Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Цю сторінку запропоновано перейменувати на Аріель супутник Можливо її поточна назва не відповідає нормам української мов

Аріель (супутник)

Аріель (супутник)
Цю сторінку запропоновано перейменувати на Аріель (супутник). Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або .
Пояснення причин і обговорення — на сторінці .
Арієль
Ariel

image
Аріель

Дані про відкриття
Дата відкриття 24 жовтня 1851
Відкривач(і) Вільям Лассел
Планета Уран
Номер I
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 191 020 км
190 900 км
Орбітальний період 2,52 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0012
Нахил орбіти 0,260° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина 14.4 (R-band)
Діаметр 1157,8 км
Площа поверхні 4 211 300 км²
Об'єм 812 600 000 км³
Маса 1,35× 1021 кг
Густина 1,67 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,27 м/с²
Друга космічна швидкість 0,56 км/с
Період обертання навколо своєї осі 2,52 діб
Альбедо 0,39
Температура поверхні 58 К
Атмосфера відсутня
Інші позначення
Уран I

image Арієль у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Аріель.

Арієль, також Аріель (англ. Ariel) — четвертий за величиною супутник Урана. Відкритий 24 жовтня 1851 року Вільямом Ласселлом одночасно з Умбріелем, і названий на честь ведучого сильфа з поеми Александра Поупа [en], а також духа, що служив Просперо у творі Вільяма Шекспіра «Буря». Майже всі наявні дані про Аріель отримані в ході прольоту космічного апарату «Вояджер-2» 1986 року. Знято лише 35 % його поверхні. Жоден інший космічний апарат із ним не зближувався; немає і затверджених планів їхнього запуску до системи Урана в майбутньому.

Аріель — один із найменших кулястих супутників у Сонячній системі (14-й за розміром із 19). Серед супутників Урана він четвертий за розміром (із п'яти великих супутників менша від нього лише Міранда) і має рекордне альбедо. Він складається приблизно наполовину з льоду і наполовину з кам'янистих порід і, цілком можливо, диференційований на кам'яне ядро і крижану мантію. Як і всі великі супутники Урана, Аріель, ймовірно, утворився з акреційного диска, що оточував планету деякий час після її формування. У Аріеля складний рельєф поверхні — сильно кратеровані ділянки перетинаються обривами, каньйонами і гірськими хребтами. На ньому є молодші, ніж на інших супутниках Урана, сліди геологічної активності. Джерелом енергії для неї, швидше за все, було припливне нагрівання.

Орбіта Аріеля, як і інших великих супутників Урана, лежить у площині екватора планети. Тому ці супутники піддаються екстремальним сезонним змінам освітленості.

Відкриття і назва

image
Вільям Ласселл — британський астроном, що відкрив Аріель

Аріель був відкритий разом із Умбріелем 24 жовтня 1851 року Вільямом Ласселлом. Вільям Гершель, який відкрив 1787 року два великих супутника Урана — Титанію та Оберон, — стверджував, що спостерігав ще 4 спутника, але, ймовірно, ці спостереження були помилковими.

Супутник названо на честь головної сильфіди з поеми Александра Поупа [en]. Це також ім'я духа, що прислужує Просперо в творі Шекспіра «Буря».

Назву «Аріель» разом з назвами ще трьох супутників Урана, відомих на той час, було запропоновано Джоном Гершелем 1852 року на прохання Лассела. Лассел підтримував схему Гершеля 1847 року для позначення семи відомих на той час супутників Сатурна та назвав відкритий ним 1848 року восьмий супутник Гіперіон згідно з цією схемою.

Аріель також відомий як Уран І.

Орбіта

Серед п'яти великих супутників Урана Аріель другий за віддаленістю від планети. Він рухається на відстані 190 000 км від планети. Ексцентриситет орбіти та її нахил до екватора Урана дуже малі. Орбітальний період становить близько 2,5 земних днів і збігається з періодом обертання. Таким чином, Аріель завжди обернений до Урана одним боком. Орбіта Аріеля цілком лежить всередині магнітосфери Урана. Тому з його веденою півкулею постійно зіштовхуються частинки магнітосферної плазми, які рухаються по орбіті набагато швидше Аріеля (з періодом, що дорівнює періоду осьового обертання Урана). Мабуть, це й призводить до потемніння веденої півкулі. Ця особливість спостерігається в усіх великих супутників Урана, крім Оберона.

Оскільки Уран обертається навколо Сонця «на боці», а орбіти його супутників лежать в екваторіальній площині планети, зміна пір року на них дуже своєрідна. Кожен полюс Аріеля 42 роки перебуває в темряві і 42 роки — неперервно освітлений, причому під час сонцестояння на полюсі Сонце майже досягає зеніту. Проліт «Вояджера-2» 1986 року збігся з сонцестоянням у південній півкулі, і при цьому майже вся північна була в тіні. Раз на 42 роки — під час рівнодення на Урані — Земля перебуває поблизу його екваторіальної площини, і тоді з Землі можна спостерігати взаємні покриття його супутників. Декілька таких подій спостерігалося у 2007—2008 роках (зокрема, покриття Аріеля Умбріелем 19 серпня 2007 року).

Наразі Аріель не перебуває в орбітальному резонансі з жодним іншим супутником Урана. У минулому, імовірно, був резонанс 5:3 із Мірандою, який міг бути причиною нагрівання останньої (хоча нагрівання надр Міранди через її резонанс 1:3 з Умбріелем було приблизно втричі більшим). Аріель, ймовірно, колись був у резонансі 4:1 з Титанією, з якого пізніше вийшов. Супутникам Урана набагато простіше вийти з орбітального резонансу, ніж аналогічним за масою супутникам Сатурна чи Юпітера, через менше полярне стиснення Урана. Резонанс, в якому, імовірно, перебував Аріель 3,8 млрд років тому, збільшив ексцентриситет орбіти. Результатом цього стало тертя в надрах Аріеля через регулярну зміну величини припливних сил, що могло призвести до нагрівання надр супутника на 20°.

Склад і внутрішня будова

Аріель — четвертий за величиною і, можливо, третій за масою супутник Урана. Його густина становить 1,66 г/см3; це вказує на те, що супутник складається приблизно з рівних частин водяного льоду і щільніших порід. Останні можуть складатися з каменю та вуглецевого матеріалу, в тому числі з високомолекулярних органічних сполук, що називаються толінами. З використанням інфрачервоної спектроскопії на поверхні виявлений водяний лід. Його абсорбційні смуги сильніше виражені на ведучій півкулі (спрямованій у бік руху по орбіті). Причини такої асиметрії невідомі, але вважається, що вона викликана бомбардуванням поверхні зарядженими частинками з магнітосфери Урана, яке діє на задню півкулю. Ці іони розпилюють лід, розкладаючи метан, який міститься в ньому (та утворює клатрат) і діють на інші органічні речовини, залишаючи темний залишок, багатий вуглецем.

Крім водяного льоду, з допомогою інфрачервоної спектроскопії на Аріелі був виявлений вуглекислий газ (CO2), який сконцентрований переважно на веденій півкулі. На цьому супутнику Урана він проглядається в ході таких спостережень краще (і був відкритий раніше), ніж на всіх інших. Походження вуглекислого газу не зовсім зрозуміле. Він міг утворитися на поверхні з карбонатів чи органічних речовин під дією сонячного ультрафіолетового випромінювання чи іонів, що прибувають із магнітосфери Урана. Останнє може пояснити асиметрію в розподілі вуглекислого газу по поверхні супутника, тому що ці іони бомбардують саме ведену півкулю. Інше можливе джерело — дегазація водяного льоду в надрах Аріеля. В такому випадку вивільнення CO2 може бути наслідком колишньої геологічної активності супутника.

Враховуючи розмір Аріеля, співвідношення в ньому льоду і каменю та можлива наявність солі чи аміаку (які понижують температуру замерзання води), можна зробити висновок, що супутник може бути диференційований на кам'яне ядро і крижану мантію. Якщо це так, то маса ядра становить приблизно 56 % маси Аріеля, а його радіус — 64 % от радіуса супутника (близько 372 км). Ці параметри розраховані виходячи зі складу Аріеля. Тиск у центрі супутника становить близько 0,3 ГПа (3 кбар). Поточний стан крижаної мантії незрозумілий, але існування підземного океану вважається малоймовірним.

