V Латинська абетка A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z Додаткові і варіантні знаки À Á Â Ã Ä Å Æ Ā Ă Ą Ɐ

V

Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą			Ɐ	Ɑ
		Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č		Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ	È
É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę	Ě
Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ
Ɡ	Ĥ		Ì	Í	Î	Ï
	Į	İ	I	Ĳ	Ĵ	Ķ
	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ
Ľ		Ǉ	Ñ	Ń	Ņ	Ň
N̈	Ɲ		Ŋ	Ǌ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ				Ŕ	Ř
Ɽ	ß	ſ	Ś		Ṡ	Ş
Š	Þ		Ť
Ʈ	T̈	Ù	Ú		Ü
Ŭ	Ů	Ű	Ų
	Ý		Ÿ
			Ź	Ż	Ƶ	Ž

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: V (значення).

V («ве») — 22-а літера латинського алфавіту.

Історія

За походженням латинська V являє собою адаптацію літери Υ, υ («іпсилон») давньогрецької абетки, яка, в свою чергу, походить від фінікійської «вав» (до іпсилона сходить також латинська Y, а до «вав» через дигамму — і F). До абетки латинської мови V потрапила чи прямо із західного варіанта грецького алфавіту, чи через посередництво етруського алфавіту. У класичній латинській графіці ця літера використовувалася для передачі як голосного /u/, так і приголосного /w/: наприклад, num писалося як NVM, а via вимовлялося як [ˈwia]. З I століття нашої ери під впливом народної латини вимова /w/ змінилася на /β/ (такою вона збереглася в іспанській), а пізніше — на /v/.

Під час пізнього Середньовіччя розвинулися дві форми V, обома позначали звуки /u/ і /v/. Форма із загостреною нижньою частиною писалася на початку слова, тоді як форма із закругленою нижньою частиною (U) — у середині та наприкінці, незалежно від звука. Перше розрізнення між ними відмічено в готичному рукопису 1386 р., де v передувало u. Ближче до середини XVI ст. за v закріплюється передача приголосного, а за u — голосного звука.

Наявність тільки однієї літери для позначення /u/ і /v/ могла призводити до викривлення правопису і затемнення етимології деяких слів: наприклад, старофранцузькі слова *uis («вхід»), uile («олія»), uit («вісім»), uitre < uistre («устриця») для відрізнення від vis, vile, vit, vitre стали записувати з німим h — huis, huile, huit, huître (хоча етимологічно h там ніколи не було: uis походить від лат. ostium — «гирло, устя», uile — від oleum, uit — від octo, а uitre — від ostrea).

Назва

В англійській — vee [viː];
В іспанській — ve [ˈbe]; (традиційна), uve [ˈuβe] (рекомендована);
В італійській — vi [ˈvi] чи vu [ˈvu];
У каталонській — ve [ˈve], в діалектах, що не розрізняють /v/ і /b/ — ve baixa [ˈbe ˈbajʃə] («низьке B/V»);
У німецькій — Vau [ˈfaʊ];
У польській — fał ['faw];
У португальській — vê [ˈve];
У французькій — vé ['ve];
У чеській — vé ['vɛː].

Інше використовування

Велика літера

У неорганічній хімії — символ ванадію.
В органічній хімії — позначення валіну.
У фізиці — позначення об'єму і вольта.
У римській нумерації — цифра «5».
Використовується російською армією під час вторгнення в Україну у якості маркування військовою техніки.

Мала літера

У фізиці — позначення швидкості.
У математиці — позначення одного з векторів у векторному просторі.
У фонології — позначення дзвінкого губно-зубного фрикативного.

Способи кодування

Інші позначення літери V

Фонетичний алфавіт НАТО		код Морзе
Victor		···–

Морський прапорний сигнал	(Семафорна абетка)		Шрифт Брайля

Код ASCII для великої V — 86, для малої v — 118; або у двійковій системі 01010110 та 01110110, відповідно.

Код EBCDIC для великої V — 229, для малої v — 165.

NCR код HTML та XML — «V» та «v» для великої та малої літер відповідно.

Примітки

. Behind the Type. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2014.
Pflughaupt, Laurent (2008). . trans. Gregory Bruhn. . с. 123—124. ISBN . Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 21 червня 2009.

[1] . Behind the Type. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2014.

[2] Pflughaupt, Laurent (2008). . trans. Gregory Bruhn. . с. 123—124. ISBN . Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 21 червня 2009.