Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні але не в усьому світі Будь ласка удоскональте цю статтю за п

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.

Дуже близькою частиною мови є дієприкметник, який грає аналогічну роль у реченнях.

В українській мові

Історія

Див. також: Прикметник у праслов'янській мові

Праіндоєвропейські прикметники були дуже близькі до іменників і мали схоже відмінювання. У праслов'янській мові вже існували два типи прикметників: неповні (невизначені, іменні) і повні (визначені, займенникові), причому другі являли собою сполучення невизначених з формами вказівного займенника *jь («той», «він»). Визначені прикметники вживалися для позначення конкретного, вже згаданого предмета з цією ознакою, а вказівний займенник, таким чином, грав роль визначеного артикля. Аналогічним чином утворюються визначені прикметники і в балтійських мовах; припускають, що ця система сформувалася ще в балтослов'янській період.

Така ж система існувала у давньоруській мові: невизначені прикметники відмінювалися як іменники, визначені утворювалися доданням відмінкових і родових форм займенника *jь (и — «він», «той», я — «вона», «та», ѥ — «воно», «те»). Від форм невизначених прикметників походять сучасні короткі і деякі повні стягнені прикметники, від визначених — повні нестягнені.

Невизначені прикметники

Відмінювання невизначених прикметників було аналогічно (відмінюванню іменників): чоловічого роду за типом відмінювання на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), середнього роду — теж за типом на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), жіночого — за типом на *-ā- (твердий і м'який підтипи). Збереглися також релікти того, що деякі прикметники колись відмінювалися як іменники типів на *-ĭ і *-ŭ. Останні (на *-ŭ) перейшли у тип відмінювання на *-ŏ, отримавши формант *-kъ. Закінчення невизначених прикметників аналогічні закінченням іменників:

Відмінок	Чоловічий рід			Середній рід			Жіночий рід
	Однина	Двоїна	Множина	Однина	Двоїна	Множина	Однина	Двоїна	Множина
Називний	добръ, синь	добра, синя	добри, сини	добро, синѥ	добрѣ, сини	добра, синя	добра, синя	добрѣ, сини	добры, синѣ
Родовий	добра, синя	добру, синю	добръ, синь	добра, синя	добру, синю	добръ, синь	добры, синѣ	добру, синю	добръ, синь
Давальний	добру, синю	доброма, синема	добромъ, синемъ	добру, синю	доброма, синема	добромъ, синемъ	добрѣ, сини	добрама, синяма	добрамъ, синямъ
Знахідний	добръ (добра), синь (синя)	добра, синя	добры, синѣ	добро, синѥ	добрѣ, сини	добра, синя	добру, синю	добрѣ, сини	добры, синѣ
Орудний	добръмь, синьмь	доброма, синема	добры, сини	добръмь, синьмь	доброма, синема	добры, сини	доброю, синею	добрама, синяма	добрами, синями
Місцевий	добрѣ, сини	добру, синю	добрѣхъ, синихъ	добрѣ, сини	добру, синю	добрѣхъ, синихъ	добрѣ, сини	добру, синю	добрахъ, синяхъ

Визначені прикметники

Визначені прикметники відмінювалися по-різному: 1) за відмінками змінювалися і іменна, і займенникова частини (добра єго, синя єго); 2) змінювалися і іменна, і займенникова частини, але остання приєднувалася до першої в стягненій формі (добраго, синяго); 3) іменна частина у вигляді основи прикметника залишалася незмінною, до неї приєднувалася змінювана форма займенника (добрыихъ, синиихъ). Пізніша парадигма визначених прикметників сполучує другий і третій варіанти.

У таблиці наведені давньоруські форми визначених прикметників і похідні від них сучасні українські на прикладах добрий (твердий варіант) і синій (м'який варіант). Роздільне написання іменного прикметника із займенником-закінченням дане для наочності: у давньоруських пам'ятках звичайним було написання разом.

