Желехі вка український фонетичний правопис на Заході України з 1886 року й до 1922 року коли не коли аж до 1940 х що йог

Желехі́вка — український фонетичний правопис на Заході України з 1886 року й до 1922 року (коли-не-коли аж до 1940-х), що його Євген Желехівський створив на основі гражданського шрифту й поширеної того часу в українській мові фонетичної орфографії (з деякими змінами) для власного «Малорусько-німецкого словаря», який повністю вийшов друком того ж таки 1886 року.

Історія

Саме для «Малоруско-нїмецкого словаря» Є. Желехівський створив власний фонетичний правопис, що його будував на основі кулішівки, поширеної на сході України. Це була спроба об'єднати галицький говір і нову українську літературну мову, розробити загальні правила орфографії. Адже наприкінці ХІХ ст. чимало слів галичани писали, спираючись на власні діалектичні особливості.

Новиною цього правопису був послідовний ужиток ї не лише замість [ji], але й по шелестівці на місці давніх ѣ та [е]. Желехівка міцно запанувала серед прихильників фонетичного правопису як на Галичині, так і на Буковині. Властиво, не була вона якоюсь новиною, бо в головних рисах її знаходимо в писаннях, наприклад, О. Огоновського.

Желехівку закріплено в «Руській граматиці» С. Смаль-Стоцького й Т. Ґартнера, що вийшла у світ 1893 року у Львові, за рік до цього систему Желехівського оголошено офіційною для української мови в Австро-Угорщині (замість максимовичівки), позаяк уперше з розпорядження австрійського міністерства освіти «Руська граматика» стала офіційною в школах і урядовім діловодстві Галичини. Видану «Руську граматику» за системою Є. Желехівського І. Фаріон уважає за остаточну крапку в перемозі народовців. Із появою «Малоруско-нїмецкого словаря», а отже, і нового правопису, «язичіє», як макаронічна літературна мова, поступово вийшла з ужитку.

Желехівку, окрім кулішівки й драгоманівки, ґрунтовніше опрацювала мовна комісія при Науковім товаристві ім. Т. Шевченка, яка 1904 року видала «Руську правопись зі словарцем». Із певними змінами желехівку вжив Б. Грінченко у виданім ним чотиритомнім «Словарі української мови», більшість правописних правил, застосованих і ним, діють і дотепер.

Діяв правопис аж до 1922, а подекуди — й до 1940-х років, поки на зміну йому не прийшла нова орфографічна система Української академії наук.

Особливості правопису

Особливості цього правопису зумовили діалектні риси галицьких говірок:

Літери ъ, ѣ, ы було вилучено з абетки;
Звук [е] передано буквою е, [ɪ] — через и: верх, син;
Звукосполуки [je]/[ʲe] передано через є: Єва, житє, єднати, зїлє, [ji]/[ʲi] — через ї: їхав, мої, [ju]/[ʲu] — через ю: Юрій, конюшина, [ja]/[ʲa] — через я: яструб, маля, [jo]/[ʲo] — через йо/ьо/ё: Йосип, йолуп, однак у передачі м′якості перед [о] лексикограф був непослідовний: стьобати — стёбати, сьомий — сёгочасний, цьонька «свиня» — цёпку «трошечки». Згодом цю непослідовність було усунуто разом із буквою ё;
Вибухове [g] передано через ґ, а африкати [d͡ʒ] й [d͡z] через дж, дз відповідно: ґанок, зоольоґія, ґава, ґедз, ґринджоли;
В іншомовних словах збережено м'яке л·: клюб, плян, блюза, кляса, льокальний, Клявдия;
Апостроф ставлено на межі префікса й кореня слова, що починається голосівкою, якщо нема роздільної вимови або просто перед йотованими після негубних: з'явленє, з'єднати, з'явище, з'їзд, під'їсти, з'юшити, з'орати, роз'учитися, ин'як «інакше», проте роздільної вимови губних із йотованими на письмі не позначувано: бити — бю, бєш, пити — пю, пє, пєш, вюн, вяз, мякий, мясо. Уведення апострофа в новоукраїнську орфографію є заслугою саме Є. Желехівського;
В іменниках середнього роду не відбувалося подовження шелестівок і писано закінчення є відповідно до наддніпрянського я: зїлє, житє, знанє;
Прикметникових суфіксів -ський, -цький не пом'якшувано: україньский, нїмецкий;
За допомогою ь відбито м′якість [zʲ], [t͡sʲ], [sʲ] перед [v] і взагалі будь-якою твердою губною: сьміх, сьвято, сьвіт, цьвях, цьвіркати, зьвір;
Частку -ся писано окремо від дієслова: учить ся, являєть ся, сьміяти ся, як і закінчення -му, -меш, -ме від дієйменника у формах майбутнього часу недоконаного виду: робити ме, ходити меш (або меш ходити).

Систему Желехівського основано на тих говірках, де відповідних шелестівок перед [і], що походить із [о] в новозакритім складі, вимовляють твердо: столъ > стіл, долъ > діл, носъ > ніс, а перед [і], що походить із [е] в новозакритім складі й на місці ѣ, — м′яко: неслъ > нїс, осень > осїнь, дѣдъ > дїд тощо.

Докладніше: Ікавізм

У зв'язку з розрізненням у значній частині українських діалектів твердих і м'яких зубних перед звуком [і] доповнено систему йотованих в українській мові:

Літеру ї писано ще й для звука [і], що постав із ѣ та з [е] по м'яких зубних шелестівках [dʲ], [tʲ], [zʲ], [t͡sʲ], [sʲ], [lʲ], [nʲ]: дїл — дїло, але діл — долу, тїло, цїна, сїно, лїс, тїк — текти, але тік — току, нїс — нести, але ніс — носа тощо;
По твердих зубних і замість етимологічного [о] уживано букву і: стіл, сік — соку, але сїк — сїкла, кіт, міняти тощо.

Тобто желехівка засвідчила збережене в частині українських говірок важливе розрізнення м'якої й твердої вимови приголосних перед [і], яке є не вузькодіалектною особливістю, а має спільнослов'янське етимологічне коріння: «у цій рудї руді домішки», «я волїв не купляти цих волів», «вуж лїз серед ліз», «на цьому лисї лисі плями», «твій ніж довший, нїж мій», «потік тїк через тік» тощо.

Приклад уживання

У Вікіджерелах є

В новий сьвіт

В тонкім флюїдї миготїнь

Купаєть ся земля і море,

Розчинюєть житє і смерть

І родить ся добро та горе.

— Е. Гуцайло, Червоний Кобзар, 1914

Критика

Цей правопис мав як істотні переваги перед попередніми правописами, так і певні хиби; суперечливим було, зокрема, написання літери ї замість і на місці історичних ѣ та е, що мало сенс у західних діалектах та говірках Правобережжя, де зберігалося розрізнення твердих та м'яких зубних приголосних перед і, але створювало певні незручності для частини східних говірок, де таке розрізнення зникло.

І. Франко — радше як літератор, аніж як мовознавець — не сприйняв желехівки і спочатку протестував проти неї, та все-таки згодом він сам писав нею (після драгоманівки), коли активно співпрацював із Науковим товариством ім. Т. Шевченка та його виданнями, а в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» відзначив: «„Словар“ Желехівського, прийнявши фонетичний правопис, зробився основою пізнішої побіди фонетики в школі й урядах». Східноукраїнські письменники та вчені, як-от Б. Грінченко, поставилися до желехівки негативно. Проте західноукраїнська інтелігенція й широка громадськість сприйняли цей правопис досить прихильно.

Хоча в Наддніпрянській Україні популяризатором желехівки був Михайло Грушевський (у виданнях після революції 1905 року, головним чином в «Літературно-науковому віснику»), тут однак прийнялася «грінченківка» — правопис, змодифікований Борисом Грінченком і вживаний у «Словарі української мови».

Сучасний вжиток

На желехівці засновані два сучасних письмових стандарти русинської мови:

пряшівсько-русинського діалекту, який розробили Василь Ябур, Анна Плішкова і Кветослава Копорова.
бачвансько-русинського діалекту, який розробляють: в Сербії Юліан Рамач, Гелена Медьєши та Михайло Фейса, а на території Угорщини — Михайло Капраль та Віра Ґіріц.

Див. також

Кулішівка

Джерела

Желехівка // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
Огієнко, Іван (2010). Тимошик, Микола (ред.). (PDF) (Українською) . Київ: Наша культура і наука. с. 346. ISBN . Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2018. Процитовано 6 червня 2018.
Хомишинець, Лілія (20 лютого 2013). . Gazeta.ua (Українською) . Архів оригіналу за 12 червня 2018.
(PDF). Упорядники: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. Київ: Наукова думка. 2004. с. 582. ISBN . Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2020. {{}}: Недійсний |nopp=n ()
Фаріон, Ірина (23 серпня 2009). (Українською) . Архів оригіналу за 12 червня 2018.
Москаленко, Артем (1961). Нарис історії української лексикографії (Українською) . Київ: Радянська школа. с. 79.
. Російсько-українські словники (укр.). 4 січня 2011. Архів оригіналу за 1 червня 2019. Процитовано 4 січня 2018.
Метик, Богдан (2008). На захист желехівки. Ліга-Прес. с. 109.
Нахлік, Євген; Нахлік, Оксана (2011). (PDF) (Українською) . Львів. Архів оригіналу (PDF) за 22 червня 2018. Процитовано 6 червня 2018.
Желехівка // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .

Посилання

Півторак, Г. . Архів оригіналу за 22 травня 2011. // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — . — С. 646.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 травня 2021. // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 439. — 1000 екз.

У Вікіджерелах є

тексти, написані желехівкою

[1] Желехівка // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.

[:0-2] Огієнко, Іван (2010). Тимошик, Микола (ред.). (PDF) (Українською) . Київ: Наша культура і наука. с. 346. ISBN . Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2018. Процитовано 6 червня 2018.

[:1-3] Хомишинець, Лілія (20 лютого 2013). . Gazeta.ua (Українською) . Архів оригіналу за 12 червня 2018.

[nd_2004-4] (PDF). Упорядники: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. Київ: Наукова думка. 2004. с. 582. ISBN . Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2020. {{}}: Недійсний |nopp=n ()

[:2-5] Фаріон, Ірина (23 серпня 2009). (Українською) . Архів оригіналу за 12 червня 2018.

[6] Москаленко, Артем (1961). Нарис історії української лексикографії (Українською) . Київ: Радянська школа. с. 79.

[7] . Російсько-українські словники (укр.). 4 січня 2011. Архів оригіналу за 1 червня 2019. Процитовано 4 січня 2018.

[8] Метик, Богдан (2008). На захист желехівки. Ліга-Прес. с. 109.

[:3-9] Нахлік, Євген; Нахлік, Оксана (2011). (PDF) (Українською) . Львів. Архів оригіналу (PDF) за 22 червня 2018. Процитовано 6 червня 2018.

[10] Желехівка // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .