Литовська мова

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Литовська мова (значення).

Лито́вська мо́ва (лит. lietuvių kalba) — ^[en]індоєвропейської мовної сім'ї, одна з балтійських мов, що входять до більшої балто-слов'янської гілки. Є національною мовою литовців і державною мовою Литовської Республіки та з 1 травня 2004 — однією з офіційних мов Європейського Союзу. Литовською мовою розмовляють близько 3-х млн осіб (більша частина проживає в Литві).

Литовська мова
lietuvių kalba
Поширеність литовської мови:      Мова більшости      Мова меншости
Поширена в	Литва
Регіон	Східна Європа
Носії	> 3 млн
Писемність	Латиниця (литовська абетка)
Класифікація	Індоєвропейська сім'я Балто-слов'янська гілка Балтійська група ^[en] Литовська мова
Офіційний статус
Державна	Литва
Офіційна	Європейський Союз
Регулює	Державна комісія литовської мови
Коди мови
ISO 639-1	lt
ISO 639-2	lit
ISO 639-3	lit
SIL	lit

Перші писемні пам'ятки литовської мови з'явилися досить пізно, у XVI столітті, проте навіть сучасна литовська є вельми архаїчною (особливо у сфері іменного відмінювання). Фонетично і морфологічно консервативна литовська значно ближча до прабалтійської мови, ніж інновативна латвійська.

Литовська мова поділяється на два основних наріччя: аукштайтське і жмудське. Сучасна літературна литовська мова базується на діалекті західних аукштайтів.

У литовській 45 приголосних і 13 голосних фонем (включно з тими, що зустрічаються тільки в запозиченнях). Для приголосних характерна кореляція за м'якости — твердости, голосні розрізняються за довготою. Наголос рухомий і тонічний, на письмі зазвичай не позначається. За морфологічним строєм литовська — флективна і синтетична мова. Синтаксис характеризується відносно вільним порядком слів, базовим є порядок SVO. Лексика здебільшого споконвічна, серед запозичень переважають слов'янізми та германізми.

Для запису мови використовують модифіковану латинську абетку, у якій є 32 літери.

Про назву

Самоназва литовської мови — lietùvių kalbà — дослівно означає «мова литовців». У старих текстах зустрічається назва lietùviškas liežùvis (калька з пол. język litewski; в литовській liežùvis позначає язик). Слово Lietuvà «Литва» походить з прабалтійського *lei̯tuvā, яке спочатку зіставляли з лат. lītus «берег», проте ця етимологія слабка із семантичної точки зору — історична Литва не була на узбережжі.

О. О. Шахматов порівняв слово Lietuvà з кельтською назвою Арморики (ср.-ірл. Letha, валл. Llydaw < *pḷtau̯-) і припустив, що балти перейняли цю назву від венетів, однак ця гіпотеза не знайшла підтримки в інших вчених.

^[pl] вважав, що слово *lei̯tuvā було спочатку основою на *-ū- — *lei̯tūs — і позначало місцевість навколо річки *lei̯tā (як Vilnius — місцевість біля річки Vilnia) < líeti «лити». Цією річкою Отрембський вважає Німан.

^[lt] припустив, що слово Lietuvà генетично пов'язане з гідронімом Летавка (Lietauka), назвою притоки Няріса.

^[lt] висунув гіпотезу, згідно з якою слово Lietuvà спершу позначало військові формування, і зіставляє його зі ст.-ісл. lið, ст.-швед. lith, ст.-фриз. lid и ср.-нижн.-нім. leide «денщик, свита, супровідні, загін, армія».

Мовна географія

Ареал і чисельність

Мапа поширення литовської мови

Поширена у Литві, а також у місцевостях з невеликим автохтонним населенням литовців: у північно-східних регіонах Польщі (2011 року 5408 вказали як рідну, 5303 використовує вдома), у Білорусі (за даними на 2009 рік, з 5087 етнічних литовців 1597 вказали литовську як рідну, але лише 277 мовлять нею вдома) та Калінінградській області Росії (близько 18 тис. литовців), а також серед литовських вихідців у США (38,3 тис. мовців із 660 тис. осіб литовського походження), у Росії (49 тис., 2002), Канаді, Бразилії, Аргентині, Великій Британії, Німеччині, Австралії, Латвії. Загальне число мовців понад 3 млн осіб, включаючи 2 955 200 у Литві (перепис 2001).

З XV століття починається експансія польської мови на території Великого князівства Литовського. На литовському субстраті формується частина периферійних польських говірок, деякі риси яких обумовлені впливом цього субстрату.

Литовська в США характеризується сильним впливом англійської, що виявляється перш за все у лексиці. Використовуються, наприклад, англіцизми, як-от divòrsas «розлучення» (< англ. divorce), kìsas «поцілунок» (< англ. kiss), kãras «автомобіль» (< англ. car). Нерідкі семантичні кальки — наприклад, šaukti «кликати» в значенні «дзвонити» (як англ. to call) або šaltis «холод» у значенні «застуда» (як англ. cold). Разом з тим в американській литовській зберігається група слов'янізмів, що пішли з літературної литовської внаслідок політики мовного пуризму. У сфері фонетики виділяється більш активне використання маргінальних для літературної литовської фонем [h] і [f], а також зміни в інтонації. В області морфології спостерігаються прагнення уніфікувати вокалізм основи теперішнього часу й основи інфінітива дієслова, уникнення форм пасивного стану, змішання м'яких і твердих основ дієслова.

Діалекти

Мапа діалектів литовської мови

жмудське наріччя    :       :    варняйські говірки

аукштайтське наріччя :       каунаські говірки    клайпедські говірки :       говірки    анікщяйські говірки    купишкиські говірки    утенські говірки    вільнюсські говірки    дзукійський діалект

Литовська мова поділяється на два основних наріччя: аукштайтське та жмудське (ці назви, відповідно aukštaičių tarmės і žemaičių tarmės, походять від литовських слів «високий» і «низький» і позначають розселення їх носіїв щодо течії річки Німан). В аукштайтському діалекті виділяють три основних групи говірок: східну, західну і південну (дзукську), в жмудському діалекті також три: західну, північну і південну. Відповідно до вимови голосного в корені слова dúona «хліб» носіїв південножмудських говорів називають dū́nininkai, носіїв північножмудських говірок — dóuninikai, носіїв західножмудських діалектів — dónininkai.

Відмінності між жмудським і аукштайтським діалектами пов'язані зі старим племінним поділом, впливом на жмудський діалект куршського субстрату, а також із тривалою політичною незалежністю Жемайтії від Литви. Аукштайтський діалект консервативніший, а жмудський інноваційніший, причому за низкою своїх особливостей він зближується з латвійською мовою.

Сучасна літературна литовська мова ґрунтується на діалекті західних аукштайтів.

Графіка

Два випуски одного і того ж молитовника «Старий золотий вівтар». Той, що зліва, виданий у 1864 році латиницею і був нелегальний. Той, що праворуч, виданий у 1866 році кирилицею, був офіційний та оплачений владою

Латинсько-російсько-литовська клавіатура

Докладніше: Литовська абетка

Для запису литовської мови з XVI століття використовується дещо змінена латиниця. Започатковане в другій половині 1860-х років насадження кирилиці (а, б, в, г, д, е, ж, з, и, к, л, м, н, о, ô, п, р, с, т, у, ц, ч, ш, щ, ь, ѣ, ю, я, io, iô, й, ў) викликало опір литовців, і 1904 року було повернуто латиницю.

Сучасна абетка литовської мови ґрунтується на латинській і містить 32 літери, з яких — 23 літери латинського алфавіту (букви Q, W, X в алфавіт не входять). Литовська абетка в сучасному вигляді є результатом ортографічної реформи, кодифікованої в роботі Й. Яблонскіса «Граматика литовської мови» (Lietuviškos kalbos gramatika, 1901), що віддалила литовську ортографію від польської. За чеським зразком стали використовуватися літери v (замість w), š (замість sz), č (замість cz), ž (замість ż). Довгий u став позначатися за допомогою ū, а довгий i — за допомогою y.

№ Літера Назва Звучання (МФА) 1 A a a [ ɑ ] 2 Ą ą a nosinė [ ɑː ] 3 B b bė [ b ] 4 C c cė [ t͡s ] 5 Č č čė [ t͡ʃ ] 6 D d dė [ d ] 7 E e e [ ɛ ] [ æː ] 8 Ę ę e nosinė [ æː ] 9 Ė ė ė [ eː ] 10 F f ef [ f ] 11 G g gė [ g ] 12 H h ha [ ɣ ] 13 I i i trumpoji [ ɪ ] 14 Į į i nosinė [ iː ] 15 Y y i ilgoji [ iː ] 16 J j jot [ j ]

№ Літера Назва Звучання (МФА) 17 K k ka [ k ] 18 L l el [ ɫ ] 19 M m em [ m ] 20 N n en [ n ] 21 O o o [ ɔ ] [ oː ] 22 P p pė [ p ] 23 R r er [ r ] 24 S s es [ s ] 25 Š š eš [ ʃ ] 26 T t tė [ t ] 27 U u u [ ʊ ] 28 Ų ų u nosinė [ uː ] 29 Ū ū u ilgoji [ uː ] 30 V v vė [ ʋ ] 31 Z z zė [ z ] 32 Ž ž žė [ ʒ ]

Палаталізація приголосних перед голосними переднього ряду на письмі ніяк додатково не маркується, для позначення палаталізації перед голосними заднього ряду використовується буква i: čià [t͡ʃʲɛ] «тут».

Історія

Мапа розселення балтійських племен у кінці XII — початку XIII століть

Поширення литовської мови в XVI столітті

Литовська мова (1741)

Найраніша писемна пам'ятка литовської мови датується 1503—1515 рр. Написана від руки молитва на останній сторінці книги «Tractatus sacerdotalis», Страсбург

Титульний лист катехізису Мартінаса Мажвідаса, першої книги литовською мовою, 1547 рік

Разом з латвійською, прусською і ятвязькою литовська походить від прабалтійської мови.

Диференціація між литовською і латвійською мовами почалася приблизно в I столітті н. е., а до V—VII століття ці мови остаточно розділилися. Припускається, що приблизно в XIII—XIV столітті в литовській мові сформувалися основні аукштайтське і жмудське наріччя, в яких далі стали виникати свої діалекти.

Фонетика і фонологія литовської змінилися в порівнянні з прабалтійською станом лише незначно. Найважливішими інноваціями є наступні:

• Завдяки запозиченням z перестала бути алофоном фонеми s і здобула статус самостійної фонеми;
• Прабалтійські м'які ť і ď близько XIV століття перейшли в č і dž відповідно;
• Близько XVI століття ā перейшло в ō (*brālis > brolis «брат»);
• Поєднання голосний + носовий приголосний n перед невибуховими приголосними або паузою перейшли в носові голосні (ką́sti «кусати» при kánda «він кусає»). Пізніше назалізація втратилася. Перед губно-губними приголосними p, b носовий проголосний n перейшов у m (tampa «він стає» при anka «він сліпне»).
• Довгі кінцеві голосні скоротилися (*tā́ > tà «та»).

В історії літературної литовської мови виділяють такі етапи розвитку:

• I. Донаціональний період (XVI⁣—⁣XVIII століття):

1. Литовська літературна мова XVI—XVII століть;
2. Литовська літературна мова XVIII століття.

• II. Національний період:

1. Литовська літературна мова з першої половини XIX століття до 1883 року;
2. Литовська літературна мова з кінця XIX століття до початку XX століття (1883—1919 рр.);
3. Литовська літературна мова часів Литовської Республіки (1919—1940 рр..);
4. Литовська літературна мова у складі СРСР (з 1940 р.);
5. Литовська літературна мова з часу відновлення незалежности (з 1991).

Найраніша писемна пам'ятка литовської мови датується 1503 роком. Це молитва («Аве Марія» та «Нікейський символ віри»), написана від руки на останній сторінці випущеної в Страсбурзі книги «Tractatus sacerdotalis». Текст дотримується дзукійського діалекту і, очевидно, списаний з ранішого оригіналу. Немає сумнівів у тому, що церковні литовські тексти писалися і раніше, можливо навіть, у кінці XIV століття, адже запроваджене 1387 року в Аукштайтії християнство потребувало таких текстів для релігійної практики (в історичних джерелах згадується, що перші церковні тексти литовською переклав сам Ягайло).

Друкарство починається 1547 року з катехизису Мартінаса Мажвідаса, написаному центральним варіантом літературної литовської мови (за іншими даними — на західному варіанті литовської мови) і виданому в Кенігсберзі. Книга містить перший литовський підручник — «Легка й швидка наука читання й письма», в якому автор на 4 сторінках наводить алфавіт і кілька придуманих ним граматичних термінів. Першою книгою, виданою на території Великого князівства Литовського, є католицький катехизис Мікалоюса Дауши, виданий 1595 року у Вільні й написаний центральним варіантом літературної литовської мови, він також є першою книгою литовською мовою з зазначенням наголосу в словах тексту.

1620 року з'являється й перший словник литовської мови, що згодом мав п'ять перевидань — «Dictionarium trium linguarum» Константінаса Сірвідаса. 1653 року видається підручник граматики — «Grammatica Litvanica» Данієлюса Кляйнаса. Так, у XVII столітті починається наукове дослідження литовської мови, яке в XIX столітті з появою порівняльного мовознавства стало особливо інтенсивним.

Відповідно до концепції З. Зінкявічюса, в XVII столітті існували три літературні різновиди литовської мови: прусська (на основі західноаукштайтських говорів), центральна (на основі західноаукштайтських говорів околиць міста Кедайняй) і східна (на основі вільнюського койне, який базувався на східноаукштайтських говорах). Перший використовувався в Малій Литві, другий і третій — у Великому князівстві Литовському. На центральному варіанті писали М. Даукша і М. Петкявічюс, а на східному — К. Шірвідас і Й. Якнавічюс.

1864 року, після Січневого повстання, , генерал-губернатор Віленської губернії, запровадив заборону на використання латинського алфавіту та друковані тексти литовською мовою. Натомість було запроваджено «Гражданський шрифт» — литовська писемність кириличними літерами, розроблена . Однак литовські книги продовжували друкуватися за кордоном, у Східній Пруссії та в Сполучених Штатах Америки. Вони ввозилися до Литви, попри суворі судові вироки, допомагаючи зростанню національної свідомости. 1904 року заборону було скасовано.

Після радянської окупації Литви зростає вплив російської мови на литовську. Відбувається збільшення литовсько-російського білінгвізму серед литовців. Знання російської мови було більше поширене серед чоловіків, ніж серед жінок, що пов'язано з обов'язковою військовою повинністю в СРСР. Російська мова частіше використовувалася в містах і тих районах, до яких після війни був найбільший приплив російськомовного населення. Російська мова витіснила литовську в адміністративній сфері та як мова виробничих інструкцій, вона активно користалася в ЗМІ та освіті. Усе це викликало великий приплив запозичень із російської до литовської. Однак разом із тим відбувається розквіт литовської національної культури й розширення сфери вжитку литовської мови.

Після розпаду СРСР державною мовою Литви стає литовська, використання російської мови обмежується, починає зростати відсоток литовськомовних серед національних меншин, активізується робота державних установ, що займаються контролем литовської мови.

Граматика

Фонетика і фонологія

Фонетично литовська мова відрізняється від близько спорідненої латвійської мови більшою архаїчністю (у цілому) і деякими інноваціями, зберігає давні k і g, на місці латвійських африкатів c і dz (akys «око», gerti «пити» — пор. латвій. acis, dzert), сполуки an, en, in, un у початкових складах (ranka «рука», penktas «п'ятий», minti «міняти», jungas «ярмо» — пор. латвій. roka, piektas, mit, jugs).

Голосні

Литовські монофтонги:

Короткі голосні:			Довгі голосні:
(Підняття) (Ряд) Передній Непередній Високе ɪ ʊ Середнє ɛ (ɔ) Низьке a			(Підняття) (Ряд) Передній Непередній Високе iː uː Середнє eː oː Низьке æː aː

Довгі голосні в литовській мові не пов'язані позиційно з наголосом, себто можуть бути в наголошених і ненаголошених складах.

Довго вимовляються й старі носові голосні, що становлять собою рефлекси старих сполучень голосних із носовими сонантами (у жмудському діалекті ті носові приголосні досі вимовляються). У сучасній мові носовий тембр у таких голосних втрачений, але вони компенсаторно подовжилися. Таким чином, графічно голосні в сучасній литовській мові зображаються так:

• A a [a]; [a:] (у деяких словах під наголосом)
• Ą ą [a:]
• E e [æ]; [æ:] (у деяких словах під наголосом)
• Ę ę [æ:]
• Ė ė [e:]
• I i [i]
• Į į, Y y [i:]
• O o [o:]; [o] (у запозиченнях)
• U u [u]
• Ū ū, Ų ų [u:]

Перевага такої системи над латвійською графікою полягає в тому, що на письмі чітко розрізняються відкрите та закрите «e». З іншого боку, литовська графіка програє латвійській тим, що букви «а» та «е» позначають по два звуки. Крім цього, довгі фонеми [i:], [æ:], [a:] та [u:] мають по два варіанти написання.

