyam MAS Pluton vtrativ status planeti i jogo bulo vklyucheno do klasu karlikovih planet Ostatochno 11 chervnya 2008 r MAS ogolosiv pro vvedennya ponyattya plutoyid Zokrema do plutoyidiv nalezhat karlikovi planeti Erida Pluton Makemake i Gaumea Takim chinom oficijno kilkist planet Sonyachnoyi sistemi dorivnyuye vosmi Div takozhSuperechka shodo vidkrittya GaumeaPrimitkiStaff 29 lyutogo 2004 Ia o Minor Planet Center Arhiv originalu za 3 travnya 2007 Procitovano 5 travnya 2007 angl Baza danih malih kosmichnih til JPL Erida karlikova planeta angl Procitovano 9 bereznya 2012 PDF European Planetary Science Congress Abstracts 6 2011 Arhiv originalu PDF za 18 zhovtnya 2011 Procitovano 14 veresnya 2011 Beatty Kelly November 2010 NewScientist com Sky and Telescope Arhiv originalu za 16 veresnya 2011 Procitovano 17 zhovtnya 2011 Michael E Brown and Emily L Schaller 2007 The Mass of Dwarf Planet Eris Science 316 5831 1585 doi 10 1126 science 1139415 PMID 17569855 Arhiv originalu abstract page za 12 lyutogo 2011 Procitovano 24 serpnya 2010 Snodgrass Carry Dumas Hainaut 16 grudnya 2009 Characterisation of candidate members of 136108 Haumea s family The Astrophysical Journal abstract arXiv 0912 3171 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a format vimagaye url dovidka Department of Mathematics University of Pisa Italy Arhiv originalu za 4 chervnya 2011 Procitovano 16 bereznya 2009 Vidannya pid egidoyu Golovnoyi astronomichnoyi observatoriyi NANU 2023 04 27 u Wayback Machine 2014 rik s 317 angl IAU Minor Planet Center Arhiv originalu za 10 sichnya 2017 Procitovano 5 listopada 2016 angl JPL NASA 22 kvitnya 2015 Jet Propulsion Laboratory Arhiv originalu za 19 sichnya 2021 Procitovano 19 sichnya 2022 How Big Is Pluto New Horizons Settles Decades Long Debate 1 lipnya 2017 u Wayback Machine angl space com 2007 Arhiv originalu za 5 bereznya 2012 Procitovano 22 sichnya 2012 angl Astronet 19 chervnya 2007 Arhiv originalu za 15 bereznya 2012 Procitovano 25 sichnya 2012 ros Central Bureau for Astronomical Telegrams 13 veresnya 2006 PDF Arhiv originalu PDF za 27 veresnya 2006 Procitovano 16 grudnya 2006 IAU 11 chervnya 2008 Arhiv originalu za 2 lipnya 2011 Procitovano 22 sichnya 2012 ros Lenta ru 30 lipnya 2005 Arhiv originalu za 9 zhovtnya 2011 Procitovano 22 sichnya 2012 ros ros Lenta ru 10 listopada 2010 Arhiv originalu za 30 travnya 2012 Procitovano 22 sichnya 2012 ros Beatty K 8 listopada 2010 New Scientist Sky and Telescope Arhiv originalu za 23 lyutogo 2012 Procitovano 25 sichnya 2012 angl Astronomy pomenyali svoi predstavleniya o razmerah Plutona 4 bereznya 2016 u Wayback Machine ros IAU Arhiv originalu za 26 sichnya 2012 Procitovano 27 sichnya 2012 angl Brown M 2006 Arhiv originalu za 19 lipnya 2011 Procitovano 13 sichnya 2012 angl International Astronomical Union 29 lipnya 2005 Arhiv originalu za 29 veresnya 2012 Procitovano 14 sichnya 2012 angl angl IAU Arhiv originalu za 2 serpnya 2010 Procitovano 10 sichnya 2012 angl Schilling G Lila The hunt for planet X new worlds and the fate of Pluto Springer 2009 P 201 ISBN 978 0 387 77804 4 O Neill S 2005 New Scientist Arhiv originalu za 24 sichnya 2012 Procitovano 13 sichnya 2012 Brown M 11 kvitnya 2007 Pluto and the Outer Solar System WGBH and Museum of Science Boston Arhiv originalu za 10 bereznya 2012 Procitovano 13 sichnya 2012 angl PDF 13 veresnya 2006 Arhiv originalu za 24 chervnya 2008 Procitovano 13 sichnya 2012 PDF angl IAU Minor Planet Center 7 veresnya 2006 Arhiv originalu PDF za 29 serpnya 2012 Procitovano 14 sichnya 2012 D K Yeomans California Institute of Technology Jet Propulsion Laboratory Arhiv originalu za 6 chervnya 2012 Procitovano 2012 01 14 IAU Minor Planet Center 7 serpnya 2009 Arhiv originalu za 6 bereznya 2012 Procitovano 31 sichnya 2012 B Gladman B G Marsden C VanLaerhoven 2008 PDF anglijskoyu Arhiv originalu PDF za 2 listopada 2012 Procitovano 9 bereznya 2012 Arhiv originalu za 23 bereznya 2010 Procitovano 6 listopada 2016 angl