Михайло Олександрович Ульянов (рос. Михаи́л Алекса́ндрович Улья́нов; 20 листопада 1927, село Бергамак, Муромцевський район, Омська область, РРФСР — 26 березня 2007, Москва, Російська Федерація) — радянський і російський актор, режисер театру та кіно, театральний діяч. Лауреат Ленінської премії (1966). Народний артист СРСР (1969). Заслужений діяч культури Польщі (1974). Лауреат Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського (1975). Лауреат Державної премії СРСР (1983). Герой Соціалістичної Праці (1986).
Михайло Олександрович Ульянов | |
---|---|
рос. Михаи́л Алекса́ндрович Улья́нов | |
1998 рік | |
Народився | 20 листопада 1927 d, Муромцевський район, Омська область |
Помер | 26 березня 2007 (79 років) Москва, Росія[1] ·d |
Поховання | Новодівичий цвинтар |
Громадянство | СРСР→ Росія |
Національність | росіянин |
Діяльність | актор, театральний режисер, кінорежисер, політик, театральний педагог, громадський діяч |
Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1950) |
Знання мов | російська |
Заклад | Державний академічний театр імені Є. Вахтангова |
Членство | СК СРСР і ЦК КПРС |
Роки активності | 1950—2007 |
Партія | КПРС |
У шлюбі з | Парфаньяк Алла Петрівна |
Нагороди | |
IMDb | ID 0880761 |
Сайт | ulianov.ru |
|
Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1976—1990 роках. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках.
Критик писав: «Це був актор, якому підвладні будь-які барви — від високої патетики до гротеску, від народної драми до циркової ексцентріади». Діапазон кіноролей актора був неймовірно широкий і варіювався від «жорстких керівників, сильних і вольових людей» до «боязких „стукачів“ і списаних драматургів»: Єгор Трубников («Голова»; 1964), Дмитро Карамазов («Брати Карамазови»; 1968), полководець Георгій Жуков (Ульянов перевтілювався в Жукова майже 20 разів, критики і глядачі визнали цей образ найбільш незабутнім у кінокар'єрі актора; «Звільнення», «Блокада», «Вибір цілі», , «Битва за Москву» та багато інших), генерал Григорій Чарнота («Біг»; 1970), драматург Кім Єсенін («Тема»; 1979), Сергій Абрикосов («Приватне життя»; 1982), Він — колишній чоловік («Без свідків»; 1983), Іван Афонін («Ворошиловський стрілок»; 1999) і «Батько» («Антикілер»; 2002).
Театр імені Є. Вахтангова був для Михайла Олександровича невіддільною частиною життя, «другим домом, без якого він себе просто не уявляв. У ньому він переграв безліч визначних історичних особистостей (Йосипа Сталіна, Марка Антонія, Гая Юлія Цезаря, Річарда III, Наполеона Бонапарта, Сергія Кірова, Понтія Пилата, Володимира Леніна) і вигаданих персонажів знакових п'єс (Віктора у „Варшавській мелодії“, в , Гулевого в , Едигея в „І понад століття триває день“). 1987 року актор став художнім керівником Вахтангівського театру і займав цей пост до кінця життя.
Результатом багаторічної акторської кар'єри Михайла Ульянова стали кілька десятків ролей на сцені і близько 70 — у кіно. Як режисер, він зняв і поставив не один театральний спектакль, а як письменник — став автором п'яти книг про себе та свою професії. За свою діяльність Михайло Олександрович був удостоєний багатьох нагород і регалій, отримав Державну премію СРСР і спеціальний приз журі Венеційського кінофестивалю (1983). За створення образу Івана Афоніна в картині Станіслава Говорухіна „Ворошиловський стрілок“ Ульянов був визнаний найкращим актором року на церемонії вручення премії „Ніка“.
Михайло Ульянов помер увечері 26 березня 2007 року в одній з лікарень Москви. Причиною смерті стали серйозні проблеми з нирками, що розвинулися на термінальній стадії онкологічного захворювання. 29 березня актор похований на Новодівочому цвинтарі з військовими почестями. Ім'я Ульянова носять і Омський державний Північний драматичний театр у місті Тара, поряд з яким 2012 року акторові встановлено пам'ятник.
Життєпис
Дитинство
Ульянови влаштувалися в Сибіру ще в часи діяльності Петра Столипіна. Дід Михайла Олександровича добував золото на Алдані, де, швидше за все, втратив ногу, пізніше працював писарем у Бергамаку. Дідусь та бабуся Ульянова по батьківській лінії закінчили своє життя на Васюганських болотах, куди їх заслали більшовики.
Михайло Олександрович Ульянов, син директора невеликої деревообробної артілі Александра Ульянова і домогосподарки Єлизавети Ульянової, народився 20 листопада 1927 року в селі Бергамак Муромцевського району (нині — Омська область). У сучасних ЗМІ переважає дезінформація, нібито Михайло народився під дівочим прізвищем матері Жуков, що не відповідає дійсності і це не підтверджує сам Ульянов ні в численних інтерв'ю, ні в жодній зі своїх п'яти книг. Разом з Михайлом підростала його сестра Маргарита.
Коли Михайлу було три роки, сім'я переїхала в село , розташоване неподалік від Бергамака. Проживши там недовгий час, Ульянови попрямували в місто Тара, де спочатку жили в орендованому флігелі. У Тарі хлопчик і провів усе своє дитинство і юність.
Ульянов ріс звичайним радянським хлопчиком: грав у козаки-розбійники, брав участь у лижних змаганнях і осінніх походах за кедровими шишками, бігав в кінотеатри:
У кіно, куди ми, хлопчаки, бігали часто, теж захоплював лише, так би мовити, сюжет: "А він зараз як стрельне!", "Дивись, дивись, як він зараз понесеться!". Чудова ця хлоп'яча здатність - все заздалегідь знати і переживати пристрасно, ніби вперше. Хоч усоте дивишся фільм, знаєш всі рухи героїв картини, а все приймаєш безпосередньо, по-справжньому, і завмирає серце, і стукають босі ноги об підлогу від захвату, і горять очі радістю перемоги або відчаєм поразки. Оригінальний текст (рос.) В кино, куда мы, мальчишки, бегали часто, тоже увлекал только, так сказать, сюжет: „А он сейчас как стрельнет!“, „Посмотри, посмотри, как он сейчас понесется!“. Замечательна эта мальчишеская способность — все заранее знать и переживать горячо, как впервые. Хоть в сотый раз смотришь фильм, знаешь все движения героев картины, а все принимается непосредственно, взаправдашно, и замирает сердце, и стучат босые ноги о пол от восторга, и горят глаза радостью победы или отчаяньем поражения. |
1941 року, з початком Німецько-радянської війни, батько 13-річного Михайла пішов на фронт. Олександр Андрійович воював у сибірських піхотних дивізіях у Старій Русі на посаді політрука, був поранений в ногу, по закінченні військових дій нагороджений орденом Червоної Зірки. Сім'я неодноразово відвідувала його в селі , що під Омськом. Сам Михайло в 10 класі отримав повістку в військкомат, але нагорі постановили, що народжені 1927 року поки що захищати Батьківщину не будуть.
У школі Ульянов вчився посередньо, відволікала постійна участь у літературних вечорах. Перша в його житті роль — отець Варлаам в аматорській постановці „Бориса Годунова“ Олександра Пушкіна. До п'ятнадцяти років Михайло не мав ні найменшого уявлення про театр, поки Тару не відвідали трупи з Тобольська і Омська. Одного разу юнак зайшов у дитячу студію при Національному академічному українському драмтеатрі імені Заньковецької, який саме тоді був евакуйований у Тару. Там підлітки читали вірші й Ульянов поступово, „мало-помалу, випадково захопився театром, багато в чому через те, що під час війни в Тарі не було нічого іншого“. Керівник студії через деякий час зрозумів, що з хлопчика вийде толк, і порадив йому їхати до Омська — вступати в студію при обласному театрі, сам же написав листа керівникові Омського театру, актрисі .
Навчання азів акторської майстерності
Омськ: перші викладачі та уроки
Оселившись в Омську, куди мати, Єлизавета Михайлівна, проводила його лише з мішком картоплі, Ульянов два роки провчився в студії при Омському обласному драматичному театрі (нині — ); художнього керівника і провідну акторку театру Ліну Самборську молодий Ульянов і його однокурсники вважали „недосяжною вершиною“. Пізніше Михайло Олександрович згадував, що, побачивши її, „ставну, величну, як Катерина Велика“, зрозумів, що в студію, невеликого такого здорованя-пуголовка», не приймуть. Втім, прочитавши уривок з «Мертвих душ», він отримав «зелене світло».
Цей «тяжкий», як його називав сам Ульянов, етап свого життя він пройшов нелегко, працюючи над етюдами, відвідуючи репетиційну залу театру і граючи в масовці в деяких виставах. Індивідуальні заняття з Ульяновим проводив актор театру Михайло Іловайський, ерудит, що «заворожував» студійців своїми розповідями про людей, які зустрілися йому на життєвому шляху. Одночасно з навчанням у студії Михайло намагався пройти повний курс навчання і в Омській школі льотчиків-винищувачів, але не встиг, оскільки війна завершилася. Крім цього, Ульянов півроку працював ранковим диктором на Омському радіо, «поступово звик до мікрофона».
Тоді ж, намагаючись хоч якось виправити свій високий дзвінкий голос, Ульянов кричав на всю силу, і так, що на це звернув увагу його сусід по будинку і за сумісництвом колега по драмтеатру . Результатом мук став настільки характерний, «хрипкий, зірваний голос», яким Михайло Олександрович мав до кінця життя.
За час навчання в Омській студії Ульянов встиг познайомитися з багатьма іменитими артистами і зіграти чимало ролей у навчальних постановках, зокрема Бориса («Гроза» Олександра Островського), Шмагу (його ж ), Кочкарьова ( Миколи Гоголя). Проте всі ці два роки Михайло мріяв зіграти Яго в «Отелло» Вільяма Шекспіра — роль, яку, на превеликий жаль Ульянова, йому тоді так і не доручили.
Москва: вступ до Щукінського училища і Театру ім. Вахтангова
Народ в вагоні був різний, але серед них були москвичі, і я жадібно прислухався до їхніх розмов про столицю, намагаючись уявити, яка вона. Я помітив, що ніякі розповіді, ніяке знайомство з фотографій, кінокартин не дає уявлення про місто. Недарма кажуть: «Краще раз побачити, ніж сто разів почути». Оригінальний текст (рос.) Народ в вагоне был разный, но среди них были москвичи, и я жадно прислушивался к их разговорам о столице, стараясь представить, какая она. Я заметил, что никакие рассказы, никакое знакомство по фотографиям, кинокартинам не дает представления о городе. Недаром говорят: «Лучше раз увидеть, чем сто раз услышать». | ||
— Михаил Ульянов, 1987 |
У серпні 1946 року з благословення батька Ульянов вирушив до Москви — вступати в театральну студію. Перед від'їздом Олександр Андрійович подарував синові німецький пістолет, видобутий на фронті. Зі зброєю Михайло приїхав у Москву, де перший же патруль затримав його через підозрілий, переляканий вигляд. Пістолет дивом не знайшли, і Ульянов вирушив підкорювати столицю. В місті Михайло оселився в у знайомої батька, літньої працівниці шоколадної фабрики, в старому двоповерховому будинку на 3-й Сокольницькій вулиці (нині — ). Там само, в , Ульянов вчив вірші для вступу.
1941 року в Омськ евакуювався Театр імені Є Вахтангова; два роки він працював під одним дахом з Омським драматичним і залишив по собі довгу пам'ять, — у захоплених спогадах місцевих акторів, зокрема про Олексія Дикого, який у ті роки служив в Вахтангівському театрі, Ульянов чомусь запам'ятав «студію Дикого». До столиці він приїхав, не маючи, за власним визнанням, ні найменшого уявлення про театральні школи, довго і безуспішно шукав студію Дикого, закриту ще в 1936 році, і, переконавшись в тому, що в Москві її немає, навмання намагався вступити до Щепкінського училища при Малому театрі і до Школи-студії МХАТ. «Провалившись усюди, я впав у паніку. Паскудне було становище — додому повернутися не міг, не взяли б, а без театру себе вже не уявляв», — розповідав пізніше Михайло Олександрович. Зневірений Ульянов подумував навіть про те, щоб попросити прославлену акторку , що набирала тоді курс до Щепкінського училища, прийняти його до себе, і навіть знайшов місце її проживання, але так і не наважився постукати в двері.
У Театр ім. Вахтангова, про який він мріяв, Ульянова привів випадок: на вулиці він зустрів колишнього однокурсника по омській студії і тільки від нього дізнався, що вахтангівці мають власну школу — не «студію Дикого», а Училище ім. Щукіна. Цього разу Ульянову пощастило — ректор училища Борис Захава, який приймав іспити, зарахував його на перший курс. З будинку знайомої батька він переїхав до гуртожитка на . Оскільки студентів на курсі виявилося близько 40, то вирішено було розбити їх на дві групи. Одна відійшла до Єлизавети Алексєєвої, інша — до і . Ульянов потрапив у другу. Шихматов і Львова були суворими і прискіпливими викладачами, студентів змушували працювати на совість.
У Щукінському училищі з давніх-давен існувала традиція — з першого ж курсу привчати студентів до самостійної роботи: вони могли самі ставити спектаклі, вибираючи матеріал на власний смак. Михайло Ульянов, Юрій Катін-Ярцев та поставили виставу «Два капітани» за романом Веніаміна Каверіна, зігравши в ній ключові ролі. Успіх надихнув Ульянова на відважну спробу поставити, цього разу спільно з Євгеном Симоновим, «Бориса Годунова», в якому він зіграв головну роль. Захава їх сміливість не оцінив, помітивши, що працювати «по ремеслу» вони, на щастя, ще не навчилися, а «по мистецтву» — до такої роботи поки не доросли. Десятиліття по тому Ульянов писав: «Це був урок, який я донині пам'ятаю і дуже ціную. У мистецтві нічого легко і відразу не дається».
Чотири роки, як пізніше зізнавався Михайло Олександрович, пробігли непомітно і прийшов час випускних вистав. Молодому акторові було доручено дві ролі: Ніл ( Максима Горького) і Макєєв («Чужа тінь» Костянтина Симонова). На прем'єрах були присутні, як тоді було прийнято, відомі театральні режисери столиці та представники Міністерства культури.
1950 року керівництво Театру ім. Вахтангова прийняло в трупу чотирьох випускників училища (хоча зазвичай брали одного, максимум двох): Вадима Русланова, Миколу Тимофєєва, Михайла Дадико і Михайла Ульянова. Щоправда, перш ніж прийняти остаточне рішення, тодішній художній керівник театру Рубен Симонов попросив Ульянова відрепетирувати роль Сергія Кірова в п'єсі «Фортеця на Волзі» , оскільки виконавець цієї ролі став часто хворіти. Уривок, підготовлений до показу, довелося грати перед худрадою на величезній сцені театру, і це виявилося так страшно, що молодому акторові вже не хотілося ні ролі, ні театру — тільки б не виходити на цю сцену: «Як я пробелькотів весь текст, як не сів повз стільця, як я дожив до кінця уривка, я не пам'ятаю». Але запрошення в театр він отримав.
В червні вже офіційний «вахтангівець» Ульянов отримав з рук ректора Захави диплом, де було зазначено: «…закінчив повний курс Театрального училища імені Б. В. Щукіна, і йому присвоєно кваліфікацію актора драматичного театру». Член ВКП(б) з 1951 року.
Перші театральні сезони, ролі в кіно і знайомство з дружиною
Тоді, влітку, «вахтангівці» поїхали на гастролі до Мінська, а Ульянов відвідав батьків у Тарі, де «від'їдався, відсипався і чекав вересня, коли почнеться мій перший сезон»:
Ах, ці далекі неповоротні канікулярні дні, коли ти приїжджаєш охлялий і відвиклий від своїх, входиш у такий зменшений будинок, нахиляєш голову, боячись вдаритися об одвірок, що став таким низьким, притискаєшся до щасливої мами, яка без кінця клопоче, закурюєш з батьком з привезеної тобою в подарунок пачки дорогих цигарок і їсиш, їсиш без упину. Довгоочікуване домашнє тепло. І ти щасливий і трошки гордий, що приїхав з самої Москви, і розповідаєш про своє навчання, про життя в столиці, про її ритм (це тоді-то!). І щасливі батько й мати раді слухати без упину твої розповіді про не такі вже й зрозумілі їм студентські проблеми. Оригінальний текст (рос.) Ах, эти далекие невозвратные каникулярные дни, когда ты приезжаешь отощавший и отвыкший от своих, входишь в такой уменьшившийся дом, наклоняешь голову, боясь удариться о притолоку, ставшую такой низкой, прижимаешься к счастливой и без конца хлопочущей маме, закуриваешь с отцом из привезенной тобой в подарок пачки дорогих папирос и ешь, ешь без конца. Долгожданное домашнее тепло. И ты счастлив и немножко горд, что приехал из самой Москвы, и рассказываешь о своей учебе, о жизни в столице, о её ритме (это тогда-то!). И счастливые отец и мать готовы слушать без конца твои рассказы о не таких уж и понятных им студенческих проблемах. |
Це була єдина повна відпустка в його житті; відпочивши, Михайло Олександрович повернувся до Москви, де приступив до довгоочікуваної роботи в Театрі ім. Вахтангова.
Невдовзі після приходу Ульянова в театр керівництво згадало про його успішну альтернативу Державіну в образі Кірова. Ввести актора в спектакль і допомогти йому з розробкою ролі довірили авторитетній наставниці . Ульянов працював, «намагаючись виконувати всі завдання і всі підказки Ганни Олексіївни», і в день його дебюту на вахтангівській сцені Орочко подарувала йому фотографію Рубена Симонова і Бориса Щукіна з підписом: «якби молодість уміла, а старість могла». Влітку 1951 року Державін раптово помер у віці 48 років. Ульянов залишився єдиним виконавцем ролі Кірова, хоча і вважав, що абсолютно на неї не підходить («…біда полягала в тому, що з цього міцного тіла стирчало на тонкій юнацької шиї худе обличчя студента, який погано харчувався»).
У перші роки роботи в театрі Михайло Олександрович грав багато — Симонов вважав його перспективним актором. Втім, «через малодосвідченість і одноманітність матеріалу» Ульянов «не отримував радості» від роботи. До таких робіт належать бригадир Баркан («Державний радник»), Артем («Макар Діброва» Олександра Корнійчука) і Яків ( Максима Горького).
Репертуар театру змінився з настанням «хрущовської відлиги»: в 1958 році Олександра Ремізова поставила «Ідіота» Ф. М. Достоєвського, доручивши Ульянову дуже складну роль Парфена Рогожина. «Актор у цій ролі, — писав , — не зблудив ні грубістю, ні дрібністю. Ульянов поставив собі правильне завдання: зробити зрозумілим, чому і як Рогожин може виявитися великою і красивою людиною, а його пристрасть — по-своєму значною і привабливою».
З моменту вступу до Театру ім. Вахтангова Ульянова буквально засипали запрошеннями в кіно. Однак проби проходили безрезультатно, поки 1953 року Клеопатра Альперова не покликала його спробувати себе в ролі ватажка комсомольців Петрограда Олексія Коливанова в картині (людини, що, як вважав Ульянов, проклала йому дорогу в кіно) «Вони були першими». Театральний сезон тільки що закінчився, і Ульянов разом зі знімальною групою вирушив до Ленінграда. Там він довгий час проживав у готелі, і лише на початку наступного театрального сезону стартували зйомки сцен з його участю. Пізніше Ульянов згадував, що був пригнічений тим, як він виглядає на екрані: «Все мені не подобалося в собі: фігура, обличчя, голос, очі… Звичайно ж, я не очікував побачити таку незграбну, негарну, куцу істоту, яка дуже старається щось зіграти».
Приблизно тоді ж Ульянов познайомився із зіркою гучного фільму «Небесний тихохід» Аллою Парфаньяк. Актор довго залицявся до неї, відбив її у легенди радянського екрану Миколи Крючкова, і в 1959 році вони розписалися в одному з РАЦС столиці. У грудні того ж року в подружжя народилася дочка Олена.
Наприкінці десятиліття Ульянов багато і тяжко працював — як в театрі, так і в кіно. Він знову співпрацював з Юрієм Єгоровим у стрічці «Добровольці», де на зйомках "мав щастя спілкуватися з Леонідом Биковим, про якого пізніше дуже тепло відгукувався. Всі ці фільми, а також «Катерина Вороніна» принесли Михайлові Олександровичу «початковий досвід, знання і навички акторської праці на знімальному майданчику».
1960-ті
«Битва в дорозі»
Однак своєю першою успішною роллю сам Ульянов вважав інженера Дмитра Бахирєва у виробничій драмі Володимира Басова (1961). «…мені вдалося по-справжньому відчути величезну діючу силу кіно, його відгомін у мільйонах глядацьких сердець, його проникливість у найглухіші куточки землі…» — писав він. Спочатку від ролі Бахирєва Ульянов категорично відмовився, вважаючи, що він абсолютно не схожий на головного героя роману , за яким знімався фільм. Незабаром, перечитавши книгу, актор зрозумів, що «головне в Бахирєві все-таки не запам'ятовується і різка манера поведінки і зовнішність, головне — його внутрішній світ, його світогляд, його громадянська позиція». Коли йому запропонували роль вдруге, він уже не зміг відмовитися.
З'явилася нова проблема — 1959 року директором Театру ім. Вахтангова стала «людина з рідкісним знанням театру, психології акторів, по-справжньому інтелігентна людина» Федір Бондаренко. Спільно з письменником Леонідом Леоновим він приступив до постановки «Російського лісу» і в головній ролі, Вихрова, бачив лише Михайла Ульянова. Михайло Олександрович ніяк не сподівався, що Бондаренко відпустить його на зйомки картини, але після бесіди з молодим актором той сказав: «Ну що ж, я розумію тебе, і, напевно, таку роботу в кіно не варто упускати».
Фільм був відзнятий і мав у країні серйозний касовий і глядацький успіх. Примітно, що картина була успішною не лише в СРСР, але й за кордоном: тодішній керівник НДР Вальтер Ульбріхт навіть запрошував Ульянова на зйомки в одному з фільмів, але через фінансові негаразди Михайло Олександрович відмовився.
«Голова»: всесоюзна популярність
1963 року Ульянов знову зустрівся з Володимиром Басовим на знімальному майданчику неоднозначною драми «Тиша». Роль підлого донощика Петра Бикова стала одним з небагатьох негативних образів у кар'єрі актора. Перед від'їздом з трупою театру на гастролі в Австрію, де Ульянов мав учергове зіграти Володимира Леніна, творчий колектив викликала до себе міністр культури Катерина Фурцева. Коли їй повідомили, що роль самого Леніна буде виконувати актор, який зовсім нещодавно зіграв покидька і «стукача» в «Тиші», Фурцева гнівно виступила проти цього, але трупу все ж відпустила.
У середині того ж року Михайлу Олександровичу передали сценарій Юрія Нагибіна «Важкий шлях», сказали просто — «про колгосп». Ульянов був у захваті від «віртуозно виписаного характеру Єгора Трубникова» й успішно пройшов проби. Тоді на цю ж роль розраховував і Євген Урбанський, але Ульянову пояснили: «Так, Урбанський підходить, але може зіграти дуже героїчно, дуже сильно, і зникне Єгорова мужикуватість, заземленість». Для підготовки до ролі і створення достовірного образу Ульянов розглядав фотографії Кирила Орловського, який був прототипом Трубникова. Ульянов грав характер складний, незграбний, жорсткий; його Трубников крутий і непримиренний, за словами критика, коли справа стосується головного — «підняти колгосп, нагодувати людей, вселити в них віру в можливість кращого життя»; заради цієї мети він може не підкоритися вказівкам начальства і виявитися безжальним стосовно колгоспників. Але коли районне начальство вирішує усунути непокірного голову, то колгоспники несподівано підтримують його. «Коли море рук піднімається за Трубникова, — пише М. Кваснецька, — на очі Єгора нагортаються сльози… Обличчя його стає м'яким, безпорадним, незахищеним. Ще однією гранню блиснув характер героя, яскраво засвітився завдяки розумному, тонкому акторському рішенню Михайла Ульянова».
Картину «Голова» знімали майже рік — з серпня 1963 по липень 1964. Саме роль Єгора Трубникова принесла Ульянову всесоюзну славу, за її виконання Ульянов був удостоєний головної в країні Ленінської премії, розмір якої становив сім тисяч рублів. Відповідаючи на питання, чому цей фільм з таким тріумфом пройшов по країні, Михайло Олександрович говорив: «Мені здається, що у свій час успіх таких фільмів, як „Битва в дорозі“ або „Голова“, у створенні яких мені довелося брати участь, пояснювався саме тим, що вони відповідали на деякі важливі питання нашого суспільного розвитку».
Читачі журналу «Радянський екран», за результатами традиційного , назвали Михайла Ульянова найкращим актором року.
Кінець 1960-х: «Брати Карамазови» і «Варшавська мелодія»
Михайло Ульянов про розробку образу Дмитра Карамазова І вдома, і на зйомках, роздумуючи про роль, я, загалом-то, правильно уявляв її сутність. Я розумів Дмитра як людину, яку довів до відчаю весь страшний уклад життя. Він гине, так нічого й не довівши. І спроба самогубства - це бунт, це крик, розпач, це неможливість вчинити по-іншому. Загублена, замучена людина хоче любові від людей, допомоги від бога. Але люди не розуміють один одного, люди вбивають один одного. І бог теж не допомагає. А Дмитро правдолюб, і якщо він буянить, то від того, що ніхто не вірить йому, не розуміє його. Він болісно шукає правду, шукає наполегливо, шукає в людях, у їхньому взаєморозумінні, розпинає себе за свої помилки і вади, сам себе розпинає більше, ніж всі інші, і від відчаю й муки йде на злочин. А в тюрмі приходить до остаточного висновку - в любові до людей треба шукати правду. По суті, весь хід ролі - це безперервне несамовите прагнення осмислити одну тему: чому люди так погано, так капосне живуть? Оригінальний текст (рос.) Михаил Ульянов о разработке образа Мити Карамазова И дома, и на съемках, раздумывая о роли, я, в общем-то, правильно представлял её сущность. Я понимал Дмитрия как человека, доведенного до отчаяния всем страшным укладом жизни. Он погибает, так ничего и не доказав. И попытка самоубийства — это бунт, это крик, отчаяние, это невозможность поступить по-иному. Загубленный, замученный человек хочет любви от людей, помощи от бога. Но люди не понимают друг друга, люди убивают друг друга. И бог тоже не помогает. А Митя правдолюбец, и если он буянит, то от того, что никто не верит ему, не понимает его. Он мучительно ищет правду, ищет настойчиво, ищет в людях, в их взаимопонимании, казнит себя за свои ошибки и пороки, сам себя казнит больше всех других и от отчаяния и муки идет на преступление. А в тюрьме приходит к окончательному выводу — в любви к людям надо искать правду. По существу, весь ход роли — это непрерывное исступленное стремление осмыслить одну тему: почему люди так плохо, так пакостно живут? | ||
— «Работаю актёром», 1987 |
Після прем'єри «Голови» Ульянов відчував себе спустошеним: «Особливо складно і важко починати нову роль після роботи, яка забрала всього тебе, всі твої сили, яка понад рік обпікала і змушувала жити з граничним напруженням», — писав він.
У лютому 1965 року з Тари Ульянову прийшла трагічна звістка: з життя пішла його мати, Єлизавета Михайлівна Провівши її в останню путь, Михайло Олександрович повернувся до Москви і приступив до зйомок в кількох картинах, включаючи (фільм тоді поклали на полицю і не показували аж до 1987 року), де він вдруге в своїй кінокар'єрі зіграв іншого Ульянова — Леніна. У театрі Михайло Олександрович був задіяний у — у ролі і у «Варшавській мелодії» Леоніда Зоріна, де грав головну чоловічу роль — Віктора.
Як з'ясувалося пізніше, «Варшавська мелодія» виявилася останнім спектаклем Рубена Симонова, його творчим заповітом. Але тоді він репетирував, не шкодуючи сил, «упивався сюжетом, текстом, насолоджуючись роботою над цією витонченою, розумною і глибоко драматичною п'єсою». Ульянов сперечався з Симоновим до хрипоти, намагаючись урізноманітнити і ускладнити свій образ, зробити майже негативним, тоді як Рубен Миколайович «бачив його в конфлікті доброго з відмінним». Після прем'єри Михайло Олександрович ще довго грав Віктора в цій постановці і завжди вважав його одним зі своїх найкращих театральних образів.
