ß

ß
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą			Ɐ	Ɑ
		Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č		Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ	È
É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę	Ě
Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ
Ɡ	Ĥ		Ì	Í	Î	Ï
	Į	İ	I	IJ	Ĵ	Ķ
	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ
Ľ		LJ	Ñ	Ń	Ņ	Ň
N̈	Ɲ		Ŋ	NJ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ				Ŕ	Ř
Ɽ	ß	ſ	Ś		Ṡ	Ş
Š	Þ		Ť
Ʈ	T̈	Ù	Ú		Ü
Ŭ	Ů	Ű	Ų
	Ý		Ÿ
			Ź	Ż	Ƶ	Ž

ẞ або ß — літера німецької абетки. Позначає глухий ясенний фрикативний звук [s], що відповідає українському с. Походить від середньовічної лігатури: ſ + z. Використовується у німецькомовних країнах, за винятком Швейцарії, Ліхтенштейну та Люксембургу де замінюється диграфом "s"+"s" (подвійна "S").

Назва

• Есце́т (нім. Eszett, МФА: [ɛsˈt͜sɛt], або гостра S (нім. scharfes S)
• подвійна S (нім. Doppel-S)
• горбувата S (нім. Buckel-S)
• S-наплічник (нім. Rucksack-S)
• трійчаста S (нім. Dreierles-S)
• S-крендель (нім. Ringel-S)

Фонетика

ß служить для передачі глухого ясенного фрикативного приголосного звуку [s]. Це єдина буква латинської абетки, що сьогодні використовується виключно для запису німецької мови та її , і присутня у стандартному правописі німецької мови, у деяких варіантах правопису нижньонімецької мови, а також у минулому в деяких формах запису сорбських мов.

Історія

З історичного погляду буква ß походить від лігатури з літер ſ «довга s» (літера старого німецького алфавіту) та z. Крім того, важливою для вигляду есцета у звичних сьогодні шрифтах антиква була також лігатура з ſ і s, що також використовувалася до XVIII сторіччя в інших мовах.

За давньоверхньонемецького пересування приголосних у VII-VIII століттях германські звуки /t/ і /tː/ змінилися на щілинний приголосний /s/ і африкат /ts/, які спочатку обидва передавалися на письмі за допомогою zz.

Починаючи з давньоверхньонімецької мови, для кращого розрізнення звуків почали використовувати sz для /s/ і tz для /ts/.

Використання

Літеру ß використовують на письмі сьогодні лише в німецькій і нижньонімецькій мовах, однак не у швейцарському варіанті німецької мови та не в Ліхтенштейні. Носії німецької в Бельгії, Данії (Південна Ютландія), Італії (Південний Тіроль) та Намібії використовують «ß» на письмі за правилами дійсного правопису в Німеччині та Австрії. Так само відбувається й у Люксембурзі.

До того ж ß використовують у текстах Середньовіччя та раннього нового часу як скорочення для валюти шилінг, а «ßo» позначає міру шок (нім. Schock) — давнє німецьке позначення числа 60.

З 29 червня 2017 року велика ß — ẞ — є складовою частиною державного німецького правопису. Її запровадження в німецьку абетку дискутувалося з кінця XIX сторіччя.

Український правопис

Питання про те, як записувати німецьке ß українською мовою, неврегульоване. Український правопис 2019 року у § 128 зазначає, що у іншомовного походження букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо (§ 128.1), але подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах (§ 128.3). Як приклад наведено прізвище Гаусса (нім. Gauß, лат. Gauss).

Примітки

1. . Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
2. . Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
3. див. розділ Походження.
4. див. розділ Лігатура ſs в антикві.
5. Schweizerische Bundeskanzlei: . Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 2 квітня 2018. (нім.)
6. Deutschsprachige Gemeinschaft in Belgien: Zuständigkeiten [ 13 березня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
7. . Архів оригіналу за 17 грудня 2007. Процитовано 2 квітня 2018. (нім.)
8. . Архів оригіналу за 24 жовтня 2016. Процитовано 2 квітня 2018.
9. Beispieltext: Lehrplan für Deutsch als Muttersprache Klassen 4 — 7; Republic of Namibia: Ministry of Education, Arts and Culture [ 7 вересня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
10. Ministerin für Erziehung und Berufsausbildung, Mady Delvaux-Stehres: . 3 серпня 2005. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. (нім.)
11. Abkürzungen von Münzen [ 8 квітня 2018 у Wayback Machine.] GenWiki, станом на 9 вересня 2012. (нім.)
12. див. розділ Велика літера.
13. Український правопис 2019 [ 17 вересня 2019 у Wayback Machine.], С. 126—127.

Бібліографія

• Brekle, H. E. Zur handschriftlichen und typographischen Geschichte der Buchstabenligatur ß aus gotisch-deutschen und humanistisch-italienischen Kontexten // Gutenberg-Jahrbuch. Mainz, 2001, Jg. 76, S. 67–76.
• Gallmann, P. Warum die Schweizer weiterhin kein Eszett schreiben // Sprachspiegel. 1996, S. 124–130. [1] [ 8 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Gallmann, P. Zur Neuregelung der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1997.
• Maas, U. Grundzüge der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1992, S. 310–317.
• Michel, W. D. Die graphische Entwicklung der s-Laute im Deutschen // Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 1959, S. 456–480.
• Poschenrieder, T. S-Schreibung – Überlieferung oder Reform? // Die Rechtschreibreform, Pro und Kontra. Berlin, 1997.
• Rüdebusch, F. Das ß // Sprachdienst 4–5, 2017, S. 243–245.
• Stötzner, U. Die Geschichte des versalen Eszetts // Das große Eszett.(Signa: Beiträge zur Signographie, Band 9), Grimma 2006, S. 21–37.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ß

• Eszett, Umlaute und deren Sortierung [ 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] (FAQ-Liste des Usenet-Forums de.etc.sprache.deutsch)
• Wilfried Kürschner: Der Buchstabe ß – Form und Name [ 23 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Eberhard Dilba: Typografie-Lexikon [ 11 лютого 2021 у Wayback Machine.]