Морейська війна (італ. Guerra di Morea), також відома як шоста османсько-венеційська війна — війна, що велась між Венеційською республікою та Османською імперією в 1684—1699 роках і була частиною ширшого османсько-європейського конфлікту, відомого як «Велика турецька війна». Військові дії між венеційцями та османами проходили від Далмації до Егейського моря, але головною кампанією війни було завоювання венеційцями півострова Морея (Пелопоннес) на півдні Греції. Венеційцы прагнули помститися за втрату Криту під час нещодавньої Кандійської війни (1645—1669). В цей час Османська імперія була втягнута у боротьбу на півночі проти Габсбургів – починаючи з невдалої спроби Османської імперії завоювати Відень і закінчуючи тим, що Габсбурги завоювали Буду та всю Угорщину, що позбавило Османську імперію можливості зосередити свої сили проти венеційців. Таким чином, Морейська війна була єдиним з усіх численних османсько-венеційських протистоянь, з якого Венеція вийшла переможцем, захопивши у османів значні території. Проте експансіоністське відродження Венеції було недовгим, оскільки усі надбання венеційців в результаті Морейської війни були втрачені вже під час наступної, так завної Другої Морейської війни, яка відбулась в 1714—1718 роках.
Морейська війна (1684-1699) | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Велика турецька війна та Османсько-венеційські війни | |||||||||
Морея (півострів Пелопоннес) | |||||||||
| |||||||||
Сторони | |||||||||
Венеційська республіка Священна Римська імперія Мальтійський орден Савойське герцогство Папська держава Лицарі Св. Стефана Грецькі повстанці Чорногорські добровольці Морлахи та Хорвати | Османська імперія Маніоти (з 1684 по 1696)
| ||||||||
Командувачі | |||||||||
Франческо Морозіні Отто Вільгельм Кенігсмарк Джироламо Корнаро Байо Півлянін | Мегмед IV Сулейман II Ахмед II Ісмаїл-паша Махмуд-паша Лімберакіс Геракаріс |
Передумови
Ще з часів поділу Візантійської імперії після Четвертого хрестового походу, Венеція утримувала кілька островів в Егейському та Іонічному морях, а також низку стратегічно розташованих фортець вздовж узбережжя материкової Греції. З піднесенням Османської імперії, протягом XVI — початку XVII століть в пятьох османсько-венеційських війнах Венеція втратили більшість із них, включаючи Кіпр та Евбею (Негропонт) на користь Османської імперії. Між 1645 і 1669 роками венеційці й османи вели довгу й витратну війну за останнє велике венеційське володіння в Егейському морі — острів Крит. Під час цієї війни венеційський командувач Франческо Морозіні вступив у контакт із повсталими маніотами в Мореї (Пелопонеському півострові) в Греції. Вони домовилися провести спільний похід в Мореї. У 1659 році Морозіні висадився в Мореї і разом з маніотами захопив Каламату. Невдовзі після цього він був змушений повернутися на Крит, і пелопоннеська авантюра провалилася.
Протягом XVII століття османи залишалися головною політичною та військовою силою в Європі, але ознаки занепаду були очевидними: османська економіка страждала через приток в Європу золота та срібла з Америки, дедалі більшого незбалансованого бюджету та неодноразової девальвації валюти, у той час як традиційна кавалерійська система тимаріотів і яничари, які становили ядро османської армії, втрачали якість і дедалі більше їх замінювали іррегулярні сили, які поступалися регулярним європейським арміям. Реформаційні зусилля султана Мурада IV (правив в 1623—1640 роках), та вміла адміністрація династії великих візирів Кепрюлю, члени якої безперервно керували Імперією в 1656—1683 роках, зуміла утримати владу Османської імперії та навіть завоювати Крит, але довга та тривала Кандійська війна виснажила Османські ресурси.
В результаті польсько-османської війни (1672–76) османи забезпечили свою останню територіальну експансію в Європі завоюванням Поділля, а потім спробували напасти на територію правобережної України, але були відбиті росіянами. За Бахчисарайським договором річка Дніпро стала кордоном між Османською імперією та Росією.
У 1683 році спалахнула нова війна між Австрією та османами, коли велика османська армія просувалася до Відня . Османська облога була прорвана в битві під Віднем королем Польщі Яном Собеським. У результаті 5 березня 1684 року в Лінці між імператором Леопольдом I Собеським і дожем Венеції Маркантоніо Джустініаном була створена антиосманська Священна ліга. Протягом наступних кількох років австрійці повернули Угорщину з-під османського контролю і навіть захопили Белград у 1688 році, а наступного року дійшли до Ніша та Відіна. Австрійці тепер були надмірно розширені, а також були втягнуті у Війну Аугсбурзької ліги (1688–97) проти Франції. Османи під проводом іншого великого візира Кепрюлю, Фазіла Мустафи-паші, відновили ініціативу та відтіснили австрійців, відновивши Ніш і Відін у 1690 році та розпочавши рейди через Дунай. Після 1696 року ситуація знову змінилася: захоплення Азова росіянами в 1696 році, а потім катастрофічна поразка від Євгена Савойського в битві під Зентою у вересні 1697 року. Після цього між ворогуючими сторонами почалися переговори, які призвели до підписання Карловіцького миру в 1699 році.
Підготовка Венеції до війни
Австрійці та поляки вважали участь Венеції у війні корисним доповненням до їх операцій у Центральній Європі, оскільки венеційський флот міг нейтралізувати османські морські сили а також змусити османів відволікти частину своїх сил від центральноєвропейських фронтів. З венеційського боку дебати в Сенаті щодо вступу у війну були гарячими, але врешті перемогла військова партія, яка вважала цей момент чудовою та унікальною можливістю для реваншу за поразки в попередніх османсько-венеційських війнах. У результаті, коли 25 квітня 1684 року до Венеції надійшла звістка про створення Священної ліги, вперше і востаннє в довгій історії османсько-венеційських війнСереніссіма оголосила війну Османській імперії, а не навпаки.
Проте на момент початку війни військові сили Венеційської республіки були мізерними. Довга Кандійська війна за Крит виснажила ресурси Венеції і ппризвела до занепаду її влади в Північній Італії та на узбережжі Адріатичного моря. У той час, як венеційський флот складалася з десятка галеасів, тридцяти вітрильних військових кораблів і тридцяти галер, а також допоміжних суден та був достатньо грозною силою, сухопутна венеційська армія складалася з восьми тисячі не дуже дисциплінованих регулярних військ. Їх доповняли численні і добре оснащені місцеві ополчення, але вони не могли бути використані за межами Італії. Дохід також був мізерним, трохи більше двох мільйонів цехінів на рік.
Згідно зі звітами англійського посла в Порті лорда Чандоса, становище османів було ще гіршим: на суші вони переживали зазнали ряд поразок, тож султану довелося подвоїти платню своїх військ і вдатись до примусового призову. Водночас Чандос зазначив, що османський флот перебував у важкому стані і був ледь здатний спорядити десяток військових кораблів. Це надавало венеційцям беззаперечну перевагу на морі і османи вдалися до використання легких і швидких галер, щоб уникати венеційського флоту та постачати запаси до своїх фортеці вздовж узбережжя. Зважаючи на свою фінансову слабкість, республіка вирішила розпочати напад на територію Османської імперії, де вони могли залучити місцевих союзників та стягувати данину для утримання власної армії, перш ніж Османи зможуть оговтатися від шоку та втрат, зазнаних під Віднем. Крім того, Венеція отримала значну фінансову допомогу від папи Інокентія XI, який відіграв провідну роль у формуванні Священної ліги та «майже спустошив курію, збільшуючи субсидії для союзників».
У січні 1684 року головнокомандувачем експедиційного корпусу був обраний Франческо Морозіні, який мав великий досвід операцій у Греції. Венеція збільшила свої морські та сухопутні сили, залучивши велику кількість найманців з Італії та німецьких держав, а також збирала кошти, продаючи державні посади та дворянські титули. Мальтійські лицарі, Савойське герцогство, Папська держава та надали фінансову та військову допомогу людьми та кораблями, а до венеційської армії було відряджено досвідчених австрійських офіцерів. На Іонічних островах, які перебували під владою Венеції, також були вжиті мобілізаційні заходи — було набрано понад 2 тис. солдатів, крім матросів і веслярів для флоту. 10 червня 1684 року Морозіні відплив з Венеції на чолі флотилії з трьох галер, двох галеасів і кількох допоміжних суден. Дорогою на Корфу до нього приєдналися ще чотири венеційські, п'ять папських, сім мальтійських і чотири тосканські галери. На Корфу вони об'єдналися з місцевими військово-морськими та військовими силами, а також силами, сформованими знатними грецькими родинами з Іонічних островів.
Венеційський наступ
Операції в західній Греції (1684)
Першою метою венеційського флоту став острів Санта-Маура (сучасна Лефкада) в Іонічному архіпелазі. Політичний суперник Морозіні, , намагався випередити його і захопити фортецю Санта-Маура (яка, на його думку, була слабо захищеною) до прибуття флоту з Венеції. З невеликими силами він відплив із Корфу на острів, але, побачивши у фортеці великий гарнізон, повернув назад. В результаті цієї невдачі Корнер був відсторонений на перший рік війни, протягом якого він служив генерал- провідором Іонічних островів, перш ніж його призначили командувати Далмацією наприкінці 1685 року. 18 липня 1684 року Морозіні залишив Корфу і через два дні прибув до Санта-Маури. Після 16-денної облоги 6 серпня 1684 року фортеця капітулювала.
Потім венеційці перейшли на материк в область Акарнанія. Прибережний острів Петалас був зайнятий 10 серпня графом Нікколо ді Страссольдо та Анджело Делладечіма. Підкріплені грецькими добровольцями, переважно з Кефалонії, венеційці захопили міста Етоліко та Міссолонгі. Лідери арванітів (православних албанців) з усього Епіру, з Гімарри та Сулі, а також капітани арматолоїдів Акарнанії та Аграфи зв'язалися з венеційцями з пропозиціями щодо спільної боротьби з османами. З наступом венеційців відбулося загальне повстання в районі Валтос і Ксіромеро . Мусульманські села зазнали нападів, пограбувань і підпалів, і османське панування впало на західній континентальній Греції. До кінця місяця османи утримували лише прибережні фортеці Превеза та Воніца. Венеційський флот здійснив кілька рейдів вздовж узбережжя Епіру аж до Ігумениці і навіть на північно-західному узбережжі Пелопоннесу, поблизу Патр, перед тим, як розпочати узгоджену спробу захопити замок в Превезі 21 вересня. Через вісім днів замок здався, а через кілька днів Воніца була захоплена людьми Делладечіми. Наприкінці осені Морозіні призначив Делладечіму військовим губернатором регіону, що простягається від Амбракійської затоки до річки Ахелоос. Уже на початку війни венеційці почали зазнавати великих втрат через хвороби, зокрема від них помер граф Стразолдо. Ці перші успіхи були важливі для венеційців, оскільки вони забезпечили їхні зв'язки з Венецією, позбавили османів можливості переміщення військ через територію та стали плацдармом для можливих майбутніх завоювань на материковій Греції.
У той же час Венеція приступила до надання Морозіні додаткових військ і уклала договори з правителями Саксонії та Ганновера, які мали надати контингенти найманців. Після підписання договору в грудні 1684 року, 2500 ганноверців приєдналися до Морозіні в червні 1685 року, а 3300 саксів прибули через кілька місяців. Навесні та на початку червня 1685 року венеційські війська зібралися на Корфу, Превезі та Драгаместо : 37 галер (17 з яких тосканські, папські чи мальтійські), 5 галеас, 19 вітрильних кораблів і 12 галеотів, 6400 венеційських військ (2400 ганноверців). і 1000 далматинців), 1000 мальтійських військ, 300 флорентійців і 400 папських солдатів. До них додалося кілька сотень військовозобов'язаних і добровольців греків з Іонічних островів і материка.
Завоювання Мореї (1685–87)
Корон і Мані (1685)
Забезпечивши собі тил протягом минулого року, Морозіні націлився на Пелопоннес, де греки почали виявляти ознаки повстання. Вже навесні 1684 року османська влада заарештувала і стратила за участь у революційних гуртках митрополита Коринфа Захарію. У той же час почалися повстанські рухи серед маніотів, які обурювалися втратою привілеїв і автономії, включаючи встановлення османських гарнізонів у фортецях , Келефа і Пассавас, від яких вони постраждали через співпрацю з венеційцями в Критська війна. На початку осені зібрання під головуванням місцевого єпископа Йоакима вирішило звернутися до венеційців за допомогою, і 20 жовтня посольство з десяти чоловік прибуло на Закінф для лікування Морозіні. Дискусії тривали до лютого 1685 року, коли нарешті венеційський головнокомандувач вирішив надати маніотам певну кількість гармат і боєприпасів. Тим часом османська влада не сиділа без діла. Уже в попередні місяці вони посилили свої війська в Лаконії, а в лютому новий сераскер Мореї, Ісмаїл-паша, вторгся на півострів Мані з 10 000 чоловік. Маніоти чинили опір, але їхні повторні благання про допомогу до венеційців на початку березня призвели лише до відправки чотирьох кораблів з боєприпасами під командуванням Даніеля Долфіна. У результаті маніоти були змушені підкоритися і віддати своїх дітей у заручники сераскеру .
Нарешті 21 червня венеційський флот відплив до Пелопоннесу, а 25 червня венеційська армія чисельністю понад 8000 чоловік висадилася біля колишнього венеційського форту Корон (Короні) і взяла його в облогу. Маніоти спочатку залишалися пасивними, і деякий час позиції християнських військ, що облягали, загрожували військам на чолі з губернатором Науплії Халілом-пашою та свіжими підкріпленнями, висадженими османським флотом під командуванням Капудан-паші, обидва в Науплії і в Каламаті. Османські спроби прорвати облогу зазнали поразки, і 11 серпня фортеця здалася. Незважаючи на обіцянку безпечного проходу, гарнізон було вбито через підозру у зраді.
