Родина Крушельницьких початок 1930 х років Сидять зліва направо Володимира Тарас Марія мати Лариса і батько Антін Стоять

.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Розстріляне відродження (антологія).

Розстрі́ляне відро́дження (також Червоний ренесанс) — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х і 30-х років XX століття в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно та яке було знищене здебільшого під час великого терору.

Доба «розстріляного відродження» — доба творчої особистості, яка вступила в конфлікт із тоталітарним режимом, хоча зовсім не мала наміру такого протистояння, і намагалася триматися осторонь будь-яких політичних проявів. Письменники «розстріляного відродження» не сприймали догм, які вимагали послуху, їм був притаманний крайній індивідуалізм.

Назва

Метафора «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше він вжив цей вислів у листі до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року, запропонувавши його як назву антології української літератури 1917—1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?». «То нехай же так і буде», — було сказано тоді.

Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. Вона подає найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х років За десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Українській СРР нараховувалося 5000 письменників).

На думку дослідниці української літератури 1920-х років Ярини Цимбал «розстріляне відродження» було вдалою назвою для антології, але невдалою для всього покоління творчої інтелігенції. «Червоний ренесанс», на її думку, більш вдала метафора, оскільки це самоназва. Вперше вона з'явилася 1925 року, коли одночасно й незалежно один від одного вийшли книжка «Ренесанс української літератури» Олександра Лейтеса і поема «Заклик червоного ренесансу» Володимира Ґадзінського. Того ж року вийшов журнал , у передмові до якого, також написаній Ґадзінським, зазначалося: «Для нас минуле — тільки засіб пізнання сучасності та майбутнього, корисний досвід та важлива практика при великій будові Червоного Ренесансу».

Історичні передумови

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (наприклад, Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 років.

Вийшовши здебільшого з нижчих і середніх верств населення (службовці, різночинці, священники, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод і необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися зі світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили справді актуальне мистецтво.

Саме у цей період Україна мала несправджену змогу розв'язати питання своєї незалежності. За ці два десятиліття більшість етнічних українських земель була підпорядкована Москві. Крім УРСР, українські землі увійшли до інших держав (Польська республіка, Чехословацька республіка, Румунське королівство), що надало можливість митцям включитися в інонаціональне літературне життя і сприяло його оновленню та визначенню як окремого.

Говорячи про історико-літературні чинники, Тамара Гундорова зауважує: «Наприкінці першого — на початку другого десятиліття XX століття в українській літературі відбувається зміна літературних поколінь. Відхід з життя М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, еміграція Олександра Олеся, С. Черкасенка, М. Шаповала, В. Винниченка, М. Вороного, В. Самійленка (незабаром три останні повернулися), розстріл Г. Чупринки (1921) позначили кінець раннього етапу українського модернізму з його потужним національно-культурним міфотворенням, із програмою гуманізації та універсалізації світу, духовною утопією гармонійного індивідуального, національного і соціального життя».

У цей час приходить нова генерація з моральним тягарем перемог і поразок боротьби за національну незалежність, з розумінням свого шляху України у світовій історії, незалежних у судженнях, з розмаїтими ідеями щодо розвитку української літератури, коли, за висловом Соломії Павличко, література «дістала значно ширшу, ніж будь-коли, аудиторію. Зростав рівень освіти цієї аудиторії. Вперше в літературі працювала велика кількість письменників та інтелектуалів. Уперше українські науковці говорили з кафедр національних університетів. Уперше бурхливо диференціювалися окремі мистецькі напрями, групи, школи. Однак тенденція до модернізації культурного життя співіснувала з самого початку з паралельною тенденцією до його підпорядкування ідеології, а потім і до повного знищення.».

Літературні об'єднання

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Західна Україна», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочала славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогла в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Новаторство

Основними складниками світогляду новітньої еліти були бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Переважно це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їхньою зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, а підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів і проникнення в суть явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямі працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою, чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой у прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть у такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. У збірці «Сонячні кларнети» Павло Тичина відобразив усю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першовитоків.

Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (М. Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори забирали до спецсховів, забороняли, замовчували, багато з них були назавжди втрачені. Деякі твори функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Значення

Трагічна доля покоління 1920-1930-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакодумців, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації. Найхарактернішою рисою, притаманною культурі Української СРР тих років, була її заідеологізованість. Культурні зрушення, що відбувалися в СРСР протягом довоєнних п'ятирічок, у тому числі оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва — більшовицька партія розглядала як складові так званої культурної революції, основним змістом якої вона вважала утвердження марксистського світогляду, подолання впливу несумісних з ним ідеологій. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все багатство й розмаїття її функцій до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Ця обставина справила негативний вплив на культурні процеси в Україні, ускладнивши та спотворивши їх.

