Дифто нг від грец δίφθογγος двоголосний абодво зву к у фонетиці складний голосний звук неоднорідної артикуляції що склад

Дифто́нг (від грец. δίφθογγος — «двоголосний»), або дво́зву́к, — у фонетиці складний голосний звук неоднорідної артикуляції, що складається з двох елементів, які утворюють один склад, надаючи йому фонетичної цілісності. Зазвичай дифтонги мають більшу довготу, ніж монофтонги. Властивістю дифтонга є його нероздільність на дві фонеми.

Дифтонги існують у словацькій, чеській, німецькій, англійській, італійській, іспанській, китайській та багатьох інших мовах, а також у Північному наріччі здебільшого у східнополіському говорі, але трапляється і в інших говорах говорах цього наріччя.

Найчастіше в дифтонгах один елемент є вершиною складу, а інший (так званий ґлайд або напівголосний) лише його супроводжує. У залежності від положення вершини складу, розрізняють дифтонги спадні (низхідні), у яких склад утворюється першим елементом (напр. нім. Leid [laet], англ. house [haʊs]), та висхідні, в яких склад утворюється другим елементом (напр. ісп. fuego [fuego], словац. riad [riat]).

В мовах світу

Японська

В японській мові сполучення /ai/, /au/, /ae/, /ui/, /oi/ зазвичай вимовляються як дифтонги:

[ai̯] (ай), [au] (ау), [ae] (ае), [ui̯] (уй), [oi̯] (ой).

Під час чіткої дикції та повільної вимови ці сполучення вимовляються як два окремі звуки:

[a.i] (аї), [a.u] (ау), [a.e] (ае), [u.i] (уї), [o.i] (ої).

Німецька

Дифтонги в німецькій мові:

[aɪ̯] як у слові reich (багатий)
[aʊ̯] як у слові Maus (миша)
[ɔʏ̯] як у слові neu (новий)
[ʊɪ̯] як у слові pfui (пф)

Присутній у німецькій мові ненапружений голосний середнього ряду низького підняття хоча і не повністю відповідає поняттю «дифтонг», але з огляду на його артикуляцію може таким вважатись.

[iˑɐ̯] wir (ми)
[yˑɐ̯] für (для)
[uˑɐ̯] nur (тільки)
[eˑɐ̯] Meer (море)
[ɛˑɐ̯] Bär (ведмідь)
[aːɐ̯] Haar (волосся)
[øˑɐ̯] Frisör (перукар)
[oˑɐ̯] Ohr (вухо)

Деякі дифтонги бернського діалекту швейцарської німецької:

/iə/ як у слові Bier 'пиво'
/yə/ як у слові Füess 'ступні'
/uə/ як у слові Schue 'взуття'
/ow/ як у слові Stou 'підтримка'
/aw/ як у слові Stau 'конюшня'
/aːw/ як у слові Staau 'сталь'
/æw/ як у слові Wäut 'мир'
/æːw/ як у слові wääut 'вибирає'
/ʊw/ як у слові tschúud 'вина'

В діалектах української мови

Дифтонги — одне з характерних ознак вокалізму діалектів північного наріччя української мови, передусім його східнополіського говору, де в наголошених позиціях вживають два дифтонги — передньорядний /iе/ і задньорядний /uо/. Дифтонг /iе/ є давніх голосних *ē та *ě (ѣ) ([piet͡ʃ] — «піч», [dʲied] — «дід», [paˈpʲier] — «папір»). Дифтонг /uо/ є рефлексом давніх голосних *ō, *ē ([kuon̪ʲ] — «кінь», [wuoɫ] — «віл», ['puoznɔ] — «пізно», ['tʲuotka] — «тітка»). Згідно з експериментально-фонетичними дослідженнями, дифтонги /iе/, /uо/ є переважно спадними двозвуками (перші елементи фонетично виразніші за другі), висхідна ж артикуляція цих дифтонгів трапляється значно рідше.

Рефлексацію давніх голосних *ō, *ē у вигляді дифтонгів подекуди фіксують також і в південно-східному, і в південно-західному наріччях української мови.

Див. також

Примітки

Дифтонг // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
Пономарів, Олександр (2011). Культура слова: мовностилістичні поради. Київ: Либідь
Двозвук // Російсько-українські словники на R2U.
. Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 13 вересня 2018.
Комісарова Л. П. До питання про рефлекси давніх о, е в говорах української мови (За матеріалами сіл Єндовища та Воскресенівки, Семилуцького району, Воронезької області) // Праці ХІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1965. — С. 177—179.
Іщенко О. Інвентар звуків у діалектах: до проблеми витоків української мови [ 13 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Український глотогенез: Матеріали міжнародної наукової конференції / Відп. ред. В. Мойсієнко. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 100.
Павлюк М., Робчук І. Рефлекси давніх о, е в нових закритих складах в українських говірках Румунії // Праці ХІІІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1970. — С. 113—121.

Джерела

Дифтонг // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 160. — .
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005, стор. 106—110
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. — К.: Видавничий центр «Академія», 2008, стор. 125.

[1] Дифтонг // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.

[2] Пономарів, Олександр (2011). Культура слова: мовностилістичні поради. Київ: Либідь

[3] Двозвук // Російсько-українські словники на R2U.

[4] . Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 13 вересня 2018.

[5] Комісарова Л. П. До питання про рефлекси давніх о, е в говорах української мови (За матеріалами сіл Єндовища та Воскресенівки, Семилуцького району, Воронезької області) // Праці ХІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1965. — С. 177—179.

[6] Іщенко О. Інвентар звуків у діалектах: до проблеми витоків української мови [ 13 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Український глотогенез: Матеріали міжнародної наукової конференції / Відп. ред. В. Мойсієнко. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 100.

[7] Павлюк М., Робчук І. Рефлекси давніх о, е в нових закритих складах в українських говірках Румунії // Праці ХІІІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1970. — С. 113—121.