Респу бліка Ко нго також розмовне Ко нго Браззавіль фр République du Congo країна на заході центральної Африки в нижній

Респу́бліка Ко́нго, також розмовне Ко́нго-Браззавіль (фр. République du Congo) — країна на заході центральної Африки, в нижній течії річки Конго. На південному заході омивається водами Атлантичного океану. Межує на півночі із Камеруном і Центральною Африкою, на сході і півдні з Демократичною Республікою Конго, на півдні із Анголою та на заході — із Габоном.

Республіка Конго
фр. République du Congo
кон. Repubilika ya Kongo
лінґ. Republíki ya Kongó


Прапор	Герб

Девіз: «Unité, Travail, Progrès»
фр. "Єдність, праця, поступ"

Гімн: La Congolaise

Столиця
(та найбільше місто) Браззавіль
^{country H G O}

Офіційні мови

Французька

Форма правління

Республіка

- Президент Дені Сассу-Нгессо

- Прем'єр-міністр Анатоль Колліне Макоссо

Незалежність від Франції

- Дата 15 серпня 1960

Площа

- Загалом 342 000 км²

- Внутр. води 3.3 %

Населення

- перепис 2023 5 677 493 осіб

- Густота 12 чол/км²

ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка

- Повний $4.585 млрд (154)

- На душу населення $1,369 (161)

ІЛР (2004) ▲ 0.520 (середня) (140)

Валюта (XAF)

Часовий пояс

WAT

Коди ISO 3166 CG / COG / 178

Домен

.cg

Телефонний код +242

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Республіка Конго

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Конго.

Не плутати з Демократична Республіка Конго.

Республіка є членом ООН, Організації Африканської Єдності, Митного та економічного союзу Центральної Африки.

Площа країни становить 342 тисяч км². Населення становить 5 677 493 осіб 2023 (2,783 млн у 2001; 2,3 млн у 1990, 1,9 млн у 1985).

Столиця — місто Браззавіль.

Адміністративний поділ

Докладніше: Адміністративний поділ Республіки Конго та Список міст Республіки Конго

У адміністративному відношенні країна поділяється на 10 департаментів та комуну Браззавіль.

Департамент	Площа, км²	Населення, осіб (2005)	Столиця
Браззавіль	100	1 174 000	Браззавіль
Буенза	12 266	286 500
Куїлу	13 696	744 300	Пуент-Нуар
Кювет	42 850	135 800	Овандо
Західний Кювет	32 000	55 800	Ове
Лекуму	20 950	81 700	Сибіті
Лікуала	66 044	84 500	Імпфондо
Ніарі	25 941	229 600	Лубомо
Плато	38 400	171 000
Пул	33 955	362 400	Кінкала
Санга	55 800	71 000	Весо

Природа

Див. Географія Республіки Конго

Територія країни розташована на правому березі нижньої течії річки Конго, в області западини Конго та піднятть навколо неї, в зоні тропічних вологих лісів. Береги Атлантичного океану в основному пласкі, прямолінійні. За невисоким піщаним валом розташовані озера-лагуни та ін. Бухт, придатних для заходу суден, мало.

Рельєф

На південному заході, уздовж берега Атлантичного океану, простягається вузька (40-50 км) смуга низовин, на схід від яких паралельно берегу розташовані гори (висотою до 930 м) та , які круто (50-60 м) обриваються до приморської низовини. Розташована на схід від них тектонічна западина Конго характеризується переважно грядово-погорбованим рельєфом. Найбільш знижена частина западини (менше 200 м) являє собою вапнякову долину з широким розвитком карсту.

На північному сході западина обмежена відрогами гір , на південному сході розташоване плато Катаракт. Центральна частина країни займає плато Батеке з погорбованим рельєфом (висотою до 650—850 м), на якому виділяються окремі плато (, , , Кукуя) висотою до 1 040 м (гора — найвища точка країни). На північному заході розташовані цокольні рівнини з островними горами (гора Набемба, 1 000 м). Весь північний захід займають пласкі, більшою частиною заболочені алювіальні рівнини западини Конго.

Геологічна будова, корисні копалини

Див. також: Геологія Республіки Конго, Гідрогеологія Республіки Конго

На території країни, на заході та в центральній частині, виділяються кристалічні масиви та , складені гранітами та гнейсами архейської ери, які перекриті сланцями та кварцитами нижнього протерозою. З цими масивами пов'язані родовища залізної руди та кайнозойські розсипи, які містять золото, олово, вольфрам, тантал, ніобій та алмази. Зім'яті в пологі складки верхньопротерозойські карбонатно-теригенні відклади утворюють на південному заході накладений прогиб западини Конго, до якого приурочені мідно-свинцево-цинкові родовища, а на північному заході — дрібні грабени, накладені на масив Шаю. Мезозойські соленосні карбонатно-теригенні та кайнозойські теригенні відклади приурочені на заході до периокеанічної западини Конго (калійні солі, фосфорити, бітумінозні пісковики, нафта, природний газ), на північному сході — до западини Конго.

