Шахматов Олексій Олександрович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Олексій Шахматов
рос. Алексей Александрович Шахматов
Олексій Олександрович Шахматов Олексій Олександрович Шахматов
Народився	17 червня 1864(1864-06-17) Нарва
Помер	16 серпня 1920(1920-08-16) (56 років) Санкт-Петербург
Поховання	^d
Країна	Російська імперія →  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	мовознавець, діалектолог, історик
Alma mater	Московський університет
Галузь	славістика, філологія, історія
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет
Посада	член Державної ради Російської імперії^[d]
Вчене звання	академік
Науковий ступінь	доктор філософії
Науковий керівник	Фортунатов Пилип Федорович
Вчителі	Фортунатов Пилип Федорович і Корш Федір Євгенович
Відомі учні	Приселков Михайло Дмитрович, , Голоскевич Григорій Костянтинович
Аспіранти, докторанти	Абрамович Дмитро Іванович Виноградов Віктор Володимирович Приселков Михайло Дмитрович Бархударов Степан Григорович ^d Бубрих Дмитро Володимирович ^d
Членство	Російська академія наук Петербурзька академія наук Сербська академія наук і мистецтв
Партія	Конституційно-демократична партія
Батько	^d
Мати	Q123736664?
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах  Шахматов Олексій Олександрович у Вікісховищі

Олексій Олександрович Шахматов (рос. Алексей Александрович Шахматов; 17 червня 1864(18640617), Нарва — 16 серпня 1920, Санкт-Петербург) — російський славіст-філолог, історик, основоположник історичного вивчення російської мови, давньоруського літописання і літератури, член Імператорського Православного Палестинського Товариства, академік Санкт-Петербурзької академії наук.

Біографія

Народився у м. Нарва. По одержанні докторату в Московському університеті (1893) працював у системі Петербурзької АН (з 1894), 1906 — 20 гол. відділу російської мови й літератури, з 1909 професор Петербурзького Університету. В центрі зацікавлень Шахматова була історія російської мови, історія літописання в стародавній Русі, а в останні два десятиріччя життя також сучасна російська мова, зокрема синтаксу, але Шахматов лишив також важливі праці з усіх слов'янських мов, а серед них і української, а також з російської діалектології і . Методологічно Шахматов був в основному молодограматик, але молодограматичні методи він сполучав з філологічними, прагнучи комплексного охоплення мовно-історичних процесів.

До найважливіших публікацій Шахматова в українському мовознавстві належить стаття про депалаталізацію приголосних перед е та і (1903 Шахматов уважав, що українська мова успадкувала зі так званої давньоруської м'які або напівім'які приголосні перед голосними переднього ряду), короткий нарис історії української мови в збірному вид. «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916) і низка принагідних, але важливих праць, таких, як докладні рецензії на граматики А. Кримського і С. Смаль-Стоцького, на рукопис словника Б. Грінченка (що відкрила шлях до його публікації), некролог К. Михальчука тощо. Шахматов брав участь також у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905—1906), що жадала волі друку для українців своєю мовою та в Комісії РАН для перевірки перекладу св. Письма П. Морачевського на українську мову. Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Російської імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежности, Шахматов зайняв різко негативну позицію. З цією політичною програмою була зв'язана також діяльність Шахматова як члена Державної Ради Російської Імперії (1906—1911).

Найбільше цікавила Шахматова в історії української мови проблема її постання, до чого він повертався в багатьох своїх головних працях: «К вопросу об образовании русских наречий и народностей» (1894), «К истории звуков русского языка» (1898—1903), «Курс истории русского языка» (1908—1911), «Очерк древнейшого периода истории русского языка» (1915), «Введение в курс истории русского языка» (1916), «Древнейшие судьбы русского языка» (1917) тощо. Постання української мови, як білоруської, як і двох головних діалектних груп російської мови, північної і південної, в Шахматова розглядалися незмінно в рамках загально-історичної російської мови; незмінною лишалася концепція «спільнодавньоруської» мови як проміжного етапу між праслов'янською мовою й іст. трьома східнослов'янськими мовами. Не мігши не помічати відмінностей у мовному розвитку на території східних слов'ян уже десь від 7 в., Шахматов висунув тезу про початок дезинтеґрації «спільнодавньоруської» мови в ті часи

«спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще в добу доісторичну, в кінці VIII ст. чи на початку IX ст., і об’єднання всіх племен в одній державі не мало привести до утворення однієї спільної народної мови». У давній Русі писемно-книжна мова була спільною і для Києва, і для Ростова, і для Новгорода, і для Галича. Це була старослов’янська (з походження — староболгарська) мова, яку ще називали церковнослов’янською." Оригінальний текст (рос.) «общѣрусскій праязыкъ распался на отдѣльныя нарѣчія еще въ эпоху доисторическую, въ конце VIII или начале IX вѣка; образованіе русскаго государства, объединеніе имъ подъ одной державой всѣхъ русскихъ племенъ не могло привести къ образованію одного общаго народнаго языка; оно не успѣло создать и общаго книжнаго языка, ибо книжнымъ языкомъ той эпохи, языкомъ общимъ и для Кіева, и для Ростова, и для Новгорода и для Галича былъ вывезенный вмѣстѣ съ книгами изъ Болгаріи церковно-славянскій языкъ.»

