Асфа льт грец ασφαλτος гірська смола асфальт будівельний в яжучий матеріал АсфальтНебезпечність місцевостіdІдентифікатор

Асфа́льт (грец. ασφαλτος — «гірська смола», «асфальт») — будівельний в'яжучий матеріал.

Асфальт

Небезпечність місцевості	^d
Ідентифікатор PGCH	0042
Гранична порогова концентрація	5 ± 1 mg/m³
Асфальт у Вікісховищі

Природний і штучний асфальт

Асфальт — продукт фізико-хімічної зміни бітуму. Продукт природного окиснення (вивітрювання) нафти — в'язкий чорний бітум, що складається в основному з вуглецю (80 %), водню (10 %) та кисню (10 %).

Штучна асфальтобетонна суміш — суміш бітуму з подрібненими мінеральними матеріалами, які підвищують його стійкість. Штучний асфальт застосовується у вигляді дорожнього асфальтового покриття (13–60 % бітуму) або асфальтов'яжучої речовини. Природний і штучний асфальт використовують для різних асфальтобетонних сумішей і головним чином для виготовлення литого асфальтового бетону, з якого роблять покриття доріг і тротуарів, підлоги промислових будов тощо. Асфальт застосовують також для заливки швів дорожніх (бетонних і блочних) покриттів та в гідротехнічному будівництві.

Загальна характеристика

Тверда або в'язка речовина майже чорного кольору, природного походження або штучного виготовлення, яка утворюється з деяких нафт у результаті їх окиснення і випаровування легких фракцій. Є сумішшю окиснених вуглеводнів, розчиняється в скипидарі, хлороформі, сірководні, частково бензолі, спирті. Суміш бітумів (50–60 % у природному асфальті і 13–60 % у штучному) з мінеральними речовинами (вапняком, пісковиком тощо).
Елементний склад (%): С — 67–88, Н — 7-10, О — 2–23. Густина 1000–1200 кг/м³; t_пл від 20 до 80–100 °С. Асфальт широко розповсюджений у нафтогазоносних басейнах у районах неглибокого залягання або виходу на поверхню продуктивних товщ (див. ). Асфальт насичує пори пісковиків, тріщини і каверни вапняків і доломітів, часом утворює товсту кору на поверхні великих «нафтових озер» (асфальтове покриття оз. Мертве море; асфальтове море на о. Тринідад). Вміст у породах від 2–3 до 20 %. Родовища асфальту є в Росії, Венесуелі, Канаді, Франції, Йорданії, Ізраїлі. В промислових масштабах асфальт видобувають у 9 країнах.

Використання

Стародавні часи

В античному Близькому Сході поклади природного асфальту використовувалися для виготовлення вапнякового розчину, який пізніше використовували для будівництва будинків та для смоління човнів. У Персії асфальт називали мумія. Асфальт також використовували стародавні єгиптяни для бальзамування мумій.

На руїнах давньоіндійського міста Мохенджо-Даро був виявлений величезний басейн, побудований у III тис. до н. д., дно і стіни якого були вкриті шаром асфальту.

Сьогодення

Патент на штучний асфальт отримав Едвард Десемдт 31 травня 1870 року.

Зараз асфальт використовують переважно в дорожньому будівництві, електротехніці й хімічній промисловості. Застосовують у суміші з піском, гравієм, щебенем для будівництва доріг, як покрівельний, гідро- та електроізоляційний матеріал, для виробництва замазок, клеїв, лаків тощо.

Див. також

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

Асфальт // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 25. — .
Білецький В. С. Асфальт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Асфальт