Є є восьма літера української абетки за конфігурацією дещо видозмінена кирилична позначає звукосполуку ʝ ɛ Літера Є Кири

Є, є — восьма літера української абетки, за конфігурацією дещо видозмінена кирилична; позначає звукосполуку [ʝ] + [ɛ].

Літера Є

Кирилична цифір: 5
Unicode (hex)
велика: U+0404
мала: U+0454
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄			Ӑ			Ӓ
			Ә			Ӛ
Ӕ	Ғ					Ӷ
	Ԃ	Ꚃ			Ԫ
Ӗ	Е̄				Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ӡ	Ԇ	Ӣ		Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ		Ԛ	Ӆ
Ԯ					Ӎ	Ӊ
Ң		Ӈ	Ҥ			О̆
	О̄	Ӧ	Ө		Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ		Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
	Ҭ					Ӯ
Ӱ		Ӳ	Ү		Ұ
Ҳ			Һ			Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚗ		Ҽ	Ҿ			Ӹ
Ҍ				Ӭ
					Я̄
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ
Ѿ	Ѣ		ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ		Ꙥ		Ꙩ
	Ꙭ	ꙮ		Ꚛ
Літери кирилиці

Не слід плутати з грецькою літерою епсилон (Ε, ε, ϵ), з оператором «елемент належить множині» у теорії множин (x∈X, x∊X).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Є (значення).

Походження

Походить від кириличної літери («єсть»), накреслення якої пов'язане з греко-візантійською літерою Ε, ε («епсилон»).

Історія

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) позначалося графемами е, є, які вживалися у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Сучасне графічне оформлення походить від малої літери є «гражданського шрифту».

Вперше у сучасну українську графіку літеру є запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Використання

У позиції після приголосного літера є означає одну фонему, а на початку слова і після голосного, апострофа та м'якого знака є означає дві фонеми: /j/ + /е/ (Євген, моє, б'єш, барельєф).

Літера є позначає м'якість попереднього приголосного:

у формах середнього роду прикметників м'якої групи на кінці основи (син'е — синє, літн'е — літнє)
після подовжених приголосних л і т, які асимілювали наступний і (л:'е — ллє, мовлен:'евий — мовленнєвий, жит:'евий — життєвий).

Є буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У старослов'янській кириличній писемності літера є мала також числове значення «п'ять», у глаголичній — «шість». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «восьмий». До введення в абетку літери ґ мала значення «сьомий»: ложа «Є», розділ «є». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-є, кабінет 4-Є.

Примітки

Є // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.

Посилання

Є — Енциклопедія сучасної України [ 3 березня 2021 у Wayback Machine.]
Є // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Є // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Півторак Г. П. Є // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — .

[1] Є // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.