Пізніше, в перерві засідання Комітету з Ленінських премій, членом якого був у той час Михайло Олександрович, він побачив іменитого режисера Івана Пир'єва і, не розраховуючи ні на що, попросив спробувати його на якусь роль у фільмі «Брати Карамазови». Пир'єв відразу ж сказав, що не бачить його в жодному іншому образі, крім Дмитра. Через деякий час Ульянову зателефонували з «Мосфільму» і попросили з'явитися на проби. Зібравши акторів, Іван Олександрович почав невеличку репетицію декількох сцен. Тоді вже точно були затверджені тільки Кирило Лавров і Марк Прудкін, причому без Прудкина Пир'єв свій фільм просто не бачив, а от Ульянов був для нього «весняною кригою — витримає чи провалиться?». Побоювання режисера були, швидше за все, пов'язані з нещодавнім успіхом «Голови» — він боявся «заземленості» Ульянова. Втім, після коротких репетицій Ульянов був затверджений на роль Дмитра Карамазова.
До кінця знімального процесу Михайло Олександрович ні на мить не розлучався з романом Федора Достоєвського, що дуже дратувало режисера, який переконував Ульянова не бути таким буквоїдом. «У міру руху своєї драми, — писав після виходу фільму , — герой Ульянова стає все більш привабливим. Його інфантильність обертається наївністю у високому сенсі — жагою довіри. Якщо людина відкриє вам серце і в серці цьому чистота, то як же ви, люди, можете не вірити йому! Це так дивно, так захопливо, так жорстоко, що, далебі, можна перестати розуміти все навколишнє. Ось що грає Ульянов…»
Зйомки тривали понад рік — 7 лютого Пир'єв помер від інфаркту. Закінчити картину було довірено двом «братам» — Михайлу Ульянову і Кирилу Лаврову. Як згадував пізніше Михайло Олександрович, не досвідченим у режисурі акторам тоді дуже допоміг Лев Арнштам, якого призначили офіційним керівником постановки. Ульянов і Лавров знімали все так, як хотів би Іван Олександрович, «хотіли розвинути те, чого домагався Пир'єв». Без Пир'єва було знято три фінальних епізоди — «Мокре», «Суд над Дмитром Карамазовим» і «Розмова з чортом».
Стрічка виправдала всі очікування Ульянова і Лаврова і навіть була висунута на премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», що було великою рідкістю для Радянського Союзу.
«Звільнення»
Закінчуючи «Братів Карамазових», Ульянов отримав пропозицію від режисера зіграти маршала Георгія Жукова в його масштабній військовій кіноепопеї «Звільнення». Спочатку Михайло Олександрович навідріз відмовився від цієї ролі, розуміючи, що «Жукова дуже любить, дуже знає народ», але після того, як Озеров розповів, що маршал особисто схвалив Ульянова на цю роль, змінив своє рішення. Георгій Костянтинович, за словами його дочки Маргарити, після перегляду «Голови» дійсно заявив, що «артист, прізвища якого він не знає, що зумів зіграти голову, який зміг витягнути все сільське господарство, зможе подужати і роль Жукова».
Щодня Ульянов проводив у кріслі гримерів по кілька годин — саме стільки займало створення зістарювального гриму (на той момент Михайлу Олександровичу не було й 45 років). Гримерка ліпила акторові накладні щоки, підбривала кінчики волосся, але в підсумку від цього відмовилися й залишили Ульянова «зі своїм обличчям». Для кращого входження в роль Михайло Олександрович ознайомився з безліччю матеріалів про маршала, переглядав документальні фільми та фотографії.
Коли зйомки стартували, Жуков був важко хворий, і Ульянов ніяк не міг з ним зустрітися. Одужавши, Жуков був готовий до зустрічі з актором, але цього разу «через потік щоденних справ» зайнятий був Ульянов. Знімальний процес кіноепопеї тривав близько шести років, але за цей час зустріч маршала Ульянова так і не відбулася — Жуков помер у червні 1974 року.
У 1968 і 1969 роках відзнято перші два фільми так званої пенталогії «Визволення» — «Фільм перший. Вогняна дуга» і «Фільм другий. Прорив». Наприкінці десятиліття Ульянову присвоєно звання Народного артиста СРСР.
1970-ті
«Біг», «Єгор Буличов та інші»
На самому початку року Ульянов пройшов проби на роль Віктора Харламова в драмі Андрія Смирнова «Білоруський вокзал», але на неї згодом був затверджений Олексій Глазирін.
Однією з найвідоміших ролей Ульянова в кіно є «розкішна фантасмагорична» роль генерала Григорія Лук'яновича Чарноти в картині Олександра Алова і Володимира Наумова «Біг» (1970), знятої за п'єсою Михайла Булгакова. На думку Михайла Олександровича, «дуже колоритна постать білого генерала, який вештається по Парижу в одних кальсонах, а потім виграє цілий статок, вимагала зовсім нового підходу та нових акторських пристосувань». Актор вважав, що йому не вдалася б ця роль без таких «талановитих, тонких» режисерів і таких партнерів, як Євген Євстигнєєв і Олексій Баталов.
Фільм Алова і Наумова знімався переважно в болгарському місті Пловдиві. Зйомки фінальних сцен проходили в Севастополі, а паризьких — у самій столиці, де Ульянов і Баталов проживали в готелі «Бонапарт». Володимир Наумов згадував:
Я пам'ятаю, на зйомках "Бігу", який ми знімали з режисером Аловим, скінчився знімальний день, спорожнів майданчик, я питаю: а де ж Ульянов? Мені відповідають: так там, у декораціях ще сидить. Я заглядаю - і бачу: він сидить і розмовляє з тарганом, розповідає цьому древньому, мільйони років існуючому створінню про те, який під Києвом був бій, як було тепло, але не жарко... І з такою силою, з такою вірою в те, що той його розуміє, Ульянов робив це - приголомшливо! Я так шкодував, що не було у мене з собою фотоапарата, щоб зняти дивний, дивовижний контакт, на який здатна, на мою думку, тільки видатна людина! Оригінальний текст (рос.) Я помню, на съёмках „Бега“, который мы снимали с режиссёром Аловым, кончился съёмочный день, опустела площадка, я спрашиваю: а где ж Ульянов? Мне отвечают: да там, в декорациях ещё сидит. Я заглядываю — и вижу: он сидит и разговаривает с тараканом, рассказывает этому древнему, миллионы лет существующему созданию о том, какой под Киевом был бой, как было тепло, но не жарко… И с такой силой, с такой верой в то, что тот его понимает, Ульянов делал это — потрясающе! Я так жалел, что не было у меня с собой фотоаппарата, чтобы снять странный, удивительный контакт, на который способен, на мой взгляд, только выдающийся человек! |
Стрічку тоді дивом не поклали на полицю: Наумов з Ульяновим перебували в Чехословаччині, коли режисерові зателефонували і повідомили, що прем'єру «Бігу» скасовано, всі афіші знято. Вони терміново вилетіли до Москви на урядовому літаку, де, за словами Наумова, їх запросили в окремий салон, призначений для «VIP-пасажирів зі складу Політбюро». Чиновники запропонували їм зіграти в доміно, в «американку» — переможець вимагає виконання будь-якого бажання від переможеного. Ульянов і Наумов виграли дві партії з трьох і вже через два дні столиця знову була обклеєна афішами про майбутню прем'єру.
Енциклопедія «Хто є хто в світі» відносить цю роботу Ульянова до розряду найбільш цікавих у кар'єрі актора — багато в чому, завдяки філігранній режисурі Алова і Наумова.
Після цього молодий випускник ВДІКу Сергій Соловйов, подивившись «Голову», побачив у ролі горьковського Єгора Буличова тільки Михайла Ульянова. В об'єднанні «Мосфільму» «Промінь» постановнику допомогли влаштувати зустріч з актором. Соловйов, знаючи акторські методи Ульянова, боявся, що він не прийме концепцію режисера, але той, уважно розглянувши себе в дзеркалі, сказав, що йому подобається. Епізодичну роль у фільмі мав виконати Інокентій Смоктуновський, однак Ульянов, ледь почувши прізвище «Смоктуновський», поставив Соловйову ультиматум, розуміючи масштаб таланту Інокентія Михайловича: або він, або Смоктуновський. Між зйомками Ульянов репетирував у театрі роль Марка Антонія в «Антонії та Клеопатрі» Вільяма Шекспіра.
Фільм «Єгор Буличов та інші» не мав особливого успіху в країні. Причиною цього, на думку Ульянова, було те, що «в прокаті цю картину пустили на екрани найбільш мінімальним тиражем і в найбільш невигідні години». Пізніше Ульянов писав, що роль Буличова, в яку він вклав надзвичайно багато сил, була незаслужено не помічена: «Іноді у мене буває таке враження, що й не було такої картини, і не було тих болісних пошуків свого шляху у створенні цього характеру, не було тієї граничної втоми, яку я відчував під час зйомок, тому що вони збіглися з випуском в театрі вистави „Антоній і Клеопатра“. Залишилися тільки подив і образа. На кого?».
«Антоній і Клеопатра» та дебют у режисурі — «останній день»
Антоній - який він? Звісно ж, приступивши до роботи над роллю Антонія, я читав все, що знайшов, про той час, про цю людину. Але яким же він був? Ми з Симоновим визначали для себе Антонія як людину, яка все міряє своїми мірками: можлива гріховна любов, але неможлива підлість, може бути забуття любові, але не може бути зради. ... Чому такий Антоній бачився нам? І чому в пошуках характеру Антонія ми не брали до уваги Плутарха? Ні, він у нас мав бути і гульвісою і людиною, відданою усім пристрастям людським, але загальне рішення вистави, умовне, піднесене, вимагало, щоб і я йшов за цією стилістикою. Оригінальний текст (рос.) Антоний — какой он? Естественно, приступив к работе над ролью Антония, я читал всё, что нашел, о том времени, об этом человеке. Но каким же он был? Мы с Симоновым определяли для себя Антония как человека, который всё меряет своими мерками: возможна греховная любовь, но невозможна подлость, может быть забвение любви, но не может быть предательства. … Почему такой Антоний виделся нам? И почему в поисках характера Антония мы не принимали Плутарха в расчет? Нет, он у нас должен был быть и кутилой и человеком, предающимся всем страстям человеческим, но общее решение спектакля, условное, приподнятое, требовало, чтобы и я следовал этой стилистике. | ||
— Михаил Ульянов о создании образа Марка Антония, «Работаю актёром», 1987 |
1971 року Євген Симонов поставив у Театрі ім. Вахтангова головний експериментальний спектакль у своєму житті — «Антоній і Клеопатра» за п'єсою Шекспіра, «однією з найбільш „земних“ його трагедій». Головну чоловічу роль, Марка Антонія, він запропонував старому другові Михайлу Ульянову; Клеопатру зіграла багаторічна партнерка Ульянова по сцені Юлія Борисова.
Симонов вирішив виставу як арену римського цирку, «на якій йде гра, кривава і безпощадна». Декорації Йосипа Сумбаташвілі — арена і амфітеатр з сірого металу — створювали відчуття пастки, з якої, як для гладіаторів, немає іншого виходу, крім бою не на життя, а на смерть. На думку Ульянова, Василь Лановий зіграв тут одну зі своїх найкращих ролей — «самовпевненого, повного презирства до людей» Октавіана. Після прем'єри в пресі з'явилися діаметрально протилежні відгуки про акторську роботу Ульянова, сам Михайло Олександрович запам'ятав з усіх відгуків один: «Весь спектакль пронизаний пристрастю і люттю Антонія — Ульянова, який більшою мірою є солдатом, ніж імператором і державною людиною, саме це й добре. З відкритими грудьми, з розкритим серцем, такий зрозумілий і такий сьогоднішній», — писала в невеликій рецензії у «Вогнику» акторка Любов Орлова.
Ознайомившись зі щойно опублікованою повістю Бориса Васильєва «останній день», Ульянов, втомившись від «проявів неприязні, невиправданої злості, образливою грубості, нахабного хамства, серцевої черствості», вирішив спробувати себе в режисурі і поставити повнометражний фільм «про добру людину» за цим твором. Михайло Олександрович сам написав сценарій і виконав головну роль — Семена Ковальова, дільничного міліціонера, який гине від рук злочинця в останній день служби.
На превеликий жаль Ульянова, глядачі не прийняли його роботу і засипали актора листами: «Навіщо ви зупинилися на цьому майже „казковому“ матеріалі? Що вас привабило в цій зворушливій фігурі добренького міліціонера? Ви ж завжди грали людей сильних і вольових, і раптом образ добродушної й навіть м'якотілої людини, яка через доброту свою й гине?». Пригнічений режисерським провалом Ульянов тоді ж пообіцяв самому собі, що більше по той бік камери не стане.
Перейшовши від кінорежисури до театральної режисури, Михайло Олександрович поставив у рідному театрі виставу «Ситуація» за однойменною п'єсою Віктора Розова, прем'єра якої відбулася в 1973 році.
«Річард III» та нереалізовані проекти
У 1974 році Ульянов двічі зіграв Жукова: в драмі «Вибір цілі», про створення атомної бомби Ігорем Курчатовим, і в черговій військової кіноепопеї Михайла Єршова «Блокада». Цього разу образ маршала, «опукло, чітко і виразно» виписаний Олександром Чаковським у «Блокаді», припав Ульянову більше до вподоби, ніж у «Звільненні»: «Ну, скажімо, я вважаю, що це одна з картин, які найточніше виражають характер Жукова…».
У липні Василь Шукшин запросив Михайла Олександровича зіграти Фрола Мінаєва у своєму фільмі «Кінець Разіна». Ульянов погодився, але зйомки так і не встигли початися, в жовтні Шукшин раптово помер.
Не пройшовши проби на роль Григорія Распутіна в історичному фільмі Елема Климова «Агонія», Ульянов разом з трупою театру вирушив на нетривалі гастролі до Єревана, де вахтангівці побачили, в уривках, новий спектакль «Річард III». Вирішено було поставити трагедію Шекспіра і в Москві. У жовтні 1975 року ролі були розподілені, і Капланян, крім призначення Ульянова на головну роль, запросив його на спектакль і як режисера.
Примітно, що «Річарда III» вже намагалися поставити в Театрі ім. Вахтангова в 1965 році. Однак спектакль не відбувся у зв'язку зі смертю виконавця головної ролі і режисера вистави, одного з вчителів Ульянова Михайла Астангова.
Михайло Олександрович довго шукав ключ до характеру Річарда: «…Можливо, грати Річарда треба не сатаною і дияволом, а дрібною твариною, боягузливою, нікчемною натурою, яка, користуючись людською недосконалістю, лізе в дірки і шпарини, а не йде на приступ. Він, як миша, прогризає собі дорогу мовчки, тихо і ніби непомітно, готовий за найменшої небезпеки втекти. Але як же така нікчемність захопила владу? Все тим же мишачим способом, користуючись розладом і розбратом, шукаючи лазівки і прогризаючи діри, нацьковуючи і лестячи, зраджуючи і продаючи, завжди насторожено чекаючи удару. Щось від шакала є в ньому». У ході створення вистави Капланян і Ульянов вдалися до деяких змін сюжету Шекспіра, зокрема, повністю змінили фінальні сцени. Спектакль, який викликав суперечливі відгуки в пресі, йшов на сцені театру багато років.
У 1975 році у видавництві вийшла перша книга Ульянова — «Моя професія». За виконання ролі Друянова у виставі «цілісінький День» Михайло Олександрович був представлений до . 1976 року обраний членом .
Кінець 1970-х: «Тема»
Наприкінці 1970-х років актор плідно знімався і грав у театрі. За один тільки 1977 рік відбулися прем'єри трьох стрічок за участю Михайла Олександровича: «Особисте щастя», «Зворотний зв'язок» і «Поклич мене в далечінь світлу». В останній Ульянов здійснив давню мрію: знявся в картині за твором Василя Шукшина. У театрі його репертуар поповнили Гайдай у «Загибелі ескадри» Олександра Корнійчука і ще один Ленін — у п'єсі Миколи Погодіна «Людина з рушницею»; з цими виставами він взяв участь у гастролях театру по всьому . Володимира Ілліча в класичному виконанні Бориса Щукіна Ульянов не приймав, вважаючи, що той перекрутив вождя, наділивши його рисами «блаженного чоловіка». Сам він грав його жорстко, втілюючи зовсім не той образ, який звикли бачити мешканці СРСР.
У листопаді 1977 року в Ростові Ульянов відзначив своє 50-річчя. На початку 1978 року режисер волів, щоб головну роль в його новому фільмі «Тема» зіграв Михайло Ульянов, а не Інокентій Смоктуновський чи Олексій Баталов. Як вважав тоді Панфілов, вибрати Смоктуновського було б надто поверхово, а Баталову не вистачало «мужикуватості», настільки властивої сибірякові Ульянову. Михайло Олександрович так згадував той час:
Коли приступали до зйомок, я бачив, як болісно вагався режисер, вибираючи актора на головну роль. І був непідробно здивований, коли Гліб Анатолійович запропонував спробувати себе у ролі Кіма Єсеніна мені. Все-таки незадовго до цього я грав Єгора Трубникова в «Голові», Дмитра в «Братах Карамазових» ... А тут - не то сатирична, не то іронічна історія, герой-письменник виведений глузливо, їдко. А інше, на кшталт монологу «Краю мій рідний, край ...», просто ошелешує. Читач сценарію або глядач, напевно, теж буде ошелешений. Але сам сценарій мені сподобався, а від роботи з таким режисером, як Панфілов, звичайно ж, не відмовляються. Оригінальний текст (рос.) Когда приступали к съёмкам, я видел, как мучительно колебался режиссёр, выбирая актёра на главную роль. И был неподдельно удивлён, когда Глеб Анатольевич предложил пробоваться на роль Кима Есенина мне. Всё-таки незадолго до этого я играл Егора Трубникова в «Председателе», Дмитрия в «Братьях Карамазовых»... А тут — не то сатирическая, не то ироническая история, герой-писатель выведен насмешливо, едко. А иное, вроде монолога «Край мой родимый, край...», просто ошарашивало. Читатель сценария или зритель, наверное, тоже будет ошарашен. Но сам сценарий мне понравился, а от работы с таким режиссёром, как Панфилов, конечно, не отказываются. | ||
— |
Зйомки картини проходили у Суздалі, де за сюжетом і відбулися основні події. Як і передбачав ще на стадії її розробки поет Євген Євтушенко, стрічку поклали на полицю і заборонили до показу. На думку критика , якби в головній ролі був той же Смоктуновський, то ні про яку «поличну» долю й мови б не було, але цинічного і боягузливого драматурга Єсеніна зіграв Михайло Ульянов — Ленін, Карамазов і маршал Жуков.
Глядачі нічого не знали про фільм «Тема» аж до 1987 року — часу, коли був відкритий . У Берліні журі, на чолі з німецьким актором Клаусом Марією Брандауером, присудило картині головний приз форуму — «Золотий ведмідь»; таким чином, вона стала другою і останньою в історії радянського кінематографа, що перемогла на Берлінале.
1980-ті
«Остання втеча» і «Приватне життя»
Продовжуючи грати в театрі, Ульянов отримав сценарій нового фільму ленінградського режисера «Остання втеча». Ознайомившись з ним, побачивши, наскільки «щиро» написав його, «з добрим почуттям до головного героя», Ульянов, не роздумуючи, дав згоду.
З режисером Менакером актор швидко знайшов спільну мову і приступив до відтворення «екстравагантного характеру» керівника духового оркестру в спецшколі Олексія Івановича Кустова, ветерана війни, просто хорошої людини. Зйомки проходили в Ленінграді, Сімферополі і Сланцях — місті, звідки був родом прототип головного героя, реально існуючий Олексій Кустов. У Сланцях Ульянов і познайомився з людиною, яку йому пізніше належало зіграти.
Картина не мала особливого успіху, і попри це Михайло Олександрович був задоволений цим досвідом, хоча б тому, що Олексій Іванович помер через кілька років після її виходу і ця робота стала своєрідною даниною пам'яті «скромній людині, яка прожила непомітне, але благородне життя».
1979 рік для Ульянова був відзначений новою зустріччю з покійним Василем Шукшиним: з молодим режисером Р. Черняхівським він зробив те, що йому не вдалося в кіно, створив за романом «Я прийшов дати вам волю» спектакль «Степан Разін». Головного героя він прагнув зіграти так, як хотів того Шукшин, — «щоб у його долі відбилася доля всього російського народу, вкрай вистраждалого і повсталого». Такий Разін викликав суперечки, неприйняття одних і рішучу підтримку інших; Ульянов до критики ставився по-філософському: «Будь-яка спроба поглянути на сформоване уявлення своїми очима завжди супроводжується боротьбою, нерозумінням, неприйняттям… Але немає інших очей, крім сьогоднішніх… Немає іншого шляху в театрі, крім спроб знайти свою дорогу, незвідану, нетоптану».
У липні 1980 року Ульянов був вражений несподіваною і ранньою смертю «колеги по цеху» Володимира Висоцького і на його громадянській панахиді виголосив велику промову: «У нашій акторській артілі велика біда. Впав один з найкращих, неповторних, ні на кого не схожих майстрів. Кажуть, незамінних людей немає — ні, є! Прийдуть інші, але такий голос, таке серце вже з нашого акторського братства піде…». У 1981 році зіграв у стрічках «Факти минулого дня» і «Лютневий вітер».
1982 року Ульянов уже практично був затверджений на несподівану для нього комедійну роль інспектора в детективі Алли Сурикової «Шукайте жінку», його напарником-поліцейським мав стати Семен Фарада. Але Михайло Олександрович серйозно захворів, вибув з проекту і Фарада. Їхні ролі зіграли Леонід Куравльов і Леонід Ярмольник. Замість Суриковою Ульянов знявся у , передостанньому, як виявилося, фільмі режисера «Приватне життя».
Герой Михайла Олександровича — літній директор підприємства Сергій Микитович Абрикосов, якому, внаслідок певних життєвих обставин, доводиться піти на пенсію. Ульянов показав його самотнім, сумлінним чоловіком, який втратив сенс життя після звільнення з роботи. Райзман спочатку не горів бажанням брати на цю роль саме Ульянова, режисер не любив акторів, які занадто багато знімаються в кіно, але потім передумав. Кожного дня акторові наносили спеціальний зістарювальний грим, оскільки Ульянову на той момент не виповнилося 55 років.
На подив Ульянова, який передбачав, що історія про простого радянського пенсіонера не може зацікавити нікого, крім жителів СРСР, стрічку Райзмана відібрали в одну з позаконкурсних програм Венеційського кінофестивалю і номінували на премію «Оскар» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». На Лідо фільм удостоївся кількох призів, зокрема спеціальним призом журі нагородило і самого Михайла Олександровича, «за найкраще виконання чоловічої ролі». Пізніше за цю акторську роботу Ульянов отримав ще й Державну премію СРСР.
«Без свідків» і «Наполеон Перший»
Прочитавши якось у журналі «Театр» п'єсу «Розмова без свідка», Ульянов, згадавши, як Микита Михалков у нещодавній розмові з ним виявив бажання поставити якусь виставу у «вахтангівців», запропонував йому зайнятися саме цією п'єсою. У розпал репетицій Михалков несподівано повідомив, що йому запропонували зняти за цією п'єсою фільм: «Два актори, одна декорація. У студії залишилися гроші. Думаю, ми зможемо. А головне, є можливість і фільм зняти, і спектакль зробити. І можливо, одночасно випустити. Уявляєте собі, як це заманливо?». Проте керівництво театру вважало таку мінливість Михалкова неетичною і припинило роботу над виставою.
1983 року розпочалися зйомки картини «Без свідків», у якій Ульянов зіграв одну з небагатьох своїх негативних кіноролей. Партнеркою Ульянова стала Ірина Купченко, а весь сюжет розгортався в простій радянській квартирі. У ході розгортання фільму в героя Ульянова збільшувалися зуби і змінювалася форма черепа — таким був задум Михалкова, за допомогою гриму підкреслювалося перетворення головного героя з добропорядної людини на справжнього монстра. Величезною проблемою стало те, що знайти в стандартній квартирі щось цікаве, чим би можна було заманити глядача на півтори години, неймовірно важко.
Для Ульянова роль колишнього чоловіка стала однією з найважчих і, зокрема й через це, однією з найулюбленіших у житті: «Складність була в тому, щоб в екстравагантних, майже фарсових ситуаціях залишатися людиною, а не паяцом, не скоморохом. І це була одна з найважчих ролей. Давалася вона мені дуже тяжко. Адже цей тип у житті актор — він постійно грає. Грає добру людину, грає діяльну, грає любов. А мені, акторові, треба цього „актора в житті“ зіграти — ось яке завдання стояло переді мною». З ним були солідарні критики, котрі вважають цей образ одним з кращих коли-небудь створених актором. Робота з Міхалковим була для Ульянова великою школою.
За словами Михайла Олександровича, стільки гнівних листів, скільки він отримав після виходу картини, йому не приходило ніколи. «Чого це Ульянов так награє? Він що, втратив совість, став так розв'язно грати, так нахабніти?» — писали одні глядачі, інші, не соромлячись, називали актора негідником, підлюком і покидьком.
Ще на початку 1970-х років Ульянов прочитав п'єсу «Наполеон Перший» і відразу ж побажав зіграти великого диктатора. Але головному режисерові театру Євгенові Симонову п'єса здалася «занадто дрібною, поверхневою, легкою». Ульянов змирився з тим, що Наполеона йому не зіграти, однак 1983 року Анатолій Ефрос приступив до постановки п'єси в і на головну роль запросив Ульянова — як гастролера. З Ефросом Ульянов до цього працював у телевиставі «Острови в океані» за Ернестом Хемінгуеєм.
Ульянов, звиклий до великої сцени Вахтангівського театру, не без складнощів пристосовувався до маленької зали на Бронній. Михайло Олександрович перечитав десятки матеріалів про Наполеона, відвідав Державну історичну бібліотеку РРФСР, але так і не знайшов головного — «…який він, коли залишається один? У чому виражається його людська сутність? Де його слабкість? Де біль?». Розриваючись між двома театрами, Ульянов вирушив до заступника міністра культури РРФСР Євгена Зайцева і зажадав від нього більш високої заробітної плати, ніж тоді, підкреслюючи, що зали повні й квитків не дістати. На це Зайцев відповів, що актори не на гастролях у Саратові, тому мають право отримувати лише певну суму.
Одним з перших Ульянова в ролі Наполеона побачив майбутній генсек Михайло Горбачов. Після прем'єри Віктор Розов писав: «…Ульянов надзвичайно органічно опанував зовнішній вигляд свого персонажа. Всі пози, в яких художники зобразили Наполеона на картинах, Ульянов схопив і зробив своїми: і схрещені на грудях руки, і твердо поставлена на підвищення нога, і міцно зчеплені пальці рук за спиною в моменти сильного хвилювання. Актор не змальовує персонажа — він ним є. І шинель він вдягає по-наполеоновськи».
Спектакль був зіграний лише близько двадцяти разів — незабаром Ефрос перейшов у Театр на Таганці, а , виконавиця ролі Жозефіни, не хотіла грати спектакль без нього. Анатолій Васильович хотів відновити постановку на Таганці, але все відкладав, а 1987 року його не стало. Десять років по тому за наполяганням Яковлєвої спектакль все-таки відтворили, але вже в Театрі імені Маяковського, де Наполеона грав Михайло Філіппов.
Знову Жуков, народження внучки і «Тев'є-молочник»
У липні 1984 року на світ з'явилася внучка Михайла Олександровича — Єлизавета, названа так на честь прабабусі, матері Ульянова. За словами дочки Олени, коли вона показала батькові внучку, він розплакався і вперше в житті перебував у стані абсолютного щастя. Невдовзі після народження Лізи Ульянов виїхав з театром на гастролі по Далекому Сходу Росії. У наступні два роки Ульянов учергове виконав роль маршала Жукова в картинах , «Битва за Москву» і «Контрудар». У театрі Ульянов вже давно грав виключно головні ролі; черговою такою роллю в 1984 році став Едигей в спектаклі «І довше століття триває день» за однойменним романом Чингіза Айтматова.
У квітні 1985 року Ульянов виступив з великою промовою на пленумі ЦК КПРС, який ознаменував початок тотальних змін у країні. Того самого року він поставив у театрі п'єсу [en] «Скупник дітей», запросивши на невелику роль свого колишнього педагога Віру Львову. Спектакль провалився, і Ульянов поклявся собі ніколи більше до режисури не повертатися. Тоді ж давній друг Ульянова почав роботу над телевиставою . Запрошення на роль, в якій виблискував колись Соломон Міхоелс, для самого Михайла Олександровича виявилося несподіваним, втім саме Тев'є став художньо найзначнішою його роботою на телебаченні.
Працюючи над образом Тев'є, Ульянов отримував величезне задоволення. Головну жіночу роль грала Галина Волчек, яку актор називав «однією з найрозумніших жінок», з якими йому доводилося зустрічатися. Телевистава Євлахішвілі сподобалася і глядачам, і критикам. Веніамін Каверін писав про Ульянова: «Я б сказав, що він грає з надзвичайним тактом, і подібно до Міхоелса, грає насамперед характер. Причому треба сказати, що це стосується не лише Ульянова. Весь спектакль побудований абсолютно незалежно від того, як він був побудований Міхоелсом, а між тим він справляє не менше враження. Ульянов не прагне, як це робив і Міхоелс, викликати жалість до себе. Він грає саме так, як це буває в житті, — забуваєш, що дія відбувається багато років тому, в незнайомих тобі місцях». Переважно відзначалася висока достовірність гри Ульянова, який буквально прожив роль єврея, зокрема, Арон Вергеліс був захоплений його акторською роботою.
Єлизавета Метельська, яка бачила в ролі Тев'є легендарного Міхоелса, якось сказала, що Ульянов був першим актором після Міхоелса, який був справжнім Тев'є, таким, яких вона бачила, проживаючи в Україні. Після показу «Тев'є-молочника» по телебаченню Ульянову приходило багато листів, у яких глядачі задавали одне єдине питання: «Скажіть правду, Ви — єврей чи ні?».
У 1986 році Ульянов був удостоєний звання Герой Соціалістичної Праці. На актор записав моновистави «Тихий Дон» і «Мертві душі». У цьому ж році Ульянова одноголосно обрали головою Спілки театральних діячів РРФСР.
Кінець 1980-х: крісло художнього керівника Театру ім. Вахтангова, «Брестський мир»
Рік по тому Ульянов закінчив свою другу книгу — «Працюю актором», опубліковану у видавництві .
У вересні 1987 року, після добровільного відходу Євгенія Симонова, Михайла Ульянова призначено художнім керівником Театру імені Вахтангова. Беручи театр після Симонова, Ульянов відразу ж сформував чотири пункти своєї програми:
- він буде залучати в театр великих режисерів і драматургів;
- в театрі будуть ставити лише талановиті п'єси;
- сам художній керівник ніколи не буде займатися режисурою, оскільки, на його думку, справжнім режисерським даром не володів;
- він не буде скорочувати трупу.
На посаду актор вступав, «маючи перед собою головне завдання — зберегти Вахтангівський театр, не дати його колективу розпастися на групки».
Однією з перших прем'єр театру під керівництвом Ульянова став поставлений Робертом Стуруа спектакль «Брестський мир» за п'єсою Михайла Шатрова, написаною ще на початку 1960-х, але дозволеною до постановки лише в роки «перебудови». Коли Стуруа приступав до репетицій, п'єса Шатрова здавалася дуже сміливою — вперше на радянській сцені з'явилися Лев Троцький (Василь Лановий), Микола Бухарін (Олександр Філіппенко). І робота Стуруа здавалася дуже сміливою — у виставі був момент, коли Ленін лежав на підлозі, а Арманд ставила ногу йому на груди і починала розмову.
Ульянов грав бентежного Леніна без жодного гриму, грав пристрасно, трагічна музика Гії Канчелі дуже органічно вписалася в революційну атмосферу. Спектакль мав успіх, з ним трупа гастролювала в США, Аргентині, Англії. Однак Михайло Горбачов спектакль не ухвалив: «Мабуть, позначилося сприйняття партократа. Вперше на сцені разом з Леніним, як би навіть на рівних, — Троцький, Бухарін… Мабуть, це не вкладалося в голові, зачіпало „однопартійну душу“ генсека, першого і останнього президента СРСР», — припускав Михайло Олександрович. Однак незабаром після скасування цензури з'ясувалося, що «смілива» п'єса Шатрова була лише напівправдою, вистава вже йшла при напівпорожніх залах і зрештою її зняли з репертуару.
У листопаді Михайло Олександрович скромно відзначив 60-річчя. Наприкінці десятиліття став народним депутатом СРСР, знявся в декількох картинах, включаючи , де знову зіграв маршала Жукова.
1990-ті
«Березневі іди»
1990-ті виявилися найбільш неплідним десятиліттям у кар'єрі Ульянова. 1990 року став членом . У кіно — маршал Жуков у шестисерійній стрічці «Війна на західному напрямку», в театрі — несподівана для актора роль Йосипа Сталіна в політичному фарсі запрошеного режисера Романа Віктюка «Уроки майстра». Ульянов грав Сталіна «з грубістю, жорстокістю, важкою фізіологічністю і трагічним нервом».
На черговому з'їзді членів Спілки театральних діячів у 1991 році було вирішено: Ульянов залишається на другий строк. Тоді ж Михайло Олександрович вдруге від 1970 року зустрівся з Сергієм Соловйовим на знімальному майданчику — в його ексцентричній комедії «Будинок під зоряним небом», де зіграв академіка Башкирцева.
Скажи, тезка, це наочний посібник для розуміння нашого життя?.. Оригінальний текст (рос.) Скажи, тёзка, это наглядное пособие для понимания нашей жизни?.. | ||
— Михайло Горбачов Михайлові Ульянову після перегляду «Березневих ід» |
У березні режисер закінчив постановку «Березневих ід» Торнтона Вайлдера; роль Гая Юлія Цезаря зіграв Михайло Ульянов. У 1960-х цей роман у листах був опублікований Олександром Твардовським у журналі «Новий світ» і його «до дірок» зачитали радянські громадяни. На хвилі успіху телережисер Орлов хотів зробити з нього телевиставу, роль Цезаря була запропонована Ульянову, але з різних причин задум тоді не вдалося реалізувати. На початку «перебудови» в Театр ім. Вахтангова перейшов Аркадій Кац, якому Михайло Олександрович і подав ідею про «Березневі іди».
Ульянов показав Цезаря трагічно самотньою людиною. Виставу відвідували багато членів Політбюро, включаючи Михайла Горбачова. Актор розумів, що в «Березневих ідах» показано багато пронизливих речей, які стосуються і сучасного стану в країні. Примітно, що після закінчення подій «чорного жовтня» спектакль показали по телебаченню.
З 1992 по 1993 рік актор знявся в декількох стрічках, зіграв протоієрея Туберозова у виставі за романом Миколи Лєскова.
«Майстер і Маргарита», «Без провини винуваті»
У 1994 році Ульянов вирушив з трупою на гастролі до Швейцарії. Пізніше знімався в Єрусалимі й околицях Хайфи в ролі Понтія Пилата в екранізації роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Картина з різних причин вийшла на екрани лише після смерті Михайла Олександровича, але відгуки і критиків, і глядачів були одностайними — «зіграно геніально».
Приблизно тоді ж театральний режисер Володимир Мірзоєв, який повернувся в столицю, запропонував Ульянову поставити в театрі імені Вахтангова п'єсу Гарольда Пінтера «Повернення додому» і зіграти в ній головну роль, м'ясника Макса. Ульянову імпонувала назва роботи («ось це якраз те, що зараз потрібно, — повернутися до витоків, до свого коріння»), але, ознайомившись з п'єсою, він відмовився від неї через «брутальну лексику, сюжет і тривожно-абсурдні смисли цієї речі».
Рік по тому зіграв чи не єдину головну роль в образі маршала — в напівдокументальній стрічці Юрія Озерова . Під Санкт-Петербургом пройшли зйомки комедії Дмитра Астрахана «Усе буде добре!», де Ульянов виконав рідкісну для себе комедійну роль самотнього дідуся.
У театрі — Шмага в п'єсі Олександра Островського «Без провини винуваті», роль, яку Михайло Олександрович грав ще у Самборської в 1940-х роках. Спочатку Ульянов час від часу заміняв хворого Юрія Волинцева, але після його смерті в 1999 році став основним виконавцем цієї ролі. Саме в образі Шмаги актор востаннє вийшов на сцену.
1996 року президент Росії Борис Єльцин нагородив Михайла Олександровича орденом «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня. Видавництво випустило третю книгу Ульянова — «Повертаючись до самого себе».
Кінець 1990-х: «Твір до Дня Перемоги», «Ворошиловський стрілок»
1996 року Ульянов відмовився від третього терміну на посаді голови Спілки театральних діячів і передав кермо правління Олександрові Калягіну. Незадовго до одного з головних фільмів в своїй кар'єрі, «Ворошиловського стрілка», Михайло Ульянов попрацював з режисером Сергієм Урсуляком на зйомках трагікомедії . Ульянов згадував:
Мені цікаво було попрацювати над цим фільмом. По-перше, «Твір до Дня Перемоги» - трагікомедія, досить рідкісний жанр у нашому кіно. Він вимагає особливої майстерності насамперед від режисера. І, по-моєму, Сергій Урсуляк, випускник Театрального училища імені Щукіна, режисер ще молодий, блискуче впорався зі своїм завданням. По-друге, у фільмі грали чудові актори. І по-третє, мене приваблювала тема «Твору» - доля людей, які все своє життя віддали служінню Батьківщині. Оригінальний текст (рос.) Мне интересно было поработать над этим фильмом. Во-первых, «Сочинение ко Дню Победы» — трагикомедия, довольно редкий жанр в нашем кино. Он требует особого мастерства прежде всего от режиссёра. И, по-моему, Сергей Урсуляк, выпускник Театрального училища имени Щукина, режиссёр ещё молодой, блестяще справился со своей задачей. Во-вторых, в фильме играли замечательные актёры. И в-третьих, меня привлекала тема «Сочинения» — судьба людей, всю свою жизнь отдавших служению Родине. |
Партнерами Михайла Олександровича стали В'ячеслав Тихонов і його старий друг Олег Єфремов. На думку актора, «„Твір до Дня Перемоги“ і „Ворошиловський стрілок“ були зроблені з любов'ю до звичайного людині, з глибоким співчуттям до неї». Критик Дмитро Биков зазначав, що найкращим з основного акторського тріо безперечно є Ульянов: «Михайло Ульянов ще раз довів, що він визначний актор. Якби автор був впевнений, що Ульянова це не образить, він назвав би його російським Ентоні Гопкінсом. Автор навіть погодився б назвати Ентоні Гопкінса російською Ульяновим. Гопкінс — мій улюблений іноземний актор. Вибачте мене».
Зіграти роль літнього месника Івана Афоніна в драмі Станіслава Говорухіна «Ворошиловський стрілок» Ульянова змусили і фінансові, і життєві обставини: актор неймовірно боявся за свою підростаючу внучку, тому в стрічці зіграв, по суті, самого себе. , виконавиця ролі внучки пенсіонера, згадувала, що на зйомках Ульянов спочатку допоміг Говорухіну затвердити її на цю роль, після чого постійно допомагав молодій акторці вжитися в образ, підказував і давав поради.
Зйомки знакової картини Говорухіна проходили в Калузі, знімальна група жила в готелі «Приокська». Ульянов зізнавався, що йому було приємно працювати над роллю: «…До приємних емоцій пасувала обстановка, адже зйомки йшли в невеликий і затишній Калузі, яка, як мені здалося, якимось дивом зберегла свій давній купецько-провінційний уклад. Подобався мені мій герой — звичайний старий, за плечима якого немудроване, але чесне життя. Тільки на схилі років немає йому спокою. Світ перевернувся! Цінне знецінилося, і звідки не візьмись таке повилазило… І вийшло, що на прикладі цього старого раптом на екрані розкрилися біди нашого болючого, незахищеного суспільства».
Олександру Пороховщикову, що зіграв одну з ключових ролей у фільмі, назавжди запам'ятався момент, коли з вікон готелю він почув, як на лавці біля будівлі тихо плаче Михайло Олександрович. Пороховщиков подумав, що у актора прихопило серце, але насправді Ульянов просто не розумів, як далі жити: «…А він мені каже: „До обриву я підійшов, Саша! Подивися, що зараз знімають! Як грати?! Як жити?!“ І стільки щирості в цьому було, що все стислося всередині».
Ця акторська робота принесла Михайлові Ульянову премії і «Ніка», а також приз фестивалю «Кінотавр» за найкращу чоловічу роль.
Під егідою видавництва видано передостанню книгу Ульянова — «Приворотне зілля».
2000-ні
«Антикілер»
Своєю останньою великою роботою в кіно роллю злодія в законі, цинічного злочинця на прізвисько «Батько» в бойовику — Ульянов пишався. Актор не приховував, що при створенні образу перейняв хрипатість і манери поведінки дона Корлеоне з «Хрещеного батька» у виконанні Марлона Брандо: «Чому б, справді, не згустити фарби і замість російського злодія в законі не зіграти американського мафіозі? А точніше, не його, а просто у своїй грі передати гру великого актора в подібній ролі?».
Відгуки про роботу Ульянова і сам фільм були суперечливі, зокрема, в листах, отриманих Михайлом Олександровичем, висловлювалося здивування з приводу того, що «актор, який до того втілив не одну повну внутрішнього благородства роль, раптом погодився зіграти відвертого мерзенного негідника».
2002 року Дмитро Астрахан запропонував Ульянову зіграти літнього коханця в продовженні радянських «Добровольців», але актор навідріз відмовився.
Останні роки і смерть
У середині 1990-х Ульянову діагностували слабку форму хвороби Паркінсона, яка з роками посилювалася. Рідні всіма силами намагалися вилікувати Ульянова, возили його в Китай до народних цілителів, «хапалися за будь-яку ниточку».
29 квітня 2004 року востаннє в житті він вийшов на сцену рідного театру в ролі Шмаги у п'єсі «Без провини винуваті». За два роки до смерті Михайло Олександрович востаннє виконав роль маршала Жукова в телесеріалі Юрія Кари . Спочатку роль Жукова хотів зіграти Володимир Меньшов, але Кара вважав, що «всі глядачі звикли до Ульянова в цьому образі». Георгія Костянтиновича знову бажав зіграти і сам актор, оскільки, на його думку, після «Антикілера» на нього образилися ветерани війни.
Однак останньою роботою Ульянова в кіно стала роль директора вертолітного заводу Івана Сенчукова в телесеріалі . Сцени за участю актора знімалися лише три дні — його героя вбивають у першій же серії. Вже тоді, наприкінці 2005 року Ульянов постійно скаржився на здоров'я, а навколишні помічали, що він сильно схуд.
В Омську Михайлові Олександровичу було урочисто присвоєно звання почесного громадянина Омської області. Розчулений актор, стоячи на сцені Омського театру, зі сльозами на очах, запитував: «Що ви зі мною робите, земляки?».
У мене дотепер стоїть перед очима ця картина: маленька, сухенька мама тримає тата під руку і, примовляючи: «Міша, і - раз, і - раз!», Тягне його лікарняними коридорами ... Формально вона пережила чоловіка на півтора року, насправді - на два місяці. Після важкого інсульту, який убив її незабаром після його смерті, вона так і не прийшла до тями і незабаром померла. Оригінальний текст (рос.) У меня до сих пор стоит перед глазами эта картина: маленькая, сухонькая мама держит папу под руку и, приговаривая: «Миша, и — раз, и — раз!», тащит его по больничным коридорам... Формально она пережила мужа на полтора года, на самом деле — на два месяца. После тяжелейшего инсульта, который сразил её вскоре после его смерти, она так и не пришла в сознание и вскоре умерла. | ||
— Олена Ульянова, дочка Михайла Олександровича |
Влітку 2006 року Михайло Олександрович, відпочиваючи в Кінешмі, з нападом гострого болю був евакуйований на вертольоті МНС, надісланому за особистим наказом Сергія Шойгу, і терміново прооперований. У жовтні, розуміючи, що стан його здоров'я все гірший і гірший, Ульянов спробував звільнити кабінет художнього керівника рідного театру, але, оскільки гідної альтернативи не знайшлося, актора попросили залишитися до кінця поточного театрального сезону. До останнього тижня життя Ульянов проводив весь вільний час у своїй квартирі на . 14 березня 2007 року він повідомив, що назавжди прощається з театральною сценою.
22 березня Михайла Олександровича знову госпіталізували після загострення хронічного захворювання кишечника. Після обстеження з'ясувалося, що актор має цілий «букет» захворювань: хворобу Паркінсона, проблеми з кишечником, нирками, що виникли через термінальну стадію раку. Втім, його стан оцінювався як стабільний. Ульянов потребував термінової операції, але сам від неї відмовився, після чого лікарі призначили йому спеціальний курс медикаментів, попередивши заздалегідь, що вони можуть і не допомогти. До останнього його відвідували дружина, дочка і внучка; через хворобу Паркінсона лікарі радили акторові багато ходити, що він, хоч і з труднощами, але виконував. Останній тиждень був підключений до .
26 березня 2007 року, напередодні Всесвітнього дня театру, близько 19 години вечора, Михайло Олександрович Ульянов помер у Центральній клінічній лікарні Москви. Олександр Калягін прокоментував смерть Ульянова так: «Дізнавшись вчора про смерть Михайла Олександровича Ульянова, я був дійсно вражений: це величезне горе, велика біда трапилася в російському театрі. Та й не лише в театрі — це, мені здається, велика втрата для всіх, кому дорога російська культура. Відхід людей такого масштабу завжди буває хворобливим, він знаменує закінчення цілої епохи. Мені важко повірити, що ми втратили цю потужну Людину, унікальну Особистість, видатного Актора, який не просто був кумиром багатьох і багатьох поколінь глядачів — він був втіленням совісті нації, втіленням російської душі». Генерал Володимир Шуральов, представник московських ветеранів Німецько-Радянської війни, наполіг на організації військових почестей на похороні Михайла Ульянова.
Вранці 29 березня Михайла Олександровича відспівали у , після чого труну з тілом встановили на сцені Театру ім. Вахтангова. Попрощатися з артистом прийшли його учні та колеги, зокрема Володимир Етуш, Юрій Яковлєв, Ірина Купченко, Лев Дуров та багато інших. Тяжко хворий Кирило Лавров, найближчий друг Ульянова, приїхав попрощатися з ним з Петербурга; на сцену довелося виводити його під руки, що, як здалося оглядачу Сергієві Пальчиковському уособлювало собою «відхід людей, які визначали російське мистецтво протягом десятиліть». Лаврова не стало рівно через місяць після смерті друга.
Після багатогодинної громадянської панахиди Михайло Олександрович Ульянов упокоївся на Новодівочому цвинтарі. Вже після смерті Ульянова опубліковано його останню книгу-сповідь — «Реальність і мрія». «У мене немає розчарування ні в прожитому житті, ні на людях», — виголосив він незадовго до смерті.
Особисте життя
Ще в Щукінському училищі Ульянов зав'язав тривалі романтичні стосунки з акторкою , яка навчалась там само. Пізніше закохані розлучилися (Нехлопоченко переїхала до Одеси), а Михайло Олександрович зустрів зірку військової картини «Небесний тихохід» Аллу Парфаньяк. Вона була одружена з не менш відомим актором Миколою Крючковим, мала статус «першої красуні Москви». Попри те, що від Крючкова в Парфаньяк вже був син, після декількох років залицянь з боку Ульянова Алла Петрівна пішла від чоловіка. 1959 року Парфаньяк і Ульянов розписалися в РАЦС, а в грудні того ж року у них народилася дочка Олена.
Михайлові Олександровичу приписували безліч романів: то з Юлією Борисовою, то з Іриною Купченко. Борисова була партнеркою Ульянова в багатьох спектаклях, тому журналісти особливо наполягали на тому, що між акторами явно утворилася якась «хімія». Сам Ульянов всі любовні пригоди на стороні незмінно заперечував, додаючи, що нікого улюбленішого за Аллу в нього ніколи не було.
Ульянов настільки любив дружину, що одного дня через неї просто відмовився від алкоголю, до якого часто прикладався з колегами і друзями. Та сама історія сталася і з курінням — сигарети актор брав у руки лише на знімальних майданчиках. «Але в якийсь момент мама затиснула батька в кут: або алкоголь, або… І він кинув. І все життя взагалі не пив. Я бачила всього два рази, як тато пригубив келих вина. У цьому проявлявся його характер. Точно так само він кинув курити. Але ж димів як паровоз. І потім — жодної цигарочки!» — згадувала Олена.
Свою дочку Ульянов навідріз відмовив йти в акторки, проводив з нею тривалі бесіди і вимовляв вражаючі монологи. Зрештою, це вплинуло на дівчину — Олена Михайлівна стала художницею-графіком, довгий час працювала на газету . Нині займає посаду президента благодійного фонду імені свого батька, допомагає літнім радянським акторам кіно і театру.
На початку 1980-х років Олена вийшла заміж за журналіста і письменника , сина поета . 1984 року в подружжя народилася дочка Єлизавета, названа так на честь матері Михайла Олександровича. Дівчинка з'явилася на світ з природженою вадою серця і дідусь, який не який знаходив собі місця, дійшов до самого Горбачова, а той зрештою «дав добро» на проведення операції за кордоном. 1990 року шлюб Ульянової та Маркова розпався, сам Сергій Олексійович помер у 2013 році. У Єлизавети в 2007 році, за три тижні до смерті дідуся, народилися двійнята — Ігор і Анастасія.
Відпочивати в радянський час Ульянов з сім'єю любив на естонському острові Сааремаа, оскільки це усамітнене місце «давало рідкісну можливість відключитися від людського суспільства». Навіть у відпустці Михайло Олександрович розучував нову роль, по крупинках створював свіжий образ.
У розмові з зятем Ульянова, Сергієм Марковим, Олексій Аджубей якось зізнався, що Михайло Олександрович був одним з тих небагатьох, хто не відвернувся від нього після кремлівського перевороту, зняття з усіх постів Микити Хрущова і приходу до влади Леоніда Брежнєва. Наприкінці 1980-х років Ульянов був обраний народним депутатом СРСР та «інших рад різних рівнів», був членом і членом ЦК КПРС. Пояснював він це так: «У ті роки диктату партії було все в політиці просто: вибирали за принципом представництва. „От є у нас у ЦК два сталевари, п'ять доярок, одна-дві вчительки“ — такий пасьянс розкладався. І хтось спохоплювався: „Артистів-то взагалі немає! Давайте-но Ульянова виберемо!“».
Ульянов був дружний з президентом СРСР Михайлом Горбачовим, який часто відвідував Театр ім. Вахтангова. Навесні 1993 року Михайло Олександрович увійшов до складу Комітету підтримки Бориса Єльцина у зв'язку з проведенням . На актора обрушився шквал критики з боку звичайних громадян Росії, його буквально завалили гнівними листами зі всієї країни. У 1996 році Ульянов, поряд з іншими російськими діячами культури, підписав агітаційну листівку «Петербург, вибирай!», розіслану по місту на підтримку кандидата в губернатори Володимира Яковлєва.
2004 року Ульянов і Парфаньяк відзначили 50-річчя спільного життя, «золоте весілля». Через три роки Михайло Олександрович помер, а Парфаньяк прожила після його смерті фактично два місяці — влітку у неї стався серйозний інсульт і в листопаді 2009 року вона пішла з життя, так і не прийшовши до тями.
Особистість
Чоловік
«Аргументи і факти»: — На відкритті пам'ятника я багато чула про те, що Михайло Олександрович дуже багато допомагав своїм землякам. Часто зверталися до нього за допомогою? Олена Ульянова, дочка Михайла Олександровича: — «Часто» не те слово. У передпокої на стіні у батька висів список прізвищ людей, яким він повинен був допомогти, він постійно поповнювався і оновлювався. Я називала його списком добрих справ, прізвища людей він викреслював тільки після того, як зміг допомогти людині. При цьому ранг людини не мав значення. Ну а вже допомогти землякам — це взагалі не обговорювалося. Пам'ятаю, був випадок: на гастролях в Омську на сцену після вистави піднялася дівчинка і подарувала йому кухоль з його ж зображенням. «Ви мені життя врятували. Спасибі Вам!» — сказала вона. Виявилося, що кілька років тому їй зробили складну операцію на серці. В Омську в той час таких не проводили, а батьки дівчинки родом з Тари, і хтось порадив їм звернутися за допомогою до Ульянова. Спочатку ті сумнівалися: де ми, а де Ульянов! Але потім знайшли його телефон, і, звичайно ж, тато домовився у Москві про операцію. Допоміг і забув, бо таких випадків були не те що сотні або тисячі, мільйони. |
Знайомі з Михайлом Олександровичем в один голос стверджували, що Ульянов був унікальною людиною. В особистому житті — однолюб і надійний сім'янин, у роботі — перфекціоніст і трудоголік, кредо якого — «Хто, якщо не я?». За свідченням зятя актора Сергія Маркова, справжніми друзями Михайла Ульянова завжди були тільки дві людини — Юрій Катін-Ярцев і .
Ульянов неймовірно любив свою доньку, а потім і внучку. В дощ він їхав за Оленою в дитячий сад з гумовими чобітьми, щоб вона не промочила ноги; через 20 років шив онуці сукні для її ляльок. Михайло Олександрович і виховував дочку без особливої жорсткості — не бив, не кричав. Його батьківським максимумом була багатогодинна виховна бесіда у формі монологу. «Одного разу я навіть втратила свідомість: сповзла по стіні і зомліла. Батько страшенно злякався, став мене відкачувати. А коли я прийшла до тями, його самого від страху за мене час було відкачувати», — розповідала Олена.
Коли в «буремних 90-х» підростала онука Ліза, Ульянов не знаходив собі місця. Дзвонив кілька разів на день, переживав, хвилювався. Згідно з припущеннями Олени, в той період Ульянов цілком міг вбити за свою сім'ю.
Друзі, колеги та рідні Михайла Олександровича відзначали, що, на відміну від сформованого в кіно суворого і непокірного образу маршала Жукова, в житті актор був людиною скромною, безвідмовною і м'якою. Дружина Ульянова постійно називала його «людиною чотирьох „н“»: ні, не можна, незручно, непристойно. Режисер Сергій Соловйов, який знімав актора в декількох картинах, казав: «чеснішої людини в громадських, громадсько-соціальних справах, ніж Михайло Олександрович, я в своєму житті не зустрічав». Ульянов не втомлювався повторювати: на першому місці для нього завжди була совість, на другому — совість, на третьому — совість.
Ульянов захоплювався живописом, одного разу навіть скупив кілька оригінальних картин Станіслава Жуковського. Улюбленими іноземними акторами Михайла Олександровича завжди залишалися Джек Ніколсон і Марлон Брандо. З останнім Ульянова часто порівнювали через схожі акторські методи і масштаб їх таланту. Михайло Олександрович нерідко нарікав на те, що акторів такої величини, як Ніколсон і Брандо, чимало і в СРСР, але розміри їхньої заробітної платні просто незрівнянні.
Актор, керівник
Що ж стосується Ульянова-актора, то в оцінці цієї сторони його діяльності всі сходилися в одному — йому підвладна будь-яка роль. За свою півстолітню кар'єру Михайло Олександрович переграв військових діячів і правителів, донощиків і мерзотників, драматургів, академіків і простих російських людей.
«Михайло Ульянов, — писала в 1966 році критик М. Кваснецька, — увійшов у кіно скромно і малопомітно… Визнання він отримав не відразу, але зате коли воно прийшло, за Ульяновим міцно утвердилася слава талановитого актора, глибокого, зі своєю особистою, ясно і чітко вираженою темою в мистецтві». Визнання в кінематографі Ульянову приніс Єгор Трубников, але з цією ж роллю з'явилася небезпека перетворення «соціального героя» в його довічну акторську маску, і чверть століття по тому зазначив: «Лють, з якою М. А. Ульянов хапається за гостру, часом ексцентричну характерність, особливо помітна тоді, коли перед артистом маячить персонаж, що нагадує знаменитого героя фільму „Голова“». Актор відстояв своє право грати різнохарактерні ролі, — показові в цьому сенсі слова театрознавця :
Пішов великий артист. Напевно, ніколи не буде йому подібного і ніколи не буде такої долі. Здається, він зіграв усе. Громада ролей хитається, густіє за його плечима, лякає числом. Там робітники і селяни, голови колгоспів і директори заводів, секретарі райкомів партії, інженери-реформатори, які впертістю і талантом намагалися здолати відсталість «системи», яка гине. Там історичні діячі і знамениті революціонери, рядові солдати Вітчизняної війни і маршал Перемоги Жуков; легендарні герої античної давнини - втомлений Цезар, якому «іди березня» пророкують близьку смерть, і римський полководець, авантюрист і простий солдат, легендарний коханець Антоній... Оригінальний текст (рос.) Ушел великий артист. Наверное, никогда не будет ему подобного и никогда не будет такой судьбы. Кажется, он сыграл все. Громада ролей колышется, густеет за его плечами, устрашает числом. Там рабочие и крестьяне, председатели колхозов и директора заводов, секретари райкомов партии, инженеры-реформаторы, которые упрямством и талантом старались одолеть косность гибнущей «системы». Там исторические деятели и знаменитые революционеры, рядовые солдаты Отечественной войны и маршал Победы Жуков; легендарные герои античной древности — усталый Цезарь, которому «иды марта» пророчат близкую смерть, и римский полководец, авантюрист и простой солдат, легендарный любовник Антоний… | ||
— Олена Ульянова, дочка Михайла Олександровича |
Георгій Товстоногов, який вважав Ульянова одним з найкращих сучасних акторів, що чудово відчуває «умови гри», жанр спектаклю, зазначав, що грає він, майже не змінюючи своєї зовнішності, він завжди пізнаваний. «Однак, — писав режисер, — майже кожного разу ви зустрінете новий характер, новий образ. Створюється він за рахунок іншого способу мислення, іншого темпо-ритму, іншої природи почуттів».
Преса відзначала, що йому завжди особливо вдавалися сильні характери — Йосип Сталін, Річард III, Марк Антоній, Гай Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт, Понтій Пилат, Володимир Ленін і, звісно ж, маршал Жуков. На смерть Ульянова Сергій Пальчиковській писав: «Молоді акторські таланти не винні в тому, що вони інші й живуть в інший час. Як хочеться, щоб вони були не вигаданими на скоростиглих фабриках, а справжніми, непідробними. Яким був Михайло Олександрович Ульянов».
До діяльності Ульянова на посаді художнього керівника Театру ім. Вахтангова трупа ставилася різко полярно: одні, переважно молоде покоління, були вдячні Михайлові Олександровичу за все, що він для них зробив, інші — лаяли за організацію в театрі багаторічного застою, за постійні запрошення до «вахтангівців» режисерів зі сторони для окремих постановок. Елеонора Шашкова звинувачувала у своїй театральній незатребуваності саме Ульянова: «Коли став художнім керівником Михайло Ульянов, щось зламалося. Мені здається, що він просто ніколи не бачив мене в роботі. Він з худрадою завжди дивився перший склад. Він мене „не бачить“. Я в театрі десять років без ролей». Ульянов намагався зрозуміти, що він робить не так, сильно переживав. Він очолив колектив у важкий для всього російського театру період: «…Якщо б Ульянов, зі своїм моральним авторитетом, не звалив у свій час на себе хрест Вахтангівського театру, — вважав , — то доля колективу була б сумною».
На посаді голови Спілки театральних діячів Ульянов перш за все домігся високих допомог для літніх акторів театру і кіно. У 1993 році (за іншими даними, 1994)Спілка театральних діячів Російської Федерації з ініціативи Ульянова та за участю його заступника і драматурга заснувала театральну Премію . Михайло Ульянов вважав, що це має бути незалежна професійна нагорода, яку присуджують за театральні досягнення, «колеги — колегам», — так формулював він основний принцип висування та нагородження.
Визнання і нагороди
Джерело — книга Сергія Маркова «Михайло Ульянов» у складі серії «Життя чудових людей»
- Заслужений артист РРФСР (21 січня 1961)
- Народний артист РРФСР (26 листопада 1965)
- Ленінська премія (1966) — за виконання ролі Єгора Івановича Трубникова в художньому фільмі «Голова»
- Народний артист СРСР (1969)
- Заслужений діяч культури Польської Народної республіки (1974).
- (1975) — за виконання ролі Друянова в спектаклі «Цілісінький день» і
- Орден Жовтневої Революції (1977)
- Венеційський кінофестиваль (Спеціальний приз журі за виконання головної ролі у фільмі Юлія Райзмана «Приватне життя» (1982)
- Державна премія СРСР (1983) — за виконання ролі Сергія Микитовича Абрикосова у фільмі «Приватне життя» (1982)
- Два ордени Леніна (?, 1986)
- Герой Соціалістичної Праці (1986)
- (Приз «За видатний внесок у професію», 1996)
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (17 жовтня 1996) — За заслуги перед державою і видатний внесок у розвиток театрального мистецтва
- ВРК «Кінотавр» у Сочі (Премія в номінації «Премії за творчу кар'єру», 1997)
- Премія (За довголітнє і доблесне служіння театру, 1997)
- Театральна премія (Премія «За Честь і Гідність», 1998)
- Премія Президента Російської Федерації в області літератури і мистецтва (1998)
- ОРК «Кінотавр» в Сочі (Приз за найкращу чоловічу роль, фільм «Ворошиловський стрілок», 1999)
- МКФ «Схід-Захід» у Баку (Приз «Найбільш мужній образ», фільм «Ворошиловський стрілок», 1999)
- Премія в номінації «Найкраща чоловіча роль» (фільм «Ворошиловський стрілок»; 1999)
- Премія ділових кіл «Кумир» («За високе служіння мистецтву», 1999)
- Премія «Ніка» (За найкращу чоловічу роль, фільм «Ворошиловський стрілок», 2000)
- Міжнародна Премія Станіславського (Міжнародний Фонд К. С. Станіславського, 2003)
- Орден «За честь і доблесть» — за служіння російському народу і нагрудний знак «Золотий Олімп» (2005)
- Одноосібний почесний титул «Суперзірка» (2005)
- Орден «За внесок в Перемогу» (2005)
- Почесний громадянин Омської області (2005).
- Почесний громадянин міста Тари.
Творчість
Театральні роботи
- — «Державний радник» — Володя Баркан
- — Олександра Корнійчука — Артем
- — «Фортеця на Волзі» — Сергій Кіров
- — , за романом Костянтина Федіна — Кирило Ізвеков
- — «Великий государ» — Борис Годунов
- — Максима Горького — Лаптєв
- — «У наші дні» — Чорохов
- — та — начальник району
- — «Два веронці» Вільяма Шекспіра; постановка А. Орочко — Егламур
- — «Раки» Сергія Михалкова — Лівша
- — «Нові часи» Георгія Мдівані — Сухов
- — «Горя боятися — щастя не бачити» Самуїла Маршака; постановка Є. Симонова — солдат Іван
- — «На золотому дну» Д. Н. Маміна-Сибіряка; постановка Олександри Ремізової — Вася
- — «Олеко Дундич» А. Г. Ржешевського і М. А. Каца; постановка Олексія Дикого — Климент Ворошилов
- — Едуардо Де Філіппо; постановка Євгена Симонова — Мікеле
- — «Шостий поверх» ; постановка Миколи Гриценка — робочий Жожо
- — «Місто на світанку» Олексія Арбузова; постановка Євгена Симонова — Костя Білоус
- — «Ідиот», за романов Федора Достоєвського; постановка Олександри Ремізової — Рогожин
- — «Ангела» — Стратос
- — «Іркутська історія» Олексія Арбузова; постановка Євгена Симонова — Сергій Серьогін
- — «Стряпуха» Анатолія Софронова — Серафим Чайка
- — «Кухарка в заміжжі» Анатолія Софронова; постановка Р. Симонова — Серафим Чайка
- — «Чорні птахи» Миколи Погодіна — Андрій Первозванов
- — Карло Ґоцці; постановка Євгена Вахтангова, відновлена Рубеном Симоновим —
- — «Діон», за п'єсою Л. Зоріна «Римськая комедія»; постановка Р. Симонова — Діон
- — , за оповіданнями Ісака Бабеля; постановка Р. Симонова — Гулевий
- — «Вірінея» і В. Правдухіна — Павло Суслов
- — «Варшавська мелодія» ; постановка Р. Симонова — Віктор
- — «Коронація» Леоніда Зоріна — Яків Іванович
- — «Антоній та Клеопатра» Вільяма Шекспіра; постановка Євгена Симонова — Марк Антоній
- — «Маленькі трагедії» Олександра Пушкіна — Скупий лицар
- — Олександра Корнійчука — Іван Горлов
- — «Річард III» Вільяма Шекспіра; постановка Р. Капланяна — Річард III
- — «Людина з рушницею» Миколи Погодіна — Володимир Ленін
- — «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука — Гайдай
- — «Степан Разін», за романом Василя Шукшина «Я прийшов дати вам волю». Постановка Г. Черняховського і М. Ульянова — Степан Разін
- — «Дорівнює чотирьом Франціям» — Серебрянников
- — «І довше за століття триває день» Чингіза Айтматова — Едигей
- — «Брестський мир» Михайла Шатрова; постановка Роберта Стуруа — Володимир Ленін
- — «Уроки майстра» Д. Паунелла — Йосип Сталін
- — «Березневі іди» Торнтона Вайлдера; постановка А. Каца — Гай Юлій Цезар
- 1992 — Миколи Лєскова; постановка Романа Віктюка — протоієрей Савелій Юхимович Туберозов
- — «Без провини винуваті» А. Н. Островского; постановка Петра Фоменка — Шмага
- — «Варвари» А. М. Горького — Циганов
- — «Останній день останнього царя» — Юровський
- — Теннессі Вільямса — Джонатан Коффін
- — «Наполеон Перший» ; постановка Анатолія Ефроса — Наполеон Бонапарт
Режисер театру
- — «Ситуація» В. С. Розова
- — «Річард III» В. Шекспіра (співрежисер)
- — «Я прийшов дати вам волю» за романом В. М. Шукшина
- — «Скупник дітей» Д.Герсі.
Роботи на телебаченні
- 1962 — (телевистава) — Серафим Чайка
- 1965 — (телевистава) — Петров
- 1977 — «Михайло Ульянов читає оповідання Василя Шукшина» (телевистава)
- 1978 — (телевистава)
- 1978 — (телевистава) — Томас Гадсон
- 1982 — (телевистава) — Віктор Миколайович Бризгалов
- 1985 — (телевистава) — Тев'є
- 1995 — (телевистава) — Олександр Євграфович Костромской
- 1995—1997 — — літній музикант в метро (епізод)
- 2004 — (телевистава) — Великий інквізитор
Фільмографія
Акторські роботи
- 1956 — Вони були першими — Олексій Коливанов
- 1957 — Дім, в якому я живу — Дмитро Федорович Каширін
- 1957 — Катерина Вороніна — Сергій Ігнатович Сутирін
- 1957 — Добровольці — Микола Кайтанов
- 1958 — — Михайло Прохоров
- 1958 — Йшли солдати ... — Егор Михайлов
- 1960 — Проста історія — Андрій Єгорович Данилов
- 1960 — (к/м) — Собакін
- 1960 — 1961 — Балтійське небо — капітан Рассохін
- 1961 — Битва в дорозі — Дмитро Олексійович Бахірєв
- 1962 — Молодо-зелено — Лизлов
- 1963 — Живі і мертві — командарм Сергій Пилипович
- 1963 — Тиша — Петро Іванович Биков
- 1963 — Це сталося в міліції
- 1964 — Голова — Єгор Іванович Трубников
- 1965 — — Володимир Ленін
- 1965 — — Фролов
- 1966 — — Олексій Горбатов
- 1967 — 1970 — Штрихи до портрету В. І. Леніна — Володимир Ленін
- 1968 — Брати Карамазови — Дмитро Карамазов
- 1968 — 1972 — Звільнення — маршал Жуков
- 1969 — На шляху до Леніна — Володимир Ленін
- 1970 — Біг — генерал Григорій Лук'янович Чарнота
- 1970 — Море у вогні — маршал Жуков
- 1970 — — генерал Аркатов
- 1971 — Єгор Буличов та інші — Єгор Буличов
- 1971 — — Володимир Ленін
- 1971 — Слухайте, на тій стороні — маршал Жуков
- 1972 — Найостанніший день — Семен Митрофанович Ковальов
- 1973 — 1977 — Блокада — маршал Жуков
- 1974 — Вибір мети — маршал Жуков
- 1976 — Легенда про Тіля — Клаас
- 1977 — Особисте щастя — Павло Миколайович Дорошин
- 1977 — Зворотний зв'язок — Ігнат Максимович Нурков
- 1977 — Солдати свободи — маршал Жуков
- 1977 — Поклич мене в далечінь світлу — Микола Гнатович Веселов, брат Груши
- 1979 — Тема — Кім Олексійович Єсенін
- 1980 — Остання втеча — Олексій Іванович Кустов
- 1981 — Факти минулого дня — Іван Андрійович Міхєєв
- 1981 — Лютневий вітер — Філімонов
- 1982 — Якщо ворог не здається... — маршал Жуков
- 1982 — Транзит — Володимир Сергійович Багров
- 1982 — Приватне життя — Сергій Микитович Абрикосов
- 1983 — Без свідків — Він
- 1983 — День командира дивізії — маршал Жуков
- 1984 — Перемога — маршал Жуков
- 1984 — (документальний) — журналіст
- 1985 — Битва за Москву — маршал Жуков
- 1985 — Контрудар — маршал Жуков
- 1987 — Вибір — Володимир Васильєв
- 1988 — Наш бронепоїзд — Іван Савич
- 1989 — Закон — маршал Жуков
- 1990 — Сталінград — маршал Жуков
- 1990 — Війна на західному напрямку — маршал Жуков
- 1991 — Справа — Максим Кузьмич Варравін
- 1991 — Будинок під зоряним небом — академік Андрій Миколайович Башкірцев
- 1992 — — Іван Іванович
- 1992 — — Олександр Іванович Кирпиков
- 1993 — — маршал Жуков
- 1994 — Майстер і Маргарита — Понтій Пилат
- 1995 — — маршал Жуков
- 1995 — Усе буде добре! — Дідусь
- 1998 — — Семен Петрович Федоров, мер Заріченська
- 1998 — — Іван Дьяков
- 1998 — 2002 — — Олексій Степанович Говоров, письменник
- 1999 — Ворошиловський стрілок — Іван Федорович Афонін, дід Каті
- 1999 — — Федір Кітаєв, письменник / Авгур
- 2001 — — батько Сергія
- 2002 — — «Батько»
- 2002 — — Сергій Андрійович Черкаський, актор
- 2004 —
- 2005 — — маршал Жуков
- 2005 — — Іван Олексійович Сенчуков
Режисер-постановник
- 1969 — Брати Карамазови — спільно з Кирилом Лавровим завершив зйомки після смерті Івана Пир'єва
- 1972 — Найостанніший день
Сценарист
Книги
- «Моя профессия». — М.: , 1975. — .
- «Работаю актёром». — М.: , 1987. — .
- «Возвращаясь к самому себе». — М.: , 1996. — .
- «Приворотное зелье». — М.: , 1999. — . — 2-е изд.: М.: Эксмо-Пресс; Алгоритм, 2001. — .
- «Реальность и мечта». — М.: , 2007. — .
Пам'ять
- 1988 року відзнято документальний фільм (режисер — ).
- У 2005 році в Омській області засновано премію в галузі театрального мистецтва імені М. О. Ульянова, яку присуджують найкращому театру, найкращому акторові і найкращому режисерові року.
- 31 травня 2007 року ім'я М. О. Ульянова присвоєно Омському Державному Північному драматичному театру, на будівлі якого встановлено меморіальну дошку.
- У 2008 році на воду спущено арктичний танкер льодового класу .
- 2009 року дочка Михайла Олександровича Олена створила благодійний фонд імені актора, основною метою якого є допомога радянським акторам кіно і театру.
- 2 жовтня 2009 року в Москві, на , будинок 29, встановлено меморіальну дошку в пам'ять про актора.
- У 2011 році режисер поставила документальну картину «Михайло Ульянов: Про час і про себе», удостоєну рік по тому премії «Золотий орел» за найкращий документальний фільм року.
- 2012 року біля будівлі Північного театру в Тарі Ульянову встановлено пам'ятник.
- У 2014 році в Тарі, в хаті, де в 1930-1940-х роках жила сім'я Ульянових, відкрито музей, присвячений акторові.
Примітки
- Deutsche Nationalbibliothek Record #121662977 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- СМИ: Михаил Ульянов умер из-за отказа от операции (рос.). NewsRu. 27 марта 2007. Процитовано 2013-6-7.
- 10 «актерских рассказов» Михаила Ульянова (рос.). РИА Новости. 20 ноября 2012. Процитовано 2013-6-7.
- Любовь Грибанова, Алена Кухарь (20 ноября 2012). Лучшие кинороли Михаила Ульянова (рос.). Аргументы и факты. Процитовано 20123-6-7.
- Ульянов, 2008, с. 126.
- Михаил Ульянов (рос.). Театр имени Вахтангова. Процитовано 2013-6-18.
- Ветераны хотят, чтоб Ульянова похоронили как великого полководца (рос.). Российская Газета. 27 марта 2007. Процитовано 2013-6-8.
- . Часть первая. Глава вторая. 15 июля, вторник. Порт Пирей (Греция) // Михаил Ульянов. — Москва : Молодая гвардия, 2009. — 480 с.
- Елена Ульянова: «Мама рассталась с Крючковым до отношений с отцом» (рос.). 7 дней. Процитовано 2013-6-23.
- Ульянов, 2008, с. 35.
- Антон Валагин. (20 ноября 2013). Главные роли Михаила Ульянова (рос.). Российская газета. Процитовано 20 листопада 2013.
- Артур Соломонов (2 апреля 2007). Михаил Ульянов с прессой общался крайне редко (рос.). The New Times. Процитовано 2013-6-8.
- Михаил Ульянов о детских годах (рос.). Русское кино. Процитовано 2013-6-8.
- . Часть первая. Глава третья. 16 июля, среда. В море // Михаил Ульянов. — Москва : Молодая гвардия, 2009. — 480 с.
- Александр Андреевич Ульянов (рос.). Подвиг народа. Процитовано 2013-6-17.
- Людмила Грабенко (20 ноября 2012). (рос.). Бульвар Гордона. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 2013-6-8.
- . Часть первая. Глава четвертая. 17 июля, четверг. Порт Неаполь (Италия) // Михаил Ульянов. — Москва : Молодая гвардия, 2009. — 480 с.
- Михаил Ульянов: омский театр (рос.). Русское кино. Процитовано 2013-6-8.
- Ульянов, 2008, с. 45.
- Ульянов, 2008, с. 47.
- Ульянов, 2008, с. 50.
- Ульянов, 2008, с. 57.
- Ульянов, 2008, с. 60.
- Михаил Ульянов - наш строгий маршал, дедушка-заступник (рос.). Известия. 30 марта 2007. Процитовано 2013-6-8.
- Ульянов, 2008, с. 62.
- Ульянов, 2008, с. 67.
- Ульянов, 2008, с. 69.
- Ульянов, 2008, с. 73.
- Ульянов, 2008, с. 74.
- Ульянов, 2008, с. 77.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Mihajlo Oleksandrovich Ulyanov ros Mihai l Aleksa ndrovich Ulya nov 20 listopada 1927 selo Bergamak Muromcevskij rajon Omska oblast RRFSR 26 bereznya 2007 Moskva Rosijska Federaciya radyanskij i rosijskij aktor rezhiser teatru ta kino teatralnij diyach Laureat Leninskoyi premiyi 1966 Narodnij artist SRSR 1969 Zasluzhenij diyach kulturi Polshi 1974 Laureat Derzhavnoyi premiyi RRFSR imeni K S Stanislavskogo 1975 Laureat Derzhavnoyi premiyi SRSR 1983 Geroj Socialistichnoyi Praci 1986 Mihajlo Oleksandrovich Ulyanovros Mihai l Aleksa ndrovich Ulya nov1998 rikNarodivsya20 listopada 1927 1927 11 20 d Muromcevskij rajon Omska oblastPomer26 bereznya 2007 2007 03 26 79 rokiv Moskva Rosiya 1 dPohovannyaNovodivichij cvintarGromadyanstvo SRSR RosiyaNacionalnistrosiyaninDiyalnistaktor teatralnij rezhiser kinorezhiser politik teatralnij pedagog gromadskij diyachAlma materTeatralnij institut imeni Borisa Shukina 1950 Znannya movrosijskaZakladDerzhavnij akademichnij teatr imeni Ye VahtangovaChlenstvoSK SRSR i CK KPRSRoki aktivnosti1950 2007PartiyaKPRSU shlyubi zParfanyak Alla PetrivnaNagorodid 1999 Nika 2000 IMDbID 0880761Sajtulianov ru Mediafajli u VikishovishiU Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Ulyanov Chlen Centralnoyi Revizijnoyi Komisiyi KPRS u 1976 1990 rokah Chlen CK KPRS u 1990 1991 rokah Kritik pisav Ce buv aktor yakomu pidvladni bud yaki barvi vid visokoyi patetiki do grotesku vid narodnoyi drami do cirkovoyi ekscentriadi Diapazon kinorolej aktora buv nejmovirno shirokij i variyuvavsya vid zhorstkih kerivnikiv silnih i volovih lyudej do boyazkih stukachiv i spisanih dramaturgiv Yegor Trubnikov Golova 1964 Dmitro Karamazov Brati Karamazovi 1968 polkovodec Georgij Zhukov Ulyanov perevtilyuvavsya v Zhukova majzhe 20 raziv kritiki i glyadachi viznali cej obraz najbilsh nezabutnim u kinokar yeri aktora Zvilnennya Blokada Vibir cili Bitva za Moskvu ta bagato inshih general Grigorij Charnota Big 1970 dramaturg Kim Yesenin Tema 1979 Sergij Abrikosov Privatne zhittya 1982 Vin kolishnij cholovik Bez svidkiv 1983 Ivan Afonin Voroshilovskij strilok 1999 i Batko Antikiler 2002 Teatr imeni Ye Vahtangova buv dlya Mihajla Oleksandrovicha neviddilnoyu chastinoyu zhittya drugim domom bez yakogo vin sebe prosto ne uyavlyav U nomu vin peregrav bezlich viznachnih istorichnih osobistostej Josipa Stalina Marka Antoniya Gaya Yuliya Cezarya Richarda III Napoleona Bonaparta Sergiya Kirova Pontiya Pilata Volodimira Lenina i vigadanih personazhiv znakovih p yes Viktora u Varshavskij melodiyi v Gulevogo v Edigeya v I ponad stolittya trivaye den 1987 roku aktor stav hudozhnim kerivnikom Vahtangivskogo teatru i zajmav cej post do kincya zhittya Rezultatom bagatorichnoyi aktorskoyi kar yeri Mihajla Ulyanova stali kilka desyatkiv rolej na sceni i blizko 70 u kino Yak rezhiser vin znyav i postaviv ne odin teatralnij spektakl a yak pismennik stav avtorom p yati knig pro sebe ta svoyu profesiyi Za svoyu diyalnist Mihajlo Oleksandrovich buv udostoyenij bagatoh nagorod i regalij otrimav Derzhavnu premiyu SRSR i specialnij priz zhuri Venecijskogo kinofestivalyu 1983 Za stvorennya obrazu Ivana Afonina v kartini Stanislava Govoruhina Voroshilovskij strilok Ulyanov buv viznanij najkrashim aktorom roku na ceremoniyi vruchennya premiyi Nika Mihajlo Ulyanov pomer uvecheri 26 bereznya 2007 roku v odnij z likaren Moskvi Prichinoyu smerti stali serjozni problemi z nirkami sho rozvinulisya na terminalnij stadiyi onkologichnogo zahvoryuvannya 29 bereznya aktor pohovanij na Novodivochomu cvintari z vijskovimi pochestyami Im ya Ulyanova nosyat i Omskij derzhavnij Pivnichnij dramatichnij teatr u misti Tara poryad z yakim 2012 roku aktorovi vstanovleno pam yatnik ZhittyepisDitinstvo Ulyanovi vlashtuvalisya v Sibiru she v chasi diyalnosti Petra Stolipina Did Mihajla Oleksandrovicha dobuvav zoloto na Aldani de shvidshe za vse vtrativ nogu piznishe pracyuvav pisarem u Bergamaku Didus ta babusya Ulyanova po batkivskij liniyi zakinchili svoye zhittya na Vasyuganskih bolotah kudi yih zaslali bilshoviki Mihajlo Oleksandrovich Ulyanov sin direktora nevelikoyi derevoobrobnoyi artili Aleksandra Ulyanova i domogospodarki Yelizaveti Ulyanovoyi narodivsya 20 listopada 1927 roku v seli Bergamak Muromcevskogo rajonu nini Omska oblast U suchasnih ZMI perevazhaye dezinformaciya nibito Mihajlo narodivsya pid divochim prizvishem materi Zhukov sho ne vidpovidaye dijsnosti i ce ne pidtverdzhuye sam Ulyanov ni v chislennih interv yu ni v zhodnij zi svoyih p yati knig Razom z Mihajlom pidrostala jogo sestra Margarita Koli Mihajlu bulo tri roki sim ya pereyihala v selo roztashovane nepodalik vid Bergamaka Prozhivshi tam nedovgij chas Ulyanovi popryamuvali v misto Tara de spochatku zhili v orendovanomu fligeli U Tari hlopchik i proviv use svoye ditinstvo i yunist Ulyanov ris zvichajnim radyanskim hlopchikom grav u kozaki rozbijniki brav uchast u lizhnih zmagannyah i osinnih pohodah za kedrovimi shishkami bigav v kinoteatri U kino kudi mi hlopchaki bigali chasto tezh zahoplyuvav lishe tak bi moviti syuzhet A vin zaraz yak strelne Divis divis yak vin zaraz ponesetsya Chudova cya hlop yacha zdatnist vse zazdalegid znati i perezhivati pristrasno nibi vpershe Hoch usote divishsya film znayesh vsi ruhi geroyiv kartini a vse prijmayesh bezposeredno po spravzhnomu i zavmiraye serce i stukayut bosi nogi ob pidlogu vid zahvatu i goryat ochi radistyu peremogi abo vidchayem porazki Originalnij tekst ros V kino kuda my malchishki begali chasto