Походження та еволюція

Як і всі головні супутники Урана, Аріель, ймовірно, сформувався з акреційного диска газу і пилу, який або існував навколо Урана протягом якогось часу після формування планети, або з'явився при величезному зіткненні, яке, скоріш за все, і дало Урану дуже великий нахил осі обертання. Точний склад туманності невідомий, однак вища густина супутників Урана у порівнянні з супутниками Сатурна вказує на те, що вона, ймовірно, містила менше води. Значні кількості вуглецю та азоту можуть перебувати у вигляді оксиду вуглецю (CO) і молекулярного азоту (N2), а не метану та аміаку. Супутник, що сформувався з такої туманності, повинен містити меншу кількість водяного льоду (з клатратами CO і N2) та більшу кількість кам'янистих порід, що пояснювало б його високу густину.

Утворення Аріеля шляхом акреції, ймовірно, тривало протягом кількох тисяч років. Зіткнення, що супроводжували акрецію, викликали нагрівання зовнішніх шарів супутника. Максимальна температура (близько 195 K) була досягнута на глибині близько 31 км. Після завершення формування зовнішній шар охолонув, а внутрішній почав нагріватися через розпад радіоактивних елементів. Поверхневий шар за рахунок охолодження стискався, у той час як внутрішній за рахунок нагрівання розширювався. Це викликало сильні напруження в корі Аріеля (за оцінками, до 30 МПа), що, ймовірно, і призвело до утворення численних розломів, в тому числі, можливо, частини видимих сьогодні. Цей процес мав тривати близько 200 млн років.

Тепла від початкової акреції та розпаду радіоактивних елементів могло вистачити для плавлення льоду, якщо в ньому є які-небудь антифризи — аміак чи сіль. Танення могло призвести до відділення льоду від каменю й формування кам'яного ядра, оточеного крижаною мантією. На їхній межі міг з'явитися шар рідкої води, насиченої аміаком. Евтектична температура їхньої суміші — 176 К. Але, скоріш за все, цей підземний океан давно замерз. Розширення, яке супроводжувало замерзання, могло призвести до розтріскування кори, появи каньйонів і згладжування давніших деталей рельєфу. До свого замерзання вода, можливо, виривалася на поверхню (процес, відомий як кріовулканізм) і затоплювала дно каньйонів.

Моделювання термічної історії супутника Сатурна Діони, яка схожа на Аріель за розмірами, густиною і поверхневою температурою, припускає, що конвекція в надрах Аріеля (попри їх твердий стан), імовірно, тривала протягом мільярдів років. Температура вище 173 К (точки плавлення розчину аміаку) біля поверхні супутника зберігалася протягом кількох сотень мільйонів років після його утворення, а ближче до ядра — протягом мільярда років.

Дослідження та спостереження

image
Проходження Аріеля по диску Урана. Знімок телескопа «Габбл»

Видима зоряна величина Аріеля становить 14,4m — така ж, як у Плутона в перигелії. Однак Плутон можна побачити в телескоп з апертурою 30 см, а Аріель через близькість до Урана часто не видно навіть у 40-сантиметровий.

Зображення Аріеля зблизька отримав лише «Вояджер-2» 1986 року під час прольоту біля Урана та його супутників. Мінімальна відстань між зондом та Аріелем — 127 000 км — була досягнута 24 січня 1986 року. Із супутників Урана «Вояджер-2» тісніше зближувався лише з Мірандою. Найкращі знімки Аріеля мають роздільність близько 2 км. Зображення вкривають лише 40 % поверхні, і лише 35 % відзняті достатньо добре для геологічного картування та підрахунку кратерів. Дослідити вдалося лише південну півкулю супутника (північна в той час перебувала в тіні). Жоден інший космічний апарат не відвідував Аріель і взагалі систему Урана; не планується відвідування й у найближчому майбутньому.

26 липня 2006 року космічний телескоп «Габбл» зняв проходження Аріеля по диску Урана. При цьому було видно тінь від супутника на хмарах планети. Такі події рідкісні і можуть спостерігатися лише під час рівнодень на Урані, коли площина орбіти Аріеля перетинає внутрішню частину Сонячної системи, де розташована Земля. Інше проходження (2008 року) було зареєстровано Європейською південною обсерваторією.

Поверхня

Аріель вкритий звивистими каньйонами та долинами. Його каньйони є широкими грабенами. Є великі ділянки, де дуже мало ударних кратерів. Це вказує на геологічну активність супутника, принаймні у відносно недавньому минулому. Поверхня супутника в багатьох місцях вкрита відкладами дуже світлої речовини, мабуть, водяного інею. Висота стінок рифтових долин досягає 10 км. Деякі ділянки гладенькі, ніби вкриті рідким брудом, що може свідчити про потоки рідини в геологічно недавньому минулому. Це може бути і пластичний лід (подібно до льодовиків на Землі, які повільно «течуть»), але при настільки низьких температурах для досягнення пластичності водяний лід має бути змішаний з іншими речовинами, наприклад, аміаком і метаном. Не виключена наявність кріовулканізму.

Назви деталей рельєфу на вивченому боці Аріеля
(назви взяті з фольклору та міфів різних народів)
Назва Тип Максимальний
розмір
(км)		 Широта
(°)		 Довгота
(°)		 Названо на честь
Каньйони Качіна Система каньйонів 622 −33,7 246 Качина — духи в космології та релігії початково західних пуебло, пізніше — і ряду інших народів
Каньйон К'юпі Каньйон 467 −28,3 326,9 Ельф К'юпі з англійського фольклору[]
Каньйон Корріган 365 −27,6 347,5 Чарівниці — хранительки джерел із кельтської міфології
Каньйон Сильф 349 −48,6 353 Сильфи — духи повітря з англійського фольклору
Каньйон Брауні 343 −16 337,6 Найближчі родичі домових — брауні з англійського фольклору
Каньйон Піксі 278 −20,4 5,1 Піксі — невеликі істоти з англійського фольклору
Каньйон Кра 142 −32,1 354,2 Кра — душа в міфології аканів
Долина Лепреконів Долина 328 −10,4 10,2 Лепрекони — маленькі чоловічки з ірландського фольклору
Долина Спрайтів 305 −14,9 340 Спрайти — духи води з кельтської міфології
Абани Кратер 20 −15,5 251,3 Абани — духи води в перській міфології
Аґапе 34 −46,9 336,5 Персонаж Аґапе (Аґапе — дав.-гр. ἀγάπη — любов) з поеми Едмунда Спенсера «Королева фей»
Атаксак 22 −53,1 224,3 Богиня Атаксак із ескімоської міфології
Берилюна 29 −22,5 327,9 Фея з п'єси Моріса Метерлінка «Синій птах»
Бефана 21 −17 31,9 Бефана — міфологічний персонаж з італійського фольклору
Домовик 71 −71,5 339,7 Домовик — дух, покровитель дому зі слов'янської міфології
Дядек 22 −12 251,1 Дух, схожий на домовика у чеському фольклорі
Дяйвес 20 −22,3 23 [en] — богиня з литовської міфології
Гвін 34 −77,5 22,5 Гвін ап Нудд — король потойбічного світу у валлійському фольклорі
Гуон 40 −37,8 33,7 [ru] — персонаж французького епосу
Янгур 78 −68,7 279,7 Добрий дух, що приносить денне світло в австралійській міфології
Лайка 30 −21,3 44,4 Добрий дух із міфології інків
Маб 34 −38,8 352,2 Королева Маб із однойменної поеми англійського письменника Персі Біші Шеллі
Мелюзіна 50 −52,9 8,9 [en] — фея, дух свіжої води в європейському фольклорі
Уна (Oonagh) 39 −21,9 244,4 Королева ельфів у ірландському фольклорі
Ріма 41 −18,3 260,8 Юна дівчина з роману [en] «Green Mansions»
Фінвара (Finvara) 31 −15,8 19 Король ельфів у ірландському фольклорі

Альбедо та колір

image
Кольорове зображення Аріеля з високою роздільністю, зняте «Вояджером-2». Знизу праворуч видно каньйони з гладенькими рівнинами на дні

Аріель — найсвітліший супутник Урана. Його альбедо Бонда становить 23 %, а геометричне альбедо — 53 %. Поверхня Аріеля демонструє сильний опозиційний ефект: при збільшенні фазового кута з 0° до 1° відбивальна здатність зменшується з 53 % до 35 %. Колір поверхні цього супутника майже сірий і не залежить ні від альбедо, ні від рельєфу. Наприклад, у каньйонів такий самий колір, як і у кратерованих ділянок. Однак яскраві викиди зі свіжих кратерів трохи синіші. Крім того, на поверхні є декілька трохи синіших плям. В рельєфі вони, мабуть, ніяк не виражені. Ведена півкуля в цілому червоніша, ніж ведуча приблизно на 2 %.

