Родовий відмінок

Родовий відмінок — непрямий відмінок, який виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень (див. розділ Приклади). У західних наукових текстах має назву генети́в, геніти́в (лат. casus genetivus, casus genitīvus, від gigno — «народжую»).

Родовий відмінок прикметника та інших слів прикметникового типу — залежна від родового відмінка іменників і узгоджувана з ним грамема у функції означення, яка входить у парадигму однини та множини з відповідною сукупністю закінчень (див. розділ Приклади).

В іменнику родовий відмінок здебільшого зумовлений дериваційним відношенням між відмінками або валентністю предиката, а в словах прикметникової морфолологічно природи — відмінковою формою опорного іменника.

Властивості

Польський мовознавець Єжи Курилович та французький лінгвіст Еміль Бенвеніст на матеріалі індоєвропейських мов обґрунтували теоретичне положення про те, що родовий відмінок іменників у первинних функціях є спеціалізованим відмінком транспозиції, який ґрунтується на номінативі та акузативі, узятих разом.

Родовий відмінок в українській мові

У («Граматіці словенскій») Лаврентія Зизанія родовий відмінок відомий як родный падежь. Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці слов'янській» назвав цей відмінок родителнымъ падежемъ, потлумачивши його значення таким чином: родителный єстъ/ имже чїє что быти ѿ вѣщаваємъ: якѡ человѣка.

Термін «родовий відмінок» першим вжив Агатангел Кримський в «Украинской грамматикѣ» (1907) — як кальку з genitivus.

Історія

У праслов'янській мові родовий відмінок утворився злиттям двох праіндоєвропейських відмінків: родового і відкладного. Реліктом давнього аблатива в слов'янських мовах є закінчення родового відмінка іменників з основою на *-ŏ (в інших основах родовий і відкладний не розрізнялися вже у праіндоєвропейській), а також деякі значення сучасного родового (див. нижче).

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). Наявність у сучасній українській двох різних закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду другої відміни -а та -у пояснюється змішанням парадигм двох різних типів відмінювання: з основою на *-ŏ і на *-ŭ.

Родові закінчення

Іменники чоловічого і жіночого роду з давньою основою на *-a у твердому варіанті мали в родовому відмінку закінчення *y (дав.-рус. рыбы, рукы), у м'якому — закінчення *ě (дав.-рус. землѣ, кънѧгынѣ).

Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на *-ŏ мали закінчення родового відмінка *-a (дав.-рус. города, ворога, друга, брата, пѣсъка), іменники з основою на *-ŭ — закінчення *u (дав.-рус. дому, саду, сыну). Закінчення *-a родового відмінка іменників на *-ŏ сходило до ранньопраслов'янського закінчення *-ō — за походженням закінчення праіндоєвропейського відкладного відмінка (пор. ранньо-прасл. *gordō, «го́рода», «міста» — лат. ab hortō, «від саду», «від горо́ду»); перехід *ō > *a пояснюється якісним вирівнюванням голосних. Закінчення *-u походить від давнього *-ou̯s, де дифтонг *ou̯ пов'язаний чергуванням з тематичним голосним основи *-ŭ, а -s був праіндоєвропейським показником родового відмінка однини. Надалі *ou̯ у відкритих складах монофтонгізувався в *-u, а прикінцеве -s зникло відповідно до закону відкритого складу.

Окрім іменників з основами на *-ŏ і на *-ŭ, свої закінчення родового відмінка мали іменники інших типів відмінювання: на приголосний *-n і на *-ĭ. Іменники чоловічого роду з основою на приголосний *-n мали закінчення *-e (дав.-рус. дьне, камене, степене), іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (дав.-рус. гости, звѣри, боли, зѧти). Нечисленні іменники з основою на *-ū (дав.-рус. букы, любы, цьркы, коты, моркы, тыкы, хорѫгы) мали закінчення родового відмінка однини *-ъve (дав.-рус. букъве, любъве, цьркъве, котъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова (прасл. *kry, *bry), чиї праслов'янські форми родового відмінка відновлюють як *krъve, *brъve.

