Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Зоря Барнарда зоря у сузір ї Змієносця Зорю також називають летючою оскільки її власний рух найбільший серед усіх зір 10

Зоря Барнарда

Зоря Барнарда

Зоря Барнарда — зоря у сузір'ї Змієносця. Зорю також називають летючою, оскільки її власний рух — найбільший серед усіх зір (10,36" на рік). За 180 років вона пересувається на величину діаметра Місяця. Для порівняння, Арктур долає такий же шлях за 800 років.
Зорю не видно неозброєним оком (видима зоряна величина — 9,54m у фільтрі V). Зоря Барнарда — одна з найближчих до Сонця, відстань до неї — 1,83 пк (близько 6 св. р., наразі ближче перебувають лише зорі системи α Центавра). Зоря наближається до Сонця й приблизно через 8–10 тисяч років наблизиться на мінімальну відстань 3,8 св. р..

Зоря Барнарда
image
Зміна розташування зорі Барнарда на фоні інших зір
(1985—2005 роки)
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Змієносець
Пряме піднесення 17h 57m 48.5s
Схилення +04° 41′ 36″
Видима зоряна величина (V) 9.54
Характеристики
Спектральний клас M4.0V
Показник кольору (B−V)
Показник кольору (U−B)
Тип змінності Змінна типу BY Дракона
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) -120,2 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: -798,58±1,72 мас/р
Схил.: 10328,12±1,22 мас/р
Паралакс (π) 538.41 ± 1.41 мас
Відстань 6.06 ± 0.02 св. р.
(1.857 ± 0.005 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV)
Фізичні характеристики
Маса 0,17 M☉
Радіус 0,15—0,20 R☉
Світність 0,00346 L☉
Ефективна температура 3100 K
Металічність 10-32%
Обертання 130,4 доби
Вік 11—12 млрд. років
Інші позначення
BD+04°3561a,  4098.00,  140-024, GJ 699, HIP 87937,  1385,  57,  15309, Munich 15040, V2500 Ophiuchi
Посилання
SIMBADдані для Barnard_star

Зоря названа на честь Е. Е. Барнарда, американського астронома, який у 1916 році виміряв її власний рух відносно Сонця. Раніше зоря з'являлася на фотопластинках Гарвардського університету в 1888 і 1890 роках.

Зоря Барнарда належить до найбільш вивчених червоних карликів завдяки своїй близькості та сприятливому для спостережень розташуванню поблизу небесного екватора. Історично дослідження зорі Барнарда були зосереджені на вимірюванні її зоряних характеристик, астрометрії, а також уточненні меж можливої планетної системи. Хоча Зоря Барнарда давня, вона все ще переживає зоряні спалахи, один з яких спостерігався в 1998 році.

У зорі підозрювали наявність супутників або екзопланет, але єдиної думки серед астрономів не було. 2018 року група астрономів із Європейської південної обсерваторії опублікувала повідомлення про відкриття кандидата в екзопланети — Барнарда b або GJ 700 b. Імовірно, екзопланета належить до класу надземель: її маса щонайменше у 3,2 раза перевищує масу Землі, вона обертається навколо своєї зорі з періодом близько 233 діб. Хоча екзопланета розташована ближче до своєї зорі, ніж Земля до Сонця (0,4 а.о.), вона отримує лише 2 % тієї енергії, що потрапляє на Землю від Сонця.

Найменування

У 2016 році Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу з назв зір (Working Group on Stars Name, WGSN) для каталогізації та стандартизації власних назв зір. WGSN затвердила назву «Зоря Барнарда» для цієї зорі 1 лютого 2017 року, і тепер вона включена до Списку затверджених зоряних назв МАС.

Спостереження

Від моменту свого відкриття Зоря Барнарда є об'єктом інтенсивних наукових досліджень. Ця зоря є однією з перших, в якої, як вважалося, можуть існувати планети. Ще в 1970-х роках наукові дослідження вказували на можливість наявності газових гігантів у її складі, проте серед астрономів не було консенсусу. У 2018 році вчені вимірили радіальний рух зорі і припустили наявність суперземлі, яку назвали GJ 700 b. Згідно з розрахунками, її розмір перевищує Землю в 3,2 раза. Однак подальші спостереження спростували цю ідею, вказавши на те, що радіальні коливання були викликані спалахами зорі, а не планетою.

Нещодавні дослідження підтвердили відсутність найближчих або потенційно придатних для життя планет у системі Зорі Барнарда, розмір яких перевищує 70 % розміру Землі. Навіть якщо ця зоря не є потенційним місцем для інопланетного життя, вчені продовжують приділяти їй увагу. Застосовуючи П'ятсотметровий апертурний сферичний телескоп (FAST), вчені досліджували вузькосмугове радіовипромінювання, яке могло б свідчити про існування інопланетної цивілізації. Особливий акцент був зроблений на сигналах, які могли б надходити від гіпотетичної планети Барнарда b, враховуючи доплерівські зсуви через відносний рух зорі та Землі. Дослідження не дало підтверджень існування інопланетного сигналу, але воно було важливим етапом випробування можливостей FAST. Майбутні дослідження, які спрямовані на зорі з уже підтвердженими планетами в придатних для життя зонах, можуть мати більше шансів на успіх та привести до важливих відкриттів у пошуках іншого розумного життя в космосі.

Основні характеристики

Зоря Барнарда — червоний карлик спектрального класу M4. Це зоря малої маси, що належить до головної послідовності, червоний колір якої зумовлений низькою температурою поверхні. Зоря класифікується як змінна типу BY Draconis, яка характеризується наявністю плям на фотосфері, що періодично з'являються, коли зоря обертається. Зміна яскравості зорі Барнарда становить 0,02m із періодом 130 днів, який відповідає періоду обертання зорі.

Яскравість

Доусон і Де Робертіс (2004) отримали значення потоку випромінювання зорі шляхом інтегрування розподілу випромінювання на різних довжинах хвиль. Отримане значення становить (3,30±0,16)×10−11 Вт/м². Із потоку випромінювання та відстані, визначеної за допомогою паралакса, можна отримати світність зорі, яка становить (3,46±0,17)×10−3 L⊙. Це означає, що зоря Барнарда майже у 300 разів тьмяніша ніж Сонце. Якби вона була розташована на такій же відстані, що й Земля, від Сонця, вона виглядала б лише у 100 разів яскравішою за повний місяць, що можна порівняти з яскравістю Сонця, яке видно з відстані 80 астрономічних одиниць.

Випромінювання зорі Барнарда, розподіляється нерівномірно між різними довжинами хвиль. Через низьку температуру зоря випромінює найбільшу частину своєї енергії в інфрачервоному діапазоні: у фільтрі U її видима зоряна величина становить 12.4m, а в фільтрі K— 4.5m. Це означає, що якби людське око було чутливим до інфрачервоного випромінювання, зорю було б видно неозброєним оком.

Радіус

Зоря Барнарда перебуває досить близько, щоб її діаметр можна було безпосередньо виміряти за допомогою інтерферометричних методів. Лейн та ін. (2001) використовували інтерферометр Паломарської обсерваторії для вимірювання діаметра п'яти зір малої маси, включно із зорею Барнарда. Встановлено, що її кутовий діаметр становить 0,987 mas, що скоригували до 1,026 mas, щоб врахувати явище потемніння до краю. На відстані, розрахованій за допомогою даних з місії Гіппаркос, це відповідає радіусу 0,201 R☉. Ségransan та ін. (2003) виміряли діаметр чотирьох червоних карликів, включно зі зорею Барнарда, використовуючи інтерферометр Дуже Великого Телескопа. Вони отримали кутовий діаметр 1,004 mas, що відповідає 0,196 R☉. Таким чином, два вимірювання достатньо близькі одне до одного, щоб можна було ствердити, що радіус зорі становить приблизно 0,2 R☉. Це радіус, який майже вдвічі перевищує радіус Юпітера, що відповідає тенденції коричневих карликів і маломасивних зір мати схожі розміри.

Температура

З абсолютної яскравості зорі та її радіуса можна отримати температуру її поверхні. Доусон і Де Робертіс (2004) використали розраховану ними абсолютну світність і радіус 0,2 R⊙ та отримали температуру 3134±102 K. Це вимірювання добре узгоджується з результатами, отриманими спектроскопічними методами. Наприклад, Берріман та ін. (1992) повідомляють про температуру 3150 K — цей результат перебуває в межах значень, визначених Доусоном і Де Робертісом (2004). Натомість Рохас-Аяла та ін. (2012) отримали значення 3266 ± 29 К; однак похибка враховує лише вимірювання яскравості зорі в діапазоні K, а не будь-які систематичні помилки. Якщо їх також взяти до уваги, діапазон значень, визначений Доусоном і Де Робертісом (2004), збігається з діапазоном Рохас-Аяли та ін. (2012). Етьєн Артіго та ін. (2018) шляхом усереднення оцінок кількох досліджень за останні 10–15 років приймають для дослідження радіальної швидкості середню температуру 3200 К.

Маса

Якби виявили об'єкт, що обертається навколо зорі Барнарда, її масу можна було б визначити з надзвичайною точністю. Цього поки не сталося, але масу зорі все ще можна оцінити за допомогою співвідношення маси та світності. Однак існують різні версії цього зв'язку для червоних карликів, тому результати можуть відрізнятися залежно від прийнятої моделі. Виміряно кілька значень маси зорі Барнарда, що перебувають у діапазоні від 0,14 до 0,17 M☉. Наприклад, Джампапа та ін. (1996), які використовують модель Генрі та Маккарті (1993), повідомляють про значення 0,144 M☉. Використовуючи натомість останню модель Дельфоссе та ін. (2000), Доусон і Де Робертіс (2004) та Мюрхед та ін. (2012) отримують значення 0,159 M☉ та 0,158 ± 0,013 M☉ відповідно. На сайті консорціюму RECONS вказано значення 0,16 M☉ — дуже близьке до значень опублікованих у цих працях.

Вимірявши радіус і масу зорі, можна визначити її поверхневу гравітацію: припустивши масу 0,159 M☉ і радіус 0,200 R☉, Доусон і де Робертіс (2004) отримують поверхневу гравітацію 5,04 log g. Це значення близьке до поверхневої гравітації Сонця, яке становить 4,438 log g: це пояснюється тим, що маса зорі Барнарда, як і інших червоних карликів, зосереджується у відносно невеликому об'ємі.

Оскільки маса зорі Барнарда невелика, вона не має (променистого ядра), як Сонце, а транспортує вироблену енергію до поверхні виключно за рахунок конвекції. Отже, гелій, що утворюється в процесі ядерного синтезу, розподілений у зорі відносно однорідно.

Металічність і хімічний склад

Серед вчених немає згоди щодо значення металічності зорі Барнарда, хоча більшість із них погоджуються, що вона бідніша на метали, ніж Сонце. Ґізіс (1997) припускає, що зоря має металічність від −1,0 до −0,5, тобто що вона містить від 10 % до 32 % елементів, важчих за гелій, присутніх на Сонці. Тому вона розташована приблизно на 0,6m нижче головної послідовности — в проміжній області між зорями головної послідовности та субкарликами. Вчені класифікують її як зорю проміжної популяції II.

