Етнографі́чні гру́пи украї́нців (англ. Ethnographic groups of Ukrainian people, Subethnic groups of Ukrainians).
Під етнографічною групою або субетносами розуміють певну групу людей, що належить до конкретного етносу. Вона зберігає традиційні елементи побутової культури, діалектні відмінності в мові й складає історико-культурну спільність. Традиційно-побутові особливості етнографічних груп (субетносів) виявляються в одязі, житлі, звичаях, обрядах, фольклорі, народній музиці та декоративно-ужитковому мистецтві.
Поява етнографічних груп зумовлена історичними особливостями розвитку окремих територіальних груп конкретної народності чи нації, їх соціальним і політичним становищем, географічними умовами, заняттями, що позначається на культурі й побуті цих груп. Часто такі групи мають самоназву і виступають етнографічними групами (субетносами) конкретного етносу.
Загальна характеристика
Впродовж багатьох століть на українській етнічній території відповідно сформувалися різні етнографічні групи українського етносу. Серед них лемки, долиняни, гуцули, покутяни, ополяни, подоляни, волиняни, батюки, , , підляшани, пінчуки, поліщуки, литвини, польовики, черкаси, , , , сіврюки, слобожанці, , , кубанці, донці та інші етнолокальні групи з нечіткою етнічною самосвідомістю, але з певними культурно-побутовими особливостями.
За умов урбанізації і стрімкого економічного розвитку активізується культурно-побутова інтеграція цих груп з навколишнім населенням. Внаслідок внутрішньо-етнічної консолідації українців згадані специфічні особливості цих груп згладжуються, звужується сфера їх впливу і окремі з них перестають існувати. Етнографічні групи українського етносу зараз найкраще збереглися в межах Українських Карпат та Закарпаття. Найкраще зберегли свої особливості етнографічні групи горян Українських Карпат — бойки, гуцули, лемки.
Опис окремих етнографічних груп українців
Подоляни
Подоляни — мешканці Поділля. Географічне Поділля — це плоска височина, перерізана багатьма ярами. Межа його починається від Миколаєва над Дністром, проходить уздовж Дністра на південний схід аж до міста Балти. Там звертає на схід і йде повз місто Гайворон, захоплюючи частину Черкаської, повністю Вінницьку і більшу частину Хмельницької областей. Іде далі на захід біля Кременця, займаючи цілу Тернопільську та частину Львівської області аж до Львова. Усе Поділля було поділене в XV ст. по ріці Мурафі на Західне та Східне. Західне Поділля було під впливом Речі Посполитої, а Східне Поділля було під впливом Великого князівства Литовського. Центром західного Поділля був Кам'янець, східного — Брацлав, а третім значним подільським осередком був Червоногородський замок, до якого входили землі від Збруча до Бучача. Східне Поділля мало в подальшому часі спільну історію з Подністровською Україною та перебувало під козацьким впливом. Що стосувалося побуту та традицій, одягу, забудови житла, то в цілому вони були однакові в усьому Поділлі. Територія від Брацлавщини до Чорного моря називалася Побережжя та відносилася в територіальному плані також до Поділля. Нижня границя Поділля проходила біля м. Очаків (Дашів). Де була межа між Подністровською Україною та Поділлям невідомо.
Назва подоляни пішла від назви території. В минулі часи подоляни заселяли землі по Дністрі з обидвох боків, та були на думку істориків нащадками тиверців. Відомий історик Ян Длугош називав також Кременець та Теребовлю подільськими містами. Характерною особливістю Поділля, яка мала вплив на побут населення, було те, що Поділля з XV ст. знаходилося на кордоні із татарами. Постійна небезпека з боку татар, зумовила виникнення міст-замків, в яких проживав міщанський прошарок населення. З цієї причини на східних подільських землях виник особливий військовий прошарок населення — козаки. Окрім того звичайне населення займалося в основному землеробством як у містах так і селах. Вирощували в основному пшеницю, також вирощували та сушили на продаж сливи, біля самого Дністра вирощували також виноград та робили вино, на баштанах вирощували дині. Безперервні татарські напади, знищення осель, масове забирання населення в полон мало вплив на характер та побут подолян. Адже саме Поділля називали землею политою кров'ю або землею войованою «вогнем та мечем». Пісні подолян відрізнялися особливою тугою та ліричністю, танцювали охоче на Поділлі також швидкі танці: шумки та чабарашки. Подібний побут, говір, традиції та одяг мають мешканці Буковини. З 1793 р. більша частина Поділля потрапила під владу Російської імперії, що спричинило заборону мови, традицій, традиційного одягу. Саме з цієї причини культура та традиції подолян збережені менше ніж у гуцулів чи бойків.
Подільські села були великими з широкими вулицями, налічували вони 200—300 осель, та декілька тисяч мешканців. Характерною особливістю яка відрізняла подільські села було те, що оселі були оточені валами або великі будинки — ровами, та обсаджені навколо вербами. В селах які знаходилися не біля річок чи природних водоймищ завжди викопувався один або декілька ставків. В центрі села знаходилася церква, навпроти неї через дорогу була завжди корчма. Наприкінці села знаходився панський будинок, відгороджений липами.
Бойки
Бойки — етнографічна група українського народу, що розселена по обидва узбіччя середньої частини Українських Карпат. Бойківщина займає Високі Бескиди, східну частину Середніх Бескидів, західну частину Горганів та Центрально-Карпатську улоговину, що на півдні до них прилягає. Межа етнографічної території бойків пролягає між ріками Сяном і Бистрицею Надвірнянською на північному заході Українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в північно-західній частині Закарпатської області.
За сучасним адміністративно-територіальним поділом Бойківщина охоплює північно-західну частину Богородчанського району, Рожнятівський район і майже весь Долинський (за винятком його північної окраїни) райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Вона займає територію близько 8 тис. км².
Найпоширенішою є думка, що бойки є нащадками давнього слов'янського племені білих хорватів, що селилось в Українських Карпатах і яких князь Володимир Великий приєднав до Київської держави.
Походження самоназви «бойки» вченими ще повністю нез'ясовано. Бойки, як етнографічна група, відрізняються від своїх сусідів бойківською говіркою, забудовою осель, звичаями, традиціями, побутом, а в минулому — ще й одягом.
Ще в середині XIX століття за приблизними підрахунками в межах Бойківщини проживало до 170—175 тис.чол. З них переважна більшість в галицькій частині, а значно менша в Закарпатській. В XX ст. тут проживало до 400 тис. чол. Найвідомішими містами та містечками на території Бойківщини є Дрогобич, Калуш, Борислав, Болехів, Долина, Самбір, Старий Самбір, Сколе, Нижні Ворота, Турка, Воловець, Бориня, Великий Березний.
Виходячи з місцевих природних умов, бойки з давніх часів займалися скотарством (розведенням волів, овець), а в новіших часах — землеробством (вирощуванням вівса, картоплі) та скотарством молочного напрямку. До додаткових занять бойків належали роботи на лісорозробках, нафтових промислах, збирання та збут ягід і грибів, розведення в окремих місцях садів. Торговельний шлях, що проходив через Бойківщину, спонукав окремих із бойків до торгівлі спочатку сіллю, а згодом овочами. Торгували вони в містах Галичини, Волині, в Будапешті, Бухаресті, Петербурзі, Франції.
Зараз представники цього субетносу працюють в лісовому та сільському господарстві, різних галузях промисловості, сфері послуг та в інших галузях господарства.
На Бойківщині народилися відомі діячі історії, науки та культури. Серед них Юрій Дрогобич (Котермак) спочатку професор у Кракові, а згодом проф. та ректор у Болоньському університеті, П.Конашевич-Сагайдачний — гетьман України, письменник, вчений, громадський діяч І. Я. Франко, а також письменники М. Устиянович, А. Могильницький, провідник ОУН — Степан Бандера.
В першій половині XX ст. (30-ті рр.) дослідження Бойківщини були зосереджені в музеї «Бойківщина» в Самборі . Тут видавався «Літопис Бойківщини».
Гуцули
Гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фольклором, широким розвитком народних ремесел. Вони мають свою етнографічну територію (Гуцульщину), яка умовно була окреслена наприкінці XIX — на початку XX ст. на основі тривалих етнографічних та мовно-діалектичних досліджень. Відповідно було встановлено схематичні межі території, заселеної гуцулами. Так, на заході межа з бойками проходила по річці Лімниці, в Закарпатті — верхів'ями річок Берестянки, Турбату, Тересви, долині Малої Шопурки до її злиття з Тисою, а на півдні ця лінія проходить до державного кордону. На півночі та північному сході від Лімниці межа пересікає Бистрицю Солотвинську та Надвірнянську, через село Пасічну йде на Делятин, Яблунів, Косів, Вижницю, Берегомет, Красноїльськ до кордону з Румунією.
Гуцульщина за сучасним адміністративно-територіальним поділом займає південну частину Надвірнянського, Косівського районів та весь Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького району і Путильський район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Її територія становить 6.5 тис. км². Всю нинішню Гуцульщину можна поділити на Галицьку (2.9 тис. км²), Буковинську (2.2 тис. км²) та Закарпатську (1.4 тис. км²).
Найбільш заселеною є Галицька частина Гуцульщини і найменше — Закарпатська. Переважна більшість населення проживає у сільських поселеннях, а значно менша — у малих містах і містечках. Сільські оселі тут розпорошені, вони тут досягають найвищої верхньої межі постійного заселення (до 1400 м). На Гуцульщині досить багато сезонних сільських поселень, зокрема високогірні пастуші оселі на полонинах, а також перехідні форми між постійними та тимчасовими оселями.
Природні умови території зумовили основні напрямки господарської діяльності гуцулів. Основним їх заняттям завжди було скотарство, для якого тут були найсприятливіші умови. Землеробство велося на примітивному рівні (вирощування картоплі, кукурудзи, ячменю, льону, вівса, жита). Дещо пізніше почався розвиток курортного господарства, з якого не могли скористатися гуцули. Додатковими заняттями гуцулів є домашні промисли — ткацтво, обробка металу і шкіри, різьба по дереву, художня вишивка та ін.
В новітній час гуцули в значній мірі зайняті в лісовому господарстві, лісорозробках, в деревообробній та інших галузях господарства.
На Гуцульщині народилися ватажки опришківського руху в Карпатах та Прикарпатті — (с. ), Олекса Довбуш (с. Печеніжин), керівник селянського повстання проти поміщиків Лук'ян Кобилиця. Тут народився письменник та громадський діяч, близький соратник Івана Франка — Михайло Павлик, його сестра, громадська діячка — Анна Павлик. На цій землі народилися відомі народні майстри з різьби по дереву Юрій та , а також відома вишивальниця, лавреатка Державної премії ім. Т. Г. Шевченка із с. Шешори.
Лемки
Лемки — етнографічна група українських горян, яка до 1947 р. жила по обох боках Карпатського хребта і державних кордонів (до 1772. — польсько-угорського, а з 1919. — польсько-чехословацького). Їхня територія виступає півостровом між польською і словацькою етнографічною територією завдовжки 140 км і завширшки 25–50 км.
Територія галицької Лемківщини до 1946 займала південну частину таких повітів як Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Коростянського, Саніцького, південний захід Ліського і 4 села Новоторзького площею близько 3.5 тис. км². На цій території проживало 200 тис.осіб, в тому числі 160 тис. українців (1939), які жили близько в 300 селах. Закарпатська Лемківщина займає більшість Пряшівщини — близько 3 тис. км² і 110 тис. мешканців та ряд етнографічних островів.
Згідно з польсько-радянським договором від 16 серпня 1945 року, що визначив польсько-радянський кордон, остаточно було віддано Польщі всю північну Лемківщину і проведено взаємний обмін населенням між Польщею і УРСР. До половини 1946 року більшу частину лемків (близько 80 %) було виселено в Україну, переважно в її західні області та частково у крайні східні. Решту, за малим винятком, в 1947 році внаслідок проведення операції «Вісла» було переселено на північно-західні землі Польщі й розселено окремими родинами між польськими поселенцями. Північна Лемківщина була заселена польськими верховинцями, а більшість земель залишилась пусткою. Отже, після виселення лемків поляками з північної Лемківщини, єдиною територією їх компактного розселення на сьогодні залишилось західне Закарпаття — Пряшівщина та західна частина Закарпатської області. На Лемківщині переважали сільські поселення, а міські були представлені м. Сяніком та містечками Мушина, Криниця, Буківсько, Балигород. Міські жителі становили 15 %. На кількості населення Лемківщини в минулому (1880–1914 рр.) суттєво позначилися значні міграції до Америки. Лемківські оселі розташовані у долинах, витягнуті ланцюгами. В найвищих частинах Західного Бескиду збереглися залишки наступного життя та перехідні рільничо-пастуші форми.
Основним заняттям лемків з давніх-давен було сільське господарство переважно для власних потреб. До 1914 р. важливим тут був випас волів та овець. Після скасування сервітутів та обмеження випасу по лісах тваринництво занепало і набрало молочного напрямку. В цей час піднялось рослинництво: (овес, картопля, льон, на півночі Сяніччини — жито і пшениця). Допоміжними заняттями на Лемківщині були ткацтво, деревообробка (виробництво гонти, ложкарство), каменярство. До 1914 р. досить поширеними були сезонні мандрівки на жнива до Угорщини, а також еміграція на заробітки до Америки. Лемки, які жили біля курортів, працювали в прислузі, продавали молочні продукти, гриби, ягоди.
Лемки, як етнографічна група, мають свою говірку, духовну та матеріальну культуру. Як зазначає В. Кубійович, з одного боку вони архаїчні, а з другого — зазнали впливу словацько-польського оточення. Лемки в порівнянні з іншими етнічними групами більше прив'язані до своїх гір, традиційних форм життя і церкви та відпорні на зовнішні впливи. Це і в значній мірі зберегло їх від денаціоналізації. Щодо матеріальної культури лемків, то вона бідніша в порівнянні з гуцульською. Лемківські садиби збудовані з дерева, вони переважно однобудинкові, дахи із гонти. Житлова частина таких будинків сіньми відділена від господарської. Лемки віддавна займаються різьблярством, виділяються своєрідним пісенним фольклором. Вони створили чимало оригінальних весільних та жартівливих пісень.