tozhe uvlekal tolko tak skazat syuzhet A on sejchas kak strelnet Posmotri posmotri kak on sejchas ponesetsya Zamechatelna eta malchisheskaya sposobnost vse zaranee znat i perezhivat goryacho kak vpervye Hot v sotyj raz smotrish film znaesh vse dvizheniya geroev kartiny a vse prinimaetsya neposredstvenno vzapravdashno i zamiraet serdce i stuchat bosye nogi o pol ot vostorga i goryat glaza radostyu pobedy ili otchayanem porazheniya 1941 roku z pochatkom Nimecko radyanskoyi vijni batko 13 richnogo Mihajla pishov na front Oleksandr Andrijovich voyuvav u sibirskih pihotnih diviziyah u Starij Rusi na posadi politruka buv poranenij v nogu po zakinchenni vijskovih dij nagorodzhenij ordenom Chervonoyi Zirki Sim ya neodnorazovo vidviduvala jogo v seli sho pid Omskom Sam Mihajlo v 10 klasi otrimav povistku v vijskkomat ale nagori postanovili sho narodzheni 1927 roku poki sho zahishati Batkivshinu ne budut U shkoli Ulyanov vchivsya poseredno vidvolikala postijna uchast u literaturnih vechorah Persha v jogo zhitti rol otec Varlaam v amatorskij postanovci Borisa Godunova Oleksandra Pushkina Do p yatnadcyati rokiv Mihajlo ne mav ni najmenshogo uyavlennya pro teatr poki Taru ne vidvidali trupi z Tobolska i Omska Odnogo razu yunak zajshov u dityachu studiyu pri Nacionalnomu akademichnomu ukrayinskomu dramteatri imeni Zankoveckoyi yakij same todi buv evakujovanij u Taru Tam pidlitki chitali virshi j Ulyanov postupovo malo pomalu vipadkovo zahopivsya teatrom bagato v chomu cherez te sho pid chas vijni v Tari ne bulo nichogo inshogo Kerivnik studiyi cherez deyakij chas zrozumiv sho z hlopchika vijde tolk i poradiv jomu yihati do Omska vstupati v studiyu pri oblasnomu teatri sam zhe napisav lista kerivnikovi Omskogo teatru aktrisi Navchannya aziv aktorskoyi majsternosti Omsk pershi vikladachi ta uroki Oselivshis v Omsku kudi mati Yelizaveta Mihajlivna provodila jogo lishe z mishkom kartopli Ulyanov dva roki provchivsya v studiyi pri Omskomu oblasnomu dramatichnomu teatri nini hudozhnogo kerivnika i providnu aktorku teatru Linu Samborsku molodij Ulyanov i jogo odnokursniki vvazhali nedosyazhnoyu vershinoyu Piznishe Mihajlo Oleksandrovich zgaduvav sho pobachivshi yiyi stavnu velichnu yak Katerina Velika zrozumiv sho v studiyu nevelikogo takogo zdorovanya pugolovka ne prijmut Vtim prochitavshi urivok z Mertvih dush vin otrimav zelene svitlo Cej tyazhkij yak jogo nazivav sam Ulyanov etap svogo zhittya vin projshov nelegko pracyuyuchi nad etyudami vidviduyuchi repeticijnu zalu teatru i grayuchi v masovci v deyakih vistavah Individualni zanyattya z Ulyanovim provodiv aktor teatru Mihajlo Ilovajskij erudit sho zavorozhuvav studijciv svoyimi rozpovidyami pro lyudej yaki zustrilisya jomu na zhittyevomu shlyahu Odnochasno z navchannyam u studiyi Mihajlo namagavsya projti povnij kurs navchannya i v Omskij shkoli lotchikiv vinishuvachiv ale ne vstig oskilki vijna zavershilasya Krim cogo Ulyanov pivroku pracyuvav rankovim diktorom na Omskomu radio postupovo zvik do mikrofona Todi zh namagayuchis hoch yakos vipraviti svij visokij dzvinkij golos Ulyanov krichav na vsyu silu i tak sho na ce zvernuv uvagu jogo susid po budinku i za sumisnictvom kolega po dramteatru Rezultatom muk stav nastilki harakternij hripkij zirvanij golos yakim Mihajlo Oleksandrovich mav do kincya zhittya Za chas navchannya v Omskij studiyi Ulyanov vstig poznajomitisya z bagatma imenitimi artistami i zigrati chimalo rolej u navchalnih postanovkah zokrema Borisa Groza Oleksandra Ostrovskogo Shmagu jogo zh Kochkarova Mikoli Gogolya Prote vsi ci dva roki Mihajlo mriyav zigrati Yago v Otello Vilyama Shekspira rol yaku na prevelikij zhal Ulyanova jomu todi tak i ne doruchili Moskva vstup do Shukinskogo uchilisha i Teatru im Vahtangova Narod v vagoni buv riznij ale sered nih buli moskvichi i ya zhadibno prisluhavsya do yihnih rozmov pro stolicyu namagayuchis uyaviti yaka vona Ya pomitiv sho niyaki rozpovidi niyake znajomstvo z fotografij kinokartin ne daye uyavlennya pro misto Nedarma kazhut Krashe raz pobachiti nizh sto raziv pochuti Originalnij tekst ros Narod v vagone byl raznyj no sredi nih byli moskvichi i ya zhadno prislushivalsya k ih razgovoram o stolice starayas predstavit kakaya ona Ya zametil chto nikakie rasskazy nikakoe znakomstvo po fotografiyam kinokartinam ne daet predstavleniya o gorode Nedarom govoryat Luchshe raz uvidet chem sto raz uslyshat Mihail Ulyanov 1987 U serpni 1946 roku z blagoslovennya batka Ulyanov virushiv do Moskvi vstupati v teatralnu studiyu Pered vid yizdom Oleksandr Andrijovich podaruvav sinovi nimeckij pistolet vidobutij na fronti Zi zbroyeyu Mihajlo priyihav u Moskvu de pershij zhe patrul zatrimav jogo cherez pidozrilij perelyakanij viglyad Pistolet divom ne znajshli i Ulyanov virushiv pidkoryuvati stolicyu V misti Mihajlo oselivsya v u znajomoyi batka litnoyi pracivnici shokoladnoyi fabriki v staromu dvopoverhovomu budinku na 3 j Sokolnickij vulici nini Tam samo v Ulyanov vchiv virshi dlya vstupu 1941 roku v Omsk evakuyuvavsya Teatr imeni Ye Vahtangova dva roki vin pracyuvav pid odnim dahom z Omskim dramatichnim i zalishiv po sobi dovgu pam yat u zahoplenih spogadah miscevih aktoriv zokrema pro Oleksiya Dikogo yakij u ti roki sluzhiv v Vahtangivskomu teatri Ulyanov chomus zapam yatav studiyu Dikogo Do stolici vin priyihav ne mayuchi za vlasnim viznannyam ni najmenshogo uyavlennya pro teatralni shkoli dovgo i bezuspishno shukav studiyu Dikogo zakritu she v 1936 roci i perekonavshis v tomu sho v Moskvi yiyi nemaye navmannya namagavsya vstupiti do Shepkinskogo uchilisha pri Malomu teatri i do Shkoli studiyi MHAT Provalivshis usyudi ya vpav u paniku Paskudne bulo stanovishe dodomu povernutisya ne mig ne vzyali b a bez teatru sebe vzhe ne uyavlyav rozpovidav piznishe Mihajlo Oleksandrovich Znevirenij Ulyanov podumuvav navit pro te shob poprositi proslavlenu aktorku sho nabirala todi kurs do Shepkinskogo uchilisha prijnyati jogo do sebe i navit znajshov misce yiyi prozhivannya ale tak i ne navazhivsya postukati v dveri U Teatr im Vahtangova pro yakij vin mriyav Ulyanova priviv vipadok na vulici vin zustriv kolishnogo odnokursnika po omskij studiyi i tilki vid nogo diznavsya sho vahtangivci mayut vlasnu shkolu ne studiyu Dikogo a Uchilishe im Shukina Cogo razu Ulyanovu poshastilo rektor uchilisha Boris Zahava yakij prijmav ispiti zarahuvav jogo na pershij kurs Z budinku znajomoyi batka vin pereyihav do gurtozhitka na Oskilki studentiv na kursi viyavilosya blizko 40 to virisheno bulo rozbiti yih na dvi grupi Odna vidijshla do Yelizaveti Aleksyeyevoyi insha do i Ulyanov potrapiv u drugu Shihmatov i Lvova buli suvorimi i priskiplivimi vikladachami studentiv zmushuvali pracyuvati na sovist U Shukinskomu uchilishi z davnih daven isnuvala tradiciya z pershogo zh kursu privchati studentiv do samostijnoyi roboti voni mogli sami staviti spektakli vibirayuchi material na vlasnij smak Mihajlo Ulyanov Yurij Katin Yarcev ta postavili vistavu Dva kapitani za romanom Veniamina Kaverina zigravshi v nij klyuchovi roli Uspih nadihnuv Ulyanova na vidvazhnu sprobu postaviti cogo razu spilno z Yevgenom Simonovim Borisa Godunova v yakomu vin zigrav golovnu rol Zahava yih smilivist ne ociniv pomitivshi sho pracyuvati po remeslu voni na shastya she ne navchilisya a po mistectvu do takoyi roboti poki ne dorosli Desyatilittya po tomu Ulyanov pisav Ce buv urok yakij ya donini pam yatayu i duzhe cinuyu U mistectvi nichogo legko i vidrazu ne dayetsya Chotiri roki yak piznishe ziznavavsya Mihajlo Oleksandrovich probigli nepomitno i prijshov chas vipusknih vistav Molodomu aktorovi bulo dorucheno dvi roli Nil Maksima Gorkogo i Makyeyev Chuzha tin Kostyantina Simonova Na prem yerah buli prisutni yak todi bulo prijnyato vidomi teatralni rezhiseri stolici ta predstavniki Ministerstva kulturi 1950 roku kerivnictvo Teatru im Vahtangova prijnyalo v trupu chotiroh vipusknikiv uchilisha hocha zazvichaj brali odnogo maksimum dvoh Vadima Ruslanova Mikolu Timofyeyeva Mihajla Dadiko i Mihajla Ulyanova Shopravda persh nizh prijnyati ostatochne rishennya todishnij hudozhnij kerivnik teatru Ruben Simonov poprosiv Ulyanova vidrepetiruvati rol Sergiya Kirova v p yesi Fortecya na Volzi oskilki vikonavec ciyeyi roli stav chasto hvoriti Urivok pidgotovlenij do pokazu dovelosya grati pered hudradoyu na velicheznij sceni teatru i ce viyavilosya tak strashno sho molodomu aktorovi vzhe ne hotilosya ni roli ni teatru tilki b ne vihoditi na cyu scenu Yak ya probelkotiv ves tekst yak ne siv povz stilcya yak ya dozhiv do kincya urivka ya ne pam yatayu Ale zaproshennya v teatr vin otrimav V chervni vzhe oficijnij vahtangivec Ulyanov otrimav z ruk rektora Zahavi diplom de bulo zaznacheno zakinchiv povnij kurs Teatralnogo uchilisha imeni B V Shukina i jomu prisvoyeno kvalifikaciyu aktora dramatichnogo teatru Chlen VKP b z 1951 roku Pershi teatralni sezoni roli v kino i znajomstvo z druzhinoyu Todi vlitku vahtangivci poyihali na gastroli do Minska a Ulyanov vidvidav batkiv u Tari de vid yidavsya vidsipavsya i chekav veresnya koli pochnetsya mij pershij sezon Ah ci daleki nepovorotni kanikulyarni dni koli ti priyizhdzhayesh ohlyalij i vidviklij vid svoyih vhodish u takij zmenshenij budinok nahilyayesh golovu boyachis vdaritisya ob odvirok sho stav takim nizkim pritiskayeshsya do shaslivoyi mami yaka bez kincya klopoche zakuryuyesh z batkom z privezenoyi toboyu v podarunok pachki dorogih cigarok i yisish yisish bez upinu Dovgoochikuvane domashnye teplo I ti shaslivij i troshki gordij sho priyihav z samoyi Moskvi i rozpovidayesh pro svoye navchannya pro zhittya v stolici pro yiyi ritm ce todi to I shaslivi batko j mati radi sluhati bez upinu tvoyi rozpovidi pro ne taki vzhe j zrozumili yim studentski problemi Originalnij tekst ros Ah eti dalekie nevozvratnye kanikulyarnye dni kogda ty priezzhaesh otoshavshij i otvykshij ot svoih vhodish v takoj umenshivshijsya dom naklonyaesh golovu boyas udaritsya o pritoloku stavshuyu takoj nizkoj prizhimaeshsya k schastlivoj i bez konca hlopochushej mame zakurivaesh s otcom iz privezennoj toboj v podarok pachki dorogih papiros i esh esh bez konca Dolgozhdannoe domashnee teplo I ty schastliv i nemnozhko gord chto priehal iz samoj Moskvy i rasskazyvaesh o svoej uchebe o zhizni v stolice o eyo ritme eto togda to I schastlivye otec i mat gotovy slushat bez konca tvoi rasskazy o ne takih uzh i ponyatnyh im studencheskih problemah Ce bula yedina povna vidpustka v jogo zhitti vidpochivshi Mihajlo Oleksandrovich povernuvsya do Moskvi de pristupiv do dovgoochikuvanoyi roboti v Teatri im Vahtangova Nevdovzi pislya prihodu Ulyanova v teatr kerivnictvo zgadalo pro jogo uspishnu alternativu Derzhavinu v obrazi Kirova Vvesti aktora v spektakl i dopomogti jomu z rozrobkoyu roli dovirili avtoritetnij nastavnici Ulyanov pracyuvav namagayuchis vikonuvati vsi zavdannya i vsi pidkazki Ganni Oleksiyivni i v den jogo debyutu na vahtangivskij sceni Orochko podaruvala jomu fotografiyu Rubena Simonova i Borisa Shukina z pidpisom yakbi molodist umila a starist mogla Vlitku 1951 roku Derzhavin raptovo pomer u vici 48 rokiv Ulyanov zalishivsya yedinim vikonavcem roli Kirova hocha i vvazhav sho absolyutno na neyi ne pidhodit bida polyagala v tomu sho z cogo micnogo tila stirchalo na tonkij yunackoyi shiyi hude oblichchya studenta yakij pogano harchuvavsya U pershi roki roboti v teatri Mihajlo Oleksandrovich grav bagato Simonov vvazhav jogo perspektivnim aktorom Vtim cherez malodosvidchenist i odnomanitnist materialu Ulyanov ne otrimuvav radosti vid roboti Do takih robit nalezhat brigadir Barkan Derzhavnij radnik Artem Makar Dibrova Oleksandra Kornijchuka i Yakiv Maksima Gorkogo Repertuar teatru zminivsya z nastannyam hrushovskoyi vidligi v 1958 roci Oleksandra Remizova postavila Idiota F M Dostoyevskogo doruchivshi Ulyanovu duzhe skladnu rol Parfena Rogozhina Aktor u cij roli pisav ne zbludiv ni grubistyu ni dribnistyu Ulyanov postaviv sobi pravilne zavdannya zrobiti zrozumilim chomu i yak Rogozhin mozhe viyavitisya velikoyu i krasivoyu lyudinoyu a jogo pristrast po svoyemu znachnoyu i privablivoyu Z momentu vstupu do Teatru im Vahtangova Ulyanova bukvalno zasipali zaproshennyami v kino Odnak probi prohodili bezrezultatno poki 1953 roku Kleopatra Alperova ne poklikala jogo sprobuvati sebe v roli vatazhka komsomolciv Petrograda Oleksiya Kolivanova v kartini lyudini sho yak vvazhav Ulyanov proklala jomu dorogu v kino Voni buli pershimi Teatralnij sezon tilki sho zakinchivsya i Ulyanov razom zi znimalnoyu grupoyu virushiv do Leningrada Tam vin dovgij chas prozhivav u goteli i lishe na pochatku nastupnogo teatralnogo sezonu startuvali zjomki scen z jogo uchastyu Piznishe Ulyanov zgaduvav sho buv prignichenij tim yak vin viglyadaye na ekrani Vse meni ne podobalosya v sobi figura oblichchya golos ochi Zvichajno zh ya ne ochikuvav pobachiti taku nezgrabnu negarnu kucu istotu yaka duzhe starayetsya shos zigrati Priblizno todi zh Ulyanov poznajomivsya iz zirkoyu guchnogo filmu Nebesnij tihohid Alloyu Parfanyak Aktor dovgo zalicyavsya do neyi vidbiv yiyi u legendi radyanskogo ekranu Mikoli Kryuchkova i v 1959 roci voni rozpisalisya v odnomu z RACS stolici U grudni togo zh roku v podruzhzhya narodilasya dochka Olena Naprikinci desyatilittya Ulyanov bagato i tyazhko pracyuvav yak v teatri tak i v kino Vin znovu spivpracyuvav z Yuriyem Yegorovim u strichci Dobrovolci de na zjomkah mav shastya spilkuvatisya z Leonidom Bikovim pro yakogo piznishe duzhe teplo vidgukuvavsya Vsi ci filmi a takozh Katerina Voronina prinesli Mihajlovi Oleksandrovichu pochatkovij dosvid znannya i navichki aktorskoyi praci na znimalnomu majdanchiku 1960 ti Bitva v dorozi Odnak svoyeyu pershoyu uspishnoyu rollyu sam Ulyanov vvazhav inzhenera Dmitra Bahiryeva u virobnichij drami Volodimira Basova 1961 meni vdalosya po spravzhnomu vidchuti velicheznu diyuchu silu kino jogo vidgomin u miljonah glyadackih serdec jogo proniklivist u najgluhishi kutochki zemli pisav vin Spochatku vid roli Bahiryeva Ulyanov kategorichno vidmovivsya vvazhayuchi sho vin absolyutno ne shozhij na golovnogo geroya romanu za yakim znimavsya film Nezabarom perechitavshi knigu aktor zrozumiv sho golovne v Bahiryevi vse taki ne zapam yatovuyetsya i rizka manera povedinki i zovnishnist golovne jogo vnutrishnij svit jogo svitoglyad jogo gromadyanska poziciya Koli jomu zaproponuvali rol vdruge vin uzhe ne zmig vidmovitisya Z yavilasya nova problema 1959 roku direktorom Teatru im Vahtangova stala lyudina z ridkisnim znannyam teatru psihologiyi aktoriv po spravzhnomu inteligentna lyudina Fedir Bondarenko Spilno z pismennikom Leonidom Leonovim vin pristupiv do postanovki Rosijskogo lisu i v golovnij roli Vihrova bachiv lishe Mihajla Ulyanova Mihajlo Oleksandrovich niyak ne spodivavsya sho Bondarenko vidpustit jogo na zjomki kartini ale pislya besidi z molodim aktorom toj skazav Nu sho zh ya rozumiyu tebe i napevno taku robotu v kino ne varto upuskati Film buv vidznyatij i mav u krayini serjoznij kasovij i glyadackij uspih Primitno sho kartina bula uspishnoyu ne lishe v SRSR ale j za kordonom todishnij kerivnik NDR Valter Ulbriht navit zaproshuvav Ulyanova na zjomki v odnomu z filmiv ale cherez finansovi negarazdi Mihajlo Oleksandrovich vidmovivsya Golova vsesoyuzna populyarnist 1963 roku Ulyanov znovu zustrivsya z Volodimirom Basovim na znimalnomu majdanchiku neodnoznachnoyu drami Tisha Rol pidlogo donoshika Petra Bikova stala odnim z nebagatoh negativnih obraziv u kar yeri aktora Pered vid yizdom z trupoyu teatru na gastroli v Avstriyu de Ulyanov mav uchergove zigrati Volodimira Lenina tvorchij kolektiv viklikala do sebe ministr kulturi Katerina Furceva Koli yij povidomili sho rol samogo Lenina bude vikonuvati aktor yakij zovsim neshodavno zigrav pokidka i stukacha v Tishi Furceva gnivno vistupila proti cogo ale trupu vse zh vidpustila U seredini togo zh roku Mihajlu Oleksandrovichu peredali scenarij Yuriya Nagibina Vazhkij shlyah skazali prosto pro kolgosp Ulyanov buv u zahvati vid virtuozno vipisanogo harakteru Yegora Trubnikova j uspishno projshov probi Todi na cyu zh rol rozrahovuvav i Yevgen Urbanskij ale Ulyanovu poyasnili Tak Urbanskij pidhodit ale mozhe zigrati duzhe geroyichno duzhe silno i znikne Yegorova muzhikuvatist zazemlenist Dlya pidgotovki do roli i stvorennya dostovirnogo obrazu Ulyanov rozglyadav fotografiyi Kirila Orlovskogo yakij buv prototipom Trubnikova Ulyanov grav harakter skladnij nezgrabnij zhorstkij jogo Trubnikov krutij i neprimirennij za slovami kritika koli sprava stosuyetsya golovnogo pidnyati kolgosp nagoduvati lyudej vseliti v nih viru v mozhlivist krashogo zhittya zaradi ciyeyi meti vin mozhe ne pidkoritisya vkazivkam nachalstva i viyavitisya bezzhalnim stosovno kolgospnikiv Ale koli rajonne nachalstvo virishuye usunuti nepokirnogo golovu to kolgospniki nespodivano pidtrimuyut jogo Koli more ruk pidnimayetsya za Trubnikova pishe M Kvasnecka na ochi Yegora nagortayutsya slozi Oblichchya jogo staye m yakim bezporadnim nezahishenim She odniyeyu grannyu blisnuv harakter geroya yaskravo zasvitivsya zavdyaki rozumnomu tonkomu aktorskomu rishennyu Mihajla Ulyanova Kartinu Golova znimali majzhe rik z serpnya 1963 po lipen 1964 Same rol Yegora Trubnikova prinesla Ulyanovu vsesoyuznu slavu za yiyi vikonannya Ulyanov buv udostoyenij golovnoyi v krayini Leninskoyi premiyi rozmir yakoyi stanoviv sim tisyach rubliv Vidpovidayuchi na pitannya chomu cej film z takim triumfom projshov po krayini Mihajlo Oleksandrovich govoriv Meni zdayetsya sho u svij chas uspih takih filmiv yak Bitva v dorozi abo Golova u stvorenni yakih meni dovelosya brati uchast poyasnyuvavsya same tim sho voni vidpovidali na deyaki vazhlivi pitannya nashogo suspilnogo rozvitku Chitachi zhurnalu Radyanskij ekran za rezultatami tradicijnogo nazvali Mihajla Ulyanova najkrashim aktorom roku Kinec 1960 h Brati Karamazovi i Varshavska melodiya Mihajlo Ulyanov pro rozrobku obrazu Dmitra Karamazova I vdoma i na zjomkah rozdumuyuchi pro rol ya zagalom to pravilno uyavlyav yiyi sutnist Ya rozumiv Dmitra yak lyudinu yaku doviv do vidchayu ves strashnij uklad zhittya Vin gine tak nichogo j ne dovivshi I sproba samogubstva ce bunt ce krik rozpach ce nemozhlivist vchiniti po inshomu Zagublena zamuchena lyudina hoche lyubovi vid lyudej dopomogi vid boga Ale lyudi ne rozumiyut odin odnogo lyudi vbivayut odin odnogo I bog tezh ne dopomagaye A Dmitro pravdolyub i yaksho vin buyanit to vid togo sho nihto ne virit jomu ne rozumiye jogo Vin bolisno shukaye pravdu shukaye napoleglivo shukaye v lyudyah u yihnomu vzayemorozuminni rozpinaye sebe za svoyi pomilki i vadi sam sebe rozpinaye bilshe nizh vsi inshi i vid vidchayu j muki jde na zlochin A v tyurmi prihodit do ostatochnogo visnovku v lyubovi do lyudej treba shukati pravdu Po suti ves hid roli ce bezperervne nesamovite pragnennya osmisliti odnu temu chomu lyudi tak pogano tak kaposne zhivut Originalnij tekst ros Mihail Ulyanov o razrabotke obraza Miti Karamazova I doma i na semkah razdumyvaya o roli ya v obshem to pravilno predstavlyal eyo sushnost Ya ponimal Dmitriya kak cheloveka dovedennogo do otchayaniya vsem strashnym ukladom zhizni On pogibaet tak nichego i ne dokazav I popytka samoubijstva eto bunt eto krik otchayanie eto nevozmozhnost postupit po inomu Zagublennyj zamuchennyj chelovek hochet lyubvi ot lyudej pomoshi ot boga No lyudi ne ponimayut drug druga lyudi ubivayut drug druga I bog tozhe ne pomogaet A Mitya pravdolyubec i esli on buyanit to ot togo chto nikto ne verit emu ne ponimaet ego On muchitelno ishet pravdu ishet nastojchivo ishet v lyudyah v ih vzaimoponimanii kaznit sebya za svoi oshibki i poroki sam sebya kaznit bolshe vseh drugih i ot otchayaniya i muki idet na prestuplenie A v tyurme prihodit k okonchatelnomu vyvodu v lyubvi k lyudyam nado iskat pravdu Po sushestvu ves hod roli eto nepreryvnoe isstuplennoe stremlenie osmyslit odnu temu pochemu lyudi tak ploho tak pakostno zhivut Rabotayu aktyorom 1987 Pislya prem yeri Golovi Ulyanov vidchuvav sebe spustoshenim Osoblivo skladno i vazhko pochinati novu rol pislya roboti yaka zabrala vsogo tebe vsi tvoyi sili yaka ponad rik obpikala i zmushuvala zhiti z granichnim napruzhennyam pisav vin U lyutomu 1965 roku z Tari Ulyanovu prijshla tragichna zvistka z zhittya pishla jogo mati Yelizaveta Mihajlivna Provivshi yiyi v ostannyu put Mihajlo Oleksandrovich povernuvsya do Moskvi i pristupiv do zjomok v kilkoh kartinah vklyuchayuchi film todi poklali na policyu i ne pokazuvali azh do 1987 roku de vin vdruge v svoyij kinokar yeri zigrav inshogo Ulyanova Lenina U teatri Mihajlo Oleksandrovich buv zadiyanij u u roli i u Varshavskij melodiyi Leonida Zorina de grav golovnu cholovichu rol Viktora Yak z yasuvalosya piznishe Varshavska melodiya viyavilasya ostannim spektaklem Rubena Simonova jogo tvorchim zapovitom Ale todi vin repetiruvav ne shkoduyuchi sil upivavsya syuzhetom tekstom nasolodzhuyuchis robotoyu nad ciyeyu vitonchenoyu rozumnoyu i gliboko dramatichnoyu p yesoyu Ulyanov sperechavsya z Simonovim do hripoti namagayuchis uriznomanitniti i uskladniti svij obraz zrobiti majzhe negativnim todi yak Ruben Mikolajovich bachiv jogo v konflikti dobrogo z vidminnim Pislya prem yeri Mihajlo Oleksandrovich she dovgo grav Viktora v cij postanovci i zavzhdi vvazhav jogo odnim zi svoyih najkrashih teatralnih obraziv Piznishe v perervi zasidannya Komitetu z Leninskih premij chlenom yakogo buv u toj chas Mihajlo Oleksandrovich vin pobachiv imenitogo rezhisera Ivana Pir yeva i ne rozrahovuyuchi ni na sho poprosiv sprobuvati jogo na yakus rol u filmi Brati Karamazovi Pir yev vidrazu zh skazav sho ne bachit jogo v zhodnomu inshomu obrazi krim Dmitra Cherez deyakij chas Ulyanovu zatelefonuvali z Mosfilmu i poprosili z yavitisya na probi Zibravshi aktoriv Ivan Oleksandrovich pochav nevelichku repeticiyu dekilkoh scen Todi vzhe tochno buli zatverdzheni tilki Kirilo Lavrov i Mark Prudkin prichomu bez Prudkina Pir yev svij film prosto ne bachiv a ot Ulyanov buv dlya nogo vesnyanoyu krigoyu vitrimaye chi provalitsya Poboyuvannya rezhisera buli shvidshe za vse pov yazani z neshodavnim uspihom Golovi vin boyavsya zazemlenosti Ulyanova Vtim pislya korotkih repeticij Ulyanov buv zatverdzhenij na rol Dmitra Karamazova Do kincya znimalnogo procesu Mihajlo Oleksandrovich ni na mit ne rozluchavsya z romanom Fedora Dostoyevskogo sho duzhe dratuvalo rezhisera yakij perekonuvav Ulyanova ne buti takim bukvoyidom U miru ruhu svoyeyi drami pisav pislya vihodu filmu geroj Ulyanova staye vse bilsh privablivim Jogo infantilnist obertayetsya nayivnistyu u visokomu sensi zhagoyu doviri Yaksho lyudina vidkriye vam serce i v serci comu chistota to yak zhe vi lyudi mozhete ne viriti jomu Ce tak divno tak zahoplivo tak zhorstoko sho dalebi mozhna perestati rozumiti vse navkolishnye Os sho graye Ulyanov Zjomki trivali ponad rik 7 lyutogo Pir yev pomer vid infarktu Zakinchiti kartinu bulo dovireno dvom bratam Mihajlu Ulyanovu i Kirilu Lavrovu Yak zgaduvav piznishe Mihajlo Oleksandrovich ne dosvidchenim u rezhisuri aktoram todi duzhe dopomig Lev Arnshtam yakogo priznachili oficijnim kerivnikom postanovki Ulyanov i Lavrov znimali vse tak yak hotiv bi Ivan Oleksandrovich hotili rozvinuti te chogo domagavsya Pir yev Bez Pir yeva bulo znyato tri finalnih epizodi Mokre Sud nad Dmitrom Karamazovim i Rozmova z chortom Strichka vipravdala vsi ochikuvannya Ulyanova i Lavrova i navit bula visunuta na premiyu Oskar u nominaciyi Najkrashij film inozemnoyu movoyu sho bulo velikoyu ridkistyu dlya Radyanskogo Soyuzu Zvilnennya Zakinchuyuchi Brativ Karamazovih Ulyanov otrimav propoziciyu vid rezhisera zigrati marshala Georgiya Zhukova v jogo masshtabnij vijskovij kinoepopeyi Zvilnennya Spochatku Mihajlo Oleksandrovich navidriz vidmovivsya vid ciyeyi roli rozumiyuchi sho Zhukova duzhe lyubit duzhe znaye narod ale pislya togo yak Ozerov rozpoviv sho marshal osobisto shvaliv Ulyanova na cyu rol zminiv svoye rishennya Georgij Kostyantinovich za slovami jogo dochki Margariti pislya pereglyadu Golovi dijsno zayaviv sho artist prizvisha yakogo vin ne znaye sho zumiv zigrati golovu yakij zmig vityagnuti vse silske gospodarstvo zmozhe poduzhati i rol Zhukova Shodnya Ulyanov provodiv u krisli grimeriv po kilka godin same stilki zajmalo stvorennya zistaryuvalnogo grimu na toj moment Mihajlu Oleksandrovichu ne bulo j 45 rokiv Grimerka lipila aktorovi nakladni shoki pidbrivala kinchiki volossya ale v pidsumku vid cogo vidmovilisya j zalishili Ulyanova zi svoyim oblichchyam Dlya krashogo vhodzhennya v rol Mihajlo Oleksandrovich oznajomivsya z bezlichchyu materialiv pro marshala pereglyadav dokumentalni filmi ta fotografiyi Koli zjomki startuvali Zhukov buv vazhko hvorij i Ulyanov niyak ne mig z nim zustritisya Oduzhavshi Zhukov buv gotovij do zustrichi z aktorom ale cogo razu cherez potik shodennih sprav zajnyatij buv Ulyanov Znimalnij proces kinoepopeyi trivav blizko shesti rokiv ale za cej chas zustrich marshala Ulyanova tak i ne vidbulasya Zhukov pomer u chervni 1974 roku U 1968 i 1969 rokah vidznyato pershi dva filmi tak zvanoyi pentalogiyi Vizvolennya Film pershij Vognyana duga i Film drugij Proriv Naprikinci desyatilittya Ulyanovu prisvoyeno zvannya Narodnogo artista SRSR 1970 ti Big Yegor Bulichov ta inshi Na samomu pochatku roku Ulyanov projshov probi na rol Viktora Harlamova v drami Andriya Smirnova Biloruskij vokzal ale na neyi zgodom buv zatverdzhenij Oleksij Glazirin Odniyeyu z najvidomishih rolej Ulyanova v kino ye rozkishna fantasmagorichna rol generala Grigoriya Luk yanovicha Charnoti v kartini Oleksandra Alova i Volodimira Naumova Big 1970 znyatoyi za p yesoyu Mihajla Bulgakova Na dumku Mihajla Oleksandrovicha duzhe koloritna postat bilogo generala yakij veshtayetsya po Parizhu v odnih kalsonah a potim vigraye cilij statok vimagala zovsim novogo pidhodu ta novih aktorskih pristosuvan Aktor vvazhav sho jomu ne vdalasya b cya rol bez takih talanovitih tonkih rezhiseriv i takih partneriv yak Yevgen Yevstignyeyev i Oleksij Batalov Film Alova i Naumova znimavsya perevazhno v bolgarskomu misti Plovdivi Zjomki finalnih scen prohodili v Sevastopoli a parizkih u samij stolici de Ulyanov i Batalov prozhivali v goteli Bonapart Volodimir Naumov zgaduvav Ya pam yatayu na zjomkah Bigu yakij mi znimali z rezhiserom Alovim skinchivsya znimalnij den sporozhniv majdanchik ya pitayu a de zh Ulyanov Meni vidpovidayut tak tam u dekoraciyah she sidit Ya zaglyadayu i bachu vin sidit i rozmovlyaye z targanom rozpovidaye comu drevnomu miljoni rokiv isnuyuchomu stvorinnyu pro te yakij pid Kiyevom buv bij yak bulo teplo ale ne zharko I z takoyu siloyu z takoyu viroyu v te sho toj jogo rozumiye Ulyanov robiv ce prigolomshlivo Ya tak shkoduvav sho ne bulo u mene z soboyu fotoaparata shob znyati divnij divovizhnij kontakt na yakij zdatna na moyu dumku tilki vidatna lyudina Originalnij tekst ros Ya pomnyu na syomkah Bega kotoryj my snimali s rezhissyorom Alovym konchilsya syomochnyj den opustela ploshadka ya sprashivayu a gde zh Ulyanov Mne otvechayut da tam v dekoraciyah eshyo sidit Ya zaglyadyvayu i vizhu on sidit i razgovarivaet s tarakanom rasskazyvaet etomu drevnemu milliony let sushestvuyushemu sozdaniyu o tom kakoj pod Kievom byl boj kak bylo teplo no ne zharko I s takoj siloj s takoj veroj v to chto tot ego ponimaet Ulyanov delal eto potryasayushe Ya tak zhalel chto ne bylo u menya s soboj fotoapparata chtoby snyat strannyj udivitelnyj kontakt na kotoryj sposoben na moj vzglyad tolko vydayushijsya chelovek Strichku todi divom ne poklali na policyu Naumov z Ulyanovim perebuvali v Chehoslovachchini koli rezhiserovi zatelefonuvali i povidomili sho prem yeru Bigu skasovano vsi afishi znyato Voni terminovo viletili do Moskvi na uryadovomu litaku de za slovami Naumova yih zaprosili v okremij salon priznachenij dlya VIP pasazhiriv zi skladu Politbyuro Chinovniki zaproponuvali yim zigrati v domino v amerikanku peremozhec vimagaye vikonannya bud yakogo bazhannya vid peremozhenogo Ulyanov i Naumov vigrali dvi partiyi z troh i vzhe cherez dva dni stolicya znovu bula obkleyena afishami pro majbutnyu prem yeru Enciklopediya Hto ye hto v sviti vidnosit cyu robotu Ulyanova do rozryadu najbilsh cikavih u kar yeri aktora bagato v chomu zavdyaki filigrannij rezhisuri Alova i Naumova Pislya cogo molodij vipusknik VDIKu Sergij Solovjov podivivshis Golovu pobachiv u roli gorkovskogo Yegora Bulichova tilki Mihajla Ulyanova V ob yednanni Mosfilmu Promin postanovniku dopomogli vlashtuvati zustrich z aktorom Solovjov znayuchi aktorski metodi Ulyanova boyavsya sho vin ne prijme koncepciyu rezhisera ale toj uvazhno rozglyanuvshi sebe v dzerkali skazav sho jomu podobayetsya Epizodichnu rol u filmi mav vikonati Inokentij Smoktunovskij odnak Ulyanov led pochuvshi prizvishe Smoktunovskij postaviv Solovjovu ultimatum rozumiyuchi masshtab talantu Inokentiya Mihajlovicha abo vin abo Smoktunovskij Mizh zjomkami Ulyanov repetiruvav u teatri rol Marka Antoniya v Antoniyi ta Kleopatri Vilyama Shekspira Film Yegor Bulichov ta inshi ne mav osoblivogo uspihu v krayini Prichinoyu cogo na dumku Ulyanova bulo te sho v prokati cyu kartinu pustili na ekrani najbilsh minimalnim tirazhem i v najbilsh nevigidni godini Piznishe Ulyanov pisav sho rol Bulichova v yaku vin vklav nadzvichajno bagato sil bula nezasluzheno ne pomichena Inodi u mene buvaye take vrazhennya sho j ne bulo takoyi kartini i ne bulo tih bolisnih poshukiv svogo shlyahu u stvorenni cogo harakteru ne bulo tiyeyi granichnoyi vtomi yaku ya vidchuvav pid chas zjomok tomu sho voni zbiglisya z vipuskom v teatri vistavi Antonij i Kleopatra Zalishilisya tilki podiv i obraza Na kogo Antonij i Kleopatra ta debyut u rezhisuri ostannij den Antonij yakij vin Zvisno zh pristupivshi do roboti nad rollyu Antoniya ya chitav vse sho znajshov pro toj chas pro cyu lyudinu Ale yakim zhe vin buv Mi z Simonovim viznachali dlya sebe Antoniya yak lyudinu yaka vse miryaye svoyimi mirkami mozhliva grihovna lyubov ale nemozhliva pidlist mozhe buti zabuttya lyubovi ale ne mozhe buti zradi Chomu takij Antonij bachivsya nam I chomu v poshukah harakteru Antoniya mi ne brali do uvagi Plutarha Ni vin u nas mav buti i gulvisoyu i lyudinoyu viddanoyu usim pristrastyam lyudskim ale zagalne rishennya vistavi umovne pidnesene vimagalo shob i ya jshov za ciyeyu stilistikoyu Originalnij tekst ros Antonij kakoj on Estestvenno pristupiv k rabote nad rolyu Antoniya ya chital vsyo chto nashel o tom vremeni ob etom cheloveke No kakim zhe on byl My s Simonovym opredelyali dlya sebya Antoniya kak cheloveka kotoryj vsyo meryaet svoimi merkami vozmozhna grehovnaya lyubov no nevozmozhna podlost mozhet byt zabvenie lyubvi no ne mozhet byt predatelstva Pochemu takoj Antonij videlsya nam I pochemu v poiskah haraktera Antoniya my ne prinimali Plutarha v raschet Net on u nas dolzhen byl byt i kutiloj i chelovekom predayushimsya vsem strastyam chelovecheskim no obshee reshenie spektaklya uslovnoe pripodnyatoe trebovalo chtoby i ya sledoval etoj stilistike Mihail Ulyanov o sozdanii obraza Marka Antoniya Rabotayu aktyorom 1987 1971 roku Yevgen Simonov postaviv u Teatri im Vahtangova golovnij eksperimentalnij spektakl u svoyemu zhitti Antonij i Kleopatra za p yesoyu Shekspira odniyeyu z najbilsh zemnih jogo tragedij Golovnu cholovichu rol Marka Antoniya vin zaproponuvav staromu drugovi Mihajlu Ulyanovu Kleopatru zigrala bagatorichna partnerka Ulyanova po sceni Yuliya Borisova Simonov virishiv vistavu yak arenu rimskogo cirku na yakij jde gra krivava i bezposhadna Dekoraciyi Josipa Sumbatashvili arena i amfiteatr z sirogo metalu stvoryuvali vidchuttya pastki z yakoyi yak dlya gladiatoriv nemaye inshogo vihodu krim boyu ne na zhittya a na smert Na dumku Ulyanova Vasil Lanovij zigrav tut odnu zi svoyih najkrashih rolej samovpevnenogo povnogo prezirstva do lyudej Oktaviana Pislya prem yeri v presi z yavilisya diametralno protilezhni vidguki pro aktorsku robotu Ulyanova sam Mihajlo Oleksandrovich zapam yatav z usih vidgukiv odin Ves spektakl pronizanij pristrastyu i lyuttyu Antoniya Ulyanova yakij bilshoyu miroyu ye soldatom nizh imperatorom i derzhavnoyu lyudinoyu same ce j dobre Z vidkritimi grudmi z rozkritim sercem takij zrozumilij i takij sogodnishnij pisala v nevelikij recenziyi u Vogniku aktorka Lyubov Orlova Oznajomivshis zi shojno opublikovanoyu povistyu Borisa Vasilyeva ostannij den Ulyanov vtomivshis vid proyaviv nepriyazni nevipravdanoyi zlosti obrazlivoyu grubosti nahabnogo hamstva sercevoyi cherstvosti virishiv sprobuvati sebe v rezhisuri i postaviti povnometrazhnij film pro dobru lyudinu za cim tvorom Mihajlo Oleksandrovich sam napisav scenarij i vikonav golovnu rol Semena Kovalova dilnichnogo milicionera yakij gine vid ruk zlochincya v ostannij den sluzhbi Na prevelikij zhal Ulyanova glyadachi ne prijnyali jogo robotu i zasipali aktora listami Navisho vi zupinilisya na comu majzhe kazkovomu materiali Sho vas privabilo v cij zvorushlivij figuri dobrenkogo milicionera Vi zh zavzhdi grali lyudej silnih i volovih i raptom obraz dobrodushnoyi j navit m yakotiloyi lyudini yaka cherez dobrotu svoyu j gine Prignichenij rezhiserskim provalom Ulyanov todi zh poobicyav samomu sobi sho bilshe po toj bik kameri ne stane Perejshovshi vid kinorezhisuri do teatralnoyi rezhisuri Mihajlo Oleksandrovich postaviv u ridnomu teatri vistavu Situaciya za odnojmennoyu p yesoyu Viktora Rozova prem yera yakoyi vidbulasya v 1973 roci Richard III ta nerealizovani proekti U 1974 roci Ulyanov dvichi zigrav Zhukova v drami Vibir cili pro stvorennya atomnoyi bombi Igorem Kurchatovim i v chergovij vijskovoyi kinoepopeyi Mihajla Yershova Blokada Cogo razu obraz marshala opuklo chitko i virazno vipisanij Oleksandrom Chakovskim u Blokadi pripav Ulyanovu bilshe do vpodobi nizh u Zvilnenni Nu skazhimo ya vvazhayu sho ce odna z kartin yaki najtochnishe virazhayut harakter Zhukova U lipni Vasil Shukshin zaprosiv Mihajla Oleksandrovicha zigrati Frola Minayeva u svoyemu filmi Kinec Razina Ulyanov pogodivsya ale zjomki tak i ne vstigli pochatisya v zhovtni Shukshin raptovo pomer Ne projshovshi probi na rol Grigoriya Rasputina v istorichnomu filmi Elema Klimova Agoniya Ulyanov razom z trupoyu teatru virushiv na netrivali gastroli do Yerevana de vahtangivci pobachili v urivkah novij spektakl Richard III Virisheno bulo postaviti tragediyu Shekspira i v Moskvi U zhovtni 1975 roku roli buli rozpodileni i Kaplanyan krim priznachennya Ulyanova na golovnu rol zaprosiv jogo na spektakl i yak rezhisera Primitno sho Richarda III vzhe namagalisya postaviti v Teatri im Vahtangova v 1965 roci Odnak spektakl ne vidbuvsya u zv yazku zi smertyu vikonavcya golovnoyi roli i rezhisera vistavi odnogo z vchiteliv Ulyanova Mihajla Astangova Mihajlo Oleksandrovich dovgo shukav klyuch do harakteru Richarda Mozhlivo grati Richarda treba ne satanoyu i diyavolom a dribnoyu tvarinoyu boyaguzlivoyu nikchemnoyu naturoyu yaka koristuyuchis lyudskoyu nedoskonalistyu lize v dirki i shparini a ne jde na pristup Vin yak misha progrizaye sobi dorogu movchki tiho i nibi nepomitno gotovij za najmenshoyi nebezpeki vtekti Ale yak zhe taka nikchemnist zahopila vladu Vse tim zhe mishachim sposobom koristuyuchis rozladom i rozbratom shukayuchi lazivki i progrizayuchi diri nackovuyuchi i lestyachi zradzhuyuchi i prodayuchi zavzhdi nastorozheno chekayuchi udaru Shos vid shakala ye v nomu U hodi stvorennya vistavi Kaplanyan i Ulyanov vdalisya do deyakih zmin syuzhetu Shekspira zokrema povnistyu zminili finalni sceni Spektakl yakij viklikav superechlivi vidguki v presi jshov na sceni teatru bagato rokiv U 1975 roci u vidavnictvi vijshla persha kniga Ulyanova Moya profesiya Za vikonannya roli Druyanova u vistavi cilisinkij Den Mihajlo Oleksandrovich buv predstavlenij do 1976 roku obranij chlenom Kinec 1970 h Tema Naprikinci 1970 h rokiv aktor plidno znimavsya i grav u teatri Za odin tilki 1977 rik vidbulisya prem yeri troh strichok za uchastyu Mihajla Oleksandrovicha Osobiste shastya Zvorotnij zv yazok i Poklich mene v dalechin svitlu V ostannij Ulyanov zdijsniv davnyu mriyu znyavsya v kartini za tvorom Vasilya Shukshina U teatri jogo repertuar popovnili Gajdaj u Zagibeli eskadri Oleksandra Kornijchuka i she odin Lenin u p yesi Mikoli Pogodina Lyudina z rushniceyu z cimi vistavami vin vzyav uchast u gastrolyah teatru po vsomu Volodimira Illicha v klasichnomu vikonanni Borisa Shukina Ulyanov ne prijmav vvazhayuchi sho toj perekrutiv vozhdya nadilivshi jogo risami blazhennogo cholovika Sam vin grav jogo zhorstko vtilyuyuchi zovsim ne toj obraz yakij zvikli bachiti meshkanci SRSR U listopadi 1977 roku v Rostovi Ulyanov vidznachiv svoye 50 richchya Na pochatku 1978 roku rezhiser voliv shob golovnu rol v jogo novomu filmi Tema zigrav Mihajlo Ulyanov a ne Inokentij Smoktunovskij chi Oleksij Batalov Yak vvazhav todi Panfilov vibrati Smoktunovskogo bulo b nadto poverhovo a Batalovu ne vistachalo muzhikuvatosti nastilki vlastivoyi sibiryakovi Ulyanovu Mihajlo Oleksandrovich tak zgaduvav toj chas Koli pristupali do zjomok ya bachiv yak bolisno vagavsya rezhiser vibirayuchi aktora na golovnu rol I buv nepidrobno zdivovanij koli Glib Anatolijovich zaproponuvav sprobuvati sebe u roli Kima Yesenina meni Vse taki nezadovgo do cogo ya grav Yegora Trubnikova v Golovi Dmitra v Bratah Karamazovih A tut ne to satirichna ne to ironichna istoriya geroj pismennik vivedenij gluzlivo yidko A inshe na kshtalt monologu Krayu mij ridnij kraj prosto osheleshuye Chitach scenariyu abo glyadach napevno tezh bude osheleshenij Ale sam scenarij meni spodobavsya a vid roboti z takim rezhiserom yak Panfilov zvichajno zh ne vidmovlyayutsya Originalnij tekst ros Kogda pristupali k syomkam ya videl kak muchitelno kolebalsya rezhissyor vybiraya aktyora na glavnuyu rol I byl nepoddelno udivlyon kogda Gleb Anatolevich predlozhil probovatsya na rol Kima Esenina mne Vsyo taki nezadolgo do etogo ya igral Egora Trubnikova v Predsedatele Dmitriya v Bratyah Karamazovyh A tut ne to satiricheskaya ne to ironicheskaya istoriya geroj pisatel vyveden nasmeshlivo edko A inoe vrode monologa Kraj moj rodimyj kraj prosto osharashivalo Chitatel scenariya ili zritel navernoe tozhe budet osharashen No sam scenarij mne ponravilsya a ot raboty s takim rezhissyorom kak Panfilov konechno ne otkazyvayutsya Zjomki kartini prohodili u Suzdali de za syuzhetom i vidbulisya osnovni podiyi Yak i peredbachav she na stadiyi yiyi rozrobki poet Yevgen Yevtushenko strichku poklali na policyu i zaboronili do pokazu Na dumku kritika yakbi v golovnij roli buv toj zhe Smoktunovskij to ni pro yaku polichnu dolyu j movi b ne bulo ale cinichnogo i boyaguzlivogo dramaturga Yesenina zigrav Mihajlo Ulyanov Lenin Karamazov i marshal Zhukov Glyadachi nichogo ne znali pro film Tema azh do 1987 roku chasu koli buv vidkritij U Berlini zhuri na choli z nimeckim aktorom Klausom Mariyeyu Brandauerom prisudilo kartini golovnij priz forumu Zolotij vedmid takim chinom vona stala drugoyu i ostannoyu v istoriyi radyanskogo kinematografa sho peremogla na Berlinale 1980 ti Ostannya vtecha i Privatne zhittya Prodovzhuyuchi grati v teatri Ulyanov otrimav scenarij novogo filmu leningradskogo rezhisera Ostannya vtecha Oznajomivshis z nim pobachivshi naskilki shiro napisav jogo z dobrim pochuttyam do golovnogo geroya Ulyanov ne rozdumuyuchi dav zgodu Z rezhiserom Menakerom aktor shvidko znajshov spilnu movu i pristupiv do vidtvorennya ekstravagantnogo harakteru kerivnika duhovogo orkestru v specshkoli Oleksiya Ivanovicha Kustova veterana vijni prosto horoshoyi lyudini Zjomki prohodili v Leningradi Simferopoli i Slancyah misti zvidki buv rodom prototip golovnogo geroya realno isnuyuchij Oleksij Kustov U Slancyah Ulyanov i poznajomivsya z lyudinoyu yaku jomu piznishe nalezhalo zigrati Kartina ne mala osoblivogo uspihu i popri ce Mihajlo Oleksandrovich buv zadovolenij cim dosvidom hocha b tomu sho Oleksij Ivanovich pomer cherez kilka rokiv pislya yiyi vihodu i cya robota stala svoyeridnoyu daninoyu pam yati skromnij lyudini yaka prozhila nepomitne ale blagorodne zhittya 1979 rik dlya Ulyanova buv vidznachenij novoyu zustrichchyu z pokijnim Vasilem Shukshinim z molodim rezhiserom R Chernyahivskim vin zrobiv te sho jomu ne vdalosya v kino stvoriv za romanom Ya prijshov dati vam volyu spektakl Stepan Razin Golovnogo geroya vin pragnuv zigrati tak yak hotiv togo Shukshin shob u jogo doli vidbilasya dolya vsogo rosijskogo narodu vkraj vistrazhdalogo i povstalogo Takij Razin viklikav superechki neprijnyattya odnih i rishuchu pidtrimku inshih Ulyanov do kritiki stavivsya po filosofskomu Bud yaka sproba poglyanuti na sformovane uyavlennya svoyimi ochima zavzhdi suprovodzhuyetsya borotboyu nerozuminnyam neprijnyattyam Ale nemaye inshih ochej krim sogodnishnih Nemaye inshogo shlyahu v teatri krim sprob znajti svoyu dorogu nezvidanu netoptanu U lipni 1980 roku Ulyanov buv vrazhenij nespodivanoyu i rannoyu smertyu kolegi po cehu Volodimira Visockogo i na jogo gromadyanskij panahidi vigolosiv veliku promovu U nashij aktorskij artili velika bida Vpav odin z najkrashih nepovtornih ni na kogo ne shozhih majstriv Kazhut nezaminnih lyudej nemaye ni ye Prijdut inshi ale takij golos take serce vzhe z nashogo aktorskogo bratstva pide U 1981 roci zigrav u strichkah Fakti minulogo dnya i Lyutnevij viter 1982 roku Ulyanov uzhe praktichno buv zatverdzhenij na nespodivanu dlya nogo komedijnu rol inspektora v detektivi Alli Surikovoyi Shukajte zhinku jogo naparnikom policejskim mav stati Semen Farada Ale Mihajlo Oleksandrovich serjozno zahvoriv vibuv z proektu i Farada Yihni roli zigrali Leonid Kuravlov i Leonid Yarmolnik Zamist Surikovoyu Ulyanov znyavsya u peredostannomu yak viyavilosya filmi rezhisera Privatne zhittya Geroj Mihajla Oleksandrovicha litnij direktor pidpriyemstva Sergij Mikitovich Abrikosov yakomu vnaslidok pevnih zhittyevih obstavin dovoditsya piti na pensiyu Ulyanov pokazav jogo samotnim sumlinnim cholovikom yakij vtrativ sens zhittya pislya zvilnennya z roboti Rajzman spochatku ne goriv bazhannyam brati na cyu rol same Ulyanova rezhiser ne lyubiv aktoriv yaki zanadto bagato znimayutsya v kino ale potim peredumav Kozhnogo dnya aktorovi nanosili specialnij zistaryuvalnij grim oskilki Ulyanovu na toj moment ne vipovnilosya 55 rokiv Na podiv Ulyanova yakij peredbachav sho istoriya pro prostogo radyanskogo pensionera ne mozhe zacikaviti nikogo krim zhiteliv SRSR strichku Rajzmana vidibrali v odnu z pozakonkursnih program Venecijskogo kinofestivalyu i nominuvali na premiyu Oskar v kategoriyi Najkrashij film inozemnoyu movoyu Na Lido film udostoyivsya kilkoh priziv zokrema specialnim prizom zhuri nagorodilo i samogo Mihajla Oleksandrovicha za najkrashe vikonannya cholovichoyi roli Piznishe za cyu aktorsku robotu Ulyanov otrimav she j Derzhavnu premiyu SRSR Bez svidkiv i Napoleon Pershij Prochitavshi yakos u zhurnali Teatr p yesu Rozmova bez svidka Ulyanov zgadavshi yak Mikita Mihalkov u neshodavnij rozmovi z nim viyaviv bazhannya postaviti yakus vistavu u vahtangivciv zaproponuvav jomu zajnyatisya same ciyeyu p yesoyu U rozpal repeticij Mihalkov nespodivano povidomiv sho jomu zaproponuvali znyati za ciyeyu p yesoyu film Dva aktori odna dekoraciya U studiyi zalishilisya groshi Dumayu mi zmozhemo A golovne ye mozhlivist i film znyati i spektakl zrobiti I mozhlivo odnochasno vipustiti Uyavlyayete sobi yak ce zamanlivo Prote kerivnictvo teatru vvazhalo taku minlivist Mihalkova neetichnoyu i pripinilo robotu nad vistavoyu 1983 roku rozpochalisya zjomki kartini Bez svidkiv u yakij Ulyanov zigrav odnu z nebagatoh svoyih negativnih kinorolej Partnerkoyu Ulyanova stala Irina Kupchenko a ves syuzhet rozgortavsya v prostij radyanskij kvartiri U hodi rozgortannya filmu v geroya Ulyanova zbilshuvalisya zubi i zminyuvalasya forma cherepa takim buv zadum Mihalkova za dopomogoyu grimu pidkreslyuvalosya peretvorennya golovnogo geroya z dobroporyadnoyi lyudini na spravzhnogo monstra Velicheznoyu problemoyu stalo te sho znajti v standartnij kvartiri shos cikave chim bi mozhna bulo zamaniti glyadacha na pivtori godini nejmovirno vazhko Dlya Ulyanova rol kolishnogo cholovika stala odniyeyu z najvazhchih i zokrema j cherez ce odniyeyu z najulyublenishih u zhitti Skladnist bula v tomu shob v ekstravagantnih majzhe farsovih situaciyah zalishatisya lyudinoyu a ne payacom ne skomorohom I ce bula odna z najvazhchih rolej Davalasya vona meni duzhe tyazhko Adzhe cej tip u zhitti aktor vin postijno graye Graye dobru lyudinu graye diyalnu graye lyubov A meni aktorovi treba cogo aktora v zhitti zigrati os yake zavdannya stoyalo peredi mnoyu Z nim buli solidarni kritiki kotri vvazhayut cej obraz odnim z krashih koli nebud stvorenih aktorom Robota z Mihalkovim bula dlya Ulyanova velikoyu shkoloyu Za slovami Mihajla Oleksandrovicha stilki gnivnih listiv skilki vin otrimav pislya vihodu kartini jomu ne prihodilo nikoli Chogo ce Ulyanov tak nagraye Vin sho vtrativ sovist stav tak rozv yazno grati tak nahabniti pisali odni glyadachi inshi ne soromlyachis nazivali aktora negidnikom pidlyukom i pokidkom She na pochatku 1970 h rokiv Ulyanov prochitav p yesu Napoleon Pershij i vidrazu zh pobazhav zigrati velikogo diktatora Ale golovnomu rezhiserovi teatru Yevgenovi Simonovu p yesa zdalasya zanadto dribnoyu poverhnevoyu legkoyu Ulyanov zmirivsya z tim sho Napoleona jomu ne zigrati odnak 1983 roku Anatolij Efros pristupiv do postanovki p yesi v i na golovnu rol zaprosiv Ulyanova yak gastrolera Z Efrosom Ulyanov do cogo pracyuvav u televistavi Ostrovi v okeani za Ernestom Hemingueyem Ulyanov zviklij do velikoyi sceni Vahtangivskogo teatru ne bez skladnoshiv pristosovuvavsya do malenkoyi zali na Bronnij Mihajlo Oleksandrovich perechitav desyatki materialiv pro Napoleona vidvidav Derzhavnu istorichnu biblioteku RRFSR ale tak i ne znajshov golovnogo yakij vin koli zalishayetsya odin U chomu virazhayetsya jogo lyudska sutnist De jogo slabkist De bil Rozrivayuchis mizh dvoma teatrami Ulyanov virushiv do zastupnika ministra kulturi RRFSR Yevgena Zajceva i zazhadav vid nogo bilsh visokoyi zarobitnoyi plati nizh todi pidkreslyuyuchi sho zali povni j kvitkiv ne distati Na ce Zajcev vidpoviv sho aktori ne na gastrolyah u Saratovi tomu mayut pravo otrimuvati lishe pevnu sumu Odnim z pershih Ulyanova v roli Napoleona pobachiv majbutnij gensek Mihajlo Gorbachov Pislya prem yeri Viktor Rozov pisav Ulyanov nadzvichajno organichno opanuvav zovnishnij viglyad svogo personazha Vsi pozi v yakih hudozhniki zobrazili Napoleona na kartinah Ulyanov shopiv i zrobiv svoyimi i shresheni na grudyah ruki i tverdo postavlena na pidvishennya noga i micno zchepleni palci ruk za spinoyu v momenti silnogo hvilyuvannya Aktor ne zmalovuye personazha vin nim ye I shinel vin vdyagaye po napoleonovski Spektakl buv zigranij lishe blizko dvadcyati raziv nezabarom Efros perejshov u Teatr na Taganci a vikonavicya roli Zhozefini ne hotila grati spektakl bez nogo Anatolij Vasilovich hotiv vidnoviti postanovku na Taganci ale vse vidkladav a 1987 roku jogo ne stalo Desyat rokiv po tomu za napolyagannyam Yakovlyevoyi spektakl vse taki vidtvorili ale vzhe v Teatri imeni Mayakovskogo de Napoleona grav Mihajlo Filippov Znovu Zhukov narodzhennya vnuchki i Tev ye molochnik U lipni 1984 roku na svit z yavilasya vnuchka Mihajla Oleksandrovicha Yelizaveta nazvana tak na chest prababusi materi Ulyanova Za slovami dochki Oleni koli vona pokazala batkovi vnuchku vin rozplakavsya i vpershe v zhitti perebuvav u stani absolyutnogo shastya Nevdovzi pislya narodzhennya Lizi Ulyanov viyihav z teatrom na gastroli po Dalekomu Shodu Rosiyi U nastupni dva roki Ulyanov uchergove vikonav rol marshala Zhukova v kartinah Bitva za Moskvu i Kontrudar U teatri Ulyanov vzhe davno grav viklyuchno golovni roli chergovoyu takoyu rollyu v 1984 roci stav Edigej v spektakli I dovshe stolittya trivaye den za odnojmennim romanom Chingiza Ajtmatova U kvitni 1985 roku Ulyanov vistupiv z velikoyu promovoyu na plenumi CK KPRS yakij oznamenuvav pochatok totalnih zmin u krayini Togo samogo roku vin postaviv u teatri p yesu en Skupnik ditej zaprosivshi na neveliku rol svogo kolishnogo pedagoga Viru Lvovu Spektakl provalivsya i Ulyanov poklyavsya sobi nikoli bilshe do rezhisuri ne povertatisya Todi zh davnij drug Ulyanova pochav robotu nad televistavoyu Zaproshennya na rol v yakij vibliskuvav kolis Solomon Mihoels dlya samogo Mihajla Oleksandrovicha viyavilosya nespodivanim vtim same Tev ye stav hudozhno najznachnishoyu jogo robotoyu na telebachenni Pracyuyuchi nad obrazom Tev ye Ulyanov otrimuvav velichezne zadovolennya Golovnu zhinochu rol grala Galina Volchek yaku aktor nazivav odniyeyu z najrozumnishih zhinok z yakimi jomu dovodilosya zustrichatisya Televistava Yevlahishvili spodobalasya i glyadacham i kritikam Veniamin Kaverin pisav pro Ulyanova Ya b skazav sho vin graye z nadzvichajnim taktom i podibno do Mihoelsa graye nasampered harakter Prichomu treba skazati sho ce stosuyetsya ne lishe Ulyanova Ves spektakl pobudovanij absolyutno nezalezhno vid togo yak vin buv pobudovanij Mihoelsom a mizh tim vin spravlyaye ne menshe vrazhennya Ulyanov ne pragne yak ce robiv i Mihoels viklikati zhalist do sebe Vin graye same tak yak ce buvaye v zhitti zabuvayesh sho diya vidbuvayetsya bagato rokiv tomu v neznajomih tobi miscyah Perevazhno vidznachalasya visoka dostovirnist gri Ulyanova yakij bukvalno prozhiv rol yevreya zokrema Aron Vergelis buv zahoplenij jogo aktorskoyu robotoyu Yelizaveta Metelska yaka bachila v roli Tev ye legendarnogo Mihoelsa yakos skazala sho Ulyanov buv pershim aktorom pislya Mihoelsa yakij buv spravzhnim Tev ye takim yakih vona bachila prozhivayuchi v Ukrayini Pislya pokazu Tev ye molochnika po telebachennyu Ulyanovu prihodilo bagato listiv u yakih glyadachi zadavali odne yedine pitannya Skazhit pravdu Vi yevrej chi ni U 1986 roci Ulyanov buv udostoyenij zvannya Geroj Socialistichnoyi Praci Na aktor zapisav monovistavi Tihij Don i Mertvi dushi U comu zh roci Ulyanova odnogolosno obrali golovoyu Spilki teatralnih diyachiv RRFSR Kinec 1980 h krislo hudozhnogo kerivnika Teatru im Vahtangova Brestskij mir Rik po tomu Ulyanov zakinchiv svoyu drugu knigu Pracyuyu aktorom opublikovanu u vidavnictvi U veresni 1987 roku pislya dobrovilnogo vidhodu Yevgeniya Simonova Mihajla Ulyanova priznacheno hudozhnim kerivnikom Teatru imeni Vahtangova Beruchi teatr pislya Simonova Ulyanov vidrazu zh sformuvav chotiri punkti svoyeyi programi vin bude zaluchati v teatr velikih rezhiseriv i dramaturgiv v teatri budut staviti lishe talanoviti p yesi sam hudozhnij kerivnik nikoli ne bude zajmatisya rezhisuroyu oskilki na jogo dumku spravzhnim rezhiserskim darom ne volodiv vin ne bude skorochuvati trupu Na posadu aktor vstupav mayuchi pered soboyu golovne zavdannya zberegti Vahtangivskij teatr ne dati jogo kolektivu rozpastisya na grupki Odniyeyu z pershih prem yer teatru pid kerivnictvom Ulyanova stav postavlenij Robertom Sturua spektakl Brestskij mir za p yesoyu Mihajla Shatrova napisanoyu she na pochatku 1960 h ale dozvolenoyu do postanovki lishe v roki perebudovi Koli Sturua pristupav do repeticij p yesa Shatrova zdavalasya duzhe smilivoyu vpershe na radyanskij sceni z yavilisya Lev Trockij Vasil Lanovij Mikola Buharin Oleksandr Filippenko I robota Sturua zdavalasya duzhe smilivoyu u vistavi buv moment koli Lenin lezhav na pidlozi a Armand stavila nogu jomu na grudi i pochinala rozmovu Ulyanov grav bentezhnogo Lenina bez zhodnogo grimu grav pristrasno tragichna muzika Giyi Kancheli duzhe organichno vpisalasya v revolyucijnu atmosferu Spektakl mav uspih z nim trupa gastrolyuvala v SShA Argentini Angliyi Odnak Mihajlo Gorbachov spektakl ne uhvaliv Mabut poznachilosya sprijnyattya partokrata Vpershe na sceni razom z Leninim yak bi navit na rivnih Trockij Buharin Mabut ce ne vkladalosya v golovi zachipalo odnopartijnu dushu genseka pershogo i ostannogo prezidenta SRSR pripuskav Mihajlo Oleksandrovich Odnak nezabarom pislya skasuvannya cenzuri z yasuvalosya sho smiliva p yesa Shatrova bula lishe napivpravdoyu vistava vzhe jshla pri napivporozhnih zalah i zreshtoyu yiyi znyali z repertuaru U listopadi Mihajlo Oleksandrovich skromno vidznachiv 60 richchya Naprikinci desyatilittya stav narodnim deputatom SRSR znyavsya v dekilkoh kartinah vklyuchayuchi de znovu zigrav marshala Zhukova 1990 ti Bereznevi idi 1990 ti viyavilisya najbilsh neplidnim desyatilittyam u kar yeri Ulyanova 1990 roku stav chlenom U kino marshal Zhukov u shestiserijnij strichci Vijna na zahidnomu napryamku v teatri nespodivana dlya aktora rol Josipa Stalina v politichnomu farsi zaproshenogo rezhisera Romana Viktyuka Uroki majstra Ulyanov grav Stalina z grubistyu zhorstokistyu vazhkoyu fiziologichnistyu i tragichnim nervom Na chergovomu z yizdi chleniv Spilki teatralnih diyachiv u 1991 roci bulo virisheno Ulyanov zalishayetsya na drugij strok Todi zh Mihajlo Oleksandrovich vdruge vid 1970 roku zustrivsya z Sergiyem Solovjovim na znimalnomu majdanchiku v jogo ekscentrichnij komediyi Budinok pid zoryanim nebom de zigrav akademika Bashkirceva Skazhi tezka ce naochnij posibnik dlya rozuminnya nashogo zhittya Originalnij tekst ros Skazhi tyozka eto naglyadnoe posobie dlya ponimaniya nashej zhizni Mihajlo Gorbachov Mihajlovi Ulyanovu pislya pereglyadu Bereznevih id U berezni rezhiser zakinchiv postanovku Bereznevih id Torntona Vajldera rol Gaya Yuliya Cezarya zigrav Mihajlo Ulyanov U 1960 h cej roman u listah buv opublikovanij Oleksandrom Tvardovskim u zhurnali Novij svit i jogo do dirok zachitali radyanski gromadyani Na hvili uspihu telerezhiser Orlov hotiv zrobiti z nogo televistavu rol Cezarya bula zaproponovana Ulyanovu ale z riznih prichin zadum todi ne vdalosya realizuvati Na pochatku perebudovi v Teatr im Vahtangova perejshov Arkadij Kac yakomu Mihajlo Oleksandrovich i podav ideyu pro Bereznevi idi Ulyanov pokazav Cezarya tragichno samotnoyu lyudinoyu Vistavu vidviduvali bagato chleniv Politbyuro vklyuchayuchi Mihajla Gorbachova Aktor rozumiv sho v Bereznevih idah pokazano bagato pronizlivih rechej yaki stosuyutsya i suchasnogo stanu v krayini Primitno sho pislya zakinchennya podij chornogo zhovtnya spektakl pokazali po telebachennyu Z 1992 po 1993 rik aktor znyavsya v dekilkoh strichkah zigrav protoiyereya Tuberozova u vistavi za romanom Mikoli Lyeskova Majster i Margarita Bez provini vinuvati U 1994 roci Ulyanov virushiv z trupoyu na gastroli do Shvejcariyi Piznishe znimavsya v Yerusalimi j okolicyah Hajfi v roli Pontiya Pilata v ekranizaciyi romanu Mihajla Bulgakova Majster i Margarita Kartina z riznih prichin vijshla na ekrani lishe pislya smerti Mihajla Oleksandrovicha ale vidguki i kritikiv i glyadachiv buli odnostajnimi zigrano genialno Priblizno todi zh teatralnij rezhiser Volodimir Mirzoyev yakij povernuvsya v stolicyu zaproponuvav Ulyanovu postaviti v teatri imeni Vahtangova p yesu Garolda Pintera Povernennya dodomu i zigrati v nij golovnu rol m yasnika Maksa Ulyanovu imponuvala nazva roboti os ce yakraz te sho zaraz potribno povernutisya do vitokiv do svogo korinnya ale oznajomivshis z p yesoyu vin vidmovivsya vid neyi cherez brutalnu leksiku syuzhet i trivozhno absurdni smisli ciyeyi rechi Rik po tomu zigrav chi ne yedinu golovnu rol v obrazi marshala v napivdokumentalnij strichci Yuriya Ozerova Pid Sankt Peterburgom projshli zjomki komediyi Dmitra Astrahana Use bude dobre de Ulyanov vikonav ridkisnu dlya sebe komedijnu rol samotnogo didusya U teatri Shmaga v p yesi Oleksandra Ostrovskogo Bez provini vinuvati rol yaku Mihajlo Oleksandrovich grav she u Samborskoyi v 1940 h rokah Spochatku Ulyanov chas vid chasu zaminyav hvorogo Yuriya Volinceva ale pislya jogo smerti v 1999 roci stav osnovnim vikonavcem ciyeyi roli Same v obrazi Shmagi aktor vostannye vijshov na scenu 1996 roku prezident Rosiyi Boris Yelcin nagorodiv Mihajla Oleksandrovicha ordenom Za zaslugi pered Vitchiznoyu III stupenya Vidavnictvo vipustilo tretyu knigu Ulyanova Povertayuchis do samogo sebe Kinec 1990 h Tvir do Dnya Peremogi Voroshilovskij strilok 1996 roku Ulyanov vidmovivsya vid tretogo terminu na posadi golovi Spilki teatralnih diyachiv i peredav kermo pravlinnya Oleksandrovi Kalyaginu Nezadovgo do odnogo z golovnih filmiv v svoyij kar yeri Voroshilovskogo strilka Mihajlo Ulyanov popracyuvav z rezhiserom Sergiyem Ursulyakom na zjomkah tragikomediyi Ulyanov zgaduvav Meni cikavo bulo popracyuvati nad cim filmom Po pershe Tvir do Dnya Peremogi tragikomediya dosit ridkisnij zhanr u nashomu kino Vin vimagaye osoblivoyi majsternosti nasampered vid rezhisera I po moyemu Sergij Ursulyak vipusknik Teatralnogo uchilisha imeni Shukina rezhiser she molodij bliskuche vporavsya zi svoyim zavdannyam Po druge u filmi grali chudovi aktori I po tretye mene privablyuvala tema Tvoru dolya lyudej yaki vse svoye zhittya viddali sluzhinnyu Batkivshini Originalnij tekst ros Mne interesno bylo porabotat nad etim filmom Vo pervyh Sochinenie ko Dnyu Pobedy tragikomediya dovolno redkij zhanr v nashem kino On trebuet osobogo masterstva prezhde vsego ot rezhissyora I po moemu Sergej Ursulyak vypusknik Teatralnogo uchilisha imeni Shukina rezhissyor eshyo molodoj blestyashe spravilsya so svoej zadachej Vo vtoryh v filme igrali zamechatelnye aktyory I v tretih menya privlekala tema Sochineniya sudba lyudej vsyu svoyu zhizn otdavshih sluzheniyu Rodine Partnerami Mihajla Oleksandrovicha stali V yacheslav Tihonov i jogo starij drug Oleg Yefremov Na dumku aktora Tvir do Dnya Peremogi i Voroshilovskij strilok buli zrobleni z lyubov yu do zvichajnogo lyudini z glibokim spivchuttyam do neyi Kritik Dmitro Bikov zaznachav sho najkrashim z osnovnogo aktorskogo trio bezperechno ye Ulyanov Mihajlo Ulyanov she raz doviv sho vin viznachnij aktor Yakbi avtor buv vpevnenij sho Ulyanova ce ne obrazit vin nazvav bi jogo rosijskim Entoni Gopkinsom Avtor navit pogodivsya b nazvati Entoni Gopkinsa rosijskoyu Ulyanovim Gopkins mij ulyublenij inozemnij aktor Vibachte mene Zigrati rol litnogo mesnika Ivana Afonina v drami Stanislava Govoruhina Voroshilovskij strilok Ulyanova zmusili i finansovi i zhittyevi obstavini aktor nejmovirno boyavsya za svoyu pidrostayuchu vnuchku tomu v strichci zigrav po suti samogo sebe vikonavicya roli vnuchki pensionera zgaduvala sho na zjomkah Ulyanov spochatku dopomig Govoruhinu zatverditi yiyi na cyu rol pislya chogo postijno dopomagav molodij aktorci vzhitisya v obraz pidkazuvav i davav poradi Zjomki znakovoyi kartini Govoruhina prohodili v Kaluzi znimalna grupa zhila v goteli Priokska Ulyanov ziznavavsya sho jomu bulo priyemno pracyuvati nad rollyu Do priyemnih emocij pasuvala obstanovka adzhe zjomki jshli v nevelikij i zatishnij Kaluzi yaka yak meni zdalosya yakimos divom zberegla svij davnij kupecko provincijnij uklad Podobavsya meni mij geroj zvichajnij starij za plechima yakogo nemudrovane ale chesne zhittya Tilki na shili rokiv nemaye jomu spokoyu Svit perevernuvsya Cinne znecinilosya i zvidki ne vizmis take povilazilo I vijshlo sho na prikladi cogo starogo raptom na ekrani rozkrilisya bidi nashogo bolyuchogo nezahishenogo suspilstva Oleksandru Porohovshikovu sho zigrav odnu z klyuchovih rolej u filmi nazavzhdi zapam yatavsya moment koli z vikon gotelyu vin pochuv yak na lavci bilya budivli tiho plache Mihajlo Oleksandrovich Porohovshikov podumav sho u aktora prihopilo serce ale naspravdi Ulyanov prosto ne rozumiv yak dali zhiti A vin meni kazhe Do obrivu ya pidijshov Sasha Podivisya sho zaraz znimayut Yak grati Yak zhiti I stilki shirosti v comu bulo sho vse stislosya vseredini Cya aktorska robota prinesla Mihajlovi Ulyanovu premiyi i Nika a takozh priz festivalyu Kinotavr za najkrashu cholovichu rol Pid egidoyu vidavnictva vidano peredostannyu knigu Ulyanova Privorotne zillya 2000 ni Antikiler Svoyeyu ostannoyu velikoyu robotoyu v kino rollyu zlodiya v zakoni cinichnogo zlochincya na prizvisko Batko v bojoviku Ulyanov pishavsya Aktor ne prihovuvav sho pri stvorenni obrazu perejnyav hripatist i maneri povedinki dona Korleone z Hreshenogo batka u vikonanni Marlona Brando Chomu b spravdi ne zgustiti farbi i zamist rosijskogo zlodiya v zakoni ne zigrati amerikanskogo mafiozi A tochnishe ne jogo a prosto u svoyij gri peredati gru velikogo aktora v podibnij roli Vidguki pro robotu Ulyanova i sam film buli superechlivi zokrema v listah otrimanih Mihajlom Oleksandrovichem vislovlyuvalosya zdivuvannya z privodu togo sho aktor yakij do togo vtiliv ne odnu povnu vnutrishnogo blagorodstva rol raptom pogodivsya zigrati vidvertogo merzennogo negidnika 2002 roku Dmitro Astrahan zaproponuvav Ulyanovu zigrati litnogo kohancya v prodovzhenni radyanskih Dobrovolciv ale aktor navidriz vidmovivsya Ostanni roki i smert U seredini 1990 h Ulyanovu diagnostuvali slabku formu hvorobi Parkinsona yaka z rokami posilyuvalasya Ridni vsima silami namagalisya vilikuvati Ulyanova vozili jogo v Kitaj do narodnih ciliteliv hapalisya za bud yaku nitochku 29 kvitnya 2004 roku vostannye v zhitti vin vijshov na scenu ridnogo teatru v roli Shmagi u p yesi Bez provini vinuvati Za dva roki do smerti Mihajlo Oleksandrovich vostannye vikonav rol marshala Zhukova v teleseriali Yuriya Kari Spochatku rol Zhukova hotiv zigrati Volodimir Menshov ale Kara vvazhav sho vsi glyadachi zvikli do Ulyanova v comu obrazi Georgiya Kostyantinovicha znovu bazhav zigrati i sam aktor oskilki na jogo dumku pislya Antikilera na nogo obrazilisya veterani vijni Odnak ostannoyu robotoyu Ulyanova v kino stala rol direktora vertolitnogo zavodu Ivana Senchukova v teleseriali Sceni za uchastyu aktora znimalisya lishe tri dni jogo geroya vbivayut u pershij zhe seriyi Vzhe todi naprikinci 2005 roku Ulyanov postijno skarzhivsya na zdorov ya a navkolishni pomichali sho vin silno shud V Omsku Mihajlovi Oleksandrovichu bulo urochisto prisvoyeno zvannya pochesnogo gromadyanina Omskoyi oblasti Rozchulenij aktor stoyachi na sceni Omskogo teatru zi slozami na ochah zapituvav Sho vi zi mnoyu robite zemlyaki U mene doteper stoyit pered ochima cya kartina malenka suhenka mama trimaye tata pid ruku i primovlyayuchi Misha i raz i raz Tyagne jogo likarnyanimi koridorami Formalno vona perezhila cholovika na pivtora roku naspravdi na dva misyaci Pislya vazhkogo insultu yakij ubiv yiyi nezabarom pislya jogo smerti vona tak i ne prijshla do tyami i nezabarom pomerla Originalnij tekst ros U menya do sih por stoit pered glazami eta kartina malenkaya suhonkaya mama derzhit papu pod ruku i prigovarivaya Misha i raz i raz tashit ego po bolnichnym koridoram Formalno ona perezhila muzha na poltora goda na samom dele na dva mesyaca Posle tyazhelejshego insulta kotoryj srazil eyo vskore posle ego smerti ona tak i ne prishla v soznanie i vskore umerla Olena Ulyanova dochka Mihajla Oleksandrovicha Vlitku 2006 roku Mihajlo Oleksandrovich vidpochivayuchi v Kineshmi z napadom gostrogo bolyu buv evakujovanij na vertoloti MNS nadislanomu za osobistim nakazom Sergiya Shojgu i terminovo prooperovanij U zhovtni rozumiyuchi sho stan jogo zdorov ya vse girshij i girshij Ulyanov sprobuvav zvilniti kabinet hudozhnogo kerivnika ridnogo teatru ale oskilki gidnoyi alternativi ne znajshlosya aktora poprosili zalishitisya do kincya potochnogo teatralnogo sezonu Do ostannogo tizhnya zhittya Ulyanov provodiv ves vilnij chas u svoyij kvartiri na 14 bereznya 2007 roku vin povidomiv sho nazavzhdi proshayetsya z teatralnoyu scenoyu 22 bereznya Mihajla Oleksandrovicha znovu gospitalizuvali pislya zagostrennya hronichnogo zahvoryuvannya kishechnika Pislya obstezhennya z yasuvalosya sho aktor maye cilij buket zahvoryuvan hvorobu Parkinsona problemi z kishechnikom nirkami sho vinikli cherez terminalnu stadiyu raku Vtim jogo stan ocinyuvavsya yak stabilnij Ulyanov potrebuvav terminovoyi operaciyi ale sam vid neyi vidmovivsya pislya chogo likari priznachili jomu specialnij kurs medikamentiv poperedivshi zazdalegid sho voni mozhut i ne dopomogti Do ostannogo jogo vidviduvali druzhina dochka i vnuchka cherez hvorobu Parkinsona likari radili aktorovi bagato hoditi sho vin hoch i z trudnoshami ale vikonuvav Ostannij tizhden buv pidklyuchenij do 26 bereznya 2007 roku naperedodni Vsesvitnogo dnya teatru blizko 19 godini vechora Mihajlo Oleksandrovich Ulyanov pomer u Centralnij klinichnij likarni Moskvi Oleksandr Kalyagin prokomentuvav smert Ulyanova tak Diznavshis vchora pro smert Mihajla Oleksandrovicha Ulyanova ya buv dijsno vrazhenij ce velichezne gore velika bida trapilasya v rosijskomu teatri Ta j ne lishe v teatri ce meni zdayetsya velika vtrata dlya vsih komu doroga rosijska kultura Vidhid lyudej takogo masshtabu zavzhdi buvaye hvoroblivim vin znamenuye zakinchennya ciloyi epohi Meni vazhko poviriti sho mi vtratili cyu potuzhnu Lyudinu unikalnu Osobistist vidatnogo Aktora yakij ne prosto buv kumirom bagatoh i bagatoh pokolin glyadachiv vin buv vtilennyam sovisti naciyi vtilennyam rosijskoyi dushi General Volodimir Shuralov predstavnik moskovskih veteraniv Nimecko Radyanskoyi vijni napolig na organizaciyi vijskovih pochestej na pohoroni Mihajla Ulyanova Vranci 29 bereznya Mihajla Oleksandrovicha vidspivali u pislya chogo trunu z tilom vstanovili na sceni Teatru im Vahtangova Poproshatisya z artistom prijshli jogo uchni ta kolegi zokrema Volodimir Etush Yurij Yakovlyev Irina Kupchenko Lev Durov ta bagato inshih Tyazhko hvorij Kirilo Lavrov najblizhchij drug Ulyanova priyihav poproshatisya z nim z Peterburga na scenu dovelosya vivoditi jogo pid ruki sho yak zdalosya oglyadachu Sergiyevi Palchikovskomu uosoblyuvalo soboyu vidhid lyudej yaki viznachali rosijske mistectvo protyagom desyatilit Lavrova ne stalo rivno cherez misyac pislya smerti druga Pislya bagatogodinnoyi gromadyanskoyi panahidi Mihajlo Oleksandrovich Ulyanov upokoyivsya na Novodivochomu cvintari Vzhe pislya smerti Ulyanova opublikovano jogo ostannyu knigu spovid Realnist i mriya U mene nemaye rozcharuvannya ni v prozhitomu zhitti ni na lyudyah vigolosiv vin nezadovgo do smerti Osobiste zhittyaShe v Shukinskomu uchilishi Ulyanov zav yazav trivali romantichni stosunki z aktorkoyu yaka navchalas tam samo Piznishe zakohani rozluchilisya Nehlopochenko pereyihala do Odesi a Mihajlo Oleksandrovich zustriv zirku vijskovoyi kartini Nebesnij tihohid Allu Parfanyak Vona bula odruzhena z ne mensh vidomim aktorom Mikoloyu Kryuchkovim mala status pershoyi krasuni Moskvi Popri te sho vid Kryuchkova v Parfanyak vzhe buv sin pislya dekilkoh rokiv zalicyan z boku Ulyanova Alla Petrivna pishla vid cholovika 1959 roku Parfanyak i Ulyanov rozpisalisya v RACS a v grudni togo zh roku u nih narodilasya dochka Olena Mihajlovi Oleksandrovichu pripisuvali bezlich romaniv to z Yuliyeyu Borisovoyu to z Irinoyu Kupchenko Borisova bula partnerkoyu Ulyanova v bagatoh spektaklyah tomu zhurnalisti osoblivo napolyagali na tomu sho mizh aktorami yavno utvorilasya yakas himiya Sam Ulyanov vsi lyubovni prigodi na storoni nezminno zaperechuvav dodayuchi sho nikogo ulyublenishogo za Allu v nogo nikoli ne bulo Ulyanov nastilki lyubiv druzhinu sho odnogo dnya cherez neyi prosto vidmovivsya vid alkogolyu do yakogo chasto prikladavsya z kolegami i druzyami Ta sama istoriya stalasya i z kurinnyam sigareti aktor brav u ruki lishe na znimalnih majdanchikah Ale v yakijs moment mama zatisnula batka v kut abo alkogol abo I vin kinuv I vse zhittya vzagali ne piv Ya bachila vsogo dva razi yak tato prigubiv kelih vina U comu proyavlyavsya jogo harakter Tochno tak samo vin kinuv kuriti Ale zh dimiv yak parovoz I potim zhodnoyi cigarochki zgaduvala Olena Svoyu dochku Ulyanov navidriz vidmoviv jti v aktorki provodiv z neyu trivali besidi i vimovlyav vrazhayuchi monologi Zreshtoyu ce vplinulo na divchinu Olena Mihajlivna stala hudozhniceyu grafikom dovgij chas pracyuvala na gazetu Nini zajmaye posadu prezidenta blagodijnogo fondu imeni svogo batka dopomagaye litnim radyanskim aktoram kino i teatru Na pochatku 1980 h rokiv Olena vijshla zamizh za zhurnalista i pismennika sina poeta 1984 roku v podruzhzhya narodilasya dochka Yelizaveta nazvana tak na chest materi Mihajla Oleksandrovicha Divchinka z yavilasya na svit z prirodzhenoyu vadoyu sercya i didus yakij ne yakij znahodiv sobi miscya dijshov do samogo Gorbachova a toj zreshtoyu dav dobro na provedennya operaciyi za kordonom 1990 roku shlyub Ulyanovoyi ta Markova rozpavsya sam Sergij Oleksijovich pomer u 2013 roci U Yelizaveti v 2007 roci za tri tizhni do smerti didusya narodilisya dvijnyata Igor i Anastasiya Vidpochivati v radyanskij chas Ulyanov z sim yeyu lyubiv na estonskomu ostrovi Saaremaa oskilki ce usamitnene misce davalo ridkisnu mozhlivist vidklyuchitisya vid lyudskogo suspilstva Navit u vidpustci Mihajlo Oleksandrovich rozuchuvav novu rol po krupinkah stvoryuvav svizhij obraz U rozmovi z zyatem Ulyanova Sergiyem Markovim Oleksij Adzhubej yakos ziznavsya sho Mihajlo Oleksandrovich buv odnim z tih nebagatoh hto ne vidvernuvsya vid nogo pislya kremlivskogo perevorotu znyattya z usih postiv Mikiti Hrushova i prihodu do vladi Leonida Brezhnyeva Naprikinci 1980 h rokiv Ulyanov buv obranij narodnim deputatom SRSR ta inshih rad riznih rivniv buv chlenom i chlenom CK KPRS Poyasnyuvav vin ce tak U ti roki diktatu partiyi bulo vse v politici prosto vibirali za principom predstavnictva Ot ye u nas u CK dva stalevari p yat doyarok odna dvi vchitelki takij pasyans rozkladavsya I htos spohoplyuvavsya Artistiv to vzagali nemaye Davajte no Ulyanova viberemo Ulyanov buv druzhnij z prezidentom SRSR Mihajlom Gorbachovim yakij chasto vidviduvav Teatr im Vahtangova Navesni 1993 roku Mihajlo Oleksandrovich uvijshov do skladu Komitetu pidtrimki Borisa Yelcina u zv yazku z provedennyam Na aktora obrushivsya shkval kritiki z boku zvichajnih gromadyan Rosiyi jogo bukvalno zavalili gnivnimi listami zi vsiyeyi krayini U 1996 roci Ulyanov poryad z inshimi rosijskimi diyachami kulturi pidpisav agitacijnu listivku Peterburg vibiraj rozislanu po mistu na pidtrimku kandidata v gubernatori Volodimira Yakovlyeva 2004 roku Ulyanov i Parfanyak vidznachili 50 richchya spilnogo zhittya zolote vesillya Cherez tri roki Mihajlo Oleksandrovich pomer a Parfanyak prozhila pislya jogo smerti faktichno dva misyaci vlitku u neyi stavsya serjoznij insult i v listopadi 2009 roku vona pishla z zhittya tak i ne prijshovshi do tyami OsobististCholovik Argumenti i fakti Na vidkritti pam yatnika ya bagato chula pro te sho Mihajlo Oleksandrovich duzhe bagato dopomagav svoyim zemlyakam Chasto zvertalisya do nogo za dopomogoyu Olena Ulyanova dochka Mihajla Oleksandrovicha Chasto ne te slovo U peredpokoyi na stini u batka visiv spisok prizvish lyudej yakim vin povinen buv dopomogti vin postijno popovnyuvavsya i onovlyuvavsya Ya nazivala jogo spiskom dobrih sprav prizvisha lyudej vin vikreslyuvav tilki pislya togo yak zmig dopomogti lyudini Pri comu rang lyudini ne mav znachennya Nu a vzhe dopomogti zemlyakam ce vzagali ne obgovoryuvalosya Pam yatayu buv vipadok na gastrolyah v Omsku na scenu pislya vistavi pidnyalasya divchinka i podaruvala jomu kuhol z jogo zh zobrazhennyam Vi meni zhittya vryatuvali Spasibi Vam skazala vona Viyavilosya sho kilka rokiv tomu yij zrobili skladnu operaciyu na serci V Omsku v toj chas takih ne provodili a batki divchinki rodom z Tari i htos poradiv yim zvernutisya za dopomogoyu do Ulyanova Spochatku ti sumnivalisya de mi a de Ulyanov Ale potim znajshli jogo telefon i zvichajno zh tato domovivsya u Moskvi pro operaciyu Dopomig i zabuv bo takih vipadkiv buli ne te sho sotni abo tisyachi miljoni Znajomi z Mihajlom Oleksandrovichem v odin golos stverdzhuvali sho Ulyanov buv unikalnoyu lyudinoyu V osobistomu zhitti odnolyub i nadijnij sim yanin u roboti perfekcionist i trudogolik kredo yakogo Hto yaksho ne ya Za svidchennyam zyatya aktora Sergiya Markova spravzhnimi druzyami Mihajla Ulyanova zavzhdi buli tilki dvi lyudini Yurij Katin Yarcev i Ulyanov nejmovirno lyubiv svoyu donku a potim i vnuchku V dosh vin yihav za Olenoyu v dityachij sad z gumovimi chobitmi shob vona ne promochila nogi cherez 20 rokiv shiv onuci sukni dlya yiyi lyalok Mihajlo Oleksandrovich i vihovuvav dochku bez osoblivoyi zhorstkosti ne biv ne krichav Jogo batkivskim maksimumom bula bagatogodinna vihovna besida u formi monologu Odnogo razu ya navit vtratila svidomist spovzla po stini i zomlila Batko strashenno zlyakavsya stav mene vidkachuvati A koli ya prijshla do tyami jogo samogo vid strahu za mene chas bulo vidkachuvati rozpovidala Olena Koli v buremnih 90 h pidrostala onuka Liza Ulyanov ne znahodiv sobi miscya Dzvoniv kilka raziv na den perezhivav hvilyuvavsya Zgidno z pripushennyami Oleni v toj period Ulyanov cilkom mig vbiti za svoyu sim yu Druzi kolegi ta ridni Mihajla Oleksandrovicha vidznachali sho na vidminu vid sformovanogo v kino suvorogo i nepokirnogo obrazu marshala Zhukova v zhitti aktor buv lyudinoyu skromnoyu bezvidmovnoyu i m yakoyu Druzhina Ulyanova postijno nazivala jogo lyudinoyu chotiroh n ni ne mozhna nezruchno nepristojno Rezhiser Sergij Solovjov yakij znimav aktora v dekilkoh kartinah kazav chesnishoyi lyudini v gromadskih gromadsko socialnih spravah nizh Mihajlo Oleksandrovich ya v svoyemu zhitti ne zustrichav Ulyanov ne vtomlyuvavsya povtoryuvati na pershomu misci dlya nogo zavzhdi bula sovist na drugomu sovist na tretomu sovist Ulyanov zahoplyuvavsya zhivopisom odnogo razu navit skupiv kilka originalnih kartin Stanislava Zhukovskogo Ulyublenimi inozemnimi aktorami Mihajla Oleksandrovicha zavzhdi zalishalisya Dzhek Nikolson i Marlon Brando Z ostannim Ulyanova chasto porivnyuvali cherez shozhi aktorski metodi i masshtab yih talantu Mihajlo Oleksandrovich neridko narikav na te sho aktoriv takoyi velichini yak Nikolson i Brando chimalo i v SRSR ale rozmiri yihnoyi zarobitnoyi platni prosto nezrivnyanni Aktor kerivnik Sho zh stosuyetsya Ulyanova aktora to v ocinci ciyeyi storoni jogo diyalnosti vsi shodilisya v odnomu jomu pidvladna bud yaka rol Za svoyu pivstolitnyu kar yeru Mihajlo Oleksandrovich peregrav vijskovih diyachiv i praviteliv donoshikiv i merzotnikiv dramaturgiv akademikiv i prostih rosijskih lyudej Mihajlo Ulyanov pisala v 1966 roci kritik M Kvasnecka uvijshov u kino skromno i malopomitno Viznannya vin otrimav ne vidrazu ale zate koli vono prijshlo za Ulyanovim micno utverdilasya slava talanovitogo aktora glibokogo zi svoyeyu osobistoyu yasno i chitko virazhenoyu temoyu v mistectvi Viznannya v kinematografi Ulyanovu prinis Yegor Trubnikov ale z ciyeyu zh rollyu z yavilasya nebezpeka peretvorennya socialnogo geroya v jogo dovichnu aktorsku masku i chvert stolittya po tomu zaznachiv Lyut z yakoyu M A Ulyanov hapayetsya za gostru chasom ekscentrichnu harakternist osoblivo pomitna todi koli pered artistom mayachit personazh sho nagaduye znamenitogo geroya filmu Golova Aktor vidstoyav svoye pravo grati riznoharakterni roli pokazovi v comu sensi slova teatroznavcya Pishov velikij artist Napevno nikoli ne bude jomu podibnogo i nikoli ne bude takoyi doli Zdayetsya vin zigrav use Gromada rolej hitayetsya gustiye za jogo plechima lyakaye chislom Tam robitniki i selyani golovi kolgospiv i direktori zavodiv sekretari rajkomiv partiyi inzheneri reformatori yaki vpertistyu i talantom namagalisya zdolati vidstalist sistemi yaka gine Tam istorichni diyachi i znameniti revolyucioneri ryadovi soldati Vitchiznyanoyi vijni i marshal Peremogi Zhukov legendarni geroyi antichnoyi davnini vtomlenij Cezar yakomu idi bereznya prorokuyut blizku smert i rimskij polkovodec avantyurist i prostij soldat legendarnij kohanec Antonij Originalnij tekst ros Ushel velikij artist Navernoe nikogda ne budet emu podobnogo i nikogda ne budet takoj sudby Kazhetsya on sygral vse Gromada rolej kolyshetsya gusteet za ego plechami ustrashaet chislom Tam rabochie i krestyane predsedateli kolhozov i direktora zavodov sekretari rajkomov partii inzhenery reformatory kotorye upryamstvom i talantom staralis odolet kosnost gibnushej sistemy Tam istoricheskie deyateli i znamenitye revolyucionery ryadovye soldaty Otechestvennoj vojny i marshal Pobedy Zhukov legendarnye geroi antichnoj drevnosti ustalyj Cezar kotoromu idy marta prorochat blizkuyu smert i rimskij polkovodec avantyurist i prostoj soldat legendarnyj lyubovnik Antonij Olena Ulyanova dochka Mihajla Oleksandrovicha Georgij Tovstonogov yakij vvazhav Ulyanova odnim z najkrashih suchasnih aktoriv sho chudovo vidchuvaye umovi gri zhanr spektaklyu zaznachav sho graye vin majzhe ne zminyuyuchi svoyeyi zovnishnosti vin zavzhdi piznavanij Odnak pisav rezhiser majzhe kozhnogo razu vi zustrinete novij harakter novij obraz Stvoryuyetsya vin za rahunok inshogo sposobu mislennya inshogo tempo ritmu inshoyi prirodi pochuttiv Presa vidznachala sho jomu zavzhdi osoblivo vdavalisya silni harakteri Josip Stalin Richard III Mark Antonij Gaj Yulij Cezar Napoleon Bonapart Pontij Pilat Volodimir Lenin i zvisno zh marshal Zhukov Na smert Ulyanova Sergij Palchikovskij pisav Molodi aktorski talanti ne vinni v tomu sho voni inshi j zhivut v inshij chas Yak hochetsya shob voni buli ne vigadanimi na skorostiglih fabrikah a spravzhnimi nepidrobnimi Yakim buv Mihajlo Oleksandrovich Ulyanov Do diyalnosti Ulyanova na posadi hudozhnogo kerivnika Teatru im Vahtangova trupa stavilasya rizko polyarno odni perevazhno molode pokolinnya buli vdyachni Mihajlovi Oleksandrovichu za vse sho vin dlya nih zrobiv inshi layali za organizaciyu v teatri bagatorichnogo zastoyu za postijni zaproshennya do vahtangivciv rezhiseriv zi storoni dlya okremih postanovok Eleonora Shashkova zvinuvachuvala u svoyij teatralnij nezatrebuvanosti same Ulyanova Koli stav hudozhnim kerivnikom Mihajlo Ulyanov shos zlamalosya Meni zdayetsya sho vin prosto nikoli ne bachiv mene v roboti Vin z hudradoyu zavzhdi divivsya pershij sklad Vin mene ne bachit Ya v teatri desyat rokiv bez rolej Ulyanov namagavsya zrozumiti sho vin robit ne tak silno perezhivav Vin ocholiv kolektiv u vazhkij dlya vsogo rosijskogo teatru period Yaksho b Ulyanov zi svoyim moralnim avtoritetom ne zvaliv u svij chas na sebe hrest Vahtangivskogo teatru vvazhav to dolya kolektivu bula b sumnoyu Na posadi golovi Spilki teatralnih diyachiv Ulyanov persh za vse domigsya visokih dopomog dlya litnih aktoriv teatru i kino U 1993 roci za inshimi danimi 1994 Spilka teatralnih diyachiv Rosijskoyi Federaciyi z iniciativi Ulyanova ta za uchastyu jogo zastupnika i dramaturga zasnuvala teatralnu Premiyu Mihajlo Ulyanov vvazhav sho ce maye buti nezalezhna profesijna nagoroda yaku prisudzhuyut za teatralni dosyagnennya kolegi kolegam tak formulyuvav vin osnovnij princip visuvannya ta nagorodzhennya Viznannya i nagorodiDzherelo kniga Sergiya Markova Mihajlo Ulyanov u skladi seriyi Zhittya chudovih lyudej Zasluzhenij artist RRFSR 21 sichnya 1961 Narodnij artist RRFSR 26 listopada 1965 Leninska premiya 1966 za vikonannya roli Yegora Ivanovicha Trubnikova v hudozhnomu filmi Golova Narodnij artist SRSR 1969 Zasluzhenij diyach kulturi Polskoyi Narodnoyi respubliki 1974 1975 za vikonannya roli Druyanova v spektakli Cilisinkij den i Orden Zhovtnevoyi Revolyuciyi 1977 Venecijskij kinofestival Specialnij priz zhuri za vikonannya golovnoyi roli u filmi Yuliya Rajzmana Privatne zhittya 1982 Derzhavna premiya SRSR 1983 za vikonannya roli Sergiya Mikitovicha Abrikosova u filmi Privatne zhittya 1982 Dva ordeni Lenina 1986 Geroj Socialistichnoyi Praci 1986 Priz Za vidatnij vnesok u profesiyu 1996 Orden Za zaslugi pered Vitchiznoyu III stupenya 17 zhovtnya 1996 Za zaslugi pered derzhavoyu i vidatnij vnesok u rozvitok teatralnogo mistectva VRK Kinotavr u Sochi Premiya v nominaciyi Premiyi za tvorchu kar yeru 1997 Premiya Za dovgolitnye i doblesne sluzhinnya teatru 1997 Teatralna premiya Premiya Za Chest i Gidnist 1998 Premiya Prezidenta Rosijskoyi Federaciyi v oblasti literaturi i mistectva 1998 ORK Kinotavr v Sochi Priz za najkrashu cholovichu rol film Voroshilovskij strilok 1999 MKF Shid Zahid u Baku Priz Najbilsh muzhnij obraz film Voroshilovskij strilok 1999 Premiya v nominaciyi Najkrasha cholovicha rol film Voroshilovskij strilok 1999 Premiya dilovih kil Kumir Za visoke sluzhinnya mistectvu 1999 Premiya Nika Za najkrashu cholovichu rol film Voroshilovskij strilok 2000 Mizhnarodna Premiya Stanislavskogo Mizhnarodnij Fond K S Stanislavskogo 2003 Orden Za chest i doblest za sluzhinnya rosijskomu narodu i nagrudnij znak Zolotij Olimp 2005 Odnoosibnij pochesnij titul Superzirka 2005 Orden Za vnesok v Peremogu 2005 Pochesnij gromadyanin Omskoyi oblasti 2005 Pochesnij gromadyanin mista Tari TvorchistTeatralni roboti Teatr imeni Ye Vahtangova Derzhavnij radnik Volodya Barkan Oleksandra Kornijchuka Artem Fortecya na Volzi Sergij Kirov za romanom Kostyantina Fedina Kirilo Izvekov Velikij gosudar Boris Godunov Maksima Gorkogo Laptyev U nashi dni Chorohov ta nachalnik rajonu Dva veronci Vilyama Shekspira postanovka A Orochko Eglamur Raki Sergiya Mihalkova Livsha Novi chasi Georgiya Mdivani Suhov Gorya boyatisya shastya ne bachiti Samuyila Marshaka postanovka Ye Simonova soldat Ivan Na zolotomu dnu D N Mamina Sibiryaka postanovka Oleksandri Remizovoyi Vasya Oleko Dundich A G Rzheshevskogo i M A Kaca postanovka Oleksiya Dikogo Kliment Voroshilov Eduardo De Filippo postanovka Yevgena Simonova Mikele Shostij poverh postanovka Mikoli Gricenka robochij Zhozho Misto na svitanku Oleksiya Arbuzova postanovka Yevgena Simonova Kostya Bilous Idiot za romanov Fedora Dostoyevskogo postanovka Oleksandri Remizovoyi Rogozhin Angela Stratos Irkutska istoriya Oleksiya Arbuzova postanovka Yevgena Simonova Sergij Serogin Stryapuha Anatoliya Sofronova Serafim Chajka Kuharka v zamizhzhi Anatoliya Sofronova postanovka R Simonova Serafim Chajka Chorni ptahi Mikoli Pogodina Andrij Pervozvanov Karlo Gocci postanovka Yevgena Vahtangova vidnovlena Rubenom Simonovim Dion za p yesoyu L Zorina Rimskaya komediya postanovka R Simonova Dion za opovidannyami Isaka Babelya postanovka R Simonova Gulevij Virineya i V Pravduhina Pavlo Suslov Varshavska melodiya postanovka R Simonova Viktor Koronaciya Leonida Zorina Yakiv Ivanovich Antonij ta Kleopatra Vilyama Shekspira postanovka Yevgena Simonova Mark Antonij Malenki tragediyi Oleksandra Pushkina Skupij licar Oleksandra Kornijchuka Ivan Gorlov Richard III Vilyama Shekspira postanovka R Kaplanyana Richard III Lyudina z rushniceyu Mikoli Pogodina Volodimir Lenin Zagibel eskadri Oleksandra Kornijchuka Gajdaj Stepan Razin za romanom Vasilya Shukshina Ya prijshov dati vam volyu Postanovka G Chernyahovskogo i M Ulyanova Stepan Razin Dorivnyuye chotirom Franciyam Serebryannikov I dovshe za stolittya trivaye den Chingiza Ajtmatova Edigej Brestskij mir Mihajla Shatrova postanovka Roberta Sturua Volodimir Lenin Uroki majstra D Paunella Josip Stalin Bereznevi idi Torntona Vajldera postanovka A Kaca Gaj Yulij Cezar 1992 Mikoli Lyeskova postanovka Romana Viktyuka protoiyerej Savelij Yuhimovich Tuberozov Bez provini vinuvati A N Ostrovskogo postanovka Petra Fomenka Shmaga Varvari A M Gorkogo Ciganov Ostannij den ostannogo carya Yurovskij Tennessi Vilyamsa Dzhonatan Koffin Napoleon Pershij postanovka Anatoliya Efrosa Napoleon Bonapart Rezhiser teatru Situaciya V S Rozova Richard III V Shekspira spivrezhiser Ya prijshov dati vam volyu za romanom V M Shukshina Skupnik ditej D Gersi Roboti na telebachenni 1962 televistava Serafim Chajka 1965 televistava Petrov 1977 Mihajlo Ulyanov chitaye opovidannya Vasilya Shukshina televistava 1978 televistava 1978 televistava Tomas Gadson 1982 televistava Viktor Mikolajovich Brizgalov 1985 televistava Tev ye 1995 televistava Oleksandr Yevgrafovich Kostromskoj 1995 1997 litnij muzikant v metro epizod 2004 televistava Velikij inkvizitor Filmografiya Aktorski roboti 1956 Voni buli pershimi Oleksij Kolivanov 1957 Dim v yakomu ya zhivu Dmitro Fedorovich Kashirin 1957 Katerina Voronina Sergij Ignatovich Sutirin 1957 Dobrovolci Mikola Kajtanov 1958 Mihajlo Prohorov 1958 Jshli soldati Egor Mihajlov 1960 Prosta istoriya Andrij Yegorovich Danilov 1960 k m Sobakin 1960 1961 Baltijske nebo kapitan Rassohin 1961 Bitva v dorozi Dmitro Oleksijovich Bahiryev 1962 Molodo zeleno Lizlov 1963 Zhivi i mertvi komandarm Sergij Pilipovich 1963 Tisha Petro Ivanovich Bikov 1963 Ce stalosya v miliciyi 1964 Golova Yegor Ivanovich Trubnikov 1965 Volodimir Lenin 1965 Frolov 1966 Oleksij Gorbatov 1967 1970 Shtrihi do portretu V I Lenina Volodimir Lenin 1968 Brati Karamazovi Dmitro Karamazov 1968 1972 Zvilnennya marshal Zhukov 1969 Na shlyahu do Lenina Volodimir Lenin 1970 Big general Grigorij Luk yanovich Charnota 1970 More u vogni marshal Zhukov 1970 general Arkatov 1971 Yegor Bulichov ta inshi Yegor Bulichov 1971 Volodimir Lenin 1971 Sluhajte na tij storoni marshal Zhukov 1972 Najostannishij den Semen Mitrofanovich Kovalov 1973 1977 Blokada marshal Zhukov 1974 Vibir meti marshal Zhukov 1976 Legenda pro Tilya Klaas 1977 Osobiste shastya Pavlo Mikolajovich Doroshin 1977 Zvorotnij zv yazok Ignat Maksimovich Nurkov 1977 Soldati svobodi marshal Zhukov 1977 Poklich mene v dalechin svitlu Mikola Gnatovich Veselov brat Grushi 1979 Tema Kim Oleksijovich Yesenin 1980 Ostannya vtecha Oleksij Ivanovich Kustov 1981 Fakti minulogo dnya Ivan Andrijovich Mihyeyev 1981 Lyutnevij viter Filimonov 1982 Yaksho vorog ne zdayetsya marshal Zhukov 1982 Tranzit Volodimir Sergijovich Bagrov 1982 Privatne zhittya Sergij Mikitovich Abrikosov 1983 Bez svidkiv Vin 1983 Den komandira diviziyi marshal Zhukov 1984 Peremoga marshal Zhukov 1984 dokumentalnij zhurnalist 1985 Bitva za Moskvu marshal Zhukov 1985 Kontrudar marshal Zhukov 1987 Vibir Volodimir Vasilyev 1988 Nash bronepoyizd Ivan Savich 1989 Zakon marshal Zhukov 1990 Stalingrad marshal Zhukov 1990 Vijna na zahidnomu napryamku marshal Zhukov 1991 Sprava Maksim Kuzmich Varravin 1991 Budinok pid zoryanim nebom akademik Andrij Mikolajovich Bashkircev 1992 Ivan Ivanovich 1992 Oleksandr Ivanovich Kirpikov 1993 marshal Zhukov 1994 Majster i Margarita Pontij Pilat 1995 marshal Zhukov 1995 Use bude dobre Didus 1998 Semen Petrovich Fedorov mer Zarichenska 1998 Ivan Dyakov 1998 2002 Oleksij Stepanovich Govorov pismennik 1999 Voroshilovskij strilok Ivan Fedorovich Afonin did Kati 1999 Fedir Kitayev pismennik Avgur 2001 batko Sergiya 2002 Batko 2002 Sergij Andrijovich Cherkaskij aktor 2004 2005 marshal Zhukov 2005 Ivan Oleksijovich Senchukov Rezhiser postanovnik 1969 Brati Karamazovi spilno z Kirilom Lavrovim zavershiv zjomki pislya smerti Ivana Pir yeva 1972 Najostannishij denScenarist 1972 Najostannishij denKnigi Moya professiya M 1975 ISBN 978 5 235 03269 9 Rabotayu aktyorom M 1987 ISBN 978 5 17 055584 0 Vozvrashayas k samomu sebe M 1996 ISBN 5 218 00161 9 Privorotnoe zele M 1999 ISBN 5 88878 035 9 2 e izd M Eksmo Press Algoritm 2001 ISBN 5 04 007486 7 Realnost i mechta M 2007 ISBN 978 5 9697 0458 9 Pam yatTanker Mihajlo Ulyanov lipen 2009 roku1988 roku vidznyato dokumentalnij film rezhiser U 2005 roci v Omskij oblasti zasnovano premiyu v galuzi teatralnogo mistectva imeni M O Ulyanova yaku prisudzhuyut najkrashomu teatru najkrashomu aktorovi i najkrashomu rezhiserovi roku 31 travnya 2007 roku im ya M O Ulyanova prisvoyeno Omskomu Derzhavnomu Pivnichnomu dramatichnomu teatru na budivli yakogo vstanovleno memorialnu doshku U 2008 roci na vodu spusheno arktichnij tanker lodovogo klasu 2009 roku dochka Mihajla Oleksandrovicha Olena stvorila blagodijnij fond imeni aktora osnovnoyu metoyu yakogo ye dopomoga radyanskim aktoram kino i teatru 2 zhovtnya 2009 roku v Moskvi na budinok 29 vstanovleno memorialnu doshku v pam yat pro aktora U 2011 roci rezhiser postavila dokumentalnu kartinu Mihajlo Ulyanov Pro chas i pro sebe udostoyenu rik po tomu premiyi Zolotij orel za najkrashij dokumentalnij film roku 2012 roku bilya budivli Pivnichnogo teatru v Tari Ulyanovu vstanovleno pam yatnik U 2014 roci v Tari v hati de v 1930 1940 h rokah zhila sim ya Ulyanovih vidkrito muzej prisvyachenij aktorovi Najvisha tochka Omskoyi oblastiPrimitkiDeutsche Nationalbibliothek Record 121662977 Gemeinsame Normdatei 2012 2016 d Track Q27302d Track Q36578 SMI Mihail Ulyanov umer iz za otkaza ot operacii ros NewsRu 27 marta 2007 Procitovano 2013 6 7 10 akterskih rasskazov Mihaila Ulyanova ros RIA Novosti 20 noyabrya 2012 Procitovano 2013 6 7 Lyubov Gribanova Alena Kuhar 20 noyabrya 2012 Luchshie kinoroli Mihaila Ulyanova ros Argumenty i fakty Procitovano 20123 6 7 Ulyanov 2008 s 126 Mihail Ulyanov ros Teatr imeni Vahtangova Procitovano 2013 6 18 Veterany hotyat chtob Ulyanova pohoronili kak velikogo polkovodca ros Rossijskaya Gazeta 27 marta 2007 Procitovano 2013 6 8 Chast pervaya Glava vtoraya 15 iyulya vtornik Port Pirej Greciya Mihail Ulyanov Moskva Molodaya gvardiya 2009 480 s Elena Ulyanova Mama rasstalas s Kryuchkovym do otnoshenij s otcom ros 7 dnej Procitovano 2013 6 23 Ulyanov 2008 s 35 Anton Valagin 20 noyabrya 2013 Glavnye roli Mihaila Ulyanova ros Rossijskaya gazeta Procitovano 20 listopada 2013 Artur Solomonov 2 aprelya 2007 Mihail Ulyanov s pressoj obshalsya krajne redko ros The New Times Procitovano 2013 6 8 Mihail Ulyanov o detskih godah ros Russkoe kino Procitovano 2013 6 8 Chast pervaya Glava tretya 16 iyulya sreda V more Mihail Ulyanov Moskva Molodaya gvardiya 2009 480 s Aleksandr Andreevich Ulyanov ros Podvig naroda Procitovano 2013 6 17 Lyudmila Grabenko 20 noyabrya 2012 ros Bulvar Gordona Arhiv originalu za 27 chervnya 2013 Procitovano 2013 6 8 Chast pervaya Glava chetvertaya 17 iyulya chetverg Port Neapol Italiya Mihail Ulyanov Moskva Molodaya gvardiya 2009 480 s Mihail Ulyanov omskij teatr ros Russkoe kino Procitovano 2013 6 8 Ulyanov 2008 s 45 Ulyanov 2008 s 47 Ulyanov 2008 s 50 Ulyanov 2008 s 57 Ulyanov 2008 s 60 Mihail Ulyanov nash strogij marshal dedushka zastupnik ros Izvestiya 30 marta 2007 Procitovano 2013 6 8 Ulyanov 2008 s 62 Ulyanov 2008 s 67 Ulyanov 2008 s 69 Ulyanov 2008 s 73 Ulyanov 2008 s 74 Ulyanov 2008 s 77