Серед дифтонгів у литовській мові найбільш характерні такі: «ai», «au», «ei», «ie», «uo», «ui». Дифтонгічними вважаються також сполучення голосних з сонорними приголосними (наприклад, el, ir, un, im, om і т. д.), оскільки в таких сполученнях тон як супрасегментна одиниця характерний для обох елементів, тобто приголосний становить собою частину складотворчої одиниці (див. нижче).

Опозиція голосних [a(:)] ~ [æ(:)] нейтралізується після приголосних, оскільки після м'яких [a(:)] не вимовляється — його заміняє [æ(:)], тобто: be [b'æ] = bia [b'æ].

Приголосні

У литовській 45 приголосних фонем (включно з тими, що зустрічаються тільки в запозиченнях). Всі приголосні, крім /j/, мають м'яку пару. Більшість із них мають фонемний статус, наприклад: tvarkau [tvar'kau] (я прибираю) ~ tvarkiau [tvar'k'au] (я прибирав). М'яко литовські приголосні вимовляються:

• перед усіма голосними переднього ряду: i y į ė e ę. При цьому перед довгими голосними пом'якшення звичайно набагато сильніше. Опозиція за ознакою палаталізації, таким чином, нейтралізується на користь палаталізованих приголосних. Приклади: gyti [`g'i: t'i] (заживати), senas [`s'æ:nas] (старий);
• перед іншим м'яким приголосним, наприклад: belsti [`b'æl's't'i] (стукати);
• перед голосними заднього ряду, де власне й реалізується опозиція за ознакою палаталізації. Роль м'якого знака виконує, як і в польській мові, буква i: akiai [`a: k'æi] (оку), gražių [graž'u:] (гарних).

У кінці слова всі литовські приголосні вимовляються твердо.

Перед голосними заднього ряду м'які приголосні t i d переходять в č і dž відповідно: viltis >> vilčiai (надія >> надії).

Система консонантизма литовської мови (в дужки взяті позиційні варіанти фонем або фонеми, що зустрічаються тільки в запозиченнях; в парах приголосних зліва наведені глухі приголосні, справа — дзвінкі):

Спосіб артикуляції ↓	Губно-губні	Губно-зубні	Зубні	Альв.	Палат.	Задньояз.
Проривні	p pʲ ʲ		t (tʲ) (ʲ)			k kʲ g gʲ
Носові	ʲ		ʲ
Дрижачі				ʲ
Африкати			t͡s (t͡sʲ) d͡z (d͡zʲ)	(ʧ) ʧʲ (dʒ) dʒʲ
Фрикативні		(f) (fʲ)	ʲ ʲ	ʲ ʲ		() (ʲ) (ɣ) (ʲ)
Апроксиманти	ʋ ʋʲ				j
Бокові				ɫ lʲ

Наголос

Наголос у литовській мові тонально-динамічний. Наголошений склад вимовляється з більшою силою, окрім того, на довгих складах (довгих голосних, дифтонгах і дифтонгічних сполученнях) литовська мова розрізняє два тони — спадний (позначається акутом — ́) і зростальний (позначається тильдою — ~). У сучасній литовській мові ця різниця втрачається на монофтонгах і глайдах ie i uo. А проте, на дифтонгах і дифтонгічних сполуках із сонантами різниця відчутна, оскільки другий елемент сполучення вимовляється сильніше при зростальній інтонації, причому перший елемент міняє свою якість, асимілюючись із вимовою ведучого елемента. Приклади:

• kélmas [k’æ:lmas] ~ bel̃džia [b’εl'dž’æ]
• áidas [a: idas] ~ laĩvas [livas]

Склади з короткими голосними позначаються гравісом — ` — і не розрізняють інтонацій.

Морфологія

Традиційно в литовській мові виділяють одинадцять частин мови: іменник (daiktãvardis), прикметник (bū̃dvardis), числівник (skaĩtvardis), займенник (į́vardis), прислівник (príeveiksmis), дієслово (veiksmãžodis), прийменник (príelinksnis), сполучник (jungtùkas), частку (dalelýtė), вигук (jaustùkas), звуконаслідування (ištiktùkas).

Іменник

Перепустка на заходи візиту (називний відмінок) Папи Римського Івана Павла II (родовий відмінок) в Литві (місцевий відмінок) 4-8 вересня 1993 року

У відмінюваних частин мови виділяються сім відмінків:

• називний — vardiniñkas;
• родовий — kilminiñkas;
• давальний — naudiniñkas;
• знахідний — galiniñkas;
• орудний — į́nagininkas;
• місцевий — viẽtininkas;
• кличний — šauksminiñkas.

Крім того, у східно- та південноаукштайтських діалектах представлені ще кілька відмінків: інесив, ілатив, і алатив.

Монета в два літи 1925 року, на якій слово «літ» стоїть не в множині (du litai), а в двоїні (du litu)

У литовській мові виділяють 5 відмін, кожна з яких поділяється на парадигми. Парадигм в цілому налічується 12.

До першої відміни належать іменники чоловічого роду з закінченнями -as (I парадигма), -ias або -j-as (II парадигма), -is або -ys (III парадигма).

I відміна на прикладі слів výras «чоловік», vė́jas «вітер» і brólis «брат»:

	I парадигма		II парадигма		III парадигма
	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	výras	výrai	vė́jas	vė́jai	brólis	bróliai
Родовий	výro	výrų	vė́jo	vė́jų	brólio	brólių
Давальний	výrui	výrams	vė́jui	vė́jams	bróliui	bróliams
Знахідний	výrą	výrus	vė́ją	vė́jus	brólį	brólius
Орудний	výru	výrais	vė́ju	vė́jais	bróliu	bróliais
Місцевий	výre	výruose	vė́jyje, vė́juje	vė́juose	brólyje	bróliuose
Кличний	výre	výrai	vė́jau	vė́jai	bróli	bróliai

До другої відміні належать іменники чоловічого роду з закінченнями -us (IV парадигма), -ius або -j-us (V парадигма).

II відміна на прикладі слів tur̃gus «ринок» і sõdžius «село»:

	IV парадигма		V парадигма
	однина	множина	однина	множина
Називний	tur̃gus	tur̃gūs	sõdžius	sõdžiai
Родовий	tur̃gaus	tur̃gų	sõdžiaus	sõdžių
Давальний	tur̃gui	tur̃gums	sõdžiui	sõdžiams
Знахідний	tur̃gų	turgùs	sõdžių	sodžiùs
Орудний	tur̃gumi	tur̃gumis	sõdžiumi	sõdžiais
Місцевий	tur̃guje	tur̃guose	sõdžiuje	sõdžiuose
Кличний	tur̃gau	tur̃gūs	sõdžiau	sõdžiai

До третьої відміни належать іменники жіночого роду (а також невелика кількість іменників чоловічого і загального родів) із закінченнями -a (VI парадигма), -ia, -j-a або -i (VII парадигма), -ė (VIII парадигма).

III відміна на прикладі слів rankà «рука», vyšnià «вишня» і bìtė «бджола»:

	VI парадигма		VII парадигма		VIII парадигма
	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	rankà	rañkos	vyšnià	vỹšnios	bìtė	bìtės
Родовий	rañkos	rañkų	vỹšnios	vỹšnių	bìtės	bìčių
Давальний	rañkai	rañkoms	vỹšniai	vỹšnioms	bìtei	bìtėms
Знахідний	rañką	rankàs	vỹšnią	vyšniàs	bìtę	bitès
Орудний	rankà	rañkomis	vyšnià	vỹšniomis	bitè	bìtėmis
Місцевий	rañkoje	rañkose	vỹšnioje	vỹšniose	bìtėje	bìtėse
Кличний	rañka	rañkos	vỹšnia	vỹšnios	bìte	bìtės

До четвертої відміни належать іменники жіночого (IX парадигма) і чоловічого (X парадигма) родів із закінченням -is.

IV відміна на прикладі слів širdìs «серце» і dantìs «зуб»:

	IX парадигма		X парадигма
	однина	множина	однина	множина
Називний	širdìs	šìrdys	dantìs	dañtys
Родовий	širdiẽs	širdžių̃	dantiẽs	dantų̃
Давальний	šìrdžiai	širdìms	dañčiui	dantìms
Знахідний	šìrdį	šìrdis	dañtį	dantìs
Орудний	širdimì	širdimìs	dantimì	dantimìs
Місцевий	širdyjè	širdysè	dantyjè	dantysè
Кличний	širdiẽ	šìrdys	dantiẽ	dañtys

До п'ятої відміни належать іменники чоловічого роду (XI парадигма) із закінченням -uo і жіночого роду (XII парадигма) з закінченнями -uo і -ė.

V відміна на прикладі слів šuõ «собака» і sesuõ «сестра»:

	XI парадигма		XII парадигма
	однина	множина	однина	множина
Називний	šuõ	šùnys	sesuõ	sẽserys
Родовий	šuñs	šunų̃	seser̃s	seserų̃
Давальний	šùniui	šunìms	sẽseriai	seserìms
Знахідний	šùnį	šunìs	sẽserį	sẽseris
Орудний	šuniù	šunimìs	sẽseria	seserimìs
Місцевий	šunyjè	šunysè	seseryjè	seserysè
Кличний	šuniẽ	šùnys	seseriẽ	sẽserys

Існує також альтернативна нумерація відмін, за якою іменники на -us вважаються IV відміною, а іменники на -a і -ė — II.

Литовський наголос є рухомим, і він може зміщуватися при відмінюванні. Виділяються чотири акцентних парадигми імен. Належність слова до парадигми визначається формами давального і знахідного відмінків множини. У 1-й парадигмі в цих відмінках закінчення ненаголошені, у 2-й закінчення давального відмінка ненаголошені, знахідного наголошені, в 3-й закінчення давального відмінка наголошені, знахідного ненаголошені, в 4-й обидва закінчення наголошені.

Історично 2-га і 4-та парадигми виникли з 1-ї і 3-ї відповідно в результаті дії закону Фортунатова-де Сосюра. 1-ша парадигма продовжує праіндоєвропейську баритоновану парадигму (наголос завжди на корені), 3-тя — праіндоєвропейську окситоновану (наголос рухомий).

Акцентні парадигми на прикладі іменників I відміни výras «людина», rãtas «колесо», lángas «вікно», nãmas «будинок»:

	1 парадигма		2 парадигма		3 парадигма		4 парадигма
	однина	множина	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	výras	výrai	rãtas	rãtai	lángas	langaĩ	nãmas	namaĩ
Родовий	výro	výrų	rãto	rãtų	lángo	langų̃	nãmo	namų̃
Давальний	výrui	výrams	rãtui	rãtams	lángui	langáms	nãmui	namáms
Знахідний	výrą	výrus	rãtą	ratùs	lángą	lángus	nãmą	namùs
Орудний	výru	výrais	ratù	rãtais	lángu	langaĩs	namù	namaĩs
Місцевий	výre	výruose	ratè	rãtuose	langè	languosè	namè	namuosè
Кличний	výre	výrai	rãte	rãtai	lánge	langaĩ	nãme	namaĩ

Прикметник

Прикметники в литовській мові ставляться перед іменниками й узгоджуються з ними в роді, числі й відмінку.

Виділяються два відмінювання прикметників чоловічого роду, які діляться на п'ять парадигм. За першої парадигми відмінюються прикметники, що закінчуються в називному відмінку однини на -as, за другою — то, що закінчуються на -ias, за третьої — на -is або -ys в однині й на -i у множині, за четвертою — на -is або -ys в однині й на -iai у множині. За п'ятої парадигми, що становить друге відмінювання, змінюються прикметники, що закінчуються на -us.

Відмінювання прикметників чоловічого роду на прикладі слів gẽras «хороший», žãlias «зелений», dìdelis «великий», medìnis «дерев'яний», gražùs «гарний»:

	I відмінювання								II відмінювання
	I парадигма		II парадигма		III парадигма		IV парадигма		V парадигма
	однина	множина	однина	множина	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	gẽras	gerì	žãlias	žalì	dìdelis	didelì	medìnis	medìniai	gražùs	grãžūs
Родовий	gẽro	gerų̃	žãlio	žalių̃	dìdelio	didelių̃	medìnio	medìnių	gražaũs	gražių̃
Давальний	gerám	geríems	žaliám	žalíems	dideliám	didelíems	medìniam	medìniams	gražiám	gražíems
Знахідний	gẽrą	gerùs	žãlią	žaliùs	dìdelį	dìdelius	medìnį	mediniùs	grãžų	gražiùs
Орудний	gerù	geraĩs	žaliù	žaliaĩs	dìdeliu	dideliaĩs	mediniù	medìniais	gražiù	gražiaĩs
Місцевий	geramè	geruosè	žaliamè	žaliuosè	dideliamè	dideliuosè	medìniame	medìniuose	gražiamè	gražiuosè
Кличний	gẽras	gerì	žãlias	žalì	dìdelis	didelì	medìni	medìniai	gražùs	grãžūs

Відмінювання прикметників жіночого роду більш одноманітно, в ньому виділяють чотири парадигми. За шостою парадигмою відмінюються прикметники, що закінчуються в називному відмінку однини на -a, за сьомою — на -ia, за восьмою — на -i, за дев'ятою — на -ė.

Відмінювання прикметників жіночого роду:

	VI парадигма		VII парадигма		VIII парадигма		IX парадигма
	однина	множина	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	gerà	gẽros	žalià	žãlios	gražì	grãžios	medìnė	medìnės
Родовий	gerõs	gerų̃	žaliõs	žalių̃	gražiõs	gražių̃	medìnės	medìnių
Давальний	gẽrai	geróms	žãliai	žalióms	grãžiai	gražióms	medìnei	medìnėms
Знахідний	gẽrą	geràs	žãlią	žaliàs	grãžią	gražiàs	medìnę	medinès
Орудний	gerà	geromìs	žalià	žaliomìs	gražià	gražiomìs	medinè	medìnėmis
Місцевий	gerojè	gerosè	žaliojè	žaliosè	gražiojè	gražiosè	medìnėje	medìnėse
Кличний	gerà	gẽros	žalià	žãlios	gražì	grãžios	medìnė	medìnės

Форми вищого ступеня прикметників утворюються шляхом додавання суфікса -esnis (чоловічий рід), -esnė (жіночий рід): gražùs «гарний» — gražèsnis «гарніший», gražèsnė «гарніша». Форми найвищого ступеня утворюються за допомогою суфікса: -iausias (чоловічий рід), -iausia (жіночий рід): gražiáusias «найгарніший», gražiáusia «найгарніша».

Попри відсутність середнього роду в іменників, прикметники в литовському середньому роді зберігають, наприклад, gẽra «добре» (gẽras «добрий», gerà «добра»), gražù «гарно» (gražùs «гарна», gražì «гарна»).

У литовській існують особливі форми прикметників — займенникові. Займенник форми використовуються для виділення предмета з безлічі подібних або для вказівки на вже відомий предмет.

Відмінювання займенникових форм більш одноманітно, ніж відмінювання простих. Відмінності виникають лише в називному і знахідному відмінках однини чоловічого роду.

Відмінювання займенникових прикметників чоловічого роду:

	однина	множина	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	geràsis	geríeji	žaliàsis	žalíeji	didỹsis	didíeji	gražùsis	gražíeji
Родовий	gẽrojo	gerų̃jų	žãliojo	žalių̃jų	dìdžiojo	didžių̃jų	grãžiojo	gražių̃jų
Давальний	gerájam	geríesiems	žaliájam	žalíesiems	didžiájam	didíesiems	gražiájam	gražíesiems
Знахідний	gẽrąjį	gerúosius	žãliąjį	žaliúosius	dìdįjį	dìdžiúosius	grãžųjį	gražiúosius
Орудний	gerúoju	geraĩsiais	žaliúoju	žaliaĩsiais	didžiúoju	didžiaĩsiais	gražiúoju	gražiaĩsiais
Місцевий	gerãjame	geruõsiuose	žaliãjame	žaliuõsiuose	didžiãjame	didžiuõsiuose	gražiãjame	gražiuõsiuose
Кличний	geràsis	geríeji	žaliàsis	žalíeji	didỹsis	didíeji	gražùsis	gražíeji

Відмінювання займенникових прикметників жіночого роду:

	однина	множина	однина	множина	однина	множина	однина	множина
Називний	geróji	gẽrosios	žalióji	žãliosios	didžióji	dìdžiosios	gražióji	grãžiosios
Родовий	gerõsios	gerų̃jų	žaliõsios	žalių̃jų	didžiõsios	didžių̃jų	gražiõsios	gražių̃jų
Давальний	gẽrajai	gerósioms	žãliajai	žaliósioms	dìdžiajai	didžiósioms	grãžiajai	gražiósioms
Знахідний	gẽrąją	gerą́sias	žãliąją	žalią́sias	dìdžiąją	didžią́sias	grãžiąją	gražią́sias
Орудний	gerą́ja	gerõsiomis	žalią́ja	žaliõsiomis	didžią́ja	didžiõsiomis	gražią́ja	gražiõsiomis
Місцевий	gerõjoje	gerõsiose	žaliõjoje	žaliõsiose	didžiõjoje	didžiõsiose	gražiõjoje	gražiõsiose
Кличний	geróji	gẽrosios	žalióji	žãliosios	didžióji	dìdžiosios	gražióji	grãžiosios

Числівник

Виділяються наступні розряди числівників:

• кількісні (kiẽkiniai);
  • основні (pagrindìniai);
  • множинні (daugìniai);
  • збірні (kúopiniai);
  • дробові (trupmenìniai);
• порядкові (keliñtiniai).