Однина

Відмінок		Давньоруська мова	Сучасна українська мова	Примітки
Називний	Чоловічий рід	добръ и синь и	добрий синій	Закінчення ъ утворювало в положенні перед наступним займенником и редукований звук ы, який подібно звичайному «ы» надалі перейшов у «и». Звук ь у положенні перед и перейшов у «і». Від займенника и походить прикінцевий «й». Схожим чином утворилися і повні форми чоловічого роду однини прикметників у російській мові (добрый, синий), в інших слов'янських мовах «й» відсутній (біл. добры, сіні, пол. dobry, siny).
	Жіночий рід	добра я синя я	добра/добрая синя/синяя	У сучасній українській вживані лише форми добра, синя, що за походженням є невизначеними (іменниковими, короткими) формами. Форми добрая, синяя використовують рідко.
	Середній рід	добро ѥ сине ѥ	добре/добреє синє/синєє	Сучасні форми добре, синє утворилися внаслідок стягнення давніх форм, надалі від них пішли вторинні повні форми добреє, синєє. Давнє закінчення -о зберіглося у формах минулого часу дієслів, які є за походженням дієприкметниками (див. докладніше («Перфект у давньоруській мові»))
Родовий	Чоловічий та середній рід	добра (ѥ)го синя (ѥ)го	доброго синього	Сучасне закінчення -ого утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -аго, -яго, можливо, під впливом присвійних займенників.
Родовий	Жіночий рід	добры ѣ/добро ѣ синѣ ѣ/синѥ ѣ	доброї синьої	Давнішими формами є добры ѣ, синѣ ѣ, варіанти добро ѣ, синѥ ѣ пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника. Сучасне закінчення пояснюється переходом ы в «о», а ѣ — у «ї»
Давальний	Чоловічий та середній рід	добру (ѥ)му синю (ѥ)му	доброму синьому	Сучасне закінчення -ому утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -уму, -юму, можливо, під впливом присвійних займенників.
Давальний	Жіночий рід	добрѣ и/добро и синѣ и/синѥ и	добрій синій	Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника
Знахідний	Чоловічий рід	добръ и синь и	добрий синій	У праслов'янській і давньоруській форми називного і знахідного відмінків чоловічого та середнього родів збігалися. Для розрізнення підмета і додатка замість знахідного могли вживати форму родового відмінка
	Жіночий рід	добру ю синю ю	добру/добрую синю/синюю	У сучасній українській вживані лише форми добру, синю, що за походженням є невизначеними (іменними, короткими) формами. Форми добрую, синюю, що являють собою займенникові прикметники, використовують рідко.
	Середній рід	добро ѥ синѥ ѥ	добре/добреє синє/синєє	Як і в давньоруській, у сучасній українській ці форми збігаються з формами називного відмінка
Орудний	Чоловічий та середній рід	добры (и)мь сини (и)мь	добрим синім
Орудний	Жіночий рід	добро ю сине ю	доброю синьою	У староцерковнослов'янській мові болгарського та сербського ізводів замість закінчення ю присутнє ѭ ((великий йотований юс))
Місцевий	Чоловічий та середній рід	добрѣ (ѥ)мь/добро мь синѣ (ѥ)мь/синѥ мь	добрім/доброму синім/синьому	Для сучасних форм доброму, синьому не виключається вплив форм давального відмінка, за аналогією з формами жіночого роду
Місцевий	Жіночий рід	добрѣ и синѣ и	добрій синій	Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника

Множина
У множині форми чоловічого, жіночого і середнього родів збігалися у всіх відмінках, окрім називного та знахідного.

Відмінок		Давньоруська мова	Сучасна українська мова	Примітки
Називний	Чоловічий рід	добри и сини и	добрі/добрії сині/синії	Закінчення «і» замість очікованого «и» пояснюють впливом форм жіночого роду або знахідного відмінка. Нестягнені форми на «-ії» вживаються рідко; «ї» у них сходить до займенника и, аналогічно «й» в однині
	Жіночий рід	добры ѣ сини ѣ	добрі/добрії сині/синії	Закінчення «-і» могло утворитися внаслідок уподібнення давнього закінчення ы наступному займеннику ѣ
	Середній рід	добра я синя я	добрі/добрії сині/синії	Закінчення множини іменних прикметників середнього роду на -а, -я аналогічно закінченню множини іменників (озера, моря). У сучасній українській ці форми витіснені формами жіночого роду
Родовий		добры (и)хъ сини (и)хъ	добрих синіх
Давальний		добры (и)мъ сини (и)мъ	добрим синім
Знахідний	Чоловічий рід	добры ѣ сини ѣ	добрі/добрії сині/синії
	Жіночий рід	добры ѣ сини ѣ	добрі/добрії сині/синії
	Середній рід	добра я синя я	добрі/добрії сині/синії
Орудний		добры (и)ми сини (и)ми	добрими синіми
Місцевий		добры (и)хъ сини (и)хъ	добрих синіх

Двоїна
У двоїні визначених прикметників, як і в іменників, існували лише три відмінкові форми: називно-знахідного, родово-місцевого і давально-орудного відмінків. За родами прикметники розрізнювалися лише в називно-знахідному відмінку, причому форми жіночого збігалися з формами середнього.

У сучасній українській форми двоїни не вживаються, але припускається вплив двоїни жіночого та середнього роду на утворення сучасного закінчення множини -і (< ѣ).