Іменники середнього роду з основами на приголосний *-n, *-s, *-nt (дав.-рус. камы, слово, тѣло, чудо, небо, коло, имѧ, веремѧ, отрочѧ, телѧ, ягнѧ), що мали в більшості відмінків (за винятком називного і знахідного однини) суфікс-нарощення *-en-, *-es-, *-ęt-, утворювали родовий однини за допомогою закінчення *e (дав.-рус. словесе, тѣлесе, чудесе, небесе, колесе, очесе, ушесе, имене, веремене, отрочѧте, телѧте, ягнѧте). Два іменники жіночого роду з основою на *-r (дав.-рус. мати, дъчи) мали у родовому відмінку суфікс *-er- (дав.-рус. матере, дъчере).

Родовий відмінок множини в праслов'янській і давньоруській мовах мав свої особливості. У більшості типів було закінчення *-ъ у твердому варіанті і *-ь у м'якому варіанті. В іменників чоловічого роду на *-ŏ він збігався з називним відмінком однини (дав.-рус. городъ, ворогъ, другъ, братъ у твердому варіанті і дав.-рус. отьць, мужь у м'якому варіанті). Точно такі ж закінчення мали іменники середнього роду на *-ŏ (дав.-рус. мѣстъ, селъ, пѧти сътъ, поль, морь), а також іменники чоловічого і жіночого роду з основою на *-a (дав.-рус. рыбъ, рукъ, земль), іменники на *-n (дав.-рус. дьнъ, каменъ, степенъ). В іменників на *-ŭ закінчення -ъ приєднувалося до основи за допомогою нарощення -ов- (дав.-рус. домовъ, садовъ, сыновъ), в іменників на *-ū — за допомогою нарощення -ъв- (дав.-рус. букъвъ, любъвъ, цьркъвъ, котъвъ, моркъвъ, тыкъвъ, хорѫгъвъ, *krъvъ, *brъvъ), в іменників з основою на *-r — за допомогою нарощення -ер- (дав.-рус. дъчеръ, матеръ), в іменників середнього роду з основами на *-s, *-n, *-nt — за допомогою нарощень -ес-, -ен-, -т- (дав.-рус. словесъ, тѣлесъ, чудесъ, небесъ, колесъ, именъ, отрочѧтъ, телѧтъ, ягнѧтъ).

Іменники з основою на *-ĭ утворювали родовий множини за допомогою закінчення *-ьjь (дав.-рус. больи, гостьи, гѫсьи, гѫсльи, звѣрьи, зѧтьи, курьи, пѫтьи, саньи, сѣньи).

Цікавим фактом є те, що слов'янські закінчення *-ъ, *-ь, *-ьi не виявляють зв'язку з праіндоєвропейським показником родового множини *-om, що був реконструйований на основі матеріалу інших індоєвропейських мов.

	Тип на *-ā		Тип на *-ŏ		Тип на *-ŭ	Тип на *-ĭ	Тип на *-ū	Тип на приголосний
	Твердий варіант	М'який варіант	Твердий варіант	М'який варіант				Підтип на *-n	Підтип на *-r	Підтип на *-s	Підтип на *-nt
Однина	рыбы, рукы	землѣ, кънѧгынѣ	города, села	отьця, коня, поля	сыну, меду	гости, пути	букъве, цьркъве	камене, дьне	матере	словесе	ягнѧте
Двоїна	рыбу, руку	землю, кънѧгыню	городу, селу	отьцю, коню, полю	сынову, медову	гостью, путью	букъву, цьркъву	камену, дьну	матеру (материю)	словесу	ягнѧту
Множина	рыбъ, рукъ	земль, кънѧгынь	городъ, селъ	отьць, конь, поль	сыновъ, медовъ	гостьи, путьи	букъвъ, цьркъвъ	каменъ, дьнъ	матеръ (материи)	словесъ	ягнѧтъ

У сучасній мові деякі відмінності від давнього відмінювання колишнього типу на *-a в однині пояснюються не граматичними, а фонетичними змінами: злиттям звука [ɨ] (праслов'янського *y) з [і] у новий голосний [ɪ], «и» (укр. риби, руки); у м'якому варіанті закінчення -ѣ збереглося і зараз вимовляється як -і (землі, княгині). Внаслідок занепаду редукованого ь перед плавним [l] виник вставний [e] (земель).

Іменники колишнього типу на *-ĭ зберегли закінчення родового однини -и (-і) тільки в жіночому роді. Іменники чоловічого, набувши закінчень -я (укр. гостя, звіра, зятя) або -ю (укр. болю), перейшли до ІІ відміни. Слова путь і гусь при цьому змінили рід на жіночий, зберігши при цьому давні закінчення родового відмінка, іі зараз є іменниками ІІІ відміни. Іменники чоловічого роду з основою на *-n також набули закінчень родового відмінка -я (дня, каменя) або -ю (каменю).

Майже всі форми родового відмінка множини чоловічого роду (і навіть родовий множини слова мати) зараз утворюються за зразком давнього типу з основою на *-ŭ (укр. болів, братів, ворогів, городів, друзів, звірів, зятів, синів, матерів). Таких же закінчень набули і іменники середнього роду на давню основу *-ŏ у м'якому варіанті (укр. полів, морів, у західних діалектах піль, мір, при дав.-рус. поль, морь), іменники твердого варіанта після втрати редукованих *ъ і *ь мають нульове закінчення (укр. міст, сіл, п'ятисот). Іменники жіночого і чоловічого роду з основою на *-a переважно теж мають нульове закінчення (укр. воєвод, риб, рук, земель), але деякі прийняли закінчення іменників на *-ŭ (укр. суддів), або на *-ĭ (укр. волей, статей, рілей, свиней). Іменники з основою на *-ĭ частково зберегли давнє закінчення родового множини -ьи, -ей (укр. гостей, гусей, курей, путей, саней, сіней, його навіть набули окремі слова з інших типів, наприклад, укр. коней, людей), частково прийняли флексії інших типів (укр. звірів, зятів). Іменники з основою на приголосний (підтип на *-n) набули закінчень множини родового або за зразком типу на *-ŭ (днів, каменів, ременів), або за зразком типу на *-ĭ (людей), або зберегли давні закінчення (галичан, киян, рамен, стремен). Рідко трапляються випадки утворення родового відмінка множини чоловічого роду з нульовим закінченням: вони одиничні за зразком іменників з основою на *-ŏ (укр. чобіт), дещо поширеніші за зразком типу на приголосний (укр. громадян, татар), але цей спосіб утворення родового множини звичайний у іменників середнього роду (укр. яєць, місць, лиць, завдань, закінчень, питань, посилань). Деякі слова жіночого роду, що вживалися лише в множині (дав.-рус. гѫсли, ясли), стали відмінюватися за зразком іменників середнього роду на *-ŏ (укр. гусла/гуслі, ясла, род. відм. гусел, ясел, при дав.-рус. гѫсльи, ясльи). Сучасна українська форма родового множини слова очі походить від колишньої двоїни (дав.-рус. очи), яка набула нового закінчення родового відмінка (замість дав.-рус. очию) за зразком іменників з основою на *-ĭ (укр. очей). Давньоруська форма множини очеса (род. відм. очесъ) вийшла з ужитку. Слово вухо (що мало в множині форму ушеса, род. відм. ушесъ, у двоїні — уши, род. відм. ушию), набуло нових закінчень за моделлю іменників з основою на *-ŏ (укр. вух). Рідше вживається форма ушей — родовий відмінок колишньої двоїни уші з новим закінченням -ей. Для слова плечі, що теж є за походженням двоїною, існують паралельні форми родового відмінка — плечей і рідше пліч (дав.-рус. плечию).

Тип відмінювання з основою *-ū зник і зараз любов і кров утворюють форму родового за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові, множина любовей, кровей), а решта — як іменники з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви, множина брів, букв, церков, кітв, тиков, хоругов).

У сучасній мові іменники середнього роду з давніми основами на *-n та на *-nt у цілому зберігають давньоруський спосіб відмінювання й утворюють 4-ту відміну, тільки змінивши закінчення *e на -і у м'якому, і на -и в твердому варіанті (укр. імені, теляти, ягняти, множина укр. імен, телят, ягнят).

Іменники з основою на *-s змінили спосіб відмінювання за зразком іменників середнього роду з основою на *-ŏ, втративши нарощення -es- (укр. слова, тіла, чуда, неба, кола, ока, вуха, множина укр. слів, тіл, кіл). Множина і непрямі відмінки коло, зробивши нарощення -es- частиною кореня, утворили нове слово ко́лесо (при цьому *e перейшло через «новий ять» в [i] — коліс). Лише деякі з них зберегли старі форми родового відмінка множини (укр. чудес, небес), при цьому в однині прийнявши закінчення іменників з основою на *-ŏ (укр. чуда, неба — замість дав.-рус. чудесе, небесе). Подібним чином змінилися і деякі слова на *-n, у яких частиною основи стало нарощення *-en (укр. стремено, рамено — дав.-рус. стремѧ, рамѧ).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській родовий відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми родового відмінка у всіх іменників збігалися з формами місцевого (дав.-рус. очию, ушию, руку, городу, брату, сынову).

У зв'язку з тим, що вже в праслов'янській мові у більшості іменників не розрізнювалися форми називного і знахідного відмінків (виникала синтаксична неоднозначність), для іменників-істот замість останнього стали вживати форми родового відмінка (дав.-рус. кънѧзь любить братъ і укр. князь любить брата). У сучасній українській форми родового грають роль знахідного для істот, а в розмовно-побутовому мовленні — навіть і для неістот (написати листа, купити олівця).

Зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після числівників «два» (два слова, два чоловіки, дві жінки). У чоловічому роді замість закінчення -а вживається закінчення множини -и (-і) — за зразком іменників після числівників «три», «чотири» (три жінки, чотири штуки), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни при формах множини чоловіки́, брати́, сини́). У праслов'янській і давньоруській після слова дъва/дъвѣ (яке було прикметником) вживалися форми називного відмінка двоїни (дав.-рус. дъва брата, дъва сыны, дъвѣ женѣ, дъва словесѣ), а після слів триє/три, четыре/четыри (які теж були прикметниками і змінювалися за родами) — форми множини (дав.-рус. триє брати, три жены, четыре сынове, четыри се́стры, три словеса). Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Після слів для позначення числа «5» і більше (які були вже іменниками) вживався родовий відмінок множини (дав.-рус. пѧть братъ, семь сыновъ, осьмь женъ, десѧть словесъ). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина (дав.-рус. пѧти братъ, семью сыновъ, осьмохъ женъ, десѧти словесъ).

Докладніше: Числівник

Прикметники і займенники

Короткі форми прикметників утворювали родовий відмінок аналогічно іменникам на *-ŏ, *-a (дав.-рус. добръ — добра, добра — добры, добре — добра, добри — добръ, добры — добръ, добра — добръ). У відмінюванні повних форм прикметників було багато спільного з відмінюванням займенників (див. докладніше («Історія прикметника в українській мові»)).

Див. також: (Історія українських відмінків)

Сучасність

У граматичній структурі української мови родовий відмінок іменників, залежний від віддієслівного і відприкметникового іменників, ґрунтується безпосередньо не на двох вихідних відмінках — називному і знахідному, а тільки на називному. Існують лише опосередковані через називний відмінок зв'язки родового із знахідним (порівняйте: Мати співає > спів матері, Хлопець сміливий > сміливість хлопця і Письменник написав роман > Роман написаний письменником > написання роману письменником).