Проте Доусон і Де Робертіс (2004), аналізуючи фундаментальні параметри зорі, дійшли до висновку, що ніщо не вказує на те, що вона має помітно низьку металічність і схиляються до металічності, близької до сонячної.

У роботі, метою якої була оцінка температури та металічності 133 червоних карликів поблизу Сонця, Рохас-Аяла та ін. (2012) повідомляють про металічність -0,39 ± 0,17 — приблизно 40 % металічності Сонця.

Обертання

Бенедикт та ін. (1998) використовували космічний телескоп Габбл для проведення фотометричних досліджень зорі Барнарда та Проксими Центавра. Вчені виявили ознаки можливої ​​змінності зорі Барнарда з амплітудою 0,02m та періодом 130,4 доби; вони припустили, що змінність може бути пов'язана з наявністю плями на поверхні зорі, тобто що період змінності може збігатися з періодом обертання зорі. Якби такий довгий період обертання був підтверджений, це означало б, що зоря Барнарда втратила значну частину своєї обертальної енергії. Для порівняння період обертання Сонця становить 25 діб.

Браунінг та ін. (2010) вивчили швидкість обертання 123 червоних карликів за допомогою телескопів Кека. Використаний метод дозволив виявити швидкості обертання більше v × sin i ≈ 2,5 км/c. Як і в багатьох досліджених зір, аналіз розширення спектральних ліній і хромосферної активности зорі Барнарда не дозволив виміряти швидкість обертання. Це значить, що чутливости використовуваних вимірювальних приладів виявилось недостатньо, тобто швидкість обертання зорі менша ніж 2,5 км/с. Це підтвердило те, що період обертання зорі Барнарда дійсно повинен бути великим.

Вік і майбутня еволюція

Є багато ознак, які свідчать про те, що зоря Барнарда набагато старша за Сонце: низька металічність, високий власний рух, повільне обертання та той факт, що до 1998 року вважалося, що вона спокійна, тобто на ній не спостерігалося інтенсивних спалахів, які характерні для молодих червоних карликів. На основі цих даних Рідель та ін. (2005) припустили, що вік зорі становить від 7 до 12 мільярдів років. Така велика невизначеність пов'язана з тим, що, як згадувалося, існує багато дискусій щодо значень металічности та швидкости обертання; крім того, спалах виявлений у 1998 році, свідчить про те, що зоря все ще активна.

Як і всі червоні карлики, зоря Барнарда розвиватиметься дуже повільно. Фактично передбачається, що вона залишатиметься на головній послідовності ще 1000 мільярдів років. Оскільки (конвективні) рухи безперервно перемішують гелій, утворений ядерними реакціями, зоря рівномірно ставатиме все багатшою на гелій і біднішою на водень. Коли водень почне закінчуватися, зоря почне стискатися, що призведе до збільшення температури поверхні та яскравости. Підвищення температури поверхні визначатиме зміну кольору зорі (оскільки довжина хвилі випромінювання залежить від температури поверхні відповідно до закону Планка), яка таким чином перетвориться на блакитного карлика.

На останніх стадіях своєї еволюції зоря розвине (променисте ядро) ​​і стане помітно яскравішою, ніж раніше, досягаючи до третини сонячної світності. Це прискорить його еволюцію та спалить залишковий водень у ядрі за відносно короткі терміни порівняно із загальним часом життя червоного карлика, але який для зорі з масою 0,16 M☉ становить приблизно 5 мільярдів років. У цей момент, оскільки в ядрі ніколи не буде досягнуто температур, достатніх для початку ядерного горіння гелію, зоря буде ще більше стискатися та поступово охолоджуватись, зменшуючи яскравість, доки не стане гелієвим білим карликом.

Спалахи

1998 рік

У 1998 році спалах на зорі Барнарда виявили на основі змін в емісійному спектрі 17 липня під час пошуку змін у власному русі. Минуло чотири роки, перш ніж спалах повністю проаналізували, і тоді висунули припущення, що температура під час спалаху становила 8000 K, що більш ніж удвічі перевищує нормальну температуру зорі.

Спалах був несподіваним, оскільки у зір такого віку не очікується інтенсивної зоряної активності. Спалахи до кінця не вивчені, але вважається, що вони спричинені сильними магнітними полями, які пригнічують конвекцію плазми та призводять до раптових викидів речовини. Однак сильні магнітні поля виникають у зір, що швидко обертаються, тоді як старі зорі, як правило, обертаються повільно. Таким чином, для зорі Барнарда подія такого масштабу є великою рідкістю. Дослідження періодичної змінності зорі або змін зоряної активності протягом певного часового проміжку також показують, що спалах не мав би відбутися.

Подібна зоряна активність викликала інтерес до використання зорі Барнарда як взірець для розуміння схожих зір. Є надія, що фотометричні дослідження його рентгенівського та ультрафіолетового випромінювання проллють світло на велику популяцію старих карликових зір спектрального класу M у галактиці. Такі дослідження можуть розширити знання з астробіології: враховуючи те, що зони, придатні для життя, біля карликових зір спектрального класу M лежать поблизу зорі, будь-яка розташована там планета може сильно постраждати від зоряних спалахів, зоряних вітрів і викиду плазми, тобто, зокрема завдяки дослідженню спалахів зорі Барнарда, можна зробити висновок і про деякі схожі на неї зорі.

2019 рік

У 2019 році виявлено два додаткові ультрафіолетові зоряні спалахи, кожен з енергією близько 3×1022 Дж, а також один рентгенівський зоряний спалах з енергією 1,6×1022 Дж. Спостережувана частота спалахів є достатньою, щоб спричинити втрату 87 земних атмосфер на мільярд років через термічні процеси та близько 3 земних атмосфер на мільярд років через процеси втрати йонів на зорі Барнарда b.

Галактичне середовище

image
Найближчі до Сонця зорі, зокрема зоря Барнарда (25 квітня 2014 року)

Аналіз астрометричних даних космічного телескопа Гіппаркос у 2007 році дозволило оцінити паралакс зорі Барнарда у 548.31 ± 1.51 mas. Таким чином, відстань зорі Барнарда від Землі становить 1/0.54831 = 1.82 пк, що еквівалентно 5.94±0.01 св.р. Це найближча зоря до Сонця після трьох компонентів α Центавра. Завдяки такій близькості вона перебуває в одному галактичному середовищі з Сонцем, в межах місцевої бульбашки рукава Оріона. Найближча сусідка зорі Барнарда — червоний карлик Ross 154, що лежить на відстані близько 5,5 св.р. від неї. Галактичні координати зорі становлять 31,008° і +14,06°: галактична довгота близько 31° означає, що лінія, яка з'єднує Сонце з центром Галактики, та лінія, яка з'єднує Сонце і зорю Барнарда, при проєкції на галактичну площину утворюють кут 31°. Таким чином, зоря Барнарда перебуває трохи ближче до центру Галактики, ніж Сонце. Галактична широта близько 14°, з іншого боку, вказує на те, що зоря Барнарда знаходиться над площиною, в якій лежать Сонце і центр Галактики.

Пошуки планет

У 1960-х роках голландський астроном Пітер ван де Камп заявив, що за допомогою астрометричних вимірювань він виявив коливання у власному русі зорі Барнарда, і що це свідчить про наявність навколо неї однієї або кількох планет із масами близькими до маси Юпітера. Багато науковців тоді сприймали ці результати за вірні. Ван де Камп спостерігав за зорею з 1938 року і разом з колегами з обсерваторії Свортморського коледжу намагався знайти крихітні зміни її положення (близько 1 мкм на фотопластині), які б вказували на наявність планет. Вимірювання проводили десять осіб, щоб уникнути помилок. 1963 року Ван де Камп опублікував працю, в якій ішлося про те, що на відстані 4.4 а.о. від зорі Барнарда перебуває планета, яка має масу 1,6 маси Юпітера та обертається навколо зорі з періодом 24 роки. Ці вимірювання були опубліковані 1969 року в іншій рецензованій статті. Того ж року він припустив, що навколо зорі обертаються дві планети з масами 1,1 і 0,8 маси Юпітера.

Після цього інші астрономи повторили вимірювання Ван де Кампа і в 1973 році спростували існування планет біля зорі у двох статтях. Джордж Гейтвуд і Генріх Айхгорн використали новіші методи вимірювання і не змогли підтвердити наявність планет. Інша стаття, опублікована чотирма місяцями раніше Джоном Л. Герші з Свортморської обсерваторії, стверджувала, що коливання у власних рухах багатьох зір, виміряних у обсерваторії Свортмоського коледжу, збігаються в часі з модифікацією телескопа. Питання передали на розгляд наукової громадськості.

Ван де Камп ніколи не визнавав своєї помилки і опублікував ще одне підтвердження існування планет у 1982 р.. Ван де Камп помер у 1995 р. Вульф Хайнц, наступник Ван де Кампа та експерт з подвійних зір, критикував його роботу з 1976 р..

Сучасний погляд

Не можна повністю виключити наявність планет у зорі, хоча пошуки планет у 1980-х і 1990-х роках, а також інтерферометричні вимірювання за допомогою телескопа Габбл не дали жодних результатів. Уточнені вимірювання власного руху зорі й уточнені дані про масу виключили типи планет, які точно не можуть належати до цієї зоряної системи.

Для червоних карликів, таких як Зоря Барнарда, збурення в русі легше вивчати, ніж для масивніших зір, оскільки їхня невелика маса робить їх більш вираженими. Таким чином, Джордж Гейтвуд в статті 1995 року зміг показати, що навколо Зорі Барнарда не можуть обертатися планети в 10 разів масивніші за Юпітер (нижня межа маси коричневих карликів). У 1999 році вимірювання телескопа Габбл довели, що планети у 0,8 раза масивніші за Юпітер з орбітальними періодами менше 1000 днів не обертаються навколо зорі. Крім того, у 2003 році Кюрстер та ін. виявили, що планети у 7,5 раза масивніші за Землю не можуть знаходитись у придатній для життя зоні навколо зорі Барнарда.

Хоча це дослідження значно обмежило можливі маси планет поблизу зорі Барнарда, існування земної планети повністю не виключено, але виявити її буде дуже складно. Космічна Інтерферометрична Місія НАСА мала розпочати пошук екзопланет за допомогою інтерферометрії у 2015 році. Проєкт скасували, як і аналогічну місію ЄКА Дарвін у 2007 році.

Проєкт Дедал

На додаток дискусії щодо планет, зоря Барнарда стала об'єктом проєкту Дедал. Між 1973 і 1978 роками дослідження мало на меті розробити швидкий безпілотний космічний корабель, використовуючи сучасні технології. Зоря була обрана, тому, що на момент дослідження вважалося, що навколо неї обертаються планети.

Було запропоновано космічний апарат з імпульсною термоядерною силовою установкою, заснованою на стисненні та нагріванні мікрокапсул, що складаються з суміші дейтерію і гелію-3, за допомогою електронних пучків. Це мало призвести до ядерних мікровибухів, і за 4 роки корабель мав розігнатися до 12 % швидкості світла. Апарат мав досягнути зорі за 50 років. Поряд з детальним вивченням зорі і планет, планувалося дослідити міжзоряне середовище і провести астрометричні вимірювання.

Початкова модель проєкту Дедал спричинила подальші теоретичні дослідження. У 1980 році Роберт Фрейтас запропонував більш амбітний план: самовідтворюваний космічний корабель, призначений для пошуку і встановлення контакту з позаземним життям. Апарат мав бути побудований на орбіті навколо Юпітера і досягти Зорі Барнарда за 47 років, згідно з параметрами початкового проєкту Дедал. Як тільки він досягне зорі, запуститься автоматичне самовідтворення, і буде побудована фабрика для виробництва копій оригінального космічного корабля.

Зоря Барнарда в культурі

Через своє близьке розташування до Землі та припущення про існування планетної системи, зоря Барнарда згадується в кількох науково-фантастичних творах. У романі Джека Вільямсона «Космічний легіон», опублікованому в 1947 році, але який був натхненний серією оповідань, що з'явилися в журналі «Astounding» у 1934 році, зоря Барнарда обертається навколо гігантської планети, населеної лютими медузоподібними тваринами, розміром зі слона, які мають чотири ока і літають, рухаючи сотнями щупалець.

У романі Майкла Муркока «Чорний коридор», опублікованому в 1969 році, планета Мюнхен 15040, що обертається навколо зорі Барнарда, є місцем призначення групи біженців, які тікають із Землі, де людське суспільство перебуває в стані занепаду. У романі Стюарта Коулі «Космічні кораблі від 2000 до 2100», опублікованому в 1978 році в серії «Терранська торговельна адміністрація», планета, що обертається навколо зорі Барнарда, є місцем таємничого примари, що приймає форму непізнаного космічного корабля. У романі «Пароксизм номер мінус один» (1979) Ришарда Ґловацького міжзоряна експедиція повертається із системи зорі Барнарда, зустрічаючи по дорозі космічний корабель інопланетян. У серії «Путівник Галактикою» (1978-) Дугласа Адамса зоря Барнарда є проміжною станцією для міжзоряних мандрівників, а в романі «Станція нижче нікуди» (1981), написаному К. Джей Черрі, це зоря, навколо якої обертається космічна станція Альфа, перша зі станцій, побудованих за межами Сонячної системи, а також вона згадується в потрійному епізоді «Гонитва у четвертому вимірі» телесеріалу «Галактика 1980», коли доктор Зі припускає, що сайлони перебувають на зорі Барнарда, чекаючи на прибуття «галактиків» на Землю, перед фінальною атакою.

Зоря Барнарда була улюбленою у Роберта Л. Форварда, який описав її у численних книжках. У фільмі «Світ Року» (1982) система зорі складається з планети юпітеріанського типу Гаргантюа та подвійної планети земного типу під назвою Світ Року, що складається зі скелястого світу (Рош) та світу, повністю вкритого океаном (Оу). У фільмі «Загублені на Едемі» (1993) з цього ж циклу космічний корабель «Прометей» здійснює 40-річну подорож до Зуні, придатного для життя супутника Гаргантюа. У «Майстрі часу» (1992) того ж автора мільйонер здійснює шестирічну подорож до зорі, щоб відкрити червоточину. У тетралогії «Пісні Гіперіона» (1989—1997) Дена Сіммонса зоря Барнарда володіє окультуреною планетою під назвою «Світ Барнарда», де живуть Рейчел і Сол Вайнтрауб, один із семи пілігримів, головних героїв перших двох романів. У романі «Сад Рами» (1991), написаному Артуром Кларком і Джентрі Лі, навколо зорі розташована станція переходу для великих циліндричних світових кораблів. У графічному романі «Життя на іншій планеті» Вілла Айснера історія, що відбувається на Землі, починається з того, що від зорі Барнарда отримують сигнал про наявність розумного життя.

Зоря Барнарда також з'являється в науково-фантастичній франшизі «Зоряний шлях» і в деяких відеоіграх, таких як Frontier: Elite II (1993), Frontier: First Encounters (1995), Terminal Velocity (1995), DarkSpace (2001), в рольовій грі Traveller (1998).