Представники

Представників інтелігенції, що належать до «розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп залежно від їхнього життєвого шляху під час та після сталінських репресій. До першої групи — безпосередніх жертв терору — належать письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто були страчені, померли в концтаборах чи вчинили самогубство, перебуваючи за півкроку від арешту. Попри те, що більшість з них були реабілітовані ще наприкінці 1950-х років, їхній мистецький чи науковий доробок був забороненим в СРСР і надалі, або принаймні ознайомлення з ним не заохочувалось радянською владою. Замовчувалось те, що такі діячі взагалі існували. До того ж багато, особливо пізніх, творів таких митців, було знищено репресивними радянськими органами в сталінський період. Наприклад, не збереглося практично жодного монументального твору Михайла Бойчука, засновника цілої школи монументального живопису. Проте після реабілітації творчість тих небагатьох митців, що загалом вкладалася в рамки соцреалізму, була визнана радянською владою, їхні твори передруковувались, як твори Пилипа Капельгородського, Івана Микитенка, і навіть могли включатись до шкільних програм (окремі п'єси Миколи Куліша).

Частині репресованих і переслідуваних представників української інтелігенції вдалось уникнути найвищої міри покарання та вижити в тюрмах і концтаборах. Декому з них вдалося навіть втекти з концтаборів (Іван Багряний). Відбувши свій строк, Остап Вишня став слухняним співцем сталінського режиму, а Борис Антоненко-Давидович, якого звільнили лише після реабілітації 1957 року, до кінця життя перебував в опозиції до радянського режиму.

Третю умовну групу складають ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений радянською владою. Творчість таких осіб заборонялась й замовчувалась, твори вилучали зі сховищ і знищували. Більшість цих осіб померла ще до розгортання масових репресій (Леонід Чернов, Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко), дехто врятувалися завдяки тому, що відійшли від активної діяльності, як, наприклад, Марія Галич, дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен).

До четвертої групи належать митці «доби розстріляного відродження». Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших, створені в цей час та надалі, не мають високої художньої вартості, індивідуальності форм і стилів та є типовими зразками соцреалістичного пропагандистського мистецтва.

У тридцяті роки була також знищена й велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади й належать до покоління діячів початку XX століття, а не 1920–30-х років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Проте завдяки політиці українізації вони активно включилися в процеси розбудови української літератури, культури, науки, що відбувалися в УСРР. Дехто з них задля цього повернулись з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під владою Польщі, як Антін Крушельницький з родиною.

Деякі представники розстріляного відродження

Портрет	Ім'я	Народження	Дата смерті	Місце смерті	Вік	Обставини смерті	Діяльність	Реабілітація творчості
	Яловий Михайло Омелянович (Юліян Шпол)	05 червня 1895 (18 червня 1895) с.Дар-Надежда Полтавська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	42	Заарештовано в другій половині квітня 1933. Звинувачено в шпигунській діяльності, «шумськізьмі» та підготовці замаху на П. Постишева, засуджено до 10 років таборів. 9 жовтня 1937 року особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.	Письменник. Член «Гарту», ВАПЛІТЕ (перший президент)	19 червня 1957
	Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович	13 грудня 1893 (26 грудня 1893) м. Тростянець	13 травня 1933	Харків	39	В атмосфері тотального цькування і переслідування покінчив життя самогубством, каталізаторами стали арешт Михайла Ялового та Голодомор	Письменник, публіцист. Провідний письменних неоромантичного стилю. Один з основоположників пореволюційної української прози.	—
	Підмогильний Валер'ян Петрович	02 лютого 1901 (15 лютого 1901) c. Писарівка Катеринославська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	36	11 січня 1935 визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку, «політика колективізації привела українське село до голоду». Закритий суд позбавив волі «терміном на 10 років з конфіскацією особистого майна». 1937 року особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.	Прозаїк, перекладач. Один з найвидатніших прозаїків і зачинатель психологічного реалізму в літературі українського відродження.	4 серпня 1956
	Косинка (Стрілець) Григорій Михайлович	29 листопада 1899 (12 грудня 1899) с. Щербанівка Київська губернія	15 грудня 1934	Київ	35	На початку 1930-х років видання творів було заборонено. В листопаді 1934 року заарештований. Під час судового процесу у грудні 1934 року був звинувачений у приналежності до контрреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу.	Прозаїк. Член Аспис (1923—1924), «Ланка» і «МАРС». Майстер імпресіоністичної новели.	19 жовтня 1957
	Куліш Микола Гурович	05 листопада 1892 (18 листопада 1892) Чаплинка Таврійська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	44	На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників був оголошений буржуазно-націоналістичним драматургом. У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, заарештований органами НКВС.	Драматург, режисер, громадський діяч, газетяр і редактор, педагог. Творець модерної української драматургії.	4 серпня 1956
	Плужник Євген Павлович	13 грудня 1898 (26 грудня 1898) Кантемирівка Воронезька губернія	2 лютого 1936	Соловки	37	У грудні 1934 року заарештований НКВС. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. У березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду СРСР разом з іншими письменниками засуджений до розстрілу (змінено на довготривале табірне ув'язнення).	Поет, письменник, драматург, перекладач. Входив до «Аспис», «Ланка» та «МАРС». Поезії притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.	серпень 1956
	Семенко Михайль (Михайло) Васильович	31 грудня 1892 (13 січня 1893) с. Кибинці Полтавська губернія	23 жовтня 1937	Київ	44	Заарештований 26 квітня 1937 року. Обвинувачений в «активній контрреволюційній діяльності». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Українській РСР за допомогою німецьких фашистів. На допитах 4, 7 та 8 травня 1937 року «зізнався» у всіх звинуваченнях. 23 жовтня 1937 року військовою колегією Верховного Суду СРСР на закритому засіданні засуджений до розстрілу.	Поет, теоретик літератури. Лідер українського футуризму (панфутуризму), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою.	реабілітовано^[]
	Поліщук Валер'ян Львович	18 вересня 1897 (1 жовтня 1897) с. Більче Волинська губернія	9 жовтня 1937	Сандармох	40	У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ. 27-28 березня 1935 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила його на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках, 9 жовтня 1937 року йому було винесено смертний вирок.	Письменник, літературний критик, публіцист.	4 серпня 1956
	Филипович Павло Петрович	02 вересня 1891 (15 вересня 1891) с. Кайтанівка Київська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	46	Заарештований в серпні 1935 і суджений разом із Зеровим з початком 1936 року за приналежність до шпигунсько-терористичної організації, що нею мав бути нібито семінар української літератури в Київському ІНО. 3асуджений на 10 років заслання в концтабори, перебував на , потім на Соловках. Розстріляний 1937.	Поет, літературознавець. Лідер неокласиків.	23 січня 1958
	Зеров Микола Костянти нович	26 квітня 1890 (9 травня 1890) м. Зіньків	3 листопада 1937	Сандармох	47	Наприкінці 1934 звільнено з університету. Уночі проти 28 квітня 1935 року заарештований під Москвою. 20 травня відпроваджено до Києва. Звинувачення: керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Військовий трибунал Київського військового округу розглянув судову справу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту. Засудив до 10 р. ув'язнення. Розстріляний 1937.	Поет, літературознавець, перекладач. Лідер неокласиків, аналітичний критик, полеміст, майстер сонетної форми і перекладач античної поезії	—
	Драй-Хмара (Драй) Михайло Опанасович	10 жовтня 1889 (23 жовтня 1889) Малі Канівці Полтавська губернія	19 січня 1939	Колима	49	Заарештований 21 березня 1933 року, звинувачений в приналежності до контрреволюційної організації у Кам'янецькому університеті. Через брак доказів 11 травня 1933 року випущений, 16 липня 1934 року справа припинена. Звільнений під підписку про невиїзд. Другий арешт (6 вересня 1935) призвів до заслання на Колиму на 5 р. Вбитий на засланні.	Поет, літературознавець, перекладач. Неокласик. Володів 19 мовами.	28 листопада 1989
	Свідзинський Володимир Євтимович	25 вересня 1885 (8 жовтня 1885) с. Маянів, Подільська губернія	18 жовтня 1941	Непокрите	56	27 вересня 1941 року заарештований. Спалений живцем разом з іншими в'язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом, Харківська область	Поет, перекладач.	—
	Йогансен Майк (Михайло) Гервасійович	15 жовтня 1895 (28 жовтня 1895) Харків	27 жовтня 1937	Київ	40	18 серпня 1937 року заарештований. 24 жовтня обвинувачений в участі у антирадянській націоналістичній організації з 1932 року, яка ставила своєю метою повалення радвлади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Військова Колегія Верховного Суду СРСР 26 жовтня засудила до розстрілу.	Письменник. Поет, автор пригодницьких романів. Один із засновників «Гарту» і ВАПЛІТЕ.	1958
	Фальківський (Левчук) Дмитро Никанорович	03 листопада 1898 (16 листопада 1898) с. Великі Лепеси (нині в межах м. Кобрин)	16 грудня 1934	Київ	36	Попри революційне минуле, офіційна критика ставилася недовірливо до його творчості. Коли в зв'язку з убивством С. Кірова було посилено терор, його разом з Г. Косинкою, О. Влизьком, К. Буревієм та іншими розстріляно в групі двадцяти вісьмох.	Поет, прозаїк, перекладач, сценарист. Належав до літературної групи «Ланка» (пізніше МАРС)	після 1956
	Досвітній Олесь (Скрипаль -Міщенко Олександр Федорович)	08 листопада 1891 (21 листопада 1891) Вовчанськ	3 березня 1934	Харків	42	7 грудня 1933 звинувачений у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу». 19 грудня заарештовано. Додано «участь в терористичній діяльності, зокрема підготовку замаху на Постишева». Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року засудила до розстрілу. 3 березня Колегія ОДПУ залишила вирок без змін.	Прозаїк, публіцист, сценарист, організатор кіновиробництва. Член «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, а з 1932 член Спілки радянських письменників.	25 жовтня 1955
	Влизько Олекса Федорович	04 лютого 1908 (17 лютого 1908) ст. Боровьонка Крестецького повіту Новгородська губернія	14 грудня 1934	Київ	26	Після вбивства Кірова у грудні 1934 року заарештований разом із численною групою діячів української культури, серед яких Косинка, Фальківський, Буревій, Антін, І. Крушельницькі, Мисик та ін. За приналежність до контрреволюційної терористичної організації виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня винесла смертний вирок.	Письменник. Літературний шлях позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, і передусім активний вітаїстичний романтизм.	1958
	Шкурупій Ґео (Георгій) Данилович	20 квітня 1903 (3 травня 1903) м.Бендери	12 серпня 1937	Ленінград	33	Арештований 3 грудня 1934 за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Двічі судимий. 27 квітня засуджений на 10 років таборів із подальшим трирічним обмеженням у політичних правах та конфіскацією майна. Покарання відбував на Соловках. Дружину з сином як родину ворога народу виселили з Києва. 25 листопада 1937 особлива трійка переглянула справу і засудила до розстрілу.	Письменник, сценарист. Один з лідерів панфутуристів.	1957
	Слісаренко (Снісар) Олекса Андрійович	15 березня 1891 (28 березня 1891) х. Канівцевий Харківська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	46	У квітні 1934 заарештований ГПУ УРСР, у квітні 1935 військовий трибунал засудив до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках. У жовтні 1937 року окрема трійка Управління НКВД РРФСР по Ленінградській області переглянула справу і засудила до розстрілу.	Письменник. Цікавився футуризмом, був членом Спілки пролетарських письменників «Гарт», ВАПЛІТЕ. Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Йогансеном заснував «Техно-мистецьку групу А».	реабілітовано^[]
	Ірчан Мирослав (Баб'юк Андрій Дмитрович)	14 серпня 1897 (27 серпня 1897) с. П'ядики Галичина	3 листопада 1937	Сандармох	40	28 грудня 1933 його в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Постишевим заарештували за приналежність до націоналістичної укр. контрреволюційної організації. 28 березня року судова трійка і Колегія ГПУ «дали» 10 років Соловків. 9 жовтня 1937 року судова трійка УНКВС Ленінградської обл. засудила до розстрілу.	Письменник, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець.	3 квітня 1956
	Бузько Дмитро Іванович	1891 Новомиргород	14 листопада 1937	Одеса	46	16 липня 1937 на зборах Одеської організації Спілки письменників у своєму виступі обмовився, що помилятися можуть всі, навіть сам «великий, мудрий Сталін». На тих зборах «за контрреволюційний виступ» його виключають з СП, а 20 жовтня заарештований і звинувачений в тому, що «у 1918—1920 роках займав ряд посад у петлюрівських організаціях, був учасником націоналістичної організації, вів контрреволюційну агітацію на зборах письменників». 1 листопада трійка НКВС засудила до розстрілу.	Прозаїк, сценарист. Автор науково-фантастичного роману. Був членом літературного об'єднання українських футуристів «Нова генерація»	1957
