Хрущов Микита Сергійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хрущов.

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (рос. Хрущёв Никита Сергеевич; 3 [15] квітня 1894(18940415), с. Калиновка, Дмитріївський повіт, Курська губернія, Російська імперія — 11 вересня 1971, Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський державний діяч, перший секретар ЦК КПРС у 1953–1964, Голова Ради Міністрів СРСР (1958–1964). Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — вересні 1952 року. Член Політичного і Організаційного бюро ЦК КП(б)У в січні 1938 — грудні 1949 року. Член ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) у лютому 1934 — березні 1966 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в січні 1938 — березні 1939 року. Член Політичного бюро (Президії) ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) в березні 1939 — жовтні 1964 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1—6-го скликань, депутат Верховної Ради УРСР 1—4-го скликань, депутат Верховних рад союзних республік. Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).

Микита Сергійович Хрущов
рос. Никита Сергеевич Хрущёв
Микита Сергійович Хрущов
Перший секретар ЦК КПРС
14 вересня 1953 — 13 жовтня 1964
Попередник	Йосип Сталін
Наступник	Леонід Брежнєв
Голова Ради Міністрів СРСР
27 березня 1958 — 15 жовтня 1964
Попередник	Микола Олександрович Булганін
Наступник	Олексій Миколайович Косигін
3-й Перший Секретар ЦК КП(б)У
27 січня 1938 — 3 березня 1947
Попередник	Посада відновлена; Станіслав Вікентійович Косіор як Генеральний Секретар ЦК КП України
Наступник	Лазар Мойсейович Каганович
Голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) УРСР
5 лютого 1944 — 26 грудня 1947
Попередник	Леонід Романович Корнієць
Наступник	Дем'ян Сергійович Коротченко
5-й Перший Секретар ЦК КПУ
18 грудня 1947 — 18 грудня 1949
Попередник	Лазар Мойсейович Каганович
Наступник	Леонід Георгійович Мельников
Народився	3 (15) квітня 1894(1894-04-15) с. Калиновка, Дмитріївський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Помер	11 вересня 1971(1971-09-11) (77 років) Москва, Російська РФСР
Похований	Новодівичий цвинтар^[1]
Відомий як	політик, військовослужбовець, революціонер
Громадянство	Російська імперія→ СРСР
Національність	росіяни^[2]^[3]^[4]
Alma mater	^d і ДВНЗ ДонНТУ
Політична партія	КПРС
У шлюбі з	Єфросинія Хрущова (пом.) Маруся Хрущова (розлуч.) Ніна Хрущова
Діти	Хрущов Сергій Микитович, Хрущов Леонід Микитович, ^d, Аджубей Рада Микитівна і ^d
Релігія	Атеїзм
Нагороди	Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня Медаль «За оборону Сталінграда» Закордонні: Орден Білого Лева I ступеня Помилка: неправильне або відсутнє зображення
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Період правління Хрущова часто називають «відлигою»: були випущені на свободу багато політичних в'язнів, в порівнянні з періодом правління Сталіна активність репресій значно знизилася. Зменшився вплив ідеологічної цензури. Радянський Союз досяг великих успіхів у підкоренні космосу. Розгорнув активне житлове будівництво. Разом з тим з ім'ям Хрущова пов'язані і організація найжорсткішої в післявоєнний період антирелігійної кампанії, розстріл робітників в Новочеркаську, судові процеси з винесенням смертних вироків проти валютників і цеховиків, яких радянська пропаганда називала «розкрадачами соціалістичної власності», і ухвалення помилкових рішень в сільському господарстві (зокрема, прорахунки при освоєнні цілини), у зовнішній політиці, придушення Угорського повстання 1956 року, цькування Бориса Пастернака, цькування художників-авангардистів. У період його правління посилилася напруга в стосунках між СРСР і США (так звана Холодна війна). Політика ЦК КПРС під його керівництвом з десталінізації призвела до розриву з комуністичними режимами Мао Цзедуна в Китаї і Енвера Ходжі в Албанії.