Див. також

Джерела

  1. Barnard's star (SIMBAD query result). SIMBAD Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 16 жовтня 2007.(англ.)
  2. Собственные движения звёзд [ 20 вересня 2011 у Wayback Machine.] у Великій радянській енциклопедії (рос.)
  3. . Solstation. Архів оригіналу за 20 серпня 2006. Процитовано 25 березня 2013.(англ.)
  4. Барнарда зоря // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — 548 с. : іл. — .
  5. (September 1916). A small star with large proper motion. The Astronomical Journal. 29 (695): 181—183. Bibcode:1916AJ.....29..181B. doi:10.1086/104156.
  6. Dawson, P. C.; De Robertis, M. M. (May 2004). Barnard's Star and the M Dwarf Temperature Scale. The Astronomical Journal. 127 (5): 2909—2914. Bibcode:2004AJ....127.2909D. doi:10.1086/383289.
  7. Paulson, Diane B.; Allred, Joel C.; Anderson, Ryan B.; Hawley, Suzanne L.; Cochran, William D.; Yelda, Sylvana (1 лютого 2006). Optical Spectroscopy of a Flare on Barnard's Star. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 118. с. 227—235. doi:10.1086/499497. ISSN 0004-6280. Процитовано 13 січня 2024.
  8. . European Southern Observatory. 14 листопада 2018. Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 14 листопада 2018.
  9. Ribas, I.; Tuomi, M.; Reiners, A.; Butler, R. P.; Morales, J. C.; Perger, M.; Dreizler, S.; Rodríguez-López, C.; González Hernández, J. I. (14 листопада 2018). . Nature (En) . 563 (7731): 365—368. doi:10.1038/s41586-018-0677-y. ISSN 0028-0836. Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 17 листопада 2018.
  10. IAU Working Group on Star Names (WGSN). International Astronomical Union. оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 22 May 2016.
  11. Naming Stars. International Astronomical Union. Процитовано 16 December 2017.
  12. Опанасенко, Евгений (3 жовтня 2023). Barnard's star was listened to for the presence of aliens. Журнал The Universemagazine Space Tech (амер.). Процитовано 13 січня 2024.
  13. France, Kevin; Duvvuri, Girish; Egan, Hilary; Koskinen, Tommi; Wilson, David J.; Youngblood, Allison; Froning, Cynthia S.; Brown, Alexander; Alvarado-Gomez, Julian D. (2 Sep 2020). The High-Energy Radiation Environment Around a 10 Gyr M Dwarf: Habitable at Last?. The Astronomical Journal. 160 (5): 237. arXiv:2009.01259. Bibcode:2020AJ....160..237F. doi:10.3847/1538-3881/abb465.
  14. Parallax, Proper Motion, Acceleration, and Orbital Motion of Barnard's Star (anglicky) . Astronomical Journal. 1969. с. 238.
  15. Koen, C.; Kilkenny, D.; Van Wyk, F.; Marang, F. (21 квітня 2010). UBV ( RI ) C JHK observations of Hipparcos -selected nearby stars. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 403, № 4. с. 1949—1968. doi:10.1111/j.1365-2966.2009.16182.x. Процитовано 14 січня 2024.
  16. Lane, B. F.; Boden, A. F.; Kulkarni, S. R. (10 квітня 2001). Interferometric Measurement of the Angular Sizes of Dwarf Stars in the Spectral Range K3–M4. The Astrophysical Journal. Т. 551, № 1. с. L81—L83. doi:10.1086/319849. ISSN 0004-637X. Процитовано 14 січня 2024.
  17. Ségransan, D.; Kervella, P.; Forveille, T.; Queloz, D. (1 січня 2003). First radius measurements of very low mass stars with the VLTI. Astronomy & Astrophysics (англ.). Т. 397, № 3. с. L5—L8. doi:10.1051/0004-6361:20021714. ISSN 0004-6361. Процитовано 14 січня 2024.
  18. Berriman, Graham; Reid, Neill; Leggett, S. K. (1 червня 1992). Effective Temperatures of M Dwarfs. The Astrophysical Journal. Т. 392. с. L31. doi:10.1086/186418. ISSN 0004-637X. Процитовано 14 січня 2024.
  19. Rojas-Ayala, Bárbara; Covey, Kevin R.; Muirhead, Philip S.; Lloyd, James P. (13 березня 2012). METALLICITY AND TEMPERATURE INDICATORS IN M DWARFK-BAND SPECTRA: TESTING NEW AND UPDATED CALIBRATIONS WITH OBSERVATIONS OF 133 SOLAR NEIGHBORHOOD M DWARFS. The Astrophysical Journal. Т. 748, № 2. с. 93. doi:10.1088/0004-637x/748/2/93. ISSN 0004-637X. Процитовано 14 січня 2024.
  20. Artigau, Étienne; Malo, Lison; Doyon, René; Figueira, Pedro; Delfosse, Xavier; Astudillo-Defru, Nicola (19 квітня 2018). Optical and Near-infrared Radial Velocity Content of M Dwarfs: Testing Models with Barnard’s Star. The Astronomical Journal. Т. 155, № 5. с. 198. doi:10.3847/1538-3881/aab77d. ISSN 0004-6256. Процитовано 14 січня 2024.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
  21. Giampapa, M. S.; Rosner, R.; Kashyap, V.; Fleming, T. A.; Schmitt, J. H. M. M.; Bookbinder, J. A. (1 червня 1996). The Coronae of Low-Mass Dwarf Stars. The Astrophysical Journal. Т. 463. с. 707. doi:10.1086/177284. ISSN 0004-637X. Процитовано 14 січня 2024.
  22. Henry, Todd J.; McCarthy, Donald W., Jr. (1 серпня 1993). The Mass-Luminosity Relation for Stars of Mass 1.0 to 0.08M(solar). The Astronomical Journal. Т. 106. с. 773. doi:10.1086/116685. ISSN 0004-6256. Процитовано 14 січня 2024.
  23. Delfosse, X.; Forveille, T.; Ségransan, D.; Beuzit, J. -L.; Udry, S.; Perrier, C.; Mayor, M. (1 грудня 2000). Accurate masses of very low mass stars. IV. Improved mass-luminosity relations. Astronomy and Astrophysics. Т. 364. с. 217—224. doi:10.48550/arXiv.astro-ph/0010586. ISSN 0004-6361. Процитовано 14 січня 2024.
  24. Muirhead, Philip S.; Johnson, John Asher; Apps, Kevin; Carter, Joshua A.; Morton, Timothy D.; Fabrycky, Daniel C.; Pineda, John Sebastian; Bottom, Michael; Rojas-Ayala, Bárbara (24 лютого 2012). CHARACTERIZING THE COOL KOIs. III. KOI 961: A SMALL STAR WITH LARGE PROPER MOTION AND THREE SMALL PLANETS. The Astrophysical Journal. Т. 747, № 2. с. 144. doi:10.1088/0004-637x/747/2/144. ISSN 0004-637X. Процитовано 14 січня 2024.
  25. . web.archive.org. 13 травня 2012. Архів оригіналу за 13 травня 2012. Процитовано 14 січня 2024.
  26. Mamajek, Eric (2 травня 2013). . web.archive.org. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 14 січня 2024.
  27. Gizis, John E. (1 лютого 1997). M-Subdwarfs: Spectroscopic Classification and the Metallicity Scale. The Astronomical Journal. Т. 113. с. 806—822. doi:10.1086/118302. ISSN 0004-6256. Процитовано 14 січня 2024.
  28. Browning, Matthew K.; Basri, Gibor; Marcy, Geoffrey W.; West, Andrew A.; Zhang, Jiahao (12 січня 2010). ROTATION AND MAGNETIC ACTIVITY IN A SAMPLE OF M-DWARFS. The Astronomical Journal. Т. 139, № 2. с. 504—518. doi:10.1088/0004-6256/139/2/504. ISSN 0004-6256. Процитовано 14 січня 2024.
  29. Riedel, A. R.; Guinan, E. F.; DeWarf, L. E.; Engle, S. G.; McCook, G. P. (1 травня 2005). Barnard's Star as a Proxy for Old Disk dM Stars: Magnetic Activity, Light Variations, XUV Irradiances, and Planetary Habitable Zones. Т. 206. с. 09.04. Процитовано 14 січня 2024.
  30. Main Sequence Lifetime | COSMOS. astronomy.swin.edu.au. Процитовано 14 січня 2024.
  31. Laughlin, Gregory; Bodenheimer, Peter; Adams, Fred C. (10 червня 1997). The End of the Main Sequence. The Astrophysical Journal. Т. 482, № 1. с. 420—432. doi:10.1086/304125. ISSN 0004-637X. Процитовано 14 січня 2024.
  32. Late stages of evolution for low-mass stars. spiff.rit.edu. Процитовано 14 січня 2024.
  33. Adams, Fred C.; Laughlin, Gregory (1 квітня 1997). A dying universe: the long-term fate and evolutionof astrophysical objects. Reviews of Modern Physics. Т. 69, № 2. с. 337—372. doi:10.1103/RevModPhys.69.337. Процитовано 14 січня 2024.
  34. Paulson, Diane B.; Allred, Joel C.; Anderson, Ryan B.; Hawley, Suzanne L.; Cochran, William D.; Yelda, Sylvana (2006). Optical Spectroscopy of a Flare on Barnard's Star. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 118 (1): 227. arXiv:astro-ph/0511281. Bibcode:2006PASP..118..227P. doi:10.1086/499497.
  35. Paulson, Diane B.; Allred, Joel C.; Anderson, Ryan B.; Hawley, Suzanne L.; Cochran, William D.; Yelda, Sylvana (2006). Optical Spectroscopy of a Flare on Barnard's Star. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 118 (1): 227. arXiv:astro-ph/0511281. Bibcode:2006PASP..118..227P. doi:10.1086/499497.
  36. Benedict, G. Fritz; McArthur, Barbara; Nelan, E.; Story, D.; Whipple, A. L.; Shelus, P. J.; Jefferys, W. H.; Hemenway, P. D.; Franz, Otto G. (1998). Photometry of Proxima Centauri and Barnard's star using Hubble Space Telescope fine guidance senso 3. The Astronomical Journal. 116 (1): 429. arXiv:astro-ph/9806276. Bibcode:1998AJ....116..429B. doi:10.1086/300420.
  37. Riedel, A. R.; Guinan, E. F.; DeWarf, L. E.; Engle, S. G.; McCook, G. P. (May 2005). Barnard's Star as a Proxy for Old Disk dM Stars: Magnetic Activity, Light Variations, XUV Irradiances, and Planetary Habitable Zones. . 37: 442. Bibcode:2005AAS...206.0904R.
  38. Clavin, Whitney; Harrington, J. D. (25 April 2014). NASA's Spitzer and WISE Telescopes Find Close, Cold Neighbor of Sun. NASA. оригіналу за 26 April 2014. Процитовано 25 April 2014.
  39. (F. van Leeuwen, та Leeuwen2007), 2007.
  40. Breezing through the Space Environment of Barnard's Star b | Center for Astrophysics | Harvard & Smithsonian. www.cfa.harvard.edu. Процитовано 15 січня 2024.
  41. . web.archive.org. 20 серпня 2006. Архів оригіналу за 20 серпня 2006. Процитовано 15 січня 2024.
  42. SIMBAD query result. simbad.cds.unistra.fr. Процитовано 15 січня 2024.
  43. VizieR. vizier.cds.unistra.fr. Процитовано 15 січня 2024.
  44. The Barnard's Star Blunder (anglicky) . Astrobiology magazine. červen 2005.
  45. Astrometric study of Barnard's star from plates taken with the 24-inch Sproul refractor (anglicky) . Astronomical Journal. 1963.
  46. Alternate dynamical analysis of Barnard's star (anglicky) . Astronomical Journal. 1963. с. 757 až 759.
  47. An unsuccessful search for a planetary companion of Barnard's star BD +4 3561 (anglicky) . Astronomical Journal. 1973. с. 769. doi:10.1086/111480.
  48. Astrometric analysis of the field of AC +65 6955 from plates taken with the Sproul 24-inch refractor (anglicky) . Astronomical Journal. 1973. с. 421 až 425. doi:10.1086/111436.
  49. The Search for the Extrasolar Planets: A Brief History of the Search, the Findings and the Future Implications, Section 2 (anglicky) . Arizona State University. duben 2001. с. 421 až 425. doi:10.1086/111436.
  50. The planetary system of Barnard's star (anglicky) . Vistas in Astronomy. 1982. doi:10.1016/0083-6656(82)90004-6.[недоступне посилання]
  51. Barnard's Wobble (PDF) (anglicky) . Swarthmore College. červen 2001.
  52. Interferometric Astrometry of Proxima Centauri and Barnard's Star Using Hubble Space Telescope Fine Guidance Sensor 3: Detection Limits for sub-Stellar Companions (anglicky) . The Astronomical Journal. srpen 1999. с. 1089 až 1100. doi:10.1086/300975.
  53. A Dedicated M Dwarf Planet Search Using The Hobby-Eberly Telescope (anglicky) . The Astronomical Journal. květen 2003. с. 3099. doi:10.1086/379137.
  54. A study of the astrometric motion of Barnard's star (anglicky) . Journal Astrophysics and Space Science. 1995. с. 91 až 95. doi:10.1007/BF00989158.[недоступне посилання]
  55. The low-level radial velocity variability in Barnard's Star (anglicky) . Astronomy and Astrophysics. 2003. с. 1077. doi:10.1051/0004-6361:20030396.
  56. Barnard's Star. Sol Station.
  57. Darwin: study ended, no further activities planned. European Space Agency.
  58. . Jet Propulsion Laboratory, NASA. Архів оригіналу за 2 березня 2011. Процитовано 11 січня 2024.
  59. Project Daedalus (anglicky) . The Encyclopedia of Astrobiology, Astronomy, and Spaceflight. červen 2005. с. 101.
  60. Project Daedalus – The mission profile (anglicky) . Journal of the British Interplanetary Society. 1975. с. 101.
  61. (česky) . 2. srpen 2008. Архів оригіналу за 13 жовтня 2011. Процитовано 11 січня 2024.
  62. A Self-Reproducing Interstellar Probe (anglicky) . Journal of the British Interplanetary Society. červenec 1980.
  63. A Self-Reproducing Interstellar Probe (anglicky) . Journal of the British Interplanetary Society. červenec 1980.
  64. Williamson, Jack (1992). La legione dello spazio. Milano: Mondadori. ISBN .
  65. Moorcock, Michael (2014). Il corridoio nero. Mondadori. ISBN .
  66. Cowley, Stewart (1979). Navi spaziali dal 2000 al 2100. Milano: Fabbri. ISBN .
  67. Дуглас, Адамс (1979). 5 розділ. The Hitchhiker's Guide to the Galaxy. Pan Books. ISBN .
  68. Cherryh, Carolyn J. (1988). La lega dei mondi ribelli. Milano: Nord. ISBN .
  69. Battlestar Galactica 5: Galactica Discovers Earth. New York: Berkley Books. 1982. ISBN .
  70. Forward, Robert (1990). Rocheworld. Wake Forest (NC): Baen Books. ISBN .
  71. Forward, Robert (1993). Marooned on Eden. Wake Forest (NC): Baen Books. ISBN .
  72. Forward, Robert (1992). Timemaster. New York: Tom Doherty. ISBN .
  73. Simmons, Dan (2011). Hyperion. Roma: Fanucci. ISBN .; Simmons, Dan (2011). La caduta di Hyperion. Roma: Fanucci. ISBN .; Simmons, Dan (2011). Endymion. Roma: Fanucci. ISBN .; Simmons, Dan (2011). Il risveglio di Endymion. Roma: Fanucci. ISBN .
  74. Lee, Gentry (1992). Il giardino di Rama. Milano: Rizzoli. ISBN .
  75. Eisner, Will (1978). Life on Another Planet. Kitchen Sink Press. ISBN .
  76. DarkSpace. www.darkspace.net. Процитовано 23 січня 2024.
Зоря Барнарда
у сестринських Вікіпроєктах
image Зоря Барнарда у Вікісховищі?


