Літера Ѳ Кирилиця А Б В Г Ґ Д Ѓ Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З З Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј К Л Љ М Н Њ О П Р С С Т Ћ Ќ У Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я

Літера Ѳ

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄			Ӑ			Ӓ
			Ә			Ӛ
Ӕ	Ғ					Ӷ
	Ԃ	Ꚃ			Ԫ
Ӗ	Е̄				Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ӡ	Ԇ	Ӣ		Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ		Ԛ	Ӆ
Ԯ					Ӎ	Ӊ
Ң		Ӈ	Ҥ			О̆
	О̄	Ӧ	Ө		Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ		Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
	Ҭ					Ӯ
Ӱ		Ӳ	Ү		Ұ
Ҳ			Һ			Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚗ		Ҽ	Ҿ			Ӹ
Ҍ				Ӭ
					Я̄
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ
Ѿ	Ѣ		ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ		Ꙥ		Ꙩ
	Ꙭ	ꙮ		Ꚛ
Літери кирилиці

Фіта́ (Ѳ, ѳ) — передостання літера старо- і церковнослов'янської кирилиці, літера деяких українських абеток XIX століття; остання (після виходу з ужитку наприкінці XIX ст. іжиці) літера дореволюційної російської абетки.

У сучасних цивільних варіантах кирилиці відсутня, зберігається лише в церковнослов'янському письмі. В українському правописі усередині XIX ст. замінена на «т» або «ф».

Історія

Походить від грецької літери тета (Θ, θ); має таке ж числове значення — 9 (хоча в абетці традиційно стоїть не на 9-му місці, а в кінці). У кирилиці виглядає як (у деяких почерках і шрифтах горизонтальна межа перетинає овал помітно нижче за середину або навіть торкається його знизу, завдяки чому цю літеру можна легко переплутати з ). У первісній глаголиці, як припускають, фіта була відсутня; у пізнішій зустрічається запозичений або безпосередньо з грецької, або навіть з кирилиці знак (Ⱚ), що не має числового значення.

Назва «фіта» пов'язана з візантійським і новогрецьким прочитанням назви літери «тета» (θῆτα) як «θіта», де перший звук читається як глухий зубний фрикативний [θ] (th в англійських словах three, tooth). У південнослов'янській традиції (до якої належала і старослов'янська мова) читалася як [t], чим пояснюється, зокрема, відсутність епентетичного (вставного) «л» в слові коринфяне (пор. з иосифляне). У староруських і церковнослов'янських текстах руського ізводу читалася завжди як [f] і приблизно до середини XVII століття уживалася як варіант букви Ф ((ферт)), незалежно від етимології. У ряді орфографічних шкіл уживалася або тільки одна з двох літер, та чи інша. Наприклад, у берестяних грамотах впродовж XIII століття фіта виступає єдиним засобом передачі звука [f], а літера Ф не використовується; у XIV–XV століттях, навпаки, в берестяній писемності фіта майже повністю витісняється фертом. У дониконівській і подальшій старообрядницькій церковнослов'янській орфографії прослідковується тенденція ставити фіту на початку слів, а ферт — у середині.

В українській мові

Фіта тривалий час зберігалася і в українській абетці, де вживалася словах, запозичених з грецької мови через церковнослов'янську — на місці грецької тети. У правописі Павловського ѳ тлумачилася як знак, що передає сполучення з трьох звуків — «хвт». Залишалася літера й у правописі Русалки Дністрової, абетці Максимовича. З українського письма вилучена в 1857 році — у правописі М. О. Гатцука; у передмові до його «Української абетки» українським відповідником церковнослов'янської наводилася літера «ф».

У російській мові

Починаючи з середини XVII століття в церковнослов'янській, а услід за нею і в російській писемності фіта використовується етимологічно: тільки у словах, запозичених з грецької мови (або опосередковано, через грецьку), і лише на місці грецької тети. Наприклад, в слові орѳографія перше [f] передається через «фіту», а друге через «ферт»: бо початкове грецьке слово пишеться як ορθογραφία (латинізована форма orthographia і схожі варіанти в нинішніх західноєвропейських мовах). Так само пояснюється різниця написань в іменах Ѳеодоръ (розмовне Ѳедоръ) і Філіппъ (пізніше Филиппъ): їхнє оригінальне грецьке написання Θεόδωρος і Φίλιππος відповідно (у латинізованому варіанті Theodorus, Philippus).

Петро I, вводячи гражданський шрифт, спершу (1707—1708) скасував букву «ферт» (Ф), зробивши фіту єдиним способом вираження звука [f]; але незабаром (1710) відмінність Ф/Ѳ в церковнослов'янській системі було відновлено.

У середині XVIII ст. В. К. Тредіаковський радив відмовитися від правила, що приписувало писати «фіту» у грецизмах на місці оригінального θ: «Навіщо без користі мучитися і гайнувати час для того токмо, щоб знати, де належить писати фіту і де ферт? Не всі з нас навчалися грецької, чи латинської, чи якої іншої мови, без знання яких неможливо знати відмінності в буквах».

Під час орфографічної ж реформи 1917—1918 рр. скасували фіту з повсюдною заміною її на Ф.

В інших абетках

Фіта існувала в румунській кирилиці — аж до скасування кириличної графіки й переходу на латиницю.
У південнослов'янських мовах θ читалася як «т», тому вона не використовувалася у цивільних варіантах кирилиці — замість неї у словах грецького походження писали «т» (мит, Тодор).

Сучасність

Хоча ѳ була вилучена з російської абетки, незабаром її пристосували до створюваних на базі кирилиці писемностей декількох алтайських мов, надавши їй абсолютно інше значення: голосного звуку /œ/, подібного до французького звука eu і німецького ö. Нині ж творці комп'ютерних кодувань «розвели» ці два використання одного і того ж друкарського знака по різних кодових позиціях (у Юнікоді U+0472/U+0473 для фіти, U+04E8/U+04E9 для «голосного Ө» у кирилиці і U+019F/U+0275 для неї ж в латиниці), а дизайнери комп'ютерних шрифтів вирішили позначити різницю наочно, зобразивши їх по-різному, фіту з хвилястою рискою, а ө з прямою: Ѳ, ѳ — Ө, ө — Ɵ, ɵ. Це суперечить традиційному дизайну гражданських кириличних шрифтів, при якому риска всередині O (що б не означала літера) повинна малюватися прямою або хвилястою одночасно з «язичком» літер «Э» та «Є».

Проблема «фіти» й «тети»

У сучасній українській мові існує значна кількість слів грецького походження, що містять в оригінальному написанні літеру θ (тета). Кирилицею її передають двома способами: як «ф» або як «т», залежно від шляху запозичення. Так, для слів, що потрапили в українську мову через старослов'янську, типовим є наявність на місці «фіти» кириличного «ф»: у середньогрецькій (візантійській) мові, звідки запозичували слова у старослов'янську, «тета» читалась як глухий зубний фрикативний, близький до «ф» (аналогічна вимова і у новогрецькій мові). Тоді як у словах, запозичених через латинську, грецька θ передається як «т»: у латині прийнята класична давньогрецька вимова. Деякі з цих слів у різних діалектах та історичних варіантах літературної мови можуть існувати одночасно в кількох формах: «міф» і «міт» (μῦθος), «Афіна» й «Атена» (Ἀθηνᾶ), «Фіви» й «Теби» (Θήβαι). Як видно з наведених прикладів, розбіжності в передачі стосуються не лише літери θ, але й β («бети», у візантійському і новогрецькому прочитанні — «віти») та η («ети», за візантійською і новогрецькою вимовою — «іти»).

Згідно з правописом 2019 року дозволено передавати грецьку θ як «ф», так і «т». На думку критиків реформи, введення «т» на місці «фіти» є безпідставним і не підтверджується сучасною мовною практикою.^[] Водночас прихильники зміни часто розглядають варіант з заміною «ф» на «т» як менш проросійський і надають перевагу саме йому, намагаючись уникати «ф» скрізь, де це можливо. Оскільки літера Ѳ в українській абетці відсутня, а «ф» може мати різне походження (від грецьких «φ», «θ», латинських «f», «ph») спроби механічної заміни «ф» на «т» можуть призвести до гіперкорекційних помилок (наприклад, «тілосот» замість «філософ» є помилкою: грецьке слово (φιλόσοφος) літери «θ» не містить, а тому при запозиченні такий варіант виникнути не міг).

Див. також: en:Th-fronting

Див. також: (Проблема «ети» й «іти»)

Див. також: (Проблема «бети» і «віти»)

Цікаві факти

Російський науковець стверджує, що в адресному довіднику російського міста Санкт-Петербурга за 1902 рік можна було знайти і «Федоровых», і «Ѳедоровых», причому перших налічувалося близько 400 осіб, а других — всього 11.

Див. також

Примітки

Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004
. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 12 грудня 2016.
Ілюстрація на стор. 75, «Календарь Школьника на 1990», ПОЛИТИЗДАТ, 1989.
§ 123. Буквосполучення th у словах грецького походження. (PDF). 2019. Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 3 лютого 2021.
Успенский Лев. По закону буквы читать онлайн | Электронная библиотека www.e-libra.su. www.e-libra.su. Процитовано 3 лютого 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()

Посилання

Ресурси з дореволюційної орфографії [ 13 липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
Русскій поискъ — пошукова система, що підтримує дореволюційний правопис^{[недоступне посилання з червня 2019]} (рос.)

[1] Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004

[2] . Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 12 грудня 2016.

[3] Ілюстрація на стор. 75, «Календарь Школьника на 1990», ПОЛИТИЗДАТ, 1989.

[4] § 123. Буквосполучення th у словах грецького походження. (PDF). 2019. Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 3 лютого 2021.

[5] Успенский Лев. По закону буквы читать онлайн | Электронная библиотека www.e-libra.su. www.e-libra.su. Процитовано 3 лютого 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()