У завершальній стадії облоги брали участь 230 маніотів під командуванням закінфського вельможі Павлоса Макріса, і незабаром у регіоні знову піднялося повстання, підбадьорене присутністю Морозіні в Короні. Тепер венеційський командувач націлився на Каламату, де Капудан-паша висадив 6000 піхотинців і 2000 кіннотників, і встановив укріплений табір. 10 вересня венеційці та маніоти домоглися капітуляції фортеці Зарната, його гарнізону з 600 осіб було дозволено безпечно пройти до Каламати, але його командир пішов у відставку до Венеції та отримав багату пенсію. Після того, як капудан-паша відхилив пропозицію Морозіні розігнати його армію, венеційська армія, посилена 3300 саксами під командуванням генерала , напала на османський табір і розгромила їх 14 вересня. Каламата здалася без бою, її замок було зруйновано, а до кінця вересня залишилися османські гарнізони в Келафі та Пассавасі капітулювали та евакуювали Мані. Пасавас був зруйнований, але венеційці, у свою чергу, розмістили власні гарнізони в Келафі та Зарнаті, а також на прибережному острові , щоб стежити за непокірними маніотами, перш ніж повернутися на Іонічні острови зимувати.
Сезон кампанії завершився взяттям і зруйнуванням Ігумениці 11 листопада. Знову хвороба завдала шкоди венеційській армії на її зимових квартирах. Втрати були особливо важкими серед німецьких контингентів, які скаржилися на недбалість, виявлену до них з боку венеційської влади, і на часто зіпсовану їжу, яку їм надсилали: тільки ганноверці втратили 736 чоловік через хворобу в період з квітня 1685 по січень 1686, як проти 256 у бою.
Наварино, Модон і Науплія (1686)
У наступному році османи перехопили ініціативу, атакувавши Келефу на початку березня, змусивши Морозіні прискорити свій відхід з Іонічних островів. Османи зняли облогу та відступили після прибуття венеційського флоту під Веньєрі, а 30 березня Морозіні почав висадку своїх військ у Мессенійській затоці. венеційські сили збиралися повільно, і Морозіні довелося чекати прибуття підкріплення у вигляді 13 галер з Папської області та Великого герцогства Тоскани, а також інших найманців, які зібрали його армію приблизно до 10 000 піших і 1000 коней, перш ніж почати свій наступ наприкінці травня. За рекомендацією самого Морозіні, ветеран шведського маршала Отто Вільгельм Кенігсмарк був призначений головою сухопутних військ, а Морозіні зберіг командування флотом. Кенігсмарк також попросив і отримав дозвіл, щоб венеційці найняли кількох інших досвідчених офіцерів, зокрема експертів з облогової війни.
2 червня Кенігсмарк висадив свою армію в Пілосі, де наступного дня здався Стара фортеця Наварино після того, як акведук, що подавав до неї воду, був зруйнований. Його гарнізон, що складався з чорношкірих африканців, був перевезений до Александрії. Більш сучасна фортеця Нове Наварино також була обложена та здана 14 червня після того, як один із її магазинів вибухнув, убивши її командира Сефера Пашу та багатьох його старших офіцерів. Його гарнізон, 1500 солдатів і стільки ж цивільних утриманців, були перевезені до Триполі. Спроби османського сераскера звільнити фортецю або перешкодити венеційцям закінчилися поразкою в битві, після чого 22 червня венеційці перейшли до блокади та взяли в облогу іншу колишню венеційську фортецю, Модон (Метоні). Незважаючи на те, що форт був добре укріплений, оснащений сотнею гармат і тисячним гарнізоном, він здався 7 липня після тривалих бомбардувань і послідовних венеційських штурмів. Його 4000 населення також було перевезено до Триполі. У той же час венеційська ескадра і далматинські війська захопили форт Аркадія (сучасна Кіпарісія) північніше.
Тоді венеційці блискавичним кроком відійшли від Месенії та висадили її в Толо між 30 липня та 4 серпня, на відстані вражаючої відстані від столиці Пелопоннесу, Навплії. У перший же день Кенігсмарк повів свої війська, щоб захопити пагорб Паламіді, який на той час був погано укріплений і виходив на місто. Командувач міста, Мустафа-паша, перевів мирних жителів до цитаделі Акронафплії та надіслав термінові повідомлення сераскеру Ісмаїлу-паші про допомогу; перш ніж венеційці встигли завершити свою висадку, Ісмаїл-паша прибув до Аргоса з 4000 кінними і 3000 піших і спробував допомогти обложеному гарнізону. 7 серпня венеційці почали наступ на армію допомоги, якій вдалося захопити Аргос і змусити пашу відступити до Коринфа, але протягом двох тижнів, починаючи з 16 серпня, війська Кенігсмарка були змушені безперервно відбивати атаки сил Ісмаїла-паші, відбиватися вилазки обложеного гарнізону та впоратися з новим спалахом чуми — ганноверці нарахували 1200 із 2750 чоловік як хворих і поранених. 29 серпня Ісмаїл-паша почав широкомасштабну атаку на венеційський табір, але зазнав важкої поразки після того, як Морозіні висадив 2000 чоловік з флоту на своєму фланзі. Того ж дня Мустафа-паша здав місто, а наступного дня Морозіні влаштував тріумфальний вступ до міста. Сім тисяч мусульман міста, включаючи гарнізон, були перевезені в Тенедос. Звістка про цю велику перемогу була зустрінута у Венеції з радістю та святкуванням. Науплія стала основною базою венеційців, тоді як Ісмаїл-паша відійшов до Востиці на півночі Пелопоннесу після посилення гарнізонів у Коринті, які контролювали прохід до Центральної Греції. Османські сили в інших місцях впали в безлад, коли поширювалися неправдиві чутки про те, що султан наказав евакуювати Пелопоннес; таким чином у Каритайні османські війська вбили свого командира й розсіялися.
Османський флот під командуванням Капудан-паші, який прибув у Саронічну затоку для зміцнення османських позицій у Коринті, був змушений повернутися до своєї бази в Дарданеллах . На початку жовтня Морозіні очолив власні кораблі в марних пошуках османського флоту; у рамках цієї експедиції Морозіні висадився в Піреї, де його зустрів митрополит Афін Яків і знатні особи міста, які запропонували йому 9000 реалів як данину. Відвідавши Саламін, Егіну та Гідру, 16 жовтня Морозіні повернувся з флотом до бухти Навпліона. Приблизно в той самий час невдоволення серед німецьких найманців через їхні втрати від хвороб і сприйману недбалість у розподілі здобичі досягло свого піку, і багато хто, включаючи весь саксонський контингент, повернулися додому. Тим не менш, Венеція змогла компенсувати збитки шляхом нового найму в Гессені, Вюртемберзі та Ганновері. Через неминучий початок Дев'ятирічної війни та загальний попит на найманців більшість новобранців не були солдатами-ветеранами; вербувальники були навіть змушені вербувати французьких дезертирів, і понад 200 чоловіків дезертирували по черзі під час маршу до Венеції. Знову необхідність чекати підкріплення відклала початок венеційських операцій у 1687 році до липня.
Патри і завершення завоювання (1687)
Тим часом османи сформували міцний табір у Патрах із 10 000 чоловік під керівництвом Мехмеда-паші. Оскільки османи були поповнені з Коринфської затоки невеликими суднами, першим кроком Морозіні було встановлення морської блокади північного узбережжя Пелопоннесу. Потім, 22 липня, Морозіні висадив перший із своїх 14 000 військ на захід від Патр. Через два дні, після того, як основна частина венеційських сил висадилася, Кенігсмарк повів свою армію, щоб атакувати османський табір, вибравши слабке місце в його обороні. Османи хоробро билися, але до кінця дня вони були змушені відступити, залишивши понад 2000 убитих і поранених, 160 гармат і багато припасів, 14 кораблів і власний прапор свого командира. Поразка деморалізувала османський гарнізон замку Патри, який покинув його та втік до фортеці Ріо («замок Морея»). Наступного дня, коли венеційські кораблі патрулювали біля берега, Мехмед і його війська також покинули Ріо та втекли на схід. Відступ швидко переріс у паніку, до якої часто приєднувалися грецькі селяни, і яка того ж дня поширилася на материк через Коринфську затоку. Таким чином, протягом одного дня, 25 липня, венеційці змогли без протидії захопити форти-близнюки Ріо та Антіріо («Малі Дарданелли») і замок Наупактос (Лепанто). Османи зупинили свій відступ лише під Фівами, де Мехмед-паша приступив до перегрупування своїх сил.
Венеційці продовжили цей успіх підкоренням останніх османських бастіонів на Пелопоннесі: Хлемуці здався Анджело де Негрі із Закінфа 27 липня, а Кенігсмарк рушив на схід до Коринфа. Османський гарнізон залишив Акрокоринт при його наближенні після того, як підпалив місто, яке було захоплене венеційцями 7 серпня. Тепер Морозіні віддав наказ про підготовку кампанії через Коринфський перешийок до Афін, перш ніж вирушити до Містри, де він переконав османський гарнізон здатися, а маніоти зайняли Каритайну, покинуту османським гарнізоном. Пелопоннес перебував під повним контролем Венеції, і лише форт Монемвасія (Мальвазія) на південному сході, який був взятий в облогу 3 вересня, продовжував опір, протримавшись до 1690 року. Ці нові успіхи викликали велику радість у Венеції, і Морозіні та його офіцерам були віддані почесті. Морозіні отримав титул перемоги «Пелопоннеський», і його бронзовий бюст був виставлений у залі Великої ради Венеції, чого ніколи раніше не робили для живих громадян. Кенігсмарк був нагороджений 6000 дукатами в золотому посуді та підвищенням платні до 24 000 дукатів на рік, Максиміліан Вільгельм Брансвік-Люнебурзький, який командував ганноверськими військами, отримав прикрашений дорогоцінними каменями меч вартістю 4000 дукатів, і подібні подарунки були зроблені багатьом офіцерам. в армії.
Окупація Афін (1687–88)
Венеційські позиції на Пелопоннесі не могли бути безпечними, доки османи утримували східну Центральну Грецію, де Фіви та Негропонт (Халкіда) були значними військовими опорними пунктами. Таким чином, 21 вересня 1687 року армія Кенігсмарка чисельністю 10 750 чоловік висадилася в Елевсіні, а венеційський флот увійшов у Пірей. Турки швидко евакуювали місто Афіни, але гарнізон і велика частина населення відступили до стародавнього Афінського Акрополя, вирішивши протриматися, поки не прибуде підкріплення з Фів. Венеційська армія встановила гармати та мінометні батареї на Пнікс та інших висотах навколо міста та почала облогу Акрополя, яка тривала шість днів (23–29 вересня) і завдала значних руйнувань стародавнім пам'яткам. Османи спочатку зруйнували храм Афіни Ніки, щоб спорудити гарматну батарею, а 25 вересня венеційське гарматне ядро підірвало пороховий склад у Пропілеях . Найважливішою завданою шкодою було руйнування Парфенона . Турки використовували храм для зберігання боєприпасів, і коли ввечері 26 вересня 1687 року в будівлю влучив мінометний снаряд, внаслідок вибуху загинуло 300 осіб і було повністю зруйновано дах храму та більшість стін. Незважаючи на величезні руйнування, спричинені «чудесним пострілом», як назвав це Морозіні, турки продовжували захищати форт, поки 28 вересня Кенігсмарк не відбив спробу допомоги османської армії з Фів. Після цього гарнізон капітулював за умови перевезення до Смірни.
Незважаючи на падіння Афін, становище Морозіні не було надійним. Османи накопичували армію у Фівах, і їх 2000-сильна кавалерія фактично контролювала Аттику, обмежуючи венеційців околицями Афін, тому венеційцям довелося встановити форти для безпеки дороги, що сполучала Афіни з Піреєм. 26 грудня 1400-осібний залишок ганноверського контингенту відійшов, і новий спалах чуми взимку ще більше послабив венеційські війська. Венеційцям вдалося залучити 500 арванітів із сільського населення Аттики як солдатів, але жоден інший грек не бажав приєднатися до венеційської армії. На раді 31 грудня було вирішено залишити Афіни та зосередитися на інших проектах, таких як завоювання Негропонте. У Муніхії був укріплений табір для забезпечення евакуації, і було запропоновано, але не погоджено, що стіни Акрополя повинні бути зруйновані. Коли венеційські приготування стали очевидними, багато афінян вирішили залишити, побоюючись османських репресій: 622 сім'ї, близько 4000–5000 осіб, були евакуйовані венеційськими кораблями та оселилися як колоністи в Арголіді, Коринфії , Патрах та на островах Егейського моря. Морозіні вирішив принаймні забрати кілька стародавніх пам'яток як здобич, але 19 березня статуї Посейдона та колісниці Ніки впали та розбилися на шматки, коли їх знімали із західного фронтону Парфенона. Венеційці відмовилися від спроби видалити з храму подальші скульптури, а замість цього взяли кілька мармурових левів, у тому числі знаменитого Пірейського лева, який дав гавані її середньовічну назву «Порто-Леоне», і який сьогодні стоїть біля входу в Венеційську Арсенал . 10 квітня венеційці евакуювали Аттику на Пелопоннес.
Напад на Негропонте (1688)
3 квітня 1688 року Морозіні було обрано новим дожем Венеції, але він зберіг командування венеційськими військами в Греції. Сенат доклав великих зусиль, щоб поповнити свої сили в Греції, але знову необхідність чекати очікуваного підкріплення затримала початок операцій до кінця червня. Незважаючи на невдачу афінської експедиції, доля війни все ще була сприятливою: османи переживали низку поразок в Угорщині та Далмації: після катастрофічної битви під Мохачем у листопаді 1687 року вибухнув заколот. що призвело до звільнення та страти великого візира Сарі Сулеймана-паші та навіть усунення султана Мехмеда IV (r. 1648—1687), якого змінив його брат Сулейман II (r. 1687—1691). Кілька радників Морозіні запропонували сприятливий момент для спроби відвоювання Криту, але новий дож відмовився і наполягав на кампанії проти Негропонта.