Ця стаття належить до української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Zorya Barnarda zorya u suzir yi Zmiyenoscya Zoryu takozh nazivayut letyuchoyu oskilki yiyi vlasnij ruh najbilshij sered usih zir 10 36 na rik Za 180 rokiv vona peresuvayetsya na velichinu diametra Misyacya Dlya porivnyannya Arktur dolaye takij zhe shlyah za 800 rokiv Zoryu ne vidno neozbroyenim okom vidima zoryana velichina 9 54m u filtri V Zorya Barnarda odna z najblizhchih do Soncya vidstan do neyi 1 83 pk blizko 6 sv r narazi blizhche perebuvayut lishe zori sistemi a Centavra Zorya nablizhayetsya do Soncya j priblizno cherez 8 10 tisyach rokiv nablizitsya na minimalnu vidstan 3 8 sv r Zorya Barnarda Zmina roztashuvannya zori Barnarda na foni inshih zir 1985 2005 roki Dani sposterezhennya Epoha J2000 0 Suzir ya Zmiyenosec Pryame pidnesennya 17h 57m 48 5s Shilennya 04 41 36 Vidima zoryana velichina V 9 54 Harakteristiki Spektralnij klas M4 0V Pokaznik koloru B V Pokaznik koloru U B Tip zminnosti Zminna tipu BY Drakona Astrometriya Promeneva shvidkist Rv 120 2 km c Vlasnij ruh m Pr sh 798 58 1 72 mas r Shil 10328 12 1 22 mas r Paralaks p 538 41 1 41 mas Vidstan 6 06 0 02 sv r 1 857 0 005 pk Absolyutna zoryana velichina MV Fizichni harakteristiki Masa 0 17 M Radius 0 15 0 20 R Svitnist 0 00346 L Efektivna temperatura 3100 K Metalichnist 10 32 Obertannya 130 4 dobi Vik 11 12 mlrd rokiv Inshi poznachennya BD 04 3561a 4098 00 140 024 GJ 699 HIP 87937 1385 57 15309 Munich 15040 V2500 Ophiuchi PosilannyaSIMBADdani dlya Barnard star Zorya nazvana na chest E E Barnarda amerikanskogo astronoma yakij u 1916 roci vimiryav yiyi vlasnij ruh vidnosno Soncya Ranishe zorya z yavlyalasya na fotoplastinkah Garvardskogo universitetu v 1888 i 1890 rokah Zorya Barnarda nalezhit do najbilsh vivchenih chervonih karlikiv zavdyaki svoyij blizkosti ta spriyatlivomu dlya sposterezhen roztashuvannyu poblizu nebesnogo ekvatora Istorichno doslidzhennya zori Barnarda buli zoseredzheni na vimiryuvanni yiyi zoryanih harakteristik astrometriyi a takozh utochnenni mezh mozhlivoyi planetnoyi sistemi Hocha Zorya Barnarda davnya vona vse she perezhivaye zoryani spalahi odin z yakih sposterigavsya v 1998 roci U zori pidozryuvali nayavnist suputnikiv abo ekzoplanet ale yedinoyi dumki sered astronomiv ne bulo 2018 roku grupa astronomiv iz Yevropejskoyi pivdennoyi observatoriyi opublikuvala povidomlennya pro vidkrittya kandidata v ekzoplaneti Barnarda b abo GJ 700 b Imovirno ekzoplaneta nalezhit do klasu nadzemel yiyi masa shonajmenshe u 3 2 raza perevishuye masu Zemli vona obertayetsya navkolo svoyeyi zori z periodom blizko 233 dib Hocha ekzoplaneta roztashovana blizhche do svoyeyi zori nizh Zemlya do Soncya 0 4 a o vona otrimuye lishe 2 tiyeyi energiyi sho potraplyaye na Zemlyu vid Soncya NajmenuvannyaU 2016 roci Mizhnarodnij astronomichnij soyuz organizuvav Robochu grupu z nazv zir Working Group on Stars Name WGSN dlya katalogizaciyi ta standartizaciyi vlasnih nazv zir WGSN zatverdila nazvu Zorya Barnarda dlya ciyeyi zori 1 lyutogo 2017 roku i teper vona vklyuchena do Spisku zatverdzhenih zoryanih nazv MAS SposterezhennyaVid momentu svogo vidkrittya Zorya Barnarda ye ob yektom intensivnih naukovih doslidzhen Cya zorya ye odniyeyu z pershih v yakoyi yak vvazhalosya mozhut isnuvati planeti She v 1970 h rokah naukovi doslidzhennya vkazuvali na mozhlivist nayavnosti gazovih gigantiv u yiyi skladi prote sered astronomiv ne bulo konsensusu U 2018 roci vcheni vimirili radialnij ruh zori i pripustili nayavnist superzemli yaku nazvali GJ 700 b Zgidno z rozrahunkami yiyi rozmir perevishuye Zemlyu v 3 2 raza Odnak podalshi sposterezhennya sprostuvali cyu ideyu vkazavshi na te sho radialni kolivannya buli viklikani spalahami zori a ne planetoyu Neshodavni doslidzhennya pidtverdili vidsutnist najblizhchih abo potencijno pridatnih dlya zhittya planet u sistemi Zori Barnarda rozmir yakih perevishuye 70 rozmiru Zemli Navit yaksho cya zorya ne ye potencijnim miscem dlya inoplanetnogo zhittya vcheni prodovzhuyut pridilyati yij uvagu Zastosovuyuchi P yatsotmetrovij aperturnij sferichnij teleskop FAST vcheni doslidzhuvali vuzkosmugove radioviprominyuvannya yake moglo b svidchiti pro isnuvannya inoplanetnoyi civilizaciyi Osoblivij akcent buv zroblenij na signalah yaki mogli b nadhoditi vid gipotetichnoyi planeti Barnarda b vrahovuyuchi doplerivski zsuvi cherez vidnosnij ruh zori ta Zemli Doslidzhennya ne dalo pidtverdzhen isnuvannya inoplanetnogo signalu ale vono bulo vazhlivim etapom viprobuvannya mozhlivostej FAST Majbutni doslidzhennya yaki spryamovani na zori z uzhe pidtverdzhenimi planetami v pridatnih dlya zhittya zonah mozhut mati bilshe shansiv na uspih ta privesti do vazhlivih vidkrittiv u poshukah inshogo rozumnogo zhittya v kosmosi Osnovni harakteristikiZorya Barnarda chervonij karlik spektralnogo klasu M4 Ce zorya maloyi masi sho nalezhit do golovnoyi poslidovnosti chervonij kolir yakoyi zumovlenij nizkoyu temperaturoyu poverhni Zorya klasifikuyetsya yak zminna tipu BY Draconis yaka harakterizuyetsya nayavnistyu plyam na fotosferi sho periodichno z yavlyayutsya koli zorya obertayetsya Zmina yaskravosti zori Barnarda stanovit 0 02m iz periodom 130 dniv yakij vidpovidaye periodu obertannya zori Yaskravist Douson i De Robertis 2004 otrimali znachennya potoku viprominyuvannya zori shlyahom integruvannya rozpodilu viprominyuvannya na riznih dovzhinah hvil Otrimane znachennya stanovit 3 30 0 16 10 11 Vt m Iz potoku viprominyuvannya ta vidstani viznachenoyi za dopomogoyu paralaksa mozhna otrimati svitnist zori yaka stanovit 3 46 0 17 10 3 L Ce oznachaye sho zorya Barnarda majzhe u 300 raziv tmyanisha nizh Sonce Yakbi vona bula roztashovana na takij zhe vidstani sho j Zemlya vid Soncya vona viglyadala b lishe u 100 raziv yaskravishoyu za povnij misyac sho mozhna porivnyati z yaskravistyu Soncya yake vidno z vidstani 80 astronomichnih odinic Viprominyuvannya zori Barnarda rozpodilyayetsya nerivnomirno mizh riznimi dovzhinami hvil Cherez nizku temperaturu zorya viprominyuye najbilshu chastinu svoyeyi energiyi v infrachervonomu diapazoni u filtri U yiyi vidima zoryana velichina stanovit 12 4m a v filtri K 4 5m Ce oznachaye sho yakbi lyudske oko bulo chutlivim do infrachervonogo viprominyuvannya zoryu bulo b vidno neozbroyenim okom Radius Zorya Barnarda perebuvaye dosit blizko shob yiyi diametr mozhna bulo bezposeredno vimiryati za dopomogoyu interferometrichnih metodiv Lejn ta in 2001 vikoristovuvali interferometr Palomarskoyi observatoriyi dlya vimiryuvannya diametra p yati zir maloyi masi vklyuchno iz zoreyu Barnarda Vstanovleno sho yiyi kutovij diametr stanovit 0 987 mas sho skoriguvali do 1 026 mas shob vrahuvati yavishe potemninnya do krayu Na vidstani rozrahovanij za dopomogoyu danih z misiyi Gipparkos ce vidpovidaye radiusu 0 201 R Segransan ta in 2003 vimiryali diametr chotiroh chervonih karlikiv vklyuchno zi zoreyu Barnarda vikoristovuyuchi interferometr Duzhe Velikogo Teleskopa Voni otrimali kutovij diametr 1 004 mas sho vidpovidaye 0 196 R Takim chinom dva vimiryuvannya dostatno blizki odne do odnogo shob mozhna bulo stverditi sho radius zori stanovit priblizno 0 2 R Ce radius yakij majzhe vdvichi perevishuye radius Yupitera sho vidpovidaye tendenciyi korichnevih karlikiv i malomasivnih zir mati shozhi rozmiri Temperatura Z absolyutnoyi yaskravosti zori ta yiyi radiusa mozhna otrimati temperaturu yiyi poverhni Douson i De Robertis 2004 vikoristali rozrahovanu nimi absolyutnu svitnist i radius 0 2 R ta otrimali temperaturu 3134 102 K Ce vimiryuvannya dobre uzgodzhuyetsya z rezultatami otrimanimi spektroskopichnimi metodami Napriklad Berriman ta in 1992 povidomlyayut pro temperaturu 3150 K cej rezultat perebuvaye v mezhah znachen viznachenih Dousonom i De Robertisom 2004 Natomist Rohas Ayala ta in 2012 otrimali znachennya 3266 29 K odnak pohibka vrahovuye lishe vimiryuvannya yaskravosti zori v diapazoni K a ne bud yaki sistematichni pomilki Yaksho yih takozh vzyati do uvagi diapazon znachen viznachenij Dousonom i De Robertisom 2004 zbigayetsya z diapazonom Rohas Ayali ta in 2012 Etyen Artigo ta in 2018 shlyahom userednennya ocinok kilkoh doslidzhen za ostanni 10 15 rokiv prijmayut dlya doslidzhennya radialnoyi shvidkosti serednyu temperaturu 3200 K Masa Yakbi viyavili ob yekt sho obertayetsya navkolo zori Barnarda yiyi masu mozhna bulo b viznachiti z nadzvichajnoyu tochnistyu Cogo poki ne stalosya ale masu zori vse she mozhna ociniti za dopomogoyu spivvidnoshennya masi ta svitnosti Odnak isnuyut rizni versiyi cogo zv yazku dlya chervonih karlikiv tomu rezultati mozhut vidriznyatisya zalezhno vid prijnyatoyi modeli Vimiryano kilka znachen masi zori Barnarda sho perebuvayut u diapazoni vid 0 14 do 0 17 M Napriklad Dzhampapa ta in 1996 yaki vikoristovuyut model Genri ta Makkarti 1993 povidomlyayut pro znachennya 0 144 M Vikoristovuyuchi natomist ostannyu model Delfosse ta in 2000 Douson i De Robertis 2004 ta Myurhed ta in 2012 otrimuyut znachennya 0 159 M ta 0 158 0 013 M vidpovidno Na sajti konsorciyumu RECONS vkazano znachennya 0 16 M duzhe blizke do znachen opublikovanih u cih pracyah Vimiryavshi radius i masu zori mozhna viznachiti yiyi poverhnevu gravitaciyu pripustivshi masu 0 159 M i radius 0 200 R