	Ярошенко Володимир Мусійович	10 травня 1898 (23 травня 1898) с. Івахники Полтавська губернія	23 жовтня 1937	Київ	39	У лютому-травні 1933 року перебував під арештом за підозрою в належності до української націоналістичної контрреволюційної організації. У листопаді 1936 року заарештовано вдруге, обвинувачено в належності до української націоналістичної терористичної організації і в липні 1937 року засуджено до розстрілу.	Письменник, байкар, драматург, літературний критик, сценарист. перекладач.	13 жовтня 1962
	Вороний Марко Миколайович	18 березня 1904 (31 березня 1904) Чернігів	3 листопада 1937	Сандармох	33	19 березня 1935 заарештований. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 засудив до 8 р. таборів. Покарання відбував у м. , потім на Соловках. Особливою трійкою управління НКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937 засуджений до розстрілу.	Поет, перекладач, дитячий поет.	23 січня 1958
	Вражливий Василь (Штанько Василь Якович)	1903 с. Опішня Полтавська губернія	8 грудня 1937	Соловки	34	Заарештований під час масових арештів після вбивства Кірова у грудні 1934 року. Засудили 27—28 березня 1935 на 10 років концтаборів. Відбував заслання на Соловках. Постановою «трійки» УНКВС Ленінградської області повторно засуджений до розстрілу.	Прозаїк, перекладач. Належав до «Плугу», потім увійшов до ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації — «Пролітфронту».	1956
	Пилипенко Сергій Володимирович	09 липня 1891 (22 липня 1891) Київ	березень 1934	Київ	42	21 серпня 1933 року виключено з партії. 29 листопада арештували. Звинувачення: «активний учасник контрев. УВО, яка прагнула повалити Радвладу в Українській СРР шляхом збройного повстання, особисто очолював терор. трійку в організації замаху на Голову РНК УРСР Чубаря». Трійка 23 лютого 1934 року порушила клопотання перед Колегією ОДПУ про розстріл, що був затверджений 3 березня.	Письменник, літературний критик, байкар. Засновник і голова «Плугу».	30 квітня 1957
	Буревій Кость Степанович	02 серпня 1888 (15 серпня 1888) Воронезька губернія	15 грудня 1934	Київ	46	З 1932 не міг знайти роботу. 13-15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» було засуджено до розстрілу.	Письменник, драматург, театрознавець, літературний критик. Активний учасник літературної дискусії 1925—1928.	1957
	Микитенко Іван Кіндратович	06 вересня 1897 (19 вересня 1897) Рівне Херсонська губернія	4 жовтня 1937	Київ	40	1937 виведений зі складу секретаріату, Правління й президії СРПУ, знятий з посади головного редактора журналу «Радянська література», а 3 жовтня виключений з партії. 4 жовтня 1937 року пішов в НКВС. Дані про подальшу долю дуже суперечливі, можливо самогубство. Начебто 18 жовтня знайдено його тіло	Прозаїк, драматург. Один з керівників ВУСПП, а в 1932 член оргкомітету Спілки письменників СРСР.
	Капельгородський Пилип Йосипович	27 листопада 1882 (10 грудня 1882) Городище Полтавська губернія	травень 1938	Полтава	55	19 березня 1938 року був заарештований і 5 квітня того ж року «особливою трійкою» НКВС по Полтавській області засуджений до розстрілу на підставі вигаданих звинувачень у націоналізмі.	Письменник, публіцист, сатирик і гуморист, один із зачинателів української радянської літератури.	січень 1956
	Поліщук Клим Лаврінович	25 листопада 1891 (08 грудня 1891) Краснопіль Волинська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	45	У 1924 році з дружиною приїхав до УРСР. 1930 заарештовано дружину, а потім і його. 2 січня 1931 року вони були засуджені до 10 років ув'язнення в таборах. Відбували покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 року справу було переглянуте і засуджено до розстрілу.	Письменник, публіцист, автор історичних романів.	—
	Епік Григорій Данилович	17 січня 1901 (30 січня 1901) Кам'янка Катерино славська губернія	3 листопада 1937	Сандармох	36	Заарештований 5 грудня 1934 за приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників Компартії та уряду. Він без спротиву визнав свою вину. На початку 1935 року написав листа на ім'я наркома В. Балицького, в якому розкаювався за злочинні наміри всієї групи і визнавав, що їх усіх варто постріляти, «як скажених псів». Листа на пленумі правління Спілки письменників України зачитав Постишев. У жовтні 1937 року засуджено до розстрілу.	Письменник, перекладач, публіцист. Входив до Спілки селянських письменників «Плуг», згодом пристав до ВАПЛІТЕ.	1956
	Бобинський Василь Петрович	11 вересня 1898 (24 вересня 1898) Кристинопіль	2 січня 1938	РРФСР	41	Заарештовано НКВС 1933 як члена УВО і 1934 засуджено до трьох років концтаборів. Працював на будівництві каналу Волга — Москва. 1937 знову заарештовано. Засуджено до розстрілу.	Поет, перекладач. Писав еротичну лірику. Член «Західна Україна» та ВУСПП.	26 жовтня 1956
	Загул Дмитро Юрійович	28 серпня 1890 (10 вересня 1890) Мілієве Буковина	літо 1944	Колима	53	Арештований у лютому 1933 року, у травні того ж року окрема трійка ГПУ ухвалила ув'язнити на 10 років в концтаборах за належність до контрреволюційної організації, яка готувала збройне повстання проти радянської влади. Покарання відбував на Забайкаллі (станція Урульга). 1943 року термін ув'язнення продовжено. Помер за нез'ясованих обставин.	Поет, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч. Поет-символіст.	29 квітня 1957
	Соколовський Олександр Олександрович	08 вересня 1896 (21 вересня 1896) Конотоп	22 серпня 1938	Київ	41	Як колишній есер, арештовувався 1920 і 1924. Востаннє заарештований 29 жовтня 1937 року. Було висунуто звинувачення в тому, що нібито 1932 року він увійшов до складу антирадянської есерівської організації, а 1936 року був перевербований в антирадянську українську націоналістичну організацію і очолив терористичну групу, яка ставила за мету насильницьке повалення радвлади. Засуджено до страти.	Письменник-романіст. Член Спілки письменників СРСР з 1934 року.	18 липня 1957
	Чечвянський (Губенко) Василь Михайлович	11 березня 1888 (24 березня 1888) х. Чечва Полтавська губернія	15 липня 1937	Київ	49	Арештований 2 листопада 1936 у Харкові. «Зізнався», що є учасником контрреволюційного підпілля з 1933 року, «будучи зв'язаним з активними ворогами Радянської влади» Хвильовим, Вишнею, Кулішем, Вражливим, Поліщуком. Перевезений в Київ. Засуджений до розстрілу 14 липня.	Письменник-гуморист. Член літературних організацій «Плуг» і ВУСПП.	реабілітовано^[]
	Юрій Вухналь (Іван Дмитрович Ковтун)	05 жовтня 1906 (18 жовтня 1906) Чорнобаївка Харківська губернія	15 липня 1937	Харків	30	Заарештований 2 листопада 1936 року за звинуваченням: «участь в українській націоналістичній терористичній організації, яка готувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду». Винним себе не визнав. Військова Колегія Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 року засудила до розстрілу.	Письменник. Писав романи, гуморески, фейлетони, нариси. Належав до літературних організацій «Плуг», «Молодняк», ВУСПП.	4 листопада 1958
	Дмитро Тась (Могилянський Дмитро Михайлович)	28 січня 1901 (10 лютого 1901) Чернігів	28 лютого 1938	Московська область	37	Заарештований органами НКВС 28 січня 1938 року. 25 лютого засуджений до розстрілу, вирок виконано 28 лютого 1938 року, імовірно в Московській області.	Письменник, публіцист. Лірика Тася відзначається досконалістю форми. Критик Яків Савченко вважав його разом із Дмитром Фальківським представниками неосимволізму в українській літературі.	—
	Коцюба (Коцегуб) Гордій Максимович	16 січня 1892 (29 січня 1892) хутір Костів	17 грудня 1938	Харків	46	21 березня 1938 року заарештований органами ГПУ, 17 грудня 1938 року військовий трибунал Харківського військового округу засудив його до розстрілу.	Письменник. Член літературних спілок «Гарт» (1923—1925), ВАПЛІТЕ (1925—1927), «Пролітфронт».	1957
	Курбас Лесь (Олександр -Зенон Степанович Курбас)	25 лютого 1887 (10 березня 1887) м. Самбір	3 листопада 1937	Сандармох	50	Були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Звільнено з посади директора театру. Заарештовано, вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім на Соловки. 1937 року після повторного суду було розстріляно.	Режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Творець модерного українського театру.	1957
	Бойчук Михайло Львович	30 жовтня 1882 (12 листопада 1882) с. Романівка Галичина	13 липня 1937	Київ	54	25 листопада 1936 року органи НКВС заарештували, а 13 липня разом з учнями І. Падалкою та В. Седляром розстріляли. Його дружину Софію Налепинську стратили 11 грудня також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.	Художник, маляр-монументаліст, педагог. Засновник школи українського монументального живопису, лідер бойчукістів.	реабілітовано^[]
	Падалка Іван Іванович	15 листопада 1894 (28 листопада 1894) с. Жорнокльови Полтавська губернія	13 липня 1937	Київ	42	13 липня 1937 Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила його як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення земель Української РСР від СРСР та реставрацію капіталізму» до вищої міри покарання — розстрілу. Розстріляний разом з В. Седляром та їхнім вчителем М. Бойчуком.	Художник. Бойчукіст. Брав участь у багатьох міжнародних виставках.	1 лютого 1958
	Седляр Василь Теофанович	12 квітня 1899 (25 квітня 1899) с. Жоржівка Полтавська губернія	13 липня 1937	Київ	38	Розстріляний 13 липня 1937 року у Києві разом з Іваном Падалкою та їхнім вчителем Михайлом Бойчуком.	Художник. Працював у ділянках монументального і малярства, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.	реабілітовано^[]
	Приходько Антон Терентійович	1891, Кубанська область, станиця оворождественська	29 січня 1938	Архангельськ	43	21 грудня 1937 р. — Засуджений до вищої міри покарання трійкою Управління НКВС Архангельської обл. (статті 58-10, 58-11 КК РРФСР) 29 січня 1938 року — розстріляний разом із Щепкіним Іваном Івановичем, Музиченком Миколаєм Петровичем та Івановим Володимиром Васильовичем	Український радянський державний діяч. Постійний представник УСРР при Уряді СРСР. Член ВУЦВК (всі скликання, за винятком 2-х, до X-го включно). Писав під псевдонімом «А. Прийдешній»	6 грудня 1957

