У Вікіпедії є статті про Ук значення та Оу Ук Кирилиця А Б В Г Ґ Д Ѓ Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З З Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј К Л Љ М Н Њ О П Р С С

У Вікіпедії є статті про: Ук (значення) та Оу.

Ук

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄			Ӑ			Ӓ
			Ә			Ӛ
Ӕ	Ғ					Ӷ
	Ԃ	Ꚃ			Ԫ
Ӗ	Е̄				Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ӡ	Ԇ	Ӣ		Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ		Ԛ	Ӆ
Ԯ					Ӎ	Ӊ
Ң		Ӈ	Ҥ			О̆
	О̄	Ӧ	Ө		Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ		Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
	Ҭ					Ӯ
Ӱ		Ӳ	Ү		Ұ
Ҳ			Һ			Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚗ		Ҽ	Ҿ			Ӹ
Ҍ				Ӭ
					Я̄
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ
Ѿ	Ѣ		ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ		Ꙥ		Ꙩ
	Ꙭ	ꙮ		Ꚛ
Літери кирилиці

Ця сторінка чи розділ містить текст церковнослов'янською мовою.
Якщо у вас відсутні , деякі символи можуть відображатися неправильно.

Ук (Ѹ, ѹ) — літера кирилиці. Зараз зберігається тільки в абетці церковнослов'янської мови. Має диграфічний і лігатурний варіанти, вживання яких регулюється правилами правопису.

Історія

Берестяна грамота № 591 з кириличною абеткою, 11 ст. Літера «ук» знаходиться між «т» і «ф».

У (кирилиці) «ук» має вигляд диграфа з літер ((«он»)) та «ік», який був графічним варіантом Ѵ («іжиці») і відрізнявся від неї подовженою нижньою частиною. Обидва елементи могли записуватись в рядок (ѹ), або одна над одною (ꙋ). Це диграфічне позначення походить з грецького письма, де [u] передається сполученням ου («омікрон» + «іпсилон»). Вибір диграфа для позначення монофтонга пов'язаний з тим, що в грецькій мові перехід праіндоєвропейського дифтонга *ou̯ в [u] (див. («Походження звука у»)) стався вже у писемний період, що й відбилося в графіці.

Нарівні з диграфом ѹ для передавання звука [u] використовували і його лігатурний варіант, який може мати кілька форм, частіше вживалося накреслення . Разом з диграфами спектр можливих зображень літери є вельми різноманітним: . Подібні форми зберігаються досі у церковнослов'янській писемності, причому перша форма використовується як заголовна, диграфи — на початку слів, лігатури — у середині та наприкінці.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «400», причому для позначення числа могла використовуватися і диграфічна, і лігатурна форма. У сучасному церковнослов'янському варіанті буквеної цифірі для цієї мети вживають другу частину диграфа, тобто знак «ік» (іжицю з довгим «хвостиком») — .

У гражданському шрифті початку XVIII ст. церковнослов'янський диграфічний і лігатурний «ук» був замінений на сучасний символ «У», що являє собою модернізований «ік».

У глаголиці «ук» мав накреслення , її числове значення також було «400». Очевидна аналогія у глаголичному та кириличному передаванні [u]: глаголичній «укъ» має схожість з («онъ») і («іжиця»).

Див. також: У та Іжиця

Таблиця кодів

Кодування	Літера	Назва	Десятковий код	16-ковий код	URL код	10-ковий HTML код	16-ковий HTML код	Примітка
Юнікод	Ѹ	Великий диграф он-ік	0478	0x478	%D1%B8	Ѹ	Ѹ	Не рекомендовано
	ѹ	Малий диграф он-ік	0479	0x479	%D1%B9	ѹ	ѹ	Не рекомендовано
	Ꙋ	Велика лігатура ук	A64A	0xA64A	%EA%99%8A	Ꙋ	Ꙋ	-
	ꙋ	Мала лігатура ук	A64B	0xA64B	%EA%99%8B	ꙋ	ꙋ	-

Капіталізоване накреслення диграфа у Юнікоді не представлено. Замість знаків Юнікоду Ѹ та ѹ слід надавати перевагу парам Оу та оу, також можливе використання U+1C82 з U+1C88 (ᲂᲈ).

Примітки

The Unicode Standard, Version 10.0.0. 2017. Процитовано 21 лютого 2018.

Джерела

У // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография / отв. ред. акад. В. И. Борковский. — 2-е изд., факсимильное. — Л., М.(факс.) : Из-во АН СССР; из-во «Наука» (факс.), 1928, 1979 (факс.). — С. 199—200. — 2700 прим.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ук (кирилиця)

[1] The Unicode Standard, Version 10.0.0. 2017. Процитовано 21 лютого 2018.