Деталі рельєфу

image
Грабени поблизу термінатора Аріеля. Вони залиті гладким матеріалом, ймовірно, винесеним із надр з допомогою кріовулканізму. По центрі найбільшого проходить звивиста борозна

На поверхні Аріеля є три основних типи ділянок: гладенькі, кратеровані та пересічені каньйонами. Найбільш звичні деталі рельєфу — ударні кратери, каньйони, обриви зі зсувами, гірські хребти та западини.

Південний полюс Аріеля оточує сильно кратерована область, найбільша на цьому супутнику. Це найстаріша ділянка його поверхні. Область покрита мережею обривів, каньйонів (грабенів) та вузьких гірських хребтів, переважно розташованих у середніх широтах. Каньйони (лат. chasma, мн. chasmata), ймовірно, є грабенами, які сформувалися при глобальному розтягові кори. Він був викликаний замерзанням води (ймовірно, з домішкою аміаку) в надрах супутника. Каньйони переважно простягаються на схід або північний схід і досягають 15—50 км у ширину. Дно багатьох каньйонів випукле і припідняте на 1—2 км. Іноді дно відділене від стін каньйону розломами шириною близько 1 км. По центрі найширших грабенів проходять канавки, названі долинами (лат. vallis, мн. valles). Найдовша система каньйонів Аріеля — каньйони Качіна: їхня протяжність становить понад 620 км (під час спостережень «Вояджера-2» вони виходили за термінатор, тому їхня повна довжина невідома).

Інший основний тип ландшафту — місцевість, пересічена хребтами та западинами. Такі ділянки мають форму смуг, що обрамляють кратеровані області та ділять їх на багатокутні частини. Ширина цих смуг — 25—70 км. Хребти та розломи всередині кожної з них сягають довжини 200 км і розташовані один від одного на відстані 10—35 км. Смуги пересіченої місцевості часто продовжуються каньйонами і, ймовірно, можуть бути результатом іншої реакції кори на ту ж саму розривну напруженість.

image
Карта Аріеля у псевдокольорах. Нижче та лівіше від центру зображення видно кратер [en]

Наймолодші ділянки Аріеля — гладенькі відносно низовинні рівнини. Вони розташовуються на дні каньйонів, а також у декількох низовинах всередині кратерованих областей. В останньому випадку вони також мають різкі краї, іноді лопатеподібної форми. Судячи з різного ступеня кратерованості таких рівнин, вони утворилися в різний час. Їх походження, швидше за все, вулканічне: кратери на них нагадують щитові вулкани на Землі, а різкі краї вказують на те, що вивержена рідина була дуже в'язкою. Можливо, це була переохолоджена вода чи аміачний розчина, а можливо, і твердий лід. Товщина цього гіпотетичного потоку кріолави оцінюється в 1—3 км. Тому каньйони, ймовірно, були сформовані ще в період ендогенної активності на Аріелі.

Аріель покритий кратерами рівномірніше, ніж інші супутники Урана, а великих кратерів на ньому відносно мало. Найбільший кратер Аріеля — [en] — має всього 78 км в діаметрі. Це вказує на те, що його поверхня набула сучасного вигляду відносно недавно: у якийсь період його історії вона суттєво оновилася. Вважається, що джерелом енергії для тектонічної активності Аріеля було припливне нагрівання у той час, коли його орбіта була сильніше витягнута. Усі великі кратери на Аріелі мають плоске дно і центральний пік, і лише небагато кратерів оточені яскравими викидами. Багато кратерів є багатокутними — мабуть, на їхню форму вплинула структура кори, що існувала раніше. На кратерованих ділянках є декілька великих (порядку сотень кілометрів у діаметрі) світлих плям, які можуть бути зруйнованими ударними кратерами. Якщо це так, вони подібні до [en] на супутнику Юпітера Ганімеді. Зокрема, вважається, що кругла 245-кілометрова западина, розташована на 10° пд. ш., 30° сх. д., — це сильно зруйнований великий кратер.

Примітки

  1. П'ятьма найбільшими супутниками Урана є (у порядку віддаленості від Урана) Міранда, Аріель, Умбіель, Титанія та Оберон.
  2. Через похибки вимірювання досі незрозуміло, який же третій за масою супутник — Аріель чи Умбріель.

Джерела

  1. Арієль — Український Радянський Енциклопедичний Словник 1986, сторінка 94
  2. Аріе́ль (Аріє́ль) ВУЕ
  3. Аріель // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 27. — .
  4. Lassell, W. (1851). On the interior satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 12: 15—17. Bibcode:1851MNRAS..12...15L. (англ.)
  5. Lassell, W. (1851). Letter from William Lassell, Esq., to the Editor. Astronomical Journal. 2 (33): 70. Bibcode:1851AJ......2...70L. doi:10.1086/100198. (англ.)
  6. Herschel, William (1798). On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus; The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced; And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 88 (0): 47—79. Bibcode:1798RSPT...88...47H. doi:10.1098/rstl.1798.0005. (англ.)
  7. Holden, E.S. (1874). On the inner satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 35: 16—22. Bibcode:1874MNRAS..35...16H. (англ.)
  8. Lassell, W. (1874). Letter on Prof. Holden's Paper on the inner satellites of Uranus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 35: 22—27. Bibcode:1874MNRAS..35...22L. (англ.)
  9. Phillip S Harrington (2011). Cosmic Challenge: The Ultimate Observing List for Amateurs. Cambridge University Press. с. 364. ISBN . (англ.)
  10. Kuiper, G. P. (1949). The Fifth Satellite of Uranus. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 61 (360): 129. Bibcode:1949PASP...61..129K. doi:10.1086/126146. (англ.)
  11. Lassell, W. (1852). Beobachtungen der Uranus-Satelliten. Astronomische Nachrichten. 34: 325. Bibcode:1852AN.....34..325.
  12. Planetary Satellite Mean Orbital Parameters. Jet Propulsion Laboratory, California Institute of Technology. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 3 вересня 2016. (англ.)
  13. Smith, B. A.; Soderblom, L. A. та ін. (1986). Voyager 2 in the Uranian System: Imaging Science Results. Science. 233 (4759): 97—102. Bibcode:1986Sci...233...43S. doi:10.1126/science.233.4759.43. PMID 17812889. (сторінки 58-59, 60-64) (англ.)
  14. Grundy, W. M.; Young, L.A.; Spencer, J.R.; et al. (2006). Distributions of H2O and CO2 ices on Ariel, Umbriel, Titania, and Oberon from IRTF/SpeX observations. Icarus. 184 (2): 543—555. arXiv:0704.1525. Bibcode:2006Icar..184..543G. doi:10.1016/j.icarus.2006.04.016. (англ.)
  15. Ness, N. F.; Acuna, Mario H.; Behannon, Kenneth W.; et al. (1986). Magnetic Fields at Uranus. Science. 233 (4759): 85—89. Bibcode:1986Sci...233...85N. doi:10.1126/science.233.4759.85. PMID 17812894. (англ.)
  16. Miller, C.; Chanover, N. J. (2009). Resolving dynamic parameters of the August 2007 Titania and Ariel occultations by Umbriel. Icarus. 200 (1): 343—346. Bibcode:2009Icar..200..343M. doi:10.1016/j.icarus.2008.12.010. (англ.)
  17. Tittemore, W. C.; Wisdom, J. (1990). Tidal evolution of the Uranian satellites III. Evolution through the Miranda-Umbriel 3:1, Miranda-Ariel 5:3, and Ariel-Umbriel 2:1 mean-motion commensurabilities. Icarus. 85 (2): 394—443. Bibcode:1990Icar...85..394T. doi:10.1016/0019-1035(90)90125-S. (англ.)
  18. Tittemore, W. (1990). Tidal heating of Ariel. Icarus. 87 (1): 110—135. Bibcode:1990Icar...87..110T. doi:10.1016/0019-1035(90)90024-4. (англ.)
  19. Jacobson, R. A.; Campbell, J.K.; Taylor, A.H. and Synnott, S.P. (1992). The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and Earth based Uranian satellite data. The Astronomical Journal. 103 (6): 2068—78. Bibcode:1992AJ....103.2068J. doi:10.1086/116211. (англ.)
  20. Hussmann, H.; Sohl, Frank; Spohn, Tilman (2006). . Icarus. 185 (1): 258—273. Bibcode:2006Icar..185..258H. doi:10.1016/j.icarus.2006.06.005. Архів оригіналу за 11 жовтня 2007. Процитовано 4 вересня 2016. (англ.)
  21. Mousis, O. (2004). Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula – Implications for regular satellite composition. Astronomy & Astrophysics. 413: 373—380. Bibcode:2004A&A...413..373M. doi:10.1051/0004-6361:20031515. (англ.)
  22. Squyres, S. W.; Reynolds, Ray T.; Summers, Audrey L.; Shung, Felix (1988). Accretional heating of satellites of Saturn and Uranus. Journal of Geophysical Research. 93 (B8): 8, 779—94. Bibcode:1988JGR....93.8779S. doi:10.1029/JB093iB08p08779. (англ.)
  23. Hillier, J.; Squyres, Steven (1991). Thermal stress tectonics on the satellites of Saturn and Uranus. Journal of Geophysical Research. 96 (E1): 15, 665—74. Bibcode:1991JGR....9615665H. doi:10.1029/91JE01401. (англ.)
  24. Plescia, J. B. (1987). Geological terrains and crater frequencies on Ariel. Nature. 327 (6119): 201. Bibcode:1987Natur.327..201P. doi:10.1038/327201a0. (англ.)
  25. Arlot, J.; Sicardy, B. (2008). (PDF). Planetary and Space Science. 56 (14): 1778. Bibcode:2008P&SS...56.1778A. doi:10.1016/j.pss.2008.02.034. Архів оригіналу (pdf) за 4 березня 2016. Процитовано 6 вересня 2016. (англ.)
  26. This month Pluto's apparent magnitude is m=14.1. Could we see it with an 11" reflector of focal length 3400 mm?. Singapore Science Centre. оригіналу за 11 листопада 2005. Процитовано 25 березня 2007. (англ.)
  27. Sinnott, Roger W.; Ashford, Adrian. The Elusive Moons of Uranus. Sky&Telescope. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 4 січня 2011. (англ.)
  28. Voyager Mission Description. The Planetary Rings Node — Planetary Data System (НАСА) (англ.). Інститут SETI. 19 лютого 1997. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 19 квітня 2014. (англ.)
  29. Stone, E. C. (1987). The Voyager 2 Encounter With Uranus. Journal of Geophysical Research. 92 (A13): 14, 873—76. Bibcode:1987JGR....9214873S. doi:10.1029/JA092iA13p14873. (англ.)
  30. Missions to Uranus. NASA Solar System Exploration. 2010. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 11 січня 2011. (англ.)
  31. Uranus and Ariel. Hubblesite (News Release 72 of 674). 26 липня 2006. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 14 грудня 2006. (англ.)
  32. Uranus and satellites. European Southern Observatory. 2008. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 27 листопада 2010. (англ.)
  33. Smith, B. A.; Soderblom, L.A.; Beebe, A. et al. «Voyager 2 in the Uranian System: Imaging Science Results»// Science — № 233 (4759)— 1986. — Pp. 43-64. на сайті журналу Science [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  34. Kargel, J. S. (1994). . Earth, Moon, and Planets (англ.). 67 (1-3): 101—113. Архів оригіналу за 23 травня 2017. Процитовано 7 вересня 2016. (англ.)
  35. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Ariel. Nomenclature Search Results (англ.). Gazetteer of Planetary Nomenclature. Архів оригіналу за 15 березня 2013. Процитовано 10 березня 2013. (англ.)
  36. Karkoschka, E. (2001). Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope. Icarus. 151: 51—68. Bibcode:2001Icar..151...51K. doi:10.1006/icar.2001.6596. (англ.)
  37. Bell III, J.F.; McCord, T.B. (1991). . Lunar and Planetary Science Conference, 21st, 12–16 Mar. 1990. Houston, TX, United States: Lunar and Planetary Sciences Institute. с. 473—489. Архів оригіналу (Conference Proceedings) за 3 травня 2019. Процитовано 9 вересня 2016. (англ.)
  38. Buratti, B. J.; Mosher, Joel A. (1991). Comparative global albedo and color maps of the Uranian satellites. Icarus. 90: 1—13. Bibcode:1991Icar...90....1B. doi:10.1016/0019-1035(91)90064-Z. (англ.)
  39. Schenk, P. M. (1991). Fluid Volcanism on Miranda and Ariel: Flow Morphology and Composition. Journal of Geophysical Research. 96: 1887. Bibcode:1991JGR....96.1887S. doi:10.1029/90JB01604. (сторінки 1893—1896) (англ.)
  40. Stryk T. (13 травня 2008). Revealing the night sides of Uranus' moons. The Planetary Society Blog. The Planetary Society. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 28 червня 2011. (англ.)
  41. Moore, J. M.; Schenk, Paul M.; Bruesch, Lindsey S. et.al. (2004). (PDF). Icarus. 171 (2): 421—43. Bibcode:2004Icar..171..421M. doi:10.1016/j.icarus.2004.05.009. Архів оригіналу (pdf) за 2 жовтня 2018. Процитовано 9 вересня 2016. (англ.)

Література

  • Аріель // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 27. — .
  • Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. Супутники Урана // Порівняльна планетологія. Навчальний посібник. — Київ : Національна академія наук України, Головна астрономічна обсерваторія, ТОВ ДІА, 2013. — С. 428-436. — .
  • Аріель. Супутники Урана // Енциклопедія космосу / Голубов О., Солодовнікова Н. (наук. ред.). — Харків : Пегас, 2019. — С. 126. — 4500 прим. — .
  • Карл Саган. Блакитна цятка: космічне майбутнє людства. — Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2023. — 320 с. — 3000 прим. — .