Масштаби репресій

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 травня відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стали масові розстріли «контрреволюціонерів», вчинені напередодні 20-річчя жовтневого перевороту. Так, 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) за рішенням трійки НКВС було страчено велику групу в'язнів Соловецької тюрми. У списку («українських буржуазних націоналістів»), розстріляних 3 листопада, були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом в один день за рішенням несудових органів було страчено десятки представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними, це число сягало 30 000 осіб.

Натомість досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об'єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з'їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9 %). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.

Ці дані добре узгоджуються з мартирологом українських письменників «Олтар скорботи» (чільний укладач — Олекса Мусієнко), який налічує 246 письменників-жертв сталінського терору. Це число більш як удвічі перевищує загальну кількість згаданих там українських письменників, репресованих іншими режимами, зокрема, періодом нацистської окупації (55), брежнєвської епохи (29), Російської імперії (11), Австро-Угорщини (3) та ін. За іншими даними, з 260 українських письменників було репресовано 228.

Для порівняння також слід зазначити, що станом на червень 1934 року лише 193 особи було офіційно визнано приналежними до Спілки письменників України, тільки 120 з яких були її дійсними членами.

Відображення у кінематографі

«Червоний ренесанс» — трисерійний документальних фільм кіностудії «Контакт», 2004.
Купала — біографічний фільм, заборонений режимом Лукашенка, у якому, окрім долі поета, висвітлюється тема заборон білоруської мови урядом Російської імперії, знищення білоруської інтелігенції (у фільмі також згадується українське Розстріляне відродження), депортації білорусів радянською владою, та русифікації.
«Будинок «Слово». Нескінчений роман» — історична драма знята Тарасом Томенком за сценарієм, написаним ним спільно з Любов’ю Якимчук.

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Розстріляне відродження

Бібліографія

Юрій Лавріненко. Поезія — проза — драма — есей. Paris, Instytut Literacki, 1959. // Київ: Просвіта, 2001. — 794 с.// К.: Смолоскип, 2007. — 976 с. —
Репресовані кінематографісти. Актуальна пам'ять: Статті й документи /Кінематографічні студії. Випуск п'ятий. — К.: «Кіно-Театр»; «АРТ КНИГА», 2017. — 176 с. —
Єжи Ґедройць — українська еміграція. Листування 1952—1982 років. Упорядкування, переднє слово і коментарі Боґуміли Бердиховської. — Київ: Критика, 2008 ()

Примітки

наприклад: Життя і смерть Миколи Хвильового. Від комуніста до комунара [ 15 червня 2013 у Wayback Machine.]
Українська література XX століття: навч.-метод. посіб. для студентів 2-го курсу, які навчаються за спец. 035 — Філологія (заоч. форма) / Нар. укр. акад., каф. українознавства; упоряд. О. В. Слюніна. — Харків: Вид-во НУА, 2018. — 128 с.
Ярина Цимбал: «Психологічний роман передував масовим жанрам» [ 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] // ЛітАкцент. — 3.03.2016.
100 років українському футуризму / Centennial of Ukrainian Futurism у Facebook
Харлан О. Д. Українська та польська література міжвоєнного двадцятиліття: катастрофічні ландшафти. — Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Філологічні науки: зб. наук. ст. / гол. ред. В. А. Зарва. — Бердянськ: ФО–П Ткачук О. В., 2014. — Вип. І. — С. 194—195.
Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 21.
Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: монографія / С. Павличко. — К.: Либідь, 1997. — C. 170 [ 26 грудня 2019 у Wayback Machine.].
Червоний ренесанс. Фільм третій: Безодня (1930—1934). — Київ: Кіностудія «Контакт», 2004.
Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933. [ 13 грудня 2010 у Wayback Machine.] — Київ: Смолоскип, 2004.
Іменник мартиролога українського письменства // Микола Жулинський. Безодня української печалі… [ 21 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
…З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. [ 1 грудня 2010 у Wayback Machine.] — Упорядник Мусієнко О. Г. — Київ, 1991.