На Лемківщині народилась ціла когорта видатних людей, зокрема народних героїв, церковних і громадських діячів, науковців, письменників, художників і музикантів, артистів і співаків. Так, ватажками антифеодальної боротьби на Лемківщині в XVII ст. були та Андрій Савка. Найбільше з Лемківщини вийшло церковних діячів, зокрема митрополит Йосиф Сембратович, кардинал Сильвестр Сембратович, єпископи: , , Йосафат Коциловський, церковний діяч Іван Могильницький, вчені богослови і професори Львівського університету о. Й. Делькевич, о. Тит Мишковський та ін.
З Лемківщини походять письменники Володимир Хиляк, Франц Коковський, Іван Филипчак, , поет Богдан Антонич, та композитор Михайло Вербицький, визначний лемківський різьбяр , вчені Володимир Кубійович та Михайло Грушевський.
З Лемківщини у Львові працюють народні артисти України, відомі співачки сестри Марія, Ніна і Даниїла Бойко, в їхньому репертуарі значне місце займають лемківські пісні. Зараз на Лемківщині (в Польщі) працює популярна хорова капела «Лемковина» (керівник і диригент Я. Трохановський), створено музей лемківської культури з ініціативи Федора Гоча. Щороку тут проводиться багатолюдний фольклорно-етнографічний фестиваль «Ватра». На словацькій Лемківщині у м. Пряшеві функціонує Український національний театр, а при ньому Піддуклянський український народний ансамбль пісні і танцю. Масові фестивальні свята щорічно проводяться в Свиднику. Тут і працює музей української культури, де видаються журнали «Дукля», «Дружно вперед», тижневик «Нове життя». В Україні, куди переселені лемки, дальшого розвитку набуло їх народне мистецтво. Тут розвинулося ряд осередків різьбярства, зокрема у Львові, Стрию, Трускавці, Моршині, Підгайцях, Бережанах. З них виросли такі майстри як заслужений діяч мистецтв України Василь Одрехівський, брати Юрій і Мирон Амбіцькі, Лука Біганич, Іван Мердак, Андрій Сухорський із синами та ін.
Поліщуки
Найбільше поширена назва поліщуки (вперше згадується в документах XVII ст.). Ця назва охоплювала українське та білоруське населення в межах історико-етнографічної території Полісся.
Поліщуками в Україні називали і ще називають подекуди сьогодні жителів Українського Полісся. Проте похідний від нього етнікон «поліщуки» як самоназва населення цієї території, поширена тут не скрізь. Традиційним ареалом поширення назви «поліщуки» серед самого населення був в основному басейн Прип'яті та її приток. Під дією цілого ряду факторів вже нині простежується тенденція до обмеження вживання назви «поліщуки», що пов'язано із заміною її ширшим етнонімом — українці.
Виходячи з природно-географічних умов Українського Полісся поліщуки з давніх давен займалися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством, пасічництвом.
Місцеві природні умови позначилися тут на шляхах сполучення, на основних типах поліських поселень зі скупченою гніздовою, рядовою і найпоширенішою впродовж двох останніх століть одновуличною, а також хутірською забудовою. Поліщуки виділяються своєю народною культурою, давньою обрядовістю, звичаями, традиціями, особливостями пісенного фольклору. Багато із них добре збереглися до сьогодення. — це назва окремих груп населення Українського Полісся з нечітко визначеною етнічною самосвідомістю. Так, десятки тисяч «тутейших» при польських переписах (1921, 1931 рр.) потрапили лише у підсумкову графу «інших» і не були зараховані до українського чи білоруського етносів.
Кубанські українці
Докладніше: Українці на Кубані
Активне заселення Кубані відбулось за другої хвилі переселення, яка почалась в 1802 році — Буджацького козацьких військ, а також Задунайської Січі; та в 1809—1811 рр. — з козаків Полтавської і Чернігівської губернії. А з 1809 до 1849 року на Кубань з України було переселено лише реєстрових козаків з родинами близько 109 тисяч осіб.
Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалась протягом всього XIX ст.: дані про національний склад населення Кубані за 1882 рік, представлені в Кавказькому календарі 1886 року вказують на те, що 46,8 % жителів становили українці, 41,0 % — росіяни, горяни — 9,73, німці — 1,3 %, вірмени — 0,6 %. Домінування українців в регіоні зберігалось до 1930-х років.
Після лютневої буржуазної революції 1917 року частина кубанського козацтва, відчуваючи неміцність положення Тимчасового уряду і будучи незадоволеним його половинчастою політикою, почала об'єднуватись навколо голови Тимчасового Кубанського обласного виконавчого комітету, комісара Тимчасового уряду кадета Кіндрата Бардіжа, висунувши при цьому самостійницькі гасла: «Влада на місці» і «Кубань для кубанців».
В кінці 1919 року Кубанська Рада, маючи на увазі самостійність Кубані, відправила делегацію на Паризьку мирну конференцію. У відповідь, А. І. Денікін розігнав Раду, один із членів делегації — Олексій Кулабухов — був повішений. Надалі П. М. Врангель, що отримав у березні 1920 року владу від Денікіна, спираючись на генералів — вихідців з кубанських козаків Сергія Улагая, В'ячеслава Науменко, Лещенко, Івана Гулиги, Андрія Шкуро та інших — робити активні зусилля по схиленню проукраїнські налаштованої Кубанської Ради і Кубанського уряду на бік Російської армії. Ці спроби не дали відчутного результату, а проросійська політика генералів Білого руху призвела до відтоку кубанців з армії.
в 1930-ті роки безпосередньо торкнулась центрів українських настроїв Кубані. Найвідомішою сторінкою етноциду 1932 року стали події на станиці Полтавська.
Слобожани
Слобожани або слободяни — назва населення яке проживало на території Слобідської України. Слобідська Україна мала на заході кордон з Гетьманщиною, на півдні з Запорожжям і Кримським ханством, на півночі з Московською землею, на сході кордон проходив по ріці Дон.
Сам Харків 1655 року складався тільки з козаків. В 1680-х роках в Слобожанщині було близько 100 000 населення.
Перепис 1732 року налічує військового люду 106 000, а усіх разом 400 000.
За переписом 1897 року на території старої Слобожанщини: в Харківській губернії нараховувалось 2 492 316 населення, з них 2 009 411 українців, у Воронізькій губернії — 854 053 українців, в Курській губернії — 523 277, усього близько 4 млн. В XVII ст. на території Слобожанщини було одне козацтво з невеликою кількістю духовенства та старшини.
Волиняни
докладніше: Волиняни
Волиняни (дав-рус Волынѧне) — етнографічна група Українців, яка історично населяє землі . Сформувалася етнографічна група на основі племені Волинян, які заселили землі землі Волині, північно-східну Галичину та басейн середнього Бугу. Згадки про Волинян є у повісті минулих літ та на думку багатьох істориків про них писав арабський географ та мандрівник Аль-Масуді назвавши їх «Валінана». У 981 році, князь Володимир Святославич підкорив землі на яких проживали Волиняни, де згодом було створено Волинське(Володимирське) князівство. У середні віки, Волинь стала мало чи не найважливішим регіоном України, Волиняни зберігали мову, культуру та віру Русі. Волинська шляхта була відома своєю політичною автономією. На думку багатьох істориків, сучасна Україна якою ми її знаємо, є результатом боротьби за неї Волинян. Як пише Польский історик Ю.Бартошевич «Ціла та земля аж по Дніпро по Вінницю і Брацлав була Волинню. Поділля зосереди лось десь біля Кам'янця, Київ був тільки містом, а Волинь розумілася в той час широко на всі боки, і пізніша, тобто сучасна, Україна Бүла Волинню.»
Можна сказати, що Волинь один з найбільше політично автономних регіонів України. Народний одяг Волинян також дуже цікавий, та має значні відмінності залежно від району.
Перепис 2001 року
Етнографічні групи українського етносу за переписом 2001 року | ||||
---|---|---|---|---|
Рідна мова | ||||
Етногр.група | Чисельність | своєї етнограф.групи | українська | інша |
Гуцули | 21400 | 8 | 21382 | - |
Покутяни | 107 | 1 | 57 | -52 |
Буковинці | 71 | - | 70 | 1 |
Русини | 10183 | 6725 | 3156 | 302 |
Лемки | 672 | - | 641 | 31 |
Бойки | 131 | 14 | 113 | 4 |
Литвини | 22 | 10 | - | 12 |
Поліщуки | 9 | 9 | - | - |
Всього | 32592 | 6767 | 25320 | 410 |
Галерея
- Українка (Дністров’я) 1917
- Українці до 1917 (Дністров’яни)
- Українка в традиційному вбрані
- Подолянин.В. Тропінін 1818
- Подолянка
- Русин з Буковини
- Буковинка з Чернівців
- Покуття. В. Грабовський
- Галичанин Іван
- Гуцулка.Стахевич "Ксеня"
- Бойки 1837
- Гуцул
- Волиняни 1863
- Пінчуки 1837
- Дівчина з Полісся
- Поліщук
Галерея. Мапи
- Кількість гуцулів у регіонах України за даними перепису 2001 року
- Кількість русинів у регіонах України за даними перепису 2001 року
- Частка русинів у населенні Закарпатської області за даними перепису 2001 року
Див. також
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Етнографічні групи українців |
Примітки
- . Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2022.
- Оксана Балицька, Музей «Бойківщина» у Самборі[недоступне посилання]
Джерела
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
- Заставецька О. В., Заставецький О. В., Ткач Д. В. Географія населення України. — Тернопіль, 2007.
- Drozd R., Halczak B. Dzieje Ukraińców w Polsce w latach 1921—1989 / Roman Drozd, Bohdan Halczak. — wyd. II, poprawione. — Warszawa: TYRSA, 2010. — 237 s.
- Енциклопедія українознавства для школярів і студентів/ Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко, Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — 496 с.
- Дрозд Р. Історія українців у Польщі в 1921—1989 роках / Р. Дрозд, Б. Гальчак, І. Мусієнко ; пер. з пол. І. Мусієнко. — 3-тє вид. випр., допов. — Харків: Золоті сторінки, 2013. — 272 с.
- Мусієнко І. В. Етнографічні групи лемків, бойків та гуцулів у сучасній історіографії / І. В. Мусієнко // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Історія. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2011. — Вип. 43. — С. 109—118. [ 24 червня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання
- Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем: [в 2 т.] / под ред. Ф. К. Волкова [и др.]. — Санкт-Петербург: Тип. т-ва «Общественная Польза», 1914—1916. — Т. 2. — 1916. — С. 455—647.(рос.)
- Українці 1837
- Подоляни 1837
- Волинянки 1837
- Етнічні групи українців [ 24 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Музей «Бойківщина» у Самборі[недоступне посилання]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Etnografi chni gru pi ukrayi nciv angl Ethnographic groups of Ukrainian people Subethnic groups of Ukrainians Divchata z okolic Chigirina 1863Divchata z pid KanevaGucul 1901VolinyaninPodolyanka V Tropinin 1825PolishukiRusin z Marmarosh 1876 Pid etnografichnoyu grupoyu abo subetnosami rozumiyut pevnu grupu lyudej sho nalezhit do konkretnogo etnosu Vona zberigaye tradicijni elementi pobutovoyi kulturi dialektni vidminnosti v movi j skladaye istoriko kulturnu spilnist Tradicijno pobutovi osoblivosti etnografichnih grup subetnosiv viyavlyayutsya v odyazi zhitli zvichayah obryadah folklori narodnij muzici ta dekorativno uzhitkovomu mistectvi Poyava etnografichnih grup zumovlena istorichnimi osoblivostyami rozvitku okremih teritorialnih grup konkretnoyi narodnosti chi naciyi yih socialnim i politichnim stanovishem geografichnimi umovami zanyattyami sho poznachayetsya na kulturi j pobuti cih grup Chasto taki grupi mayut samonazvu i vistupayut etnografichnimi grupami subetnosami konkretnogo etnosu Zagalna harakteristikaVprodovzh bagatoh stolit na ukrayinskij etnichnij teritoriyi vidpovidno sformuvalisya rizni etnografichni grupi ukrayinskogo etnosu Sered nih lemki dolinyani guculi pokutyani opolyani podolyani volinyani batyuki pidlyashani pinchuki polishuki litvini poloviki cherkasi sivryuki slobozhanci kubanci donci ta inshi etnolokalni grupi z nechitkoyu etnichnoyu samosvidomistyu ale z pevnimi kulturno pobutovimi osoblivostyami Za umov urbanizaciyi i strimkogo ekonomichnogo rozvitku aktivizuyetsya kulturno pobutova integraciya cih grup z navkolishnim naselennyam Vnaslidok vnutrishno etnichnoyi konsolidaciyi ukrayinciv zgadani specifichni osoblivosti cih grup zgladzhuyutsya zvuzhuyetsya sfera yih vplivu i okremi z nih perestayut isnuvati Etnografichni grupi ukrayinskogo etnosu zaraz najkrashe zbereglisya v mezhah Ukrayinskih Karpat ta Zakarpattya Najkrashe zberegli svoyi osoblivosti etnografichni grupi goryan Ukrayinskih Karpat bojki guculi lemki Opis okremih etnografichnih grup ukrayincivPodolyani Dokladnishe Podolyani Podolyani meshkanci Podillya Geografichne Podillya ce ploska visochina pererizana bagatma yarami Mezha jogo pochinayetsya vid Mikolayeva nad Dnistrom prohodit uzdovzh Dnistra na pivdennij shid azh do mista Balti Tam zvertaye na shid i jde povz misto Gajvoron zahoplyuyuchi chastinu Cherkaskoyi povnistyu Vinnicku i bilshu chastinu Hmelnickoyi oblastej Ide dali na zahid bilya Kremencya zajmayuchi cilu Ternopilsku ta chastinu Lvivskoyi oblasti azh do Lvova Use Podillya bulo podilene v XV st po rici Murafi na Zahidne ta Shidne Zahidne Podillya bulo pid vplivom Rechi Pospolitoyi a Shidne Podillya bulo pid vplivom Velikogo knyazivstva Litovskogo Centrom zahidnogo Podillya buv Kam yanec shidnogo Braclav a tretim znachnim podilskim oseredkom buv Chervonogorodskij zamok do yakogo vhodili zemli vid Zbrucha do Buchacha Shidne Podillya malo v podalshomu chasi spilnu istoriyu z Podnistrovskoyu Ukrayinoyu ta perebuvalo pid kozackim vplivom Sho stosuvalosya pobutu ta tradicij odyagu zabudovi zhitla to v cilomu voni buli odnakovi v usomu Podilli Teritoriya vid Braclavshini do Chornogo morya nazivalasya Poberezhzhya ta vidnosilasya v teritorialnomu plani takozh do Podillya Nizhnya granicya Podillya prohodila bilya m Ochakiv Dashiv De bula mezha mizh Podnistrovskoyu Ukrayinoyu ta Podillyam nevidomo Nazva podolyani pishla vid nazvi teritoriyi V minuli chasi podolyani zaselyali zemli po Dnistri z obidvoh bokiv ta buli na dumku istorikiv nashadkami tiverciv Vidomij istorik Yan Dlugosh nazivav takozh Kremenec ta Terebovlyu podilskimi mistami Harakternoyu osoblivistyu Podillya yaka mala vpliv na pobut naselennya bulo te sho Podillya z XV st znahodilosya na kordoni iz tatarami Postijna nebezpeka z boku tatar zumovila viniknennya mist zamkiv v yakih prozhivav mishanskij prosharok naselennya Z ciyeyi prichini na shidnih podilskih zemlyah vinik osoblivij vijskovij prosharok naselennya kozaki Okrim togo zvichajne naselennya zajmalosya v osnovnomu zemlerobstvom yak u mistah tak i selah Viroshuvali v osnovnomu pshenicyu takozh viroshuvali ta sushili na prodazh slivi bilya samogo Dnistra viroshuvali takozh vinograd ta robili vino na bashtanah viroshuvali dini Bezperervni tatarski napadi znishennya osel masove zabirannya naselennya v polon malo vpliv na harakter ta pobut podolyan Adzhe same Podillya nazivali zemleyu politoyu krov yu abo zemleyu vojovanoyu vognem ta mechem Pisni podolyan vidriznyalisya osoblivoyu tugoyu ta lirichnistyu tancyuvali ohoche na Podilli takozh shvidki tanci shumki ta chabarashki Podibnij pobut govir tradiciyi ta odyag mayut meshkanci Bukovini Z 1793 r bilsha chastina Podillya potrapila pid vladu Rosijskoyi imperiyi sho sprichinilo zaboronu movi tradicij tradicijnogo odyagu Same z ciyeyi prichini kultura ta tradiciyi podolyan zberezheni menshe nizh u guculiv chi bojkiv Podilski sela buli velikimi z shirokimi vulicyami nalichuvali voni 200 300 osel ta dekilka tisyach meshkanciv Harakternoyu osoblivistyu yaka vidriznyala podilski sela bulo te sho oseli buli otocheni valami abo veliki budinki rovami ta obsadzheni navkolo verbami V selah yaki znahodilisya ne bilya richok chi prirodnih vodojmish zavzhdi vikopuvavsya odin abo dekilka stavkiv V centri sela znahodilasya cerkva navproti neyi cherez dorogu bula zavzhdi korchma Naprikinci sela znahodivsya panskij budinok vidgorodzhenij lipami Bojki Dokladnishe Bojki Bojki etnografichna grupa ukrayinskogo narodu sho rozselena po obidva uzbichchya serednoyi chastini Ukrayinskih Karpat Bojkivshina zajmaye Visoki Beskidi shidnu chastinu Serednih Beskidiv zahidnu chastinu Gorganiv ta Centralno Karpatsku ulogovinu sho na pivdni do nih prilyagaye Mezha etnografichnoyi teritoriyi bojkiv prolyagaye mizh rikami Syanom i Bistriceyu Nadvirnyanskoyu na pivnichnomu zahodi Ukrayinskih Karpat mizh rikami Uzh i Torcem v pivnichno zahidnij chastini Zakarpatskoyi oblasti Za suchasnim administrativno teritorialnim podilom Bojkivshina ohoplyuye pivnichno zahidnu chastinu Bogorodchanskogo rajonu Rozhnyativskij rajon i majzhe ves Dolinskij za vinyatkom jogo pivnichnoyi okrayini rajoni Ivano Frankivskoyi oblasti Skolivskij Turkivskij pivdennu chastinu Strijskogo Drogobickogo Sambirskogo ta bilshu chastinu Starosambirskogo rajoniv Lvivskoyi oblasti pivnichnu chastinu Mizhgirskogo i Velikobereznyanskogo ta ves Voloveckij rajoni Zakarpatskoyi oblasti Vona zajmaye teritoriyu blizko 8 tis km Najposhirenishoyu ye dumka sho bojki ye nashadkami davnogo slov yanskogo plemeni bilih horvativ sho selilos v Ukrayinskih Karpatah i yakih knyaz Volodimir Velikij priyednav do Kiyivskoyi derzhavi Pohodzhennya samonazvi bojki vchenimi she povnistyu nez yasovano Bojki yak etnografichna grupa vidriznyayutsya vid svoyih susidiv bojkivskoyu govirkoyu zabudovoyu osel zvichayami tradiciyami pobutom a v minulomu she j odyagom She v seredini XIX stolittya za pribliznimi pidrahunkami v mezhah Bojkivshini prozhivalo do 170 175 tis chol Z nih perevazhna bilshist v galickij chastini a znachno mensha v Zakarpatskij V XX st tut prozhivalo do 400 tis chol Najvidomishimi mistami ta mistechkami na teritoriyi Bojkivshini ye Drogobich Kalush Borislav Bolehiv Dolina Sambir Starij Sambir Skole Nizhni Vorota Turka Volovec Borinya Velikij Bereznij Vihodyachi z miscevih prirodnih umov bojki z davnih chasiv zajmalisya skotarstvom rozvedennyam voliv ovec a v novishih chasah zemlerobstvom viroshuvannyam vivsa kartopli ta skotarstvom molochnogo napryamku Do dodatkovih zanyat bojkiv nalezhali roboti na lisorozrobkah naftovih promislah zbirannya ta zbut yagid i gribiv rozvedennya v okremih miscyah sadiv Torgovelnij shlyah sho prohodiv cherez Bojkivshinu sponukav okremih iz bojkiv do torgivli spochatku sillyu a zgodom ovochami Torguvali voni v mistah Galichini Volini v Budapeshti Buharesti Peterburzi Franciyi Zaraz predstavniki cogo subetnosu pracyuyut v lisovomu ta silskomu gospodarstvi riznih galuzyah promislovosti sferi poslug ta v inshih galuzyah gospodarstva Na Bojkivshini narodilisya vidomi diyachi istoriyi nauki ta kulturi Sered nih Yurij Drogobich Kotermak spochatku profesor u Krakovi a zgodom prof ta rektor u Bolonskomu universiteti P Konashevich Sagajdachnij getman Ukrayini pismennik vchenij gromadskij diyach I Ya Franko a takozh pismenniki M Ustiyanovich A Mogilnickij providnik OUN Stepan Bandera V pershij polovini XX st 30 ti rr doslidzhennya Bojkivshini buli zoseredzheni v muzeyi Bojkivshina v Sambori Tut vidavavsya Litopis Bojkivshini Guculi Dokladnishe Guculi Guculi yak etnografichna grupa mayut svoyu guculsku govirku vidilyayutsya krasivim guculskim odyagom svoyeridnoyu narodnoyu arhitekturoyu zvichayami tradiciyami bagatim rozmayitim folklorom shirokim rozvitkom narodnih remesel Voni mayut svoyu etnografichnu teritoriyu Guculshinu yaka umovno bula okreslena naprikinci XIX na pochatku XX st na osnovi trivalih etnografichnih ta movno dialektichnih doslidzhen Vidpovidno bulo vstanovleno shematichni mezhi teritoriyi zaselenoyi guculami Tak na zahodi mezha z bojkami prohodila po richci Limnici v Zakarpatti verhiv yami richok Berestyanki Turbatu Teresvi dolini Maloyi Shopurki do yiyi zlittya z Tisoyu a na pivdni cya liniya prohodit do derzhavnogo kordonu Na pivnochi ta pivnichnomu shodi vid Limnici mezha peresikaye Bistricyu Solotvinsku ta Nadvirnyansku cherez selo Pasichnu jde na Delyatin Yabluniv Kosiv Vizhnicyu Beregomet Krasnoyilsk do kordonu z Rumuniyeyu Guculshina za suchasnim administrativno teritorialnim podilom zajmaye pivdennu chastinu Nadvirnyanskogo Kosivskogo rajoniv ta ves Verhovinskij rajon Ivano Frankivskoyi oblasti pivdennu chastinu Vizhnickogo rajonu i Putilskij rajon Cherniveckoyi oblasti ta Rahivskij rajon Zakarpatskoyi oblasti Yiyi teritoriya stanovit 6 5 tis km Vsyu ninishnyu Guculshinu mozhna podiliti na Galicku 2 9 tis km Bukovinsku 2 2 tis km ta Zakarpatsku 1 4 tis km Najbilsh zaselenoyu ye Galicka chastina Guculshini i najmenshe Zakarpatska Perevazhna bilshist naselennya prozhivaye u silskih poselennyah a znachno mensha u malih mistah i mistechkah Silski oseli tut rozporosheni voni tut dosyagayut najvishoyi verhnoyi mezhi postijnogo zaselennya do 1400 m Na Guculshini dosit bagato sezonnih silskih poselen zokrema visokogirni pastushi oseli na poloninah a takozh perehidni formi mizh postijnimi ta timchasovimi oselyami Prirodni umovi teritoriyi zumovili osnovni napryamki gospodarskoyi diyalnosti guculiv Osnovnim yih zanyattyam zavzhdi bulo skotarstvo dlya yakogo tut buli najspriyatlivishi umovi Zemlerobstvo velosya na primitivnomu rivni viroshuvannya kartopli kukurudzi yachmenyu lonu vivsa zhita Desho piznishe pochavsya rozvitok kurortnogo gospodarstva z yakogo ne mogli skoristatisya guculi Dodatkovimi zanyattyami guculiv ye domashni promisli tkactvo obrobka metalu i shkiri rizba po derevu hudozhnya vishivka ta in V novitnij chas guculi v znachnij miri zajnyati v lisovomu gospodarstvi lisorozrobkah v derevoobrobnij ta inshih galuzyah gospodarstva Na Guculshini narodilisya vatazhki oprishkivskogo ruhu v Karpatah ta Prikarpatti s Oleksa Dovbush s Pechenizhin kerivnik selyanskogo povstannya proti pomishikiv Luk yan Kobilicya Tut narodivsya pismennik ta gromadskij diyach blizkij soratnik Ivana Franka Mihajlo Pavlik jogo sestra gromadska diyachka Anna Pavlik Na cij zemli narodilisya vidomi narodni majstri z rizbi po derevu Yurij ta a takozh vidoma vishivalnicya lavreatka Derzhavnoyi premiyi im T G Shevchenka iz s Sheshori Lemki Dokladnishe Lemki Lemki etnografichna grupa ukrayinskih goryan yaka do 1947 r zhila po oboh bokah Karpatskogo hrebta i derzhavnih kordoniv do 1772 polsko ugorskogo a z 1919 polsko chehoslovackogo Yihnya teritoriya vistupaye pivostrovom mizh polskoyu i slovackoyu etnografichnoyu teritoriyeyu zavdovzhki 140 km i zavshirshki 25 50 km Teritoriya galickoyi Lemkivshini do 1946 zajmala pivdennu chastinu takih povitiv yak Novosandeckogo Gorlickogo Yaselskogo Korostyanskogo Sanickogo pivdennij zahid Liskogo i 4 sela Novotorzkogo plosheyu blizko 3 5 tis km Na cij teritoriyi prozhivalo 200 tis osib v tomu chisli 160 tis ukrayinciv 1939 yaki zhili blizko v 300 selah Zakarpatska Lemkivshina zajmaye bilshist Pryashivshini blizko 3 tis km i 110 tis meshkanciv ta ryad etnografichnih ostroviv Zgidno z polsko radyanskim dogovorom vid 16 serpnya 1945 roku sho viznachiv polsko radyanskij kordon ostatochno bulo viddano Polshi vsyu pivnichnu Lemkivshinu i provedeno vzayemnij obmin naselennyam mizh Polsheyu i URSR Do polovini 1946 roku bilshu chastinu lemkiv blizko 80 bulo viseleno v Ukrayinu perevazhno v yiyi zahidni oblasti ta chastkovo u krajni shidni Reshtu za malim vinyatkom v 1947 roci vnaslidok provedennya operaciyi Visla bulo pereseleno na pivnichno zahidni zemli Polshi j rozseleno okremimi rodinami mizh polskimi poselencyami Pivnichna Lemkivshina bula zaselena polskimi verhovincyami a bilshist zemel zalishilas pustkoyu Otzhe pislya viselennya lemkiv polyakami z pivnichnoyi Lemkivshini yedinoyu teritoriyeyu yih kompaktnogo rozselennya na sogodni zalishilos zahidne Zakarpattya Pryashivshina ta zahidna chastina Zakarpatskoyi oblasti Na Lemkivshini perevazhali silski poselennya a miski buli predstavleni m Syanikom ta mistechkami Mushina Krinicya Bukivsko Baligorod Miski zhiteli stanovili 15 Na kilkosti naselennya Lemkivshini v minulomu 1880 1914 rr suttyevo poznachilisya znachni migraciyi do Ameriki Lemkivski oseli roztashovani u dolinah vityagnuti lancyugami V najvishih chastinah Zahidnogo Beskidu zbereglisya zalishki nastupnogo zhittya ta perehidni rilnicho pastushi formi Osnovnim zanyattyam lemkiv z davnih daven bulo silske gospodarstvo perevazhno dlya vlasnih potreb Do 1914 r vazhlivim tut buv vipas voliv ta ovec Pislya skasuvannya servitutiv ta obmezhennya vipasu po lisah tvarinnictvo zanepalo i nabralo molochnogo napryamku V cej chas pidnyalos roslinnictvo oves kartoplya lon na pivnochi Syanichchini zhito i pshenicya Dopomizhnimi zanyattyami na Lemkivshini buli tkactvo derevoobrobka virobnictvo gonti lozhkarstvo kamenyarstvo Do 1914 r dosit poshirenimi buli sezonni mandrivki na zhniva do Ugorshini a takozh emigraciya na zarobitki do Ameriki Lemki yaki zhili bilya kurortiv pracyuvali v prisluzi prodavali molochni produkti gribi yagodi Lemki yak etnografichna grupa mayut svoyu govirku duhovnu ta materialnu kulturu Yak zaznachaye V Kubijovich z odnogo boku voni arhayichni a z drugogo zaznali vplivu slovacko polskogo otochennya Lemki v porivnyanni z inshimi etnichnimi grupami bilshe priv yazani do svoyih gir tradicijnih form zhittya i cerkvi ta vidporni na zovnishni vplivi Ce i v znachnij miri zbereglo yih vid denacionalizaciyi Shodo materialnoyi kulturi lemkiv to vona bidnisha v porivnyanni z guculskoyu Lemkivski sadibi zbudovani z dereva voni perevazhno odnobudinkovi dahi iz gonti Zhitlova chastina takih budinkiv sinmi viddilena vid gospodarskoyi Lemki viddavna zajmayutsya rizblyarstvom vidilyayutsya svoyeridnim pisennim folklorom Voni stvorili chimalo originalnih vesilnih ta zhartivlivih pisen Na Lemkivshini narodilas cila kogorta vidatnih lyudej zokrema narodnih geroyiv cerkovnih i gromadskih diyachiv naukovciv pismennikiv hudozhnikiv i muzikantiv artistiv i spivakiv Tak vatazhkami antifeodalnoyi borotbi na Lemkivshini v XVII st buli ta Andrij Savka Najbilshe z Lemkivshini vijshlo cerkovnih diyachiv zokrema mitropolit Josif Sembratovich kardinal Silvestr Sembratovich yepiskopi Josafat Kocilovskij cerkovnij diyach Ivan Mogilnickij vcheni bogoslovi i profesori Lvivskogo universitetu o J Delkevich o Tit Mishkovskij ta in Z Lemkivshini pohodyat pismenniki Volodimir Hilyak Franc Kokovskij Ivan Filipchak poet Bogdan Antonich ta kompozitor Mihajlo Verbickij viznachnij lemkivskij rizbyar vcheni Volodimir Kubijovich ta Mihajlo Grushevskij Z Lemkivshini u Lvovi pracyuyut narodni artisti Ukrayini vidomi spivachki sestri Mariya Nina i Daniyila Bojko v yihnomu repertuari znachne misce zajmayut lemkivski pisni Zaraz na Lemkivshini v Polshi pracyuye populyarna horova kapela Lemkovina kerivnik i dirigent Ya Trohanovskij stvoreno muzej lemkivskoyi kulturi z iniciativi Fedora Gocha Shoroku tut provoditsya bagatolyudnij folklorno etnografichnij festival Vatra Na slovackij Lemkivshini u m Pryashevi funkcionuye Ukrayinskij nacionalnij teatr a pri nomu Pidduklyanskij ukrayinskij narodnij ansambl pisni i tancyu Masovi festivalni svyata shorichno provodyatsya v Svidniku Tut i pracyuye muzej ukrayinskoyi kulturi de vidayutsya zhurnali Duklya Druzhno vpered tizhnevik Nove zhittya V Ukrayini kudi pereseleni lemki dalshogo rozvitku nabulo yih narodne mistectvo Tut rozvinulosya ryad oseredkiv rizbyarstva zokrema u Lvovi Striyu Truskavci Morshini Pidgajcyah Berezhanah Z nih virosli taki majstri yak zasluzhenij diyach mistectv Ukrayini Vasil Odrehivskij brati Yurij i Miron Ambicki Luka Biganich Ivan Merdak Andrij Suhorskij iz sinami ta in Polishuki Dokladnishe Polishuki Najbilshe poshirena nazva polishuki vpershe zgaduyetsya v dokumentah XVII st Cya nazva ohoplyuvala ukrayinske ta biloruske naselennya v mezhah istoriko etnografichnoyi teritoriyi Polissya Polishukami v Ukrayini nazivali i she nazivayut podekudi sogodni zhiteliv Ukrayinskogo Polissya Prote pohidnij vid nogo etnikon polishuki yak samonazva naselennya ciyeyi teritoriyi poshirena tut ne skriz Tradicijnim arealom poshirennya nazvi polishuki sered samogo naselennya buv v osnovnomu basejn Prip yati ta yiyi pritok Pid diyeyu cilogo ryadu faktoriv vzhe nini prostezhuyetsya tendenciya do obmezhennya vzhivannya nazvi polishuki sho pov yazano iz zaminoyu yiyi shirshim etnonimom ukrayinci Vihodyachi z prirodno geografichnih umov Ukrayinskogo Polissya polishuki z davnih daven zajmalisya zemlerobstvom skotarstvom ribalstvom mislivstvom pasichnictvom Miscevi prirodni umovi poznachilisya tut na shlyahah spoluchennya na osnovnih tipah poliskih poselen zi skupchenoyu gnizdovoyu ryadovoyu i najposhirenishoyu vprodovzh dvoh ostannih stolit odnovulichnoyu a takozh hutirskoyu zabudovoyu Polishuki vidilyayutsya svoyeyu narodnoyu kulturoyu davnoyu obryadovistyu zvichayami tradiciyami osoblivostyami pisennogo folkloru Bagato iz nih dobre zbereglisya do sogodennya ce nazva okremih grup naselennya Ukrayinskogo Polissya z nechitko viznachenoyu etnichnoyu samosvidomistyu Tak desyatki tisyach tutejshih pri polskih perepisah 1921 1931 rr potrapili lishe u pidsumkovu grafu inshih i ne buli zarahovani do ukrayinskogo chi biloruskogo etnosiv Kubanski ukrayinci Dokladnishe Ukrayinci na Kubani Prapor Kubanskoyi Narodnoyi Respubliki Aktivne zaselennya Kubani vidbulos za drugoyi hvili pereselennya yaka pochalas v 1802 roci Budzhackogo kozackih vijsk a takozh Zadunajskoyi Sichi ta v 1809 1811 rr z kozakiv Poltavskoyi i Chernigivskoyi guberniyi A z 1809 do 1849 roku na Kuban z Ukrayini bulo pereseleno lishe reyestrovih kozakiv z rodinami blizko 109 tisyach osib Aktivna migraciya ukrayinskogo naselennya na Kuban prodovzhuvalas protyagom vsogo XIX st dani pro nacionalnij sklad naselennya Kubani za 1882 rik predstavleni v Kavkazkomu kalendari 1886 roku vkazuyut na te sho 46 8 zhiteliv stanovili ukrayinci 41 0 rosiyani goryani 9 73 nimci 1 3 virmeni 0 6 Dominuvannya ukrayinciv v regioni zberigalos do 1930 h rokiv Pislya lyutnevoyi burzhuaznoyi revolyuciyi 1917 roku chastina kubanskogo kozactva vidchuvayuchi nemicnist polozhennya Timchasovogo uryadu i buduchi nezadovolenim jogo polovinchastoyu politikoyu pochala ob yednuvatis navkolo golovi Timchasovogo Kubanskogo oblasnogo vikonavchogo komitetu komisara Timchasovogo uryadu kadeta Kindrata Bardizha visunuvshi pri comu samostijnicki gasla Vlada na misci i Kuban dlya kubanciv V kinci 1919 roku Kubanska Rada mayuchi na uvazi samostijnist Kubani vidpravila delegaciyu na Parizku mirnu konferenciyu U vidpovid A I Denikin rozignav Radu odin iz chleniv delegaciyi Oleksij Kulabuhov buv povishenij Nadali P M Vrangel sho otrimav u berezni 1920 roku vladu vid Denikina spirayuchis na generaliv vihidciv z kubanskih kozakiv Sergiya Ulagaya V yacheslava Naumenko Leshenko Ivana Guligi Andriya Shkuro ta inshih robiti aktivni zusillya po shilennyu proukrayinski nalashtovanoyi Kubanskoyi Radi i Kubanskogo uryadu na bik Rosijskoyi armiyi Ci sprobi ne dali vidchutnogo rezultatu a prorosijska politika generaliv Bilogo ruhu prizvela do vidtoku kubanciv z armiyi v 1930 ti roki bezposeredno torknulas centriv ukrayinskih nastroyiv Kubani Najvidomishoyu storinkoyu etnocidu 1932 roku stali podiyi na stanici Poltavska Slobozhani Dokladnishe Slobozhani Slobozhani abo slobodyani nazva naselennya yake prozhivalo na teritoriyi Slobidskoyi Ukrayini Slobidska Ukrayina mala na zahodi kordon z Getmanshinoyu na pivdni z Zaporozhzhyam i Krimskim hanstvom na pivnochi z Moskovskoyu zemleyu na shodi kordon prohodiv po rici Don Sam Harkiv 1655 roku skladavsya tilki z kozakiv V 1680 h rokah v Slobozhanshini bulo blizko 100 000 naselennya Perepis 1732 roku nalichuye vijskovogo lyudu 106 000 a usih razom 400 000 Za perepisom 1897 roku na teritoriyi staroyi Slobozhanshini v Harkivskij guberniyi narahovuvalos 2 492 316 naselennya z nih 2 009 411 ukrayinciv u Voronizkij guberniyi 854 053 ukrayinciv v Kurskij guberniyi 523 277 usogo blizko 4 mln V XVII st na teritoriyi Slobozhanshini bulo odne kozactvo z nevelikoyu kilkistyu duhovenstva ta starshini Volinyani dokladnishe Volinyani Volinyani dav rus Volynѧne etnografichna grupa Ukrayinciv yaka istorichno naselyaye zemli Sformuvalasya etnografichna grupa na osnovi plemeni Volinyan yaki zaselili zemli zemli Volini pivnichno shidnu Galichinu ta basejn serednogo Bugu Zgadki pro Volinyan ye u povisti minulih lit ta na dumku bagatoh istorikiv pro nih pisav arabskij geograf ta mandrivnik Al Masudi nazvavshi yih Valinana U 981 roci knyaz Volodimir Svyatoslavich pidkoriv zemli na yakih prozhivali Volinyani de zgodom bulo stvoreno Volinske Volodimirske knyazivstvo U seredni viki Volin stala malo chi ne najvazhlivishim regionom Ukrayini Volinyani zberigali movu kulturu ta viru Rusi Volinska shlyahta bula vidoma svoyeyu politichnoyu avtonomiyeyu Na dumku bagatoh istorikiv suchasna Ukrayina yakoyu mi yiyi znayemo ye rezultatom borotbi za neyi Volinyan Yak pishe Polskij istorik Yu Bartoshevich Cila ta zemlya azh po Dnipro po Vinnicyu i Braclav bula Volinnyu Podillya zoseredi los des bilya Kam yancya Kiyiv buv tilki mistom a Volin rozumilasya v toj chas shiroko na vsi boki i piznisha tobto suchasna Ukrayina Bүla Volinnyu Mozhna skazati sho Volin odin z najbilshe politichno avtonomnih regioniv Ukrayini Narodnij odyag Volinyan takozh duzhe cikavij ta maye znachni vidminnosti zalezhno vid rajonu Volinyanka z okolic Kobrina Gravyura za malyunkom Yu I Krashevskogo 1860 rik z jogo knigi Spogadi pro Volin Polissya ta Litvu Perepis 2001 rokuEtnografichni grupi ukrayinskogo etnosu za perepisom 2001 rokuRidna movaEtnogr grupa Chiselnist svoyeyi etnograf grupi ukrayinska inshaGuculi 21400 8 21382 Pokutyani 107 1 57 52Bukovinci 71 70 1Rusini 10183 6725 3156 302Lemki 672 641 31Bojki 131 14 113 4Litvini 22 10 12Polishuki 9 9 Vsogo 32592 6767 25320 410GalereyaUkrayinka Dnistrov ya 1917 Ukrayinci do 1917 Dnistrov yani Ukrayinka v tradicijnomu vbrani Podolyanin V Tropinin 1818 Podolyanka Rusin z Bukovini Bukovinka z Chernivciv Pokuttya V Grabovskij Galichanin Ivan Guculka Stahevich Ksenya Bojki 1837 Gucul Volinyani 1863 Pinchuki 1837 Divchina z Polissya PolishukGalereya MapiKilkist guculiv u regionah Ukrayini za danimi perepisu 2001 roku Kilkist rusiniv u regionah Ukrayini za danimi perepisu 2001 roku Chastka rusiniv u naselenni Zakarpatskoyi oblasti za danimi perepisu 2001 rokuDiv takozhVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Etnografichni grupi ukrayincivAntropologichnij sklad ukrayinciv Etnogenez ukrayinciv Etnichna istoriya Etnografichne rajonuvannyaPrimitki Arhiv originalu za 24 zhovtnya 2013 Procitovano 20 bereznya 2022 Oksana Balicka Muzej Bojkivshina u Sambori nedostupne posilannya DzherelaEnciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 Zastavecka O V Zastaveckij O V Tkach D V Geografiya naselennya Ukrayini Ternopil 2007 Drozd R Halczak B Dzieje Ukraincow w Polsce w latach 1921 1989 Roman Drozd Bohdan Halczak wyd II poprawione Warszawa TYRSA 2010 237 s Enciklopediya ukrayinoznavstva dlya shkolyariv i studentiv Avt uklad V V Olifirenko S M Olifirenko T V Olifirenko L V Olifirenko Doneck Stalker 1999 496 s Drozd R Istoriya ukrayinciv u Polshi v 1921 1989 rokah R Drozd B Galchak I Musiyenko per z pol I Musiyenko 3 tye vid vipr dopov Harkiv Zoloti storinki 2013 272 s Musiyenko I V Etnografichni grupi lemkiv bojkiv ta guculiv u suchasnij istoriografiyi I V Musiyenko Visnik Harkivskogo nac un tu im V N Karazina Ser Istoriya Harkiv HNU im V N Karazina 2011 Vip 43 S 109 118 24 chervnya 2016 u Wayback Machine PosilannyaVolkov F Etnograficheskie osobennosti ukrainskogo naroda Ukrainskij narod v ego proshlom i nastoyashem v 2 t pod red F K Volkova i dr Sankt Peterburg Tip t va Obshestvennaya Polza 1914 1916 T 2 1916 S 455 647 ros Ukrayinci 1837 Podolyani 1837 Volinyanki 1837 Etnichni grupi ukrayinciv 24 zhovtnya 2013 u Wayback Machine Muzej Bojkivshina u Sambori nedostupne posilannya