11 липня перші венеційські війська почали висадку в Негропонте і через два дні взяли його в облогу. Венеційці зібрали значні сили, 13 000 війська та ще 10 000 чоловік у флоті, проти османського гарнізону з 6 000 чоловік, який чинив рішучий опір. Венеційський флот не зміг повністю заблокувати місто, що дозволило силам Ісмаїла-паші через протоку Евріп переправляти припаси до обложеного замку. Венеційці та їхні союзники зазнали великих втрат, особливо через черговий спалах чуми, включно з генералом Кенігсмарком, який помер від чуми 15 вересня, тоді як мальтійські лицарі та лицарі ордену Св. Стефана вийшли з облоги на початку осені. Після того, як остання атака 12 жовтня виявилася дорогою невдачею, Морозіні довелося визнати поразку. 22 жовтня венеційська армія, втративши загалом приблизно 9.000 чоловік залишили Негропонт і попрямували до Аргосу. З ними пішов воєначальник Ніколаос Карістінос, який підняв повстання на півдні Евбеї і безуспішно намагався захопити замок Карістос.
Виснажені облогою та хворобою, залишки ганноверських і гессенських найманців покинули Грецію 5 листопада. Наприкінці 1689 р. Морозіні здійснив невдалу спробу атакувати Монемвасію, але незабаром після цього його похитнуте здоров'я змусило повернутися до Венеції. На посту головнокомандувача його змінив . Це означало кінець венеційського панування та початок низки успішних, хоча зрештою не вирішальних, османських контрнаступів.
Бої в Далмації
Під час Морейської війни Венеційська республіка взяла в облогу Сінь у жовтні 1684 року, а потім знову в березні та квітні 1685 року, але обидва рази безуспішно. Під час спроби 1685 року венеційським військам допомогло місцеве ополчення Республіки Поліца, яке таким чином повстало проти свого номінального османського суверенітету, що існував з 1513 року. У спробі відплатити Поліці, у червні У 1685 році османи напали на Задварьє, а в липні 1686 року на і , але були відкинуті і зазнали великих втрат. 30 вересня 1686 року за допомогою місцевого населення Поліці та морлаків фортеця Синь нарешті була захоплена венеційською армією. 1 вересня 1687 року почалася облога Герцег-Нові, яка закінчилася перемога Венеції 30 вересня. Книн було взято після дванадцятиденної облоги 11 вересня 1688 р. Взяття фортеці Книн ознаменувало кінець успішної венеційської кампанії з розширення території у внутрішній Далмації, а також визначило значну частину остаточного кордон між Далмацією та Боснією та Герцеговиною, який існує сьогодні. Османи знову взяли в облогу Сінь під час Другої Морейської війни, але були відбиті.
26 листопада 1690 року Венеція зайняла Вргорац, що відкрило шлях до Імотського та Мостару. У 1694 році їм вдалося захопити території на північ від Республіки Рагуза, а саме Читлук, Габела, Зажабле, Требінє, Попово, Клобук і Метковіч. Згідно з остаточним мирним договором Венеція відмовилася від районів Попового поля, а також Клек і Суторина, щоб зберегти раніше існуючу демаркацію біля Рагузи.
Османський контрнаступ
Новий османський султан спочатку бажав мирного врегулювання, але початок війни Аугсбурзької ліги в 1688 році і відволікання австрійських ресурсів на боротьбу з Францією спонукали османське керівництво продовжувати війну. Під умілим керівництвом нового великого візира Кепрюлю Фазила Мустафи-паші османи перейшли в контрнаступ. Оскільки основні зусилля були спрямовані проти Австрії, османи так і не змогли виділити достатньо людей, щоб повністю повернути території, захоплені венеційцями.
Піднесення Лімберакіса Геракаріса
Наприкінці 1688 року турки звернулися за допомогою до лідера маніотів Лімберакіса Геракаріса, який допомагав їм під час вторгнення в Мані під час Кандійської війни, але з тих пір був ув'язнений у Константинополі за піратство. Він був звільнений, отримав титул «бея Мані», отримав дозвіл набрати військо з кількох сотень і приєднався до османської армії у Фівах. Незважаючи на те, що він ніколи не командував великою армією, Геракаріс мав відігравати важливу роль на останніх етапах війни, оскільки його сміливі та руйнівні рейди дестабілізували венеційський контроль і свідчили про постійне виснаження ресурсів Республіки. Навесні 1689 року Геракаріс здійснив свій перший рейд проти венеційських позицій у західній частині Центральної Греції зі змішаними силами з 2000 турків, албанців і греків. Геракаріс захопив і спалив Мессолонгі, пограбував регіони Валтос і Ксіромеро та здійснив напади на венеційські фортеці в Айтоліко та Вініці.
Щоб протистояти цій новій загрозі, венеційці відновили свої спроби залучити на свій бік місцевих лідерів і залучити місцевих греків і греків-біженців до ополчень. Таким чином Республіка сформувала два військових загони: один у Карпенісі під командуванням грецьких капітанів armatoloi та далматинських офіцерів Спаноса, Хормопулоса, Босінаса, Вітоса та Любозовича, а інший у Лойдоріках під керівництвом капітанів Курмаса, Меїданіса та Еліаса Даміановича. У той же час велика ділянка нічийної землі між османськими фортецями на сході та венеційськими територіями на заході дедалі більше ставала притулком для незалежних військових загонів, як християн, так і мусульман, які були підсилені албанськими та далматинськими дезертирами з венеційської армії. Таким чином, місцеве населення було залежне від ласки венеційців та їхніх грецьких і далматинських допоміжних військ, з одного боку, які витягували гроші за захист, грабіжницькі військові загони та османів, які все ще вимагали сплати регулярних податків. Складність конфлікту ілюструє той факт, що Геракаріс був відбитий у червні 1689 року під час атаки на Салону (Амфісса) місцевими жителями під керівництвом Дімітріоса Харополітіса та Еліаса Даміановича, але приблизно в той же час Геракаріс захищав села Аграфа та Карпенісі від мародерських християнських загонів. Геракаріс намагався переконати багато незалежних військових загонів вступити на службу до Османської імперії, але без особливого успіху. Йому вдалося більш успішно переконати багатьох афінян, які втекли з міста в 1688 році, повернутися до своїх домівок після того, як османський сераскер гарантував, що проти них не буде репресій.
У 1690 році посилені османські війська прокотилися через Центральну Грецію, і хоча їх атака на Лепанто була відбита, вони відновили контроль над внутрішніми районами на схід від Лепанто. Венеційці також досягли успіху: Монемвасія впала 12 серпня 1690 року, таким чином усунувши останній османський бастіон у Мореї.
У 1692 році Геракаріс очолив османське вторгнення на Пелопоннес. Він взяв Коринф і безуспішно обложив Акрокоринт і Аргос, перш ніж був змушений відступити через прибуття венеційських підкріплень. Після нових вторгнень на Пелопоннес у 1694 і 1695 роках Геракаріс перейшов до венеційського табору. Венеція не могла довго терпіти його жорстоке і жорстоке поводження з цивільним населенням і інтриги щодо посади бея Мані, і після жорстокого пограбування Арти в серпні 1696 року Геракаріс був заарештований і ув'язнений у Брешії.
Операції в Чорногорії
Венеційці мали важливі зв'язки та значну підтримку серед чорногорців, закріпивши міцну позицію ще під час Кандійської війни. Венеція наполегливо розглядала можливість взяти Чорногорію під свій захист. У 1685 році помер чорногорський митрополит Руфим Болевич, «Найвірніший друг Венеції» на той час, за словами самих венеційців , який після короткого перебування на посаді Василія Велєкрайського був замінений Вісаріоном Бориловичем Бажицею. Борилович зійшов на престол як протеже свого родича патріарха Печа Арсенія III Чарноєвича. Раніше великий прихильник Венеції, після встановлення контакту з представниками імператора в 1688 році, Арсеній став важливим союзником Габсбургів на Балканах. Венеційці були стурбовані тим, що під впливом Арсенія, який сам був чорногорцем за походженням, чорногорці більше схилятимуться до австрійців, і таким чином тримали на відстані також Вісаріона. Хід Великої турецької війни не завжди збігався з інтересами Венеції, і тому ця двостороння політика призвела до нерішучості та нерегулярності війни в Чорногорії. Намагаючись залучити чорногорців на свій бік, Венеція послала загін гайдуків на чолі з їхнім співвітчизником Байо Півляніном до Цетіньє, щоб підняти населення проти османів у 1685 році. Загін складався переважно з чорногорців з Грбаля та Боки Которської. Раніше вони продемонстрували свої наміри під час короткої нічної атаки на Герцег-Нові 22 серпня 1684 року. Візир Шкодера Сулейман Бушаті, погрожуючи та заспокоївши племена Кучі та Кельменді, зібрав армію та рушив до Цетіньє, коли Півлянин та його гайдуки, супроводжувані венеційським загоном і до яких приєдналися деякі чорногорці, вирішили вчинити останню боротьбу. Протистояння завершилося битвою при Вртієлька, де османські війська знищили гайдуків і проникли до Цетіньє. Пограбувавши Цетіньє, Бушати відступив. Невизначене, що призвело до низького рівня мобілізації, ставлення чорногорців до війни швидко змінилося, і, незважаючи на те, що кілька з них були примусово мобілізовані під час нападу Бушаті на Будву в 1686 році, вони тепер були на користь Венеції.
Вісаріон Борилович, який тим часом був обраний, розробив ближчий план війни з венеційцями та послав 1500 чорногорців під командуванням князя Вучети Богдановича з Негуші на допомогу Джироламо Корнаро під час його нападу на Герцег-Нові. Венеційський флот відплив із Хвара і 2 вересня за кілька днів досяг Кастельнуово. Венеційці розпочали облогу, супроводжувану щоденним важким бомбардуванням. Османи спробували прорвати блокаду, надіславши підкріплення під командуванням Топала Хусейна-паші з Боснії 15 вересня. Вони зазнали остаточної поразки від чорногорців на Камено. Герцег-Нові здався венеційцям 31 вересня, поклавши край майже півторастолітньому правлінню османів, встановленому в 1540 році. У березні та травні 1688 р. османи намагалися відплатити. Сулейман-паша Бушаті напав на чорногорське гірське плем'я Кучі, лише двічі зазнавши нищівної поразки, втративши 1500 чоловік і втративши Медун. Влітку того ж року на племінних зборах у Градаці в Лєшанській нахії Чорногорія офіційно визнала сюзеренітет Венеції.
Таким чином митрополит Вісаріон запросив шляхтича з Котора Івана «Зане» Грбічича до Цетіньє наступного року, якого потім було обрано першим чорногорським гувернадуром . Венеційці встановили гарнізон у Цетіньє та укріпилися в Цетіньському монастирі. У липні 1691 року Сулейман знову зазнав поразки під час своїх каральних походів Піпері та Бєлопавлічі. У 1692 році Вісаріон Борилович Баїца помер за загадкових обставин. Популярна теорія змови стверджує, що його отруїли венеційці. У вересні того ж року Сулейман розпочав ще один великий похід проти Чорногорії. Венеційські війська не мали наміру протистояти йому, як це зробили гайдуки сім років тому, і, у свою чергу, відступили до святині монастиря Цетіньє. Османська армія досягла Цетіньє майже без бою, лише жменька чорногорців чинила опір. Після переговорів венеційській армії було дозволено відступити з Цетіньє. Перед відходом вони замінували монастир, знищивши його остаточно. Цей крок був досить непопулярним серед місцевого населення і призвів до того, що Чорногорія відвернулася від Венеції. Міцні зв'язки залишилися, титул гувернадура був переданий дому Вукотичів, а потім до дому Радонічів. Османська армія незабаром відступила з Цетіньє.
Взяття Валони і Канини (1690 р.)
Намагаючись допомогти албанцям Гімари, які повстали проти турків, і після деяких успіхів у північній Албанії та Чорногорії, венеційський флот розпочав атаку на османський порт і фортецю Валона. Венеційці висадили війська 11 вересня 1690 року, але замість того, щоб зіткнутися з ними, османи відступили та розділили свої 7000 військ на території між Валоною та внутрішньою фортецею Каніна. Венеційці змусили Каніну здатися 17 вересня, а Валону було захоплено наступного дня після того, як її гарнізон евакуювався з неї. Цей успіх дозволив венеційцям розширити контрольовану територію вздовж узбережжя та внутрішніх районів Епіру до Аргірокастрону, Гімари, Сулі та навіть околиць Арти.
Реакція Османської імперії не забарилася: на початку 1691 року великий візир Фазіл Мустафа-паша послав підкріплення під командуванням Каплан-паші та Джафер-паші, нового сераскера Мореї Ходжа Халіла-паші та Сулеймана-паші Шкодера, щоб повернути втрачені території в західні Балкани. До 14 березня османи відновили Валону та відновили контроль над північним Епіром. Протягом наступних двох років місцеві жителі, особливо в Хімарі, зазнали жорстоких репресій, що змусило багатьох втекти на Корфу, а інших прийняти іслам, щоб врятуватися.
Напад на Кандію (1692)
У 1692 році венеційський флот під командуванням Доменіко Моченіго напав на Крит і взяв в облогу його столицю Кандію, в той же час християни острова повстали проти османів. Незважаючи на це, спроба повернути Кріт провалилася. Османам навіть вдалося шляхом зради взяти венеційську фортецю на острові Грамвуза.