Джерела та література

О. С. Рубльов Розстріляне відродження [ 2 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 265. — .

Література

О. Бажан «Розстріляне відродження» // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: , 2011. — С. 642. — .
Розстріляне відродження // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Упорядник Юрій Іванович Римаренко та ін. — Київ: Генеза, Довіра, 1996. — 942 с. — С. 372.

Посилання

[https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n339/mode/2up «Розстріляне відродження»] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 340.
Збірник на пошану українських учених знищених більшовицькою Москвою / Записки Наукового товариства імені Шевченка. т. 173. Накладом осередку праці НТШ в Чікаго. — Париж-Чікаго, 1962. — 356 с.
РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ • Літопис українського Донбасу • Історія України // ВІДЕО
Розстріляне відродження [ 3 червня 2015 у Wayback Machine.] — Спеціальний проєкт телеканалу Україна. Серія відеосюжетів. 2015 рік
Розстріляне відродження [ 9 липня 2015 у Wayback Machine.] спецпроєкт ТСН. Світлини архівних справ із розсекречених архівів КДБ. 2015 рік
Електронна бібліотека творів представників «Розстріляного відродження» [ 10 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Національна парламентська бібліотека України.
(готується до друку)
Репресоване «відродження» [ 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
«Розстріляне відродження» (освітня програма Меморіалу) [ 27 жовтня 2005 у Wayback Machine.]
В 1955 году был издан указ, согласно которому спецслужбы сообщали членам семей расстрелянных, что их родственники были приговорены к 10 годам лагере и умерли там от язвы желудка [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)
Корніеєнко Агніешка Розстріляне відродження / Rozstrzeelane odrodzenie, Краків-Перемишль 2010 (пол.), 272 с.
«Місто мале…» (Є. Плужник): топоси малих міст і містечок в українській літератрі «Розстріляного Відродження» (на матеріалі прози І. Багряного та Б. Антоненка-Давидовича) [ 26 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Колошук Н. Г.
ЗАБУТІ ПИСЬМЕННИКИ-НОВЕЛІСТИ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» [ 1 серпня 2019 у Wayback Machine.] (Світлана ЛЕНСЬКА)

[1] наприклад: Життя і смерть Миколи Хвильового. Від комуніста до комунара [ 15 червня 2013 у Wayback Machine.]

[слюніна-2] Українська література XX століття: навч.-метод. посіб. для студентів 2-го курсу, які навчаються за спец. 035 — Філологія (заоч. форма) / Нар. укр. акад., каф. українознавства; упоряд. О. В. Слюніна. — Харків: Вид-во НУА, 2018. — 128 с.

[4] Ярина Цимбал: «Психологічний роман передував масовим жанрам» [ 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] // ЛітАкцент. — 3.03.2016.

[5] 100 років українському футуризму / Centennial of Ukrainian Futurism у Facebook

[6] Харлан О. Д. Українська та польська література міжвоєнного двадцятиліття: катастрофічні ландшафти. — Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Філологічні науки: зб. наук. ст. / гол. ред. В. А. Зарва. — Бердянськ: ФО–П Ткачук О. В., 2014. — Вип. І. — С. 194—195.

[7] Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 21.

[8] Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: монографія / С. Павличко. — К.: Либідь, 1997. — C. 170 [ 26 грудня 2019 у Wayback Machine.].

[ф3-9] Червоний ренесанс. Фільм третій: Безодня (1930—1934). — Київ: Кіностудія «Контакт», 2004.

[10] Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933. [ 13 грудня 2010 у Wayback Machine.] — Київ: Смолоскип, 2004.

[11] Іменник мартиролога українського письменства // Микола Жулинський. Безодня української печалі… [ 21 жовтня 2010 у Wayback Machine.]

[12] …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. [ 1 грудня 2010 у Wayback Machine.] — Упорядник Мусієнко О. Г. — Київ, 1991.