Молоді роки

Народився в селі Калинівка Ольховської волості Дмитріївського повіту Курської губернії (тепер Курська область) на межі українських етнічних земель у селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селяни (за однією з версій Микита Хрущов — незаконно народжений син польського поміщика Александра Гаспитського, в якого мати Хрущова, Ксенія Іванівна, працювала служкою). Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас вівці, телята в поміщиці Шаусової.

У 1909 його родина переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних і пивних крамниць. Микита знову найнявся пасти корови, чистив казани на шахтах. З травня 1909 по 1912 рік був учнем слюсаря на заводі Боссе в Юзівці, допомагав ремонтувати шахтарське обладнання. З 1912 по 1913 рік — слюсар на Рутченківському руднику, з 1913 по 1914 рік — слюсар на Горшковському руднику, з 1914 по 1915 рік — слюсар на Пастуховському руднику біля Юзівки. У 1915—1916 роках — слюсар головних майстерень шахти № 11 Рутченківського рудника, у 1916—1917 роках — слюсар майстерень шахти № 11 і машиніст шахти № 31 Рутченківського рудника на Донбасі. Сучасні дослідження проведені Тетяною Карацубою показують, що в 1914 р. його рідний батько відписав Микиту Хрущова від призову до війська. За деякими даними, Хрущов працював управителем помістя в німця Кірша, який був власником шахт в Юзівці.

У 1917 році — член Рутченківської Ради, член Рутченківського революційного комітету, голова Рутченківської ради руднично-заводських комітетів Спілки металістів гірничорудної промисловості. У 1917—1918 роках — голова комітету бідноти села Калинівки Дмитріївського повіту Курської губернії. Член РКП(б) з листопада 1918 року.

У 1919—1920 роках — червоноармієць, голова осередку, політрук, комісар батальйону 9-ї стрілецької дивізії 13-ї армії РСЧА, інструктор політичного відділу 9-ї Кубанської армії РСЧА. У 1920—1922 роках — політпрацівник Донецької трудової армії РСЧА, політичний керівник Рутченківського кущового управління. У 1922 році — помічник керуючого рудника Рутченківського рудоуправління на Донбасі.

У 1922—1925 роках — студент робітничого факультету, політичний керівник, секретар осередку КП(б)У робітфаку при Донецькому гірничому технікумі імені Артема.

У 1925—1926 роках — секретар Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У Сталінського округу Донбасу. У 1926—1928 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Сталінського окружного комітету КП(б)У. У 1928 році — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК КП(б)У в Харкові. У 1928—1929 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Київського окружного комітету КП(б)У.

Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій академії (закінчив два курси у 1931 році) в одній групі з дружиною Сталіна Надією Алілуєвою і, завдяки персональній характеристиці, що вона дала, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього. З вересня 1929 по січень 1931 року — студент, секретар осередку ВКП(б) Промислової академії імені Сталіна у Москві.

З січня по липень 1931 року — 1-й секретар Бауманського районного комітету ВКП(б) міста Москви. З липня 1931 по січень 1932 року — 1-й секретар Краснопресненського районного комітету ВКП(б) міста Москви. 30 січня 1932 — 16 січня 1934 року — 2-й секретар Московського міського комітету ВКП(б).

24 січня 1934 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського міського комітету ВКП(б). Одночасно 24 січня 1934 — 7 березня 1935 року — 2-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б), 7 березня 1935 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б).

Перший секретар ЦК КП(б)У

Микита Хрущов і Йосип Сталін, 1936 рік

27 січня — 13 червня 1938 року — в.о. 1-го секретаря ЦК КП(б)У. Одночасно з 17 квітня по 31 травня 1938 року — в.о. 1-го секретаря Київського обласного і міського комітетів КП(б)У. 18 червня 1938 — 3 березня 1947 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У. Одночасно у червні 1938 — 22 березня 1947 року — 1-й секретар Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.

У 1939 році в Москві безуспішно виступав за входження Поліського воєводства (Берестейщини) до складу УРСР, сперечався щодо цього питання з першим секретарем ЦК Компартії Білоруської РСР Пантелеймоном Пономаренком. Сталін, побачивши проект Хрущова про розмежування між УРСР і БРСР, розгнівано запитав: «Петлюри вже немає, Скоропадського — немає, Винниченка — немає, тож хто ж це складав?» (рос. «Петлюри уже нет, Скоропадского — нет, Винниченко — нет, так кто же это составлял?»).

Під час (входження радянських військ у Бессарабію), 29 червня виступав на мітингу в Кишиневі. Під час радянського вторгнення до Польщі очолював Військову Раду КОВО.

Під час Німецько-радянської війни перебував у Червоній армії. З серпня по жовтень 1941 року — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 26 вересня 1941 — 12 липня 1942 року — член Військової ради Південно-Західного фронту. У грудні 1941 — червні 1942 — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 12 липня — 5 серпня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту і по-суті очолював політичну раду оборони Сталінграда, а генерал Єременко був головнокомандувач. 23 серпня — 28 вересня 1942 року — член Військової ради Південно-Східного фронту. 28 вересня — 31 грудня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту. У січні — лютому 1943 року — член Військової ради Південного фронту. У березні — 20 жовтня 1943 року — член Військової ради Воронезького фронту. 20 жовтня 1943 — серпень 1944 року — член Військової ради І-го Українського фронту.

5 лютого 1944 — 26 грудня 1947 року — голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) Української РСР.

У 1944 році виступив з пропозицією приєднати Холмщину до України, створивши у складі УРСР Холмську область (зрештою край відійшов до ПНР). У 1945 році безуспішно звертався до Сталіна з пропозицією включити до Закарпатської області УРСР український етнічний край Пряшівщину (включена зрештою до ЧСР). Обстоював також приєднання до Закарпаття української частини Мараморощини (залишилася зрештою у складі Румунії).

У серпні 1945 наголошував на потребі привселюдних страт через повішання учасників Українського національно-визвольного руху в містах Західної України.

26 грудня 1947 — 16 грудня 1949 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У.

У грудня 1949 року повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) (з 16 грудня 1949 по 7 вересня 1953) і 1-м секретарем Московського обласного комітету партії (з 16 грудня 1949 по 10 березня 1953).

За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни, кривавий терор на західноукраїнських землях, організація радянського підпільно-партизанського руху під час Другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.

Керівник СРСР

Зустріч з Джоном Кеннеді у Відні, 1961 рік

Приїзд Микити Хрущова до Луганська, 1956 рік

По смерті Сталіна Хрущов став 7 вересня 1953 року 1-м секретарем ЦК КПРС, з 25 лютого 1956 року очолив Бюро ЦК КПРС по Російській РФСР, а з 27 березня 1958 року зосередив у своїх руках партійне й державне керівництво, ставши головою Ради Міністрів СРСР. 14-15 жовтня 1964 року внаслідок внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС Хрущова позбавлено всіх посад і усунено від державного й партійного керівництва.

Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом і уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС (лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особи Сталіна. М. Хрущов ужив рішучих заходів до забезпечення країни харчами, розпочавши аграрну реформу: встановлено підвищені, обґрунтованіші, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; щоб розв'язати зернову проблему, ініційовано освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства переведено з керівного апарату на роботу до села; розпочато реорганізацію МТС, здійснено продаж техніки колгоспам; списано борги колгоспів минулих років; скасовано податок на особисте господарство; почали призначати пенсії колгоспникам; дозволено видавати паспорти сільським жителям. Здійснено перебудову кермування промисловістю й сільським господарством: утворено раднаргоспи, промислові райони, поділено обкоми КПРС на сільські та міські тощо.

Однак, ці його заходи або не мали успіху (наприклад, примусові посіви кукурудзи в районах, де не було сприятливих для цієї культури умов, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або ж їх не доведено до кінця: ініціювавши розвінчання «культу особи», сам-таки й повернувся до політики ресталінізації; допустивши певну свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі та мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв певному поширенню прав національних республік, але згодом їх знедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо тяжкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя.

Ця непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення люду, у висліді якого розвинувся рух опору в національних республіках, спрямований головно проти національної дискримінації; а з другого — у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, що загрожували зруйнувати тоталітарну систему, що її виробив Сталін. Це останнє й стало причиною внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС 1964 року, внаслідок якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.

Хрущов залишив «Спогади», в яких дещо критично, але на загал схвально оцінює лінію партії за доби його активної політичної діяльності.

Роль у «Карибській кризі»

Докладніше: Карибська криза

Під час жорсткого протистояння СРСР у Карибській кризі за три години до можливого удару США по Кубі зумів домовитись з президентом США Джоном Кеннеді і зупинити переростання конфлікту у війну. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн.

Стиль та поведінка Хрущова

«Ми вас поховаємо»

Докладніше: Ми вас поховаємо

На прийомі в Москві 18 листопада 1956 Хрущов у бесіді з американськими дипломатами хотів підкреслити суперечливість двох світових систем. Він хотів процитувати тезу Маркса про те, що соціалізм є могильником капіталізму, але замість цього видав фразу «Ми вас поховаємо», яку він повторив на одній із зустрічей з журналістами в США у вересні 1959 року.

Хрущов і авангардисти

На виставці творів художників-авангардистів 1 грудня 1962 року в Москві критично і у грубій формі висловив свої оцінки щодо творів окремих художників та скульпторів, запропонувавши їм покинути країну.

Особисте життя

Хрущов захоплювався творчістю забороненого в СРСР українського письменника Володимира Винниченка. Хрущов познайомився з творами Винниченка ще в юнацтві. Герой оповідання «Талісман» єврей Піня став для нього на все життя своєрідним зразком для наслідування. Хрущов називав себе «маленьким Пінею», і зізнавався, що виступити з розвінчанням культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС його надихав саме цей герой Винниченка.

Згідно зі спогадами колишнього 1-го секретаря ЦК Компартії України та члена Політбюро ЦК КПРС Петра Шелеста, Леонід Брежнєв, що замінив Хрущова на посту Генерального секретаря ЦК КПРС, пропонував Володимиру Семичастному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М. С. Хрущова, улаштувавши аварію літака, автокатастрофу, отруєння або арешт.

У 1960 році вийшла відома пісня італійського співака Адріано Челентано — «Nikita rock» (укр. «Рок Микити»), яка була присвячена Микиті Хрущову, тоді це було сприйнято як політична сатира.

Сім'я

Був двічі одружений:

• Перша дружина — Єфросинія Іванівна Хрущова (Писарева), померла в 1919 році. Діти від шлюбу:
  • син — Хрущов Леонід Микитович (1917—1943), радянський військовий льотчик, загинув на фронті в повітряному бою
  • дочка — Хрущова Юлія Микитівна, (1916—1981)
    • онука — Юлія Леонідівна Хрущова (1940—2017)
    • правнучка — Хрущова Ніна Львівна (нар. 1964).
• Друга дружина — Ніна Петрівна Хрущова (Кухарчук), (1900—1984). Діти від шлюбу:
  • дочка — Аджубей Рада Микитівна (Хрущова), (1929—2016)
  • син — Хрущов Сергій Микитович, (1935—2020), радянський конструктор ракетної техніки, з 1990 в еміграції в США
  • дочка — Олена Микитівна Хрущова, (1937—1972)

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (16.04.1964)
• тричі Герой Соціалістичної Праці (16.04.1954, 8.04.1957, 17.06.1961)
• сім орденів Леніна (13.05.1935, 16.04.1944, 23.01.1948, 16.04.1954, 8.04.1957, 17.06.1961, 16.04.1964)
• орден Суворова I ст. (2.05.1945)
• орден Кутузова I ст. (27.08.1943)
• орден Суворова II ст. (9.04.1943)
• орден Вітчизняної війни I ст. (1.02.1945)
• орден Трудового Червоного Прапора (7.02.1939)
• орден «За заслуги» (Інгушетія) (29.04.2006, посмертно)
• Герой Народної Республіки Болгарії (1964, Болгарія)
• орден «Георгій Димитров» (1964, Болгарія)
• орден Зірки Соціалістичної Республіки Румунії I ст (1964, Румунія)
• орден Білого лева I ст. (1964, Чехословаччина)
• орден Карла Маркса (1964, Німецька Демократична Республіка)
• орден Сухе-Батора (1964, Монголія)
• орден «Намисто Нілу» (1964, ОАР)
• золота медаль «Закладка першого каменя Асуанської плотини» (1960, ОАР)
• медаль «Садд-ель-Аалі. Перекриття ріки Ніл. 1964» I класу (1964, ОАР)
• медаль «20 років словацького національного повстання» (1964, Чехословаччина)
• медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970)
• медаль «Партизану Вітчизняної війни» I ст.
• медаль «За оборону Сталінграда»
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
• медаль «За відбудову підприємств чорної металургії Півдня»
• медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1965)
• медаль «За освоєння цілинних земель»
• медаль «40 років Збройних Сил СРСР» (1958)
• медаль «50 років Збройних Сил СРСР» (1968)
• медаль «В пам'ять 800-річчя Москви» (1947)
• медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда» (1957)
• ювілейна медаль Всесвітньої Ради Миру (1960)
• Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» (1959)
• Державна премія Української РСР імені Тараса Шевченка (1964)

Див. також

Примітки

1. Новодевичье кладбище
2. http://liders.rusarchives.ru/hruschev/docs/anketa-ns-khrushcheva-delegata-khiv-sezda-vkpb-s-reshayushchim-golosom.html
3. http://liders.rusarchives.ru/hruschev/docs/anketa-delegata-khv-sezda-vkpb-s-reshayushchim-golosom-ns-khrushcheva-zapolnennaya-registratoro
4. http://liders.rusarchives.ru/hruschev/docs/anketa-delegata-khvii-sezda-vkpb-ns-khrushcheva.html
5. Рой Медведев. Н. С. Хрущёв: Политическая биография^{[недоступне посилання з липня 2019]}
6. Леонюк В. Хрущов Микита // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 324. — 360 с. — .
7. Сергійчук, 2008, с. 499.
8. Макарчук С. А. Етнічна історія України. — К. : Знання, 2008. — С. 221. — 471 с. — .
9. Сергійчук, 2008, с. 465, 480-481.
10. Сергійчук, 2008, с. 333.
11. Сергійчук, 2008, с. 335.
12. Лисенко О. Важкий шлях до миру: українське суспільство та влада у середині 1940 — на початку 1950-х рр. // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 5 (524) (вер.-жовт.). — С. 37. — ISSN 0130-5247.
13. Переїжджаючи до Москви, наказав зачистити архівні фонди і документи, де було вказано його прізвище у контексті масових репресій в Україні. [1] [ 11 серпня 2019 у Wayback Machine.]Валерій Смолій. Як збирати по світах наші культурні цінності.— Укрінформ, 11.01.2016 00:58
14. Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 395.
15. Манеж, которого никто не видел [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
16. Мокрик, Радомир (2023). Бунт проти імперії: українські шістдесятники. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 277. ISBN .
17. Ігор Роздобудько. Винниченко — улюблений письменник Хрущова. // Кобза. Українці Росії. 27.08.2016 [ 3 вересня 2016 у Wayback Machine.]
18. Петро Шелест «Справжній суд історії ще попереду», сторінка 417.
19. . bookz.ru. Ірина Файт. 2013. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 17 травня 2015. (рос.)

Джерела

• Білоусов М. М. Хрущов Микита Сергійович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — .
• Шаповал Ю. І. Хрущов Микита Сергійович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 764. — .
• Шаповал Ю. І. Хрущов Микита Сергійович [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 440. — .
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Проф. Микола Чубатий. Новий уряд Східної України // Собода. — Джерзі Сіті і Ню Йорк, № 39. — 1944. — 1 березня. — С. 2. [ 29 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Проф. Микола Чубатий. Новий уряд Східної України. (Продовження) // Собода. — Джерзі Сіті і Ню Йорк, № 40. — 1944. — 1 березня. — С. 4. [ 29 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Ігор Роздобудько. Українці Східної Слобожанщини на чолі СРСР // Східна Слобожанщина. Українці навколо України [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Козлов В. А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006. — 448 с. (Архив)
• Хрущов Микита Сергійович [ 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — .
• Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — 560 с. — .

Попередник:	Голови РНК УРСР 1944—1946	Наступник:
Корнієць Леонід Романович		Рада Міністрів УРСР