Форма родового відмінка однини віддієслівних іменників середнього роду збігається з формою називного однини і множини (кохання, завдання, життя). Це ж саме наявне в збірних іменників середнього роду (руб'я, ганчір'я, пір'я, коріння). У староукраїнській форми називного відмінка множини цих слів мали закінчення -є (< иѥ < *je), надалі воно збіглося у вимові з родовим відмінком однини і називним множини. Закінчення -є в називному зберігається в деяких діалектах (північного та південно-західного наріч), за аналогією з ним трапляються і форми телє, поросє (замість літературних теля, порося). У родовому множини трапляються форми з нульовим закінченням за зразком відмінювання на *-ŏ (завдань, посилань), так і форми із закінченням -ів за зразком відмінювання на *-ŭ (життів, відчуттів).

Закінчення -а та -у

Докладніше: Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни

Як було зазначено вище, закінчення -а походить від давньоруських форм родового відмінка однини іменників з основою на *-ŏ, а закінчення -у — від форм іменників з основою на *-ŭ. Якщо у давньоукраїнській вибір закінчення родового відмінка визначався типом відмінювання, а не класом іменника (дав.-рус. брата, города, плача, края, сыну, дому, саду), у сучасній українській вживаваня того чи другого закінчення пов'язане з цими класами, наприклад, брата, сина (сину), але саду, краю (края). У деяких випадках слово може мати закінчення -а і закінчення -у: тоді залежно від значення воно належить до різних класів (каменя-каменю, типа-типу, терміна-терміну). Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни в українській мові викликає значну кількість помилок у закінченні слів.

Особливості

• Деякі іменники середнього роду, що належать до IV відміни, можуть мати паралельні форми родового однини: ви́мені/ви́м'я, і́мені/ім'я́, пле́мені/пле́м'я, сі́мені/сі́м'я, ті́мені/ті́м'я, причому в сучасній мові варіанти «вим'я» і «тім'я» є вживанішими. Закінчення -'я пояснюється впливом м'якої групи II відміни (ганчі́р'я, пі́р'я, руб'я), у якій родовий відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним однини. Подібна паралельність наявна також у давальному і орудному відмінках однини.
• Родовий відмінок із закінченням -а може утворюватися по-різному. Наприклад, лев — лева (тварина) і Лев — Льва (ім'я). Наявність випадної голосної в другому випадку пов'язана з походженням [е] від редукованого [ь] (дав.-рус. львь). Випадний звук [е] зберігся в імені «Лев», але в зоологічній назві став невипадним, за аналогією до форми називного утворивши [е] і в непрямих відмінках (лев — лева).

Значення

До значень давнього відкладного відмінка сходять такі значення родового:

• Вираз віддалення, позначення початку руху (піти від воріт, вийти з води).
• Вираз наближення, позначення мети руху (піти до воріт, їхати до міста).
• Вираз додатка при дієсловах для позначення якихось почуттів, переживань (чекати приходу, просити руки, шукати правди, боїться води).
• Вираз відділення, позбавлення, збуття, відмовляння (зректися мене, відмовитися від спадщини). Первісно такі конструкції були безприйменниковими.
• При вищому ступені порівняння прикметників (вищий від нього, ліпше вас). Первісно такі звороти не мали прийменника (лѣпьшии васъ), у сучасній українській подібні конструкції вважаються ненормативними: прийняті форми з прийменниками (вищий за мене, кращий від вас, більший за нього).

Решта значень сходить до давнього родового:

• Вираз приналежності (день міста, син князя, плід дерева). У цьому значенні родовий відмінок близький до присвійної форми.
• Вираз додатка при запереченні (не чути голосу, не купити товару).
• При вказанні на охоплення дією лише частини речовини або предметів (налити чаю, купити цукру, випити вина). У разі вказання на повне охоплення дією речовини вживають знахідний відмінок (взяти масло, пити вино). У деяких мовах відмінок з подібним значенням відомий як партитив.

Приклади

Іменник:

• однина:
  • хати, яблуні, велета, краю, батька, села, поля, знання, любові, миті, матері, курчати, теляти, імені;
• множина:
  • хат, яблунь, велетів, країв, батьків, сіл, полів (піль), знань, митей, матерів, курчат, телят, імен;

Прикметник і слова прикметникового типу:

• однина:
  • високого, давнього, високої, давньої;
• множина:
  • високих, давніх.