Див. також: Корисні копалини Республіки Конго

З корисних копалин найбільшого значення мають комплексні руди свинцю, міді та цинку, загальні запаси яких відповідно становлять 500, 180 та 100 тис. т в перерахунку на метал (1981). Найбільші родовища розташовані на південному заході країни (Янга-Кубенса, Дженгіле, Мфуаті). Промислові запаси нафти становлять 100 млн т, природного газу — 28 млрд м³ (1982). Найбільше нафтогазоносне родовище — Емерод, знаходиться на шельфі Атлантичного океану. Загальні запаси залізних руд оцінюються в 200—500 млн т (1981; родовище Занага на північний захід від столиці). Надра країни багаті калійними солями, за прогнозними ресурсами (кілька трільйонів тон) яких Республіка Конго посідає одне з перших місць у світі. В країні є невеликі родовища бітумінозних пісковиків, фосфоритів, золота, алмазів, руд олова, вольфрама, тантала та ніобію.

Клімат

Клімат спекотний, на півночі екваторіальний, постійно вологий з двома максимумами опадів в березні-травні та вересні-листопаді. На півдні — субекваторіальний з сухим сезоном в червні-вересні. Пересічні температури в Браззавілі від 21 °C до 26 °C. Майже на всій території країни достатньо чітко виражений контраст між сухим зимовим та дощовим літнім сезонами. Опадів 1 500-2 000 мм за рік, на крайньому півдні — 1 200-1 300 мм.

Внутрішні води

Річкова мережа досить густа та багатоводна. Більша східна частина країни належить до басейну річки Конго, що протікає уздовж її східного кордону. Західна ж частина відноситься в основному до басейну річки (Ніарі). Річка Конго та її праві притоки Убангі, , та судноплавні. Річки, що несуть свої води до Атлантичного океану, порожисті та більшою мірою не придатні для судноплавства.

Ґрунти та рослинність

У рослинному світі переважають вологі тропічні ліси з цінними породами дерев (, ) на червоно-жовтих фералітних ґрунтах. У западині Конго вони періодично затоплюються та заболочуються на латеритно-глеєвих ґрунтах. Тут найціннішими породами дерев є пальма та . На півдні ліси в значній мірі зрубані та заміщені високотравними саванами на червоних фералітних ґрунтах. Ліси займають приблизно 50 % всієї площі країни.

Тваринний світ

Серед ссавців численні мавпи, зустрічаються африканський слон (на півночі), бегемоти, леопард. Широко представлена фауна птахів — переважно лісові види. Поширені плазуни (крокодили, змії) та комахи (поширена муха цеце). Для охорони лісової фауни створено національний парк та кілька заповідників.

Король (по центру зліва) на процесії у Браззавілі з французькими колонізаторами. 1905

Історія

Дивись також Історія Республіки Конго

До незалежності

Археологічні знахідки свідчать про заселення території в епоху палеоліту та мезоліту. З появою заліза пов'язана міграція на початку н. е. сюди народів банту, витіснивши при цьому пігмеїв. 1482 року в гирлі річки Конго висадились перші європейці — португальці. На той час на території країни мешкали банту: конго, , , та ін. Були утворені держави Лоанго у вілі та Теке (Тіо) у теке. Наприкінці XIX ст. тут з'явились французи. П'єр Саворньян де Бразза заснував у 1880 році пост (Нтано, сучасний Браззавіль).

1882 року було підписано договір про протекторат Французької республіки. Після Берлінської конференції 1884-85 років Франція сформувала на своїх землях колонію Французьке Конго. 1888 року було об'єднано дві колонії — Габон та Конго, які спочатку називались Французькі Габон та Конго, а з 1891 року Французьке Конго. 1903 року в складі Французького Конго виділились ще дві колонії Габон та Середнє Конго (сучасна Республіка Конго). 1910 року Французьке Конго було перетворене на генерал-губернаторство, а Середнє Конго стало лейтенант-губернаторство. 1883 року почали діяти католицькі місії, на початку XX ст. — протестантські. 1893 року французький уряд віддав території басейнів річок та в концесію. Із країни експортувались каучук, слонова кістка, цінні породи дерев. 1903 року в почали видобувати мідну руду. 1911 року сюди із Браззавіля була прокладена залізниця.

1911 року частина колонії Середнє Конго відійшла до Німецької імперії. Під час війни у Камеруні, туди були мобілізовані багато представників конго. Після Першої Світової війни, у 1922 році німецька частина була назад включена до Середнього Конго. В 1924-34 роках була збудована залізниця Браззавіль-Пуент-Нуар. В кінці 1920-х років почав поширюватись антиколоніальний рух . Під час Другої Світової війни Середнє Конго приєдналось до блоку Вільна Франція, який боровся за звільнення Франції від німецької окупації. 1947 року колонія отримала статус , було сформована . За підтримки колоніальної влади 1956 року утворена партія (конго) на чолі з Фюльбером Юлу. 28 листопада 1958 року Середнє Конго стало автономною республікою, столиця перенесена із Пуент-Нуара до Браззавіля.

Роки незалежності

15 серпня 1960 року була проголошена незалежність Конго. З березня 1961 року республіка стала президентською. 1963 року було встановлено однопартійність. У серпні прийшла Серпнева революція, результатами якої стало зняття з посади президента Фюльбера Юлу. Його місце посів Альфонс Массамба-Деба. 1964 року виведені французькі війська. 1966 року встановлено соціалістичний курс єдиної партії . 1968 року президентом було знято посаду прем'єр-міністра, влітку він розпустив парламент. Все це піднімало маси на нову революцію, 1969 року президентом став Маріан Нгуабі.

Країна проголошена Народною республікою, було прийнято конституцію. 1973 року сформовано новий парламент, прийнято нову конституцію. В 1977 році активізувалось угрупування Массамби-Деба, в березні було вбито президента Маріана Нгуабі. Влада перейшла до Військового комітету, посаду президента посів Жоакім Йомбі-Опанго — Массамба-Деба та його прибічники були розстріляні. У березні 1979 році з'їзд партії засудив діяльність Йомбі-Опанго, президентом було обрано Дені Сассу-Нгессо. 1981 року укладені дипломатичні стосунки із СРСР, а 1984 року було обрано соціалістичний курс розвитку держави.

1990 року країна відмовилась від соціалізму та ідеї марксизму, і в 1991 році держава повернулась до демократичного розвитку і стала називатись Республіка Конго. 1992 року встановлено багатопартійну система — в результаті виборів президентом став . Проте демократичний розвиток був зупинений 1997 року, в липні почалась конголезька громадянська війна між таборами Ліссоуба та Дені Сассу-Нгессо. У жовтні ангольські війська на боці Сассу-Нгессо вторглись до республіки. Президентом вдруге став Дені Сассу-Нгессо. У грудні 1999 року був підписаний мирний договір. На президентських виборах 2002 року перемогу отримав Дені Сассу-Нгессо. Пізніше йому було надано нові повноваження, парламент став двопалатним.

Міжнародні відносини

Відносини з Україною

Докладніше: Відносини між Україною та Республікою Конго

Економіка

Дивись також Економіка Республіки Конго

У колоніальний період Республіку Конго було перетворено на країну транзиту та торгівлі при ведучій ролі лісового господарства. Навіть після незалежності країна залишається бути головним розподільним центром Центральної Африки. Транзитна торгівля — одна з найважливіших джерел доходів країни. В економіці досить мала частка сільського господарства, що не є звичним для країн Африки, та відносно велика частка промисловості. Розподіл ВВП по галузях такий (1980): 9 % — сільське господарство, 53 % — промисловість, 38 % — сфера послуг.

За даними 2001 року ВВП становить — $ 2,3 млрд, при темпі зростання ВВП в 3,5 %. ВВП на душу населення — $ 821. Прямі закордонні інвестиції складають $ 100 млн. Імпорт — машини і обладнання, головним чином для нафтовидобувної промисловості, продовольство і споживчі товари ($ 1,6 млрд — Франція — 23 %, США — 9 %, Бельгія — 8 %, Велика Британія — 7 %). Експорт — нафта, лісоматеріали ($ 1,7 млрд — США — 23 %, Бельгія — 14 %, Німеччина — 9 %, Італія — 6 %). Зовнішня заборгованість Конго становить понад 6 млрд дол. (1996).

Сільське господарство

Структура земельного фонду така: рілля — 1,8 %, луки та пасовиська — 41,8 %, ліси — 47,5 %. Більша частина ріллі зайнята під посівами таких культур, як маніок їстівний (0,7 млн т за рік; 1981), батат, ямс, таро. Поширені також банани «плантен», рис, кукурудза. Із технічних культур вирощують цукрову тростину (плантації Нкаї та Мутела), арахіс (долина ), маслинна пальма (ліси в басейні Ніарі, западина Конго), тютюн (департаменти Плато, Пул). Великого розвитку набуло овочівництво, плодівництво (цитрусові). Основні торгові культури — какао (6 тис. га; 2 тис. т; Санга), кава (6 тис. га, 2 тис. т; Ніарі). Тваринництво через поширення мухи цеце розвинене дуже слабко. Поголів'я скотарства становить (1982): велика рогата худоба — 75 тис. (Ніарі, Пул), вівці та кози — 280 тис. Можливості рибальства використовуються не в повній мірі — 15 тис. т у річках, 18 тис. т у океані (тунець, сардинелла). Лісове господарство займає провідне місце в економіці. Лісові запаси оцінюються в 120 млн м³. Заготівля цінних порід дерев , та становить 545 тис. м³ (1984).

Промисловість

Дивись також: Корисні копалини Республіки Конго, Історія освоєння мінеральних ресурсів Республіки Конго, Гірнича промисловість Республіки Конго

З середини 1970-х років головним джерелом доходів стала видобувна промисловість. Найбільше видобувається нафта (шельфові родовища Емерод, Лоанго, Ліквала) — 6,3 млн т (1985). У невеликій кількості видобуваються свинцево-цинкові руди з домішками міді (15 тис. т свинцю; 1981), золото (15 кг; 1976). За підтримки СРСР був пущений свинцево-цинковий гірничо-збагачувальний комбінат у . Видобуток калійних солей з родовища Холле 1977 року зупинений. Обробна промисловість представлена виробництвом пиломатеріалів (14 заводів у 1979 році) — 70 тис. м³, фанери — 100 тис. м³ (один з найбільших показників у Африці), такими галузями як харчосмакова (цукрова, пивоварна, виробництво олії з пальми та арахісу, тютюнова), текстильна (комбінат у Браззавілі), виробництво будівельних матеріалів (цементний завод у ), нафтопереробна (завод у Пуент-Нуарі), хімічна та металообробна. Енергетика представлена ГЕС (1953), Мукукулу () (1979) та ТЕС. Виробництво електроенергії становить 284 млн кВт/год (1985).

Транспорт

Основні залізниці: Браззавіль-Пуент-Нуар (517 км), - (290 км). Від Мбінди до Габону проходить одна з найдовших канатних доріг у світі — 80 км. Загальна протяжність автошляхів становить понад 11 тис. км, з них асфальтованих 600 км. Найважливішою автомагістраллю є Пуент-Нуар-Браззавіль- (1 500 км). Судноплавство здійснюється по річкам Конго, Убангі, , , , , — 2 500 км. Головний річковий порт — Браззавіль, морський — Пуент-Нуар. Міжнародні аеропорти у Браззавілі (Мая-Мая) та Пуент-Нуарі.

Населення

Офіційна мова — французька. У широкому вжитку кітуба та лінгала.

Середній приріст населення невеликий і становить всього 3 %.

Етнічний склад населення

Понад 98 % населення належить до народів, що розмовляють мовами нігеро-конголезької групи. На бенуе-конголезьких мовах розмовляють конго (0,9 млн осіб), що займають південну частину країни, (разом з та — 0,4 млн осіб) — на , на південному заході западини Конго та в районі Лекуму, та — у внутрішніх районах уздовж річки Конго. В тропічних лісах мешкають племена пігмеїв , та ін. (25 тис. осіб). На адамауа-східних мовах розмовляють малочисленні народи , , нгбанді.

Європейське населення (французи — 8 тис. осіб) зосереджене головним чином у містах (Браззавіль та ін.).

Релігії

Приблизно 50 % населення притримуються місцевих вірувань (анімізм), 47 % — християни (католики, протестанти), є також прихильники християнсько-африканських сект та мусульмани.

Розташування населення

Країна є однією з найменш заселених на континенті: пересічна щільність населення становить 9,9 чол/км² (2005). Найбільш густо заселені південь (райони на захід та південний захід від Браззавіля, пересічна щільність 10,7-23,4 чол/км²), долина (8,9 чол/км²) та прибережна смуга (від кордону із Анголою до ; 54,3 чол/км²). Північ заселений досить слабко (приблизно 1,3-1,7 чол./км²).

Розташування економічно активного населення за галузями господарства (1980): сільське господарство — 34 %, промисловість — 26 %, сфера послуг — 40 %.

Міське населення

На початку XX ст. в сільській місцевості проживало майже все населення. В 1980 році міське населення вже становило 65 %, із них 80 % в найбільших містах — Браззавіль та Пуент-Нуар. За останні десятиріччя населенні столиці збільшилось від 422,4 тис. осіб в 1980 році до 1,2 млн у 2005.

Дослідником демографії Конго, зокрема народжуваності, на початку 20 століття був український демограф з Канади Романюк Анатоль.

Культура

Спорт

Див. також

Товариство з проведення реформ у Конго

Примітки

https://www.cia.gov/the-world-factbook/countries/congo-republic-of-the/

Посилання

Конго // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — .
Адміністративний поділ та міста (нім.)

Камерун	Центральноафриканська Республіка
Габон		ДР Конго
Атлантичний океан	ДР Конго, Ангола	ДР Конго

[1] ttps://www.cia.gov/the-world-factbook/countries/congo-republic-of-the/