Східнополіський говір

Східнополіський (лівобережнополіський) говір — діалект північного наріччя, що об'єднує групу українських говірок у північних районах Київської, Чернігівської та Сумської областей, в південно-західній частині Брянської області Росії (Стародубщина), в окремих районах Курської, Білгородської, Воронізької областей Росії; межує на півдні з середньонаддніпрянським говором по лінії Київ — Прилуки — Конотоп і далі по р. Сейм до межі з російськими говірками; територія східнополіського говору звужується внаслідок розширення на півночі південно-східного наріччя; західна межа середньонаддніпрянського говору проходить в основному по річці Дніпро і відділяє його від середньополіського говору; на півночі межує з білоруськими, а на північному сході — з російськими говірками.

Карта українських наріч і говорів (2005).

   Східнополіський говір (3)

Східнополіський говір зберігає багато реліктових форм. Діалектологи вбачають генетичне коріння його в говорах полян та сіверян.

Цей говір не становить однотипного утворення, а за рядом діалектичних явищ членується на окремі групи говірок: південна група говірок прилягає до перехідних говірок, які межують з говірками південно-східного наріччя і постали внаслідок міждіалектної інтерференції. Північна група говірок охоплює говірки на північ від лінії р. Дніпро — гирло річки Снов через Чернігів і далі крайні північні говірки по течії Десни. Особливості цієї групи говірок східнополіського говору пояснюються більшою архаїчністю у порівнянні з говірками інших субрегіонів Полісся. Осібно стоять крайні східні говірки східнополіського говору, специфіка яких зумовлена не лише географічним положенням, а й міграційними процесами, що відбувалися на цій території.

Фонетичні особливості східнополіського говору

1. Розрізнення наголошеного і ненаголошеного вокалізму — в ненаголош. позиції кількість голосних у різних говірках коливається від 4 до 6, а в наголош. доходить до 8 фонем. Східнополіський говір зберігає дифтонги на місці етимологічних «о», «е» та «ě» (вуол, піеч, діед);
2. Для значної частини східнополіського говору характерне акання (галава́, пабіегла, вада́);
3. У більшості говірок диференціація фонем «е» та «и» не залежна від наголосу;
4. Наявність реліктів етимологічного «і» в півн.-зах. частині східнополіського говору;
5. Втрата «j» на стику префіксальної й кореневої морфем (ви́шла, зан'али́);
6. Релікти давньої м'якості губних приголосних та «ч’» в частині східнополіського говору (нуоч’, п'іеч’);
7. Ослаблення фонеми «ф» і заступлення її «х» чи «хв» (худбóл, хва́ра);
8. Збереження дзвінкості кінцевих приголосних (зуб, кров);
9. Наявність аферези (доднóйі).

Граматичні особливості

1. Закінчення «у» в дав. в. іменників ч., с. р. одн. (д'а́д'ку, селý);
2. Паралелізм іменних форм в ор. в. (рукóйу — рукóй, шóстайу — шóстай, мнóйу — мнóй);
3. Займенник 3-ї ос. одн. в непрямих відмінках виступає без початкового «н» (до йійі, з йем);
4. Наявність усічених форм прикметників та дієприкметників ч. р. (си́н'і, дóбри, стари́, годóвани) та членних нестягнених форм ж. і с. р. (дóўгайа, жóўтейе, хоч під наголосом на корені — жóўта, бóса);
5. Інфінітивний суфікс -т’ при дієсл. основі на голосний (гаманіет’, бит’);
6. Складена форма майб. ч. (буду рабит’, буду слухат’);
7. Поширення синтакс. структур помеж + род. в. у значенні ’поряд’, ’коло’ (пóмеж шкóли живé); к(ік)+дав. в. ’до’ (к бра́ту, ік сталý); л'а (л'е)+ род. в. ’біля’ (л'а ха́ти, л'е ріечки); заза + ор. в. (заза мнóйу); наў + род. в. мн. (наў карт, наў мýрки);
8. Вживання сполучників да, дак у єднальній і протиставній функціях.

Риси східнополіського говору наявні у творах Ганни Барвінок, П. Куліша, С. Васильченка, П. Тичини, О. Довженка. Східнополіський говір досліджували В. Ганцов, О. Курило, Ю. Виноградський, Ф. Жилко, П. Лисенко, З. Ніколаєнко, П. Попов та ін.

Джерела

• М. Г. Железняк. Енциклопедія «Українська мова». — Київ, 2000.

Посилання

•  — зразок сучасного вірша східно-поліським говором
• Щедрівка східно-поліським діалектом (с. Каменці, Чернігівської обл.) [ 22 серпня 2012 у Wayback Machine.]