але пізніше нове єднання під впливом утворення політичної єдности Київської Русі. Щоб обґрунтувати причини таких протилежно спрямованих процесів, Шахматов висунув спробу реставрувати міґраційні рухи східнословянських племен, включно з ідеєю формування (південноросійського наріччя) нібито в басейні Дону з пізнішим переселенням на захід, що мало покласти початок утворення білоруської мови. Через те, що ці концепції знаходили дуже мало опертя в історичних фактах, Шахматов раз-у-раз міняв свої погляди, в кожній дальшій своїй праці заперечуючи попередню. Найменше ці зміни поглядів стосувалися до початків української мови, яку Шахматов незмінно виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови, в загальних рисах автохтонного, хоч і тут Шахматов часом містив його початки між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї. Другою слабкою рисою історично-генетичних концепцій Шахматова було його намагання проектувати сучасні говіркові відмінності в давнє минуле, будуючи теоретичні концепти проміжних звуків, наприклад, «півм'яких приголосних» (щоб пояснити твердість приголосних перед голосними переднього ряду в українській мові проти м'якости в російській) або припущення наявності в «спільнодавньоруській» мові голосних понаддовгих, довгих, коротких, півдовгих, півкоротких, редукованих тощо — одночасно, що суперечить усьому, що знаємо про мовні структури взагалі.

Не зважаючи на ці вразливі місця, історично-генетичні концепції Шахматова підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова. Учні Шахматова були й серед українських мовознавців, наприклад, В. Ганцов, почасти Леонід Булаховський.

Велике значення для україністики мали також праці Шахматова, присвячені давньоруським літописам з кінцевою метою реставрації первісного тексту літописів, зокрема «Повісті временних літ», які дійшли до нас тільки в пізніших копіях, не раніших від 14 ст. Після широко закроєної редакторської праці над виданнями збережених літописів і численних попередніх студій Шахматов дав синтетичний огляд — реконструкцію первісних літописів у таких працях, як «Разыскания о древнейших русских летописных сводах» (1905), «Повесть временных лет» (1916) і «Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв.» (1938).

Праці

Основні

• Шахматов А. А. Исследование о языке новгородских грамот XIII и XIV вв. // Исследования по русскому языку. Санкт-Петербург.: Тип. Имп. Акад. наук, 1886. Т. I. С. 131—285.
• Шахматов А. А. Исследования в области русской фонетики // Русский Филологический Вестник. 1893. Т. 29, № 1—2; Т. 30, № 1—4; 1894. Т. 31, № 1.
• Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. Санкт-Петербург., 1908.
• Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского языка. Петроград: Тип. Имп. Акад. наук, 1915. L, 369 с. (Энциклопедия славянской филологии; Вып. 11.1 / Имп. Акад. наук. Отд-ние рус. яз. и словесности; Под ред. орд. акад. И. В. Ягича).
• Шахматов А. А. Повесть временных лет. Петроград: Археографическая комиссия, 1916. Т. I: Вводная часть. Текст. Примечания. VIII, LXXX, 403 с. (Летопись занятий Археогр. комис.; Вып. 29).
• Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка. Ленинград, 1925. (4-е изд. Москва, 1941).
• Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. Л., 1925—1927. Вып. 1—2. (2-е изд. М., 1941).
• Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. / АН СССР. Ин-т лит-ры. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1938. 372 с.
• Из трудов А. А. Шахматова по современному русскому языку: (Учение о частях речи). Москва: Учпедгиз, 1952.
• Шахматов А. А. Историческая морфология русского языка / АН СССР. Отд-ние лит. и яз. Москва: Учпедгиз, 1957. 400 с., 1 л. портр.

Інші

• Исследование о языке новгородских грамот XIII и XIV века (1886) (рос.)
• Исследование о Несторовой летописи (1890)
• О сочинениях преподобного Нестора (1890)
• Исследования в области русской фонетики (1893)
• Несколько слов о Несторовом Житии Феодосия (1896)
• Древнейшие редакции Повести временных лет (1897)
• Исходная точка летосчисления Повести временных лет (1897)
• Киевско-Печерский патерик и Печерская летопись (1897)
• О начальном Киевском летописном своде (1897)
• Хронология древнейших русских летописных сводов (1897)
• Отзыв о сочинении Eugen Scepkin «Zur Nestorfrage» (1898)
• Начальный Киевский летописный свод и его источники (1900)
• Исследование о Двинских грамотах XV века (1903)
• Ермолинская летопись и Ростовский владычный свод (1904)
• Сказание о призвании варягов (1904)
• Корсунская легенда о крещении Владимира (1908)
• Один из источников летописного сказания о крещении Владимира (1908)
• Разыскания о древнейших русских летописных сводах (1908)
• Предисловие к Начальному Киевскому своду и Несторова летопись (1909)
• Заметка о составлении Радзивилловского списка летописи (1913)
• К вопросу о древнейших славяно-кельтских отношениях (1912)
• Несторова летопись (1913—1914)
• Нестор летописец (1914)
• Повесть временных лет (1916)
• Житие Антония и Печерская летопись
• Киевский Начальный свод 1095 г.
• Очерк современного литературного языка (1913)
• Очерк древнейшего периода истории русского языка (1915)
• Введение в курс истории русского языка (1916)
• Отзыв о сочинении : «Списки рек Днепровского бассейна», составленный академиком А. А. Шахматовым. Петроград, 1916.
• Заметки по истории звуков лужицких языков (1917)
• Заметка о языке волжских болгар (1918)
• Синтаксис русского языка (1 т. — 1925; 2 т. — 1927)
• Древнейшие судьбы русского племени (1919)
• Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. — М.; Л.: 1938.
• Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в. в. / Ол. Шахматов, Аг. Кримський. — Київ: Вид. т-во «Друкар», 1922. — 182, II с. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Статті

• Шахматов А. А. Разбор сочинения И. А. Тихомирова «Обозрение летописных сводов Руси Северо-Восточной». Санкт-Петербург, 1899. С. 93—109.
• Шахматов А. А. Общерусские летописные своды XIV и XV вв. // Журнал Министерства народного просвещения. 1900. № 9. С. 148.
• Schachmatov A. Wie im Kleinrussischen die Palatalisation der Consonanten vor e und i verloren ging [Як у малоросійській мові зникла палаталізація приголосних перед е, і] // Archiv für slavische Philologie XXV. Berlin: Weidmannsche Buchhandlung, 1903.
• Шахматов А. А. Ермолинская летопись и Ростовский владычный свод. Санкт-Петербург, 1914. С. 26—38.

Див. також

• Мовознавство
• Закон Шахматова

Примітки

1. Об отмене стеснений малорусского печатного слова. [ 20 січня 2019 у Wayback Machine.] — Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — 100 с.(рос.)
2. Волков Ф. К., Грушевский М. С., Шахматов А. А. и др. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Санкт-Петербург: Тип. т-ва «Общественная Польза», 1914—1916. — С. 664—665. [ 26 грудня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
3. Мойсієнко А. К.; Єрмоленко С. Я. Історія української мови. Хрестоматія.— Київ: вид-во "Либідь", 1996.— С. 5.
4. Волков Ф. К., Грушевский М. С., Шахматов А. А. и др. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Санкт-Петербург : Тип. т-ва "Общественная Польза", 1914 - 1916. — С. 681.(рос.)
5. Ю. Шевельов. Шахматов Алексей [ 13 листопада 2018 у Wayback Machine.] / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3794
6. Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі: У 5-і т., Т. 1. А капэла — Габелен / Рэдкал.: І. П. Шамякін (гал. рэд.) і інш. — г. Мінск : БелСЭ им. Петруся Бровки, 1984. — Т. 1. — 727 с. — 10 000 прим.(біл.)

Джерела

• В. Ю. Арістов. Шахматов Олексій Олександрович [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 599. — .
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Тимошенко П. О. // О. Шахматов про українську мову. ж. Українська мова в школі, ч. 4, 1956 р.
• Акад. О. Шахматов. Короткий нарис історії української мови (З рос. м. пер. В. Дем'янчук) // Акад. О. Шахматов, акад. А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія. м. Київ, 1922 р.
• «Известия Отделения русского языка и словесности Рос. Академии Наук». 25. 1922 (збірка ст. про Ш.); Обнорский С. (ред.). А. А. Шахматов, г. Москва — Петербург, 1947 г. (рос.)
• Шахматов // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (рос.)
• Макаров В. И. // «А. А. Шахматов». — г. Москва: Просвещение, 1981 г. — 160 с. — (Люди науки). — 60 000 экз. (рос.)
• Макаров В. И. // «Такого не бысть на Руси преже…»: Повесть об академике А. А. Шахматове. — г. СПб.: изд. «Алетейя», 2000 г. — 416 с. — 1200 экз. — (рос.)
• Макаров В. И., Коготкова Т. С. Алексей Александрович Шахматов (1864—1920) // «Отечественные лексикографы: XVIII—XX века» / Под ред. Г. А. Богатовой. — г. Москва: изд. «Наука», 2000 г. — С. 187—218. — 512 с. — 1000 экз. — (рос.)

Посилання

• Шахматов Олексій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2073. — 1000 екз.
• Ю. Шевельов
• Шахматов А. А.: Биография и библиография [ 18 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• А. Поппэ А. А. Шахматов и спорные начала русского летописания [ 4 листопада 2013 у Wayback Machine.] // «Древняя Русь. Вопросы медиевистики». 2008 г., № 3 (33), С.76-85. (рос.)
• Праці Шахматова в Архіві Інтернету:
  • Введення у курс історії російської мови. Ч. 1: Історичний процес утворення російських племен та наріч (рос. дореф.)
  • Короткий нарис історії малоросійської (української) мови (рос. дореф.)
  • Дослідження в галузі російської фонетики (рос. дореф.)
  • Розвідки про найдавніші російські літописні зводи (рос. дореф.)
  • Передмова до початкового Київського зводу і Несторовий літопис (рос. дореф.)
  • Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в.в.