Малі Канівці село в Україні у Золотоніському районі Черкаської області Входить до складу Чорнобаївської селищної громади

Малі́ Канівці — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Чорнобаївської селищної громади.

село Малі Канівці
Країна	Україна
Область	Черкаська
Район	Золотоніський район
Громада	Чорнобаївська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA71040190120046765
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	до 1648 р.
Населення	727 (на 2001 рік)
Поштовий індекс	19931
Телефонний код	+380 4739
Географічні дані
Географічні координати	49°37′51″ пн. ш. 32°20′05″ сх. д. / 49.63083° пн. ш. 32.33472° сх. д. / 49.63083; 32.33472Координати: 49°37′51″ пн. ш. 32°20′05″ сх. д. / 49.63083° пн. ш. 32.33472° сх. д. / 49.63083; 32.33472
Середня висота над рівнем моря	102 м
Водойми	річка Ірклій
Відстань до обласного центру	50 км


Місцева влада
Адреса ради	смт. Чорнобай
Карта
Малі Канівці
Малі Канівці
Мапа

Географія

Село на півночі межує з селищем. Чорнобай, на півдні — з с. Великі Канівці. Розташовується в середній течії р. Ірклій, на лівому та правому березі.

Історія

За переказами місцевих жителів назва села походить від переселенців з Канева, але більш імовірно, що назва села походить від першопоселенця на прізвище Канівець.

Перша документальна згадка про Дальні (Малі) Канівці датована 1648 роком.

За Гетьманщини село Малі Канівці входило як до складу Іркліївської сотні Переяславського полку, так і з 1757 року, у відновленій Канівецькій сотні того ж полку.

Сотенний центр Канівецької сотні у 1648—1649 та 1658—1663 роках знаходився в Малих (Дальніх) Канівцях.

Зі скасуванням полкового устрою на Лівобережній Україні, Малі Канівці в 1781 році увійшли до Золотоніського повіту Київського намісництва.

За описом Київського намісництва 1787 року у Малих Канівцях проживало 432 душі. Село було у володінні різного звання «казених людей» козаків і власників: таємного радника Миколи Неплюєва, майора Федора Іваненка, військового товариша Василя Ходаківського.

У XIX ст. Малі Канівці перебували у складі Золотоніського повіту Полтавської губернії.

Село є на мапі 1812 року.

Населення

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	706	97,11 %
Російська	21	2,89 %
Разом	727	100,00 %

Пам'ятки

Навколо села розташовані близько 40-ка курганів різних розмірів. В більшості вони розорюються під посіви. І лише шість є задернованими, вони мають власні топонімічні назви: «Смотрикова могила», «Лисячі нори», «Козацька могила», «Анісін горб», «Віднога». В більшості залишені племенами епохи бронзи.

В 1978-79 рр. під час будівництва зрошувальної системи за 5 км на схід від села археологами було досліджено 7 курганів в тому числі і курган «Роблена могила» у яких виявили 14 поховань різних періодів: 13 поховань ямної і лише одне культури багатоваликої кераміки (бабинської культури).

На території села у 2012-15 рр. проведено археологічні розвідки, у результаті яких виявлено нові, раніше не відомі, археологічні пам'ятки (уроч. Ганничі, Береги, Водокачка, Скакуни). Зібрано фрагменти кераміки, кременю, кісток ВРХ. За результатами ідентифікації кераміка належить представникам ямної, київської, черняхівської культур, а також козацької доби ІІ половини XVII ст.

Поблизу Малих Канівців виявлено і локалізовано на місцевості чотири селітроварні майдани. Селяни були залучені до цього важливого промислу козацької епохи. Крім селітроваріння місцеве населення займалось чумацтвом, ткацтвом, теслярством, столярством, ковальством. Основним заняттям було і досі залишається залишається хліборобство, тваринництво, бджільництво, мисливство, рибальство.

Різдво-Богородицька церква збудована в 1888 році. При ній працювала парафіяльна школа. Священик Орда Яків Якович. Спалена в 30-х роках XX ст. На місці де стояла церква та цвинтар тепер зведений будинок культури. На цвинтарі при церкві похований брат статського радника Іванова В. А. Самого ж Іванова Віктора Андрійовича було поховано на цвинтарі біля Преображенської церкви в селі Великі Канівці. Церкву в 30-х роках XX ст. було спалено місцевими комуністами, а цвинтар знищено. На місці, де стояла церква та цвинтар тепер розташовані городи. Мармуровий пам'ятник Іванову В. А. було вивезено до «Буберівки» та викинуто в болото заплави Ірклія. Пам'ятник знаходився там до 2007 року, але з ініціативи сільського голови Гриценка М. І. надгробок було відчищено та встановлено біля церковища.

Дуб Іванова — найбільше дерево як села, так і басейну річки Ірклій. Його вік близько 150 років, стовбур завширшки понад 2 метри (обхопити можуть лише 4 людини). Охороняється місцевою владою.

Панський яр — заповідне урочище природно-заповідного фонду України, знаходиться між урочищами Марійка й Малоканівецький Ліс. Яр задернований. Довжина 223 м, ширина 80-90 м. Флора представлена різнотрав'ям, зустрічаються рідкісні та занесені до Червоної книги України рослини: шафрани (зростають навколо с. Малі Канівці. Інтенсивно знищуються навесні місцевим населенням), ковила дніпровська (крім заповідного урочища Панський Яр зустрічається і на центральному кладовищі с. Малі Канівці), півники болотні.

Малоканівецька районна лікарня (1906—1964 рр.) Перед смертю малоканівецький дійсний статський радник відписав частину своїх земель Красногірському монастирю, а свій маєток в селі Малі Канівці з господарськими будівлями, парком та фруктовим садом відписав Золотоніському земству для відкриття в ньому лікарні. Відкрили лікарню в . Завідував нею , потім

Поблизу Малоканівецької школи встановлена кам'яна брила з меморіальною дошкою на честь Михайла Драй-Хмари.

Навесні 2008 року в селі закладено дендропарк «Канівецький». При його закладці були присутні уродженець села депутат Томенко М. В., голова обласної ради Володимир Гресь, депутат обласної ради Володимир Лук'янець, ректор Черкаського національного університету Анатолій Кузьмінський, студенти ЧНУ, керівники району та села.

Промисловість, інфраструктура та об'єкти соціальної сфери

На території Малих Канівців розташовані: Школа І-ІІ ст., Клуб, ФАП, Пошта, магазин «КООП». Село розташоване на берегах річки Ірклій. В межах населеного пункту в 60-х рр. XX ст. створений ставок для зрошення полів місцевого колгоспу. Ставок має назву «Канівецький» у межах сіл Малі та Великі Канівці.

Топоніми

Беньдюга
Бурти
Віднога
Ганничі
Дамба
Дієнків млин
Дуб Іванова
Жанине
Загребля
Івановський ліс
Іркліївський шлях
Квітасі
Ковалівка
Косова дорога
Котярівщина
Мало-Канівецький ліс
Марійка
Панський яр
Рибацький острів
Скакуни
Столярівщина
Тір
Томенки
Тунелі
Хами
Центр
Шовковички

Відомі люди

В селі народилися:

Драй-Хмара Михайло Опанасович — український поет, літературознавець, перекладач.
Науменко Лідія Іванівна (нар. 12 жовтня 1960) — відома поетеса. Авторка багатьох віршів та літературних збірок. Знана в літературних колах.
(1949-2019) — радянський моряк-. 12 квітня 1970 року в Біскайській затоці після пожежі затонув атомний підводний човен К-8 Північного флоту. Загинуло 52 члена екіпажа. Іван Васильович уцілів і врятував 18 моряків. Нагороджений медаллю Ушакова.
(нар. 23 травня 1937) — краєзнавець. Автор історико-документального дослідження «Іван Піддубний — Сила України». Лауреат черкаської обласної краєзнавчої премії ім. М. Максимовича (2007), Літературно-мистецької премії імені Михайла Старицького (2010).
Прядка-Томенко Лідія — відома поетеса. Лауреат літературно-мистецької премії імені Михайла Старицького (2004). Авторка збірок прозових творів «Райські яблука» та п'єс «Кленовая скриня».
(1916 — 2003) — контррозвідник «СМЕРШ» НКВС СРСР. Діяв в абвергрупі 102 при штабі німецької . Нагороджений орденом Червоного Прапора (24.06.1944), званням «Почесний співробітник контррозвідки» (1996).
Прядко Олександр Олегович (нар. 20 січня 1985) — кандидат історичних наук. Автор понад 90 наукових статей та публікацій. Автор досліджень: «Малі Канівці: історико-краєзнавчий нарис» (2015), «Золотоноша: історична топографія та фортифікації» (2020), «Іркліїв: фортифікації козацького містечка» (2023), Лауреат черкаської обласної краєзнавчої премії ім. М. Максимовича (2023).
Томенко Микола Володимирович (нар. 11 грудня 1964) — український політик та громадський діяч.

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)

Примітки

Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. — Д., 2007. — С. 147.
Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— . — С. 252
. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
(укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
(PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
Матвеев О.Легенда майора Прядко [ 6 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

Література та джерела

Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 роках. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
Кривошея В. Генеологія українського козацтва: Переяславський полк. — Київ, 2004. — 418 с.
Прядко О. О. Малі Канівці. Історико-краєзнавчий нарис (від найдавніших часів до початку XX ст.). — Черкаси: видавець ФОП Чабаненко Ю. А., 2015. — 167 с.: іл.
Ткаченко М. М. Канівецька сотня Переясвського полку за Румянцівською ревізією: Студія з економічного та соціального питання Полтавського Подніпровя // ЗІФВ ВУАН. — Кн. VII-VIII. — К., 1926. — С. 242—307.
Черненко Е. В. Отчет о работе Черкасской археологической экспедии в 1979 году. — НА ІА НАНУ, 1979. — № 10. (рос.)
Черненко Е. В. Раскопки курганов в междуречье Сулы и Супоя / Археологические открытия. — М., «Наука». — 1980. — 351 с. (рос.)
Археологія доби українського козацтва XVI. — XVII ст. / Д. Я. Телегін (відп. ред.), І. С. Винокур, О. М. Титова, І. К. Свєшніков та ін.: навчальний посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 336 с.
Григорьев В. П., Сиволап М. П. Отчет о раскопках и разведках Черкасской Лесостепной археологической єкспедиции в 1988 году. — НА ІА НАНУ, 1988. — № 53. — 71 с. (рос.)
Лучицкий И. В. Сборник материалов для истории общины и общественных земель в Левобережной Украине в XVIII в. (Полтавской губернии). — К., 1885. (рос.)
Ляскоронский В. Г. Городища, курганы, майданы и длинные (змиевые) валы в области Днепровского Левобережья. — М., 1911. — 82 с. (рос.)
Макаренко Н. Е. Городища и курганы Полтавской губернии: (Сборник топографических сведений). — Полтава: изд. ПУАК, 1917. — 105 с. (рос.)
Однороженко О. Козацька територіальна геральдика кінця XVI — XVII ст. / О. Однороженко. — Харків, 2009. — 420 с.
Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст. — К.: Наукова думка, 1989. — 390 с.
Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. — К.: Наукова думка, 1997. — 325 с.
Пазинич В. Г. Геоморфологічний літопис Великого Дніпра / В. Г. Пазинич. — Ніжин: Гідромакс, 2007. — 372 с.
Прядко О. О. Майдани і майданоподібні споруди Чорнобаївщини / Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — Вип. 22. — Ч. 1. — Київ-Нікополь, 2013. — С. 63-68.
Прядко О. О. Мікротопонімія с. Малі Канівці на Чорнобаївщині // Залізнякові читання: зб. наук. статей. — Вип. V. — 2014. — С. 195—201.
Прядко О. О. Монетно-речовий скарб козацької доби з с. Малі Канівці на Черкащині / О. О. Прядко // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні. — Київ: 2014. — Вип.23. — С. 223—225.
Панченко В. Міські та місцеві герби України / В. Панченко. — К.: Вид.центр «Просвіта», 2000. — 204 с.
Падалка Л. В. Прошлое Полтавской територии и ея заселение: Исследование и материалы с картами / Л. В. Падалка. — Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И. А. Дохман), 1914. — 240 с. (рос.)
Павловський И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. с 182 портретами / Предисловие В. А. Мокляк. — Х.: Сага, 1914. — С. 296.
Стрижак О. С. Назви річок Полтавщини / О. С. Стрижак. — К.: Наукова думка, 1967. — 128 с.
Симоненко А. В., Полін С. В., Купрій С. А. Отчет о работах Чернобаевского отряда Черкасской экспедии. («Роблена могила»). — НА ІА НАН України, 1978. — № 10А. — 2 с.
Стороженко А. Очерки Переяславщины / А. Стороженко // Киевская старина, 1891. — Вып. 11. — С. 210.
Сапєгін С. Майдани і майданоподібні споруди Полтавщини // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Зб. наук. статей. — К., 2003. — С. 10-15.
ЦДІАК, Ф.54, оп. 1, спр. 3348, арк. 6. зв. 1768. р.
Малі Канівці // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Черкаська область / Ред. кол. тому: Стешенко О. Л. (гол. редкол.), Гольцев Є. М., Горкун А. І., Дудник О. М., Зайцев М. С., Звєрєв С. М., Зудіна Г. М., Коваленко В. Я., Кузнецов С. М., Курносов Ю. О., Непийвода Ф. М., Степаненко А. О., Тканко О. В. (заст. гол. редкол.), Храбан Г. Ю., Червінський О. А. (відп. секр. редкол.), Шпак В. Т. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 723.

Посилання

Горобець О. Як Михайло Драй-Хмара женився у Тростянчику на Поділлі [ 24 січня 2020 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про Черкаську область.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. — Д., 2007. — С. 147.

[2] Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— . — С. 252

[3] . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.

[ukr-socialdata-mova-2001-4] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[5] (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.

[6] (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.

[7] Матвеев О.Легенда майора Прядко [ 6 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)