В інших мовах

Слов'янські мови

Більшість слов'янських мов зберегли складну систему праслов'янського відмінювання імен (за винятком болгарської і македонської). Праслов'янська система в них також зазнала змін і перегрупувань типів відмінювання.

У болгарській мові родовий відмінок (родителен падеж) зберігся тільки в діалектах, а також у деяких сталих виразах. У реченнях з іменниками відношення родового відмінка виражається або сполучення іменників у називному відмінку за допомогою прийменників от, на, без, из, до, або сполученням іменників без прийменника. Для вираження присвійності часто використовується прийменник на: стиховете на Шевченко («вірші Шевченка»), жители на града («мешканці міста»), собственик на къща («власник будинку»). Прийменник на використовується також для вираження відношень, що відповідають давальному відмінку. У сполученнях, що виражають кількість, прийменник не вживається: бутилка мляко («пляшка молока»), торба картофи («мішок картоплі»), килограм говеждо («кілограм яловичини»). Аналогічний вжиток прийменників для вираження відмінкових відношень і в македонській мові.

У сучасній церковнослов'янській мові існує тільки чотири типи відмінювання і сынъ відмінюються аналогічно братъ: форма род. відм. сына (при староцерк.-слов. сыну).

Англійська

У сучасній англійській відмінки відсутні, у староанглійській існував родовий відмінок, форми якого мали закінчення -s. До них сходять сучасні присвійні форми англійських іменників, які іноді називають «присвійним відмінком» (Possessive Case).

Німецька

У німецькій мові родовий є одним з чотирьох відмінків (поряд з називним, давальним і знахідним). Його закінчення розрізняються залежно від типу відмінювання. Іменники сильної відміни мають у формах родового однини закінчення -s, -es (Schülers, Buches) у множині слів чоловічого роду закінчення нульове (Schüler), середнього — -er (Bucher). В іменників слабкої відміни закінчення форм родового однини і множини -en, в іменників жіночої — збігаються зі закінченнями називного.

Латинська

У латині іменники І відміни мають в родовому однини закінчення -e (Romae — «Рима», nautae — «моряка», patriae — «Батьківщини», Vicipaediae — «Вікіпедії»), ІІ і V відмін — закінчення -i (amici — «друга», lupi — «вовка», magistri — «вчителя», rei — «речі»), ІІІ і IV відмін — -s (animalis — «тварини», civis — «громадянина», noctis — «ночі», arcus — «лу́ка», domus — «дому»).

Відмінною ознакою форм множини родового відмінка в латинській мові є прикінцеве сполучення -um, яке може бути як і власне закінченням (III відміна приголосного типу), так і його другим складом (-arum у I відміни, -orum — у II, -ium — III відміни голосного і мішаного типів, -uum — у IV, -erum — у V відміни).

Деякі латинізми в українській та інших мовах походять не від форм називного відмінка, а від основи непрямих (основи родового): веліт, самніт, центуріон.

Грецька мова

Давньогрецька

У протогрецькій мові, як і в ранній праслов'янській, родовий відмінок злився з відкладним. Закінчення залежали від відміни і числа іменника чи прикметника.

Іменники першої відміни жіночого роду однини мали в родовому відмінку закінчення -ᾱς, множини — -ῶν: дав.-гр. χώρᾱ («країна») — χώρᾱς («країни»), дав.-гр. χῶραι («країни») — χωρῶν («країн»). У чоловічому роді однини в родовому було закінчення -ου, οῦ, множини — -ῶν: дав.-гр. νεᾱνίᾱς («молодик») — νεᾱνίου («молодика»), дав.-гр. νεᾱνίαι («молодики») — νεᾱνιῶν («молодиків»).

Іменники другої відміни жіночого роду однини мали в родовому відмінку закінчення -οῦ, множини — ῶν: дав.-гр. ὁδός («дорога, шлях») — ὁδοῦ («дороги, шляху»), дав.-гр. ὁδοί («дороги, шляхи») — ὁδῶν («доріг, шляхів»). У чоловічому роді закінчення родового однини -ου, множини — -ων: дав.-гр. ἄνθρωπος («людина») — ἀνθρώπου («людини»), дав.-гр. ἄνθρωποι («люди») — ἀνθρώπων («людей») У середньому роді закінчення були аналогічними: дав.-гр. δῶρον («дар») — δώρου («дару»), дав.-гр. δῶρᾰ («дари») — δώρων («дарів»). В аттичному діалекті відбувалося стягнення ου → ω: дав.-гр. λεώς («народ») — λεώ («народи»), дав.-гр. λεῴ («народи») — λεών («народів»).

Іменники третьої (атематичної) відміни мали в родовому однини закінчення -ος, двоїни — -οιν, множини — -ων, причому форми утворювалися від основи не називного, а родового відмінка: дав.-гр. κόραξ («крук») — κόρακος («крука»), дав.-гр. κόρακες («круки») — κοράκων («круків»); дав.-гр. ῥήτωρ («ритор») — ῥήτορος («ритора»), дав.-гр. ῥήτορες («ритори») — ῥητόρων («риторів»); дав.-гр. γίγᾱς («гігант») — γίγαντος («гіганта»), дав.-гр. γίγαντες («гіганти») — γιγάντων («гігантів»).

Новогрецька

У сучасній грецькій закінчення відмінків визначаються числом і родом. Іменники чоловічого роду із закінченням називного -ος набувають у родовому однини закінчення -ου, із закінченням називного -ης, -ας, -έας, -άς утворюють форму родового відкиданням прикінцевого -ς. У множині іменники чоловічого роду всіх закінчень називного набувають у родовому закінчення -ων.

Іменники жіночого роду із закінченнями називного -η, -α утворюють форму родового однини доданням до них приголосного -ς (деякі іменники із закінченням -η можуть факультативно вживатися із закінченням родового -εως замість -ης), іменники із закінченням називного -ος змінюють його в родовому на -ου. У множині іменники із закінченням називного -ες набувають у родовому закінчення -ών, із закінченням називного -οι — -ων, а із закінченням називного -εις — -εων.

Іменники середнього роду із закінченнями називного -ο мають у родовому однини -ου (ті, що мають в основі -ιμ-, набувають закінчення -ατος), із закінченням називного -ί — -ιού, із закінченням називного -α — -ατος, а із закінченням називного -ος — -ους. У множині іменники із закінченням називного -α набувають у родовому закінчення -ων, іменники із закінченням -ιά — -ιών, іменники із закінченням -ατα — -άτων, іменники із закінченням -η — -ών. Деякі іменники середнього роду зберігають давньогрецьке відмінювання: το φως («світло») — του φωτός («світла») — τα φώτα («світла») — των φώτων («світел»); το οξύ («кислота») — του οξέος («кислоти») — τα οξέα («кисло́ти») — των οξέων («кислот»).

Семітські мови

Цікаві факти

• В іншомовних запозиченнях родовий відмінок множини має закінчення -ів. Тому ненормативними слід визнати форми «тисяча байт», «п'ять кілограм» (правильно «тисяча байтів», «п'ять кілограмів»).
• Багато латинізмів і грецизмів в українській мові походять від основи не називного, а родового відмінка (від неї утворюються також форми всіх непрямих відмінків і множини): «Гігант» (грец. Γίγας — Γίγαντος), «Атлант» (при паралельній формі «Атлас»: від грец. Άτλας — Άτλαντος), «бісектриса» (лат. bissectrix — bissectricis).

Див. також

• Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни
• Відмінок в українській мові

Примітки

1. Підручник з СУМ. www.linguist.univ.kiev.ua. Процитовано 10 грудня 2023.
2. Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30
3. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М., 2006. — С. 35—36. — .
4. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 76
5. Давньоруські іменники пѧть і съто в сучасній українській стали числівниками
6. 15. Лекция. Старославянский язык (рос.)
7. Herbert Weir Smyth (1956). Greek Grammar. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press., page 313 and elsewhere

Література

• Вихованець І. Р. Родовий відмінок // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — . — С. 518—519.
• Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 68-87.

Посилання

• Генетив / Родовий відмінок // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 107. — .