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Cyu storinku zaproponovano perejmenuvati na Ariel suputnik Mozhlivo yiyi potochna nazva ne vidpovidaye normam ukrayinskoyi movi abo pravilam imenuvannya statej u Vikipediyi Poyasnennya prichin i obgovorennya na storinci Vikipediya Perejmenuvannya statej Ariyel Ariel Ariel Dani pro vidkrittya Data vidkrittya 24 zhovtnya 1851 Vidkrivach i Vilyam Lassel Planeta Uran Nomer I Orbitalni harakteristiki Velika pivvis 191 020 km 190 900 km Orbitalnij period 2 52 dib Ekscentrisitet orbiti 0 0012 Nahil orbiti 0 260 do ploshini ekvatora planeti Fizichni harakteristiki Vidima zoryana velichina 14 4 R band Diametr 1157 8 km Plosha poverhni 4 211 300 km Ob yem 812 600 000 km Masa 1 35 1021 kg Gustina 1 67 g sm Priskorennya vilnogo padinnya 0 27 m s Druga kosmichna shvidkist 0 56 km s Period obertannya navkolo svoyeyi osi 2 52 dib Albedo 0 39 Temperatura poverhni 58 K Atmosfera vidsutnya Inshi poznachennya Uran I Ariyel u Vikishovishi U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Ariel Ariyel takozh Ariel angl Ariel chetvertij za velichinoyu suputnik Urana Vidkritij 24 zhovtnya 1851 roku Vilyamom Lassellom odnochasno z Umbrielem i nazvanij na chest veduchogo silfa z poemi Aleksandra Poupa en a takozh duha sho sluzhiv Prospero u tvori Vilyama Shekspira Burya Majzhe vsi nayavni dani pro Ariel otrimani v hodi prolotu kosmichnogo aparatu Voyadzher 2 1986 roku Znyato lishe 35 jogo poverhni Zhoden inshij kosmichnij aparat iz nim ne zblizhuvavsya nemaye i zatverdzhenih planiv yihnogo zapusku do sistemi Urana v majbutnomu Ariel odin iz najmenshih kulyastih suputnikiv u Sonyachnij sistemi 14 j za rozmirom iz 19 Sered suputnikiv Urana vin chetvertij za rozmirom iz p yati velikih suputnikiv mensha vid nogo lishe Miranda i maye rekordne albedo Vin skladayetsya priblizno napolovinu z lodu i napolovinu z kam yanistih porid i cilkom mozhlivo diferencijovanij na kam yane yadro i krizhanu mantiyu Yak i vsi veliki suputniki Urana Ariel jmovirno utvorivsya z akrecijnogo diska sho otochuvav planetu deyakij chas pislya yiyi formuvannya U Arielya skladnij relyef poverhni silno kraterovani dilyanki peretinayutsya obrivami kanjonami i girskimi hrebtami Na nomu ye molodshi nizh na inshih suputnikah Urana slidi geologichnoyi aktivnosti Dzherelom energiyi dlya neyi shvidshe za vse bulo priplivne nagrivannya Orbita Arielya yak i inshih velikih suputnikiv Urana lezhit u ploshini ekvatora planeti Tomu ci suputniki piddayutsya ekstremalnim sezonnim zminam osvitlenosti Vidkrittya i nazvaVilyam Lassell britanskij astronom sho vidkriv Ariel Ariel buv vidkritij razom iz Umbrielem 24 zhovtnya 1851 roku Vilyamom Lassellom Vilyam Gershel yakij vidkriv 1787 roku dva velikih suputnika Urana Titaniyu ta Oberon stverdzhuvav sho sposterigav she 4 sputnika ale jmovirno ci sposterezhennya buli pomilkovimi Suputnik nazvano na chest golovnoyi silfidi z poemi Aleksandra Poupa en Ce takozh im ya duha sho prisluzhuye Prospero v tvori Shekspira Burya Nazvu Ariel razom z nazvami she troh suputnikiv Urana vidomih na toj chas bulo zaproponovano Dzhonom Gershelem 1852 roku na prohannya Lassela Lassel pidtrimuvav shemu Gershelya 1847 roku dlya poznachennya semi vidomih na toj chas suputnikiv Saturna ta nazvav vidkritij nim 1848 roku vosmij suputnik Giperion zgidno z ciyeyu shemoyu Ariel takozh vidomij yak Uran I OrbitaSered p yati velikih suputnikiv Urana Ariel drugij za viddalenistyu vid planeti Vin ruhayetsya na vidstani 190 000 km vid planeti Ekscentrisitet orbiti ta yiyi nahil do ekvatora Urana duzhe mali Orbitalnij period stanovit blizko 2 5 zemnih dniv i zbigayetsya z periodom obertannya Takim chinom Ariel zavzhdi obernenij do Urana odnim bokom Orbita Arielya cilkom lezhit vseredini magnitosferi Urana Tomu z jogo vedenoyu pivkuleyu postijno zishtovhuyutsya chastinki magnitosfernoyi plazmi yaki ruhayutsya po orbiti nabagato shvidshe Arielya z periodom sho dorivnyuye periodu osovogo obertannya Urana Mabut ce j prizvodit do potemninnya vedenoyi pivkuli Cya osoblivist sposterigayetsya v usih velikih suputnikiv Urana krim Oberona Oskilki Uran obertayetsya navkolo Soncya na boci a orbiti jogo suputnikiv lezhat v ekvatorialnij ploshini planeti zmina pir roku na nih duzhe svoyeridna Kozhen polyus Arielya 42 roki perebuvaye v temryavi i 42 roki neperervno osvitlenij prichomu pid chas soncestoyannya na polyusi Sonce majzhe dosyagaye zenitu Prolit Voyadzhera 2 1986 roku zbigsya z soncestoyannyam u pivdennij pivkuli i pri comu majzhe vsya pivnichna bula v tini Raz na 42 roki pid chas rivnodennya na Urani Zemlya perebuvaye poblizu jogo ekvatorialnoyi ploshini i todi z Zemli mozhna sposterigati vzayemni pokrittya jogo suputnikiv Dekilka takih podij sposterigalosya u 2007 2008 rokah zokrema pokrittya Arielya Umbrielem 19 serpnya 2007 roku Narazi Ariel ne perebuvaye v orbitalnomu rezonansi z zhodnim inshim suputnikom Urana U minulomu imovirno buv rezonans 5 3 iz Mirandoyu yakij mig buti prichinoyu nagrivannya ostannoyi hocha nagrivannya nadr Mirandi cherez yiyi rezonans 1 3 z Umbrielem bulo priblizno vtrichi bilshim Ariel jmovirno kolis buv u rezonansi 4 1 z Titaniyeyu z yakogo piznishe vijshov Suputnikam Urana nabagato prostishe vijti z orbitalnogo rezonansu nizh analogichnim za masoyu suputnikam Saturna chi Yupitera cherez menshe polyarne stisnennya Urana Rezonans v yakomu imovirno perebuvav Ariel 3 8 mlrd rokiv tomu zbilshiv ekscentrisitet orbiti Rezultatom cogo stalo tertya v nadrah Arielya cherez regulyarnu zminu velichini priplivnih sil sho moglo prizvesti do nagrivannya nadr suputnika na 20 Sklad i vnutrishnya budovaAriel chetvertij za velichinoyu i mozhlivo tretij za masoyu suputnik Urana Jogo gustina stanovit 1 66 g sm3 ce vkazuye na te sho suputnik skladayetsya priblizno z rivnih chastin vodyanogo lodu i shilnishih porid Ostanni mozhut skladatisya z kamenyu ta vuglecevogo materialu v tomu chisli z visokomolekulyarnih organichnih spoluk sho nazivayutsya tolinami Z vikoristannyam infrachervonoyi spektroskopiyi na poverhni viyavlenij vodyanij lid Jogo absorbcijni smugi silnishe virazheni na veduchij pivkuli spryamovanij u bik ruhu po orbiti Prichini takoyi asimetriyi nevidomi ale vvazhayetsya sho vona viklikana bombarduvannyam poverhni zaryadzhenimi chastinkami z magnitosferi Urana yake diye na zadnyu pivkulyu Ci ioni rozpilyuyut lid rozkladayuchi metan yakij mistitsya v nomu ta utvoryuye klatrat i diyut na inshi organichni rechovini zalishayuchi temnij zalishok bagatij vuglecem Krim vodyanogo lodu z dopomogoyu infrachervonoyi spektroskopiyi na Arieli buv viyavlenij vuglekislij gaz CO2 yakij skoncentrovanij perevazhno na vedenij pivkuli Na comu suputniku Urana vin proglyadayetsya v hodi takih sposterezhen krashe i buv vidkritij ranishe nizh na vsih inshih Pohodzhennya vuglekislogo gazu ne zovsim zrozumile Vin mig utvoritisya na poverhni z karbonativ chi organichnih rechovin pid diyeyu sonyachnogo ultrafioletovogo viprominyuvannya chi ioniv sho pribuvayut iz magnitosferi Urana Ostannye mozhe poyasniti asimetriyu v rozpodili vuglekislogo gazu po poverhni suputnika tomu sho ci ioni bombarduyut same vedenu pivkulyu Inshe mozhlive dzherelo degazaciya vodyanogo lodu v nadrah Arielya V takomu vipadku vivilnennya CO2 mozhe buti naslidkom kolishnoyi geologichnoyi aktivnosti suputnika Vrahovuyuchi rozmir Arielya spivvidnoshennya v nomu lodu i kamenyu ta mozhliva nayavnist soli chi amiaku yaki ponizhuyut temperaturu zamerzannya vodi mozhna zrobiti visnovok sho suputnik mozhe buti diferencijovanij na kam yane yadro i krizhanu mantiyu Yaksho ce tak to masa yadra stanovit priblizno 56 masi Arielya a jogo radius 64 ot radiusa suputnika blizko 372 km Ci parametri rozrahovani vihodyachi zi skladu Arielya Tisk u centri suputnika stanovit blizko 0 3 GPa 3 kbar Potochnij stan krizhanoyi mantiyi nezrozumilij ale isnuvannya pidzemnogo okeanu vvazhayetsya malojmovirnim Pohodzhennya ta evolyuciyaYak i vsi golovni suputniki Urana Ariel jmovirno sformuvavsya z akrecijnogo diska gazu i pilu yakij abo isnuvav navkolo Urana protyagom yakogos chasu pislya formuvannya planeti abo z yavivsya pri velicheznomu zitknenni yake skorish za vse i dalo Uranu duzhe velikij nahil osi obertannya Tochnij sklad tumannosti nevidomij odnak visha gustina suputnikiv Urana u porivnyanni z suputnikami Saturna vkazuye na te sho vona jmovirno mistila menshe vodi Znachni kilkosti vuglecyu ta azotu mozhut perebuvati u viglyadi oksidu vuglecyu CO i molekulyarnogo azotu N2 a ne metanu ta amiaku Suputnik sho sformuvavsya z takoyi tumannosti povinen mistiti menshu kilkist vodyanogo lodu z klatratami CO i N2 ta bilshu kilkist kam yanistih porid sho poyasnyuvalo b jogo visoku gustinu Utvorennya Arielya shlyahom akreciyi jmovirno trivalo protyagom kilkoh tisyach rokiv Zitknennya sho suprovodzhuvali akreciyu viklikali nagrivannya zovnishnih shariv suputnika Maksimalna temperatura blizko 195 K bula dosyagnuta na glibini blizko 31 km Pislya zavershennya formuvannya zovnishnij shar oholonuv a vnutrishnij pochav nagrivatisya cherez rozpad radioaktivnih elementiv Poverhnevij shar za rahunok oholodzhennya stiskavsya u toj chas yak vnutrishnij za rahunok nagrivannya rozshiryuvavsya Ce viklikalo silni napruzhennya v kori Arielya za ocinkami do 30 MPa sho jmovirno i prizvelo do utvorennya chislennih rozlomiv v tomu chisli mozhlivo chastini vidimih sogodni Cej proces mav trivati blizko 200 mln rokiv Tepla vid pochatkovoyi akreciyi ta rozpadu radioaktivnih elementiv moglo vistachiti dlya plavlennya lodu yaksho v nomu ye yaki nebud antifrizi amiak chi sil Tanennya moglo prizvesti do viddilennya lodu vid kamenyu j formuvannya kam yanogo yadra otochenogo krizhanoyu mantiyeyu Na yihnij mezhi mig z yavitisya shar ridkoyi vodi nasichenoyi amiakom Evtektichna temperatura yihnoyi sumishi 176 K Ale skorish za vse cej pidzemnij okean davno zamerz Rozshirennya yake suprovodzhuvalo zamerzannya moglo prizvesti do roztriskuvannya kori poyavi kanjoniv i zgladzhuvannya davnishih detalej relyefu Do svogo zamerzannya voda mozhlivo virivalasya na poverhnyu proces vidomij yak kriovulkanizm i zatoplyuvala dno kanjoniv Modelyuvannya termichnoyi istoriyi suputnika Saturna Dioni yaka shozha na Ariel za rozmirami gustinoyu i poverhnevoyu temperaturoyu pripuskaye sho konvekciya v nadrah Arielya popri yih tverdij stan imovirno trivala protyagom milyardiv rokiv Temperatura vishe 173 K tochki plavlennya rozchinu amiaku bilya poverhni suputnika zberigalasya protyagom kilkoh soten miljoniv rokiv pislya jogo utvorennya a blizhche do yadra protyagom milyarda rokiv Doslidzhennya ta sposterezhennyaProhodzhennya Arielya po disku Urana Znimok teleskopa Gabbl Vidima zoryana velichina Arielya stanovit 14 4m taka zh yak u Plutona v perigeliyi Odnak Pluton mozhna pobachiti v teleskop z aperturoyu 30 sm a Ariel cherez blizkist do Urana chasto ne vidno navit u 40 santimetrovij Zobrazhennya Arielya zblizka otrimav lishe Voyadzher 2 1986 roku pid chas prolotu bilya Urana ta jogo suputnikiv Minimalna vidstan mizh zondom ta Arielem 127 000 km bula dosyagnuta 24 sichnya 1986 roku Iz suputnikiv Urana Voyadzher 2 tisnishe zblizhuvavsya lishe z Mirandoyu Najkrashi znimki Arielya mayut rozdilnist blizko 2 km Zobrazhennya vkrivayut lishe 40 poverhni i lishe 35 vidznyati dostatno dobre dlya geologichnogo kartuvannya ta pidrahunku krateriv Dosliditi vdalosya lishe pivdennu pivkulyu suputnika pivnichna v toj chas perebuvala v tini Zhoden inshij kosmichnij aparat ne vidviduvav Ariel i vzagali sistemu Urana ne planuyetsya vidviduvannya j u najblizhchomu majbutnomu 26 lipnya 2006 roku kosmichnij teleskop Gabbl znyav prohodzhennya Arielya po disku Urana Pri comu bulo vidno tin vid suputnika na hmarah planeti Taki podiyi ridkisni i mozhut sposterigatisya lishe pid chas rivnoden na Urani koli ploshina orbiti Arielya peretinaye vnutrishnyu chastinu Sonyachnoyi sistemi de roztashovana Zemlya Inshe prohodzhennya 2008 roku bulo zareyestrovano Yevropejskoyu pivdennoyu observatoriyeyu PoverhnyaAriel vkritij zvivistimi kanjonami ta dolinami Jogo kanjoni ye shirokimi grabenami Ye veliki dilyanki de duzhe malo udarnih krateriv Ce vkazuye na geologichnu aktivnist suputnika prinajmni u vidnosno nedavnomu minulomu Poverhnya suputnika v bagatoh miscyah vkrita vidkladami duzhe svitloyi rechovini mabut vodyanogo ineyu Visota stinok riftovih dolin dosyagaye 10 km Deyaki dilyanki gladenki nibi vkriti ridkim brudom sho mozhe svidchiti pro potoki ridini v geologichno nedavnomu minulomu Ce mozhe buti i plastichnij lid podibno do lodovikiv na Zemli yaki povilno techut ale pri nastilki nizkih temperaturah dlya dosyagnennya plastichnosti vodyanij lid maye buti zmishanij z inshimi rechovinami napriklad amiakom i metanom Ne viklyuchena nayavnist kriovulkanizmu Nazvi detalej relyefu na vivchenomu boci Arielya nazvi vzyati z folkloru ta mifiv riznih narodiv Nazva Tip Maksimalnij rozmir km Shirota Dovgota Nazvano na chest Kanjoni Kachina Sistema kanjoniv 622 33 7 246 Kachina duhi v kosmologiyi ta religiyi pochatkovo zahidnih pueblo piznishe i ryadu inshih narodiv Kanjon K yupi Kanjon 467 28 3 326 9 Elf K yupi z anglijskogo folkloru utochniti Kanjon Korrigan 365 27 6 347 5 Charivnici hranitelki dzherel iz keltskoyi mifologiyi Kanjon Silf 349 48 6 353 Silfi duhi povitrya z anglijskogo folkloru Kanjon Brauni 343 16 337 6 Najblizhchi rodichi domovih brauni z anglijskogo folkloru Kanjon Piksi 278 20 4 5 1 Piksi neveliki istoti z anglijskogo folkloru Kanjon Kra 142 32 1 354 2 Kra dusha v mifologiyi akaniv Dolina Leprekoniv Dolina 328 10 4 10 2 Leprekoni malenki cholovichki z irlandskogo folkloru Dolina Sprajtiv 305 14 9 340 Sprajti duhi vodi z keltskoyi mifologiyi Abani Krater 20 15 5 251 3 Abani duhi vodi v perskij mifologiyi Agape 34 46 9 336 5 Personazh Agape Agape dav gr ἀgaph lyubov z poemi Edmunda Spensera Koroleva fej Ataksak 22 53 1 224 3 Boginya Ataksak iz eskimoskoyi mifologiyi Berilyuna 29 22 5 327 9 Feya z p yesi Morisa Meterlinka Sinij ptah Befana 21 17 31 9 Befana mifologichnij personazh z italijskogo folkloru Domovik 71 71 5 339 7 Domovik duh pokrovitel domu zi slov yanskoyi mifologiyi Dyadek 22 12 251 1 Duh shozhij na domovika u cheskomu folklori Dyajves 20 22 3 23 en boginya z litovskoyi mifologiyi Gvin 34 77 5 22 5 Gvin ap Nudd korol potojbichnogo svitu u vallijskomu folklori Guon 40 37 8 33 7 ru personazh francuzkogo eposu Yangur 78 68 7 279 7 Dobrij duh sho prinosit denne svitlo v avstralijskij mifologiyi Lajka 30 21 3 44 4 Dobrij duh iz mifologiyi inkiv Mab 34 38 8 352 2 Koroleva Mab iz odnojmennoyi poemi anglijskogo pismennika Persi Bishi Shelli Melyuzina 50 52 9 8 9 en feya duh svizhoyi vodi v yevropejskomu folklori Una Oonagh 39 21 9 244 4 Koroleva elfiv u irlandskomu folklori Rima 41 18 3 260 8 Yuna divchina z romanu en Green Mansions Finvara Finvara 31 15 8 19 Korol elfiv u irlandskomu folklori Albedo ta kolir Kolorove zobrazhennya Arielya z visokoyu rozdilnistyu znyate Voyadzherom 2 Znizu pravoruch vidno kanjoni z gladenkimi rivninami na dni Ariel najsvitlishij suputnik Urana Jogo albedo Bonda stanovit 23 a geometrichne albedo 53 Poverhnya Arielya demonstruye silnij opozicijnij efekt pri zbilshenni fazovogo kuta z 0 do 1 vidbivalna zdatnist zmenshuyetsya z 53 do 35 Kolir poverhni cogo suputnika majzhe sirij i ne zalezhit ni vid albedo ni vid relyefu Napriklad u kanjoniv takij samij kolir yak i u kraterovanih dilyanok Odnak yaskravi vikidi zi svizhih krateriv trohi sinishi Krim togo na poverhni ye dekilka trohi sinishih plyam V relyefi voni mabut niyak ne virazheni Vedena pivkulya v cilomu chervonisha nizh veducha priblizno na 2 Detali relyefu Grabeni poblizu terminatora Arielya Voni zaliti gladkim materialom jmovirno vinesenim iz nadr z dopomogoyu kriovulkanizmu Po centri najbilshogo prohodit zvivista borozna Na poverhni Arielya ye tri osnovnih tipi dilyanok gladenki kraterovani ta peresicheni kanjonami Najbilsh zvichni detali relyefu udarni krateri kanjoni obrivi zi zsuvami girski hrebti ta zapadini Pivdennij polyus Arielya otochuye silno kraterovana oblast najbilsha na comu suputniku Ce najstarisha dilyanka jogo poverhni Oblast pokrita merezheyu obriviv kanjoniv grabeniv ta vuzkih girskih hrebtiv perevazhno roztashovanih u serednih shirotah Kanjoni lat chasma mn chasmata jmovirno ye grabenami yaki sformuvalisya pri globalnomu roztyagovi kori Vin buv viklikanij zamerzannyam vodi jmovirno z domishkoyu amiaku v nadrah suputnika Kanjoni perevazhno prostyagayutsya na shid abo pivnichnij shid i dosyagayut 15 50 km u shirinu Dno bagatoh kanjoniv vipukle i pripidnyate na 1 2 km Inodi dno viddilene vid stin kanjonu rozlomami shirinoyu blizko 1 km Po centri najshirshih grabeniv prohodyat kanavki nazvani dolinami lat vallis mn valles Najdovsha sistema kanjoniv Arielya kanjoni Kachina yihnya protyazhnist stanovit ponad 620 km pid chas sposterezhen Voyadzhera 2 voni vihodili za terminator tomu yihnya povna dovzhina nevidoma Inshij osnovnij tip landshaftu miscevist peresichena hrebtami ta zapadinami Taki dilyanki mayut formu smug sho obramlyayut kraterovani oblasti ta dilyat yih na bagatokutni chastini Shirina cih smug 25 70 km Hrebti ta rozlomi vseredini kozhnoyi z nih syagayut dovzhini 200 km i roztashovani odin vid odnogo na vidstani 10 35 km Smugi peresichenoyi miscevosti chasto prodovzhuyutsya kanjonami i jmovirno mozhut buti rezultatom inshoyi reakciyi kori na tu zh samu rozrivnu napruzhenist Karta Arielya u psevdokolorah Nizhche ta livishe vid centru zobrazhennya vidno krater en Najmolodshi dilyanki Arielya gladenki vidnosno nizovinni rivnini Voni roztashovuyutsya na dni kanjoniv a takozh u dekilkoh nizovinah vseredini kraterovanih oblastej V ostannomu vipadku voni takozh mayut rizki krayi inodi lopatepodibnoyi formi Sudyachi z riznogo stupenya kraterovanosti takih rivnin voni utvorilisya v riznij chas Yih pohodzhennya shvidshe za vse vulkanichne krateri na nih nagaduyut shitovi vulkani na Zemli a rizki krayi vkazuyut na te sho viverzhena ridina bula duzhe v yazkoyu Mozhlivo ce bula pereoholodzhena voda chi amiachnij rozchina a mozhlivo i tverdij lid Tovshina cogo gipotetichnogo potoku kriolavi ocinyuyetsya v 1 3 km Tomu kanjoni jmovirno buli sformovani she v period endogennoyi aktivnosti na Arieli Ariel pokritij kraterami rivnomirnishe nizh inshi suputniki Urana a velikih krateriv na nomu vidnosno malo Najbilshij krater Arielya en maye vsogo 78 km v diametri Ce vkazuye na te sho jogo poverhnya nabula suchasnogo viglyadu vidnosno nedavno u yakijs period jogo istoriyi vona suttyevo onovilasya Vvazhayetsya sho dzherelom energiyi dlya tektonichnoyi aktivnosti Arielya bulo priplivne nagrivannya u toj chas koli jogo orbita bula silnishe vityagnuta Usi veliki krateri na Arieli mayut ploske dno i centralnij pik i lishe nebagato krateriv otocheni yaskravimi vikidami Bagato krateriv ye bagatokutnimi mabut na yihnyu formu vplinula struktura kori sho isnuvala ranishe Na kraterovanih dilyankah ye dekilka velikih poryadku soten kilometriv u diametri svitlih plyam yaki mozhut buti zrujnovanimi udarnimi kraterami Yaksho ce tak voni podibni do en na suputniku Yupitera Ganimedi Zokrema vvazhayetsya sho krugla 245 kilometrova zapadina roztashovana na 10 pd sh 30 sh d ce silno zrujnovanij velikij krater PrimitkiP yatma najbilshimi suputnikami Urana ye u poryadku viddalenosti vid Urana Miranda Ariel Umbiel Titaniya ta Oberon Cherez pohibki vimiryuvannya dosi nezrozumilo yakij zhe tretij za masoyu suputnik Ariel chi Umbriel DzherelaAriyel Ukrayinskij Radyanskij Enciklopedichnij Slovnik 1986 storinka 94 Arie l Ariye l VUE Ariel Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 27 ISBN 966 613 263 X Lassell W 1851 On the interior satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 12 15 17 Bibcode 1851MNRAS 12 15L angl Lassell W 1851 Letter from William Lassell Esq to the Editor Astronomical Journal 2 33 70 Bibcode 1851AJ 2 70L doi 10 1086 100198 angl Herschel William 1798 On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained Philosophical Transactions of the Royal Society of London 88 0 47 79 Bibcode 1798RSPT 88 47H doi 10 1098 rstl 1798 0005 angl Holden E S 1874 On the inner satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 35 16 22 Bibcode 1874MNRAS 35 16H angl Lassell W 1874 Letter on Prof Holden