MPIfR 2 2 2006 13 4 2006 Arhiv originalu za 28 veresnya 2006 Procitovano 1 lyutogo 2012 angl Brown M E Schaller E L Roe H G Rabinowitz D L Trujillo C A Direct measurement of the size of 2003 UB313 from the Hubble Space Telescope The Astronomical Journal Letters 2006 Vol 643 no 1 P L61 DOI 10 1086 504843 angl Stansberry J Grundy W Brown M E Spencer J Trilling D Cruikshank D Margot J L Physical Properties of Kuiper Belt and Centaur Objects Constraints from Spitzer Space Telescope The Solar System beyond Neptune M A Barucci et al Eds University of Arizona Press 2007 P 161 179 ISBN 9780816527557 angl Astronomical Events Calendar 27 zhovtnya 2011 Arhiv originalu za 5 bereznya 2016 Procitovano 25 sichnya 2012 angl Popov L 11 listopada 2010 Membrana ros Arhiv originalu za 4 sichnya 2012 Procitovano 22 sichnya 2012 ros Sicardy B et al Size density albedo and atmosphere limit of dwarf planet Eris from a stellar occultation European Planetary Science Congress Abstracts 2011 T 6 angl Membrana Arhiv originalu za 8 zhovtnya 2016 Procitovano 6 listopada 2016 ros Young E F Young L A Buie M Pluto s Radius Bulletin of the American Astronomical Society 2007 Vol 39 P 541 angl Lellouch E de Bergh C Sicardy B Forget F Vangvichith M Kaufl H U Exploring the spatial temporal and vertical distribution of methane in Pluto s atmosphere Icarus 2014 arXiv 1403 3208 DOI 10 1016 j icarus 2014 03 027 angl NASA 13 lipnya 2015 Arhiv originalu za 17 serpnya 2016 Procitovano 13 lipnya 2015 angl Brown M E Schaller E L The Mass of Dwarf Planet Eris Science 2007 Vol 316 no 5831 P 1585 DOI 10 1126 science 1139415 angl 8 veresnya 2005 Arhiv originalu za 4 bereznya 2016 Procitovano 22 sichnya 2012 angl Carraro G Maris M Bertin D Parisi M G Time series photometry of the dwarf planet ERIS 2003 UB313 Astronomy and Astrophysics 2006 Vol 460 no 2 P L39 L42 DOI 10 1051 0004 6361 20066526 angl Roe H G Pike R E Brown M E Tentative Detection of the Rotation of Eris Icarus 2008 Vol 198 no 2 P 459 464 DOI 10 1016 j icarus 2008 08 001 angl Department of Mathematics University of Pisa Italy Arhiv originalu za 4 chervnya 2011 Procitovano 14 sichnya 2012 FAQ po teleskopam 13 zhovtnya 2011 u Wayback Machine ros Russell R 9 chervnya 2009 The Poles of the Dwarf Planets angl Windows to the Universe Arhiv originalu za 20 travnya 2012 Procitovano 19 lyutogo 2012 angl Merlin F et al Stratification of methane ice on Eris surface The Astronomical Journal 2009 Vol 137 no 1 P 315 328 DOI 10 1088 0004 6256 137 1 315 angl Gemini Observatory 2005 Arhiv originalu za 28 sichnya 2012 Procitovano 13 sichnya 2012 angl Membrana Arhiv originalu za 31 bereznya 2017 Procitovano 6 listopada 2016 ros Sicardy B Ortiz J L Assafin M Jehin E Maury A Lellouch E Gil Hutton R Braga Ribas F Colas F Hestroffer D Lecacheux J Roques F Santos Sanz P Widemann T Morales N Duffard R Thirouin A Castro Tirado A J Jelinek M Kubanek P Sota A Sanchez Ramirez R Andrei A H Camargo J I B da Silva Neto D N et al A Pluto like radius and a high albedo for the dwarf planet Eris from an occultation Nature 27 October 2011 angl Kaufman R 26 zhovtnya 2011 angl National Geographic News Arhiv originalu za 14 lyutogo 2012 Procitovano 1 lyutogo 2012 angl Brown M E et al Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects The Astronomical Journal Letters 2006 Vol 639 no 1 P L43 L46 DOI 10 1086 501524 angl Uralskaya V S GAISh MGU Arhiv originalu za 27 grudnya 2014 Procitovano 25 sichnya 2012 ros Tony Phillips and Amelia Phillips 4 veresnya 2006 Much Ado about Pluto angl Arhiv originalu za 25 chervnya 2013 Procitovano 16 grudnya 2010 PDF International Astronomical Union angl 24 serpnya 2006 Arhiv originalu PDF za 25 chervnya 2008 Procitovano 16 grudnya 2010 Lagodna D O Kobzar O O Planeti v sonyachnij sistemi ta poza neyu Stan problemi UDK 52 372 8 PDF PosilannyaBaza danih malih kosmichnih til JPL Erida karlikova planeta angl Baza danih MPC pro mali tila Sonyachnoyi sistemi 136199 angl

Дата публікації:
Топ