Літера В Кирилиця А Б В Г Ґ Д Ѓ Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З З Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј К Л Љ М Н Њ О П Р С С Т Ћ Ќ У Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я

Літера В

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄			Ӑ			Ӓ
			Ә			Ӛ
Ӕ	Ғ					Ӷ
	Ԃ	Ꚃ			Ԫ
Ӗ	Е̄				Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ӡ	Ԇ	Ӣ		Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ		Ԛ	Ӆ
Ԯ					Ӎ	Ӊ
Ң		Ӈ	Ҥ			О̆
	О̄	Ӧ	Ө		Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ		Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
	Ҭ					Ӯ
Ӱ		Ӳ	Ү		Ұ
Ҳ			Һ			Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚗ		Ҽ	Ҿ			Ӹ
Ҍ				Ӭ
					Я̄
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ
Ѿ	Ѣ		ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ		Ꙥ		Ꙩ
	Ꙭ	ꙮ		Ꚛ
Літери кирилиці

В («ве») — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.

Історія

За формою накреслення це видозмінений варіант літери («віди») (старослов'янської кириличної абетки), що походить від грецького β («бета», у середньогрецькому читанні — «віта»). Назва, очевидно, походить від староцерковнослов'янського вѣдѣ («я знаю», «я знав»), яке являє собою застиглу архаїчну форму перфекта дієслова вѣсти — пор. грец. οἶδα, дав.-інд. vḗda, авест. vaēda, гот. wait.

У глаголиці має накреслення . Числове значення у кириличній цифірі — 2 (в̃), у глаголичній — 3.

Різна вимова латинського B і слов'янського В зумовлена тим, що латинська абетка виникла на основі грецької близько VI ст. до н. е., коли Β означала звук [b], а в період створення слов'янської кириличної абетки в IX ст. н. е. греки вимовляли Β як [v] («віта»).

У давньоруській і староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «В» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

В — третя літера української абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно губно-зубний апроксимант [ʋ], який, на відміну від російської мови, не співвідноситься з губно-зубним [f], а на початку слова перед приголосним, після голосного та в кінці слова переходить у дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант [w] (він ўзяў, вона ўзяла, воўк). Інші алофони — [β], [v], [ⱱ̟] / [ⱳ], [ⱱ].

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо

Звук

В українському письмі літера В може позначати різні звуки, залежно від позиції в слові.

[β] (б-в) — дзвінкий губно-губний фрикативний
[ʋ] (в) — дзвінкий губно-зубний апроксимант
[v] (твердий в) — дзвінкий губно-зубний фрикативний
[ⱱ̟] / [ⱳ] (в) — губно-губний одноударний
[w] (в) — дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант
[ⱱ] (в) — дзвінкий губно-зубний одноударний

Прийменник

В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — прийменник «в», який є фонетичним варіантом прийменника «у» (рідше трапляються форми «ув», зі знах. і місц. відмінками вживаються також «уві», «вві», «ві», церк.-слов. «во»). Він має значну кількість значень, означаючи і місцеперебування (у лісі), і напрямок (у ліс), і посідання (у мене), і початок дії (у танець). Колись цей прийменник міг вживатися у значенні «біля», «поруч»: «Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот» (І. П. Котляревський); «А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа» (Марко Вовчок).

З граматичного й етимологічного погляду в прийменнику «в/у» можна виділити два різних праслов'янських прийменники. Один, найбільш поширений, вживається з місцевим і знахідним відмінками і походить від прасл. *vъ < *vъn (дав.-рус. въ, вън), у якому початкове *v- має протетичне походження, а *ъn вважається спорідненим з дав.-гр. εν, лат. і англ. in, нім. im. Втрата прикінцевого *n сталася внаслідок закону відкритого складу майже у всіх позиціях, зберігся він тільки на початку деяких займенників (у них, у ньому, у неї). Другий прийменник трапляється у сполученні з родовим відмінком (у мене, заст. у воріт, у порога) і веде походження від прасл. *u (дав.-рус. ѹ) < пра-і.є. *au.

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1042	0412	002022	00000100 00010010
Юнікод	Мала	1074	0432	002062	00000100 00110010
ISO 8859-5	Велика	178	B2	262	10110010
ISO 8859-5	Мала	210	D2	322	11010010
KOI-8	Велика	247	F7	367	11110111
KOI-8	Мала	215	D7	327	11010111
Windows-1251	Велика	194	C2	302	11000010
Windows-1251	Мала	226	E2	342	11100010

Див. також

B (латиниця) — схожа за виглядом літера латинської абетки.
Бета (літера) — літера грецької абетки від якої утворено літеру В.

Примітки

Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 19 грудня 2016.
У // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
В // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — .

Джерела

В — Енциклопедія сучасної України [ 13 січня 2021 у Wayback Machine.]

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Півторак Г. П. В // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

[1] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[2] . Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 19 грудня 2016.

[3] У // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[4] В // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[5] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — .