Ї ї тринадцята літера української абетки За конфігурацією трохи видозмінена кирилична і Цю літеру називають як іменник с

Ї, ї — тринадцята літера української абетки. За конфігурацією трохи видозмінена кирилична і. Цю літеру називають як іменник середнього роду: «велике Ї», «мале ї». У писемностях на основі латинського алфавіту таких мов, як африкаанс, валлійська, галісійська, каталонська, нідерландська, південносаамська, французька й, спорадично, англійська та турецька, вживають майже ідентичну графічно літеру Ï, ï — i з тремою (наприклад, англ. naïve ([nɑːˈiːv] або [naɪˈiːv]; кат. Ucraïna; нід. Oekraïne, нід. вимова: [ukraːˈinə]; фр. maïs, фр. вимова: [ma.is]).

Літера Ї

Unicode (hex)
велика: U+0407
мала: U+0457
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄			Ӑ			Ӓ
			Ә			Ӛ
Ӕ	Ғ					Ӷ
	Ԃ	Ꚃ			Ԫ
Ӗ	Е̄				Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ӡ	Ԇ	Ӣ		Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ		Ԛ	Ӆ
Ԯ					Ӎ	Ӊ
Ң		Ӈ	Ҥ			О̆
	О̄	Ӧ	Ө		Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ		Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
	Ҭ					Ӯ
Ӱ		Ӳ	Ү		Ұ
Ҳ			Һ			Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚗ		Ҽ	Ҿ			Ӹ
Ҍ				Ӭ
					Я̄
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ
Ѿ	Ѣ		ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ		Ꙥ		Ꙩ
	Ꙭ	ꙮ		Ꚛ
Літери кирилиці

Не слід плутати з Ï — літерою з розширеного латинського альфабету.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ї (значення).

Позначає йотовані голосні звуки /ji/(йі) та /jɪ/ (йи), трапляється на початку слів, після голосних, знака м'якшення й апострофа.

Історія

Створена за зразком кириличної літери і, яка поряд з літерою и у давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [i]. У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ї вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

У сучасному значенні літеру вперше вжито 1874–1875 у «Записках Південно-Західного відділення» Російського географічного товариства у Києві. Згодом її вжив Євген Желехівський у своєму Українсько-німецькому словнику (1885–86).

В українській (особливо західній орфографії, наприклад у желехівці) кінця XIX — початку XX століття літера ї використовувалася також для позначення «сильно пом'якшеного» [і] після м'яких зубних приголосних д, т, з, ц, с, л, н, часто позначаючи в цих місцях звук [і], що розвинувся з ятя (хліб, дід, нині, цілий). Використовування літер ї і і для передачі етимологічних [ě]/[e] і [o] відповідно уможливлювало розрізняти слова, що в сучасному написанні стали омографами : дїл (< *dělъ, родовий відмінок множини від діло) проти діл (< dolъ, «долина»), тїк (< *teklъ, минулий час від текти) проти тік (< *tokъ, «тік») Але оскільки на сході Україні відмінність між цим звуком і «звичайним» [і] зменшилася, вже Грінченко у своєму Словарі української мови відмовився від такого вжитку літери ї, і це вплинуло на зникнення цієї відмінності й на заході України. Таку відмову зафіксував Український правопис 1921 року.

Використовування

У сучасній українській мові літерою ї позначають сполучення звуків й+і та й+и, вживають на початку, в середині та в кінці слів: їсти, поїзд, солов'їний, свої, Україна.

Походження звукосполучення

В українській мові сполучення ji (літера ї) може мати різне походження.

Від праслов'янського *(ě) («ятя»): їхати, їзда, доброї, у міжгір'ї.
Від *ě, що замінив раніший *i (свої, мої).
Від «нового ятя», якщо він з'явився на місці йотованого «е»: їжак, Київ, моїм
Від праслов'янського *ja: їсти, їжа. У східнослов'янських мовах *ja дав *ě Характерним для йотованого [i] було те, що він не перейшов у [ɪ].^[] (ядро?) (дав.-рус. ѣсти), а в південнослов'янських — *ja (староцерк.-слов. іасти). Слід зауважити, що в староцерковнослов'янській мові звуки *ě і *ja були настільки близькі за артикуляцією, що в глаголиці їх позначали тим самим знаком.
Від праслов'янського *ji, зазвичай на стиках морфем: строїти, стоїть (прасл. strojiti, stojitь). У староцерковнослов'янській і давньоруській писемностях йотований характер [i] не передавався, бо той був дуже близьким за артикуляцією до нейотованого (дав.-рус. строити, стоить). Характерним для йотованого [i] було те, що він не перейшов у [ɪ].^[]
На стиках морфем у пізнішому словотворі: Україна (прасл. *krajь + *in; край + ина)
У запозиченнях — якщо оригінальний і стоїть після голосних (наївний, маїс), а також після м'якого знака або апострофа (Ільїн, Медельїн)

Інше використання

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «тринадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-ї.

Літера Ї в інших кириличних абетках

У староцерковнослов'янській і давньоруській абетках Ї виступає поряд із І під назвою «іжеї».

Наприкінці XVIII століття Досітей Обрадович запровадив літеру ї в сербській писемності на позначення звука [j] (що відповідає українській й). Однак, 1814 року Вук Караджич відмовився від цього нововведення й натомість запропонував літеру ј. 1818 року правопис Караджича зафіксував цю пропозицію.

Від найдавніших часів до початку XIX століття букву ї вживали в російській писемності. Прикладом може слугувати видане 1762 року «Подземное путешествіе Николая Клима» — російський переклад твору Людвіга Гольберга.

Літера ї існує в пряшівському і паннонському варіантах русинської абетки.

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод (монолітний)	Мала	1111	0457	002127	00000100 01010111
Юнікод (монолітний)	Велика	1031	0407	002007	00000100 00000111
Юнікод (розклад)	Мала	72745736	0456 0308	00425401410	00000100 01010110 00000011 00001000
Юнікод (розклад)	Велика	67502856	0406 0308	00401401410	00000100 00000110 00000011 00001000
ISO 8859-5	Мала	247	F7	367	11110111
ISO 8859-5	Велика	167	A7	247	10100111
KOI-8	Мала	167	A7	247	10100111
KOI-8	Велика	183	B7	267	10110111
Windows-1251	Мала	191	BF	277	10111111
Windows-1251	Велика	175	AF	257	10101111

У HTML велику літеру Ї можна записати як & #1031; або & #x407;, а малу ї — як & #1111; або & #x457;. У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ї викликають затисненою клавішею Alt з набором -цифр 0175, символ ї — комбінацією Alt+0191.

Цікаві факти

21 лютого 2013 року, до Міжнародного дня рідної мови, в Рівному встановили знак на честь літери «Ї» і в її формі, виготовлений із дерев'яної основи і обтягнений лляною тканиною. Його висота становила 3,6 метра.
На початку вересня 2022 року літера «Ї» стала символом спротиву в тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі.

Примітки

Олекса Синявський. і – и § 117 // Норми української літературної мови. — Львів : Українське видавництво, 1941.
. Gramatika i stilistika hrvatskoga ili srpskoga književnog jezika. 1899
Karadžić, Vuk Stefanović. Pismenica serbskoga iezika, po govoru prostoga narod'a, 1814
. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018.
. Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018.
У Маріуполі літера «Ї» стала символом спротиву — її малюють у різних куточках міста

Джерела

Ї — Енциклопедія сучасної України [ 2 березня 2021 у Wayback Machine.]

Література

Ї // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Півторак Г. П. Ї // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — . — С. 224.

[1] Олекса Синявський. і – и § 117 // Норми української літературної мови. — Львів : Українське видавництво, 1941.

[2] . Gramatika i stilistika hrvatskoga ili srpskoga književnog jezika. 1899

[3] Karadžić, Vuk Stefanović. Pismenica serbskoga iezika, po govoru prostoga narod'a, 1814

[4] . Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018.

[5] . Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018.

[6] У Маріуполі літера «Ї» стала символом спротиву — її малюють у різних куточках міста