Останні роки війни
Сподіваючись пожвавити венеційську справу, Морозіні сам повернувся до Мореї в 1693 році. Його похилий вік позбавив його можливості знову довести свої здібності, і 16 січня 1694 року він помер у Наполі-ді-Романья. Його наступник Антоніо Дзено, всупереч пораді своїх офіцерів, очолив експедицію проти багатого острова Хіос, біля узбережжя Малої Азії. Острів було взято легко, але турецька відповідь була швидкою та масивною. Подвійна морська битва біля островів Ойнусс у лютому 1695 року призвела до поразки венеційців і змусила їх принизливо відійти з Хіоса.
Османам було запропоновано знову вторгнутися в Морею, але зазнали поразки від генерала Штайнау і були відкинуті на свою базу у Фівах. У той же час Штейнау вдалося перевести Геракаріса на венеційську сторону (див. вище).
Морські операції в Егейському морі
Було кілька морських зіткнень між ворогуючими флотами, наприклад, біля Лесбоса в 1690 році, біля Андроса в 1696 році, біля Лемноса в липні 1697 року і неподалік Самофракії в 1698 році, але вони були загалом нерішучими і не змогли змінити баланс сил.
Наслідки
Карловіцький договір, підписаний у січні 1699 року, підтвердив венеційське володіння Кефалонією та Мореєю з островом Егіна, на території яких було утворене «Королівство Морея» (італ. Regno di Morea), поділене на чотири провінції: Романія з центром у Напоілі-ді-Романья (сучасний Нафпліон), Лаконія з центром у Мальвазії (сучасна Монемвасія), Мессенія з центром у Наваріно (сучасний пілос) та Ахайя з центром у Патрассо (сучасні Патри). Війна спричинила демографічну та економічну кризу на Пелопоннесі. Згідно з першим переписом населення, проведеним венеційцями, на півострові було 86 468 осіб у порівнянні з довоєнним населенням у 200 000 осіб. Хоча венеційцям вдалося відновити певне процвітання — населення нібито зросло приблизно до 250 000 до 1708 року, ймовірно, завдяки імміграції — вони не змогли завоювати довіру своїх греко-православних підданих, які звикли до відносної автономії під час турків і обурювалися на венеційську бюрократію. Венеційці також розпочали великий фортифікаційний проект по всій Мореї, результати якого можна побачити й сьогодні. Тим не менш, сама Венеція була надто ослаблена, щоб ефективно стверджувати свою владу, і в 1715 році швидка османська кампанія під час війни, яку часто називали Другою Морейською війною призвела до повернення Морею під владу Османської імперії.
Примітки
- Chasiotis, 1975, с. 8—9.
- Chasiotis, 1975, с. 9.
- Chasiotis, 1975, с. 13—14.
- Chasiotis, 1975, с. 14—16.
- Setton, 1991, с. 271.
- Chasiotis, 1975, с. 16—17.
- Chasiotis, 1975, с. 17—19.
- Setton, 1991, с. 272.
- Topping, 1976, с. 159.
- Topping, 1976, с. 160.
- Chasiotis, 1975, с. 19.
- Finlay, 1877, с. 172.
- Finlay, 1877, с. 174.
- Setton, 1991, с. 275—276.
- Chasiotis, 1975, с. 19—20.
- Paton, 1940, с. 48—49.
- Chasiotis, 1975, с. 20.
- Setton, 1991, с. 290—291.
- Chasiotis, 1975, с. 20—21.
- Finlay, 1877, с. 175.
- Chasiotis, 1975, с. 22.
- Finlay, 1877, с. 175—176, 177 (note 2).
- Chasiotis, 1975, с. 23.
- Chasiotis, 1975, с. 20, 22—23.
- Finlay, 1877, с. 176—177.
- Finlay, 1877, с. 177.
- Finlay, 1877, с. 177—179.
- Finlay, 1877, с. 179 (note 1).
- Finlay, 1877, с. 179.
- Chasiotis, 1975, с. 23—24.
- Chasiotis, 1975, с. 24.
- Finlay, 1877, с. 179—180.
- Finlay, 1877, с. 181—182.
- Chasiotis, 1975, с. 24—25.
- Finlay, 1877, с. 180—183.
- Chasiotis, 1975, с. 25—26.
- Finlay, 1877, с. 183.
- Chasiotis, 1975, с. 26.
- Finlay, 1877, с. 183—184.
- Chasiotis, 1975, с. 27.
- Chasiotis, 1975, с. 27—28.
- Finlay, 1877, с. 184—186.
- Chasiotis, 1975, с. 28—29.
- Finlay, 1877, с. 186—188.
- Chasiotis, 1975, с. 29.
- Finlay, 1877, с. 189.
- Chasiotis, 1975, с. 29—30.
- Chasiotis, 1975, с. 30.
- Finlay, 1877, с. 189—191.
- Finlay, 1877, с. 191.
- Nazor, 2002, с. 50.
- Nazor, 2002, с. 50—51.
- Nazor, 2002, с. 51.
- Čoralić, 2001.
- Nazor, 2002, с. 52.
- Nazor, 2002, с. 53.
- Stavrianos, 1958, с. 174.
- Finlay, 1877, с. 192.
- Chasiotis, 1975, с. 30—31.
- Finlay, 1877, с. 192—193.
- Finlay, 1877, с. 193.
- Chasiotis, 1975, с. 31.
- Chasiotis, 1975, с. 32.
- Stanojević, 1970, с. 329.
- Monitor.
- Komar.
- Malbaša.
- Stanojević.
- Finlay, 1877, с. 232.
- Finlay, 1877, с. 233.
- Finlay, 1877, с. 234.
- McGowan, 2010, с. 91.
- Chasiotis, 1975, с. 39—43.
Джерела
- Čoralić, Lovorka (2001). Boka kotorska u doba Morejskoga rata (1684–1699). (хор.). Matica hrvatska (3). ISSN 1331-0992. Процитовано 6 липня 2012.
- Finlay, George (1877). A History of Greece from its Conquest by the Romans to the Present Time, B.C. 146 to A.D. 1864, Vol. V: Greece under Othoman and Venetian Domination A.D. 1453 — 1821. Oxford: Clarendon Press.
- Infelise, Mario and Anastasia Stouraiti (eds), Venezia e la guerra di Morea: guerra, politica e cultura alla fine del '600 (Milan: FrancoAngeli, 2005)
- Komar, Dr Goran Z. Planinska sela Dracevice pod vlascu Venecije. www.rastko.rs (босн.).
- Malbaša, Predrag. Cetinjski Manastir Na Ćipuru. www.montenegrina.net. MONTENEGRINA – digitalna biblioteka crnogorske kulture i nasljedja.
- McGowan, Bruce (2010). Economic Life in Ottoman Europe: Taxation, Trade and the Struggle for Land, 1600-1800. Cambridge University Press. ISBN .
- Nazor, Ante (February 2002). Inhabitants of Poljica in the War of Morea (1684–1699). Povijesni Prilozi (хор.). Croatian Institute of History. 21 (21). ISSN 0351-9767. Процитовано 7 липня 2012.
- No article cited. Monitor (босн.). 2019. Процитовано 20 квітня 2021.
- Paton, James Morton (1940). The Venetians in Athens, 1687–1688, from the Istoria of Cristoforo Ivanovich. Gennadeion Monographs I. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press.
- Setton, Kenneth Meyer (1991). Venice, Austria, and the Turks in the Seventeenth Century. Philadelphia: The American Philosophical Society. ISBN .
- Stanojević, Gligor. Montenegrina – digitalna biblioteka crnogorske kulture i nasljedja. www.montenegrina.net.
- Stanojević, Gligor; Tadić, Jorjo (1970). Jugoslovenske zemlje u mletačko-turskim ratovima XVI-XVIII vijeka. Istorijski institut.
Када јe јануара 1685. умро цетињcки митрополит Рувим
- Stavrianos, L.S. (1958). The Balkans Since 1453.
- Topping, Peter (1976). Venice's Last Imperial Venture. Proceedings of the American Philosophical Society. 120 (3). JSTOR 986555.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Morejska vijna ital Guerra di Morea takozh vidoma yak shosta osmansko venecijska vijna vijna sho velas mizh Venecijskoyu respublikoyu ta Osmanskoyu imperiyeyu v 1684 1699 rokah i bula chastinoyu shirshogo osmansko yevropejskogo konfliktu vidomogo yak Velika turecka vijna Vijskovi diyi mizh venecijcyami ta osmanami prohodili vid Dalmaciyi do Egejskogo morya ale golovnoyu kampaniyeyu vijni bulo zavoyuvannya venecijcyami pivostrova Moreya Peloponnes na pivdni Greciyi Venecijcy pragnuli pomstitisya za vtratu Kritu pid chas neshodavnoyi Kandijskoyi vijni 1645 1669 V cej chas Osmanska imperiya bula vtyagnuta u borotbu na pivnochi proti Gabsburgiv pochinayuchi z nevdaloyi sprobi Osmanskoyi imperiyi zavoyuvati Viden i zakinchuyuchi tim sho Gabsburgi zavoyuvali Budu ta vsyu Ugorshinu sho pozbavilo Osmansku imperiyu mozhlivosti zoserediti svoyi sili proti venecijciv Takim chinom Morejska vijna bula yedinim z usih chislennih osmansko venecijskih protistoyan z yakogo Veneciya vijshla peremozhcem zahopivshi u osmaniv znachni teritoriyi Prote ekspansionistske vidrodzhennya Veneciyi bulo nedovgim oskilki usi nadbannya venecijciv v rezultati Morejskoyi vijni buli vtracheni vzhe pid chas nastupnoyi tak zavnoyi Drugoyi Morejskoyi vijni yaka vidbulas v 1714 1718 rokah Morejska vijna 1684 1699 Velika turecka vijna ta Osmansko venecijski vijniMoreya pivostriv Peloponnes Moreya pivostriv Peloponnes Data 25 kvitnya 1684 26 sichnya 1699 14 rokiv 9 misyaciv ta 1 den Misce Peloponnes pivdennij Epir Centralna Greciya Egejske more ChornogoriyaRezultat Peremoga Venecijskoyi respublikiTeritorialni zmini Moreya perejshla pid vladu Veneciyi Venecijci otrimali deyaki dilyanki u vnutrishnij DalamaciyiStoroniVenecijska respublika Svyashenna Rimska imperiya Maltijskij orden Savojske gercogstvo Papska derzhava Licari Sv Stefana Grecki povstanci Chornogorski dobrovolci Morlahi ta Horvati Osmanska imperiya Manioti z 1684 po 1696 Osmanski vassali Yegipetskij eyalet Osmanska Tripolitaniya Osmanskij TunisKomanduvachiFranchesko Morozini Otto Vilgelm Kenigsmark Dzhirolamo Kornaro Bajo Pivlyanin Megmed IV Sulejman II Ahmed II Ismayil pasha Mahmud pasha Limberakis GerakarisPeredumoviShe z chasiv podilu Vizantijskoyi imperiyi pislya Chetvertogo hrestovogo pohodu Veneciya utrimuvala kilka ostroviv v Egejskomu ta Ionichnomu moryah a takozh nizku strategichno roztashovanih fortec vzdovzh uzberezhzhya materikovoyi Greciyi Z pidnesennyam Osmanskoyi imperiyi protyagom XVI pochatku XVII stolit v pyatoh osmansko venecijskih vijnah Veneciya vtratili bilshist iz nih vklyuchayuchi Kipr ta Evbeyu Negropont na korist Osmanskoyi imperiyi Mizh 1645 i 1669 rokami venecijci j osmani veli dovgu j vitratnu vijnu za ostannye velike venecijske volodinnya v Egejskomu mori ostriv Krit Pid chas ciyeyi vijni venecijskij komanduvach Franchesko Morozini vstupiv u kontakt iz povstalimi maniotami v Moreyi Peloponeskomu pivostrovi v Greciyi Voni domovilisya provesti spilnij pohid v Moreyi U 1659 roci Morozini visadivsya v Moreyi i razom z maniotami zahopiv Kalamatu Nevdovzi pislya cogo vin buv zmushenij povernutisya na Krit i peloponneska avantyura provalilasya Protyagom XVII stolittya osmani zalishalisya golovnoyu politichnoyu ta vijskovoyu siloyu v Yevropi ale oznaki zanepadu buli ochevidnimi osmanska ekonomika strazhdala cherez pritok v Yevropu zolota ta sribla z Ameriki dedali bilshogo nezbalansovanogo byudzhetu ta neodnorazovoyi devalvaciyi valyuti u toj chas yak tradicijna kavalerijska sistema timariotiv i yanichari yaki stanovili yadro osmanskoyi armiyi vtrachali yakist i dedali bilshe yih zaminyuvali irregulyarni sili yaki postupalisya regulyarnim yevropejskim armiyam Reformacijni zusillya sultana Murada IV praviv v 1623 1640 rokah ta vmila administraciya dinastiyi velikih viziriv Kepryulyu chleni yakoyi bezperervno keruvali Imperiyeyu v 1656 1683 rokah zumila utrimati vladu Osmanskoyi imperiyi ta navit zavoyuvati Krit ale dovga ta trivala Kandijska vijna visnazhila Osmanski resursi V rezultati polsko osmanskoyi vijni 1672 76 osmani zabezpechili svoyu ostannyu teritorialnu ekspansiyu v Yevropi zavoyuvannyam Podillya a potim sprobuvali napasti na teritoriyu pravoberezhnoyi Ukrayini ale buli vidbiti rosiyanami Za Bahchisarajskim dogovorom richka Dnipro stala kordonom mizh Osmanskoyu imperiyeyu ta Rosiyeyu U 1683 roci spalahnula nova vijna mizh Avstriyeyu ta osmanami koli velika osmanska armiya prosuvalasya do Vidnya Osmanska obloga bula prorvana v bitvi pid Vidnem korolem Polshi Yanom Sobeskim U rezultati 5 bereznya 1684 roku v Linci mizh imperatorom Leopoldom I Sobeskim i dozhem Veneciyi Markantonio Dzhustinianom bula stvorena antiosmanska Svyashenna liga Protyagom nastupnih kilkoh rokiv avstrijci povernuli Ugorshinu z pid osmanskogo kontrolyu i navit zahopili Belgrad u 1688 roci a nastupnogo roku dijshli do Nisha ta Vidina Avstrijci teper buli nadmirno rozshireni a takozh buli vtyagnuti u Vijnu Augsburzkoyi ligi 1688 97 proti Franciyi Osmani pid provodom inshogo velikogo vizira Kepryulyu Fazila Mustafi pashi vidnovili iniciativu ta vidtisnili avstrijciv vidnovivshi Nish i Vidin u 1690 roci ta rozpochavshi rejdi cherez Dunaj Pislya 1696 roku situaciya znovu zminilasya zahoplennya Azova rosiyanami v 1696 roci a potim katastrofichna porazka vid Yevgena Savojskogo v bitvi pid Zentoyu u veresni 1697 roku Pislya cogo mizh voroguyuchimi storonami pochalisya peregovori yaki prizveli do pidpisannya Karlovickogo miru v 1699 roci Pidgotovka Veneciyi do vijniKarta pivdenno shidnoyi Yevropi pribl 1670 Avstrijci ta polyaki vvazhali uchast Veneciyi u vijni korisnim dopovnennyam do yih operacij u Centralnij Yevropi oskilki venecijskij flot mig nejtralizuvati osmanski morski sili a takozh zmusiti osmaniv vidvolikti chastinu svoyih sil vid centralnoyevropejskih frontiv Z venecijskogo boku debati v Senati shodo vstupu u vijnu buli garyachimi ale vreshti peremogla vijskova partiya yaka vvazhala cej moment chudovoyu ta unikalnoyu mozhlivistyu dlya revanshu za porazki v poperednih osmansko venecijskih vijnah U rezultati koli 25 kvitnya 1684 roku do Veneciyi nadijshla zvistka pro stvorennya Svyashennoyi ligi vpershe i vostannye v dovgij istoriyi osmansko venecijskih vijnSerenissima ogolosila vijnu Osmanskij imperiyi a ne navpaki Prote na moment pochatku vijni vijskovi sili Venecijskoyi respubliki buli mizernimi Dovga Kandijska vijna za Krit visnazhila resursi Veneciyi i pprizvela do zanepadu yiyi vladi v Pivnichnij Italiyi ta na uzberezhzhi Adriatichnogo morya U toj chas yak venecijskij flot skladalasya z desyatka galeasiv tridcyati vitrilnih vijskovih korabliv i tridcyati galer a takozh dopomizhnih suden ta buv dostatno groznoyu siloyu suhoputna venecijska armiya skladalasya z vosmi tisyachi ne duzhe disciplinovanih regulyarnih vijsk Yih dopovnyali chislenni i dobre osnasheni miscevi opolchennya ale voni ne mogli buti vikoristani za mezhami Italiyi Dohid takozh buv mizernim trohi bilshe dvoh miljoniv cehiniv na rik Zgidno zi zvitami anglijskogo posla v Porti lorda Chandosa stanovishe osmaniv bulo she girshim na sushi voni perezhivali zaznali ryad porazok tozh sultanu dovelosya podvoyiti platnyu svoyih vijsk i vdatis do primusovogo prizovu Vodnochas Chandos zaznachiv sho osmanskij flot perebuvav u vazhkomu stani i buv led zdatnij sporyaditi desyatok vijskovih korabliv Ce nadavalo venecijcyam bezzaperechnu perevagu na mori i osmani vdalisya do vikoristannya legkih i shvidkih galer shob unikati venecijskogo flotu ta postachati zapasi do svoyih forteci vzdovzh uzberezhzhya Zvazhayuchi na svoyu finansovu slabkist respublika virishila rozpochati napad na teritoriyu Osmanskoyi imperiyi de voni mogli zaluchiti miscevih soyuznikiv ta styaguvati daninu dlya utrimannya vlasnoyi armiyi persh nizh Osmani zmozhut ogovtatisya vid shoku ta vtrat zaznanih pid Vidnem Krim togo Veneciya otrimala znachnu finansovu dopomogu vid papi Inokentiya XI yakij vidigrav providnu rol u formuvanni Svyashennoyi ligi ta majzhe spustoshiv kuriyu zbilshuyuchi subsidiyi dlya soyuznikiv U sichni 1684 roku golovnokomanduvachem ekspedicijnogo korpusu buv obranij Franchesko Morozini yakij mav velikij dosvid operacij u Greciyi Veneciya zbilshila svoyi morski ta suhoputni sili zaluchivshi veliku kilkist najmanciv z Italiyi ta nimeckih derzhav a takozh zbirala koshti prodayuchi derzhavni posadi ta dvoryanski tituli Maltijski licari Savojske gercogstvo Papska derzhava ta nadali finansovu ta vijskovu dopomogu lyudmi ta korablyami a do venecijskoyi armiyi bulo vidryadzheno dosvidchenih avstrijskih oficeriv Na Ionichnih ostrovah yaki perebuvali pid vladoyu Veneciyi takozh buli vzhiti mobilizacijni zahodi bulo nabrano ponad 2 tis soldativ krim matrosiv i veslyariv dlya flotu 10 chervnya 1684 roku Morozini vidpliv z Veneciyi na choli flotiliyi z troh galer dvoh galeasiv i kilkoh dopomizhnih suden Dorogoyu na Korfu do nogo priyednalisya she chotiri venecijski p yat papskih sim maltijskih i chotiri toskanski galeri Na Korfu voni ob yednalisya z miscevimi vijskovo morskimi ta vijskovimi silami a takozh silami sformovanimi znatnimi greckimi rodinami z Ionichnih ostroviv Venecijskij nastupOperaciyi v zahidnij Greciyi 1684 Eskiz oblogi Santa Mauri avtor Pershoyu metoyu venecijskogo flotu stav ostriv Santa Maura suchasna Lefkada v Ionichnomu arhipelazi Politichnij supernik Morozini namagavsya viperediti jogo i zahopiti fortecyu Santa Maura yaka na jogo dumku bula slabo zahishenoyu do pributtya flotu z Veneciyi Z nevelikimi silami vin vidpliv iz Korfu na ostriv ale pobachivshi u forteci velikij garnizon povernuv nazad V rezultati ciyeyi nevdachi Korner buv vidstoronenij na pershij rik vijni protyagom yakogo vin sluzhiv general providorom Ionichnih ostroviv persh nizh jogo priznachili komanduvati Dalmaciyeyu naprikinci 1685 roku 18 lipnya 1684 roku Morozini zalishiv Korfu i cherez dva dni pribuv do Santa Mauri Pislya 16 dennoyi oblogi 6 serpnya 1684 roku fortecya kapitulyuvala Gravyura venecijskoyi ataki na Prevezu hudozhnik Vinchenco Koronelli Potim venecijci perejshli na materik v oblast Akarnaniya Priberezhnij ostriv Petalas buv zajnyatij 10 serpnya grafom Nikkolo di Strassoldo ta Andzhelo Delladechima Pidkripleni greckimi dobrovolcyami perevazhno z Kefaloniyi venecijci zahopili mista Etoliko ta Missolongi Lideri arvanitiv pravoslavnih albanciv z usogo Epiru z Gimarri ta Suli a takozh kapitani armatoloyidiv Akarnaniyi ta Agrafi zv yazalisya z venecijcyami z propoziciyami shodo spilnoyi borotbi z osmanami Z nastupom venecijciv vidbulosya zagalne povstannya v rajoni Valtos i Ksiromero Musulmanski sela zaznali napadiv pograbuvan i pidpaliv i osmanske panuvannya vpalo na zahidnij kontinentalnij Greciyi Do kincya misyacya osmani utrimuvali lishe priberezhni forteci Preveza ta Vonica Venecijskij flot zdijsniv kilka rejdiv vzdovzh uzberezhzhya Epiru azh do Igumenici i navit na pivnichno zahidnomu uzberezhzhi Peloponnesu poblizu Patr pered tim yak rozpochati uzgodzhenu sprobu zahopiti zamok v Prevezi 21 veresnya Cherez visim dniv zamok zdavsya a cherez kilka dniv Vonica bula zahoplena lyudmi Delladechimi Naprikinci oseni Morozini priznachiv Delladechimu vijskovim gubernatorom regionu sho prostyagayetsya vid Ambrakijskoyi zatoki do richki Aheloos Uzhe na pochatku vijni venecijci pochali zaznavati velikih vtrat cherez hvorobi zokrema vid nih pomer graf Strazoldo Ci pershi uspihi buli vazhlivi dlya venecijciv oskilki voni zabezpechili yihni zv yazki z Veneciyeyu pozbavili osmaniv mozhlivosti peremishennya vijsk cherez teritoriyu ta stali placdarmom dlya mozhlivih majbutnih zavoyuvan na materikovij Greciyi U toj zhe chas Veneciya pristupila do nadannya Morozini dodatkovih vijsk i uklala dogovori z pravitelyami Saksoniyi ta Gannovera yaki mali nadati kontingenti najmanciv Pislya pidpisannya dogovoru v grudni 1684 roku 2500 gannoverciv priyednalisya do Morozini v chervni 1685 roku a 3300 saksiv pribuli cherez kilka misyaciv Navesni ta na pochatku chervnya 1685 roku venecijski vijska zibralisya na Korfu Prevezi ta Dragamesto 37 galer 17 z yakih toskanski papski chi maltijski 5 galeas 19 vitrilnih korabliv i 12 galeotiv 6400 venecijskih vijsk 2400 gannoverciv i 1000 dalmatinciv 1000 maltijskih vijsk 300 florentijciv i 400 papskih soldativ Do nih dodalosya kilka soten vijskovozobov yazanih i dobrovolciv grekiv z Ionichnih ostroviv i materika Zavoyuvannya Moreyi 1685 87 Koron i Mani 1685 Obloga Korona zobrazhena Vinchenco KoronelliBitva pri Kalamati hudozhnik Vinchenco Koronelli Zabezpechivshi sobi til protyagom minulogo roku Morozini nacilivsya na Peloponnes de greki pochali viyavlyati oznaki povstannya Vzhe navesni 1684 roku osmanska vlada zaareshtuvala i stratila za uchast u revolyucijnih gurtkah mitropolita Korinfa Zahariyu U toj zhe chas pochalisya povstanski ruhi sered maniotiv yaki oburyuvalisya vtratoyu privileyiv i avtonomiyi vklyuchayuchi vstanovlennya osmanskih garnizoniv u fortecyah Kelefa i Passavas vid yakih voni postrazhdali cherez spivpracyu z venecijcyami v Kritska vijna Na pochatku oseni zibrannya pid golovuvannyam miscevogo yepiskopa Joakima virishilo zvernutisya do venecijciv za dopomogoyu i 20 zhovtnya posolstvo z desyati cholovik pribulo na Zakinf dlya likuvannya Morozini Diskusiyi trivali do lyutogo 1685 roku koli nareshti venecijskij golovnokomanduvach virishiv nadati maniotam pevnu kilkist garmat i boyepripasiv Tim chasom osmanska vlada ne sidila bez dila Uzhe v poperedni misyaci voni posilili svoyi vijska v Lakoniyi a v lyutomu novij serasker Moreyi Ismayil pasha vtorgsya na pivostriv Mani z 10 000 cholovik Manioti chinili opir ale yihni povtorni blagannya pro dopomogu do venecijciv na pochatku bereznya prizveli lishe do vidpravki chotiroh korabliv z boyepripasami pid komanduvannyam Danielya Dolfina U rezultati manioti buli zmusheni pidkoritisya i viddati svoyih ditej u zaruchniki seraskeru Nareshti 21 chervnya venecijskij flot vidpliv do Peloponnesu a 25 chervnya venecijska armiya chiselnistyu ponad 8000 cholovik visadilasya bilya kolishnogo venecijskogo fortu Koron Koroni i vzyala jogo v oblogu Manioti spochatku zalishalisya pasivnimi i deyakij chas poziciyi hristiyanskih vijsk sho oblyagali zagrozhuvali vijskam na choli z gubernatorom Naupliyi Halilom pashoyu ta svizhimi pidkriplennyami visadzhenimi osmanskim flotom pid komanduvannyam Kapudan pashi obidva v Naupliyi i v Kalamati Osmanski sprobi prorvati oblogu zaznali porazki i 11 serpnya fortecya zdalasya Nezvazhayuchi na obicyanku bezpechnogo prohodu garnizon bulo vbito cherez pidozru u zradi U zavershalnij stadiyi oblogi brali uchast 230 maniotiv pid komanduvannyam zakinfskogo velmozhi Pavlosa Makrisa i nezabarom u regioni znovu pidnyalosya povstannya pidbadorene prisutnistyu Morozini v Koroni Teper venecijskij komanduvach nacilivsya na Kalamatu de Kapudan pasha visadiv 6000 pihotinciv i 2000 kinnotnikiv i vstanoviv ukriplenij tabir 10 veresnya venecijci ta manioti domoglisya kapitulyaciyi forteci Zarnata jogo garnizonu z 600 osib bulo dozvoleno bezpechno projti do Kalamati ale jogo komandir pishov u vidstavku do Veneciyi ta otrimav bagatu pensiyu Pislya togo yak kapudan pasha vidhiliv propoziciyu Morozini rozignati jogo armiyu venecijska armiya posilena 3300 saksami pid komanduvannyam generala napala na osmanskij tabir i rozgromila yih 14 veresnya Kalamata zdalasya bez boyu yiyi zamok bulo zrujnovano a do kincya veresnya zalishilisya osmanski garnizoni v Kelafi ta Passavasi kapitulyuvali ta evakuyuvali Mani Pasavas buv zrujnovanij ale venecijci u svoyu chergu rozmistili vlasni garnizoni v Kelafi ta Zarnati a takozh na priberezhnomu ostrovi shob stezhiti za nepokirnimi maniotami persh nizh povernutisya na Ionichni ostrovi zimuvati Sezon kampaniyi zavershivsya vzyattyam i zrujnuvannyam Igumenici 11 listopada Znovu hvoroba zavdala shkodi venecijskij armiyi na yiyi zimovih kvartirah Vtrati buli osoblivo vazhkimi sered nimeckih kontingentiv yaki skarzhilisya na nedbalist viyavlenu do nih z boku venecijskoyi vladi i na chasto zipsovanu yizhu yaku yim nadsilali tilki gannoverci vtratili 736 cholovik cherez hvorobu v period z kvitnya 1685 po sichen 1686 yak proti 256 u boyu Navarino Modon i Naupliya 1686 Vid na fortecyu ta gavan Modon u 1688 roci U nastupnomu roci osmani perehopili iniciativu atakuvavshi Kelefu na pochatku bereznya zmusivshi Morozini priskoriti svij vidhid z Ionichnih ostroviv Osmani znyali oblogu ta vidstupili pislya pributtya venecijskogo flotu pid Venyeri a 30 bereznya Morozini pochav visadku svoyih vijsk u Messenijskij zatoci venecijski sili zbiralisya povilno i Morozini dovelosya chekati pributtya pidkriplennya u viglyadi 13 galer z Papskoyi oblasti ta Velikogo gercogstva Toskani a takozh inshih najmanciv yaki zibrali jogo armiyu priblizno do 10 000 pishih i 1000 konej persh nizh pochati svij nastup naprikinci travnya Za rekomendaciyeyu samogo Morozini veteran shvedskogo marshala Otto Vilgelm Kenigsmark buv priznachenij golovoyu suhoputnih vijsk a Morozini zberig komanduvannya flotom Kenigsmark takozh poprosiv i otrimav dozvil shob venecijci najnyali kilkoh inshih dosvidchenih oficeriv zokrema ekspertiv z oblogovoyi vijni 2 chervnya Kenigsmark visadiv svoyu armiyu v Pilosi de nastupnogo dnya zdavsya Stara fortecya Navarino pislya togo yak akveduk sho podavav do neyi vodu buv zrujnovanij Jogo garnizon sho skladavsya z chornoshkirih afrikanciv buv perevezenij do Aleksandriyi Bilsh suchasna fortecya Nove Navarino takozh bula oblozhena ta zdana 14 chervnya pislya togo yak odin iz yiyi magaziniv vibuhnuv ubivshi yiyi komandira Sefera Pashu ta bagatoh jogo starshih oficeriv Jogo garnizon 1500 soldativ i stilki zh civilnih utrimanciv buli perevezeni do Tripoli Sprobi osmanskogo seraskera zvilniti fortecyu abo pereshkoditi venecijcyam zakinchilisya porazkoyu v bitvi pislya chogo 22 chervnya venecijci perejshli do blokadi ta vzyali v oblogu inshu kolishnyu venecijsku fortecyu Modon Metoni Nezvazhayuchi na te sho fort buv dobre ukriplenij osnashenij sotneyu garmat i tisyachnim garnizonom vin zdavsya 7 lipnya pislya trivalih bombarduvan i poslidovnih venecijskih shturmiv Jogo 4000 naselennya takozh bulo perevezeno do Tripoli U toj zhe chas venecijska eskadra i dalmatinski vijska zahopili fort Arkadiya suchasna Kiparisiya pivnichnishe Vid na Naupliyu z morya na foni visochini Palamidi hudozhnik Vinchenco Koronelli Todi venecijci bliskavichnim krokom vidijshli vid Meseniyi ta visadili yiyi v Tolo mizh 30 lipnya ta 4 serpnya na vidstani vrazhayuchoyi vidstani vid stolici Peloponnesu Navpliyi U pershij zhe den Kenigsmark poviv svoyi vijska shob zahopiti pagorb Palamidi yakij na toj chas buv pogano ukriplenij i vihodiv na misto Komanduvach mista Mustafa pasha pereviv mirnih zhiteliv do citadeli Akronafpliyi ta nadislav terminovi povidomlennya seraskeru Ismayilu pashi pro dopomogu persh nizh venecijci vstigli zavershiti svoyu visadku Ismayil pasha pribuv do Argosa z 4000 kinnimi i 3000 pishih i sprobuvav dopomogti oblozhenomu garnizonu 7 serpnya venecijci pochali nastup na armiyu dopomogi yakij vdalosya zahopiti Argos i zmusiti pashu vidstupiti do Korinfa ale protyagom dvoh tizhniv pochinayuchi z 16 serpnya vijska Kenigsmarka buli zmusheni bezperervno vidbivati ataki sil Ismayila pashi vidbivatisya vilazki oblozhenogo garnizonu ta vporatisya z novim spalahom chumi gannoverci narahuvali 1200 iz 2750 cholovik yak hvorih i poranenih 29 serpnya Ismayil pasha pochav shirokomasshtabnu ataku na venecijskij tabir ale zaznav vazhkoyi porazki pislya togo yak Morozini visadiv 2000 cholovik z flotu na svoyemu flanzi Togo zh dnya Mustafa pasha zdav misto a nastupnogo dnya Morozini vlashtuvav triumfalnij vstup do mista Sim tisyach musulman mista vklyuchayuchi garnizon buli perevezeni v Tenedos Zvistka pro cyu veliku peremogu bula zustrinuta u Veneciyi z radistyu ta svyatkuvannyam Naupliya stala osnovnoyu bazoyu venecijciv todi yak Ismayil pasha vidijshov do Vostici na pivnochi Peloponnesu pislya posilennya garnizoniv u Korinti yaki kontrolyuvali prohid do Centralnoyi Greciyi Osmanski sili v inshih miscyah vpali v bezlad koli poshiryuvalisya nepravdivi chutki pro te sho sultan nakazav evakuyuvati Peloponnes takim chinom u Karitajni osmanski vijska vbili svogo komandira j rozsiyalisya Osmanskij flot pid komanduvannyam Kapudan pashi yakij pribuv u Saronichnu zatoku dlya zmicnennya osmanskih pozicij u Korinti buv zmushenij povernutisya do svoyeyi bazi v Dardanellah Na pochatku zhovtnya Morozini ocholiv vlasni korabli v marnih poshukah osmanskogo flotu u ramkah ciyeyi ekspediciyi Morozini visadivsya v Pireyi de jogo zustriv mitropolit Afin Yakiv i znatni osobi mista yaki zaproponuvali jomu 9000 realiv yak daninu Vidvidavshi Salamin Eginu ta Gidru 16 zhovtnya Morozini povernuvsya z flotom do buhti Navpliona Priblizno v toj samij chas nevdovolennya sered nimeckih najmanciv cherez yihni vtrati vid hvorob i sprijmanu nedbalist u rozpodili zdobichi dosyaglo svogo piku i bagato hto vklyuchayuchi ves saksonskij kontingent povernulisya dodomu Tim ne mensh Veneciya zmogla kompensuvati zbitki shlyahom novogo najmu v Gesseni Vyurtemberzi ta Gannoveri Cherez neminuchij pochatok Dev yatirichnoyi vijni ta zagalnij popit na najmanciv bilshist novobranciv ne buli soldatami veteranami verbuvalniki buli navit zmusheni verbuvati francuzkih dezertiriv i ponad 200 cholovikiv dezertiruvali po cherzi pid chas marshu do Veneciyi Znovu neobhidnist chekati pidkriplennya vidklala pochatok venecijskih operacij u 1687 roci do lipnya Patri i zavershennya zavoyuvannya 1687 Vid na Patri v 1708 roci hudozhnik Vinchenco Koronelli Tim chasom osmani sformuvali micnij tabir u Patrah iz 10 000 cholovik pid kerivnictvom Mehmeda pashi Oskilki osmani buli popovneni z Korinfskoyi zatoki nevelikimi sudnami pershim krokom Morozini bulo vstanovlennya morskoyi blokadi pivnichnogo uzberezhzhya Peloponnesu Potim 22 lipnya Morozini visadiv pershij iz svoyih 14 000 vijsk na zahid vid Patr Cherez dva dni pislya togo yak osnovna chastina venecijskih sil visadilasya Kenigsmark poviv svoyu armiyu shob atakuvati osmanskij tabir vibravshi slabke misce v jogo oboroni Osmani horobro bilisya ale do kincya dnya voni buli zmusheni vidstupiti zalishivshi ponad 2000 ubitih i poranenih 160 garmat i bagato pripasiv 14 korabliv i vlasnij prapor svogo komandira Porazka demoralizuvala osmanskij garnizon zamku Patri yakij pokinuv jogo ta vtik do forteci Rio zamok Moreya Nastupnogo dnya koli venecijski korabli patrulyuvali bilya berega Mehmed i jogo vijska takozh pokinuli Rio ta vtekli na shid Vidstup shvidko pereris u paniku do yakoyi chasto priyednuvalisya grecki selyani i yaka togo zh dnya poshirilasya na materik cherez Korinfsku zatoku Takim chinom protyagom odnogo dnya 25 lipnya venecijci zmogli bez protidiyi zahopiti forti bliznyuki Rio ta Antirio Mali Dardanelli i zamok Naupaktos Lepanto Osmani zupinili svij vidstup lishe pid Fivami de Mehmed pasha pristupiv do peregrupuvannya svoyih sil Venecijci prodovzhili cej uspih pidkorennyam ostannih osmanskih bastioniv na Peloponnesi Hlemuci zdavsya Andzhelo de Negri iz Zakinfa 27 lipnya a Kenigsmark rushiv na shid do Korinfa Osmanskij garnizon zalishiv Akrokorint pri jogo nablizhenni pislya togo yak pidpaliv misto yake bulo zahoplene venecijcyami 7 serpnya Teper Morozini viddav nakaz pro pidgotovku kampaniyi cherez Korinfskij pereshijok do Afin persh nizh virushiti do Mistri de vin perekonav osmanskij garnizon zdatisya a manioti zajnyali Karitajnu pokinutu osmanskim garnizonom Peloponnes perebuvav pid povnim kontrolem Veneciyi i lishe fort Monemvasiya Malvaziya na pivdennomu shodi yakij buv vzyatij v oblogu 3 veresnya prodovzhuvav opir protrimavshis do 1690 roku Ci novi uspihi viklikali veliku radist u Veneciyi i Morozini ta jogo oficeram buli viddani pochesti Morozini otrimav titul peremogi Peloponneskij i jogo bronzovij byust buv vistavlenij u zali Velikoyi radi Veneciyi chogo nikoli ranishe ne robili dlya zhivih gromadyan Kenigsmark buv nagorodzhenij 6000 dukatami v zolotomu posudi ta pidvishennyam platni do 24 000 dukativ na rik Maksimilian Vilgelm Bransvik Lyuneburzkij yakij komanduvav gannoverskimi vijskami otrimav prikrashenij dorogocinnimi kamenyami mech vartistyu 4000 dukativ i podibni podarunki buli zrobleni bagatom oficeram v armiyi Okupaciya Afin 1687 88 Gravyura iz zobrazhennyam venecijskoyi oblogi Afinskogo akropolya veresen 1687 roku Poznacheno trayektoriyu ruhu snaryada sho vluchiv u Parfenon sprichinivshi jogo vibuh Venecijski poziciyi na Peloponnesi ne mogli buti bezpechnimi doki osmani utrimuvali shidnu Centralnu Greciyu de Fivi ta Negropont Halkida buli znachnimi vijskovimi opornimi punktami Takim chinom 21 veresnya 1687 roku armiya Kenigsmarka chiselnistyu 10 750 cholovik visadilasya v Elevsini a venecijskij flot uvijshov u Pirej Turki shvidko evakuyuvali misto Afini ale garnizon i velika chastina naselennya vidstupili do starodavnogo Afinskogo Akropolya virishivshi protrimatisya poki ne pribude pidkriplennya z Fiv Venecijska armiya vstanovila garmati ta minometni batareyi na Pniks ta inshih visotah navkolo mista ta pochala oblogu Akropolya yaka trivala shist dniv 23 29 veresnya i zavdala znachnih rujnuvan starodavnim pam yatkam Osmani spochatku zrujnuvali hram Afini Niki shob sporuditi garmatnu batareyu a 25 veresnya venecijske garmatne yadro pidirvalo porohovij sklad u Propileyah Najvazhlivishoyu zavdanoyu shkodoyu bulo rujnuvannya Parfenona Turki vikoristovuvali hram dlya zberigannya boyepripasiv i koli vvecheri 26 veresnya 1687 roku v budivlyu vluchiv minometnij snaryad vnaslidok vibuhu zaginulo 300 osib i bulo povnistyu zrujnovano dah hramu ta bilshist stin Nezvazhayuchi na velichezni rujnuvannya sprichineni chudesnim postrilom yak nazvav ce Morozini turki prodovzhuvali zahishati fort poki 28 veresnya Kenigsmark ne vidbiv sprobu dopomogi osmanskoyi armiyi z Fiv Pislya cogo garnizon kapitulyuvav za umovi perevezennya do Smirni Triumfalnij vhid do Venecijskogo arsenalu pobudovanogo mizh 1692 i 1694 rokami zi statuyami leviv privezenih Morozini z Pireya Nezvazhayuchi na padinnya Afin stanovishe Morozini ne bulo nadijnim Osmani nakopichuvali armiyu u Fivah i yih 2000 silna kavaleriya faktichno kontrolyuvala Attiku obmezhuyuchi venecijciv okolicyami Afin tomu venecijcyam dovelosya vstanoviti forti dlya bezpeki dorogi sho spoluchala Afini z Pireyem 26 grudnya 1400 osibnij zalishok gannoverskogo kontingentu vidijshov i novij spalah chumi vzimku she bilshe poslabiv venecijski vijska Venecijcyam vdalosya zaluchiti 500 arvanitiv iz silskogo naselennya Attiki yak soldativ ale zhoden inshij grek ne bazhav priyednatisya do venecijskoyi armiyi Na radi 31 grudnya bulo virisheno zalishiti Afini ta zosereditisya na inshih proektah takih yak zavoyuvannya Negroponte U Munihiyi buv ukriplenij tabir dlya zabezpechennya evakuaciyi i bulo zaproponovano ale ne pogodzheno sho stini Akropolya povinni buti zrujnovani Koli venecijski prigotuvannya stali ochevidnimi bagato afinyan virishili zalishiti poboyuyuchis osmanskih represij 622 sim yi blizko 4000 5000 osib buli evakujovani venecijskimi korablyami ta oselilisya yak kolonisti v Argolidi Korinfiyi Patrah ta na ostrovah Egejskogo morya Morozini virishiv prinajmni zabrati kilka starodavnih pam yatok yak zdobich ale 19 bereznya statuyi Posejdona ta kolisnici Niki vpali ta rozbilisya na shmatki koli yih znimali iz zahidnogo frontonu Parfenona Venecijci vidmovilisya vid sprobi vidaliti z hramu podalshi skulpturi a zamist cogo vzyali kilka marmurovih leviv u tomu chisli znamenitogo Pirejskogo leva yakij dav gavani yiyi serednovichnu nazvu Porto Leone i yakij sogodni stoyit bilya vhodu v Venecijsku Arsenal 10 kvitnya venecijci evakuyuvali Attiku na Peloponnes Napad na Negroponte 1688 Medal vikarbuvana v Nyurnberzi v 1688 roci na chest zavoyuvannya Morozini v Moreyi ta jogo obrannya dozhem Veneciyi 3 kvitnya 1688 roku Morozini bulo obrano novim dozhem Veneciyi ale vin zberig komanduvannya venecijskimi vijskami v Greciyi Senat doklav velikih zusil shob popovniti svoyi sili v Greciyi ale znovu neobhidnist chekati ochikuvanogo pidkriplennya zatrimala pochatok operacij do kincya chervnya Nezvazhayuchi na nevdachu afinskoyi ekspediciyi dolya vijni vse she bula spriyatlivoyu osmani perezhivali nizku porazok v Ugorshini ta Dalmaciyi pislya katastrofichnoyi bitvi pid Mohachem u listopadi 1687 roku vibuhnuv zakolot sho prizvelo do zvilnennya ta strati velikogo vizira Sari Sulejmana pashi ta navit usunennya sultana Mehmeda IV r 1648 1687 yakogo zminiv jogo brat Sulejman II r 1687 1691 Kilka radnikiv Morozini zaproponuvali spriyatlivij moment dlya sprobi vidvoyuvannya Kritu ale novij dozh vidmovivsya i napolyagav na kampaniyi proti Negroponta 11 lipnya pershi venecijski vijska pochali visadku v Negroponte i cherez dva dni vzyali jogo v oblogu Venecijci zibrali znachni sili 13 000 vijska ta she 10 000 cholovik u floti proti osmanskogo garnizonu z 6 000 cholovik yakij chiniv rishuchij opir Venecijskij flot ne zmig povnistyu zablokuvati misto sho dozvolilo silam Ismayila pashi cherez protoku Evrip perepravlyati pripasi do oblozhenogo zamku Venecijci ta yihni soyuzniki zaznali velikih vtrat osoblivo cherez chergovij spalah chumi vklyuchno z generalom Kenigsmarkom yakij pomer vid chumi 15 veresnya todi yak maltijski licari ta licari ordenu Sv Stefana vijshli z oblogi na pochatku oseni Pislya togo yak ostannya ataka 12 zhovtnya viyavilasya dorogoyu nevdacheyu Morozini dovelosya viznati porazku 22 zhovtnya venecijska armiya vtrativshi zagalom priblizno 9 000 cholovik zalishili Negropont i popryamuvali do Argosu Z nimi pishov voyenachalnik Nikolaos Karistinos yakij pidnyav povstannya na pivdni Evbeyi i bezuspishno namagavsya zahopiti zamok Karistos Visnazheni oblogoyu ta hvoroboyu zalishki gannoverskih i gessenskih najmanciv pokinuli Greciyu 5 listopada Naprikinci 1689 r Morozini zdijsniv nevdalu sprobu atakuvati Monemvasiyu ale nezabarom pislya cogo jogo pohitnute zdorov ya zmusilo povernutisya do Veneciyi Na postu golovnokomanduvacha jogo zminiv Ce oznachalo kinec venecijskogo panuvannya ta pochatok nizki uspishnih hocha zreshtoyu ne virishalnih osmanskih kontrnastupiv Boyi v Dalmaciyi Pid chas Morejskoyi vijni Venecijska respublika vzyala v oblogu Sin u zhovtni 1684 roku a potim znovu v berezni ta kvitni 1685 roku ale obidva razi bezuspishno Pid chas sprobi 1685 roku venecijskim vijskam dopomoglo misceve opolchennya Respubliki Polica yake takim chinom povstalo proti svogo nominalnogo osmanskogo suverenitetu sho isnuvav z 1513 roku U sprobi vidplatiti Polici u chervni U 1685 roci osmani napali na Zadvarye a v lipni 1686 roku na i ale buli vidkinuti i zaznali velikih vtrat 30 veresnya 1686 roku za dopomogoyu miscevogo naselennya Polici ta morlakiv fortecya Sin nareshti bula zahoplena venecijskoyu armiyeyu 1 veresnya 1687 roku pochalasya obloga Gerceg Novi yaka zakinchilasya peremoga Veneciyi 30 veresnya Knin bulo vzyato pislya dvanadcyatidennoyi oblogi 11 veresnya 1688 r Vzyattya forteci Knin oznamenuvalo kinec uspishnoyi venecijskoyi kampaniyi z rozshirennya teritoriyi u vnutrishnij Dalmaciyi a takozh viznachilo znachnu chastinu ostatochnogo kordon mizh Dalmaciyeyu ta Bosniyeyu ta Gercegovinoyu yakij isnuye sogodni Osmani znovu vzyali v oblogu Sin pid chas Drugoyi Morejskoyi vijni ale buli vidbiti 26 listopada 1690 roku Veneciya zajnyala Vrgorac sho vidkrilo shlyah do Imotskogo ta Mostaru U 1694 roci yim vdalosya zahopiti teritoriyi na pivnich vid Respubliki Raguza a same Chitluk Gabela Zazhable Trebinye Popovo Klobuk i Metkovich Zgidno z ostatochnim mirnim dogovorom Veneciya vidmovilasya vid rajoniv Popovogo polya a takozh Klek i Sutorina shob zberegti ranishe isnuyuchu demarkaciyu bilya Raguzi Osmanskij kontrnastupNovij osmanskij sultan spochatku bazhav mirnogo vregulyuvannya ale pochatok vijni Augsburzkoyi ligi v 1688 roci i vidvolikannya avstrijskih resursiv na borotbu z Franciyeyu sponukali osmanske kerivnictvo prodovzhuvati vijnu Pid umilim kerivnictvom novogo velikogo vizira Kepryulyu Fazila Mustafi pashi osmani perejshli v kontrnastup Oskilki osnovni zusillya buli spryamovani proti Avstriyi osmani tak i ne zmogli vidiliti dostatno lyudej shob povnistyu povernuti teritoriyi zahopleni venecijcyami Pidnesennya Limberakisa Gerakarisa Naprikinci 1688 roku turki zvernulisya za dopomogoyu do lidera maniotiv Limberakisa Gerakarisa yakij dopomagav yim pid chas vtorgnennya v Mani pid chas Kandijskoyi vijni ale z tih pir buv uv yaznenij u Konstantinopoli za piratstvo Vin buv zvilnenij otrimav titul beya Mani otrimav dozvil nabrati vijsko z kilkoh soten i priyednavsya do osmanskoyi armiyi u Fivah Nezvazhayuchi na te sho vin nikoli ne komanduvav velikoyu armiyeyu Gerakaris mav vidigravati vazhlivu rol na ostannih etapah vijni oskilki jogo smilivi ta rujnivni rejdi destabilizuvali venecijskij kontrol i svidchili pro postijne visnazhennya resursiv Respubliki Navesni 1689 roku Gerakaris zdijsniv svij pershij rejd proti venecijskih pozicij u zahidnij chastini Centralnoyi Greciyi zi zmishanimi silami z 2000 turkiv albanciv i grekiv Gerakaris zahopiv i spaliv Messolongi pograbuvav regioni Valtos i Ksiromero ta zdijsniv napadi na venecijski forteci v Ajtoliko ta Vinici Shob protistoyati cij novij zagrozi venecijci vidnovili svoyi sprobi zaluchiti na svij bik miscevih lideriv i zaluchiti miscevih grekiv i grekiv bizhenciv do opolchen Takim chinom Respublika sformuvala dva vijskovih zagoni odin u Karpenisi pid komanduvannyam greckih kapitaniv armatoloi ta dalmatinskih oficeriv Spanosa Hormopulosa Bosinasa Vitosa ta Lyubozovicha a inshij u Lojdorikah pid kerivnictvom kapitaniv Kurmasa Meyidanisa ta Eliasa Damianovicha U toj zhe chas velika dilyanka nichijnoyi zemli mizh osmanskimi fortecyami na shodi ta venecijskimi teritoriyami na zahodi dedali bilshe stavala pritulkom dlya nezalezhnih vijskovih zagoniv yak hristiyan tak i musulman yaki buli pidsileni albanskimi ta dalmatinskimi dezertirami z venecijskoyi armiyi Takim chinom misceve naselennya bulo zalezhne vid laski venecijciv ta yihnih greckih i dalmatinskih dopomizhnih vijsk z odnogo boku yaki vityaguvali groshi za zahist grabizhnicki vijskovi zagoni ta osmaniv yaki vse she vimagali splati regulyarnih podatkiv Skladnist konfliktu ilyustruye toj fakt sho Gerakaris buv vidbitij u chervni 1689 roku pid chas ataki na Salonu Amfissa miscevimi zhitelyami pid kerivnictvom Dimitriosa Haropolitisa ta Eliasa Damianovicha ale priblizno v toj zhe chas Gerakaris zahishav sela Agrafa ta Karpenisi vid maroderskih hristiyanskih zagoniv Gerakaris namagavsya perekonati bagato nezalezhnih vijskovih zagoniv vstupiti na sluzhbu do Osmanskoyi imperiyi ale bez osoblivogo uspihu Jomu vdalosya bilsh uspishno perekonati bagatoh afinyan yaki vtekli z mista v 1688 roci povernutisya do svoyih domivok pislya togo yak osmanskij serasker garantuvav sho proti nih ne bude represij U 1690 roci posileni osmanski vijska prokotilisya cherez Centralnu Greciyu i hocha yih ataka na Lepanto bula vidbita voni vidnovili kontrol nad vnutrishnimi rajonami na shid vid Lepanto Venecijci takozh dosyagli uspihu Monemvasiya vpala 12 serpnya 1690 roku takim chinom usunuvshi ostannij osmanskij bastion u Moreyi U 1692 roci Gerakaris ocholiv osmanske vtorgnennya na Peloponnes Vin vzyav Korinf i bezuspishno oblozhiv Akrokorint i Argos persh nizh buv zmushenij vidstupiti cherez pributtya venecijskih pidkriplen Pislya novih vtorgnen na Peloponnes u 1694 i 1695 rokah Gerakaris perejshov do venecijskogo taboru Veneciya ne mogla dovgo terpiti jogo zhorstoke i zhorstoke povodzhennya z civilnim naselennyam i intrigi shodo posadi beya Mani i pislya zhorstokogo pograbuvannya Arti v serpni 1696 roku Gerakaris buv zaareshtovanij i uv yaznenij u Breshiyi Operaciyi v Chornogoriyi Forteci Kastelnuovo Herceg Novi i Kattaro Kotor hudozhnik Vinchenco Koronelli Venecijci mali vazhlivi zv yazki ta znachnu pidtrimku sered chornogorciv zakripivshi micnu poziciyu she pid chas Kandijskoyi vijni Veneciya napoleglivo rozglyadala mozhlivist vzyati Chornogoriyu pid svij zahist U 1685 roci pomer chornogorskij mitropolit Rufim Bolevich Najvirnishij drug Veneciyi na toj chas za slovami samih venecijciv yakij pislya korotkogo perebuvannya na posadi Vasiliya Velyekrajskogo buv zaminenij Visarionom Borilovichem Bazhiceyu Borilovich zijshov na prestol yak protezhe svogo rodicha patriarha Pecha Arseniya III Charnoyevicha Ranishe velikij prihilnik Veneciyi pislya vstanovlennya kontaktu z predstavnikami imperatora v 1688 roci Arsenij stav vazhlivim soyuznikom Gabsburgiv na Balkanah Venecijci buli sturbovani tim sho pid vplivom Arseniya yakij sam buv chornogorcem za pohodzhennyam chornogorci bilshe shilyatimutsya do avstrijciv i takim chinom trimali na vidstani takozh Visariona Hid Velikoyi tureckoyi vijni ne zavzhdi zbigavsya z interesami Veneciyi i tomu cya dvostoronnya politika prizvela do nerishuchosti ta neregulyarnosti vijni v Chornogoriyi