Числівники від одного до двадцяти одного:

	Кількісні		Порядкові		Множинні		Збірні
	чоловічий рід	жіночий рід	чоловічий рід	жіночий рід	чоловічий рід	жіночий рід
1	víenas	vienà	pìrmas	pirmà	vienerì	víenerios
2	dù	dvì	añtras	antrà	dvejì	dvẽjos	dvẽjetas
3	trỹs		trẽčias	trečià	trejì	trẽjos	trẽjetas
4	keturì	kẽturios	ketvir̃tas	ketvirtà	ketverì	kẽtverios	kẽtvertas
5	penkì	peñkios	peñktas	penktà	penkerì	peñkerios	peñketas
6	šešì	šẽšios	šẽštas	šeštà	šešerì	šẽšerios	šẽšetas
7	septynì	septýnios	septiñtas	septintà	septynerì	septýnerios	septýnetas
8	aštuonì	aštúonios	aštuñtas	aštuntà	aštuonerì	aštúonerios	aštúonetas
9	devynì	devýnios	deviñtas	devintà	devynerì	devýnerios	devýnetas
10	dẽšimt		dešim̃tas	dešimtà
11	vienúolika		vienúoliktas	vienúolikta
12	dvýlika		dvýliktas	dvýlikta
13	trýlika		trýliktas	trýlikta
14	keturiólika		keturióliktas	keturiólikta
15	penkiólika		penkióliktas	penkiólikta
16	šešiólika		šešióliktas	šešiólikta
17	septyniólika		septynióliktas	septyniólikta
18	aštuoniólika		aštuonióliktas	aštuoniólikta
19	devyniólika		devynióliktas	devyniólikta
20	dvìdešimt		dvidešim̃tas	dvidešimtà
21	dvìdešimt víenas	dvìdešimt vienà	dvìdešimt pìrmas	dvìdešimt pirmà

Числівники від тридцяти до мільярда:

	Кількісні	Порядкові
		чоловічий рід	жіночий рід
30	trìsdešimt	trisdešim̃tas	trisdešimtà
40	kẽturiasdešimt	keturiasdešim̃tas	keturiasdešimtà
50	peñkiasdešimt	penkiasdešim̃tas	penkiasdešimtà
60	šẽšiasdešimt	šešiasdešim̃tas	šešiasdešimtà
70	septýniasdešimt	septyniasdešim̃tas	septyniasdešimtà
80	aštúoniasdešimt	aštuoniasdešim̃tas	aštuoniasdešimtà
90	devýniasdešimt	devyniasdešim̃tas	devyniasdešimtà
100	šim̃tas	šim̃tas	šimtà
200	dù šimtaĩ	dušim̃tas	dušimtà
300	trỹs šimtaĩ	trisšim̃tas	trisšimtà
400	keturì šimtaĩ	keturiašim̃tas	keturiašimtà
500	penkì šimtaĩ	penkiašim̃tas	penkiašimtà
600	šešì šimtaĩ	šešiašim̃tas	šešiašimtà
700	septynì šimtaĩ	septyniašim̃tas	septyniašimtà
800	aštuonì šimtaĩ	aštuoniašim̃tas	aštuoniašimtà
900	devynì šimtaĩ	devyniašim̃tas	devyniašimtà
1000	tū́kstantis	tū́kstantas	tūkstantà
2000	dù tū́kstančiai	dutū́kstantas	dutūkstantà
1 млн	milijõnas	milijõnas	milijonà
1 млрд	milijárdas	milijárdas	milijardà

Числівник víenas «один» відмінюється як прикметник, dù «два» відмінюється за відмінками особливим чином, зберігаючи деякі форми двоїни. Trỹs «три» змінюється за відмінками, схоже до іменників X парадигми (за винятком місцевого відмінка). Числівники 4—9 відмінюються як прикметники (за винятком знахідного відмінка чоловічого роду). Числівники 11—19 відмінюються як іменники VI парадигми (за винятком знахідного відмінка, який у них рівний називному). Назви десятків за відмінками не змінюються. Числівники šim̃tas, milijõnas, milijárdas відмінюються за I, а tū́kstantis за III парадигмами відмінювання іменників.

Відмінювання числівників «два», «три», «чотири»:

Відмінок	Два		Три		Чотири
	чоловічий рід	жіночий рід	чоловічий рід	жіночий рід	чоловічий рід	жіночий рід
Називний	dù	dvì	trỹs		keturì	kẽturios
Родовий	dviejų̃		trijų̃		keturių̃
Давальний	dvíem		trìms		keturíems	keturióms
Знахідний	dù	dvì	trìs		kẽturis	kẽturias
Орудний	dviẽm		trimìs		keturiaĩs	keturiomìs
Місцевий	dviejuosè	dviejosè	trijuosè	trijosè	keturiuosè	keturiosè

Множинні числівники вживаються з іменниками pluralia tantum, а також з іменниками, що стоять у множині й позначають парні предмети або мають збірне значення. Наприклад, trejì var̃tai «три брами», víenerios dùrys «одні двері», septýnerios žìrklės «сім ножиць».

Збірні числівники вживаються для позначення групи людей або тварин як збірного цілого або для позначення приблизної кількости.

Порядкові числівники та víenas «один», поєднуючись з іменниками, узгоджуються з ними в роді, числі й відмінку. Числівники 2-9 (і складові числівники з останнім компонентом 2-9) узгоджуються з іменниками в роді та відмінку. Числівники, що перевищують 9 вимагають при собі родовий відмінок множини іменника.

Займенник

З точки зору семантики виділяються наступні розряди литовських займенників:

• особові (asmenìniai į́vardžiai): àš «я», tù «ти», jìs «він», jì «вона», támsta «ви»;
• зворотний (sąngražìnis į́vardis): savę̃s «себе»;
• присвійні (savýbiniai į́vardžiai): manàsis «мій», tavàsis «твій», savàsis «свій»;
• вказівні (pardómieji į́vardžiai): šìs «цей», tàs «той», anàs «той»;
• питальні (klausiamíeji-santykìniai į́vardžiai): kàs «хто, що», kóks «який», kurìs «котрий»;
• неозначені (neapibrėžiamíeji į́vardžiai): kažkàs «хтось, щось», niẽkas «дехто, дещо»;
• означальні (pažymimàsis į́vardis): pàts «сам».

З формальної точки зору займенники поділяються на:

• субстантивні (займенники-іменники);
• ад'єктивні (займенники-прикметники);
• субстантивно-ад'єктивні.

Відмінювання особових (першої і другої осіб) і зворотного займенників:

Відміна	Однина		Двоїна		Множина		Зворотний
	1-ша особа	2-га особа	1-ша особа	2-га особа	1-ша особа	2-га особа
	Я	Ти	Ми	Ви	Ми	Ви	Себе
Називний	àš	tù	mùdu (ч.р.), mùdvi (ж.р.)	jùdu (ч.р.), jùdvi (ж.р.)	mẽs	jū̃s	—
Родовий	manę̃s, màno	tavę̃s, tàvo	mùdviejų	jùdviejų	mū́sų	jū́sų	savę̃s, sàvo
Давальний	mán	táu	mùdviem	jùdviem	mùms	jùms	sáu
Знахідний	manè	tavè	mùdu (ч.р.), mùdvi (ж.р.)	jùdu (ч.р.), jùdvi (ж.р.)	mùs	jùs	savè
Орудний	manimì	tavimì	mùdviem	jùdviem	mumìs	jumìs	savimì
Місцевий	manyjè	tavyjè	mùdviejuose (ч.р.), mùdviejose (ж.р.)	jùdviejuose (ч.р.), jùdviejose (ж.р.)	mumysè	jumysè	savyjè

Для ввічливого звертання використовуються займенники jū̃s, pàts, patì, sveĩkas, sveikà, támsta (дещо застаріле).

Відмінювання особових займенників третьої особи:

Відміна	Однина		Двоїна		Множина
	Чоловічий рід	Жіночий рід	Чоловічий рід	Жіночий рід	Чоловічий рід	Жіночий рід
	Він	Вона	Вони
Називний	jìs	jì	juõdu	jiẽdvi	jiẽ	jõs
Родовий	jõ	jõs	jų̃dviejų	jų̃dviejų	jų̃	jų̃
Давальний	jám	jái	jíe(m)dviem	jó(m)dviem	jíems	jóms
Знахідний	jį̃	ją̃	juõdu	jiẽdvi	juõs	jàs
Орудний	juõ	jà	jiẽ(m)dviem	jõ(m)dviem	jaĩs	jomìs
Місцевий	jamè	jojè			juosè	josè

Вказівні займенники розрізняють два ступені віддалення від мовця: šìs «цей» вказує на ближчий предмет, anàs «той» на більш далекий. Займенник tàs «той» в цьому відношенні не маркований, він вживається за відсутности протиставлення віддаленого або близького предмета або в анафоричній функції.

Дієслово

У литовського дієслова виділяють категорії способу, часу, особи, числа і стану (в іменних форм дієслова також роду і відмінка).

Дієслово змінюється за трьома особами (1-ша, 2-га і 3-тя) і двома числами (однина і множина). У художній літературі можна зустріти форми двоїни.

Стан

У литовській мові виділяють два стани: активний і пасивний.

Відмінювання

Литовські дієслова заведено ділити на три відмінювання відповідно до закінчення третьої особи: I (-a), II (-i-), III (-o).

Відмінювання дієслів у теперішньому часі на прикладі слів nèšti «нести», tikė́ti «вірити», tikė́tis «сподіватись», mókyti «вчити», mókytis «вчитися»:

	I		II		III
	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне
1-ша однини	nešù	nešúosi	tikiù	tikiúosi	mókau	mókausi
2-га однини	nešì	nešíesi	tikì	tikíesi	mókai	mókaisi
3-тя однини	nẽša	nẽšasi	tìki	tìkisi	móko	mókosi
1-ша множини	nẽšame	nẽšamės	tìkime	tìkimės	mókome	mókomės
2-га множини	nẽšate	nẽšatės	tìkite	tìkitės	mókote	mókotės
3-тя множини	nẽša	nẽšasi	tìki	tìkisi	móko	mókosi

Час

Розрізняються чотири часи: минулий одноразовий (būtàsis kartìnis laĩkas), минулий багаторазовий (būtàsis dažnìnis laĩkas), теперішній (esamàsis laĩkas) і майбутній (būsimàsis laĩkas).

У минулому одноразовому часі дієслова змінюються за двома дієвідмінами:

	-o		-ė
	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне
1-ша однини	tikė́jau	tikė́jausi	mókiau	mókiausi
2-га однини	tikė́jai	tikė́jaisi	mókei	mókeisi
3-тя однини	tikė́jo	tikė́josi	mókė	mókėsi
1-ша множини	tikė́jome	tikė́jomės	mókėme	mókėmės
2-га множини	tikė́jote	tikė́jotės	mókėte	mókėtės
3-тя множини	tikė́jo	tikė́josi	mókė	mókėsi

Минулий багаторазовий час утворюється від основи інфінітива шляхом додавання суфікса -dav- і закінчень дієвідмінювання на -o:

	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне
1-ша однини	tikė́davau	tikė́davausi	mókydavau	mókydavausi
2-га однини	tikė́davai	tikė́davaisi	mókydavai	mókydavaisi
3-тя однини	tikė́davo	tikė́davosi	mókydavo	mókydavosi
1-ша множини	tikė́davome	tikė́davomės	mókydavome	mókydavomės
2-га множини	tikė́davote	tikė́davotės	mókydavote	mókydavotės
3-тя множини	tikė́davo	tikė́davosi	mókydavo	mókydavosi

Майбутній час утворюється від основи інфінітива шляхом додавання суфікса -s (i) — і особових закінчень:

	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне
1-ша множини	tikė́siu	tikė́siuosi	mókysiu	mókysiuosi
2-га множини	tikė́si	tikė́siesi	mókysi	mókysiesi
3-тя множини	tikė̃s	tikė́sis	mókys	mókysis
1-ша множини	tikė́sime	tikė́simės	mókysime	mókysimės
2-га множини	tikė́site	tikė́sitės	mókysite	mókysitės
3-тя множини	tikė̃s	tikė́sis	mókys	mókysis

Способи

У литовській мові чотири способи: дійсний (tiesióginė núosaka), умовний (tariamóji núosaka), наказовий (liepiamóji núosaka) и непрямий (netiesióginė núosaka).

Дійсний спосіб утворюється від основи інфінітива за допомогою суфікса -k(i)- і особистих закінчень, нульового для 2-го особи однини, -me для 1-ї особи множини і -te для 2-ї особи. Форми 1-ї особи однини і 3-ї особи обох чисел не утворюється.

	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне
2-га однини	tikė́k	tikė́kis	mókyk	mókykis
1-ша множини	tikė́kime	tikė́kimės	mókykime	mókykimės
2-га множини	tikė́kite	tikė́kitės	mókykite	mókykitės

Умовний спосіб утворюється від основи інфінітива за допомогою суфіксів -čia-, -tum- і особових закінчень.

	нерефлексивне	рефлексивне	нерефлексивне	рефлексивне
1-ша однини	tikė́čiau	tikė́čiausi	mókyčiau	mókyčiausi
2-га однини	tikė́tum	tikė́tumeisi	mókytum	mókytumeisi
3-тя однини	tikė́tų	tikė́tųsi	mókytų	mókytųsi
1-ша множини	tikė́tumėme	tikė́tumėmės	mókytumėme	mókytumėmės
2-га множини	tikė́tumėte	tikė́tumėtės	mókytumėte	mókytumėtės
3-тя множини	tikė́tų	tikė́tųsi	mókytų	mókytųsi

Прислівники

Прислівники в литовській мові утворюються за допомогою суфіксів -(i)ai (найпродуктивніший тип), -yn, -(i)uoju, -(i)ui, -(i)aip, -iek, -ur, -(i)ais, -(i)om, -(i)omis.

Форми вищого ступеня утворюються за допомогою суфікса -iau (-au після -j) від основи форми позитивного ступеня: mažaĩ «мало» > mažiaũ «менше», daũg «багато» > daugiaũ «більше», šaltaĩ «холодно» > šalčiaũ «холодніше». Для утворення форм найвищого ступеня використовується суфікс -iáusiai: daugiáusiai «найбільше», mažiáusiai «найменше».

Прийменники

Прийменники діляться на первинні і вторинні. Первинні прийменники архаїчні, вони не співвідносяться з іншими частинами мови, зате у них є паралелі серед приставок. Вторинні прийменники прийшли з інших частин мови, як правило, з прислівників.

Більшість прийменників вживається препозитивно. У постпозиції завжди ставиться лише dėkà «завдяки», а liñk(ui) «у напрямку», dė̃lei «заради, через», viẽtoj «замість» можуть вживатися як препозитивно, так і постпозитивно, але частіше ставляться в постпозиції.

Прийменники вживаються з родовим, знахідним і орудним відмінками. Як правило, один прийменник може поєднуватися лише з одним відмінком, тільки ùž вживається з двома відмінками (родовим і знахідним), а põ з трьома.

Сполучники

За будовою литовські союзи ділять на прості (õ «а», ir̃ «і», bèt «але») і складені (kaĩ tìk «як тільки», nebeñt kàd «хіба що»). За синтаксичною функцією — на сурядні (ir̃ «і», arbà «або», neĩ…neĩ «ні…ні») і підрядні (negù «ніж», nès «тому що», jéi «якщо»).

Частки

З точки зору словотворення частки діляться на прості (ar̃ «чи», nè «ні», tè «нехай») і похідні (tar̃si «немов», bemàž «майже»), за функцією — на вказівні, уточнювальні, видільно-обмежувальні, негативні й модальні.

Вигук

Вигуки ділять на первинні, які, як правило, складаються з голосного (à, ã), дифтонга (ói, ái) або поєднання кількох приголосних і голосних (ajajái, hm), і вторинні, що зберігають зв'язок зі значущими словами (Diẽ «Боже», žiū̃ «глянь»).

Звуконаслідування

Звуконаслідування (ідеофони, образотворчі слова) є, як правило, короткими імітаціями звуків або відчуттів, викликаних будь-якою дією: kliùnkt «бульк», diñ «динь», grýbš «хап», šnýpš «шмиг».

Академічний словник литовської мови в 20 томах (1941—2002)

Синтаксис

Просте речення

Литовська — мова номінативного ладу. Порядок слів вільний, базовим є порядок SVO, причому визначальне слово зазвичай ставиться перед визначеним. Модифікації звичайного порядку проходження компонентів речення «підмет — присудок — прямий додаток» можуть бути пов'язані з актуальним членуванням речення, визначеністю або невизначеністю підмета й прямого доповнення тощо. Наприклад, генітивний підмет, що характеризується невизначеністю, у писемній мові зазвичай слідує за дієсловом: Pàs šeiminiñką ateĩdavo visókių žmonių̃ «До господаря приходили всякі люди» (буквально: «До господаря приходило всяких людей»); в усній же мові звичайна й препозиція такого підмета, але в цьому випадку він отримує фразовий наголос. У реченнях з невизначеним підметом і визначеним прямим додатком зазвичай використовується порядок «прямий додаток — присудок — підмет»: Móters žvilgsnį patráukė tolumõj pasiródęs žmogùs «Погляд жінки привернула людина, що з'явилась здалека».

Синтаксичні зв'язки між компонентами речення виражаються в литовській мові трьома способами: формами словозміни, несамостійними словами й приляганням. Елементарна схема простого речення — група імені (в найпростішому випадку — іменник в називному відмінку), поєднана з групою дієслова (в найпростішому випадку — дієслово в особистій формі). Кожна група може або зовсім відсутньою, або розгортатися в поєднання слів. Реалізація правил розгортання визначається перш за все порядком слів у реченні. Негативна трансформація речення зазвичай не пов'язана з істотними змінами його структури; питальна ж трансформація найчастіше тягне інверсію слів або введення спеціальних питальних часток.

Якщо присудок представлено дієсловом-зв'язкою bū́ti «бути» в теперішньому часі, то він в третій особі може опускатися: jis yra mokytojas / jis mokytojas «він — учитель». Зв'язка не опускається в разі, якщо речення являє собою визначення або висловлює позачасовий стан, наприклад: Lietuva yra respublika «Литва — республіка».

Складні речення

Просте речення описаної вище структури може циклічно повторюватися, утворюючи складносурядне (сполучникове або безсполучникове) або складнопідрядне (утворене за допомогою підрядних сполучників та інших засобів) речення. Найважливішими сурядними сполучниками є ir̃ «і», bèt «але», õ «а», а підрядними — kàd, jóg «що», nès «бо», kaĩ, kadà «коли», nórs «хоча».

У литовській мові поширені, втім, дієприкметникові конструкції, рівні складному реченню, наприклад, Svečiaĩ išvažiãvo sáulei patekėjus «Гості поїхали, коли зійшло сонце» (дослівно «Гості поїхали сонця зійшовши»), Diẽnai brėkštant šìlas nubuñda «На світанку бор прокидається» (дослівно «Дню видніється бор прокидається»).

Лексика

У більшій частині семантичних сфер в литовській мові переважає споконвічна лексика індоєвропейського походження, слова якої за віком можна поділити на загальноіндоєвропейські (avìs «вівця»), балто-слов'янські (líepa «липа»), загальнобалтійські (šaknìs «корінь»), східнобалтійські (lietùs «дощ») та власне литовські (žmonà «дружина»).

Унаслідок тривалого перебування більшої частини українських земель у складі Великого Князівства Литовського у XIV—XVI століттях і пізніших міграцій досі трапляються литовські прізвища: Войшвіло, Бурбело, Нарбут, Дрига, Бутейко, Борейко, Гудович, Граужіс.

Тоді ж литовська мова запозичила з української слова: kazokas «козак», Nepras «Дніпро», trivoti «тривати», ulioti «гуляти», vecerioti «вечеряти», cerenas «черінь», akraicas (akraicikas) «окрайчик», strieka «стріха», dieska «діжка», kurapka «куріпка» (1579 рік), anūkas «онук».

Історія вивчення

К. Буґа

Антуан Меє

«Литовська мова чудова деякими рисами, що справляють враження індоєвропейської давнини: в XVI ст. і навіть зараз ми знаходимо в литовській форми, що зовсім збігаються з ведійськими або гомерівськими».

Перша граматика литовської мови «Ключ до литовської мови» (лат. Clavis linguae Lituanicae) була написана Константінасом Ширвідасом. Їм же був створений польсько-латинсько-литовський словник Dictionarium trium linguarum (бл. 1620 року). Згодом, в XVII—XVIII століттях з'являється ціла низка граматик і словників литовської мови: Grammatica Litvanica Д. Клейна (1653), Compendium grammaticae Lithvanicae К. Сапунаса (1643, видана 1673 року К. Шульцом) Vocabularivm litthvanico-Germanicvm et germanico-litthvanicvm Ф. В. Хаака (1730, з граматичним додатком), Lexicon germanico-lithvanicvm et lithvanico-germanicvm Я. Бродовського, Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon Ф. Руїга (1730), Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörterbuch К. Г. Мільке (1800).

Ян Отрембський

«Литовська мова у своїй літературній формі змінилася менше будь-якої іншої живої індоєвропейської мови. В окремих моментах фонетики і словозміни вона своєю старовиною перевершує навіть самі архаїчні індоєвропейські мови. Саме тому без знання литовської не можна обійтися в дослідженнях з індоєвропеїстики».

З середини XIX століття дані литовської мови починають активно використовуватися порівняльно-історичним мовознавством, її досліджують такі метри компаративістики, як А. Шлейхер, А. Лескін, К. Бругман, А. Бецценбергер, Ф. де Соссюр, В. Томсен, І. Міккола, Й. Зубатий, Я. Розвадовський, П. Ф. Фортунатов, І. О. Бодуен де Куртене, а також власне литовські вчені — Ф. Куршат, А. Баранаускас, К. Яунюс, А. Юшка і Й. Юшка. У міжвоєнний період одним з найважливіших центрів літуаністікі стає Каунаський університет, де працювали Й. Яблонскіс, К. Буґа, П. Скарджюс, А. Саліс і П. Йонікас. Після Другої світової війни літуаністіку рухали вперед такі вчені, як Ю. Бальчіконіс, Й. Паулаускас, Й. Круопас, К. Ульвідас, Й. Казлаускас, З. Зінкявічюс, В. Мажюліс, Й. Пальоніс, В. Урбутіс, Ю. Пікчілінгіс, А. Паулаускене, А. Валецкене, В. Ґрінавецкіс, К. Моркунас, В. Амбразас, А. Ванаґас, А. Гірденіс, С. Каралюнас, А. Сабаляускас, Б. О. Ларін, М. Н. Петерсон, В. М. Топоров, В. В. Іванов, О. М. Трубачов, Ю. В. Откупщиков, А. П. Непокупний, Е. Френкель, Х. Станг, Я. Отрембський.

Приклад

«Заповіт» Т. Шевченка литовською мовою (переклав Антанас Венцлова)

Kai numirsiu, jūs užkaskit Mane ant kurgano, Tarp plačių gimtinės stepių, Ukrainoj mano, Kad matyčiau pievas, Dnieprą, Jo pakrantę gūdžią, Kad regėčiau, kad girdėčiau, Kaip jis staugia, ūžia. Kai nuneš iš Ukrainos Į marias giliąsias Priešų kraują jis… paliksiu Kalnus aš, plačiąsias Pievas ir prie dievo sosto Tada nukeliausiu Pasimelsti… o lig tolei Nežinau aukščiausio! Kai užkasite, sukilkit, Pančius sudaužykit Ir krauju piktųjų priešų Laisvę apšlakstykit! Ir manęs šeimoj laisvojoj. Naujoj ir laimingoj, Neužmirškit paminėti Žodeliu širdingu.

Примітки

1. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 20. — .
2. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 39—40.
3. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964–1973. — Т. 2. — С. 502.
4. Fraenkel E. Litauisches Etymologisches Wörterbuch. — Heidelberg — Göttingen : Carl Winter Universitätsverlag — Vandenhoeck & Ruprecht, 1962. — Т. I.
5. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija. — Vilnius : Mokslas, 1987. — Т. II: Iki pirmųjų raštų. — P. 12.
6. Schachmatov A. Zu den ältesten slavisch-keltischen Beziehungen // Archiv für slavische Philologie. — 1912. — Т. 31.
7. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 2−5.
8. Kuzavinis K. Lietuvos vardo kilmė // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų darbai. Kalbotyra. — 1964. — T. X. — P. 5−18. з джерела 7 серпня 2016. Процитовано 23 лютого 2017.
9. Kuzavinis K. Lietuvių upėvardžiai lie- (lei-) // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų darbai. Kalbotyra. — 1967. — Т. XVII. — С. 135−137.
10. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija. — Vilnius : Mokslas, 1987. — Т. II: Iki pirmųjų raštų. — P. 13−14.
11. Karaliūnas S. Lietuvos vardo kilme // Lietuviu kalbotyros klausimai. — 1995. — Т. 35. — С. 55−91. — ISSN 0130-0172.
12. Karaliūnas S. Lietuvos vardo ir valstybingumo ištakos // Voruta: Lietuvos istorijos laikraštis. — 1998, vasario 14. — № 7(337). — ISSN 1392-0677. з джерела 5 серпня 2016. Процитовано 25 лютого 2017.
13. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 203. — .
14. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 94. — 224 с. — (Языки мира) — .
15. (PDF) (пол.). Główny Urząd Statystyczny. Архів оригіналу (pdf) за 27 жовтня 2014. {{}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= ()
16. Национальный статистический комитет Республики Беларусь. (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 9 жовтня 2017. {{}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= ()
17. Национальный статистический комитет Республики Беларусь. (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 13 січня 2021. {{}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= ()
18. Ананьева Н. Е. История и диалектология польского языка. — 2-е изд., испр. — М. : УРСС, 2004. — С. 103—108. — .
19. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 411—414. — .
20. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 149—150. — 224 с. — (Языки мира) — .
21. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
22. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
23. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 95. — 224 с. — (Языки мира) — .
24. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 369. — .
25. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 61—62.
26. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 23—24. — .
27. Zigmas Zinkevičius. Lietuvių tautos kilmė. — 2005 — С. 230(лит.)
28. Alfredas Bumblauskas. Senosios Lietuvos istorija, 1009—1795. (Історія стародавньої Литви: 1009—1795) — Vilnius: R. Paknio leidykla, 2005. — (лит.)
29. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 195. — .
30. Petit D. Untersuchengen zu den baltischen Sprachen. — Leiden — Boston : Brill, 2010. — С. 26. — .
31. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
32. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
33. Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, 2009. — С. 164. — .
34. Jonas Palionis. Lietuvių literatūrinės kalbos istorija. — Vilnius: Mokslas, 1979 (лит.)
35. Jonas Palionis. Lietuvių literatūrinė kalba XVI-XVIIa. — Vilnius: Mintis, 1967 (лит.)
36. Jonas Palionis. Lietuvių rašomosios kalbos istorija. — Vilnius: «Mokslo ir enciklopedijų leidykla», 1995 (лит.)
37. Z. Zinkevičius, Lietuvių kalbos istorija III, Senųjų raštų kalba, 1988.
38. Андронов А. В. Литовский язык // Большая Российская энциклопедия / Председатель Науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв. ред. С. Л. Кравец. — М : Большая Российская энциклопедия, 2010. — Т. 17. Лас-Тунас — Ломонос. — С. 650—652. — 783 с. — 60 000 прим.
39. Відсканований екземпляр катехізису Мікалоюса Дауши 1595 року видання [ 2 березня 2017 у Wayback Machine.] — на сайті бібліотеки Вільнюського університету
40. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 323—324. — .
41. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 149—150. — 94—95 с. — (Языки мира) — .
42. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 386—388. — .
43. Як держава захищає мову. Досвід Литви. ТЕКСТИ (англ.). Процитовано 25 березня 2017.
44. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 398—399. — .
45. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 26—27. — .
46. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 97. — 224 с. — (Языки мира) — .
47. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 21. — .
48. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 98. — 224 с. — (Языки мира) — .
49. Грамматика литовского языка. — Вилнюс : Мокслас, 1985. — С. 72. — 800 с.
50. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 109. — (Языки мира) — .
51. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa, 2009. — С. 19. — .
52. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 19—20. — .
53. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 81. — .
54. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 92. — 800 с.
55. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 92—94. — 800 с.
56. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 94. — 800 с.
57. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 94—95. — 800 с.
58. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 95—96. — 800 с.
59. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 96—97. — 800 с.
60. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 97—98. — 800 с.
61. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 98. — 800 с.
62. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 99. — 800 с.
63. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 39. — .
64. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 100. — (Языки мира) — .
65. Beekes R. S. P. Comparative Indo-European linguistics: an introduction. — Amsterdam — Philadelphia : John Benjamin’s Publishing Company, 2011. — P. 158.
66. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 42—43. — .
67. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 114. — 800 с.
68. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 127—131. — 800 с.
69. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 132—134. — 800 с.
70. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 116. — 800 с.
71. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 121. — 800 с.
72. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 140. — 800 с.
73. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 140—141. — 800 с.
74. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 137. — (Языки мира) — .
75. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 141. — 800 с.
76. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 143. — 800 с.
77. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 144—148. — 800 с.
78. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 153—155. — 800 с.
79. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 153—154. — 800 с.
80. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 146. — 800 с.
81. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 29. — .
82. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 147. — 800 с.
83. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 152—153. — 800 с.
84. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 34. — .
85. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 161—173. — 800 с.
86. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 158. — 800 с.
87. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 173—174. — 800 с.
88. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 177—181. — 800 с.
89. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 164—165. — 800 с.
90. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 37. — .
91. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 121—122. — (Языки мира) — .
92. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 126. — (Языки мира) — .
93. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 236—243. — 800 с.
94. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 243. — 800 с.
95. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 265. — 800 с.
96. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 271—272. — 800 с.
97. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 203. — 800 с.
98. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 273. — 800 с.
99. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 274. — 800 с.
100. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 139. — (Языки мира) — .
101. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 275. — 800 с.
102. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 221—222. — 800 с.
103. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 278. — 800 с.
104. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 276. — 800 с.
105. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 328-329. — 800 с.
106. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 345. — 800 с.
107. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 348—349. — 800 с.
108. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 363. — 800 с.
109. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 67. — .
110. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 365. — 800 с.
111. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 382—396. — 800 с.
112. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 131. — (Языки мира) — .
113. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 131—132. — (Языки мира) — .
114. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 133. — (Языки мира) — .
115. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 132—133. — (Языки мира) — .
116. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 143. — (Языки мира) — .
117. Топоров В. Н. Балтийские языки // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 41. — 224 с. — (Языки мира) — .
118. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc, 1996. — P. 212. — .
119. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 144. — (Языки мира) — .
120. Топоров В. Н. Балтийские языки // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 42. — 224 с. — (Языки мира) — .
121. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. — М. : Издательство ЛКИ, 2007. — С. 101—102.
122. Kabelka J. Baltų filologijos įvadas. — Vilnius : Mokslas, 1982. — С. 124—125.
123. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 63.
124. Топоров В. Н., Сабаляускас А. Ю. Балтистика // Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В. Н. Ярцевой. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — С. 65-67. — 685 с. — .
125. . Архів оригіналу за 17 вересня 2009. Процитовано 24 листопада 2009.

Література

Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
литовською мовою
Pradžia

Логотип «Вікісловника»

У Вікісловнику список слів литовської мови міститься у категорії «Литовська мова»

• Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М.: Academia, 2006. — С. 93–155.
• Дини П. Балтийские языки. — М.: ОГИ, 2002.
• Грамматика литовского языка. — Вильнюс: Мокслас, 1985.
• Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus: Slavica Publishers, Inc., 1996.
• Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa: PWN, 1958.
• Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa: Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. —

Посилання

• Тлумачний словник литовської мови [ 13 квітня 2021 у Wayback Machine.](лит.)(англ.)
• Литовська мова на сайті Ethnologue: Lithuanian. A language of Lithuania (англ.)
• Литовська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Lithuanian [ 24 вересня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Литовська мова на сайті WALS Online: Language Lithuanian [ 10 вересня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)

Ця стаття належить до української Вікіпедії.