Douson i de Robertis 2004 otrimuyut poverhnevu gravitaciyu 5 04 log g Ce znachennya blizke do poverhnevoyi gravitaciyi Soncya yake stanovit 4 438 log g ce poyasnyuyetsya tim sho masa zori Barnarda yak i inshih chervonih karlikiv zoseredzhuyetsya u vidnosno nevelikomu ob yemi Oskilki masa zori Barnarda nevelika vona ne maye promenistogo yadra yak Sonce a transportuye viroblenu energiyu do poverhni viklyuchno za rahunok konvekciyi Otzhe gelij sho utvoryuyetsya v procesi yadernogo sintezu rozpodilenij u zori vidnosno odnoridno Metalichnist i himichnij sklad Sered vchenih nemaye zgodi shodo znachennya metalichnosti zori Barnarda hocha bilshist iz nih pogodzhuyutsya sho vona bidnisha na metali nizh Sonce Gizis 1997 pripuskaye sho zorya maye metalichnist vid 1 0 do 0 5 tobto sho vona mistit vid 10 do 32 elementiv vazhchih za gelij prisutnih na Sonci Tomu vona roztashovana priblizno na 0 6m nizhche golovnoyi poslidovnosti v promizhnij oblasti mizh zoryami golovnoyi poslidovnosti ta subkarlikami Vcheni klasifikuyut yiyi yak zoryu promizhnoyi populyaciyi II Prote Douson i De Robertis 2004 analizuyuchi fundamentalni parametri zori dijshli do visnovku sho nisho ne vkazuye na te sho vona maye pomitno nizku metalichnist i shilyayutsya do metalichnosti blizkoyi do sonyachnoyi U roboti metoyu yakoyi bula ocinka temperaturi ta metalichnosti 133 chervonih karlikiv poblizu Soncya Rohas Ayala ta in 2012 povidomlyayut pro metalichnist 0 39 0 17 priblizno 40 metalichnosti Soncya Obertannya Benedikt ta in 1998 vikoristovuvali kosmichnij teleskop Gabbl dlya provedennya fotometrichnih doslidzhen zori Barnarda ta Proksimi Centavra Vcheni viyavili oznaki mozhlivoyi zminnosti zori Barnarda z amplitudoyu 0 02m ta periodom 130 4 dobi voni pripustili sho zminnist mozhe buti pov yazana z nayavnistyu plyami na poverhni zori tobto sho period zminnosti mozhe zbigatisya z periodom obertannya zori Yakbi takij dovgij period obertannya buv pidtverdzhenij ce oznachalo b sho zorya Barnarda vtratila znachnu chastinu svoyeyi obertalnoyi energiyi Dlya porivnyannya period obertannya Soncya stanovit 25 dib Brauning ta in 2010 vivchili shvidkist obertannya 123 chervonih karlikiv za dopomogoyu teleskopiv Keka Vikoristanij metod dozvoliv viyaviti shvidkosti obertannya bilshe v sin i 2 5 km c Yak i v bagatoh doslidzhenih zir analiz rozshirennya spektralnih linij i hromosfernoyi aktivnosti zori Barnarda ne dozvoliv vimiryati shvidkist obertannya Ce znachit sho chutlivosti vikoristovuvanih vimiryuvalnih priladiv viyavilos nedostatno tobto shvidkist obertannya zori mensha nizh 2 5 km s Ce pidtverdilo te sho period obertannya zori Barnarda dijsno povinen buti velikim Vik i majbutnya evolyuciya Ye bagato oznak yaki svidchat pro te sho zorya Barnarda nabagato starsha za Sonce nizka metalichnist visokij vlasnij ruh povilne obertannya ta toj fakt sho do 1998 roku vvazhalosya sho vona spokijna tobto na nij ne sposterigalosya intensivnih spalahiv yaki harakterni dlya molodih chervonih karlikiv Na osnovi cih danih Ridel ta in 2005 pripustili sho vik zori stanovit vid 7 do 12 milyardiv rokiv Taka velika neviznachenist pov yazana z tim sho yak zgaduvalosya isnuye bagato diskusij shodo znachen metalichnosti ta shvidkosti obertannya krim togo spalah viyavlenij u 1998 roci svidchit pro te sho zorya vse she aktivna Yak i vsi chervoni karliki zorya Barnarda rozvivatimetsya duzhe povilno Faktichno peredbachayetsya sho vona zalishatimetsya na golovnij poslidovnosti she 1000 milyardiv rokiv Oskilki konvektivni ruhi bezperervno peremishuyut gelij utvorenij yadernimi reakciyami zorya rivnomirno stavatime vse bagatshoyu na gelij i bidnishoyu na voden Koli voden pochne zakinchuvatisya zorya pochne stiskatisya sho prizvede do zbilshennya temperaturi poverhni ta yaskravosti Pidvishennya temperaturi poverhni viznachatime zminu koloru zori oskilki dovzhina hvili viprominyuvannya zalezhit vid temperaturi poverhni vidpovidno do zakonu Planka yaka takim chinom peretvoritsya na blakitnogo karlika Na ostannih stadiyah svoyeyi evolyuciyi zorya rozvine promeniste yadro i stane pomitno yaskravishoyu nizh ranishe dosyagayuchi do tretini sonyachnoyi svitnosti Ce priskorit jogo evolyuciyu ta spalit zalishkovij voden u yadri za vidnosno korotki termini porivnyano iz zagalnim chasom zhittya chervonogo karlika ale yakij dlya zori z masoyu 0 16 M stanovit priblizno 5 milyardiv rokiv U cej moment oskilki v yadri nikoli ne bude dosyagnuto temperatur dostatnih dlya pochatku yadernogo gorinnya geliyu zorya bude she bilshe stiskatisya ta postupovo oholodzhuvatis zmenshuyuchi yaskravist doki ne stane geliyevim bilim karlikom Spalahi1998 rik U 1998 roci spalah na zori Barnarda viyavili na osnovi zmin v emisijnomu spektri 17 lipnya pid chas poshuku zmin u vlasnomu rusi Minulo chotiri roki persh nizh spalah povnistyu proanalizuvali i todi visunuli pripushennya sho temperatura pid chas spalahu stanovila 8000 K sho bilsh nizh udvichi perevishuye normalnu temperaturu zori Spalah buv nespodivanim oskilki u zir takogo viku ne ochikuyetsya intensivnoyi zoryanoyi aktivnosti Spalahi do kincya ne vivcheni ale vvazhayetsya sho voni sprichineni silnimi magnitnimi polyami yaki prignichuyut konvekciyu plazmi ta prizvodyat do raptovih vikidiv rechovini Odnak silni magnitni polya vinikayut u zir sho shvidko obertayutsya todi yak stari zori yak pravilo obertayutsya povilno Takim chinom dlya zori Barnarda podiya takogo masshtabu ye velikoyu ridkistyu Doslidzhennya periodichnoyi zminnosti zori abo zmin zoryanoyi aktivnosti protyagom pevnogo chasovogo promizhku takozh pokazuyut sho spalah ne mav bi vidbutisya Podibna zoryana aktivnist viklikala interes do vikoristannya zori Barnarda yak vzirec dlya rozuminnya shozhih zir Ye nadiya sho fotometrichni doslidzhennya jogo rentgenivskogo ta ultrafioletovogo viprominyuvannya prollyut svitlo na veliku populyaciyu starih karlikovih zir spektralnogo klasu M u galaktici Taki doslidzhennya mozhut rozshiriti znannya z astrobiologiyi vrahovuyuchi te sho zoni pridatni dlya zhittya bilya karlikovih zir spektralnogo klasu M lezhat poblizu zori bud yaka roztashovana tam planeta mozhe silno postrazhdati vid zoryanih spalahiv zoryanih vitriv i vikidu plazmi tobto zokrema zavdyaki doslidzhennyu spalahiv zori Barnarda mozhna zrobiti visnovok i pro deyaki shozhi na neyi zori 2019 rik U 2019 roci viyavleno dva dodatkovi ultrafioletovi zoryani spalahi kozhen z energiyeyu blizko 3 1022 Dzh a takozh odin rentgenivskij zoryanij spalah z energiyeyu 1 6 1022 Dzh Sposterezhuvana chastota spalahiv ye dostatnoyu shob sprichiniti vtratu 87 zemnih atmosfer na milyard rokiv cherez termichni procesi ta blizko 3 zemnih atmosfer na milyard rokiv cherez procesi vtrati joniv na zori Barnarda b Galaktichne seredovisheNajblizhchi do Soncya zori zokrema zorya Barnarda 25 kvitnya 2014 roku Analiz astrometrichnih danih kosmichnogo teleskopa Gipparkos u 2007 roci dozvolilo ociniti paralaks zori Barnarda u 548 31 1 51 mas Takim chinom vidstan zori Barnarda vid Zemli stanovit 1 0 54831 1 82 pk sho ekvivalentno 5 94 0 01 sv r Ce najblizhcha zorya do Soncya pislya troh komponentiv a Centavra Zavdyaki takij blizkosti vona perebuvaye v odnomu galaktichnomu seredovishi z Soncem v mezhah miscevoyi bulbashki rukava Oriona Najblizhcha susidka zori Barnarda chervonij karlik Ross 154 sho lezhit na vidstani blizko 5 5 sv r vid neyi Galaktichni koordinati zori stanovlyat 31 008 i 14 06 galaktichna dovgota blizko 31 oznachaye sho liniya yaka z yednuye Sonce z centrom Galaktiki ta liniya yaka z yednuye Sonce i zoryu Barnarda pri proyekciyi na galaktichnu ploshinu utvoryuyut kut 31 Takim chinom zorya Barnarda perebuvaye trohi blizhche do centru Galaktiki nizh Sonce Galaktichna shirota blizko 14 z inshogo boku vkazuye na te sho zorya Barnarda znahoditsya nad ploshinoyu v yakij lezhat Sonce i centr Galaktiki Poshuki planetU 1960 h rokah gollandskij astronom Piter van de Kamp zayaviv sho za dopomogoyu astrometrichnih vimiryuvan vin viyaviv kolivannya u vlasnomu rusi zori Barnarda i sho ce svidchit pro nayavnist navkolo neyi odniyeyi abo kilkoh planet iz masami blizkimi do masi Yupitera Bagato naukovciv todi sprijmali ci rezultati za virni Van de Kamp sposterigav za zoreyu z 1938 roku i razom z kolegami z observatoriyi Svortmorskogo koledzhu namagavsya znajti krihitni zmini yiyi polozhennya blizko 1 mkm na fotoplastini yaki b vkazuvali na nayavnist planet Vimiryuvannya provodili desyat osib shob uniknuti pomilok 1963 roku Van de Kamp opublikuvav pracyu v yakij ishlosya pro te sho na vidstani 4 4 a o vid zori Barnarda perebuvaye planeta yaka maye masu 1 6 masi Yupitera ta obertayetsya navkolo zori z periodom 24 roki Ci vimiryuvannya buli opublikovani 1969 roku v inshij recenzovanij statti Togo zh roku vin pripustiv sho navkolo zori obertayutsya dvi planeti z masami 1 1 i 0 8 masi Yupitera Pislya cogo inshi astronomi povtorili vimiryuvannya Van de Kampa i v 1973 roci sprostuvali isnuvannya planet bilya zori u dvoh stattyah Dzhordzh Gejtvud i Genrih Ajhgorn vikoristali novishi metodi vimiryuvannya i ne zmogli pidtverditi nayavnist planet Insha stattya opublikovana chotirma misyacyami ranishe Dzhonom L Gershi z Svortmorskoyi observatoriyi stverdzhuvala sho kolivannya u vlasnih ruhah bagatoh zir vimiryanih u observatoriyi Svortmoskogo koledzhu zbigayutsya v chasi z modifikaciyeyu teleskopa Pitannya peredali na rozglyad naukovoyi gromadskosti Van de Kamp nikoli ne viznavav svoyeyi pomilki i opublikuvav she odne pidtverdzhennya isnuvannya planet u 1982 r Van de Kamp pomer u 1995 r Vulf Hajnc nastupnik Van de Kampa ta ekspert z podvijnih zir kritikuvav jogo robotu z 1976 r Suchasnij poglyad Ne mozhna povnistyu viklyuchiti nayavnist planet u zori hocha poshuki planet u 1980 h i 1990 h rokah a takozh interferometrichni vimiryuvannya za dopomogoyu teleskopa Gabbl ne dali zhodnih rezultativ Utochneni vimiryuvannya vlasnogo ruhu zori j utochneni dani pro masu viklyuchili tipi planet yaki tochno ne mozhut nalezhati do ciyeyi zoryanoyi sistemi Dlya chervonih karlikiv takih yak Zorya Barnarda zburennya v rusi legshe vivchati nizh dlya masivnishih zir oskilki yihnya nevelika masa robit yih bilsh virazhenimi Takim chinom Dzhordzh Gejtvud v statti 1995 roku zmig pokazati sho navkolo Zori Barnarda ne mozhut obertatisya planeti v 10 raziv masivnishi za Yupiter nizhnya mezha masi korichnevih karlikiv U 1999 roci vimiryuvannya teleskopa Gabbl doveli sho planeti u 0 8 raza masivnishi za Yupiter z orbitalnimi periodami menshe 1000 dniv ne obertayutsya navkolo zori Krim togo u 2003 roci Kyurster ta in viyavili sho planeti u 7 5 raza masivnishi za Zemlyu ne mozhut znahoditis u pridatnij dlya zhittya zoni navkolo zori Barnarda Hocha ce doslidzhennya znachno obmezhilo mozhlivi masi planet poblizu zori Barnarda isnuvannya zemnoyi planeti povnistyu ne viklyucheno ale viyaviti yiyi bude duzhe skladno Kosmichna Interferometrichna Misiya NASA mala rozpochati poshuk ekzoplanet za dopomogoyu interferometriyi u 2015 roci Proyekt skasuvali yak i analogichnu misiyu YeKA Darvin u 2007 roci Proyekt Dedal Na dodatok diskusiyi shodo planet zorya Barnarda stala ob yektom proyektu Dedal Mizh 1973 i 1978 rokami doslidzhennya malo na meti rozrobiti shvidkij bezpilotnij kosmichnij korabel vikoristovuyuchi suchasni tehnologiyi Zorya bula obrana tomu sho na moment doslidzhennya vvazhalosya sho navkolo neyi obertayutsya planeti Bulo zaproponovano kosmichnij aparat z impulsnoyu termoyadernoyu silovoyu ustanovkoyu zasnovanoyu na stisnenni ta nagrivanni mikrokapsul sho skladayutsya z sumishi dejteriyu i geliyu 3 za dopomogoyu elektronnih puchkiv Ce malo prizvesti do yadernih mikrovibuhiv i za 4 roki korabel mav rozignatisya do 12 shvidkosti svitla Aparat mav dosyagnuti zori za 50 rokiv Poryad z detalnim vivchennyam zori i planet planuvalosya dosliditi mizhzoryane seredovishe i provesti astrometrichni vimiryuvannya Pochatkova model proyektu Dedal sprichinila podalshi teoretichni doslidzhennya U 1980 roci Robert Frejtas zaproponuvav bilsh ambitnij plan samovidtvoryuvanij kosmichnij korabel priznachenij dlya poshuku i vstanovlennya kontaktu z pozazemnim zhittyam Aparat mav buti pobudovanij na orbiti navkolo Yupitera i dosyagti Zori Barnarda za 47 rokiv zgidno z parametrami pochatkovogo proyektu Dedal Yak tilki vin dosyagne zori zapustitsya avtomatichne samovidtvorennya i bude pobudovana fabrika dlya virobnictva kopij originalnogo kosmichnogo korablya Zorya Barnarda v kulturiCherez svoye blizke roztashuvannya do Zemli ta pripushennya pro isnuvannya planetnoyi sistemi zorya Barnarda zgaduyetsya v kilkoh naukovo fantastichnih tvorah U romani Dzheka Vilyamsona Kosmichnij legion opublikovanomu v 1947 roci ale yakij buv nathnennij seriyeyu opovidan sho z yavilisya v zhurnali Astounding u 1934 roci zorya Barnarda obertayetsya navkolo gigantskoyi planeti naselenoyi lyutimi meduzopodibnimi tvarinami rozmirom zi slona yaki mayut chotiri oka i litayut ruhayuchi sotnyami shupalec U romani Majkla Murkoka Chornij koridor opublikovanomu v 1969 roci planeta Myunhen 15040 sho obertayetsya navkolo zori Barnarda ye miscem priznachennya grupi bizhenciv yaki tikayut iz Zemli de lyudske suspilstvo perebuvaye v stani zanepadu U romani Styuarta Kouli Kosmichni korabli vid 2000 do 2100 opublikovanomu v 1978 roci v seriyi Terranska torgovelna administraciya planeta sho obertayetsya navkolo zori Barnarda ye miscem tayemnichogo primari sho prijmaye formu nepiznanogo kosmichnogo korablya U romani Paroksizm nomer minus odin 1979 Risharda Glovackogo mizhzoryana ekspediciya povertayetsya iz sistemi zori Barnarda zustrichayuchi po dorozi kosmichnij korabel inoplanetyan U seriyi Putivnik Galaktikoyu 1978 Duglasa Adamsa zorya Barnarda ye promizhnoyu stanciyeyu dlya mizhzoryanih mandrivnikiv a v romani Stanciya nizhche nikudi 1981 napisanomu K Dzhej Cherri ce zorya navkolo yakoyi obertayetsya kosmichna stanciya Alfa persha zi stancij pobudovanih za mezhami Sonyachnoyi sistemi a takozh vona zgaduyetsya v potrijnomu epizodi Gonitva u chetvertomu vimiri teleserialu Galaktika 1980 koli doktor Zi pripuskaye sho sajloni perebuvayut na zori Barnarda chekayuchi na pributtya galaktikiv na Zemlyu pered finalnoyu atakoyu Zorya Barnarda bula ulyublenoyu u Roberta L Forvarda yakij opisav yiyi u chislennih knizhkah U filmi Svit Roku 1982 sistema zori skladayetsya z planeti yupiterianskogo tipu Gargantyua ta podvijnoyi planeti zemnogo tipu pid nazvoyu Svit Roku sho skladayetsya zi skelyastogo svitu Rosh ta svitu povnistyu vkritogo okeanom Ou U filmi Zagubleni na Edemi 1993 z cogo zh ciklu kosmichnij korabel Prometej zdijsnyuye 40 richnu podorozh do Zuni pridatnogo dlya zhittya suputnika Gargantyua U Majstri chasu 1992 togo zh avtora miljoner zdijsnyuye shestirichnu podorozh do zori shob vidkriti chervotochinu U tetralogiyi Pisni Giperiona 1989 1997 Dena Simmonsa zorya Barnarda volodiye okulturenoyu planetoyu pid nazvoyu Svit Barnarda de zhivut Rejchel i Sol Vajntraub odin iz semi piligrimiv golovnih geroyiv pershih dvoh romaniv U romani Sad Rami 1991 napisanomu Arturom Klarkom i Dzhentri Li navkolo zori roztashovana stanciya perehodu dlya velikih cilindrichnih svitovih korabliv U grafichnomu romani Zhittya na inshij planeti Villa Ajsnera istoriya sho vidbuvayetsya na Zemli pochinayetsya z togo sho vid zori Barnarda otrimuyut signal pro nayavnist rozumnogo zhittya Zorya Barnarda takozh z yavlyayetsya v naukovo fantastichnij franshizi Zoryanij shlyah i v deyakih videoigrah takih yak Frontier Elite II 1993 Frontier First Encounters 1995 Terminal Velocity 1995 DarkSpace 2001 v rolovij gri Traveller 1998 Div takozhZorya KaptejnaDzherelaBarnard s star SIMBAD query result SIMBAD Centre de Donnees astronomiques de Strasbourg Arhiv originalu za 26 chervnya 2013 Procitovano 16 zhovtnya 2007 angl Sobstvennye dvizheniya zvyozd 20 veresnya 2011 u Wayback Machine u Velikij radyanskij enciklopediyi ros Solstation Arhiv originalu za 20 serpnya 2006 Procitovano 25 bereznya 2013 angl Barnarda zorya Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 548 s il ISBN 966 613 263 X September 1916 A small star with large proper motion The Astronomical Journal 29 695 181 183 Bibcode 1916AJ 29 181B doi 10 1086 104156 Dawson P C De Robertis M M May 2004 Barnard s Star and the M Dwarf Temperature Scale The Astronomical Journal 127 5 2909 2914 Bibcode 2004AJ 127 2909D doi 10 1086 383289 Paulson Diane B Allred Joel C Anderson Ryan B Hawley Suzanne L Cochran William D Yelda Sylvana 1 lyutogo 2006 Optical Spectroscopy of a Flare on Barnard s Star Publications of the Astronomical Society of the Pacific T 118 s 227 235 doi 10 1086 499497 ISSN 0004 6280 Procitovano 13 sichnya 2024 European Southern Observatory 14 listopada 2018 Arhiv originalu za 8 sichnya 2020 Procitovano 14 listopada 2018 Ribas I Tuomi M Reiners A Butler R P Morales J C Perger M Dreizler S Rodriguez Lopez C Gonzalez Hernandez J I 14 listopada 2018 Nature En 563 7731 365 368 doi 10 1038 s41586 018 0677 y ISSN 0028 0836 Arhiv originalu za 15 listopada 2018 Procitovano 17 listopada 2018 IAU Working Group on Star Names WGSN International Astronomical Union originalu za 10 chervnya 2016 Procitovano 22 May 2016 Naming Stars International Astronomical Union Procitovano 16 December 2017 Opanasenko Evgenij 3 zhovtnya 2023 Barnard s star was listened to for the presence of aliens Zhurnal The Universemagazine Space Tech amer Procitovano 13 sichnya 2024 France Kevin Duvvuri Girish Egan Hilary Koskinen Tommi Wilson David J Youngblood Allison Froning Cynthia S Brown Alexander Alvarado Gomez Julian D 2 Sep 2020 The High Energy Radiation Environment Around a 10 Gyr M Dwarf Habitable at Last The Astronomical Journal 160 5 237 arXiv 2009 01259 Bibcode 2020AJ 160 237F doi 10 3847 1538 3881 abb465 Parallax Proper Motion Acceleration and Orbital Motion of Barnard s Star anglicky Astronomical Journal 1969 s 238 Koen C Kilkenny D Van Wyk F Marang F 21 kvitnya 2010 UBV RI C JHK observations of Hipparcos selected nearby stars Monthly Notices of the Royal Astronomical Society angl T 403 4 s 1949 1968 doi 10 1111 j 1365 2966 2009 16182 x Procitovano 14 sichnya 2024 Lane B F Boden A F Kulkarni S R 10 kvitnya 2001 Interferometric Measurement of the Angular Sizes of Dwarf Stars in the Spectral Range K3 M4 The Astrophysical Journal T 551 1 s L81 L83 doi 10 1086 319849 ISSN 0004 637X Procitovano 14 sichnya 2024 Segransan D Kervella P Forveille T Queloz D 1 sichnya 2003 First radius measurements of very low mass stars