s Paper on the inner satellites of Uranus Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 35 22 27 Bibcode 1874MNRAS 35 22L angl Phillip S Harrington 2011 Cosmic Challenge The Ultimate Observing List for Amateurs Cambridge University Press s 364 ISBN 9780521899369 angl Kuiper G P 1949 The Fifth Satellite of Uranus Publications of the Astronomical Society of the Pacific 61 360 129 Bibcode 1949PASP 61 129K doi 10 1086 126146 angl Lassell W 1852 Beobachtungen der Uranus Satelliten Astronomische Nachrichten 34 325 Bibcode 1852AN 34 325 Planetary Satellite Mean Orbital Parameters Jet Propulsion Laboratory California Institute of Technology Arhiv originalu za 22 serpnya 2011 Procitovano 3 veresnya 2016 angl Smith B A Soderblom L A ta in 1986 Voyager 2 in the Uranian System Imaging Science Results Science 233 4759 97 102 Bibcode 1986Sci 233 43S doi 10 1126 science 233 4759 43 PMID 17812889 storinki 58 59 60 64 angl Grundy W M Young L A Spencer J R et al 2006 Distributions of H2O and CO2 ices on Ariel Umbriel Titania and Oberon from IRTF SpeX observations Icarus 184 2 543 555 arXiv 0704 1525 Bibcode 2006Icar 184 543G doi 10 1016 j icarus 2006 04 016 angl Ness N F Acuna Mario H Behannon Kenneth W et al 1986 Magnetic Fields at Uranus Science 233 4759 85 89 Bibcode 1986Sci 233 85N doi 10 1126 science 233 4759 85 PMID 17812894 angl Miller C Chanover N J 2009 Resolving dynamic parameters of the August 2007 Titania and Ariel occultations by Umbriel Icarus 200 1 343 346 Bibcode 2009Icar 200 343M doi 10 1016 j icarus 2008 12 010 angl Tittemore W C Wisdom J 1990 Tidal evolution of the Uranian satellites III Evolution through the Miranda Umbriel 3 1 Miranda Ariel 5 3 and Ariel Umbriel 2 1 mean motion commensurabilities Icarus 85 2 394 443 Bibcode 1990Icar 85 394T doi 10 1016 0019 1035 90 90125 S angl Tittemore W 1990 Tidal heating of Ariel Icarus 87 1 110 135 Bibcode 1990Icar 87 110T doi 10 1016 0019 1035 90 90024 4 angl Jacobson R A Campbell J K Taylor A H and Synnott S P 1992 The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and Earth based Uranian satellite data The Astronomical Journal 103 6 2068 78 Bibcode 1992AJ 103 2068J doi 10 1086 116211 angl Hussmann H Sohl Frank Spohn Tilman 2006 Icarus 185 1 258 273 Bibcode 2006Icar 185 258H doi 10 1016 j icarus 2006 06 005 Arhiv originalu za 11 zhovtnya 2007 Procitovano 4 veresnya 2016 angl Mousis O 2004 Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula Implications for regular satellite composition Astronomy amp Astrophysics 413 373 380 Bibcode 2004A amp A 413 373M doi 10 1051 0004 6361 20031515 angl Squyres S W Reynolds Ray T Summers Audrey L Shung Felix 1988 Accretional heating of satellites of Saturn and Uranus Journal of Geophysical Research 93 B8 8 779 94 Bibcode 1988JGR 93 8779S doi 10 1029 JB093iB08p08779 angl Hillier J Squyres Steven 1991 Thermal stress tectonics on the satellites of Saturn and Uranus Journal of Geophysical Research 96 E1 15 665 74 Bibcode 1991JGR 9615665H doi 10 1029 91JE01401 angl Plescia J B 1987 Geological terrains and crater frequencies on Ariel Nature 327 6119 201 Bibcode 1987Natur 327 201P doi 10 1038 327201a0 angl Arlot J Sicardy B 2008 PDF Planetary and Space Science 56 14 1778 Bibcode 2008P amp SS 56 1778A doi 10 1016 j pss 2008 02 034 Arhiv originalu pdf za 4 bereznya 2016 Procitovano 6 veresnya 2016 angl This month Pluto s apparent magnitude is m 14 1 Could we see it with an 11 reflector of focal length 3400 mm Singapore Science Centre originalu za 11 listopada 2005 Procitovano 25 bereznya 2007 angl Sinnott Roger W Ashford Adrian The Elusive Moons of Uranus Sky amp Telescope Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 4 sichnya 2011 angl Voyager Mission Description The Planetary Rings Node Planetary Data System NASA angl Institut SETI 19 lyutogo 1997 Arhiv originalu za 25 serpnya 2011 Procitovano 19 kvitnya 2014 angl Stone E C 1987 The Voyager 2 Encounter With Uranus Journal of Geophysical Research 92 A13 14 873 76 Bibcode 1987JGR 9214873S doi 10 1029 JA092iA13p14873 angl Missions to Uranus NASA Solar System Exploration 2010 Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 11 sichnya 2011 angl Uranus and Ariel Hubblesite News Release 72 of 674 26 lipnya 2006 Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 14 grudnya 2006 angl Uranus and satellites European Southern Observatory 2008 Arhiv originalu za 26 serpnya 2011 Procitovano 27 listopada 2010 angl Smith B A Soderblom L A Beebe A et al Voyager 2 in the Uranian System Imaging Science Results Science 233 4759 1986 Pp 43 64 na sajti zhurnalu Science 24 veresnya 2015 u Wayback Machine angl Kargel J S 1994 Earth Moon and Planets angl 67 1 3 101 113 Arhiv originalu za 23 travnya 2017 Procitovano 7 veresnya 2016 angl International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN Ariel Nomenclature Search Results angl Gazetteer of Planetary Nomenclature Arhiv originalu za 15 bereznya 2013 Procitovano 10 bereznya 2013 angl Karkoschka E 2001 Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope Icarus 151 51 68 Bibcode 2001Icar 151 51K doi 10 1006 icar 2001 6596 angl Bell III J F McCord T B 1991 Lunar and Planetary Science Conference 21st 12 16 Mar 1990 Houston TX United States Lunar and Planetary Sciences Institute s 473 489 Arhiv originalu Conference Proceedings za 3 travnya 2019 Procitovano 9 veresnya 2016 angl Buratti B J Mosher Joel A 1991 Comparative global albedo and color maps of the Uranian satellites Icarus 90 1 13 Bibcode 1991Icar 90 1B doi 10 1016 0019 1035 91 90064 Z angl Schenk P M 1991 Fluid Volcanism on Miranda and Ariel Flow Morphology and Composition Journal of Geophysical Research 96 1887 Bibcode 1991JGR 96 1887S doi 10 1029 90JB01604 storinki 1893 1896 angl Stryk T 13 travnya 2008 Revealing the night sides of Uranus moons The Planetary Society Blog The Planetary Society Arhiv originalu za 4 lyutogo 2012 Procitovano 28 chervnya 2011 angl Moore J M Schenk Paul M Bruesch Lindsey S et al 2004 PDF Icarus 171 2 421 43 Bibcode 2004Icar 171 421M doi 10 1016 j icarus 2004 05 009 Arhiv originalu pdf za 2 zhovtnya 2018 Procitovano 9 veresnya 2016 angl LiteraturaAriel Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 27 ISBN 966 613 263 X Vidmachenko A P Morozhenko O V Suputniki Urana Porivnyalna planetologiya Navchalnij posibnik Kiyiv Nacionalna akademiya nauk Ukrayini Golovna astronomichna observatoriya TOV DIA 2013 S 428 436 ISBN 978 966 02 6521 9 Ariel Suputniki Urana Enciklopediya kosmosu Golubov O Solodovnikova N nauk red Harkiv Pegas 2019 S 126 4500 prim ISBN 978 966 947 499 5 Karl Sagan Blakitna cyatka kosmichne majbutnye lyudstva Harkiv Knizhkovij klub Klub Simejnogo Dozvillya 2023 320 s 3000 prim ISBN 978 617 12 9893 4

Дата публікації:
Топ