Namagayuchis zaluchiti chornogorciv na svij bik Veneciya poslala zagin gajdukiv na choli z yihnim spivvitchiznikom Bajo Pivlyaninom do Cetinye shob pidnyati naselennya proti osmaniv u 1685 roci Zagin skladavsya perevazhno z chornogorciv z Grbalya ta Boki Kotorskoyi Ranishe voni prodemonstruvali svoyi namiri pid chas korotkoyi nichnoyi ataki na Gerceg Novi 22 serpnya 1684 roku Vizir Shkodera Sulejman Bushati pogrozhuyuchi ta zaspokoyivshi plemena Kuchi ta Kelmendi zibrav armiyu ta rushiv do Cetinye koli Pivlyanin ta jogo gajduki suprovodzhuvani venecijskim zagonom i do yakih priyednalisya deyaki chornogorci virishili vchiniti ostannyu borotbu Protistoyannya zavershilosya bitvoyu pri Vrtiyelka de osmanski vijska znishili gajdukiv i pronikli do Cetinye Pograbuvavshi Cetinye Bushati vidstupiv Neviznachene sho prizvelo do nizkogo rivnya mobilizaciyi stavlennya chornogorciv do vijni shvidko zminilosya i nezvazhayuchi na te sho kilka z nih buli primusovo mobilizovani pid chas napadu Bushati na Budvu v 1686 roci voni teper buli na korist Veneciyi Visarion Borilovich yakij tim chasom buv obranij rozrobiv blizhchij plan vijni z venecijcyami ta poslav 1500 chornogorciv pid komanduvannyam knyazya Vucheti Bogdanovicha z Negushi na dopomogu Dzhirolamo Kornaro pid chas jogo napadu na Gerceg Novi Venecijskij flot vidpliv iz Hvara i 2 veresnya za kilka dniv dosyag Kastelnuovo Venecijci rozpochali oblogu suprovodzhuvanu shodennim vazhkim bombarduvannyam Osmani sprobuvali prorvati blokadu nadislavshi pidkriplennya pid komanduvannyam Topala Husejna pashi z Bosniyi 15 veresnya Voni zaznali ostatochnoyi porazki vid chornogorciv na Kameno Gerceg Novi zdavsya venecijcyam 31 veresnya poklavshi kraj majzhe pivtorastolitnomu pravlinnyu osmaniv vstanovlenomu v 1540 roci U berezni ta travni 1688 r osmani namagalisya vidplatiti Sulejman pasha Bushati napav na chornogorske girske plem ya Kuchi lishe dvichi zaznavshi nishivnoyi porazki vtrativshi 1500 cholovik i vtrativshi Medun Vlitku togo zh roku na pleminnih zborah u Gradaci v Lyeshanskij nahiyi Chornogoriya oficijno viznala syuzerenitet Veneciyi Takim chinom mitropolit Visarion zaprosiv shlyahticha z Kotora Ivana Zane Grbichicha do Cetinye nastupnogo roku yakogo potim bulo obrano pershim chornogorskim guvernadurom Venecijci vstanovili garnizon u Cetinye ta ukripilisya v Cetinskomu monastiri U lipni 1691 roku Sulejman znovu zaznav porazki pid chas svoyih karalnih pohodiv Piperi ta Byelopavlichi U 1692 roci Visarion Borilovich Bayica pomer za zagadkovih obstavin Populyarna teoriya zmovi stverdzhuye sho jogo otruyili venecijci U veresni togo zh roku Sulejman rozpochav she odin velikij pohid proti Chornogoriyi Venecijski vijska ne mali namiru protistoyati jomu yak ce zrobili gajduki sim rokiv tomu i u svoyu chergu vidstupili do svyatini monastirya Cetinye Osmanska armiya dosyagla Cetinye majzhe bez boyu lishe zhmenka chornogorciv chinila opir Pislya peregovoriv venecijskij armiyi bulo dozvoleno vidstupiti z Cetinye Pered vidhodom voni zaminuvali monastir znishivshi jogo ostatochno Cej krok buv dosit nepopulyarnim sered miscevogo naselennya i prizviv do togo sho Chornogoriya vidvernulasya vid Veneciyi Micni zv yazki zalishilisya titul guvernadura buv peredanij domu Vukotichiv a potim do domu Radonichiv Osmanska armiya nezabarom vidstupila z Cetinye Vzyattya Valoni i Kanini 1690 r Obloga Kanini hudozhnik Vinchenco Koronelli Namagayuchis dopomogti albancyam Gimari yaki povstali proti turkiv i pislya deyakih uspihiv u pivnichnij Albaniyi ta Chornogoriyi venecijskij flot rozpochav ataku na osmanskij port i fortecyu Valona Venecijci visadili vijska 11 veresnya 1690 roku ale zamist togo shob zitknutisya z nimi osmani vidstupili ta rozdilili svoyi 7000 vijsk na teritoriyi mizh Valonoyu ta vnutrishnoyu forteceyu Kanina Venecijci zmusili Kaninu zdatisya 17 veresnya a Valonu bulo zahopleno nastupnogo dnya pislya togo yak yiyi garnizon evakuyuvavsya z neyi Cej uspih dozvoliv venecijcyam rozshiriti kontrolovanu teritoriyu vzdovzh uzberezhzhya ta vnutrishnih rajoniv Epiru do Argirokastronu Gimari Suli ta navit okolic Arti Reakciya Osmanskoyi imperiyi ne zabarilasya na pochatku 1691 roku velikij vizir Fazil Mustafa pasha poslav pidkriplennya pid komanduvannyam Kaplan pashi ta Dzhafer pashi novogo seraskera Moreyi Hodzha Halila pashi ta Sulejmana pashi Shkodera shob povernuti vtracheni teritoriyi v zahidni Balkani Do 14 bereznya osmani vidnovili Valonu ta vidnovili kontrol nad pivnichnim Epirom Protyagom nastupnih dvoh rokiv miscevi zhiteli osoblivo v Himari zaznali zhorstokih represij sho zmusilo bagatoh vtekti na Korfu a inshih prijnyati islam shob vryatuvatisya Napad na Kandiyu 1692 U 1692 roci venecijskij flot pid komanduvannyam Domeniko Mochenigo napav na Krit i vzyav v oblogu jogo stolicyu Kandiyu v toj zhe chas hristiyani ostrova povstali proti osmaniv Nezvazhayuchi na ce sproba povernuti Krit provalilasya Osmanam navit vdalosya shlyahom zradi vzyati venecijsku fortecyu na ostrovi Gramvuza Ostanni roki vijni Spodivayuchis pozhvaviti venecijsku spravu Morozini sam povernuvsya do Moreyi v 1693 roci Jogo pohilij vik pozbaviv jogo mozhlivosti znovu dovesti svoyi zdibnosti i 16 sichnya 1694 roku vin pomer u Napoli di Romanya Jogo nastupnik Antonio Dzeno vsuperech poradi svoyih oficeriv ocholiv ekspediciyu proti bagatogo ostrova Hios bilya uzberezhzhya Maloyi Aziyi Ostriv bulo vzyato legko ale turecka vidpovid bula shvidkoyu ta masivnoyu Podvijna morska bitva bilya ostroviv Ojnuss u lyutomu 1695 roku prizvela do porazki venecijciv i zmusila yih prinizlivo vidijti z Hiosa Osmanam bulo zaproponovano znovu vtorgnutisya v Moreyu ale zaznali porazki vid generala Shtajnau i buli vidkinuti na svoyu bazu u Fivah U toj zhe chas Shtejnau vdalosya perevesti Gerakarisa na venecijsku storonu div vishe Morski operaciyi v Egejskomu mori Bulo kilka morskih zitknen mizh voroguyuchimi flotami napriklad bilya Lesbosa v 1690 roci bilya Androsa v 1696 roci bilya Lemnosa v lipni 1697 roku i nepodalik Samofrakiyi v 1698 roci ale voni buli zagalom nerishuchimi i ne zmogli zminiti balans sil NaslidkiVenecijska moneta v chotiri cehini na chest Karlovickogo miru Karlovickij dogovir pidpisanij u sichni 1699 roku pidtverdiv venecijske volodinnya Kefaloniyeyu ta Moreyeyu z ostrovom Egina na teritoriyi yakih bulo utvorene Korolivstvo Moreya ital Regno di Morea podilene na chotiri provinciyi Romaniya z centrom u Napoili di Romanya suchasnij Nafplion Lakoniya z centrom u Malvaziyi suchasna Monemvasiya Messeniya z centrom u Navarino suchasnij pilos ta Ahajya z centrom u Patrasso suchasni Patri Vijna sprichinila demografichnu ta ekonomichnu krizu na Peloponnesi Zgidno z pershim perepisom naselennya provedenim venecijcyami na pivostrovi bulo 86 468 osib u porivnyanni z dovoyennim naselennyam u 200 000 osib Hocha venecijcyam vdalosya vidnoviti pevne procvitannya naselennya nibito zroslo priblizno do 250 000 do 1708 roku jmovirno zavdyaki immigraciyi voni ne zmogli zavoyuvati doviru svoyih greko pravoslavnih piddanih yaki zvikli do vidnosnoyi avtonomiyi pid chas turkiv i oburyuvalisya na venecijsku byurokratiyu Venecijci takozh rozpochali velikij fortifikacijnij proekt po vsij Moreyi rezultati yakogo mozhna pobachiti j sogodni Tim ne mensh sama Veneciya bula nadto oslablena shob efektivno stverdzhuvati svoyu vladu i v 1715 roci shvidka osmanska kampaniya pid chas vijni yaku chasto nazivali Drugoyu Morejskoyu vijnoyu prizvela do povernennya Moreyu pid vladu Osmanskoyi imperiyi PrimitkiChasiotis 1975 s 8 9 Chasiotis 1975 s 9 Chasiotis 1975 s 13 14 Chasiotis 1975 s 14 16 Setton 1991 s 271 Chasiotis 1975 s 16 17 Chasiotis 1975 s 17 19 Setton 1991 s 272 Topping 1976 s 159 Topping 1976 s 160 Chasiotis 1975 s 19 Finlay 1877 s 172 Finlay 1877 s 174 Setton 1991 s 275 276 Chasiotis 1975 s 19 20 Paton 1940 s 48 49 Chasiotis 1975 s 20 Setton 1991 s 290 291 Chasiotis 1975 s 20 21 Finlay 1877 s 175 Chasiotis 1975 s 22 Finlay 1877 s 175 176 177 note 2 Chasiotis 1975 s 23 Chasiotis 1975 s 20 22 23 Finlay 1877 s 176 177 Finlay 1877 s 177 Finlay 1877 s 177 179 Finlay 1877 s 179 note 1 Finlay 1877 s 179 Chasiotis 1975 s 23 24 Chasiotis 1975 s 24 Finlay 1877 s 179 180 Finlay 1877 s 181 182 Chasiotis 1975 s 24 25 Finlay 1877 s 180 183 Chasiotis 1975 s 25 26 Finlay 1877 s 183 Chasiotis 1975 s 26 Finlay 1877 s 183 184 Chasiotis 1975 s 27 Chasiotis 1975 s 27 28 Finlay 1877 s 184 186 Chasiotis 1975 s 28 29 Finlay 1877 s 186 188 Chasiotis 1975 s 29 Finlay 1877 s 189 Chasiotis 1975 s 29 30 Chasiotis 1975 s 30 Finlay 1877 s 189 191 Finlay 1877 s 191 Nazor 2002 s 50 Nazor 2002 s 50 51 Nazor 2002 s 51 Coralic 2001 Nazor 2002 s 52 Nazor 2002 s 53 Stavrianos 1958 s 174 Finlay 1877 s 192 Chasiotis 1975 s 30 31 Finlay 1877 s 192 193 Finlay 1877 s 193 Chasiotis 1975 s 31 Chasiotis 1975 s 32 Stanojevic 1970 s 329 Monitor Komar Malbasa Stanojevic Finlay 1877 s 232 Finlay 1877 s 233 Finlay 1877 s 234 McGowan 2010 s 91 Chasiotis 1975 s 39 43 DzherelaCoralic Lovorka 2001 Boka kotorska u doba Morejskoga rata 1684 1699 hor Matica hrvatska 3 ISSN 1331 0992 Procitovano 6 lipnya 2012 Finlay George 1877 A History of Greece from its Conquest by the Romans to the Present Time B C 146 to A D 1864 Vol V Greece under Othoman and Venetian Domination A D 1453 1821 Oxford Clarendon Press Infelise Mario and Anastasia Stouraiti eds Venezia e la guerra di Morea guerra politica e cultura alla fine del 600 Milan FrancoAngeli 2005 Komar Dr Goran Z Planinska sela Dracevice pod vlascu Venecije www rastko rs bosn Malbasa Predrag Cetinjski Manastir Na Cipuru www montenegrina net MONTENEGRINA digitalna biblioteka crnogorske kulture i nasljedja McGowan Bruce 2010 Economic Life in Ottoman Europe Taxation Trade and the Struggle for Land 1600 1800 Cambridge University Press ISBN 978 0 521 13536 8 Nazor Ante February 2002 Inhabitants of Poljica in the War of Morea 1684 1699 Povijesni Prilozi hor Croatian Institute of History 21 21 ISSN 0351 9767 Procitovano 7 lipnya 2012 No article cited Monitor bosn 2019 Procitovano 20 kvitnya 2021 Paton James Morton 1940 The Venetians in Athens 1687 1688 from theIstoriaof Cristoforo Ivanovich Gennadeion Monographs I Cambridge Massachusetts Harvard University Press Setton Kenneth Meyer 1991 Venice Austria and the Turks in the Seventeenth Century Philadelphia The American Philosophical Society ISBN 0 87169 192 2 Stanojevic Gligor Montenegrina digitalna biblioteka crnogorske kulture i nasljedja www montenegrina net Stanojevic Gligor Tadic Jorjo 1970 Jugoslovenske zemlje u mletacko turskim ratovima XVI XVIII vijeka Istorijski institut Kada јe јanuara 1685 umro cetiњcki mitropolit Ruvim Stavrianos L S 1958 The Balkans Since 1453 Topping Peter 1976 Venice s Last Imperial Venture Proceedings of the American Philosophical Society 120 3 JSTOR 986555