with the VLTI Astronomy amp Astrophysics angl T 397 3 s L5 L8 doi 10 1051 0004 6361 20021714 ISSN 0004 6361 Procitovano 14 sichnya 2024 Berriman Graham Reid Neill Leggett S K 1 chervnya 1992 Effective Temperatures of M Dwarfs The Astrophysical Journal T 392 s L31 doi 10 1086 186418 ISSN 0004 637X Procitovano 14 sichnya 2024 Rojas Ayala Barbara Covey Kevin R Muirhead Philip S Lloyd James P 13 bereznya 2012 METALLICITY AND TEMPERATURE INDICATORS IN M DWARFK BAND SPECTRA TESTING NEW AND UPDATED CALIBRATIONS WITH OBSERVATIONS OF 133 SOLAR NEIGHBORHOOD M DWARFS The Astrophysical Journal T 748 2 s 93 doi 10 1088 0004 637x 748 2 93 ISSN 0004 637X Procitovano 14 sichnya 2024 Artigau Etienne Malo Lison Doyon Rene Figueira Pedro Delfosse Xavier Astudillo Defru Nicola 19 kvitnya 2018 Optical and Near infrared Radial Velocity Content of M Dwarfs Testing Models with Barnard s Star The Astronomical Journal T 155 5 s 198 doi 10 3847 1538 3881 aab77d ISSN 0004 6256 Procitovano 14 sichnya 2024 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite news title Shablon Cite news cite news a Obslugovuvannya CS1 Storinki iz nepoznachenim DOI z bezkoshtovnim dostupom posilannya Giampapa M S Rosner R Kashyap V Fleming T A Schmitt J H M M Bookbinder J A 1 chervnya 1996 The Coronae of Low Mass Dwarf Stars The Astrophysical Journal T 463 s 707 doi 10 1086 177284 ISSN 0004 637X Procitovano 14 sichnya 2024 Henry Todd J McCarthy Donald W Jr 1 serpnya 1993 The Mass Luminosity Relation for Stars of Mass 1 0 to 0 08M solar The Astronomical Journal T 106 s 773 doi 10 1086 116685 ISSN 0004 6256 Procitovano 14 sichnya 2024 Delfosse X Forveille T Segransan D Beuzit J L Udry S Perrier C Mayor M 1 grudnya 2000 Accurate masses of very low mass stars IV Improved mass luminosity relations Astronomy and Astrophysics T 364 s 217 224 doi 10 48550 arXiv astro ph 0010586 ISSN 0004 6361 Procitovano 14 sichnya 2024 Muirhead Philip S Johnson John Asher Apps Kevin Carter Joshua A Morton Timothy D Fabrycky Daniel C Pineda John Sebastian Bottom Michael Rojas Ayala Barbara 24 lyutogo 2012 CHARACTERIZING THE COOL KOIs III KOI 961 A SMALL STAR WITH LARGE PROPER MOTION AND THREE SMALL PLANETS The Astrophysical Journal T 747 2 s 144 doi 10 1088 0004 637x 747 2 144 ISSN 0004 637X Procitovano 14 sichnya 2024 web archive org 13 travnya 2012 Arhiv originalu za 13 travnya 2012 Procitovano 14 sichnya 2024 Mamajek Eric 2 travnya 2013 web archive org Arhiv originalu za 2 travnya 2013 Procitovano 14 sichnya 2024 Gizis John E 1 lyutogo 1997 M Subdwarfs Spectroscopic Classification and the Metallicity Scale The Astronomical Journal T 113 s 806 822 doi 10 1086 118302 ISSN 0004 6256 Procitovano 14 sichnya 2024 Browning Matthew K Basri Gibor Marcy Geoffrey W West Andrew A Zhang Jiahao 12 sichnya 2010 ROTATION AND MAGNETIC ACTIVITY IN A SAMPLE OF M DWARFS The Astronomical Journal T 139 2 s 504 518 doi 10 1088 0004 6256 139 2 504 ISSN 0004 6256 Procitovano 14 sichnya 2024 Riedel A R Guinan E F DeWarf L E Engle S G McCook G P 1 travnya 2005 Barnard s Star as a Proxy for Old Disk dM Stars Magnetic Activity Light Variations XUV Irradiances and Planetary Habitable Zones T 206 s 09 04 Procitovano 14 sichnya 2024 Main Sequence Lifetime COSMOS astronomy swin edu au Procitovano 14 sichnya 2024 Laughlin Gregory Bodenheimer Peter Adams Fred C 10 chervnya 1997 The End of the Main Sequence The Astrophysical Journal T 482 1 s 420 432 doi 10 1086 304125 ISSN 0004 637X Procitovano 14 sichnya 2024 Late stages of evolution for low mass stars spiff rit edu Procitovano 14 sichnya 2024 Adams Fred C Laughlin Gregory 1 kvitnya 1997 A dying universe the long term fate and evolutionof astrophysical objects Reviews of Modern Physics T 69 2 s 337 372 doi 10 1103 RevModPhys 69 337 Procitovano 14 sichnya 2024 Paulson Diane B Allred Joel C Anderson Ryan B Hawley Suzanne L Cochran William D Yelda Sylvana 2006 Optical Spectroscopy of a Flare on Barnard s Star Publications of the Astronomical Society of the Pacific 118 1 227 arXiv astro ph 0511281 Bibcode 2006PASP 118 227P doi 10 1086 499497 Paulson Diane B Allred Joel C Anderson Ryan B Hawley Suzanne L Cochran William D Yelda Sylvana 2006 Optical Spectroscopy of a Flare on Barnard s Star Publications of the Astronomical Society of the Pacific 118 1 227 arXiv astro ph 0511281 Bibcode 2006PASP 118 227P doi 10 1086 499497 Benedict G Fritz McArthur Barbara Nelan E Story D Whipple A L Shelus P J Jefferys W H Hemenway P D Franz Otto G 1998 Photometry of Proxima Centauri and Barnard s star using Hubble Space Telescope fine guidance senso 3 The Astronomical Journal 116 1 429 arXiv astro ph 9806276 Bibcode 1998AJ 116 429B doi 10 1086 300420 Riedel A R Guinan E F DeWarf L E Engle S G McCook G P May 2005 Barnard s Star as a Proxy for Old Disk dM Stars Magnetic Activity Light Variations XUV Irradiances and Planetary Habitable Zones 37 442 Bibcode 2005AAS 206 0904R Clavin Whitney Harrington J D 25 April 2014 NASA s Spitzer and WISE Telescopes Find Close Cold Neighbor of Sun NASA originalu za 26 April 2014 Procitovano 25 April 2014 F van Leeuwen ta Leeuwen2007 2007 Breezing through the Space Environment of Barnard s Star b Center for Astrophysics Harvard amp Smithsonian www cfa harvard edu Procitovano 15 sichnya 2024 web archive org 20 serpnya 2006 Arhiv originalu za 20 serpnya 2006 Procitovano 15 sichnya 2024 SIMBAD query result simbad cds unistra fr Procitovano 15 sichnya 2024 VizieR vizier cds unistra fr Procitovano 15 sichnya 2024 The Barnard s Star Blunder anglicky Astrobiology magazine cerven 2005 Astrometric study of Barnard s star from plates taken with the 24 inch Sproul refractor anglicky Astronomical Journal 1963 Alternate dynamical analysis of Barnard s star anglicky Astronomical Journal 1963 s 757 az 759 An unsuccessful search for a planetary companion of Barnard s star BD 4 3561 anglicky Astronomical Journal 1973 s 769 doi 10 1086 111480 Astrometric analysis of the field of AC 65 6955 from plates taken with the Sproul 24 inch refractor anglicky Astronomical Journal 1973 s 421 az 425 doi 10 1086 111436 The Search for the Extrasolar Planets A Brief History of the Search the Findings and the Future Implications Section 2 anglicky Arizona State University duben 2001 s 421 az 425 doi 10 1086 111436 The planetary system of Barnard s star anglicky Vistas in Astronomy 1982 doi 10 1016 0083 6656 82 90004 6 nedostupne posilannya Barnard s Wobble PDF anglicky Swarthmore College cerven 2001 Interferometric Astrometry of Proxima Centauri and Barnard s Star Using Hubble Space Telescope Fine Guidance Sensor 3 Detection Limits for sub Stellar Companions anglicky The Astronomical Journal srpen 1999 s 1089 az 1100 doi 10 1086 300975 A Dedicated M Dwarf Planet Search Using The Hobby Eberly Telescope anglicky The Astronomical Journal kveten 2003 s 3099 doi 10 1086 379137 A study of the astrometric motion of Barnard s star anglicky Journal Astrophysics and Space Science 1995 s 91 az 95 doi 10 1007 BF00989158 nedostupne posilannya The low level radial velocity variability in Barnard s Star anglicky Astronomy and Astrophysics 2003 s 1077 doi 10 1051 0004 6361 20030396 Barnard s Star Sol Station Darwin study ended no further activities planned European Space Agency Jet Propulsion Laboratory NASA Arhiv originalu za 2 bereznya 2011 Procitovano 11 sichnya 2024 Project Daedalus anglicky The Encyclopedia of Astrobiology Astronomy and Spaceflight cerven 2005 s 101 Project Daedalus The mission profile anglicky Journal of the British Interplanetary Society 1975 s 101 cesky 2 srpen 2008 Arhiv originalu za 13 zhovtnya 2011 Procitovano 11 sichnya 2024 A Self Reproducing Interstellar Probe anglicky Journal of the British Interplanetary Society cervenec 1980 A Self Reproducing Interstellar Probe anglicky Journal of the British Interplanetary Society cervenec 1980 Williamson Jack 1992 La legione dello spazio Milano Mondadori ISBN 88 04 36580 3 Moorcock Michael 2014 Il corridoio nero Mondadori ISBN 88 520 4656 9 Cowley Stewart 1979 Navi spaziali dal 2000 al 2100 Milano Fabbri ISBN 0 890 092 117 Duglas Adams 1979 5 rozdil The Hitchhiker s Guide to the Galaxy Pan Books ISBN 0 330 25864 8 Cherryh Carolyn J 1988 La lega dei mondi ribelli Milano Nord ISBN 978 88 429 0389 5 Battlestar Galactica 5 Galactica Discovers Earth New York Berkley Books 1982 ISBN 0 425 07476 5 Forward Robert 1990 Rocheworld Wake Forest NC Baen Books ISBN 978 0 671 69869 0 Forward Robert 1993 Marooned on Eden Wake Forest NC Baen Books ISBN 978 0 671 72180 0 Forward Robert 1992 Timemaster New York Tom Doherty ISBN 978 0 8125 1644 9 Simmons Dan 2011 Hyperion Roma Fanucci ISBN 978 88 347 1815 5 Simmons Dan 2011 La caduta di Hyperion Roma Fanucci ISBN 978 88 347 1816 2 Simmons Dan 2011 Endymion Roma Fanucci ISBN 978 88 347 1817 9 Simmons Dan 2011 Il risveglio di Endymion Roma Fanucci ISBN 978 88 347 1818 6 Lee Gentry 1992 Il giardino di Rama Milano Rizzoli ISBN 88 17 67281 5 Eisner Will 1978 Life on Another Planet Kitchen Sink Press ISBN 0 87816 370 0 DarkSpace www darkspace net Procitovano 23 sichnya 2024 Zorya Barnarda u sestrinskih Vikiproyektah Zorya Barnarda u Vikishovishi Cya stattya nalezhit do dobrih statej ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