Відмінок		Давньоруська мова	Сучасна українська мова	Примітки
Називно-знахідний	Чоловічий рід	добра я синя я	добрі/добрії сині/синії	Закінчення двоїни іменних прикметників на -а, -я аналогічно закінченню двоїни іменників (брата, отьця)
Називно-знахідний	Жіночий і середній рід	добрѣ и синѣ и	добрі/добрії сині/синії
Родово-місцевий		добру ю синю ю	—
Давально-орудний		добры има сини има	—

Згідно з мовознавчими дослідженнями, розмежування невизначених (іменних) і визначених (займенникових) прикметників остаточно завершилося тільки в першій половині ХІХ ст. У сучасній українській колишні невизначені прикметники майже втратили відмінкові форми і тепер відомі як короткі прикметники. Змінилася і їхня синтаксична роль: вони використовуються не як визначення, а у функції присудків. Залишки відмінювання іменних прикметників виявляються в називному відмінку однини присвійних прикметників із суфіксами -ів, -їв, -ин, -їн (братів, Андріїв, мамин, Софіїн), у прізвищах, географічних назвах — колишніх прикметниках (Глухів, Лозова, Львів), у прізвищах та іменах по батькові із суфіксами -ич, -ович, -евич (Смолич, Шашкевич, Іванович). Іменні прикметники зараз вживаються переважно у фольклорі (дрібен дощик, зелен сад, повен місяць), а також у наслідуваннях фольклору. Від них також походять деякі прислівники: що утворені поєднанням відмінкових форм іменних прикметників з прийменниками (нашвидку, наново, вповні). Деякі колишні прикметники цього типу зараз використовуються для вираження присудка (винен, годен, ладен, певен).

Сучасність

Прикметник виражає ознаку предмета, наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.

Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо через відношення до інших предметів, або через відношення до особи чи істоти.

Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:

якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість
відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост;
присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад:

золотий ланцюжок (відносний) — золота душа (якісний);

срібний перстень (відносний) — срібний голос (якісний);

лебединий пух (присвійний) — лебедина пісня (якісний);

зміїна отрута (присвійний) — зміїний характер (якісний).

Ступенювання прикметників

Докладніше: Ступенювання

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: звичайний, вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш:

добрий — добр-іш-ий, милий — мил-іш-ий,

довгий — дов-ш-ий, міцний — міцн-іш-ий,

малий — мен-ш-ий.

У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-:
тон-к-ий — тон-ш-ий,

глибо-к-ий — глиб-ш-ий,

дале-к-ий — даль-ш-ий.

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.
Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:

яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.
Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.

Утворення присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників I відміни — назв людей — присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестр-ин, баба — баб-ин, Ольга — Ольж-ин, тітка — тітч-ин, Солоха — Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Ліді-їн, Євдокія — Євдокі-їн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):

якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько — дядьк-ів, дядьк-ов-ого;
якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ —ев (-єв): Андрій — Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар — лікар-ів, лікар-ев-ого.

Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, пташ-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.

Повна та коротка форми прикметників

Коротка форма
Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. За походженням короткі форми являють собою колишні іменні (невизначені) прикметники. У сучасній українській прикметники в короткій формі мають нульове закінчення (повен < дав.-рус. пълнъ, красен < дав.-рус. красьнъ).
Повна форма
Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах.

Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. За походженням вони є займенниковими (визначеними) прикметниками. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії.
Стягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -ії (-її); у стягненій — -а(я), -е(-є), -і(-ї). Стягнені форми можуть мати різне походження: форми жіночого та середнього роду називного та знахідного відмінків — колишні форми іменних (невизначених) прикметників, решта — форми займенникових (визначених).

Способи творення прикметників

Префіксальним способом прикметники утворюються від:

прикметників: сильний — пресильний; високий — невисокий
іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від:

іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий
прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий;
дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий;
прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній.

Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану — безталанний; при школі — пришкільний.

Основоскладанням утворюються прикметники від:

двох прикметників: кислий і солодкий — кисло-солодкий; світлий і синій — світло-синій;
сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги — довгоногий; сільське господарство — сільськогосподарський.

Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.

Правопис прикметників

Прикметник із часткою НЕ:

пишеться разом, якщо до прикметника з НЕ можна дібрати синонім: невеселий — сумний, неглибокий — мілкий, недалекий — близький.
пишеться разом, якщо прикметник без НЕ не вживається: невмирущий, невсипущий, неозорий, непохитний.
пишеться окремо, якщо до прикметника з НЕ є протиставлення: не високий, а низький; не приємний, а бридкий; не солодкий, а гіркий.
пишеться окремо, якщо прикметник із НЕ виступає присудком, а словом не заперечується ознака, виражена цим прикметником: Це поле не широке.
пишеться окремо, якщо прикметник із НЕ має при собі залежне слово, виражене займенником або прислівником: Аж ніяк не близьке село; Далеко не героїчний учинок; Ще не старий паркан.

Див. також

У Вікісловнику є сторінка прикметник.

Посилання

Прикметник // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 419. — .
Розряди прикметників на сайті www.linguist.univ.kiev.ua [ 3 січня 2015 у Wayback Machine.]
Способи творення прикметників на сайті http://www.subject.com.ua/

Примітки

Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, Filozofická fakulta, 2009. — , .
Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — , .
Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — .
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — .

Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, Filozofická fakulta, 2009. — , .

[2] Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — , .

[3] Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — .

[4] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — .