Đ (латиниця)

Đ
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą			Ɐ	Ɑ
		Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č		Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ	È
É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę	Ě
Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ
Ɡ	Ĥ		Ì	Í	Î	Ï
	Į	İ	I	IJ	Ĵ	Ķ
	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ
Ľ		LJ	Ñ	Ń	Ņ	Ň
N̈	Ɲ		Ŋ	NJ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ				Ŕ	Ř
Ɽ	ß	ſ	Ś		Ṡ	Ş
Š	Þ		Ť
Ʈ	T̈	Ù	Ú		Ü
Ŭ	Ů	Ű	Ų
	Ý		Ÿ
			Ź	Ż	Ƶ	Ž

Đ, đ (D з штрихом) — літера розширеної латиниці, яка зазвичай використовується в латинізованому варіанті сербохорватської мови для позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката схожого на український [дж] (скоріше схожого на польський Dź і Dz перед i), але пом'якшений. До складу «гаєвиці» (хорватського та латинського сербського алфавіту), літеру ввів Людевит Гай в 1830 році, де є аналогом кириличної літери Ђ/ђ.

Крім того, використовується в водській абетці, де позначає звук ʲ [d], північносаамській абетці для позначення звуку МФА: [ð] і в в'єтнамській абетці, де позначає звук МФА: [d] (на відміну від «традиційної» D/d, що позначає звук МФА: [z]).

У період з 1929 по 1939 рік символ використовувався в латинізованій абетці башкирської мови для позначення звуку МФА: [ð], де у літери була велика форма . З 1939 з прийняттям алфавіту на основі кирилиці для позначення звуку МФА: [ð] був введений новий знак Ҙ.